"Апологія Сократа"

Промова Сократа після звинувачення, після загального звинувачувального вироку та смертного вироку. Безкомпромісна позиція Сократа, принципове заперечення ним вини за всіма пунктами пред'явленого обвинувачення. Відтермінування його страти на 30 днів.

Рубрика Философия
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 19.12.2012
Размер файла 26,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Платон - філософ Давньої Греції, народився приблизно в 427 р. до н.е. Він є учнем Сократа та вчителем Аристотеля. Приблизно в 408 році Платон зустрів Сократа, коли той читав лекції для молоді в Афінах. Поспілкувавшись з філософом Платон стає його учнем, а згодом і другом. Вони дружили вісім років, а потім Сократа засудили до смерті, він випив чашу з отрутою і помер серед своїх учнів, а згодом Платон почав свою дванадцятилітню мандрівку.

Платон є першим в Європі філософом, що заклав основи об'єктивного ідеалізму і розробив його у цілісному вигляді. Світ Платона - це прекрасний, матеріальний космос, який зібрав безліч окремих речей в одне нероздільне ціле.

Потрібно сказати, що Сократ дав Платону тверду віру в існування істини та вищих цінностей життя, які пізнаються через приєднання до блага і краси внутрішнього самовдосконалення.

Апологія - (походить від грецького слова брплпгйб - виправдання, вихваляння), що означає захисна промова в суді. Захисні промови записувалися прямо в суді або доводилися до необхідного стану поза ним, а потім їх давали всім охочим читати.

Одна з таких захисних промов «Апологія Сократа» була написана Платоном і вміщає в себе діалоги та 13 листів, тут він міфологізує образ учителя філософії. Це відтворення тієї промови, яку Сократ виголосив на суді на свій захист. Звичайно це не дослівне відтворення, а лише те, що збереглося в пам'яті Платона через кілька років після цієї події.

«Апологія Сократа» складається з трьох розділів.

1. Промова Сократа після звинувачення.

2. Промова Сократа після загального звинувачувального вироку.

3. Промова Сократа після смертного вироку.

У першій частині обвинувачі говорили проти філософа хоча і красномовно, але помилково. Сократ же, навпаки, говорить без жодних прикрас, він критикує їх, тільки використовуючи одну правду.

Сократ виділяє 2 види обвинувачів. Колишні обвинувачі більш страшні, тому що вони невідомі і звинувачення їх глибші. Теперішні ж обвинувачі - Аніт, Мелет і Лікон - менш страшні, тому що вони більш обмежені. Тут Сократ критикує колишніх обвинувачів, а також він стверджує, що обвинувачення проти нього - наклеп і звинувачення в тому, ніби він вважає себе володарем якоїсь особливої мудрості, хоча оракул і проголосив Сократа наймудрішим. Його мудрість, як він сам переконався, розпитуючи людей, що визнають себе мудрими, полягає тільки в тому, що він визнає відсутність у себе якої б то не було мудрості. За це і розізлилися на нього всі, кого вважають мудрим і хто сам себе вважає таким. Потім філософ починає критикувати нових обвинувачів, бо ті не можуть довести, що Сократ розбещував юнаків, бо інакше вийшло б, що розбещував тільки він. Крім того, якщо Сократ кого-небудь і розбещував, то ще треба довести, що це розбещення навмисне; а ненавмисне розбещення не підлягає суду. Або те, що Сократ вводив нові божества, бо одночасно він був звинувачений Мелетом і в безбожництві, а це є протиріччям.

Також тут Сократ намагається себе характеризувати, як людину, яка не боїться смерті, а лише боїться ганьби. Він переконаний в тому, що навіть якби його і відпустили за умови, що він не стане займатися філософією, то він все одно продовжував би займатися нею, поки його не залишили б сили. Він вважає, що після його вбивства вбивцям буде страшно, тому що після його смерті вони не знайдуть таку людину, яка б постійно примушувала їх прагнути до істини. Сократ присвячує весь свій час вихованню своїх громадян в істині і чесноті, за це ні від кого не одержував грошей, тому і залишався завжди бідним. Сократ ніколи нікого нічому не вчив, він лише не перешкоджав ні іншим в тому, щоб вони задавали йому питання, ні собі самому - в тому, щоб задавати такі ж питання іншим або відповідати на них. Це доручено Сократу богом. І не можна привести жодного свідка, який би затверджував, що в питаннях і відповідях Сократа було що-небудь погане або що розбещує.

У другій частині ми можемо прочитати те, що Сократ говорить про себе самого. Він здивований, що висунуте проти нього звинувачення підтримано такою незначною більшістю голосів.

Дійсною основою ворожого ставлення до Сократа було те, вважали, що він був зв'язаний з аристократичною партією, більшість його учнів належали до цієї групи, і деякі з них, будучи при владі, спричинили багато бід. Але цю підставу не можна було зробити доказом для амністії. Більшість осіб визнали Сократа винним, і згідно з афінським законом, він міг запропонувати, щоб йому призначили менш важке покарання, аніж смерть.

Тому судді могли призначити одне з двох покарань. Тому Сократ мав запропонувати таке важке покарання, яке б суд міг прийняти, як відповідне його провині. Сократ запропонував штраф в 30 млн., який дехто з його друзів, а також Платон, могли б заплатити. Це було надто легким покаранням, тому суд виніс йому вирок - смерть.

Проте, як ми пізніше дізнаємося Сократ не хоче бачити своє покарання ні в тюрмі, бо він не хоче бути чиїм-небудь рабом, ні у вигнанні, бо він не хоче бути в жалюгідному і гнаному становищі, ні в накладенні штрафу, бо у нього немає ніяких грошей, ні у віддачі його на поруки спроможним учням, які внесли б за нього заставу, бо він через веління бога і ради людської користі ніколи не припинить своїх досліджень чесноти і повчання в ній всіх людей. Тому цього ніколи не зрозуміють його обвинувачі і судді, бо вони ні в чому не вірять йому.

Третя частина «Апології Сократа» нам розповідає про те, що ті, хто голосував за смертну страту Сократа, заподіяли зло не йому, бо він стара людина, а собі самим, тому що їх всі звинувачуватимуть, а Сократа вважатимуть мудрецем. Філософ не хотів, щоб люди думали, що у нього не вистачало слів для захисту: у нього не вистачило того, що безстидствує і не вистачало йому тієї зухвалості для приниження перед нерозуміючими суддями. Від смерті легко піти і на війні, і на суді, якщо тільки принизитися до повного морального падіння. Але Сократ собі цього не дозволив.

Зайнята Сократом безкомпромісна позиція, принципове заперечення ним вини за всіма пунктами пред'явленого обвинувачення, впевнене відстоювання своїх поглядів і високого сенсу всього свого колишнього життя лише підігрівали спрямовані проти нього пристрасті і забобони.

Сократ вважав, що смерть - не зло, бо якщо вона є повне знищення людини, то це було б для Сократа тільки придбанням, а якщо вона є, як то кажуть, перехід в інший світ, то і це для нього придбання, бо він знайде там праведних суддів, а не тих, які його зараз засудили; він спілкуватиметься з такими ж, як він, несправедливо осудженими; він проводитиме там життя, досліджуючи чесноту і мудрість людей. І він буде вже остаточний безсмертний. Тому і його прихильники теж хай не бояться смерті.

В очікуванні смерті Сократ після суду провів у в'язниці довгих 30 днів. Справа в тому, що зазвичай смертний вирок приводився у виконання відразу ж після його винесення, але у випадку з Сократом виконання вироку було відкладено у зв'язку з наступною обставиною. Раз на чотири роки афіняни відправляли на острів Делос до храму Аполлона священне судно з дарами, виконуючи клятву Тезея, дану ними богові Аполлону після знищення чудовиська Мінотавра на Криті і рятування Афін від сплати данини критському царю Міноса. З дня відплиття священного посольства і до його повернення в Афінах страта заборонялася.

Відтермінування страти дало Сократові можливість ще раз продумати сенс того божественного покликання, яке визначило його життєвий шлях і заняття.

Друзі Сократа, скориставшись цією обставиною, відвідували його у в'язниці, де він перебував в очікуванні страти, вони вели з ним бесіди і готували йому втечу. Здійснити втечу було нескладно. Про це ми дізнаємося з слів давнього друга, ровесника і земляка Сократа Критона, за іменем якого названо один з діалогів Платона. У «Критоні» описується зустріч Критона з Сократом, їхня бесіда за день до повернення священного судна. Критон намагається умовити Сократа бігти з в'язниці. Але Сократ відхиляє наполегливе прохання друга і залишається вірним законам своєї батьківщини.

Останній день Сократа добігав кінця і тоді настав час останніх справ. Залишивши друзів, Сократ віддалився на обмивання перед смертю. Згідно орфічними і піфагорійськими уявленнями, подібне обмивання мало ритуальний сенс і символізувало очищення тіла від гріхів земного життя. Після обмивання Сократ попрощався з рідними, дав їм настанови і велів повертатися додому. До цього часу тюремник нагадав, що пора випити отруту.

Раніше в Афінах засудженого до смерті скидали зі скелі. Але з прогресом прав та з збільшенням смертних вироків, стала цивілізованішою процедура їх виконання. За часів Сократа засуджений до смерті в призначений час випивав чашу розтертої отруйної цикути.

Коли принесли цикуту, Сократ, подумки подякувавши богам за вдале переселення душі в інший світ, спокійно і легко випив чашу до дна. Друзі його заплакали, але Сократ попросив їх заспокоїтися, нагадавши, що вмирати повинно в побожному мовчанні.

Він ще трохи походив, а коли стало важко ходити, він ліг на тюремний тапчан і закутався. Потім, розкрившись, сказав: «Критон, ми повинні Асклепію півня. Так дайте ж, не забудьте». Це були останні слова Сократа. Жертвопринесення півня синові Аполлона Асклепію, богу лікування, зазвичай належало за одужання. Сократ же мав на увазі одужання своєї душі і її звільнення від тлінного тіла.

Платон був присутнім на суді, тому відтворив те, що говорив Сократ, тому ця «Апологія Сократа» є твором історичного характеру. Основні факти з суду над Сократом були беззаперечними. Його звинувачували в тому, що «Сократ преступает закон и попусту усердствует, испытуя то, что под землею, и то, что в небесах, выдавая ложь за правду и других научая тому же».

Тексти обвинувальних промов не збереглися, але вважається, що обвинувачі звертали увагу суддів на характер Сократа. За словами Платона, після виступу обвинувачів узяв слово Сократ і сказав, що він захищається тільки тому, що цього вимагає закон. Зміст захисної промови Сократа, її загальний дух і тон, передані Платоном, на думку більшості дослідників, є найближчими до справжньої промови самого Сократа, виголошеній ним перед суддями. Ця промова складається з трьох частин: захисній промові перед суддями, промові про міру покарання та звернення до суддів після винесення смертного вироку. (У практиці судочинства грецьких полісів було прийнято, щоб обвинувачений після визнання його винним сам пропонував собі міру покарання, яку він заслуговує у власних очах. Це право, надане підсудному, не будучи формально апеляцією, давало можливість пом'якшити покарання. Воно свідчить про гуманність судочинства афінян.

Світлий образ Сократа, який вмирав за істину і розмовляв у свою смертну годину з учнями про безсмертя душі, закарбувався в розумі Платона, як найпрекрасніше з видовищ і як найсвітліше з усіх містерій.

У пророцтві, яке Платон вклав в уста Сократа, говорилося, що афіняни, не відаючи, що робити з одним філософом і його домаганнями з приводу їх способу життя, в майбутньому опиняться перед обличчям багатьох його учнів, яких він навчав.

Насправді, його співгромадяни уникли цієї долі, і далеко не всі його учні були в змозі продовжити справу свого вчителя, викликаючи на іспит життя ближніх, спростовуючи фальшиві думки. Було багато безстрашних спроб зруйнувати схеми традиційної моралі, за які чіплялися обвинувачі Сократа. Вірно також і те, що жоден філософ ні до Сократа, ні після не мав стільки безпосередніх учнів і такого різноманіття орієнтацій думки, як ті, хто знаходився під його впливом.

Сократ був цільною людиною, для якого власне життя було філософською проблемою, а найважливішим із проблем філософії було питання про сенс життя і смерті. Не відокремлюючи філософії від дійсності, від всіх інших сторін діяльності, він ще менше винний у любому розчленовуванні самої філософії. Його світогляд був настільки ж цільним, земним, життєвим, настільки ж повним і глибоким вираженням духовного життя й античного світу.

Але те, чого не зробив сам Сократ, зробила за нього історія. Вона добре потрудилася над тим, щоб каталогізувати одні його висловлення як етичні, інші - як діалектичні, одні - як ідеалістичні, інші - як стихійно-матеріалістичні, одні - як релігійні, інші - як єретичні. Його визнавали «своїм» різні ідеологічні течії, його провиною вважали філософські однобічності й однобокості, у яких Сократ не міг бути винний. Ті критерії, якими ми ідеологічно розчленовуємо філософа нового часу на різні школи і напрямки, до Сократа, а тим більше до його попередників, не можна застосувати.

Першим громом, першим напівжартівливим, напівсерйозним обвинуваченням проти Сократа була постановка в 423 році комедії Аристофана «Хмари». У який Сократ зображується майстром «кривих промов». Але Сократ нізащо не став би поводитися обережніше. У промовах Сократа на суді, з великою художньою силою переданих Платоном, уражає те, що він сам свідомо і рішуче заперечував собі всі шляхи до порятунку, він сам йде назустріч смертному вироку. Він сказав: «Не меня, Сократа, судите вы, а самих себя, не мне выносите приговор, а себе. На вас ложиться несмываемое клеймо».

«Апологія Сократа» дає ясне зображення людини певного типу: людини впевненої в собі, великодушної, байдужої до земного успіху, що вірить, що ним керує божественний голос, і переконаної в тім, що для доброчесного життя найважливішою умовою є ясне мислення, Якщо виключити останній пункт, то Сократ нагадує християнського мученика або пуританина. В останній частині свого мовлення, у якій він обговорює те, що відбувається після смерті, неможливо не відчути, що він твердо вірить у безсмертя й що висловлювана ним непевність лише напускна.

Навряд чи можна скільки-небудь сумніватися в тім, що історичний Сократ затверджував, що ним керував оракул або демон. Неможливо встановити; чи аналогічно це тому, що християнин назвав би голосом совісті, або це було йому як дійсний голос.

У художньому відношенні «Апологія», безсумнівно, заслуговує високої оцінки. Перед нами постає образ величного і непохитного мислителя, засудженого на смерть через звинувачення, які не можна назвати інакше як жалюгідні. Промови обвинувачів Сократа на суді до нас не дійшли. Але ясно, що звинувачення ці складалися тільки з загальних фраз. Якби два головних обвинувачення, пред'явлені Сократу, - у розбещенні молоді та в безбожництві - були хоча б у якійсь мірі конкретними і спиралися на факти, в промові Сократа, безсумнівно, була б нищівна критика такого роду звинувачень. Позиція Сократа на суді по необхідності виявилася для нього не дуже вигідною, оскільки на загальні фрази можна відповідати такими ж загальними фразами.

Тут важливим є те озлоблення, яке викликав у своїх некритично мислячих співгромадянах цей постійний критик і викривач, - озлоблення, в силу якого тодішні консерватори вважали за краще розправитися з ним фізично, а не відповідати на його критику, приводячи якісь розумні докази.

Оцінюючи «Апологію» з художньої точки зору, можливо, варто було б ще відзначити дещо незвичний для традиційного образу Сократа гордий і самовпевнений тон його виступу. Якщо виходити з того, як малюють Сократа Ксенофонт, сам Платон в інших творах, та й взагалі вся антична традиція, - це був м'який і ввічливий чоловік, інколи трохи іронічний і глузливий, але зате завжди добродушний і скромний. Зовсім інше ми бачимо в платонівської «Апології». Хоча Сократ тут і заявляє, що він нічого не знає, веде він себе, як людина, що прекрасно знає, що таке філософія, як людина, впевнена в невігластві та моральній низькості своїх суддів, навіть як людина, досить горда і самовпевнена, яка хоче трохи похизуватися своєю філософською свободою, своєю безстрашністю перед судом та суспільством, і своєю впевненістю в наявності у нього особливого віщого голосу його генія, який завжди відвертає його від негідних вчинків. Враховуючи цю самовпевненість Сократа в платонівської «Апології», деякі дослідники в минулому навіть сумнівалися в достовірності цього твору.

Проте в даний час справжність «Апології» навряд чи ким-небудь серйозно заперечується. Самовпевнений же тон Сократа в цьому творі Платона цілком пояснює офіційну обстановку в суді, де йому довелося захищатися. У такій обстановці Сократові ніколи не доводилося виступати, чому для нього і виявилося необхідним змінити своє звичайне добродушність і доброзичливість на більш твердий і самовпевнений тон.

Що ж стосується суто логічного аспекту «Апології», то тут автор її далеко не скрізь на висоті. Та це й зрозуміло. Жах зображуваної у Платона катастрофи не давав Сократу можливості особливо стежити за логікою своєї аргументації. Адже тут мова йшла не просто про якісь академічні дебати на абстрактно-філософську тему. Тут відбувалася велика боротьба історичних сил різних епох. А така життєва боротьба вже мало рахується з логічною аргументацією.

Так, у Сократа одним із основних аргументів проти будь-якого ствердження часто виступає тут тільки заперечення цього останнього. Обвинувачі Сократа стверджували, що він займається натурфілософією, а Сократ же говорить, що він нею не займався. Це навряд чи можна вважати логічним аргументом, оскільки просте заперечення факту ще не є доказом його відсутності. Тлумачення своїй мудрості як знання самого факту відсутності всякого знання теж носить в «Апології» швидше констатуючий, ніж аргументуючий характер. У відповідь на звинувачення в розбещенні молоді платонівський Сократ досить безпорадно говорить своїм обвинувачам: а самі ви нікого не розбещували? Це, звичайно, теж не логічна аргументація, а скоріше чисто життєва реакція.

Відповідаючи на звинувачення в безбожництві, платонівський Сократ теж міркує вельми формально: якщо я безбожник, значить, я не вводив нові божества; а якщо я вводив нові божества, значить, я не безбожник. Такий умовивід правильний лише формально, бо по суті ж древні натурфілософи, що пояснювали світобудови не міфологічно, але за допомогою матеріальних стихій, безсумнівно, були безбожниками з традиційно-міфологічної точки зору, хоча їх матеріальні стихії наділялися всякими атрибутами всемогутності, всюдисущності, вічності і навіть натхненність. Якби, наприклад, Сократ дійсно визнавав божествами хмари (як ми читаємо у відомій комедії Аристофана «Хмари»), то це, звичайно, з традиційно-міфологічної точки зору було б справжнісіньким безбожництвом. Платонівський Сократ, однак, не входить у суть питання, а обмежується вказівкою на логічну несумісність віри і невіри взагалі.

Далі Сократ стверджує, що він ніколи не займався громадськими справами. Але тут же в повному протиріччі із самим собою він неодноразово наполегливо стверджує, що завжди боровся і буде боротися з несправедливістю, виступаючи на захист справедливості, а значить, його філософія є зовсім не безневинними питаннями і відповідями, але як говорить сам Сократ, його філософія є боротьбою за суспільне благо і за підвалини держави.

Далі, ні філософія Сократа, ні її оригінальний і гострий запитально-відповідний метод в «Апології» майже ніяк не представлені, за винятком деяких місць, де Сократ подумки ніби вступає в розмову з Мелетом. Часто вживаються повсякденні терміни на зразок «бог», «добро», «чеснота», «зло», «порок», «мудрість» і т.д., однак філософського роз'яснення їх не дається. Поряд зі звичайними богами вживається малозрозуміле в устах Сократа і молодого Платона слово «бог» в однині (без всякого найменування цього бога). Звичайно, приписувати мислителям V і IV ст. до н.е. пізніший монотеїзм було б антиісторичною дурістю, але історик філософії тут, безсумнівно, побачить якесь віддалене і туманне, поки ще дуже абстрактне передчуття пізнішого монотеїзму, для якого за часів Сократа і Платона поки ще не було соціально-історичного ґрунту. Нарешті, висловлювання платонівського Сократа про загробний світ не позбавлені тут деякого скептицизму, що суперечить його твердій впевненості у своєму благополуччі в загробному світі. Крім того, якщо б Аїд і був для платонівського Сократа абсолютною дійсністю на відміну від поганої земної дійсності, то в апеляції до цього Аїда не було б нічого філософського, це - чистісінька міфологія.

Все це, приблизно те ж саме що і проявляються в інших випадках, тобто логічна непослідовність, неясність і недомовленість, звичайно, анітрохи не занижує образу величавого і самовідданого служителя істини - Сократа, яким він був фактично і яким хотів змалювати його Платон. Життєва міць такого способу ламає суто логічну аргументацію і отримує величезне філософське і моральне значення для всякого неупередженого дослідника античної філософії.

Розглядаючи цю унікальну людину й філософа Сократа, я хотіла б привести слова Л. Шестова, що дуже точно й об'ємно охарактеризував його: При всій його зовнішній скромності, при всій його видимій невимогливості: він розмовляв і з ремісниками, і з рабами, і з дітьми; він жив бідно, одягався бідно, їв, що Бог пошле, терпляче зносив скарги й лайку своєї Ксантипи - право називатися мудрішим він відстоював всіма силами свого чудового розуму. Він уступав іншим багатства, почесті… але правоти своєї він не поступився б нікому; той, хто хотів бути правим, повинен був іти за Сократом. Та й міг би Сократ відректися від цього свого права? Він відмовився від усього, чим люди жили, від всіх почуттєвих благ. Він не коливаючись затверджував, що краще перетерпіти несправедливість, чим самому бути несправедливим. І в його вустах це не було порожньою фразою. Всі древні письменники одноголосно свідчать, що слова Сократа були його справою й не в переносному значенні, а в буквальному. Він приймав, коли потрібно було, несправедливість - і тяжку несправедливість, але собі не дозволяв бути несправедливим навіть стосовно кривдника. І тому що в житті людині, що сам не хоче кривдити, доводиться постійно терпіти образи від інших, то життя Сократа було дуже важкої й болісною…» І чим же міг жити Сократ, коли він роздав усе, що в нього було? І от він створив сам собі духовну їжу-ні хлібом буде жити людина, не почестями й іншими людськими почуттєвими радостями, а свідомістю своєї справедливості, своєї правоти. Людина може так жити, щоб завжди почувати себе правим, і коли він почуває себе правим, йому більше нічого й не потрібно.

Ця думка Сократа, ця справа Сократа лягла в підставу всієї грецької філософії - вона лягла в підставу всієї вікової мудрості людства.

Список літератури

1. Реале Дж., Антисери Д., Западная философия от истоков до наших дней. Античность. - ТОО ТК «Петрополис», 1997

2. Льюис Дж.Г. Античная философия: от Фалеса до Сократа., Мн., Из-во «Галаксиас», 1997

3. Мень А.В., Мировая духовная культура // Сократ. Платон. Аристотель. М., 1995

4. Радугин А.А. Философия., М. Из-во «Центр», 1997.

5. Стаття - П.А. Флоренского «Личность Сократа и лицо Сократа»

сократ обвинувачення промова апологія

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Сократ в античній філософії - геніальний співбесідник, проникливий суперечник і діалектик. Ідеї і метод філософії Сократа. Головний жанр - усні бесіди. Платон "Апологія Сократа" - промова Сократа, виголошена ним на афінському суді в 399 році до н. е.

    реферат [39,5 K], добавлен 28.05.2010

  • Жизнь и личность Сократа. Характеристика философской системы Сократа. Онтология Сократа. Этические и социальные взгляды Сократа. Развитие античной и мировой философии. Человек в философии Сократа. Гносеология Сократа. Отношение Сократа к религии.

    реферат [33,9 K], добавлен 07.06.2015

  • Биография Сократа, ученики и современники. Философия в понимании Сократа. Философский метод Сократа. Этическое учение Сократа. Знаменитые платоновские диалоги или откуда мы знаем о Сократе. Корни учения Сократа и труды древнегреческих философов.

    курсовая работа [39,9 K], добавлен 29.10.2008

  • Становление философских взглядов Сократа. Демон Сократа. Религиозные взгляды и понятие о загробной жизни. Добродетель и самопознание. Сократовская концепция знания и познания, бытия в его философии. Политико-правовые взгляды. Философский метод Сократа.

    реферат [39,1 K], добавлен 01.04.2008

  • Сократ и его время. Философия в понимании Сократа. Этическое учение Сократа. Ориентация на этические проблемы. Качественное изменение в истории европейской культуры. Познание "естества" человека, первоисточника его поступков и дел.

    контрольная работа [18,8 K], добавлен 24.01.2007

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.