Завдання, предмет та функції філософії

46. Філософське розуміння категорії матерія. Її основні атрибути

Матерія розглядається як об'єктивна реальність, що дана людині у її почуттях і існує поза і незалежно від людської свідомості. При цьому матерія не ототожнюється з будь яким конкретним видом, властивостями, а її атрибутами виступають субстанціональність (об'єктивне існування матерії, не залежне від свідомості, здатність до її нескінченних само перетворень, якими зумовлена природа різних властивостей та форм руху тіла), всезагальність (матерія - це множина, що розглядається як єдність), абсолютність (матерія - вільна від умов, не залежна, на шляху її розвитку не виникає перешкод).

В історії західної філософії виділяють три хвилі матеріалізму:

Античний стихійний матеріалізм (Демокріт та к Епікур)

Механістичний матеріалізм 18ст. (Гольбах, Вольтер, Ламетрі)

Філософія марксизму

Сучасна філософія розглядає матерію на основі її складної системної організації. Виділяють три глобальні системи, кожна з яких підпорядковує відповідні підсистеми:

Біологічні системи - це уся біосфера від мікроорганізмів до людини

Система неживої природи - елементарні частки, зокрема античастки, поля, атоми, молекули

Соціально організовані системи - людина, різні колективи, партії, класи, держави.

Спосіб існування матерії - рух. У широкому розумінні рух - це будь-яка зміна, спосіб існування буття. Виділяють ряд властивостей, що притаманні руху:

1) Об'єктивність. Рух відбув не залеж від свідомості людей і є змінною якої-небудь реальності

2) Абсолютність. Буття не може бути реал без руху. З цього випливає що рух вічний і незнищуваний

3) у той же час рух є відносним. Абсолютна природа руху виявляється тільки через конкретні форми буття

4) Суперечливість. Суперечливий характер руху виявляється в єдності понять зміни і спокою, переривчасті і без переривчасті, еволюції і революції.

Основними формами існування матерії виступають простір і час.

Поняття простір охоплює дві фундаментальні риси матеріального сущого - його протяжність і місце серед інших сущих. Протяжність є продовженням одного і того ж сущого. Кожне тіло має 3 виміри протяжності - довжина, широта і висота. Вони визначають величину, розмір предмета. Задавши розмір тіла і вказавши його місце в середовищі, визначають його просторові характеристики.

Час також відображає дві фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме тривалість і черговість подій. Простір і час взаємодоповнюють одне одного. Взаємодоповненість полягає у тому що простір визначають через час і навпаки. Розрізняють дві основні концепції простору і часу - субстанційну (Демокрит, Ньютон) і реляційну (Аристотель):

Субстанційна розглядає простір і час як щось самостійне. Навіть коли б матеріальні речі зникли простір і час залишились би

Реляційна розглядає простір і час як властивості матеріальних утворень. Матеріальні маси, їх величина визначають характеристики простору і часу. Тут простір і час є похідними, відносними, визначеними матеріальною масою.

47. Рух і розвиток, простір і час. Виділіть осн. концепції

а) Рух

Рух є способом існування матерії. Вже філософи стародавнього світу мали стихійно-діалектичні уявлення про світ. Вони вважали його єдиним і різноманітним, таким, що постійно змінюється, зберігаючи свою цілісність. Одним із перших, хто осмислив мінливість як взаємоперетворення протилежностей, був Геракліт.

Філософи Нового часу на основі наукових досліджень сформулювали метафізичну концепцію руху, в якій намагалися звести всі форми руху до найпростішої -- механічної. Ця концепція виступала складовою частиною метафізичного і механістичного матеріалізму. Проте і в той час існувала ідея нерозривності матерії й руху (Дж. Толанд, французькі матеріалісти, М.В. Ломоносов та інші).

У рамках ідеалістичної системи Гегель розвинув діалектичну концепцію руху й розвитку як результат і вираження внутрішніх суперечностей. Однак носієм саморуху він вважав не матеріальну дійсність, а абсолютну ідею (дух, світовий розум).

Наукова філософія доводить, що рух завжди виступає саморухом. Його джерелом є суперечності, які притаманні предметам і явищам. В самому русі теж є протиріччя, оскільки він "є єдністю неперервності (часу і простору) і перервності (часу і простору)... Рух є суперечність, є єдність суперечностей"1.

Гострою є суперечність між рухом і спокоєм, мінливістю і стабільністю. В поняття "спокій" наукова філософія вкладає такий зміст, як:

а) наявність протягом певного часу незмінності, постійності, визначеності предметів властивостей і відношень, станів, процесів і т.д.;

б) нерухомість одного тіла відносно іншого. Таким чином, у поняття спокою вкладають такий же широкий зміст, як і в поняття руху.

б) Простір і час

Простір і час є формами існування матерії. Їх характеристику можна дати шляхом посилання на те, щ простір -- це загальна форма протяжності і співіснування матеріальних об'єктів, порядок розміщення одного тіла відносно іншого. Час -- це загальна форма тривалості й зміни явищ чи стадій протікання матеріальних процесів. До характеристик простору слід віднести його тривимірність, рівноправність напрямів та симетричність. До характеристик часу -- одномірність, одно-спрямованість та незворотність.

Діалектико-матеріалістична філософія визнає простір і час об'єктивно-реальними формами існування матерії.

Нерозривний зв'язок простору, часу й постійно рухомої матерії, був обґрунтований діалектико-матеріалістичною філософією ще задовго до того, як цей зв'язок одержав природничо-наукове підтвердження в теорії відносності та інших фізичних теоріях.

Відрив простору й часу від матерії, матеріальних взаємодій виражався і в уявленнях ньютонівської фізики про миттєву дальнодію, тобто миттєву передачу сигналів через "порожній" простір.

48. Виділіть структурні рівні буття в онтології

Філософія, власне, починалася з постановки онтологічних питань: пошук першопочатків буття, системність буття, способи існування буття, місце людини в бутті - споконвічні питання, які хвилювали вже перших мислителів.

Залежно від підстав виділяють різні сфери, рівні і градації буття. Наприклад, можна розглядати буття як єдність таких сфер:

1. Матеріально-предметне буття. Це світ чуттєво сприйманих об'єктів, які впливають на свідомість, мислення через органи почуттів. Тут буття представлене як світ чуттєвих образів у її конкретно-предметному вираженні. Це світ речей, конкретних ситуацій, світ діяльності щодо створення предметів, перш за все, у трудовій, економічній, побутовій сферах буття. У матеріалістичної філософії - це світ матерії, об'єктивної реальності.

2. Об'єктивно-духовне буття. Це духовне життя людини в її соціальності: світ думок, наукових теорій, пізнання, світ духовних цінностей, світ філософії, світ емоцій, переживань, світ відносин і пр., реально існуючих як загальнолюдська культура, як суспільну свідомість, як менталітет тієї чи іншої нації, суспільства.

3. Громадсько-історичне буття. Включає в себе як матеріальні, так і духовні елементи буття. Це реальні відносини в історичному часі: реформи, революції, війни, "переселення" народів, зміна влади і форм держави, поява і зникнення на карті нових країн, міст, цивілізацій і т.д.

4. Суб'єктивно-особистісне буття. Воно включає в себе також матеріальний і духовний елементи, але це життєдіяльність вже конкретного індивіда з його неповторним індивідуальним досвідом, конкретними особистісними проявами буття, що відбуваються тільки з даною людиною, і тим вже відрізняються від загальної течії життя.

49. Окресліть сутність і грані свободи. Принцип детермінізму

Проблема свободи у філософії осмислюється, як правило, по відношенню до людини і його поведінки (свобода в природі осмислювалась як випадковість, як "непізнана необхідність"). Вона отримала розвиток в таких філософських проблемах, як свобода волі і відповідальності людини, можливостей бути вільним, осмисленням свободи як сили, регулюючої громадські стосунки. Жодна філософська проблема, напевно, не мала такого великого соціального і політичного звучання в історії суспільства, як проблема свободи.

Для особи володіння свободою - це історичний, соціальний і моральний імператив (веління), критерій її індивідуальності і рівня розвитку суспільства. Довільне обмеження свободи особи, жорстка регламентація її свідомості і поведінки, зведення людини до роду простого "інструменту" в соціальних і технологічних системах завдає збитку як особі, так і суспільству. Кінець кінцем саме завдяки свободі особи суспільство придбаває здатність не просто пристосовуватися до готівки природним і соціальним обставинам навколишньої дійсності, але і перетворювати їх відповідно до своїх цілей. Конкретним матеріальним носієм свободи, її суб'єктом завжди є особа, а відповідно і ті спільності, в які вона включена, - нації, соціальні групи, класи.

50. Розкрийте роль і значення теорії пізнання у філософії та людській думці

Теорія пізнання (або гносеологія) є найважливішим розділом метафізики як філософського вчення про першооснови сущого. У самому загальному і абстрактному вигляді теорія пізнання може трактуватися як філософське вчення про знання і закономірності пізнавальної діяльності людини.

Термін «теорія пізнання» був введений у філософію відносно недавно - у середині ХГХ ст. Перша систематично і синтетично продумана філософська теорія пізнання була створена І. Кантом в кінці XVIII століття. Йому ж належить класична формулювання фундаментальних гносеологічних проблем: як можливі математичне, природничо, метафізичний і релігійне знання і які їхні істотні характеристики? Ряд дослідників схильний починати відлік існування гносеології як самостійної філософської дисципліни саме з праць Кенігсберзької мислителя.

Однак більш поширеною і, мабуть, більш обґрунтованою є позиція тих авторів, які вважають, що як щодо склалася галузь філософського знання, що має свій категоріальний мова та методологічний апарат аналізу, теорія пізнання оформляється в Європі у ХV-XVII ст. у працях двох найбільших європейських мислителів Нового часу - Ф. Бекона і Р. Декарта. У цей історичний період, пов'язаний зі становленням класичної європейської науки і йде паралельно процесом секуляризації суспільного життя, феномен знання, механізми його отримання та перевірки вперше перетворюються на самостійний і найважливіший об'єкт філософських досліджень. Відтепер саме наука, заснована на суворих експериментальних і теоретичних методів отримання і обґрунтування знання, набуває особливої суспільну цінність. При цьому людина, наділена розумом і самосвідомістю, починає трактуватися як автономний і вільний суб'єкт діяльності, більше не потребує Бога як джерелі власної практичної і пізнавальної активності.

51. Дайте характеристику суб'єкта і об'єкта у процесі пізнання

Процес пізнання, будучи процесом активного творчого відтворення дійсності у свідомості людини в результаті її діяльного предметно-практичного відношення до світу, можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. Цей процес у гносеології осмислюється через категорії "суб'єкт" та "об'єкт". Суб'єкт пізнання, згідно з сучасною філософією, -- це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її проявах, як мислення, чуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і оволоділа історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.

Суб'єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдських, надіндивідуальних органів пізнання. Суспільство виступає суб'єктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей. Суб'єктом пізнання є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної практики. Кожна людина реалізує себе в пізнанні як суспільна істота.

Об'єкт пізнання -- це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб'єкта. Поняття "об'єкт" та "об'єктивна реальність" пов'язані між собою, але не тотожні за своїм змістом. Об'єктом є не вся об'єктивна реальність, а лише та її частина, що вже введена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів. Об'єктом пізнання виступають не лише явища природи, а й суспільства, і сама людина, і відносини між людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам'ять, воля, почуття, духовна діяльність взагалі, в усій поліфонії її проявів.

52. Зробіть порівняльний аналіз чуттєвого і раціонального у пізнанні

Теорія пізнання визнає єдність чуттєвої та раціональної сторін складного й суперечливого процесу духовного освоєння дійсності, проникнення людського розуму в сутність речей. Розрізняють два ступені єдиного нерозривного процесу пізнання - чуттєвий (нижчий) і раціональний (вищий).

Причому вони перебувають у тісному діалектичному взаємозв'язку: будь-який акт чуттєвого пізнання включає в себе й раціональне начало, а будь-яка думка має своєю основою чуттєві образи. До того ж, чуттєві образи опосередковані суспільним досвідом, тому в них у знятому вигляді містяться результати мисленого пізнання.

Чуттєве пізнання є безпосереднім відображенням у свідомості людини зовнішніх властивостей предметів об'єктивного світу, завдяки роботі зорового, слухового, смакового та інших аналізаторів нервової системи.

Відчуття, сприйняття й уявлення піддаються мисленій обробці завдяки таким методам, як порівняння, аналіз і синтез, абстрагування і узагальнення тощо, що дає можливість продукувати теоретичне знання, завдяки якому вдається проникати в сутність речей, розкривати закони об'єктивного світу. Так відбувається якісний перехід від нижчого (чуттєвого) до вищого (раціонального) ступеня пізнання, тобто пізнання загальних, суттєвих, внутрішніх, необхідних властивостей речей, властивостей, недоступних для органів чуття.

53. Проаналізуйте позараціональні види досвіду

1. Втуп

Коли вимовляються словосполучення «позараціональний досвід» або «позараціональне знання», то звичайній людині найчастіше приходить на розум туманне і загадкове, але тому особливо западають у душу слово «містика», під якою він може розуміти все що завгодно: і традиційні релігії з їх розвиненим культом і священними текстами, і різного роду окультні трактати і секти, і візіонерський досвід йогів, і форми безпосереднього осягнення предмета у формі різного роду інтуїтивних актів, і, нарешті, все те, що протистоїть наукового знання і здоровому глузду типу фантастичних оповідань чи неймовірних подій особистої біографії. У переважній же більшості випадків в голові людини все вищевідзначені аспекти просто зливаються в якийсь загальний ірраціональний смислової «бульйон», що викликає або інстинктивне відторгнення від подібних феноменів, або, навпаки, настільки ж інстинктивне до них потяг.

З огляду на нинішню непросту світоглядну ситуацію і розквіт у суспільній свідомості різного роду форм ірраціоналізму, про що йшлося в попередньому розділі, представляється необхідним докладно зупинитися на різних позараціональних здібностях свідомості і пов'язаних з ними формах досвіду. Це тим більше важливо, якщо врахувати, що подібна проблематика довгий час кваліфікувалася офіційною наукою і багатьма філософськими напрямами (особливо діамат) як певний компендіум помилок або пряме шарлатанство, які вимагають інтелектуальних викриттів, а в перспективі - повного викорінення. Ні до яких позитивних результатів такої обскурантизм не навів, і стало ясним, що неупереджений гносеологічний аналіз нераціонального знання корисний не тільки для суспільної свідомості, а й для самої філософії.

2. Містичне знання

Щодо містичного досвіду в повній мірі зберігають свою актуальність висновки, які зробив класик його вивчення У. Джемс. Зокрема, він відзначив два моменти:

а) виключне різноманіття містики, яка практично не піддається якій-небудь концептуальної уніфікації;

б) очевидність містичного знання для самого містика-адепта і його абсолютну неочевидність і проблематичність для іншої свідомості, тобто принципову неінтерсуб'ективність містичних переживань.

У зв'язку з цим наш підхід до аналізу містики буде суто кантівським: ми нічого конкретно не будемо стверджувати про самому змісті містичних переживань, про те, що безпосередньо бачить містик в стані трансу, але зате ми маємо підстави для цілком раціонального, хоча й неминуче гіпотетичного, відповіді на питання: як і за допомогою чого такий досвід взагалі можливий?

54. Розкрийте роль і значення проблеми наукової творчості

Наукова творчість являє собою створення нових наукових понять, нових наукових теорій. Їхня реалізація забезпечує технічний прогрес, відкриває шляхи; до удосконалення того чи іншого виду або області практичної діяльності людей. Створення наукового поняття і тим більше наукової теорії вимагає найглибшого аналізу явищ, вдумливого зіставлення їх, узагальнення й оцінки з нових позицій, часто навіть відмінних від загальноприйнятих. Найважливішою умовою наукової творчості є уміння по-новому уявити собі картину протікання досліджуваних явищ.

Творча уява -- необхідний компонент розумової діяльності на всіх етапах наукової творчості.

На первісному етапі дослідження уява виступає у визначенні робочих гіпотез на основі первісної творчої переробки наявних у науці даних, у виношуванні експериментального задуму чи дослідження його принципової (теоретичної) схеми, у створенні конкретної методики дослідження, іноді уявному моделюванні.

Творча уява необхідна й у період розробки експериментальної ситуації -- визначення умов наміченої серії досвідів, які повинні підтвердити чи відкинути вихідні гіпотези. Важливо представити цю експериментальну ситуацію в її образній формі. При конструюванні нової експериментальної установки чи нового приладу також приходиться прибігати до експериментального моделювання.

На наступному етапі дослідження - етапі нагромадження вихідних даних, необхідних для вирішення проблеми,-- уява має не менш істотне значення. На цьому етапі дуже важливо в міру нагромадження фактів уявити собі, що криється за малопомітними і на перший погляд випадковими відхиленнями в досліджуваних явищах. Не менш важливо також побачити, які зміни необхідно внести в експериментальну ситуацію, і які дозволять підтвердити чи уточнити отримані дані, довести їх до ступеня незаперечно доведених фактів і показати їхню причинну обумовленість. На цьому етапі дослідження образи уяви -- важливий засіб пізнання того нового, що ще тільки в самій зародковій формі починає виступати в отриманих дослідником фактах. Ці образи можуть бути і нерідко бувають тими опорними пунктами, на основі яких у подальшій роботі формуються теоретичні положення чи нове вирішення питання про природу досліджуваного явища.

На заключному етапі наукового дослідження роль творчої уяви зводиться до того, що завершується перетворення раніше наявних у дослідника представлень про досліджуваний об'єкт, формуються нові представлення - образи. У них з необхідною ясністю і повнотою відбиваються закономірні зв'язки і причини залежності. Ці представлення-образи, у яких в діалектичній єдності виступають пам'ять і уява, є почуттєвою основою нових наукових понять і теорій. Образи уяви забезпечують необхідний "відліт" від дійсності як істотний фактор подальшого проникнення в її сутність і проектування майбутнього - створення нового, прогресивного.

55. Визначте поняття істини в теорії пізнання. Осн. критерії істини

Кінцевою метою пізнання є досягнення істини. У першому наближенні істину можна визначити як підтверджене практикою правильне відображення суб'єктом об'єктивної дійсності. Точніше визначення залежить від різних аспектів розуміння істини, в тому числі логічних: по-перше, вона є процесом пізнання від явища до дедалі глибшої сутності; по-друге, істинність суджень визначається наявністю їхнього зв'язку зі всією системою знань, чуттєвими даними і практикою; по-третє, істинність -- є властивістю системи суджень відображати реальні об'єкт; по-четверте, істинність -- це властивість ідеального об'єкта, точним описом якого є теорія, бути адекватною моделлю реального об'єкта; по-п'яте, поняття як термін судження не може бути ані істинним, ані хибним; по-шосте визначається лише істинність поняття як ідеального об'єкта.

Протилежним до істини поняттям є хибна думка. Вона є змістом свідомості, який не відповідає реальності, але сприймається за істинне, і його часом треба спростовувати.

Основна проблема теорії істини -- як можна встановити відповідність одержаних знань реальним об'єктам, які постійно розвиваються? Для розв'язання цієї проблеми необхідно розглянути основні характеристики істини: об'єктивність, абсолютність, відносність, конкретність і перевірка практикою. Кожна істина, оскільки вона досягається суб'єктом, є суб'єктивною за формою і об'єктивною за своїм змістом. Абсолютизація моменту суб'єктивного в наших знаннях веде до суб'єктивізму, агностицизму. На противагу цим хибним поглядам наукова філософія виробила поняття об'єктивної істини.

56. Дайте філос. аналіз свідомості як об'єктові гносеологічних дослідження

Проблема свідомості завжди привертала увагу філософів, оскільки визначення місця і ролі людини у світі передбачає з'ясування природи людської свідомості. Поняття свідомості - ключове для аналізу усіх форм духовної і душевної життєдіяльності людини, засіб контролю, регулювання, управління взаємовідносин між людиною і світом. Ця проблема має особливе значення для філософії і тому, що ті чи інші підходи до питання про суть свідомості, її характер, співвідносний з буттям торкаються вихідних світоглядних основ будь-якого філософського напрямку.

На ранніх ступенях розвитку філософії відсутнє чітке розмежування свідомого та несвідомого, матеріального та ідеального у трактуванні психічних явищ. Так, основу свідомих дій Геракліт визначав поняттям логос (слово, думка, суть речей). Вперше розрізняли матерію і свідомість софісти, а за ними - Сократ. У Платона об'єктивний зміст актів свідомості відокремлюється в особливий світ ідей, протилежних всьому матеріальному світу. Відтоді проблема свідомості не втрачає гостроти, а в сучасних умовах навіть актуалізується. Це зв'язано з зростанням ролі свідомості в житті людини і суспільства, з новими досягненнями науки в осягненні свідомості: з відкриттям безсвідомого, виявленням нових фактів, що утворюють проблемне поле парапсихології, досягненнями реаніматології, що спонукають до роздумів про те, що відбувається з свідомістю людини після смерті тощо.

Свідомість має складну багатогранну природу. Крім філософії свідомість вивчають психологія, фізіологія, біологія, соціологія та ін. На відміну від окремих наук, предмет, що має спеціальний характер, філософія прагне до цілісного, системного осягнення всесвіту і людини. Тому і при вивченні свідомості філософи намагаються розкрити різні її аспекти: гносеологічний (відображаючий), онтологічний (буттєвий), оксіологічний (ціннісний), соціокультурний; прагнуть виявити механізми її становлення та розвитку у онто- і філогенезі, розкрити її соціально-діяльну суть. Дати змістовний аналіз, дослідити особливості функціонування свідомості на різних суб'єктних рівнях (індивідуальному і соціальному), у різних конкретно-історичних умовах і тим самим виробити цілісну теорію свідомості. При реалізації проблеми філософія спирається на дані окремих наук, що вивчають свідомість, узагальнюють їх і виконують інтегративну функцію у пізнанні свідомості.

57. Охарактеризуйте структура свідомості

Свідомість має надзвичайно складну структуру. Фахівці не мають відносно неї одностайної думки. Це пов'язано зі складністю такого явища, як свідомість, яка взагалі вирізняється складністю, важкодоступністю наукового вивчення. Багато аспектів, властивостей свідомості ми ще не знаємо, спостерігається дискусійність, навіть протилежність поглядів відносно механізмів, властивостей, функцій, структури свідомості.

Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи.

1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:

- відчуття - відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів;

- сприйняття - образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін;

- уявлення - конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів;

2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:

- воля - здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення;

- емоції - ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив. Сюди можна віднести мотиви, інтереси, потреби особи в єдності зі здатностями у досягненні мети.

3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:

- поняття - відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об'єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв'язків і законів;

- судження - форма думки, в якій відображаєте ! ся наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв'язків;

- умовивід - форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання про предмети та явища

- різні логічні операції.

4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:

- самосвідомість - це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості;

- рефлексія - це така форма свідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта (детальніше див. пит. 40 "Свідомість і самосвідомість").



60. Розкрийте поняття самосвідомість. Розгляньте розвиток уявлень про власне «Я»

Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об'єктів. Фокус свідомості може бути спрямовано і на самого суб'єкта, на його власну діяльність, його внутрішній світ. Таке усвідомлення людиною самої себе отримало в психології статус особливого феномена - самосвідомості.

САМОСВІДОМІСТЬ - це здатність людини усвідомити саму себе, своє "Я", свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо.

На відміну від свідомості, самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість - знанням людини про саму себе. Якщо свідомість орієнтована на весь об'єктивний світ, то об'єктом самосвідомості є сама особистість. У самосвідомості вона постає і як суб'єкт, і як об'єкт пізнання.

Структура самосвідомості людини складна. Вона відзначається різноманітністю форм вияву, які пов'язані з усіма аспектами її психічної діяльності:

* ПІЗНАВАЛЬНОЇ - самокритичність, самоаналіз, самооцінка, самопереконання, самоіронія тощо;

* ЕМОЦІЙНОЇ - самозадоволення, самоповага, самолюбство, самосхвалення тощо;

* ВОЛЬОВОЇ - самодисципліна, самонаказ, самоконтроль, саморегуляція, самовимогливість тощо.

Центральними і найбільш дослідженими структурними компонентами самосвідомості є феномени саморегуляції, самооцінки, самоаналізу. Кожна дитина народжується як індивід людського роду. Проте в процесі життя не кожний стає особистістю. Особистість розглядається як саморегулююча система (І.П. Павлов). Це такий рівень розвитку людини, коли вона сама здійснює управління своїми діями, вчинками, поведінкою, емоційним станом, ставленням до навколишнього середовища.

Самооцінка особистості - це усвідомлення власної ідентичності незалежно від зовнішніх впливів. Вона складається в процесі пізнання людиною себе. За змістом самооцінка розрізняється як завищена, занижена та адекватна, саме остання сприяє розвитку людини. Завищена або занижена ускладнюють цей процес. Те, як людина оцінює себе - відчуття гідності, самозадоволення, самоповага, або приниження, почуття неповноцінності - частково залежить від її соціального статусу, але ще більш від оцінок, які вона отримує від значущих для неї осіб (Шибутані).

Самопізнання пов'язано із самоаналізом і самокритичністю, що дають змогу кожному глибше пізнати себе самого, усвідомити духовне зростання, а також стимулювати свій розвиток. Вищий рівень саморозвитку людини включає вибір цінностей, моральних норм, образу життя, професії.

Самопізнання виявляє потребу людини в самодостатності й самоутвердженні. В особистому і соціальному аспектах самоствердження має різні форми.

61. Зробіть порівняльний аналіз феноменів свідомого і надсвідомого

Свідоме і несвідоме належить до минулого, а надсвідоме -- до майбутнього. Воно існує, але ще не було в особистому досвіді людини, відноситься до того, чого ще немає. Надсвідомі змісти духовності, або, як їх називав К. С. Станіславський, "понад-свідомість", так само, як і несвідоме, в діяльності не усвідомлюються в формі певного змісту, віднесеного до конкретного предмета.

У цьому положенні цікавий парадокс, підмічений ще давніми людьми: "Якщо ти не знаєш, що шукаєш, то що ж ти шукаєш, а якщо ти знаєш, що шукаєш, то навіщо ж ти шукаєш?". Але це тільки на перший погляд.

Насправді людина стикається:

1) з незнанням і, спираючись на свій досвід, розсуває його межі;

2) уявляючи можливе, працює і робить його існуючим;

3) створюючи творчі предмети, вона намагається зрозуміти те, які прийоми (розумові і психомоторні) застосовувала, відповідно до якої логіки діяла;

4) вростаючи в культуру людства - надсвідомо робить її здобутком "Я";

5) людина спрямовує свою активність на саму себе і оволодіває сама собою.

Надсвідомі явища так або інакше включені в тканину менталітету і невіддільні від нього, як і несвідоме, а їхня єдність, але не тотожність, забезпечує ефективність діяльності: її творчий характер, створення творчих продуктів.

Це означає, що на базі знань, що стали міцними переконаннями, виникають соціальні почуття - духовно-практичне утворення у сфері менталітету. Тому при формуванні творчих здібностей людини слід виділити критерії гармонійного її розвитку, що повинні враховуватися в процесі виховання:

-- уміння критично осмислювати соціальну інформацію;

-- творче ставлення до трудової і навчальної діяльності; - засвоєння навичок колективного життя і норм життя;

-- професійна підготовленість і професійна орієнтованість;

-- висока дисципліна і самодисципліна при впровадженні навчально-виховної технології і в роботі, і за її межами;

-- ступінь засвоєння культури, досвіду людства -- ноосфери.

62. Проаналізуйте осн. форми суспільної свідомості

Соцiальне буття - феномен надзвичайно багатогранний. Його вiдображення здiйснюється й в повсякденному життi людей, i на теоретичному рiвнi. Все розглянуте ранiше є своєрiдним проникненням в суть процесiв, котрi є iсторичним розвитком людства. Та, окрiм сутностi, буття має такi свої прояви, котрi або ще не охоплюються розумом, або взагалi ним не можуть бути розкритi, препарованi скальпелем логiки i формальної, i

Найбiльш вiрогiдно, що iсторично першою формою суспiльної свiдомостi була МОРАЛЬ. Мораль вiдображає специфiку стосункiв мiж людьми.

В далекому iсторичному минулому поряд з мораллю формувалась i така форма суспiльної свiдомостi, як МИСТЕЦТВО. Мистецтво вiдображає прекрасне та його протилежнiсть - огидне - в суспiльному буттi

Поява полiтичної сторони життя, державних установ i протиборство класiв та полiтичних сил привело до виникнення полiтичної iдеологiї як форми суспiльної свiдомостi. ПОЛIТИЧНА IДЕОЛОГIЯ вiдображає взаємодiю мiж класами, соцiальними групами, нацiями, державами.

Постiйно пiд прямим i беспосереднiм впливом полiтичної iдеологiї знаходиться правосвiдомiсть. ПРАВОСВIДОМIСТЬ як форма суспiльної свiдомостi вiдображає дiюче в суспiльствi право. Форма вiдображення знання про правомiрний чи неправомiрний вчинок, правомiрний чи неправомiрний спосiб поведiнки в тiй чи iншiй державi. Звідси - правомiрнiсть певним чином впливає на стиль взаємовiдносин, на поведiнку особистостi або певної соцiальної групи. Окрiм цього, правосвiдомiсть - активний учасник правотворчого процесу. Спочатку суспiльство усвiдомлює, що певнi процеси, котрi в ньому проходять, повиннi бути вiдрегульованi в правовому планi. Потiм з'являється уявлення, яким чином повинен регулюватись даний процес, i лише на цiй основi законодавець формує i приймає певний закон. В правосвiдомостi формуються уявлення i про вiдмiну застарiлої правової норми, що призводить до певних змiн в законодавствi. Правосвiдомiсть виступає як один з провідних факторiв розвитку права, а звiдси - й державностi.

Ми розглянули суспiльну свiдомiсть як сторону суспiльного буття. Наукове розумiння сутностi суспiльної свiдомостi є обов'язковою умовою формування наукового свiтогляду. Без розумiння процесiв, якi проходять в духовному життi суспiльства, розумiння iсторiї людства було б не можливе або носило б наскрiзь мiстичний характер.

63. Розкрийте роль і значення свідомості і мови

Свідомість -- це діяльне відображення навколишнього світу. А відображення є процесом і результатом встановлення відповідності щодо структур будь-яких систем, які взаємодіють і впливають на їхнє подальше існування.

Є різні рівні відображення: перший з них -- це відображення у неорганічній природі (результат механічних, фізичних, хімічних процесів і взаємодій); другий -- відображення в органічній природі (подразливість, чутливість, психіка); третій -- діяльне відображення навколишнього світу суб'єктами, що мають свідомість (соціальне відображення).

Свідомість має подвійну природу. З одного боку, вона є результатом розвитку матерії від неструктурованих до структурованих, від елементарних до складних, від неорганічних до органічних, від неживих до живих форм. З другого боку, свідомість є результатом історичного процесу становлення й розвитку людини та суспільства, вона є діяльним, активним відображенням дійсності, суб'єктивним образом об'єктивного світу.

Мова -- найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо зв'язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мова і мислення мають глибоко суспільний характер -- не лише за своєю природою, а й за своєю функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, об'єктивні закони природи й суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на базі мовного матеріалу, слів і речень. Кожний момент діяльності обумовлюється думкою і її носієм -- мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а служить фундаментом для подальшого розвитку людства.

Головні функції мови:

а) комунікативна;

б) мислеоформлююча;

в) пізнавальна;

г) естетична

д)емотивна

64. Колективне несвідоме за Юнгом

Центральне поняття у Юнга - це "колективне несвідоме". Він відрізняє його від "особистісного несвідомого", куди входять передусім витіснені протягом індивідуального життя уявлення.

Колективне несвідоме - підсумок життя роду, воно притаманне всім-людям, передається у спадок і служить тим підґрунтям, на якому виростає індивідуальна психіка.

Юнг порівнював архетипи з системою осей кристала, яка преформовує останній в розчині, будучи певним нематеріальним полем, який розподіляє частинки речовини. У чистому вигляді архетип тому не входить у свідомість, він завжди з'єднується з якимось досвідом, піддається свідомої обробці.

З такими "вторгненнями" колективного несвідомого Юнг пов'язує не тільки все зростаюче число індивідуальних психічних захворювань, а й масові психози сучасності.

Символи і догмати відкривають людині священне і одночасно охороняють його від зіткнення з колосальною психічною енергією. Світові традиції містять в собі гармонійні "форми життя", які стали чужі більшості сучасних європейців і американців, що руйнують традиційні суспільства вже не тільки у себе вдома, а й по всьому світу.

В останні десятиліття своєї творчості Юнг займався не стільки розробкою своєї психології, скільки дослідженнями гностицизму, алхімії, міфології різних країн і народів. Їм було створено своєрідне богословське вчення в дусі гностицизму перших століть нашої ери, а свою аналітичну психологію він нерідко називав "західної йогою". Юнг став "гуру" для чималого числа адептів езотеризму, хоча навчальні інститути юнгіанської асоціації і раніше готують не шаманів, а кваліфікованих лікарів-психотерапевтів. Його неодноразово звинувачували у містицизмі та ірраціоналізмі, хоча правильніше було б говорити про традиціоналізм і політичному консерватизмі Юнга.

65. Дайте характеристику філософії культури як теоретичній дисципліні

Філософія культури -- філософське знання про сутнісні засади культури як процесу й цілісності її архетики, закономірності та перспективи розвитку.

Тільки в її сфері культура стає цілісністю, оскільки завдяки цьому осмислює, усвідомлює сама себе, стає культурою для самої себе. Через наявність такої самосвідомості культура стає самоструктуруючим явищем, складові якого не лише взаємодіють, а й доповнюють одна одну. Тільки завдяки філософській рефлексії, осягненню самої себе вона стає для себе самої дійсністю. Та вона реалізує себе лише настільки, наскільки реалізує себе для самої себе, позаяк вона є самоіснуванням свідомості, а свідомість є свідомістю, лише усвідомлюючи сама себе. Тільки у філософії свідомість усвідомлює себе як само себе здійснююче; тільки у філософії досягає вона завершення свого шляху, тільки в ній вона вінчає своє себестановлення, самоздійснення.

У філософії культура протиставляє себе собі, виходить за власні межі, осягає і осмислює себе, але завдяки цьому, як зазначає німецький мислитель Ріхард Кронер (1884-- 1974), вона об'єднується з собою, стає для себе поняттям і дійсністю.

Філософія культури (культурфілософія) -- термін, запроваджений німецьким романтиком Адамом Мюллером (1770--1829), -- виявляє своєрідну єдність сутнісних засад культурного процесу, інваріанти соціодинамічних моделей, архетипні ситуації, закономірності повторення і перевтілення постійних складових культури. Завдяки філософському осмисленню опановуються різноманітний людський досвід, можливості залучення особи до культурного космосу.

66. Проаналізуйте проблему цінностей і ціннісного ставлення як фундаменту культури

Цінності виступають фактором, що відіграє певну роль у регуляції соціальних взаємодій. Цінності - визначальний елемент культури, її ядро. Культура - спосіб, метод саме ціннісного освоєння дійсності: і явищ природи, і технологічних винаходів, і взаємовідносин в сім'ї. Щоб визначити, оцінити, що корисно, значуще, а що - шкідливо, що - добро, а що - зло, важливо визначити оцінки, критерії. Саме критерії, оцінки предметів, дій, ідей, думок і визначають суттєве в культурі. Цінності - це своєрідний соціальний механізм, що відтворює, зберігає, захищає, розвиває і передає все корисне, що є з суспільстві.

Соціологічний підхід до ціннісних явищ полягає в дослідженні їх саме як стандартів, зразків, еталонів соціальної поведінки. Один з творців сучасної аксіології (теорії цінностей) Герман Лотце стверджував, що джерело цінності потрібно шукати не в дійсності, а в людській свідомості. Комплекс цінностей може визначатись як низка змістовних елементів, що мають для людини особливу значимість. Цінність відображає суттєве ставлення, де визначається значимість об'єкту для суб'єкту в якісних і кількісних показниках.

67. Проаналізуйте постмодерністську ситуацію в культурі 20-21ст.

Кінець XX ст. рядом дослідників культури визначається як епоха постмодернізму, або постмодерну. Постмодерн - широка культурна течія, що включає в себе філософію, естетику, літературу, мистецтво, гуманітарні науки. З одного боку, умонастрій постмодерну несе в собі відбиток модерністського розчарування в результатах цивілізації, ідеалах класичної культури та гуманізму, з іншого, - авангардистським установкам на новаторство, відкидання та заперечення старого протистоїть намагання скористатись усім попереднім досвідом, включити його в широку палітру сучасної культури.

У праці А. Тойнбі "Осягнення історії" постмодерн трактується як кінець західного панування в релігії та культурі. Більш-менш широкої популярності термін постмодернізму набув після виходу книги Ч. Дженкса "Мова постмодерністської архітектури" (1977). Автор визначив нову течію як відхід від екстремізму та нігілізму, часткове повернення до традицій.

Не вступаючи в конфлікт із класикою, включаючи її до своєї орбіти, постмодерн водночас дистанціюється від неї, розмиває класику, відміняючи ряд її канонів, тобто утворює досить гнучку систему. Характерні риси класицизму трансформуються майже на протилежні: величне замінюється дивним, трагічне - парадоксальним. Свідомий еклектизм живить гіпертрофовану надмірність художніх засобів та прийомів. Найсуттєвішою рисою постмодернізму є перехід від класичного антропоцентричного гуманізму до універсального гуманізму, що обіймає все живе - людину, природу, Всесвіт. Відмова від європоцентризму та етноцентризму сприяє перенесенню уваги на весь світ, звідси - релігійний, культурний, екологічний екуменізм.



68. З'ясуйте основні етапи розвитку культури в Україні

Отже, перший період розвитку української культури охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства, тобто -- це культура східнослов'янських племен дохристиянської доби.

Початки передісторії української культури, її першовитоки губляться у сивій давнині. Вчені стверджують, що культура на теренах України виникла на ранніх стадіях розвитку суспільства і відтоді нерозривно пов'язана з його історією.

Глибокий слід в історії української культури залишили племена трипільської культури (IV--III тис. до н. е.), для яких властивим був уже доволі високий рівень виробничої культури, техніки виготовлення кераміки, суспільної організації.

"Батько історії" Геродот детально описує територію України в V ст. до н. е. в образі Скіфії. Подекуди він торкається традицій, побуту та інших складових її культури. Перше тисячоліття нової ери для розвитку української культури було сповнене рядом подій історичної ваги: виникнення Києва -- "матері міст руських"; об'єднання східнослов'янських племен і утворення держави -- Київської Русі; переможні походи руських князів та розширення державних кордонів; небувале піднесення культури від безпосереднього спілкування з хозарами, половцями, Візантією та іншими народами; Другий період розвитку української культури припадає на час існування княжої держави -- Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

Третій період розвитку української культури припадає на литовсько-польську добу в історії нашого народу. Значення православної церкви почало помітно зростати, вона стала виконувати роль не лише опікуна української культури, а й чинника національної консолідації українського народу.

Розвиток української культури в польсько-литовську добу позначений тісною взаємозалежністю та взаємопереплетінням національно-визвольної боротьби і руху за відродження української культури.

Четвертий період розвитку української культури припадає на козацько-гетьманську добу, яка характеризується новим історичним контекстом, зумовленим закінченням Визвольної війни в середині XVII ст., з одного боку, і поступовим обмеженням, а згодом і втратою автономії Україною наприкінці XVIII ст., з іншого.

П'ятий період розвитку української культури охоплює часовий відтинок в 150 років, років великої неволі нашого народу -- від часів зруйнування Гетьманщини і до початку XX століття.

Шостий період розвитку української культури є часом нового міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами й охоплює часовий відтинок від початку XX ст. до кінця 80-х років.

Сьомий період розвитку української культури тільки-но розпочався і триває в нових історичних умовах. Це -- сучасний період, що охоплює часовий відтинок від кінця 80-х і по сьогодення.

69. Проаналізуйте проблему різноманіття й специфіки способів освоєння світу

1. Научное освоение мира связано с производством новых знаний о природе, обществе. Научное освоение включает в себя ученых с их знаниями и способностями, квалификацией и опытом, с разделением и кооперацией научного труда; научные учреждения, экспериментальное и научное оборудование; методы научно-исследовательской работы, а также всю сумму научных знаний, выступающих в качестве предпосылки, средства, либо результата научного производства.

2. Философское освоение мира связано с познанием мира с помощью изучения систем взглядов по разным вопросам, по наиболее общими проблемами бытия и познания и, прежде всего, по вопросу об отношении мышления к бытию, духа к природе, составляющему ее основной вопрос.

3. Искусство осваивает мир с помощью художественных образов. Искусство - одно из важнейших способов эстетического освоения мира.

4. Освоение мира по средствам морали осуществляется через сознание. Мораль - специальный институт, выполняющий функцию регулирования поведения людей во всех без исключения областях общественной жизни. Мораль осуществляется через общественные требования.

5. Религиозное освоение мира связано с верой людей в божественные силы, с религиозными культами, праздниками.

70. Проаналізуйте проблему естетичного освоєння людиною світу. Мистецтво

История эстетики насчитывает много веков. В ходе развития этой науки менялись не только эстетические взгляды, но и круг изучаемых ее вопросов, сам предмет и задачи. Предметом эстетики на современном этапе истории является весь мир, рассматриваемый с точки зрения значимости, ценности его явлений для человечества.

Эстетика - наука об исторически обусловленной сущности общечеловеческих ценностей, их порождении, восприятии, оценки и освоения. Это философская наука о наиболее общих признаках эстетического освоения мира в процессе любой деятельности человека, и прежде всего в искусстве, где оформляются, закрепляются и достигают высшего совершенства результаты освоения мира по законам красоты.

Природа эстетического и его многообразие в действительности и в искусстве, принципы эстетического отношения человека к миру, сущность и закономерности искусства - таковы основные вопросы эстетики. Она выражает систему эстетических взглядов общества, которые накладывают свою печать на весь облик материальной и духовной деятельности людей.

В своих выводах эстетика опирается на художественную практику и на ее осмысление в истории, теории искусства и критике. Для нее важны конкретно-всеобщие положения, т. е. не пустые абстракции, а обобщения, вбирающие в себя опыт мирового искусства.

В центре внимания эстетики - искусство в его эстетическом отношении к действительности. Она осмысляет наиболее общие законы художественного освоения мира в литературе, живописи, скульптуре, театре, кино, музыке, хореографии и декоративном искусстве, исследует происходящее, природу, законы социального бытия, функционирование, развитие, восприятие и понимание искусства.

71. Проаналізуйте проблему моралі як специфічного способу освоєння дійсності

Мораль - (лат. moralitas от moralis) - относящаяся к праву, характеру, складу души, привычкам; это форма общественного сознания и вид общественных отношений, направленных на утверждение самоценности личности, равенства всех людей в их стремлении к счастливой и достойной жизни, выражающих идеал человечности, гуманистическую перспективу истории. Мораль регулирует поведение человека во всех сферах общественной жизни - в труде, в быту, в политике, в науке, в семейных, личных, внутригрупповых, межклассовых и международных отношениях.

72. Розкрийте роль і значення філософії для майбутнього людства

Філософія існує вже більше двох з половиною тисячоліть. Різноманіття тих ролей і образів, які вона брала за цей час вражає, але не руйнує ні єдності її сенсу, ні точності її задуму. Філософія - це особливий інтелектуальний проект, що іде своїми коренями в далеке минуле, напрочуд сучасний і принципово відкритий для майбутнього. Народження філософії назавжди змінило самої людини, його культуру та суспільство. Вона дала можливість людству відчути небачену раніше свободу - свободу думки. Вона ж поклала на людину небачену раніше відповідальність - відповідальність за дії, ініційовані вільної думкою. Не всі і не завжди прагнули долучитися до філософії як до проекту, як до особливого відношенню до світу і самому собі. Але ідея універсального розуму встановила нові відповідності між словами і вчинками, речами і думками.