Аристотель - давньогрецький філософ і науковець-енциклопедист

Етапи життєвого шляху видатного давньогрецького філософа Аристотеля. Заснування філософської перипатетичної школи. Основні трактати та філософські ідеї Аристотеля, його погляди на філософію, вищі причини, Бога, всезагальний рух, душу, мораль та щастя.

Рубрика Философия
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 09.05.2011
Размер файла 20,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аристотель - давньогрецький філософ і науковець-енциклопедист

Біографія (384-322 рр. до н.е.)

Аристотель народився в 384 р. до н. е. в місті Стагирі (Фракія). Батько Аристотеля - Нікомах - був представником роду Асклепідів, в якому лікарське мистецтво було наслідковим. У 15 років Аристотель втратив батьків.

Коли філософу виповнилось 17 років, він переїздить до Афін, щоб стати учнем Платонівської Академії, де й проводить наступні 20 років життя. Висловлюються різні припущення про причини його від'їзду: одні кажуть про те, що філософ не був обраний спадкоємцем Платона, інші згадують війну між македонцями й афінянами, яка почалась у 359 р. Але фактом залишається те, що разом з Ксенократом Аристотель переїздить до Ассиси й одружується там з Піфіадою, прийомною дочкою тирана Гермія. У них народжується дочка - Піфіада молодша. Правитель Гермій був не тільки тестем, але й учнем філософа. Після смерті своєї дружини Піфіади Аристотель живе з Герпіліс; у них народжується син Нікомах, якому філософ адресує трактат з етики („Нікомахова етика”). У 343 р. до н. е. Філіп Македонський запрошує Аристотеля стати наставником тринадцятирічного сина Філіпа - Олександра. Після сходження Олександра на престол (336 р. до н. е.) Аристотель повертається в Афіни.

У 335 р. до н. е. Аристотель засновує філософську школу, Лікей. Школа називалась перипатетичною, оскільки Аристотель зазвичай проводив заняття, прогулюючись зі своїми учнями („перипатео" по-давньогрецьки - "прогулюватися"). Очолює школу протягом 12 років.

Смерть Олександра посилила ненависть афінян до македонців. Звинувачений у безбожжі, Аристотель був змушений переселитися в Халкіду на о. Евбея, "щоб афіняни ще раз не погрішили проти філософії", де й помер у 62 роки.

Основні твори

Трактати з логіки - "Органон" ("Категорії”, дві "Аналітики", "Топіка" й ін.), "Риторика, "Фізика", "Метафізика", "Про душу", "Нікомахова етика", "Велика етика", "Політика" й "Поетика".

Основні ідеї

Про філософію

Аристотель розрізнює першу й другу філософії. Перша філософія, або метафізика, належить до всього того, що перебуває над природою. Фізика, або природа, складає другу філософію. Природа не співпадає з сущим, оскільки суще стоїть вище за природу. Предмет першої філософії - "суще як таке". Вона вивчає в цілому причини й начала всього сущого. Аристотель називає ці причини вищими, а начала першими.

Про причини

Розглядаючи "суще як таке" в аспекті його причин, Аристотель виділяє чотири першоначала чи вищі причини: форму, матерію, початок руху (причину руху) й мету. Ці чотири начала визначаються виходячи із більш загальних понять можливості й дійсності, двох основих станів сущого. Матерія й початок руху виражають поняття можливості, а форма й мета - поняття дійсності.

Про Бога

Бог Аристотеля - філософський Бог. Аристотель не пантеїст, у нього Бог не розчиняється в природі. І хоча Аристотель говорить про Бога, що “Бог - жива істота” і що життя, безперечно, належне йому, але під життям Бога Аристотель розуміє виключно діяльність його розуму - божественне мислення. Власне кажучи, сам Бог і є чистий діяльний розум, самодостатнє, саме на собі замкнене мислення. Бог Аристотеля - "першодвигун", "остання форма". У "першодвигуні" дійсність співпадає з можливістю, тому він недвижимий, однак сам є джерелом усякої зміни, виникнення й знищення.

Про рух

За Аристотелем, рух взагалі є „актуалізація того, що в потенції вже існує”. Один з чотирьох видів руху (які розуміються як зміна в широкому смислі) передбачає прагнення предметів до досягнення "природного місця" - "ентелехії", до повноти здійснення. Причиною всезагального руху виступає "першодвигун", який, за поясненням Аристотеля, приводить у рух все інше так, як рухає, наприклад, предмет любові людину, яка любить. На цьому тяжінні, спрямованості, базується ідея ієрархічно (за ступенями досконалості) побудованого світу в Аристотеля.

Про душу

В своєму трактаті “Про душу” Аристотель визначає душу в системі понять своєї метафізики: "Слід вважати душу суттєвою формою фізичного тіла, яке має життя в потенції, а субстанція як форма є ентелехія. Душа, таким чином, є перша ентелехія фізичного тіла, яка потенційно має життя". Всі речі - сплав матерії й форми, матерія - це потенція, в той час як форма - це ентелехія, або акт. Душа як „ентелехія тіла” складає форму, яка рухає матерію, змінює й формує її. Найнижчий род душі - душа рослинна, яка, будучи обмеженою здатностями харчування й відтворення, належна рослинам. У тварин сюди долучається душа, яка відчуває, яка разом з тим здатна мати бажання, а частково й рухатися. На сам кінець, у людини до всього цього долучається розум.

Про мораль

Душа, за Аристотелем, потребує особливого піклування й удосконалення. Він розвиває вчення про моральнісність як про "похвально здобуту якість душі". Душа етично доброчесна в тій мірі, в якій практичний розум оволодіває афектами. Доброчесність - це "порив до прекрасного, поєднаний із міркуванням". Чесноти розумної частини душі здобуваються шляхом навчання, а етичні - шляхом виховання. До доброчесності слід віднести, по-перше, вибір правильних засобів і, по-друге, слідування добропорядній меті - правильному предмету бажання.

Про щастя

Аристотель вважає, що єдино гідною людини метою, яка веде її до блага, до щастя, є вдосконалення особистості. Благо людини полягає в діяльній праці душі й розуму, згідних з доброчесністю. Даремно, продовжує Аристотель, нам радять обмежитися тим, що скінченне й співмірне людині, смертній істоті. Потрібо вимірювати себе мірою безсмертного й божественного, жити, орієнтуючись на найблагороднішу частину нашої душі. Людина щаслива в тій мірі, в якій вона сама цього схоче. Наскілько вона здатна до осягнення буття без пристрасті, настільки вона й щаслива.

Цитати

Бог, по общему мнению, принадлежит к причинам и есть некое начало.

Начало и первое в вещах не подвержено движению ни само по себе, ни привходящим образом, а само вызывает первое - вечное и единое - движение.

У кругового движения нет ни начала, ни конца в нем самом: они находятся вовне.

Природа качественного изменения вещи и возникновения одна и та же.

А не потому ли изменение одной вещи в другую необходимо бывает нескончаемым, что уничтожение одного есть возникновение другого и возникновение одного - уничтожение другого?

Познание души много способствует познанию всякой истины, особенно же познанию природы. Ведь душа есть как бы начало живых существ.

Есть три силы души, главенствующие над поступком и истиной: чувство, ум и воля.

аристотель давньогрецький філософ

В душе человека существует часть, присущая определенной ступени человеческого развития, но тем не менее часть, не возникающая и не подлежащая гибели. Часть эта - Ум.

Ум приводится в движение предметом мысли.

Приводит в движение всегда предмет стремления, но он есть либо действительное благо, либо благо кажущееся, и причем не всякое, а подлежащее осуществлению.

Мудрец не только знает следствия из принципов, но и обладает истинным знанием самих принципов.

Мудрость создает счастье, потому что, будучи частью добродетели в целом, она делает человека счастливым от обладания добродетелью и от деятельного ее проявления.

Счастье не в том, чтобы знать, из каких вещей оно состоит, а в том, чтобы осуществлять их.

Подобно тому как на олимпийских состязаниях венки получают не самые красивые и сильные, а те, кто участвует в состязании (ибо победители бывают из их числа), так в жизни прекрасного и благого достигают те, кто совершает правильные поступки. И даже сама по себе жизнь доставляет им удовольствие.

В то же время счастье - это нечто общее для многих, ведь благодаря своего рода обучению и усердию оно может принадлежать всем, кто не увечен в добродетели.

Назначение человека выполняется благодаря рассудительности и нравственной добродетели; ведь добродетель делает правильной цель, а рассудительность делает правильными средства для ее достижения.

Настоящий государственный муж тоже, кажется, больше всего старается о добродетели, ибо он хочет делать граждан добродетельными и законопослушными.

Порядочность и порядочный человек - это тот, кто довольствуется меньшим того, на что имеет законное право.

Нравственная добродетель - это устои, которые избираются нами сознательно.

Сознательный выбор - это волящий ум, или же осмысленная воля, а именно такое начало есть человек.

В самом деле, в отношении человека вполне добродетельного есть неплохое имя - нравственная красота.

Дружба людей достойных - это их взаимная любовь друг к другу. Они любят друг друга как вызывающие к себе любовь, а любовь они вызывают тем, что хороши.

Дружба лучших людей опирается на добродетель, дружба большинства - на выгоду, а у людей грубых и заурядных дружба зависит от получаемого наслаждения.

Итак, самая прочная, верная и прекраснейшая дружба - это взаимная любовь людей достойных, в основе которой, естественно, лежат добродетель и благо. Добродетель, на которую опирается такая дружба, неизменна, так что неизменна и сама дружба.

Поняття душі у філософії Арістотеля

Середньовічні мислителі з особливою увагою поставилися до вчення Аристотеля про душ, викладена в однойменному трактаті. Аристотель починає з того, що душу є не тільки в людини. Її мають також рослини і тварини. Рослинна душа, по Аристотелеві, має здатність росту, харчування і розмноження. Тваринна душа відрізняється тим, що має почуття. Душу людини є розумна душа.

Особливої уваги заслуговує вчення Арістотеля про душу. Він вважає, що душу може мати тільки природне, а не штучне тіло. Причому це природне тіло має бути здатним до життя. Здійснення можливості життя природного тіла Арістотель називає душею. Арістотель розрізняє три види душі. Два з них належать до фізичної психології, оскільки вони не можуть існувати без матерії. Третя метафізична.

Через вчення про душу Арістотель оригінальне говорить про пізнання. Нагадаємо, що за Арістотелем третій вид душі - розумна душа, яка притаманна людині і Богу. Вона незалежна від тіла, бо мислення вічне. Але коли споглядають розумом, необхідно, щоб у той же час споглядали і через уяву, зауважує Арістотель. А це означає, що реальне пізнання неможливе без чуттєвого рівня пізнання. Людина пізнає загальне тільки за допомогою відповідної уяви. Але уява не просто переробляється в поняття, а тільки сприяє тому, щоб закладені у душі форми буття перейшли із стану потенції в стан акту. Щоб перевести знання загального із стану потенції в стан акту, потрібен розум у всьому його обсязі, як пасивний, так і активний. А активний розум - це Бог. Таким чином, у Арістотеля перемагає раціоналістична лінія: знання існує ще до процесу пізнання.

Інша важлива властивість душі, по Аристотелеві, її безтілесність. Він послідовно й аргуметування відстоює те, що душу не може бути тілом, тому що вона є, як виражається Аристотель, зміст і форма. Причому душу як форма живого тіла не є зовнішньою формою, це внутрішня форма живого тіла, що Аристотель називає ентелехією. Водночасс заперечуючи піфагорійцям і своєму вчителю Платонові, Аристотель наполягає на тому, що душа невіддільна від тіла, а тому неможливо переселення душ. Особливо це стосується рослинних і тваринною душ. Що стосується душі людини, то про її безсмертя Аристотель дозволяв собі різні судження, що породило суперечки серед його послідовників у середнього століття й епоху Відродження.

Філософія Арістотеля не завершує ні старогрецької, ні, тим більше, античної філософії. Але вона завершує найбільш змістовний період в історії філософії, який часто називають філософією класичної Греції. Ця філософія високо цінувалась ще в античний період, відігравала визначальну роль в епоху середньовіччя, без неї неможливо уявити європейську філософію Нового часу, як і сучасну філософську культуру.

В своєму трактаті “Про душу” Арістотель визначає душу в системі понять своєї метафізики: "Слід вважати душу суттєвою формою фізичного тіла, яке має життя в потенції, а субстанція як форма є ентелехія. Душа, таким чином, є перша ентелехія фізичного тіла, яка потенційно має життя". Всі речі - сплав матерії й форми, матерія - це потенція, в той час як форма - це ентелехія, або акт. Душа як „ентелехія тіла” складає форму, яка рухає матерію, змінює й формує її. Найнижчий род душі - душа рослинна, яка, будучи обмеженою здатностями харчування й відтворення, належна рослинам. У тварин сюди долучається душа, яка відчуває, яка разом з тим здатна мати бажання, а частково й рухатися. На сам кінець, у людини до всього цього долучається розум.

Душа, за Арістотелем, потребує особливого піклування й удосконалення. Він розвиває вчення про моральнісність як про "похвально здобуту якість душі". Душа етично доброчесна в тій мірі, в якій практичний розум оволодіває афектами. Доброчесність - це "порив до прекрасного, поєднаний із міркуванням". Чесноти розумної частини душі здобуваються шляхом навчання, а етичні - шляхом виховання. До доброчесності слід віднести, по-перше, вибір правильних засобів і, по-друге, слідування добропорядній меті - правильному предмету бажання.

Арістотель розрізнює першу й другу філософії. Перша філософія, або метафізика, належить до всього того, що перебуває над природою. Фізика, або природа, складає другу філософію. Природа не співпадає з сущим, оскільки суще стоїть вище за природу. Предмет першої філософії - "суще як таке". Вона вивчає в цілому причини й начала всього сущого. Арістотель називає ці причини вищими, а начала першими.

Розглядаючи "суще як таке" в аспекті його причин, Арістотель виділяє чотири першоначала чи вищі причини: форму, матерію, початок руху (причину руху) й мету. Ці чотири начала визначаються виходячи із більш загальних понять можливості й дійсності, двох основих станів сущого. Матерія й початок руху виражають поняття можливості, а форма й мета - поняття дійсності.

Бог Арістотеля - філософський Бог. Арістотель не пантеїст, у нього Бог не розчиняється в природі. І хоча Арістотель говорить про Бога, що “Бог - жива істота” і що життя, безперечно, належне йому, але під життям Бога Арістотель розуміє виключно діяльність його розуму - божественне мислення. Власне кажучи, сам Бог і є чистий діяльний розум, самодостатнє, саме на собі замкнене мислення. Бог Арістотеля - "першодвигун", "остання форма". У "першодвигуні" дійсність співпадає з можливістю, тому він недвижимий, однак сам є джерелом усякої зміни, виникнення й знищення.

За Арістотелем, рух взагалі є „актуалізація того, що в потенції вже існує”. Один з чотирьох видів руху (які розуміються як зміна в широкому смислі) передбачає прагнення предметів до досягнення "природного місця" - "ентелехії", до повноти здійснення. Причиною всезагального руху виступає "першодвигун", який, за поясненням Арістотеля, приводить у рух все інше так, як рухає, наприклад, предмет любові людину, яка любить. На цьому тяжінні, спрямованості, базується ідея ієрархічно (за ступенями досконалості) побудованого світу в Арістотеля.

Арістотель залишив після себе величезну творчу спадщину, яку можна розділити на вісім груп: праці з логіки, загальнофілософські, фізичні, біологічні, психологічні, етичні, економічні та мистецтвознавчі. Дітищем Арістотеля є логіка. Наука про мислення і його закони викладена великим вченим у ряді його творів, які об'єднані під спільною назвою "Органон" ("Знаряддя"). Головною ж його філософською працею є "Метафізика". При цьому слід пам'ятати, що в часи Арістотеля слова "метафізика" ще не було. Це поняття, як уже зазначалося, вводить систематизатор творів Арістотеля - Андронік Родоський, який, опрацювавши рукописи Арістотеля, почергово укладає після творів із фізики твори з філософії. Звідси "те, що після фізики", тобто "метафізика". Філософія у Арістотеля досить чітко виділяється із усієї сфери знання. Він розрізняє "першу" і "другу" філософії. Фізика для Арістотеля все ще філософія, але "друга". Предметом "першої" філософії є не природа, а те, що існує за нею. "Перша філософія, за Арістотелем, - наука "найбільш Божа" у подвійному розумінні: поперше, володіє нею скоріше Бог, ніж людина; подруге, її предметом є "божественні предмети". Тому Арістотель свою філософію називає теологією, вченням про Бога.

Література

1. Аристотель, Соч. в 4-х томах, Изд-во "Мысль", М., 1981

2. Аристотель, "Этика", Изд-во АСТ, М., 2002

3. Д. Антисери и Дж. Реале, "Западная философия от истоков до наших дней", Изд-во "Пневма", СПб, 2001

4. Надольний І.Ф. Філософія. Підручник. - К., 2000.

5. Історія філософії. - Харків, 2001.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Аристотель - давньогрецький філософ, учень і рішучий супротивник Платона, його життєвий шлях. Основні філософські та політичні погляди. Чотирьохпринципна структура всякої речі, як організму. Держава є політичне спілкування. Аристотель про душу.

    контрольная работа [24,9 K], добавлен 20.09.2008

  • Погляди Аристотеля, його вплив на розвиток наукової і філософської думки. Основні положення вчення Геракліта. Філософія Левкіппа та Діогена. Ідеологія давньогрецького філософа–матеріаліста Епікура. Погляди старогрецьких мислителів Платона і Сократа.

    реферат [28,1 K], добавлен 21.10.2012

  • Дитинство та юність Аристотеля - давньогрецького вченого-енциклопедиста, філософа і логіка, засновника класичної (формальної) логіки. Періоди творчої діяльності Аристотеля - перший античний, подорожей, другий античний. Аналіз аристотелівської логіки.

    презентация [996,9 K], добавлен 14.10.2014

  • Біографія видатного українського філософа-гуманіста і визначного поета XVIII століття Григорія Сковороди. Цікаві факти з його життя. Філософські погляди видатного гуманіста епохи. Ідея чистої або "сродної" праці в системі філософських поглядів мислителя.

    реферат [34,4 K], добавлен 19.12.2010

  • Деякі етапи життєвого шляху Арістотеля: навчання у платонівській академії, виховання Олександра Македонського, заснування філософської школи — Лікея. Розробка науки про політику, її зв'язок з етикою. Форми правління державою. Політичне право і закон.

    реферат [17,8 K], добавлен 08.10.2009

  • Естетичні погляди та етапи творчості видатного французького просвітника, філософа, історика, літератора Вольтера. Аналіз філософських творів письменника. Своєрідність будови сюжету повісті "Кандід". Ідейно-тематичний зміст оповідання "Простодушний".

    реферат [24,5 K], добавлен 03.01.2011

  • Антропологізм як основна ідея усієї філософської спадщини Григорія Сковороди - видатного українського філософа. Розкриття проблеми самопізнання в трактатах "Нарцис" та "Асхань". Характеристика поняття "сродної" праці як способу самореалізації особистості.

    реферат [23,8 K], добавлен 18.05.2014

  • Краткая биография Аристотеля. Первая философия Аристотеля: учение о причинах начала бытия и знания. Учение Аристотеля о человеке и душе. Логика и методология Аристотеля. Аристотель является создателем самой обширной научной системы античности.

    реферат [28,3 K], добавлен 28.03.2004

  • Жизнь Аристотеля величайшего ученика Платона и древней Академии. Философия и учение Аристотеля. Исходный пункт философии Аристотеля. Аристотелевская метафизика. Природа для Аристотеля. Практическая философия Аристотеля: государство.

    контрольная работа [28,4 K], добавлен 11.02.2007

  • Жизнь Аристотеля величайшего ученика Платона и древней Академии. Философия и учение Аристотеля. Исходный пункт философии Аристотеля. Аристотелевская метафизика. Природа для Аристотеля. Практическая философия Аристотеля. Поэтическая философия.

    контрольная работа [29,8 K], добавлен 24.02.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.