главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Коллекция рефератов Otherreferats
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 





Німецька класична філософія

Філософія І. Канта. Теорія пізнання. Трансцендентальна логіка. Філософія Й.Г. Фіхте. Філософія Ф.В. Шеллінга. Трансцендентальний ідеалізм. Філософія одкровення. Філософська система Гегеля. Філософія Л.Фейєрбаха. Філософія К.Маркса та Ф.Енгельса.

Рубрика: Философия
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 19.11.2008
Размер файла: 44,6 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Філософія і світогляд
Зміст поняття "Філософія", її специфіка та шлахи її розвитку. Філософія як світогляд. Міфологія, релігія, філософія і наука. Напрямки філософської думки. Система образів і понять, які розкривають відношення людини до світу. Горизонти філософського пошуку.
дипломная работа [20,5 K], добавлена 28.02.2009

2. Філософія І. Канта
Розумовий розвиток Канта йшов від точних знань до філософії. Самостійним філософом він став пізно, але набагато раніше показав себе як першорядного вченого. Німецька класична філософія: агностицизм І. Канта. Як називає І. Кант свій філософський метод.
контрольная работа [16,4 K], добавлена 11.06.2008

3. Філософія ХХ століття
Суттєві риси, основні напрямки філософії ХХ століття. Екзистенціально-романтична філософія, культурно-філосовський підйом 20-х років ("розстріляне відродження"), філософія українських шістдесятників ("друге відродження"), мислителі української діаспори.
аттестационная работа [67,4 K], добавлена 21.06.2010

4. Філософія Стародавньго світу
Своєрідність східної культури. Філософія стародавньої Індії ("ведична" філософія, буддизм). Філософські вчення стародавнього Китаю (Конфуцій і конфуціанство, даосизм). Загальна характеристика античної філософії. Конфуціанський ідеал культурної людини.
реферат [37,1 K], добавлена 03.09.2010

5. Філософія, її проблематика та функції
Проблеми філософії, специфіка філософського знання. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. Українська філософія XIX - початку XX століть. Філософське розуміння суспільства. Діалектика та її альтернативи. Проблема людини в філософії.
шпаргалка [179,5 K], добавлена 01.07.2009

6. Філософська концепція Гегеля
Філософія права Гегеля як одна з видатних робіт у всій історії правової, політичної думки. Система гегелівського абсолютного ідеалізму. Діалектика як рушійна душа істинного пізнання, як принцип, що вносить в зміст науки внутрішній зв'язок і необхідність.
контрольная работа [44,1 K], добавлена 15.03.2010

7. Основні концепції філософії історії
Філософія історії як складова системи філософського знання, її сутність та розвиток. Шляхи трансформації поняття "філософія історії" від його Вольтерівського розуміння до сучасного трактування за допомогою теоретичної спадщини Гегеля, Шпенглера, Ясперса.
реферат [32,2 K], добавлена 23.10.2009

8. Український філософ Памфіл Юркевич
Українська філософія початку ХІХ століття. Життя та творчість Памфіла Юркевича. Просвітництво та романтизм: погляд на пізнання. Кардіоцентризм – філософія серця. Пізнання через уявлення, поняття та ідею. Співвідношення розуму й любові у моральності.
реферат [27,6 K], добавлена 20.05.2009

9. Слов'янофіли, нігілісти і народники
Соціальні, політичні і культурні перетворення у XIX сторіччі в Росії. Німецька філософія, перенесена на російський грунт. Нігілісти і народники. Погляди Д.І. Пісарева, П.Л. Лаврова. Російська релігійна філософія. Місце вчення про цілісність в людині.
доклад [42,2 K], добавлена 20.04.2009

10. Світогляд і філософія
Світогляд: сутність і форми. Основні філософські проблеми і напрямки. Мілетська школа та піфагоризм. Діалектика Геракліта, античний атомізм. Сократ та філософія Платона. Вчення Ф. Бекона про пізнання і науку. Рене Декарт - основоположник раціоналізму.
шпаргалка [133,9 K], добавлена 21.11.2009


Другие работы, подобные Німецька класична філософія

Страница:  1   2 


Отже, людина, за Фейєрбахом, перебуває та існує в гармонійній єдності з власною сутністю, власними якостями ("предикатами"), зовнішньою та внутрішньою природою. Вища ж єдність проявляється в моральному наповненні цієї гармонії, яка реалізується у імперативі, вищому законі для Людини. Цей закон полягає у вимозі ставитися до людини як до найвищої цінності, як до Бога. При цьому людина ставиться до себе як до Бога, коли вона бачить божественне у іншій людині. Запозичена в християнстві заповідь любові до Бога і ближнього перетворюється у Фейєрбаха на основний моральний закон. Саме Любов (як домінуюче в людському ставленні до Бога) наділяється в Фейєрбаха родовим смислом--це любов статева, родоутворююча, що включає в себе і любов до дітей, тобто до продовження самих себе, свого Я. За Фейєрбахом, відносини між людьми повинні включити в себе закон Любові як деяку надцінність, дати йому увійти в "серце" людей, змінюючи вплив релігії.

Фейєрбахівські уявлення про Людину були отримані шляхом критичного перетлумачення християнських ідей. Фейєрбах віддав чи приписав Людині лише ті якості ("предикати"), які релігія приписувала Богу. На його думку, Бог -- це відчужена та об'єктивована сутність людини (або, інакше кажучи, Бог є деяким символічно закодованим зображенням суто людських властивостей та якостей). Саме в тому, що боги утворені за образом та подобою людей, і корениться, за Фейєрбахом, сенс та цінність релігійної свідомості, основа її дійовості в історії. Але недостатньо лише розуміти природу релігії, вважає Фейєрбах, -- критикувати її означає зводити, або редукувати, релігійні образи та цінності до їх земних прообразів. Перетлумачений таким чином зміст релігії саме й веде, за Фейєрбахом, до справжнього розуміння сутності людини.

Фейєрбахівська філософія виявила значний вплив на формування світової філософської думки, зокрема -- на молодогегельянство та марксизм. Хоча майже відразу ж вона була піддана критиці сучасниками мислителя, але фундаментальність порушених Фейєрбахом питань та глибина його спроби відповісти на них дає підстави відвести йому належне місце серед гігантів світової філософської думки.

6. Філософія К.Маркса та Ф.Енгельса

6.1. Філософська концепція К.Маркса

6.1.1. Карл Маркс

Карл Маркс (1818-1883) -- німецький філософ, основоположник діалектичного матеріалізму та матеріалістичного розуміння історії, творець нової теорії політичної економії та вчення про науковий соціалізм. Навчався на юридичному факультеті Боннського та Берлінського університетів. Доктор філософії Боннського університету (дисертація "Відмінність між натурфілософією Де-мокріта та натурфілософією Епікура"). Замолоду перебував під впливом гегелівської філософії, і багатьма дослідниками філософії Маркса цей період його творчості іменується як молодогегельянський. Після знайомства з працями Фейєрбаха переходить на позиції матеріалізму.

Наслідуючи німецьку традицію історико-філософського дослідження творчості Маркса, його філософію слід відносити до останнього етапу розвитку німецької класичної філософії, який репрезентований різними представниками гегельянства, що вирішували поставлені Гегелем теоретичні проблеми.

Вирізняючи філософію Маркса та марксизм, слід вказати, що марксизм є політичною, ідеологічною, політекономічною доктриною, що набула розвитку в працях послідовників Маркса та в практичній діяльності політичних партій і рухів.

Основні праці: "До критики гегелівської філософії права" (1843), "Економічно-філософські рукописи 1844 року", "Німецька ідеологія" (1845-1847, разом з Ф.Енгельсом), "Злиденність філософії" (1847), "Маніфест Комуністичної партії" (1848, разом з Ф.Енгельсом), "Капітал" (1-й том -- 1867, 2-й і 3-й томи -- видані Ф.Енгельсом відповідно у 1885 і 1894), "Критика Готської програми" (1875) та ін.

6.1.2. Філософська антропологія

Філософсько-антропологічна проблематика в творчості Маркса найбільшою мірою виявляється в "Економічно-філософських рукописах 1844 року", які були опубліковані лише 1932 p. У цій праці Маркс посилено працював над фундаментальними проблемами сутності та існування людини, її свободи та рабства, відчуження та подолання відчужених сил, сенсу історії. В трактуванні цих проблем Маркс виявив себе як творчо мислячий гегельянець зі спрямованістю на критичний синтез багатьох гегелівських ідей. При цьому Маркс намагався критично переосмислити і розвинути фейєрбахівські уявлення про людину, враховуючи при цьому ідеї А. Цешковського, М. Гесса і особливо М.Штірнера.

Головним внеском Маркса до розуміння людини є концепція соціального відчуження людської сутнісної природи. Думка про соціальну природу людини в Маркса зустрічається з самого початку його філософської творчості, а повною мірою вона виражена в "Тезах про Фейєрбаха", де Маркс говорить про сутність людини як "ансамбль суспільних відносин". Положення "Тез" були розвинені Марксом у "Німецькій ідеології", де він полемізує з Фейєрбахом та Штірнером. Долаючи позиції Фейєрбаха (згідно з якою людина виразила свої сутнісні властивості в ідеї Бога, наділяючи об'єктивований образ Бога предикатами любові, мудрості, сили) і Штірнера (згідно з якою моральне і релігійне відчуження мають однаково репресивну природу, покликану придушувати окремі Я), Маркс частково використовує їхні ідеї, а також поняття відчуження. За Марксом, у людині всі її основні характеристики не є чимось природним, натуральним чи заданим ззовні. В людині все є "олюдненим", оскільки людина як індивід існує в зв'язках та взаєминах з іншими людьми. Історичні традиції, звичаї, культурні схеми та стереотипи, що успадковані поведінкою і мисленням, активно впливають на будь-якого індивіда. Глибинні, "родові" характеристики людини (а саме це і є її "сутність") є підсумком світової історії, результатом соціальних дій. Тому Маркс вважає абстракціями водночас поняття "людини як такої" та "Я -- індивіду як такого". Тоді добро і зло в людській природі, любов чи егоїзм, за Марксом, пояснюються не самою цією природою, а соціальними обставинами -- "передумовами", -- що наділяють індивідів тими чи іншими якостями. Ці обставини є не однозначними, а історичними, тобто мінливими в соціальному часі. Вони створюються самою людиною або індивідами в плині зміни соціальних поколінь. Дані обставини є широко варіативними, оскільки характеристики соціального буття (мова, статевовікові ролі, сімейні стосунки, види життєзабезпечення та трудової діяльності) досить різноманітні. Тому соціальна детермінація особистісного Я людини завжди наявна, але не стає настільки ж абсолютною, як детермінація природна. В сучасному йому суспільстві Маркс бачив вузький вихід зі сфери соціального детермінізму до соціальної випадковості, а тому індивід в цьому відношенні володіє свободою та вибором і може стати на позицію "добра" чи "зла", наблизитися до любові чи відхилитися до егоїзму.

На думку Маркса, категорії "добра" чи "зла" не можна прикладати ні до людського роду, ані до окремого індивіда, але можна оцінювати епохи, звичаї, соціальні параметри "обставин" життя людей. Тому соціальний "діагноз" стає у Маркса основою морально-філософських оцінок людського життя, свідомості та практики. При цьому Маркс багаторазово підкреслював, що оцінювати епохи і людей потрібно не за їхніми "словами про самих себе", а за соціальними обставинами і справами, тому що мораль (навіть у філософському зображенні) лише маніфестує глибинні тенденції та рухи в соціальній реальності.

Наявну реальність Маркс оцінює досить суворо, оскільки в ній панує соціальне відчуження, коли людська діяльність та її продукти "стають ворожими для людини і пригноблюють її, замість того щоб людина панувала над ними". Найбільшою мірою відчуження, за Марксом, тяжіє над людьми фізичної праці (пролетарями), однак те ж саме, в дещо іншому ступені, можна сказати про будь-яку людину. Оскільки відчужений світ людини, остільки відчужена й сама людина в своєму світі. Людина повинна присвоїти собі весь соціальний світ, зробити його своїм, тобто перетворитися на "цілісного", "універсального", "тотального" індивіда. Людина спроможна це зробити, тому що є за своєю суттю соціально-практичною істотою.

Людина, створюючи предмети (опредмечування), відмінні від самої себе, реалізує себе в природі, перетворює її в олюднену природу. Але це досить складний процес, який упродовж більшої частини людської історії виступає як спонукуваний потребами, що для кожного окремого індивіда виступають у вигляді тиску зовнішніх умов і обставин життя. Людина сама є природною істотою, а тому немає природа поза людиною, розриву між людиною і "зовнішнім середовищем". Людина змушена постійно і безперервно створювати собі можливості для життєзабезпечення і тим самим опредмечувати саму себе, практично реалізовувати свої потенції в предметному світі. Створюючи предмети, долаючи зовнішні обставини чи пристосовуючись до них, виробляючи, реалізуючи в предметному середовищі свою сутність, людина водночас змінює саму себе, а тому немає людської практики без самозміни людини. Тим самім Маркс оцінив історичне значення праці як самопороджуючого початку для людського роду.

Найфундаментальнішим рівнем соціального життя Маркс вважає виробництво, яке тлумачить досить узагальнено -- як загальну субстанцію людського роду, як практику. В історичних же формах промисловості до сучасної йому включно (які досить часто, розглядаючи погляди Маркса, ототожнюють з поняттям виробництва взагалі) Маркс вбачає пануючою працю у й відчуженні; таким самим є його оціночний підхід до історичного минулого промисловості та форм праці, які існували в минулому.

Отже, найважливішими ідеями філософської антропології Маркса є наділення людини (чи індивідів) рангом самостійної суверенності, тобто статусом суб'єкта соціальної історії, і розшифрування, розкриття цих положень у понятті перетворюючої практики. При цьому очевидним є спрямування на "зняття" наймогутніших обмежень людської активності -- Бога і природи. В граничному відношенні стосунки між людьми, між людиною і природою, між людиною зовнішньою і внутрішньою, за Марксом, повинні стати "чистими" і "прозорими". Тому наявне буття становить лише початок дійсної історії, передісторію, яку потрібно подолати. Звідси й стають зрозумілими деякі утопічні прогнози та проекти, засновані на філософсько-антропологічних поглядах Маркса і покликані стати програмою для перетворення суспільства.

6.1.3. Філософія історії

Філософсько-історичні погляди Маркса, як і його антропологія, базуються на поняттях "відчуження" і "присвоєння". При цьому витлумачення "сутності людини" і "сутності історії" слугує для взаємного їх обгрунтування.

За Марксом, в основі родового життя людства лежить практика -- активність людини, яка переслідує свої цілі. Діючи, створюючи і руйнуючи, люди творять світову історію. Жорсткі з'єднання та обмеження в досягненні цих цілей створені самими ж людьми -- це такі, які набули самостійності, відчужені та уречевлені результати людської діяльності, що не мають трансцендентного чи надприродного характеру. Ці "застиглі форми" людського відчуження є часовими, відносними, історичними.

В Маркса в різноманітних формах повторюється єдина філософсько-історична (історіософська) схематика, згідно з якою вся історія людського відчуження та його ліквідація вкладаються в три щаблі.

Перший щабель -- відношення "особистої залежності", за яких соціальне відчуження є величезним та всесильним. Індивід тут або повністю залежний, або цілковито обмежений вузькими рамками пануючих над ним соціальних спільнот. Це -- ранні фази людської історії, і вся історія традиційних суспільств до появи сучасного індустріального суспільства підпадає в Маркса під дану категорію.

Другий щабель -- відношення "особистої незалежності". Це сучасне Марксу індустріальне суспільство зі світовими ринками, найманою працею та правовим забезпеченням особистої свободи індивіда. Панування соціального відчуження тут найбільш відчутно втілене в грошах, які, за Марксом, становлять собою річ, або речову форму соціального відчуження. Тому Маркс вважає другий щабель поєднанням особистої незалежності з речовою залежністю.

На другому щаблі людство накопичує сили для переходу до третього щабля, до стадії "присвоєння" людиною всіх накопичених людством сил та потенцій. Людина повинна перетворитися з підлеглої відчуженим результатам своєї власної діяльності на володаря, пануючого над цими результатами. Не людина повинна підпорядковуватися відчуженим сутностям (поділу праці, державним інститутам, грошам, моралі, релігії, ідеології), а, навпаки, все це повинно бути перетворене для слугування людині, індивідам, людям в їх особистісній унікальності. Замість "часткового", "абстрактного" індивіда, спотвореного соціальним відчуженням, яке є найбільш дійовим на індивідуальному рівні у формі поділ)' праці, повинна розвиватися людина-індивід "універсальних потенцій", що втілює в собі всі накопичені культурні потенції роду, його вміння, знання, таланти.

Основою Марксової філософсько-історичної концепції є гегелівський принцип "заперечення заперечення". Маркс вважав людей, що практично діють, певним "самодвигуном" та рушійною силою історії. Не визнаючи жодних "зовнішніх сил", які б були рушієм історії, Маркс вважає суб'єктами історичного процесу активних, творчих, діяльних індивідів. При цьому люди й стають власне людьми, коли вони починають практично виділяти себе з природи, тобто коли починають "виробляти власні умови життя".

В плині історичного процесу Маркс виділяє ще один важливий чинник -- власність, і передусім власність на засоби виробництва. Рух власності, її зміни в процесі історичного часу -- це те, що розрізнює попередні і наступні форми суспільства. Люди, вдосконалюючи свою практику, свою виробничу діяльність, змушені вдосконалювати й свої відносини, "форми спілкування", змінювати традиційні схеми поділу праці і створювати деякі нові типи власності. Це й становить механізм зміни історичних форм суспільства, або суспільних формацій. Сама ж "зміна" розуміється Марксом за схемою "заперечення" і оформляється в понятті "соціальної революції".

Вищевказані концептуальні положення філософії історії Маркса отримали в нього назву "матеріалістичного розуміння історії", автором і творцем якого він вважав себе разом з Ф.Енгельсом.

Марксова концепція філософії історії має своєю перевагою і, водночас, хибою принципову відкритість, неповноту, яка є відображенням нескінченності історичного буття людства. Саме ця її риса й привела до поєднання в XX столітті даної концепції з різноманітними формами соціального радикалізму, що, врешті-решт, спричинило величезні соціальні катаклізми, які пережило людство в нашу епоху.

6.1.4. Концепція методу

Марксова концепція діалектичного методу цілковито базується, за його ж визнанням, на діалектичній логіці Гегеля, щоправда, своєрідно переробленій та переосмисленій. Для Маркса діалектика виступає як вчення про всезагальні зв'язки і найзагальніші закони розвитку буття і мислення. Слід відзначити, що Маркс не створив розгорненого вчення про діалектичний метод, вважаючи, що найдовершенішу форму такого вчення, хоча й з ідеалістичних позицій, запропонував Гегель. Свою ж заслугу він вбачав у переробленні гегелівської діалектики з позицій матеріалізму, іменуючи своє вчення "діалектичним матеріалізмом".

Як і Гегель, Маркс вважав основою діалектики систему філософських категорій та принципів: єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних змін в якісні, заперечення заперечення. Основою розвитку світу, природа, суспільства, мислення для Маркса виступає діалектична суперечність. Єдність буття і мислення означає, що людське мислення і об'єктивний світ є підпорядкованими одним і тим самим законам, які вказані вище, тому вони не можуть суперечити одне одному. Водночас ця єдність не є тотожністю: якщо всезагальні зв'язки і розвиток об'єктивної реальності існують поза і незалежно від свідомості людини, то зв'язки і розвиток мислення, відображаючи об'єктивні зв'язки і розвиток, підпорядковуються своїм специфічним гносеологічним та логічним принципам. На думку Маркса, повнота кожного поняття вичерпується виявленням протилежного поняття.

6.1.5. Вплив філософії Маркса на світову філософію

Філософія Маркса справила значний вплив на світову філософську думку. Багато видатних філософів XX століття тією чи іншою мірою зверталися до запропонованих Марксом ідей (серед таких філософів можна згадати Ж.-П.Сартра, А.Камю, Е.Фромма, Т.Адорно, Г.Маркузе, Ю.Хабермаса, Р.Арона, Л.Альтюсера, М.Бердяєва, С.Булгакова та багатьох інших). При цьому найбільшою мірою таке звернення відбувалося в сенсі вивчення гуманістичних ідей Маркса, що стосуються природи людини, її свободи та звільнення тощо. Водночас ідеологізовані варіанти філософії марксизму-ленінізму, що тривалий час насаджувалися в колишньому СРСР, зазнавали нищівної критики творчо мислячих філософів.

Попри всю цю критику, руйнацію створених на основі ідеології марксизму соціально-державних форм філософська творчість Маркса, його самобутні ідеї дають підстави зарахувати його до найвидатніших філософів та мислителів у історії людства.

6.2. Розробка Марксової філософії Ф.Енгельсом

Фрідріх Енгельс (1820-1895) -- товариш і соратник Маркса, популяризатор його ідей. Не здобувши завершеної освіти, посилено займався самоосвітою. Упродовж багатьох років матеріально підтримував Маркса і його родину. Після смерті Маркса займався впорядкуванням та публікацією його творів, з-поміж яких виділяються 2-й і 3-й томи "Капіталу".

Основні праці: "Свята родина" (1845, разом з К.Марксом), "Німецька ідеологія" (1845-1847, разом з К.Марксом), "Маніфест Комуністичної партії" (1848, разом з К.Марксом), "Анти-Дюрінг" (1876-1878), "Діалектика природи" (1873-1882), "Походження сім'ї, приватної власності та держави" (1884), "Людвіг Фейєрбах та кінець класичної німецької філософії" (1886) та ін.

Філософські погляди Енгельса найбільшою мірою викладено в "Анти-Дюрінгу" та "Діалектиці природи". Слід відзначити, що сам Енгельс не був самостійним філософом, а переважно популяризував та розгортав філософські ідеї Маркса.

Простежуючи історичний розвиток філософської думки, Енгельс обґрунтовував неминучість виникнення філософії марксизму. Він доводив закономірність зміни основних періодів в історії філософії: 1) наївна діалектика античних філософів; 2) метафізична філософія XVII-XVIII ст.; 3) ідеалістична діалектика німецької класичної філософії; 4) матеріалістична діалектика Маркса. Водночас історична закономірність виникнення філософії марксизму полягає, за Енгельсом, в тому, що саме ця філософія дає змогу перетворити соціалістичні вчення з утопії на науку. Необхідно відзначити, що поняття "закон діалектики" увів саме Енгельс.

Обґрунтовуючи діалектичний матеріалізм та матеріалістичне розуміння історії, Енгельс вважав, що свідомість є не що інше як продукт діяльності людського мозку, сама ж людина є продуктом природи, а тому закони мислення і закони природи узгоджуються між собою ("суб'єктивна" і "об'єктивна" діалектика).

Пізнання людиною світу не має жодних меж, оскільки сам світ нескінченний, і пізнання абсолютної істини здійснюється через нескінченний ряд відносних істин.

Нескінченність світу, за Енгельсом, проявляється в його часово-просторовій нескінченності. Водночас світ є єдиним, що проявляється в його матеріальності. Отже, простір та час є формами існування матеріального світу.

Невід'ємною характеристикою матерії є рух і розвиток; водночас і сам рух є невід'ємним від матерії. Це зумовлено тим, що рух становить спосіб існування матерії, а тому він так само не створюваний і не знищуваний, як і сама матерія. Енгельс дає класифікацію форм руху матерії (механічна, фізична, хімічна та біологічна), вважаючи їх предметом вивчення різноманітних наук. У зв'язку з цим він також пропонує таку класифікацію наук: науки про неживу природу;

науки, що вивчають живі організми; історичні науки. Окреме місце в даній класифікації він відводить наукам, що вивчають людське мислення -- формальній логіці та діалектиці. При цьому діалектика для Енгельса виконує роль не лише науки про мислення, а й науки про всезагальні закони руху і розвитку природи, людського суспільства та мислення (саме він запропонував дане визначення, яке пізніше у філософії марксизму було розповсюджене взагалі на всю філософію).

Вважаючи, що кожна нижча форма руху матерії переходить до вищої шляхом діалектичного "стрибка" і що кожна вища форма містить у собі як підпорядкований елемент нижчу форму (але не зводиться до неї), Енгельс у "Діалектиці природи" послідовно розглянув зміст тогочасної математики, механіки, фізики, хімії, біології, переходи від однієї форми руху матерії до іншої і відповідно переходи від однієї науки до іншої. При цьому в кожній науці він виділяє досить вагомі для того часу проблеми: в математиці -- проблему походження абстракцій, у фізиці--вчення про перетворення енергії, в хімії -- проблему атомістики, у біологи -- проблему походження та сутності життя, клітинну теорію, дарвінізм. Перехід же від природознавства до історії суспільства він вбачав у розробленій ним трудовій теорії походження людини.

Дослідження Енгельса спиралися на досягнення сучасного йому природознавства, а тому наступний розвиток науки багато в чому спростував енгельсівські натурфілософські погляди. Водночас слід відзначити, що саме Енгельсова популяризація філософи марксизму багато в чому спричинила ті перекручення філософії Маркса, які були в марксистсько-ленінській теорії та побудованій на основі цієї теорії соціальній практиці.


Страница:  1   2 

Скачать работу можно здесь Скачать работу "Німецька класична філософія" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов