С. Русова і просвітительський рух в Україні

Основні аспекти просвітительської діяльності і творчої спадщини С. Русової через призму актуальних питань розвитку культурно-освітнього руху в Україні. Громадсько-суспільна діяльність С. Русової. Проблема виховного ідеалу у її педагогічній спадщині.

Рубрика Педагогика
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 21.11.2013
Размер файла 32,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

13.00.01 -- теорія та історія педагогіки

С.РУСОВА І ПРОСВІТИТЕЛЬСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ

ГРУЦЬ ГАЛИНА МИХАЙЛІВНА

Тернопіль -- 1999

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Період національного відродження, який уже вкотре переживає Україна, супроводжується зростанням інтересу до історії, культури, духовних витоків народу. Докорінно змінюються підходи до освіти та соціокультурної політики в цілому, Зростає потреба у вдосконаленні змісту, форм і методів навчально-виховного процесу, у переорієнтації освіти на розвиток національне визначеної особистості (насамперед, духовно, тобто, коли вона приймає духовність нації як свою власну), яка здатна гармонійно спілкуватися з носіями інших національних культур, бути повноправним і повноцінним учасником поліфонії різних національних надбань, без якої неможливе існування світової загальнолюдської культури. Тому значне місце у розв'язанні культурно-освітніх проблем відводиться широкому використанню національних цінностей, традицій, звичаїв, прогресивного досвіду минулого; відродженню незаслужено забутих імен в історії української культури, оскільки “кожна національна культура є психічною потребою даної нації, є найбільш типовим, найбільш синтезуючим викладником духовної спадщини нашого народу”1 Голубничий В. Суть української культури і українська культура в діаспорі. -- Торонто, 1965. -- С. 10. , який проявляється у діяльності творчих індивідуальностей. Саме вони є носіями освіти й прогресу, виразниками національних ідей і прагнень. У Державній національній програмі “Освіта” (Україна XXI століття) зокрема зазначається, що навчально-виховний процес повинен здійснюватися у невіддільності “освіти від національного грунту, й органічному поєднанні з національною історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу” Державна національна програма “Освіта”. -- К., 1994. -- С. 9. та її носіїв.

До діячів, які посідали чільне місце в національному просвітительському русі і були свідомо вилучені з нього радянською наукою, належить і С.Ф.Русова (1856-1940) -- видатний діяч національно-визвольного руху, великий педагог, автор багатьох досліджень з педагогіки, історії, географії, співзасновник педагогічної академії в Україні, співробітник чисельних часописів та журналів. Ще донедавна П плідна наукова спадщина та просвітительська діяльність були невідомі. Педагогічні та літературознавчі праці мислительки не перевидавалися з 1922 року. Ґрунтовні монографічні дослідження психолого-педагогічного спрямування, у яких С.Ф.Русова сягнула творчого “акме”-- найвищого рівня зрілості -- були надруковані в еміграції. Тому на сьогодні не дослідженою є значна спадщина С.Русової, до якої не зверталися ні сучасні науковці, ні їх попередники.

С.Русова розробила проблеми освіти, культури, які є актуальними і нині. Крім того, твори педагога містять багато методичних порад, педагогічних спостережень, висновків культурно-освітнього характеру, що не застаріли і для сьогодення. У працях С.Русової знаходимо осмислення і узагальнення великого досвіду: про соціалізацію, індивідуалізацію, гуманізацію виховання, про дидактичні принципи та методичні прийоми виховання та навчання, зокрема про принцип самодіяльності учнів, про навчання як гру, про драматизацію. Ось чому сучасний розвиток науки та культури спонукає до вивчення творчої спадщини вченої. Особливої уваги заслуговує дослідження просвітительської діяльності, яка раніше не була предметом розгляду.

Серед прижиттєвих публікацій про культурно-освітньою та науково-педагогічну діяльність С.Русової слід виділити критичні статті, рецензії, огляди К.Абламської, О.Дорошкевича, О.Дорошенкової, які були надруковані на сторінках журналів “Світло”, “Вільна українська школа” та інших. У цих працях вперше зроблена спроба висвітлити суспільні погляди просвітительки і деякою мірою окреслити окремі аспекти її педагогічної діяльності.

У сучасній українській педагогічній науці тільки почали з'являтися ґрунтовні дослідження, в яких у систематизованому й узагальненому вигляді аналізуються педагогічні погляди, літературно-публіцистична творчість, освітня й громадсько-політична діяльність С.Русової. Окремі аспекти життя і діяльності видатної просвітительки висвітлювалися у літературно-публіцистичних статтях, на сторінках таких журналів та часописів, як “Рідна школа”, “Дошкільне виховання”, “Початкова школа”, “Україна”, “Педагогіка і психологія”. У них друкувалися статті О.Губка, Г.Дацюк, Н.Калениченко, К.Кіндрась, Ф.Погребеника, О.Проскури, В.Сергєєвої, Ю.Хорунжого та інших. У Києві та Чернігові з нагоди 135-річчя і 140-річчя з дня народження були проведені ювілейні науково-практичні конференції, присвячені життєвому і творчому шляху просвітительки.

Вивчення доробку С.Русової включено до програми “Педагогіка національної школи” (див. Програма. Історія педагогічної думки й освіти України. -- К., 1992. -- С.44); у 1996 році з'явилися друком “Вибрані твори” вченої зі вступною статтею О.Проскури, З.Нагачевська упорядкувала збірник статей і матеріалів “Софія Русова і Галичина”. У цьому ж році видана монографія І.Зайченка “Педагогічна концепція С.Ф.Русової”, за сприяння центру досліджень проблем української державності вийшли з друку “Мої спомини” С.Русової, захищена кандидатська дисертація І.ПІнчук “Освітня діяльність і педагогічні погляди С.Русової (1856-1940)”, у 1997 році вийшли “Вибрані педагогічні твори” С.Русової у 2-х книгах із передмовою Є.Коваленко та І.ПІнчук, захищена кандидатська дисертація В.Сергєєвої “Проблеми дошкільного виховання у педагогічній спадщині Софії Русової”.

Загалом русовознавство на сьогоднішній день становить незначну кількість наукових досліджень, у яких наголошується на тому, що С.Русова вперше в Україні створила концепцію національної освіти, розвивала питання виховання й навчання рідною мовою, спираючись на самодіяльність та творчість учнів, створила систему дошкільного виховання. Дослідження, у якому б простежувалася просвітительська діяльність С.Русової у її багатогранних виявах та у концептуальній єдності, немає. Проте науковий аналіз просвітительської діяльності має важливу теоретичну і практичну цінність в сучасних умовах, оскільки в її ідеях закладений величезний пафос творення, пізнавально-виховний код, дух просвітництва, які співзвучні глибокій перебудові системи освіти та культури в Україні. Крім того, просвітительство С.Русової -- феномен, що ілюструє методи, принципи, прийоми і засоби розвитку національної ідеї в Україні.

Актуальність проблеми, а також недостатня її наукова розробленість зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “С.Русова і просвітительський рух в Україні”.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами.

Дана тема є складовою частиною програми науково-дослідницької та пошукової діяльності Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка з питань відродження національної освіти.

Об'єкт дослідження -- процес розвитку просвітительського руху в Україні в кінці XIX - на початку XX ст.

Предмет дослідження -- просвітительська діяльність С.Русової та науково-педагогічні проблеми п творчої спадщини.

Мета дослідження полягає у тому, щоб визначити основні аспекти просвітительської діяльності і творчої спадщини С.Русової через призму актуальних питань розвитку культурно-освітнього руху в Україні, простежити еволюцію та узагальнити науково-освітні погляди мислительки.

Реалізація окресленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:

-- проаналізувати становлення українського просвітительського руху і вичленити його основні етапи та риси;

-- охарактеризувати творчий феномен С.Русової в контексті українського просвітительства кінця XIX -- першої половини XX ст.;

-- дати узагальнюючу характеристику літературно-публіцистичної, науково-освітньої та громадсько-суспільної діяльності С.Русової як складових Ті просвітительства, окресливши й аргументувавши основні риси просвітительства вченої;

-- розкрити проблему виховного ідеалу у педагогічній спадщині С.Русової' через призму П просвітительства.

Методологічну основу дослідження становлять: теорія наукового пізнання з її принципами об'єктивності, всебічного розвитку, історизму; загальнофілософські положення про взаємозв'язок та взаємообумовленість явищ у суспільстві, їх використання забезпечило цілісний підхід до висвітлюваних питань, дало можливість визначити чільну думку дослідження -- від окреслення змісту і форм просвітительського руху до проявів його у діяльності конкретної особистості.

У дослідженні використовувались теоретичні положення про культурно-освітній рух, про людину як мету історичного прогресу, про загальнолюдські цінності, духовність як провідну рису світоглядних основ педагогіки, про зв'язок історії з сьогоденням і доцільність творчого використання спадщини видатних вітчизняних просвітителів у сучасній культурно-освітній теорії та практиці.

Методологічною основою стали також праці основоположників української історіографії, історіософії, педагогіки, зокрема роботи Б.Грінченка, М.Грушевського, Д.Дорошенка, М.Драгоманова, І.Огієнка та інших.

Методи дослідження: описовий, науково-історичний, проблемний і логічний аналіз; історико-педагогічний аналіз застосовувався у дослідженні педагогічних праць С.Русової, її сучасників та попередників, у вивченні архівних матеріалів, мемуарів, пов'язаних з її життєвим і творчим шляхом. Як основний метод застосовувався теоретичний аналіз філософської, історичної, психолого-педагогічної, художньої, методичної літератури, наукових праць вітчизняних та зарубіжних дослідників. Велике значення мали системно-структурний метод та метод порівняльного аналізу, а також метод класифікації та узагальнення джерел.

Основні джерела дисертації:

-- матеріали Центрального державного історичного архіву (М.Київ);

-- архівні матеріали Інституту рукописів Центральної наукової бібліотеки НАН України ім. В.І.Вернадського;

-- фонди Центрального Державного Архіву -- музею літератури і мистецтв України;

-- фонди Центрального історичного архіву (М.Львів);

-- матеріали Державного обласного архіву (М.Тернопіль);

-- праці С.Русової: педагогічні твори, літературознавчі та публіцистичні статті, книги, журнальні публікації, рецензії, брошури;

-- літературно-публіцистичні статті про педагога-просвітителя;

-- українська та зарубіжна періодична преса;

-- довідниково-бібліографічна література, збірники документів;

-- автореферати дисертацій та дисертаційні дослідження;

-- зарубіжна література з питань виховання та освіти;

-- праці видатних вітчизняних та зарубіжних педагогів: Г.Ващенка, Д.Дьюї, Е.Жарського, Г.Кершенштейнера, Я.А.Коменського, А.Макаренка, Я. Мамонтова, А.Маслоу, М.Монтессорі, П.Наторпа, Й.Г.Песталоцці, С.Роджерса, М.Рубінштейна, Ж.-Ж.Руссо, Г.Сковороди, В.Сухомлинського, Л.Толстого, К.Ушинського, Я.Чепіги, Т.Шевченка, В.Яніва та інших, присвячені різним аспектам теорії і практики виховання та навчання дітей і молоді; представників німецької педагогіки особистості: Е.Вебера, Ф.Ганзберга, Е.Лінде, Г.Шаррельмана та інших; філософів П.Енгельмейєра, Ф.НІцше, В.Соловйова, І.Шиллера. Особливо ретельно вивчалась література та періодична преса, на сторінках якої публікувались спогади сучасників С.Русової, оцінки творчого шляху педагога і просвітителя.

У процесі ретроспективного аналізу педагогічної спадщини С.Русової ми керувалися загальними науковими положеннями українських істориків, які визначали роль особливо яскравих творчих особистостей у суспільному й культурно-освітньому процесі: М.Грушевського, Д.Дорошенка, І.Крип'якевича, О.Субтельного, М.Кашуби; аналізували літературу з питань культурного розвитку України: М.Драгоманова, С.Єфремова, В.Липинського, І.Огієнка, І.Франка; керувалися дослідженнями науковців в галузі української історії педагогіки, які жили і творили на зламі XIX і XX ст.: І.Бартошевського, Г.Ващенка, А.Волошина, Б.Грінченка, Ю.Дзеровича, І.Карбулицького, В.СІмовича, С.Сірополка, С.Смаль-Стоцького, І.Стешенка, Є.Чикаленка; використовували праці сучасних дослідників про раціональний підхід у висвітленні педагогічних персоналій: С.Бабишина, Л.Бойка, Г.Васьковича, М.Євтуха, П.Калениченко, Л.Коваль, О.Машталера, Б.МІтюрова, В.Смаля, Б.Ступарика, О.Сухомлинської, М.Ярмаченка.

Вивчення просвітительської діяльності С.Русової з метою об'єктивної оцінки й визначення її вагомості, вияву взаємозв'язків основних компонентів і можливостей застосування у сучасності здійснювалося крізь призму найновіших здобутків сучасної педагогіки. Результати просвітительства вченої ми оцінювали з позицій педагогічних положень, викладених у працях В.Боднаря, С.Гончаренка, Г.Дацюк, І.Зайченка, О.Киричука, Н.Кічук, В.Кравця, З.Нагачевської, О.Проскури, Я.Самофала, М.Фіцули, Д.Чередниченка.

Наукова новизна дослідження. Вперше в українській педагогічній науці цілісно розглядається просвітительська діяльність С.Русової через виявлення і конкретизацію основних етапів творчого шляху вченої. У контексті розвитку та становлення українського просвітительства розглянуто її діяльність, виявлено чільні риси просвітительства в діяльності конкретної особистості.

Ґрунтовно проаналізовано ідеї Русової щодо порівняльно-історичного методу в педагогіці загалом, в історії педагогіки зокрема. У дисертації охарактеризований теоретико-методологічний внесок С.Русової у розвиток культури, освіти, педагогічної науки в Україні; визначені й аргументовані перспективні шляхи використання її спадщини.

У науковий обіг введені та проаналізовані невідомі та маловідомі праці, які значно розширюють уявлення про розвиток педагогічної науки в Україні на початку XX століття. Завдяки цьому збагачено національну історико-педагогічну науку новими узагальненнями, ідеями, працями.

Теоретичну значущість становлять наукові факти, які вперше вичленені з історико-культурного процесу, проаналізовані й включені в історико-педагогічну науку. До найважливіших із них належать: наша авторська інтерпретація просвітительської діяльності С.Русової у всіх її багатогранних виявах; науковий аналіз С.Русовою педагогічних течій, що існували в країнах Західної Європи і Північної Америки у кінці XIX - на початку XX століття, кваліфікується в дисертації як перша спроба популяризації передових педагогічних ідей у порівняльно-історичному аспекті.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що в процесі роботи отримано результати цілісного аналізу просвітительської діяльності, що включає в себе критику антидемократичної політики царського уряду у галузі освіти, культури, просвіти народу, положення про пріоритетне значення рідної мови у формуванні національної самосвідомості, про національний виховний ідеал, народність у вихованні, про формування еліти.

Практичне значення дисертації визначається тим, що отримані в результаті досліджень положення і висновки, запропоновані матеріали сприятимуть збагаченню та уточненню історико-педагогічних знань, відродженню спадщини С.Русової, творчому використанню окремих науково-освітніх педагогічних і культурних здобутків кінця XIX -- початку XX ст. у сучасній теорії та практиці; у залученні молоді до національної культури, кращих народних традицій; у вихованні на яскравих прикладах творчих індивідуальностей; в ознайомлюванні з результатами діяльності видатних діячів науки та культури -- оригінальними науковими і публіцистичними творами -- як тріумфом, перемогою індивіда над часом.

Зібрані й узагальнені наукові дані збагатять зміст курсу історії педагогіки для педагогічних закладів, допоможуть у розробці спецкурсів та спецсемінарів. Вони можуть бути використані істориками, педагогами та освітянами у підготовці майбутніх учителів та у реалізації концепції національної освіти; філософами, соціологами у реалізації проблем культурного відродження в Україні.

Творчий спадок видатної просвітительки, педагога нового часу відіграє важливу роль у розвитку теоретичної думки, практики; займе належне місце в житті школи, вузу, в житті України; просвітительські ідеали мислительки ввійдуть у духовний світ нації, зіллються із загальнолюдськими ідеалами.

Обґрунтованість і вірогідність результатів дослідження забезпечується використанням методів, адекватних меті та завданням дослідження; опорою на принципи історизму, об'єктивності, науковим аналізом фактологічного матеріалу в історико-генетичному, порівняльно-історичному, логічному і проблемному аспектах.

Апробація результатів дослідження. Положення і висновки дисертації обговорювалися на кафедрі педагогіки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Результати дослідження доповідались на міжнародній науково-практичній конференції “Сучасна початкова школа: проблеми, пошуки, знахідки” (Тернопіль, 1996), а також на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Тернопільського державного педагогічного університету, доповідях і виступах перед вчителями та учнями загальноосвітніх шкіл області.

Підсумки дослідження відображені на сторінках журналу “Освітянин”, у збірниках наукових праць (1998-1999), тезах доповідей та виступах. На основі результатів дослідження автором прочитаний цикл лекцій на тему “Просвітительська діяльність С.Русової”.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 270 джерел, додатків. Обсяг роботи - 193 сторінки, додатки складають 165 сторінок.

Основний зміст

русова просвітительський творчий педагогічний

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено хронологічні та територіальні рамки дослідження, об'єкт, предмет, мету, завдання, методологічну основу, теоретичну та практичну значущість роботи, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі -- “Загальна характеристика просвітительського руху в Україні” -- розглядаються особливості державної політики та розвиток українського національно-культурного руху в кінці XIX -- на початку XX століття, а отже, соціально-політичні передумови та науково-освітні основи, що зумовили формування просвітительства як історичного феномену; вичленовуються етапи формування просвітительського руху та його чільні риси.

Вивчення джерельної бази дало можливість обґрунтувати положення про те, що основою формування просвітительства в Україні стали ідеї західноєвропейського, зокрема французького просвітницького руху, а також демократичні процеси в українському суспільстві, які супроводжувалися організацією і розвитком культурно-освітнього руху як складової національно-культурного відродження, започаткованого на теренах краю українськими просвітниками наприкінці XVIII століття (В.Капністом, В.Каразіним, Я.Козельським, Г. Сковородою та іншими).

Встановлено, що виникнення просвітительства було зумовлено об'єктивними причинами соціально-економічного (розвиток капіталістичних відносин), політичного (спроби денаціоналізації українського населення з боку російського уряду), культурно-освітнього (масова неписьменність українського населення, недостатня кількість українських навчальних закладів, потреба розвитку української культури, науки, освіти в національній формі) характеру.

Дано аналіз розвитку просвітницьких ідей в Україні, вказано, що через діяльність народників відбулася трансформація просвітництва у просвітительство. З'ясовано, що просвітительство за своїм досвідним джерелом, за своїм творчим ритмом і за своєрідністю національне. Його можна визначити як цілісну культурну систему, яка інтегрує воєдино як культурні надбання різних регіонів української землі, так і включає у свою структуру всі характерні для високорозвинутих націй галузі культури: культуру духовну, моральну, наукову, виробничу, правову та інші.

Встановлено, що просвітительство оформилося у широкий просвітительський рух, який був тісно пов'язаний з національно-визвольною боротьбою. Пануючою ідеєю життя була національно-патріотична ідея про національну, етнічну, історичну і духовну єдність народу. І це в значній мірі визначило просвітительський характер світогляду української інтелігенції, зокрема С.Русової. Дослідження історії розвитку просвітительського руху, розкриття багатоаспектних шляхів його входження в український національно-визвольний рух дало можливість вичленити та науково обґрунтувати етапи розвитку просвітительства та його чільні риси. Вичленені нами риси не претендують на достеменність, позаяк можуть бути доповнені чи позиційно розташовані по-іншому. Однак, вважаємо, що саме ці риси є найбільш характерними для просвітительського руху кінця XIX -- початку XX століття; саме вони були засадничими у діяльності С.Русової, а також у діяльності інших просвітителів та у роботі просвітительських товариств.

У другому розділі -- “С. Русова у контексті українського просвітительства” -- дається характеристика світоглядних основ просвітительства С. Русової; розглядаються етапи формування просвітительського світогляду як поступового й зростаючого усвідомлення подвижницької місії; аналізуються провідні напрями діяльності мислительки як засоби реалізації поліфункціональної програми просвітительського руху.

Гуманістичні та демократичні погляди й світоглядна позиція С. Русової як просвітительки формувалися в умовах піднесення руху за українське відродження.

У процесі формування світогляду С. Русової можна виділити декілька етапів. Перший з них припадає на дитинство й знаходить своє органічне продовження та інтенсивне вираження в юнацькі роки. Він характеризується оволодінням основами наукових знань і народних національних чеснот.

Другий етап формування світогляду характеризується виробленням власного ставлення до здобутих знань, існуючих норм і правил поведінки.

Третій етап у вершинному своєму вияві -- це етап формування власних поглядів і переконань, всього того, що було сприйнято, засвоєно, стало власним світоглядом, який визначив життєву позицію й поведінку С. Русової.

На підставі вивчених архівних джерел, наукових праць, літературної спадщини С.Русової, ми прийшли до висновку, що на формування світогляду цієї постаті української автентичної педагогіки, літератури, культури вагомий вплив мали три головні чинники:

перший -- це соціальне середовище, з якого вийшла і в якому жила С.Русова, її освіта, студії, інтереси та уподобання; життя серед народу, подорожі рідним краєм та далеким зарубіжжям; літературно-педагогічні, мистецькі, громадсько-політичні зв'язки з прогресивними культурно-освітніми діячами того часу (М.Драгомановим, Є.Чикаленком, І.Стешенком, С.Петлюрою, Я.Чепігою та ін.);

другий -- це природа. Глибинне відчуття природи, яку обожнювала і прекрасно розуміла С.Русова, теж мало значний вплив на формування її світогляду як педагога-просвітителя;

третій -- особисте життя просвітительки, повне болю, страждань і трагізму.

Всі названі вище чинники у своєму синтезі, в тій чи іншій мірі, сприяли викристалізуванню світогляду С.Русової, який характеризувався неординарністю, прогресивністю, стійкістю поглядів.

Здійснений нами аналіз наявних матеріалів дає підставу для висновку про те, що формування світогляду й творчої індивідуальності С.Русової не можна розглядати ізольовано від впливу передової західноєвропейської наукової і педагогічної думки, однак і не слід ставити його в повну залежність від неї. Просвітительська діяльність, педагогічні ідеї, творча спадщина іі належать до явищ цілком оригінальних, самобутніх, непересічних. Вони включають в себе разом із пройнятими європеїзмом загальноукраїнськими рисами також компонент суто “ру-сівської культури” з П специфічним генетичним кодом (не українка за походженням).

С.Русова -- представник своєї епохи. Шлях ідейного розвитку мислительки складний, світогляд -- суперечливий, бо таким же суперечливим і складним був цей історичний період. У світогляді С.Русової, її поглядах, освітній діяльності відбита суперечність того соціального джерела, яке живило її творчість. Отож, ідейні переконання просвітительки модифікувались із зміною соціально-політичних обставин життя: від лібералізму і народництва -- до реформаторської культурно-освітньої роботи (“апостол Правди і Науки”).

Встановлено, що до провідних напрямків діяльності С.Русової належать: літературно-публіцистична, громадсько-культурна, науково-педагогічна. їх ґрунтовне дослідження уможливлює здійснення цілісного аналізу просвітительської діяльності С.Русової та простеження концептуальної єдності усіх провідних напрямків як органічно невіддільних складових у структурі її національної ідеї.

У розділі також показано неординарність педагогічних поглядів С.Русової. Зокрема вказано, що заслугою просвітительки як історика педагогіки є те, що до аналізу педагогічних течій вона підійшла цілісно, базуючись на суто педагогічних феноменах і виявах. Принциповою і суттєвою у її поглядах є думка про те, що порівняльна педагогіка повинна задавати вектори діяльності, а також раціонально визначати можливості використання досягнень зарубіжної педагогіки.

У дослідженні здійснено аналіз проблеми виховного ідеалу у педагогічній спадщині С.Русової, простежено, який підхід моделювання кінцевого результату -- сформованої особистості -- запропонувала вчена. Так, русівський виховний ідеал -- це виховання гармонійно розвиненої людини на засадах любові й пошани до кращих національних традицій. Суспільною метою школи педагог вважала виховання свідомих громадян, які б свідомо ставилися до своїх суспільних обов'язків і чесно їх виконували. Крім того, в основу виховання української молоді професор С.Русова ставила загальнолюдські та національні вартості, виплекані упродовж віків. До цих вартостей належать: 1) культ своєї нації і Батьківщини; 2) моральний закон творення добра і боротьби зі злом; 3) побудова вільної незалежної держави; 4) служіння абсолютній правді, красі, справедливості й любові.

У контексті питання про виховний ідеал С.Русова розглядала проблему краєзнавства як важливого засобу розвитку національного самоусвідомлення, у реалізації методів активного, самочинного виховання учнів.

Підсумовуючи, слід підкреслити, що С.Русова відзначається глибинністю підходу в пошуках виховного ідеалу, критичністю та всебічністю у трактуванні виховних проблем в українській дійсності.

Висновки

Проведене дослідження дає підстави на такі висновки і узагальнення.

1. Просвітительство як історичний феномен виникло у руслі національно-визвольних змагань українського народу і формувалося поетапно:

1) раннє Просвітництво (друга половина XVII -- перша половина XVIII ст.);

2) поширення і розвиток ідей західноєвропейського Просвітництва та утвердження двох типів ідеології: а) ідеологія дворянського Просвітництва -- науково-освітній напрям; б) ідеологія народних мас -- етико-гуманістичний напрям (друга половина XVIII ст.);

3) створення національної моделі Просвітництва (кінець XVIII - початок XIX ст.);

4) трансформація просвітницьких ідей у просвітительський рух;

формування української культурницької еліти -- носія духовної культури (друга половина XIX ст.);

5) злиття просвітительського руху з національно-визвольним (кінець XIX-- перша чверть XX ст.).

2. Українському просвітительству властиві такі риси:

1) “кордоцентричність” -- просвітительська ідея морального вдосконалення, що веде до гармонізації суспільних відносин;

2) багатогалузевість -- просвітительський рух охопив сфери освіти, культури, релігії, політики, мистецтва, науки;

3) етнографічність (народність) -- використання народних традицій, обрядів, звичаїв, вірувань у просвіті народу;

4) європеїзм -- пропагування європейських форм життя; всебічна європеїзація України;

5) націоналізм -- активна національна свідомість та патріотизм;

6) демократичність -- просвітительство базується на демократичних засадах;

7) інтегративність -- здатність об'єднувати як культурні надбання різних регіонів української землі, так і галузей культури високорозвинутих націй;

8) гармонійність -- єдність, цілісність, універсальність просвітительської ідеології;

9) сензитивність -- підвищена чутливість у певні періоди до народознавчого матеріалу;

10) гуманізм -- культ високої духовності, пильна увага до внутрішнього світу людини, пріоритет гуманістичних ідеалів над утилітарно-меркантильними цінностями та інтересами.

3. Просвітительська діяльність С.Русової є квінтесенцією українського культурно-освітнього руху кінця XIX -- початку XX століття. Життя Софії Русової охоплює період від 60-х рр. XIX до 40-х рр. XX ст., у тому числі майже 70 років безпосередньої просвітительської праці, що припадає на дуже складний і суперечливий період в історії України, коли наш народ не мав власної держави, національної школи. Отже, вся П діяльність закономірно випливала з об'єктивних потреб тодішнього суспільного життя.

4. Творча індивідуальність С. Русової-просвітителя виявилася через самобутність, що знайшла своє вираження у поєднанні національних і загальнолюдських цінностей, в осмисленні національного культурно-освітнього надбання, яке ґрунтується на ідеях національного світогляду, філософії, ідеології і є виявом гуманістичного спрямування; у обґрунтуванні української національної освіти для осягнення загальносвітового досвіду; у творенні духовної культури народу з метою духовного єднання і світового порозуміння між націями; у порівняльному підході при аналізі освітніх та культурних проблем.

5. Літературно-публіцистична та громадсько-культурна діяльність С.Русової -- логічні та закономірні форми поліфункціональної програми прогресивного українського просвітительського руху. Характер літературно-публіцистичної та громадсько-культурної діяльності ґрунтувався на наукових принципах та просвітительських засадах: кожний вид діяльності мав чітко виражене національне обличчя, а також систему принципів для власної реалізації: народність, гуманність, європеїзм, демократизм.

6. На основі власної дослідницької парадигми С.Русова проаналізувала педагогічні течії Європи та Америки. Головним завданням історії педагогіки вважала професійну орієнтацію учителів, тобто формування їхнього педагогічного світогляду.

7. До найбільш викристалізованих С.Русовою цінностей народної педагогіки належать:

а) ідея верховенства рідної мови у формуванні особистості;

б) ідея пріоритетності народно-виховних засобів як таких, що найбільшою мірою відповідають національній вдачі української дитини;

в) ідея гармонії родинно-громадсько-шкільної взаємодії;

г) ідея апостольської місії учителів у формуванні загальнолюдських і народних цінностей.

8. Серцевиною просвіти народу С.Русова вважала національне виховання, що в парадигмі едукаційних напрямків посідає провідне місце й прямує у своєму функціональному вираженні до осягнення націоналізації особистості та до створення візії нової української людини через національний виховний ідеал.

9. Виховний ідеал у С.Русової -- це відображення гуманно-демократичних уявлень передової української інтелігенції кінця XIX - початку XX ст. про ідеал людини, людської особистості і прогнозування того, якою в кінцевому результаті повинна стати людина -- патріот своєї Батьківщини.

10. Впродовж усього свого творчого життя, просвітительської діяльності С.Русова зверталася до джерел української національної педагогіки, яку високо цінувала, оскільки вважала, що саме народна педагогічна мудрість як сума теоретичних знань та практичного досвіду, набутих попередніми поколіннями, допоможе розрізняти добро й зло та визначати гуманність вчинків і дій особистості.

11. Висновки, рекомендації й теоретичні положення та практичні знахідки С.Русової є цінним і помітним внеском у подальший розвиток української історико-педагогічної науки. Вони актуальні й доцільні як у теоретичному, так і практичному аспектах, а особливо у розв'язанні етично-естетичних питань, що сприяють гуманізації освіти; узагальнення С.Русової активізовуватимуть гуманну діяльність освітніх колективів щодо оновлення змісту, форм і методів роботи у зміцненні і становленні підвалин національної просвіти. Саме національна освіта стане основою виховання любові до батьківського роду, рідної природи, материнської мови, допоможе уникнути безпам'ятства та бездуховності, одночасно слугуватиме орієнтиром у гуманно-історичному надбанні.

Проведеним дослідженням не вичерпується вся повнота висвітлення спадщини С.Русової. Деякі побічні аспекти просвітительської діяльності С.Русової' залишилися ще не до кінця з'ясованими, тому знайдуть своє відображення у подальшому вивченні творчої спадщини і культурно-освітньої діяльності просвітительки. Окремими напрямками наукового дослідження можуть стати аспекти її творчого доробку: висвітлення творчих стосунків і особистих контактів із прогресивними українськими діячами кінця XIX -- початку XX століття: М.Драгомановим, Є.Чикаленком, М.Шаповалом, І.Стешенком, С.Петлюрою та ін.; зарубіжними вченими; педагогічна публіцистика; питання виховання дітей в атмосфері художньої творчості (принцип “драматизації”); проблеми соціальної педагогіки тощо.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях

1. С.Русова у контексті просвітительського руху в Україні// Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: педагогіка. -- Тернопіль. -- 1999. -- № 1. -- С. 95-101.

2. Значення педагогічної спадщини Софії Русової для сучасності // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: літературознавство. -- Тернопіль. -- 1998.--1(2).--С. 54-60.

3. Питання рідної мови в педагогічній спадщині С.Русової// Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія:мовознавство.-- Тернопіль.-- 1998.-- 1(8).-- С. 33-35.

4. Проблема виховного ідеалу у педагогічній спадщині С.Русової// Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: педагогіка і психологія. -- Тернопіль. -- 1998.--3(3).--С. 73-76.

5. Проблеми порівняльної педагогіки у педагогічній спадщині Софії Федорівни Русової // Освітянин. -- 1997. -- № 1. -- С. 18-19.

6. С.Русова і початкова школа// Сучасна початкова школа: проблеми, пошуки, знахідки. Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (18-19 квітня). -- Тернопіль, 1996. --С. 25-26.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Особливості державної політики в Україні, національно-культурний рух в кінці XIX — першій чверті XX ст. Просвітительство як історичний феномен. Літературно-публіцистична, громадсько-культурна діяльність С. Русової як засоби реалізації просвітницьких ідей.

    курсовая работа [52,9 K], добавлен 26.02.2014

  • Аналіз психолого-педагогічної спадщини С.Ф. Русової. Сутність, роль С.Ф. Русової як фундатора розвитку і становлення системи суспільного дошкільного виховання в Україні. Засадничі принципи і методи організації українського національного дитячого садка.

    статья [16,5 K], добавлен 15.03.2012

  • Життя та діяльність С.Ф. Русової. Значення гармонійного виховання людини. Дидактика, як мистецтво навчати. Позашкільна та дошкільна освіти. Завдання розумового навчання виховання. Гуманістичний світогляд, широта поглядів, перспективність думок Русової.

    курсовая работа [45,7 K], добавлен 04.12.2012

  • Поняття, мета та завдання національного виховання молодших школярів. Проблема виховного ідеалу у науково-педагогічній літературі. Ознайомлення з ідеями Ващенка щодо ідеалістичного світосприймання та утвердження християнської моралі в системі освіти.

    курсовая работа [90,4 K], добавлен 22.03.2014

  • Теоретичний аналіз творчої спадщини В.О. Сухомлинського. Роль освіти в суспільстві. Особистість вчителя як вирішальний фактор педагогічного процесу. Гуманістична спрямованість педагогічної діяльності сучасного викладача. Характеристика вчителя-гуманіста.

    курсовая работа [37,1 K], добавлен 21.05.2015

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.