Євроінтеграційний поступ системи вищої освіти України: нові можливості чи нові проблеми?

Передісторія латентного входженням України та Росії до європейського освітнього простору. Особливості діяльності над створенням модернізованої моделі вищої освіти європейського зразка та приєднання України до Болонського процесу в травні 2005 року.

Рубрика Педагогика
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 07.01.2012
Размер файла 22,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Євроінтеграційний поступ системи вищої освіти України: нові можливості чи нові проблеми?

Визначивши національні освітні пріоритети та долучившись до роботи над створенням модернізованої моделі вищої освіти європейського зразка, Україна приєдналася до Болонського процесу в травні 2005 року. Варто зауважити, що до «болонізації» системи національної вищої освіти ставлення неоднозначне: від захоплення до нищівної критики, від поміркованої зваженості й прагматизму до неприйняття її засад узагалі.

Передісторією Болонського процесу є підписання представниками країн Європи Лісабонської конвенції (1997) про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону, прийняття «Великої хартії університетів» (1998) у Болоньї та підписання 25 травня 1998 року урядовцями Франції, Італії, Великої Британії, Німеччини «Спільної декларації про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти» - Сорбоннської декларації. Ключовим у цій декларації було проголошення ідеї перетворення Європи на «Європу знань» і створення такої спільної системи освіти, яка була б спрямована на полегшення мобільності студентів, а також на розширення їхнього працевлаштування. [1, с. 135]. Сам Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї підписанням 29 міністрами освіти європейських країн декларації, у якій викладено принципи створення «Зони європейської вищої освіти» та проголошено шість цілей, яких країни-учасниці планували досягти до 2010 року: 1) утвердження системи прозорих та зіставних наукових ступенів, зокрема за допомогою «Додатку до диплома»; 2) запровадження системи, що складається з двох основних циклів вищої освіти; 3) запровадження системи кредитів, схожої з Європейською кредитно-трансферною системою (European Community Course Credit Transfer System - ЕСТS); 4) сприяння мобільності студентів, викладачів, дослідників та адміністративного персоналу; 5) сприяння європейській співпраці в забезпеченні якості освіти; 6) сприяння розвитку співпраці між європейськими закладами вищої освіти, особливо щодо розробки навчальних планів, схем мобільності й інтегрованих програм навчання та досліджень. Болонською декларацією країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного Європейського освітнього та наукового простору до 2010 року. У межах створеного європейського простору вищої освіти (European Higher Education Area-EHEA) мають діяти єдині вимоги для визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що істотно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг [1, с. 136-139; 10]. Отже, Болонська декларація стала фундаментом консолідації європейських країн навколо ідеї створення «зони європейської вищої освіти», визначивши основні принципи, на яких мало ґрунтуватися структурування національних систем вищої освіти, що дало б можливість гармонізувати архітектуру системи вищої освіти в Європі.

Наступні етапи - застосування принципів Болонського процесу. У комюніке Празького саміту, який відбувся в травні 2001 року за участю представників 33 країн Європи, наголошено на необхідності в подальшому розвитку ще трьох аспектів європейського простору вищої освіти, а саме: 1) здійснення постійного навчання протягом всього життя; 2) підвищення ролі вищих навчальних закладів у процесі мотивованого залучення студентів до навчання в контексті цілей Болонського процесу; 3) сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу (зокрема, актуалізація транснаціональної освіти) [1, с. 143].

Період до 2002 року дослідники вважають латентним входженням України та Росії до європейського освітнього простору [3; 7, с. 487]. У цей час відбувалися певні трансформаційні зрушення в національних системах вищої освіти, наближені до принципів Болонського процесу. Важливим заходом із реалізації Україною принципів, закладених у Болонській декларації, стала ратифікація Верховною Радою 3 грудня 1999 року Лісабонської конвенції «Про визнання кваліфікацій вищої освіти в Європейському регіоні». У прийнятому 17 січня 2002 року Законі України «Про вищу освіту» були закріплені освітньо-кваліфікаційні рівні «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст», «магістр», змістовне наповнення яких більшою мірою відповідає цілям і принципам Болонського процесу.

Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18-19 вересня 2003 року, де було підписано відповідне комюніке. Принципово новим рішенням Берлінського саміту було поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені. Зазначалося, що в країнах - учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь - «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні тощо). Було запропоновано формулу триступеневої освіти, згідно з якою не менш як три роки відведено для отримання ступеня «бакалавр», не менш як п'ять - ступеня «магістр» і не менш як 8 - вченого ступеня «доктор філософії». Важливо, що освітньо-кваліфікаційні рівні і вчений ступінь розглядають як складові цілісної системи освіти людини. Особливу увагу було приділено необхідності контролю за дотриманням європейських стандартів якості освіти на всьому просторі. Ці стандарти в Європі розробляє й підтримує відома міжнародна організація «Європейська мережа з гарантування якості» (European Network Quality Assurance - ENQA). У Берлінському комюніке наголошувалося також на важливій ролі, яку мають відігравати вищі навчальні заклади в процесі реалізації програми навчання протягом усього життя. У документі зазначалося, що європейський простір вищої освіти та європейський простір дослідницької діяльності - дві взаємопов'язані частини спільноти знань. Ця проблема - десятий аспект Болонського процесу [1, с.147].

Четвертий саміт Болонського процесу відбувся 19-20 травня 2005 року в Бергені. Для національної системи вищої освіти Бергенський саміт є знаковим, бо на ньому 19 травня 2005 року Україна офіційно приєдналася до Болонського процесу. У комюніке Бергенського саміту зазначено, що ключове місце в Болонському процесі належить установам вищої освіти, їхнім співробітникам та студентам. У документі наголошувалося, що вищим навчальним закладам потрібно «…докласти зусиль для підвищення якості їх діяльності через системне впровадження внутрішніх механізмів контролю якості та їх прямий взаємозв'язок із зовнішніми системами забезпечення якості». Пріоритетним напрямом Бергенського комюніке визначено соціальну спрямованість реформ і забезпечення доступності вищої освіти [14].

Логічним є запитання: що здобуває Україна, приєднавшись до Болонського процесу, і які перспективи відкриваються перед освітянською громадою й суспільством?

По-перше, соціально-економічні й політичні зрушення в українському суспільстві на тлі глобалізаційних викликів часу детермінують необхідність вчасної модернізації системи вищої освіти. Євроінтеграційні прагнення України зумовлюють необхідність глибинного реформування національної освітньої системи задля її розпізнавання у європейському просторі.

По-друге, Болонський процес відкриває можливості розбудови інноваційної моделі вищої освіти, яка була б здатна не тільки адекватно реагувати на виклики часу, а й працювати на перспективу, закладаючи підвалини для соціального поступу. Входження України до європейського освітнього простору прискорює перехід від освітньої моделі індустріального суспільства до моделі освіти суспільства інформаційного.

По-третє, прийняття зручної та зрозумілої градації дипломів, ступенів і кваліфікацій, запровадження двоступеневої структури вищої освіти, використання єдиної системи кредитних одиниць (ECTS) розширюють можливості випускників вузів самореалізуватися в професійній галузі в будь-якій з європейських країн.

По-четверте, важлива якісна перевага долучення до європейського освітнього простору - активна академічна взаємодія людей, вищих навчальних закладів та держав, що забезпечує мобільність студентів, викладачів, дослідників та адміністративного персоналу.

По-п'яте, «болонізація» навчального процесу в українських ВНЗ має сприяти студентському самовиявленню, що здебільшого забезпечується золотою тріадою - мобільністю, привабливістю, працевлаштуванням. Працевлаштування випускників - це головне питання для вищих закладів у всій Європі; це стратегічна мета й індикатор успіхів Болонського процесу загалом.

По-шосте, конкурентоспроможність фахівця на ринку праці можуть забезпечити лише висока якість здобутої освіти, постійне самовдосконалення людини й навчання протягом усього життя. Україна, приєднавшись до Болонського процесу, проводить відповідну роботу задля підтримки й розвитку європейських стандартів якості із застосуванням порівняльних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки відповідно до вимог ENQA.

По-сьоме, актуальним завданням європейської освіти є обов'язкова тісна взаємодія навчального процесу та науки у вищих навчальних закладах, необхідність залучення талановитої студентської молоді до науково-дослідної діяльності, формування наукового потенціалу, «культурного генофонду» в університетському середовищі. Україна, яка має значні напрацювання в цій царині в попередні роки, мусить активізувати цю діяльність задля відновлення найкращих дослідницьких традицій та створення нових наукових шкіл.

Однак було б помилкою замовчувати або применшувати складність процесу інтеграції України до європейського освітнього простору. Не слід ідеалізувати і Болонський процес, який має нерівномірний і суперечливий характер і доволі гіпотетичні цілі. І приєднання до цього процесу, і неприєднання мають свої переваги та ризики. Так, інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної освіти й економіки та потужної конкуренції з боку вищих навчальних закладів, освітніх установ, організацій і підприємств Європейського Союзу. Що ми отримаємо в кінцевому результаті за кілька років, сказати доволі складно. У зв'язку з цим доречно навести слова з однієї з публікацій В. Кременя в газеті «Дзеркало тижня»: «Навряд чи хтось сьогодні зможе спрогнозувати всі кінцеві результати для європейської освіти від реалізації ідей Болонської декларації. Але зрозуміло одне: зволікати, вичікувати і таким чином віддалятися від Європи неприпустимо. Тим паче що більшість здобутків і традицій в освіті кожної країни все одно буде збережено» [4].

Проблемою, яка потребує нагального розв'язання, є диспропорція між ступенем підготовленості системи вищої освіти України до неформального переходу на принципи Болонського процесу та вимогами, на яких він ґрунтується. Саме такий підхід під час розгляду процесу входження України до європейського освітнього середовища вважаємо конструктивнішим, аніж пояснення всіх складнощів модернізаційного поступу простим небажанням або інертністю професорсько-викладацького складу (хоча й вони певною мірою також є). вища освіта європейський болонський

Ось як у Росії під час соціологічного опитування відповіли на запитання «Які наслідки входження Росії до Болонського процесу вас найбільше турбують?». З-понад 3300 осіб, що відповіли на запитання анкети, розміщеної на сайті Московського державного інституту міжнародних відносин у листопаді 2007 року, лише 23% не хвилюються за наслідки приєднання до Болонського процесу, близько 20% побоюються через можливість «відпливу мізків», а 24% висловили сумнів, що можливі наслідки приєднання недостатньо досліджені. Окрім зазначених, є й інші побоювання: частина респондентів вважають, що послабшає державний контроль над вищою освітою, дехто припускають скорочення фінансування ВНЗ та вважають, що впровадження модульного принципу призведе до скорочення викладацького складу. Серед імовірних проблем названо можливість зниження якості фундаментальної (природничої) освіти, погіршення умов проведення науково-дослідної роботи, витіснення національної системи освіти на периферію ринку освітніх послуг тощо [7, с. 494; 9].

Привертає увагу побоювання масового відтоку висококваліфікованих професіоналів - «відпливу мізків», хоча останнім часом в Україні простежується тенденція не тільки толерантно розглядати цю проблему, а й інтерпретувати її як «природний» процес. На нинішньому етапі інтеграція України в європейський освітній простір лише прискорить еміграційні процеси, оскільки певна частина українських студентів пов'язують свою майбутню професійну діяльність не з Україною, а з європейськими країнами чи США. За інших рівних несприятливих умов розвитку сучасного суспільства і в Європі, і в Україні, європейські країни виконуватимуть стратегічне завдання конкурентоспроможності у світі за рахунок імміграції фахівців. Тому в матеріалах міжнародних освітніх організацій не раз наголошувалося на необхідності стримувати «відплив мізків», оскільки він позбавляє країни, що пережили перехідний період, висококваліфікованих спеціалістів, які потрібні для прискорення їхнього соціально-економічного розвитку.

Маємо зауважити, що проблема від'їзду за кордон актуальна не тільки для пострадянських країн, а й для розвинених європейських, зокрема для Німеччини. Так, за даними М. Кампа, щорічно в пошуках кращих для професійної діяльності умов з Німеччини виїжджає близько 120 тис. висококваліфікованих фахівців продуктивного віку [12, с. 25]. Водночас у Німеччині завдяки цілеспрямованій діяльності в рамках кампанії «Міжнародний маркетинг вищої освіти та науково-дослідної роботи в Німеччині» було створено понад тисячу навчальних програм, успішне завершення яких гарантує німецьким та іноземним студентам здобуття ступеня бакалавра чи магістра міжнародного рівня. Про ефективність державної освітньої політики Німеччини свідчить те, що вона посідає сьогодні третє місце після США та Великої Британії за привабливістю навчання для іноземних студентів.

Підготовка в системі вищої освіти конкурентоспроможного на ринку праці фахівця є стратегічною метою Болонського процесу, реалізація якої передбачає академічну і трудову мобільність студентства задля розширення можливостей навчання (або підвищення освітнього рівня) у різних європейських ВНЗ. З огляду на нинішні реалії глобальної економічної кризи, за якої нагальною проблемою є необхідність розширення спектра професійних компетенцій майбутніх фахівців, виникає низка логічних, але, на жаль, риторичних запитань щодо реальної, а не декларативної її реалізації на українських теренах. Зокрема, яка частина українського студентства (і з яких спеціальностей) відчує потребу вдосконалювати свій фах за кордоном; чи спроможна фінансово ця частина студентів реалізувати можливість навчання в європейських ВНЗ; чи готова нинішня Європа прийняти на навчання українських студентів і на яких умовах; наскільки ймовірною є академічна мобільність українського студентства в межах рідної Вітчизни?

В Україні цільового фінансування болонських реформ не було. Фахівці вказують, що «на фінансування болонських реформ у перехідний період країнами-учасницями Болонського процесу, як правило, використовується до 60% бюджету національних міністерств освіти й окремих вузів» [2, с. 103].

Проблеми, пов'язані з браком фінансування освітянської галузі та реформаційних заходів у її системі, є доволі типовими і для європейських країн. У 2003 році в одній зі статей журналу «Економіст» зазначалося, що «…британські університети переповнені, запущені і деморалізовані, існують вони за рахунок фінансових та інтелектуальних інвестицій попередніх років. Академічні зарплати низькі, рівень викладання примітивний. Подібна ситуація - наслідок браку фінансування університетів. Кількість студентів значно зросла, а рівень фінансування як з боку держави, так і з боку приватного сектору залишився на колишньому рівні» [11, с. 15]. Фахівці Асоціації європейських університетів на підставі обстеження 62 університетів у різних країнах Європи дійшли висновку, що «більшість витрат, пов'язаних із Болонським процесом, навчальні заклади несуть самостійно», що було відтворено в доповіді асоціації у травні 2005 року на Бергенському саміті [8, с. 26].

Ахіллесовою п'ятою вітчизняної освіти залишаються застаріла матеріально-технічна база, брак сучасних технічних засобів і новітніх технологій у більшості ВНЗ. Не вирішено донині питання масової комп'ютеризації навчання.

Одна з проблем реалізації принципів та ідей Болонського процесу - неузгодженість нової структури навчального процесу, яка передбачає збільшення самостійної роботи студента, та реального навантаження викладачів. Нова система навчального процесу, за якою формально зменшується кількість аудиторних годин, має на меті постійний контроль за рівнем підготовки студентів, готовність викладача виступати в ролі тьютора, націленість на «консультаційну присутність». З огляду на збільшення реального навантаження на професорсько-викладацький склад постає нагальна потреба перегляду співвідношення кількості викладачів та студентів у вузах ІІІ-ІV рівня акредитації. У найкращих університетах світу воно становить: 1 викладач на 2-4 студентів (у Московському та Санкт-Петербурзькому державних університетах - 1:4, Колумбійському університеті - 1:2, Стенфордському університеті - 2:1). «Економія на викладачах - шлях до кадрового обвалу у вузах та їхньої інтелектуальної злиденності, що, у свою чергу, зумовлює припинення спадкоємності, погіршення якості підготовки фахівців, зниження концентрації знань у всьому суспільстві…», - вважає С. Плаксій [5, с.22].

Однією з найважливіших складових, що визначають успіх Болонського процесу, є забезпечення відповідності нових кваліфікацій потребам та інтересам ринку праці. У сучасних українських умовах система бакалаврату та магістратури залишається ще недостатньо затребуваною, що можна пояснити певною поспішністю поширення системи бакалаврату на всю систему вищої освіти, зокрема й інженерні, технологічні, педагогічні ВНЗ. Насторожує й те, що навіть у Європі, де Болонський процес діє з 1999 року й має належне соціально-економічне підґрунтя, просування на ринку праці володарів нових ступенів є доволі проблематичним. До цього привернули увагу Міжнародної організації освіти, яка у своїй політичній заяві щодо Болонського процесу в лютому 2005 року наголосила: «…оскільки нові кваліфікації ще не повністю прийняті приватним і суспільним сектором роботодавців, профспілки закликають до продовження роботи над упровадженням програми на здобуття ступеня бакалавра та магістра» [13].

Останніми роками в системі освіти проявляються тенденції, і вітчизняні, і загальносвітові, які певною мірою суперечать євроінтеграційному курсу. По-перше, це різке зростання регіональної неоднорідності освіти в Україні та яскраво окреслена регіоналізація загалом. По-друге, нова парадигма вищої освіти, що зорієнтована не на кваліфікацію спеціаліста, а на його компетентність, ускладнює узгодженість прагматичної спрямованості європейської освіти з курсом на скорочення термінів навчання.

Як примирення між різними «за» і «проти» долучення до Болонського процесу можна вважати положення про необхідність поміркованого й зваженого впровадження міжнародних, а по суті, західних освітніх стандартів і збереження традицій вітчизняної системи освіти загалом. З огляду на викладене ми поділяємо точку зору В. Кременя, М. Полякова та багатьох інших фахівців на те, що у справі реалізації ідей Болонського процесу має домінувати ідея гармонізації, зближення, а не уніфікації [4; 6].

Важливо уникнути ситуації, про яку свого часу казав В. Ключевський: «Великая идея в дурной среде извращается в ряд нелепостей».

Розуміючи, що принципи Болонського процесу лише спрямовують на загальні зміни в освітній царині, ми маємо прагнути до ефективної модернізації національної системи вищої освіти у світлі євроінтеграційних прагнень.

Свого часу Мераб Мамардашвілі зазначав: щоб бути частиною дійсності, треба виявляти до неї реальний інтерес. А ми нині тільки на шляху до цієї дійсності (економічно, політично, ментально). І хоча ми вже навчилися послуговуватися «спільною мовою», проте «українська дійсність» (зокрема, освітянська) поки що нетотожна «європейській дійсності», що є об'єктивною реальністю і непереборною перешкодою, якою не можна нехтувати в процесі входження системи вищої освіти до європейського освітнього простору.

Джерела

1. Болонський процес: головні принципи входження в європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. - К.: ІВЦ «Вид-во «Політехніка», 2002. - 200 с.

2. Бражник Е. И. Перспективы развития высшего образования в европейских странах и в России в контексте Болонского процесса // Философский век. Альманах. История университетского образования в России и международные традиции просвещения / Отв. ред. Т. В. Артемьева, М. И. Микешин. - Спб, 2005. - Т. 2.- Вып. 29. - С. 100-113.

3. Корсак К. Міфи про Болонський процес // Дзеркало тижня. - 2005. - № 39(567).- http://www.dt.ua/ 3000/3300/51424/

4. Кремень В. Г. Болонський процес: зближення, а не уніфікація // Дзеркало тижня. - 2003. - № 48(473). - С. 15. -http://www.dt.ua/3000/3300/44521/

5. Плаксий С. Сверхэксплуатация преподавателей - главная угроза высшей школе и развитию России в ХХІ в. // Вестник высшей школы. - 2004. - № 3. - С. 16-22.

6. Поляков М. Болонський процес: зближення, а не уніфікація // Вища освіта України. - 2004. - № 2.- С. 47-50.

7. Поляков Н. В., Савчук В. С. Класссический университет: от идей античности к идеям Болонского процесса. - Д.: Изд-во ДНУ, 2007. - 596 с.

8. Четвертый доклад о тенденциях развития Болонского процесса // Alma mater. - 2005. - № 6. - С. 26.

9. http: //bologna.mgimo.ru/votes.php?vote_id=1.

10. Bologna Declaration. Joint Declaration of the European Ministers of Education Convened in Bologna on the 19th of June 1999. -http://www.bologna-berlin2003. de/pdf/bologna_declaration.pdf

11. Drowning spires // Economist.-L. - 2003. - Vol. 369. - № 8352. - Р. 15-16 // Соц. и гуманит. науки. - 2004. - № 3. - С. 138-140.

12. Kamp M. Nichts wie weg! / M.Kamp, S.Wettach // Wirtschaftswoche. -Dusseldorf, 2002. - № 22. - S. 24-29.

13. Policy Statement on the Bologna Process in the «Bergen Round» // Conference «From Bologna to Bergen: A mid-term review from the Academics's point of view». 11-12 February 2005, Brussel. - Brussel, 2005. - 10 p. - http:// ec.europa.eu/education/policies/educ/bologna/bologna.pdf.

14. The European Higher Education Area-Achieving the Goals CommuniquБ of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education, Bergen, 19-20 May 2005. - http://www.bologna-bergen2005.no/ Docs/00-Main_doc/050520_Bergen_Communique.pdf.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.