Активізація мовлення у дітей раннього віку із затримкою мовленнєвого розвитку

Поняття мовного порушення та їх класифікація. Попередження та профілактика мовленнєвих порушень. Порушення зв’язного мовлення у дітей з вадами мови та шляхи їх корекції. Дидактичні ігри та їх роль у процесі активізації мовлення дітей з вадами мови.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 28.12.2011
Размер файла 50,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Активізація мовлення у дітей раннього віку із затримкою мовленнєвого розвитку

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ І. Теоретичний аналіз особливостей мовлення у дітей раннього віку

1.1 Поняття зв'язного мовлення і розвиток мовних функцій

1.2 Поняття мовного порушення та їх класифікація

1.3 Роль ранньої діагностики порушень розвитку мовлення

Розділ ІІ. Методичні засади активізації мовлення у дітей раннього віку із затримкою мовленнєвого розвитку

2.1 Попередження та профілактика мовленнєвих порушень

2.2 Порушення зв'язного мовлення у дітей з вадами мови та шляхи їх корекції

2.3 Дидактичні ігри та їх роль у процесі активізації мовлення дітей з вадами мови

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

мовлення порушення дитина

Мова - соціальне явище, що існує незалежно від того чи іншого індивідуума. Розвиток людини - це складний процес поступового перетворення біологічного індивіда в соціальну істоту - особистість. Добре відомо, що без мовлення не буває людини. Психічні функції та здібності, людські форми поведінки, комунікація через мовлення не надані дитині від народження. Вони формуються в перші роки життя під впливом цілеспрямованого виховання, навчання та умов життя в суспільстві [20].

Процес розвитку дитини проходить у трьох напрямках: фізичному, когнітивному та психосоціальному. В нормі розвиток у цих трьох напрямках відбувається одночасно та взаємопов'язано. Для нормального розвитку дитини з перших місяців найважливішим є спілкування, у процесі якого малюк може опанувати людське мовлення, що відіграє головну роль як в діяльності дитини, так і в пізнанні навколишнього світу. Розвиток мовлення у процесі онтогенезу відбувається паралельно з фізичним і розумовим розвитком. Усі психічні процеси у дитини - сприйняття, пам'ять, увага, мислення, цілеспрямована поведінка - постають за безпосередньої участі мовлення. У дитини з мовленнєвими вадами без своєчасних корекційних заходів може затримуватися темп інтелектуального розвитку. Формування мовлення, патологія або відхилення в розвитку, засоби відновлення мови є об'єктом вивчення логопедії, корекційної педагогіки, неврології а в останній час і медичної реабілітації.

Відсутність мовленнєвого спілкування значно затримує безперервний і багатогранний процес соціалізації, що триває все життя людини з особливими потребами.

Важкі мовленнєві дефекти (дитяча афазія, моторна й сенсорна алалія, анартрія) спричинені ураженням головного мозку, супроводжуються специфічними особливостями формування інтелектуальної діяльності дитини. Це виявляється у диспропорціональному розвитку деяких вищих психічних функцій та в зниженні темпів психічного розвитку у цілому. Ці відхилення негативно впливають на формування у дитини різних форм діяльності, спричиняють труднощі у засвоєнні математичних знань та рідної мови [1].

Мовленнєві дефекти порушують можливість вільного спілкування дитини з іншими людьми. Усвідомлення власної мовленнєвої недостатності зазвичай викликає негативні емоціональні стани: почуття соціальної неповноцінності, страх мовлення, страх переживання. Усе це ставить під загрозу соціальну значимість особистості і сприяє формуванню своєрідних психологічних і патопсихологічних особливостей, що вимагає проведення спеціальної роботи, спрямованої на соціальну адаптацію і реадаптацію дитини.

Своєчасне оволодіння мовою - основа розумового розвитку дитини. Запорука повноцінного її спілкування з навколишніми людьми. Різні відхилення мовного розвитку негативно позначаються на сприйманні мови, висловлюванні власних думок, оволодінні знаннями та формуванні особистості дитини. Мовлення маленької дитини формується в спілкуванні з дорослими. В процесі спілкування виявляється його пізнавальна і наочна діяльність. Оволодіння мовленням зміцнює всю психіку малюка. Дозволяє йому сприймати явища більш усвідомлено і довільно.

Великий російський педагог К.Ушинський говорив, що рідне слово є основою всякого розумового розвитку і скарбницею всіх знань. Тому так важливо піклуватися про своєчасний розвиток мовлення дітей, приділяти увагу її чистоті й правильності. Чим багатше і правильніше мовлення дитини, тим легше їй висловлювати свої думки, тим ширша її можливість в пізнанні дійсності, змістовніші й повно цінніші взаємини з дітьми і дорослими, тим активніше відбувається її психічний розвиток. Будь-яке порушення мовлення може відбитися на діяльності і поведінці дитини. Діти, що погано розмовляють, починають усвідомлювати свій недолік, стають мовчазними, сором'язливими, нерішучими. Особливо важливе значення має розвиток зв'язного мовлення дитини дошкільника. Адже зв'язне мовлення - це вища форма мовномисленної діяльності, яка визначає рівень мовного і розумового розвитку дитини. Оволодіння зв'язним мовленням складає найважливішу умову успішної підготовки дитини до навчання у школі.

Об'єкт дослідження: діти раннього віку із затримкою мовленнєвого розвитку.

Предметом дослідження: процес активізації мовлення у дітей раннього віку із затримкою мовленнєвого розвитку.

Мета: здійснити теоретичний аналіз активізації мовлення у дітей раннього віку із затримкою мовленнєвого розвитку.

Завдання:

1. Охарактеризувати поняття мовного порушення та розкрити їх класифікацію.

2. З'ясувати роль ранньої діагностики порушень розвитку мовлення.

3.Проаналізувати порушення зв'язного мовлення у дітей з вадами мови та шляхи їх корекції.

4. Розкрити значення дидактичних ігор у процесі активізації мовлення дітей з вадами мови.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел.

Розділ І. Теоретичний аналіз особливостей мовлення у дітей раннього віку

1.1 Поняття зв'язного мовлення і розвиток мовних функцій

Однією з невід'ємних складових навчально-виховного процесу в дитячому дошкільному закладі є навчання дітей мовлення. Не треба нікому довго пояснювати, яким важливим для людини є дар слова. Слово відтворює світ всередині самої людини. І дуже важливо допомогти дитині якомога успішніше оволодіти цим даром. Щоб дитина прийшла до школи з добре розвиненим мовленням, треба з нею якомога частіше грати в те, що сприяє розвитку мовлення, мислення, фантазії.

Завдання розвитку зв'язного мовлення посідають центральне місце в загальній системі роботи з розвитку мовлення в дошкільному освітньому закладі. Навчання зв'язному мовленню одночасно є і метою і засобом практичного опанування мовою. Воно має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, позитивно впливає на формування її важливих особистісних якостей таких, як комунікабельність, доброзичливість, ініціативність, креативність, компетентність. За допомогою добре розвиненого зв'язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити, легко встановлює контакт із оточуючими, ініціює власні ідеї. Бере участь у різних видах дитячої творчості [4].

В опануванні мовленням дитина йде від частини до цілого: від слова до зчеплення двох-трьох слів, далі до простої фрази, а пізніше до простих речень. Наслідком стає зв'язне мовлення, що складається з низки розгорнутих речень. Зв'язним називають таке мовлення, яке може бути зрозумілим на основі його власного предметного змісту.

Сучасна лінгвістика та лінгводидактика розглядають поняття зв'язного мовлення у двох аспектах - як процес створення зв'язного висловлювання та як продукт мовлення. Зв'язне мовлення визначається як єдине смислове та структурне ціле, що складається з тематично та логічно пов'язаних між собою відрізків і відбиває всі суттєві сторони свого предметного змісту ( А.М.Богуш, Л.С.Виготський, М.І.Жинкін, І.О.Зимня, О.О.Леонтьєв).

У створенні зв'язного мовленнєвого продукту науковці відокремлюють діяльнісний та особистісний компоненти.

Перший - пов'язується з процесами народження і сприймання повідомлення, регуляції та контролю власної мовленнєвої діяльності. Другий - з тим, що в мовленні особа виявляє свою індивідуальність - характер, темперамент, рівень загальної культури.

Наслідком зв'язного мовлення є текст - словесно виражений продукт мовленнєво-розумової діяльності людини, якому властива завершеність, структурна цілісність, визначена цілеспрямованість та прагматична настанова.

Перед вихователями дитячого садка та логопедами стоїть завдання навчити дитину з вадами мовлення користуватись усною мовою як засобом спілкування, знаряддям мислення. Розвиваючи мову і усне мовлення вихователь або логопед працює над удосконаленням звукової культури мови дітей. Учить їх правильно вимовляти звуки і слова; правильно користуватися силою голосу залежно від умов ( на заняттях говорити голосно, щоб всім було чути, в грі з товаришем - тихо, щоб не заважати іншим); правильно ставити наголос, змінювати інтонацію; розвиває нормальний темп мови; вчить користуватись диханням.

Вихователь постійно працює над словником дітей, збагачуючи його новими словами; уточнює значення тих слів, які є в словнику дітей, але за ними не стоять точні і широкі уявлення; активізує словник - учить користуватись в безпосередньому живому спілкуванні всіма словами всього словникового запасу, тобто працює над переведенням слів з пасивного в активний словник.

Удосконалюючи граматичну правильність мови дитини, вихователь учить дітей правильно змінювати слова та узгоджувати їх. Вихователь повинен стежити за тим, щоб діти висловлювали свої думки закінченими простими і поширеними реченнями. Розвиваючи зв'язне мовлення, вихователь розвиває його діалогічну і монологічну форму. Вчить дитину правильно відповідати на запитання, залежно від характеру їх - коротко або розгорнуто, чітко формулювати запитання, логічно, послідовно, граматично правильно побудованими реченнями розповідати про свої враження, про те, що бачив чи чув, складати коротеньку розповідь так, щоб вона була зрозумілою для всіх.

В своїй роботі логопед повинен користуватися такими принципами розвитку мовлення та навчання дітей дошкільників рідної мови [7]:

1. Комунікативна спрямованість навчання.

Цей принцип означає, що навчання дітей з рідної мови повинно бути спрямоване на оволодіння рідною мовою як засобом спілкування, на засвоєння дітьми навичок розмовної літературної української мови та вмінь практично їх використовувати відповідно до ситуації спілкування.

2. Комплексний підхід до розвитку мовлення, який передбачає вирішення на одному занятті кількох різних мовленнєвих завдань.

3. Принцип сенсорно-лінгвістичного розвитку( термін Є.І.Тихєєвої) дитини в процесі навчання її рідної мови. Навчально-мовленнєву діяльність дитини потрібно організувати так, щоб дитина засвоювала нові слова на основі чуттєвого досвіду (сенсорики) за допомогою різних аналізаторів.

Дитина спочатку повинна побачити предмети, відчути всі його властивості та ознаки, сприйняти цей предмет у взаємозв'язку його якостей, властивостей, ознак. У дитини повинно формуватися уявлення, образ предмета, а вже потім це уявлення вона позначає словом, яке згодом перетворюється в поняття.

4. Принцип взаємозв'язку мислення, мови і мовлення передбачає практичне ознайомлення дітей з граматичними формами рідної мови, артикуляцією звуків, багатозначністю слів, синонімами, антонімами, композицією тексту тощо.

Ознайомлення відбувається в процесі мовленнєвої діяльності дітей( ігрові вправи, мовленнєві ситуації, дидактичні ігри) спрямованої на активізацію їхнього мовлення і розвиток мислення.

Оволодіваючи мовою, дитина водночас вчиться мислити.

5. Домінуюча роль діяльності в розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови.

У лінгводидактиці ствердився діяльнісний підхід до мовлення. Мовлення розглядається як мовленнєва діяльність, у якій у процесі спілкування використовуються мовні засоби. Навчально-мовленнєва діяльність проходить у вигляді занять, уході яких вихователь може використовувати й інші види діяльності. Діяльнісний підхід до мовлення сприяє підвищенню ефективності розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови, дає змогу чіткіше спрямувати роботу на формування мовленнєвих умінь і навичок, виступає « показником засвоєння мови»

6. Принципи забезпечення максимальної мовленнєвої активності дітей у процесі діяльності та на заняттях.

Цього можна досягти, якщо проводити заняття з невеличкими групками дітей, створюючи можливість для активного говоріння кожній дитині.

7. Емоційна насиченість заняття забезпечується використанням сюрпризних моментів, ігрових прийомів, різних ігор, віршів, малих фольклорних жанрів, активної діяльності дітей.

8. Національна спрямованість розвитку мовлення і навчання рідної мови. Спілкування з дитиною рідною мовою з перших років життя повинно відбуватися в царині кращих зразків українського фольклору: забавлянки, потішки, пісні, ігри-забави, жарти. Впродовж дошкільного віку дітей знайомлять з національними іграшками, посудом, одягом, символами та оберегами. Дитяче мовлення набуває окраси національного колориту.

9. Принцип оцінки виразності мовлення - це розуміння внутрішнього світу людини, втіленого в мові, вміння висловлювати свої емоції, почуття, оцінювальні судження.

10. Принцип розвитку чуття мови. За допомогою мовленнєвого зразка вихователь розвиває у дітей у процесі мовленнєвої діяльності лексичне, фонетичне, граматичне, орфоепічне та стилістичне чуття.

11. Прискорення темпів розвитку мовлення і збагачення мови ( або принцип мовної наступності).

Полягає у поступовому ускладненні змісту, методів і прийомів навчання від групи до групи.

Ці принципи стосуються всіх мовних розділів і використовуються у взаємозв'язку . Крім того, кожний мовний розділ має свої часткові спеціальні принципи, яких також потрібно дотримуватися.

Спеціальні принципи у галузі зв'язного мовлення:

а) навчання за зразком вихователя;

б) принципи самостійної побудови тексту, тощо.

У дитячому садку здійснюються дві форми роботи з навчання дітей зв'язного мовлення: навчання під час занять і розвиток зв'язного мовлення дітей у повсякденному житті. Заняття з рідної мови мають свою особливість. Такі заняття спираються на спільну роботу всього колективу. У дитячому садку робота над розвитком мислення і активного словника тісно пов'язана з навчанням дітей зв'язної мови. Для того, щоб дитина могла розповідати, вона повинна мати запас вражень і відповідних слів. Так, наприклад, щоб дитина могла розповісти про працю будівельників, яку вона спостерігала, вона повинна знати слова на позначення дій робітників( кладуть цеглу, мурують, штукатурять). Не можна відокремлювати ознайомлення дітей з навколишнім світом від навчання рідної мови, виконувати ці завдання треба одночасно. Дитина повинна говорити, розповідати про те, що вона бачила переживала. Наприклад, за програмою ми, з метою збагачення словника дітей, ознайомлюємо їх з працею дорослих в дитячому садку, а для розвитку зв'язної мови можна провести бесіду на тему: « Праця дорослих в дитячому садку». Здійснюючи розвиток мови дітей дошкільників з вадами мови дитячий садок розвиває усну мову дитини, навчає її користуватись рідною мовою в спілкуванні з людьми . Працюючи над усною мовою дитини вихователь або логопед розвиває дві її форми: розмовну(діалогічну) і розповідну ( монологічну).

1.2 Поняття мовного порушення та їх класифікація

Порушення мови - збірний термін для позначення відхилень від мовної норми, прийнятому в даному язиковому середовищі, повністю або частково перешкоджаючи мовному спілкуванню й обмежуючи можливістю соціальної адаптації дитини. Як правило вони обумовлені відхиленнями в психофізіологічному механізмі мови, не відповідають віковій нормі, самостійно не перетворюються й можуть впливати на психічний розвиток . Для їхнього позначення фахівцями використовуються різні, не завжди взаємозамінні терміни - розладу мови, дефекти мови, недоліки мови, недорозвинення мови, мовна патологія, мовні відхилення [2].

До дітей з порушенням мовлення відносять дітей із психофізичними відхиленнями різного ступеня, що викликають ряд розладів комунікативної й пізнавальної функції мови. Від інших категорій дітей з особливими потребами їх відрізняють нормальний біологічний слух, зір і повноцінні передумови інтелектуального розвитку. Виділення цих ознак, що диференціюють, необхідно для їх розрізнення від мовних порушень у дітей з олігофренією, затримкою психічного розвитку, сліпих і слабозорих, дітей РДА, та інших. Серед причин, що викликають порушення мови, розрізняють біологічні і соціальні фактори ризику.

Біологічні причини - розвитку мовних порушень, являють собою патогенні фактори, що впливають головним чином у період внутрішньоутробного розвитку й пологів ( гіпоксія плода, родова травма, та ін..) а також у перші місяці життя після народження. Мовні порушення, які виникли під впливом якого-небудь патогенного фактору, самі не зникають і без спеціально-організованої корекційно-логопедичної роботи можуть негативно позначитися на всьому подальшому розвитку дитини. В зв'язку з цим варто розрізняти патологічні мовні порушення й можливі мовні відхилення від норми, викликані віковими особливостями формування мови або умовами зовнішнього середовища [12].

Соціально - психологічні фактори ризику зв'язані головним чином із психічної депривації дітей. Негативний вплив на мовний розвиток можуть робити необхідність засвоєння дитиною одночасно двох язикових систем, зайва стимуляція мовного розвитку дитини, неадекватний тип виховання дитини, педагогічна занедбаність, тобто відсутність належної уваги до розвитку мови дитини ( вихователя, вчителя, а особливо батьків) та дефекти мови навколишніх. У результаті дії цих причин у дитини можуть спостерігатися порушення розвитку різних сторін мови. Діти з порушеннями мови підрозділяються на ряд субкатегорій залежно від етиопатогенезу, клінічної форми мовного дефекту, глибини й системної поширеності мовного розладу, завдань, прийомів, і методів логопедичного впливу. Глибокі порушення різних сторін мови, що обмежують можливості користування спілкуванням, викликають специфічні відхилення з боку інших вищих психічних функцій, які ускладнюють картину мовного порушення дитини. Якісна специфіка й виразність таких відхилень вторинного порядку пов'язана з глибиною мовного розладу, а також зі ступенем зрілості мовної системи і інших вищих форм поводження дитини до моменту дії патологічного фактору.

Мовні порушення у дітей і підлітків розглядаються в різних аспектах: в аспекті локалізації поразки й психофізичної організації мовної діяльності( сенсомоторний рівень; рівень значень і змісту). На цій основі виділяється ступінь виразності ряду мовних дефектів. Такий підхід близький нейропсихологічному напрямку у вивченні мовних порушень і застосовується найбільш широко в комплексних дослідженнях дітей шкільного віку й підлітків;

- в аспекті етиопатогенезу, виділяються органічні і функціональні причини порушення й характерні симптомокомплекси мовних порушень. Цей підхід відбитий у клініко-педагогічній класифікації мовних порушень:

порушення усного мовлення ( дислалія, ринолалія, дизартрія, заїкуватість, тахілалія, брадилалія, афонія, алалія, афазія) та порушення писемного мовлення ( дислексія та дисграфія) [19].

Позитивним в цій класифікації є те, що вона будується на ознаках, що максимально диференціює види мовних порушень, що дозволяють логопедові на підставі комплексного підходу кваліфікувати дефект мови при різних формах аномального розвитку й здійснювати логопедичний вплив з максимальним обліком індивідуальних особливостей дитини. Діти з мовними порушеннями звичайно мають функціональні або органічні відхилення в стані ЦНС. Наявність органічної поразки мозку обумовлює те, що ці діти погано переносять жару, духоту, їзду в транспорті, довге хитання на гойдалці, нерідко вони скаржаться на головні болі, нудоту й запаморочення. У багатьох з них виявляються різні рухові порушення: порушення рівноваги, координації рухів, недиференційність рухів пальців рук і артикуляції рухів. Такі діти швидко виснажуються й пересичуються будь-яким видом діяльності. Вони характеризуються дратівливістю, підвищеною збудливістю, руховим розгальмуванням, не можуть спокійно сидіти, смикають щось у руках, бовтають ногами. Вони емоційно не стійкі, настрій швидко змінюється. Нерідко виникають розлади настрою із проявом агресії, нав'язливості, занепокоєності . Значно рідше в них спостерігається загальмованість і млявість.. Як правило у таких дітей відзначають нестійкість уваги і пам'яті, особливо мовний, низький рівень розуміння словесних інструкцій, недостатність регулюючої функції мови., низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька розумова працездатність.

1.3 Роль ранньої діагностики порушень розвитку мовлення

Проблема ранньої діагностики та корекції відхилень у мовленнєвому розвитку дітей набуває особливого значення для їх подальшого повноцінного розвитку та навчання. Всебічне уявлення про стан і особливості формування у дитини мовлення, як засобу комунікації можна отримати лише у процесі комплексного медико-психолого-педагогічного обстеження, лінгвістичного аналізу її мовленнєвої діяльності. Для нормального розвитку дитини з перших місяців найважливішим є спілкування, у процесі якого малюк може опанувати людське мовлення, що відіграє головну роль, як в діяльності дитини, так і в пізнанні навколишнього світу . Розвиток мовлення у процесі онтогенезу відбувається паралельно з фізичним і розумовим розвитком. У дитини з мовленнєвими вадами без своєчасних корекційних заходів може затримуватися темп інтелектуального розвитку.

До практичного вирішення проблем медико-педагогічної та соціальної реабілітації дітей з особливими потребами залучаються фахівці медики, корекційні педагоги, логопеди, соціологи, психологи. Одне з найважливіших завдань їх спільних зусиль - рання та повноцінна допомога дітям у набутті навичок усного та писемного мовлення, інтеграції їх у процес навчання, підвищення рівня незалежності в масовій школі та соціальному житті.

Ранній вік ( від народження і до 3 років) в житті дитини є найбільш відповідальним періодом, коли розвиваються моторні функції, орієнтувально-пізнавальна діяльність, мовлення, а також формується особистість. Пластичність мозку дитини раннього віку, наявність сензитивних періодів формування емоцій, інтелекту, мовлення і особистості визначають значні потенційні можливості колекційної допомоги. Рання і адекватна допомога дозволяє більш ефективно компенсувати порушення психофізичного розвитку, послабити вторинні відхилення або запобігти їх появі [7].

Дослідження мовленнєвого розвитку малюків раннього віку відбувається в індивідуальному порядку, з урахуванням психофізичних особливостей кожної вікової категорії дітей. З метою визначення реального мовленнєвого розвитку проводиться обстеження за показниками, що відповідають його вікові. Процедура обстеження здійснюється поетапно і передбачає збір анамнестичних даних про особливості формування психомоторних функцій, перебіг домовленєвого та раннього мовленнєвого розвитку, дослідження до мовленнєвих і мовленнєвих процесів.

І етап - ознайомлення з анамнезом дитини. З цією метою проводиться бесіда з матір'ю малюка, та вивчається медична документація де з'ясовується:

- вік матері на момент народження дитини;

- наявність мовленнєвих порушень, спадкових нервово психічних захворювань матері;

- особливості перебігу вагітності та пологів;

- особливості до мовленнєвого та раннього мовленнєвого розвитку;

- становлення психомоторних функцій дитини;

- інфекційні захворювання.

ІІ етап - дослідження загального розвитку дитини:

- розвиток сенсорних реакцій;

- стан розвитку просторових уявлень;

- розвиток предметної діяльності та передумови ігрової діяльності;

- стан довільної моторики.

ІІІ етап - обстеження мовлення дитини:

- дослідження імпресивного мовлення;

- дослідження експресивного мовлення [13].

На основі проведених обстежень, а також на підставі результатів комплексного медико - психолого - педагогічного дослідження з'ясовується рівень актуального мовленнєвого розвитку дитини, а також визначаються провідні порушення у структурі виявленого відхилення.

Ще в животі у мами діти впізнають голоси батьків і реагують на них спалахами радості. Крім цього вчені з'ясували, що перші 50 слів дитина впізнає до того як починає їх вимовляти. Це значить те, що слово вже знаходиться в пам'яті, а озвучене буде місяців через п'ять. Якщо вагітність протікала аномально мали місце відхилення від нормальних пологів, дитину відносять до категорії підвищеного ризику. До групи ризику відносять тих батьків, які в дитинстві мали порушення мовлення. Тяжкі захворювання, перенесені в перші два роки життя, також викликають небезпеку появи аномалій вказаного типу. В ранньому дитинстві дитина потребує постійний, емоційний контакт з дорослими. Особливо це важливо для нормального розвитку мовлення . Не тільки звуковимова, а й інтонацію та мелодичність дитина переймає від матері. Це стає помітним вже на етапі гуління та лепету. Мова дорослих, як зразок для наслідування так і джерело позитивних емоційних переживань зберігає значення на протязі всього дитинства. Але її не слід зрівнювати з дитячою вимовою. «Сюсюкання» може лише затримати дитину на етапі інфантильної вимови. Велику допомогу в стимуляції розвитку мови допомагають вправи на розвиток мілкої моторики рук. При низькій мовленнєвій активності треба всіляко заохочувати дитину. Батьки, які страждають неправильною мовою, повинні консультуватися у логопеда про правила їх мовного спілкування з дитиною. Саме мова батьків є зразком для мовного розвитку дитини.

Висновок напрошується сам собою. Починати розмовляти з дитиною треба якомога раніше, постійно і багато. І чим раніше буде виявлена патологія мовлення, тим раніше, якісно та правильно буде надана логопедична допомога. Чим раніше буде розпочата до мовленнєва корекційна робота, тим з меншими відхиленнями буде йти руховий, мовний та інтелектуальний розвиток вашої дитини.

Розділ ІІ. Методичні засади активізації мовлення у дітей раннього віку із затримкою мовленнєвого розвитку

2.1 Попередження та профілактика мовленнєвих порушень

Шановні батьки! Ви повинні орієнтуватися у вікових нормах розвитку всіх компонентів мовлення (звуковимови, лексики, граматики, фонематичних процесів), щоб вчасно допомогти своїй дитині і у разі потреби звернутися до логопеда ще до навчання дитини у школі.

Головне на що треба звернути увагу - це запізнювання мовлення. Перші слова можуть з'явитися тільки в півтора року, а інколи і в два роки( замість 12 - 13 місяців), а перші фрази - в 3 - 5 років. Подібна затримка в розвитку мови може бути викликана уповільненням темпів дозрівання мовленнєвих центрів мозку або патологічним формуванням мовлення. В першому випадку, дитина рано чи пізно наздожене однолітків, а в іншому - без спеціальної допомоги, мова може залишитися порушеною на протязі всього дитинства. Друга група порушень яка повинна насторожити батьків, - це використання дитиною неправильно складених зворотів мови або слів з неправильною звуковимовою.

До 5 років діти ще не всі звуки рідної мови можуть вимовляти правильно. До 3 років важко вимовляють такі звуки як Ч, Щ, Ж, Ш і тільки після 4 років діти володіють звуком Р. Подібні дефекти мови пов'язані з незрілістю артикуляційного апарату. При порушеннях мови дефекти вимови зберігаються і після 5 років, а інколи і в шкільні роки. Дитина заміняє важкі для нього звуки на більш легкі за вимовою, але схожі за звучанням. В найбільш тяжких випадках порушена не тільки звуковимова а й тембр та виразність мови. Найбільш ефективні міри профілактики порушень мови - це усунення причин, які їх викликають. Дуже важливо проводити заходи по оздоровленню матері до і в період вагітності, контролювати за періодом вагітності і попередження її ускладнення.

Малюків потрібно вчити правильно вимовляти звуки вловах, ставити наголос, користуватися відповідною інтонацією, правильно дихати під час мовлення. Вчити дитину узгоджувати слова в реченнях в роді, числі й відмінках, правильно будувати речення. При цьому слова треба вимовляти правильно і зрозуміло, вимовляючи їх до кінця. Дивлячись дитині в лице: вона повинна бачити вашу артикуляцію. Речення повинні бути прості, але повні. В перші місяці життя потрібно приділяти увагу емоційності, а пізніше ( 5-6 місяців) на простоту мови. Старайтесь переставляти слова місцями й вимовляти підряд різні форми. Говорити з невеличкими паузами - так дитині легше виділити слово в мовному потоці і розібратися в будові язика. Обов'язково залишайте місце для відповіді дитини, навіть якщо дитина не готова вам відповісти. Називайте дитину і себе в третій особі. Не забувайте, що мова, звернена до дитини, повинна бути емоційна. А ще грайте з дитиною в мовні та пальчикові ігри, мілка моторика рук і точна артикуляція звуків знаходяться в прямій залежності. Чим більша рухова активність, тим краще розвинута мова [9].

Важливу роль у виправленні мовних недоліків займає гра. Адже гра - супутник дитинства, провідна діяльність, під час якої коригується та розвивається дитяче мовлення й особистість в цілому. Яку гру вибрати, щоб вона була не лише цікавою, а й корисною для дитини? Як методично правильно організувати й провести її, дотримуючись певної системи? Під час проведення ігор різних типів із мовленнєвими завданнями вам допоможуть запропоновані правила, які були виведені, спираючись на методику О.Барташнікова:

- пам'ятайте, саме що в дошкільний період мовлення дитини розвивається найінтенсивніше, а головне воно гнучке для подолання мовленнєвих вад. Тому чим раніше ви звернетеся по допомогу до спеціаліста, тим швидше дитина оволодіє правильним мовленням.

- Організуйте постійне, добре освітлене робоче місце. Акуратно і зручно розмістіть ігровий матеріал, приберіть зі столу зайві речі, вимкніть радіоприймач і телевізор, подивіться на годинник, щоб зорієнтуватися, скільки часу триватиме заняття-гра.

- Не забувайте, що дитина тільки-но починає вчитися правильно розмовляти, і ваше завдання - допомогти їй у цьому.

Під час виконання ігрових завдань у неї ( особливо на початкових етапах) можуть виникати труднощі . Не акцентуйте увагу на цьому, не дорікайте, коли в неї щось не виходить, якщо чогось вона не вміє . Не повторюйте за малюком неправильну вимову звуків. Розмовляйте з ним тільки правильно та своєчасно виправляйте.

- Кожна дитина - індивідуальність . ЇЇ розвиток відбувається за власними законами. Тому не порівнюйте свого малюка з однолітками, які можливо, випереджають його у своєму розвитку.

- Ніколи не відмовляйте дитині в проханні погратися з нею. Спочатку самі ознайомтеся зі змістом гри, її правилами і тільки потім своїми словами поясніть дитині, як грати в цю гру. Якщо потрібно проведіть попередню бесіду . Так ви емоційно підготуєте малюка до гри. Запропонуйте йому віршик, загадку, лічилку, закличку. Хай малюк вивчить їх разом із вами. Заохочуйте словесну творчість дітей, спонукайте їх до складання закличок та лічилок до ігор. Радійте кожному успіхові дитини разом із нею.

- Якомога більше розмовляйте з дитиною, спонукайте її до запитань. Пояснюючи говоріть чітко, виразно, спокійно. Переконайтесь, що малюк розуміє значення всіх слів . За потреби у присутності дитини зверніться до словника.

- Ігрові завдання не повинні бути занадто простими ( малюкові нецікаво їх виконувати ) чи складними ( дитина відчуватиме невпевненість у своїх силах). Добирайте навантаження таким чином, щоб воно відповідало вікові, мовленнєвим і психофізичним можливостям дитини, було цікавим та доступним для сприймання. Фантазуйте, придумуйте власні варіанти ігор, аналогічні тим, які викликають особливі труднощі у вашої дитини. Адже найкраще знаєте свого малюка саме ви.

- Пам'ятайте що у дошкільників із мовленнєвими порушеннями страждають всі психічні процеси.

Тому під час мовленнєвих завдань дитині потрібно давати більше часу для роздумів. Не слід підганяти її з відповіддю, краще повторити завдання ще раз і тільки після невдалих багаторазових спроб натякніть в якому напрямку слід шукати вирішення цього завдання. Виявляйте свою кмітливість.

- може статися, що дитина не спроможна виконати завдання. Запропонуйте їй полегшений варіант. Якщо ж і він не вдається - відкладіть гру і поверніться до неї завтра. Коли і наступного разу він не зможе виконати завдання, незважаючи на ваші натяки й підказки, докладно поясніть спосіб вирішення, запропонуйте спочатку легший, а потім ускладнений варіант. Через деякий час варто повернутися до цієї гри, аби переконатися, що дитина справді добре засвоїла навчальний матеріал.

- Не примушуйте дитину продовжувати гру, якщо в неї щось не виходить або вона втомилася. Внаслідок примусу у малюка виникає страх перед можливим покаранням, і вся його енергія піде не на розумову роботу, а на подолання не бажання продовжувати заняття. Це призводить до того, що дитина часто відволікається, робить багато помилок. Будьте терплячими, не виявляйте негативних емоцій, адже це може призвести до ще більшого ускладнення мовленнєвого порушення - заїкання або неврологічних розладів. Намагайтеся переключити увагу дошкільника на інший вид роботи.

- Якщо ж рівень розвитку дитини не зріс, ви припустилися помилки: підвищили вимоги, використовували занадто складні ігри; залучаючи дитину до ігрової діяльності, користувалися авторитарними методами і це звичайно негативно позначилося на емоційному самопочутті малюка, на його бажанні спілкуватися з вами у процесі гри, на його ініціативності. Проаналізуйте свою тактику і ліквідуйте перешкоди. Запам'ятайте золоте правило організації і керівництва будь-якою діяльністю дитини, в тому числі й грою: дитині має бути цікаво і комфортно!

Тільки за такою умови розвиток усіх сторін особистості малюка буде повноцінним.

- відзначайте всі досягнення дитини під час гри. Не будьте байдужими та пасивними. Намагайтесь об'єктивно оцінювати свою дитину, відзначайте сильні та слабкі риси її характеру. Лише так ви зможете виявити шляхи використання одних і коригування інших.

- Навчайте за допомогою активної дії і живого невимушеного спілкування. Саме так дитина навчиться правильно розмовляти, опанує рушійні фактори розвитку - три «само» : самоконтроль, самооцінка, способи самовдосконалення.

- Не соромтеся звертатися за допомогою логопеда. Адже тільки завдяки співпраці логопеда й батьків, використанню цікавих і доступних видів роботи у дітей нормалізується процес оволодіння мовленням [15].

Мовленнєва гра, за вмілого керівництва з боку дорослих, здатна творити чудеса. Щоденно проводячи ігри зі своєю дитиною, ви переконаєтесь, що саме гра для неї - найефективніший засіб навчання та виховання, коригування й розвитку мовлення, особистості в цілому. Продовжуйте активно шукати відповіді на проблемні питання, спілкуватися з малюком українською мовою, розвивати пізнавальний інтерес, допитливість. Пам'ятайте, що процес навчання мовлення дитини не може ґрунтуватися на простих однозначних і готових рецептах . Його кінцевий успіх багато в чому визначиться вашим творчим підходом до запропонованого матеріалу. Шановні батьки, не сподівайтесь на швидкий ефект у навчанні, адже малюк тільки-но починає знайомитися з рідною мовою. Отже, батьки, від вас залежить майбутнє ваших дітей. Ви маєте набратися терпіння, зацікавити дитину і, таким чином, включити її у цілеспрямовану роботу. Тільки у співпраці з дитиною ви зможете досягти бажаного.

2.2 Порушення зв'язного мовлення у дітей з вадами мови та шляхи їх корекції

Законом України «Про освіту» визначено, що основною метою освіти є всебічний розвиток дитини як особистості, розвинення її талантів, розумових здібностей, збагачення інтелектуального, культурного потенціалу народу. Важливу роль на шляху досягнення цієї мети відведено початковій ланці освіти. Саме на цьому етапі навчання у дітей формуються основи наукового світорозуміння, визначаються способи навчальної діяльності. Одним із основних завдань корекційного навчання дітей з психофізичними вадами розвитку є підготовка їх до практичної соціальної активності. Вирішення цього питання у спеціальному закладі пов'язано з визначенням оптимальних умов для подолання, корекції та компенсації відхилень у розвитку дитини. Інтенсифікація навчально-виховного процесу дітей з вадами мовлення вимагає проведення низки дослідження, спрямованих на вдосконалення системи їх навчання і виховання в сучасних умовах розбудови нашої держави. Вирішення цієї важливої психолого-педагогічної проблеми є надзвичайно актуальним завданням у вихованні та навчанні дітей з вадами мови, де одним із основних є навчання української мови, рівень засвоєння якої значною мірою обумовлює якісне оволодіння іншими навчальними дисциплінами, збагачення знаннями про оточуючу дійсність. У процесі вивчення рідної мови дітьми з вадами мовлення формуються спеціальні мовні знання, поповнюється їхній словниковий запас виробляються навички усного й писемного мовлення, реалізуються важливі розвивальні та виховні завдання [18].

При побудові системної методичної роботи, спрямованої на формування дитячого мовлення в умовах глибокого його недорозвинення, принципове значення має врахування закономірностей розвитку мовлення дітей. Які нормально говорять, що дозволяє визначати вимоги до розвитку тих або інших рівнів мовленнєвої діяльності на різних етапах його формування.

Необхідно також враховувати рівень розвитку патологічного мовлення, його особливості й потенційні можливості оволодіння дітьми мовою у процесі колекційного впливу.

Основна мета роботи з усунення недоліків у розвитку мовлення дітей з вадами мови полягає у формуванні передумов повноцінного засвоєння ними знань про системність семантичних полів, парадигматичні й синтагматичні зв'язки слів, контекстуальні значення слів [3].

Весь курс навчання мови у спеціальному дошкільному закладі носить практичну мовленнєву спрямованість. Це означає, що головним завданням є формування мовленнєвих умінь і навичок у процесі мовленнєвої діяльності.

З метою розвитку таких умінь і навичок діти отримують елементарні уявлення про засоби мови, які необхідні для мовленнєвого спілкування. З цією метою дітьми засвоюються мовні ( лінгвістичні) знання, виробляються уміння й навички. Що сприяють оволодінню мовленням.

Наукові дані про частотність різних порушень мовлення у дітей старшого дошкільного віку містяться у дослідження багатьох учених. Досягнуто значних успіхів у вивченні проблеми загального недорозвинення мовлення, прояви якого вивчалися дослідниками в різних аспектах: психолого-педагогічному (Р.Левіна), психолого-лінгвістичному (В.Орфінська), медико-педагогічному (С.Ляпідевський), фізіологічному (Н.Траугот). Це дало можливість виявити характерні особливості даної мовленнєвої вади, проаналізувати структуру і природу цього порушення, висунути ряд критеріїв і провести на їх основі диференціацію аномалій розвитку мовлення, обґрунтувати наукові основи методики впливу дошкільного закладу на дітей з різними формами мовленнєвого недорозвинення ( А.Винокур, Г.Нікашина, Є.Соботович, Л.Спірова, Т.Філічева) [18].

Неповноцінна мовленнєва діяльність негативно впливає на формування у дітей із вадами мовлення інтелектуальної, сенсорної та аферентно-вольової сфери, що пояснюється взаємозв'язком мовленнєвих порушень з іншими сторонами їх психічного розвитку.

Спеціально організовані дослідження свідчать, що в дітей із вадами мовлення спостерігається досить низький рівень розвитку основних властивостей уваги: недостатня стійкість, дифузність, обмеженість можливостей у розподілі уваги. Смислова, логічна пам'ять у дітей відносно збережена, але відзначається зниження вербальної пам'яті, продуктивності запам'ятовування. Дітям важко запам'ятовувати складні, багатоступеневі інструкції. Вони не можуть відтворити завдання в певній послідовності, забувають, «гублять» елементи завдань. У деяких випадках це призводить до обмеження можливостей розвитку їх пізнавальної діяльності.

Діти з вадами мовлення у цілому мають повноцінні передумови для оволодіння мовленнєвими операціями, але первинний недорозвиток їхнього мовлення зумовлює специфічні особливості мислення, відставання в розвитку наочно-образного мислення. Такі діти не можуть самостійно оволодіти аналізом, синтезом, порівнянням, їм властива ригідність мислення.

У ряді досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів (Р.Левіна, С.Ляпідевський, О.Мастюкова, Є.Соботович, Дж.Брунер та ін.) відзначається, що у дітей з вадами мовлення поряд із не сформованістю мовленнєвих процесів має місце своєрідність перебігу психічних процесів, що негативно впливає на формування особистості дитини, також вказується на необхідність подолання такого стану під час корекційного навчання [17].

Є.Соботович стверджує, що у дітей з вадами мовлення виявляються порушення всіх розумових операцій: аналізу, синтезу, абстрагування, порівняння, узагальнення на вербальному матеріалі. У них тією чи іншою мірою не сформовані всі пізнавальні процеси, структура порушень яких характеризується нерівномірністю, мозаїчністю.

Наявність мовленнєвих та психофізіологічних порушень у дітей з вадами мовлення викликає специфічні утруднення, які гальмують оволодіння знаннями з мови, стають причиною неграмотності таких дітей. У дітей логопатів природа дефекту визначає послаблення взаємодії між першою і другою сигнальними системами. Досить незначний активний та пасивний словниковий запас дітей, невизначене дифузне значення слів потребують значної роботи з формування зв'язку слова і поняття.

Оволодіння граматичною будовою мови відбувається на основі складної динаміки встановлення граматичних стереотипів, генералізації та наступної їх диференціації. У нормі діти оволодівають граматичними значеннями на інтуїтивному рівні, несвідомо, без спеціально розроблених методик. Діти з вадами мовлення ніколи самостійно, без спеціального навчання не засвоять систему граматичної словозаміни та словотворення. Тому необхідно в процесі корекційної роботи враховувати, що найбільш характерним і суттєвим для дітей з вадами мовлення є недостатнє вміння спостерігати й узагальнювати явища мови, її звукові і морфологічні особливості, форми словозміни та способи словотворення.

Мовлення дітей з вадами мови складається з шаблонів, що використовуються в певній ситуації. Це є причиною того, що виявляється несформованим зв'язок між окремо взятою морфемою та її значенням поза конкретним словом. Усі морфеми в мові пов'язані між собою й організовані в морфемну систему, зміст кожної морфеми виходить з їх сукупності й положення в системі. У дітей з вадами мови не формується зв'язок між звукокомплексом, який відповідає морфемі, та її значенням, тому засвоєні морфологічні елементи (суфікси, префікси) дитина вживає хаотично, нерегулярно, що позначаються на лексичному значенні слова, а значить дитина з вадами мови не засвоює правил використання морфем у відповідності до законів мови, хоч і володіє їх набором. У процесі роботи над граматичним матеріалом у дітей формуються вміння й навички творення слів за допомогою різноманітних афіксів, а також активного й адекватного використання їх з метою спілкування в різних навчальних ситуаціях, відпрацьовується вміння встановлювати зв'язки між формою слова і його значенням(єдність змісту і функції) та користуватися мовленням як засобом спілкування [14].

Головним об'єктом вивчення рідної мови на заняттях є слово, його вимова, значення і вживання у мовленні. Реалізація ідеї вивчення мови як цілісного явища потребує комплексного підходу до вивчення слова. Важливе практичне значення має робота над будовою слова. Уміння визначати морфемний склад слова відноситься до числа спеціальних умінь, які складають основу формування знань, умінь та навичок з мови.

Словотворча робота дітей з вадами мови має, насамперед, спиратися на спостереження явищ словотворення, які допоможуть глибокому засвоєнню дітьми лексики, сприятимуть загостренню їхньої уваги до слова, розвитку чуття мови та мовленнєвого мислення.

Як зазначав Л.Виготський, саме « зміст навчання є основним фактором корекції розвитку аномальних дітей і розвитку взагалі».

Мовлення повинно стати засобом спілкування і пізнання. Певна сума знань, які отримують діти з вадами мови, допомагає коригувати негативні наслідки аномального розвитку.

Розвиток зв'язного мовлення - одне з пріоритетних завдань навчання української мови дітей з вадами мови. Ефективність корекційного навчання дітей з особливими потребами полягає в тому, що зміст освіти повинен бути комунікативно - практичної спрямованості. Це дасть змогу дібрати такий матеріал, який буде необхідний для формування умінь та навичок дітей, конкретизувати у слові весь свій досвід і на словесній основі розвивати пізнання довкілля.

2.3 Дидактичні ігри та їх роль у розвитку зв'язного мовлення дітей з вадами мови

Важливим методом розвитку зв'язного мовлення дітей з вадами мови є дидактична гра. Вона забезпечує сприятливі умови для розв'язання педагогічних завдань з урахуванням можливостей дітей дошкільного віку. Для розвитку діалогічного мовлення, проводяться такі ігри, де мовна активність дітей займає основне місце.

Кожна гра для дитини - це процес пізнання краси, шлях до нового незвіданого і радості. Гра являється головно частиною життя дитини, а особливо дитини з вадами мови. За допомогою гри дитина знайомиться з навколишнім світом, засвоює зв'язки між дорослими, речами, починає розуміти свою роль в сім»ї та суспільстві. Ігри стимулюють всі види дитячої активності, самостійності, творчості. Саме гра готує дошкільника до вступу в доросле самостійне життя [6].

В основі гри-бесіди лежить спілкування логопеда з дітьми., дітей з логопедом і дітей один з одним. У грі - бесіді логопед часто діє не від себе, а від близького дітям персонажа і тим самим не тільки зберігає ігрове спілкування, а й підсилює бажання повторити гру.

Цінність гри-бесіди полягає в тому, що вона ставить вимоги до активізації емоційно - мислинневих процесів: єдність слова, дії, думки й уяви дітей. Такі ігри виховують уміння слухати і чути запитання логопеда, запитання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, доповнювати сказане, висловлювати судження.

Дидактичні ігри на описування проводяться після того,як діти вже навчилися розповідати на заняттях. Однією з умов проведення дидактичної гри є жвавість, певний ритм, активна участь усіх дітей . Якщо ж діти не вміють розповідати про предмети, гра може загубити свої цінні якості. В дидактичних іграх на описування можна закріплювати вміння дітей описувати предмети або картинку досить повно, послідовно, за суттєвими ознаками. Це такі ігри: « Чарівний мішечок», « Відгадай хто це?», «Магазин іграшок», « Подорож по кімнаті» та ін.

Дидактичні ігри мають чіткі правила, які логопед на початку заняття повідомляє дітям і яких вони дотримуються ході гри. Наприклад, в іграх типу загадки правило полягає в тому, щоб описати предмет, його характерні ознаки і властивості, не називаючи його. Незважаючи на те, що дидактична гра є засобом закріплення знань і умінь дітей, провідна роль у ній належить логопеду. Основними навчальними прийомами, якими користується тут логопед, є план та зразок розповіді - опису [16].

Найбільш корисними є ігри з роздавальним матеріалом, бо в них кожна дитина зацікавлена іграшкою чи картинкою, активно думає, намагається якнайцікавіше і правильно описати свій предмет.

Ігри з якими діти познайомилися на заняттях, можуть бути перенесені в їх самостійну діяльність поза заняттями.

Отже, важливу роль у розвитку зв'язного мовлення дітей звадами мови займає гра. Адже гра - супутник дитинства, провідна діяльність, під час якої коригується та розвивається дитяче мовлення й особистість в цілому. Яку гру вибрати, щоб вона була не лише цікавою, а й корисною для дитини? Як методично правильно організувати й провести її, дотримуючись певної системи? Під час проведення ігор різних типів із мовленнєвими завданнями вам допоможуть запропоновані правила, які були виведені, спираючись на методику О.Барташнікова:

- пам'ятайте, саме що в дошкільний період мовлення дитини розвивається найінтенсивніше, а головне воно гнучке для подолання мовленнєвих вад. Тому чим раніше ви звернетеся по допомогу до спеціаліста, тим швидше дитина оволодіє правильним мовленням.

- Організуйте постійне, добре освітлене робоче місце. Акуратно і зручно розмістіть ігровий матеріал, приберіть зі столу зайві речі, вимкніть радіоприймач і телевізор, подивіться на годинник, щоб зорієнтуватися, скільки часу триватиме заняття-гра.

- Не забувайте, що дитина тільки -но починає вчитися правильно розмовляти, і ваше завдання - допомогти їй у цьому.

Під час виконання ігрових завдань у неї ( особливо на початкових етапах) можуть виникати труднощі . Не акцентуйте увагу на цьому, не дорікайте, коли в неї щось не виходить, якщо чогось вона не вміє . Не повторюйте за малюком неправильну вимову звуків. Розмовляйте з ним тільки правильно та своєчасно виправляйте.

- Кожна дитина - індивідуальність . ЇЇ розвиток відбувається за власними законами. Тому не порівнюйте свого малюка з однолітками, які можливо, випереджають його у своєму розвитку.

- Ніколи не відмовляйте дитині в проханні погратися з нею. Спочатку самі ознайомтеся зі змістом гри, її правилами і тільки потім своїми словами поясніть дитині, як грати в цю гру. Якщо потрібно проведіть попередню бесіду . Так ви емоційно підготуєте малюка до гри. Запропонуйте йому віршик, загадку, лічилку, закличку. Хай малюк вивчить їх разом із вами. Заохочуйте словесну творчість дітей, спонукайте їх до складання закличок та лічилок до ігор. Радійте кожному успіхові дитини разом із нею.

- Якомога більше розмовляйте з дитиною, спонукайте її до запитань. Пояснюючи говоріть чітко, виразно, спокійно. Переконайтесь, що малюк розуміє значення всіх слів . За потреби у присутності дитини зверніться до словника.

- Ігрові завдання не повинні бути занадто простими ( малюкові нецікаво їх виконувати ) чи складними ( дитина відчуватиме невпевненість у своїх силах). Добирайте навантаження таким чином, щоб воно відповідало вікові, мовленнєвим і психофізичним можливостям дитини, було цікавим та доступним для сприймання. Фантазуйте, придумуйте власні варіанти ігор, аналогічні тим, які викликають особливі труднощі у вашої дитини. Адже найкраще знаєте свого малюка саме ви.

- Пам'ятайте що у дошкільників із мовленнєвими порушеннями страждають всі психічні процеси [14].

Тому під час мовленнєвих завдань дитині потрібно давати більше часу для роздумів.

Не слід підганяти її з відповіддю, краще повторити завдання ще раз і тільки після невдалих багаторазових спроб натякніть в якому напрямку слід шукати вирішення цього завдання. Виявляйте свою кмітливість.

- може статися, що дитина не спроможна виконати завдання. Запропонуйте їй полегшений варіант. Якщо ж і він не вдається - відкладіть гру і поверніться до неї завтра. Коли і наступного разу він не зможе виконати завдання, незважаючи на ваші натяки й підказки, докладно поясніть спосіб вирішення, запропонуйте спочатку легший, а потім ускладнений варіант. Через деякий час варто повернутися до цієї гри, аби переконатися, що дитина справді добре засвоїла навчальний матеріал.


Подобные документы

  • Поняття зв’язного мовлення і розвиток мовних функцій. Порушення зв’язного мовлення у дітей з вадами мови і шляхи їх корекції. Розвиток діалогічного мовлення. Методика навчання дітей описовим розповідям. Роль дидактичних ігор у розвитку зв’язного мовлення.

    курсовая работа [69,5 K], добавлен 22.10.2009

  • Роль ранньої діагностики порушень розвитку мовлення. Поняття мовного порушення. Роль батьків у розвитку дитини й помилки сімейного виховання. Попередження та профілактика мовленнєвих порушень. Мистецтво спілкування як основний елемент виховного процесу.

    курсовая работа [54,5 K], добавлен 22.10.2009

  • Закономірності розвитку дітей з мовленнєвими вадами. Виявлення та характеристика проявів адаптованості дітей, що мають вади мовлення, до шкільного навчання. Дослідження даної проблеми експериментальним шляхом, формування та аналіз отриманих результатів.

    курсовая работа [79,0 K], добавлен 19.07.2010

  • Розвиток зв’язного мовлення у дошкільника. Дидактична гра як чинник вдосконалення мови дітей. Використання дидактичної гри в розвитку мови, уміння складати опис, творчі розповіді, в повсякденному житті. Дидактичні ігри у самостійній творчій діяльності.

    курсовая работа [75,2 K], добавлен 12.04.2009

  • Текст як мовленнєве поняття. Особливості розвитку зв’язного монологічного мовлення дошкільників. Характеристика різних типів текстів. Експериментальне вивчення проблеми розвитку структури зв’язного висловлювання у дітей старшого дошкільного віку.

    курсовая работа [54,2 K], добавлен 07.10.2014

  • Рівень сформованості мовленнєвих умінь дітей у процесі вікового онтогенезу. Психофізіологічні та психолого-педагогічні передумови формування мовленнєвих умінь та навичок у дітей раннього віку, зміст експериментальної методики діагностики розвитку.

    дипломная работа [107,4 K], добавлен 09.09.2012

  • Основні поняття з розвитку мовлення у молодших школярів; інноваційні технології навчання української мови; педагогічні умови, методи, прийоми роботи із врахуванням вікових особливостей дітей. Розробка дидактичного забезпечення розвитку зв’язного мовлення.

    курсовая работа [203,9 K], добавлен 19.03.2013

  • Основні наукові підходи до поняття творчості. Природа творчого потенціалу особистості, його діагностика. Психолого-педагогічні умови та етапи корекції творчого розвитку дітей з вадами мовлення в ігровій діяльності. Особливості розвитку уяви дошкільників.

    дипломная работа [106,4 K], добавлен 11.05.2015

  • Особливості розвитку дітей раннього віку. Формування інтелектуальних і моральних почуттів як основи виховання дітей з перших днів життя. Поняття "госпіталізм"; вітчизняні системи виховання дітей раннього віку. Вплив родини на розвиток мовлення дитини.

    курсовая работа [58,1 K], добавлен 10.02.2014

  • Врахування психофізичних особливостей дітей для успішного навчання. Реалізація прав дітей з порушеннями у мовному та психічному розвитку. Оволодіння дитиною дошкільного віку мовленням. Види мовних розладів. Зв'язок мовної діяльності із структурами мозку.

    реферат [15,0 K], добавлен 14.10.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.