главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Виховання дітей в стародавньому світі

Проблеми виховання в стародавньому світі та шляхи їх вирішення. Система виховання у Давньому Римі VI–I ст. до н.е. Спільні риси афінської і спартанської виховних систем. Виховання у країнах Стародавнього Сходу. Особливості спартанської виховної системи.

Рубрика: Педагогика
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 18.12.2011
Размер файла: 35,3 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Спартанська та афінська системи виховання та освіти
Умови розвитку освіти у Давній Греції: мета та виховні ідеали, зміст навчання та виховання, значення давньогрецьких виховних систем для педагогічної науки та культури. Спільні та відмінні риси у спартанській та афінській освітньо-виховних системах.
курсовая работа [38,3 K], добавлена 28.11.2012

2. Музична освіта в зарубіжних країнах
Теоретико-методологічні основи музичного виховання дітей. Естетичне виховання в країнах Сходу, Заходу: ретроспективний погляд. Тенденції розвитку музичної освіти в Німеччині, Швейцарії, Японії, Росії. Конспект уроку з теми: "Музику народило життя".
курсовая работа [59,9 K], добавлена 02.01.2014

3. Система дитячого музичного виховання Карла Орфа
Теоретичні аспекти музичного виховання німецького педагога К. Орфа. Новаторство "елементарної музики", педагогічна концепція музичного виховання. Закладення передумов для участі дітей у музичній діяльності за допомогою музично-виховної системи К. Орфа.
курсовая работа [44,8 K], добавлена 13.10.2012

4. Фізичне виховання в дошкільних установах
Теоретичні основи фізичного виховання дітей дошкільного віку. Дошкільне виховання в зарубіжних країнах. Місце, роль фізичної культури в загальній системі виховання дітей дошкільного віку. Формування особи дошкільника в процесі занять фізичними вправами.
реферат [32,6 K], добавлена 18.05.2009

5. Педагогічні умови виховання любові до Батьківщини у дітей дошкільного віку
Патріотизм як основа сучасного виховання дітей. Шляхи та методи виховання у дошкільників любові до Батьківщини. Ознайомлення з рідним містом як засіб патріотичного виховання дітей дошкільного віку. Експериментальне вивчення рівня патріотизму у дітей.
курсовая работа [53,8 K], добавлена 30.01.2010

6. Особливості західного та східного типів виховання людини
Структура виховного процесу. Особливості розумового, етичного, трудового, фізичного і естетичного виховання. Способи виховної дії на людину. Базисні педагогічні традиції великих цивілізацій Сходу і Заходу, складання відповідних традицій на Україні.
контрольная работа [35,8 K], добавлена 12.01.2011

7. Розумове виховання обдарованої дитини
Поняття, завдання, зміст і засоби розумового виховання дітей. Визначення та психологічні особливості ранньої обдарованості. Принципи правильного виховання обдарованих дітей у сім’ї, яке сприяє розвитку їхніх здібностей та кращій соціальній адаптації.
курсовая работа [40,3 K], добавлена 14.04.2013

8. Діяльність соціального педагога з трудового виховання дітей
Аналіз сутності роботи соціального педагога з вирішення проблеми трудового виховання дітей засобами ігрової діяльності в умовах сучасного дошкільного навчального закладу. Розробка технології роботи соціального педагога з трудового виховання дітей.
дипломная работа [156,3 K], добавлена 22.11.2014

9. Виникнення та розвиток теорії "вільного виховання" в педагогіці
Історія розвитку ідей вільного виховання. Формування світогляду М. Монтессорі як гуманіста освіти дітей з порушенням інтелекту. Організація навчально-виховної роботи в класах вільного виховання особистості в діяльності сучасної загальноосвітньої школи.
курсовая работа [1,2 M], добавлена 22.01.2013

10. Проблеми соціалізації в контексті соціального виховання
Становлення та витоки соціального виховання, соціалізація як проблема людського існування. Система виховання та педагогічна організація процесу оволодіння особистістю соціальним досвідом. Народна педагогіка як одне із джерел соціального виховання.
дипломная работа [146,7 K], добавлена 26.12.2010


Другие работы, подобные Виховання дітей в стародавньому світі


Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

Вступ

1. Проблеми виховання дітей у Стародавньому Римі

2. Особливості виховання у Стародавній Греції

3. Виховання у країнах Стародавнього Сходу

Висновок

Використана література

ВСТУП

Людство від покоління до покоління передає свій досвід, удосконалює його. Одним із аспектів цього досвіду є виховання. Виховання було зароджене ще в первісному суспільстві, що широко відображається в наш час через археологічні розкопки та дослідження істориків та науковців. В первісному суспільстві не було жодних організованих форм виховання. Молодше покоління через спостереження та наслідування переймали досвід дорослих. Ви ховання набувало свого розвитку під час трудової діяльності.

Виховання в подальшому розвитку відрізняться переходом від стихійного та обмеженого за змістом та методикою до спеціально організованого впливу на інтелектуальний розвиток дитини. Виховання, як процес постійно розвивався і удосконалювався проходячи через досвід набутий різними країнами у стародавні часи. Особливу увагу ми можемо приділити таким країнам, як Стародавня Греція, Рим, країни Сходу, безперечно кожний народ, нація, держава відігравали значну роль у формуванні нашого сучасного уявлення про виховання, але докладніше ми розглянемо лише декілька держав, що вражають і досі своєю красою, самобутністю, величчю.

1. ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ У СТАРОДАВНЬОМУ РИМІ

Потрібно підкреслити особливу роль сімейного виховання у римлян. Діти виховувалися в дусі поваги до вірувань і звичаїв предків, беззаперечного підкорення батьківській владі. Хороший громадянин у римлян -- це слухняний син і дисциплінований воїн. Давньоримське законодавство передбачало суворі покарання за порушення батьківської волі, в цьому ж напрямі діяла державна релігія з її обожнюванням цивільної і військової доброчесності.

За часів ранньої Республіки не існувало публічних школ, тому хлопців навчали читати і писати їх батьки, або письменні раби, яких називали paedagogi, зазвичай грецького походження. Найпершою метою навчання в той час було дати молодим людям знання з сільського господарства, військової справи, римських традицій та суспільних відносин. Юнаки багато чому навчалися, допомагаючи батькам виконувати їх релігійні чи політичні функції. У віці 16 років сини аристократів йшли в помічники до видатних політичних діячів, а з 17 років брали участь у воєнних діях.

Освітня практика змінилися із завоюванням елліністичних держав у III ст. до н. е. і відповідному грецькому впливу, але треба зазначити, що римські освітні традиції сильно відрізнялися від грецьких. Голови родин, піклуючись про отримання дітьми освіти, намагалися найняти своїм дітям вчителів греків, або дістати раба-грека. Часто заможні родини відправляли свої дітей до Греції задля отримання ними вищої освіти.

У V ст. до н. е. з'явилися елементарні («елементарний» в перекладі з латині -- основний) школи, де навчалися головним чином діти вільних. Заможні батьки надавали перевагу домашньому навчанню. У II ст. до н. е. виникли граматичні та риторські школи. Тоді ж і зародився прообраз сучасної освіти: діти проходили три стадії освіти - початкову, середню і вищу. Риторські школи були своєрідними вищими учбовими закладами (ораторське мистецтво, правознавство, філософія, поезія).

Навчання починалося з 7 років. Хлопчики і дівчата йшли до школи, яка називалася ludus, де вчитель (що звався litterator чи magister ludi, часто грецького походження) вчив їх читанню, письму, арифметиці та іноді грецької, аж до 11-річного віку. З 12 років студенти йшли у середні школи, де вчитель (який там називався grammaticus) вчив їх грецької та римської літератури, давав відомості з історії та права. У віці 16 років, деякі студенти йшли до школи риторики, де вчитель, майже завжди грек, називався rhetor. Навчання на цьому рівні готувало студентів до кар'єри правників і вимагало від них заучування римських законів. На практичних заняттях учні виконували вправи на складення промов на задану тему з історії, міфології, літератури чи суспільного життя. Поступово юристи-вчителя утворили досить стійкі групи, які отримали назву «кафедр». За таким же принципом оформляються кафедри риторики і філософії, медицини і архітектури. Учні ходили до школи кожен день, окрім релігійних свят і базарних днів. Також були літні канікули. У віці 17-18 років юнаки мали залишити навчання та пройти військову службу.

За кордоном освіту отримували переважно в Афінах чи на острові Родос, де також удосконалювалися в ораторському мистецтві, отримували уявлення про різні філософські школи. Студенти, які приїжджали отримувати освіту з різних частин Римської держави, об'єднувалися в земляцтва -- «хори».

У період Республіки навчання було приватним, і держава в нього не втручалася. Однак у часи Імперії держава поставила навчання під свій контроль. Вчителя стали оплачуваними державними службовцями. Було встановлене число риторів і граматиків для кожного міста, в залежності від кількості жителів. Вчителя користувалися рядом привілеїв, а в IV ст. всі кандидатури викладачів підлягали затвердженню імператором.

Римляни піклувалися і про те, щоб освіту отримали жінки згідно їх ролі, яку вони відігравали в сім'ї: організатор сімейного побуту та вихователька дітей в ранньому віці. Були школи, де дівчата навчалися разом з хлопцями, і вважалося почесним, якщо про дівчинку казали, що вона освічена дівчина.

В римській державі вже в I ст. почали навчати рабів, бо раби та вільновідпущеники почали відігравати помітнішу роль в економіці держави. Раби ставали управителями маєтків і займалися торгівлею, призначалися наглядачами над іншими рабами. Письменних рабів залучали у бюрократичний апарат держави, багато рабів були педагогами і навіть архітекторами. Такі раби коштували дорожче неписьменних, адже їх можна було використовувати для кваліфікованої праці.

Система виховання у Давньому Римі склалася у VI-I ст. до н.е. Соціально-класове розшарування населення країни (рабовласники, вільне привілейоване населення - патриції та вершники, бідне населення - плебеї) позначалося на системі виховання: для дітей бідноти тут існували елементарні приватні й платні школи ( читання, письмо, лічба); для дітей привілейованих верств - граматичні школи, в яких вони вивчали граматику, латинську і грецьку мови, риторику, елементи історії та літератури.

У середині І ст. до н. е. палатні граматичні та риторські школи були перетворені на державні. Імперія, яка надто розрослася територіально, потребувала великої кількості відданих їй чиновників. Завдання їх підготовки постали перед школами вищого типу - граматичною і риторичною. Елементарна школа тепер повинна була виховувати вірнопідданих громадян.

В останнє століття існування Римської імперії освіта, як і вся культура, переживала занепад.

2. ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ У СТАРОДАВНІЙ ГРЕЦІЇ

Економічний i культурний розквіт держав Стародавньої Греції датується VI-IV ст. до н. е. Добре відомі дві виховні системи тогочасної Греції: спартанська (Спарта - головне місто Лаконiї) й афінська (Афiни - головне місто Аттики).

Спільні риси афінської і спартанської виховних систем:

- призначалися тільки для заможного повноправного населення;

- зневажливе ставлення до фізичної праці і до людей праці (неповноправного населення та рабів).

Особливості спартанської виховної системи. Виховання у Спарті мало яскраво виражений військово-фізичний характер. Його головним завданням виступала підготовка мужнього, фізично розвинутого, здорового, загартованого i витривалого воїна - захисника земельної аристократії.

Виховання було державним і строго нею контрольованим. Контроль держави над виховання починався з перших днів життя дитини: новонароджених оглядали у спеціальному місці, що називалося лесха. Тільки здорові діти поверталися батькам.

До 7 років здійснювалося сімейне виховання. З 7 і до 18 років хлопчики перебували у спеціальних закладах інтернатного типу - агелах, а в проміжок часу від 18 до 20 років переходили у групу ефебів (“ефебiя“ - молода людина, молодість) і несли гарнізонну військову службу. Після військової служби юнаки ставали повноправними громадянами Спарти. Громадянське повноліття наступало у 30 років.

Залежно від року навчання дітей в агелах ділили на окремі загони. Керівник агелу - пейдоном - спеціальна посадова особа від держави. До виховної діяльності залучалися найбільш спритні і розумні юнаки віком 15-17 років. Їх називали iренами.

Устрій життя в агелах був повністю побудований за військовим зразком. Все виховання спрямовувалося на вироблення беззаперечної слухняності, розвиток витривалості і засвоєння науки перемагати. На першому місці стояли фізичне виховання і військові вправи. Багато уваги приділялося таким військово-гімнастичним вправам як біг, боротьба, метання диска i списа, прийоми кулачного бою. До цього приєднувалися музика, спів i релігійно-обрядові танці. Мистецтво читати i писати офіційно не входило до змісту навчання. Про особливості спартанського виховання досить яскраво свідчить стародавній історик Плутарх у своїх “Порівняльних життєописах”.

Одним із найбільш важливих напрямків розумового виховання в агелах вважалося уміння юнаків коротко і влучно відповідати на поставлені запитання ("лаконічна мова").

З 15-річного віку юнаки отримували право носити зброю і приймати участь у так званих криптiях - нічних облавах на ілотів.

Після кожного року навчання проводилися публічні випробування - агони.

Виховання дівчат у Спарті мало чим відрізнялося від виховання юнаків.

Особливості афінської виховної системи. Тут виховання мало виражений індивідуалістичний характер. Афіняни прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Кінцевою метою виховання виступала гармонійно розвинута особистість. Ця мета визначалася грецьким поняттям "калокагатiя" (внутрішня і зовнішня досконалість). Ідеальна людина - той, хто прекрасний тілом i душею.

Сімейне виховання для хлопчиків тривало до 7 років, а для дівчаток - до заміжжя. Виховання дiвчаток було обмеженим i замкнутим. Вони перебували в окремих частинах житлових приміщень - гінекеях. Хлопчики після 7 років починали відвідувати школу. З метою уникнення небажаних вуличних знайомств, хлопчика у школу і зі школи супроводжував спеціально приставлений раб - педагог (з гр.: “пайс“ - дитина,“аго“ - веду за руку)

Школа (“схоле“) з грецької означає спокій, дозвілля. У подальшому цим словом називали бесіди філософів з учнями, а ще далі - i шкільні заняття взагалі.

Школи були приватними i платними. Окремо існували мусичнi i гімнастичні (палестри) школи. Перші давали всебічний інтелектуальний розвиток, а другі - таку ж культуру тіла.

Відвідування мусичної школи припадало на вік з 7-16 р.; у 12-16 р. хлопчики займалися паралельно ще й у гімнастичній школі. У подальшому (16-18 р.) найбільш забезпечена частина молоді поступала до державних гiмнасiїв - навчальних закладів підвищеного типу. Весь освітній шлях закінчувався 2-рiчною ефебією (18-20 р.) - військовою службою.

Мусична школа (з гр.: “мусична“ - мистецтво муз) мала два відділи - граматиста i кiфариста. Тут заняття проводили вчителі - дидаскали(“дидаско“ - я вчу).

У школi граматиста навчали читати, писати i рахувати. У процесі навчання грамоти застосовувався "буквоскладальний метод". Для письма використовували навощені дерев'яні дощечки, по яких писали загостреними паличками - стилем. Вивчали всі чотири арифметичні дії. Рахувати вчилися за допомогою пальців, камінчиків та рахувальної дошки (абаки). Цифри позначалися за допомогою букв алфавіту.

У школі кiфариста давалася літературна i музична освіта. Вивчали твори Гомера, Гесiода, а з кінця V ст. до н. е. студіювали Есхiла, Софокла, Еврiпiда. Літературні твори часто декламували в музичному супроводі. Частіше всього у школі навчали гри на лірі i кефалі. Тісно з музикою стояло навчання співу.

У гімнастичній школі - палестрі (палестра - майданчик для занять гімнастикою) хлопчики займалися системою фізичних вправ, які отримали назву п'ятиборство. Сюди входили: біг, боротьба, стрибки, метання диска i метання списа. Крім цього, у систему фізичних вправ школи входило іплавання. На чолі цієї школи стояв учитель - педотриб - спеціаліст з усіх видів гімнастики.

Гiмнасiй - державний навчальний заклад підвищеного типу в Афінах. У V-IV ст. до н. е. тут нараховувалося три гiмнасiя, що ут римувалися за державний рахунок: Лiкей, Академія i Кiносарг. Тут молодь досконало вивчала філософію, політику, ораторське мис тецтво, літературу, а також продовжувала займатися гімнастикою.

Освіта епохи еллінізму. Період з IV ст. до н. е. (з часу походів О.Македонського) до I ст. н. е. у грецькій історії називають епохою еллінізму. У цей час грецька культура широко поширилася на величезній території, завойованій Македонським. Афінська філософія, література і мистецтво поєднувалися з математикою, астрономією та початками природознавства, що здавна розвивалися у Древньому Сході.

Центром цієї культури стало місто Олександрія. Тут була створена найбагатша бібліотека стародавнього світу, яка мала до 700 тис. рукописних книг. У місті існували музей, обсерваторія, ботанічний сад, звіринець.

Система шкіл в епоху еллінізму нагадувала афінську. Але шкільна справа усуспільнюється: школи із приватних поступово перетворюються у державні. Порушується гармонія розумової освіти і фізичного виховання. Фізичне виховання зазнало занепаду.

В освіті поступово вирізняється коло навчальних дисциплін, котрі стають основою її змісту: граматика, діалектика, риторика, а також арифметика, геометрія, астрономія, музика. Вони пізніше будуть оформлені у “сім вільних мистецтв“, які стануть основою змісту підвищеної (середньої) освіти для всього європейського середньовіччя.

3. ВИХОВАННЯ В КРАЇНАХ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

Стародавній Схід - умовна назва країн, які існували у IV-I тисячол. до н. е. на території Південної Азії i частково у Північній Африці. На західному краї цієї території знаходиться Єгипет, на східному - Китай.

У древньосхiдних країнах виховання підростаючого покоління вже чітко виділяється як самостійна соціальна функція суспільства.

Найголовнішою його ознакою у цей період була поява спеціальних навчально-виховних закладів - шкіл, де відбувалося систематичне навчання дітей. Появі шкіл сприяло створення різних систем письма (шумерське, єгипетське, китайське i т. д.) та накопичення наукових знань, що розвивалися завдяки запитам виробництва (побудова складних споруд, іригаційних систем), військовим, медичним, релігійним і ін. потребам.

Перші школи виникли у III-II тисячол. до н. е. у таких державах як Шумер, Єгипет, Індія, Китай. Навчання з цього часу стає основною, але не єдиною, стороною виховання.

Школи у Шумері

Виникли у середині III тисячол. до н. е. Шумер - рання рабовласницька держава, яка існувала з V до кінця II тисячол. до н. е. на території Дворіччя (між річками Тигр i Євфрат).

Шумери перетворили піктографічне письмо у клинопис, який являв собою передачу інформації за допомогою комбінації різноманітних вертикальних і горизонтальних клиновидних рисок. Ця система письма була складною і тяжкою для вивчення. Вона нараховувала біля 600 знаків.

Школи у шумерів виникали з метою підготовки писарів - людей, які вміли користуватися клинописом. Власної назви вони не мали і називалися“будинки глиняних табличок“, вчитель - “батько будин ку глиняних табличок“, учень - “син будинку глиняних табличок“. Це тому, що писали шумери на глиняних табличках (по мокрій глині).

Тексти на знайдених вченими глиняних табличках свідчать, що у шумерських школах вивчали відомості з ботаніки, зоології, географії, математики, астрономії.

Школи у Єгипті

Також виникають у III тисячол. до н. е. Приблизно у цей час тут з'являється і писемність.

Єгиптяни використовували для письма папірус. Саме письмо було ієрогліфічним, тобто - “священним“ (ієрогліф - священний знак). Воно було надзвичайно складним (нараховувало близько 700 різних ієрогліфів).

У Єгипті існували двірцеві школи, школи для жерців, школи писарів, школи для різних службовців.

Найпершими тут виникли, як i в Шумері, школи для писарів. Учень спочатку вправлявся у письмі на глиняних табличках або навощених дощечках і тільки тоді, коли набував достатніх навичок, йому давали папірус.

Писарі використовували спрощений варіант письма - ієратичне.

Лише у школах для жерців вивчали ієрогліфічне письмо, яке вважалося священним. У цих школах все огорталося містикою і таємничістю, тут передавали уміння відправляти релігійні культи, а також повідомляли наукові відомості з математики, астрономії, географії і медицини, які трималися у таємниці від інших людей.

Китай.

У культурі Древнього Китаю завжди особлива увага приділялася вихованню дітей. Ще в давнину китайці були відомі в усьому світі тим, що вони приділяли дуже велику увагу цьому питанню. Вони навчали своїх дітей так: щоб «досягти гармонічного сімейного життя, успіху в управлінні нацією і перемоги над ворогами» людина, перш за все, має вдосконалювати свою моральність і доброчесність.

Згідно з традиціями, виховання дітей починалося з народження. Незважаючи на прийняті в інших країнах більш вільні стилі виховання, виховання дітей у Древньому Китаї починалося дуже рано. Вважалося, що коли дитина вже може донести до рота руку, слід відучувати її від грудей і починати вчити їсти самостійно. Проте раннє виховання було не нав'язливим.

В умовах великої китайської сім'ї жили люди кількох поколінь, тому дитина будь-якого члена сім'ї вважався коштовністю всього клану. У такій родині прийнято було, щоб старші діти піклувалися про молодших братів і сестер. Вони всі разом грали у дворі або на вулиці. Зазвичай це були кілька простих ігор, в яких могли брати участь декілька дітей: м'яч з пір'ям, «камінчики», «вовки і вівці». Однак коли дітям виконувалося сім років, всі ігри відразу закінчувалися. З цього віку в Древньому Китаї починалося систематичне виховання і навчання дітей у школах.

Великі клани і впливові сім'ї мали храми предків, що знаходилися в маєтках рідних провінцій. Храм предків, крім поклоніння також призначався для навчання дітей, тобто його використовували як школу. Причому навчатися могли всі члени клану з різних сімей, в незалежності від їх нинішнього статусу чи матеріального становища. У Древньому Китаї освіту було підпорядковано державним цілям, всі громадяни вважалися рівними один одному за народженням, тому кожен мав право на освіту.

У культурі Древнього Китаю сімейне виховання доповнювалося освітою. При навчанні першочергове значення надавалося вивченню історії, оскільки саме на матеріалі конкретних історичних прецедентів та їх наслідків найлегше навчити людину розпізнавати добро і зло, прищепити йому прагнення до чеснот і вселити йому страх перед вадами. Крім історії в школах Стародавнього Китаю дітей навчали основним поняттям і уявленням про світобудову. Вивчали три начала: небо, землю, людину; чотири пори року і чотири частини світу. Давалося уявлення про теорію п'яти елементів і п'яти чеснот. Вивчали основи музики і ритуалів, норм соціальної поведінки.

Виховання хлопчиків традиційно було більш складним і важливим у порівнянні з вихованням дівчаток. Чоловічу половину вчили ввічливості і знайомили з календарем, вчили пісням морального змісту. Дівчаткам в Стародавньому Китаї було достатньо навчитися бути скромними, слухняними і отримати навички ведення домашнього господарства.

Найбільший вплив на розвиток педагогіки і виховання, а також на культуру Стародавнього Китаю зробили ідеї Конфуція і його послідовників. Конфуцій зазначав, що можливості людини від природи неоднакові. Ідеально вихована людина має володіти високими якостями: благородством, прагненням до істини, шанобливістю, правдивістю, багатою духовною культурою. По суті, філософу належить чи не перша думка про всебічний розвиток особистості, де пріоритет віддається моральному фундаменту. У конфуціанстві завжди виняткове значення надавалося сім'ї і нормам сімейного співжиття. За взірцем родини в Древньому Китаї будувалися і взаємини людей по соціальній вертикалі. У даному випадку імператор Піднебесної вважався батьком, а піддані і народ - його діти.

Наприклад, Чжуге Лян (181-234 рр. н.е.) був відомим політиком і військовим стратегом Стародавнього Китаю. У віці 54 років він написав популярну книгу під назвою «Рекомендації для моїх дітей». Чжуге Лян присвятив її своєму восьмирічному сину Чжуге Чаню. У цій книзі він підсумував свій життєвий досвід, а також описав відповідальність, покладену на дітей. У книзі він просить своїх дітей бути миролюбними, постійно вдосконалювати себе і дивитися всередину себе. Він сказав, що для того, щоб стати благородним і досягти морального благочестя, людина повинна вести скромний спосіб життя. Щоб досягти істинної мудрості, людині необхідно бути спокійною і старанною. Щоб досягти успіху у самовдосконаленні, людина повинна бути непохитною.

ВИСНОВОК

Кожне суспільство на будь-якому великому етапі своєї історії створює особливу систему виховання та освіти як одне з основних напрямків культури. Будь-яка система виховання і освіти є система відтворення основних носіїв і споживачів сформованого способу життя, виробництва і культури, які в своїй сукупності складають дане товариство і повинні вирішувати виникаючі перед ними завдання. У примітивних структурах, де вирішуються відносно прості задачі, створюється проста система виховання та освіти. У високоорганізованих суспільствах вона досягає великої складності. Римська імперія середземноморська за всіма своїми параметрами була одним із самих високоорганізованих товариств стародавнього світу, і система відтворення його основних носіїв була однією з найбільш складних і багатих в давнину. Також їй місцем не поступались Стародавня Греція та країни Сходу.

Кожна країна зробила свій внесок в розвиток виховання, наприклад спартанська та афінська системи, які чітко висвітлюють свої позитивні та негативні сторони за допомогою порівняння. Нас вражає дисципліна надміру сувора та жорстока в Спарті та гармонійність і розквіт вільних мистецтв в Афінах.

А те як відносились до сімейного виховання в Римі спонукає нас до того, щоб ми замислились над своїм ставленням до сім`ї та традицій свого народу.

А от особливістю виховання дітей у Древньому Китаї була багатосторонність освіти з нахилом на розвиток і вдосконалення моральних якостей. Крім загальних уявлень про світ та історію, навчання в Древньому Китаї передбачало виховання ерудованої, ввічливої людини, що володіє внутрішнім самоконтролем. Велике значення приділялося здатності зазирнути всередину себе і встановити гармонію в своїй душі. В основі відносин було покладене, насамперед, повага молодших до старших. Завдяки цьому досягалося надбання великого терпіння, стриманості і самовладання, які були властиві всьому китайському народу.

Отже, кожна країна Стародавнього світу мала своє життя, свої традиції, і також безперечно індивідуальні методи виховання та навчання. Часто потерпаючи від впливу суспільства виховання мало деякі проблеми, які вирішувались в користь держави для її подальшого розвитку та розквіту.

афінський спартанський виховний система

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Вейс, Герман. История культуры народов мира: Древний Рим. Возвышение и упадок империи. -М.: Эксмо, 2005. -141, с.

2. Історія педагогіки. Ч.1: Історія зарубіжної педогогіки/ Т.С. Гаміна, А.Л. Турчак,; За ред. А.Б. Рацула. - Кіровоград, 2003. -129, с.

3. Корбишли М. Рим и Древний мир. -М.: Слово, 1994. -78 с.

4. Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. -М.: Высш. шк., 1990. -349, с.

5. Лісовий І. А. Античний світ у термінах, іменах і назвах: Довід. з історії та культури Стародав. Греції і Риму. -Львів: Вища шк. Вид-во при ЛДУ, 1988. -199 с.

6. Максимюк С. П. Педагогіка: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2005. -670

7. Моммзен, Теодор. История Рима. -СПб: Наука Т. 5: Провинции от Цезаря до Диоклетиана. -1995. -560 с.

8. Надточаев А. С. Философия и наука в эпоху античности. -М.: Изд-во МГУ, 1990. -285, с.

9. Очерки истории школы и педагогики за рубежом /Под ред. К. И. Салимовой, Б. М. Бим-Бада; АПН СССР, НИИ общ. педагогики. -М.: Педагогика, 1982. -161 с.

10. Пискунов А. И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. -М.: Просвещение, 1981. -528 с.

11. Полікарпов В. С. Лекції з історії світової культури: Навч. посібник. -К.: Знання, 2006. -359 с.

12. Уссинг И. Л. Воспитание и обучение у греков и римлян. -СПб.: Тип. В. Безобразова и К, 1878. -174, с.

13. Шейко В. М. Історія світової культури: Навч. посібник. -К.: Кондор, 2006. 407 с.

Размещено на Allbest.ru


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Виховання дітей в стародавньому світі" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов