главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Розвиток освіти в Київській Русі

Розвиток освіти й шкільництва в Київській Русі. Заслуга християнської церкви у поширенні шкільництва. Перекладна писемна школа Русі. Володимир Мономах про виховання. Поява шкіл та писемності на Поділлі. Літературні пам’ятки педагогічної думки Русі.

Рубрика: Педагогика
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 12.12.2011
Размер файла: 23,5 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Ідеї народності педагогічної науки та християнські погляди на виховання у пам'ятках Київської Русі
Розвиток педагогічної думки Київської Русі в період князювання Володимира Великого. Основні ступені освіти: опанування техніки читання, письма, арифметики, вивчення іноземних мов. Зміст "Повчання" В. Мономаха. Роль рукописних книг у вихованні молоді.
курсовая работа [70,7 K], добавлена 23.11.2010

2. Розвиток освіти і шкільництва на Слобожанщині у другій половині XIX ст.-на початку XX ст.
Розвиток освіти на Слобожанщині під час Другої світової війни та у повоєнний період. Педагогічна діяльність Б.Д. Грінченка. Х.Д. Алчевська та її внесок розвиток народної освіти. Харківська школа-клініка для сліпоглухонімих дітей І. Соколянського.
курсовая работа [108,9 K], добавлена 14.06.2014

3. Історичні джерела й аспекти розвитку методики навчання природознавству
Зародження й розвиток природознавчих методичних ідей у Київській Русі. Розвиток основних природознавчих методичних ідей у братських школах. Шкільне природознавство та методика його викладання в XVIII-XIX ст. Розвиток методики навчання біології в XX ст.
курсовая работа [50,2 K], добавлена 06.10.2010

4. Роль громадських організацій у поширенні освіти на Поділлі в кінці ХІХ-на початку ХХ ст.
Характеристика політичних та економічних передумов розвитку освіти на Поділлі наприкінці ХІХ-початку ХХ ст. Земства, громадсько-просвітницькі та міжнародні громадські організації і їх вплив на поширення освіти на території Поділля у зазначений період.
дипломная работа [109,7 K], добавлена 13.11.2010

5. Система початкової освіти Англії
Етапи становлення початкових шкіл Англії XIX століття. Загальна характеристика сучасної системи освіти в Великобританії. Основні напрями розвитку недільних шкіл. Аналіз процесу створення єдиної структури навчального плану британської початкової освіти.
курсовая работа [425,5 K], добавлена 06.12.2014

6. Географічні особливості розвитку дошкільної освіти на території Кіровоградської області
Історичний огляд розвитку дошкільної освіти в Україні. Розвиток дошкільної освіти у ХІХ столітті та після 1917 року. Реалії та перспективи розвитку дошкільної освіти в Україні. Географічні особливості розвитку дошкільної освіти на Кіровоградщині.
курсовая работа [4,3 M], добавлена 24.12.2013

7. Система освіти у Великобританії
Історія розвитку системи освіти, вплив організації англійської системи освіти на економічний розвиток країни. Реформи освіти другої половини ХХ століття, запровадження новий принципів фінансування. Значення трудової підготовки учнів у системі освіти.
реферат [24,1 K], добавлена 17.10.2010

8. Екологічне виховання учнів початкових класів
Проблема екологічного виховання в теорії та практиці шкільного навчання. Аналіз теоретичних засад екологічної освіти національної школи. Екологічне виховання як систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.
реферат [27,7 K], добавлена 23.09.2009

9. Система фізичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл Китаю, Англії та США
Особливості навчально-виховного процесу фізкультурної освіти у школах Англії. Структура системи народної освіти США. Реформування фізкультури і спорту в КНР. Порівняльний аналіз середніх результатів фізичної підготовленості учнів шкіл Англії, Китаю, США.
курсовая работа [490,1 K], добавлена 14.10.2014

10. Управління освітою та фінансування освіти
Три рівні загальної середньої освіти в Україні: початкова, базова та повна. Види органів управління освітою: центральні та місцеві. Ліцензування та реєстрація шкіл. Контроль за педагогічними працівниками. Ознаки сучасної політики фінансування освіти.
курсовая работа [950,8 K], добавлена 16.03.2014


Другие работы, подобные Розвиток освіти в Київській Русі


Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

Реферат

На тему «Розвиток освіти в Київській Русі»

Виконала:

студентка 1 курсу магістратури

Креженстовська Сабіна

Київ - 2011

План

Вступ

1. Розвиток освіти й шкільництва в Київській Русі

2. Перекладна писемна школа Київської Русі

3. Володимир Мономах про виховання

4. Перші школи на Поділлі

5. Педагогічні пам'ятки Київської Русі

Висновки

Література

Вступ

Розвиток суспільства і зміни у відносинах між людьми завжди знаходили своє відображення в практиці освіти, навчання і виховання підростаючих поколінь, у меті та завданнях школи, в педагогічних теоріях і системах. Освіта, навчання і виховання -- процеси соціальні, історично зумовлені, в яких завжди відображаються цілі та інтереси панівних класів суспільства, а також їх політичних партій. Щоб правильно зрозуміти закономірності цих процесів, необхідно знати історію розвитку освіти, виховання, школи та педагогічних теорій від найдавніших часів до наших днів.

Історія педагогіки -- одночасно і педагогічна, і історична наука. Історична точка зору полягає в описанні, у відкритті того, що було і як було. Історик прагне відповісти на питання: що? яке? як? коли? Педагог же прагне пізнати особливості розвитку і суспільні функції освітніх явищ та педагогічних поглядів, а також проаналізувати їх, оцінити їх слушність, встановити, чи були вони виразом прогресу, чи актуальні сьогодні. При цьому педагог прагне до пізнання не через саму історичну цікавість, а, і це головне, щоб поглибити свою педагогічну ерудицію, краще зрозуміти напрямки розвитку школи і педагогічної думки, орієнтуватися в сучасних освітніх тенденціях, шкільних системах і педагогічних теоріях. Тому педагога не все однаково цікавить в освітній минувшині. Якщо історик може твердити, що все важливо, і може дійти до дріб'язкового хронологічного вивчення минулого, то педагог, як правило, займає вибіркову позицію, цінну, «утилітарну» з педагогічної точки зору.

Як окрема галузь знань історія педагогіки зародилася в другій половині XVII ст., однак її розвиток припадає на другу половину XIX ст. і наступне століття. Серед першопрохідців-істориків педагогіки насамперед слід назвати француза К. Фльорі («Про вибір і метод учбових занять», 1686), німців К. Мангельсдорфа («Спроба викладу того, що протягом тисячоліть говорилося і робилося в галузі виховання», 1779), Ф. Рухкопфа («Історія шкільної і виховної справи в Німеччині», 1794), К. Шмідта («Історія виховання від його виникнення до нашого часу», 1902). Протягом більш як століття історія педагогіки розвивалась не як історія науки про виховання, оскільки її в сучасному розумінні ще не існувало, а як історія практики виховання і освіти, з одного боку, і як виклад поглядів на виховання тих чи інших мислителів -- з другого.

В Україні історія педагогіки почала розроблятися з середини XIX ст. Увагу вітчизняних дослідників привертали як історія зарубіжної, так і історія школи і освіти в Україні. В цей час виходить багато перекладних праць з історії педагогічної думки зарубіжних авторів. Вітчизняна історія педагогіки кінця XIX -- початку XX ст. представлена незначною кількістю робіт дослідницького характеру, інші ж страждали описовістю, відсутністю аналітичності.

педагогічний освіта шкільництво русь

1. Розвиток освіти й шкільництва в Київській Русі

Існування Київської Русі охоплює період з ІХ по 40 - рр. ХІІІ ст. У часи економічного та культурного розквіту давньоруська держава займала територію від Балтики і Північного Льодовитого океану до Чорного моря, від Волго-Окського межиріччя до Карпат. Етнічну основу держави складали східні слов'яни, що були об'єднані у великі міжплемінні союзи. У давньоруському літописі «Повість минулих літ» вказується, що таких союзів налічувалось чотирнадцять. Південну групу слов'ян складали поляни, древляни, сіверяни, волиняни, дуліби, уличі, бужани, тиверці, білі хорвати; вятичі. Окрім східних слов'ян, у межах Київської Русі проживали карели, весь, меря, мурома, мордва, печеніги, чорні клобуки та балтські племена. Політичною формою держави у Київській Русі була ранньофеодальна монархія з елементами феодалізму. Східнослов'янські міжплемінні об'єднання поступово склалися у єдину народність, що була названа «Русь».

Держава представляла собою історично важливу, контактну територію між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією. Це зумовило її швидке входження у загальноєвропейську історико-культурну спільність. Вона мала широкі міжнародні зв'язки з Польщею, Чехією, Болгарією, Угорщиною, Грузією, Вірменією, Середньою Азією, Волзькою Болгарією, країнами Західної Європи - такими, як Франція, Англія, Данія, Швеція, Норвегія.

Важливе значення для культури Київської Русі мало запровадження християнства. На думку академіка Б.Рибакова, «прийняття християнства поставило Русь на один щабель з передовими державами того часу». Після укладення ряду договорів, особливо зміцніли зв'язки з Візантією, а прийняття християнства поєднало Русь із традиціями візантійського православ'я, політичною думкою та культурними досягненнями. Київська Русь стала своєрідним центром слов'янської культури, яка, у свою чергу, мала на собі вплив культур країн ісламу, Заходу, Закавказзя і Східного Середземномор'я. Вона проіснувала до 40-х рр. ХІІІ ст. і впала під ударами монголо-татарських орд Чингізхана та Батия.

Існування писемності на Русі в язичницький період, очевидно, підтримувалось як індивідуальним, так і груповим навчанням грамоти. Групове навчання було зародковою формою шкіл, які з'являються з винайденням буквенно-звукової системи письма. До прийняття християнства перші школи були двох типів:

- язичницькі школи, які задовольняють потреби язичницької верхівки;

- християнські школи. Відомо, що християнство проникає на Русь задовго до його офіційного запровадження.

Перше офіційне свідчення про появу шкіл на Русі датується 988 р. і пов'язане воно з хрещенням Русі. У "Повісті временних літ" вказується, що князь Володимир відкрив у Києві при Десятинній церкві школу "книжного вчення".

Хрещення Русі і розповсюдження грамотності через шкільне навчання були ланками однієї політики князя Володимира, який бажав укріплення держави, і тому прагнув підготувати грамотних людей, передусім, для державного апарату, які б могли уміло вести внутрішню і зовнішню політику.

З іншої сторони, і християнська церква була зацікавлена у підготовці освічених людей - ідеологів нової релігії. Та й рівень розвитку ремесла і торгівлі вимагав грамотних людей. Слід відзначити заслугу християнської церкви у поширенні шкільництва на Русі. Саме вона принесла сюди традицію шкільної освіти, якої на Русі не було.

Вслід за відкриттям школи Володимиром у 988 р., де було 300 дітей, древні літописи зберегли свідчення про відкриття ще ряду шкіл на Русі. На ХI ст., коли припадає період розквіту Київської Русі, тут склалася така система шкіл і виховання: школи "книжного вчення", монастирські школи, школи грамоти, кормильство, жіночі школи.

Школи "книжного вчення" - школи підвищеного типу. Як правило, тут викладалося "сім вільних мистецтв". Особливістю таких шкіл було те, що навчання здійснювалось за привнесеною християнством книжною системою, де головною була робота з книгою, з текстом. А це розширювало рамки пізнання і можливості освіти. Ці школи готували своїх вихованців до діяльності у різних сферах державного, культурного та церковного життя. Прикладом шкіл "книжного вчення" були школа Володимира (988 р.), двірцева школа Ярослава Мудрого (1037 р.) і ін. Остання існувала при Софійському соборі і мала міжнародне значення. Це була школа підвищеного типу, тут велося переписування книг, а також готувалися писарі і перекладачі для цієї справи. В ній було започатковано першу на Русі бібліотеку, яка стала дуже відомою.

Оскільки розвиток освіти в Київській державі був тісно зв'язаний з поширення християнства важливого значення набувають монастирські школи. Ці школи запроваджувались з ХI ст. при монастирях згідно Студитського статуту, який вимагав, щоб монахи жили в гуртожитках і навчалися грамоти. Спочатку існували тільки закриті монастирські школи, їх відвідували новоприйняті монахи. Такі школи функціонували лише в період навчання останніх. Навчання носило індивідуальний характер.

У деяких монастирях існували школи підвищеного типу. Такою була школа в Києво-Печерському монастирі (1068 р.). Вона давала богословську освіту, яка досягала рівня візантійської духовної патріаршої академії. З її стін виходили не лише вищі духовні ієрархи (ігумени, єпископи і т. д), а й видатні діячі давньоруської культури, представники богословсько-філософської думки. Школа відома своєю бібліотекою. Києво-Печерський монастир став центром руського літописання, був постачальником книжкової продукції у всій Київській Русі. Зміст, спрямованість, методи навчання в них знайшли своє відображення в “Києво-Печерському патерику” - збірці оповідань про подвиги печерських монахів у ХІ-ХІІ ст.

Головне завдання монастирських шкіл полягало в суворому аскетичному вихованні, зміст якого зводився до формування в ченців покори, терпіння, відмови від радощів земного життя. З ХII ст. за ініціативою князя Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.) в Галицько-Волинському князівстві запроваджуються перші відкриті монастирські школи для населення.

Школи грамоти існували переважно в містах (в село грамота не проникала). Тут вчились діти бояр, посадників, купців, лихварів, заможних ремісників. Утримувались такі школи на кошти батьків, тому для бідного населення були недоступні. Вивчали читання, письмо, лічбу і хоровий спів. Під час занять учитель працював з кожним учнем окремо або з невеликою групою учнів (8-10 чол.).

Досить поширеним вихованням і навчанням у Київській Русі було кормління, яке генетично було пов'язане з давнім звичаєм віддавання свого сина на виховання в іншу сім'ю. Кормильство - форма домашнього виховання дітей феодальної знаті. Князі підбирали для малолітніх княжичів (віком 5-7 років) кормильців з числа воєвод і знатних бояр, що жили в окремих волостях. Княжич не тільки там виховувався, але й княжив. Кормильці були і як наставники, і як управителі. Кормильство передбачало не лише військово-фізичне виховання, але й орієнтувалось на високий рівень освіти. Князі володіли 5-6 іноземними мовами.

Розсаджування київськими князями своїх дітей по містах і областях спочатку сприяло консолідації східнослов'янських земель. Але згодом виявились його негативні наслідки: батьки погано знали дітей, брати не знали один одного, що посилювало міжусобиці; високий статус кормильців давав їм змогу втручатися в родинні суперечки князя, в політичні інтриги і придворні змови. Починаючи з ХIII ст. кормильці заміняються дядьками - високоосвіченими людьми (вперше термін зустрічається 1202 р.). Вони ставали домашніми вчителями. На зміну кормильству приходять елементи гувернерства.

Жіночі школи. Прикладом таких шкіл є жіноча школа, відкрита Ганною Всеволодівною (сестрою Володимира Мономаха) при Андріївській церкві у Києві (1086 р.). Пізніше такі школи були відкриті в Суздалі, Полоцьку та інших містах. Ряд джерел засвідчують високу освіченість жінок, особливо у князівських верхах. Це піднімало престиж Київської Русі в очах Європи.

Більшість дітей, передусім, простих людей виховувались у сім'ї. Їх вчили сільськогосподарської праці та іншій домашній роботі. Дітей могли віддавати якомусь майстрові для вивчення ремесла. Там вони інколи могли вивчати грамоту та хоровий спів.

За порівняно короткий час (ХI-ХII ст.) Київська Русь досягла надзвичайно великих успіхів у поширенні грамотності та шкіл і за станом освіти не поступалася західноєвропейським країнам. Прикладом цьому є двірцева школа Ярослава Мудрого. Причинами, які сприяли розповсюдженню грамотності й шкільництва на Русі, були:

- про освіту турбувалася не лише і не стільки церква, а й князівська (світська) влада;

- навчання в школах проводилось рідною мовою (слов'янською);

- з Болгарії проникала і поширювалась кирило-мефодіївська писемна традиція (Русь приступила до шкільної освіти не на голому місці, а маючи вже багато болгарських перекладів літератури на слов'янську мову);

- існувала самоосвіта, майже невідома на Заході того часу;

- школа була відкрита для широких мас, хоч мова про всеобуч не йде;

- школа в Київській Русі була доступна для дівчат;

- давньоруські школи за своєю організацією були більш демократичними, тут дисципліна мала більш м'який характер, ніж у західноєвропейських школах.

2. Перекладна писемна школа Київської Русі

Процес освоєння нашими предками здобутків античних, болгарських, візантійських авторів розпочався уже в ІХст. У X ст., після створення Кирилом і Мефодієм слов'янської азбуки, на Русі поширюється перекладна література. Наприклад, грамоту викладали за твором відомого візантійського вченого і богослова Іоанна Дамаскіна (VIII ст.). На Русі був також відомий трактат Георгія Хіровоска "(9 образех", створений у Візантії у VIII--IX ст., що ввійшов потім у склад "Ізборніка" 1073 р. Відомим твором риторичного мистецтва було"Слово" Іоанна Златоуста (347-407) - візантійського оратора. Невдовзі, вже у XI ст., з'являються оригінальні твори києворуських авторів. Так, у 1051 р. київським митрополитом Іларіоном був написаний перший з таких творів -"Слово про закон і благодать".

У XII столітті, незважаючи на період феодальної роздробленості і втрату частини свого політичного впливу, Київ залишався центром київської писемної школи, в осередках якої - Печерському і Видубицькому монастирях та Софійському соборі - вирувало культурне життя. До Видубицького монастиря, що був "вот-чим", тобто родовим, Мономаховичів, якоюсь мірою можна віднести і твори Володимира Мономаха - "Повчання дітям" та "Лист до Олега Святославича". "Повчання дітям", назване Володимиром Мономахом "граматицею",написане в 1117 р., коли князь уже кілька років "сидів" на великокнязівському столі в Києві. Твір, вірніше його текст, зберігся у "Повісті минулих літ " 1096 р.

В XI ст. у скрипторії при Софійському соборі, а пізніше й інших місцях, слов'янською мовою перекладено відомі у всьому світі твори: "Хроніка" Георгія Амартола, "Історія іудейської війни" Иосифа Флавія, Хроніка Сінкела, "Житіє Василія Нового", "Християнська топографія" Козьми Індикоплова, "Житія Стефана Сурозького", "Александрія", "Пчела", "Повість про Акіра премудрого", "Шестоднев" Іоанна, екзарха болгарського, "Деівгенієве діяніє", "Фізіолог", Пандекти Никона та ін, Ці твори мали виключне значення для поширення освіти та тогочасних наукових знань.

Тож ми бачимо, в Київській Русі існувала і вища освіта, яку отримали такі видатні діячі тих часів, як Іларіон, Феодосій Печерський, Нестор, Климент Смолятич, Кирило Туровський, Мойсей Видубицький, автор "Слова о полку Ігоревім", Ярослав Мудрий, його сини -- Ізяслав, Святослав, Всеволод, онуки -- Святополк та Володимир Мономах, Володимир Василькович та ін.

Однак, розвиток культури, який так високо стояв в Київській державі, до ХІІІ ст. дещо загальмувався внаслідок феодальної роздрібненості і міжусобних війн, які ослабили Київську державу. Не витримавши натиску монголо-татарської навали, Київська держава була підкорена кочовими полчищами, які за своїм культурним рівнем були набагато нижчі від Русі. Це було причиною того що протягом XIII-XVст. Тому настав період тимчасового занепаду культури в країні.

3. Володимир Мономах про виховання (1053-1125рр.)

Володимир Мономах - великий князь Київський Володимир Мономах (роки правління 113-1125) був видатним державним діячем, письменником. Він прагнув припинити князівські міжусобиці і війни, закликав до об'єднання князівських військ в боротьбі з нападниками.

У 1096р. Володимир Мономах написав педагогічну пам'ятку “Повчання Володимира Мономаха дітям” або просто “Повчання…”, яка була вміщена в Лаврентіївському літописі і так дійшла до нас.

“Повчання” адресується не лише дітям Мономаха, але і усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише сам Володимир Мономах “…не осуждайте меня, дети мои, или кто другой это прочитав…”. Одним із основних засобів виховання князь вважав освіту: “Не забывайте того хорошего, что вы умеете, а чего не умеете, тому учитесь…”

Володимир Мономах вважав виховувати дітей слід на позитивних зразках батьків, дідів. Саме тому за зразок вихованості він бере свого батька Всеволода, який вивчив 5 мов сидячи дома, тобто навчаючись у двірцевій школі. Повчання Володимира Мономаха - визначна пам'ятка педагогічної літератури. Великий князь Володимир радить своїм дітям: любити батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, бути чуйним і жаліти дітей сиріт, поважати жінок…

Щоб викликати у дітей інтерес до постійної діяльності, або як каже князь Володимир до постійного “деланья” Володимир Мономах свої установи підтверджує прикладами взятими із ратних походів та ризикованих ловів, доповнюючи їх розповідницями про постійні господарські турботи. “Много трудился я на охоте, по сто туров я убивал за лето, взяв диких коней своими руками по десять, двадцать… Медведь прокусил попону у самого колена. Зверь выскочил на меня и прокинул коня подо мной - но Бог сохранил меня… Что нужно делать отрокам моим, то я делал сам и на войне, и на охоте…”

Мономах радить дітям: жаліти вдів і бідних людей, як це пише про себе князь: “Не давал я в обиду убогой вдовице и бедного пахаря, сам заботился о церковной службе… Больше всего не забывайте убогих, кормите их, сколько можете. Одарите сироту. Не убивайте ни правого, ни виноватого… не клянитесь по напрасну, а давши клятву, соблюдайте её строго… Уважайте духовенство, оно молится за нас, некогда не забывайте господа Бога. К Богу надо угождать не постом, не отшельничеством, а добрыми делами. Все мы смертны, - сегодня живы, а завтра в гроб…” Мономах радить дітям трудитися. Він робить висновок, що участь дітей у трудовій діяльності запобігає появі у них лінощів і неробства. Це перегукується з народними афоризмами “лінь - мати всіх нещасть… Пусть не застанет вас солнце в постели… трудитесь.”

Торкаючись питань морального виховання дітей, князь Володимир у “Повчанні” багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки людини. Він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є критерієм вихованості… В свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у прямій залежності від моральних вправ.

Повчання Володимира Мономаха стало одним із перших педагогічних творів у середньовічній Європі. Володимир Мономах радить дітям учитися, посилаючись на свого батька Всеволода Ярославича, який знав 5 мов. За справедливим зауваженням одного французького дослідника що в усій західноєвропейській літературі ХІ-ХІІ ст. не було педагогічного твору, рівного щодо гуманності, дбайливого ставлення до людей та інших моральних вказівок ніж це було “Поучение Владимира Мономаха детям”

4. Перші школи на Поділлі

Поява шкіл та писемності в Київській Русі ще в дохристиянський період характерним було і для нашого краю як складовою частиною руської держави. Про це свідчать археологічні відкриття на території Поділля. Так, археологічні розкопки професора КПДПІ І.І.Винокура у Подністров'ї у Бакоті, Вороновиці свідчать, що на посуді доби Черняховської культури виявлено давньоруські букви. Археолог Т.І.Тиханова виявила також на уламках кераміки IVст. при розкопках у селі Лепесівка (Білогірський район) на Хмельниччині, а також жбан, на якому був написаний чертами і резами сільськогосподарський календар.

У Меджибожі і Бужську (Хмельницька область) тепер на цьому місці с.Городище, в яких в різні часи були резиденції Київських та Галицьких князів. Саме вони влаштовували тут базари, ярмарки, підтримували діяльність ремісників. В таких умовах не могло бути, щоб князі, купці і ремісники обходились без шкіл. Цей висновок підтверджують, знайдені археологом з КПДПІ В.І. Якубовським скупчення писал ХІІІст., який він виявив у с.Городище, на місці якого було м.Бужеськ (Деражнянський район).

На берегах річки Дністер найдавнішими в подільському краї були скельні монастирі у Бакоті, Мукшії, Маліївцях, Соколі, Студениці, Субичі, Черчі та ін. Місцеве населення і досі називає місце їх розташування монастириськами. Так, Бакотський монастирь існував ще з ХІІст. При обстежені монастиря археологами на стіні келії знайдені написи, зображення святих. При монастирі була школа - монастирська школа. В Полонському монастирі, як свідчать розповіді князя Войшела (записано у літописі, який постригся у кінці і посилився в цьому монастирі і знаходився там 3 роки, що він князь-монах навчався слов'янської грамоти саме в Полонському монастирі, де була школа.

Всі ці та інші факти свідчать що на Поділлі знали письмо ще в дохристиянський період і добу прийняття християнства. В нашому краї існували школи в давніх містах про що свідчать знайденні знаряддя для письма писала.

5. Педагогічні пам'ятки Київської Русі

Педагогічна думка Київської Русі фіксувалася і дійшла до нас у найрізноманітніших джерелах: у пам'ятках писемності та літератури різних жанрів, у творах образотворчого мистецтва, в засобах народної педагогіки (в усній народній творчості), в церковній та побутовій практиці тощо. Вона включала офіційні педагогічні концепції та народні педагогічні погляди. Перші виступали важливою складовою державної ідеології, а другі виражали верховну мудрість народу в цілому. Обидві ці сторони були тісно пов'язані, взаємодіяли і доповнювали одна одну.

Вперше педагогічна думка Київської Русі прослідковується у творах древньоруської літератури. Найдавніші пам'ятки, де піднімаються питання виховання і освіти, датуються ХI ст.

Серед них є твори перекладні і оригінальні (вітчизняного походження). До перекладних належать "Пчела", "Златоуст", "Златоструй", "Ізборнік" Святослава 1073 р., "Ізборнік" Святослава 1076 р. і ін. Оригінальні твори: "Слово про закон і благодать" Ілларіона, "Слово деякого калугера про читання книг" Іоанна, "Повість временних літ" Нестора, "Повчання дітям" Володимира Мономаха і ін.

"Пчела" - складений у Візантії і перекладений на Русі в кінці ХI ст. збірник цитат із святого письма, афоризмів і висловлювань отців церкви, античних філософів Демокріта, Сократа, Платона, Арістотеля, Плутарха та інших філософів, поетів, істориків, політичних діячів тощо. Збірник вміщував 71 розділ, кожний з яких присвячувався різним темам. "Пчела" мала на меті настановити читача "як жити християнинові". Серед інших тут є думки і щодо виховання й навчання.

"Златоуст" (за прізвищем грецького проповідника Златоуста) - це збірка окремих промов і висловлювань отців церкви.

"Ізборнік" Святослава 1073 р. - збірник текстів античної літератури пізнавального характеру з різних областей знань (всього 383 статті). Написано у формі запитань і відповідей, має філософсько-богословську оболонку. В цілому призначений для розширення знань. Для історії педагогіки цінний тим, що тут зроблено спробу викласти основи тих наук, які складали зміст візантійської освіти.

"Ізборнік" Святослава 1076 р. - збірник статей (44 статті), які мають виховний, повчальний характер. Повчання дано у різних формах: у вигляді притч, невеликих життєвих оповідань тощо. Вони часто звернені до дітей. Наприклад, "Повчання Ксенофонта дітям" і т. п.

Автором "Ізборніка" 1076 р. був древньоруський книжник і монах Іоанн, який вибирав статті з рукописів у Київській великокняжій бібліотеці. До "Ізборніка" Іоанн написав передмову, яку історики розглядають як окремий твір. Вона називається "Слово деякого калугера про читання книг" (калугер - монах). "Слово..." є першим вітчизняним педагогічним твором.

Найдавнішою літературною пам'яткою вітчизняного походження, у якій звучать питання педагогічного змісту, був філософсько-педагогічний трактат "Слово про закон і благодать". Твір написаний київським митрополитом Іларіоном між 1037-1050 рр. Це був виступ Ілларіона перед Ярославом Мудрим та прихожанами Київського храму Софії. Твір має морально-патріотичне спрямування.

Вищим досягненням педагогічної думки Київської Русі є "Повчання дітям" Володимира Мономаха (1096 або 1117 р.). Твір написаний за аналогією до "Повчання дітям" Ксенофонта. Воно є перший у середньовічній Європі педагогічний твір, написаний світською особою. Тут вперше у Європі було обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до виховання, яке пов'язане з практичними потребами людини. Мономах також вперше у вітчизняній літературі вказав на зв'язок освіти з потребами життя і діяльністю особистості. До нього в давньоруській книжності проблеми виховання та навчання розглядалися в аспекті "пізнання волі божої". Мономах вважав, що основою всіх успіхів людини є її праця. Виховання необхідно здійснювати не шляхом повчань, а в процесі діяння добрих справ. У своєму "Повчанні..." Мономах дає важливий матеріал для суджень про виховний ідеал Київської Русі. Викладаючи думки про гуманні відносини між людьми, він вперше закладає гуманні начала, які згодом стали основою педагогіки українського народу.

У творі піднімаються важливі проблеми морального, трудового, патріотичного, релігійного виховання. Мономах вказує на важливу роль освіти у вихованні. Наводив приклад свого батька, який умів розмовляти п'ятьма іноземними мовами, за що його поважали й за кордоном. Значне місце у вихованні дітей відводив ролі прикладу старших. Тактовно ілюструє свої настанови прикладами із власного життя.

Висновки:

У розвитку культури Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа - самобутня культура східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з'явилися у зв'язку з феодальною роздробленістю. Однак для закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення політичної єдності, чого не відбулося.

Виховання людини-трудівника, патріота, гуманіста, християнина, воїна - це й було метою Київської Русі. Воно відбувалось за такими принципами, як: природо відповідність, культуро відповідність, гуманізм, активність дитини, трудова осно­ва виховання, послідовність і систематичність, емоційна основа виховання. Виховання базувалося на особистому прикладі, залученні до активної діяльності, заохоченні і покаранні, настанові, повчанні, навіюванні, благословенні та забороні. Допомагала в цьому рідна мова, усна народна творчість, приклад батьків, традиції та обряди, матеріальна культура народу, праця, народні ігри, іграшки, забави тощо.

Тож з утворенням самостійної країни, класична українська освіта вже мала давні традиції і принципи, які сформувалися з часів Великокняжої України - Київської Русі та розвинулися й набули нових форм за часів Козацької держави. Тобто це відкритість до світу, європейська орієнтація, прив'язка до християнських цінностей, ідеї гуманізму, домінанта гуманітарної освіти. Звичайно, надзвичайний поштовх у розвитку освіти Київської Русі був зроблений саме завдяки християнству. А потім вже у давній Україні була створена унікальна й самобутня вітчизняна освітньо-наукова система, яка увібрала досвід країн Європи, була багатоплановою і багаторівневою, включала початкові, середні школи-колегіуми, спеціальні школи, вищі школи -- академії, університети. В цілому, вона забезпечила практично повну грамотність населення країни, а також умови для формування і зростання української духівничої, військової, світської, наукової еліти.

Отже, освіта того часу була під владою держави та церкви. Школи мали на меті виховати освічених людей і державних діячів. В Київській Русі, як і зараз, існувало приватне навчання. Тут видатною подією було заснування бібліотек у Софії Київській. У давньоруських школах і бібліотеках виховувалось багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів, публіцистів. Тому, утворення шкіл і поширення писемності були пов'язані з соціальними та культурними вимогами давньоруського суспільства.

Таким чином, часи Київської Русі слугували «великою сходинкою» у розвитку культури сучасної суспільства.

Література:

1. Історія педагогіки: курс лекцій: Навчальний посібник / К., 2004.- 171 c.

2. Культурологія: Навчальний посібник / За ред. Т.Б. Гриценко. - Київ: Центр навчальної літератури, 2008.

3. С.О. Висоцький. Писемність та освіта в Київській Русі. Історія української культури. Том 1. Київ, 2001

4. 3. Історія української культури /За загал. ред. Г.Крип'якевича. - К.:Либідь, 1994.- 656 с.

Размещено на Allbest.ru


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Розвиток освіти в Київській Русі" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов