главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Коллекция рефератов Otherreferats
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Нова стратегія розвитку корекційної педагогіки в Україні

Реформування й удосконалення національної системи освіти на сучасному етапі, його напрямки, цілі та задачі, необхідність безперервного оновлення теоретико-методологічного підґрунтя цієї галузі. Особливості соціальної політики та відношення до інвалідів.

Рубрика: Педагогика
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 09.03.2011
Размер файла: 25,0 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Принципи організації та побудови освіти в Україні
Реформування освітньої системи в незалежній Україні. Нова законодавча і нормативна бази національної освіти. Проблеми наукової діяльності, управління освітою. Посилення гуманітарного компоненту освіти, пріоритетні напрями державної політики в її розвитку.
реферат [41,5 K], добавлена 09.02.2011

2. Головні напрямки реалізації завдань реформування освіти
Цілі розвитку освіти. Необхідність безперервного навчання. Головні принципи управління освітою. Подолання войовничого провінціоналізму як одне із важливих завдань освітніх систем. Українська педагогічна освіта як конгломерат дисциплінарних знань.
статья [13,0 K], добавлена 05.05.2010

3. Соціальні аспекти реформування системи вищої освіти в Україні
Специфіка освіти як соціального інституту. Болонський процес та реформування вищої освіти в Україні: ризики та перспективи. Якість освіти як мета реформування в контексті демократизації освітнього простору. Розширення масштабів підготовки спеціалістів.
дипломная работа [814,9 K], добавлена 23.10.2011

4. Система освіти Китаю
Характеристика системи освіти Китаю. Історія її розвитку. Особливості освітніх реформ ХХ століття у Китаї та їх наслідків. Структура і зміст трудового навчання у Китаї. Трудова підготовка учнів 40-70х. рр. Напрямки китайської політики в галузі освіти.
реферат [20,7 K], добавлена 22.10.2010

5. Реформування освітньої галузі в наш час
Сучасний освітянський простір України, болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти України. Перспективи розвитку української освіти. Мета впровадження незалежного тестування, формування національної системи кваліфікацій.
реферат [32,4 K], добавлена 06.10.2009

6. Економічна освіта в Україні
Напрямки реалізації концепції вдосконалення та поглиблення економічної освіти в Україні. Мета та основні цілі освіти в галузі економіки. Місце і роль економічної освіти громадян в реформуванні економіки України. Сучасні проблеми економічної освіти.
реферат [24,0 K], добавлена 03.12.2011

7. Загальна характеристика системи освіти США
Історія та основні етапи виникнення та розвитку американської системи освіти, її специфіка та відмінні риси порівняно з українською системою. Реформи освіти в США другої половини ХХ століття. Цілі та форми реалізації сучасної освітньої стратегії США.
реферат [15,1 K], добавлена 17.10.2010

8. Вища освіта України на сучасному етапі
Оцінювання вищої освіти в контексті приєднання України до Болонського процесу. Реформування освітньої системи в Україні. Самостійна робота як системоутворюючий елемент навчальної діяльності студентів. Ліцензування та акредитація навчальних закладів.
доклад [30,3 K], добавлена 06.05.2012

9. Методика викладання світової літератури як наука
Поняття про методику викладання світової літератури як науку. Особливості методики викладання літератури як педагогічної дисципліни. Закономірності розвитку літературної освіти. Предмет, мета і завдання цієї галузі педагогіки, зв’язок з іншими науками.
лекция [11,4 K], добавлена 23.03.2014

10. Григорій Савич Сковорода про виховання особистості
Система освіти в Україні під владою Російської імперії другої половини XVIII – першої половини XIX століть. Становлення виховних традицій на сучасному етапі розвитку вітчизняної педагогіки. Ідея народності та природовідповідності виховання Г. Сковороди.
курсовая работа [61,5 K], добавлена 18.03.2013


Другие работы, подобные Нова стратегія розвитку корекційної педагогіки в Україні


Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нова стратегія розвитку корекційної педагогіки в Україні

освіта реформування соціальний інвалід

Докорінне реформування й удосконалення національної системи освіти, що відбувається внаслідок високої динамічності соціально-економічних процесів і трансформацій в Україні, потребує безперервного оновлення теоретико-методологічного підґрунтя цієї галузі. Не є виключенням у цьому контексті й корекційна освіта, пошуки нової парадигми якої мають відображення у розвитку її науково-практичної основи - корекційної педагогіки.

Становлення нової стратегії розвитку останньої пов'язано також (або навіть насамперед) і зі змінами соціально-психологічного та соціально-економічного ставлення до самого об'єкта відповідної соціальної політики - інвалідів, нового розуміння поняття «інвалідність», із застосуванням нової моделі інвалідності.

Для розуміння суті суспільної еволюції підходів до проблеми інвалідності та соціальної реабілітації інвалідів коротко нагадаємо історію цього питання.

В аграрних та індустріальних суспільствах інвалідність розглядається в контексті економічної утилітаризацїї людини, її соціальної корисності. Тут «працює» економічна модель інвалідності, або, як прийнято говорити, модель функціональної обмеженості, яка описує нібито неповноцінність і нездатність особистості виконувати ті чи інші функції, приписані суспільством.

Економічна і функціональна моделі є логічним наслідком так званої медичної, чи адміністративної, моделі інвалідності. У цьому випадку інвалідність сприймається як особиста патологія людини, а всі її проблеми - наслідок цієї патології. Тобто обмежені можливості індивіда розглядаються у контексті взаємозв'язку між окремою людиною та її хворобою. Всі проблеми інваліда - наслідок патології здоров'я. Він має пристосовуватися до світу «нормальних» людей. І тоді завданням соціальної реабілітації є адаптація інвалідів у суспільство здорових людей, а основним її змістом - забезпечення соціального захисту, який органи влади, до речі, розуміють досить обмежено.

Відповідну соціальну політику, такі підходи у сучасній науковій літературі позначають терміном «disabilism» - «інвалідизм» за аналогією з «расизмом», оскільки вона призводить до дискримінації людей з обмеженими фізичними, сенсорними та ментальними можливостями і ставлення до них суспільства як до неповноцінних.

Моделі, що описано, тривалий час панували при формуванні й реалізації соціальної політики щодо інвалідів. Тільки наприкінці 60-х років світова громадська думка починає кардинально змінюватися стосовно проблем людей з обмеженими функціями здоров'я. Загальносвітові тенденції охоплювали усвідомлення необхідності надання інвалідам рівних можливостей і прав зі здоровими людьми, інтеграції їх у життя всього суспільства.

Від богоділень і резервацій для інвалідів до державних науково обґрунтованих програм їх реабілітації - ось шлях, який врешті привів до створення нової моделі інвалідності - соціальної, де проблема фізичних, сенсорних чи ментальних обмежень людини розглядається насамперед як соціальна.

У цій моделі в центрі уваги перебуває взаємозв'язок між людиною і навколишнім середовищем (у тому числі і соціальним). Обмежені можливості розуміються як наслідок того, що соціальні та фізичні умови (культура суспільства, психологічний клімат, соціальна і політична організація, «бар'єрна інфраструктура» тощо), в яких живе і працює людина з ослабленим здоров'ям, звужують можливості її самореалізації, тобто інваліди розглядаються скоріш як пригноблена група, ніж як аномальна. Суть проблеми інвалідності - в нерівності можливостей при проголошенні рівності прав. Змістом соціальної роботи стає соціальна інтеграція людей з обмеженими можливостями і допомога в усвідомленні й реалізації ними своїх невід'ємних людських прав.

Наслідком цієї моделі має стати і нова парадигма тієї гуманітарної галузі науки, що винесена у заголовок статті.

Корекційна педагогіка (спеціальна педагогіка, або дефектологія) позиціонується у науці як складова педагогіки, в колі проблематики якої - педагогічне дослідження і різноманітна педагогічна допомога особам, у тому числі дітям, котрі мають певні фізичні та ментальні вади або специфічні проблеми в сенсорній, інтелектуальній, моторній, емоційній сферах, сфері соціальної та соціально-психологічної взаємодії тощо.

Але ця галузь педагогіки до цього часу обмежувалася, по-перше, вихованням і навчанням дітей дошкільного та шкільного віку; по-друге, питаннями навчання інвалідів із вузькими нозологіями: тифлопедагогіка - інвалідів за зором, сурдопедагогіка - інвалідів за слухом, олігофренопедагогіка - розумово відсталих учнів. Вона не охоплювала людей з іншими вадами здоров'я; громадян, які набули інвалідність у дорослому віці; інвалідів із дитинства (після шкільного віку). Це означає, що вища та професійна освіта залишилася поза увагою дефектології. Водночас практиці бракує універсальних, системних, фундаментальних теоретичних розробок і обґрунтувань у галузі професійної освіти та професійної реабілітації людей з особливими потребами.

Відтак актуальною є побудова теоретичних і методологічних підвалин освіти людей з інвалідністю будь-якого віку та будь-якого типу фізичних і сенсорних вад на системних, холістичних засадах.

У літературі також різко оцінюється сучасний стан пострадянської системи спеціальної освіти дітей з вадами здоров'я, який характеризується як кризовий. Спеціальна («дефектологічна») освіта є дуже важливою підсистемою соціальної реабілітації людей з інвалідністю і їй притаманні проблеми, що й усьому інституту реабілітації.

Щодо спеціальної освіти, критиці піддаються: соціальне маркерування дитини з особливими потребами як «дефективної», неповноцінної; охоплення системою спеціальної освіти лише частини осіб, що її потребують, «випадання» з неї дітей з глибокими порушеннями розвитку, відсутність спеціалізованої психолого-педагогічної допомоги дітям зі слабовираженими порушеннями; жорсткість і безваріантність форм отримання спеціальної освіти; примат освітнього стандарту над розвитком особистості дитини; штучна ізоляція дитини в особливому соціумі, що не сприяє її наступній адаптації в суспільстві.

Як наслідок нового підходу до трактування процесу реабілітації людей з вадами здоров'я, з огляду на соціальну модель інвалідності, ми маємо світову і вітчизняну тенденцію до такої моделі здобуття освіти людиною з інвалідністю, коли вона навчається не у спеціальному закритому закладі, а включена в навчальний процес у звичайному освітньому закладі.

Це відповідає ідеям інтегрованої, або, як прийнято називати в світовій науковій літературі, інклюзивної освіти.

На нашу думку, система спеціалізованих навчальних, реабілітаційних і соціальних закладів у наш час може складати лише кістяк конструкції всієї системи соціальної реабілітації людей з інвалідністю, «скелет», на якому держава має нарощувати «м'язи» - освітні заклади відкритого інтегрованого типу.

Але для навчання дитини або дорослого з вадами здоров'я в інклюзивному навчальному закладі ми маємо створити відповідні умови та соціальний, психологічний і педагогічний супровід. Розробка науково-методичних засад для інтегрованого навчання інвалідів також має стати одним із основних завдань сучасної корекційної педагогіки.

Нова стратегія цієї галузі науки не може обійти й таку державну проблему, як підготовка спеціалістів для інтегрованого навчання інвалідів. Особливо це актуально для системи вищої та професійно-технічної освіти. Адже такої дисципліни, як педагогіка вищої школи, раніше не існувало. Зараз видається багато літератури з питань навчання дорослих, але навчання дорослих людей, котрі мають певні фізичні, сенсорні або ментальні особливості, й досі залишається без відповідного науково-методичного, дидактичного та кадрового забезпечення.

У системі соціальної реабілітації людей з інвалідністю найважливішою має стати саме освіта та професійна реабілітація, оскільки: 1) у постінідустріальні часи, в сучасному інформаційному суспільстві освіта та опанування інтелектуальних технологій посідають головне місце при визначенні ролі індивіда у соціумі; 2) через освіту, надання певної професії інвалідові суспільство найшвидше може досягнути мети його соціальної реабілітації та інтеграції.

Система професійної реабілітації громадян з інвалідністю в Україні має певні здобутки й досягнення, але, на жаль, не повністю відповідає вимогам часу й потребам суспільства. Зайнятість і самозайнятість інвалідів зменшуються - відповідно зростає пенсійний тиск на бюджет. Система професійної реабілітації інвалідів потребує реформування, певних теоретико-методологічних засад розвитку.

Тому можна зробити висновок, що наступним стратегічним напрямом розвитку корекційної педагогіки є наукове обґрунтування системи професійної реабілітації інвалідів в Україні. Тут кореційна педагогіка має буди підґрунтям для всіх без винятку елементів ланцюга реабілітації: крім освіти, професійного відбору, професійної апробації, працевлаштування та професійної адаптації на робочому місці.

Основні принципи державної політики у цій галузі викладені в Національній програмі професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 роки. В ній зазначені проблеми, що існують у сфері професійної реабілітації. Зокрема, переліки професій, які враховують медичні показання та протипоказання за кожним видом і групою інвалідності, відповідно до яких здійснюється професійне навчання та працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, застаріли. їх модернізація - одне із завдань корекційної педагогіки та психології. Програма містить багато завдань, що безпосередньо стосуються порушених у цій статті питань, у тому числі:

- Здійснювати наукове і навчально-методичне забезпечення центрів професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями.

- Визначити науково-теоретичні засади і розробити відповідні загальні та спеціальні методики і програми для виявлення, розвитку та підтримки обдарованих дітей, учнівської та студентської молоді, молодих учених і творчих працівників з обмеженими фізичними можливостями.

- Забезпечувати психологічне супроводження процесу освіти та професійного навчання інвалідів у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, спеціальних загальноосвітніх санаторних школах (школах-інтернатах), центрах медичної, професійної та соціальної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями тощо.

В експериментальній площині корекційна педагогіка має відпрацьовувати такі новітні технології навчання та форми організації освітнього процесу, які сприяють підвищенню його ефективності і є незамінними в навчанні студентів і учнів з обмеженими фізичними можливостями.

Цілком очевидно, що студенти з інвалідністю через деякі особливості свого організму, здоров'я та життєдіяльності мають відповідно специфічні потреби при організації освітнього процесу та виборі методик навчання.

При системному підході до навчання, безумовно, необхідно звертати увагу на особливості соціально-психологічного розвитку особистості людини з інвалідністю.

Тут можна згадати модульне структурування дидактичного матеріалу та модульно-рейтингову організацію навчання.

Ця технологія була заснована в 60-х роках XX ст. у США і почала доволі активно впроваджуватися в усьому світі як у системі вищої освіти, так і в галузі професійного навчання, її основою є процес засвоєння навчальних модулів в умовах повного дидактичного циклу, що охоплюють блоки цілей і завдань, які, в свою чергу, мають стати вихідними при структуруванні змісту дисциплін у вищій школі.

Суттєве значення в умовах застосування модульної технології навчання має контрольно-оцінювальний компонент з його стимулюючою функцією. Рейтингова система оцінки знань створює сприятливий для навчання психологічний клімат як в академічних групах, так і в системі самостійного навчання. Це дає змогу уникнути небажаного для студента з інвалідністю стресу під час оцінювання навчальних успіхів.

Вкажемо на деякі суттєві переваги модульної технології навчання, що роблять її доцільною у підвищенні ефективності освіти людей з особливими потребами:

- модульна система забезпечує точну відповідність результатів цілям навчання, уможливлює високу ймовірність отримування очікуваного як наслідок виваженого технологічного підходу до організації навчального процесу та суб'єкта навчання - студента;

- модульна система підвищує особисту мотивацію та самостійність студента в освоєнні визначеної для нього програми навчання;

- модульна технологія організації навчального процесу дає змогу скоротити терміни навчання, оскільки визначає його відправний момент і тривалість із урахуванням рівня раніше накопичених знань і навичок студентів, можливостей їх самостійної роботи в індивідуальному темпі, в якому вони можуть якісно засвоювати модульні блоки та навчальні елементи, передбачені їх особистими індивідуальними програмами.

Безумовно, корекційна педагогіка має свої науково-методологічні інтереси і в таких сучасних, популярних у всьому світі освітніх технологіях та формах організації освітнього процесу, як дистанційне та відкрите навчання.

Дистанційне навчання - це метод, який може використовуватись як у межах нової, дистанційної форми здобуття освіти, так і в комбінації з традиційними формами - очною та заочною, а також у навчанні, що не має мети одержання систематичної освіти.

Основними відмінностями дистанційного навчання від заочної форми навчання є:

- передача студентам теоретичних матеріалів у вигляді друкованих чи електронних навчальних посібників, що дає змогу повністю відмовитись від установчих лекцій з приїздом у ВНЗ або значно скоротити їх кількість і тривалість;

- постійний контакт з викладачем, можливість оперативного обговорення з ним через телекомунікації питань, що виникають у процесі навчання;

- можливість організації за допомогою телекомунікацій дискусій, спільної роботи над проектами та іншими видами групових робіт.

Зрозуміло, що ці особливості роблять дистанційну форму навчання доцільнішою в освіті інвалідів, ніж заочна форма. Можливість звести до мінімуму кількість відвідувань навчального закладу приваблива для осіб, які за своїм фізичним станом позбавлені можливості вільно пересуватись.

У цілому освітні технології, що мають бути включені у сферу діяльності корекційної педагогіки, лежать у площині так званої особистісно орієнтованої освіти (Рersonality-Centered Education), що забезпечує розвиток і саморозвиток особистості учня з огляду на виявлені його індивідуальні особливості як суб'єкта пізнання і предметної діяльності.

Привабливість такої освітньої філософії для студентів з інвалідністю полягає в тому, що вона ґрунтується на визнанні за кожним учнем права вибору власного шляху розвитку через створення індивідуальних програм розвитку й альтернативних форм навчання. Наступним соціальним замовленням для корекійної педагогіки має бути супровід системи раннього втручання та соціальної реабілітації дітей з інвалідністю. Ця система в наш час бурхливо розвивається через створення в державі центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. У державній Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів зазначено, що серед основних принципів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів має бути «системний (не ізольований від інших форм реабілітації) підхід до ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, який забезпечить їм реалізацію можливостей, гарантованих кожному громадянину Конституцією України».

Системність та цілісність має бути наріжним каменем побудови нових принципів корекційної педагогіки. І тут можна звернути увагу на новітню наукову парадигму, яку називають синергетичною. Застосування междисціплінарного підходу та системно-синергетичних принципів освіти у корекційній педагогіці буде відповідати, на нашу думку, вимогам сучасності.

Оскільки ми нині перебуваємо у фазі постіндустріального «інформаційного суспільства», розвиток корекційної педагогіки не можна уявити без застосування сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій і як засобу спеціальної освіти, і як інструменту наукових досліджень у цій галузі.

Підсумовуючи, наведемо основні програмні напрями розвитку сучасної вітчизняної корекційної педагогіки.

1. Корекційна педагогіка має розвиватися на основі нової моделі інвалідності людини - соціальної.

2. Розширення меж предмета корекційної педагогіки до теоретичних і методологічних підвалин освіти людей з інвалідністю будь-якого віку та будь-якого типу фізичних і сенсорних вад.

3. Застосування в основі корекційної педагогіки філософії особистісно орієнтованої освіти.

4. Розробка науково-методичних і дидактичних основ інтегрованої освіти.

5. Підготовка спеціалістів для інтегрованого навчання інвалідів.

6. Наукове обгрунтування системи професійної реабілітації інвалідів в Україні.

7. Науково-педагогічний супровід системи раннього втручання та соціальної реабілітації дітей з інвалідністю.

8. Орієнтація на сучасні технології освіти, зокрема модульне навчання та дистанційну освіту.

9. Використання в корекційній педагогіці сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій.

10. Застосування міждисциплінарного підходу та системно-синергетичних принципів освіти у корекційній педагогіці.

Сподіваємося, що підвищенню результативності роботи у зазначених перспективних напрямах і ефективності розв'язання відповідних завдань психолого-педагогічної допомоги інвалідам сприятиме створення у серпні 2003 року в структурі Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова Інституту корекційної педагогіки та психології на базі одного з найстаріших факультетів університету - дефектологічного.

Ініціатива керівництва університету на чолі з ректором, академіком АПН України В. Андрущенком щодо реорганізації факультету в Інститут зумовлена, передусім, необхідністю значно посилити його роль як координатора діяльності інших вищих навчальних закладів України, які готують кадри для спеціальних (корекційних) освітніх закладів за спеціальністю «Дефектологія» (а мережа їх нині помітно зросла).

Традиції української корекційної педагогіки та спеціальної психології, закладені такими видатними науковцями, як Г. Костюк, І. Соколянський, Д. Ніколенко, А. Гольдберг, І. Єременко, 1. Моргуліс, М. Ярмаченко та ін., сучасний потужний кадровий потенціал драгоманівського університету, творча співпраця з інститутами АПН України (психології, спеціальної педагогіки, проблем виховання, вищої школи, психології та педагогіки професійної освіти та ін.), дають змогу розраховувати на значне поглиблення та розширення проблематики наукових досліджень у галузі роботи з інвалідами, починаючи з ранньої діагностики і корекції відхилень у розвитку до супроводу процесу їх соціалізації на всіх етапах. При цьому, як уже зазначалося, потребують фундаментального опрацювання теоретико-методологічні підходи до дослідження психолого-педагогічних проблем інвалідності та прикладні, технологічні питання, пов'язані з методичними системами і прийомами корекційної роботи при суттєвих ускладненнях процесів розвитку і соціалізації особи.

Слід зазначити, що нині в Україні завдяки активній діяльності різних фондів, громадських організацій, розвиткові державної мережі закладів для роботи з інвалідами різних вікових категорій і нозологій практична психолого-педагогічна допомога їм надається з методичної точки зору досить хаотично, із запровадженням не завжди перевірених на ефективність і надійність методичних інновацій. Зрозуміло, що конче необхідно цілеспрямовано поєднати зусилля науковців і практиків, досвід поміркованих ветеранів дефектології і пошукову енергію молодих ентузіастів з числа студентів, магістрів, аспірантів, здобутки вітчизняної і світової корекційної педагогіки та психології.

На розв'язання зазначених завдань спрямовується діяльність ІКПП НПУ ім. М.П. Драгоманова, у складі якого, крім класичних для дефектологічної освіти кафедр - логопедії, сурдопедагогіки, тифлопедагогіки, олігофренопедагогіки, медицини, створюються й інші кафедральні структури, дослідницька лабораторія проблем науково-методичного, кадрового та технічного забезпечення освіти і реабілітації інвалідів, планується відкриття нових спеціальностей і спеціалізацій, зокрема для підготовки фахівців широкого (порівняно з традиційними дефектологічними професіями) профілю, готових до компетентної роботи з різними категоріями інвалідів в умовах дошкільних, шкільних, позашкільних, позаосвітніх установ, а також інтегрованого навчання і виховання осіб з порушеннями психофізичного розвитку у звичайних масових закладах освіти.

Вважаємо за доцільне зазначити, що в сучасній науковій і навчально-методичній літературі, особливо численних російських виданнях, трапляється неточне, обмежене трактування поняття «корекційна педагогіка», а іноді й цілковите нерозуміння його сутності, спроби відійти від вживання терміна «корекція» як такого, що нібито передбачає «насильницьке виправлення» дитини, пригнічуючи природний саморозвиток особистості. І все це при тому, що вищі атестаційні комісії України, Росії та інших країн цілком правомірно виділяють як самостійну науково-педагогічну галузь спеціальність 13.00.03 - корекційна педагогіка, а колишній Інститут дефектології АПН СРСР уже давно має назву Інституту корекційної педагогіки Російської Академії освіти.

Але справа, звичайно, не у назвах, а у сутності питання. Звернімо увагу на такі міркування:

- взаємопов'язаними, але спонтаними процесами розвитку і соціалізації людини керує цілеспрямована людська діяльність - виховання;
- виховання (одним із шляхів якого є навчання для надання освіти) є предметом педагогіки;

- коли процеси розвитку і соціалізації (чи кожен окремо, а головним чином - у взаємодії) ушкоджені, виникає потреба у їх покращенні, виправленні тих або інших вад у їх перебігу та результатах;

- у таких випадках виховання набуває особливого характеру, потребує специфічних умов, змісту, технологій, майстерності їх застосування тощо; оскільки воно спрямоване на покращення, виправлення розвитку і соціалізацію, логічно його назвати «корекційним вихованням» (від лат. correctio - виправлення, покращення); отже, воно і стає предметом корекційної педагогіки.

Цього терміна не варто лякатися; не слід ототожнювати його, як це іноді роблять окремі автори, некоректно посилаючись на певні зарубіжні аналоги, з роботою, спрямованою на примусове виправлення особистості й поведінки злочинців шляхом кримінального покарання.

Корекційне виховання у різних варіантах пов'язане з термінами «компенсація», «абілітація», «реабілітація», «ресоціалізація» тощо, і чітке розмежування цих понять має, безумовно, не лише теоретичний, а й практичний сенс, що може бути темою окремих публікацій.

Отже, корекційна педагогіка разом зі спеціальною психологією як галуззю психологічної науки, що вивчає закономірності психічних явищ при ушкодженні психофізичного розвитку людини, вирішують гуманну, багато аспектну і складну проблему - забезпечення готовності людини з об'єктивно зменшеними функціональними можливостями внаслідок вад психофізичного розвитку до максимально (з урахуванням суб'єктивних можливостей) повноцінного виконання своїх різноманітних соціальних ролей і функцій, готовності до саморозвитку, самоствердження, до щасливого людського життя серед людей.

Размещено на Allbest.ru


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Нова стратегія розвитку корекційної педагогіки в Україні" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов