главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Психологічні основи авторитету педагога в учнів. Особистість керівника та її роль в оптимізації діяльності вчителя

Психолого-педагогічні основи педагога. Негативні та позитивні чинники, які впливають на формування авторитету вчителя в учнів. Професійно-особистісний потенціал авторитетного викладача. Основні види управлінської культури керівника навчального закладу.

Рубрика: Педагогика
Вид: доклад
Язык: украинский
Дата добавления: 12.01.2011
Размер файла: 68,9 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Особистісні відносини вчителя і учня
Особистість педагога як предмет дослідження. Характеристики в структурі педагогічної майстерності. Чинники технології організації високопродуктивного впливу педагога. Педагогічні здібності як поєднання психологічних та особистісних якостей вчителя.
контрольная работа [23,1 K], добавлена 19.10.2010

2. Теоретичні та методичні основи формування інформаційної культури майбутнього вчителя початкових класів
Особливості формування професійної культури майбутнього вчителя початкових класів у навчальному процесі вищого педагогічного навчального закладу, необхідність врахування психолого-вікових особливостей учнів, володіння комп’ютерно-ігровою культурою.
автореферат [208,6 K], добавлена 11.04.2009

3. Формування екологічних цінностей за допомогою методу освічення та переконання
Педагогічні основи екологічного виховання учнів шляхом використання методу освічення та переконання. Умови формування екологічної свідомості майбутніх учителів. Виховний захід для учнів професійно-технічного навчального закладу "Природа наш дім".
курсовая работа [46,9 K], добавлена 27.04.2012

4. Санітарно-гігієнічне виховання учнів в ході роботи вчителя біології
Сучасний стан проблеми санітарно-гігієнічного виховання учнів в ході роботи вчителя біології та шляхи її подолання. Основи формування санітарно-гігієнічних умінь та навичок учнів. Характеристика головних рівнів санітарно-гігієнічної свідомості учнів.
дипломная работа [76,8 K], добавлена 22.09.2011

5. Роль самовиховання вчителя у формуванні його особистості
Формування особистості вчителя в сучасних умовах. Роль самовиховання у системі підготовки майбутнього вчителя, умови і чинники реалізації даного процесу. Технологія професійного самовиховання, її етапи. Результати діяльності майбутнього педагога.
курсовая работа [68,6 K], добавлена 20.07.2011

6. Особливості формування інноваційної культури вчителя
Поняття "інноваційна культура вчителя". Проблема формування вчителя-інноватора як носія інноваційної культури. Інноваційні процеси у галузі освіти. Підходи до проблеми творчих здібностей. Якості, необхідні для формування інноваційної культури педагога.
реферат [22,6 K], добавлена 01.02.2010

7. Моральне виховання учнів на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі
Історичні і психолого-педагогічні основи морального виховання учнів, його місце та значення в практичній роботі вчителя на сучасному етапі. Можливості уроків образотворчого мистецтва в процесі морального виховання учнів молодшого шкільного віку.
курсовая работа [51,5 K], добавлена 19.09.2010

8. Теоретичні засади визначення професійної компетентності викладача вищого юридичного навчального закладу
Сутність професійно-педагогічної компетентності, її основні елементи. Діяльність викладача вищого юридичного навчального закладу і його функціональні обов'язки. Компоненти професійної компетентності педагога вищої школи та його комунікативні якості.
курсовая работа [87,9 K], добавлена 16.03.2012

9. Педагогічний такт і особа вчителя
Суть, основні види, форми, структура педагогічної діяльності. Вчитель як суб'єкт педагогічної діяльності, критерії його ефективності. Професійно обумовлені вимоги до особи педагога. Педагогічний такт і справедливість як критерії професіоналізму вчителя.
реферат [25,6 K], добавлена 22.09.2009

10. Педагогічна діяльність. Мотивація учнів
Особливості сучасного навчання і роль майстерності вчителя у ньому. Характеристика уроку як діалогу педагога із учнем. Способи активізації пізнавальної діяльності школярів. Дослідження зв'язку інтелектуального розвитку учнів і шкільної мотивації.
курсовая работа [211,6 K], добавлена 22.02.2012


Другие работы, подобные Психологічні основи авторитету педагога в учнів. Особистість керівника та її роль в оптимізації діяльності вчителя

Страница:  1   2 


Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Кам'янець-Подільський національний

Університет імені Івана Огієнка

ДОПОВІДЬ

на тему:

"Психологічні основи авторитету педагога в учнів. Особистість керівника та її роль в оптимізації діяльності вчителя"

Виконала:

студентка 21-МІ групи

фізико-математичного факультету

Кучерява М.М.

2010 р.

План

  • Вступ
  • 1. Психолого-педагогічні основи педагога та його різновиди
  • 2. Авторитет вчителя в учнів. Чинники, які позитивно та негативно впливають на формування авторитету
  • 3. Професійно-особистісний потенціал авторитетного викладача
  • 4. Психологічний портрет керівника. Види управлінської культури керівника навчального закладу
  • 5. Стилі керівництва
  • 6. Керівник школи як лідер навчального процесу
  • Висновок
  • Список використаної літератури

Вступ

Сьогодні сучасне суспільство потребує не вузьких спеціалістів - носіїв окремих виробничих функцій, а у всебічно розвинених соціально активних особистостях, які мають фундаментальну наукову освіту, багату внутрішню культуру. Не дивлячись на те, що для будь-якого кваліфікованого спеціаліста необхідні глибокі знання, для педагогічної діяльності особливо важливі професійно значущі особистісні якості.

Становлення педагога - це в першу чергу формування його як особистості і лише потім - як професійного працівника, що володіє спеціальними знаннями в певній галузі педагогічної діяльності. Відомо, що в навчально-виховному процесі структура відносин між учителем і учнями дуже складна. Справа в тому, що в кожний момент цього процесу особистість учителя виступає перед учнями різними своїми аспектами, а система "учитель - учень" являє собою цілу сукупність суспільних відносин. Так, учитель стоїть на службі у своєї держави, є провідником її ідей, її політики і програми виховання.

Учитель - носій наукових знань тієї чи іншої галузі науки і в навчальному процесі виступає як просвітитель.

Учитель є також і людиною, яка своєю працею заробляє собі на життя. Тут він виступає як трудівник, а учні є лише предметом його праці.

Разом з тим у навчальному процесі вчитель виступає також і як моральна особистість - носій совісті і честі, добра і справедливості, обов'язку і принципів моралі.

Отже, між учителем і учнем виникає складна система суспільних відносин: політичних, адміністративних, службових, моральних, світоглядних тощо. І без таких відносин навчально-виховний процес був би неможливий.

Відносини між учителем і учнем - двосторонні: учитель і учень впливають один на одного, взаємодіють між собою, тобто кожний із них є і суб'єктом, і об'єктом моральних відносин. Проте сторони у цьому процесі взаємовпливу - не рівноцінні: основною, активною і провідною стороною є вчитель. Його моральні погляди і переконання, почуття і звички, дії і вчинки мають вирішальний вплив як на формування моральності учня, так і на відносини, що складаються між учителем і учнями, оскільки учитель, внаслідок свого професійного обов'язку, формує ці відносини свідомо.

Ставлення вчителя до учня - це вияв багатьох аспектів моральності, в тому числі і ставлення до учнів як до представників різних націй, і уваги до кожного учня як до людини, і ставлення вчителя до праці, тобто вияв ним свого службового, людського, патріотичного, національного і інтернаціонального обов'язку. Виховуючи учнів, вчитель відповідно виявляє своє ставлення до їхніх вчинків і якостей, слів і почуттів. Отже, вже в самому ставленні до учнів, як у фокусі, відбивається моральне обличчя самого вчителя. Моральні риси вчителя і моральні відносини, що складаються між ним і учнями, пронизують весь навчально-виховний процес, виявляються в будь-якому виді діяльності самого вчителя: готується він до уроку чи опитує учнів, пояснює їм новий матеріал чи перевіряє виконання домашніх завдань, робить зауваження учневі за його аморальний вчинок чи співчуває тому, хто зазнав невдачі.

Досвід переконує, що вплив вчителя на учня, успішна його педагогічна діяльність залежить від авторитету вчителя.

Авторитет сам приходить чи за нього треба боротись? Якщо треба боротися, то кому? Авторитет не дається, звичайно, разом з дипломом про закінчення інституту. І учнів мало турбує, що закінчив їхній учитель. Для них важливо, що він знає, як викладає, яка дисципліна на його уроках

Діяльність педагога різнобічна, гуманна і змістовна, вона потребує ґрунтовної підготовленості і має багато вимірів. Одне з найважливіших значень в оцінці педагога має авторитет викладача, як одне із складових ознак професійного педагога. Авторитет викладача - це інтегральна характеристика його професійної, педагогічної та особистісної значущості в колективі, яка виявляється через взаємини з колегами та студентами та впливає на ефективність навчально-виховного процесу. Причому, слід зазначити, що складовими авторитету викладача є авторитет ролі та авторитет особистості, і, слід зазначити, що в умовах трансформації суспільства переважає авторитет особистості.

Авторитет викладача є результатом розвитку:

а) предметних педагогічних знань, вмінь, навичок (знання предмету);

б) комунікативних педагогічних знань, вмінь, навичок (знання студентів та колег);

в) гностичних педагогічних знань (знання себе та вміння корегувати свою поведінку).

Велику роль в організації ефективної роботи освітньої установи відіграє її керівник. Він має бути здатним приймати сміливі рішення, творчо вирішувати проблеми колективу (як виробничі, так і особистісні), дбати про його добробут. Отже, одним з головних завдань системи післядипломної освіти є підвищення кваліфікації керівників навчальних закладів, зокрема, підвищення їх психологічної компетентності, стимулювання особистісного зростання.

Структура психологічної компетентності керівника освітньої організації включає взаємопов'язані та взаємозумовлені компоненти:

а) когнітивний компонент - сукупність психологічних знань, необхідних для конструктивної управлінської взаємодії; знань про особливості особистості колег, їх потреби; знань про власні бажання, прагнення, потреби, домагання, розуміння власних можливостей;

б) операційний компонент - сукупність умінь і навичок, які забезпечують успіх управлінської діяльності; вміння долати стереотипи негативного самосприйняття та сприйняття інших людей; вміння викликати симпатію в колективі, встановлювати позитивні міжособистісні стосунки; впливати на людей, мотивуючи їх до успішної освітньої діяльності;

авторитет вчитель учень керівник

в) мотиваційний компонент - активне прагнення керівника освітньої установи до самовдосконалення, підвищення власної управлінської компетентності, особистісного зростання. Згідно з дослідженнями в галузі управлінської психології, зміст цього компонента розуміється через самоактуалізацію.

Розвиваючи ці компоненти психологічної компетентності, керівник зможе стимулювати власне особистісне зростання, вдосконалювати себе, гармонізувати свою взаємодію з оточуючим світом і, безумовно, колегами, учнями, а також взаємодію очолюваної освітньої організації чи підрозділу з іншими суспільними інститутами.

1. Психолого-педагогічні основи педагога та його різновиди

Педагог - це фахівець, який має спеціальну підготовку і професійно провадить навчально-виховну роботу в різних освітньо-виховних системах.

Педагогічна діяльність - це діяльність педагога в навчально-виховному процесі, спрямована на формування і розвиток особистості вихованців.

Безперечно, будь-яка майстерність, у тому числі і педагогічна, розкривається в діяльності, причому в діяльності ефективній.

Ефективність процесу навчання багато в чому залежить від дій педагога - суб'єкта педагогічного процесу, який безпосередньо і багатогранно впливає на кожний його компонент. Завдання педагога полягає в тому, щоб формувати в учнів мотивацію, навички та вміння самовдосконалення, озброїти його ефективною методикою. Впоратися з цим дуже складним завданням може тільки справжній майстер своєї справи.

Психолого-педагогічні основи і складові майстерності діяльності вчителя включає низку взаємозумовлених компонентів: орієнтовно-прогностична діяльність полягає в умінні педагога визначати конкретні цілі, зміст, методику виховної діяльності, передбачити її результати на основі знання рівня індивідуальної підготовленості окремих вихованців, злагодженості та згуртованості колективу.

Діяльність педагога, першою чергою, пов'язана з людським чинником і передбачає наявність комунікативно-стимулювального компонента. Для його ефективної реалізації вихователь повинен мати такі особистісні якості:

· бути людиною доброю, і позитивно відноситись до кожного учня;

· бути оптимістом;

· бути творчою людиною;

· мати педагогічний такт, тощо.

Творчість педагога - це джерело його оптимізму, всебічного розвитку, гуманного мислення, оригінального проведення педагогічних заходів. Їх постійного вдосконалення.

Основні функції педагога - ціле покладання, діагностування, прогнозування. Планування, інформування, організація, оцінка і контроль, коригування.

Але основна якість, якою має оволодіти педагог - це педагогічна майстерність, яка розуміється як найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що за відведений час педагог досягає оптимальних наслідків.

Важливими професійними якостями педагога ми повинні визнати працелюбність, працездатність, дисциплінованість, відповідальність, уміння поставити мету, вибрати шляхи її досягнення, організованість, наполегливість, систематичне і планомірне підвищення свого професійного рівня, прагнення постійно підвищувати якість своєї праці.

Складовими педагогічної майстерності є:

· гуманістична спрямованість - найголовніша характеристика майстерності педагога,що будується на основі ціннісних орієнтацій;

· професійна компетентність є підвалиною педагогічної майстерності.

Здібність до педагогічної діяльності - є дуже важливим елементом. Провідними здібностями вважаються чутливість до людини і до особистості, комунікативність, динамічність, емоційна стабільність;

2. Авторитет вчителя в учнів. Чинники, які позитивно та негативно впливають на формування авторитету

Авторитет вчителя-вихователя - це один із важливих засобів виховної діяльності. Авторитет вчителя - особлива професійна позиція, що визначає вплив на учнів, дає право ухвалювати рішення, висловлювати оцінку, давати поради.

Авторитетний вчитель володіє почуттям впевненості в собі, вважає себе здібним справлятися з життєвими труднощами, не здатний сприймати себе як невдаху, відчуває, що потрібен іншим людям, що вони його сприймають, а його здібності, цінності і судження значимі в очах оточуючих. Іншими словами, він володіє високою самооцінкою. Справжній авторитет вчителя-вихователя спирається не на посадові і вікові привілеї, а на високі особові і професійні якості: демократичний стиль співпраці з вихованцями, здібність до відкритого спілкування, прагнення до постійного вдосконалення, ерудованість, компетентність, справедливість і доброту, загальну культуру і тому подібне.

Дійсний авторитет - це таке відношення учнів до вчителя, яке спонукає їх бути весь час молодшими товаришами вчителеві.

Вивчаючи складові авторитету та шляхи його формування, можна дійти висновку, що формування авторитетних відносин тривалі і складні. Це тривалий процес, який має свою логіку:

Перший етап - це вибір професії "вчитель".

Другим етапом є оволодіння педагогічною майстерністю.

Третій етап повинен бути прямим попередником педагогічної практики, що завершується, цілі якої специфічні: не заново починати оволодівати педагогічними знаннями і уміннями, а шліфувати останні безпосередньою практичною педагогічною діяльністю, що значно полегшує період професійної адаптації.

Педагогічна практика є четвертим, завершальним етапом професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя, формування його авторитету.

Ці етапи є підготовчими до професійної діяльності. Набуття ж дійсного авторитету у ході навчально-виховної роботи має свої особливості і шляхи становлення. Тут необхідно виділити такі етапи формування авторитету вчителя:

· спочатку вчитель виступає, як джерело необхідної інформації;

· потім референтною особою, до думки якого школярі прислухаються і враховують її при вирішенні особистих і групових проблем;

· і лише на третьому етапі він стає авторитетним. Ця стадія характеризується якісно вищим, ніж на двох попередніх етапах, рівнем значущості педагога для школяра.

Щодо компонентів дійсного авторитету вчителя можна підкреслити основні з них: особовий (любов до дітей, любов до професії, терпіння, доброта, справедливість та ін.) і професійний (педагогічні знання, педагогічний такт, педагогічна майстерність та ін.).

Виявляється, що учні шкільного віку оцінюють своїх вчителів із точки зору особливостей їх характеру (вимогливість, прямота, чуйність, правдивість по відношенню до учнів), знання свого предмету, педагогічної майстерності. Авторитет має вчитель, який озброює учнів глибокими і міцними знаннями.

Компоненти педагогічного авторитету мають неоднакове значення для різних суб'єктів навчально-виховного процесу залежно від віку і педагогічного досвіду. Підлітки більш значущим вважають професійний компонент авторитету, але важливим залишається для них особовий компонент. Для старшокласників важливіші знання, які їм дає вчитель для подальшого навчання в інших навчальних закладах.

Отже, для авторитетного педагога обов'язкові обидва компоненти педагогічного авторитету. Але просто механічного їх складання недостатньо. Вони повинні бути освітлені індивідуальною творчістю вчителя.

Авторитет педагога - це, перш за все, засіб виховної дії на учня. Авторитетній особі забезпечений успіх. Авторитет вчителя - це складний феномен, який якісно характеризує систему відносин до педагога. Відносини учнів до авторитетного педагога позитивно емоційно забарвлені і насичені. І чим вище цей авторитет, чим важливіші для вихованців науки, основи яких викладає вчитель, тим справедливішими здаються його вимоги, зауваження, тим вагомішим стає кожне його слово.

"Абсолютно зрозуміло, що вихователь, який не має авторитету, не може бути вихователем", - говорив великий педагог А.С. Макаренко.

Вчені Макаренко А.С., Станкін М.І. розмежували в своїх працях дійсний і помилковий авторитет, виділили види помилкового авторитету.

Андріаді І.П., Кондратєв М.Ю., Самуйленков Д.Ф. займалися вивченням компонентів авторитету і шляху його формування.

Про значення авторитету вчителя-вихователя говорили дуже багато педагогів і психологів (Амонашвілі Ш.А., Кондратєв М.Ю., Ліхачев Б.І., Макаренко А.С., Ольшанський В.Б., Сухомлинський В.О. та ін.). У системі „людина - людина” немає професії важливішої, як Учитель. Специфіка вчительської професії - багатофункціональність. На основі суб'єкт-суб'єктних відносин учитель має уособлювати водночас і вихователя, і психолога, і предметника. Успішно зреалізувати цю місію може високоморальний, високоосвічений, компетентний у багатьох сферах життєдіяльності, висококультурний педагог.

Постать учителя, його професійна компетентність, імідж, престиж, авторитет набувають надзвичайно важливого значення в контексті соціального чинника мотивування принципу інновації суспільства. Гуманістична функція авторитету як провідного соціального чинника ще й нині недостатньо усвідомлюється. Адже завдання вчителя - особистим прикладом „розблоковувати" природні потенції молодих, вселити їм віру у власні сили, допомогти побачити перспективу, добиватися успіху в самостійному житті.

Визначення феномена „авторитет” знаходимо в багатьох джерелах. Одне з них фіксує С. Гончаренко в Українському педагогічному словнику: „Авторитет учителя - загальновизнана учнями та їхніми батьками значущість достоїнств учителя й заснована на цьому сила його виховного впливу на дітей. До таких достоїнств належать висока духовність, культура, інтелігентність, ерудиція, високі моральні якості, педагогічна майстерність. Професійний авторитет учителя значною мірою залежить також від його становища в суспільстві”.

Ще в працях Платона, Арістотеля, у доктрині конфуціанства проглядається природа авторитетних відносин. Перший досвід наукового підходу до суті авторитету знаходимо у творах Г. Гегеля, Ф. Ніцше, Ф. Енгельса, М. Вебера, Г. - Х. Гадамера, М. Шелера, Ю. Хабермаса. - Г. Сковорода, В. Антонович, М. Драгоманов, М. Грушевський, М. Хвильовий, В. Липинський, Д. Донцов, І. Лисяк-Рудницький та інші.

Отже, проблема авторитету означає її „одвічність”, просторово-часову сталість.

Авторитет учителя, як особливий вимір його морально-практичних вчинків, пов'язаний з властивостями, рисами самої особистості, її, зокрема, ціннісними орієнтаціями. Він окреслює той особливий, єдино можливий простір морально-практичних вчинків індивіда, де останній, власне, і життєдіє - відповідально чи безвідповідально.

Слушне судження, на мою думку, висловив В. Богданов: „Поняття „авторитет” слугує ефективним методологічним інструментом аналізу і класифікації реальних і уявних авторитетів, розмежування авторитетності й авторитаризму, що уможливлює вибудовану ієрархію авторитетів, розкриття реальних механізмів створення й функціонування особистісних та суспільних авторитетів”. Авторитет - соціальне утворення, яке базується на біосоціальній природі індивіда. За своєю субстанцією авторитет репрезентує певну систему соціальних відносин. „Авторитет - не просто відношення, а відношення відносин”, - підкреслює В. Богданов.

Зрозуміло, у педагогічній діяльності людина - основний, домінуючий суб'єкт авторитету. Авторитет як соціальна якість і механізм соціальної взаємодії, як система „вплив - підпорядкування" в навчально-виховному процесі створює підґрунтя для морального самовизначення, особистісного саморозвитку та самопрезентації свідомого учня, зокрема - старшого віку. До того ж він спонукає до пошуку особистісного потенціалу, що веде (і вестиме) молоду людину до оволодіння соціальним престижем, статусом та особистісним авторитетом.

Авторитет як лакмусовий папірець визначає ступінь активності вчителя в оволодінні новітніми технологіями, його участь у громадському і політичному житті. Авторитет розглядаємо як ознаку, як форму і результат соціальної взаємодії, як соціальний регулятор у соціумі. Він є мотиватором і регулятором міжіндивідних відносин.

Авторитет - важливий, однак недостатньо задіяний соціально-психологічний ресурс нашої педагогічної спільноти. Відродження високого суспільного авторитету, статусу педагога і вченого є одним з пріоритетних завдань, яке, передовсім, вирішуватиме нова організація - Громадська рада освітян і науковців України (ГРОНУ), що недавно розпочала свою діяльність. І справді, лише Особистість може виховати Особистість.

Основою авторитету є, певна річ, довіра. А довіряти молода людина може лише тому, хто щирий, толерантний, тямущий, обізнаний, цікавий як особистість. Відомо чимало випадків, коли вчитель, демонструючи високий рівень професіоналізму, авторитету при цьому, на жаль, не має. Чому так трапляється? Напевно, що це пов'язано насамперед з розвиненістю його особистісних якостей, моральністю, манерою мислення, спілкування, прийняття рішень, умінням адекватно оцінювати ситуацію тощо.

На думку вчителів, рейтинг чинників, які формують авторитет будь-якої людини, - це, по-перше, знання і компетентність особи (саме ці чинники визначають її авторитет у суспільстві); по-друге, порядність.

Чинники, що сприяють підвищенню авторитету вчителів серед учнів:

· Повага до інших людей;

· Позитивні риси характер;

· Професійна компетентність;

· Успіхи ваших учнів;

· Переконливі досягнення в роботі;

· Здоровий соціально-психологічний клімат у колективі;

· Вдало обрана професія;

· Гарна сім'я;

· Справедлива оцінка вашої роботи керівництвом;

· Особиста привабливість;

· Яскраві здібності;

· Добре здоров'я;

Чинники, які заважають підвищенню авторитету:

· Брак ділових зв'язків;

· Нездоровий соціально-психологічний клімат у колективі;

· Проблеми в сім'ї;

· Вади характеру;

· Слабке здоров'я;

· Низький рівень авторитету;

· Несправедлива оцінка діяльності керівництвом;

· Невиразні результати в роботі;

· Недостатня професійна компетентність;

· Недостатні здібності;

· Невдача учнів;

· Невдало обрана професія;

· Невміння (небажання) демонструвати свою увагу та повагу до інших людей;

· Особиста непривабливість.

Життєвий досвід, спілкування з учителями свідчать, що авторитет учителя був і є віддзеркаленням його професіоналізму, моральності, громадянської позиції. На думку Р. Роллана: „Авторитет не можна набути раз і назавжди. Авторитет досягається щоденно”.

Щодо резервів відродження високого суспільного авторитету вчителя, то до них можна віднести, зокрема, його самосвідомість, самоповагу, подолання комплексів меншовартості, страху перед керівниками-управлінцями, уміння захищати свою гідність. До резервів нарощування професіоналізму, який становитиме фундамент, основу авторитету, можна віднести й самоосвіту, вивчення найкращого вітчизняного та зарубіжного досвіду; належну інформаційну культуру; ознайомлення з існуючими і створення власних новітніх технологій навчання та виховання учнів; участь у громадсько-політичному житті країни; оволодіння іноземною мовою, що дасть змогу бути ширше поінформованим тощо.

Учитель має вчитися протягом усього життя, формувати у своїх учнів розуміння необхідності саморозвитку, самовдосконалення, неперервності навчання. Цього потребує наш час.

3. Професійно-особистісний потенціал авторитетного викладача

Теоретичний і практичний рівні опанування вихователем педагогічним досвідом людства становлять методологічну і технологічну основу його педагогічної діяльності та є важливою передумовою поступового просування до вершин педагогічної майстерності.

Необхідно також зауважити, що педагогічна діяльність - це найвідповідальніша галузь людської діяльності. До цієї роботи можна допустити тільки тих осіб, які мають до неї хист та інші особистісні якості, що сприяють цій діяльності.

Слід враховувати такий аспект: у складних умовах життєдіяльності основним інструментом виховного впливу на вихованців є особистість педагога, його професійна майстерність, рівень зрілості в педагогічній діяльності та особистісні якості.

Головне призначення педагога полягає в тому, щоб своєю високою моральністю, любов'ю до людей, знаннями, працелюбністю та іншими якостями стати взірцем для наслідування з боку учнів і особистим прикладом виховувати у них людяність.

Наприклад, професійно важливими якостями європейських учителів вважаються високий рівень самоконтролю, емоційна врівноваженість, комунікабельність, готовність до співробітництва, впевненість у собі, а також низькі показники депресії.

Багато вчених приходить до висновку, що необхідно при визначенні професійної здатності враховувати три моменти:

· наявність спеціальних задатків (вибіркової установки) до обираємої педагогічної професії;

· наявність спеціальних (педагогічних) здібностей, котрі б полегшували засвоєння педагогічних знань і навичок роботи;

· наявність здібностей до “пошуку свого інтерперсонального середовища”, яка б полегшувала реалізацію власного природного потенціалу.

Професійні вимоги до особистості вчителя

Якості особистості вчителя:

1. Індивідуально-психологічні

Почуття громадянської відповідальності, гуманізм, щиросердя, уважність, доброзичливість, свідоме ставлення до праці і дисциплінованість,

вимогливість принциповість, скромність, товариськість, об'єктивність,

самокритичність, висока моральна культура, артистизм, загальна ерудиція,

терпеливість і наполегливість.

2. Особистісно-етичні

Широта і глибина пізнавальних інтересів, ясність і критичність розуму,

винахідливо емоційна чуйність і стійкість, довгочасна пам'ять, розвинутість спостережливості волі, уявлення, великий обсяг і переключеність уваги, культура темпераменту, об'єктивна самооцінка.

3. Педагогічні

Високий рівень професійно-педагогічної підготовки, інтерес до педагогічної діяльності, любов до справи і дітей, педагогічний такт, педагогічне мислення, професійно педагогічна працездатність, прагнення до науково-педагогічної творчості, культура і виразність мови, почуття гумору.

Високий рівень професійно-педагогічної підготовки забезпечується оволодінням слідуючими групами знань, умінь та навичок:

1. Професійні та загальнонаукові

Теорія відповідного предмету (математики, української мови і літератури, хімії, географії і т.д.); основи суміжних предметів, філософські, економічні, соціально-політичні, правові знання, світова і вітчизняна культура, іноземна мова.

2. Фізіологічні та психологічні

Вікові особливості розвитку організму школяра, закономірності психологічного розвитку дітей, підлітків і старших школярів; психологія виховання і навчання; психологія вчителя; психологія керівництва учнівським колективом.

3. Педагогічність та методичні

Сутність педагогічного процесу; теорія і методика виховання і навчання школярів; історія педагогіки; методика викладання предмету; школознавство; наукова організація праці вчителя.

Тобто щоб професійно проходив процес формування фахівця, необхідно учневі і педагогу звертатись до цілі своєї діяльності.

Аналіз психолого-педагоігчних досліджень провідних вчених свідчить, що найбільш успішний розвиток професійної майстерності здійснюється при співпаданні мотивів із зовнішніми стимулами. До них вони відносять:

· демократичне управління колективом;

· створення творчого мікроклімату; пропаганду передових знахідок і досягнень членів педагогічного колективу;

· представлення педагога і студента до нагороди і заохочення

· за досягнуті результати;

· преміювання за участь в роботі творчих мікрогруп;

· підготовку і проведення методичних заходів.

4. Психологічний портрет керівника. Види управлінської культури керівника навчального закладу

На сучасному етапі розвитку визначення психологічного портрета особистості є одним із самих складних і важливих питань, рішення якого дозволить підвищити ефективність управління персоналом.

Нижче приводяться деякі положення, що визначають психологічний портрет особистості. При вирішенні проблем управління персоналом варто враховувати, що люди по-різному пристосовуються до життєвих умов. За здатністю до адаптування можна виділити три типи людей:

1 - з орієнтацією на поточний момент і легкою пристосовуваністю до обстановки;

2 - з орієнтацією на минуле, здатністю діяти в рамках твердої структури з чіткими дозволами і заборонами, правами й обов'язками;

3 - з орієнтацією на майбутнє, неадекватною ситуації поведінкою, погано пристосованих до ієрархічної структури.

Перший тип людей ефективніше працює при прийнятті рішень, другий - при їхній реалізації в рамках наявних структур, третій - як генератор ідей.

Кожному керівникові важливо вміти розкривати свої внутрішні психологічні резерви. Для цього потрібно навчитися пізнавати себе й інших людей, виявляти темперамент, характер, спрямованість особистості, відношення діяльності і життя до цілей і життєвих ситуацій, очікуване емоційне поводження в напружених ситуаціях і міжособистісних відносинах, ділові якості, стиль керівництва.

Керівник навчального закладу здійснює управлінську діяльність через систему стосунків з дітьми, колективом працівників, батьками, адміністративними та контролюючими інстанціями, різними громадськими організаціями тощо. Зрозуміло, що всі ці люди так чи інакше аналізують і оцінюють роботу керівника.

Отже, успішний керівник-лідер безумовно повинен мати високий рівень суб'єктивного контролю.

Оскільки суб'єктивний контроль - це не вроджена властивість, а така, що формується в процесі життя, властивість суб'єктивна, що залежить від сприйняття особистості і бачення нею власної ролі в житті, - то його можна змінити. Доклавши певних зусиль, можна підвищити рівень інтернальності і зменшити екстернальність. Підвищити інтернальність можна шляхом психокорекційного впливу на особистість. Сприятливо вплинути на особистість в цьому плані здатна групова психотерапія, зокрема, психологічний тренінг особистісного зростання. Допоможе підвищити інтернальність і праця над собою, самовдосконалення.

Кожному керівникові повинні бути притаманні такі якості як:

1) уміння розуміти людей: здатність швидко і адекватно оцінити їх психологічні особливості, сильні та слабкі сторони; розуміти їх настрій, думки, почуття; розподіляти доручення відповідно до інтересів і можливостей кожного;

2) морально-комунікативні якості: доброзичливість, повага до інших, емпатія, вміння помічати в людях позитивне, справедливість, такт, доступність, комунікабельність тощо;

3) лідерські якості: уміння переконувати, вести за собою, активність, самостійність, сміливість, підприємливість;

4) вміння спиратися на колектив: рахуватися з думкою колективу, прислухатися до людей, розвивати їх ініціативу, формулювати спільні завдання.

Наявність таких якостей особистості робить керівника установи освіти привабливим, близьким і зрозумілим людям, закріплює його статус в системі міжособистісних стосунків, сприяє професійному та особистісному зростанню.

Безумовно, успішність проведення тренінгу і успішність навчання кожного учасника залежить від багатьох факторів. Однією з найважливіших умов ефективності навчання є прагнення самого учасника до особистісного зростання, самовдосконалення, його активність, відкритість, бажання оптимізувати власну психологічну компетентність.

Розглянемо якості керівника в контексті реалізації управлінських функцій. Політична функція характеризується якостями:

ь національна свідомість, громадянська позиція, демократичність;

ь правова: любов до дітей, повага та довіра до особистості, толерантність;

ь адміністративна: вимогливість до інших, професіоналізм, охайність;

ь менеджерська: творчість, єдність слова і діла, здатність до ризику;

ь організаційна: вимогливість до себе, організованість, співпраця;

ь соціально-психологічна: гуманність, ввічливість, тактовність;

ь інформаційна: інтелект, інформативна компетентність, працелюбство;

ь комунікативна: володіння собою, висока культура спілкування;

ь економічна: відповідальність, чесність, конструктивність.

Мотиваційно-ціннісний компонент управлінської культури керівника передбачає наявність у нього системи мотивів та цінностей, необхідних для забезпечення культури управління. Визначають сім груп мотивів управлінської

діяльності керівника: соціальні, моральні, естетичні, пізнавальні, творчі, матеріальні й престижні.

До соціальних належать такі мотиви:

· можливість принести користь суспільству;

· сприяння розвитку та становленню особистості.

Моральні мотиви сприяють розумінню належності до колективу, можливість брати активну участь у його діяльності; розвиток духовних здібностей особистості.

Естетичні мотиви дозволяють відчути радість та задоволення від праці; сприяють усвідомленню краси творчої роботи.

Пізнавальні мотиви дають змогу використовувати власні здібності та постійно самовдосконалюватися; спонукають керівника до інноваційної

діяльності, ризику заради успіху.

Матеріальні мотиви полягають у забезпеченні стабільного майбутнього, добре оплачуваній роботі.

Престижні мотиви забезпечують широке підвищення кваліфікації та професійне зростання, розуміння високого престижу діяльності серед друзів, знайомих, інших людей.

В основі управлінської діяльності лежать мотиви різних груп, які мають взаємодоповнювати один одного. Причому, сам керівник має орієнтуватися, які мотиви на сьогодні є пріоритетними і мають першочергове значення.

Найважливішими цінностями директора школи є усвідомлення сенсу життя, добра, краси, справедливості, істини й свободи. Особливо важливими є моральні цінності в управлінській діяльності, які зумовлюють його повсякденні вчинки, адже поведінка директора має бути орієнтиром для підлеглих. Серед моральних якостей виокремлено загальні, конкретні й специфічні. До загальних відносяться: патріотизм, гуманізм, справедливість; до конкретних: совість, професійна чесність, людяність, принциповість;

до специфічних: скромність, відповідальність, щедрість, оптимізм, великодушність.

Кожен структурний компонент управлінської культури директора реалізується через систему управлінських функцій. У теорії управління закладами освіти управлінські функції класифіковані по-різному:

традиційні й інноваційні: прийняття управлінського рішення, планування й організація, координування, коригування й регулювання, облік і контроль (традиційні); прогностична, політико-дипломатична, менеджерська, представницька, консультативна (інноваційні);

адміністративно-командні, інформаційно-аналітичні, соціально-орієнтовані.

До основних напрямів діяльності керівника відносять політичний, правовий, адміністративний, організаційний, менеджерський, а також соціально-психологічний, інформаційний, економічний, комунікативний. Кожний з напрямів діяльності директора розглядається через вид управлінської культури.

Охарактеризуємо основні види управлінської культури директора школи.

Політична культура керівника характеризується знаннями основ політики в галузі освіти і культури; змісту і форм застосування державно-громадської моделі управління закладом; основних законів налагодження зовнішніх зв'язків школи з іншими організаціями. Директор має володіти

вміннями застосовувати основні форми адміністративного і державно-громадського управління школою; налагоджувати партнерські стосунки з іншими організаціями; представляти школу, педагогічний колектив на

всіх рівнях, а також забезпечувати незалежність закладу від ідеологічного впливу будь-яких партій, релігійних общин. Необхідною вимогою сформованості політичної культури є наявність у керівника таких мотивів та цінностей як бажання представляти школу, педагогічний колектив на всіх ієрархічних рівнях, виступати на конференціях, семінарах, симпозіумах, налагоджувати зовнішні зв'язки, партнерські стосунки, приносити користь суспільству.

Правова культура керівника характеризується знаннями юридичних основ управління, а саме: основ трудового законодавства, законів та інших нормативних документів про освіту, нормативних документів з техніки безпеки, прав та обов'язків керівника і працівників закладу, основних форм та методів використання влади керівником, уміння аналізувати нормативні документи, контролювати виконання трудового законодавства, дотримуватися санітарно-гігієнічного режиму, вимог протипожежної безпеки у закладі. Основними мотивами та цінностями правової культури виступають: можливість створювати умови для забезпечення поваги до особистості дитини, педагога, впливати на формування свідомості учнів, учителів як громадян України, сприяти становленню їх національної свідомості, контролювати виконання трудового законодавства, інших нормативних документів. При цьому керівнику мають бути притаманні такі якості як повага та довіра до особистості, толерантність, любов до дітей.

Адміністративна культура - це, перш за все, культура ведення документації. Керівник має знати вимоги до ведення документації, методи та етапи розробки управлінських рішень, види і форми контрольної звітності, методи і форми проведення контролю. Уміння керівника виявляються у вмінні готувати документи за результатами вивчення стану роботи кадрів, здійсненні диференційованого підходу до оцінки роботи кадрів у процесі контролю за їх діяльністю, контролі дотримання правил діловодства у закладі, розробці нових управлінських рішень, вмінні гнучко реагувати на документи, проведенні контролю та здійсненні контрольної звітності. Директор має керуватися такими мотивами та цінностями як можливість здійснювати прийом відвідувачів, приймати важливі самостійні рішення, здійснювати оцінку роботи кадрів у процесі контролю за їх діяльністю. Для цього йому необхідні такі якості як вимогливість до інших, професіоналізм, охайність.

Менеджерська культура керівника характеризується наявністю знань і вмінь з основ управління, різноманітних форм методичної роботи з педагогічними кадрами, принципів підбору, навчання, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, змісту і технології атестації педагогічних кадрів, форм і методів формування, розвитку та організації роботи педагогічного колективу. Цей вид культури вимагає наявності у керівника таких умінь: встановлювати рівень педагогічної майстерності вчителів, здійснювати диференційований підхід до оцінки роботи кадрів, прогнозувати і здійснювати підготовку авторів кращого педагогічного досвіду, застосовувати форми внутрішкільного керівництва колективом, володіти методами діагностики, регулювати діяльність колективу, здійснювати його розвиток, раціонально здійснювати підбір та розподіл кадрів, стимулювати професійну діяльність педагогів, запроваджувати інноваційні процеси у

діяльність школи. Мотиви та цінності управлінської діяльності тут полягають у можливості допомагати у розвитку творчого потенціалу педагогічних кадрів, здійснювати підбір і розподіл кадрів, керувати навчально-виховним процесом. Особливостями менеджерської культури є наявність таких якостей як творчість, єдність слова і діла, здатність до ризику.

Організаційна культура полягає у знанні організаційної структури управління у сучасному суспільстві, організаційно-регулятивних основ та форм управління, основ раціональної організації управлінської праці, змісту і форм організаційної культури, методів її формування та розвитку. Тому керівник має вміти організовувати роботу щодо введення в практику навчання досягнень сучасної дидактики і психології, здійснювати педагогічну діагностику, ставити конкретні педагогічні задачі щодо організації діяльності учнівського та педагогічного колективів, утримувати порядок на робочому місці, формувати організаційну культуру, організовувати ефективну роботу педагогічних працівників. Відповідно, у нього мають бути сформовані такі мотиви та цінності управлінської діяльності: володіння методами впливу на працівників; формування та розвиток організаційної культури школи, раціональна організація та проведення управлінських заходів (наради, засідання, збори). Основними якостями тут є вимогливість до себе, організованість, співпраця.

Соціально-психологічну культуру визначають такі характеристики як знання керівником психології міжособистісних стосунків, особливостей утримання приміщень школи та дотримання умов праці, особливостей створення сприятливого соціально-психологічного клімату у колективі, основ конфліктології, способів формування іміджу закладу та свого власного, соціально-психологічних аспектів управління. Керівник

має вміти здійснювати диференційований підхід, використовувати залежно від ситуації засоби впливу на працівників, управляти конфліктами, підтримувати (створювати) сприятливий мікроклімат в колективі, імідж

закладу та свій власний. Мотивами тут виступають наступні характеристики: можливість формувати позитивний імідж закладу та свій власний, престиж, врегулювання конфліктів у колективі, створення сприятливого мікроклімату в колективі. Основними якостями тут є гуманність, ввічливість, тактовність.

Інформаційна культура керівника характеризується знаннями та застосуванням інформації в управлінні, її видів, методів обробки і використання, запровадження інформаційно-комунікаційних засобів в управлінні, організації системи інформаційного забезпечення у закладі.

Керівник повинен вміти організовувати систему збирання інформації, аналізувати й оцінювати отриману інформацію, застосовувати соціально-психологічні та математичні методи досліджень, налагоджувати ефективну

інформаційну систему в закладі. Мотивами та цінностями управлінської діяльності керівника виступають використання технічних засобів в управлінні школою, доступ до мережі Інтернет, застосування різноманітних методів збору інформації, можливість налагодження ефективної інформаційної системи школи. Якостями, необхідними для реалізації інформаційної культури керівника, є інтелект, принциповість, працелюбство.

Комунікативна культура керівника виражається у знаннях ним мовного етикету, основ ефективного спілкування, ведення переговорів та прийому відвідувачів, змісту ділового одягу тощо. Керівник має вміти слухати співрозмовника, контролювати себе під час розмови, дотримуватися правил мовного етикету у спілкуванні, вести переговори, влаштовувати прийом відвідувачів, вести розмови по телефону, спілкуватися через візитки, підбирати одяг. Основними мотивами та цінностями виступають можливість знаходити спільну мову з людьми, необхідність володіти собою у будь-яких управлінських ситуаціях, використовувати власні здібності, постійно самовдосконалюватися. Про наявність комунікативної культури свідчать такі якості як володіння собою, висока культура, комунікативність.

Економічна культура може бути представлена знаннями керівника з основ фінансово-господарської діяльності, економічних основ управління та маркетингу. Керівник має вміти контролювати фінансово-господарську діяльність школи, підтримувати та зміцнювати матеріальну базу, контролювати розподіл фінансів, знаходити вигідне економічне партнерство та зв'язки, знаходити додаткові надходження (фандрайзинг), представляти освітні послуги. Основними мотивами та цінностями для керівника виступають можливість знаходити вигідне економічне партнерство та зв'язки,

представляти освітні послуги, контролювати фінансово-господарську діяльність закладу, підтримувати та зміцнювати матеріально-технічну базу школи. Для економічної культури необхідними якостями виступають відповідальність, чесність, уважність.

Зауважимо, що перелік основних знань і вмінь керівника школи нами розглянуто через основні види управлінської культури.

За структурними компонентами управлінської культури, які розглядаються нами через її види, формується загальний рівень управлінської культури директора школи, а саме: високий, середній чи низький.

Сформованість у керівника системи мотивів та цінностей, а також наявність необхідних професійних та особистісних якостей забезпечує якість управління школою. Тому управлінська культура директора школи є інтегральним утворенням, яке поєднує у собі систему знань і вмінь, особистісних якостей, мотивів і цінностей, що реалізуються в управлінській діяльності.

Структура і зміст управлінської культури керівника є складовою його загальної культури та професійних компетентностей і виступає складним ціннісним утворенням, яке характеризується не лише особистою, духовною і матеріальною культурами, а й задоволенням в управлінській праці, знаннями в галузі педагогіки, психології, управління соціальними системами, професійними вміннями фасилітативного управління.

Зміст управлінської культури керівника школи - це знання принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління освітнім процесом, що спрямований на підвищення його ефективності. Для інтеграції України в міжнародний простір важливим є надання кожному керівникові відповідної управлінської освіти.

5. Стилі керівництва

Стиль керівництва - це процес узгодження роботи своїх підлеглих. Успіх застосування того чи іншого стилю залежить від багатьох обставин: змісту задачі і термінів її рішення; особистості керівника; особливостей колективу і виконавця; специфіки “поточного моменту" і ін. факторів.

Тенденції і орієнтири становлення та розвитку нової системи української освіти, суттєві зміни у педагогічній теорії і практиці висувають перед керівниками навчальних закладів нові завдання. У зв'язку з цим проблеми управління освітніми процесами визнані актуальними. Шкільна практика свідчить про недостатню готовність керівників шкіл до професійної діяльності та відсутність у багатьох з них необхідної управлінської культури.

Управлінська культура керівника школи як цілісна властивість особистості проявляється у процесі професійної управлінської діяльності і може виступати: умовою її розвитку, однією з характеристик та змістовою складовою.

Аналіз структури і змісту управлінської культури дозволяє певним чином охарактеризувати та розмежувати поняття "управлінська культура" і "культура управління". Управлінська культура - це різновид професійної культури, який складається з політичної, правової, адміністративної, менеджерської, організаційної, соціально-психологічної, інформаційної, комунікативної та економічної культур і є інтегральним утворенням щодо системи знань і вмінь, особистісних якостей, мотивів і цінностей, які реалізуються під час управління.

Культура управління - це сукупність досягнень в організації і здійсненні процесів управління, організації управлінської праці, реалізуючих методів і стилів керівництва, використанні техніки управління, а також задоволення вимог, що ставляться перед системою управління та до працівників, обумовлених нормами і принципами моралі, етики, естетики, права. Отже, культура управління - це здійснення керівником управлінської діяльності через систему взаємозв'язків із колективом, виконання своїх обов'язків, які проявляються в реалізації управлінських функцій. А саме:

· політична - співпраця з громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування;

· представницькі функції;

· висока особиста культура;

· співпраця з підлеглими, творчість, відповідальність, повага до людей;

· ерудиція, інтелект, демократичність, гуманність, принциповість, чесність;

· уважність, ввічливість, толерантність;

· тактовність, володіння собою.

У результаті здійсненого аналізу, якості, необхідні сучасному керівнику для ефективного управління школою, доцільно об'єднати у три групи: професійні, особистісні, ділові.

До професійних якостей віднесено професіоналізм, ерудицію, демократичність і гуманність. Особистісні якості включають високу культуру, повагу та довіру до людей, чесність, уважність, охайність, ввічливість.

Ділові якості представлені такими характеристиками, як комунікативність, організованість, принциповість, володіння собою, творчість, відповідальність, співпраця, тактовність, здатність до ризику.

Під стилем розуміється манера поведінки керівника стосовно підлеглих, що дозволяє вплинути на них і змусити робити те, що в даний момент потрібно. Існують дві основні “стильові шкали”:

1. “шкала влади”, діапазон якої простирається від повної демократії до абсолютної автократії. Тут розглядається відношення керівника до своїх підлеглих як до суб'єктів управління;

2. “шкала переваг”, на якій відбивається відношення керівника до підлеглих як до об'єктів управління.

По “шкалі влади" стилі підрозділяються на кілька видів, наприклад, на авторитарний, демократичний і ліберальний, авторитарний.

Основними якостями демократичного стилю керівництва є співпраця, колегіальність у прийнятті рішень, партнерство та рівноправність учасників комунікативного процесу, врахування потреб та інтересів кожного працівника, переконання, пояснення, особистий приклад, чітка система стимулювання, дотримання етики службових відносин, самокритичність, адаптація до соціальних змін, підвищення власного творчого потенціалу.

Авторитарному стилю керівництва притаманні прямо протилежні характеристики: одноосібність у прийнятті управлінських рішень, демонстрація постійної вимогливості, несприятливий клімат у колективі,

агресивність, жорсткі адміністративні методи, неврахування індивідуальних особливостей працівників, командно-наказові методи управління, небажання впроваджувати нововведення, відсутність системи стимулювання, порушення етики службових відносин.

Ліберальний стиль керівництва характеризується відсутністю чітко вираженого впливу на колектив: байдужість до налагодження міжособистісних стосунків, до формування психологічного клімату в колективі, до впровадження нововведень; керівник не враховує індивідуально-психологічні особливості працівників; переважає пасивне невтручання.

У результаті аналізу основних особистісних і професійних якостей, які забезпечують відповідний стиль управління, зроблено висновок, що авторитарний стиль характеризують жорсткість, одноосібність, самостійність, офіційність; демократичний - підтримка, колегіальність, врівноваженість; ліберальний - байдужість, відособленість, пасивність.

Існує ще один стиль керівництва - ситуативний. Теорія із ситуативного лідерства твердить, що лідер завжди пристосовує свою поведінку до обставин і змін ситуацій. За дослідженнями лідери часто застосовують найулюбленіший стиль, який більше або менше підходить до їхнього особистого стилю. І часто досить важко змінити таку особисту диспозицію. Проте нові стилі поведінки, які можна набути, стають дуже ефективними, тому що вони набувалися свідомо. Важливо вміти усвідомлювати зв'язок між особистісними особливостями та проблемами в професійній діяльності, тоді в людини формується здатність передбачати та попереджувати деструктивні власні впливи, що, у свою чергу, покращує взаємовідносини та підвищує професійний рівень.

6. Керівник школи як лідер навчального процесу

У період інноваційного розвитку системи освіти України актуальними стають питання професійної самосвідомості та самовизначеності керівників закладів освіти, місія яких полягає не лише у власному професійному саморозвитку, а й у розвитку професіоналізму педагогів та формуванні творчої особистості учнів, здатних жити й творити в нових економічних (ринкових) умовах швидко змінюваного інформаційно-інноваційного простору.

Значущості набуває як розвиток у керівників відповідних знань, умінь, здібностей, якостей і мотивації, що сприяють розвитку їхньої інноваційної діяльності, так і комунікативних, рефлексивних здібностей, лідерських і дослідницьких якостей, мотивація до високоякісної професійної діяльності, тобто усвідомлення себе як лідера.


Страница:  1   2 

Скачать работу можно здесь Скачать работу "Психологічні основи авторитету педагога в учнів. Особистість керівника та її роль в оптимізації діяльності вчителя" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов