Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1: Значення творчого розвитку молодшого школяра для оволодіння навиками образотворчої діяльності.

1.1 Образотворче мистецтво в системі засобів формування творчого переосмислення навколишнього світу молодшого школяра.

1.2 Значення особистісно-зорієнтованого підходу у роботі з творчо-обдарованими дітьми на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах.

Розділ 2. Форми організації навчально-виховної діяльності на уроках образотворчого мистецтва з метою розвитку творчих здібностей та самовираження молодших школярів.

2.1 Групові та корпоративні форми роботи на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах.

2.2 Методика організації колективно-творчої роботи на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах.

2.3 Розвиток дитячої творчості у грі.

2.4 Інтегровані заняття з образотворчого мистецтва, музики, природознавства в системі творчого розвитку молодших школярів.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Образотворче мистецтво - один із засобів творчого розвитку вчителя та учнів. “Творчість, - писав В.О. Сухомлинський, починається там, де інтелектуальні й естетичні багатства, засвоєні, здобуті раніше, стають засобом пізнання, освоєння, перетворення світу. При цьому людська особистість немовби зливається із своїм духовним надбанням”.

Заняття мистецтвом повинні розвивати творчі здібності учнів, але для цього і педагог повинен бути причетним до художньої (а не тільки педагогічної) творчості. Вчитель відчиняє двері “своєї майстерні” і показує, що вона і створена для учнів.

Проблеми, які пропонуються для вирішення на уроках образотворчого мистецтва, завжди мають кілька розв'язків. Вони дають можливість виявити неповторність особистості, реалізувати духовний потенціал школяра. Виконуючи такі навчальні завдання дитина шукає в собі творця. Тому тут дуже важливо поважати особистість учня, намагатися зберегти його індивідуальність, вірити в його творчі сили.

Образотворче мистецтво розвиває зорову пам'ять, спостережливість, просторову уяву, дрібну моторику пальців, окомір, вміння зосереджуватись, наполегливість у досягненні мети, почуття ритму і гармонії.

Змістовні і цікаві уроки вчителя відіграють важливу роль в естетичному вихованні. А якщо до таких уроків додати продуману, організовану позакласну роботу з мистецтва, то роль художника-вчителя стає ще більше значущою.

Естетичне виховання - це глибокий, багаторічний педагогічний процес, в результаті якого формується естетичне ставлення дитини до оточуючого її світу, трудової діяльності, природи, мистецтва; формується культура відносин з людьми. Важливо, щоб у процесі естетичного виховання діти самі стали творцями прекрасного - не тільки вміли бачити і розуміти його, але й творити красу навколо себе. Мистецтво, діючи на емоційну сферу людини, стає могутнім засобом морального виховання, насичення духовного життя. Емоційне сприйняття художніх образів, що розкривають красу оточуючого світу, сприяє формуванню світогляду і духовної культури людини.

Завдання естетичного виховання школярів успішно реалізується на уроках з образотворчого мистецтва. Вони дають можливість ефективно розвивати почуття прекрасного, формувати естетичні смаки, вміння розуміти і цінувати твори мистецтва, пам'ятники історії та архітектури, красу і багатство рідної природи.

Образотворче мистецтво - унікальний навчальний предмет, який надає учням багато можливостей для духовного саморозкриття, творчого самовтілення, розвитку здатности до життєвого самовизначення, дає змогу розкрити нахили до різних творчих професій: художника, дизайнера, фотографа, модельєра, спеціаліста з комп'ютерної графіки.

Засвоюючи такі навчальні поняття, як “композицій”, “форма”, “колір”, “простір та об'єм”, школярі вчаться створювати, образи на рівні переосмислених в емоційно-естетичному ключі уявлень про навколишній світ, вільно оперуючи фарбами, кольорами, лініями, формами та їх поєднання.

Звичайно, результативна робота з впровадження нових механізмів викладання мистецьких дисциплін може здійснюватись, передусім, за умов й оптимальної організації, і тому найбільш успішно вона проходить там, де наполегливо працюють справжні ентузіасти своєї справи. Вони вдосконалюють мистецьку освіту, орієнтуючи її на формування творчої, естетично-ерудованої, цілісної особистості., використовуючи своєрідний вид людської діяльності - образотворче мистецтво.

Розділ 1: Значення творчого розвитку молодшого школяра для оволодіння навиками образотворчої діяльності

1.1 Образотворче мистецтво в системі засобів формування творчого переосмислення навколишнього світу молодшого школяра

У педагогічній практиці образотворче мистецтво сприяє розвитку образного мислення, асоціативної пам'яті, художньої уяви. Воно певною мірою впливає на внутрішній світ молодшого школяра, залучає його до сфери людських емоцій, виховує здібність орієнтуватися в навколишньому житті, пробуджує сприйнятливість до прекрасного.

Отже, завдання образотворчого мистецтва в сучасній початковій школі полягають у:

* розвитку усвідомлення явищ художньої культури та їх ролі в житті людини, суспільства;

* вихованні активного естетичного ставлення до явищ дійсності та мистецтва;

* систематичному та цілеспрямованому розвитку візуального та естетичного сприймання;

* формуванні практичних навичок та умінь у різних видах образотворчої діяльності;

* виявленні та удосконаленні художньо-творчих здібностей;

* послідовному формуванні естетичної культури особистості.

Значення і місце образотворчого мистецтва в початковій школі визначається завданнями всебічного і гармонійного розвитку особистості.

Образотворче мистецтво, як навчальний предмет, дає учням знання елементарних основ, що має велике значення щодо їхнього естетичного виховання. Вміння бачити в навколишній дійсності різноманітність форм, кольору, бачити прекрасне в різноманітних його проявах сприяє розвитку мистецьких здібностей, формуванню естетичного смаку.

В процесі зображення будь-якого об'єкту, в поєднанні з іншими предметами, із оточуючою обстановкою, утворює умови для пізнавальної та виховної роботи з учнями.

Одне із методологічних положень теорії пізнання - єдність і взаємопроникнення почуття і свідомості. При навчанні дітей малюванню і в бесідах про мистецтво з'являється можливість здійснити цю єдність на практиці. Естетичні смаки, мистецькі здібності учнів на окремих вікових ступенях можуть успішно розвиватись лише в процесі оволодіння повноцінними процесами, вміннями та навичками в творенні і при глибокому сприйманні кращих художніх творів.

Через малювання пробуджується інтерес до мистецтва, відкривається шлях правильного розуміння творів живопису, скульптури, архітектури, графіки, декоративно-прикладного мистецтва. Заняття розвивають вміння бачити красиве в природі, в оточуючому житті. Через зорові відчуття уточнюються уявлення про властивість речей та явищ, з однієї сторони, а з іншої - виховується естетичне відношення до цих речей та явищ.

Інколи висловлюється думка, що мистецтву образотворення слід навчати лише дітей, які проявили відповідні здібності. Це помилка. Досвід показує, що учні, які мають нормальний розвиток і чудовий зір, при відповідних умовах звичайно успішно оволодівають навиками мистецтва. Образотворче мистецтво у початковій школі - навчальний предмет, необхідний і доступний для всіх учнів, а не тільки здібних до малювання. Слід пам'ятати, що загальноосвітня школа не готує художників. Вона ставить завдання дати учням основи грамотного реального малюнка, допомогти їм оволодіти знаннями, які необхідні для багатьох сторін людської діяльності.

Єдність завдань виховання і навчання, які здійснюються в процесі занять, в значній мірі підвищує його педагогічну цінність. Індуктивні та дедуктивні форми мислення виховують в процесі аналізу та синтезу, який постійно проводиться під час спостереження того чи іншого предмета, явища, і при його відтворенні в малюнок. В малюванні особливо успішно розвивається спостереження, зорова пам'ять, увага, образне мистецтво. Поєднання цих здібностей забезпечує підвищення якості навчання. Розвиток спостереження, пам'яті, розуміння, характеру також отримує допоміжні можливості на уроках образотворчого мистецтва.

Навчання малюванню - вмінням об'єктивно і правдиво зобразити предмети, згідно з тим, як ми їх бачимо, зображати їх так, щоб за малюнком можна було б судити про будову і форму предмета - спирається на систематичний розвиток в учнів здібностей спостерігати, аналізувати, запам'ятовувати характерне в предметах та явищах. Таким чином, навчання образотворенню сприяє підвищенню культури зорового сприйняття, що має велике образотворче значення.

Зображувальна грамотність робить уявлення більш повнішими, чіткішими, міцнішими і стає однією з необхідних умов всебічного розвитку особистості. Така грамотність має велике загальноосвітнє значення і повинна набуватися вже в школі. Відсутність навичків малювання і достаньо розвинутої кмітливості, поняття форм, гармонії, кольору негативно впливає на роботу в більшості професій. Вміння малювати може допомагати на тільки в техніці, але і в будь-якій області культури.

Отже, курс образотворчого мистецтва початкової школи ставить завдання: навчити учнів елементарним основам реалістичного малюнка, вилуплення та ін., дати їм необхідні вміння і навички творити, по пам'яті, за уявою, розвивати зорове сприйняття, вміння відрізнити форму, забарвлення предметів і їх положення в просторі. Діти повинні навчитися розуміти значення малюнка в практичній діяльності людей і використовувати отримані навички та уміння на заняттях з інших навчальних предметів і в загальнокорисній роботі. Курс повинен сформувати естетичний смак і творчі здібності, дати елементарні знання з області образотворчого мистецтва, познайомити із окремими творами мистецтва, пробудити інтерес і любов до цього мистецтва.

Таким чином, малювання в школі необхідно розглядати як художню дисципліну і загальноосвітній предмет з широкими виховними та навчальними можливостями і завданнями.

В І і ІІ класах навчання малюванню має пропедевтичний характер, а в ІІІ і в ІV починається систематичне навчання правилам реалістичного зображення, проводиться малювання предметів об'ємої форми, які поставлені в різних положеннях. При цьому ставиться завдання правильно передати пропорції і характерні особливості предметів, які розташовані в перспективі.

1.2 Значення особистісно-зорієнтованого підходу у роботі з творчо-обдарованими дітьми на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах

Одним із важливих напрямків модернізації освіти, визначених у Національній доктрині розвитку освіти та Державній національній програмі “Освіта. Україна ХХІ століття”, є “оновлення змісту, форм і методів дошкільного виховання відповідно до вікових особливостей дітей дошкільного віку”. Реалізувати ці завдання можна, забезпечивши сучасні підходи до роботи з педагогічними кадрами. Адже “… педагогічні працівники, - зазначається в цьому важливому документі, - мають стати основною рушійною силою відродження та створення якісно нової націо-нальної системи освіти”.

У навчально-виховній роботі українські педагогічні колективи спрямовують зусилля на те, щоб якнайкраще підготувати своїх вихованців до життя, озброївши їх і знаннями, практичними навичками та вміннями. У ході навчально-виховних занять діти послідовно засвоюють цілісну систему знань про історію України, традиції українського народу, красу природи рідного краю. Кожне заняття передбачає поглиблення набутих уже раніше знань, доповнення та розширення їх з подальшим узагальненням нового змісту на рівні пізнавальних можливостей та образного мислення дошкільників. У своїй роботі вихователь опирається на родину, як перше життєдайне джерело пізнавального інтересу. Особистісно-орієнтований підхід до навчання та виховання дітей ставить до педагогів підвищені вимоги, зокрема, пошук цікавих й різноманітних форм роботи з вихованцями, глибоке вивчення психології дітей, з урахуванням індивідуальних особливостей кожного.

Дуже важливо, щоб засвоєні знання переходили в гнучкі уміння, раціональні способи, щоб навчальний результат заняття поєднувався з розвитком пізнавальних здібностей учнів, їх умінням учитися. Для реалізації цієї вимоги потрібно забезпечити різнобічний розвиток дітей. Зокрема, цілеспрямовано розвивати процеси сприймання, формувати загально навчальні вміння і навички, досвід творчої діяльності, світоглядні уявлення і поняття. Такий спосіб навчання створює найкращі передумови для розвитку позитивного ставлення до нього і виникнення пізнавальних інтересів і потреб.

Вже в початкових класах повинне мати місце нагромадження в молодших школярів певних знань, причому знань не розрізнених, а об'єднаних провідною ідеєю - ідеєю взаємозв'язку всіх явищ. Творчі здібності формуються протягом усього життя людини, проте в генезисі її становлення існують оптимальні сенситивні вікові періоди її формування.

Молодший шкільний є сприятливим для творчого розвитку дітей, їхніх здібностей до творчості. Саме в цей період активно розвиваються уява, дар фантазувати, творчо мислити, помітно проявляється допитливість, формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність. Вітчизняні й зарубіжні автори відзначають, що здібності виявляються і можуть розвиватися тільки в процесі діяльності. У той же час навчальний процес завжди має деяку схожість з науковим дослідженням.

Всі компоненти творчих здібностей тісно пов'язані між собою і в процесі творчої діяльності відіграють певну роль. Але творчими, у вузькому значені слова, є інтелектуально-евристичні здібності. Це передусім здатність генерувати ідеї, висувати гіпотези, фантазувати, асоціативно мислити, бачити суперечності, переносити знання й уміння в нові ситуації; здатність мислити, оцінювати. Саме ця група творчих здібностей більшою мірою за інші бере участь у створенні нового творчого продукту. Тому, розвиваючи творчі здібності школярів, слід зосередити увагу на розвитку саме цих властивостей особистості.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 1.1. Структурна модель творчих можливостей молодших школярів у навчально-творчій діяльності

Являючись невід'ємною частиною людської духовності, інтелектуальна творчість є соціальним механізмом, який протистоїть прогресивним явищам у розвитку суспільства.

Одним із суттєвих компонентів мислення людини, як вищої абстрактної форми пізнання об'єктивної реальності, є образне мислення. Воно як різновид розумової діяльності виконує свою основу гносеологічну функцію, забезпечуючи пізнання найбільш істотних і закономірних зв'язків об'єктів дійсності, однак виконує її специфічними засобами - у формі наочних образів, які забезпечують постійний зв'язок мислення з конкретними ситуаціями, з реальними об'єктами дійсності, що змінюються, збагачують процеси мислення багатьма деталями, втраченими в абстрактних поняттях.

Традиційно вважалося, що образне мислення притаманне дітям на ранньому етапі життя, а починаючи з середнього шкільного віку максимально розгорнуто функціонує досконаліше словесно-логічне мислення. Це призвело до того, що значне переважання вербальних методик навчання залишає недостатньо можливостей для вдосконалення образного мислення дітей; потенціал шкільних предметів щодо розвитку образного мислення призводить до реалізації ілюстративного підходу, що не потребує від школяра самостійного рішення задач на побудову тих чи інших образів.

Процес формування асоціативного мислення передбачає наявність нестандартних, деколи абсурдних асоціацій, тому що краще запам'ятовується яскраві образи. Вчителі мають це врахувати в практиці творчого розвитку школярів. Особливо важливим є метод зв'язаних асоціацій, де діти під час роботи знаходять зв'язки, тим вище рівень творчого потенціалу дитини.

В останні роки в результаті досліджень було встановлено, що творча діяльність людини забезпечується специфічними, особливими здібностями, які називають креативністю (здатність висувати неординарні та нестандартні ідеї, уникати традиційних схем, швидко розв'язувати проблемні ситуації).

Особисто орієнтований підхід до освіти створює умови, за яких позиція педагога полягає у гуманізмі, як меті і цінності, в неутилітарності його ставлення не лише до учня, а й до самого себе, в тому, щоб кожен вихованець поважав особисту гідність і гідність інших.

Особистісно орієнтоване навчання і виховання будується у формі співпраці вчителя з учнями, коли вони потрапляють у рівноправні умови: учень має змогу виявити самостійність думки, незалежність, здатність до вибору власної позиції. Забезпечується орієнтація на виявлення власних моделей учіння школяра, притаманних саме для його способів пізнавальної діяльності. Це досягається у процесі переорієнтації навчально-виховного процесу на активні методи навчання та виховання, залучення вчителів та учнів до пошуково-дослідницької діяльності, діагностики і педагогічної прогностики, засобами передбачення результатів педагогічного впливу, проектування розвитку особистості учнів:

вчитель вводить учнів у різноманітні педагогічні ситуації (вибору, співпереживання, гарантованого успіху, авансової довіри, творчості тощо). Ці ситуації мають відповідати певним віковим особливостям учня, наприклад, потребі у неформальному дружньому спілкуванні. Вони з самого початку ставлять перед учнем зрозумілі та посильні вимоги. Це зумовлює необхідність у багатоваріантності, гнучкості форм. організації різних видів діяльності: індивідуальна, парна, групова, колективна;

активно впроваджуються особистісно-орієнтоване спілкування (контакт з учителем, утвердження людської гідності, підтримання в учня бажання долучатися до світу людської культури, гармонізація “хочу” і “можу”);

створюються умови для реалізації своєю людяності, індивідуальності і неповторності;

спрямовується орієнтація на виявлення власних моделей учіння школяра, тобто найефективніших для нього способів пізнання діяльності. Це передбачає варіативність змісту, методів і форм навчання;

культивуються діалогічні форми навчально-виховної взаємодії вчителя з учнями як домінуючого виду навчально-виховного спілкування, які спонукають до обміну думками, враженнями.

Особистісно-орієнтований підхід у навчання та вихованні здійснюється найбільш ефективно, якщо:

в кожному учневі вчитель бачить особистість;

педагог спирається на емоційну сферу дитини, розвиває її гуманістичні почуття;

Проектування навчально-виховної роботи, яка передбачає створення розвивальної взаємодії вчителя - виховання як системи компонентами якої є:

психолого-педагогічна діагностика інтелектуального, фізичного, психологічного й духовного розвитку особистості учня;

постановка педагогічних завдань, коригування існуючих планів;

організація (самоорганізація) діяльності вихованців;

дослідження динаміки рівнів соціальної активності учнів;

аналіз і прогнозування виховних ситуацій міжсуб'єктної взаємодії на індивідуальному та груповому рівнях.

В центрі уваги - не якийсь середній учень, а кожен школяр, як особистість у своїй унікальності. Змінюється сам підхід: не від педагогічних впливів на учня, а від самого учня, який вибірково ставиться до цих впливів.

Визнання учня головною діючою фігурою всього навчально-виховного процесу є початком особистісно-орієнтованого навчання.

Але, щоб зробити учня дійсним суб'єктом навчально-виховного процесу, необхідно змінити всю технологію цього процесу - наприклад, уроки образотворчого мистецтва покликані розвивати у дитини не лише техніку володіння пензлем, а й естетичне сприйняття оточуючого, викликати різний емоційний стан. На уроках образотворчого мистецтва учні знайомляться із полотнами видатних майстрів живопису, передавати у малюнках, аплікаціях, при роботі з пластиліном красу й виразність форм, забарвлення, рухів об'єктів природи, але їх пізнавальні інтереси напряму залежать від дбайливого та професійного розвитку закладених в основу їх особистості творчих можливостей. Творчі можливості людини виявляються дуже рано. Найінтенсивніший період їх розвитку - 2-5 років. У цьому віці закладається фундамент особистості і вона вже проявляє себе. Первинний прояв здібностей полягає в непереборній, мимовільній тязі до різних сфер діяльності. Значить, передумови творчих можливостей треба шукати тут. Справа і обов'язок педагога, як і батьків, вихователів, вчителів - підтримати ці прагнення дитини.

Структура творчої обдарованості як компоненти включає:

1) домінуючу роль пізнавальної мотивації,

2) дослідницьку творчу активність, що виражається у виявленні нового, в постановці і вирішенні проблем,

3) можливості досягнення оригінальних рішень,

4) можливості прогнозування і передбачення,

5) здібність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, етичні, інтелектуальні оцінки.

Розділ 2. Форми організації навчально-виховної діяльності на уроках образотворчого мистецтва з метою розвитку творчих здібностей та самовираження молодших школярів

2.1 Групові та корпоративні форми роботи на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах

Групова навчальна діяльність -- це форма організації навчання в малих групах учнів, об'єднаних загальною навчальною метою. На уроках образотворчого мистецтва у початковій школі, успіх досягається при опосередкованому керівництві вчителем і в співпраці з учнями.

Учитель в груповій навчальній діяльності керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, які він пропонує групі та які регулюють діяльність учнів. Стосунки між учителем та учнями набувають характеру співпраці, тому що педагог безпосередньо втручається у роботу груп тільки в тому разі, якщо в учнів виникають запитання і вони самі звертаються по допомогу до вчителя. Це їхня спільна діяльність. Групова навчальна діяльність не ізолює учнів один від одного, а навпаки, дозволяє реалізувати природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги і співпраці.

Відомо, що учням буває психологічно складно звертатись за поясненням до вчителя і набагато простіше -- до ровесників.

Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що групова навчальна діяльність сприяє активізації й результативності навчання школярів, вихованню гуманних стосунків між ними, самостійності, умінню доводити і відстоювати свою точку зору, а головне, розвитку творчості молодшого школяра.

Як вид навчальної діяльності школярів, групова діяльність багатофункціональна.

У груповій навчальній діяльності учні показують високі результати засвоєння знань, формування вмінь. Пояснюється це тим, що "в цій роботі слабкі учні виконують за обсягом будь-яких вправ на 20--30% більше, ніж у фронтальній роботі. Групова форма роботи сприяє також організації більш ритмічної діяльності кожного учня".

Важливу роль групова діяльність відіграє у досягненні виховної функції навчання. У груповій навчальній діяльності формується колективізм, моральні, гуманні якості особистості. Важливу роль у формуванні цих якостей відіграють особливості організації групової роботи; розподіл функцій і обов'язків між учасниками діяльності, обмін думками, взаємна вимогливість і допомога, взаємоконтроль і взаємооцінка.

Групова навчальна діяльність виконує й організаційну функцію. Полягає вона в тому, що учні вчаться розподіляти обов'язки,, вчаться спілкування один з одним, розв'язують конфлікти, що виникають у спільній діяльності. В груповій роботі дитина бере на себе функції вчителя і виконує дорослі види діяльності.

На уроках образотворчого мистецтва у початковій школі, найбільші можливості групової навчальної діяльності виявляються на етапах закріплення, поглиблення, систематизації знань; Незважаючи на зазначені позитивні характеристики групової діяльності, абсолютизувати її, підміняти нею індивідуальну чи фронтальну роботу було б великою помилкою.

Технологія групової навчальної діяльності молодших школярів базується на таких положеннях:

необхідно навчати школярів прийомів ділової співпраці;

забезпечувати спеціальний добір дітей у групи;

актуалізувати активність кожного учня;

поєднувати всі форми навчальної діяльності школярів на занятті. Встановлено, що оптимальний розмір групи як функціональної системи на уроках образотворчого мистецтва не визначається її психологічними властивостями, а зумовлюється конкретним змістом предметної діяльності та факторами, що мають соціальну природу.

Для педагогічної теорії і практики питання кількості навчальної групи має першочергове значення. Як свідчать публікації в педагогічній літературі (X.Й. Діймете, В.В. Котов, І.М. Чередов та інші), кількість навчальних груп коливається в межах від трьох до восьми осіб.

Реальні умови масової школи свідчать, що в школі найбільш раціонально організовувати навчальні групи із чотирьох-п'яти осіб. Нечисленні групи сприяють зручному і швидкому розміщенню учнів, активній діяльності кожного члена групи, розподілу обов'язків. Істотним моментом у створенні навчальних груп є їх склад. Групи мають бути гетерогенними за навчальними та психологічними можливостями дітей: у групі повинен бути хоча б один сильний учень. Групу слід формувати на основі особистісних переваг учнів, обрати константа, розподілити обов?язки (В,О, Вихруш, Є.С.Задоя, X.Й. Діймете, О.Я. Савченко, І.М. Чередов та інші). При створенні груп потрібно брати до уваги психологічну єдність дітей, бажання учнів, потенціал можливостей для їх успішної спільної діяльності. Консультанта, за товариською згодою, призначає вчитель. Це, зазвичай, успішний у навчанні учень. Робота в навчальних групах будується на принципі рівноправності.

Спираючись на дослідження І.М. Передова, можна запропоновувати таку схему розміщення учнів у групі (див.рис).

Організовуючи групову навчальну діяльність на занятті, потрібно забезпечити активність кожного учня. Цього можна досягти, розподіливши запропоновані групі завдання на частини за кількістю учасників групи, коли кожен має виконати свою частину роботи і пояснити спосіб її виконання іншим, а також налагодивши систему обліку діяльності кожного учня в групі. Для відображення діяльності роботи учням можна запропонувати такі питання:

1. Функціонування в групі:

Чи розв'язала група те, що повинна була розв'язати?

Як, на твою думку, чи були у групі труднощі?

Чи були розв'язані труднощі?

2. Ролі учасників:

Чи мав ти певну роль у групі? -Яку?

Як ти вважаєш, ти її виконав?

Тобі було важко? Чому?

Чи був ти корисним у групі? У чому конкретно:

-- Чи працював ти самостійно в той час, коли вся група

працювала разом?

3. Оцінка.

Як уже вказувалося, групова навчальна діяльність корисна на всіх етапах уроку, особливо під час перевірки домашнього завдання, закріплення знань, застосування їх на практиці, де допомога дорослого вже не потрібна і навіть шкодить, бо заважає становленню рефлексії, і водночас повністю самостійно дитина діяти не може.

Можливості вибору групової навчальної діяльності на різних етапах уроку продемонстровано у таблиці.

творчий розвиток школяр мистецтво

ЕТАП УРОКУ	ФОРМА ДІЯЛЬНОСТІ
Перевірка домашнього завдання	Парна Ланкова
Вивчення нового	Диференційовано-групова
Закріплення і вдосконалення	Ланкова Парна Диференційовано-групова Індивідуально-групова
Повторення і застосування знань	Парна Ланкова Кооперативно-групова

2.2 Методика організації колективно-творчої роботи на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах

Використання технології колективного навчання на уроках образотворчого мистецтва має наступні цілі:

1. Розвиток комунікативних здібностей учнів і потреби естетичного спілкування

2. Активізація пізнавального процесу і розширення можливостей реалізації знань

3. Активізація образотворчої творчості на уроках

4. Спрощення процесу систематизації і закріплення знань, умінь і навичок
У методиці викладання образотворчого мистецтва відомі три класифікації колективних форм образотворчої діяльності :

1. Фронтальна (індивідуально-колективна), при якій колективна робота є з'єднанням індивідуальних малюнків учнів, зроблених з урахуванням поставленого учителем завдання або зі знанням задуму загальної композиції

2. Комплексна форма припускає виконання колективної роботи на одній площині, коли кожен учень робить свою частину завдання, маючи уявлення про загальний результат.

3. Колективно-виробнича форма, при якій діяльність дітей будується за принципом конвеєра, коли кожен робить тільки одну певну операцію в процесі виготовлення виробу.

У основі цієї класифікації лежать три основні форми спільної діяльності, виділеної психологами, :

1. Спільно-індивідуальна форма характеризується тим, що на початковому етапі учасники працюють індивідуально і лише на завершуючому етапі діяльність кожного стає частиною загальної композиції

2. Спільно-послідовна форма припускає роботу за принципом конвеєра, коли результат дії одного учасника знаходитися в тісній залежності від результатів попереднього і наступного .

3. Спільно-взаємодіюча форма представляє можливості вести спільну роботу одночасно усім учасникам, погоджуючи їх дії на кожному з етапів колективної діяльності.

Робота за технологією колективного навчання здійснюється через:

а) роботу в парах;

б) роботу в малих групах (3-5 чоловік);

в) колективну роботу (великі групи, половина або увесь клас)

Основні етапу уроку за технологією колективного навчання :

1. Ознайомлення з учбовими цілями

2. Кожен учень вивчає свій фрагмент учбового матеріалу (фрагменти завдань складаються з урахуванням рівнів засвоєння матеріалу різними учнями)

3. Кожен учень працює в парі, де пари формуються також з урахуванням рівнів учнів і відбувається зміна партнерів

4. Систематизація і узагальнення учителем пройденого матеріалу, корекція знань і умінь учнів

5. Рефлексія (проводиться в будь-якій формі)

(Приклад уроку колективно-творчої роботи див.: Додаток 1 та Додаток 2)

2.3 Розвиток дитячої творчості у грі

Дитинство - суттєвий період у розвитку дитини. Характерною його особливістю є прагнення до гри. В ігровій ситуації дитина здійснює свої бажання, реалізує свої потреби, інтереси. В неї розвивається фізична сила, моторність, швидкість і точність рухів, координація. Гра є важливим засобом навчання дитини, пізнання навколишнього життя і людських взаємин. У грі учасники вчаться думати, працювати, творити і радіти успіхам, набувати досвіду в різних ігрових ситуаціях.

Таким чином, гра охоплює все: мислення, нові інформації, новий досвід, комунікацію, працю, є засобом для фізичного, розумового, суспільного та психічного розвитку дитини. Ігри мають особливе значення як для кожної дитини зокрема, так і для організованої групи дітей. Вчителі повинні постійно мати на увазі слова В. Сухомлинського про те, що «дитина має справжнє емоційне і інтелектуальне життя тільки тоді, коли вона живе в світі ігор, музики, фантазії, творчості. Без цього вона не краще за зів'ялу квітку».

Спостерігаючи за учнями - шестилітками на уроках образотворчого мистецтва, помітили, що вони часто не можуть опанувати елементи зображувальної діяльності, бо не розуміють доцільності більшості правил і вимог. Та варто запропонувати близьку їм тему або завдання в цікавій формі, все стає на свої місця: діти починають на стільки емоційно реагувати на процес малювання, ніби самі беруть безпосередню участь у зображуваних подіях, а персонажі немов оживають під їхніми пензлями. Це дає змогу вчителю цілеспрямовано впливати на почуття вихованців, розвивати фантазію, уяву.

Творча активність школярів на уроці не виникає сама по собі, її треба стимулювати, створити відповідну атмосферу. Найефективніший прийом щодо цього - застосування гри, ігрових ситуацій, завдяки яким значно зростає інтерес дітей до навчання

Використовуючи гру на уроках образотворчого мистецтва. Вчитель повинен мати певну педагогічну мету, чітко знати, що він цим виховує. Поставлена педагогічна мета визначає дидактичні задачі гри, її навчаючий характер.

Хороша гра потребує нескладного ігрового обладнання, яке діти можуть робити самі під керівництвом вчителя або батьків, можуть знайти у себе вдома і принести на урок. Таке обладнання виконується з паперу, картону, фанери. Ляльок, яких у дітей немає, таких як Замазура або Дідусь - лісовичок, доводиться вирізати з поролону й розфарбовувати гуашевими фарбами. Необхідні трафарети вирізаємо із цупкого паперу. А яке задоволення самим підготувати костюм до інсценівок, до рольової гри!

Одна з головних задач дидактичних ігор - естетичне виховання. Досягається воно шляхом розвитку у дітей спостережливості, художнього бачення краси форми і кольору.

Дидактична гра чи вправа триває 3-5 хвилин. Пояснення змісту повинно бути коротким, зрозумілим і емоційним. Всі дидактичні ігри повинні бути узгодженні із змістом наступної образотворчої діяльності.

В удосконаленні техніки малювання, засвоєнні деяких прийомів композиції допомагає, зокрема, гра у «фотографування». На екскурсіях у природу, прогулянках дітям пропонується «видошукач»- картонна планка розміром 15* 10 сантиметрів з віконечком близько 10* 7 сантиметрів. Учитель загадує кожному «сфотографувати» те, що найбільше сподобалось, а після уроку образотворчого мистецтва, під час наступної прогулянки учні колективно вгадують, який предмет чи куточок природи зображено на тому чи іншому малюнку. Одночасно відбувається аналіз робіт.

З великим задоволенням учні виконують на уроках образотворчого мистецтва ролі героїв казок. Такий ігровий прийом робить урок нестандартним, живим, і діти легко засвоюють правила образотворчої грамоти.

На уроках тематичного малювання важливе використання таких ігрових моментів, як виконання відеорепортажів з коментарями, віршами, розповідями, інтерв'ю на вулицях.

Результативність образотворчої діяльності кожного учня залежить від того, з яким настроєм він працює, чи охоче виконує завдання. І коли дитина задоволена зробленим, коли малювання приносить їй радість, - це вже успіх педагога.

(Див.: Додаток 3)

2.4 Інтегровані заняття з образотворчого мистецтва, музики, природознавства в системі творчого розвитку молодших школярів

Інтеграція навчальних предметів - це вимога часу, це творчість, самобутність, мистецтво педагога . Інтегрований урок стимулює пізнавальну самостійність, творчу активність та ініціативу учнів, такий урок дає можливість підводити дітей до усвідомленої і емоційно пережитої потреби міркувати і висловлювати свої думки. Тому наша мета була розробити вимоги до проведення уроків у початковій школі.

З метою покращення якості проведення уроку, підвищення рівня знань учнів пропонуємо вимоги до проведення інтегрованих уроків.

Серед загальних вимог, яким повинен відповідати якісний інтегрований урок, виділяють наступні:

1. Використання нових досягнень науки, передової педагогічної практики, побудови уроку на основі закономірностей навчально-виховного процесу.

2. Інформація на уроці оптимальному співвідношенні всіх дидактичних принципів і правил.

3. Забезпечення належних умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з врахуванням їх інтересів здібностей і потреб.

4. Зв'язок з раніше засвоєними знаннями і вміннями, опора на досягнутий рівень розвитку учнів.

5. Мотивація і активізація розвитку всіх сфер особистості.

6. Логічність і емоційність всіх етапів навчально-виховної діяльності.

7. Ефективність використання педагогічних засобів.

8. Зв'язок з життям, особистим досвідом учнів.

9. Формування практично необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення і діяльності.

10. Формування вміння вчитися, потреби постійно поповнювати об'єм знань.

11. Ретельна діяльність, прогнозування, проектування і планування кожного уроку.

Інтегрований урок, як і звичайний традиційний урок, направлений на досягнення триєдиної мети. З урахуванням цього загальні вимоги до уроку конкретизуються в дидактичних, виховних і розвиваючих вимогах.

До дидактичних (навчальних) вимог відносяться:

І чітке визначення задач кожного предмета, що інтегруються на уроці;

І раціоналізація інформаційного навчання уроку, оптимізація інтегрованого змісту з урахуванням соціальних і особистих потреб;

І раціональне поєднання різноманітних форм і методів;

І творчий підхід до формування структури уроку;

І забезпечення оперативного зворотного зв'язку.

Виховні вимоги до інтегрованого уроку включають:

- визначення виховних можливостей навчального матеріалу, діяльності на урок;

- постановку тільки тих виховних завдань, які органічно витікають із цілей і змісту навчальної роботи;

- формування життєво необхідних якостей: охайності, відповідальності, самостійності, уважності, чесності, колективізму та ін;

- увага і гуманне відношення до учнів, до тримання вимог педагогічного такту, співробітництво зі школярами і зацікавленість у інших успіхах.

До розвивальних вимог відносяться:

- формування і розвиток в учнів позитивних мотивів навчально-пізнавальної діяльності, інтересів, творчої ініціативи і активності;

- вивчення та врахування рівня розвитку і психологічних особливостей учнів, проектування «зони найближчого розвитку»;

- проведення інтегрованого уроку на випереджаючому рівні, стимулювання нових якісних змін у розвитку.

Концепції Н. Ф. Борисенко, І.Д. Звєрєва,В.М. Максимової, В.Н.Федорової та інших свідчать, що міжпредметні зв'язки становлять відображення міжнаукових зв'язків у змісті й методах навчання різних дисциплін. Навчальні предмети - дидактичний еквівалент основ відповідних наук. Дидактична специфіка істотно відрізняє навчальні предмети і їх взаємодії - від міжнаукових.

Загальнодидактична схема на засадах інтеграції, яка дозволяє усунути дублювання навчального матеріалу, забезпечує єдиний підхід до здобуття ґрунтовних і цілісних знань при економії навчального часу, така:

вибір базового предмета - теми(образотворче мистецтво);

інтеграція знань базового предмета - теми за знаннями сумісних фундаментальних наук(музика, природознавство);

профілювання знань із врахуванням типу закладу, потреб особи і суспільства.[8]

Функцію синтезування і поглиблення знань виконують системно-узагальнюючі заняття, інтегративні дні, інтегровані курси, заняття в гуртках, екскурсії в природу тощо.

Основна мета уроків серед природи - навчити дітей думати. Досягти цього, вважав В.О. Сухомлинський, можна, тільки навчивши їх спостерігати, дивуватися, радіти пізнанню, перетворювати думку слова, творити казку. Коли діти спостерігають за явищами природи, перед ними відкривається несподіване в навколишньому світі, його таємниця і краса. Вони дивуються раніше не поміченому. І тут починається роздуми серед природи.

Висновки

Живопис - це передача з допомогою фарб живого світу, який мибачимо навколо себе. Саме слово "живопис" означає живописати, тобто писати життя. Це твори мистецтва, виконані будь-якими фарбами. В живописі предмети і явища дійсності зображуються за допомогою фарб, що нанесені на будь-яку поверхню. Те, що зображення створюється за допомогою кольору, - істотна відмінна особливість живопису.

Створюючи картину, художник-живописець наносить зображення на полотно, але щоб надати предметам об'ємної форми, він за допомогою світла і тіні створює ілюзію тривимірності. В результаті глядачеві здається, що написане на полотні існує в просторі, і це дозволяє творам живопису досягти зорової переконливості.

Будь-який твір живопису не існує сам по собі. Він існує для глядача. Створюючи картину, художник передає людям щось особливе, важливе, суттєве. Живопис - найулюбленіший і найпопулярніший вид мистецтва. Чому люблять живопис? Передусім тому, що в його розпорядженні колір, який так сильно діє на нас і в природі, і в мистецтві. Крім того, живопис воістину всесильний: йому підвладні лірика і епос, трагедія і фарс. Він створює цінності особливого порядку: ми бачимо і цінуємо в ньому саму повноту людського буття. Живопис - найбезпосередніший з усіх видів образотворчого мистецтва.

Ознайомлення молодших школярів з образотворчим мистецтвом -одне із основних завдань реалізацій програми "Образотворче мистецтво і художня праця". Тому дуже важливо правильно побудувати педагогічний процес залучення учнів до живопису, при цьому використати такі твори мистецтва, які дали б можливість для вирішення усіх завдань естетичного виховання, активізації інтересу до громадського життя країни, до різних видів діяльності людини, до цінностей, які створює народ і до художньої творчості та для формування духовного світу дитини.

Вплив мистецтва на становлення особистості людини, її розвиток дуже значний. Без виховання естетично грамотних людей, виховання з дитячих років поваги до духовних цінностей, уміння розуміти і шанувати мистецтво, без пробудження у дітей творчості неможливе становлення творчої активної особистості.

З допомогою живопису дітей можна навчити розуміти гармонію природи, давати порівняльну оцінку її явищ, встановлювати взаємозв'язки змісту твору з задумом художника, розвивати мислительну діяльність, уміння робити узагальнення на основі аналізу, робити свої судження.

Образотворче мистецтво дозволяє вчителю не тільки розвивати у дітей інтерес до живопису, але і формувати початкові основи сприймання навколишнього світу. Бажано знайомити школярів з картинами, створеними різними художниками на одну й ту ж тему: "Сім'я" Г.Сорогіна і "Сім'я" Ю.Кугача. Це дає змогу формувати у них особистісне емоційно-оціночне ставлення до картин та естетичний смак.

Вчитель повинен вдосконалювати методику відбору творів мистецтва, враховуючи вікові особливості дітей, їх психофізіологічний та інтелектуальний рівень. Проявляючи при цьому творчість, він зможе відчинити вікно у світ прекрасного.

Мистецтво може і повинно відігравати в системі освіти важливу роль, як засіб збагачення духовного життя дітей, гуманізації їх особистості.

Список використаної літератури

1. Аболіна Т. Г., Миропольська. Естетичне виховання в школі. - К., 1987.

2. Асєєв Ю. С. Джерела. Мистецтво Київської Русі. - К.: Мистецтво, 1980.

3. Бєлкіна Е. О. Від подиву до творчості // Мистецтво та освіта. - 1998, №2.

4. Біда О. К. Роль уроків на природі в естетичному розвитку молодих школярів // Мистецтво та освіта. - 2000, №1.

5. Бойчук М. Думки про мистецтво // Живописна Україна. - 1992. - № 1-2.

6. Ганнусенко Н. О. З досвіду художньо-естетичного виховання учнів у шкільних музеях // Мистецтво та освіта. - 1999, №4.

7. Джола Д. М., Щердо А. Б. Теорія і методика естетичного виховання школярів. - К., 1998.

8. Калягін Ю.М. Інтеграція шкільного навчання ІІ Початкова школа.- 1990. - №9 - с. 28 - 31.

9. Каменський Я.А. Велика дидактика. - К.: Радуга. 1955 - 420с.

10. Кириченко М. А. Основи образотворчої грамоти. - К.: Головне видавництво видавничого об'єднання “Вища школа”, 1982.

11. Коновець С. В. Образотворче мистецтво як засіб активації дитячої творчості // Мистецтво та освіта. - 1999, №3.

12. Коновець С. В. Образотворче мистецтво в початковій школі // К. - 2000 - 79 с.

13. Кузин В. С. Изобразительное искусство и методика его преподавания в начальных класах. - М.: Просвещение, 1984, 320 с.

14. Матковська О. О. Основи образотворчого мистецтва з методики викладання у початкових класах: курс лекцій. - Рівне, 1997.

15. Міщенко О.В. Дидактичні ігри в навчальному процесі молодших школярів // Сучасні проблеми розвитку теорії та методики ігор: Тези наук.-практ. конф. - Льв., 1997. - С. 65-66.

16. Мойсеюк М.Є. Педагогіка. - К.: Либідь, 2001. - 446 с.

17. Непомнящая-Серж Н. О недостатках в руководстве сюжетно-ролевыми играми // Дошкольное воспитание. - 1981. - № 11. - С.17.

18. Паламарчук В.І. Проблема поєднання слова і наочності у сучасній дидактиці // Педагогіка. - К., 1986. - Вип. 25. - С. 20-24.

19. Парнах М. Уроки изобразительного искусства // Искусство в школе. - 2001. - №3. - С. 57-60.

20. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. - К.: Початкова школа, 2003. - 296 с.

21. Сисоєва О. В. Естетичне ставлення дітей до творів живопису. - К., 1998.

22. Твори українського образотворчого мистецтва на уроках в школі: метод, рекомендації для вчителів образотворчого мистецтва. К. - 1997.

23. Українська художня культура: Навчальний посібник // За редакцією Ляшенка І. Ф. - К.: Либідь, 1996 - 416 с.

24. Фомичева А. П. Методика обучения рисованию в восьмилетней школе. - М.: Издательство академии пед. наук РСФСР - 1963.

Размещено на Allbest.ru