главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Коллекция рефератов Otherreferats
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Проблема творчого розвитку особистості

Актуальність проблеми, особливості, організаційно-методичні та психолого-педагогічні основи процесу формування вмінь і навичок учнів. Формування політехнічних, загально-трудових, професійних вмінь і навичок як одне з головних завдань виховання молоді.

Рубрика: Педагогика
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 24.10.2010
Размер файла: 45,3 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Методика формування загально трудових вмінь танавичок учнів
Основи методики формування загально трудових вмінь і навичок учнів 5–9 класів на заняттях з трудового навчання в загальноосвітній школі по темі "Проектування та виготовлення виробів з металу". Проведення та результат педагогічного експерименту.
курсовая работа [62,0 K], добавлена 27.09.2008

2. Формування вмінь та навичок самостійної роботи в учнів початкових класів
Психолого-педагогічні особливості учнів 1-4 класів. Самостійна робота як форма організації навчання. Аналіз передового педагогічного досвіду з формування вмінь та навичок самостійної роботи в учнів. Організація індивідуальної роботи у молодших класах.
курсовая работа [47,0 K], добавлена 08.01.2013

3. Формування вмінь та навичок самостійної роботи в учнів початкових класів
Розвиток самостійності як актуальна проблема теорії і практики. Психолого-педагогічні особливості учнів 1-4 класу. Самостійна робота як форма організації навчання. Аналіз педагогічного досвіду з формування навичок самостійної роботи молодших учнів.
курсовая работа [47,1 K], добавлена 19.01.2013

4. Формування навчальних умінь та навичок
Особливості конструктивних, організаційно-технологічних та трудових знань і вмінь. Дидактичні принципи і методичні прийоми формування умінь і навичок. Фронтальна та індивідуальна перевірка набутого в навчально-виховному процесі досвіду у школярів.
курсовая работа [51,7 K], добавлена 24.10.2010

5. Теоретичні основи формування і розвитку загальнотрудових умінь і навичок в учнів 8-11 класів при вивченні профілю "Деревооброрбка"
Основи формування в учнів спеціальних вмінь на заняттях з трудового навчання у 8-11 класах при вивченні профілю "Деревообробка". Педагогічна сутність проблеми формування і розвитку загальнотрудових умінь і навичок в учнів. Методичний аналіз програми.
курсовая работа [37,4 K], добавлена 27.09.2008

6. Реалізація шляхів естетичного виховання першокласників у процесі формування каліграфічної навички
Психолого-педагогічні основи формування, сутність, особливості графічної навички у молодших школярів, організаційно-дидактичні умови розвитку навичок. Шляхи реалізації естетичного виховання першокласників засобами каліграфічного письма, методичні засади.
дипломная работа [172,3 K], добавлена 24.09.2009

7. Формування народознавчих знань та вмінь учнів
Способи формування знань і вмінь учнів. Мотивування учням необхідність знань з українського народознавства. Ефективне використання наочності. Формуванню практичних навичок учнів. Розвиток національних традицій, звичаїв і обрядів. Міжпредметні зв’язки.
реферат [39,4 K], добавлена 30.01.2009

8. Формування читацької компетентності у школярів
Шляхи формування читацьких навичок і умінь учнів. Оцінка впливу літератури на школярів, проблеми сучасного уроку. Особливості формування читацької культури. Психолого-педагогічні умови використання творчих завдань у сучасній методиці вивчення літератури.
контрольная работа [33,1 K], добавлена 14.11.2010

9. Особливості вивчення творів різних жанрів в початковій школі
Психолого-педагогічні передумови формування читацьких умінь і навичок у молодших школярів. Основні лінгво-методичні проблеми навчання виразному читанню. Ефективність і зміст експериментального дослідження розвитку умінь і навичок виразного читання.
дипломная работа [7,7 M], добавлена 22.09.2009

10. Формування у молодших школярів комунікативних умінь і навичок на уроках рідної мови
Теорія і практика, психолого-педагогічні та методологічні основи, шляхи формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів. Організація та зміст експериментального дослідження ефективності формування умінь і навичок учнів на уроках рідної мови.
дипломная работа [93,9 K], добавлена 27.09.2009


Другие работы, подобные Проблема творчого розвитку особистості


26

Зміст

  • Вступ
  • 1. Психолого-педагогічні основи формування професійних знань і вмінь
    • 1.1 Поняття знання і уміння в педагогіці і психології
    • 1.2 Сутність професійних знань і вмінь
  • 2. Організаційно-методичні основи, формування професійних знань і вмінь
    • 2.1 Традиційні методи формування знань і вмінь
    • 2.2 Активні методи формування знань і вмінь
    • 2.3 Використання засобів комп`ютерів, стендів, тренажерів
  • Висновки
  • Список використаних джерел
  • Додаток

Вступ

Успіх будь-якої діяльності залежить від уміння її виконувати. Це стосується кожної виробничої роботи, письма, читання, гри на музичному інструменті, педагогічної, спортивної діяльності тощо.

Актуальність. Програмою загальноосвітньої школи передбачаються певні вимоги до вмінь та навичок учнів, тому навчальний процес, в ході якого формуються вміння та навички постійного вдосконалення та розробки нових методичних підходів.

Проблема формування професійних вмінь і навичок відноситься до числа тих актуальних проблем, які виникли в зв'язку з швидким розвитком науки, техніки, нових технологій. Нові економічні відносини в усіх галузях виробництва підвищують вимоги до кваліфікації спеціалістів, зайнятих в промисловості, будівництві, на транспорті, в сільському господарстві, до їх професійної підготовки. Вони повинні вміти планувати, програмувати, керувати, контролювати, регулювати, налагоджувати різні автоматично діючі машини, станки, агрегати; вміти своєчасно і швидко визначати, орієнтуючись на сигнали контрольних і вимірювальних приладів, причини несправностей, зупинок; вміти усувати несправності і відновлювати роботу автоматичної системи в усіх випадках її порушення.

У педагогічній психології, загальній дидактиці і методиках окремих дисциплін багато уваги приділяється проблемам формування вмінь і навичок, розкриттю закономірностей їх генезису і ієрархізації. Формуванню професійних вмінь і навичок сприяли теоретико-методологічні праці психологів Л.С. Виготського, П.Я. Гальперiна, В.В. Давидова, А.Н. Леонтєва, Н.Ф. Тализiної, А.К. Тихомирова, педагогів М.Л. Данилова, Б.П. Єсипова, Б.Т. Лiхачова, Є.О. Мілеряна, М.М. Скаткiна, Т.Н. Фiлiпова, І.Ф. Харламова, Д.О. Тхоржевського.

Суттєвий вклад у вирішення проблеми формування вмінь і навичок внесено різносторонніми теоретико-методологічними дослідженнями Ю.К. Бабанського, А.І. Дьоміна, І.Р. Звєрєва, Л.Я. Зорiної, Е.П. Ільїна, І.Я. Лернера, М.І. Махмутова, Л.І. Новiкової, Т.І. Шамової, Г.І. Щукiної. Дiапазон проблем, ними аналізований, дуже широкий: різні питання раціоналізації навчання, аналіз можливостей навчального закладу у відношенні до цієї проблеми, перспективи якісного вдосконалення навчально-виховного процесу.

Об`єкт дослідження - процес навчання учнів.

Предмет дослідження - формування знань та вмінь.

Мета дослідження - вивчити особливості процесу формування професійних знань та вмінь учнів.

Основними завданнями дослідження є:

- дати поняття про знання та вміння з точки зору психолого-педагогічної позиції;

- розглянути організаційно-методичні основи формування професійних знань і вмінь.

При виконанні даної роботи для досягнення поставленої мети були використані такі методи дослідження: збір та аналіз наукової і науково-методичної літератури; узагальнення.

1. Психолого-педагогічні основи формування професійних знань і вмінь

1.1 Поняття знання і уміння в педагогіці і психології

Знання - це основні закономірності предметної галузі, які дають людині змогу вирішувати конкретні професійні та інші завдання, а саме: факти, поняття, правила, оцінки, взаємозалежності, евристики, а також стратегії прийняття рішень у цій галузі. Знання - це сукупність відомостей, які створюють цілісний опис, що відповідає деякому рівню обізнаності про питання, предмет, проблему, що описуються.

Формування знань краще проходить через активну пізнавальну діяльність, а отже мислення. В основі навчання лежить процес логічного мислення учнів. В старшій школі учні повинні оволодіти, оперувати системою наукових понять, символів, умовних позначень, навчитися міркувати в теоретичному плані. Це забезпечує формування формально-логічного мислення, формування рефлективності.

Склад знань інтелектуальних програмних систем залежить від проблемної галузі, від структури системи, від вимог та цілей користувачів, від мови спілкування.

Знання та дані мають багато спільного, а різницю між ними дають змогу уяснити такі терміни, як екстенсіонал та інтенсіонал, що належать до будь-якого поняття, яке використовує людина. Екстенсіонал - набір конкретних фактів, що відповідають даному поняттю.

Уміння інколи зводять до знання якої-небудь справи, розуміння того, як вона робиться, ознайомлення з порядком її виконання. Проте це ще не є вміння, а тільки одна з його потрібних передумов.

Людина може, наприклад, знати правила керування автомобілем, але робить це настільки недосконало, що їй ніхто не дасть дозволу його водити. Учень може знати, як треба складати план оповідання, але досить простежити за виконанням ним цього завдання, щоб сказати, що потрібне вміння в нього ще не сформувалося [3].

Уміння є там, де знання певної справи поєднується з вправністю під час виконання тих дій, з яких складається ця діяльність. Уміє водити автомашину той, хто, керуючись відомими йому правилами, робить це вправно, чітко й бездоганно, той, хто має навички в цій справі. Уміє складати план та людина, в якої виробили певні навички опрацювання тексту.

Так само і вміння грати на будь-якому інструменті, малювати, вико-нувати фізичні та інші завдання спирається на певні навички.

Отже, вміння - це оволодіння способами (прийомами) використовувати засвоєні знання на практиці [3].

Діяльність людини часто складається з цілої низки різних дій. Тому вміння її виконувати також складається з низки часткових умінь. Так, уміння водити автомашину включає такі складові, як уміння завести мотор, регулювати його роботу, керувати рухом, стежити за ближчим і віддаленим полем дороги, за роботою машини.

Уміння учня навчатися включає: уміння планувати свою навчальну домашню роботу, братися в певні години за її виконання раціональними способами, заучувати заданий текст, виконувати письмові завдання, контролювати результат їх виконання. Комплекс часткових умінь, тісно пов'язаних між собою, становить усе те, що називають умінням: водити машину, навчатися, грати на музичному інструменті, малювати тощо.

Уміння - проміжний етап опанування нового способу дії, відповідно до певних правил (знань). Уміння співвідноситься з тим рівнем, який на початковому етапі виражається в формі опанованого знання (правила, теореми, визначення), яке зрозуміле учневі і може бути довільно відтворене. Під час використання цього знання воно набуває деяких операційних характеристик, має форму правильно виконуваних дій, що регулюються цим правилом. У разі виникнення труднощів учень звертається до правила з метою контролю над діями або перевірки допущених помилок.

На етапі уміння опанований спосіб дії регулюється знанням. У процесі тренування, яке включає розв'язання нових завдань у нових умовах, досягається перетворення вміння на навичку. При цьому відбувається зміна регуляційно-орієнтувальної основи дії, а сама дія виконується правильно, без співвіднесення з правилом (знанням).

Процес виконання дії здійснюється у формі автоматизованої (не усвідомлюваної) психічної регуляції. А звернення до знання відбувається лише у випадках утруднень у дії.

Типи дій, засновані на використанні різноманітних знань і включенні їх до тих чи інших видів діяльності (читання, письмо, лічба тощо), мають специфічні особливості як на шляху від знання до уміння, так і на шляху від уміння до навички [7].

Загальними умовами, що сприяють найбільшій ефективності формування уміння, є: а) розуміння людиною узагальненого правила; б) зворотний зв'язок у процесі розв'язання нових завдань.

Повторюючи ту чи іншу дію, людина вправляється, виконуючи її. Внаслідок цього вдосконалюється виконання нею цієї дії. Дія виконується дедалі швидше, легше, вільніше, вимагає меншого напруження, зусиль і вольового контролю, кількість помилкових рухів зменшується.

Людина усвідомлює мету дії, шлях досягнення цієї мети, техніка її досягнення функціонує сама по собі, більш або менш автоматично, без участі свідомості.

Отже, вдосконалені шляхом багаторазового вправляння компоненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій, називаються навичками.

Наявність таких навичок значно полегшує людині виконання її свідомих завдань. За свідомістю залишається можливість починати, регулювати й закінчувати дію -- сам же рух відбувається без будь-якого подальшого втручання волі, будучи реальним повторенням того, що вже робилося тисячі разів (І.М. Сєченов).

Людина може усвідомлювати й автоматизовані компоненти дії, тобто рухи, з яких складається певна діяльність. У разі потреби вона може спрямовувати свою увагу на саму техніку написання літер з метою, наприклад, вивести їх каліграфічно, красиво.

Можуть усвідомлюватися рухи артикуляційних органів під час ви-мовляння звуків мови, звичні рухи пальців при грі на музичному інструменті з метою її проконтролювати або змінити характер гри. Рухи усвідомлюються в разі труднощів, перешкод у процесі їх виконання.

Різновиди вмінь. Уміння - складові будь-якої діяльності людини, їх поділяють на різновиди залежно від змісту цієї діяльності та тих потреб людини, які вона має задовольняти. Відповідно до цього розрізняють вміння і навички самообслуговування, виробничі, навчальні, мовленнєві, розумові, мистецькі, спортивні тощо.

Найбільшу групу становлять трудові вміння і навички людини, які диференціюються за окремими різновидами виробничої праці.

Психолого-педагогічні дослідження формування трудових умінь показують, що їх можна поділити на такі три групи [3]:

1) конструктивні (навчальні) вміння, пов'язані з уявленнями про продукти праці, з конструюванням їх за малюнками, моделями, описами та з виявом цих уявлень у словах, моделях, проектах, робочих рухах;

2) організаційно-технологічні вміння, пов'язані з добором потрібних знарядь праці та матеріалів, з визначенням способів їх обробки, і плануванням і контролем самої праці;

3) операційні (трудові) вміння, пов'язані із застосуванням знарядь праці пі матеріалів для виготовлення певного продукту праці, з виконанням потрібних для цього виробничих операцій.

Особливу групу складають мовні вміння та навички, які с складовими мовлення людини, спрямованими на задоволення її потреби в спілкуванні з іншими людьми, в обміні думками. Вони включають навички як усного, так і письмового мовлення [7].

Розумові вміння та навички виявляються у виконанні різних видів розумової діяльності (наприклад, запам'ятовуванні певного матеріалу, розв'язанні арифметичних та інших задач, виконанні розумових операцій, дослідних завдань, теоретичній роботі в тій чи іншій галузі і т. д.). Широке коло різноманітних умінь і навичок об'єднується також під назвою мистецьких, спортивних та інших їх різновидів.

Окремі різновиди умінь і навичок тісно взаємопов'язані. Так, розумові вміння завжди тісно пов'язані з умінням володіти усним та письмовим мовленням.

Складні виробничі вміння завжди включають розумові компоненти. З другого боку, вміння проводити, наприклад, дослідну експериментальну роботу в тій чи іншій галузі спирається на навички практичного оперування потрібними для неї вимірювальними приладами та іншими знаряддями одержання інформації.

Уміння та навички відіграють дуже важливу роль у діяльності людини. Вони дають їй змогу успішно досягати поставлених перед собою завдань. Наявність у людини великої кількості вмінь і навичок є підґрунтям володіння нею своїми силами, що дозволяє їй зберігати ці сили, доцільно їх використовувати, збільшувати продуктивність діяльності, запобігати втомі.

Вироблення динамічних стереотипів у корі головного мозку прискорює надбані реакції, звільняє кору для нових індивідуальних пристосувань і створює можливість для розвитку в корі паралельних процесів.

Внаслідок автоматичності в корі великих півкуль головного мозку утворюються умови, за яких одночасно з автоматичним актом може здійснюватися ще й інша, аналітико-синтетична діяльність.

Автоматизація набутих реакцій заощаджує роботу кори головного мозку як цілого й дає змогу переміщувати фокус її активності на актуальні, процеси.

Усі вміння та навички, наявні в людини, - це її позитивне надбання. Тому вправних людей так цінують. Чим краще людина опановує вміння та навички в якійсь галузі діяльності, тим більшим майстром своєї справи вона є.

Особливо велике значення мають уміння та навички в творчій діяль-ності людини. Наявність умінь і навичок є необхідною умовою свідомої творчої діяльності людини. Вони є частиною творчої діяльності, використовуються під час її виконання і таким чином вдосконалюються [3].

Уміння та навички сприяють розгортанню творчої діяльності людини і, отже, стають одним із найважливіших чинників її загального розумового розвитку. Якби людина не мала можливості набувати навички, вона не могла б просунутися на жодний щабель розвитку, на її шляху невпинно виникали б незліченні труднощі.

1.2 Сутність професійних знань і вмінь

Формування політехнічних, загально-трудових, професійних вмінь і навичок є одним з головних завдань навчання і виховання молоді. Робота на сучасному механізованому і автоматизованому виробництві не тільки пов'язана з оволодінням широким колом професійних знань, вмінь і навичок, але і створює сприятливі умови для всебічного розвитку і застосування здібностей людини. Всебічний і гармонійний розвиток людини неможливий без формування професійних вмінь і навичок, які забезпечують ефективне використання знань в самих різноманітних галузях людської діяльності.

Випускники коледжів, технікумів повинні бути підготовлені до роботи на посадах керівників нижчого рівня на підприємствах різної форми власності. Тому навчальний процес підготовки молодшого спеціаліста передбачає набуття більш глибоких професійних практичних вмінь і навичок, хоча виконання трудових прийомів наладки агрегатів, виконання польових механізованих робіт й інших в структуру діяльності даного фахівця прямо і безпосередньо не входить. Проте, наявність у молодшого спеціаліста відповідних професійних вмінь і навичок виконувати окремі трудові прийоми, якби опосередковано визначають необхідність виконувати планово-організаційну, нормативно-координуючу і контрольно-коригуючу діяльність - функції техніка-механіка.

Формування відповідних професійних вмінь і навичок у вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації, що входить до завдань спеціальних технічних дисциплін, зокрема, “Сільськогосподарські машини”, як показує аналіз досвіду роботи, анкетування фахівців, відбувається недостатньо ефективно.

Проблема формування професійних вмінь і навичок багатоаспектна. В теорію професійного навчання внесли суттєвий внесок С.А. Ананьєв, С.І. Архангельський, С.Я. Батишев, Т.А. Ільїна, О.П. Кондратюк, Є.О. Мілерян, Н.Г. Ничкало, Н.Ф. Тализіна, С.А. Шапоринський, А.І. Щербаков, а також психологи Є.О. Клімов, Г.С. Костюк, С.Л. Рубінштейн та ін.

Вирішенням важливих питань загально-технічної і професійної підготовки студентів займались Ю.К. Васильєв, В.С. Гапоненко, А.І. Дьомін, В.Н. Красильніков, В.С. Лєднєв, М.В. Москвін, В.К. Сидоренко, В.А. Скакун, Д.О. Тхоржевський. Ці вчені торкались різних граней даної проблеми, що дало значні зрушення у вирішенні питань формування професійних вмінь і навичок у студентів технікумів і коледжів. Однак, проблеми професійної підготовки у вищих аграрних навчальних закладах освіти I-II рівнів акредитації, в тому числі проблема методики формування професійних вмінь і навичок на заняттях зі спеціальних технічних дисциплін, досліджені недостатньо глибоко, що негативно впливає на якість підготовки спеціалістів. Практика показує, що випускники технікумів, коледжів, маючи відносно достатні знання, мають недостатній рівень вмінь і навичок професійної підготовки.

Навчання - це впорядкована взаємодія педагога з учнями, спрямована на досягнення визначеної мети; процес, в якому на основі пізнання, вправ і набуття досвіду виникають нові форми поведінки і діяльності, змінюються раніше набуті.

Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки і техніки, суспільного життя. Науково-технічний і соціальний прогрес потребує значного поповнення та перебудови систем загальноосвітніх і спеціальних професійних знань, здобутих у середній школі та професійно-технічних навчальних закладах.

У процесі навчання його цілі поступово ускладнюються, але разом з цим вони й диференціюються [9].

Поряд із загальноосвітніми завданнями з'являються практичні - підготовка дітей до життя, опанування практичних знань, умінь і навичок. На ґрунті загальноосвітніх знань здійснюються політехнічне навчання та професійна освіта. Загальна освіта (знання мови, математики, фізики, хімії, біології, історії) дедалі стає більш потрібною для професійної освіти, для підготовки творчих спеціалістів.

Успіх навчання значною мірою залежить від усвідомлення мети навчання і тих мотивів, якими вони керуються. У навчанні помітно виявляється соціальна та пізнавальна мотивація.

Удосконалювання формування вмінь і навичок багато в чому залежить від єдності в поглядах учителів на сутність цих понять.

Уміння, так і навички, зрозуміло, формуються і виявляються в діях. Таким чином, загальною ознакою умінь і навичок є те, що вони характеризують готовність школяра реалізувати знання, які вони одержали на основі засвоєння матеріалу.

Розходження між уміннями і навичками виявляються в процесі їх формування. Уміння формуються вправами в умовах, що змінюються, тобто в процесі переносу способів дій у трохи змінену і нову навчальну ситуацію. При удосконалюванні умінь вони в цілому не автоматизуються, оскільки цьому процесові не піддається центральна ланка рішення розумових задач: перебування принципу (основної ідеї) її вирішення на основі зв'язку відомого з невідомим. Тому відзначається, що дії, що відбуваються за допомогою умінь, завжди усвідомлювані.

Навички виробляються багаторазовими вправами в тих самих умовах діяльності. При цьому вчинена дія носить автоматизований характер, а контроль за її виконанням здійснюється головним чином підсвідомо. Це розвантажує мозок, допомагає вирішувати йому складну розумову задачу.

Варто враховувати, що високорозвинені інтелектуальні уміння мають складну структуру, містять у собі більш прості уміння і ряд навичок, які пов'язані між собою, та забезпечують цілісний акт рішення розумових задач. Розумові дії, у яких виявляються дані уміння, містять у собі аналіз умов і шляхів вирішення задач, способів дій і навичок, їх застосування в потрібній комбінації і послідовності.

Професійні уміння і навички хоча і розраховані на використання в конкретних умовах діяльності і є більш вузькими в порівнянні з загально-трудовими уміннями і навичками, однак також знаходять місце у діяльності.

Пам'ятаючи про умовний характер розподілів умінь на види, усе-таки корисно в практиці навчання розрізняти них по переважній ознаці. Так, якщо учні володіють способами рішення задачі коротке й економічним шляхом, те це раціональне уміння. Нераціональні уміння ведуть до довгого і неекономічного рішення задачі. До ознак раціональності умінь відносяться також їхня відповідність індивідуальним особливостям учнів, застосовність до найбільш широкого класу задач.

В основу визначення рівнів розвитку вмінь учнів, покладена характеристика пізнавальних дій. Під дією розуміють усвідомлений, цілеспрямований акт, вирішення пізнавальної задачі.

Продуктивні уміння формуються в діях, за допомогою яких учні самостійно здобувають знання і засвоюють способи навчання. Однак центральне місце даного уміння - перебування учнями принципу рішення задачі в новій ситуації. Воно і є визначальною ознакою, по якому уміння відноситься до продуктивного.

Творчі та практичні вміння: 1) сприймати й осмислювати знання (самостійно побачити проблему, сформулювати її, висунути гіпотезу доказу, реалізувати розроблений план, зробити висновки й узагальнення); 2) закріплювати і застосовувати знання (уміння творчо розробляти і використовувати оригінальні способи вирішення задач у різних ситуаціях). Уміння самостійно розробляти і застосовувати високоефективні варіанти розповіді, у тому числі і найбільш складні з них (уміння дискутувати, виступати з доповіддю і науковим повідомленням і т.п. ); 3) організаційні уміння (уміння самостійно ставити перед собою загальні цілі і задачі навчальної діяльності, розчленовувати них на частки, розробляти оригінальні плани і реалізовувати них з досягненням високих результатів, коректувати хід своєї діяльності).

Процес формування вмінь та навичок здійснюється у взаємозв'язку з вихованням мотивації навчання. Традиційно склалося роздільне вивчення педагогами і психологами цих двох взаємозалежних сторін навчання школярів.

Позитивна мотивація благотворно впливає на оволодіння школярами способами навчально-пізнавальної діяльності. Формування вмінь благотворно впливає на формування мотивів навчання учнів. Виявлено також, що способи навчально-пізнавальної діяльності є не тільки засобами задоволення пізнавальної потреби, але і самі стають ними.

2. Організаційно-методичні основи, формування професійних знань і вмінь

2.1 Традиційні методи формування знань і вмінь

Поширеним в дидактиці є поняття "прийом навчання".

Прийом - це елемент методу, його складова частина, разова дія, окремий крок у реалізації методу або модифікація методу в тому випадку, коли метод невеликий або простий за структурою.

У процесі навчання методи і прийоми використовуються в різноманітних поєднаннях. Один і той же спосіб діяльності учнів в одних випадках може бути як самостійний метод, в інших - як прийом навчання. Наприклад, пояснення, бесіда є самостійними методами навчання. Якщо ж вони епізодично використовуються вчителем в процесі практичної роботи для залучення уваги учнів до виправлення помилок, то пояснення і бесіда набувають значення прийому навчання, що є складовою методу вправ.

Метод навчання - це складне, багатовимірне утворення. Якби вдалося побудувати його просторову модель, то ми побачили б унікальний кристал, що переливається багатьма гранями і постійно змінюється. Саме таку конфігурацію пропонують і висвічують ЕОМ при спробі наочного моделювання методу навчання [1].

У методі навчання виявляються об'єктивні закономірності, мета і завдання, зміст, принципи, форми навчання. Діалектика взаємозв'язку методу з іншими категоріями дидактики взаємозворотна: будучи похідними від мети і завдань, змісту, форм навчання, методи, разом з тим, виявляють зворотний і надзвичайно могутній вплив на становлення і розвиток цих категорій. Ні мета й завдання, ні зміст освіти, ні форми роботи не можуть бути реалізовані без урахування можливостей їх практичної реалізації, а саме таку можливість забезпечують методи. Вони ж обумовлюють темп розвитку дидактичної системи - навчання прогресує так швидко, наскільки дозволяють йому рухатися вперед використовувані методи.

Провідну роль в організації і здійсненні навчально-пізнавальної діяльності відіграють словесні методи (розповідь, пояснення, бесіда, діалог, лекція та ін.).

Розповідь. Формування свідомості починається з роз'яснення учням найпростіших уявлень і понять у галузі суспільного життя, праці, науки і техніки, етики й естетики. Розповідь дозволяє раціонально викласти й обґрунтувати факти, поняття, погляди, норми і цінності суспільного життя.

Пояснення розкриття вчителем найсуттєвіших властивостей того, що вивчається, його внутрішньої структури, зв'язку з іншими об'єктами. Здійснюється в формі розповіді, бесіди, лекції та ін. Пояснення створює в учнів зв'язне, логічно послідовне уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства, про наукові факти, поняття, про мораль, етику, естетику, право, загальнолюдські цінності та ін. Словесне пояснення відкриває вчителю широкі можливості виховного впливу на учнів.

Пояснення може забезпечити лише першу стадію засвоєння - сприйняття і усвідомлення нового знання. В учнів створюється початкове уявлення про новий зміст, складається певне ставлення до нього. Від цього в значній мірі залежить ефективність наступної роботи з метою формування моральної свідомості вихованців.

Логічний план пояснення визначається характером нової інформації, віковими особливостями сприйняття і мислення учнів, а також завданнями, що висуваються учителем перед учнями.

З погляду теорії діяльності, особливістю трудового навчання є тісне поєднання навчання з продуктивною працею. Всі знання, які здобувають учні, відразу ж знаходять застосування, а вся практична діяльність є суспільно корисною.

Оволодіння вміннями та навичками, при якому теорія пов'язується з продуктивною працею, має якісно іншу загальноосвітню і виховну цінність. При значній економії часу і зусиль, крім самого оволодіння знаннями і вміннями, такий зв'язок забезпечує розширення і закріплення знань, підтверджує їхню доцільність, забезпечує розуміння значення для потреб людини.

Іншою особливістю практичної діяльності школярів в трудовому навчанні є його продуктивний, а не тренувальний характер. Це позитивно впливає на мотиваційну основу навчання, дозволяє залучати до активної діяльності усіх без винятку учнів.

Нарешті, слід врахувати, що пізнавально-практична діяльність учнів в трудовому навчанні ґрунтується на тісному зв'язку з основами наук. Це сприяє розвитку цікавості дітей до вивчення інших шкільних предметів, а значить і вирішенню загальноосвітніх завдань школи.

Особливе місце у визначенні змісту трудовою навчання посідає психологічна теорія переносу.

Це викликане тим, що предметом вивчення в трудовому навчанні може бути безліч технічних об'єктів, технологічних процесів чи форм організації праці. Тому виникає потреба відбирати з них найтиповіші з урахуванням дидактичних вимог. При цьому необхідно, щоб учні одержували уявлення не лише про той конкретний матеріал, який увійшов до навчальних програм, але й усвідомлювали його зв'язок з виробничими об'єктами і процесами, котрі залишилися поза межами програм. Це й досягається за рахунок переносу знань, умінь і способів діяльності і нові умови.

Така ж ситуація характерна і для профорієнтаційної роботи зі школярами. Відомо, що в сучасному виробництві налічується тисячі професій. Ознайомити учнів з такою їх кількістю неможливо, та в цьому немає й потреби.

2.2 Активні методи формування знань і вмінь

Активні методи навчання покликані стимулювати мислення учнів. Мислення представляє собою процеси пізнання об'єктів і явищ навколишнього світу в їх зв`язку, розв'язання завдань, пошуку невизначеного, передбачення майбутнього. Активні (або наочні) методи поділяються на дві групи:

1) методи ілюстрації;

2) методи демонстрації.

Ілюстрація -- це допоміжний метод при словесному методі. Він передбачає ілюстрацію статистичної наочності і плакатів, таблиць, карт, зарисовок на дошці, картин та ін. Ілюстрація допомагає вчителю яскравіше висловити свою думку, тезу, вона “оживає” в розповіді. Методисти не радять вивішувати або виставляти ілюстрації заздалегідь, найкраще їх використовувати під час розповіді, пояснення, бесіди чи лекції, тобто коли настає момент використання наочного посібника.

Демонстрація характеризується рухомістю засобу: навчальна телепередача, кінофільм або його фрагменти; діюча модель, дослід з фізики чи хімії; спостереження учнів.

Видатний учений Л.В. Занков запропонував основні форми поєднання слова й наочності:

1. За допомогою слова вчитель керує спостереженнями учнів. Знання учні одержують у процесі спостереження.

2. На основі спостережень і одержаних знань учитель словом веде учнів до осмислення і формування зв'язків у явищах.

3. Знання учні отримують із словесних повідомлень, а наочні посібники їх підтверджують.

4. Після спостереження учитель повідомляє про такі зв'язки, яких учні не сприймали, тобто робить висновки, узагальнює окремі дані.

Умови ефективного використання наочності -- це хороша видимість, чітке виділення головного, детально продумане пояснення, залучення учнів до знаходження інформації в наочності.

в) Практичні методи: досліди; вправи; навчальна праця; лабораторні, практичні і дослідні роботи; твори, реферати учнів; виготовлення наочних посібників для уроків. Ці методи здебільшого не містять нової навчально-пізнавальної інформації, а служать лише її закріпленню та формуванню практичних умінь для застосовування знань, які пос-тупово перетворюються на навички -- напівавтоматичні дії учня. Практичні методи в основному мають репродуктивний характер, повторюють задані зразки.

Вправи -- це багаторазове повторення певних дій або видів діяльності для їх засвоєння, яке опирається, на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коректуванням. Види вправ: а) підготовчі, їх мета -- підготувати учнів до спри-йняття нових знань і способів їх застосування на практиці; б) вступні сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять та ідей; в) пробні -- перші завдання на застосування тільки що засвоєних знань; г) тренувальні, спрямовані на засвоєння учнями навичок у стандартних умовах; ґ) творчі застосування знань, умінь та навичок у нестандартних умовах, різних життєвих ситуаціях; д) контрольні -- мають в основному навчальний характер (письмові, графічні, практичні).

Вимоги до вправ та їх виконання: а) точно знати мету вправи та яких результатів треба домогтися; б) стежити за точністю їх виконання, щоб не закріплювати помилок, сте-жити та перевіряти результати; в) порівнювати свої дії з ета-лоном, усвідомлювати, які успіхи вже досягнуті і які недоліки треба усунути; г) число вправ залежить від індивідуальних особливостей школярів і має бути достатнім для утворення навички; ґ) дії не можуть бути однотипними, має бути система дій -- чітко спланована послідовність дій, їх поступове ускладнення; д) вправи не можна переривати на тривалий час; є) результати вправляння потрібно аналізувати.

Лабораторні роботи -- це вивчення в шкільних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання. Вони сприяють зв'язку теорії з практикою, озброюють учнів одним з методів дослідження у природних умовах, формують навички використання приладдя, учать обробляти результа-ти вимірів, робити правильні наукові висновки і пропозиції. Лабораторні роботи проводяться фронтально (з класом) або індивідуально. До лабораторних робіт дуже близькі практичні роботи -- використання знань учнів у суспільно корисній праці. Практичні роботи проводяться за такими етапами: по-яснення вчителя (теоретичне осмислення роботи), показ (інструктаж), проба (2-3 учні виконують роботу, решта спостерігає), виконання роботи (кожен учень самостійно виконує роботу), контроль (від учнів приймаються та оцінюються роботи).

До практичних методів належать і графічні роботи, які поділяють на такі види: креслення і схеми, зарисовки з натури або змальовування, робота з контурними картами, складання таблиць, графіків, діаграм.

Дослідні роботи проводяться як пошукові завдання з метою розширення обсягу знань учнів, індивідуалізації навчання. Дослідні роботи застосовуються при вивченні будь-яких предметів, а найбільше на факультативах і гурткових занят-тях. Учні спостерігають за розвитком рослин, життям тварин, природними явищами, а потім складають звіти. Учителі застосовують письмові огляди науково-популярної літератури учнями, твори на вільну тему. Учні виконують схеми дій приладів, верстатів,, машин, вносять пропозиції щодо вдосконалення технологічних процесів.

Використання словесних, наочних і практичних методів дає найкращі результати за умови їх системного використання та тісного переплітання.

Друга підгрупа методів організації і здійснення навчання, що об'єднуються за логікою передачі і сприймання навчальної інформації, називаються індуктивними та дедуктивними.

Індуктивний спосіб навчання (від часткового до загального) передбачає спочатку викладання фактів, демонстрацію дослідів і наочних посібників, виконання вправ, а потім поступового підведення учнів до узагальнень, визначення понять, формулювання законів.

Дедуктивний метод зворотний щодо індукції, це перехід від загального до часткового, від припущень і посилань до їх наслідків і висновків. Учитель спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, а потім поступово виводить ча-сткові випадки. Індуктивний метод забирає більше часу на пояснення нового матеріалу, ніж дедуктивний. Коли правило (закон) є надто зрозумілим і не потребує доказів, дедукція ви-являється ефективнішою, а індукція -- зайвою. Дедуктивний метод краще розвиває абстрактне мислення, сприяє швидкому засвоєнню матеріалу.

Третя підгрупа -- це методи організації самостійного мислення школярів у процесі оволодіння знаннями, формування умінь і навичок. Вони поділяються за ступенем мислення учнів на репродуктивні і проблемно-пошукові (творчі).

Репродуктивні методи передбачають активне сприймання, запам'ятовування навчального матеріалу і здатність його відтворити. Для цього використовуються словесні, наочні і практичні методи.

Проблемно-пошукові (творчі) методи навчання (І.Я. Лернер, М.М. Скаткін) передбачають підвищену активність учнів у процесі навчання. Це вищий щабель навчання, який застосовується в гімназіях, ліцеях більше, ніж у масовій школі. Творчість учнів у процесі такого навчання має здебільшого репродуктивний характер. Учитель створює проблемну ситуацію, колективно її обговорює, робить правильні висновки, пропонує проблемне завдання. Учні висловлюють припущення про шляхи розв'язання проблемної ситуації, потім вони узагальнюються, виявляється причина явища, пояснюється її походження і вибирається раціональний варіант розв'язання проблемної ситуації. Проблемне навчання здійснюється за допомогою словесних, наочних і практичних методів навчання. Недоліки проблемних методів полягають у тому, що ці методи вимагають більше часу для вивчення нового матеріалу, менше формують практичні вміння і навички учнів, малоефективні при вивченні нових розділів, складних тем. Пошукові методи потрібно поєднувати з іншими видами роботи на уроці.

2.3 Використання засобів комп`ютерів, стендів, тренажерів

Комп'ютерні телекомунікації, використання яких є перспективним у системі шкільної та професійної освіти, дають змогу здійснити принципово новий підхід до навчання й виховання учнів, що базується на вільному обміні думками, ідеями, інформацією між учасниками спільного проекту, широкому долучені до культури різних народів, людського досвіду й оснований на реальних дослідницьких методах (наукова або творча лабораторія), за допомогою яких у процесі спільної діяльності пізнаються об'єкти, процеси та явища природи, стиму-люється збагачення знання рідної мови й оволодіння іноземними тощо [15].

Їх застосування підвищуватиме ефективність самостійної діяльності учнів, пов'язаної з різними видами творчих робіт, на основі широкого використання дослідницьких методів, вільного доступу до банків і баз даних, обміну інформацією між учнями, вчителями й науковцями як всередині країни, так і за кордоном.

Комп'ютерні телекомунікації дають змогу формувати в учнів необхідний рівень знань і вмінь аналізувати, порівнювати, узагальнювати, знаходити й опрацьовувати інформацію, пов'язувати її з питаннями, що вивчаються, тобто формувати інформаційну культуру школярів.

Глобальною комп'ютерною телекомунікаційною мережею є Інтернет (Internet), представлений сукупністю безлічі комп'ютерних мереж, що об'єднані стандартними угодами про способи обміну інформацією (протоколами) та єдиною системою адресації.

У сфері освіти телекомунікації дістали розвиток у методі проектів та дистанційному навчанні.

Основною формою організації урочної або позаурочної діяльності з біології в мережі Інтернет може стати телекомунікаційний проект.

Навчальний телекомунікаційний проект -- це спільна навчально-пізнавальна, творча або ігрова діяльність учнів-партнерів, організована на основі комп'ютерної телекомунікації, яка має загальну мету, узгоджені способи діяльності й спрямована на досягнення її загального результату.

Телекомунікаційні проекти можуть бути інфомаційними, ігровими, творчими, дослідницькими тощо. Форми роботи над проектами також можуть бути різними: індивідуальні (всередині загального проекту); парні, коли над одним проектом працюють партнери в парі); групові, коли в проекті беруть участь групи партнерів з одного класу, з різних шкіл регіону, з різних країн тощо. Проекти можуть проводитися в рамках електронної пошти або телеконференції.

Телеконференції -- це обмін думками за допомогою електронних листів з тих чи інших питань, що проводиться із застосуванням однієї або кількох телекомунікацій (телебачення, відеотелефон, комп'ютерні телекомунікації тощо).

Є два види електронних конференцій, що проводяться в Інтернеті:

* “реальні” конференції, коли користувачі спілкуються один з одним безпосередньо;

* відстрочені в часі дискусії.

Електронні конференції -- це різновид електронної дошки оголо-шень, на якій кожен, хто зацікавився певною темою обговорення, може читати повідомлення, відправлені іншим користувачем, або відповіда-ти на них. Кожна конференція зазвичай має кілька «сюжетних ліній», об'єднаних однією темою [15].

Конференції бувають “відкритими” -- доступними для будь-якого користувача мережі, або “закритими” -- доступ здійснюється тільки під контролем керівника конференції (модератора) й лише для запрошених учасників.

Електронні конференції використовуються для того, щоб ставити запитання, відповідати на запитання інших, брати участь у дискусіях, розсилати інформаційні повідомлення про себе, свої розробки, ідеї, відкриття тощо.

До типових методичних помилок, що знижують ефективність застосування технічних засобів, належать:

- неправильне визначення дидактичної функції екранних, звукових та екранно-звукових технічних засобів;

- неправильне визначення місця цих засобів у структурі уроку;

- безплановість, випадковість їх використання;

- перевантаження уроку демонструваннями (прослуховуваннями), перетворення його на зорово-звукову чи літературно-музичну композицію.

На такому уроці, по суті, відсутня керівна діяльність учителя, пору-шуються елементарні дидактичні вимоги, переважає пасивне сприйми і їй навчальної інформації учнями, нераціонально витрачається мінімальний час [11].

Слід пам'ятати, що дидактичні й виховні можливості аудіовізуальних засобів обмежені. Жоден із них, взятий окремо, не може забезпечити ефективності навчального процесу. Для досягнення оптимальних результатів необхідне їх поєднання згідно зі змістом, темою, метою й завданнями уроку, особливостями пізнавальної діяльності учнів. Практикуються такі поєднання:

* статичні екранні й звукові посібники;

* динамічні й статичні екранні посібники;

* динамічні екранні й звукові посібники;

* динамічні й статичні екранні та звукові посібники.

Добір цих ТЗН і послідовність їх поєднання з іншими засобами навчання (натуральними об'єктами, друкованими посібниками) визначаються також змістом навчального матеріалу та особливостями методики використання. Наприклад, якщо предметом вивчення є процес, характерна особливість якого -- динаміка, рух, розвиток, то основна роль належатиме динамічному посібникові -- навчальному кінофільму. За його допомогою учні побачать процес у розвитку й змінах, стануть певною мірою “співучасниками”, “дослідниками” цього процесу.

Зупинка проекції кінофільму або демонстрації відеозапису, фіксування кадру дають змогу поєднувати однозначні за змістом, але різні за дидактичними можливостями й виразністю екранні засоби навчання. Найчастіше практикується поєднання екранних та звукових посібників.

Сучасний комп'ютер у поєднанні з мультимедійною проекцією може замінити всі традиційні технічні засоби навчання, однак це не завжди виправдане з психолого-педагогічного та методичного поглядів.

Висновки

Знання - це основні закономірності предметної галузі, які дають людині змогу вирішувати конкретні професійні та інші завдання, це сукупність відомостей, які створюють цілісний опис, що відповідає деякому рівню обізнаності про питання, предмет, проблему, що описуються. Формування знань краще проходить через активну пізнавальну діяльність, а отже мислення.

Уміння - складові будь-якої діяльності людини, їх поділяють на різновиди залежно від змісту цієї діяльності та тих потреб людини, які вона має задовольняти.

Формування політехнічних, загально-трудових, професійних вмінь і навичок є одним з головних завдань навчання і виховання молоді.

Професійні уміння і навички хоча і розраховані на використання в конкретних умовах діяльності і є більш вузькими в порівнянні з загально-трудовими уміннями і навичками, однак також знаходять місце у діяльності людини.

Провідну роль в організації і здійсненні навчально-пізнавальної діяльності відіграють словесні методи (розповідь, пояснення, бесіда, діалог, лекція та ін.).

Активні методи - виділяються дві групи: методи ілюстрацій і методи демонстрацій. Метод ілюстрації передбачає показ учням ілюстрованих посібників: плакатів, карт, малюнків на дошці, картин, портретів учених. Метод демонстрацій передбачає демонстрацію приладів, дослідів, технічних установок, різноманітних препаратів, показ фільмів і діафільмів.

Список використаних джерел

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. - К.: Вид. центр „Академія”, 2001. - 576 с.

2. Дидактика производственного обучения. /Под ред. О.Ф. Федоровой. -- М.: Высшая школа, 1973. -- 418 с.

3. Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закла-дів/ За загальн. ред. акад. С.Д. Максименка. -- К: Форум, 2002.

4. Зайченко І.В. Педагогіка: Навч. посібник. - Чернігів, 2003. - 528 с.

5. Ковальский М. И. Производственное обучение учащихся средней школы. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1963.

6. Левитов Н. Д. О психологических компонентах технической деятельности. -- Вопросы психологии, 1958, № 6, с. 181 -- 190.

7. Психология и педагогіка: Учебное пособие / Под ред. А.А.Радугина. - М.: Изд-во „Центр”, 1997. - 255 с.

8. Страхов И. С. Психология труда. - М.: Учпедгиз, 1963. - 240 с.

9. Тхоржевський В.С. Методика трудового навчання: Навч. посібник. - К., 1995. - 280 с.

10. Чебышвва В. В. Психология трудового обучения. -- М.: Просвещение, 1969. - 303 с.

11. Фіцула М.М. Педагогіка: навч. посібник. - К.: Вид-во „Академія”, 2000. - 544 с.

12. Форми навчання в школі: Книга для вчителя / За ред. Ю.І.Мальованого. - К.: Освіта, 1992. - 160 с.

13. Харламов И.Ф. Педагогика: Учеб. пособие. - М.: Юристь, 1997. - 512 с.

14. Шведов А. Активизация учащихся на уроках производственного обучения. - Профессионально-техническое образование, 1965, №2,с. 8 - 10.

15. Якиманская И. С. Формирование интеллектуальных умений в процессе производственного обучения. -- М.: Высшая школа, 1979. -- 88 с.


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Проблема творчого розвитку особистості" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов