"Йєна-план-школа" П. Петерсена

15

Вступ

Тема контрольної роботи ««Йєна-план-школа» П. Петерсена».

У першій половині XX ст. заявила про себе нова педагогічна технологія «Йєна-план», а згодом у європейській педагогіці розгорнувся рух, що об'єднав колективи початкових шкіл і дитячих садків, які використовували у своїй роботі технологію відомого німецького педагога, професора Йєнського університету Петера Петерсена (1884--1952).

1. Із біографії П. Петерсена

П. Петерсен народився 26 червня 1884 року неподалік від м. Фленсбург (Німеччина) в родині селянина. Закінчивши двокласну сільську школу і гімназію у Фленсбурзі, він почав вивчати філософію, історію, психологію, теологію, англійську мову та економіку. Петерсен слухав лекції таких учених, як Вільгельм Вундт (1832--1920), Карл Лампрехт, Нобелівський лауреат Рудольф Ейкен. У жовтні 1908 року він захистив у Йєнському університеті дисертацію на тему «Ідея розвитку у філософії Вундта».

З 1909 р. П. Петерсен почав працювати викладачем старших класів Лейпцизької гімназії, невдовзі перейшов до школи з підготовки наукових кадрів у Гамбурзі, де працював протягом 10 років. У цей період розпочав активну участь у русі за реформування школи. У 1911 р. він висловив у пресі й публічних виступах свої погляди на проблеми естетичного виховання, організації трудової школи і виховних закладів сільськогосподарського типу, а також на проблеми експериментальної психології. Водночас співпрацював у німецькій спілці «За шкільну реформу», здійснював педагогічну та організаційну роботу за завданням «Німецького комітету з виховання та освіти», організовував курси з педагогіки та психології для гамбурзьких учителів, працював у Інституті молоді.

У 1920 р. Петерсен увійшов до ради реальної школи у Вінтерхуде (район м. Гамбурга), а пізніше керував нею і невдовзі реформував спочатку в новий тип «німецької середньої школи», а потім у «шкільне товариство» під назвою «Вінтерхуде», яке об'єднало кілька шкіл. Багато зусиль він доклав для залучення батьків до роботи товариства, що мало на меті полегшити дітям перехід від початкової до середньої школи та адаптацію в житті.

Через три роки очолив кафедру педагогіки Йєнського університету, наукова школа якої була відома своїми багатими традиціями і базувалась на ідеях німецького філософа, психолога і педагога Йоганна-Фрідріха Гербарта (1776--1841). Завдяки успішним публічним виступам, публікаціям у пресі та практичній діяльності Петерсен здобув авторитет як учений реформаторського напряму. Своєю метою він вважав створення «вільної від ілюзій», побудованої на філософській основі педагогіки, яка спрямувала б процес освіти, стала «суспільно-соціальною» наукою, що базується на ідеї народності.

У 20-ті роки Петерсен розгорнув інтенсивну лекторську діяльність, багато подорожував, установлюючи наукові контакти з колегами-однодумцями. Особливо плідними були для нього поїздки до СІЛА (1928) та Чилі (1929). Він вступив до міжнародної спілки «За оновлення освіти», брав участь у всесвітніх конгресах. Серед його друзів -- видатні реформатори школи Жан-Овід Дек-ролі (1871--1932), Джон та Елен Дьюї, Вільям Кілпатрік (1871--1965) та ін. Петерсен підтримував наукові зв'язки з педагогами Швеції, Данії, Греції, Англії, Франції, Польщі, Болгарії, країн Америки, цікавився проблемами радянської школи. Неабиякої популярності набули його книги «Йєна-план-школа», «Загальна педагогіка», «Педагогічні дослідження».

Після Другої світової війни він заснував соціально-педагогічний факультет, яким керував до 1948 р. Одночасно докладав багато зусиль для відкриття міжнародного університету в м. Бремені, працював над реалізацією оригінальних ідей щодо створення «автономної від суспільства» педагогіки. У 1948 р. Петерсену запропонували очолити Йєнський університет, однак з огляду на вік і здоров'я він відмовився. 21 березня 1952 року П. Петерсена не стало.

2. Концептуальні засади педагогічної технології «Йєна-план»

Доленосним моментом у житті П. Петерсена була його участь у 1927 р. в роботі IV Міжнародного конгресу «Всесвітнього союзу за оновлення освіти» в Локарно (Швейцарія), на якому він представив педагогічній громадськості свою оригінальну концепцію школи -- «Йена-план» . Вона відразу привернула увагу педагогів, сколихнула бурхливі дискусії у багатьох європейських країнах. Водночас розпочалося створення дитячих садків, шкіл, що працювали за цією програмою. Це, однак, не завадило міністру освіти Тюрингії, яка перебувала у складі тодішньої НДР, заборонити своїм наказом (1950) рух «Йєна-плану» як «реакційний і політично дуже небезпечний». Таке рішення було прийнято з ідеологічних міркувань, передусім тому, що цей рух почав набирати сили у ФРН, активно відкривалися школи та дитячі садки подібного типу в Голландії.

Концептуально педагогічна технологія П. Петерсена була протиставленням традиційній школі з її класно-урочною системою, жорсткою регламентацією режиму дня, дисципліною, субординацією у взаєминах між учнями та вчителями. Вона спиралася на виховну общину, сформовану на засадах поваги до особистості дитини, поєднання свободи і самостійності, тісного зв'язку батьків, дітей і педагогів.

Сповідуючи примат виховання над навчанням і дбаючи про створення сприятливого розвивального середовища, П. Петерсен перетворив школу на «місце життя», клас -- на «шкільну житлову кімнату», розклад -- на «ритмічний тижневий план», який раціонально регламентує життя дитини в цьому доброму будинку. Основою виховної програми школи, яка реалізує ідею «спільності і братерства», він вважав гуманістичні взаємини.

З огляду на ці орієнтири було визначено такі головні засоби духовно-морального виховання особистості:

-- абсолютна відкритість взаємин, що визначає життєвий стиль, культуру, форми життєдіяльності групи і общини загалом;

-- взаємодопомога дітей у загартуванні характеру, розвитку і взаємовихованні в дусі спільності і братерства;

-- право кожної дитини на власну точку зору, свободу висловлювання; визнання рівних прав за всіма: «твоє право може обмежити лише врахування права іншого »;

-- формування добрих почуттів, дружелюбства та щирості, чому має сприяти теплота людського спілкування, коли мама може бути поруч у шкільній житловій кімнаті, а батько -- поруч із сином у майстерні. Завдяки цьому школа отримує простий, але важливий засіб у завоюванні сердець дітей і батьків;

-- обговорення всіх випадків у групі або всією шкільною общиною, коли вчитель безпосередньо не виходить на порушника шкільних правил, а лише вчить інших тактовного і справедливого ставлення до свого товариша.

У системі методів і прийомів виховання П. Петерсен відводив помітне місце невербальному зауваженню у формі піднесеного до губів пальця, легкого поруху руки, певного знаку тощо. Відстоюючи невербальні способи впливу на дітей, він виступав проти зауважень у словесній формі, вважаючи їх більш ніж у 90 % випадків невиправданими і безглуздими. Людське слово, на його думку, завжди викликає відповідну реакцію у формі вибачення, виправдання або протидії. Тихе, безсловесне взаєморозуміння є у стократ кращим, ніж розмови про те, що повинно бути ліквідовано. Будь-яка практична дія щодо виправлення вчинку морально набагато цінніша, ніж словесне виправдання.

Конструюючи гуманістичні відносини і формуючи гуманні почуття у своїй школі, П. Петерсен спирався на індивідуальності дітей, вірячи й у невичерпні виховні можливості навколишнього середовища. Головне, на його погляд, щоб розвиток дитини з її особистісними, інтелектуальними, духовно-моральними, емоційними потребами відбувався в контексті гуманізації внутрі-шкільних відносин на основі визнання унікальності кожного людського життя, виховання гуманних почуттів, відповідальності за інших, відстоювання свободи і самодіяльності, права на індивідуальну творчість кожної дитини, і

Автор «Йєна-плану» протиставляв педагогіку об-щинності педагогіці соціальній, яка вважає школу однією із соціальних форм суспільного буття. Таку школу він охарактеризував як «бойову спілку, створену життєвою потребою, яка буде існувати доти, доки вона буде придатна для боротьби із життям». Цілком протилежною їй Петерсен вважав громаду, в якій окремі особи поєднуються абсолютно вільно заради духовних цілей на засадах усвідомленої потреби. Спільна духовна ідея втілюється в особі керівників, навколо яких люди добровільно об'єднуються як послідовники. У такій громаді людина ніколи не буде засобом для досягнення якоїсь мети, а завжди -- метою в самій собі. Люди, живучи у громаді, ставитимуться одне до одного як брати, товариші, розв'язуючи всі завдання так, щоб частіше підкорятися спільній духовній ідеї.

Спрямованість людської спільноти через шкільну общину, педагога до дитини і залучення її до людської спільноти -- така основа «нової школи» Петерсена, в якій діти розвиваються природовідповідно, за своїми індивідуальними законами й одночасно набувають здатності жити за законами суспільства.

Ядром шкільної общини він вважав базову групу, або штам-групу (нім. Stamm -- рід, плем'я), -- соціальне утворення, що планомірно діє під керівництвом вихователя задля духовного єднання дітей і характеризується вільною динамікою внутрішньої структури. Гетерогенні штам-групи, що об'єднують дітей різного віку, станів, здібностей, замінюють традиційні класи.

Структуру школи П. Петерсена утворюють такі базові групи:

-- молодша (1--3 рік навчання);

-- середня (4--6 рік навчання);

-- старша (7--8 рік навчання);

-- молодіжна (9--10 рік навчання).

У штам-групах старші діти є опікунами молодших, допомагають їм у підготовці до занять. Через рік найстарші переходять до наступної базової групи, в якій вважаються найменшими, і т. д. Спілкуючись один з одним, допомагаючи і приймаючи допомогу, діти опановують навички спільної діяльності, вміння організовувати роботу свою і підопічних. Таке спілкування до вподоби всім: молодші раді, що мають наставника, який завжди допоможе; старших приваблює можливість покерувати, відповідальність за малюків їх дисциплінує, а необхідність бути для них авторитетними активізує успіхи у навчанні.

Основний принцип внутрішньої динаміки групи полягає у вільній активності дітей, які працюють цілком самостійно відповідно до своїх індивідуальних запитів і потреб. «Йєна-план» не передбачає жодних прийомів, здатних погасити природну моторику, вільну активність дітей. Це аж ніяк не дає підстав вважати П. Петерсена «анархістом» у педагогіці. Він привчав вихованців відрізняти справжню свободу від безладу і вседозволеності. Головний закон групи проголошує: «У приміщенні повинно відбуватися лише те, що відповідає спільним побажанням і прагненням, що надає порядку, моральності і краси спільній праці і проживанню». Діти на власному досвіді пізнають не лише свободу, а й межі її, які визначають такі чинники:

-- врахування рівних прав і обов'язків усіх товаришів;

-- просторові обмеження, пов'язані з обмеженістю приміщення;

-- певна кількість навчальних посібників і матеріалів, що вимагає взаємних поступок і черговості в їх користуванні.

З першого дня перебування у школі дитину знайомлять з її обов'язками, прийнятими формами спілкування і поводження. А завдяки спеціальним вправам у свідомості й поведінці дитини закріплюються правила доброго тону, шкільний етикет (взаємне привітання, дотримання тиші тощо).

Базовій групі належить конкретне приміщення, де кожному учневі надано цілковиту свободу дій. П. Петерсен вважав, що у стабільно закріплених приміщеннях «відбувається інтенсивніша духовна взаємодія, а відповідно -- загартування і дозрівання енергії».

Для наведення зовнішнього порядку в приміщенні необхідно використовувати ігри, змагання, часто з годинником у руці. При цьому вихователь має супроводжувати їх привітним тоном, одночасно виявляючи послідовність і наполегливість у своїх вимогах.

Для підсилення духовної близькості дітей різновікової групи у школі П. Петерсена було запроваджено своєрідний патронаж -- інститут «хрещених» -- піклування старших учнів про кожного новенького малюка, який ознайомлюється з життям шкільної громади. «Я запровадив цей інститут "хрещених", -- писав П. Петерсен, -- щоб ліквідувати ту безодню, яка так легко утворюється між дітьми молодшого та старшого віку, і мав гарні результати. На всіх спільних урочистостях старші сидять разом зі своїми "хрещеними дітьми" на певних місцях, це є почесним у шкільній общині. Якщо дитина вступає у важкий для вихователя період, то керівник групи може звернутися до "хрещеного", направити дитину для спільної роботи з ним, поки цей період не мине».

Внутрішнє життя базової групи характеризується «вільною грою сил», яка полягає у формуванні значної кількості груп одного столика -- створених на основі взаємних симпатій, спільних інтересів, діяльності, яка вимагає колективних зусиль мікрогруп.

Такі групи дуже динамічні, їх чисельність, склад, ролі організаторів і виконавців у них змінюються залежно від виду діяльності. Наприклад, лідер однієї мікрогрупи може бути лише активним виконавцем в іншій мікрогрупі й зовсім пасивним спостерігачем у третій. Динаміка у групах одного столика здебільшого зумовлена зміною взаємних симпатій і прихильностей у процесі розвитку їх учасників.

За «Йєна-планом» працюють насамперед виховні будинки, які доповнюють і розвивають сімейне виховання, традиції соціокультурного середовища, яке оточує дитину. Свою педагогічну діяльність учителі таких шкіл розглядають не стільки як державну, скільки як соціальну службу, маючи на увазі насамперед відповідальність перед сім'єю вихованця. Тому одним із важливих завдань у школах П. Петерсена є співпраця, тісна взаємодія професійних педагогів і батьків, інтеграція дому шкільного і дому батьківського у межах єдиної громади. Для шкільного життя «Йєна-плану» характерні відкриті та вільні контакти педагогів і батьків, які відверто обговорюють різні педагогічні ситуації, обмінюються думками, поглядами, інформацією, а іноді й взаємними застереженнями. Батьки як партнери вчителя активно залучаються до педагогічного процесу, організовують свята, походи, екскурсії, працю в майстернях. Сповідування батьками принципів «спільності й братерства» виявляється в їхньому піклуванні не тільки про свою дитину, а й про всю шкільну громаду, в їхній моральній і матеріальній підтримці.

Йєна-план-школа може бути відкрита або на прохання групи батьків, або за рішенням педагогічного колективу звичайної школи. Головним у ній є дотримання таких 20 основних принципів:

1. Кожний із нас унікальний.

2. Кожний має право розвивати свою особистість незалежно від раси, статі, національності, соціального становища, релігії.

3. Для розвитку індивідуальності кожному необхідно особисто взаємодіяти з матеріальним і духовним світом, соціальним і культурним оточенням.

4. Кожний є цілісною особистістю.

5. Кожний має право бути новатором у галузі культури.

6. Люди повинні працювати над створенням суспільства, в якому поважають цінність і гідність кожної особистості.

7. Люди повинні працювати над створенням суспільства, яке сприяє розвитку індивідуальності кожного і стимулює його.

8. Люди повинні працювати над створенням такого суспільства, в якому суперечності між індивідами або групами людей розв'язуються справедливо і конструктивно.

9. Люди повинні працювати над створенням суспільства, в якому до Землі й Космосу ставляться з повагою і піклуванням.

10. Необхідно використовувати природні й культурні ресурси відповідально перед майбутніми поколіннями.

11. Школа -- це організація, якій властиві відносне самоуправління і взаємодія людей, що мають відношення до педагогічного процесу.

12. Педагогічна діяльність дорослих повинна бути заснована на дотриманні зазначених вище принципів.

13. Зміст шкільної програми визначається потребами, інтересами дітей та основами культури, які вважаються у суспільстві необхідними для розвитку особистості.

14. Викладання має здійснюватися шляхом створення навчальних ситуацій.

15. Процеси викладання та вивчення складаються з ритмічного повторення основних видів діяльності: діалогу, гри, праці, свята.

16. Діти навчаються у різновікових групах.

17. У школі мають чергуватися розвивальне навчання, вільна гра і самостійне вивчення навчального матеріалу.

18. У процесі навчання найважливішим елементом є робота в групах.

19. Про поведінку та успіхи дитини судять з точки зору розвитку саме цієї дитини.

20. Школа -- це структура, яка постійно перебуває у пошуку і змінюється.

3. Особливості змісту технології «Йєна-план»

Реалізація передбаченої технологією «Йєна-план» виховної мети неможлива без докорінної зміни змісту і методів навчання.

П. Петерсен розглядав навчальне життя як «світ ситуацій» , які створюють для дітей певні проблеми і природно спонукають до їх вивчення. Тому, на його думку, турбота про забезпечення необхідного мінімуму знань («залізний склад знань») має поєднуватися із системною працею, спрямованою на загальний розвиток дитини і підготовку її до орієнтування в навколишньому середовищі. Навчання він вважав вторинним процесом, підкореним головній виховній ідеї шкільної громади, сукупністю «продуманих і осмислених занять, що формують свідомість, уміння і навички, які сповнені любов'ю до життя і виховним смислом».

Як принциповий противник схоластичного навчання і методичного формалізму, Петерсен виступав за те, щоб школу «слова і балаканини» з її масовим навчанням замінити школою «життя і праці», в якій без примусу й покарань використовувалися б різноманітні зорієнтовані на дитину форми навчання.

За переконаннями П. Петерсена, такі форми навчання, як бесіда, трудова діяльність, слід поєднувати з іграми і святами, які переважають у житті дітей дошкільного віку. Без них «нормативне» навчання, шкільні роки дитини будуть неповноцінними.

Тому Йєна-план-школи активно використовують ігрові форми занять з різноманітним матеріалом, особливо у перші шкільні роки, включаючи тренінгові ігри з використанням лічби, музики, поезії; популярні ритмічні й спортивні ігри, які повторюються впродовж усього шкільного періоду, рухливі ігри на перервах і в позаурочний час. Система «Йєна-план» ґрунтується на використанні діалогічних форм і методів навчання, під час реалізації яких учень є рівноцінним партнером учителя. Йдеться передусім про такі форми і методи:

-- розмова у «колі» під час «тижневого старту» (початку навчального тижня). Такі розмови присвячені темам, які хвилюють дітей, кожен може розповісти про свої проблеми, одержати допомогу не лише від учителя, а й від товаришів;

-- навчальна бесіда на прогулянках і екскурсіях. Метою її є усвідомлене сприйняття учнями навколишнього світу, взаємозв'язків у ньому, набуття індивідуального досвіду на основі знання у простій, зрозумілій і доступній формі. Бесіда не повинна бути моралізаторською, нудним повчанням для дитини;

-- діалог під час групової роботи за одним столиком. Його учасники обговорюють різні теми, зокрема способи використання певного навчального завдання.

Особливо ефективним П. Петерсен вважав навчання в діяльності, у процесі якого дитина виявляє особливості різних предметів та явищ навколишнього світу, відкриває нові аспекти їх природи. Головне, щоб запитання, які виникають у дитини, переростали у припущення про можливі шляхи розв'язання виявлених нею протиріч і проблем.

Як усі представники гуманістичної педагогіки, П. Петерсен виступав проти оцінок та свідоцтв, які, на його думку, «псують власну робочу лінію дитини і порушують власне моральне судження», створюючи неправильну мотивацію до учіння. Водночас він визнавав, що дитина схильна до оцінювання і повинна його вимагати, оскільки потребує впевненості щодо власного зростання і прогресу. У школах, які працюють за технологією «Йєна-план», усі роботи дітей виставляються на публічний огляд і оцінюються учнями (взаємно), а також викладачами, відвідувачами («про себе»), адже вже самі роботи красномовно свідчать про індивідуальну успішність. Завершенням навчального року є детальна характеристика кожного вихованця, яку складає вчитель: об'єктивний звіт для батьків і суб'єктивний звіт для дитини. Для об'єктивного звіту використовують спостереження і судження вчителів, які навчають дитину протягом року. Такий звіт дає змогу побачити особливості, нахили, обдарованість школяра, спрямувати спільні зусилля батьків і педагогів на забезпечення сприятливих умов для індивідуального розвитку дітей.

На основі об'єктивного звіту класний керівник складає для кожної дитини суб'єктивний звіт, у якому зазначає те, що, за його переконанням, справлятиме на неї виховний вплив.

Розклад у школі, яка працює за «Йєна-планом», передбачає чергування уроків (малювання, музика, математика, рідна мова, батьківщинознавство, суспільствознавство та ін.) із заняттям, яке у розкладі значиться як штам-група. Це сприяє формуванню і розвитку взаєморозуміння, дружніх стосунків, емоцій, здібностей дітей до соціальної перцепції (лат. perceptio -- сприймання).

Навчальний матеріал інтегрований тематично, і його зміст у перші роки навчання значною мірою визначається інтересами самих дітей. З часом він усе більше залежить від педагога.

Домашні завдання діти отримують не кожний день, а відразу на цілий тиждень. Вони передбачають розв'язання кількох задач і прикладів, написання твору, розповіді, виготовлення саморобки, підготовку малюнка тощо. Порядок виконання завдань учень обирає самостійно. Нерідко завдання об'єднуються однією темою. Наприклад, у березні діти молодшої штам-групи вивчають комплексну тему «Весна у місті».

У групі вільно формуються підгрупи за інтересами, віком. їх склад змінюється залежно від видів навчальної роботи та успіхів учнів. Такі підгрупи виконують завдання-проекти: облаштування експозиції, конструювання моделі, підготовку виступу. Парами учні виконують завдання з правопису, що дає змогу забезпечити взаємоперевірку якості виконання завдань. Під час занять активно використовуються вправи, навчальні ігри, групове обговорення дитячих робіт, різних аспектів шкільного життя. Особлива роль відводиться відкриттю навчального тижня, підбиттю його результатів, звітним виставкам, загальношкільним зборам, роботі з батьками.

День у Йєна-план-школі обов'язково охоплює чотири компоненти: гру, бесіду, працю, свято. Всі ці види діяльності вважаються особливо значущими для дитини, тому завдання педагогів полягає в оптимальному поєднанні їх у шкільному житті.

Після кожного уроку діти (1--3 рік навчання) переходять в інше класне приміщення, де їх зустрічають різні вчителі. Через два-три уроки вони збираються штам-групою у своїй кімнаті, обмінюються враженнями від уроків, виконують тижневе комплексне завдання на спеціально видрукуваному окремому листку для кожного учня.

Багато Йєна-план-шкіл випускають свої календарі, що є своєрідним планом роботи школи на наступний навчальний рік, містять підготовлений педагогами цікавий дидактичний матеріал. Кожна сторінка такого календаря присвячена певному місяцю і завданням, які потрібно буде розв'язувати. У серпні, наприклад, починається навчальний рік і обирають представників від батьків до ради школи, що є важливим етапом шкільного життя. Як правило, до ради залучають батьків, які своєю безпосередньою участю у справах школи сприяють реалізації навчально-виховних завдань, фінансують окремі акції. У вересні зазвичай проводять осіннє свято, перше у навчальному році засідання «круглого столу» з обговорення роботи школи відповідно до «Йє-на-плану». На кожен місяць передбачають три-чотири загальношкільні заходи. Ними можуть бути новорічне свято, театральна вистава, подорож, спортивне свято, свято для батьків тощо. У календарі зазначають склад усіх штам-груп, адреси й домашні телефони дітей і педагогів, публікують статті вчителів щодо вивчення рідної та іноземних мов, опанування грамоти, з релігійних питань тощо.

Символом багатьох сучасних шкіл, які працюють за «Йєна-планом», став «Бонкелар» -- вітряковий механізм. Як відомо, у його перехресті є коліщатко, без якого вітряк не міг би працювати -- молоти зерно. Аналогічно в душі дитини, стверджують педагоги, які сповідують принципи педагогічної технології «Йєна-план», існує особливий механізм: «Щойно дорослий відшукає в її душі цей дивовижний механізм, заведе -- і ось вже дитина почала рости». Здійснити це завдання, пробудити внутрішні сили дитини може тільки педагог, який відмовився від догматичних підходів, перебуває на позиціях гуманістичного виховання.

Висновки

У сучасній Німеччині педагогіка П. Петерсена переживає друге народження. Ще у 1980 р. при університеті м. Тессена було відкрито науковий центр із вивчення та впровадження в практику ідей видатного педагога. Перевидаються його праці (книгу «Йєна-план-школа» за кордоном видавали понад 60 разів). Проводяться дослідження сучасних проблем школи з точки зору педагогічної концепції П. Петерсена.

«Йєна-план» виходить із цілісного, універсального знання про дитину як істоту біосоціальну, надає пріоритетного значення не лише внутрішнім механізмам її розвитку, а й процесу соціалізації, ролі середовища, яке виховує і навчає. Технологія Петерсена розглядає культивування общинності як умову виховання індивідуальності в процесі колективної життєдіяльності, конструює школу як дослідне поле для розвитку дитини, як життєвий простір для її входження в соціум.

Педагогіка общинності набуває особливої актуальності у зв'язку з прийнятими в Україні концепціями національного, громадянського виховання та необхідності взаємодії батьків, освітніх закладів і громадськості у вихованні дітей і молоді.

Література

1. Помелов В.Б. Петер Петерсон и его «Йена - план» // Педагогика- 1997 №3

2. Фреденталь-Лютер С., Вот К. Йена-план //Учительская газета - 1992 - №26-27

3. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии - М., Образование, 1998 - 312 с.

4. Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості вчителя - К., Педагогіка, 1994 - 117 с.

5. Хомерики О.Г. , Поташник М.М., Лоренсов А.В. Развитие школы как инновационный процесс - М., Наука, 1994 - 214 с.

6. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навч. посібник - К., Академвидав, 2004 - 352 с.