Що приховується за терміном "супровід розвитку дітей"

Що приховується за терміном "супровід розвитку дітей"

Автор: О. Казакова

Усі ми зіштовхуємося з проблемами, але не завжди здатні вирішити їх самостійно. Дитині знайти рішення буває ще важче - їй може не вистачити знань, умінь, волі, віри в себе. Їй потрібна допомога. Вона може прийти в найрізніших формах: підказки, інструкції, упевненої поради

Є лише один вид допомоги, здатний нанести дитині шкоду, - зробити проблему не стимулом розвитку, а причиною регресу. Цей вид допомоги називають "рішенням проблеми за дитину".

Супроводжувати - значить розвивати

Розвиток людини відбувається за рахунок рішення її життєвих проблем. Де їх немає - немає й розвитку. Освітній процес для зростаючої людини стає тим простором, у якому проблеми виникають і розв'язуються. В ідеалі вона повинна стати каталізатором розвитку, задовольняючи в людині закладене природою прагнення розвиватись. У цьому випадку дитину достатньо навчити самостійно справлятися з усе більш широким колом усе більш складних і цікавих проблем. Але проблема проблемі різниця. Одна розв'язується на уроці з учителем або вдома з батьками. Інша на довгий час гальмує розвиток, самим фактом свого існування заважаючи розв'язанню інших, не менш важливих проблем. Фахівці розробили детальну класифікацію труднощів, з якими зіштовхуються діти при навчанні. Це проблеми у сферах:

навчання (пов'язані з нездатністю або невмінням читати, писати, рахувати, робити основні логічні операції);

"шкільної кар'єри" або вибору освітнього та професійного шляху (нездатність визначитись, у яку школу піти, яку спеціалізацію вибрати, до якої професії почати готуватись, повторити пропущений через хворобу рік навчання чи перейти у спеціалізовану школу тощо);

соціально-емоційних відносин (труднощі адаптації в дитячому колективі, міжособистісні конфлікти, агресія, неприйняття суспільних норм і правил, нездатність підкорятись дисципліні);

формування та збереження здорового способу життя (відсутність сприйняття здоров'я як цінності, різні залежності, нездатність перебороти хворобу);

вільного часу (невміння його заповнити, нездатність реалізувати свої мрії та бажання, проблеми у формуванні необхідних для життя навичок).

Чому для однієї людини це звичайні життєві задачі, які вона успішно вирішує самостійно або за допомогою батьків, друзів, педагогів, а для іншої - нездоланна перешкода в розвитку? Причин може бути дуже багато. Особливості розвитку, обмежені можливості соціального оточення, відсутність контакту та взаєморозуміння з батьками, професійна некомпетентність педагогів. До того ж у проблем є ще й тенденція перетворюватись у сніжний ком: коли за нездатністю вирішити задачу випливає пропуск школи, обман батьків, утеча з дому, входження в неформальну компанію, знайомство з наркотиками. Як кажуть: "Усе тому, що в кузні не було цвяха".

У цих випадках надати допомогу здатна система психолого-педагогічного й медико-соціального супроводу (ППМС) розвитку дітей в освітньому процесі. Що приховується за терміном "супровід"? Це метод рішення проблем розвитку дитини за рахунок заохочення її самостійної активності. Метод, який, навіть не замислюючись над цим, щодня застосовують батьки та педагоги. Але нерідко буває так, що їхніх зусиль виявляється недостатньо. Тоді виникає необхідність втручання фахівців із супроводу - людей, здатних допомогти дитині вирішити складні проблеми або попередити їх виникнення.

Супровід складається з ряду етапів: діагностики проблеми, аналізу можливих шляхів рішення, вироблення плану рішення, первинної допомоги в рішенні проблеми, оцінки ефективності.

Від інших методів допомоги дітям у рішенні проблем він відрізняється:

комплексним характером (поєднанням психолого-педагогічного та медико-соціального підходів);

"перебуванням на боці дитини" (при врахуванні, зрозуміло, ролі інших учасників проблемної ситуації);

безперервністю (допомога завершується тільки в момент розв'язання проблеми або появи стійкої тенденції до розв'язання);

педагогічністю (прагненням не вирішити проблему за дитину, а навчити її вирішувати типові проблеми самостійно).

Бувають періоди, коли в супроводі має потребу кожна дитина. Це періоди:

вибору подальшого освітнього маршруту;

переходу в систему фахової освіти;

криз, пов'язаних із переходом з одного вікового періоду розвитку в іншій.

Надаємо допомогу оптом і в роздріб

Програми супроводу бувають двох типів - системно-орієнтовані та індивідуально-орієнтовані.

Індивідуально-орієнтований супровід спрямований на рішення проблем конкретної особистості. Наприклад, учень постійно пропускає уроки. Бесіди з батьками, умовляння класного керівника, виклик до завуча ефекту не дають. Для фахівця із супроводу цей сигнал, отриманий від одного з учасників проблеми, - команда до початку діяльності. Яким буде план рішення, покажуть результати аналізу ситуації, проведеного ним самим і його колегами. Причин виникнення конфлікту може бути безліч, кожний подібний випадок абсолютно унікальний. Зміст індивідуально-орієнтованого супроводу саме й складається в переведенні унікальної кризової ситуації в повсякденне благополуччя.

Індивідуально-орієнтований супровід вимагає від фахівця певної високої технологічної культури:

послідовності у здійсненні супроводу;

володіння діагностичними методиками (включаючи технологію проблемно-орієнтованої бесіди);

уміння застосовувати схеми системного аналізу ситуації;

здатності вибудувати план рішення проблеми та здійснити первинну допомогу в його реалізації;

здатності здійснити моніторинг дієвості плану й вибудувати новий план у випадку неефективності першого.

У практиці індивідуального супроводу найчастіше ми зіштовхуємося з двома професійними проблемами:

підміною діючої допомоги "співпереживаючим обговоренням". Це коли складна проблема нескінченно обговорюється, але конкретні кроки з її рішення не виробляються й не здійснюються;

тактикою "відфутболювання", коли після констатації проблеми відразу знаходиться зовнішня установа чи служба, що повинна зайнятись її розв'язанням (утім, іноді така переадресація може бути цілком доцільною).

Системно-орієнтований супровід призначений для рішення проблем великих колективів. Наведемо приклад. В одній зі шкіл педагоги зафіксували незрозумілий ріст агресивності учнів по відношенню один до одного. Виникла необхідність звернення в районний психологічний центр, що вивчив причини росту агресії, місця її локалізації й адресність. Аналіз зібраних відомостей дозволив розробити програму, що складається з кількох простих у здійсненні заходів, реалізація яких допомогла розв'язати проблему.

Інший приклад системно-орієнтованого супроводу - це спеціальна робота з учнями в момент закінчення ними 9-го класу. Вибір подальшого шляху - дуже непроста задача. Для того щоб допомогти учням упоратися з нею, педагоги розробили програму, спрямовану на вивчення дітьми своїх можливостей і потреб та їх узгодження з можливостями та потребами навколишнього світу.

Системно-орієнтований супровід нерідко спирається на використання загальноосвітніх методів, але це зовсім не означає, що один метод замінюється іншим.

Не дуже давно силами одного із психологічних центрів були організовані спеціальні заняття з педагогами початкових класів, що були присвячені попередженню дитячих проблем із читанням. По суті, психологічний центр разом з науково-методичним центром району реалізував програму підвищення кваліфікації педагогів. Семінар викликав бурхливий відгук. Як оцінити його ефективність? Для науково-методичного центру дієвість програми визначається ростом професійної компетентності конкретних педагогів, але для психологічного центру показником ефективності є зниження кількості проблемних ситуацій, що виникають у молодших школярів при читанні. Спеціалісти із супроводу оцінюють свою діяльність не за кількістю проведених лекцій, консультацій і семінарів, а на підставі реального поліпшення педагогічної атмосфери в освітніх установах, розв'язанні конкретних проблем.

ТЕХНОЛОГІЯ УСПІХУ

Супровід стає технологією, коли за подібних умов і чіткості дотримання алгоритму випливають подібні результати. Для розробки технологічного підходу до розв'язання проблем потрібно дуже багато чого:

висока чутливість фахівців до проблеми;

грамотний теоретичний аналіз сформованої ситуації;

володіння інформацією про можливі шляхи її рішення;

здатність до переведення теоретичних ідей у схеми та моделі діяльності;

уміння чітко виконувати розроблені програми.

Чутливість до проблеми означає, що фахівець здатний побачити її навіть тоді, коли вона залишається не поміченою співтовариством, яке існує навколо дитини. Учня дражнять у школі. "Подумаєш, проблема, - скаже батько, - усі через це пройшли". А педагог слідом за дітьми машинально почне називати дитину на перший погляд необразливим прізвиськом. Усе, звичайно, може обійтись, а може й загостритись - до сліз, до бійок, до відмови ходити до школи. "Дражніння" - одна з початкових стадій агресії, упустити її з виду так само небезпечно, як пропустити початок пожежі. Чутливість до проблеми - це здатність почати діяти тоді, коли все ще можна вирішити без застосування жорстких, трудомістких, дорогих методів, це увага до дитини та повага до її особистості.

Грамотний теоретичний аналіз проблеми необхідний, щоб не почати вирішувати проблему, виходячи з помилкового постулату. Одна з частих помилок - недооцінка ролі соціального благополуччя в розвитку особистості учня. Нерідко забувають, що, якщо дитина у школі почуває себе захищеною та шанованою, тоді й навчальні ускладнення, як правило, не спричинять за собою серйозних проблем з поведінкою. І навпаки, коли особистість учня ігнорують, можна практично стовідсотково гарантувати, що за невдачами в навчанні підуть серйозні невдачі й у всіх інших сферах його життя.

Теоретичний аналіз проблеми повинен стати гарантією розробки ефективної технології її розв'язання. Для цього зараз, на жаль, бракує серйозної наукової бази. Часто не вистачає й достовірної інформації. Адже для рішення проблем дитини фахівець повинен мати доступ до якісних інформаційних баз про:

наявність спеціалізованих служб (адреси батьківських асоціацій, наркологічних служб тощо);

можливі маршрути продовження освіти;

про соціальні служби та їх можливості;

про закони, що діють у тій чи іншій сфері;

про кваліфікованих працівників інших центрів, які мають досвід рішення аналогічних проблем.

Кращим виходом із ситуації було б централізоване виділення коштів на створення загальної інформаційної бази для психологічних центрів. У цьому випадку розрізнені потоки відомостей можна було б об'єднати в один могутній ресурс, здатний обслуговувати школи всієї країни. Збулася би мрія віддалених районів про створення "віртуальних психологічних центрів", у яких грамотну консультацію міг би одержати будь-який фахівець, педагог, батько, дитина.

Серед інших, поки ще не вирішених проблем - атестація фахівців, оцінка якості роботи в системі супроводу, атестація й акредитація центрів як освітніх інститутів. Але одним із найважчих каменів спотикання стало питання про освітні програми. Сучасне положення трактує психологічні центри як освітні установи, що, відповідно, ліцензуються через представлення освітніх програм. Сьогодні багато центрів уже одержали ліцензії, представивши в ліцензійні комітети програми, вибудовані за зразком шкільних. Але завжди необхідно розуміти, що програма супроводу має додатковий характер і не може мати ту ж логіку та ту ж саму структуру, що й загальноосвітні.

Ще одна перешкода розвитку системи супроводу полягає в "людському факторі". Адже ідея супроводу, як і будь-яка інша ідея, може бути втілена лише зусиллями кваліфікованого менеджера, який володіє найскладнішим мистецтвом "упорядковувати хаос", перетворювати розрізнений матеріал у плани роботи, моделі, проекти, критерії якості тощо. Поки таких менеджерів у нас іще дуже мало. І, ясна річ, розвиток системи супроводу буде вкрай ускладнений без формування в педагогіці професійної етики, орієнтованої на чітке виконання домовленостей і пропонованих процедур.

Класична модель - "думаємо одне, кажемо інше, маємо на увазі третє, а робимо - четверте" не дозволяє налагодити продуктивну взаємодію між усіма, хто зацікавлений у гармонійному розвитку дитини, а без цієї взаємодії ніякі програми супроводу не будуть мати ефект.

Складностей, як бачимо, чимало. Чи зможуть фахівці з подолання дитячих проблем справитися зі своїми власними проблемами? Відповідь залежить від того, чи вдасться їм перетворити систему супроводу в налагоджену, детально опрацьовану технологію. Адже не даремно кажуть: будь-яка професійно виконана робота - це 75 відсотків володіння наявними технологіями і 25 відсотків творчості, спрямованої на створення нових технологій.

Жарт, звичайно, але в ньому - неабияка частка правди. Аж ніяк не менше 25 відсотків.