главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Формування професійної майстерності вчителя

Розвиток професійної майстерності вчителя забезпечує оптимізацію навчально-виховного процесу. Аналіз історичного розвитку форм та методів педагогічної діяльності для формування професіоналізму вчителя та дослідження особливостей їх використання.

Рубрика: Педагогика
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 21.07.2010
Размер файла: 49,9 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Особливості вербальних і невербальних форм педагогічної вимоги
Основні елементи зовнішньої техніки вчителя. Система самовиховання вчителя. Складові педагогічної майстерності вчителя. Власна оцінка своїх здібностей, моральних якостей і вчинків. Володіння мовленням як засобом професійної діяльності педагога.
реферат [438,9 K], добавлена 15.10.2012

2. Поняття педагогічної майстерності
Педагогічна майстерність - вияв високого рівня педагогічної діяльності. Головні елементи майстерності сучасного вчителя та шляхи її формування. Особливості психолого-педагогічної підготовки майбутнього вчителя, значення прикладних знань і навчань.
реферат [30,9 K], добавлена 12.02.2011

3. Компетентність вчителя іноземних мов
Проблема професійної компетентності вчителя в психолого-педагогічній літературі. Компонентно-структурний аналіз професійної компетентності вчителя іноземних мов та модель процесу формування. Методики діагностики сформованості професійної компетентності.
учебное пособие [200,3 K], добавлена 03.01.2009

4. Особистісні відносини вчителя і учня
Особистість педагога як предмет дослідження. Характеристики в структурі педагогічної майстерності. Чинники технології організації високопродуктивного впливу педагога. Педагогічні здібності як поєднання психологічних та особистісних якостей вчителя.
контрольная работа [23,1 K], добавлена 19.10.2010

5. Роль вчителя іноземної мови в здійсненні навчально–виховного процесу в середній навчальних закладах
Особистість вчителя іноземної мови, його професійно важливі якості та їх значення у процесі педагогічної діяльності. Роль вчителя у процесі виховання та навчання дітей (особливо підліткового віку), допомога їм у подоланні різноманітних труднощів.
курсовая работа [61,8 K], добавлена 24.05.2008

6. Теоретичні та методичні основи формування інформаційної культури майбутнього вчителя початкових класів
Особливості формування професійної культури майбутнього вчителя початкових класів у навчальному процесі вищого педагогічного навчального закладу, необхідність врахування психолого-вікових особливостей учнів, володіння комп’ютерно-ігровою культурою.
автореферат [208,6 K], добавлена 11.04.2009

7. Проблема формування індивідуального стилю діяльності майбутнього педагога
Специфіка педагогічної діяльності. Поняття індивідуального стилю педагогічної діяльності, фактори його формування. Визначення особливостей індивідуальних стилів педагогічної діяльності майбутнього вчителя, організація диференційованого навчання студентів.
курсовая работа [267,6 K], добавлена 16.06.2010

8. Особливості взаємодії вчителя та учнів на уроках іноземної мови
Роль вчителя у здійсненні навчально-виховного процесу в школі, основні вимоги до його підготовки. Типи та структура уроку іноземної мови. Особливості комунікативного, диференційованого, гуманістичного та особистісного методів навчання іноземних мов.
курсовая работа [43,3 K], добавлена 01.06.2012

9. Підготовка майбутнього вчителя до творчого застосування новітніх технологій
Зміст та спрямованість підготовки майбутнього вчителя до творчого застосування новітніх технологій в його професійній діяльності. Необхідність і використання комп’ютеру на сучасному етапі. Формування професійного розвитку майбутнього вчителя-початківця.
статья [13,3 K], добавлена 19.07.2009

10. Технологія формування художньо-епістемологічного досвіду майбутнього вчителя музики
Моделювання педагогічної технології епістемологічної самокорекції майбутнього вчителя музики, принципи та порядок її реалізації на практиці. Аналіз та оцінка результатів впровадження технології епістемологічної самокорекції майбутнього вчителя мистецтва.
дипломная работа [377,1 K], добавлена 03.08.2012


Другие работы, подобные Формування професійної майстерності вчителя

Страница:  1   2 


19

Вступ

Актуальність дослідження. Існує багато видів професійної діяльності, що безпосередньо стосуються людини, але є серед них професія вчителя, яка впливає на її долю. Ось чому кожна з цих професій повинна бути не лише діяльністю, а й покликанням.

Розвиток гуманістичних ідей сприяв народженню нової педагогічної парадигми, нового погляду на дитину як суб'єкт розвитку і виховання. У межах концепції особистісно-орієнтованого підходу до виховання людини, формування ціннісної свідомості і на її основі - відношення до суб'єктів, об'єктів і явищ оточуючої дійсності набуває особистісної і суспільної значущості.

Багато вчених минулого і сучасності прийшли до висновку, що виховання - це прилучення дитини до всіх досягнень людської культури у такий спосіб, щоб вона жила в контексті загальнолюдської культури. Передача учням духовних і матеріальних цінностей не здійснюється прямо. Вони “опановуються” духовними зусиллями самої особистості.

Правомірність постановки проблеми формування ціннісної свідомості зумовлена визнанням цінності самої особистості, яка не є, і ніколи не була продуктом соціального середовища. Ціннісні орієнтації і ціннісні відношення - це стійке вибіркове віддання переваги зв'язку суб'єкта з об'єктом оточуючого світу, коли цей об'єкт, представляючи собою соціальні значення, набуває для суб'єкта особистісного смислу, розцінюється як дещо значуще для життя окремої людини і суспільства в цілому.

Система педагогічної освіти, яка має спрямованість на перспективу, повинна надати вчителям можливість здобуття знань і набуття вмінь, які дозволять орієнтуватися в сучасному інформаційному просторі, ефективно застосовувати засоби та методи доступу до інформаційних ресурсів та інформаційних комунікацій, практично використовувати сучасні педагогічні технології.

Окремою проблемою, актуальність якої не зменшується внаслідок упровадження у навчальний процес різного виду педагогічних інновацій, а навпаки, стає більшою, є формування особистості вчителя, його педагогічної майстерності. Впровадження інноваційних технологій навчання, ініційоване появою засобів навчання нового покоління і можливостями їх широкого застосування як складових навчального середовища, зумовлює необхідність нових підходів до формування професійної майстерності вчителів.

Удосконалення професійної майстерності вчителя здійснюється не тільки у процесі набуття ним практичного досвіду

Педагогічна техніка зазнає найбільших змін, оскільки, завдяки застосуванню нових засобів навчання, стає можливим застосування нових методів активного навчання.

Об'єкт дослідження.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи виступає методика формування професійної майстерності вчителя.

Предмет дослідження.

Предметом дослідження даної курсової роботи виступають особливості використання форм і методів педагогічної діяльності для формування професійної майстерності вчителя.

Мета дослідження.

Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді методики формування професійної майстерності вчителя.

Завдання дослідження.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

1. Розгляд проблеми формування професійної майстерності вчителя в методичній літературі та в розробках педагогів практиків;

2. Аналіз історичного розвитку форм та методів розвитку професійної майстерності вчителя;

3. Розробка емпіричних методів розвитку професійної майстерності вчителя;

4. Розробка сучасних уроків для забезпечення результатів формування професійної майстерності вчителя.

Гіпотеза дослідження.

Дане дослідження виходить з гіпотези, що розвиток професійної майстерності вчителя забезпечує оптимізацію навчально-виховного процесу.

Методи дослідження:

1. Порівняльно-історичний;

2. Порівняльно-типологічний;

3. Системний;

4. Структурно-функціональний;

5. Понятійно-категоріальний;

6. Емпіричний.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження. Використати дане дослідження можна при розробці шкільної програми, в практичній роботі педагога в умовах середньої загальноосвітньої школи.

Розділ 1. Теоретичні засади формування професійної майстерності вчителя.

1.1 Професійна майстерність вчителя та її елементи.

Професійна майстерність вчителя -- це вияв високого рівня педагогічної діяльності.

Як наукова проблема, вона постала у XIX ст. Дослідники педагогіки тлумачать її як найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків, «синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва і особистих якостей учителя», комплекс властивостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності.

Ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Розглядається як вияв власного «Я» у професії, як самореалізація особистості вчителя в педагогічній діяльності, тому визначається як вища, творча його активність, що передбачає доцільне використання методів і засобів педагогічного взаємовпливу в кожній ситуації навчання та виховання. Така доцільність є результатом засвоєння системи знань і уявлень про закони навчання, технології розвитку дитини, а також індивідуальні особливості педагога, його спрямованість, здібності та психофізичні дані.

Критеріями професійної майстерності вчителя є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність).

До елементів професійної майстерності вчителя належать:

1. Гуманістична спрямованість діяльності. Полягає в спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Передбачає гуманістичний вияв його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Той, хто не любить і не поважає дітей, учнів, не може досягти успіху в педагогічній праці, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихованців породжують відповідну любов і повагу до нього, до його ідей, поглядів, переконань, знань, які він вчить здобувати.

Професійна компетентність, професіоналізм. Передбачають наявність професійних знань (суспільних, психолого-педагогічних, предметних, прикладних умінь та навичок), їх змістом є знання предмета, методики його викладання, знання педагогіки і психології. Особливостями професійних знань є їх комплексність (потребує вміння синтезувати матеріал, аналізувати педагогічні ситуації, вибирати засоби взаємодії), натхненність (висловлення власного погляду, розуміння проблеми, своїх міркувань).

Професіоналізм педагога -- це сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та довготривалої діяльності, що забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань.

Педагогічний професіоналізм -- це уміння вчителя мислити та діяти професійно. Охоплює набір професійних властивостей та якостей особистості педагога, що відповідають вимогам учительської професії; володіння необхідними засобами, що забезпечують не тільки педагогічний вплив на вихованця, але і взаємодію, співробітництво та співтворчість з ним. Для активного співробітництва з вихованцями вчителю необхідна мобілізація інтелекту, волі, моральних зусиль, організаторського хисту та вміле оперування засобами формування моральних, інтелектуальних та духовних засад у школярів. Він повинен володіти широким арсеналом інтелектуальних, моральних та духовних засобів, що забезпечують педагогічний вплив на учня. До інтелектуальних засобів належать кмітливість, професійне спрямування сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, прояв та розвиток творчих здібностей учня. До моральних -- любов до дітей, віра в їх можливості та здібності, педагогічна справедливість, вимогливість, повага до вихованця -- все, що складає основу професійної етики вчителя. Духовні засоби -- основа його загальної та педагогічної культури.

Педагогічні здібності. Сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.

Головною здібністю, що об'єднує всі інші, є толерантність, чутливість до людини, до особистості, яка формується. З нею тісно взаємодіють:

· комунікативність (потреба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контакти, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування);

· перцептивні здібності (професійна проникливість, пильність, інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознаками);

· динамізм особистості (здатність активно впливати на іншу особистість);

· емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція);

· оптимістичне прогнозування (передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній);

· креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативного розв'язання проблемних ситуацій);

· впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його).(1: 240).

Педагогічна техніка (мистецтво, майстерність, уміння). Є сукупністю раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з учнем, учнівським колективом відповідно до мети виховання, об'єктивних та суб'єктивних їх передумов. Вона передбачає наявність специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога: високу культуру мовлення; здатність володіти мімікою, пантомімікою, жестами; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки (розуміння педагогом власного психічного стану, уміння керувати собою); здатність до «бачення» внутрішнього стану вихованців і адекватного впливу на них.

З розвитком педагогіки як науки і практичної діяльності поряд з поняттям «педагогічна техніка», яке відображає тільки суб'єктивні особливості навчально-виховного процесу (контроль педагога за своїми емоціями, настроєм, поведінкою, сприйняттям зовнішніх предметів, технікою мовлення) стали використовувати і термін «педагогічна технологія» (знання про майстерність), який стосується проблем планування та організації навчального процесу.

Педагогічна технологія. Є комплексом знань, умінь і навичок, необхідних учителю для вирішення стратегічних, тактичних, а також процедурних завдань під час навчально-виховного процесу. Йдеться про систему взаємодії вчителя з учнями, способи добору та впорядкування навчального матеріалу згідно з вимогами теорії пізнання. Іншими словами, педагогічна технологія є описом системи дій учителя та учнів, які слід виконати для оптимальної реалізації навчального процесу. Складовими педагогічної технології є володіння мистецтвом спілкування з дітьми, вміння керувати своєю увагою та увагою дітей, здатність за зовнішніми ознаками поведінки дитини визначати її душевний стан тощо. Уміння налагоджувати оптимальні взаємостосунки з дітьми, змінювати їх відповідно до розвитку учнів і їхніх вимог до вчителів є важливим компонентом педагогічної майстерності.

1.2 Історія розвитку знань про формування професійної майстерності вчителя.

Першим ввів поняття " майстерність вихователя” і “педагогічна техніка” А.С.Макаренко у своїй статті " Деякі висновки з мого педагогічного досвіду": " Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом... але це спеціальність, якій треба вчити, як треба вчити лікаря його майстерності, як треба вчити музиканта".

В.О.Сухомлинський продовжив розвиток теорії про формування професійної майстерності вчителя. У працях В.О.Сухомлинського "Сто порад вчителю", "Павлиська середня школа", "Як виховати справжню людину", "Розмова з молодим директором школи" та багатьох інших велика увага приділяється творчості вчителя в становленні справжньої людини, громадянина, патріота Батьківщини. "Ми маємо справу з найскладнішим, неоцінним, найдорожчим, що в житті, - з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя" (5: т2 - 240).

В 80-ті роки ХХ століття творчі педагоги-новатори об'єдналися у творчий рух "Педагогіка співробітництва"

Основні ідеї педагогів-новаторів:

1) співробітництво з усіма учасниками навчально-виховного процесу; 

2) навчання без примусу, з оптимізмом, без конфліктів;

3) використання опори в навчанні;

4) система випередження у навчанні;

5) гуманістична система оцінювання;

6) демократизація виховання особистості;

7) самоаналіз, саморозвиток, самовдосконалення особистості тощо.

Деякі представники педагогів - новаторів: Ш.О.Амоношвілі ("В школу - с 6 лет" , "Здравствуйте, дети!", "Как живёте, дети?", "Единство цели"); С.М.Лисенкова ("Когда легко учиться"); І.Б.Волков ("Учим творчеству", "Цель одна - дорог много"); І.П.Іванов ("Воспитывать коллективистов"); Є.М.Ільїн ("Шаги навстречу", "Искусство общения", "Рождение урока", "Путь к ученику"); О.А.Захарченко (Чубар "Письмо в будущее"): В.Ф.Шаталов ("Куда и как исчезли тройки", "Педагогическая проза", "Эксперимент продолжается", "Опорные конспекты по физике - 8 класс"); Л. і Б. Нікітіни ("Мы, наши дети и внуки").

Питання про професійну майстерність вчителя розглядали такі науковці як Зязюн І. А., Барбіна Є. С., Крамушенко І. Ф., Лебедик М. П., Радул В. В. І. А. І.А. Зязюн відмічає, що стан і розвиток педагогічних систем в кожну епоху можна поціновувати за рівнем розвитку педагогічних технологій: "простежуючи динаміку цих процесів (від індивідуальної майстерності, тобто мистецтва педагога, і до загальновідомих, усталених активних методів і форм освіти) можна відзначити, що саме розвиток засобів учіння і пов'язаних з ними методик, збільшення їх ваги в педагогічних системах від епохи до епохи стимулював процес технологізації педагогіки в таких означеннях: стандартизація, уніфікація "освітнього виробництва" в системі масової освіти; винесення творчого процесу (створення і оцінка технологій учіння) на більш високий рівень; упорядкування освітньої системи на основі ієрархії рівнів організації і відповідних їм специфічних технологій тощо. В результаті роль педагога і його мистецтва на стадії учіння поступово знижується і зовсім зникає (хочемо ми того чи ні!) у сфері самоучіння, самовиховання". На думку С.У.Гончаренка, методична майстерність учителя має розвиватися не через забезпечення його великою кількістю рецептурних методичних посібників і широке використання ним готових поурочних розробок. Йому потрібні передусім фундаментальні знання з базового предмета, висока загальна культура і ґрунтовна дидактична компетентність: "фактично вимоги до освіченості вчителя нижчі, ніж до освіченості школяра, бо той повинен знати всі предмети, а учителеві досить знати на тому самому рівні один". На думку С.О. Сисоєвої, "методична майстерність учителя має розвиватися не через забезпечення його великою кількістю рецептурних методичних посібників і широке використання ним готових технологічних процедур. Йому потрібні передусім фундаментальні знання з базового предмета, висока загальна культура і ґрунтовна психолого-педагогічна підготовка. О.Г.Кучерявий визначає такі критерії інтегральної готовності педагогічної діяльності вчителя як ступінь психологічної готовності до професійної діяльності; адекватність самооцінних професійних знань учня вимогам професійної діяльності; сформованість загальних, важливих для вчителя початкових класів і вихователя дошкільного закладу, умінь та якостей учня; сформованість специфічних для педагогів дошкільних закладів і початкових класів умінь та якостей у галузі виконання професійних функцій; ступінь сформованості готовності до самовдосконалення після закінчення вищого навчального закладу. Ідеї взаємозв'язку педагогічної майстерності та неперервної освіти закладені у працях Є.С.Барбіної. Вона вважає, що педагогічна майстерність потенційно і реально є одним з найбільш ефективних засобів забезпечення інтегративних тенденцій. Її методологічна функція у професійній підготовці вчителя полягає у забезпеченні єдності структурних компонентів цієї підготовки, розмаїття процесів і явищ, вивчення яких передбачено програмами різних навчальних дисциплін. Педагогічна майстерність виявляє загальне, особливе та одиничне як у найбільш значущих об'єктах педагогічної діяльності, так і в засобах і підходах до розв'язання професійних проблем методами різних наук. Завдяки педагогічній майстерності у процес професійної підготовки імпліцитно привноситься у наочній формі парадигмальний підхід сучасної наукової методології: робота із складними структурними об'єктами, ознайомлення з системним баченням цих об'єктів, формування елементів системного мислення стосовно до педагогічних об'єктів. Суттєвим у визначенні ролі та функцій педагогічної майстерності в системі неперервної педагогічної освіти є її розвиток як складної організаційної системи, що включає процес формування, становлення і розвитку особистості вчителя, який розпочинається ще на шкільній лаві, продовжується у вищому навчальному закладі й реалізується у сфері післядипломної освіти. Ступінь готовності випускників до професійної педагогічної діяльності визначається не як показник його оволодіння багатогранною педагогічною майстерністю, а лише основами цієї майстерності. Готовність учня до педагогічної діяльності як показник оволодіння ним педагогічною майстерністю може бути виявлено лише в період практики, де на основі аналізу його діяльності з'ясовується відповідність власне знань, умінь і навичок учня реально існуючому переліку знань, умінь та навичок, які є показниками оволодіння педагогічною майстерністю. До такого переліку доцільно внести лише ті вміння, які дійсно можуть бути сформовані під час навчання. (14: 1-3)

1.3 Педагогічна творчість як умова формування професійної майстерності вчителя

Концепція національного виховання про сутність виховання на Україні, про особистість вчителя і завдання його творчості (розділ п'ятий "Критерії ефективності виховної діяльності педагога"). Педагогічна майстерність -- комплекс властивостей особистості вчителя, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі.

Властивості педагогічної майстерності: гуманістична спрямованість діяльності вчителя, професійні знання, вміння та навички, педагогічні здібності (забезпечують швидкість самовдосконалення), педагогічна техніка (гармонізує структуру педагогічної діяльності). Педагогічна діяльність -- творчий процес.

Творчість - це процес створення чогось нового на основі перетворення пізнаного: нового результату або оригінальних шляхів і мета дій його одержання .

Характеристики творчості: новизна і перетворення. Педагогічна творчість - процес створення і перетворення особистості вихованця. Педагогічна творчість виявляється в науковій діяльності педагога і в творчій педагогічній роботі ( оригінальне вирішення педагогічних завдань, розробка нових педагогічних методів, прийомів, застосування педагогічного досвіду в нових умовах, удосконалення системи роботи з учнями, імпровізація в педагогічному процесі). Під час роботи з учнями вчитель передбачає педагогічні ефекти, впливає на уяву, увагу, пізнавальну діяльність учнів, а також звертається до педагогічного перевтілення, що робить його діяльність творчим процесом. (11: 28)

У праці „Розмова з молодим директором школи” В.О.Сухомлинський зазначив: „ Досвід багатьох років переконує, що суттю педагогічної творчості є думка, ідея, яка пов'язана з тисячами повсякденних явищ. Педагогічна ідея - це, образно говорячи, повітря, на якому пливуть крила педагогічної майстерності”.

Рівні педагогічної творчості:

· рівень професійного становлення;

· рівень стихійного самовдосконалення;

· рівень планової раціоналізації;

· рівень оптимізації процесів та результатів праці.

Форми виявлення творчих сил вчителя: творче самопочуття, творче натхнення, творчий пошук чи експеримент, творча педагогічна діяльність, науково - дослідна діяльність.

Особливості педагогічної творчості:

· обмеженість часу;

· необхідність завжди давати позитивні результати;

· публічність обставин творчості;

· співтворчість усіх учасників процесу тощо. Приклади творчої діяльності Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, О.Духновича, М.Корфа, С.Русової, А.Макаренка, В.Сухомлинського.

Проблема педагогічної творчості, її визначення і правильного врахування у вимірюванні рівня професіоналізму є вкрай актуальною. Творча майстерність будь-якого фахівця має свої особливості, а тому вона певною мірою індивідуалізована. Важливою є ситуація з новизною підходу, тобто новий спосіб її розв'язання. Носієм творчого почерку є фахівець. Поняття “педагогічна творчість” розуміємо як діяльність педагога, що спрямована на досягнення максимально можливого пізнавального, виховного і розвивального результату під час навчання школярів. У “вимірюванні” цих досягнень педагога вбачається його творча активність, творча позиція з явно дієвими творчими актами, на тлі яких зростає захоплення учнів навчальною роботою у поєднанні із спритністю й винахідливістю.

Як вважають такі науковці як В.Володько, П.Сікорським, О.Ярошенко, В.Масловим, В.Пекельною, А.Фурманом, В.Шулдиком, І.Козловською, А.Сологубом, що в основі теорії навчання має бути єдиний системний підхід, комплексне дослідження та наукове розроблення й обґрунтування з широким виходом на технології педагогічного процесу.

Представники експериментальної педагогіки Г.Холл, Е.Торндайк, У.Кілпатрик на основі лабораторних спостережень висунули теорію вродженої розумової обдарованості, а як основний педагогічний принцип - саморозвиток особистості. Теорія вродженої розумової обдарованості зародилася в Англії, але набула поширення в США. Педагоги П.Блум, Р.Ганьє, Б.Скіннер, Дж.Брунер розробляли раціоналістичну модель освіти. А.Маслоу, А.Комбс мають інший погляд на освіту, тому вони є представниками феноменологічного напрямку, який розглядає гуманістичну спрямованість освіти. Успішна самореалізація творчого потенціалу педагогом у процесі творчої діяльності неможлива без самоаналізу і самокорекції та самоорганізації. Саморозвиток особистості й самореалізація її інтелектуальних і творчих сил відбуваються наче зсередини власних інтересів, потреб, установок, усвідомлення власних здібностей і можливостей (Н.Кузьміна). Здатність педагога займатися самоаналізом, тобто здатність до критичного переосмислення власного досвіду дістала назву педагогічної рефлексії. У характеристиці педагога стандартно визначають 4 основні складові його кваліфікації: компетентність, моральність, ініціативність, умілість. (15: 116).

Готовність педагога до творчості сучасні автори стали все частіше називати “креативністю” і трактують її як “різнобічне явище інтегрального характеру, що визначає не тільки розвиток творчої індивідуальності, а й забезпечує функціонування продуктивно-творчого процесу усередині особистості, її самореалізацію” (Н.Вишнякова). Ця готовність є першим етапом педагогічної творчості, коли діяльність педагога спрямована на пошук способів, що забезпечують максимальну реалізацію пізнавального (освітнього), виховного і розвивального потенціалу уроку. Важливим тут є прагнення педагога домогтися від учнів найбільшої старанності у навчанні, що є не забавкою, а важкою працею (К.Ушинський). Педагогічна творчість вирізняється зсувом акцентів педагога в бік цільових настанов творчості.

Оптимальним та творчим слід уважати урок, який відповідає таким критеріям:

· вирішення сукупності завдань освітнього (максимально можливі результати з оволодіння знаннями, уміннями й навичками з конкретного навчального предмета);

· пізнавального (оволодіння методами самостійного набування знань і способів діяльності);

· виховного (формування певних рис особистості, підвищення рівня вихованості учнів, свідомості та самосвідомості, світогляду) та розвивального аспектів навчання (розвиток психічних процесів, інтелектуальних умінь). Усі ці критерії об'єднує загальна ідея, яка зводиться до такого: за мінімум часу, зусиль і засобів максимум результату. На думку В.Бондаря, оптимальним уважається урок, на якому всі учні (низьких, середніх і високих здібностей) працюють на рівні своїх максимальних навчальних можливостей. Цьому сприяють диференціація та індивідуалізація навчання. Увага педагогів приділяється й тим учням, які не встигають, й тим, які вчаться успішно. Усі учні набувають певних знань, виховуються та розвиваються, бо кожний з них працює на рівні максимальних навчальних можливостей. У цьому особливість роботи творчого педагога. Оптимальне проектування уроку передбачає виконання вчителем таких дій:

· вибір оптимального типу й структури уроку, який відповідає цілі вчителя та меті учнів;

· виділення головного, найбільш суттєвого у змісті уроку, яке в ході засвоєння наповнюється достатніми для осмислення фактами, прикладами, практичними діями, наочними ілюстраціями тощо;

· оптимізація змісту навчального матеріалу, що зводиться до побудови навчальних ситуацій навколо провідних ідей, положень (теоретичний блок), основних ознак, властивостей, відношень, характеристик (емпіричний блок), дій та операцій (практичний блок), що конкретизують мету засвоєння знань чи умінь кожної навчальної ситуації з усвідомленням очікуваних результатів;

· вибір найбільш доцільних методів навчання, адекватних виділеним блокам теоретичного, емпіричного й практичного змісту;

· передбачення контрольних запитань і завдань для одержання інформації про ступінь розуміння засвоюваного матеріалу та, за необхідності, внесення коректив у процес його засвоєння;

· вибір найраціональнішого поєднання форм організації навчальної діяльності учнів на кожному етапі уроку:

· загальнокласних, фронтальних, групових, парних та індивідуальних з метою диференціації та індивідуалізації навчання;

· вибір оптимальної логічної побудови процесу засвоєння знань і вмінь, що сприяє розвитку індуктивних, дедуктивних та традуктивних форм мислення учнів;

· вибір оптимального темпу навчання, використання спеціальних прийомів економії часу на уроці й дома, дотримання нормативів витрати часу учнів та вчителя;

· створення на уроці сприятливого психологічного мікроклімату, мотивація, стимулювання діяльності учнів, дотримання санітарно-гігієнічних вимог;

· співвіднесення результатів уроку з метою для визначення його ефективності. Усе це слід враховувати при проектування уроку як певної системи.

Педагогові важливо не тільки дати певну суму знань із свого предмета, а й навчити учнів розвиватися самим, зорієнтувати кожного на самостійний пошук нових знань, навчити прислухатися до пульсу і вимог епохи. Факторами розвитку педагогічної творчості слід вважати: психологічні особливості кожного педагога, морально-психологічний клімат і рівень згуртованості членів колективу, характер керування в школі з боку адміністрації; нормативно-правове регулювання діяльності педагогів у різних типах сучасної школи; організація матеріально-технічного забезпечення професійної діяльності педагогів. На педагогічну творчість вчителя значно впливають загальний і професійний світогляд педагога, його психологічна культура, інтелектуальні здібності.

Недосконалість системи стимулювання творчої роботи педагога, неефективне функціонування системи узагальнення та поширення досвіду творчих знахідок негативно впливають на мотивацію вчителя, його творчість та прагнення творчого натхнення, врахування його внеску у шкільні успіхи. Г.Полякова вважає:

· сучасна система освіти характеризується відсутністю чітко розробленої системи критеріїв оцінювання продуктів творчої діяльності вчителів;

· ігноруванням творчості як цінності;

· відсутністю технічної й технологічної бази реалізації творчого потенціалу вчителів у сучасній школі;

· обмеженням свободи особистості, що розвивається за суворої регламентації всіх видів її роботи (де немає місця творчому компоненту в руслі уроків, практичного заняття);

· орієнтацією вітчизняної освіти на нетворчих фахівців, у поведінці яких пріоритетним є дисциплінованість і чітке виконання наказів;

· низькою обізнаністю учителя в технології формування творчих умінь та здібностей учнів. (

К.Роджерс сформулював дев'ять основних принципів значущого навчання для розвитку професійної майстерності вчителя:

1) учитель має достатньо поваги до себе й до вихованців, щоб зрозуміти, що вони, як і він сам, думають про себе, вчаться для себе;

2) учитель поділяє з іншими відповідальність за навчання й виховання;

3) учитель керується власним досвідом;

4) учень вибудовує свою програму самостійно чи разом з іншими й обирає напрям свого навчання, сповна усвідомлюючи відповідальність за наслідки свого вибору;

5) учитель поступово створює в класі клімат, що полегшує навчання, а далі цей клімат створюють і підтримують самі учні. Таким чином взаємне навчання стає домінуючим;

6) усе спрямовано на підтримку постійного навчально-виховного процесу. Зміст навчання, хоча він і важливий, відступає на другий план. Результат вимірюється тим, чи зробив учень помітний крок уперед;

7) самодисципліна замінює зовнішню дисципліну;

8) учень сам визначає рівень своєї навченості й вихованості, збираючи інформацію від інших членів групи й педагога;

9) за таких сприятливих умов навчально-виховний процес має тенденцію до заглиблення, швидкого просування і зв'язку з життям.

Процес удосконалення професійної майстерності вчителя К.Роджерс розглядає як прояв нового мислення, як істинну реформу освіти, яку не можна забезпечити лише набуттям навичок і вмінь, знань і здібностей учителя, ні розробками і впровадженням у навчальний процес нових експериментальних програм і найсучасніших технічних засобів навчання. Завдання професійного вчителя - створити атмосферу в класі, яка допомагає виникненню учіння, значущого для учня, тобто справжня реформа освіти має базуватися на перебудові певних особистісних настанов учителя, що реалізуються в його міжособистісній взаємодії з учнями.

1.4 Педагогічна майстерність - запорука успіху роботи вчителя

Найважливішим завдання освіти на сучасному етапі є підвищення якості виховання та навчання молоді, підготовка її до життя. Успішне вирішення цього завдання значною мірою залежить від вчителя, його професійної кваліфікації.

Специфіка педагогічної роботи полягає в тому, що основним знаряддям праці педагога є власна особистість, професійна зрілість якої дозволяє знаходити оптимальні рішення в постійно змінній “виробничій” ситуації і яка врешті-решт визначає результати всієї практичної діяльності педагога.

Зрозуміло, що педагогічна діяльність - творчий процес, оскільки вона не зводиться до повторення колись засвоєного алгоритму і оскільки в ньому постійно виникає щось нове. У багатьох ситуаціях вчителю доводиться діяти не за “статутом”, а приймати рішення на основі особистих знань і цінностей. За допомогою розуму і моральної інтуїції. Чим багатша людина як особистість, тим вона цінніша як член організації, якщо, звичайно, організація занепокоєння не лише збереженням статусу, а й вдосконаленням діяльності, створення мов для творчості й розвитку.

Зовні професійна майстерність вчителя - це вирішення різноманітних педагогічних завдань, успішна організація навчально-виховного процесу й отримання відповідних результатів, але її сутність полягає в певних професійних і особистісних якостей, які породжують цю діяльність і забезпечують її ефективність. Тому справжній педагог повинен бути в постійному творчому резерві оптимізації як професійного так і особистісного потенціалу, оскільки професійна майстерність вчителя - це своєрідний сплав особистої культури, знань і світогляду педагога, його всебічної теоретичної підготовки з досконалим володінням прийомами навчання і виховання, педагогічного технікою і передавали досвідом.

Основні риси педагогічної майстерності:

· бути майстром педагогічної справи - це означає мати вихідну позицію, яка є особистісно-гуманного;

· це яскрава особистість, мудра, чуйна, доброзичлива і принципова людина;

· це першодослідник теоретичних рекомендацій, який може переконливо довести або спростувати.

На думку науковців (Т.Васяновича, С.Гончаренка, В.Ягупова та ін.) основою професійної майстерності вчителя є педагогічна культура, основні складові якої - педагогічна спрямованість, психолого-педагогічна ерудиція, висока педагогічна майстерність і організованість, уміння продуктивно поєднувати навчально-виховну; науково-дослідницьку діяльність, сукупність професійно-важливих якостей, постійне самовдосконалення.

Педагогічну діяльність здавна кваліфікують як творчу. Як і в будь-якому виді творчості, в ній своєрідно поєднуються нормативні (що випливають із встановлених законів, правил) і евристичні (створені під час власного пошуку) елементи. В роботі викладача чимало типового, повторюваного. Сталого. Але чимало також змінного, варіативного, індивідуального.

Маючи багато спільного з іншими видами творчості (наукова, художня, технічна), педагогічна є своєрідною, пов'язаною із характером процесу, із його результатом - особистістю учня. Педагогічна творчість жорстоко обмежена в часі. Досить часто викладач не має можливості передбачити все наперед. Однак правильність інтуїтивно прийнятого рішення значною мірою залежить від досвіду викладача, його знань, умінь, педагогічної майстерності й творчого підходу до професійної діяльності. У цьому сенсі творчість проявляється в таких аспектах:

· уміння вільно застосовувати відомі дидактичні засоби в нових стандартних (або нестандартних) ситуаціях;

· здатність оптимально вирішити ситуацію іншим шляхом, відмінним від уже відомих.

Перехід від знань до професійно орієнтованої парадигми в підготовці висококваліфікованих спеціалістів ставить неординарні вимоги до особистості вчителя.

Педагогічні здібності вчителя включають такі компоненти:

· Дидактичні - вміння передати в дохідливій формі навчальний матеріал, формуючи в учнів активну самостійну думку;

· Академічні - всебічні знання в різних галузях;

· Організаторські -здатність організувати репродуктивну діяльність учнів та забезпечити наукову організацію розумової праці;

· Авторитарні - здатність до безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів, вміння користуватись довірою;

Комунікативні - створення морально-психологічних стосунків з учнями.

Вміння педагога спілкуватися зі учнями входить в структуру комунікативних здібностей:

· здатність розуміти учня;

· здатність бачити в учнів рівноправну особистість;

· критичне ставлення до самого себе та спокійне сприйняття критики;

· вміння переконувати та говорити правду;

· вміння здійснити необхідний педагогічний вплив;

· володіння почуттям гумору;

· володіння майстерністю слова. (15: 12).

Важливими вольовими якостями для вчителя є цілеспрямованість, вимогливість, вміння себе тримати. Саме тому педагоги не можуть бути різкими - нестриманими, байдужими, невимогливими, незібраними.

Справжній педагогічний процес виникає в той момент, коли створюється ситуація педагогічної взаємодії, і ситуація педагогічного перетворення людини. Якщо реальної взаємодії і реального перетворення немає, то немає і самого педагогічного процесу.

Розділ 2. Практичні засади формування професійної майстерності вчителя

2.1 Методичні засади формування професійної майстерності вчителя

Формування професійної майстерності вчителя здійснюється за такими показниками:

· Гуманістична спрямованість (ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації) - спрямованість на іншу людину (дитина - центр уваги педагога), утвердження найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки та взаємовідносин . Це виявлення професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її змісту, мети, засобів, суб'єктів. Ціннісні орієнтації педагога:

а) на себе - самоутвердження ("Я" - справжній вчитель ); б) на вихованця (дитина -- найбільша цінність , допомогти їй бути щасливою); в) на засоби впливу ( програма, способи впливу, заходи); г) на мету педагогічної діяльності (гуманізм - сприяння всебічному розвитку кожної дитини). Відповідальність педагога перед майбутнім, любов до дітей; усвідомлення мети;

· Професійна компетентність: знання , вміння , навички , критичні погляди і оцінки, постійне самовдосконалення, високий рівень загальної культури . "Головне в житті - не самі знання, а та гармонія, яка виявляється, коли знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає людину, її світогляд" (4: т 4, 124).

· Педагогічні здібності: комунікативність, перцептивність (розуміння інших), динамізм особистості (активність, гнучкість впливу), емоційна стабільність (саморегуляція) , оптимістичне прогнозування ( віра в позитивне в кожній людині, у перспективу її розвитку), креативність (творчість) тощо.

· Педагогічна техніка ( форма організації поведінки вчителя) :

а) вміння використовувати свій психофізичний потенціал як інструмент виховного впливу ( володіти своїм фізичним, психічним, емоційним станом; голосом, мімікою, пантомімікою);

б) вміння впливати на інших (вербальні, невербальні засоби спілкування). Внутрішня і зовнішня техніка.

Критерії майстерності педагога: доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діалогічність (характер взаємовідносин з усіма учасниками виховного процесу), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом діяльності).

Рівні майстерності: елементарний, базовий, досконалий, творчий.

2.2 Шляхи формування професійної майстерності вчителя

- самовиховання загальної та педагогічної культури (потреба, самопізнання, планування, реалізація, контроль, корекція);

- засвоєння професійних знань, вмінь, навичок;

- громадська активність;

- педагогічна практика;

- вивчення передового педагогічного досвіду;

Важко переоцінити значення цієї емоції у розвитку особистості молодої людини, її смаків, пристрастей і всього того, що можна було б назвати інтелектуальним, естетичним і духовним багатством. Значення особистості вчителя в педагогічному процесі накладає на нього велику відповідальність і вимагає великої постійної роботи над собою. Педагог обов'язково повинен багато працювати для вдосконалення себе як викладача.

Щоб досягти довершеності, йому потрібно повсякчас не лише вивчати свій предмет, його історію, філософію, а й вдосконалити техніку свого викладання. У цьому відношенні діяльність викладача дуже близька до діяльності актора.

Історія науки знає багато прикладів, коли видатні вчені були водночас і блискучими лекторами; М.В.Ломоносов, Д.І.Менделєєв, К.А.Тімірязєв, Н.Н.Лузін, О.Ю.Шмідт - цей список можна було б продовжити. На жаль, не всім педагогічний талант дається від народження, і якщо його немає, його обов'язково потрібно виховувати, розвивати в собі. А.С.Макаренко сподівався, що прийде час, коли майбутніх педагогів будуть навчати тому, як увійти в аудиторію, де і як стояти, як привітати, як посміхнутись і навіть як подивитись на своїх вихованців. В останнє десятиліття проблема педагогічної майстерності досліджувалась багатьма вченими. У їхніх роботах досліджується проблема підготовки викладача творчого що має яскраву індивідуальність, здатного до безперервного самовиховання і самоосвіти.

Педагогічна майстерність - це професійне вміння оптимізувати всі види навчально-виховної діяльності, спрямувати їх на всебічний розвиток та удосконалення особистості, що забезпечує високу організацію педагогічного процесу. Вона характеризується високим рівнем розвитку спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть його - в особистості викладача, його позиції, здатності керувати діяльністю на високому рівні. Велике значення у цьому контексті має володіння викладачем педагогічною технікою.

Володіння цією технікою відзначається вмінням перетворювати на апарат педагогічного впливу свої емоції, голос (тон, сила, інтонація, жести, міміку).

Вміння керувати своїм психічним станом, педагогічно активно і емоційно відкрито виявляти своє ставлення до предмета і учнів є однією з ознак технологічної культури, викладача.

У діяльності актора і педагога загальним є участь живої людини у процесі сприйняття іншою людиною (для актора - глядачі, слухачі; для вчителя - учні).

У роботі викладача сприйняття, як і в актора, визначається особистістю педагога. Вчитель передає учням не лише свої знання, а й своє ставлення.

При будь-якому підході до визначення змісту педагогічної техніки постійно зберігається ряд елементів, а саме:

- культура спілкування викладача зі учнями;

- саморегуляція технічної діяльності (самоконтроль, витримка), управління внутрішнім самопочуттям;

- оволодіння увагою аудиторії;

- виразний показ почуттів і відношень (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд педагога);

- володіння мовою (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна гнучкість, емоційна виразність, тощо).

Загальною ознакою цих елементів є їх найтісніший зв'язок з індивідуальної особливістю викладача.

Розглянемо спілкування як важливий професійний інструмент педагогічної діяльності. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя і учнів під час уроків або поза ними, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату, яке має такі функції; пізнання особистості і обмін інформацією, організація діяльності, обмін ролями, співпереживання, самоствердження.

Природно, що викладач у навчальній діяльності і поза нею повинен бути ініціатором в управлінні спілкуванням. Для цього необхідно звернути увагу на демонстрацію власної прихильності до класу, показ яскравих цілей діяльності, передачу учням розуміння викладачем їхнього внутрішнього стану під час навчання, організацію контакту з усім класом.

Усе це допомагає переборювати перешкоди, що заважають ефективному навчанню і виникає на початку викладацької діяльності. Передусім це деякий страх перед аудиторією. Він знімається психологічним настроюванням, переключенням уваги на інтерес до майбутньої роботи, пошуком емоційного "ядра" спілкування. Викладачеві необхідно розвивати в собі оптимістичні прогнозування своєї діяльності.

Фактор уміння спілкуватись дуже аргументовано викладений у книзі Д.Карнегі '' Як завойовувати друзів і впливати на людей", а також у книзі А.Іствуда "Я Вас слухаю". Молодим викладачам буде дуже корисно познайомитись з ними.

Педагог повинен володіти арсеналом засобів за допомогою яких він передає свій досвід, свої уявлення. Ці засоби завжди індивідуальні неповторні. Окрім слів, голосу, інтонації в арсеналі педагога є ще жести, рухи, ритм. Але, насамперед, очі!

Вчені вже давно встановили, що ефективне спілкування вчителя із учнями перебуває на рівні його сугестивної дії, оскільки заняття або лекції - це творчість педагога.

Слід згадати про творче самопочуття викладача. За Станіславським, це така душевне і тілесне почуття актора на сцені, яка благотворно сприяє творчому процесу.

Творче самопочуття викладача ніколи не залишається безслідним. Воно проникає, впливає на почуття і свідомість учнів, переборює психологічні бар'єри, народжує творче сприйняття матеріалу і залишається не лише надовго в пам'яті, а й стає якоюсь мірою їхньою життєвою позицією.

У науковій психолого-педагогічній літературі виділяються такі компоненти творчого самопочуття викладача:

- зібраність, поглиненість вчителя головними завданнями заняття його пізнавальним виховним задумом; усвідомлення задуму цілей і завдань, які впливають на волю, розум і почуття, стаючи стимулятором його творчості;

- уявлення вчителем усіх учнів і кожного ніби "зсередини";

- здатність контролювати себе, здійснювати самоаналіз.

Лекція викладача схожа на дію, і лектор повинен користуватись всіма засобами, доки він не відчує, що в думки слухачів проникла та ідея, яку він хотів до них донести. Вчителю необхідно вміти говорити логічно і послідовно, з правильними зупинками.

Велике значення під час спілкування викладача з аудиторією мають пантоміміка і міміка.

Пантоміміка - це рухи тіла, рук, ніг. Вона допомагає виділити головне, малює образ. Рівна хода, зібраність говорити про впевненість педагога в собі, в своїх знаннях. Водночас сутулість, в'ялість свідчить про внутрішню слабкість людини, невпевненість у собі, естетика тіла не терпить поганих звичок: покачування взад-вперед, переступання з ноги на ногу, звички триматися за спинку стільця, тримати в руках різні предмети, тощо. Жести вчителя повинні бути органічним і стриманим, без різних змахів.

Міміка - мистецтво висловлювати свої думки, почуття, настрої, стани, діями м'язів обличчя. Жести, міміка, підсилюючи емоційну значущість інформації, активно впливають на слухачів. Широкий діапазон почуттів демонструє посмішка на обличчі викладача. Найвиразніші на обличчі людини очі ; '' Порожні очі - дзеркало порожньої душі".

Таким чином , у формуванні професійної майстерності необхідний тісний зв'язок теорії, методики і педагогічної техніки.

В справі оволодіння педагогічної майстерності важливі наступні положення;

- не можна вдосконалити свою педагогічну майстерність, не займаючись постійно вивченням власної методики, і навпаки, не можна вивчати методику, не ставити шляхи її вдосконалення ;

- не можна вдосконалити свою майстерність, не використовуючи досвід своїх колег;

- вивчення своєї методики і методики колег можливо лише при практичній діяльності;

- по-справжньому можна вивчити методику свого колеги, лише допомагаючи йому;

- вдосконалення і самовдосконалення вчителя не має меж.

Отже формування професійної майстерності залежить від розуміння вчителем потреб учнів та від прагнення самовдосконалення, чим він і забезпечує задоволення їх потреб.

Значне місце у процесі формування професійної майстерності вчителя належить суспільно корисній праці. Саме тут вчитель набуває організаторських якостей, ідеологічного загартування, навичок вихователя, він зростає як особистість і водночас як спеціаліст. Соціальна активність вчителя передбачає усвідомлену готовність до суспільно корисної праці і практичну реалізацію цієї готовності в конкретній діяльності в інтересах суспільства.

Складовою частиною процесу формування професійної майстерності вчителя є самоконтроль та самооцінка знань, умінь та навичок. При цьому здійснюються не лише контролюючі, а й навчальні, виховні функції. Вчитель не обмежується констатацією рівня засвоєних ним знань, умінь і навичок, а й пропонує певну роботу по вдосконаленню їх.

Засвоєння різноманітних форм та методів активного навчання допомагає вчителям швидше набути професійного досвіду, глибше усвідомити соціальне призначення професії вчителя. Саме тому до кожного уроку доцільно розробляти практичні завдання, спрямовані на розвиток мислення учнів, а заразом і самого вчителя, а також формування практичних умінь і навичок виховної роботи з дітьми, підлітками, юнаками. Створюючи виховні задачі вчителі вчаться аналізувати, моделювати, конструювати, регулювати, організовувати свою навчально-виховну діяльність і поведінку учнів. Процес формування таких задач відбувається за такими етапами:

1. Орієнтація в ситуації, її діагностика.

2. Аналіз виховних даних: місце ситуації у цілісному процесі педагогічної діяльності, характеристика дій вихованців, вихователів, їхніх взаємостосунків. Усвідомлення мотиві вчинків, мети діяльності.

3. Виявлення головної суперечності, постановка і формулювання проблеми.

4. Висунення припущень, гіпотез, їх обґрунтування.

5. Вибір системи засобів, методів розв'язання педагогічної проблеми.

6. Проектування наслідків її вирішення.

Педагогічні задачі, які пропонуються вчителю, повинні бути різного рівня складності і передбачати різні види діяльності, починаючи з репродуктивної і поступово переходячи до творчої діяльності.

Використання проблемних питань під час самоосвіти вчителя допомагає підвищити рівень інтересу до вивчення теорії навчання та виховання, вчить його мислити діалектично, робить істину доказовою, а знання усвідомленими, формує активну, творчо мислячу особистість. Для прикладу, варіанти проблемних питань:

1. На думку деяких науковців поняття “розумове виховання” дублює поняття “навчання”, оскільки завдання розумового виховання співпадають з функціями навчання. Чи погоджуєтесь ви з цією думкою? Відповідь аргументуйте.

2. Порівняйте поняття “педагогічна ситуація” і “педагогічна задача”. У чому полягає спільне і відмінне між цими поняттями? Відповідь аргументуйте.

3. Сім'я має великий вплив на формування особистості. У одній і тій самій сім'ї виростають різні за особистісними якостями діти. Чому?

Вчитель завжди діє в конкретних ситуаціях, тому важливо ще у період навчання у вищому навчальному закладі освіти навчатися бачити ситуацію, аналізувати її, виділяти провідні ідеї, які лежать в основі пошуку її розв'язання, розробляти конструктивні схеми і варіанти практичних рішень. Метод моделювання фрагментів виховних заходів пропонує використання таких завдань, які передбачають розв'язання проблеми професійної спрямованості. У вчителя значно підвищується професійний інтерес, актуалізуються наявні знання, закріплюються навички педагогічного аналізу і узагальнення, розвиваються педагогічні здібності.

Включення вчителя у ситуації професійної спрямованості, а саме таким і є метод моделювання фрагментів виховних заходів, створює умови, в яких вчителі отримують можливість самостійно аналізувати педагогічні процеси, опрацьовувати шляхи встановлення контакту, прийоми створення певного емоційного стану та його корекції, шляхи вирішення типових ситуацій взаємодії.

Моделювання фрагментів виховних заходів дає змогу сформувати основу рольової поведінки вчителя та його учнів. В педагогіці під моделюванням фрагментів виховних заходів розуміють спеціально організовану і педагогічно керовану діяльність, де у створеній ігровій ситуації імітується певний реальний навчально-виховний процес. Цей метод дозволяє розкрити перед вчителем соціальний зміст учительської професії, основні її кваліфікаційні характеристики, забезпечує тісний зв'язок педагогічної теорії з шкільною практикою і дає можливість побачити типові труднощі, з якими вчитель зустрічається в своїй повсякденній праці, а також визначити шлях їх подолання.


Страница:  1   2 

Скачать работу можно здесь Скачать работу "Формування професійної майстерності вчителя" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов