главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Коллекция рефератов Otherreferats
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Гендерне виховання юнацтва

Дослідження особливостей гендерного підходу в педагогіці: теоретичні засади, законодавча база та історичні передумови гендерного виховання молоді. Особливості гендерної соціалізації в юнацькому віці. Стратегії гендерного виховання, як педагогіка рівності.

Рубрика: Педагогика
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 28.06.2010
Размер файла: 60,7 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Гендерне виховання
Необхідність використання гендерної підходу в навчанні і вихованні дітей. Теоретичні аспекти проблеми гендерної виховання в загальноосвітніх установах. Критерії та рівні гендерного виховання. Освоєння принципів єдності освіти та соціальної політики.
курсовая работа [38,6 K], добавлена 16.01.2013

2. Гендерне виховання учнівської молоді в Німеччині
Сучасний стан гендерного виховання учнівської молоді Німеччини, специфіка його компонентів, основні стратегічні напрями організації в загальноосвітніх закладах. Позитивні ідеї німецького досвіду гендерного виховання, можливості їх використання в Україні.
автореферат [35,6 K], добавлена 16.04.2009

3. Реалізація гендерного виховання шляхом використання методу формування свідомості
Сутність гендерного вимірювання в освіті. Теоретичне обґрунтування й експериментальна перевірка педагогічних умов ґендерного виховання учнів ПТНЗ методом формування свідомості. Основи діагностики і вплив методу формування свідомості на гендерне виховання.
курсовая работа [37,6 K], добавлена 27.03.2012

4. Особливості гендерного виховання дітей дошкільного віку
Особливості гендерних уявлень дітей, характеристика їх гендерної поведінки у різних видах діяльності. Реалізація гендерного підходу у вихованні дітей у дошкільному навчальному закладі: організаційно-психологічні умови, сучасні педагогічні технології.
курсовая работа [218,0 K], добавлена 04.06.2013

5. Гендерне виховання у школі: теорія та практика
Виховання школярів з урахуванням фактору статі. Традиційні "безстатеві" теорії виховання. Концепція статево-рольового виховання. Гендерний підхід у педагогічній науці. Формування гендерно-чутливого світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу.
дипломная работа [188,8 K], добавлена 09.11.2013

6. Проблеми соціалізації в контексті соціального виховання
Становлення та витоки соціального виховання, соціалізація як проблема людського існування. Система виховання та педагогічна організація процесу оволодіння особистістю соціальним досвідом. Народна педагогіка як одне із джерел соціального виховання.
дипломная работа [146,7 K], добавлена 26.12.2010

7. Теорія та практика колективного виховання А,С,Макаренка
Історичні витоки колективного виховання. Соціальна спадковість. Колективізм як форма виховання. Фізичне, естетичне та статеве виховання у педагогічних поглядах А. Макаренка. Колектив як важлива умова і засіб виховання. Сім’я – природний людський колектив.
реферат [26,4 K], добавлена 20.12.2008

8. Моральне виховання учнівської молоді в Галичині кінця ХІХ початку ХХ століття
Теоретичні основи процесу виховання учнівської молоді в Галичині на засадах християнської молоді. Історико-педагогічні аспекти діяльності українських чернечих нагромаджень. Практика морального виховання української молоді в освітньо-виховних закладах.
дипломная работа [213,7 K], добавлена 13.11.2009

9. Сімейне виховання підростаючого покоління
Методи виховання дітей у сім'ї, їх напрями та еволюція з найдавніших часів до сьогодні. Гра як найбільш доступний і цікавий вид діяльності для дитини, її значення в становленні особистості. Методи трудового виховання. Народна педагогіка про виховання.
контрольная работа [32,7 K], добавлена 18.10.2010

10. Особливості морального виховання за Сухомлинським
Становлення людини у освіті як неповторної індивідуальності з притаманною їй високою духовністю. Особливості морального виховання у педагогіці В. Сухомлинського. Любов до дитини як головна засада морального виховання. Аналіз основних творів письменника.
курсовая работа [61,3 K], добавлена 20.05.2011


Другие работы, подобные Гендерне виховання юнацтва

Страница:  1   2 


Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Кафедра соціальної педагогіки

Курсова робота

Стратегії гендерного виховання

Студентка Рагозіна В.О.

Науковий керівник

Кандидат філ.наук, доцент

Луценко О.А.

Суми-2010

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Гендерний підхід в педагогіці

1.1 Теоретичні засади, законодавча база та історичні передумови гендерного виховання молоді

1.2 Гендерне дослідження як новітня методологія

1.3 Особливості гендерної соціалізації в юнацькому віці

РОЗДІЛ ІІ. Система гендерного спрямування в діяльності педагога

2.1 Стратегії гендерного виховання як педагогіка рівності

2.2 Гендерний аналіз як грунтовний метод гендерної технології в педагогіці

2.3 Інтерактивні методи навчання в підвищенні гендерної чуттєвості

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Зараз все частіше постає питання про рівність між чоловіком та жінкою. Думки різних людей часом діаметрально протилежні: від того, що повинна бути абсолютна рівність, до того що такої рівності принципово бути не може.

Протягом історії людства можна спостерігати неодноразову зміну суспільних устроїв, матріархат змінювався патріархатом. Але досить часто в історії ми можемо знайти згадки про явище, яке було властивим для будь-якого суспільства, а саме - пригнічення та дискримінація жінок.

Сучасна демократія скасувала середньовічну суспільну ієрархічну систему та привілеї, пов'язані з суспільним становищем та статевою належністю, й проголосила принцип рівності усіх перед законом. Раніше для суспільства були характерними такі явища, як пригнічення та дискримінація жінок, але в останні роки велику силу набув рух за емансипацію, який пропагує надання рівних прав і можливостей жінкам на ряду з чоловіками. З іншого боку, в таких розвинутих країнах, як США, де активно розвивається емансипація жінок, зростає відсоток розлучень та набув широкого розповсюдження розпад сімей. Такі соціальні недуги поширилися не в останню чергу і внаслідок надмірного наголосу на рівноправ'ї чоловіків та жінок. Бо дуже часто проголошується багато слів і гасел, які далеко не завжди виконуються в реальному житті.

Прийняття Україною європейських цінностей передбачає реалізацію принципів гендерної рівності у всі сфери життя, забезпечення рівного доступу обох статей до освітніх, виробничих, культурних ресурсів.

У численних працях українських і зарубіжних учених більшою чи меншою мірою висвітлена освітня проблематика гендеру, а саме: формування гендерної педагогіки (С. Бухен, М. Горсткемпер, К. Деріхс-Кунстманн, В. Кравець, П. Мільгоффер, Х. Фімер, Л. Штильова); гендерні аспекти навчання і виховання учнів (Е. Брайтенбах, Т. Голованова, А. Кайзер, Н. Кутова, О. Петренко, Г. Фаульстіх-Віеланд, Г. Шумахер); гендерна соціалізація молоді (Г. Більден, І. Бремер, К. Гагеманн-Віте, К. Ульріх, С. Харченко, Ю. Ціннекер), гендерна рівність у шкільній освіті (Т. Говорун, Г. Браун, У. Кессельс, Л. Фрід); рівні можливості у суспільстві (Ш. Берн, С. Валь, І. Кон, Л. Міщик, У.-Г. Шпітта); формування гендерної культури молоді (О. Кізь, О. Кікінежді, П. Міддлетон, А. Пренгель); гендерні стереотипи поведінки хлопців та дівчат у сучасній школі (С. Вихор, А. Гільгерс, Л. Кобелянська, Н. Хайде, Б. Штіплер).

Становлення вітчизняної гендерної педагогіки супроводжують певні суперечності в обгрунтуванні її теоретичних і методологічних засад, термінологічна непослідовність, відчутна недостатність компетентних у питаннях гендеру фахівців. Усе це також зумовлює своєчасність ґрунтовного вивчення зарубіжних педагогічних надбань, започаткування в Україні відповідних крос-культурних досліджень.

Мета дослідження - вивчення педагогічних методів гендерного виховання.

Об'єкт дослідження - гендерна соціалізація та ідентифікація молоді.

Предмет дослідження - гендерне виховання молоді.

Завдання:

· Ознайомитися з теорією, законодавчою базою та історією гендерного виховання;

· Розглянути гендерні дослідження як новітню методологію;

· Визначити особливості гендерної соціалізації в юнацькому віці;

· Ознайомитися з педагогікою рівності;

· Опрацювати гендерний аналіз як ґрунтовний метод гендерної технології в педагогіці;

· Розглянути інтерактивні методи навчання в гендерній педагогіці.

РОЗДІЛ І. Гендерний підхід в педагогіці

1.1 Теоретичні засади, законодавча база та історичні передумови гендерного виховання молоді

Проблеми гендерного виховання набувають особливої актуальності в умовах глобалізації освіти, модернізації загальноосвітньої школи, покликаної формувати у школярів громадянську відповідальність, гендерну рівність, ініціативність, самостійність, толерантність, здатність до успішної соціалізації. Саме воно забезпечує серед молоді формування гендерної культури як успішної передумови всебічної самореалізації особистості.

Опрацювання педагогічної літератури виявило, що у вітчизняній педагогіці частіше вживаються терміни «гендерне виховання», «гендерна педагогіка», зарубіжні вчені надають перевагу словосполученню «гендерний підхід у педагогіці». Категорійний апарат гендерної педагогіки, яким оперують вітчизняні науковці дещо чіткіший, ніж той, яким послуговуються зарубіжні науковці. Натомість у німецькій педагогіці повнішою є «практична методологія», яка має безпосередній вихід у шкільний навчально-виховний процес [4, 6].

Узагальнюючи погляди вітчизняних і зарубіжних учених на сутність гендерного виховання, висвітлені в аналізованих педагогічних джерелах, зазначимо, що воно являє собою цілеспрямовану педагогічну діяльність учителя, спрямовану на дотримання принципів гендерної рівності у навчально-виховному процесі, що забезпечує всебічний особистісний розвиток дівчат і хлопців, успішну реалізацію їх здібностей та можливостей. Реалізація гендерного підходу в шкільній практиці передбачає оволодіння певним обсягом знань, який необхідний учням для того, щоб позбавитися упереджень щодо обох статей і пом'якшити відповідні стереотипи, а також набути навичок асертивної поведінки.

Зіставлення методологічних підходів науковців різних країн до проблеми гендеру виявляє певні відмінності, зумовлені етнокультурною специфікою, педагогічними надбаннями, соціальною стратифікацією. Українські педагоги і психологи пропагують насамперед ідею егалітарного виховання, закладену в ментальності українського народу та педагогічній спадщині, зокрема в гуманістичних концепціях С. Русової, В. Сухомлинського. Натомість німецькій педагогіці властиве поєднання гендерного підходу зі статево диференційованим принципом виховання учнівської молоді.

Поширення гендерного виховання в освіті цієї країни спирається на прийняту німецьким урядом стратегію гендерної рівності як найважливішої складової всіх державних соціальних та освітніх програм. Їх реалізацію забезпечують: розширення гендерно-інформаційного простору, гендерна статистика, проведення широкомасштабних просвітницьких кампаній, присвячених проблемі гендеру і соціальної відповідальності, поглиблення гендерної компетентності батьків та педагогів як чинників формування гендерної культури молодого покоління [9, 51-53].

Основним (базовим) міжнародно-правовим документом, спеціально присвяченим захисту прав жінок, є Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Для спостереження за ходом її здійснення було засновано Комітет по ліквідації дискримінації щодо жінок, що складався на момент обрання чинності Конвенцією з вісімнадцяти експертів. Конвенція була прийнята з метою недопущення дискримінації жінок, оскільки держави-учасниці занепокоєні тим, що, незважаючи на вже прийняті Організацією Об'єднаних Націй та її установами загальні резолюції, декларації та рекомендації, як і раніше мала місце значна дискримінація щодо жінок, що перешкоджало і перешкоджає участі їх на рівні з чоловіками у політичному, соціальному, економічному та культурному житті своєї країни, заважає зростанню добробуту суспільства і сім'ї тощо. Конвенція визначає поняття «дискримінація щодо жінок» як будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статті, спрямоване на ослаблення чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їхнього сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській або будь-якій іншій галузі [10, 111]. Зокрема, згідно зі ст.2 Конвенції держави-учасниці мають включити принцип рівноправності чоловіків і жінок у свої національні конституції або інше відповідне законодавство, якщо цього ще не було зроблено, та забезпечити за допомогою закону практичне здійснення цього принципу. Частина 2 Конвенції присвячена заходам для ліквідації дискримінації щодо жінок у політичному та суспільному житті, а Частина 3 - в галузі освіти та зайнятості.

Велика кількість міжнародно-правових документів щодо забезпечення соціально-економічних прав жінок прийнята також Міжнародною організацією праці. З 1919 р. МОП прийняла 180 конвенцій і 187 рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці. Більшість документів стосується, як чоловіків, так і жінок, за ними жінки користуються такими ж правами, як і чоловіки, в різних сферах. Це основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці або техніка безпеки і гігієна праці. Найвичерпніші стандарти містяться в Конвенції про дискримінацію в сфері праці і зайнятості № 111 і рекомендації № 111, прийнятих у 1958 р. Йдеться про проблему дискримінації взагалі за такими ознаками, як колір шкіри, стать, релігія, політичні переконання, походження, соціальний стан тощо. В документах дискримінація визначається як будь-яка відмінність, недопущення або перевага, що призводить до знищення або порушення рівноправності, можливостей або ставлення в сфері праці і занять [11, 173]. Конвенція щодо політики зайнятості № 122 і Рекомендація № 122, прийняті в 1964 р., визначають, що країни, які ратифікували ці документи, повинні проголошувати і дотримуватися як основної мети активної політики, спрямованої на підтримку повної, продуктивної і вільно вибраної зайнятості [12, 189].

Порівняння змісту розділу ІІ Конституції України з міжнародними актами, зокрема з тими, що складають Міжнародну хартію прав людини, а також з Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, свідчить що в Конституції в основному містяться ті ж гарантії щодо забезпечення прав та свобод жінок, що й в міжнародно-правових актах.

Принцип рівних прав чоловіків та жінок закріплено не лише в Конституції, а й в інших законодавчих актах: Сімейному кодексі України, Кодексі законів про працю, Кримінальному кодексі, Кримінально-процесуальному кодексі, Цивільному кодексі, Кодексі про адміністративні правопорушення, Законі України про зайнятість населення тощо [21].

Конституція України визначає ідеологію і політику держави щодо статусу жінки, її можливостей впливати на економічні та політичні процеси, які відбуваються у суспільстві. В ній, як в основному законі, на законодавчому рівні закріплюється рівність конституційних прав та свобод чоловіка та жінки, а також їх рівність перед законом. Щодо ствердження рівності статей велике значення має ст. 23 Конституції, де наголошується, що «кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей». Зазначається також, що «рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям» (ст. 24) Конституція також проголошує, що всі люди «є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21) Отже, жінка та чоловік мають в Україні рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя [22, 5-16].

Ліквідація дискримінації жінок, яка зустрічається у буденній практиці українського суспільства, саме і передбачає створення рівних умов для розвитку особистості, для самореалізації індивіда без огляду на його статеву належність. Історично склалося так, що жінки мають менше можливостей виявити власні здібності. Це становище зумовлене двома чинниками - подвійним навантаженням на роботі та вдома, і впевненістю, яка панує в соціальному довкіллі поміж роботодавцями й навіть серед членів їх власних родин, що для жінки найважливішою є самореалізація у сфері материнства, сімейного життя, а все інше - професійне зростання, розвиток здібностей та творчих схильностей - має бути вторинним та підпорядковано її соціальним ролям. Саме ці стереотипи суспільної свідомості і створюють підгрунтя для існування гендерної нерівності в Україні. Хоча в законодавстві нашої держави містяться норми, які мають утверджувати якраз рівні права і можливості чоловіка і жінки. Зокрема правовідносини в галузі майнових і немайнових прав і свобод жінок регулюються головним чином кодифікаційними актами: Цивільним і Цивільним процесуальним кодексами України. Чинне законодавство, визнаючи матеріальні і процесуальні засади охорони прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави не пов'язує цивільно-правові гарантії з суб'єктами права за їх статевими ознаками [21, 897-976]. На даний час чинне законодавство України принципово не суперечить нормам міжнародно-правових актів. Воно надає жінкам однакову з чоловіками громадську правоздатність і однакові можливості її реалізації. Воно, зокрема, забезпечує їм рівні права при укладанні договорів і управлінні майном, а також рівне ставлення до них на всіх етапах розгляду в судах. За порушення цивільно-правових норм встановлюється однакова відповідальність, як для жінок, так і для чоловіків. Таким чином, цивільне законодавство України встановлює юридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками.

Конституція України юридично проголошує рівність прав жінок та чоловіків на працю, вибір професії, професійну підготовку та заробітну плату. Але криза в економіці, закриття великої кількості підприємств, невчасна виплата заробітної плати загострює проблему становища жінки на ринку праці. Трудове законодавство України в багатьох випадках декларативно захищає права жінок в цій сфері, але знову ж таки реальна ситуація набагато складніша. Жінкам набагато складніше знайти гарно оплачувану роботу, а декларовані пільги часто тільки сприяють тому, що роботодавці дуже обережно і неохоче беруть на роботу жінок.

Ще однією проблемною сферою життєдіяльності жінки, яка вимагає правового втручання з боку держави, є насильство над жінками. На попередження й ліквідацію даного негативного явища спрямовані статті Кримінального кодексу України, які передбачають кримінальну відповідальність:

- за згвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом ( ст. 152, 153);

- за незаконне проведення аборту (ст.134);

- за примушування до вступу в статевий зв'язок , статеві зносини з особою, яка ще не досягла статевої зрілості та за вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла 16 років (статті 154,155,156);

- за створення або утримання місць розпусти і звідництво, проституцію або примушування чи втягнення до заняття проституцією (ст. 302,303);

- за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини (ст. 149) та багато інших [21, 362-383].

Але проблема насильства над жінками в нашому суспільстві не зникає, тому, мабуть, треба більш детальніше виписати в адміністративному і кримінальному законодавстві України систему захисту жінок від насильства, посилити покарання за подібні правопорушення.

Верховна Рада України, керуючись Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, ратифікованими Україною міжнародними договорами про права і свободи особистості, підсумковими документами Всесвітньої конференції із становища жінок: «Дії в інтересах рівності, розвитку і миру»(Пекін 1995р) і постановою Верховної Ради України від 12 липня 1995 р «Про рекомендації учасників парламентських слухань щодо реалізації в Україні Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», надаючи особливого значення ролі сім'ї та жінок у політичному, економічному історичному та культурному розвитку держави 5 березня 1999 р. Постановою № 473 прийняла Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї і жінок. Держава взяла на себе обов'язки перш за все забезпечити рівні права і можливості жінкам і чоловікам відповідно до основних умов та свобод людини вирішити інші принципові проблеми, пов'язані з ліквідацією всіх форм дискримінації щодо жінок [7, 11-12].

Ретроспективний аналіз педагогічних джерел дав змогу з'ясувати, що виховання дітей різної статі на упродовж століть було стихійним, причому перевага у здобутті освіти, зокрема професійної, надавалась хлопцям. До XVIII ст. тут домінували погляди на призначення жінки як продовжувачки роду і чоловіка як годувальника сім'ї, панував чіткий традиційний розподіл сфер діяльності на жіночу (приватну) і чоловічу (публічну). Внаслідок освітніх реформ XVIII ст. відбулися певні світоглядні зрушення, які зумовили появу нової навчально-виховної парадигми, спрямованої на підготовку дітей обох статей до сімейного та суспільного життя. Прогресивною ідеєю було надання ширших можливостей дівчатам для самореалізації у шкільній сфері, громадському житті, проте і надалі у педагогіці переважав диференційований підхід. Тому хлопців готували до професійної діяльності, а дівчат - до виконання насамперед ролі хорошої матері, дружини, доброї господині дому.

Впровадженню гендерного підходу у практику європейських шкіл сприяла освітня реформа 60-х рр. ХХ ст., спрямована на поглиблення індивідуального та диференційованого підходу до навчання й виховання дітей у початковій та основній школах, усування в ній будь-яких дискримінаційних проявів стосовно статі, що передбачало проведення гендерної експертизи підручників та посібників [14, 370].

Слово “гендер” вперше було використано Енн Оклі та іншими в 70-ті роки нашого століття для опису визначених характеристик чоловіків та жінок на відміну від біологічно визначених (стать). Розмежування цих понять стало надзвичайно актуально, оскільки в соціумі рід занять кожної жінки й кожного чоловіка (або чого від них чекає суспільство), за винятком їхніх статевих функцій (так, у жінок - це вагітність, народження дитини та годування груддю), може змінитися і міняється з часом, а також від змін суспільних та культурних факторів. Отож, щодо гендеру - термін може здаватися “незвичним”, але саме поняття дуже пов'язано з життям кожної людини. Педагогам, які формуватимуть в молоді гендерну культуру, треба враховувати, що поняття “гендер” тлумачиться наступним чином:

1. “Гендер” - поняття про систему суспільних відносин між жінками і чоловіками як соціальними істотами.

2. “Гендер” - суспільний процес, який передбачає справедливу взаємодію жінок і чоловіків як соціальних істот по створенню таких соціальних умов і рівних можливостей, які забезпечують жінкам та чоловікам реалізацію громадських прав і самореалізацію особистості. Концептуальною основою цієї взаємодії є консенсус [17, 22].

1.2 Гендерні дослідження як новітня методологія

Традиційний для західноєвропейської філософської культури поділ природи людини на душу й тіло багато в чому визначив розвиток психологічного знання, обумовивши ігнорування, а іноді навіть «ворожість» у розгляді феномену тілесності та пов'язаного з ним феномену статеворольової ідентичності людини. У зв'язку з цим означені питання майже не розглядалися вітчизняними дослідниками, що багато в чому визначалося недостатнім розвитком цілої галузі науки - психології статі.

Тіло у вітчизняній традиції виступало як щось безстатеве, «універсальний символ і знаряддя», освоюваний дитиною в процесі соціалізації. Разом з тим І.С.Кон підкреслює, що тіло і як фізичний об'єкт, і як культурна репрезентація завжди є гендерно-специфічним, і тому психологічний аналіз тілесності поза гендерним аспектом є недостатнім, таким що не може дати адекватного розуміння цього феномену.

Засаднича лінія процесу гуманізації й демократизації сприяла трансформуванню поглядів на феномен тілесності. При цьому існує велика кількість суперечних одна одній теорій про роль біологічної статі у формуванні особистісних якостей індивіда. Якщо розташувати ці теорії на шкалі, то на одному її полюсі буде фрейдівське: «стать - це доля» (А.Лоуєн, К.Хорні, К.Юнг та ін.), а на інший уявлення про те, що стать - це нічого більш ніж стереотипи виховання (С.Некрасов, З.Рожановська та ін.) [28].

На сучасному етапі особливе місце вченими приділяється дослідженням статево-вікових властивостей феноменам акселерації і ретардації, що обумовлюють формування цілого ряду психологічних якостей. Наукові дослідження сьогодення спрямовані на психодіагностичний аналіз структури тіла, тілесних проявів і рухів, взаємовідношенню взаємовпливу тіла та психіки (Т.Вівчарик, Т.Говорун та ін.). Однак проблеми формування жіночої ідентичності на різних етапах життєвого циклу й досі розроблені недостатньо. Тілесність у цих дослідженнях виступає тільки по параметру статевого диморфізму: тіло може бути або чоловічим, або жіночим. У той час як аспект тілесної ідентичності, тобто як саме представлена мужність чи жіночність власного тіла в самосвідомості людини, той «особистісний зміст», що має для індивіда приналежність до тієї чи іншої біологічної статі, залишається поза увагою. Хоча, саме статеворольовий контекст дозволяє перевести уявлення про тілесну ідентичність із чисто функціонального плану, аналізу її функцій, зв'язку з різними компонентами самосвідомості, у генетичний план, у якому тілесна ідентичність виступає як психологічна структура, що формується в процесі психосексуального розвитку [23, 69].

На даному етапі відбувається активне застосування гендерних досліджень в системі вищої освіти. в першу чергу це пов'язано з тим, що така нова і дуже актуальна галузь знань, як гендерні дослідження, не може не бути включена в систему соціальних наук. В рамках таких базових курсів, як психологія, соціологія, філософія, історія, виключно важливо враховувати гендерний аспект деяких проблем. І в першу чергу це пов'язано з тим, що в теперішній час у суспільстві гостро стоїть проблема сексизму, який не просто процвітає, пронизуючи життя наскрізь, але й відводить від реальності в ілюзійний і спрощений до примітизму світ гендерних стереотипів, де ролі, позиції і предназначення чоловіка і жінки чітко визначені й прописані. Природно, такий чіткий поділ на «чоловіче» й «жіноче» не відповідає позиції гуманізму, не допомагає повноцінному розвитку окремої особистості, її зростанню. Якщо суспільство приписує особистості певні характеристики чи ролі у відповідності зі статтю, то тим самим людина позбавляється права вибору моделей поведінки, які відповідають її внутрішньому бажанню, а тим самим порушують принцип свободи вибору особистості.

Концепція і практичне застосування гендерної рівності є центральними поняттями сталого розвитку суспільства. У гендерній рівності не йдеться про питання жінок. Мова йде про рівну участь чоловіків та жінок у покращенні умов як їхнього власного життя, так і життя громади [19, 274].

Хоча за останні часи було досягнуто значного прогресу у сфері гендерної рівності, проте все ще дуже багато залишається зробити. Ціллю гендерної рівності є підтримка досягнення рівності між жінками та чоловіками з метою забезпечення стабільного розвитку суспільства, подолання будь-яких проявів дискримінації.

Метою політики гендерної рівності і її практичного застосування є:

* Підтримка рівноправної участі жінок поряд з чоловіками у прийнятті рішень для забезпечення стабільного розвитку суспільства;

* Підтримка жінок та дівчат у реалізації своїх людських прав;

* Зменшення гендерної нерівності у доступі до ресурсів та результатів розвитку, а також у здійсненні контролю над ними.

Існує сім керівних принципів:

* Гендерна рівність є інтегральною частиною всіх програм, проектів та стратегій;

* Досягнення гендерної рівності вимагає визнання того, що кожна політика, програма чи проект різною мірою стосується чоловіків та жінок;

* Досягнення гендерної рівності не означає того, що жінки стануть такими самими як чоловіки;

* Наданням жінкам більших повноважень є центральним питанням у досягненні гендерної рівності;

* Забезпечення рівної участі жінок та чоловіків у прийнятті економічних, соціальних та політичних рішень;

* Гендерної рівності не можна досягти через партнерство між жінками та чоловіками;

* Досягнення гендерної рівності вимагає спеціальних заходів для усунення гендерної нерівності людей [27].

Поступ жінок та досягнення рівності між жінками та чоловіками є основою людських прав та умовами для досягнення соціальної справедливості, тому його не можна розглядати окремо від питання проблем жіноцтва. Це є єдиний спосіб побудови стабільного, справедливого суспільства. Повноваження жінок та гендерна рівність є реквізитами для досягнення політичної, економічної, культурної та соціальної безпеки усіх людей. Гендерна рівність посідає важливе місце у забезпечені розвитку здорового суспільства та знаходиться в центрі економічного та соціального прогресу. Результати розвитку не можна максимізувати та підтвердити не приділивши належної уваги потребам та інтересам жінок і чоловіків.

Цілі зниження рівня малозабезпеченості та досягнення гендерної рівності є чіткими та взаємопов'язаними. Гендерна нерівність сприяє посиленню малозабезпеченості, збереженню її від покоління до покоління, і послаблює спроможність жінок та дівчат подолати її. Нерівність не дає можливості жінкам та дівчатам скористатися можливостями, які роблять їх більш стійкими у кризових ситуаціях. Щоб досягти зниження рівня малозабезпеченості, нерівності необхідно знищити обмеження з якими стискаються дівчата та жінки. Такі обмеження включають низьку мобільність, низьку самооцінку, поганий доступ до ресурсів та контроль над ними, недостатній доступ до основних соціальних послуг, до навчання й загального розвитку особистості, до інформації та технології, до прийняття рішень у державі, юридичних організаціях та організаціях приватного сектору, а також недостатню роль у громадах та родині.

Погляд з боку на проблему малозабезпеченості дає можливість аналізувати кореневі причини та фактори малозабезпеченості та ставить цю проблему в контексті економічних та соціальних проблем країни. Він підсумовує інформацію з точки зору джерел, надходжень, споживань, економічної діяльності, доступу до сфери обслуговування, житлових умов малозабезпечених, а також оцінює співвідношення малозабезпеченості тендерними, етнічними та іншими характеристиками [28].

Гендерна справедливість передбачає справедливе ставлення до жінок та чоловіків. Для забезпеченості справедливості необхідним є доступ до заходів, які компенсують історичні та соціальні невигоди, які позбавляють можливості чоловіків і жінок діяти на провідному рівні. Справедливість веде до рівності. Гендерна рівність передбачає однаковий статус для чоловіків та жінок. Гендерна рівність означає, що чоловіки та жінки мають однакові умови для реалізації своїх людських прав та однаковий потенціал для здійснення свого внеску у національний, політичний, економічний, соціальний, культурний розвиток, а також рівні права на користування результатами цього розвитку. Таким чином гендерна рівність означає рівну оцінку суспільством схожого та відмінного між чоловіками та жінками, а також змінність ролей, які вони відіграють, визнання рівності їх повноважень. Повноваження для жінок і чоловіків означають можливість здійснення контролю над своїм життям : побудова особистих планів, набуття вмінь та навичок, виховання самовпевненості, вирішення проблем та виховання віри у власні сили. Це не є лише колективним, соціальним та політичним процесом, це також індивідуальний процес - і не лише процес, а й результат. Сторонні люди не можуть надати повноважень жінкам - лише жінки можуть уповноважити себе робити вибір чи виступати від свого імені. Проте різноманітні заклади, включаючи міжнародні агенції співпраці, можуть надавати підтримку процесам розвитку самовпевненості, віри у власні сили та допомагати жінкам будувати власні плани [29].

1.3 Особливості гендерної соціалізації в юнацькому віці

Процес розвитку гендерних ролей, як соціально зумовлених варіантів статевих ролей та статево-рольової поведінки, відбувається в контексті досить важливого для життя особистості процесу, який називається соціалізація. За більшістю означень, соціалізація особистості - це засвоєння людиною суспільного досвіду, суспільних норм і цінностей. Однією з основних складових соціалізації людини є засвоєння нею соціальних ролей. По-перше, в соціальних ролях закріплені норми і правила соціальної поведінки у вигляді рольових експектацій, тобто нормативних вимог до виконання соціальних ролей. По-друге, рольова поведінка - це найважливіший вид соціальної поведінки, а соціальні ролі - це засіб включення особистості в групу, в соціум, форма соціальної адаптації і особистісного самовираження одночасно. Особливості рольової соціалізації полягають не лише в засвоєнні суспільних очікувань до соціальних ролей, а й рольовий розвиток особистості, тобто формування психологічних ролей, як соціальних, так і особистісних, міжособистісних, характерних, життєвих тощо [3, 133].

Серед великої кількості ролей, що їх засвоює людина, для нормальної соціалізації особистості велике значення мають статеві та гендерні ролі. Ці ролі тісно пов'язані з усвідомленням себе представником певної статі і з нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі. Статеві та гендерні ролі тісно пов'язані зі статевою та гендерною ідентичністю особистості. Ідентичність - це одна з найістотніших характеристик людини, без якої вона не може існувати як свідома автономна особистість. Ідентичність - це збереження і підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя, а також стійкий образ "Я", усвідомлення у собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми, достовірними. Психосоціальна ідентичність є запорукою психічного здоров'я особистості. Формування ідентичності починається з моменту відділення дитини від матері і продовжується все життя до самої смерті [13, 40].

Рольова ідентичність - це, відповідно, усвідомлення себе суб'єктом психологічних ролей. Американський соціолог Чед Гордон виділяє такі 5 видів рольової ідентичності:

1. Статева ідентичність, в основі якої лежить гендерна ідентифікація людини як чоловіка або жінки, одна з найістотніших із усіх рольових ідентичностей. В житті людини також мають велике значення статево-рольові ідентичності, пов'язані з такими ролями, як наприклад, "незаймана", "кнопка", "нечепура", "скромниця", "брудний старий" і т.д.

2. Етнічна ідентичність, тобто ідентифікація людини як члена расової, релігійної, національної спільноти або мовної групи, субкультури чи іншої соціальної структури. Від наявності специфічної етнічної ідентифікації залежать цінності і стилі міжособистісної взаємодії людей.

3. Ідентичності членства, що базуються на зв'язку між людиною й організаційним життям суспільства завдяки всім формам групового членства. Вони спираються як на формальний зміст ("студент", "член правління", "ротарианець", і т.д.), так і на неофіційні форми асоціацій дозвілля (членство в специфічних гуртках, компаніях, кліках і групах).

4. Політична ідентичність базується на таких самохарактеристиках, як ліберал, консерватор або радикал, які впливають на більш пізню ідентифікацію себе як республіканця або соціаліста. Набагато раніш, ніж стають істотними дорослі політичні відносини, з Я-концепцій типу лідера, програного або миротворця розвиваються типові паттерни відношення людини до конкуренції, влади і прийняттю рішення.

5. Професійна ідентичність, тобто система рольових ідентичностей щодо роботи, як в домашньому господарстві (дружина, батько, і т.д.) так і за його межами (адвокат, водопровідник, і т.д.). Вони і пов'язані з ними Я-концепції (типу "чесна людина" або "працьовита людина") - серед найбільш важливих у пантеоні ідеалізованих рольових ідентичностей індивідуума [25, 107].

Ч. Гордон не даремно вважає статеву чи гендерну ідентичність однією з найістотніших з усіх рольових ідентичностей. На підтвердження цього можна навести приклад транссексуалізму, згідно якому статева ідентичність (тобто, психічна якість) вважається більш істотною характеристикою людини, ніж її біологічна стать.

Від самого народження дитини вона потрапляє в соціальне оточення, яке задає безліч стереотипів статево-рольової поведінки. З першими проявами усвідомлення себе представником певної статі дитина зв'язує це з цілою низкою ознак: з одягом, з правилами поводження, з проявами почуттів (чи з забороною таких). На природні диференціально-психологічні відмінності між статями, які безперечно мають місце, накладаються моделі чоловічих і жіночих ролей, які існують в суспільній свідомості, часом не маючи нічого спільного зі справжньою психофізіологічною природою статі.

Ці суспільні моделі існують не просто як система поглядів на норми статево-рольової поведінки. Вони виступають як соціальні експектації, очікування, вони відіграють активну роль в формування соціальної поведінки людини. Якщо реальна поведінки не співпадає з нормативами, то суспільство здійснює певний тиск на свідомість людини, використовує певні санкції. Інколи ці санкції є досить жорсткими (в архаїчних суспільствах за порушення статево-гендерної ідентичності та інші відхилення від суспільних стандартів винних карали вигнанням, або навіть більш суворими покараннями), проте в сучасному суспільстві подібні санкції носять переважно психологічний характер: осуд, негативні оцінки тощо. Як результат - людина переживає почуття провини, сором, внутрішні чи зовнішні рольові конфлікти. Щоб уникнути неприємних переживань, людина прагне задовольнити суспільні очікування, засвоюючи більш чи менш адекватні форми гендерно-рольової поведінки [32].

Процеси гендерно-рольової соціалізації чоловіків і жінок мають багато відмінностей. Для жінки, згідно з історично сформованими патріархальними стереотипами, які, не зважаючи на суспільний прогрес, ще мають місце, переважає орієнтація на сім'ю та сімейні цінності, ведення домашнього господарства тощо. Для чоловіка, згідно тих самих стереотипів, нормативно бажаною є більша активність за межами сім'ї: професійна діяльність, суспільна активність. Згідно з таким розмежуванням важливою умовою самореалізації для жінки вважається успішний і вчасний шлюб.

Такі стереотипи впливають на свідомість дитини, що тільки починає шлях в суспільному житті. Так, дівчатка часто ростуть з переконанням, що вони не можуть бути такими цінними працівниками в професійній сфері, як чоловіки, що впливає на самооцінку і певною мірою "виправдовує" той факт, що серед жінок дуже мало лідерських ролей (тим менше, чим вище статус цієї ролі). За результатами деяких досліджень, дівчатка в школі мають більш низькі оцінки з математики, ніж хлопчики, не тому, що мають нижчі математичні здібності, а тому, що мають занижену самооцінку в цій сфері і стикаються з відповідними очікуваннями педагогів. Якщо врахувати, що існують цілком реальні соціальні і економічні умови, що закріплюють такі перекоси, то стає цілком зрозумілим, що існує серйозна соціально-психологічна проблема, пов'язана з соціально-психологічною самореалізацією жінки. Ці проблеми спричинили появу численних феміністичних рухів, покликаних допомогти жінкам в подоланні цих труднощів.

Але не треба думати, що труднощі гендерної соціалізації мають лише жінки. Хлопчик в процесі гендерного розвитку стикається з численними проблемами, в першу чергу пов'язаними з визнанням в оточенні однолітків, з лідерством, суперництвом тощо. Якщо для дівчинки проблема лідерства полягає в тому, що вона, з точки зору суспільних стереотипів, не повинна до нього прагнути, то для хлопчика - навпаки, суспільна думка змушує вважати його невід'ємною цінністю свого буття. Чоловік, не реалізований в сфері лідерства, часто тією ж громадською думкою вважається менш компетентним, ніж чоловік з високим статусом, інколи навіть - невдахою. Ця думка нерідко тисне на свідомість, змушує відмовлятися від покликання на користь сходження щаблями влади. Для хлопчика прагнення відповідати взірцям маскулінності (крім влади - це необхідність бути сильним, хоробрим, компетентним, емоційно стриманим тощо) є не стільки внутрішньою потребою, скільки суспільною нормою, і невідповідність їй спричиняє більш критичне ставлення до нього, ніж для дівчинки невідповідність стандартам фемінності. Особливі вимоги висуваються до чоловіка в сфері інтимних стосунків, наприклад, завжди мати потенцію (для порівняння - жінка таких проблем практично не має). Як результат всіх перелічених проблем - велика кількість стресових ситуацій, в які потрапляє чоловік, внутрішні конфлікти, неврози, проблеми зі здоров'ям тощо [4, 7].

Прививати принципи гендерного паритету потрібно дуже обережно і поступово. Будь-яка нова інформація, особливо така, що здебільшого суперечить попередньому досвіду людини, засвоюється нею на превелику силу. Тому мріяти про революційні перетворення в масовій свідомості не доводиться.

Утвердження гендерної демократії в усіх сферах громадського життя можливо тільки через відкритий діалог між чоловіками і жінками, орієнтований на співробітництво, а не на протистояння.

РОЗДІЛ ІІ. Система гендерного спрямування в діяльності педагога

2.1 Стратегії гендерного виховання як педагогіка рівності

Проблеми гендерного розвитку особистості набувають особливої актуальності в умовах розбудови громадянського суспільства, бо саме в культурі суспільства формується не лише гендерна поведінка, а й концепція чоловічої і жіночої психології, любові, продовження роду.

Аналіз стану наукової розробки проблеми соціалізації статі в психолого-педагогічній літературі свідчить про існування низки суперечностей між процесами гуманізації змісту освіти та не достатньою готовністю педагогів, шкільних психологів до включення питань гендерної поведінки в систему людинознавчих знань [2]. Визріла гостра проблема пошуку шляхів удосконалення системи гендерного виховання за рахунок обмеження дії стереотипів та сексистських поглядів, орієнтації на моделі андрогічнної гендерної поведінки, розробки конкретних програм усунення викривлень в гендерній соціалізації сучасної молоді у закладах освіти усіх рівнів та, зокрема, у змісті навчально-виховного процесу педагогічного університету.

Зміст гендерних образів сучасного чоловіка та сучасної жінки є важливим фактором розвитку адекватної гендерної ідентичності юнацтва, що забезпечує різну адаптацію до виконання майбутніх соціальних ролей. Тому особлива увага приділялась аналізу гендерних образів чоловіка та жінки в уявленнях юнаків та дівчат. [31]

Пережитки патріархальних стереотипів є досить поширеними у свідомості юнаків та дівчат студентського віку, особливо для вихідців із сільських регіонів. Це стосується передовсім уявлень про диференціацію складових особистого щастя чоловіків та жінок, їхніх вмінь та навичок, психологічних якостей та властивостей. Як з точки зору студентів-юнаків, так і дівчат, доброта, господарчі навички, любов до чоловіка посідають найвищі місця у рейтингу уявлень про образ справжньої жінки. Якості, які відзначає студентство як необхідні для жінки, носять відверто фемінний характер.

В уявленнях дівчат про жіноче особисте щастя переважають дві різноспрямовані і навіть конфліктні тенденції: з одного боку, прагнення реалізувати свої власні цілі (в центрі уваги тут проблеми здобуття освіти. професії), з іншого, - бажання реалізувати суто «жіноче» начало - вийти заміж, турбуватися про чоловіка, ростити дітей тощо. Приклад батьківської сім'ї змушує повертатись до традиційної моделі розподілу праці та обов'язків статей, опиратися на неї у побудові потенційного образу «Я».

Юнаки, на відміну від дівчат, мають простішу і одноріднішу структуру орієнтацій на своє майбутнє, яка обмежується вибором майбутньої професійної діяльності та місця роботи. У контексті цих професійних планів юнаки оцінюють бажані зміни своєї особистості. Успіхи в професійній діяльності, особливо для досягнення матеріального добробуту, визначають основний зміст рольових очікувань юнаків. Бачення ролі жінки у сім'ї студентами - вихідцями із сільських районів зумовлене суспільно усталеними традиціями патріархальної залежності від чоловіка: «бути вірною дружиною», «доброю господинею», «доглядати дітей», «дбати про чоловіка» і т. п. Рольові очікування юнаків-студентів демонструють традиційне «чоловіче» ставлення до ролі дружини, яка повинна бути роботящою і виховувати дітей, хатньою господинею і красунею. Про особистість дружини як професіонала, громадського діяча, про її можливості для заняття спортом, хобі не згадується взагалі. Лише 40% юнаків вважають, що професійна зайнятість дружини можлива, але не обов'язкова, і то лише за умов «доброї роботи», «щоб жінка могла працювати, але не повий робочий день», «щоб мала можливість більше часу приділяти сім'ї, дітям» [18, 32].

Відносна сформованість гендерної ідентичності носить відчутний стереотипізований характер як у дівчат, так і у юнаків, орієнтована на андро- та феміноцентричні нормативи поведінки, підпорядкована ширшому соціально-рольовому самовизначенню, з ледь помітною тенденцією у дівчат до андрогічнної ідентичності. Поруч з виявом чоловіками традиційно маскулінних якостей, як-от: самостійності, незалежності, сміливості тощо - їм притаманні також і традиційно фемінні - сердечність, чуйність, турботливість. У той самий час такі якості фемінності, як ніжність та лагідність жінки, поєднувалися з її духом свободи, незалежності тощо як ознак маскулінності.

Нові вимоги пред'являють студентки до гендерної поведінки чоловіка. Але в цьому випадку нові вимоги пов'язані з більшою фемінізацією образу чоловіка, який постає таким, що опікує, піклується, захищає, розуміє, проявляє турботу, жаліє та співчуває і водночас є успішним, багатим, розумним, активним, цілеспрямованим, відповідальним. Таким чином, дівчата уявляють маскулінність і фемінність не як ортогональні виміри особистості, а як новий статево-рольовий тип, який поєднує у собі риси як маскулінного, так і фемінного типів.[30]

Гендерна культура в рамках виховного процесу та змісту гуманітарних дисциплін визначається як знання соціально-психологічних механізмів становлення особистості жінки та чоловіка як різних біологічних, проте рівних соціальних істот. Саме такий підхід був покладений в основу діяльності Школи гендерної рівності, відкритої при Центрі гендерних студій у Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка в рамках проекту «Соціально-психологічні фактори формування гендерних орієнтацій депривованих підлітків», що реалізовується за сприяння Канадського Агентства Міжнародного Розвитку, Посольства Канади в Україні та Канадсько-українського гендерного фонду.

Відкриття Школи гендерної рівності було здійснено на вимогу часу для інтерактивного комплексного навчання волонтерів з числа студентів та магістрів. Волонтери проводять наукові дослідження та культурно-просвітницьку роботу з виховання гендерної культури в учнівської, депривованої та студентської молоді, підготовки майбутніх психологів та соціальних педагогів до ведення роботи з громадськістю, вчителями, дітьми та їхніми батьками на принципах егалітарності [18, 35].

Методологією побудови програми виступив принцип психологічної рівності статей, розвитку індивідуальності та взаємозамінності гендерних ролей. Засадничими у розробці програми стали ідеї щодо однакових соціальних вимог та очікувань щодо поведінки хлопчиків та дівчаток, подолання педагогами упередженого ставлення до статево відповідних видів діяльності, виховання справжніх чоловіків та справжніх жінок - особистостей з андрогінними якостями. Ці ідеї є наріжними для гендерної педагогіки і продовжують слугувати дороговказом у самовизначенні студента - майбутнього вихователя - в сучасному світі між статевої взаємодії.

Школа гендерної рівності у Центрі гендерних студій виконує такі функції:

1. Навчально-методичну: надання методичної допомоги з питань гендерного виховання дітей різних вікових груп та студентської молоді; організацію та проведення навчальних тренінгів та семінарів для волонтерів; теоретичну та практичну підготовку волонтерів до роботи щодо пропагування ідеї гендерної рівності серед однолітків; проведення «круглих столів» та брифінгів з питань волонтерської діяльності у педагогічному університеті в рамках реалізації проекту.

2. Організаційну: планування заходів та плану реалізації проекту; організацію підготовки та перепідготовки студентів-волонтерів; залучення викладачів та тренерів; налагодження творчих та ділових контактів із освітніми установами та громадськими організаціями.

3. Інформаційну: інформування ЗМІ і громадськості міста та області про хід реалізації проекту; організація рекламних кампаній; презентацію міні-проектів.

4. Координаційну: координацію взаємодії та співпраці Школи гендерної рівності із усіма гендерними студіями ЦГС ТДПУ імені Володимира Гнатюка.

5. Контролюючу: контроль за своєчасністю, якістю та ефективністю реалізації програми навчання волонтерів у Школі гендерної рівності як важливої складової проекту.

6. Дослідницьку: експрес-дослідження студентами-волонтерами гендерних установок у різних вікових групах населення та їх інтерпретацію, контент-аналіз гендерних установок у провідних жіночих часописах.

7. Аналітичну: аналіз ефективності реалізації програми діяльності Школи гендерної рівності та проекту загалом, розробку стратегічних планів [18, 36].

Для забезпечення ефективності роботи за основу взяті такі принципи залучення волонтерів до роботи у Школі гендерної рівності:

1. Волонтері можуть бути залучені до роботи в кожному відділі, як дозволяють закони держави та особливості роботи Центру гендерних студій ТДПУ імені Володимира Гнатюка.

2. Волонтерська програма має бути офіційно представленою на університетському управлінському рівні. З працівників постійного персоналу (викладацького складу ЦГС) та від органів студентського самоврядування призначаються два координатори для керування залучення волонтерів, їхнім навчанням та організації їх роботи.

3. Волонтери можуть використовуватися для надання як прямих, так і опосередкованих послуг, а працівники Центру гендерної студії зможуть використовувати такий цінний ресурс у плануванні програмних заходів на рівні університету та інших навчальних закладів області.

4. Персонал та волонтери повинні залучатися до спільного планування та підтримки волонтерської програми у Школі гендерної рівності.

5. Працівники Центру гендерних студій повинні бути підготовленими до роботи з волонтерами та брати активну участь у підтримці діяльності Школи гендерної рівності.

6. Всі аспекти волонтерської програми та її підтримки мають контролюватися (шляхом моніторингу та оцінювання) у процесі їх перебігу. Потрібно розвивати різновиди послуг, які є ефективними, рентабельними та відповідають рівню компетенції студентів-волонтерів.

7. Волонтери винагороджуються саме як неоплачувані співробітники, які працюють разом із персоналом, щоб: використовувати унікальну можливість перейняти їхні навички та можливості; розповідати молоді про різноманітні послуги Школи гендерної рівності; здійснювати безпосередній внесок у забезпечення ефективності роботи постійного персоналу; допомагати суспільству загалом, надаючи йому додаткову інформацію про потреби студентської молоді.

Заняття у школі гендерної рівності побудовані на засадах культури гендерного виховання та принципах егалітарності навчально-виховної роботи. Їхньою метою є: надання волонтерам-студентам базових знань щодо проблеми гендерної рівності для аналізу різних шляхів соціального становлення особистості чоловіка та жінки; розгляд практики пропагування у середовищі однолітків за методом «рівний-рівному» егалітарних гендерних орієнтирів, які базуються на ідеї рівності та взаємозамінності соціальних ролей[18, 37].

З метою активізації психологічних засад розвитку статевої самосвідомості студентства доцільно застосовувати як перевірені досвідом, так і інноваційні технології, методи, які активізують думку, спонукають до роздумів, осмислення інформації [30]. У фокус-групах, як у своєрідній творчій лабораторії, студенти вчаться самостійно проектувати навчально-виховну ситуацію при виборі тих чи інших дидактичних форм: семінарів, практичних занять, дискусій, диспутів, сюжетно-рольових ігор, що, в свою чергу, ставало змістом їхнього науково-дослідного завдання.

Досвід діяльності Школи гендерної рівності показує, що особистісно-центрований підхід у доборі дидактичних матеріалів, проблемний виклад та активні методи навчання (евристичні бесіди, міні-дискусії, тренінгові вправи, методи наративу) найперше стимулюють розширення соціального контексту пізнання особистістю себе та інших, активізують вироблення власної позиції молоді щодо гендерної поведінки [29].

На заняттях у Школі гендерної рівності студенти засвоюють навички роботи з методиками, як-от: експрес-дослідження гендерних установок у різних вікових групах населення та їх інтерпретація, контент-аналіз .гендерних установок у провідних жіночих часописах та проводять самостійний підбір рекламних оголошень, що містять гендерну тематику. Організовано роботу проблемних студентських груп. Основною тактикою роботи є виховання у юнацтва свідомого, відповідального ставлення до майбутніх соціальних ролей, зокрема сімейних і подружніх[18, 39].

2.2 Гендерний аналіз як грунтовний метод гендерної технології в педагогіці


Страница:  1   2 

Скачать работу можно здесь Скачать работу "Гендерне виховання юнацтва" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов