главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Коллекция рефератов Otherreferats
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 





М.В. Лисенко - педагог та музикант

Коротка біографія життя М.В. Лисенка - видатного українського композитора та педагога. Мистецька спадщина композитора. Виконавська та педагогічна діяльність М.В. Лисенка. Роль музично-педагогічної спадщини М. Лисенка в сучасній музичній педагогіці.

Рубрика: Музыка
Вид: курсовая работа
Язык: украинский
Дата добавления: 12.04.2012
Размер файла: 39,5 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Життя і творчість українського композитора М.В. Лисенка
Життєвий шлях та творчість М.В. Лисенка - видатного українського композитора кінця XIX-початку XX ст., який став основоположником української класичної музики та увійшов в історію національного мистецтва як талановитий диригент, вчений-фольклорист.
реферат [29,9 K], добавлена 03.02.2011

2. Життя та творчість Миколи Лисенка
Дитинство і родина Миколи Лисенка. Навчання в Лейпцігській консерваторії. Обробки народних пісень, праця про український музичний фольклор. Спілкування з композиторами "Могутньої кучки". Написання фортепіанних творів, опер, заснування хорового товариства.
реферат [19,4 K], добавлена 07.10.2009

3. Дитяча казка-опера "Колобок"
Становлення та розвиток жанру дитячої опери в українській музичній спадщині. Українська музична казка в практиці сучасної школи. Становлення жанру дитячої опери у творчості М. Лисенка. Постановка дитячої опери М. Чопик та В. Войнарського "Колобок".
дипломная работа [68,2 K], добавлена 03.08.2012

4. Геніальна творчість видатного російського композитора Модеста Петровича Мусоргського
Геніальні народні музичні драми, романси та пісні М.П. Мусоргського, що правдиво відобразили життя російського народу. Всенародне визнання творчості автора "Бориса Годунова". Зіставлення масових хорових сцен як основний новаторський задум композитора.
реферат [21,9 K], добавлена 15.01.2011

5. У кожного народу свій скарб. Володимир Михайлович Івасюк
Основні моменти життя і творчої діяльності видатного українського композитора та громадського діяча В.М. Івасюка. Таємниця трагічної загибелі. Вірші присвячені йому. Фотографії, що описують життєвий шлях Володимира. Його творчі здобутки з Софією Ротару.
презентация [825,2 K], добавлена 21.05.2012

6. Украинская музыкальная культура
Украинская музыка 20 - 30-х годов. Уникальность украинской песни. Анализ произведений украинского композитора Николая Лисенко и его учеников. Различия и особенности композиторов Украины. Традиции музыкально-театральной культуры Львова. Стрелецкие песни.
реферат [22,8 K], добавлена 24.11.2008

7. Творческая деятельность тувинского композитора Ростислава Докур-ооловича Кенденбиля
Становление будущего композитора, семья, учеба. Песенное творчество Кенденбиля, хоровые композиции. Обращение к жанру симфонической музыки. Музыкальная сказка Р. Кенденбиля "Чечен и Белекмаа". Кантатно-ораториальные жанры в творчестве композитора.
биография [74,0 K], добавлена 16.06.2011

8. Фредерік Шопен - життя та творчість
Творчий шлях польського композитора та піаніста Фредеріка Шопена. Ліризм, тонкість у передачі настроїв, широта національно-фольклорних і жанрових зв'язків у музичних творах Шопена. Добровільне вигнання Шопена. Поруч із Жорж Санд, останні роки композитора.
реферат [27,5 K], добавлена 09.06.2010

9. Творчество Дмитрия Дмитриевича Шостаковича
Детские годы русского советского композитора, выдающегося пианиста, педагога и общественного деятеля Дмитрия Дмитриевича Шостаковича. Учеба в Коммерческой гимназии Марии Шидловской. Первые уроки игры на фортепиано. Основные произведения композитора.
презентация [986,3 K], добавлена 25.05.2012

10. Музична педагогічна концепція Б.В. Асаф’єва
Проблеми розвитку музичної культури та музичної діяльності. Історія формування музично-історичної освіти. Життя і творчі здобутки Б.В. Асаф’єва. Поняття інтонування як важлива складова музичної педагогічної концепції. Сутність поняття музичної форми.
дипломная работа [55,9 K], добавлена 25.12.2010


Другие работы, подобные М.В. Лисенко - педагог та музикант


Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКА МУНІЦИПАЛЬНА АКАДЕМІЯ ЕСТРАДНОГО ТА ЦИРКОВОГО МИСТЕЦТВ

Кафедра гуманітарних та соціально-економічних дисциплін

Курсова робота

зі спеціальності 7.02020401 -

«Музичне мистецтво»

М.В. ЛИСЕНКО - ПЕДАГОГ ТА МУЗИКАНТ

Науковий керівник:

канд. пед. наук, доцент

ОВЧАРУК О.В.

Київ -2012

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І.Творча постать М.В. Лисенка

1.1 Життєвий шлях митця

Розділ ІІ. Музично-педагогічна спадщина М. Лисенка

2.1 Виконавська та педагогічна діяльність М.В. Лисенка

2.2 Роль музично-педагогічної спадщини М. Лисенка в сучасній музичній педагогіці

Висновки

Вступ

лисенко український композитор

В історію української культури Микола Віталійович Лисенко (1842 - 1912) увійшов як визначна багатогранна творча особистість - композитор, фольклорист, піаніст-виконавець, просвітянин, організатор національної мистецької освіти і культурно-мистецької діяльності загалом.Він заслужено визнаний класиком українського музичного мистецтва, котрий глибокого вивчаючи національні традиції і особливості народної творчості, під впливом кращих традицій європейської музичної культури заклав основи національної професійної музичної школи.Микола Лисенко - великий композитор-романтик, піаніст і педагог, що першим серед панівного на той час в Україні дилетантського ставлення до музики обрав шлях фахового музиканта. Він був митцем за покликанням, а за переконаннями - щирим патріотом, і цим визначилося не тільки його власне життя та діяльність, але й доля його творчої спадщини. Ім'я Миколи Віталійовича Лисенка ще за життя композитора отримало виразні ознаки незаперечного авторитету у царині музичної творчості за свій особливий внесок до національної культурної скарбниці. Особливу повагу виявлено до митця в Галичині, що викликало поширення «осяйних», надзвичайних характеристик цієї людини: «український Боян», «Батько», «сонце української музики».

Своєю творчістю М.Лисенко вперше спробував підсумувати величезний період розвитку вітчизняної музики на підвалинах глибокого і всебічного вивчення народного життя і народної творчості.

Величезний пласт народної музики, ряд поодиноких талановитих музичних творів різних жанрів знайшли логічне і достойне обрамлення в діяльністі митця, який встановив чітке й однозначне визначення цьому феномену -- українська музична культура. У творах наступних поколіньтаких митців як С.Людкевича і Л.Ревуцького, Б.Лятошинського і М.Вериківського, М.Колесси і Г.Майбороди, К.Стеценка і В.Косенка звучить виплекана М.Лисенком інтонація народної пісні.

Заслуга М.Лисенка - композитора полягає у розвитку майже всіх існуючих в українській музичній творчості жанрів: у його спадщині значна кількість прекрасних опер та музично-драматичних творів, багато хорів, романсів і камерно-інструментальних композицій.

Микола Лисенко заклав основи новочасної української фортепіанної музики - національно визначеної та артистичної.

Творчий мистецький та теоретичний доробок М.Лисенка - невичерпне джерело не лише для теоретичного вивчення і узагальнення, але і для поширення його у мистецьку практику та освіту. Його твори широко залучені до концертної, та навчальної мистецької практики на всіх її рівнях: загальної, спеціальної та музично-педагогічної освіти. Так, зразки фортепіанної музики різних жанрів митця прикрашають репертуар вітчизняних та зарубіжних виконавців, входять до навчального репертуару в класі фортепіано, зокрема, у старших класах ДМШ, в курсі музичного училища та вищих навчальних закладів, закладаючи міцні підвалини виконавської майстерності, виховуючи почуття краси, розуміння інтонаційних особливостей національної музичної мови.

РОЗДІЛ І. Творча постать М.В. Лисенка

1.1 Життєвий шлях митця

Народився Микола Віталійович Лисенко 10 березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської області, яке належало двоюрідному дядькові Ольги Єреміївни, матері Миколи, поміщикові М.Булюбашу. Він надзвичайно любив свою племінницю, а народження Миколи стало для нього справжньою радістю. Батько майбутнього композитора, Віталій Романович Лисенко, офіцер орденського кірасирського полку, був людиною освіченою, з передовими поглядами на розвиток суспільства, глибоко знав і любив літературу, народну творчість.

Мати митця походила з полтавського поміщицького роду Луценків та отримала освіту у петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат. Аристократичне виховання наклало свій відбиток на все подальше життя Ольги Єреміївни, вигранивши її характер та світогляд. Розмовляла вона виключно французькою мовою, в усьому намагаючись створити таку атмосферу, яка б не мала навіть натяку на щось народне, українське.

Тут, у Гриньках, як згадував пізніше М.Старицький, над М.Лисенком «...зіткнулись два цілком протилежних і навіть ворожих впливи; з одного боку -- французька мова, манери і аристократична манірність (мати й гувернантка), з другого боку -- українська мова... пестощі і зайва простота манер. Перша сторона переслідувала не тільки простонародне слово, але навіть і російське, забороняючи всякі зносини з «пейзанами», а друга, навпаки, заохочувала всяку простоту, зацікавлювала розум і фантазію дитини казками народними та піснями, а вечорами відпускала весь полк служниць для забав з паничем; звичайно, забави ці полягали в різноманітних народних іграх.

Протести матері тут були безсилими, і вперта наполегливість і сльози дитини, які енергійно підтримувала обожнююча свого внука бабуся М.В.Булюбаш, переважали протести, тим більше, що і батько став на сторону тітки».

У такому середовищі, серед таких людей і виростав майбутній композитор. Але саме народна стихія, культура і побут народжували у серці малого Миколи невгасиму любов до рідної пісні, мови, мистецтва.

З п'яти років хлопчик виявив надзвичайні музичні здібності і почав систематично займатись музикою. Першим його вчителем була мати-піаністка, а згодом -- спеціально запрошена вчителька. Коли Лисенкові було 8 років, він вперше зустрівся зі своїм троюрідним братом Михайлом Старицьким, що жив тоді у с.Захарівці недалеко від Гриньків. Хлопці були однолітками і дуже швидко здружились між собою. Ця дитяча дружба згодом переросла у міцну творчу співпрацю, внаслідок якої з'явилося кілька видатних музично-драматичних творів.

У 1852 році хлопця відвезли до Києва в пансіон Вейля, звідки він, провчившись усього декілька місяців, переходить до іншого -- пансіону француза Гедуена. У цьому закладі музика займала не останнє місце у вихованні та навчанні. Одинадцятирічний хлопчина показав себе майже одразу як у здібностях, так і в старанності. Він учиться гри на фортепіано, виявляє неабиякий хист піаніста-виконавця і пише перші невеличкі салонні п'єски на теми українських народних мелодій. Відомо, що один з таких творів -- полька для фортепіано -- був надрукований у Києві.

Літні канікули Микола завжди проводив у рідному селі. На той час туди приїжджав з Полтавської гімназії і Михайло Старицький. Хлопці залишали науку і відпочивали, але за розвагами Микола ніколи не забував про музику, любов до якої зростала разом з ним. Він двічі на день сідав за фортепіано і старанно вивчав ту чи іншу п'єсу або технічні вправи.

Після закінчення пансіону Миколу віддають до 2-ї Харківської гімназії. Навчаючись в ній, М.Лисенко став активним учасником музичного життя міста. Він постійно виступав на вечорах та під час «актів» у гімназії, на благодійних концертах, його запрошували до музичних салонів місцевої інтелігенції. Відкритий і товариський за натурою юнак любив спілкування зі слухачами, охоче виступав перед ними, - ця риса залишилася в ньому на ціле життя.

Тож, переїхавши після закінчення гімназії у 1860 р. до Києва, М.Лисенко вже не продовжував навчання музики, а зразу ж активно включився до музичного життя як талановитий та ініціативний музикант-аматор. Його заслуги в цій сфері тим значніші, що культурно-мистецьке життя тогочасного Києва було достатньо інертним. З виконанням серйозних творів класичного репертуару та транскрипцій симфонічної музики М.Лисенко виступав у різних музичних гуртках, а з відкриттям Київського відділення Російського музичного товариства (РМТ) став одним з його найдійовіших членів-виконавців.

У 1859 році Микола Віталійович вступає на природничий факультет Харківського університету,а ще через рік переходить на той же факультет Київського університету. 1860-ті роки (період навчання у Київському університеті) - це час швидкого формування української національної свідомості Лисенка.

«Він усвідомив, чим він є, де він, у якому краї живе, серед якого люду, які його громадські обов'язки. Вперше його наука, музика, талант стали у пригоді справі: майже з перших студентських років він став етноґрафом-музикантом»[2]. У цей період збір, запис, вивчення, обробка і популяризація народних пісень стає одним з основних його занять.У той же час він пишебагато власної музики, причому звертається не лише до дрібних інструментальних жанрів, але й до музично-драматичних творів.

В університеті М.Лисенко виявив себе і як організатор та керівник студентського хору, з яким він часто виступав публічно. Репертуар цього хору складався переважно з народних пісень, записаних і оброблених самим Лисенком.

Після закінчення (у 1865 р.) Київського університету М.Лисенко деякий час працював у Таращанському повіті на посаді мирового посередника. Вільний від роботи час Микола Віталійович присвячував збиранню різних етнографічних та музичних фольклорних матеріалів, мав змогу глибше вивчати специфіку виконання пісень народом. Проте дедалі більше відчувалась потреба музичної освіти, набуття спеціальних професійних навичок, юнака вабила консерваторія.

Сповнений бажання вести активну діяльність у галузікультури й мистецтва, Лисенко прийняв рішення стати музикантом-фахівцем, що вимагало від нього більш солідної освіти. Тож 1867 року він вступає до Лейпцизької консерваторії, яка вважалась однією з кращих у Європі.

Яскраве музичне обдарування дало йому можливість засвоїти повний курс навчання за два роки (1867 - 1869).Крім обов'язкових класних занять, Лисенко в Лейпцигу вивчав музику М.Глінки, О.С.Даргомижського, О.М.Сєрова, знайомив з нею своїх співучнів та педагогів; він часто відвідував концерти, де слухав твори Й.-С.Баха, Л.Бетховена, В.-А.Моцарта, К.Вебера та інших у виконанні кращих артистичних сил, брав уроки гри на скрипці та органі. Все це дало значно більшу користь для виховання молодого музиканта, ніж консерваторське навчання в Лейпцигу, формалізм і схоластика якого не могли задовольнити М.Лисенка, якому праглося більших і ґрунтовніших знань, хотілося вдосконалювати виконавську майстерність.

Під час навчання в Лейпцизькій консерваторії М.Лисенко виступив у Празі 25 грудня 1867 року у грандіозному слов'янському концерті. Микола Віталійович грав українські пісні у власній обробці для фортепіано, викликавши величезне захоплення слухачів. Особливо вразила слухачів обробка пісні «Гей, не дивуйте!», прослухавши яку, відомий чеський музикант і етнограф Рейєр збуджено підхопився зі свого місця з вигуком: «То духи од степу!»

Схвальними матеріалами на той концерт відгукнулася також газета «NarodniListy»; одну з рецензій передрукував львівський журнал «Правда»: «...Найкраще ж подобались українські пісні, покладені ним самим з великою пильністю і дотепністю. Лицарський дух мелодії запорозької і оригінальність «козака» має для нас щось чаруючого і дивного. Пан Лисенко гадає намір надрукувати збірник українських пісень. Ми б дуже бажали, щоб швидше знайшов видавця, то тим виданням зробив би справді велику послугу слов'янській літературі...»

Окрилений успіхом на концерті у Празі, заохочений до подальшої творчої праці, Лисенко із новими силами домагається випуску своєї першої збірки українських народних пісень для голосу з фортепіано. Опублікування цієї збірки пісень композитор вважав загально-громадською справою, що має покласти початок збиранню, вивченню та художньому опрацюванню українського музичного фольклору і відкрити всьому світові чудесні мистецькі скарби українського народу.

В першу збірку ввійшли такі пісні, як «Ой зійшла зоря» (пізніше була оброблена М.Леонтовичем для соліста-баса і хору), побутова пісня «Оженивсь козак», «Ой мила та Лимериха», ввійшли у збірку і композиції, які, по суті, переростають «обробки» - «Гей не дивуйте», «Максим - козак Залізняк», «Ой гаю мій, гаю», «Дощик» та інші.

У 1868 році відзначались роковини з дня смерті Т.Г.Шевченка, і М.Лисенкові замовили написати музику до «Заповіту». Композитор із запалом взявся за написання музики, і через деякий час твір для соліста-тенора, хору і фортепіано був надісланий до Львова. Створенням цього хору Микола Віталійович започаткував велику серію музики до «Кобзаря», яка охоплює більш як 80 вокальних номерів різних жанрів - починаючи від пісні або романсу і закінчуючи монументальними кантатами.

Влітку 1868 року Микола Лисенко одружився з Ольгою О'Коннор і вже разом з дружиною поїхав закінчувати навчання.

В характеристиці, доданій до випускного свідоцтва про закінчення консерваторії, говориться: «Пан Лисенко при своїй зразковій старанності й чудовому таланті досяг блискучих успіхів і є піаністом, віртуозна техніка й характерне, піднесене та духовно наснажене виконання якого значно виходять за межі того, що звичайно вимагається від учнів. Те ж саме стосується і репертуару вивчених творів такої змістовності та багатогранності, які не часто можна зустріти».

У 1869р. молодий композитор повернувся на Україну і оселився на постійне мешкання в Києві, який на той час став вже досить значним осередком музичної культури.Від початку 1870 року М.Лисенко відновив свої концертні виступи в Києві вже в новому статусі - як піаніст-фахівець, а не аматор, учасник доброчинних програм. Для українського міста це було новим соціальним явищем, і для нього потрібно було «виховувати» відповідну публіку.

Проте обставини української дійсності були такими, що не дозволяли Лисенкові обмежитися артистичною діяльністю, зрештою, він і сам цього не хотів. Головним своїм покликанням і завданням вбачав композиторську творчість і був націлений на написання великих творів - оперних, хорових, солоспівів.

Коріння національної музики Лисенко виводив з народної творчості, а тому величезну увагу приділяв збиранню, опрацюванню та виданню народних пісень, постійному аналізу їхніх особливостей й застосовуванню найхарактерніших рис музичної мови народу у власних творах. Органічним продовженням збирацької роботи було виконання українських пісень хором, - тож Лисенко, починаючи з 70-х років, ціле життя керував хорами, навчав їх і готував з ними концертні виступи.

Будучи людиною, відкритою до спілкування, охоче гуртував навколо себе музикантів, закликав діячів української культури до єднання в боротьбі за національну справу. При кінці XIXст. він став душею перших українських мистецьких організацій - Літературно-артистичного товариства, Українського клубу та ін., - де налагоджував плекання рідного мистецтва. А окрім всього цього, від часу повернення з Лейпцигу М.Лисенко постійно працював вчителем музики, бо це було основним, необхідним йому для життя, джерелом заробітку.

У 1872 році гурток київських діячів культури на чолі з М.Лисенком і М.Старицьким добився дозволу на публічні вистави українських п'єс. Тоді ж давні товариші створили оперету «Чорноморці»(1872р.) та оперу «Різдвяна ніч». У 1874р. Лисенко з охотою дає згоду Ів.Нечую-Левицькому на спільне створення опери «Маруся Богуславка».

Того ж року М. Лисенко їде до Петербурга, де протягом двох років навчається в Петербурзькій консерваторії по класу інструментовки у М.А.Римського-Корсакова. Потрапивши до північної столиці Російської Імперії, Микола Віталійович майже одразу ж включився в дієву репрезентаційну працю. Він почав влаштовувати концерти, в яких демонстрував у хоровому виконанні кращі зразки музичного фольклору.

Згодом він включив у ці виступи власні композиції та твори близьких йому за духом представників «Могучої кучки»: М.Мусоргського, О.Бородіна, М.Римського-Корсакова, М.Балакірєва. Ця спілка надзвичайно обдарованих музикантів продовжила розвиток художніх принципів, які свого часу заклав геніальний М.Глінка.

На початку 1875 року до Петербурга вперше приїхав відомий український народний співак-кобзар Остап Вересай. М.Лисенко в усьому допомагав знаменитому землякові. Перший виступ Остапа Вересая відбувся у Географічному товаристві. Безсумнівно, через те, що поруч була давно знайома, чуйна, правдива, дорога і поважна людина, яким був для кобзаря Микола Віталійович, співак почував себе значно вільніше, розкутіше і з величезним піднесенням та натхненням виконав програму, проспівавши українські народні пісні та думи.

Враження від концерту було надзвичайним. Мовби самі животворні вітри далеких епох і велич народу потужним поривом пронеслися через душі й серця слухачів. Особливого відчуття тому враженню надавало ще й те, що перед початком вечора було виголошено вступне слово відомого російського фольклориста професора О.Міллера, в якому поруч із загальними роздумами було сказано багато добрих слів і про М.Лисенка як про видатного вченого, збирача української народнопісенної творчості. Згодом О.Вересай з величезним успіхом виступив у так званому «Соляному Городку» в загальнодоступному концерті.

У березні 1875 року в тому ж залі «Соляного Городка» -- місці промислових і кустарних виставок -- відбувся концерт слов'янської музики, організований М.Лисенком. Виконувалися українські, російські, польські, сербські пісні, композиції самого Миколи Віталійовича. Тут прозвучало вперше у Петербурзі шість номерів з опери «Різдвяна ніч». Виконавцями були артистки Каменська, Косецька, дружина М.В.Лисенка - Ольга Лисенко та інші.

В концерті взяв участь також хор аматорів під керівництвом М.В.Лисенка. Передова критика знову відзначила великий успіх концерту, деякі рецензенти називали Лисенка «українським Глінкою». Виступив тут і кобзар Остап Вересай. Його спів супроводжувався «туманними картинами» з діапозитивів, які заздалегідь на замовлення М.Лисенка виконав український художник П.Мартинович, що навчався тоді в Академії мистецтв північної столиці. І знову -- вражаючий успіх і добра слава про невичерпне багатство українського фольклору. Все це відіграло свою позитивну та конструктивну роль у формуванні в суспільстві цілісного і правдивого враження про справжній стан такої важливої особливості, показового фактора народного життя, яким є музична культура.

З 1876 р. М.В.Лисенко оселився у Києві, з властивими йому енергією і запалом поринув у творчість, не забуваючи при тому педагогічну, виконавську та музично-громадську діяльність.Тісні творчі зв'язки підтримував М.Лисенко з видатними українськими письменниками -- Іваном Франком, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським; він був наставником молодшого покоління українських композиторів -- К.Стеценка, М.Леонтовича, Я.Степового та інших; був також у дружніх взаєминах з П. І. Чайковським.Оцінивши зацікавленість слухачів української провінції, М.В.Лисенко вже з кінця 70-х рр. не обмежувався виступами в Києві, а виїжджав до інших українських міст: Полтави, Чернігова, Катеринослава тощо, - виступаючи як піаніст-соліст та акомпануючи співакам, що виконували його твори. А в 90-х роках він задумав систематичні гастролі для охоплення концертами якнайбільшої території України і провів чотири великих гастрольних турне (1892 - 93, 1897, 1899, 1902) з хором.

Програма концертів складалася з двох відділів, на початку кожного відділу Лисенко виступав як піаніст з виконанням власних творів, а далі хор співав українські та російські пісні та оригінальні твори Лисенка. Диригували хором помічники Лисенка, акомпанував він сам. Поїздки ці пов'язані були з великими труднощами, оскільки всі організаційні турботи лягали на самого Лисенка. Але вони давали йому величезне моральне (більш, ніж матеріальне) задоволення. Слухачі реагували на концерти дуже щиро, вітали виконавців.

В цей час на Україні посилився колоніальний гніт після введення закону про заборону ввозити на Україну книжки, надруковані українською мовою за кордоном. Дуже болісно композитор переживав ці часи, але не дозволяв собі опустити руки, навпаки працював ще з більшим запалом. Велике історичне значення має написаний у цей період вокальний твір на слова М. Старицького «На прю!» («Вперед на бій!»), поява якого в 1876р. була прямим протестом проти репресій, виявом обурення громадянина й митця самодержавною деспотією.

В Києві ж у 1880-х та, особливо, 1890-х роках відчутно дало себе знати підвищення загального рівня музичного життя, що не в останню чергу було результатом систематичної діяльності Лисенка. Одним із проявів зрослої культури стало поширення камерно-ансамблевого музикування, а серед учасників різноманітних ансамблів одним з найкраших знову ж таки виявився Микола Лисенко.Він охоче брав участь і в концертах численних співаків, підтримуючи їхні програми та доповнюючи їх власними сольними виконаннями. З останньої чверті XIX ст. М.Лисенко тісно пов'язує свою діяльність з українським театром, бере активну участь в роботі трупи М. Старицького, співпрацює з кращими представниками передової української театральної культури -- акторами М.Кропивницьким, П.Саксаганським, М.Заньковецькою , М.Садовським та іншими.

80-і і 90-і роки ХІХ ст. були найбільш плідним періодом у творчому житті митця: в цей час він написав свої кращі опери («Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба»), створив багато сольних і хорових композицій на тексти Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та інших. В цей же період він пише три дитячі опери: «Коза-дереза», «Пан Коцький» та «Зима і Весна», побудовані на мотивах народних казок, пісень, танців.

У 1900 році М.Лисенка спіткало велике горе: несподівано померла його дружина - Ольга Антонівна, залишивши п'ятеро дітей. Це був справжній, великий і щирий друг, жінка, яка розуміла його і допомагала як уміла в його складній і важливій справі служіння своїй вітчизні.

У 1904 році М.Лисенко відкрив першу в Україні національну музично-драматичну школу (з 1913 року -- ім.М.В.Лисенка), яка працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів; у 1905 році разом з О.Кошицем організував музично-хорове товариство «Київський Боян», головою якого був до кінця життя.

На 1911 рік припадає завершення великої праці митця - збірки українських народних пісень. Крім чотирьох випусків для голосу з фортепіано та дванадцяти хорових десятків, Микола Віталійович надрукував ряд спеціальних збірок - українські народні дитячі пісні та танці під назвою «Молодощі», збірку «Весілля» та інш. В цілому Лисенкові фольклорні збірники охоплюють майже всі пісенні жанри: обрядові, побутові, історичні та думи(всього понад 600 зразків).

Поступово М.Лисенко переходить до написання малих фортепіанних форм (романси, фортепіанні мініатюри, пише одноактну оперу «Ноктюрн»).

В цей же період у митця виник інтерес до композиції на духовні тексти і він написав кілька творів цього жанру: «Камо піду од духа твого» для чоловічого квартету і хор «Пречиста діво, мати Руського краю».

Влітку 1911 року Микола Віталійович відвідав рідну Полтавщину, с.Гриньки, де минуло його дитинство. Сорок років не був він на цій землі, тужив за широким вільним степом. Побачив. Із пучечком запашного зілля - на спогад - поспішив знову до своїх справ, до своїх творчих задумів. Минув лише рік, і багато із задуманого лишилось навіки нездійсненним.

Смерть М.Лисенка, яка настала 6 листопада 1912 року, була непоправною втратою для української музичної культури.Похорон Лисенка перетворився у грандіозну демонстрацію народної любові і поваги до покійного. Цілі номери газет присвячувались його життю і діяльності. Кращі представники братньої російської культури висловлювали свій глибокий сум з приводу смерті Лисенка і давали високу оцінку творчості і громадській діяльності великого українського композитора.

Високо оцінив М.Лисенка ще за його життя один із основоположників російського реалістичного театру К.С.Станіславський: «Я гаряче люблю українську музику. Якщо Чайковського ми називаємо чарівником російської музики, то Лисенка - цього чудового композитора, музика якого зачаровує своєюкрасою, - ми сміливо можемо назвати сонцем української музики».

«...З Миколою Віталійовичем зв'язані в мене спогади найдорожчих молодих літ, в його хаті стільки незабутнього пережито! Старицький, Лисенко -- сі ймення для інших належать тільки для літератури і хисту, а для мене вони вічно викликатимуть живі образи, як імення близьких і рідних людей, що, властиво, ніколи не вмирають, поки живе наша свідомість. Не знаю, чи буде хто з молодшого покоління згадувати коли про мене з таким почуттям, як я тепер згадую Миколу Віталійовича і Михайла Петровича (я все їх бачу тепер поруч!). Але я б хотіла на те заслужити... » (Л.Українка).

Розділ ІІ. Музично-педагогічна спадщина М.Лисенка.

2.1 Виконавська та педагогічна діяльність М.Лисенка

Велику частку свого таланту та творчої енергії віддав М.Лисенко виконавській та педагогічній діяльності, яку розпочав по закінченні навчання, повернувшись на Україну, до Києва (1869р).

На той час Київ став досить значним осередком музичної культури. Тут у 1863 році був відкритий відділ Російського музичного товариства (РМТ), діяльність якого на Україні відіграла позитивну роль у справі пропаганди кращих зразків російської та світової музичної класики. Вперше в музичному житті України з концертної естради звучали твори М.Глінки, симфонії Л.Бетховена, Й.Гайдна, Ф.Шуберта, твори І.С.Баха,

К.-М.Вебера, Ф.Шопена, поступово витісняючи малохудожній розважальний репертуар.

Микола Віталійович брав активну участь у концертному житті товариства. Впродовж сезонів 1865 - 1867рр. композитор 7 разів брав участь у концертах як соліст-піаніст, виконував великі фортепіанні твори у супроводі симфонічного оркестру, віртуозні концертні парафрази. Він був також постійним учасником складних фортепіанних ансамблів. В концертних сезонах з 1879 по1882 рр. М. Лисенко продемонстрував багато складних і рідко виконуваних творів камерної музики: секстет М.Глінки, твори Ф.Шуберта, Р.Шумана та ін..

В сезоні 1872-1873 рр. М.Лисенко був у складі дирекції РМТ, та всі свої сили і творчу енергію спрямував на служіння своєму народові. Згодом митець розірвав свої стосунки з цією організацією, тому, що вона часто байдуже ставилася до кращих зразків хорової російської музики і абсолютно ігнорувала українську музичну культуру.

Залишивши РМТ, М.Лисенко розвиває активну діяльність серед однодумців - людей, які співчували розвиткові української музичної культури та поступово стає центральною постаттю у мистецько-культурних колах Києва.

Дуже часто замислювався М.Лисенко над необхідністю відкрити свою школу, яка систематично поповнювала б український культурний осередок кваліфікованими музикантами.

Згадуючи 1903 рік, у якому відбувся великий урочистий ювілей Миколи Віталійовича Лисенка, М.Старицький писав: «Громадянство зібрало значну суму і піднесло її композиторові. На ці гроші Микола Віталійович і заклав свою власну музично-драматичну школу; це значно поліпшило його матеріальний стан, і, головне, позбавило його прикрої залежності від начальниць інституту, випадковости приватних лекцій. І справи музично-драматичної школи одразу пішли добре завдяки його авторитету як музичного педагога і взагалі завдяки тій пильності і художній гідності, яку вніс Микола Віталійович у справу школи...»

М.Старицький підкреслював: «Це була перша на Україні українська школа... Минаючи відділ української драми, в школі і так запанувала одразу українська атмосфера: українська мова в канцелярії, портрети українських діячів, українці-викладачі. І, незважаючи на цей «дух», прикрий для більшості тогочасних учнів музично-драматичних шкіл, - школа Миколи Віталійовича одразу придбала велику популярність завдяки імені Миколи Віталійовича і його відношенню до цієї справи».

Музично-драматична школа М.В.Лисенка»почала функціонувативосени 1904 р.в будинку № 15 по вулиці Підвальній.

В статуті школи говорилося, що основним завданням нового музичного закладу було створення нових кадрів кваліфікованих акторів та музикантів. Школа надавала вищу освіту, оскільки програми музичних дисциплін відповідали програмам консерваторій, а виклад предметів драматичного відділу - програмам Московського філармонійного музично-драматичного училища. Всі предмети, що викладалися у школі, поділялись на спеціальні та допоміжні. До спеціальних належали: гра на фортепіано, скрипці, віолончелі, різних оркестрових інструментах, сольний спів, теорія музики і творчості, диригування оркестрове і хорове, сценічна гра та декламація. Допоміжними вважалися музично-теоретичні дисципліни (елементарна теорія, гармонія, сольфеджіо, енциклопедія, інструментовка), хоровий спів, інструментальна гра, камерний ансамбль, оперні класи, міміка, танці, фехтування та ряд історико-гуманітарних наук.

Право на навчання в школі мали особи всіх соціальних прошарків населення від 9 до 14 років, до класів співу і тромбона - від 16 до 17 років,чоловіки і жінки, які склали вступні іспити. Лише до вступу у підпершу(підготовчу) групу музичного відділу потрібно було мати тільки добрий музичний слух, пам'ять і добрий стан здоров'я. Особи, що вступали до драматичного відділу, мусили мати ще й сценічну зовнішність. Курс навчання в музичних класах тривав 9 років.

Немаючи можливості офіційно проголосити свою школу українською, М.Лисенко при активному сприянні педагогів-однодумців виховував у своїх учнів любов до українського мистецтва. Саме тут вперше на Україні було відкрито відділ української драми (1906р.) та клас бандури (1907р.).

Склад педагогічного персоналу М.Лисенко старанно підбирав. Так, у школі викладав відомий на той час теоретик Г.Любомирський, клас скрипки вела О.Вольсовська, класи оперного й сольного співу - професори М.Зотова, О.Муравйова та О.Мишуга. На драматичному відділі викладала М.Старицька - дочка М.П.Старицького, викладачем хорової справи на диригентському факультеті працював М.Д.Леонтович.

Основним педагогом фортепіанних класів був сам М.Лисенко. Кількість його учнів була значною. На кожного учня М.Лисенко заводив у власній записній книжці своєрідний «особистий листок», де занотовував увесь репертуар учня на зиму і літо, музичні п'єси для іспиту та його дату, репертуар по класу ансамблю. Ці нотатки демонструють прекрасну обізнаність М.Лисенка з найрізноманітнішою фортепіанною літературою, як педагогічною, так і художньо-виконавського плану.

На основі багаторічної праці М.Лисенко виробив власну оригінальну систему музичного виховання: «Спочатку учень виконував чисто технічний матеріал - гами, вправи, етюди. Потім прослуховувались приготовлені п'єси. За ходом виконання Микола Віталійович робив короткі вказівки найрізноманітнішого характеру. Це було виправлення аплікатури, вказівки на недоробки технічно важких місць, але частіше й докладніше Микола Віталійович зупинявся на особливостях музичної інтерпретації твору. Всі зауваження Миколи Віталійовича були точними, влучними і конкретними».

Аналізуючи фортепіанну методику М.В.Лисенка, Н.Кашкадамова наводить приклади, зокрема, для активізації сприймання та розуміння інтерпретаційного задуму вчитель іноді ілюстрував окремі фрагменти твору за фортепіано, проте дотримувався переконання, що не слід показувати учневі цілого твору, щоб не нав'язати йому своєї волі, а активізувати його власну уяву.

Максимальну увагу він звертав на всебічний розвиток учня, а набуття технічних навичок підпорядковував основній меті - вихованню свідомого і культурного, всебічно розвиненого музиканта.Відмітимо, що ще працюючи в Інституті шляхетних дівчат, маючи вільний час, М.Лисенко збирав всіх своїх учениць до класу, вчив їх грати з листа в 4 і 8 рук, або сам сідав за інструмент і програвав ученицям ті твори, яких вони не могли почути, перебуваючи у стінах закритого учбового закладу.

Показовим для його методики є і те, що М.Лисенко часто і багато розповідав про різні концерти, про видатних музикантів і тут же демонстрував найцікавіші та найпотрібніші для музичного розвитку твори. Часом запрошували в Інститут виконавців, що гастролювали тоді в Києві.

Добрий і привітний у житті, М.Лисенко був водночас дуже вимогливим та принциповим у важливих питаннях української музики, мови, фаховості. Особливо в молоді роки він палко реагував на кожен прояв недобросовісності з боку учня, зразу ж «спалахував, мов сірник» і гостро ганив неуцтво. Вичитуючи недбалого учня, Микола Віталійович іноді далеко відхилявся від питання про невивчені гами чи п'єси: суспільний обов'язок, сила волі, цілеспрямованість - ось що ставало темою розмови, і слова вчителя глибоко западали в дитячу душу.

Слід відмітити і те, що М.Лисенко починав навчання із співу популярних пісень і романсів, народної пісні, свіжість і краса яких розвивали естетичні смаки у учнів. Далі знайомі мелодії треба було передати на роялі, причому у різних регістрах, це знайомило учнів з властивостями інструмента і давало перші навички володіння ним. Перші ж вивчені легкі твори учень повинен був вміти грати в різних тональностях. На жаль, цей метод чомусь не знайшов наслідування в сучасній системі виховання піаніста, хоч набуття ще в дитинстві уміння вільно транспонувати дуже потрібне, особливо піаністу-концертмейстеру.

На всіх вікових рівнях навчання Лисенко-педагог приділяв постійну увагу технічному розвиткові учня: він вів систематичну роботу над гамами, вправами та етюдами, поступово підвищуючи їхню трудність і домагаючись досконалого опанування завдань. Так, вже на закінчення молодшого курсу починалася розробка октавної техніки - розучувалися гами та тризвуки подвійними октавами, було строго розплановано послідовність завдань.

Щодо методів навчання, зауважимо, що М.Лисенко практикував своєрідну систему змагань, так, гами учениці грали на двох і трьох роялях одночасно і нудне заняття, якого діти завжди намагаються уникнути, ставало цікавим і навіть приємним.

Улюбленим предметом його вихованців у школі було сольфеджіо, особливо музичні диктанти, які проходили дуже жваво. Педагог умів зробити так, щоб багато і з охотою працювали, найбільшою нагородою вважалося, коли він оцінював: «добре» або «не маю що сказати».

Підсумовуючи характеристику фортепіанної методики М.Лисенка, підкреслимо, що народна пісня і класична музика були основою, на якій М.Лисенко навчав, поставивши собі завдання виховувати музикантів-професіоналів. Для успішного розв'язання цього питання треба не тільки виробити систему музично-теоретичного навчання, але й мати власний український репертуар - як педагогічний, так і концертний, на створення якого композитор поклав багато зусиль і часу.

З наведеного аналізу можемо робити висновки, що Лисенкова система музичного виховання була розроблена досить детально і передбачала однаковий розвиток як теоретичної, так і практичної частини навчання. [18] Теорія і сольфеджіо, основи композицій, слухання музики, сольна і ансамблева гра, читання з листа, транспонування і публічні виступи - всім цим повинен був оволодіти молодий музикант.Школа скоро стала популярною, і її плідна діяльність почала відчуватись вже через 3-4 роки. У 1908р. школа нараховує вже 230 учнів.1918 року музично-драматична школа Миколи Лисенка, де композитор працював до останніх днів, була реорганізована у Вищий музично-драматичний інститут імені М.В.Лисенка.

Велика вимогливість і старанно продумана система виховання дозволили М.В.Лисенкові виховати багатьох кваліфікованих музикантів-фахівців та грамотних аматорів, серед яких виділяються імена композиторів Л.Ревуцького і К.Стеценка, А.Буцького, піаністів М.Комар-Гацької, О.Мандельштам, закласти основи вітчизняної фортепіанної виконавської школи, обґрунтувати та впровадити засади національної фортепіанної методики.

2.2 Роль музично-педагогічної спадщини М.Лисенка в сучасній музичній педагогіці

Роль музично-педагогічної спадщини М.В.Лисенка в історії української культури характеризується всебічністю його обдарування й діяльності. Микола Лисенко - засновник української професійної музики, що підніс усі жанри української музики на високий художній і фаховий рівень, заклав основи музично-критичної і наукової думки про українську музику. Цінним є його доробок і у галузі української музичної освіти, організації культурно-мистецького життя в Україні загалом.

Тому його творча спадщина повинна ширше залучатися до практики не лише спеціальної, але й загальної мистецької освіти, до процесу підготовки майбутніх музикантів-виконавців та педагогів. Вивчення творчої постаті М.В.Лисенка повинно протікати у різних напрямках: ознайомлення із багатогранною творчою та композиторською спадщиною, вивчення творів композитора, використання їх як вдячного матеріалу для розвитку спеціальних музичних здібностей,формування досвіду музично-естетичної діяльності.

У вивченні творчої постаті М.В.Лисенка слід опиратися на створені та реалізовані ним ідейні, теоретичні та методичні засади. Так, крізь усі наукові праці композитора проведена думка, що магістральними у творчості справді національного художника мають бути народ і його пісня, в порадах українським композиторам, педагогам М.Лисенко постійно закликав не відриватися від народного ґрунту.

М.Лисенко велику увагу приділяв всебічному розвитку особистості. Він індивідуально підходив до кожного учня, прагнув допомогти розкрити його «самість». В музичному вихованні дітей, як вважав М.Лисенко, повинні бути дитячі народні ігри з народними піснями, танцями і рухами. Серед його перших посібників для шкіл - збірник "Молодощі" (1875), до якого увійшли 25 дитячих ігор та 13 веснянок із фортепіанним супроводом композитора.

Цінним внеском М.Лисенка у розвиток музичного виховання була також його «Збірка пісень у хоровому розкладі, пристосованому для учнів молодшого й підстаршого віку в школах народних»(1908). Основу її склали пісні майже всіх жанрів, в тому числі й дитячі. В передмові автор підкреслює, що народна пісня - невичерпне джерело для вивчення життя народу, його історії, побуту. Особливе місце у творчій спадщині композитора для дітей займають дитячі опери «Коза-Дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна».

Сучасні концепції музично-естетичного виховання (О.Рудницька, Г.Падалка, О.Ростовський, Л.Масол та інші) ґрунтуються на національних засадах, тому актуальним постає опрацювання історичного та теоретико-методологічного аспектів процесу навчання минулого, врахування його корисного досвіду, що закладений у музично-педагогічній спадщині таких митців як М.В.Лисенко.

Як стверджує О.Я.Ростовський, керувати процесом музичного сприймання означає організувати і спрямувати його на глибоке осягнення змісту музичного твору. Головний шлях формування музичного сприйняття полягає у збагаченні школярів художнім і емоційним досвідом, знаннями, вміннями і навичками, значущими для осягання змісту музичних творів. Учень сприймає в музиці, що звучить, те, що хоче і може почути.

Педагог-науковець стверджує, що зосередження уваги на сприйманні музики, спрямування активності на контакт з музикою, як художньою цінністю - необхідна умова музичного сприйняття.Урок музики розглядається як один з центральних предметів, що формує людину, дає їй перший «духовний досвід». Усі форми музичних занять із школярами мають спрямовуватися на їхній духовний розвиток, допомагати пізнанню світу, формуванню світогляду, вихованню моралі. Можна з впевненістю сказати, що педагогічні принципи М.В.Лисенка знайшли своє продовження і практичне втілення в сучасних принципах музично-естетичного виховання. Це підтверджує вагомість його внеску в українську педагогіку, в розвиток української професійної освіти, та розвиток музично-естетичного виховання підростаючого покоління.

Сучасна мистецька педагогічна думка (О.Рудницька, Г.Падалка, О.Ростовський, Л.Масол та інші), розробляючи теоретичні та методичні підходи до музично-естетичного виховання школярів, значну роль по праву віддають слуханню музики, що збагачує естетичний досвід, формує естетичний смак, прищеплює любов до музичного мистецтва. Важливе значення в організації слухання музики належить вибору високохудожнього, дидактично-доцільного матеріалу.

З цією метою найчастіше звертаються до творів класика української музики - М.В.Лисенка. Так, про значимість творчого доробку М.В.Лисенка свідчать діючі програми з предмету «Музика». На сьогоднішній деньМіністерством освіти і науки України рекомендовано ряд програм, серед них: укладені групами науковців і методистів під керівництвом О.Я.Ростовського, під керівництвом Л.Масол,під керівництвом Б.Фільц, програма, розроблена О.Лобовою, ряд регіональних програм.

У цих програмах реалізовані концепції «Музичного виховання школярів на основі української національної культури» та «Національного виховання», які передбачають відродження національної культури в Україні, полягають у визнанні провідної ролі музичного фольклору у музично-естетичному вихованні дітей, у зверненні до народної музичної творчості як засобу морально-естетичного виховання дітей, у прилученні школярів до світового музичного мистецтва через призму національного.

Висновки

Микола Віталійович Лисенко -- засновник національної музично-творчоїшколи, основоположник української класичної музики. Значення його для української музичної культури неоціненне. М.Лисенко - не лише музикант: він Громадянин, виразник надій та сподівань українського народу. У цьому він по праву порівнюється з Т.Шевченком та І.Франком. Іншими словами, як відзначає В.Витвицький, «М.Лисенко -основоположник національного напрямку української музики, опертого на українські культурно-національні традиції і на оригінальність й багатство народної музичної творчості».

Вагомим підтвердженням цього є як виразне зростання інтересу науковців нового покоління до лисенкової спадщини, так і постійне звернення композиторів та виконавців безпосередньо до переосмислення творчого доробку М.Лисенка.Зокрема, ведеться робота з підготовки до видання тритомника про життя та творчість Миколи Лисенка, до якого увійдуть 480 листів композитора, спогади сучасників, а також «Лисенкіана» Дмитра Ревуцького, учня Миколи Віталійовича, його першого біографа.

Життєвість спадщини Миколи Віталійовича Лисенка полягає передусім в її глибокій народності. Те, що зробив М.Лисенко для свого народу - доказ його великої любові до України, до української народної пісні, тому український народ безмежно вдячний великому композиторові за те, що він зумів вивести українську пісню на широкі простори світової музичної культури.

М.Лисенко підсумував у своїй творчості великий історичний період розвитку української музичної культури і на основі всебічного, глибокого вивчення народного життя і творчості створив національну реалістичну музичну школу. У своїх композиціях митець створив галерею народних типів. Взяті з самого життя, вони відзначаються реалістичністю художнього втілення і широтою узагальнення.

Композитор створив власний стиль у музичній творчості, що виростає з національного фольклору і, одночасно, є його майстерним органічним продовженням, його творчість заклала основи національного композиторського стилю, української композиторської школи. М.Лисенко виростив цілу плеяду молодихмитців, які продовжували його традиції в українській музичній культурі - це К.Г.Стеценко,М.Д.Леонтович, Я.С.Степовий та інші.

Основний внесок М.Лисенка в національну культуру становить збирання скарбів народної музики, дослідження та опрацювання їх, повернення їх народові «у вишуканій мистецькій оправі» і розбудова на основі народного епосу національної музичної професійної мови.

Багато зробив композитор для розвитку хорового мистецтва, він домігся того, що українське хорове мистецтво набуло значного розвитку й популярності, піднялося на вищий етап розвитку та поширення.

М.Лисенко також започаткував професійну музичну освіту, українську фортепіанну виконавську школу, підняв вивчення української народної творчості на високий науковий рівень, тому на глибоке вивчення заслуговує культурна та просвітницька педагогічна діяльність М.Лисенка, вінцем якої стали створені за його участі культурно-мистецькі осередки, відкрита ним Музично-драматична школа.

Великі досягнення має композитор і в галузі фортепіанної музики, де він свідомо поставив і виконав значиме завдання створення професійного, досконалого концертного й педагогічного національного репертуару, якого до того часу в українській музиці не існувало.

Тому його творча спадщина повинна ширше залучатися до практики не лише спеціальної, але й загальної мистецької освіти, до процесу підготовки майбутніх музикантів-виконавців та педагогів. Вивчення творчої постаті М.В.Лисенка повинно протікати у різних напрямках: ознайомлення із багатогранною творчою та композиторською спадщиною, вивчення творів композитора, використання їх як вдячного матеріалу для розвитку спеціальних музичних здібностей,формування досвіду музично-естетичної діяльності.

У вивченні творчої постаті М.В.Лисенка слід опиратися на створені та реалізовані ним ідейні, теоретичні та методичні засади. Так, крізь усі наукові праці композитора проведена думка, що магістральними у творчості справді національного художника мають бути народ і його пісня, в порадах українським композиторам, педагогам М.Лисенко постійно закликав не відриватися від народного ґрунту.

Результати проведеного дослідження переконують у тому, що фортепіанна спадщина М.Лисенка є цінним педагогічним репертуаром не лише для спеціальної музичної освіти, але і для практики загального музично-естетичного виховання школярів. Художні вартості фортепіанних творів М.Лисенка глибоко розвивають та збагачують образне сприймання школярів, їх емоційну чутливість та відгук, асоціативну уяву, вчать осмислювати та оцінювати твори музичного мистецтва, зокрема кращі зразки української національної музичної культури.

Список використаної літератури

1. Л.Архімович, М. Гордійчук. М.Лисенко: Життя і творчість. - 3-є вид., доп. й перероб. - К.: Муз.Україна, 1992. - С. 168 - 194.

2. Автобіографія. - Цит. за Ревуцький Д. Микола Лисенко. - К.: Муз.Україна, 2003. - С.151.

3. Брянцева В. М.Лисенко - співець України/ Передмова до зб. М.В.Лисенко. Вибрані фортепіанні твори. - К.: Музична Україна, 1997 - С.50.

4. Булат Т. Микола Лисенко. - К., Музична Україна 1973 -С.95.

5. Гнідаш Р. Геній української музики //Культура і життя. - К., 1990, №11 - С.20.

6. Гордійчук М. Микола Лисенко і відродження української культури// Народна творчість та етнографія. - К.,1992, №2 - С.5-11.

7. Горіла М. Фольклорні мотиви у творчості Миколи Лисенка // Народна творчість та етнографія. - К.,1991, №6 - С.21-30.

8. Лисенко М.В. у спогадах сучасників. К. « Музична Україна», 2002.

9. Людкевич С. М.В. Лисенко як творець української національної
музики // С. Людкевич. Дослідження, статті, рецензії, виступи.
Львів, 1999. - С.287-293.

10. Старицький М. До біографії М.В.Лисенка // М.В.Лисенко у спогадах сучасників/Упоряд. Остап Лисенко. - К.: Муз.Україна, 1968. - С.12.

11. Яросевич Л. Український Боян. До 150-річчя основоположника української класичної музики Миколи Лисенка //Дзвін. - 1992.-№5-6

12. Шреєр-Ткаченко О.Я. Історія української музики. - К.: Музична Україна, 1980. - С.32-33, 56-57.

Размещено на Allbest.ru


Скачать работу можно здесь Скачать работу "М.В. Лисенко - педагог та музикант" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов