главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Коллекция рефератов Otherreferats
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Усна народна творчість

Поняття та функції колисанки як жанрової різновидності фольклору. Забавлянка, утішка: лінгвістичний аналіз образних висловів. Дитяча параміографія: примовки, прислів’я, приказки, загадки, дражнилки, мирилки. Основні жанри календарно-обрядової поезії.

Рубрика: Краеведение и этнография
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 25.09.2011
Размер файла: 35,7 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Усна народна творчість українців
Фольклористика - наука про народну творчість. Витоки і еволюція українського фольклору. Народна творчість і писемна література. Дещо про фольклористичну термінологію. Характерні особливості усної народної творчості. Жанрова система українського фольклору.
реферат [34,8 K], добавлена 22.01.2009

2. Фольклорна практика
Приклад дитячого фольклору - потішок та забавок. Українські прислів'я та приказки, загадки. Русальські, жниварські, весільні та купальські пісні, веснянки. Легенди та перекази про Хресто-Воздвиженьську церкву і "Про дівчину, яка татаркою стала".
отчет по практике [32,3 K], добавлена 17.05.2013

3. Матеріали з фольклорної практики
Колядки та щедрівки, записані зі слів В.Г. Кажан. Весняні і русальні, купальські та жнивні пісні у с. Гориньград. Народні прислів’я та приказки. Казки, легенди, перекази. Лічилки, дражнили, мирилки. Актуалізовані тексти різних фольклорних жанрів.
практическая работа [23,5 K], добавлена 03.11.2012

4. Різновиди українських народних пісень
Календарно-обрядові пісні (веснянки, купальські, жниварські пісні, колядки, щедрівки). Роль пісень в трудовому житті. Гумористично-сатиричні жанри української народної творчості, її родинно–побутова тематика та значення в художньому житті народу.
контрольная работа [25,6 K], добавлена 24.11.2010

5. Пісенна творчість Сумщини
Календарно-обрядова творчість, її особливості. Зимові пісні: новорічні, масляничні. Весняно-літні пісні: веснянки, русальні, купальські, петрівські. Осінні жниварські пісні на Сумщині. Родинно-обрядова творчість: весільні пісні, поховальні голосіння.
курсовая работа [37,0 K], добавлена 04.05.2012

6. Фольклорні традиції села Вощилиха Роменського району Сумської області
Відомості про село Вощилиха Сумської області. Відомості про виконавців фольклору. Зміст казок, що розповідаються у даному селі. Місцеві легенди та перекази, види ліричних, соціально-побутових пісень. Календарно-обрядова, родинно-обрядова поезія.
отчет по практике [44,2 K], добавлена 14.07.2011

7. Українська народна кераміка
Шедеври ранньослов'янської кераміки. Застосування ножного гончарського круга. Виробництво сучасної народної кераміки. Миски центральних і східних областей України та система випалу сірої кераміки. Творчість опішнянської майстрині О.Ф. Селюченко.
реферат [21,8 K], добавлена 20.02.2011

8. Відображення традиційного українського світогляду в загадках
Онтологічна характеристика світогляду українського народу на прикладі загадок, характеристика чинників (а також особливостей історичної епохи), що зумовили ті чи інші аспекти світогляду. Загальні відомості про загадки, як зразок народної усної творчості.
контрольная работа [54,9 K], добавлена 05.04.2010

9. Місто Рівне
Географічна характеристика м. Рівне, одного із старовинних міст України, яке пройшло складний шлях становлення і розвитку. Герб і прапор міста, найвідоміші вулиці. Становлення промисловості Рівного. Пам'ятні місця і видатні діячі. Народна творчість міста.
курсовая работа [8,3 M], добавлена 26.08.2013

10. Регіональні особливості народної творчості України
Вивчення районування України і впливу регіонів, що історично склалося, на особливості народної творчості як різних видів художньої діяльності народу. Регіональні відмінності в житлі і національних вбраннях. Вишивка, її історія і регіональні відмінності.
реферат [55,2 K], добавлена 12.01.2011


Другие работы, подобные Усна народна творчість


Размещено на http://www.allbest.ru/

№1. Колискові пісні: аналіз колискових пісень

Колискові пісні належать до найбільш ужиткової народно-поетичної спадщини, яку використовує народна педагогіка для виховання своїх наймолодших громадян. Висока художність цього жанру фольклору не може не залишити слід у душі дитини і, часом, стає фундаментом для подальших естетичних уподобань людини. Ця жанрова галузь фольклору складається і виконується дорослими, це творчість дорослих для дітей, для немовлят, які ще тільки починають опановувати мову. Тому не дивно, що саме цей жанр здавна цікавив як збирачів, так і дослідників народного фольклору. Так, у XIX ст. колисанки були предметом дослідження М. Левицького, О. Вєтухова, на сучасному етапі -- І. Пільгука, Г. Виноградова, В. Бойка, Г. Довженок. Вони зібрані в окремі фольклорні збірки.

Колисанка -- це перший поетичний твір, з яким зустрічається дитина вже в перші дні свого життя, вона чує його з вуст найближчої людини -- матері. Вони несуть у собі емоційно насичену функцію встановлення контакту між матір'ю та немовлям без сторонніх слухачів. У них відбита глибока материнська любов, оспівується світ добра, краси й справедливості, який кожна матір прагне виплекати у своєї дитини. Тому в них відображуються найглибші почуття людини, вони захоплюють своєю ніжністю, безпосередністю, простотою. Це перші уроки духовності, моральності, чесності, чемності (добре, погано, можна, не можна), шанобливого ставлення до праці. Колисанки допомагають ознайомити дитину з навколишнім світом, це перші поетичні твори, які дитина запам'ятовує, повторює слова, фрази. Це й перші музичні твори.

Головна функція колискових пісень -- впливати на стан і настрій дитини в момент засинання. «Багаторазове погойдування з повторенням однієї і тієї ж музичної фрази -- поспівки вузького діапазону в одноманітному ритмі,-- зазначає Г. В. Довженок, -- позитивно діє на психіку дитини і швидко її заколисує. Водночас ці пісні є ще й неусвідомленим початком проникнення малечі у світ мистецтва, що є важливим виховним елементом» У колисанках органічно поєднуються пізнавальний (повчальний) та естетичний (мистецький) аспекти на «...самій доступній для дітей хвилі -- емоціональній. Поступово, краплина за краплиною, вбираються й запам'ятовуються через пісню... фонетичні, лексичні й морфологічні особливості поетичної мови, а далі -- все коло образності, конкретні засоби мистецького уособлення тих чи інших відтінків почуттів і думок, що врешті-решт приводять до усвідомлення національної самобутності мистецтва».

Колисанкам як жанровій різновидності фольклору притаманні специфічні риси та характерні тільки для них особливості.

Змістовна характеристика колискових пісень характеризується оспівуванням дитини й матері. Найпоширеніша група пісень, у центрі яких -- дитина й турбота про неї. Задовольнити її потреби допомагають супроводжуючі дійові особи: Котик, гулі, шпаки, Сонко, Дрімота та сама мати.

Співаючи пісню, дитині бажають здоров'я, немовляті здоров'я приносить спокійний сон. Тому, заколисуючи дитину, мати закликає Сон та Дрімоту, ці персоніфіковані образи, принести малечі тихий, міцний, спокійний сон:

Ой ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плота.

Питається сон дрімоти:

-- А де будем ночувати?

-- Де хатонька теплесенька,

Де дитина малесенька,--

Там ми будем ночувати,

Дитиноньку колихати.

Особливістю українських колисанок є те, що образ Кота виступає в них першим оберегом, який перебирає на себе всі незгоди, все лихо, він оберігає сон та здоров'я малюка, заколисує його:

А-а, котино!

Засни, мала дитино!

Ой на кота все лихо,

Ти, дитино, спи тихо!

Ой кіт буде воркотати,

Дитинонька буде спати!

У змісті колискових пісень переважають практично-побутові функції: як нагодувати, вдягти, взути немовля, опоетизовуються процеси годування, вдягання. Щедра й ніжна мати пропонує дитині калачі, кашу з молоком, вареники, лемеші, куліш, кутю, солодке яблучко та грушки, сливки, пряничок та бубличок з маком. А приносять все це дитині гулі:

Ой ну, люлі, люлі,

Налетіли гулі

Та й сіли на люлі.

Стали думати-гадати,

Чим дитину годувати:

Кашкою, молочком,

Солоденьким медочком...

У наступній групі пісень оспівуються образ матері, її турбота про дитину, роздуми над долею, страждання, смуток.

Оспівує мати і свої сподівання на щасливу материнську долю, якій не судилося сповнитися:

Мати сина колихала,

Дня і ночі не доспала

Та думала -- добрий буде,

Що він мене не забуде.

Мати сина годувала,

Всю неділю покладала.

-- Може, мені хоч на старість

Буду мати з нього радість...

А він ледащиченька,

Свою неньку зневажає,

З двора її виганяє.

Своєрідними є колисанки за характером художніх засобів виразності. Створенню пісенних образів сприяють прості художньо-зображувальні засоби мови: епітети, порівняння, метафори, численні повтори, звертання, риторичні запитання, діалоги:

А-а-а!

-- Киця Мура, де ти була?

-- Я гукала, ти не чула, А-а, а-а, а!..

Для колисанок характерна своєрідна вокалізація або на голосних звуках (а-аа, е-е-е), або на рівноскладових словосполученнях (баю-баю, бай; люлі, люлі, люлі; лю-ляй же, люляй; чуч-беле, чуч-беле), низький регістр співу, врівноважена (у стабільному темпі) манера виконання, спрямована на збереження психологічного спокою дитини.

Колискові пісні композиційно прості. Ось чому їх здавна використовувала народна педагогіка: «Пісня, звернута до дитини, стає художнім втіленням однієї з найважливіших концепцій народного світогляду--неподільності добра й праці, чесності й праці. Прості й водночас мудрі народні твори не вдаються до прямої дидактики, а через яскраві, колоритні образи, використовуючи найхарактерніший для дитячого фольклору художній прийом -- олюднення якостей та дій персонажів пісень,-- малюють захоплюючу, цікаву й повчальну картину».

Колискові пісні повинні звучати над колискою з перших днів життя немовляти. Не завадять вони й дитині дошкільного віку. Тиха, чарівна мелодія колискової пісні з вуст матері чи бабусі (або магнітофонний запис, платівка) заспокоюють дитину, вливають в її душу любов до рідного слова, до мелодики рідної мови.

№2. Забавлянка, утішка: лінгвістичний аналіз образних висловів

колисанка забавлянка параміографія фольклор

Забавлянки, утішки -- це коротенькі пісеньки або віршики, поєднані із своєрідними вправами і покликані зміцнювати дитину фізично, підтримувати радісний, бадьорий настрій. Це своєрідна форма емоційного спілкування дорослих з дитиною, побудована на глибокому знанні психології дитини різного віку. Для найменших, які тільки-но починають сидіти, у народі складено своєрідний тип забавлянок -- чукикалок (гуцикалок) з похитуванням, підкиданням дитини на коліні або на одній нозі:

Для немовлят -- утішки-ігри з пальцями. Це різні варіанти «Сороки-ворони», «Сороки-довбухи» та «Варила мамочка кашичку»:

Для дітей, які опанували рідну мову, пропонуються забавлянки-діалоги (зважаючи на те, що це вік інтенсивного розвитку діалогічного мовлення):

У більшості забавлянок закладена практично-діяльна функція, яка передається різноманітними рухами:

Дибки, дибки!

Ходить котик по лавочці,

Водить кішку за лапочки:

Диб, диб, диб!

Ця утішка супроводжує навчання ходінню.

Забавлянки ознайомлюють дітей з трудовими процесами («Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Куй-кую чобіток», «Печу, печу хлібчик»), прославляють працю, засуджують нероб).

У змісті забавлянок передаються морально-етичні повчальні мотиви, спрямовані на формування майбутнього світогляду, духовності дитини:

Гопа, гопа, гопа-чуки, -- А ви, діти, не сваріться,

Наварила мама щуки, Та рибкою поділіться.

Та не знала, де подіти, А ви, діти, пам'ятайте,

Та кинула межи діти. Свою матір споминайте.

Вік, на який припадають забавлянки, є сензитивним для мовленнєвого розвитку малюків. Саме тому народ створював для них бездоганні поетичні мовленнєві зразки. В них дитина зустрічається з різноманітними звуконаслідуваннями. Тут і скрекіт сороки (скро-ко-ко), скигління зайчика (скугу-гу, скугу, скау-скау), цвірінькання горобця, курликання журавлів (трі-рі-рі); шелестіння листя (шу-шу-шу, ш-ш-ш), звукосполучення на означення руху (гойда-да, гойда-ша, чуки-чуки, тосі-тосі, а-та-та, хиті-хиті).

Враховано й особливості запам'ятовування дітей, тому кожна утішка має багато повторів. Повторюються початкові слова («Варила мишичка кашку, варила», «Ладки-ладки», «Тосі-тосі»), слова-звернення («Зайчику - зайчику», «Мишко-мишко, де була?»), дієслова («їхали-їхали», «печу-печу», «товчу-товчу»), повторюються числа, звуконаслідувальні слова:

Та й було у баби Сім котів,

Сім котів, сім котів,

Сім котів.

Та й виорала

Сім ланів, сім ланів,

Сім ланів...

До особливого виду жартівливих забавлянок належать казочки «надокучливі», «безконечні казочки», «кумулятивні казочки»; їх розказують дітям, коли ті надто наполегливо просять розповісти казку. Ефект безконечності створює відповідь на поставлене наприкінці запитання, воно потребує повторення попереднього тексту:

Послухайте, люди, -- А хто збив нам горнець?

Дивна байка буде! Баба каже: -- Горобець!

Був собі раз горобець, -- Підіб'ю йому крильця!

Бабі збив новий горнець. Чи казати знов з кінця?

Прилетіла горобчиха, Як казати, то казати:

Питається баби стиха: Був собі раз горобець...

Забавлянки й утішки супроводжують усе життя дитини, їх використовують у виховній роботі з дітьми усіх вікових груп. Найрозповсюдженішою формою роботи є розігрування забавлянок. У групах раннього віку їх розігрують переважно індивідуально чи з двома-трьома дітьми, в молодшому та середньому дошкільному віці-- з підгрупами дітей (до 12 чоловік).

Так, у групах раннього віку розігрування утішок супроводжується наочністю й активною діяльністю дітей. Одну й ту саму утішку розігрують три-чотири рази. В перший раз вихователь читає сам і показує іграшки чи дії на ляльці. Потім поступово залучає дітей до виконання окремих дій, повторення окремих слів. Якщо утішка розігрується останній раз, дитина повністю виконує всі дії, повторює слова, вирази або навіть увесь текст. Наводимо приклади розігрування утішок, забавлянок.

Кую-кую чобіток

На столі лялька, взута в чобітки, лежить молоточок. За столом сидять троє-четверо дітей і вихователька. Вона знімає чобіток з ляльки, свої дії супроводжує словами: «Які гарні червоні чобітки у нашої Ганнусі. Та ось біда, вони трохи зносилися, їх треба підкувати. Де мій молоток? А ось і він».

Читає утішку, тримаючи в одній руці чобіток:

Кую-кую чобіток,

Подай, бабо, молоток.

(Бере сама молоток й імітує підбивання чобітка.)

Не подаси молоток --

Не підкую чобіток.

Під час повторного читання замість слова бабо вихователька називає ім'я дитини: «Подай, Олю, чобіток». Через день-два діти можуть виконувати всі дії на слова і прохання дорослого: зняти з ляльки чобіток, взяти молоток і підбивати чобіток.

Отже, забавлянки, утішки, як і колисанки, у доступній формі ознайомлюють дітей з навколишнім, вводять їх у доросле життя, призвичаюють до морально-етичних норм поведінки, розвивають дитяче мовлення, збагачують словник образними виразами та поетичними рядками.

№3. Дитяча параміографія

Дитячих малих жанрів небагато. Особливості дитячого мислення обмежують використання дітьми мудрувань, афористичних висловів, метафоричних порівнянь тощо. Як і у фольклорі дорослих, дитяча усна творчість має свої сталі словесні формули, що використовуються з певною метою у конкретних ситуаціях. Такими є зокрема примовки -- короткі висловлювання, що вживаються дітьми на певних етапах гри чи у повсякденному спілкуванні. Ці формули часто містять відгомін інших жанрів чи навіть давніх культових уявлень. Діти нерідко користуються різними табу, що супроводжується твердженнями (напр., «Я запекав»). Особливо це стосується вибору і обмеження території гри, за межі якої не можна виходити (порушення заборони означає вихід з гри чи загрожує покаранням). Подібні словесні формули доповнюють гру. Наприклад, заборона говорити під час гри висловлюється умовною фразою «Хто заговорить -- ковтнув жабу». Гра відшукування схованого предмета коментується лексично зміщеними формулами «холодно» -- «тепло» -- «гаряче» та ін. У повсякденному спілкуванні діти використовують різні примовки у специфічному значенні. Наприклад, почуття образи висловлюється словами «Яз тобою не дружу», бажання помсти -- «Я тобі покажу» або «я тобі дам». У подібних фразах проявляється безпосередність, емоційність, особливості дитячої психології.

Суто дитячим паремійним жанром є скоромовки -- короткі віршики чи окремі вислови, суть яких полягає не у змістовому навантаженні, а в такому розміщенні слів та звуків, що їх вимова вимагає певних зусиль артикуляції. За змістом вони подібні до небилиць, бо поєднання співзвучних слів не завжди має логічний звґязок. Але це не применшує їхньої популярності серед дітей, які сприймають скоромовки як своєрідну гру, розвагу. Тексти легко запамґятовуються, бо вони, як правило, ритмізовані, або й римовані.

Трудність вимови ускладнена навмисним розташуванням звуків. Вправляння у вимовлянні скоромовок є мовною вправою, що розви ває артикуляцію, впливає на вироблення культури мовлення, тому використовується народною педагогікою.

Ще один малий жанр -- загадки. Маючи колись практичне чи навіть магічне значення, вони тепер майже повністю перейшли з «дорослого» фольклору в «дитячий», зберігши окремі риси попередніх віків і звичаїв. Вони використовуються при вихованні дітей для формування їх мислительних навиків, вміння аналізувати, зіставляти явища і факти.

Прислів'я і приказки

Прислів'я і приказки -- невеликий за обсягом жанр, але розмаїття паремій за формою і змістом, походженням і художньо-образною структурою творить ряд труднощів при їх збиранні, вивченні, класифікації. Вони вимагають багатоаспектного дослідження, бо, хоч і невеликі за розміром, дуже влучні, відображають найширіні обрії побуту народу, його історію, культуру, традиції, звичаї, вірування, і водночас особливості світосприймання, психіки, самого способу мислення, національної ментальності.

Першою складною проблемою є визначення жанру і жанрових різновидів, оскільки вони дуже різноманітні, і часто між ними не можна провести чіткої межі. Більшість дослідників не розмежовують прислівґя і приказки, а відносять їх до одного жанру. Прислівґя і приказки -- це стійкі афористичні вислови, що у стислій, точній формі висловлюють думку про певні життєві явища, реалії дійсності, людські риси, вчинки і т. п. у їх характерних і специфічних ознаках. Узяті з різних джерел народної словесності на основі безпосередніх спостережень над навколишнім життям, вони відзначаються влучністю вислову і згущеністю думки; увібравши світогляд народу і його багатовіковий досвід, становлять невідґємний пласт народної філософії -- скарбницю мудрості.

Відносячись до одного жанру, прислівґя і приказки відрізняються певними структурними особливостями. Прислівґя -- довершений за змістом вислів, який становить граматично й інтонаційно оформлене судження, як правило, у формі складного речення, що має двочленну структуру: «Поженешся за двома зайцями -- жодного не здоженеш». За визначенням В. Даля, прислів'я -- це коротка притча, в якій висловлено судження, присуд, повчання. Приказка, за Далем, -- це простий вислів без притчі, без судження, без висновку. Приказка -- це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, їі вчинки, явища життя і т. ін., і є елементом ширшого судження: «Гнатися за двома зайцями». Прислів'ям властиве повне вираження думки, приказка висловлює думку неповно, часто є частиною прислів'я.

Прислів'я -- судження, яке дає узагальнений висновок, що може бути застосований при характеристиці аналогічних фактів або явищ. Приказка -- частина судження, позбавлена узагальнюючого характеру, що передає лише якийсь психологічний момент чи образний натяк. Не всі приказки побутують паралельно з прислів'ями, як наведені вище. Багато існують відокремлено. Окрім цих основних жанрових понять виділяються піджанри: народні порівняння, побажання, вітання, прокльони, прикмети, каламбури та ін., які будуть аналізуватися пізніше.

Загадка як жанр фольклору

Загадки -- це короткі твори, в основі яких лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього. Щоб знайти відповідь -- відгадку, потрібно вміти зіставляти життєві явища на основі їх спорідненості чи подібності за певними ознаками, рисами, характеристиками. Звідси і назва «загадка» від «гадка» -- думка, «гадати» -- думати, мислити.

Специфіка загадок полягає в тому, що в них у завуальованій алегоричній формі зашифровано якийсь предмет чи явище і треба відшукати його первісне значення. Тому деякі учені, аналізуючи художню форму загадок, твердять, що «кожна загадка композиційно -- одночленний паралелізм, другим членом якого є відгадка».

Походження загадок дуже давнє, їхні витоки сягають у міфологічну добу, коли в основі вірувань лежали анімістичні уявлення і тотемічні погляди. Тоді утворилася певна система заборон -- табу, серед яких були і словесні табу, пов'язані з вірою в магічне значення висловлювань. Так, наприклад, за певних умов не можна було називати імена божеств чи духовних істот (щоб вони не з'явились, почувши своє імґя), і на їх означення вживались описові формули: «Той, що пускає стріли» (Перун), «Той, що живе в лісі» (Дух лісу) і т. п. До сьогодні подібний прийом використовується в народі, наприклад: «Той, кого не згадують опівночі» (чорт).

Первісно іносказання мало утилітарне значення -- вплинути на довкілля, світ, щоб запобігти стихійним явищам природи, задобрити духів чи обдурити їх. Наприклад, мисливці, відправляючись на полювання, не називали звірів справжніми іменами, а вживали вигадані назви, щоб таким чином приховати свої наміри, «ввести в оману» духів і «притупити пильність» звірів. Метафорична мова використовувалась при заручинах (куниця, мисливець, сліди і т. п.), що мало забезпечити добрий хід і вирішення справи сватання. Цей прийом зустрічається і в замовляннях, де словесно-образні формули є символами певних конкретних реалій.

Табу трансформувались, як уже не раз підкреслювалось, у ряд пізніших жанрів. На основі первісної магії, замовлянь, виникли повірґя, а магічні формули стали основою загадок, в основі яких, на думку О. Потебні, також була первісна народна поетична символіка. Саме тому цей жанр (зокрема ті твори, що відбивають давні уявлення, риси прасловґянського світогляду) дуже стійкий за формою. Він майже не змінюється, оскільки важко трансформувати закладений в ньому пласт давньоміфологічної свідомості (що тепер перемістився у підсвідомість і проявляється у архетипності національного мислення).

Дражнилки, мирилки

Дражнилки - ритмізовані словесні формули, якими діти виражають негативне ставлення до іншої дитини, пробуючи викликати в неї певну реакцію. Вони коротші, ніж прозивалки і не називають імені висміюваного, мають більш узагальнений характер» (Зоряна Лановик, Мар'яна Лановик).

«Прозивалки виникали під час суперечки між дітьми як відповідь на образу, недоброзичливе ставлення, недооцінку чеснот, певні жести та гримаси, бажання самоствердитися через дошкульне слово, встановити справедливість, покарати кривдника, стати на захист справедливості чи зупинити хвалька-зазнайку. На формування прозивалки як дитячого фольклорного жанру мали вирішальний вплив такі чинники:

· загальна культура соціуму, в якому розвивається та росте дитина;

· рівень сформованості моральних засад суспільства;

· рівень сміхової культури, її природа;

· інтелектуальний та духовний рівень дитини;

· уміння дитини спостерігати та імпровізувати за конкретних умов;

· наявність у лексиконі дитини стереотипних словесних формул, за допомогою яких можна скомпонувати прозивалку;

· етнічні традиції послуговування прозивалками у конкретних ситуаціях»

«Мирилки - це короткі віршовані твори, які говорять діти на знак примирення, за призначенням вони протилежні до прозивалок і використовуються з метою відновлення товариських стосунків.

За гіпотезою, витоки цього жанру треба шукати також у фольклорі та обрядовості дорослих, оскільки вони нагадують обряд так званого «кумування»… коли дівчата й хлопці парами або тільки дівчата завивали гілки на березі у вигляді кола, обнімаючись крізь нього…

Також в основі мирилок може бути християнська традиція просити прощення перед сповіддю у рідних та близьких чи тих, кого раніше образив, обдурив чи просто скривив душею» (Наталія Сивачук).

4. Календарно-обрядова поезія

Жанри зимового циклу календарно-обрядової творчості

Усі тексти, якими супроводжувалися магічно-обрядові ритуали, виникли на основі прадавніх замовлянь, ритмічний характер та часті повтори яких сприяли природному їх поєднанню з мелодією. Відповідно до призначення чи звґязку із конкретним святом, до зимового календарного циклу відносимо такі словесні жанри: колядки, щедрівки, посівальні та водохресні пісні.

Колядки. Єдиної думки щодо походження слова «коляда» немає. Багато дослідників схильні вважати, що воно походить від латинського слова Calenda, що означає свято нового року.

Відповідно, колядками називаються поетично-пісенні народні твори, які виконуються в час і з нагоди святкування Коляди, якими супроводжуються магічно-ритуальні різдвяні дійства. Оскільки колядка як жанр пройшла довгий період становлення і побутування, то на її тематичну структуру, поетику наклали відбиток різні історичні епохи та світоглядні системи. За цей час вона значно видозмінилась від ритмічно-речитативних замовлянь до пісень сюжетного характеру. Традиційно композиція колядок проста. Вони складаються із заспіву, власне колядки, приспіву та поколяді.

Щодо особливостей побутування, твори цього жанру виконувалися групою колядників, одягнених у маски тварин чи духів, які із Танцями та співами обходили усі двори. Серед них був провідник чи счинальник», який відігравав головну роль і виконував основну Частину творів; скарбник чи міхоноша, який збирав дари, решта людей підтримували дію своїм співом. За словами М. Грушевського, саме у цьому обряді виявляються запозичення з балкано-романських сатурналій і новорічних свят та містичних маскарадів з перевдяганнями, що проводились з їх нагоди.

Щедрівки -- величальні українські народні обрядові пісні. Виконуються під Новий рік і під Йордан у Щедрий Вечір.

Відповідно до різдвяно-новорічних звичаїв, щедрівки так само, як і колядки, величають господаря і членів його родини.

У щедрівках висловлюється побажання багатого врожаю, добробуту, приплоду худоби, доброго роїння бджіл. Поетичне слово в щедрівках і колядках виконує магічну функцію. У давніх щедрівках і колядках відбилися часи Київської Русі й збереглися образи князівсько-дружинного побуту. У щедрівках і колядках християнського циклу знаходимо мотиви біблійних і євангельських та апокрифічних оповіданнях: картини народження Христа, поклоніння волхвів і пастухів. У багатьох щедрівках і колядках християнські мотиви і євангельські оповідання сполучені з життям і побутом українського селянина («Господь волики гонить, Пречиста Діва їсточки носить, а святий Петро за плугом ходить»). Образи святих вводяться, щоб надати ще більшої магічної сили поетичній формулі.

Щедрівки і колядки християнського циклу відзначаються своїм глибоким етичним змістом і великою мистецькою красою. Основні мотиви їх -- християнська любов, милосердя, глибока пошана до матері.

Щедрівки відрізняються від колядок своїм неодмінним приспівом «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на весь вечір».

Подекуди на українських землях збереглися окремі зразки чи елементи водохресних пісень -- творів, які виконувались на свято Водохреща -- святкування переходу сонця в сузірґя Водолія -- день богині води Дани чи божества сонця Ярдана. За співзвучністю назв та під впливом християнства це свято отримало назву Йордану. Давньословґянські язичницькі племена святкували цей день поблизу водоймищ особливими магічними ритуалами, метою яких було звеличити божества та духи води, задобрити їх, накликати їхню прихильність та допомогу. Окремі уривки водохресних пісень разом із пізнішими християнськими нашаруваннями донесли ряд поширених у них образів -- води, Дани, річки, криниці, місяця; та мотивів -- освячення води, замовляння до місяця чи води, виконання із водою певних магічних дій.

За старим звичаєм водохресні дійства (як і всі інші язичницькі святкування) проводились вночі до сходу сонця, де важливого значення набував місяць. Перед сходом сонця набиралась і так звана «непочата вода», якою кропились оселі та господарство. Цей обряд нагадує ритуальне посівання і несе те ж символічно-змістове навантаження: родючість і процвітання.

Жанри весняного циклу. Характеристика

У давнину твори, що виконувались у весняний час, були своєрідними магічними замовляннями, спрямованими на те, щоб прискорити весняні переміни: ліс -- зазеленіти, траву -- прорости, посіви -- піднятись, квіти -- розцвісти. Вони супроводжувались імітативно-магічними рухами або танцями.

Відповідно до основних обрядових дійств, можна виділити такі жанри народної словесності: веснянки, гаївки та волочебні пісні. Дехто з дослідників не розмежовує їх, розглядаючи як єдиний жанр пісень, якими супроводжувались весняні дійства. Незважаючи на те, що у процесі побутування вони справді майже зливаються, але в минулому мали ряд диференційних ознак, тому будемо їх розглядати окремо.

Веснянки -- це календарно-обрядові пісні весняного циклу, які мають закличний характер і сприймаються як звертання до весни, до істот та речей, що асоціюються з нею.

Веснянки виконувались упродовж усіх свят весняного циклу, спеціально не приурочувалися до певного конкретного дійства, або ж цей зв'язок втратився. Тому термін «веснянка» часто використовується як загальне означення всіх жанрових різновидів цього періоду. Оскільки весняні містерії пов'язувалися з культом померлих предків та анімістичними уявленнями, то веснянки, як правило, виконувались на могилах, роздоріжжях, клинцях.

Різновидом веснянок є гаївки -- твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ. С. Килимник заперечує думку О. Петрицького про те, що термін «гаївка» походить від назви індійського свята весни «гулі» або «голі». Він відстоює думку, висловлену вперше В. Гнатюком, що «гаївка» походить від «гай» -- місця проведення язичницьких оргій та забав, звідси -- часті рефрени типу «гай-гай», «ой, гай», «гаю-гаю» та інше.

В усіх жанрах весняного циклу, як у календарно-обрядовій творчості в цілому, поєднувалися архаїчні елементи з новими, прадавні погляди та вірування збереглися до нашого часу на рівні символів та образів. «Багатство руху, тісне обґєднання музикальної дії з пантомімою, з танком, хороводом, котре так сильно ще заціліло в весняних грах і хороводах, надає їм сильно архаїчний характер, таїть в собі, дійсно, багато старовинного, ембріонального -- такого, що вводить нас в початки словесної творчості...».

Жанри літнього циклу календарно-обрядової творчості

Відповідно до літніх свят та обрядів виділяються такі жанри усної народної творчості, що їх супроводжували: маївки, русальні пісні, петрівчані пісні, купальські пісні, собіткові пісні, царинні пісні.

Маївки (майські пісні) -- твори календарної обрядовості початку літа, назва яких, можливо, походить від «май» (травень) чи «маяти» (прикрашати зеленню) або «мавки» (духи лісу та поля). Ними супроводжувались описані обряди Зеленої (Клечальної) неділі та повґязані з нею ігрища молоді. Ці твори менш збережені і досліджені, ніж веснянки і гаївки. Найпоширенішим тут є мотив замаювання хат, подвірґїв.

Окрему групу становлять маївки, якими супроводжувались обряди прикрашання худоби, що зберегли звґязок із тотемними поклоніннями, і носять серйозний характер (ці твори іноді носили назву пастуші пісні).

В окрему групу виділяються майські пісні, якими супроводжувалися обряди водіння тополі, куста, кралечки -- «замаяної» дівчини, яку водили дівчата від двору до двору.

Маївки, як і більшість жанрів календарної обрядовості, є творами усної народної пісенності, де дійство поєднується зі словом, вони нерідко виконуються у формі діалогу.

Русальні пісні -- жанр календарно-обрядової лірики, повґязаний із святкуванням Русалій (Русального тижня, Русального великодня). Оскільки це свято було повґязане з духами землі і води, то у русальних піснях широко відображені не лише їх архетипи, а й образи, що їх супроводжують: ночі, місяця, берега, річки, криниці, верби тощо. Так, образ місяця в піснях-замовляннях виявляє звґязок із астральним культом і є невідґємним атрибутом русалчиних гулянь (вважалось, що при місяці вони виходять із води і водять хороводи).

Завершувались Русалії урочистими проводами русалок із села, що супроводжувалось подекуди водінням дівчини, її ритуальним поливанням, проводами до води (що, очевидно, є заміною колишнього жертвоприношення, після якого вона сама «ставала русалкою»). Тема проводів русалок теж знайшла своє відображення у русальних піснях.

Отже, за тематикою, мотивами та образністю русальні пісні виявляють звґязок із жанрами весняної обрядовості, із повірґями, легендами, забобонами, а також містять казкові елементи та приказки.

Найбільшим розгаром у проведенні ритуалів та ігрищ літнього періоду було свято Купала. У давнину воно відбувалося із виконанням багатьох ритуалів та магічних дій, ворожінь, гульбищ, що супро воджувались купальськими піснями. Уривки деяких із тих, що дійшли до нас, є сакральними і виявляють тісний звґязок із давніми віруваннями, за якими цей день вважався шлюбом води і сонця (Лади з Купалом).

Жанри осіннього циклу календарно-обрядової творчості

На різних словґянських територіях є свої відмінності, зумовлені різними видами занять (скотарство, землеробство, виноградарство), видами сільськогосподарських культур (зернових, коноплі та льону, винограду чи фруктів тощо), неоднаковими періодами дозрівання врожаю в різних реґіонах. Тому у цей час, як і упродовж усього року, є безліч менших свят, що мають свої територіальні відмінності та особливості. Відповідно до етапів та видів праці обрядові пісні осіннього циклу поділяються на жниварські (зажинкові, жнивні та обжинкові), косарські та гребовицькі.

Зажинкові (зажнивні) пісні -- це твори календарної обрядовості осіннього циклу, які супроводжують ритуальні дійства, повґязані із початком збору врожаю. Оскільки в минулому вони виконувалися як замовляння, в них збереглись мотиви звертання до сил природи та самої ниви (її образ персоніфікується): « Говорила нивка, щоб не боліла спинка. / Ні спина, ні голова, щоб була ціле літо здорова». При величанні ниви нерідко згадувались усі поперідні види праці на ній.

Обжинкові пісні -- це твори, якими супроводжувались обряди, повґязані із завершенням жнив, праці на полі. Обжинки були часом радощів за виконані роботи, вдячності за врожай. Серед усіх творів осіннього циклу обжинковий обряд виявився найживучішим, -- пісні, якими він супроводжувався, найкраще збереглися і характеризуються найбільшим образно-тематичним розмаїттям.

Значна частина вказаних творів відображає завершення праці женців: «До кінця, женчики, до кінця, Підемо додому за сонця...». Завершивши роботу, женці качалися по стерні, замовляючи до ниви:

Косарські пісні -- твори, які виконувались як супровід до праці під час косовиці та по завершенні роботи. Такими вони дійшли до наших днів. Але, як вважають окремі дослідники, у давнину вони мали інше призначення. Зокрема В. Валушок повґязує їх виникненя та виконання з традицією ініціації як посвяти до косарських громад, вважаючи, що основна їх частина співалась після прийняття нового члена у громаду як його величання.

Основними образами у цих творах є косарі, робота яких поетизується та оспівується.

Співзвучними із косарськими піснями є гребовицькі. Гребовицькі пісні -- це твори календарної обрядовості, якими супроводжувався процес згрібання сіна, і які виконувались у період після жнив. Ця група пісень менш чисельна, і в них є мотиви, що зустрічаються в інших жанрах землеробської творчості. Так, поширене величання робітників-гребців, оспівування їх праці:

Ой чиї ж то гребці, дівчата та хлопці? Самі молоденькі, граблі золотенькі, Зубочки тернові, самі чорноброві.

Як у жниварських та косарських піснях, у гребовицьких є мотиви замовлянь до сонця (щоб воно не палило), до вітру (щоб не розносив сіно, а освіжив від важкої праці), до вечора (щоб швидше прийшов і приніс спочинок). Особливо гостро ці мотиви звучать у творах, де вони переплітаються з темою панщини, роботою в наймах тощо.

Поширеними тут також є теми кохання, залицяння, женихання, любовно-еротичні мотиви.

Размещено на Allbest.ru


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Усна народна творчість" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов