Шпаргалки з соціології

Поняття сучасної соціології, її в особливості. Історичний розвиток, формування сучасної науки. Конт – засновник соціології. Суспільство як предмет вивчення соціології. Основи економічної соціології. Соціальні технологій, їх роль в соціальних процесах.

Рубрика Разное
Вид шпаргалка
Язык украинский
Дата добавления 24.11.2008
Размер файла 116,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Соціальними індикаторами якості життя є як його об'єктивні характеристики (обсяг споживання матеріальних благ, тривалість життя, стан системи охорони здоров'я, соціального захисту) так і суб'єктивне сприйняття людиною умов існування. Різні люди по різному сприймають одні й ті самі умови існування. Причини цих відмінностей зумовлюються неоднаковим розумінням сенсу і цілей життя.

Якість життя - інтегральна характеристика всієї сукупності форм і видів життєдіяльності людей певного сусп., зумовлених рівнем його виробництва, економічними відносинами та системою цінностей. Категорія відображає напрям цілеспрямованого розвитку сусп. Критерії якості життя: стан здоров'я, тривалість життя, захищеність,демократичні свободи, забезпеченість інформацією, стабільність економічного розвитку, зайнятість.

58) І. Франко про предмет і завдання соціології

Франко окреслює предмет соціології вивченням форм суспільного життя, спеціалізованих форм людської діяльності, які виникають у зв'язку з поділом праці, тобто з розвитком матеріальної і духовної культури. Вважає, що тільки соціологія здатна виявити правдиве становище людини по відношенню до природи та інших людей. Ф підкреслює велике значення “суспільної економії” - науки про працю, яка є основою людського добробуту й щастя.

59) Соціологічне вчення Лесевича

Соціологія має своїм предметом вивчення суспільні явища у розрізі їх підкореності природнім законам. Для відкриття цих законів наукове дослідження вважає необхідним використовувати в соціології 3 методи мистецтва вивчення: спостереження, досвід і порівняння. Дійсне спостереження має сенс тоді, коли воно пояснюється якою-небудь теорією. Досвід має в соціології другорядне значення і дозволяє розуму шляхом наукового аналізу розкривати закони людської природи. Третій спосіб - порівняння - повинен бути головним. Гол. прийом даного способу - порівняння сучасного стану суспільства у різних частинах світу, причому вибір має припадати на незалежні одне від одного племена.

60) М. Драгоманов як один з фундаторів укр. соціології, тлумачення ним прогресу

Розумів соціологію як універсальну науку. На його думку багато наук мали б стати її розділами. Д. наголошував, що ніхто і ніщо не може загальмувати чи завернути об'єктивні історичні процеси. Вважав, що еволюційний шлях розвитку суспільства забезпечує більший простір для індивідуального і громадського самовираження, ніж соціальне потрясіння. Особливу увагу приділяв проблемам влади, взаємовідносинам держави і суспільства, особистих прав, індивідуальної свободи. Розглядав прогрес як поступовий розвиток ідей, вважав його залежним від розвитку суспільної організації, що єднає його зі спенсерівською теорією еволюції та розвитку людського суспільства. Драгоманов підкреслював, що рухатись треба не від ідеалістичних, романтизованих упевнень про сутність і спрямованість прогресу до реалізації цих уявлень на практиці, а навпаки - від практичних потреб і завдань до практичної діяльності, спрямованої на реформування суспільного ладу.

61. Українські вчені Костомаров, Винниченко, Рудницький, Потебня, Антонович про соціологічну сутність понять “народ”, “народність”, “нація”

Костомаров: слов'янські народи мають спільне походження, духовну спорідненість та подібність історичної долі, проте кожному народу притаманний особливий національний “народний дух”, який є першоосновою його розвитку. Порівнюючи менталітети різних націй, виділяє поняття народності. В Україні панує дух терпимості, фантазії, що відображаються у фольклорі. Ідеал українців - “особиста свобода”. Народ - соц.-пол. союз, нація - етнополітичний.

Антонович: нація (народність) - група людей, близьких між собою натурою, темпераментом, вдачею. Прикмети нації є як природними, так і набутими. Характер народу визначається прикметами нації. Народ має такі ознаки як суспільність, політичний стан та здатність до розвитку. Є автором “націоналістичної теорії” про демократизм українського народу, атрибутивна ознака якого - вічовий устрій.

Потебня: поняття мови й мислення розглядається у нерозривному зв'язку з поняттями “народ” і “народність”. У ранніх працях віддає перевагу поняттю “народність”, бо термін “нація” в 60-х рр. ХІХ ст. вживався рідко. Народ - вираз певного вищого щаблю самостійного національно-культурного життя, творець цивілізації, мови, що є одним з найістотніших індикаторів культури. “Народний дух” (ментальність, культура) породжує мову, яка характеризує національну специфіку народу. Народ - певна множинність людей, єдиною ознакою для виділення якого є мова. Народ, народність - поняття майже тотожні (об'єктивно-ідеалістична концепція).

Винниченко: буржуазність, відсутність національних експлуататорських класів - основна риса укр. народу. Розробив пол.-соц. концепцію, що дістала назву “колектократія” - із глухого кута, у який потрапило тогочасне сусп. через недосконалість соціально-господарчої форми власної структури, могла вивести його перебудова на правдиво-кооперативно сусп. форму - колектократію.

Рудницький: нація - рушій розвитку людства. Без розвитку нації неможливий будь-який соціально-політичний розвиток. Нація - група людей, об'єднаних спільністю притаманних лише їй рис в одну цілісність. Риси нації: 1. антропологічна расовість (своєрідна будова та вигляд тіла). 2. самостійна мова. 3. питомі історичні тенденції, прагнення. 4. питома культура та спільні культурні прагнення. 5. питома суцільна нац. територія, на якій була, є або й буде нац. держава. На його думку, найважливішою є територія, далі - расовість, мова, традиції, культура. Вивчаючи класову структуру укр. нації. Рудницький виходив з того, що через утрату державності влада, клас великих земельних власників, міщанство, буржуазія, пролетаріат, церковна ієрархія в Укр. були неукраїнськими. Завжди укр. залишалися лише селянство. Звідси вчений висновує, що інтереси селянства й усього народу тотожні і що сусп.-екон. Сутність укр. держави має ґрунтуватися на селянстві. Найважливішим сусп.-політ. завданням самостійної Укр. вчений уважав зведення до мінімуму або й цілковите усунення класової боротьби в Укр. через вирівнювання економічного становища громадян. Саме такий сусп. устрій відповідає споконвічним соц. ідеалам українства, яке протягом усієї своєї історії боролося проти поневолення одних іншими, проти переважання одного класу над іншим.

62. Соціологічні міркування П.Куліша про місто і село, сутність його теорії “хуторянства”

В основі ідеї “хуторянства” лежить глибоке переконання автора в національних ідеалах і цінностях минулого, їх неодмінному культурному відродженні та ствердженні в народному житті. Хуторянство - ключ до вирішення соц. проблем. Ідеалізує минувшину України, її “хуторянські” ідеали, яким він надавав виняткового значення. Релігійні ідеали відображуються у народній творчості минулого. Повернення до неї він розглядав як головний фактор підйому національного відродження, оскільки сучасна міська культура знищувала народні вірування, традиції, руйнувала історично усталений спосіб життя українського народу. Куліш вважав за необхідне відмовитися від “ідольської розкоші,” повернутися до християнської моралі, народних звичаїв своїх предків, котрі жили в гармонії з природою. Він не заперечував прогрес, одначе перевагу надавав традиційному сільському способові життя. Серце людини та її мозок перебувають у боротьбі. Прагнення до життя на хуторі (в селі) - прагнення серця. Сільське життя - природне, дає змогу відкинути все зайве. Міське - не дає пізнати істини.

63. Вплив вчення Конта та Спенсера на формування соціологічниї поглядів Вовка, Лучицького, Оршанського та інших український вчених

Соціологічна думка в Україні всередині та наприкінці ХІХ ст. характеризується тим, що вчені трансформували погляди західних соціологів. На розвиток соціології в Україні значний вплив справив європейський позитивізм (Конт, Спенсер). Конт розробляв методологію науки. Спенсер - теорію еволюції, органіцизму та соціальних інститутів. Саме ці погляди (доробки) привертали увагу українських науковців, змушували їх запозичувати ідеї, проектувати їх на свою сучасність, виробляти власні. Дослідження Женевського гуртка стали початком самостійного соц. вчення науки. Драгоманов прагнув теоретично синтезувати усі галузі суспільствознавства, що зближувало його із західними класиками соціології. Розглядав прогрес як поступовий розвиток ідей, вважав його залежним від розвитку суспільної організації, що єднає його зі спенсерівською теорією еволюції та розвитку. Вовк: соціологія є складовою антропології і може виникнути після розвитку геології, палеонтології і біології. Еволюціонізм: всі суспільні явища є наслідком повільного багатоступеневого розвитку зародків фізичної природи людини. Під впливом позитивізму (соціальне знання має базуватися на реальних фактах - спостереження, експеримент) перебували такі вчені, як Лучицький, Лесевич, Оршанський, Мєчніков та ін. Соц. погляди Івана Лучинського сформувалися під впливом О. Конта і Дж. Мілля. Цей учений вважає, що предметом соц. є закони еволюції суспільства, тобто загальні закони соц. явищ - як один стан явища породжує інший. Іншими словами, соц. має вивчати соц. явища в їх послідовному розвитку, у співвідношенні різних їх станів. Соц. закони повинні базуватися на даних історії і біології. Ісаак Оршанський , оцінюючи вчення Конта, вважав його недостатньо обґрунтованим. Так, він не погоджувався з тим положенням, що основною одиницею соц. вивчення є суспільство. На думку вченого, такою одиницею є людина як індивід фізіологічний, психологічний і соц. Звідси він робить висновок, що вчення про людський індивід лежить в основі соц., а остання є галуззю біології. Оскільки в центрі соц. вивчення є індивід, то звідси і твердження про те, що основні етапи розумового розвитку людства збігаються з основними етапами життя людини. Теологічний етап відповідає дитинству, метафізичний - юності, позитивний - зрілості.

64. О. Стронін про пірамідальну будову суспільства

Представник вульгарного органіцизму в Росії (ототожнення соціального та біологічного організмів). Сусп. - організм у буквальному розумінні цього слова. Соціологія - наука, подібна до фізіології, має використовувати метод аналогій. Сусп. має пірамідальну будову: три класи (демократія - судді, законодавці, адміністратори; середній клас - орендарі, мануфактуристи, банкіри; аристократія - землероби, торговці), кожний з них утворює трикутник. Представники першого - “зливаються” в одній точці та тісно пов'язані з представниками другого (орендарі - послідовники законодавців, бо дають життя економіці, як законодавство політиці; мануфактуристи - суддів, адже обробляють продукти попередніх; банкіри - адміністраторів, що виконують розподільчу функцію). Представники третього володіють людською працею та є “основою”, бо від стабільності основи залежить стабільність “піраміди”. Інтелігенція не входить до жодного трикутника, створюючи духовне життя сусп. Виконує три функції: пізнавальну, естетичну, практичну.

65. Соціологічне вивчення економічних відносин Подолинським, Зібером, Туган-Барановським

Зібер: пропагував економічну теорію Маркса, однак не сприймав неминучості пролетарської революції, був прихильником еволюційного розвитку, перехід до нового ладу відбудеться мирним шляхом через кооперативний рух. З усіх форм кооперації він обирає толоку - об'єднання односельчан чи сусідів для допомоги одному з них. Це явище розглядається як залишок “общинної роботи” родового устрою, традицію. Вчений стверджує, що внутрішня структура інституту сім'ї залежить від економічного устрою суспільства. Регулятор економічних процесів - праця.

Подолинський: праця - таке споживання механічної та психічної роботи, нагромадженої в організмі, яке має результатом збільшення кількості перетворювальної енергії на земній поверхні. Вчений ставить завдання “з'ясувати значення умов, які супроводжують проходження праці, представити найголовніші прояви в житті людей і вказати на наслідки споживання праці, тобто на наслідки впливу трудящих людей на навколишнє середовище”. Ідеал сусп. - народ сам керує економічною сферою життя. Економіка повинна розвиватися за принципом добровільності, створюватися господарські асоціації різного порядку.

Туган-Барановський: розробив теорію розподілу, визначав 2 фактори від яких залежить заробітна плата (зростання продуктивності сусп. праці - економічний фактор; соціальна сила робітничого класу - соц. фактор). На основі першого з них відбувається зростання національного доходу. Другий - визначає рівень середньої зарплати. Величина прибутку визначається тими ж факторами. Прибуток - соц. явище, основою є власність на засоби виробництва. Вивчає кооперацію у різних сферах господарського життя.

66. Ковалевський, Грот, Кістяківський про об'єкт та предмет науки, про проблеми розвитку суспільства

Ковалевський: соц. - наука про порядок і прогрес людських суспільств, загальна теорія соціального розвитку, предмет - порівняльна історія суспільних та політичних установ. Основний соц. закон - закон прогресу (посилення соціальної солідарності між різними соціальними групами, класами). Основне завдання соц. - виявлення сутності такої солідарності, вивчення її різних форм. Соціальний прогрес відбувається під впливом різних чинників, жоден із яких не є вирішальним. Революція не є рушієм суспільного прогресу.

Кістяківський: реальність, яку має вивчати соціологія включає економічні відносини, дії людей, зумовлені соціальною дійсністю. Основа соціального життя - взаємодія людей, у якій складаються певні форми колективної свідомості. Три умови для досягнення науковості: необхідність зв'язку теоретичних понять з реальним світом, виявлення причинних відносин в соціальній сфері, важливість системи цінностей. Основне завдання соціології - поєднати телеологічний і причинно-пояснювальний підходи в розумінні суспільного життя. Є представником соціології права. Ідея права належить до сфери цінностей. Природа права - двоїста: зовнішня форма існування справедливості та сфера соціальних відносин.

Грот: прихильник позитивізму Спенсера. Типи розвитку: прогрес, регрес, інгрес. Критеріями виділення типів є здатність людини до збереження своєї енергії (прогрес), її втрата (регрес) або її сталість (інгрес). Соціологія - психологія сусп. На різних етапах об'єктом соціології може бути: аналіз явищ пізнавальної діяльності сусп. (мова, наука, знання), аналіз явищ почування сусп. (мораль, худ. творчість), аналіз явищ волі сусп. (політичні, релігійні тенденції), аналіз явищ діяльності сусп. (культура, закони та норми). Соціологія має 4 відділи: філологія, соціальна етика та наука про мистецтво, політ. історія та релігія, юридичні та економічні науки.

67. Теоретичний та практичний внесок Грушевського в становлення української соціології

У 1919 році у Відні Грушевський заснував Український соціологічний інститут (УСІ) - перший укр. соціологічний заклад, у дослідженнях якого переважала соціоантропологічна проблематика розвитку сусп. Було сформовано бібліотеку, відбувалися громадські читання та лекції, видавалися матеріали деяких соц. досліджень. Під егідою УСІ було видано 13 книжок. Під керівництвом Грушевського в Києві було створено науково-дослідну кафедру історії України, при якій - секцію методології та соц.

Учений застосував історико - соціологічний підхід до вивчення проблем соціології. Праця “Початки громадянства (генетична соціологія)” присвячена висвітленню причин і факторів створення соціальності, виникнення сусп. Домінантою ритму соціальної еволюції є боротьба індивідуалістичних та колективістських тенденцій. Грушевський розробив перші наукові засади політичної соц. Сенс трасформації людського сусп. - у послідовному переході від традиційних форм господарювання до індустріальних, що створює теоретичні основи нової загальноцивілізаційної типологізації сусп. Структурні зміни, що відбуваються при спеціалізації праці, змушують змінюватися і саму людину. Громадянство - організована людська множинність. Основа укр. народу - селянство, що має стати основою національно-демократичної розбудови.

68. Вчення Шаповала про суспільство та соціальні групи

Сусп. - сукупність людських взаємовідносин, система “взаємочинності між людьми”, динамічна система, яку утворює сукупність взаємодіючих соц. процесів. На сусп. впливають 4 групи чинники: 1) космічні (світло, тепло, клімат); 2) біологічні (потреби живлення, розмноження, самозахисту); 3) психічні (ідеї, знання, вірування); 4) соціальні (мова, література, поділ праці).

“Соціальний акт” - взаємостосунки між двома (або більше) людьми через дію одного та реакцію іншого. Повторення соц. актів робить поведінку людей однаковою, що дозволяє трактувати цих людей як скупчення (соціальні групи). Він розрізняє скупчення реальні (родина, держава), статистичні (блондини, брюнети, каліки), фіктивні (лісовики); вони поділяються на організовані (партія, кооператив), неорганізовані (чоловіки, жінки), короткотривалі (натовп на вулиці); закриті (расові, статеві,вікові, шлюбні пари) та відкриті; прості (на основі 1 ознаки - партія, профспілка) та складні (класи, нації). Складні скупчення - верстви, частини яких називаються шарами. Сполучення, що складаються із простих скупчень і верств, обмежених територіально, - агрегати (село, місто, військо). Шаповал аналізує такі верстви як касти, нації, громади (село, місто, держава).

69. М.Гредескул про потреби людини, їх соціальну роль та засоби вдоволення

Соціолог Гредескул відомий як критик марксизму. Усі потреби людини він поділяв на 2 групи: нижчі (тваринні) і вищі. Задоволення нижчих потреб призводить до виникнення “екон. фактора”. А оскільки потреби мають психічну, ідеальну природу, то й екон. фактор є ідейним, а не матеріальним. Свої потреби люди задовольняють суспільним способом. У результаті виникають ек. відносини і екон. структура суспільства. Однак ці й інші відносини мають регулюватися, тому потрібні держава і право. На думку Гредескула економіка, держава і право утворюють “будову”, головною функцією якої є забезпечення задоволення людських потреб шляхом суспільної господарської діяльності.

70. А.Звоницька та С.Дністрянський про соціальні зв'язки, тлумачення ними понять “спільноти”, “спільність”

Дністрянський: соц. зв'язки виникають з необхідності задоволення людьми своїх потреб. Історично-соц. зв'язки розвиваються від сім'ї до держави. Соц. зв'язки - церква, покоління, класи, спільності. Їх успішне функціонування - наявність норм (форма реалізації - звичай), що виникають з внутр. переконання про залежність людей та мають етичний характер. Кожен соц. зв'язок має свої власні цілі та засоби їх досягнення. Право - правила, що необхідні для нормального функціонування зв'язку. Форми права залежать від форми організації зв'язку. Право держави зафіксоване в законах. Звичаєве право - усіх зв'язків, крім держави. Ознаки держави: історична територія, населення та примус. Одна і та ж особа належить до різних соціальних зв'язків. Нація (як зв'язок) складається з людей, природної території, народної культури. Нація (як спільнота) розвивається так, щоб на своїй території створити власну державу. Спільність - різновид соц. зв'язку.

Звоницька: сусп. є наслідком спілкування між індивідами, воно має закономірний характер, еволюціонує, особистість та соціокультурне середовище знаходяться в постійному зв'язку, головний елемент соціальної дійсності - соц. зв'язок, що являє зміну свідомості, а також діяльність - спілкування - на цій основі. Аналізуються такі зв'язки: наслідування, звичаї, традиції. Їх руйнування можливе у вигляді злочину конфлікту або кризи, а відновлення - на основі альтруїзму, солідарності, симпатії.

71. Соціологічні дослідження політичних відносин Д. Донцовим та В. Липинським

Липинський досліджував політичні відносини, а саме: ідею української незалежності. Причина невдачі в досягненні незалежності - відсутність “провідної верстви”, інтереси якої були національно зорієнтовані. Еліта або “національна демократія” - верства, що може організувати сусп., без якої немає держави. Найприйнятніший політичний режим для Укр. - монархія, бо вона може забезпечити нац. пріоритети. Значне місце в сусп. житті відводиться релігії та армії. Учений вводить поняття територіального патріотизму української нації, який повинен подолати внутрішні слабкості українства, - пробудження почуття солідарності усіх мешканців Укр., незалежно від їх походження, віросповідання тощо. Патріотизм - передумова створення соціально-національного союзу. Засуджував націоналізм. Предметом політичної боротьби є земля. Антагоністом землероба є кочівник.

Донцов: ідеолог націоналізму, розробив теорію “чинного націоналізму”. Постулати теорії: 1) “змiцнювати волю до життя, до влади, до експансiї”; 2) “стремлiння до боротьби; 3)романтизм та догматизм у сприйняття пропонованої iдеологiї; 3) фанатизм i аморальність - національна ідея мусила бути “аморальною”, тобто не мала керуватися принципами загальнолюдських цінностей, здійснювати аморальну політику має фанатик, що “визнає свою правду за загальну, яка має бути прийнята iншими”; 4) рівності немає ні в природі, ні в суспільстві; 5) національна ідея повинна стверджуватися як абсолютний догмат, предмет віри.

72. Соціологічні дослідження у 30-ті роки ХХ ст. учених Всеукраїнського інституту праці

У 30-ті рр. ХХ ст. виникає соціальна інженерія - один із різновидів прикладної соціології на підприємстві, сукупність засобів впливу на поведінку та установки людей з метою вирішення проблем. Її поява була зумовлена тим, що людина стала основним виробничим чинником. Вона мала на меті раціонально організувати трудовий процес. В Укр. прикладна соціологія користувалася даними статистики, професійного тестування та соц. опитувань. Учені ВІП (очолював Дунаєвський) у Харкові використовували прикладну соціологію для вивчення соціальних проблем управління. Тут були започатковані дослідження організації вир-ва, підготовки кадрів, стимулювання та нормування праці. Спочатку досліджувалася ситуація, визначалася проблема, вивчалися зміст праці та вимоги, які вона висуває до виконавця, і на основі цього оцінювалася професійно-кваліфікаційна структура підприємства. Існував психологічний відділ, де використовувалися тести професійного відбору та професійної орієнтації. Учені займалися соц. інженерією, під якою розуміли діяльність щодо вдосконалення організації вир-ва з урахуванням соціальних чинників, спрямовану на поліпшення умов праці. Використовувалися оперпрограми - креслення робочого процесу. Було поставлено задачу створити соц. праці як окрему науку. Проте згодом соц. дослідження були заборонені, їх результати фальсифікувалися.

73. Особливості і зміст основних етапів становлення соціології в Україні

Соц. думка в Україні розвивалася такими відомими людьми: Володимиром Мономахом, Ярославом Мудрим, Сковородою та іншими з появою сусп. (протосоціологія в Україні). З появою соц. як науки в Європі починається її становлення в Укр. (середина ХІХ ст.). Тодішні дослідники були спочатку громадськими діячами, а вже потім соц. Вони в основному трансформували погляди Конта, Спенсера, Маркса, хоча окремі оригінальні ідеї висловлювалися. Наприкінці ХІХ ст. спостерігається бурхливий розвиток соціології: Подолинський, Франко, Потебня та ін. Укр. соціологія до 1917 року розвивалася переважно в даіспорі. Наступний період: 1917 р. - до 30-х рр. ХХ ст. (соціологічна думка розвивалася під впливом марксизму, виникає соціальна інженерія та інші галузі прикладної соціології, в окрему науку так і не інституювалася через політичні обставини, критикувалася західна соціологія). У 30-ті рр. соц. переживає період репресій та терору, марксизм стає основною ідеологією, розвиток науки блокується, спостерігається ізоляція від світової соц. думки. Наступний період - 50-80-ті рр. - відродження соц., формується як окрема наука, запроваджується в систему освіти. З 80-х рр. - до сьогодення - суттєво переглядається роль соціології, проводяться масштабні соціологічні дослідження. У 2001 році вийшов указ президента України “Про розвиток соціологічної думки в Україні”.

74. Суспільство як соціальна система та соціальне явище

Країна - певна територія, де проживають люди, що взаємодіють між собою. Держава - політична організація країни. Сусп. - ключове поняття соціології, унікальне соціальне явище, соціальна система країни, сукупність усіх засобів взаємодії та форм об'єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності, соціальні норми, і характеризуються соціокультурною ідентичністю його членів. Сусп. має такі ознаки: спільна територія, система норм та цінностей, цілісність та сталість, здатність підтримувати та відтворювати систему зв'язків, автономність, саморегуляція, саморозвиток. Вони дозволяють трактувати суспільство як соціальну систему - цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні групи та спільноти, норми та цінності. У цьому полягає системний підхід до тлумачення суспільства: воно складається з індивідів та системи зв'язків між ними, що є не простою сумою цих елементів, а утворюють системну якість, тобто, перебувають у системі різноманітних зв'язків (координація, субординація). Соціальні зв'язки зумовлюють спільну діяльність індивідів для досягнення певних цілей та мають об'єктивний характер.

75. Основні ознаки суспільства

Сусп. - ключове поняття соціології, соціальна система країни, сукупність усіх засобів взаємодії та форм об'єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності, соціальні норми, і хар-ся соціокультурною ідентичністю його членів. Воно має наступні ознаки:

Спільність території (становить основу соціального простору, у якому проживають та взаємодіють члени сусп., збігається з державними кордонами).

Певний рівень розвитку культури.

Система норм і цінностей.

Цілісність та сталість (забезпечується за допомогою системи норм та цінностей, а також системи культури, що є основою зв'язків між людьми та мають велику інтегруючу силу).

Здатність підтримувати та відтворювати систему внутрішніх зв'язків (воно поповнюється, головним чином, за рахунок народження дiтей, й вiдтворює свою будову діяльністю власних членів).

Автономність, саморегуляція, саморозвиток (сусп. без втручання зовн. сил може створювати такі умови життя, що необхідні для задоволення людських потреб).

76. Типологія суспільства

Типологія сусп. відбувається за різними критеріями: 1) головний спосіб здобуття засобів до існування (збирачів та мисливців; садівничі сусп.; аграрні сусп.; промислові сусп.); 2) ціннісний критерій (традиційні - індивіди керуються традиціями та обмежені у виборі; сусп., що керуються зсередини - домінують особисті, чіткі моральні цінності; сусп., кероване ззовні - для досягнення успіху необхідно враховувати зовнішні обставини); 3) розвиток управління і ступінь соціального розшарування (просте - родоплемінна організація, відсутність майнового розшарування, класів та держави; складне - існує соціальне розшарування, нерівність); 4) політичний режим (демократичне, тоталітарне, авторитарне); 5) рівень відкритості зовнішньому світові (відкриті, закриті); 6) панівна релігія (ісламське, православне, католицьке тощо); 7) стадії розвитку (доінстріальне, індустріальне, постіндустріальне); 8) писемність (дописемні, писемні); 9) формаційний підхід (первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична формація).

77. Характерні особливості сучасного суспільства і, зокрема, українського

Для визначення сучасного сусп. Белл ввів термін постіндустріальне - стадія сусп. розвитку, що приходить на зміну індустріальному сусп. У ньому у сфері послуг зайнято не менше 50% працюючого населення, вир-во товарів набагато перевищує власні потреби. Велику роль відіграють наукові дослідження та освіта. Соціальні зв'язки ускладнюються, максимально ускладнюється маркетинг, а міжособистісні комунікації дуже динамічні. Відбувається рольовий характер взаємодії. Відносини між людьми регулюються на основі контрактів, договорів, з-нів. Гол. фактором виробництва є інф. Власність перестає бути головною ознакою соціальної диференціації, а стає - знання та контроль над інф. В пол. сфері відбувається децентралізація пол. влади, яка все частіше делегується згори до низу. Пол. боротьба ведеться не за контроль над власністю, а за вплив над держ. Постріундустріальне сусп. хар-ться виникненням нових систем: телекомунікації та освіти. Сучасне сусп. ще називається інформаційним.

Сучасне українське сусп. не можна назвати постіндустріальним, адже воно лише формується. Після здобуття незалежності почалася трансформація, формуються різні форми власності (приватна, кооперативна, змішана тощо). Посилюється диференціація сусп., в Україні ще не сформувався стабільний та потужний середній клас - гарант нормального розвитку сусп. (20%). Для України характерні процеси маргіналізації. Розглядаючи українське суспільство в контексті різних типологізацій, можна стверджувати, що воно промислове, кероване ззовні, складне, відкрите, демократичне (принаймні декларативно).

78. Причини та шляхи розвитку суспільства. Особливості розвитку українського суспільства

Розвиток сусп. або перехід від однієї суспільної якості до іншої отримав назву модернізації. Виділяють два види: органічну - промислова революція в Англії - (відбувається завдяки ресурсам власного розвитку і підготовлена внутрішньою еволюцією сусп., починається з культури та освіти), неорганічну (реакція на досягнення більш розвинутих країн, починається з пол. та ек.). Проте сліпе наслідування соціально-економічних моделей розвинутих країн може привести до формування ірраціонального індустріального сусп. Це спостерігається і в Україні, успішна модернізація якої залежить від організаційних зусиль влади та потребує широкої соц. опори, для цього потрібен потужний середній клас. Укр. перебуває в стані “посттоталітарного” синдрому. Чим швидше населення зрозуміє і осягне надбане знання щодо сусп. буття і скористається ними з урахуванням власних особливостей, тим більшою є надія, що Укр. ввіллється в світову цивілізацію. Розрізняють декілька типів соц. розвитку: еволюційні (поступові зміни) та революційні (швидкі та докорінні зміни), прогресивні (перехід від нижчих ступенів до вищих) та регресивні (повернення від вищих ступенів до нижчих), імітаційні (запозичення ідей) та інноваційні (впровадження нових ідей). Причини соціального розвитку: внутрішні та зовнішні.

79. Основні теоретико-методологічні підходи трактування сутності суспільства

Сутність сусп. - осн. питання соціології. Виділяють декілька основних підходів до трактування сутності сусп.: 1) системний - сусп. - цілісна система елементів, що знаходяться в стані тісного взаємозв'язку, сукупність усіх засобів взаємодії та форм об'єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності, соціальні норми, і хар-ся соціокультурною ідентичністю його членів. Сусп. складається з індивідів, що знаходяться в системі різноманітниї зв'зків (кореляція, субординація), які мають об'єктивний характер. 2) детерміністський - марксизм - сусп. складається з підсистем, кожна з яких перебуваєу причинно-наслідковій залежності від інших, усі підсистеми складають ієрархічну структуру; 3) функціональний - Спенсер - сусп. - цілісний організм, що складається з багатьох частин, кожна з яких може існувати тільки в рамках цілісності, де виконує визначені функції (задоволення певної сусп. потреби).

80. Суспільство як наслідок дій індивідів

Поняття сусп. - складне і багатогранне, тому існують багато його визначень, проте кожне базується на тому, що функціонування сусп. можливе лише за умови дій індивідів. Маркс: сусп. є результатом цих дій. Дюркгейм за головний системоутворюючий елемент бере соціальні факти, тобто різні способи дії індивідів. У Вебера системоутворюючий елемент - соціальна дія, а сусп. розглядається як сист. соц. взаємодій. Жодні соц. сист. або зіткнення інтересів не приведуть до змін, поки не будуть діяти їх суб'єкти. Особливості соц. дій: раціональність, усвідомленість, орієнтація на поведінку ін. індивідів. Вони зумовлюються невдоволеністю - невідповідністю між потребами та реальним станом речей. Формування особистої мети (очікуваний наслідок) - мотив дії. Типи дій: цілераціональні (свідомий вибір), ціннісно-раціональні (самодостатня цінність власних переконань), традиційні (звички), афективні (емоції). Дії - фізичні, словесні, жести або мислені.

81. Поняття соціальної структури суспільства, її складових

У процесі життєдіяльності люди створюють нові об'єднання або входять до вже існуючих для задоволення різноманітних потреб. Ця сукупність об'єднань, у кожному з яких індивідів щось поєднує, назив. соц. стр-рою. У соціології такі об'єднання: класи, верстви, групи, спільноти, категорії - елементи соц. структури, деякі з них стійкі в часі, постійно відтворюються та забезпечують наступність та порядок у сусп., а деякі виникають і тут же зникають. Соц. групи мають місце там, де є сталі зв'язки між індивідами. Саме діями таких груп відтворюється соц. життя. Людина може одночасно перебувати у декількох соц. групах, чим і обмежує, і отримує певні переваги. Категорія населення - однорідна за певною озн. сукупність (чоловіки, жінки). Соц. спільнота - сукупність індивідів, що реально існує й емпірично фіксується, має відносну цілісність і виступає як самостійний суб'єкт соц. дії та поведінки. Групи, категорії, спільноти функціонально залежать між собою.

Соц. стр-ра - сукупність статусів та ролей. Соц. статуси - ніші, кожна з яких заповнюється певною кількістю людей (водій, будівельник). Активність індивідів спрямована на виконання або реалізацію фунуцій, що передбачені соц. статусами - соц. роль.

82. Група як складова соц. структури суспільства. Класифікація груп

У соц. групи людей об'єднують соц. інтереси, що є реальними причинами дій і формуються в різних індивідів у зв'язку з різним становищем і роллю у сусп. Соц. групи мають місце там, де є сталі зв'язки між індивідами. Саме діями таких груп відтворюється соц. життя. Людина може одночасно перебувати у декількох групах, чим і обмежує себе, і отримує певні переваги. Сила соц. групи тим більша, чим більше вона здатна впливати на розвиток сусп. і відстоювати свої інтереси. Соц. групи характеризуються: 1) стійкою взаємодією; 2) високим ступенем спільності; 3) чітко вираженою однорідністю складу; 4) входженням у більш широкі єдності як структурні угрупування. Класифікація: 1) залежно від членів (малі - від 2 до 15; великі - більше 15); 2) від форми здійснення зв'язків (первинні, вторинні). Озн. малої групи: малий склад, просторова близькість членів, довгостроковість існування, єдність групових цінностей, добровільність вступу до групи, неформальний контроль за поведінкою групи.

83. Соц. відносини, їх роль у формуванні соц. структури

Соц. відносини - відносини між окремими індивідами, соц. групами, що займають різне місце у структурі сусп., беруть неоднакову участь у його ек., політ. та держ. житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання. Соц. відн. як різновид сусп. відн. постійно взаємодіють з ін. відн. Соц. відн. формуються з приводу реалізації соц. взаємодії.

Основою формування і розв. соц. ст-ри, її складових є виробничі відносини. Сталі форми людських об'єднань та відносин між ними утворюються на основі об'єктивних процесів суспільного поділу праці (СПП) - розмежування в сусп. різних соц. функцій, що виконуються певними індивідами, групами людей, спільнотами з різних сфер сусп., які поділяються на дрібніші складові. Перший великий СПП - виокремлення пастуших племен, що створило матеріальну базу для появи приватної властності, поділу сусп. на класи. Другий - відокремлення ремесла, яке до цього було підсобним промислом землероба. За третього поділу стався поділ праці на фізичну та розумову, населення - на сільське та міське. З розвитком ПС і сусп. в-ва поглиблювався поділ праці, який зумовлював ускладнення соц. структури, появи нових її елементів, заміну одних ін., що відповідали вимогам ек. і соц. розвитку.

84. Аналіз соц. структури сусп. в історії соціології

Платон: три соц. верстви - філософи, що управляють держ., воїни, робітники. Нерівність - об'єктивний держ. з-н. Соціаліст-утопіст Фур'є: двір, знать, буржуазія, народ, чернь (ворогують між собою). Соц. стр-ра розглядається як множина соц. груп, що відрізняються функціями та багатством. Рос. соціолог Ривкіна: 1) вивчення всіх прошарків сусп.; 2) єдині критерії аналізу; 3) достаня кількість критеріїв. Стронін: демократія, середній клас, аристократія.

85. Ознаки соц. інститутів та умови успішного їх функціонування

Соціальний інститут - стала форма організацій спільної діяльності людей; механізм, що забезпечує соц. порядок, стабільність сусп. Кожний соц. інститут має, крім специфічних, спільні з ін. озн. - установки, взірці поведінки, культурні ознаки символічні й утилітарні, кодекс усний і письмовий, ідеологія. Крім спільних озн., інститути мають і специфічні, які залежать від потреб, які вони задовольняють. Деякі інститути не мають повного набору ознак. Це свідчить про те, що вони недосконалі, не розвивалися або перебувають у занепаді. Сусп., в которому вони функціонують, перебуває в глибокій кризі чи на початковій стадії розвитку. Будь-який соц. інститут виникає і функціонує, задовольняючи певну потребу. Якщо потреба стає незначною або взагалі зникає, то існування інституту втрачає сенс. Ознаки: 1) цілі діяльності; 2) конкретні функції, які забезпечують досягнення цілей; 3) соціальні статуси і ролі, притаманні тільки даному соц. інституту.

Будь-який соціальний інститут успішно функціонуватиме тільки за певних умов:

Наявність відповідних норм і приписів, що регулюватимуть поведінку людини в рамках інституту;

Інтеграції його у соц.-політ., ідеологічну й ціннісну стр-ру сусп., що забезпечує формально-правову основу діяльності інституту, з одного боку, і можливість здійснювати соціальний контроль над інституціональними типами діяльності - з іншого;

Наявності матеріальної бази, яка б забезпечувала успішне виконання інститутами нормативних приписів і здійснення соціального контролю.

86. Поняття соц. інституту, його види

Соціальний інститут - це стала форма організацій спільної діяльності людей; механізм, що забезпечує соц. порядок, стабільність сусп. Взаємозв'язки та взаємодії елементів соц. стр-ри організовуються та регулюються соц. інститутами. Існують різні класифікації. Ян Щепанський виділив 5 типів:

Економічні (вир-во, розподіл, обмін, споживання товарів та послуг) - ринок, банк

Політичні (встановлення, підтримка та виконання влади) - держава, суд, армія, політичні партії

Культурні і виховні (зміцнення культури, соціалізація молодого покоління) - наука, освіта, сім'я

Релігійні - церква

Власне соціальні (суспільні або особистісні контакти) - РАГЗ

87. Роль та ф-ії соц. інститутів у життєдіяльності сусп. Поняття аномії

Функції: явні (розкриваються як визнана частина їх цілей), латентні (здійснюються несвідомо і можуть офіційно не визнаватись). Функції соціальних інститутів: 1) Регулятивна (закріплення та відтворення сусільних відносин у певній галузі); 2) Інтергративна (згуртування сусп.); 3) Транслююча (передача досвіду); 4) Комунікативна (спілкування, розповсюдження інф.).

Аномія (за Дюркгеймом) - ситуація, коли індивіди не можуть інтегруватися з основними інститутами сусп. і не визнають найбільш значущі соц. норми. Аномія характеризується втратою соціальними інститутами мети діяльності, послабленням нормального регулювання поведінки людини у головних сферах життєдіяльності; утратою чіткого визначення соц. норм, послаблення механізму соц. контролю, зростання соц. напруження. Тобто, діяльність соц. інститутів перестає задовольняти потреби сусп., нові умови його життєдіяльності. Отже, соц. інститути є головними агентами соц. змін. Соц. розвиток сусп. відбувається через розвиток самих соц. інститутів. Чим більше інституалізованим є сусп., тим більші воно дає можливості для прогресивного розв.

88. Інституалізація, її ознаки. Способи розвитку соц. інститутів

Інституціалізація - процес визначення та закріплення соц. норм, статусів і ролей, приведення їх у систему, яка здатна діяти в напрямку задоволення певної суспільної потреби; заміна спонтанної поведінку на передбачувану, яка очікується і регулюється. Ознаки: 1) Оформлення соціальної групи, для якої певна діяльність стає професійною; 2) Зміна якості самої діяльності, яка стає ролевою, цілеспрямованою, ієрархічною; 3) Поява спеціальних закладів, у яких відбувається ця діяльність; 4) Виникнення регулюючих її норм, що в міру розвитку професійної діяльності розділяються на моральні та правові.

Розв. соц. інститутів відбувається двома способами: 1) Виникненям нових соц. інститутів; в Укр. в процесі становлення державності створюються такі важливі соц інститути як інститути освіти, науки, армії, дипломатії; 2) Розв. і вдосконаленням уже існуючих соц. інститутів, поглибленням спеціалізації їхніх функцій, відокремленням від них нових соц. інститутів. Так, із загальної судової системи розвивається конституційний суд, з'являється самост. інститут слідства.

89. Найважливіші соц. інститути сучасного укр. сусп., проблеми їх взаємодії

Найважливішими соц. інститами сучасного укр. сусп. можна назвати: 1) Економічні, що регулюють соц. зв'язки в господарській сфері, забезпечують процес вир-ва, виконують нормативно-розподільчу функцію, розподіляючи та перерозподіляючи матеріальні блага та їх еквіваленти. Вони формують ек. потенціал сусп., підтримують стійкість його соц. стр-ри, розмежовують організації і професійно-статусні групи за способами і якостями споживання, за типамии способу життя. 2) Політичні, що регулююьть соц. зв'язки з приводу використання влади, її здійснення та розподілу. Політ. інст-ти встановлюють і підтримують пол. владу соц. групи, що домінує в сусп., забезпечують відтворення і стійке збереження ідеологічних цінностей. 3) Культури та соціалізації, діяльність яких зв'язана з розв. і поширенням культури, соціалізацією особистості, засвоєнням нею соц. цінностей. Соціокультурні інститути засвоюють, а потім відтворюють культурні та соц. цінності, що накопичуються в процесі соц. діяльності, залучають індивидів до певних субкультур, а також регулюють їх соціалізацію через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки, захист відповідних цінностей і норм. 4) Сім'я, діяльність якої, відносини між батьками і дітьми, методи виховання визначаються сист. правових та інших соц. норм. Усі соц. інст-ти у своїй діяльності взаємопов'язані. Так, організація вир-ва забезпечує сімейні потреби в квартирах, одязі, продуктах харчування, держ. політика визначає перспективи розвитку освіти, торгівля враховує запити споживача, релігія впливає на розвиток освіти і діяльність держ. установ. Ураховуючи важливість деяких ін-тів у сусп. житті, ін. намагаються контролювати їх діяльність. Так, відн. між окремими ін-тами промисловості і торгівлі регулюються держ. за допомогою податків. На інст-т освіти намагаються впливати пол. установи, виробничі організації, церква. Зміни в одному інст-ті призводять до зміни в ін. Соц. порядок може бути забезпечений лише вдалим поєднанням взаємодії інст-тів і збереженням незалежності кожного.

90. Соціологічне тлумачення соціальної організації, її структури

Соц. організація - підсистема сусп. з функціональними зв'язками. Організація як соц. група орієнтується на досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур. Дії її членів чітко скоординовані на досягнення спільних для неї результатів у певній сфері діяльності. Внутрішня стр-ра соц. організації є високо формалізованою в тому сенсі, що правила, регламенти, розпорядокохоплюють практично всю сферу поведінки їхніх членів, є центральним елементом будь-якої організації. Вона репрезентується нормативною сист. (нормативною структурою: цінності, норми та ролеві очікування) і фактичним порядком (поведінською структурою: дії, взаємодії і сантименти, що не регламентуються нормами і правилами). Соц. стр-ра складається із взаємопов'язаних ролей, а також упорядкованих відн. між членами організації, а насамперед - відн. влади і підпорядкування. Розрізняють формальну та неформальну. Ціль - бажаний результат, котрий намагаються досягти члени організації. Типи організацій: адміністративні, громадські, асоціативні, виробничі. Розрізняють добровільні та примусові. Етапи входження до організації: адаптація, актуалізація.

91. Сутність теорії соціальної стратифікації

Стратифікація - існуюча в сусп., а також в спільнотах і групах нерівність, яка виявляється у неоднаковому доступі до соц. благ, ресурсів і володінні ними. Ознаки нерівності: форма власності, розмір доходу, обсяг влади, престиж, професія, рівень освіти, стать, вік, національність, походження. Теорія соц. стратифікації базується на уявленні, що страта являє собою реальну спільноту, що емпірично об'єднує людей на спільних позиціях. В осн. теорії - об'єднання людей у групи та протиставлення їх ін. групам за статусними озн.

Страти - великі сукупності людей, які вирізняються за своїм становищем у соц. ієрархії сусп. Осн. утворення страт є природна і соц. нерівність. Природну нерівність зумовлено різними фізіологічними та псих. властивостями, що їх різні люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево-вікові особл., родинні зв'язки, фізичні та психологічні особл.). Нервність, зумовлена природними відмінностями, є першою формою нерівності, проте головною рисою людського сусп. є соц. нерівність, зв'язана з відмінностями, що зумовлені соціал. чинниками: поділом праці (розумова і фізична), укладом життя (міське й сільське населення), соц. роллю (інженер, політичний діяч).

В Укр. виділяють 7 страт: загальноукраїнська еліта, регіональні та корпоративні еліти, український верхній середній клас, динамічний середній клас (соціально активні, змогли пристосуватися та мають легальні заробітки), аутсайдери (з низьким рівнем …), маргінали (антисоціальні установки), криміналітет.

92. Історичні типи стратифікації

Історично відомі 4 типи стратифікації: рабство, касти, стани або верстви (закриті форми); класи (відкритий тип). Перша сист. соц. стратифікації - рабство - ек., соц. й правова форма поневолення людей з позбавленням їх будь-яких прав. У деяких країнах (Індії, частково США) на руїнах рабовласницького устрою з'явився кастовий. Каста (від португальського - рід, покоління) - замкнута спільнота людей, зв'язаних спільною успадкованою професією, статусом. Це соц. група (страта), членом якої людина стає з народження, перейти до іншої вона не має права. В Індії налічується 4 осн. касти: священників, воїнів, купців, робітників та селян і близько 5 тис. неосн. каст і “підкаст”. Саму касту визначає передусім фах, який переходить від батька до сина протягом життя десятків поколінь. Кожна каста живе згідно з приписами і заборонами, що регулюють поведінку саме в ній. Формою стратифікації, яка передувала класам, є верстви - соц. групи, котрі мають успадковані привілеї, права та обов'язки, закріплені звичаями та з-ми. Класичним взірцем були верстви в Європі на межі ХІV - XV ст., коли сусп. поділялося на вищі верстви дворян і священнослужителів і нижчі - ремісників, купців, селян. Пром. рев. XVIII - XIX ст. зруйнувала цю систему і привела до формування класів. Клас - головний елемент стратифікації капіталізму. Один клас від ін. (вищий від середнього чи від робітничого) відрізняється за такими характеристиками як багатство, солідарність, влада.

93. Осн. чинники та критерії соціальної стратифікації

Основні критерії стратифікації: прибуток, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії тощо. Дохід - кількість грошових надходжень сім'ї чи індивіда (зарплата, пенсії, допомога, гонорари тощо) за певний час. Влада проявляється у можливості нав'язувати свою волю ін. Влада інституалізована, її захищає з-н, можновладці мають привілеї і доступ до соц. благ. Люди, які мають владу, становлять “еліту” сусп., яка визначає політику держави. Престижність професії - повага, з якою громадська думка ставиться до тієї чи іншої професії, виду занять. Виходячи з названих критеріїв, у сусп. виділяють вищу, середні та нижчі страти, які в свою чергу поділяються на вищу та нижчу. Чинниками стратифікації різні вчені визнають: економічний чинник (марксизм), суспільний поділ праці (функціоналізм), соціальну ієрархію (Парсонс) та ін.

94. Соціальна нерівність як основа стартифікації

Соц. нерівність - осн. властивість стратифікації. Історія людства не знає сусп. без соц. нерівності. Кожне сусп. намагається організувати “свою” нерівність. Результати соц. досліджень свідчать, що люди болісно сприймають соц. нерівність. Найчастіше вони вважають своє місце в соц. ієрархії несправедливим. Але те, що за наявності такого невдоволення не відбуваються революції, є результатом дії соц.-нормової системи, соц. інститутів. У сучасному сусп. всі люди мають формально рівні права з народження, сусп., як і раніше підтримує і охороняє свою ієрархію. Однак ієрархічна структура не залишається сталою. Стабільність сусп. залежить від конфігурації соц. стратифікації, від її профілю. Витягнутість профілю по вертикалі свідчить про стабілізацію сусп. відносин. Важливо, щоб ця стабілізація відбувалася не стихійно, а внаслідок дії соц. інститутів. Нерівність - не тільки характеристика сусп., а й важливе джерело її розв. Зрівнялівка в усіх сферах позбавляє індивіда до внутр. стимулу до дій, а отже, забирає в сусп. важливу рушійну силу.

95. Теорія соц. статусу в концепції соц. стратифікації

Згідно з теорією соц. статусу, соц. нерівність - нерівність статусів, що випливає із здатності чи нездатності індивидів виконувати ту чи ін. соц. роль. Статус (від лат status - стан) - соц. позиція людини в сусп., яку вона посідає відповідно до свого фаху, ек. забезпечення, демографічних особл., політ. можливостей. Уся сукупність статусів однієї людини - статусний набір. Ролевий набір - сукупність ролей одного статусу. Кожну роль у ньому репрезентовано сукупністю несхожих на ін. відн. У результаті ролевий набір формує набір соц. відносин. Роль - певна модель поведінки, що відповідає даному статусу й характеризує його динаміку. Вона визначається сусп. нормами та очікуваннями. Немає ролі без статусу і статусу без ролі. Кожна роль має низку прав і обов'язків, які розкривають зміст статусів і забезпечують їх функціональний зв'язок.

Найбільш характерний для конкретного індивіда статус, з яким його ототожнює оточення, назив. головним статусом. Він визначає манеру поведінки, коло знайомих, стиль життя. Особистий статус визначається тим місцем, яке посідає індвід у малій групі залежно від своїх індивідуальних якостей. Особистий статус має значення для знайомих. Водночас незнайомі насамперед цікавляться офіційним статусом, який визначається об'єктивними характеристиками індивіда. Розрізняють також природний - людина отримує з народження (національність, стать, фізичні та психологічні дані) і набутий статус - людина набуває з часом, у процесі соціалізації. Види соціальних статусів: економічні, професійні, політичні, релігійні, демографічні, сімейно-родинні.


Подобные документы

  • Історія розвитку науки. Наукознавство та його розвиток. Філософські проблеми наукового пізнання. Основні положення теорії наукового пізнання. Псевдонаука. Структура і класифікація науки. Організація науки і підготовка наукових кадрів.

    реферат [21,6 K], добавлен 08.01.2007

  • Напрямки розвитку моди у галузі перукарського мистецтва. Методи моделювання, які допомагають створювати зачіску. Технологія виконання зачіски у грецькому стилі, вибір матеріалів та необхідних інструментів. Розробка макіяжу із урахуванням арт-образу.

    курсовая работа [43,5 K], добавлен 15.12.2011

  • Розробка моделі зачіски відповідно до історичної епохи, сучасного напрямку моди і типу обличчя. Технологічна послідовність виготовлення постижного виробу, вибір парфумерно-косметичних засобів, інструментів та обладнання. Послідовність виконання макіяжу.

    дипломная работа [6,1 M], добавлен 19.07.2011

  • Історико-методологічні аспекти функціонування волонтерського руху. Теоретичні аспекти вивчення волонтерської діяльності. Оптимізація волонтерської діяльності в Україні на сучасному етапі. Основні поняття, щодо проблеми вивчення волонтерської діяльності.

    дипломная работа [74,8 K], добавлен 21.07.2008

  • Поняття "носій інформації". Види носіїв інформації. Носії неживої природи. Носії рослинного і тваринного світів. Носії інформації в соціумі. Поняття "матеріальна основа документа". Практичне використання матеріальної основи.

    курсовая работа [44,9 K], добавлен 30.05.2006

  • Розвиток творчого підходу до розв’язання ряду художньо-конструкторських завдань в процесі розробки колекції моделей одягу, створенні промислової колекції в культурно-історичному контексті, набутті навичок роботи з творчим джерелом та літературою.

    курсовая работа [959,1 K], добавлен 26.04.2009

  • Основні поняття про систему електронного документообігу. Призначення СЕД. Особливості СЕД. Переваги використання СЕД. Особливості загальної організації діловодства в установі. Практична реалізація електронного документообігу.

    курсовая работа [34,1 K], добавлен 30.05.2006

  • Основи організації послуг (у т.ч. додаткових) у готельному господарстві. Організаційні особливості надання додаткових послуг у готелі "Дніпро": аналіз процесу надання. Використання новітніх методик організації готельних послуг, порядок оплати споживачем.

    курсовая работа [53,7 K], добавлен 13.08.2008

  • Более 1000 научных открытий и изобретениий человечества в хронологическом порядке: технические изобретения, строительство, открытия законов в разных областях науки. Хронологический порядок от 700 г.д.н.э. и до 2006 года нашей эры.

    эссе [37,6 K], добавлен 23.12.2007

  • Історія архівного відділу Кременчуцької міської ради і аналіз законодавства, що регламентує його діяльність. Опис особливостей формування архівного фонду № 69. Вивчення етапів розвитку Крюківського машинобудівного технікуму по архівних документах.

    дипломная работа [140,1 K], добавлен 24.11.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.