Запалення, як відповідь організму на пошкодження, супроводжується зростанням прозапальних цитокінів, зокрема інтерлейкінів (ІЛ-1, ІЛ-6, ІЛ-8, фактору некрозу пухлин), які пов'язані із ступенем гіпоальбумінемії та дисліпопротеїнемії (Aurkrust P. et al., 1998; Рубан Т.В. та ін., 2001; Hamano K. et al., 2001). Низький рівень сироваткового альбуміну та гіпохолестеринемія виявились важливими предикторами смерті хворих у термінальній фазі ниркової патології (Bologa R.M. et al., 1998; Solter V. et al., 2002). Тому ми вирішили вивчити особливості запальної реакції на фоні різного рівня холестерину крові.

За індексом адаптації підгрупи хворих з низьким, дуже низьким та нормальним рівнем холестерину не відрізнялись між собою (0,46; 0,42; 0,47). Поряд з відсутністю кореляційних зв'язків холестерину з індексом адаптації це свідчить про те, що рівень холестерину не залежить від типу адаптаційної реакції. Найтіснішим виявився зв'язок з кількістю моноцитів. В групах з гіпохолестеринемією він був оберненим (r=-0,42, р>0,05). А у пацієнтів з нормальним рівнем холестерину такий зв'язок був позитивним (r=0,84, р<0,01). Отже, в осіб із зниженим холестерином його подальше зменшення буде супроводжуватись зростанням рівня моноцитів та, ймовірно, активацією моноцитарно-макрофагальної ланки запалення. Серед осіб з нормальним рівнем холестерину така активація буде спостерігатись лише при зростанні холестерину, про що свідчить прямий кореляційний зв'язок. У всіх групах виявлений обернений зв'язок середньої сили холестерину з абсолютною кількістю лімфоцитів: ці взаємовідносини є досить тісними і не залежать ні від рівня холестерину, ні від типу адаптаційної реакції (коефіцієнти кореляції -0,49, -0,40 та -0,47).

Таким чином, гіпохолестеринемія вважається несприятливою гострофазовою відповіддю на запальні стимули. Найтісніше холестерин пов'язаний з моноцитарно-макрофагальною ланкою запалення. Кореляційні зв'язки холестерину з моноцитами протилежні за напрямком у хворих з нормальним та пониженим вмістом його у крові. Лише гіпохолестеринемія характеризується істотним оберненим зв'язком альдостерону з холестерином.

На досвіді практичної роботи ми помітили, що навіть у хворих з запаленням лейкоцитоз спостерігався з меншою частотою, ніж лейкопенія. Багато клініцистів звертали увагу на особливості реактивності хворих з лейкопеніями (Lalesari P. уt al., 1989; Радисюк М.Г., 1996; Сысоева Е.П., 2001). Ми назвали цю реакцію неповноцінною адаптацією та виділили як окремий тип реакцій низького рівня реактивності. Більш того, власні експериментальні дослідження показали, що така ж адаптаційна реакція була виявлена і у щурів, причому розвивалась вона лише в тварин, які отримували препарати, зокрема, ібупрофен, та сульфаніламід. У таких щурів спостерігалась низька маса надниркових залоз, мікроскопічні ознаки дегенерації тимуса та невисока його маса. Кореляційні зв'язки між імунокомпетентними органами та клітинами периферійної крові часто були протилежними за напрямками, ніж при інших реакціях.

Реакція неповноцінної адаптації часто виявлялась у хворих з внутрішньою патологією (табл. 2). Вона займала третє місце після стрес-реакції та орієнтування, зустрічалась в усіх вікових групах з частотою від 8±4% до 23±4% (рис. 2), але не виявлялась у здорових.

У хворих з реакцію неповноцінної адаптації незалежно від патології спостерігалась перевага гіпокоагуляції у фазах протромбіназоутворення та тромбіноутворення, тоді як у фазі фібриноутворення - гіперкоагуляція. Ця реакція супроводжувалась зміною гормонів щитовидної залози: Т3 був істотно нижчим, ніж при реакціях Ор та ПА (0,76±0,22 нг/мл, 1,44±0,16 нг/мл, 1,39±0,22 нг/мл, р1<0,05, р2<0,05), а Т4 був мінімальним серед усіх типів реакцій (41,6±5,4 нг/мл) (рис. 4). Нервова система характеризувалась високим рівнем реактивної тривожності та тривожності особистості, активною симпатичною ланкою.

За нашими даними, на фоні реакції неповноцінної адаптації будь-яка патологія внутрішніх органів перебігає важче, частіше виникають ускладнення, хворі лікуються триваліше. Під час ремісії у хворих з бронхолегеневою патологією показники функції зовнішнього дихання були істотно меншими, ніж при інших реакціях. У хворих на ішемічну хворобу серця та гіпертонічну хворобу з реакцією неповноцінної адаптації виявлено велику кількість кореляційних зв'язків індексу адаптації з параметрами гемодинаміки, що може бути свідченням напруження роботи серцево-судинної системи. Після курсу лікування хворих на хронічні гастрити, функціональну диспепсію та цирози печінки спостерігалось зростання частоти виявлення реакції неповноцінної адаптації. Функціональні показники у хворих з патологією нирок на фоні реакції неповноцінної адаптації були гіршими, ніж при інших типах адаптаційних реакцій. Реакція неповноцінної адаптації частіше супроводжувала цукровий діабет І типу, ніж П типу, переважно виявлялась у пацієнтів молодого віку.

Окремою самостійною адаптаційною реакцією ми вважаємо реакцію переактивації, місце якої досі було не визначеним. Ця реакція також спостерігалась лише в експериментальних тварин, які отримували препарати. У щурів з реакцією переактивації ми виявили ознаки виснаження ендокринної функції тимуса, напруження імунної та ендокринної систем за кореляційними зв'язками, які також часто були протилежними, ніж при інших типах реакцій. При переактивації спостерігалась мінімальна маса тимуса та досить висока маса наднирників.

На відміну від реакцій НА, С та Ор, реакція переактивації виявляється рідко (від 0 до 13±9 %) (табл. 2), з віком питома вага її меншає.

Виявлена нами в експерименті висока маса наднирників корелювала з тенденцією до зростання кортизолу крові до максимального значення серед усіх реакцій (405,0±60,0 нмоль/л). Це супроводжувалось зменшенням активності щитовидної залози: тироксин був істотно меншим, ніж при Ор та СА (відповідно 61,3±7,0 нг/мл, 86,2±9,1 нг/мл та 88,3±8,5 нг/мл, р1<0,05, р2<0,05) (рис. 4). Нервова система реакції переактивації характеризувалась найвищою втомлюваністю та агресивністю на фоні мінімальної активності та працездатності (табл. 1), перевагою симпатичної інервації. Реакція переактивації найчастіше супроводжувала хвороби щитовидної залози, хронічні гастрити та функціональні диспепсії (табл. 2). Після лікування питома вага реакції переактивації істотно не змінилась.

Обидва ці типи адаптаційних реакцій перебігають на низькому рівні реактивності, свідченням чого є ознаки напруження лейкоформули (лейкопенія, лімфоцитоз, моноцитопенія, моноцитоз, еозинопенія та еозинофілія). Можливо, тому реакції неповноцінної адаптації та переактивації виявились подібними між собою за характеристиками запалення та параметрами діяльності імунної системи. При обох типах реакцій рівень СРБ був істотно меншим, ніж при інших реакціях.

Таблиця 2 - Частота виявлення адаптаційних реакцій у 1345 хворих з різною патологією внутрішніх органів до лікування (%)

Примітка. Розбіжність істотна порівняно із С, Ор, СА, ПА,ППА.

Сіалові кислоти (як маркер регенерації) виявились низькими, тоді як серомукоїди (маркер деструкції) - високими. Конфігурації імунограм обох реакцій відповідають “переактиваційному типу”.

Припускаємо, що реакції неповноцінної адаптації та переактивації розвиваються у випадках, коли вимога до організму не відповідає його реакції: або слабка відповідь на сильний комплексний адаптаційний фактор, або сильна надмірна відповідь на слабкий за силою подразник.

Звертає увагу факт, що реакції переактивації та неповноцінної адаптації виникали в експерименті в тварин, які отримували нестероїдні протизапальні препарати чи сульфаніламід. Отже, вони можуть виникати у хворих як відповідь на застосування медикаментів. Це слід враховувати при призначенні медикаментів, особливо пацієнтам похилого віку та у важкому стані.

Таким чином, адаптаційні реакції стресу, переактивації та неповноцінної адаптації є подібними, що дозволяє ці типи адаптаційних реакцій можна об'єднати поняттям „дистрес”. До сприятливих типів загальних адаптаційних реакцій, які об'єднуються в „еустрес”, ми відносимо реакції спокійної та підвищеної активації.

Сприятливі та несприятливі типи адаптаційних реакцій - це не тільки характеристика роботи усіх органів та систем, що зумовлює перебіг патології. Такі типи адаптаційних реакцій можуть бути критеріями р е м і с і ї хронічної патології внутрішніх органів. Вважаємо, що у хворих з патологією внутрішніх органів слід розрізняти повну, неповну (часткову) та неповноцінну ремісію (Радченко О.М., 1999). Повна ремісія характеризується зникненням клінічних проявів хвороби, стабільною нормалізацією лабораторних та функціональних показників та розвитком реакцій еустресу - спокійної та підвищеної активації високих рівнів реактивності. На жаль, про повну ремісію можна говорити лише у 18% пацієнтів.

При неповній (частковій) ремісії ознаки клінічного покращення супроводжуються розвитком реакції орієнтування, реакцій активації низького рівня реактивності та, ймовірно, стресу високого рівня. Така неповна ремісія спостерігалась у 72% хворих. Неповноцінна ремісія характеризується зникненням клінічних ознак на фоні реакцій дистресу, що зумовлює короткочасність та нестійкість такої ремісії. Неповноцінна ремісія спостерігалась у 10% обстежених хворих, які потребують подальшого спостереження та, можливо, реабілітаційних заходів.

Усі типи загальних неспецифічних адаптаційних реакцій зустрічались у хворих з патологією внутрішніх органів (рис. 1), однак частота їх виявлення залежала від патології (табл. 2).

Хвороби внутрішніх органів мали особливості п е р е б і г у залежно від типу адаптаційної реакції. Хвороби органів дихання у гострому періоді частіше виникали на фоні стрес-реакції та реакції орієнтування. Лише у кожного десятого хворого спостерігався фізіологічний тип адаптації із задовільним станом її механізмів. З формуванням патофізіологічного типу адаптації погіршувались показники функції зовнішнього дихання.

У хворих на ішемічну та гіпертонічну хвороби частіше зустрічались реакції стресу (26±8%) та орієнтування (26±8%). Після лікування частота реакції спокійної активації істотно зменшилась, що зумовлює необхідність пошуку інших терапевтичних підходів. Реакція підвищеної активації супроводжувалась максимальними значеннями гемодинамічних показників. Реакція неповноцінної адаптації відрізнялась від інших за кількістю та напрямками зв'язків індексу адаптації з параметрами гемодинаміки.

Хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки часто перебігали на фоні реакції орієнтування (31±8%). У старших за віком пацієнтів та у хворих з тривалим перебігом виразки зростала частота стрес-реакції та неповноцінної адаптації. Після лікування хворих із стресом та неповноцінною адаптацією виявлялися позитивні зміни лейкограми. Серед хворих з важкими ураженнями печінки найчастіше виявлялася стрес-реакція (56±9%), яка не мінялася впродовж стаціонарного лікування.

Хвороби нирок супроводжувались утворенням усіх типів адаптаційних реакцій, але частіше - реакції орієнтування (39±7%). Розвиток сприятливих реакцій активації спостерігався в більш молодому віці, тоді як С, НА та ППА частіше виникали в осіб зрілого віку. При стресі та неповноцінній адаптації проявлялася тенденція до підвищення артеріального тиску. Стрес-реакція характеризувалася найбільшою кількістю ознак напруження лейкограми, що може бути проявом низького рівня реактивності та високої активності запалення.

У хворих на цукровий діабет І типу найчастіше виявлялися неповноцінна адаптація (28±5%) та стрес (21±5%). Цукровий діабет ІІ типу частіше супроводжувався стрес-реакцією (46±4%). Синдром діабетичної стопи переважно виникав на фоні С та Ор. Гіпохолестеринемія частіше зустрічалася при цукровому діабеті І типу.

У хворих з медикаментозною, харчовою, пилковою та побутовою алергією частіше спостерігалися стрес (31±11%), орієнтування (16±8%) та неповноцінна адаптація (16±8%). Серед усіх 1345 обстежених хворих стрес-реакція найчастіше виявлялась у хворих на гнійні процеси, ураження судин та важкі хвороби печінки.

Таким чином, загальні неспецифічні адаптаційні реакції зумовлюють виникнення та перебіг хвороб внутрішніх органів, дозволяють оцінити ефективність терапії та своєчасно її корегувати, виступають критеріями ремісії хронічної патології внутрішніх органів, є універсальною відповіддю не тільки хворого, але і здорового організму на фактори зовнішнього та внутрішнього середовищ. Вони складають єдиний універсальний загальний адаптаційний синдром, який забезпечує життєздатність кожного організму.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та вирішення наукової проблеми - структури, функції та ролі загального адаптаційного синдрому в процесі гомеостазу та розвитку внутрішньої патології. Нове вирішення наукової проблеми полягає у визначенні провідної ролі загальних неспецифічних адаптаційних реакцій для виникнення та перебігу хвороб внутрішніх органів, що дає можливість керувати процесом лікування внутрішньої патології. На цій підставі доводиться необхідність визначення типу адаптаційної реакції як критерію індивідуальної відповіді організму. Виникнення хвороб внутрішніх органів залежить передовсім від стану організму на момент дії етіологічного фактору. Перебіг хвороб та їх наслідки зумовлюються відповіддю організму на лікування та патогенний чинник, яка проявляється розвитком одного чи декількох послідовних типів адаптаційних реакцій.

1. Загальний адаптаційний синдром - універсальна відповідь організму на сукупність зовнішніх та внутрішніх факторів - забезпечує життєздатність людини чи тварини, проявляється загальними неспецифічними адаптаційними реакціями: стрес, орієнтування, спокійна та підвищена активація, переактивація, неповноцінна адаптація, які розвиваються на високому, середньому чи низькому рівні реактивності.

2. З віком хворих зростає питома вага стрес-реакції від 22% у молодих пацієнтів до 50% у хворих, старших 65 років. Частота реакцій орієнтування та спокійної активації практично однакова у різних вікових групах. Питома вага реакції підвищеної активації та переактивації зменшується у старших вікових групах, вони не зустрічаються у хворих старше 75 років. Реакція неповноцінної адаптації виявляється в усіх вікових групах.

3. Розмах коливань кількості формених елементів крові мінімальний о 900 годині, що доводить адекватність визначення типу реакції ранком. Несприятливі типи адаптаційних реакцій (стрес та неповноцінна адаптація) виявились більш стійкими в часі, ніж сприятливі: через 24 год. стрес переважно не змінювався (59±2%), або переходив у неповноцінну адаптацію (10±1%) чи реакцію орієнтування (16±2%). Неповноцінна адаптація не змінювалась у 38±4% або переходила у стрес (29±4%).

4. У 88% здорових тварин контрольної групи спостерігались реакції спокійної та підвищеної активації, у 6% - стрес та у 6% - орієнтування. У тварин, які отримували медикаменти, крім основних чотирьох типів реакцій виявлялись ще переактивація та неповноцінна адаптація. Частота стрес-реакції, переактивації та неповноцінної адаптації зростає при прийомі нестероїдних протизапальних препаратів: аспірину - до 47%, ібупрофену - до 57%.

5. В експерименті стрес-реакція супроводжувалась низькими масами тимуса та наднирників, морфологічними ознаками атрофії тимуса, максимальною кількістю істотних кореляцій між масами органів, показниками крові та морфометричними даними тимуса. При реакції орієнтування маса наднирників була найбільшою. Спокійна активація супроводжувалась максимальною масою тимуса, мінімальною масою селезінки, ознаками переваги мінералокортикоїдної функції наднирників над глюкокортикоїдною. При реакції переактивації спостерігалась мінімальна маса тимуса та досить висока маса наднирників. Неповноцінна адаптація характеризувалась низькою масою надниркових залоз.

6. Гемостаз стрес-реакції характеризувався перевагою гіперкоагуляційних процесів та активацією антикоагулянтної активності. При реакції неповноцінної адаптації спостерігається перевага гіпокоагуляції у фазах протромбіназоутворення та тромбіноутворення та гіперкоагуляція у фазі фібриноутворення. У хворих з реакціями орієнтування та активації виявлено незначну перевагу гіпокоагуляційних процесів.

7. Загальні адаптаційні реакції відрізнялись за станом ендокринної системи. Реакція переактивації характеризувалась найвищим кортизолом крові (у межах норми) та істотно меншим рівнем тироксину, ніж при орієнтуванні та спокійній активації. Пригнічення секреції щитовидної залози (мінімальний рівень Т3 та Т4) спостерігалось при реакції неповноцінної адаптації.

8. Синдром системної запальної відповіді має різну інтенсивність залежно від типу адаптаційної реакції. Подібними характеристики запалення були при стресі та реакції орієнтування, при спокійній та підвищеній активації, при переактивації та неповноцінній адаптації. Рівень СРБ істотно менший за умов переактивації та неповноцінної адаптації. Сіалові кислоти та серомукоїди змінюються у протилежних напрямках: сіалові кислоти (як маркер регенерації) низькі при неповноцінній адаптації та переактивації, серомукоїди (маркер деструкції) - високі при цих типах реакцій і при стресі.

9. Нервова система при стресі характеризувалась максимальними значеннями тривожності та пригніченості, незначною перевагою симпатичної симптоматики. Реакція орієнтування супроводжувалась найгіршим сном та найнижчою працездатністю на фоні максимальної агресивності. Реакція спокійної активації призвела до істотного збільшення апетиту та активності парасимпатичної ланки, що наближує її до вегетативної ейтонії. В осіб з підвищеною активацією були максимальні значення активності, оптимізму, працездатності, в той час як тривожність, пригніченість та втомлюваність - мінімальні. Переактивація характеризувалась найвищими втомлюваністю та агресивністю на фоні мінімальної активності та працездатності, перевагою симпатичної інервації.

10. Імунограми стрес-реакції та орієнтування відповідали супресивному типу, спокійної активації - нормальному, підвищеної активації - активаційному, переактивації та неповноцінної адаптації - переактиваційному. Формули розладів імунної системи стрес-реакції та неповноцінної адаптації включали найбільшу кількість компонентів. У осіб з реакцією спокійної активації не виявлено розладів імунної системи.

11. У хворих з патологією внутрішніх органів спостерігались усі типи загальних неспецифічних адаптаційних реакцій: стрес 31±1%, орієнтування 26±1%, спокійна активація 15±1%, підвищена активація 6±1%, переактивація 5±1%, неповноцінна адаптація 17±1%. Частота виявлення адаптаційних реакцій змінювалась залежно від патології та важкості її перебігу.

12. Стрес-реакцію, переактивацію та неповноцінну адаптацію можна вважати дистрес-реакціями, які є несприятливими для перебігу хвороб. З боку нервової системи виявляються висока тривожність, агресивність, перевага симпатичної іннервації; ендокринної системи - змінена секреція наднирників, низький рівень гормонів щитовидної залози; імунної системи - пригнічення чи надмірна активація клітинної ланки, зміна рівня імуноглобулінів; запалення - гіперреактивна або гіпореактивна відповідь; гемостазу - схильність до гіперкоагуляції; клініки - у старших за віком хворих, при важкому перебігу хвороби, часті ускладнення, у стадії ремісії зберігаються функціональні зміни.

13. Реакції спокійної та підвищеної активації відносяться до реакцій еустресу. З боку нервової системи виявляється низька тривожність, високий оптимізм, тенденція до вегетативної ейтонії; ендокринної системи - помірно високий кортизол, висока секреція щитовидної залози; імунної системи нормальний та активаційний типи імунограми, відсутність розладів; запалення - висока бактерицидність, незначна продукція цитокінів, перевага регенерації; гемостазу -нормальний тип гемостазіограми; клініки - виявлення в молодому віці, перевага при неважкій патології, у стадії ремісії відсутні функціональні розлади.

14. Адаптаційні реакції можуть бути критеріями ремісії: повної, часткової або неповноцінної. Повна ремісія (18% пацієнтів) характеризується зникненням клінічних проявів, стабільною нормалізацією лабораторних та функціональних показників, розвитком реакцій спокійної та підвищеної активації високих рівнів реактивності. При частковій ремісії (72% хворих) ознаки клінічного покращення супроводжуються реакціями орієнтування та активації низького рівня реактивності. Неповноцінна ремісія (10% хворих) відзначається зникненням клінічних ознак на фоні стресу, переактивації чи неповноцінної адаптації.

15. Розвиток загальних неспецифічних адаптаційних реакцій не залежить від нозології, супроводжується функціональними змінами ураженої системи, у першу чергу - серцево-судинної, печінки та нирок. Важкі хвороби переважно перебігають на фоні дистрес-реакцій. Перебіг хвороб внутрішніх органів має особливості відповідно до характеру адаптаційної реакції.

16. Загальні адаптаційні реакції дозволяють здійснювати медичне прогнозування. За умов розвитку дистрес-реакцій існує висока ймовірність у хворих з хворобами нирок - протеїнурії (0,90), у хворих на гепатити та цирози - вираженої печінкової недостатності (0,87), у хворих на стенокардію - недостатності кровообігу (0,71). При еустрес-реакціях ймовірність цих розладів істотно менша: протеїнурії при хворобах нирок - 0,14, печінкової недостатності у хворих на гепатити та цирози - 0,17, недостатності кровообігу у хворих на стенокардію - 0,07.

17. Визначення типу загальної неспецифічної адаптаційної реакції може бути використане для оцінки стану хворого та ступеня важкості хвороби, ефективності терапії в динаміці, визначення впливу медикаментів, прогнозування перебігу хвороби та ймовірності ускладнень, виявлення критеріїв повної чи часткової ремісії, ранжування хворих та здорових осіб по групах, визначення стану здорової людини.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Тип загальної неспецифічної адаптаційної реакції можна визначати за лімфоцитами та їх співвідношенням до сегментоядерних нейтрофілів - індексом адаптації. Критерії адаптаційних реакцій: а) стрес-реакція - лімфоцити менше 20 %, індекс адаптації менший 0,3; б) реакція орієнтування - лімфоцити 20 - 28 %, індекс адаптації 0,31 - 0,50; в) реакція спокійної активації - лімфоцити 28 - 33 %, індекс адаптації 0,51 - 0,7; г) реакція підвищеної активації - лімфоцити 34 - 45 %, індекс адаптації 0,71 - 0,90; д) реакція переактивації - лімфоцити вище 45 %, індекс адаптації вище 0,90; е) реакція неповноцінної адаптації - лейкоцити периферійної крові 4,0х109/л та менше.

2. Про перебіг адаптаційної реакції на низькому рівні реактивності свідчить поява трьох чи більше ознак напруження в лейкограмі або відхилення одного з параметрів крові третього-четвертого ступенів (більше ніж на 66%). Низький рівень реактивності вказує на недостатню активацію захисних резервів організму, часткову чи неповноцінну ремісію, недостатню ефективність терапії.

3. До ознак напруження відносяться: а) збільшення загальної кількості лейкоцитів більше 8,0х109/л; б) зміни відносного вмісту клітинних популяцій периферійної крові (паличкоядерних нейтрофілів, моноцитів та еозинофілів) у бік зменшення чи збільшення; в) поява плазматичних клітин, юних нейтрофілів чи мієлоцитів, токсогенна зернистість нейтрофілів; г) зниження чи підвищення холестеролу периферійної крові.

4. Виявлення загальних адаптаційних реакцій стресу, переактивації та неповноцінної адаптації (дистрес) у здорових осіб свідчить про стан передхвороби. Дистрес-реакції в хворих є проявом несприятливого перебігу, поганого прогнозу, ускладнень. У таких пацієнтів слід переглянути терапію. Несприятливі типи адаптаційних реакцій виступають критеріями неповної ремісії хронічної патології.

5. Загальні неспецифічні адаптаційні реакції спокійної та підвищеної активації (еустрес) фізіологічні для здорових осіб. У хворих з патологією внутрішніх органів вони виступають критеріями достатньої ефективності терапії, сприятливого прогнозу, повної клініко-лабораторної ремісії.

6. Контрольною групою для порівняння усіх параметрів мають бути здорові чи хворі особи тільки з таким же типом загальної адаптаційної реакції. То саме відноситься до експериментальних тварин, які мають бути згруповані з врахуванням типу адаптаційної реакції.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Радченко О.М. Порівняльна характеристика впливу аспірину та ібупрофену на периферичну кров та імунокомпетентні органи в експерименті // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. - 1998. - № 3-4. - С. 19 - 22.

2. Радченко О.М. Кореляційні зв'язки між тимусом, селезінкою та наднирковими залозами при різних типах адаптаційних реакцій в експерименті // Актуальні проблеми медицини, біології, ветеринарії і сільського господарства. - Львів, 1998. - С. 175 - 176.

3. Радченко О.М. Загальні адаптаційні реакції при ремісії хронічних неспецифічних хвороб органів дихання // Львівський медичний часопис (AML). - 1999. - № 2. - С. 14 - 18.

4. Радченко О.М. Кореляційні зв'язки між морфометричними показниками імунокомпетентних органів, надниркових залоз і клітинами периферичної крові при різних типах адаптаційних реакцій в експерименті // Фізіологічний журнал. - 2000. - Т. 46, № 3. - С. 22 - 25.

5. Радченко Е.М. Общие неспецифические реакции и возраст // Проблемы старения и долголетия. - 2001. - Т. 10, № 2. - С. 136 - 140.

6. Радченко О.М. Добові та річні ритми загальних неспецифічних адаптаційних реакцій // Медична реабілітація, курортологія, фізіотерапія. - 2001. - Т. 28, № 4. - С. 6 - 8.

7. Радченко О.М. Тип адаптаційної реакції як критерій стану хворого з хірургічною патологією // Врачебная практика. - 2001. - № 6. - С. 59 - 62.

8. Радченко О.М. Загальні адаптаційні реакції у хворих з патологією щитовидної залози // Укр. медичний альманах. - 2002. - № 5. - С. 118 - 121.

9. Радченко О.М. Виявлення адаптаційних реакцій у хворих з патологією нирок // Вісник проблем біології і медицини. - 2002. - № 11-12. - С. 12 - 16.

10. Радченко О.М. Адаптаційні процеси у хворих на бронхолегеневу патологію // Буковинський медичний вісник. - 2003. - Т.7, № 1. - С. 158 - 162.

11. Радченко О.М. Загальні неспецифічні адаптаційні реакції у хворих з негоспітальною пневмонією // Укр. медичний часопис. - 2003. - Т. 35, №3. - С. 116 - 118.

12. Радченко О.М. Загальні неспецифічні адаптаційні реакції у хворих з патологією шлунка та дванадцятипалої кишки // Практична медицина. - 2003. - Т.9, № 3. - С. 37 - 39.

13. Радченко О.М. Тривожність та тип загальної неспецифічної адаптаційної реакції у хворих з внутрішньою патологією // Укр. вісник психоневрології. - Харків, 2003. - Т.11, вип. 2 (35). - С. 60 - 62.

14. Действие пентоксила, ибупрофена и ацетилсалициловой кислоты на тимус, селезенку и надпочечники в эксперименте / Панчишина М.В., Согомонян А.И., Радченко Е.М., Замулко А.А. // Антибиотики и химиотерапия. - 1991. - Т. 36, № 11. - С. 27 - 30. Здобувачем проведено годування тварин медикаментами, евтаназія та забір органів, виготовлення мазків крові, статистична обробка та аналіз матеріалу.

15. Кордіяк А.Ю., Радченко О.М. Форми адаптаційної реакції при системних розладах у пацієнтів з металевими зубними протезами // Львівський медичний часопис. - 1999. - № 3. - С. 32 - 36. Здобувач - визначення адаптаційних реакцій, аналіз та узагальнення значення порушень адаптації.

16. Радченко О.М., Жакун І.Б., Панчишина М.В. Адаптаційні реакції та важкі ураження печінки // Сборник научных трудов: Вирусные гепатиты с парентеральным механизмом передачи возбудителей и их исходы. - Киев, 2001. - С. 214 - 217. Здобувачем обстежено хворих, визначено адаптаційні реакції, проведено аналіз та узагальнення результатів.

17. Панчишина М.В., Радченко О.М. Стан периферичної крові та органів імунної системи при різних адаптаційних реакціях в експерименті // Фізіологічний журнал. - 2002. - Т. 48, № 6. - С. 60 - 65. Здобувачем проведено забір органів, виготовлення мазків крові, статистична обробка та аналіз матеріалу.

18. Радченко О.М., Панчишин М.В. Вплив деяких медикаментів на формування загальних адаптаційних реакцій та тимус в експерименті // Ліки. - 2002. - № 3-4. - С. 87 - 90. Здобувачем проведено забір органів, виготовлення мазків крові, статистична обробка та аналіз матеріалу.

19. Радченко О.М., Жакун В.М. Психо-емоційний стан та тип загальної неспецифічної адаптаційної реакції // Укр. медичний альманах. - 2003. - № 1. - С. 99 - 101. Здобувач - ідея, визначення типу психо-емоційного стану, висновки.

20. Радченко О.М., Королюк О.Я., Сироїд Н.В. Особливості перебігу цукрового діабету при різних типах загальних неспецифічних адаптаційних реакціях // Галицький лікарський вісник. - 2003. - Т.10, № 3. - С. 68 - 72. Здобувач - обстеження пацієнтів, статистична обробка, висновки.

21. Радченко О.М., Панчишин М.В., Королюк О.Я. Загальні неспецифічні адаптаційні реакції та параметри клітинного імунітету // Експериментальна фізіологія та клінічна біохімія. - 2003. - № 3. - С. 72 - 78. Здобувачем проведено набір фактичного матеріалу, обговорення, висновки.

22. Радченко О.М., Панчишин М.В. Значення реакції неповноцінної адаптації у клініці внутрішніх хвороб // Укр. медичний альманах. - 2003. - Т.6, № 4. - С. 123 - 126. Здобувач - обстеження хворих, статистична обробка, обговорення.

23. Радченко О.М. Оцінка повної, неповної та неповноцінної ремісії з використанням адаптаційних реакцій. - Інформаційний лист. - Київ, 2003.

24. Панчишин М.В., Радченко О.М. Адаптаційні реакції як метод оцінки несприятливого впливу медикаментів. - Інформаційний лист. - Київ, 2003.

25. Радченко О. Скринінг системи згортання при адаптаційних реакціях активації та стресу // Матеріали республіканської науково-практичної конференції “Роль загально практикуючого лікаря у розв'язанні проблем профілактики неінфекційних захворювань”. - 19-20 вересня 1997. - Харків, 1997. - С. 112-113.

26. Радченко О. Визначення стану здоров'я з точки зору теорії адаптації // Укр. медичні вісті. - 1998. - Т. 2. - № 1-2. - Ч. 1. - С. 214.

27. Радченко О.М. Тип адаптаційної реакції як критерій відповіді організма на запалення при ревматоїдному артриті // Матеріали ХІV з'їзду терапевтів України. - Київ, 1998. - С. 317 - 318.

28. Радченко О.М. Загальні адаптаційні реакції та відповідь на ревматичне запалення // Укр. ревматологічний журнал. Матеріали Ш національного конгресу ревматологів України. - 2001, Додаток. - С.16.

29. Радченко О.М. Використання адаптаційних реакцій для визначення перебігу хронічної патології // Вісник Вінницького державного медичного університету. - 2003. - Т. 1, № 1. - С. 211.

30. Радченко О.М. Кортизол як маркер гострого та хронічного стресу // Тези пленуму правлення асоціації ендокринологів України. - Львів, 2003. - С. 96.

31. Радченко О.М. Загальні неспецифічні адаптаційні реакції як критерії ремісії хронічної патології // Тези доп. VП з'їзду ВУЛТ, Тернопіль, 2003. - Укр. медичні вісті. - 2003. - Т.5, № 1. - С. 225.

32. Запалення, ревматичні хвороби і протизапальні препарати / Панчишина М.В., Олійник С.Ф., Бевз В.П., Зілинська З.С., Жук Н.С., Замулко А.О., Іванів Ю.А., Козлова І.О., Крамаренко Ю.В., Скороход Н.І., Радченко О.М. // Медицина і фармація - досягнення і перспективи: Тези доповідей. - Львів, 1990. - С. 102. Здобувачем підібрано групу хворих, визначено тип адаптаційної реакції, проаналізовано вплив медикаментів.

33. Ендоекологія - сучасні проблеми і методологічні підходи до вивчення /Панчишин Ю., Радченко О., Троценко О., Комариця О., Савків А., Панчишина М. // „Медико-біологічні проблеми адаптації в сучасних умовах існування організму”. - Матеріали семінару - симпозіуму 14-16.3.95. - Львів, 1995. - С.11. Здобувачем налагоджено методики визначення адаптаційних реакцій, узагальнено матеріал.

34. Cellular immunity and sterols in nonatopic chronical asthma patients / Panchyshyn J., Panchyshyn M., Al-Qdeimat Y., Radchenko E., Kazmirchuk T. // Final programme and abstract book 6 Interscience World Conferention on Inflammation, Antirheumatics, Analgesics, Immunomodulators. - Geneva, 1995. - P. 71. Здобувачем підібрано групу хворих, обстежено їх, проаналізовано стан імунітету хворих на бронхіальну астму.

35. Радченко О., Панчишин Ю., Будзінський В. Показники периферичної крові у визначенні типів адаптаційних реакцій в нормі та при деякій патології // Геоінформаційний моніторинг навколишнього середовища: Збірник тез міжнародного симпозіуму. - Алушта, 1996. - С. 84 - 86. Здобувачем налагоджено методику визначення типу адаптаційної реакції, підібрано групи хворих з різною патологією, проведені узагальнення та висновки.

36. Особенности состава липидов крови у больных бронхиальной астмой /Панчишина М.В., Радченко Е.М., Панчишин Ю.М., Войцехович Л.М., Гайворонская Г.И. // Проблемы патологи в эксперименте и клинике. - Львов, 1991. - С.22.

37. Адаптаційні реакції хворих ревматизмом / Панчишин М.В., Бевз В.П., Радченко О.М., Федорів Я.М. // Науково-методичні аспекти фізіології. - Львів, 1993. - С. 64 - 65. Здобувачем підібрано групу хворих, визначено тип адаптаційної реакції.

38. Радченко О.М., Федорів Я.М. Адаптаційні реакції при обструктивних захворюваннях органів дихання // Експериментальна та клінічна фізіологія. - Львів, 1995. - С. 326 - 327. Здобувачем обстежено хворих, визначено адаптаційні реакції, узагальнено результати.

39. Адаптаційні реакції у хворих з патологією внутрішніх органів / Радченко О.М., Будзінський В.П., Ільчук М.П., Панчишина Ю.М. // Збірник наукових праць лікарів ПрикВО. - Львів, 1997. - С. 61 - 62. Здобувачем налагоджено методики визначення адаптаційних реакцій, аналіз матеріалу.

АНОТАЦІЯ

Радченко О.М. Адаптаційні реакції, їх значення у клініці внутрішніх хвороб. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.02 - внутрішні хвороби. - Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України. - Київ, 2004.

Дисертація присвячена проблемі вивчення загальних неспецифічних адаптаційних реакцій та їх впливу на виникнення та перебіг патології внутрішніх органів. У роботі вивчались характеристики діяльності нервової, ендокринної, імунної систем, запалення, гемостазу при різних типах адаптаційних реакцій, перебіг хвороб дихальної, серцево-судинної, травної, видільної систем залежно від адаптаційних реакцій, експериментальні характеристики реакцій. Встановлено, що реакції стресу, переактивації, неповноцінної адаптації являть собою несприятливі типи (дистрес), які відрізняються від спокійної та підвищеної активації. У дисертації розвивається новий напрямок - універсальність та цілісність адаптації організму до суми факторів зовнішнього та внутрішнього середовищ. Обґрунтовано теоретично та підтверджено практично доцільність використання адаптаційних реакцій для оцінки стану реактивності хворого та ефективності терапії.

Ключові слова: загальний адаптаційний синдром, стрес, орієнтування, активація, переактивація, неповноцінна адаптація, критерії терапії.

Радченко Е.М. Адаптационные реакции, их значение в клинике внутренних болезней - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.02 - внутренние болезни. - Киевская медицинская академия последипломного образования им. П.Л.Шупика МЗ Украины. - Киев, 2004.

Диссертация посвящена проблеме изучения общих неспецифических адаптационных реакций и их влияния на внутреннюю патологию. Исследованы параметры нервной, эндокринной, иммунной систем, воспаления, гемостаза при разных реакциях, течение болезней дыхательной, сердечно-сосудистой, пищеварительной, выделительной систем в зависимости от адаптационных реакций, экспериментальные характеристики реакций. Установлено, что реакции стресса, переактивации, неполноценной адаптации представляют собой неблагоприятные типы (дистрес), которые отличаются от спокойной и повышенной активации. В диссертации развивается новое направление - универсальность и целостность адаптации организма к сумме факторов внешней и внутренней среды. Обоснована теоретически и подтверждена практически целесообразность использования адаптационных реакций для оценки состояния реактивности больного и эффективности терапии.

Ключевые слова: общий адаптационный синдром, стресс, ориентировка, активация, переактивация, неполноценная адаптация, критерии терапии.

Radchenko O.M. The adaptational reactions, their value in internal diseases. - Manuscript.

Dissertation for obtaining the scientific Degree of Doctor of Medical Sciences in speciality 14.01.02 - Internal Diseases. - Kyiv Medical Academy for Postgraduate Education named after P.L.Shupyk Ukrainian Ministry of Public Health. - Kyiv, 2004.

Dissertation is dedicated to the problem of general adaptational syndrome structure and role in the internal pathology origin and trend was investigated. This problem was solved through the experimental investigation of adaptational reactions, the peculiarities of the central nervous, immune, endocrine systems work, the characteristics of hemostasis, inflammation, and lipid metabolism to the clinical application in the internal pathology. Were described the following kinds of general adaptational reactions: stress, orientation, quiet activation and raised activation. According to our experimental data, in control group of rats few general adaptational reactions were revealed: stress (6±6%), orientation (6±6%), quiet activation (41±12%), and raised activation (47±12%). Detection of quiet and raised activation in 88% of animals is the sign that these types of general adaptational reactions are physiologic for healthy animals without external influences, though the use of medications resulted in appearance of another types of general adaptational reactions (defective adaptation, overactivation).

Six types of general adaptational reactions were revealed in patients with internal diseases: stress (31±1%), orientation (26±1%), quiet activation (15±1%), raised activation (6±1%), overactivation (5±1%), and defective adaptation (7±1%). Incidence of stress-reaction increased with patients' age. Quiet and raised activation (as favourable types of general adaptational reactions) incidence was diminishing in older patients.

General non-specific adaptational reactions were distinguished by the nervous system condition. Stress-reaction was characterized by high anxiety (reactive, personal, psychologic), by pessimism, depression, irritability, activity decrease and small prevalence of sympathic innervation. Reactive and personal anxieties in patients with orientation were minimal. Nervous system in patients with quiet activation showed anxiety decrease, optimism augmentation, sleep and appetite improvement. Raised activation was accompanied by highest levels of activity, optimism, long-term ability to work with minimal values of depression, anxiety and fatigue.

The main endocrine system parameters were different in dependence of general adaptational reactions. Blood cortisol was lowest in patients with stress-reaction and orientation. Some patients had increased level of cortisol. We consider the cortisol level as the marker of stress acuteness. Blood cortisol increase is the sign of acute stress, whereas cortisol decrease is pointing out to chronic stress. Blood threeiodthyronine level was minimal in patients with defective adaptation (0.76±0.20 ng/ml). Serum thyroxin in overactivation and defective adaptation was reliably lower than in other general adaptational reactions (61.3±7.0 ng/ml and 41.6±5.4 ng/ml). Therefore general adaptational reactions of overactivation and defective adaptation are characterized by high cortisol secretion and low thyroid hormones level.

Immune system parameters of reactions were different too. General non-specific adaptational reactions had different formulas of immune system upset. Stress-reaction was characterized by the following: Lgen 2-, Tlgen 2-, LTI 3+, Blgen2- ,(where digitals and plus or minus mean degree and directions of changes, Lgen - general lymphocytes, Tlgen and Blgen - general T- and B-lymphocytes, LTI - leuko-T-index). Formula for orientation contented only Blgen2- , (where Blgen - general B-lymphocytes). Formula of immune system upset for quiet activation did not exist. Raised activation was described with the following formula: Lgen2+, IR2- , (where Lgen - general lymphocytes, IR - index of immune response). Overactivation was characterized by Lgen3+, Tlgen3+, LTI2- , (where Lgen - general lymphocytes, Tlgen - general T-lymphocytes, LTI - leuko-T-index). Defective adaptation was accompanied with Leuk2-, Lgen2-, Tlgen2-, Blgen2- , (where Leuk - leukocytes, Lgen - general lymphocytes, Tlgen and Blgen - general T- and B-lymphocytes).

Inflammation peculiarities in patients with stress-reaction were detected as monocyte activation, phagocyte activity depression and multiple correlations between acute phase reactants. Low level of C-reactive protein and sialic acids and high level of seromucoids were revealed in patients with defective adaptation and overactivation. Inflammation in patients with quiet and raised activation was characterized by normal monocyte and neutrophil levels, sialic acids increase (as renewal marker).

Stress-reaction and defective adaptation were accompanied by hypercoagulation. Normal type of hemostasiogram was detected in patients with both activation reactions.

General non-specific adaptational reactions of stress, defective adaptation and overactivation have a common peculiarity, they are considered as distress-reactions. Distress-reactions are the criteria of defective or particular remission. Reactions of quiet and raised activation are eustress-reactions. Eustress-reactions are the criteria of complete remission. Internal diseases had some peculiarities in the trend and prognosis according to the general non-specific adaptational reactions type.

Key words: general adaptational syndrome, stress, orientation, activation, overactivation, defective adaptation, criteria of therapy.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

С - стрес

ОР - орієнтування

СА - спокійна активація

ПА - підвищена активація

ППА - переактивація

НА - неповноцінна адаптація

Лзаг - загальна кількість лімфоцитів

Тлзаг - загальна кількість Т-лімфоцитів

ЛТІ - лейко-Т-індекс

Влзаг - загальна кількість В-лімфоцитів

ІВ - індекс ефекторної відповіді

Лейк - загальна кількість лейкоцитів

Размещено на Allbest.ru