главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество Коллекция рефератов Otherreferats
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Клінічна і біологічна смерть. Реанімація

Раптова та передбачувана зупинка життєдіяльності (смерть). Етапи тривалого процесу вмирання. Ознаки клінічної смерті. Застосування методів оживлення, біологічна смерть. Характеристика стадій серцево-легенево-мозкової реанімації, її поетапне проведення.

Рубрика: Медицина
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 26.03.2012
Размер файла: 30,6 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Загальні основи патології
Предмет і завдання патологічної фізіології і анатомії. Регулювання патологоанатомічної служби. Поняття про здоров’я та хворобу, зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні) її причини. Смерть, її форми, стадії, ознаки, способи оживлення організму.
реферат [26,3 K], добавлена 21.11.2009

2. Умирание и смерть
Междисциплинарное рассмотрение непосредственных причин умирания как предмет танатологии. Клиническая смерть: обратимый процесс умирания. Понятие терминальных состояний. Смерть и умирание как психологическая проблема. Анализ феноменов сна и эпилепсии.
презентация [266,1 K], добавлена 03.02.2010

3. Внезапная смерть: что нового?
Мониторирование ритма во время эпизодов внезапной смерти. Успешность реанимационных действий. Служба воздушной медицины. Программы ранней дефибрилляции. Профилактика у пациентов с факторами риска аритмической смерти и перенесших "клиническую смерть".
презентация [14,1 M], добавлена 23.10.2013

4. Внезапная смерть в спорте
Внезапная смерть вследствие занятий спортом как медицинская проблема. Статистика внезапной смерти в спорте. Профилактика внезапной кардиальной смерти. Виды травм и их лечение. Основные виды допинг-препаратов и их воздействие на организм спортсмена.
реферат [19,8 K], добавлена 10.01.2011

5. Жизнь и смерть: философский и медицинский взгляды, современные научные аспекты этих понятий
Биологические, философские и этические аспекты смерти, утверждение подлинных ценностей и обоснования смысла жизни. Сущность понятия "смерть". Послежизненные явления, категории трансформативных пост-эффектов. Власть врача над жизнью и смертью человека.
презентация [12,9 M], добавлена 04.04.2014

6. Клиническая смерть. Причины. Первая помощь
Понятие "клиническая смерть". Основные признаки клинической смерти. Первая медицинская помощь в случае клинической смерти. Сердечно-легочная реанимация. Искусственная вентиляция легких. Признаки успешной реанимации. Последствия клинической смерти.
реферат [29,4 K], добавлена 08.01.2014

7. Сердечно-легочная реанимация
Понятие терминального состояния, его сущность и особенности. Клиническая смерть и ее критерии, порядок диагностирования и методика восстановления жизнедеятельности. Искусственная вентиляция легких и непрямой массаж сердца. Признаки биологической смерти.
доклад [8,6 K], добавлена 29.04.2009

8. Аспекты возникновения внезапной сердечной смерти (ВСС)
Ишемическая болезнь сердца (ИБС) как ведущая причина смертности в развитых странах. Проблемы классификации ВСС, некоторые патоморфологические изменения. Взаимосвязь между ВСС и инфарктом миокарда. Догоспитальная внезапная смерть, ее прогнозирование.
статья [31,6 K], добавлена 24.09.2009

9. Смерть
Основные виды ненасильственной смерти. Недостоверные и достоверные признаки смерти. Методы исследования трупного материала и материала взятого при жизни больного. Классификация смертей. Патологоанатомическое и судебно-медицинское вскрытие трупа.
реферат [31,2 K], добавлена 02.06.2013

10. Расстройство здоровья и смерть от различных видов внешнего воздействия
Классификация повреждений по происхождению, их судебно-медицинское значение. Особенности и характер повреждений организма от действия механических, физических, химических факторов, при остром кислородном голодании. Первичные и вторичные причины смерти.
реферат [59,6 K], добавлена 25.01.2011


Другие работы, подобные Клінічна і біологічна смерть. Реанімація


Размещено на http://www.allbest.ru/

11

Клінічна і біологічна смерть. Реанімація

клінічна біологічна смерть реанімація

Зупинка життєдіяльності (смерть) може виникнути раптово (при нещасних випадках) чи передбачувано, як закономірний наслідок невиліковної хвороби.

При тривалому процесі вмирання відмічаються наступні етапи:

Передагонія. Фізіологічні механізми життєдіяльності організму знаходяться в стані декомпенсації: центральна нервова система пригнічена, можливий коматозний стан; діяльність серця ослаблена, пульс нитковидний, артеріальний тиск нижчий критичного (70 мм. рт. ст.); функції зовнішнього дихання та паренхіматозних органів порушені. Передагонія триває від кількох годин до декількох днів. За цей час стан хворого ще більш погіршується й закінчується термінальною паузою. Хворий втрачає притомність, артеріальний тиск та пульс не визначаються; зупиняється дихання, рефлекси відсутні.

Термінальна пауза триває до хвилини.

Агонія (боротьба). Внаслідок виснаження центрів життєдіяльності вищого порядку виходять з-під контролю (активізуються) бульбарні центри та ретикулярна формація. У хворого відновлюється м'язовий тонус та рефлекси, з'являється зовнішнє дихання (безладне, з участю допоміжної мускулатури). Над магістральними артеріями пальпується пульс, може відновлюватись тонус судин - систолічний артеріальний тиск зростає до 50 - 70 мм. рт. ст. Однак в цей час метаболічні порушення у клітинах організму стають незворотніми. Швидко згоряють останні запаси енергії, акумульовані в макроергічних зв'язках, і через 20 - 40 секунд настає клінічна смерть.

Основні ознаки клінічної смерті:

відсутність пульсації над магістральними артеріями (сонною та стегновою),

стійке розширення зіниць з відсутністю фотореакції,

відсутність самостійного дихання. Допоміжні ознаки:

зміна забарвлення шкіри (мертвотно-сіра чи синюшна),

відсутність притомності,

відсутність рефлексів та втрата м'язового тонусу.

Клінічна смерть - це такий стан організму, який виникає на протязі декількох хвилин від 3 до 5 хвилин після зупинки дихання та кровообігу, коли зникають всі зовнішні прояви життєдіяльності, але в найбільш чутливих до гіпоксії органах та тканина незворотних змін ще не відбулося. Клінічна смерть - повторна фаза помирання. У цьому стані зовнішніх признаках смерті організму (відсутність серцевих скорочень, самостійного дихання, рефлексів на зовнішні дії) зберігається потенційна можливість відновлення його життєвих функцій за допомогою методики реанімації. При клінічній смерті на ЕКГ реєструється повне зникнення комплексів або фіблярної осциляції, поступово зменшуваної частоти амплітуди, моно або біполярні комплекти з відсутністю диференційовки між початковою та кінцевою частинами. В клінічній практиці при раптовій смерті в умовах нормальної температури тривалість стану клінічної смерті триває 3-5 хвилин. Тривалість клінічної смерті визначає відрізок часу від зупинки серця до відновлення його діяльності, хоча в цей період проводились реанімаційні міроприємства, які підтримували кровообіг в організмі. Якщо ці міроприємства були початі своєчасно і були своєчасними і ефективними, про що судять відновлення пульсу на сонних артерія. За строк клінічної смерті потрібно рахувати за час між зупинкою кровообігу і початком реанімації. Згідно теперішнім даним повне відновлення функції організму, в тому числі вищої нервової діяльності, можливо і при більш тривалих строках клінічної смерті, при у мовах ряду дій, здійснюваних одночасно і також деякий час після основних міроприємств. Цей вплив (дав) (міроприємства застосовували для підвищення АТ, покращення реологічних показників крові, штучної вентиляції легень, гормональної терапії, детоксикації у вигляді гемосорбції, плазмофереза, промивання організму, обмінюю чого переливання крові і особливо донорського штучного кровообігу, а також деяка фармакологічна дія на мозок) нейтралізує ряд після реанімаційних заходів факторів і дійсно полегшує протікання так званих після реанімаційних факторів і дійсно полегшує протікання так званих після реанімаційних захворювань.

Ознаки клінічної смерті:

1. Відсутність свідомості.

2. Відсутність проявів дихання.

3. Відсутність пульсу на магістральних судинах (стегнова та сонна артерія).

4. Порушення серцевої діяльності.

5. Розширення зіниць, відсутність реакції їх на світло.

1. Діагностика клінічної смерті - стану.

2. Забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів.

3. Укласти хворого на тверду горизонтальну поверхню, під шию покласти валик і максимально закинути голову; висунути вперед нижню щелепу, очистити носоглотку й рот за допомогою відсмоктувача або пальцем обмотаним бинтом чи носовою хустинкою.4. Проведення штучного дихання за методом рот в рот до носа. Один реаніматор на 2-3 вдихи 10-15 серцевих компресій. Якщо два реаніматори то 1 вдих - 5 компресій.

5. Відновити кровообіг: Штучну вентиляцію легень поєднують із непрямим масажем серця. Через кожні 2 хвилини проводимої реанімації робимо перерву на декілька секунд для перевірки ефективності реанімації. Якщо на протязі 30-40 хвилин ознаки клінічної смерті зберігаються серцево-легеневу реанімацію припиняємо. Важливим фактором, що впливає на тривалість клінічної смерті є температура оточуючого середовища. При раптовій зупинці серця клінічна смерть в умовах нормотермії триває до 5 хвилин, при мінусових температурах - до 10 і більше хвилин. Тривалий період вмирання значно погіршує ефективність реанімації. Біологічна смерть виникає тоді, коли внаслідок незворотніх змін в організмі, та насамперед, в ЦНС, повернення до життя неможливе. Комплекс невідкладних заходів, що здійснюють хворим в стані клінічної смерті та направлений на відновлення життєдіяльності організму і попередження незворотніх порушень його органів та систем, називається реанімацією. Людина, що здійснює оживлення потерпілого, зветься реаніматором. - Повернути хворого до повноцінного життя можна лише при кваліфікованому та послідовному проведенні комплексу реанімаційних заходів.

Біологічна смерть.

Якщо вчасно не застосувати методи оживлення, то після клінічної смерті наступає біологічна смерть, для якої характерне незворотнє порушення процесу обміну речовин. Біологічна смерть є остаточною і з цього стану повернутись до нормального стану є неможливо. Основні принципи оживлення хворих в термінальних станах При наданні невідкладної допомоги хворим в термінальних станах слід направити усі свої зусилля на штучну заміну та стимуляцію згасаючих функцій організму. Існує декілька заходів, які направлені на досягнення вищевказаної мети:

1. Внутрішньоартеріальне накачування крові. Перевагою цього методу є швидший початок кровопостачання серцевого м'яза. В одну із артерій великого калібру (плечова, сонна, бедрова) вводять канюлю або голку і подають кров під тиском у 160-180 мм. рт. ст. (при передагональному стані) та 200-220 мм. рт. ст. (при агонії, клінічній смерті). Високою ефективністю також відзначається перекачування крові з норадреналіном (200-250 мл. крові на 0,5-1,0 мл. розчину норадреналіну 1: 1000). Серцева діяльність як правило відновлюється після переливання внутрішньоартеріально 250-500 мл. крові.2. Масаж серця. Використовується в комплексі із інтенсивною інфузійною терапією та ШВЛ (штучною вентиляцією легень). Розрізняють непрямий (закритий) та прямий (відкритий) масажі серця. Ефективність масажу серця визначається підйомом систолічного артеріального тиску до 70-80 мм. рт. ст Крім того сприятливий результат цієї процедури може залежати і від терміну, коли розпочали робити масаж серця.3. Дефібриляція серця. Переважно використовується електрична дефібриляція, коли фібриляція, що виникла на фоні гіпоксії усувається за допомогою одинарного електричного імпульсу. Для боротьби з фібриляцією також використовують хімічні засоби: 5% розчин хлориду калію, новокаїну (5-10 мл.1% розчину). Внаслідок пригнічуючого впливу хлориду калію необхідно ввести його антагоніст - хлорид кальцію (0,25 мл. /кг.10% розчину) 4. Штучна вентиляція легень. Проводити ШВЛ необхідно негайно при появі ознак кисневого голодування організму. Найбільш ефективна ШВЛ яка виконується за допомогою спеціальних апаратів. При відсутності їх використовуються методи “рот в рот" або “рот в ніс”. Перед початком ШВЛ не6хідно провірити прохідність верхніх дихальних шляхів, а при наявності в них слизу чи крові - відсмоктати їх. ШВЛ проводиться через маску, інтубаційну або трахеотомічну трубку.

ПЕРША СТАДІЯ СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВО-МОЗКОВОЇ РЕАНІМАЦІЇ - надання першої медичної допомоги (елементарна підтримка життєдіяльності). Вона проводиться реаніматором (підготовленою людиною, не обов'язково медичним працівником). Після констатації клінічної смерті (на що слід затрачати не більше 7 - 8 секунд) негайно проводять підготовчі заходи: потерпілого вкладають горілиць на тверду основу, бажано з опущеною верхньою частиною тулуба. Не задіяний у реанімації рятівник підіймає ноги потерпілого на 50 - 60 см доверху для відтоку від них крові та збільшенння кровонаповнення серця. Перший етап реанімації - забезпечення прохідності дихальних шляхів. Реаніматор здійснює потрійний засіб (за П. Сафаром): а) відкриває рот потерпілому та пальцем, огорнутим хустинкою (марлевою салфеткою на затискачі) звільняє його від наявних сторонніх тіл та рідин (блювотних мас, харкотиння, водоростей, вставних щелеп, згустків крові тощо), б) відхиляє голову максимально дозаду, підклавши під шию імпровізований валик (напр., власне передпліччя). При цьому в більшості потерпілих верхні дихальні шляхи вивільняються від язика та його кореня, стаючи прохідними, в) виводить нижню щелепу допереду. Прохідність верхніх дихальних шляхів відновлюється у решти випадків. Другий етап реанімації - проведення штучної вентиляції легень “рот до рота”. Накривши потерпілому рот бинтом (носовою хустинкою), реаніматор щільно охоплює губами його рот та здійснює форсований видих. Обов'язкова умова - відхилена дозаду голова потерпілого, його ніздрі затиснуті великим та вказівним пальцями (щоб повітря не верталось назад), об'єм видиху для дорослих повинен становити 800 - 1000 мл. Під час вдування повітря реаніматор краєм ока слідкує за рухами грудної клітки потерпілого. При правильному проведенні вентиляції відбувається її безшумна екскурсія. Здійснивши 3 - 5 видихів, рятівник проводить наступний етап реанімації. Третій етап реанімації - закритий масаж серця. Знаходячись збоку від потерпілого, реаніматор кладе китицю однієї руки на нижню третину грудини, строго посередині, так, щоб пальці були підняті вверх та розміщувались паралельно до ребер. Зверху він накладає китицю другої руки і, ритмічно натискуючи, зміщує грудину в сагітальному напрямку на глибину 3 - 5 см. Частота натискувань - 60 у хвилину. Обов'язкова умова: при натискуванні пальці китиці слід підняти вверх для попередження перелому ребер, руки випрямити у ліктьових суглобах. Масаж серця, таким чином, здійснюється масою тулуба реаніматора. В подальшому він проводить почергово вдування повітря та натискування на грудину у співвідношенні 1: 4. Ознаки правильного проведення реанімаційних заходів: звуження зіниць, нормалізація забарвлення шкіри, відчуття під пальцями артеріальної пульсації, синхронної з масажем; іноді навіть визначається артеріальний тиск. У деяких випадках може відновитись серцева діяльність. Ці міроприємства слід проводити до прибуття спеціалізованої лікарської бригади.

ДРУГА СТАДІЯ РЕАНІМАЦІЇ СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВО-МОЗКОВОЇ РЕАНІМАЦІЇ - надання спеціалізованої медичної допомоги (подальша підтримка життєдіяльності). Проводиться із застосуванням контрольно-діагностичної, лікувальної апаратури та медикаментозних середників, лікарями - професіоналами. Реанімаційна бригада забезпечує вже більш ефективну штучну вентиляцію легень - ручним портативним чи стаціонарним апаратом ШВЛ через маску, повітрепровід чи інтубаційну трубку повітряно-кисневою сумішшю. Під контролем ларінгоскопа портативним чи електричним відсмоктувачем більш ефективно очищують дихальні шляхи. При наявності спеціального масажера можна здійснювати закритий масаж серця апаратним способом. На цій стадії почергово проводяться такі етапи реанімації. Перший етап - оцінка виду зупинки кровообігу. Для адекватної медикаментозної терапії потрібно діагностувати функціональний стан серця потерпілого. Для цього хворому підключають електрокардіограф (кардіоскоп) у другому відведенні та реєструють криву. Існують такі види зупинки кровообігу: асистолія, фібриляція, “неефективне серце”.

При асистолії на ЕКГ реєструється пряма лінія. Фібриляція шлуночків проявляється частим хаотичним скороченням окремих волокон міокарда високо-, середньо- та дрібнохвильової амплітуди. “Неефективне серце" (наявність на ЕКГ шлуночкового комплекса з відсутністю насосної функції серця) без відповідної корекції швидко переходить у фібриляцію, яка, в міру зниження енергетичних субстратів міокарда, закінчується асистолією. Другий етап - медикаментозна терапія. При всіх видах зупинки кровообігу застосовують розчини адреналіну гідрохлориду (по 0,5 мл 0,1 % розчину), атропіну сульфату (по 0,5 мл 0,1 % розчину), натрію гідрокарбанату (по 0,2 мл 4 % розчину на 1 кг маси тіла за хвилину). При наявності високохвилевої фібриляції застосовують розчин лідокаїну (по 0,5 мг на 1 кг маси тіла на введення). При “неефективному серці”, зумовленому різким зменшенням об'єму циркулюючої крові, для забезпечення насосної функції струминно внутрішньовенно чи внутрішньоартеріально вливають гемодинамічні середники (рефортан, стабізол, поліглюкін, реополіглюкін), кристалоїди, глюкокортикоїди; при масивних крововтратах - консервовану кров та її компоненти. При зупинці серця, зумовленій гіперкаліємією чи гіпокальціємією (гостра та хронічна ниркова недостатність, гемоліз еритроцитів, масивне руйнування тканин, гіпопаратіреоз) слід застосовувати довенно кальцію хлорид (по 5 - 10 мл 10 % розчину). Медикаментозні середники вводять внутрішньовенно, внутрішньосерцево, в просвіт трахеї, через канюльовану артерію. Методика внутрішньосерцевого введення: тонкою, довгою (7 - 10 см) голкою, приєднаною до шприца, наповненого розчинами медикаментів, проколюють грудну клітку в 4-му міжреберрі, по верхньому краю ребра, на 1,5 см зліва від грудини. Просовуючи голку в сагітальному напрямку, дещо досередини, одночасно відтягують поршень шприца. На глибині 4 - 5 см відчувається утруднення при проходженні голки (стінка правого шлуночка), після чого у шприц поступає цівка крові - ознака наявності кінчика голки у просвіті шлуночка. Сюди негайно впорскують середники (внутрішньосерцево можна вводити лише розчини адреналіну, атропіну та лідокаїну) і продовжують проводити закритий масаж серця. У зв'язку з великою кількістю ускладнень внутрішньосерцеве введення ліків застосовують дедалі рідше. Значно менше ускладнень, простіше технічно та досить ефективно вводити середники внутрішньотрахеально. При цім голкою для внутрішньом'язових ін'єкцій проколюють перстне-щитовидну зв'язку чи проміжок між кільцями трахеї та впорскують розчини адреналіну, атропіну чи лідокаїну. Ці лікарства можна вводити і крізь інтубаційну трубку. При проведенні вентиляції легень в цей час лікарські середники проникають крізь альвеоли, а через 30 - 40 секунд вони поступають у просвіт вінцевих судин, здійснюючи свій вплив на міокард. Заслуговує уваги і внутрішньоартеріальний шлях інфузій у хворих зі значною втратою об'єму циркулюючої крові (наприклад, при геморагічному шоці та “неефективному серці”). Струминне вливання крові та інших середників у катетеризовану артерію (наприклад, променеву) часто є найефективнішим міроприємством для відновлення гемодинаміки. Третій етап - електрична дефібриляція серця. Проводять тільки хворим із фібриляцією шлуночків. Методика: хворого ізолюють від металевих частин ліжка, відключають контрольно-діагностичну апаратуру, заземлюють дефібрилятор. Біля нього залишається лише один реаніматор. Змастивши електроди дефібрилятора спеціальною пастою чи накривши їх серветками, змоченими фізіологічним розчином, прикладає їх до грудної клітки в ділянці другого міжреберря справа та верхівки серця (інший варіант - під ліву лопатку та на верхівку серця). Його помічник по команді заряджає дефібрилятор (клавіша “заряд”) до рівня 3 - 3,5 кВ (200 Дж). Реаніматор притискає електроди до грудної клітки пацієнта і командує: “дефібриляція”. Помічник натискає відповідну клавішу, між електродами виникає розряд, що проявляється енергійним скороченням поперечно-посмугованих м'язів (хворого “підкидає”). Після цього для зняття залишкового заряду помічник натискає третю клавішу. Негайно ж продовжують масажувати серце; підключивши кардіомонітор або апарат ЕКГ, оцінюють ефективність виконаної дефібриляції. В разі необхідності дефібриляцію повторюють, щоразу підвищуючи напругу на 0,5 кВ. Такі міроприємства можна здійснювати до 10 і більше разів, послідовно підвищуючи напругу та не припиняючи ШВЛ, закритого масажу серця і введення лікарських середників. В умовах операційної іноді ефективніше проводити відкритий масаж серця. Показання: зупинка серця під час оперативного втручання на органах грудної клітки та верхнього поверху живота; тампонада серця; двобічний пневмоторакс; множинні вікончасті переломи ребер; вроджені та набуті деформації грудної клітки, які унеможливлюють проведення ефективного закритого масажу. Відкритий масаж здійснюють трансторакальним чи піддіафрагмальним доступом, без розкриття чи з розкриттям серцевої сорочки. Обов'язкова умова: пальці однієї чи обох рук при стисканні шлуночків розташовуються вздовж судинного пучка.

ТРЕТЯ СТАДІЯ РЕАНІМАЦІЇ СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВО-МОЗКОВОЇ РЕАНІМАЦІЇ. Лікування хворого в післяреанімаційному періоді. Проводять хворим у спеціалізованих відділеннях інтенсивної терапії після відновлення у них гемодинаміки.

Перший етап - оцінка стану хворого (ефективності проведення реанімаційних заходів). Забезпечують моніторизацію (безперервний нагляд) роботи серця та дихання, вимірюють артеріальний та центральний венозний тиски, оцінюють стан центральної нервової системи, наявність рефлексів; забирають біологічні рідини для лабораторних досліджень. Всебічні обстеження дають змогу оцінити розлади гомеостазу хворого та скласти план його подальшої терапії. Другий етап - відновлення свідомості. Зусилля реаніматорів повинні бути направлені на захист головного мозку від гіпоксії та попередження незворотніх змін в ЦНС. З цією метою потрібно: - адекватно оксигенувати організм проведенням тривалої (12 - 24 год) штучної вентиляції легень в режимі помірної гіпервентиляції (130 - 140 % від розрахункового хвилинного об'єму вентиляції), - відновити перфузію мозку шляхом забезпечення гемодилюції (розведенням крові), переливаючи кристалоїди до показника гематокриту 0,3 - 0.35 л/л; помірної гіпертензії (до підвищення артеріального тиску на 120 - 130 % від норми); покращення реологічних властивостей крові, мікроциркуляції та гепаринізації. Застосовують реополіглюкін, кристалоїди, курантіл (0,5 % - 2,0 в/в), компламін (15 % - 2,0 в/в) гепарин (по 5 тис. од. кожних 4 години), перфторан (по 3 - 5 мл/кг маси тіла довенно). Розчини глюкози вводять обмежено, слідкуючи, щоб рівень глікемії був не вищим 8 ммоль/л (небезпека гіперосмолярного ушкодження клітин моз-ку!), - знизити інтенсивність метаболізму ЦНС шляхом проведення краніо - церебральної гіпотермії, застосування барбітуратів (тіопенталу натрію - 1% розчину по 3 - 5 мг/кг), атарактиків (діазепаму по 0,2 мг/кг), нейролептиків (дроперідолу - 2,5 % розчину по 2 - 3 мл кожних 4 години), застосувати антигіпоксанти: оксибутират натрію (по 20 - 40 мг/кг кожних 4 год.), цитохром С (по 0,5 мг/кг довенно), - проводити протинабрякову терапію: манітол (по 1 г/кг), лазикс (по 10 мг в/в, тричі в добу), діакарб (по 250 мг двічі), дексаметазон 8 мг через 4 години), - застосувати антагоністи кальцію: верапаміл (ізоптін) по 2 мл тричі в добу, сульфат магнію (по 5 - 10 мл 25 % розчину через 4 год. внутрішньовенно, під контролем артеріального тиску та діурезу), - гіпербарична оксигенація. Проводять, починаючи з 5 - 10 доби післяреанімаційного періоду по 1 сеансу через день, до 10 сеансів на лікування, - відновна терапія: застосування ноотропілу (пірацетаму), церебролізину і аміналону (гамалону) в терапевтичних дозах. Третій етап - корекція розладів гомеостазу. Проводять лікування з метою попередження пошкоджень паренхіматозних органів та відновлення їх функцій. Корегують порушення кислотно-основного стану та водно-солевого балансу, проводять парентеральне та ентеральне харчування, дезінтоксикаційну та антибактеріальну терапію, інтенсивну терапію ускладнень (респіраторного дистрес - синдрому, синдрому “шокової нирки”), кардіотропну та гепатопротекторну терапію, симптоматичне та фізіотерапевтичне лікування, загальний догляд за хворими з попередженням пролежнів. Сприятливий перебіг післяреанімаційної хвороби супроводжується відновленням притомності та інших функцій ЦНС. У випадку прижиттєвої загибелі мозку стан хворого визначається поняттям “соціальна смерть”. Ознаки прижиттєвої смерті мозку: відсутність притомності, спонтанного дихання, арефлексія, нестабільна гемодинаміка (артеріальний тиск підтримується лише стимулюючою терапією), прогресивне пониження температури тіла, відсутність електричної активності на електроенцефалограмі (пряма лінія, зареєстрована протягом 30 хвилин, двічі на добу), відсутність змін на ЕЕГ після внутрішньовенного введення розчину бемегриду, негативна холодова проба (відсутність ністагму при введенні в зовнішній слуховий прохід 5 мл охолодженого фізіологічного розчину), відсутність артеріо-венозної різниці за киснем у притікаючій та відтікаючій від мозку крові.

Размещено на Allbest.ru


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Клінічна і біологічна смерть. Реанімація" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов