Інфекційні хвороби

21

Інфекційні хвороби

Таке звичне для всіх нас, хоч і неприємне поєднання слів. Хто з нас може похвалитися тим, що ніколи не хворів ні на яку інфекційну хворобу? “Застудні захворювання”, “кишкові розлади”, “температура”, що періодично виникають, уже давно перестали дуже хвилювати тих, хто захворів, привчили їх часто обходитись без допомоги лікарів. У кожній сім'ї є арсенал антибактеріальних і противірусних засобів, що їх хвора людина, не думаючи про наслідки, відразу пускає в дію за найменшого підвищення температури тіла чи дискомфорту. Інфекцій перестали по справжньому боятися, інколи їх навіть намагаються приховати. А наслідки пр цьому бувають не передбачуваними.

Так, люди справді навчилися боротися з інфекціями, навіть з такими, одна назва яких звучала як вирок - дифтерія, поліомієліт, туберкульоз та інші. Але людина ніколи не повинна забувати, що вона - всього на всього лише частина природи нашої прекрасної Землі. Поряд із нею живуть, розмножуються, пристосовуються до існування величезні кількості невидимих сусідів - бактерій, вірусів, найпростіші кріони. Для багатьох з них людина - оптимальне, а для деяких - єдине середовище проживання. І якщо ми навчилися захищатися від мікроорганізмів, то і мікроорганізми вміють захищати себе, утворюючи резистентні форми, мутації, набуваючи здатності до внутрішньоклітинної персистенції.

Мікроорганізми - страшна сила. Недарма і зараз ще не знімається з порядку денного питання про можливість бактеріологічної війни, яка може стати причиною загибелі всього людства. Наявність у секретних лабораторіях деяких країн небезпечних збудників натуральної віспи, чуми, сибірки не дозволяє забути про таку можливість. Та й сама природа періодично підносить людям “подарунки” як нагадування про свою могутність - тільки за останні десятиріччя з'явилося - багато нових інфекційних хвороб, у тому числі СНІД.

Інфекційні хвороби - показник соціального й економічного неблагополуччя, їх поширення супроводжує стихійні лиха, соціальні вибухи, коли втрачається контроль за інфекціями. Інфекційні хвороби й зараз ще залишаються однією з основних причин смертності в країнах, що розвиваються. У розвинутих країнах безпосередньо від інфекційних помирає менше людей, але кожен лікар добре знає, що у період грипозних епідемій і після них значно збільшується число смертей від серцево-судинних захворювань. У цих випадках інфекція виконує ніби роль пускового чинника. Але все впевніше і гучніше кажуть про зв'язок з інфекціями багатьох форм раку, хронічної патології серця і судин, ЦНС, репродуктивної системи та ін. З інфекціями доведеться мати справу лікареві будь-якого фаху, а в дільничного лікаря близько 50-60 % первинних звернень - хворі з інфекційною патологією. Сторіччями виникнення заразних хвороб пов'язували із шкідливим впливом особливих міозмів - хвороботворних випарів у повітря. Лише талановитий італійський лікар епохи Відродження Джіроломо Фракасторо у ХVІ ст. обґрунтував і сформулював вчення про контагії та контагіозні хвороби. Він вважав що збудниками заразних хвороб є невидимі, але дуже активні живі істоти, і що ці хвороби передаються від хворого до здорового. Довести свою геніальну гіпотезу він не міг через відсутність відповідної матеріально-технічної бази. Великий внесок у вчення про інфекційні хвороби зробили уславлені корифеї - минулого і сучасні вчені: Л. Пастер, Р. Кох, Д. Самойлович, І. Мечников, О. Безрука, Лістер, Нікон, Целковський, Гобричевський, Заболотний, Здродовський, Соколов, Боткін, Івановський, Бунін, Носов, зокрема в Україні - Сомайлович, Мінге, Мочитковський, Монастирський, Сенпі, Стеоринський, Стонішевська, Зюков, Брауде, Коровицька. Поширення інфекційних хвороб залежить від усієї сукупності умов життя суспільства.

Найдавнішим доказом наявності інфекційної хвороби у людини є ознаки остеомієліту, що їх виявлено у залишків пітекантропа, який жив понад 2 мільярдів років тому.

Емпіричній медицині багато тисяч років. Давньогрецький лікар, реформатор, античної медицини Гіппократ, давньоримський лікар Парацельс, вчений філософ лікар Авіценна, описали багато інфекційних хвороб, запропонували методи лікування і захисту від них, проте природа хвороб залишалась невідомою. Давньогрецький філософ-матеріаліст визнаний лікар Демократ висловлював думку, що “хвороби спричиняються крихітними організмами, які проникають у тіло людини й тварини і споживають їхню кров”. Перший збудник інфекційної хвороби був виділений у чистій культурі німецьким мікробіологом Кохом у 1876 р. і з цього часу почався бурхливий розвиток мікробіології та інфектології. До початку ХХ ст. були описані збудники більшості інфекційних хвороб, що існували у світі на той час. По поширеність інфекційних хвороб і їх роль у житті людини свідчить той факт, що й зараз ще щороку від них страждає 1/3 населення земної кулі. Людстві загрожують близько тисячі різних збудників - бактерій, вірусів, грибів, рикетсій, найпростіших.

Прогнозувалося, що до 2000 р. на Землі буде жити понад 6,5 млрд. людей.

На протязі багатьох десятиліть (в ХVІІ - ХVІІІ) спостереження над епідеміями інфекційних хворіб охоплюючи велике число людей, переконували в заразності цих захворювань.

Включно важливі практичні значення мала робота англійського вченого Едуарду Дженнера (1749-1823 рр). Він розробив високоефективний метод прививок проти натуральної віспи.

Лікар-епідеміолог Д.С. Самойлович (1744-1805) доказав заразність чуми при близькому контакті з хворим чумою і розробив способи дезінфекції при цьому захворюванні. Лише в 40-50-х роках ХІХ ст. були вперше відкриті патогенні для людини мікроби. Велике відкриття французького вченого Луї Пастера (1822-1895 рр.) доказав роль мікроорганізмів у процесах бродіння і гниття, в розвитку інфекційних хвороб.

Також значний вклад в цю науку зробив Л. Пастер. В своїх роботах він об'яснив походження інфекційних хвороб людини, вони виявились експериментальною основою асептики і антисептики, які були блискавично відпрацьовані у хірургії Н.І. Пироговим, Лістером, а також багатьма ін.

Важливим відкриттям виявилось відкриття одержання вакцини для щеплень проти інфекційних захворювань. Це були прививши проти сибірської язви і сказу.

В другій половині ХІХ століття були відкрити такі інфекційні хвороби, як поворотний тиф, сибірська язва, черевний тиф, туберкульоз, чуму і ін.

Роботи видатного німецького мікробіолога Р. Коха не тільки охарактеризували морфологічні ознаки збудника холери і сибірської язви, але й дали початок вивчення методів окраски бактерій різними барвниками.

По патогенезу та клінічним обставинам вірусні захворювання настільки ж різноманітні, як і інші інфекційні хвороби. В організм віруси проникають в основному через шкіру, слизові оболонки, шлунково-кишковий тракт, дихальні шляхи, доходячи до чутливих клітин через кровоносні і лімфатичні судини. Після проникнення вірусу в організм реалізуються всі стадії, які належать інфекційному процесу: інкубація, розвиток основних симптомів захворювання, період реконвалесценції та повного одужання. Однак внаслідок того, що віруси являються внутріклітинними паразитами, процеси патогенезу при них мають деякі особливості порівняно зі збудниками бактеріальних інфекцій. При проникненні в уражені вірусом клітини повинні не тільки долати захисні бар'єри зовнішніх оболонок організму і гуморальних факторів імунітету, але й пройти через сильні бар'єри, які належать оболонкам клітин. Деякі віруси, наприклад вірус грипу, може проникати в клітини епітелію слизових оболонок в тому випадку, якщо вони виробляють фермент муциназу, яка руйнує мукопротеїни клітинних стінок.

Після проникнення і репродукції вірусу в клітині спостерігається особливий, так званий цитопатичний ефект, який проявляється по різному в залежності від властивостей вірусів і особливостей інфекційних клітин. При зараженні клітин вірусом кору найважливішою ознакою цитопатичної дії являється формування багатоядерних клітин, які не розділені оболонками, - так названих симпластів чи синцитіїв. При ураженні клітин HeLa вірусом поліомієліту вони округлюються і відщеплюються від скла, в цитоплазмі утворюються вакуолі і деструкція мітохондрій. Через два дні виникає повний розпад клітин. При зараженні тих же клітин вірусом грипу цитопатичний ефект проявляється повільніше, клітини втрачають цитоплазматичні мости і збільшуються в розмірах. При цьому вони округлюються, втрачають здатність до поділу, їх загибель настає трохи пізніше. Ще менш виражає цей процес при зараженні курячих фібробластів тим же вірусом грипу.

До останнього часу вважалось, що цитопатичний ефект являється специфічним процесом для вірусних інфекцій, однак встановлено, що цитопатичну дію мають зернисті елементи L-форм бактерій і мікоплазми. Наприклад, мікоплазма Ледлоу, виділяється з води і являється сапрофітом, виявляє, як і віруси, різко виражену цитопатичну дію. Деякі патогенні бактерії також мають цю властивість.

Другою формою реакції клітин на вірус може бути явище клітинної проліферації. Проліферація може мати три різних типи. Перший тип спостерігається при зараженні вірусом віспи. В цьому випадку проліферація виникає на початку проникнення вірусу, а потім починається деструкція клітин. При інфікуванні клітин вірусом саркоми Рауса проліферація більш тривала, інфіковані клітини розмножуються і продуцирують вірусні частки. При інфікуванні клітин вірусом папіломи Шоупа проліферація тривала, але вірус в клітинах виявити не вдається.

При потраплянні вірусу в організм в умовах звичайного зараження чи при штучному інфікуванні експериментальних тварин уражаються далеко не всі чутливі клітини, навіть якщо організм інфікується великими кількостями вірусу. Тільки порівняно невелика частина клітин абсорбує вірус і не завжди потрапляння його в організм супроводжується виникненням захворювання. Воно наступає тільки в тому випадку, якщо в організмі декілька циклів репродукції вірусу.

Репродукція вірусу в клітині і його надходженні в організм не являється безперервним процесом, який повторюється. Вже на ранніх стадіях проникнення вірусу в клітину починають функціонувати і розвиватися захисні функції організму, які в кінці кінців можуть блокувати процес репродукції вірусу і забезпечити його руйнування і видалення з ураженого організму.

Характерною особливістю вірусів являється їх виражений тропізм до різних органів і тканин. Вірус сказу уражає лише нервові клітини і розмножується в них. Вірус поліомієліту уражає переважно клітини спинного мозку, віруси кліщового і японського енцефаліту розмножуються на певних ділянках головного мозку.

Віруси, які переважно уражають нервову тканину і розмножуються в ній, називаються нейротропними. Інші віруси (віспи, герпесу), які уражають слизові оболонки і шкіру, називаються дермотропними. Деякі віруси кору, жовтої і геморагічної лихоманки уражають різні тканини і тому називаються пантропними.

Особливість патогенезу і клінічного плину вірусних інфекцій являється більш частіше, ніж при бактеріальних захворюваннях, безсимптомний (латентний) стан інфекції і довге носіння вірусу. Вірус герпесу в організмі деяких людини може знаходитись багато років, не викликаючи ніяких больових симптомів. Довгий час зберігається в організмі вірус інфекційного гепатиту, пситакозу, поліомієліту. Носійство і латентний безсимптомний плин вірусних інфекцій особливо часто зустрічається при вірусних захворюваннях тварин (рак молочних залоз мишей, інфекційна анемія коней, лімфоцитний хоріоменінгіт мишей і т. д.). Практично ці віруси в організмі уражених тварин можуть знаходитись протягом всього їхнього життя.

Грип

В Україні щороку на грип та ГРВІ хворіють від 10 до 16 млн. осіб, майже половина з них діти. Найнебезпечніший грип для людей старшого віку, хворих на хронічні недуги, хвороби серцево-судинної та дихальної системи, на порушення обмінних процесів, ниркові розлади та мають так званий вторинний імунодефіцит. Після грипу часто розвивається ускладнення, загострюються хронічні недуги, що може призвести до тяжких наслідків. Тому проблема ефективного запобігання та лікування грипу набуває державного значення.

Однак, коли людина вже захворіла, вакцинація не допомагає, понад п`ять років інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України займається розробкою протигрипозного імуноглобуліну, який був би ефективний проти сучасних вірусів грипу. Робота завершилася впровадженням у виробництво препарату імуноглобулін людини протигриповий. Це біологічний препарат швидкої дії, виготовляється на Київському підприємстві “Біофарма” і належить до засобів специфічної пасивної імунізації.

Проведені дослідження довели, що показник профілактичної захисної ефективності імуноглобуліну в період епідемії грипу в 1999 році виявився високим і дорівнює 93,5%. Цього року в Україну знову завітав грип. Першу віруси в нинішню епідемію біли виділені в Дніпропетровську та в Маріуполі Донецької області. Віруси були досліджені в лабораторії, вони належать штаму А/Нова Каледонія / 20/99/41№1/. Цей збудник найпоширеніший у світі цієї зими. Зараз, коли ризик ще досить високий, препарат імуноглобулін протигриповий, є один з ефективних засобів боротьби з цією хворобою. З перших годин введення він впливає на перебіг інфекційного процесу, оскільки містить готові антитіла, а за добу, як правило, основні клінічні симптоми грипу зникають. Для лікування робиться внутрішньо м'язова одна-дві ін`єкції, а з метою профілактики - одна.

Цей препарат - єдиний в Україні специфічний протигрипозний лікувальний засіб.

Крім вакцини для профілактики грипу застосовують препарат українського виробництва амізон, який має протизапальну, жаропонижаючу та антибактеріальну дію. Призначають препарат по 0,5 дози 4 рази вдень, або по 0,25г 3-4 рази в день. Найширше застосовують вакцину інфлювакс, флюарікс, інативована СПЛІД вакцина

Вітряна віспа - це гостре інфекційне захворювання, що викликається фільтруючим вірусом та характеризується підвищенням температури тіла та плямисто-папульозно-верикульозним висипом на шкірі та слизових оболонок.

Актуальність. Вітряна віспа (вітрянка ) - одна з найпоширеніших інфекцій в світі. За рівнем захворюваності ця інфекція поступається лише грипу та іншим ГРХ. Перебіг її здебільшого легкий, специфічні ускладнення (менінгоенцефаліт, пневмонія) трапляються рідко. Однак після перенесеної вітрянки збудник без будь яки2х клінічних проявів може роками зберігатись в організмі, сприяючи у старшому віці інше захворювання - оперізувальний герпес, який можна розглядати як пізній рецидив вітрянки.

Етіологія. Збудник вітряної віспи та оперізувального герпес у - ДНК-вірус - нестійкий поза організмом людини, швидко ін активується дезінфекційними засобами, при висиханні та температурі понад 60⁰С, але добре зберігається при низькій температурі.

Джерело збудника. Основним джерелом є хворий на вітряну віспу. Хворий стає небезпечним для оточуючих з кінця інкубаційного періоду (за 6-7 годин) до появи висипки) і до п`ятої доби з моменту появи останніх елементів висипки. Додатковим джерелом може бути хворий на оперізувальний герпес, але він виділяє значно менше вірусів.

Механізм і шляхи передачі. Механізм передачі збудника - краплинний. Незважаючи на слабку стійкість вірусів у довкіллі, доведено (як і при кору) можливість їх поширення з повітря за межі кімнати, дає перебуває хворий (через відчинені двері, систему вентиляції тощо). Таким чином ймовірність зараження може поширюватись на весь будинок (лікарні, дитячого закладу).

Не виключена можливість вертикальної передачі збудників вітряної віспи від матері до плоду, що може спричинити ваду розвитку, але це трапляється дуже рідко.

Прояви епідемічного процесу. Вітряна віспа - типова дитяча інфекція. Новонароджені перших двох місяців життя мають пасивний материнський імунітет, пізніше вони стають сприйнятливими. Тому максимальне число захворілих припадає на вікову групу 2-4 років. Дошкільнята становлять біля 80% захворілих. У старших вікових групах через формування імунного прошарку захворюваність значно зменшується рівень захворюваності дітей в містах у 3-4рази вищий порівняно з селом дорослі частіше хворіють на оперізувальний герпес.

Для вітрянки характерна осінньо-зимова сезонність, що пояснюється тіснішим контактуванням дітей підчас відвідування дитячих садків і шкіл.

Захворюваність найчастіше спорадична. Трапляються спалахи вітряної віспи, зокрема у дитячих дошкільних закладах і лікарнях. Після перенесеної інфекції залишається тривалий імунітет. Повторні захворювання трапляються рідко.

Клініка. Інкубаційний період при вітряній віспі триває від 11-21 дня, найчастіше близько 14 днів. Продромальні явища зводяться до незначних симптомів загальної інтоксикації (нездужання, втрата апетиту, субфебрильна температура тіла тощо.). на такому фоні або без будь-яких передвісників на шкірі з`являються висипання, що часто супроводяться підвищенням температури тіла. Перші елементи висипу можуть з`явитися при нормальній температурі тіла. Висип локалізується на обличчі, волосистій частині голови, тулубі та кінцівках. При інтенсивному висипу елементи його можна знайти на долонях та підошвах. Елементи висипок, пройшовши через стадії плями та дрібної папули, швидко перетворюється на характерні для вітряної віспи елементи - везикули (пухирці). Деякі плями зникають, папули розсмоктуються, не доходячи до стадії везикули. Везикула при вітряній віспі мають круглу або овальну форму та різноманітну величину, розміщуються на не інфільтрованій основі, їхня стінка напружена, блискуча, вміст прозорий. Навколо везикули є вузька смужка гіперемії у разу проколу везикула спорожнюється завдяки своїй одно камерності. Окремі везикули мають пуповидні вдавлення, що пов`язуються з початком розсмоктування їхнього вмісту.

Везикули швидко підсихають через 1-3 дні, на їх місці утворюються бурі кірочки, які відпадають через 1-3 тижні. Висип при вітряній віспі з`являється протягом кількох днів поштовхами, тому для вітряної віспи характерною є поліморфність висипань - на певній ділянці шкіри можна знайти елементи висипок, що перебувають на різних стадіях розвитку. У деяких хворих одночасно з висипом на шкірі з`являються елементи висипок на слизових оболонках порожнини рота, носоглотки, гортані, статевих органах та в інших місцях. Це енантема, характерним елементом якої при вітряній віспі як і на шкірі є пухирець. Енантема може випереджати висипання на шкірі. Вітренкових пухирців на слизових оболонках звичайно мало. Вони не стійкі, швидко перетворюються на поверхневі ерозії, які через кілька днів епіталізуються.

Одночасно з підсиханням елементів висипу при вітряній віспі знижується температура тіла і поліпшується загальний стан хворого.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. При обстеженні епідемічного осередку важливо виявити хворого та ізолювати його. З цією метою з`ясовують наявність і час виникнення попередніх захворювань на вітряку у сім`ї чи колективу, опитують батьків, вихователів, вчителів про здоров`я дітей, вимірюють температуру тіла, оглядають шкіру і слизові оболонки.

Вітряну віспу та оперізувальний герпес розпізнають переважно на підставі клінічних та епідеміологічних даних. При потребі діагноз можна підтвердити за допомогою вірусологічного методу (виділення вірусу з вазикул) і серологічних реакцій (РЗК, РПГА).

Проводять ретроспективний епідеміологічний аналіз захворюваності, спрямований на виявлення вікових груп і колективів ризику, встановлення причин спалахів у дитячих колективах.

Ускладнення. Ускладнення можуть бути специфічними (зумовлені вірусом) і в наслідок приєднання бактеріальної інфекції:

Ё Запалення верхніх дихальних шляхів лариноготрахеобронхіт, пневмонія;

Ё Ураження нервової системи - енцефаліт, менінгоенцефаліт, мієліт, параліч лицьового нерва.

Ё Бактеріальні ускладнення - бульозна стрептодермія, флегмона, абсцес, імпетиго, лімфаденіт, стоматит, кон'юнктивіт, кератит, сепсис

Ё Розлади з боку внутрішніх органів.

Лікування вітряної віспи зводиться до дотримання постільного режиму протягом усього періоду висипання, запобігання вторинної інфекції. Везикули треба змазувати 1-2% розчину метиленового синього або брильянтового зеленого, рот полоскати дезінфікуючим розчином. За показаннями застосовують симптоматичні засоби анальгетики, жарознижуючі, проводять детоксикацію. При тяжких формах хвороби та розвитку гнійних ускладнень призначають антибіотики.

Протиепідемічні заходи, спрямовані на нейтралізацію джерела збудника в осередку вітряної віспи такі:

Ё Виявлення і ізоляція хворих (вдома або за показаннями у стаціонарі)

Ё Ізоляція припиняється лише через 9днів від початку захворювання (після відпадання кірок або через 5 діб з моменту появи останнього елементу висипки)

Ё Контактних дітей до семи років, які не хворіли на вітряну віспу, роз`єднують на 21-й день з моменту спілкування (вони можуть відвідувати дитячі заклади лише у перші 10 діб інкубаційного періоду)

Ё З метою розриву механізму передачі здійснюють часте провітрювання і вологе прибирання приміщення, де перебувають хворі.

Найважливішим профілактичним заходом є недопущення контакту з хворими на вітряну віспу або оперізувальний герпес. З цією метою у дитячих дошкільних закладах щоденно оглядають дітей і опитують їх батьків. У разі підозри на захворювання дитину відправляють додому або залишають в ізоляторі. Потрібно дотримуватись режиму між групової ізоляції.

Важливе значення має запобігання занесенню інфекції в лікувальні установи. Спрямовуючи хвору дитину у будь-який стаціонар лікар повинен зазначити наявність контактів її з інфекційними хворими у сім`ї чи дитячому закладі.

Специфічна профілактика. Закордоном отримано жива вакцина з ослабленого вірусу вітряної віспи, рекомендована для імунізації дітей раннього віку. При загрозі захворювання дитини з обтяженим анамнезом можна провести пасивну імунізацію гамаглобуліном.

Кір - надзвичайно контагіозна гостра інфекційна хвороба, переважно дитячого віку, яка характеризується інтоксикацією, підвищенням температури тіла, катаром слизових оболонок дихальних шляхів та конюктив, наступною появою плямисто пальпульозного висипу, що покриває шкіру хворого.

Актуальність - кір поширений повсюдно. Легкість перенесення збудника і відсутність специфічного імунітету у дітей є передумовами їх інфікування та захворювання вже у перші роки життя. Разом з тим, у звязку з плановою активною імунізацією проти кору захворювання вже у перші роки життя. Разом з тим, у звязку з плановою активною імунізацією проти кору рівень захворюваності суттєво знизився. Тепер частіше хворіють діти старшого віку і дорослі.

Актуальність підтверджується ще й небезпечними ускладненнями цієї інфекції, зокрема частим виникненням пневмонії і можливим ураженням ЦНС з розвитком енцефаліту, що може закінчуватися летальне або зумовити у дитини відставання у розумовому розвитку.

Етіологія - збудником є вірус, який належить до роду Morbilivirus. Фільтруюча природа збудника кору була доведена у 1911 році, вперше сам вірус був виділений у 1954 році. Вірус кору відноситься до великих мікровірусів, має нерівну сферичну форму, в середин міститься РНК, назовні ліпопротеїнова оболонка. Вірус має складну антигенну структуру. Збудник не стійкий в умовах зовнішнього середовища, чутливий до УФ опромінення видимого світла. При денному світлі вірус краплинах слини гине за 30 хв. Не переносить висушування, термолабільний при кімнатній температурі гине через кілька годин, інактивується дезрозчинами, стійкий до антибіотиків.

Механізм передачі - повітряно-крапельний. Вірус у великій кількості попадає у середовище з краплями слизу підчас кашлю, розмови. Він розповсюджується на великі відстані. Через предмети догляду, іграшки збудник не передається. Воротами проникнення вірусу в середину в організм є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів. В епітелії вірус фіксується, розповсюджується у підслизову оболонку і реґіонарні лімфатичні вузли, де вірус розмножується і проникає в кров, виключаючи першу вірусемію.

Прояви епідеміологічного процесу. Важливою особливістю кору є висока швидкість і легкість поширення інфекції. Неімунні люди при спілкуванні з хворим захворіють майже у 100% випадків.

Як уже зазначалося, хворіють переважно діти. Трапляються випадки природженого кору, коли мати хворіє на кір при вагітності. У звязку з вакцинацією діти дошкільного віку хворіють рідше, ніж школярі і підлітки, у яких дещо знижується після вакцінальний імунітет. Материнський імунітет захищає дитину протягом 6 міс. Після народження.

Для кору властива осінньо-зимова сезонність. Для захворюваності характерна періодичність, тобто її підйоми і спади через кожні 2-3 роки, що пов'язано з накопиченням сприйнятливого контингенту.

У період найбільш активного збудника діагностувати кір важко. Коли ж діагноз не викликає сумнівів (період висипань), виділення вірусів різко зменшується і, відповідно, знижується небезпека зараження інших. Після перенесеного кору зберігається стійкий, довічний імунітет, повторні захворювання трапляються рідко.

Клініка. В клінічному перебігу кору виділяють такі періоди: інкубаційний, катаральний, період висипань те реконвалесценції.

Інкубаційний період становить 9-11 д. Він може тривати до 17 д., а при введенні контактним імуноглобуліну - до 21д. Початок хвороби гострий. Починаються симптоми поганого катарального періоду: підвищення температури до 38-39⁰, головний біль, кашель, нежить. Кашель нестерпний. зявляються світлобоязнь, сльозотеча. На 2-3д. на слизовій оболонці щік, губ та конюнктиви виникають дрібні білуваті цятки з червоним обідком. Це плями Бєльстого-Філатова-Копліна патогномонічний для кору симптом. Одночасно на слизовій оболонці мякого та твердого піднебіння зявляються червоні плями неправильної форми - корова енантема. Тривалість катаральноїного періоду 2-4д. перед висипанням температура знижується.

Період висипу починається з підвищенням температури, зберігається незначні катаральні явища, осотинізація, опірність організму знижується.

Ускладнення:

§ Коровий круп

§ Бронхіт

§ Пневмонія

§ Стоматит

§ Кома

§ Енцефаліт

§ Менінгіт

Діагноз кору встановлюють на основі типової клінічної картини хвороби. Мають значення контакту з хворим на кір, проведення профілактичних заходів. Для кору характерна лейкопенія, які в початковий період хвороби може передувати лейкоцитоз, ШОЕ не змінюється.

Допоміжне значення має специфічна діагностика. В інкубаційний період у виділеннях конюнктививи являють гіаліновопероджені клітини епітелію та інтралейкоцитарні включення. В перші чотири дні хвороби можливі виявлення вірусного антигену в мазках-відбитках зі слизової оболонки носа за допомогою імунофлюорисцетного методу. Застосовують серологічні реакції РГГА, РЗК у яких спостерігають значне наростання титру антитіл.

Лікування

Госпіталізація хворих проводиться:

§ При ускладненнях

§ При несприятливих умовах, коли неможливо організувати правильний догляд за хворим вдома

§ По епідемічних показах.

Хворий повинен знаходитися в чистій палаті з чистим, світлим повітрям, провітрювати кімнату. Гігієна шкіри: обмивання шкіри лиця і рук, регулярні ванни. Туалет видимих слизових оболонок, промивання очей, увільнення носа від слизу і кірок, змазувати губи жиром чи медом.

Давати часто пити, регулярно полоскати рот.

Дієта: повноцінна легкозасвоювана їжа в рідкому чи напіврідкому виді. Зазначення вітамінів А, С, В₁.

Симптоматична терапія: кофеїн при кашлі, антидопірин при головному голі, бром фенабармітол - при безсонні.

Призначення антибіотиків. При тяжкій формі - дезінтокцидна терапія, яка включає внутрішньовенне краплинне введення: ізотонічних глюкозо сольових розчинів, синтетичних плазозамінників протягом 1-3 дня застосовують глікокотизонаідні препарати (гідрокортизон).

Протиепідемічні заходи:

§ Виявляють та ізолюють хворих (госпіталізують за наявності відповідних клінічних та епідеміологічних показань);

§ Ізоляція хворого припиняється через 4 дні з моменту появи висипань, при наявності ускладнень - через 10 днів;

§ Контактних осіб, котрі не хворіли на кір і не були щеплені, розєднують і за ними ведеться спостереження (термометрія, огляд шкіри і слизових оболонок) протягом 7 діб від часу ізоляції хворого

§ На дитячі колективи, щеплені живою коровою вакциною, накладають карантин протягом 17 діб, а в колективах, у яких хоча б частина отримала гемоглабулін, карантин продовжують до 21 доби.

З метою переривання механізму передачі в осередку необхідно здійснювати вологе прибирання і провітрювання.

На третю ланку епідемічного процесу впливають шляхом щеплення дітей, котрі не хворіли на кір і не вакцинувалися проти нього, а за наявності протипоказань - введення гамаглобуліну.

Специфічна профілактика. Єдиним профілактичним заходом є тотальна планова активна імунізація живою коровою вакциною штаму Л-16 усіх дітей, котрі не хворіли на кір, у віці 12 міс. І повторно у віці 6 років (після серологічного контролю, який засвідчує відсутність імунітету).

Безпосередньо перед використанням вакцину змішують з розчинником, що додається. Препарат повинен повністю розчинитися через 3 хв. На одну щепну дозу вакцин використовують 0,5 мл розчинника. Щеплення проводять одноразово шляхом підшкірного введення вакцини (0,5мл).

Пасивна імунізація гамаглобуліном (з донорської або плацентарної крові) створює лише короткочасний до (1 міс.) . вона проводиться особам, яким протипоказана вакцинація, і дітям, які не досягли 6 років.

Краснуха (червоничка, багряниця) - гострий вірусний антропоноз, що характеризується явищами помірної загальної інтоксикації, збільшенням потиличних і шийних лімфатичних вузлів, появою висипки на шкірі й ураженням плода у вагітних, які захворіли.

Прояви епідемічного процесу

прийнятність до краснухи висока, найчастіше хворіють діти і підлітки. Особи до 20 років становлять біля 90% хворих. Діти у віці до 6 міс. Уникають цієї недуги, оскільки успадковують від матері імунітет.

Захворюваність має переважно спорадичний характер. У дитячих і військових колективах, інтернатах трапляються спалахи, що тривають декілька місяців. У дітей, які контактували з хворим, вірус виявляють у слизовій верхніх дихальних шляхів з 11-ої до 21-ої доби.

У разі зараження жінок, особливо у перші місяці вагітності, можливі викидні, народження мертвого плоду або дітей з вродженими вадами розвитку. Максимальна захворюваність відзначається переважно в зимово-весняний період. При краснусі можливі епідеміологічні хвилі, що виникають з інтервалом біля 7 років. Відзначено, що після таких хвиль збільшується число природжених вад серця.

Клініка

Інкубаційний період становить 15-21 день, може тривати до 24 днів. Продромального періоду не буває, або він дуже слабко виражений. Спостерігаються субфебрильне підвищення температури тіла, нездужання, нежить, покашлювання, катаральний конюктивіт. Типовим раннім симптомом краснухи є збільшення задньошийних, потиличних, білявушних та інших лімфатичних вузлів. Цей симптом зявляється за 1-3 дні до висипу і зберігається 10-14 днів. Висип зявляється на обличчі, шиї, поширюючись протягом кількох годин по всьому тілу. Переважна локалізація висипу -розгинальні поверхні кінцівок, спина, сідниці. На обличчі, на грудях та животі кількість висипань менша. Елементи висипу при краснусі - рожеві, округлої і овальної форм плями або папули, які дещо піднімаються над шкірою. За величиною вони бувають від міткового зернятка до сочевиці. У деяких хворих переважають дрібніші елементи, в інших - більші. Елементи висипу не схильні до злиття. Висип утримується протягом 2-3 днів, безслідно зникає і не залишає пігментації на лущення.

У деяких хворих одночасно з висипом на слизових оболонках зіва та мякого піднебіння зявляється дрібноплямиста енантема. Катаральні явища, які виникли у продромальному періоді, не посилюються. Самопочуття, як правило не погіршується. Висип супроводжується субфебрильним, рідше - значнішим (38 -39⁰С) підвищенням температури тіла. У деяких хворих протягом усього часу хвороби температура тіла може і не підвищуватися.

Тяжко переносять краснуху дорослі. У них часто спостерігаються явища загальної інтоксикації (головний біль, слабкість, втрата апетиту); біль у мязах, особливо шийних, у суглобах, помірно або інтенсивно виражені катаральні явища з боку верхніх дихальних шляхів та конюктив і має схильність до злиття. Такий перебіг краснухи буває деколи у дітей.

Внутрішньоутробне зараження в початкові троки вагітності (перші 2-3 міс) нерідко веде до порушень ембріогенезу та розвитку виродливості(мікроцефалія, гідроцефалія, катаракта, глухота, ретинопатія, глаукома, пороки серця, зміни в будові скелета). Різноманітні форми ембріопатій можуть комбінуватися (природжений синдром краснухи). При зараженні краснухою після завершення ембріогенезу розвивається фетопатії: гепатит, ураження легень, тромбоцитопенічна пурпура, анемія та ін. У разі зараження плода наприкінці вагітності може народитися хвора на краснуху дитина. Хвороба в таких випадках має затяжний характер, тривалим є вірусоносійство.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження

При обстеженні осередку краснухи стараються виявити джерело збудника. Особливу увагу приділяють зясуванню контактів вагітних з хворими на краснуху. Не допускається відвідування осередків краснухи у перші 3 міс. вагітності. Через вкрай важливе значення раннього виявлення вагітних в осередку краснухи його епідеміологічне обстеження робить лікар - епідеміолог.

Виявляючи джерело збудника, слід зважити на те, що значна частина хворих переносить краснуху безсимптомно і при огляді вона залишається непоміченою. Крім того, тривалими джерелами є діти з природженою краснухою, у яких вірус виділяється з носоглотковим слизом. Тому при найменшій підозрі інфікування вагітної потрібно проводити лабораторне дослідження, щоб своєчасно діагностувати цю хворобу.

При обстеженні осередку в дитячому закладі слід зясувати час захворювання і появи висипки у дитини. Це має значення не лише для встановлення терміну ізоляції хворого, а й для визначення строків карантину та допуску у колектив контактних осіб.

Для підтвердження етіології застосовують два методи:

1) виділення вірусу із змиву з носоглотки або крові на культурі тканин;

2) серологічні реакції (РН, РГГА, РЗК), які ставлять з парними сироватками крові, що були забрані з інтервалом 10-14 днів (діагностичне значення мають наростання титру антитіл до вірусу краснухи в 4 рази і більше).

Ускладнення. Спостерігаються антропатія, яка характеризується сильним больовим синдромом і появою внутрішньо-суглобових випотівань, енцефаліт, енцефаломієліт, поліневрит. Неврологічні ускладнення розвиваються при краснусі в період згасання висипу. Надзвичайно рідко бувають при краснусі отит, пневмонія, гломерулонефрит та інші ускладнення.

Діагноз краснухи встановлюють на основі типової клінічної картини та даних епідеміологічного анамнезу. Специфічні лабораторні методи діагностики не дуже поширені через їхню трудомісткість. Певне діагностичне значення має загальний аналіз крові. При краснусі на самому початку хвороби спостерігається незначний нейтрофільний лейкоцитоз, а в період висипу - нормальна кількість лейкоцитів або лейкопенія, лімфоцитоз, поява плазматичних клітин.

Необхідно виключити інші захворювання, які супроводжуються висипом (кір, скарлатина, ентеровірусна екзантема, медикаментозна хвороба) та збільшенням лімфатичних вузлів (інфекційний мононуклеоз).

Лікування. Хворий на краснуху повинен дотримуватися постільного режиму до повної ліквідації клінічних симптомів хвороби. При легкій формі краснухи медикаментозну терапію не застосовують. Клінічні прояви хвороби є основною для призначення симптоматичних засобів (жарознижувальні, анальгетики, протизапальні, десенсибілізуючі та ін). При ускладненнях проводять відповідне лікування.

Профілактика :

хворих ізолюють удома до 5-ої доби з моменту висипання;

діти -з природженою краснухою також підлягають ізоляції в пологовому будинку чи дома;

у дитячому колективі вводять карантин на 21 добу після ізоляції останнього хворого

контактні хворі можуть відвідувати дитячі колективи до 10-ої доби, а з 11-ої до 21-ої їх ізолюють в домашніх умовах.

Досягти переривання механізму передачі збудника можна шляхом провітрювання і волого прибирання кімнат, де перебувають хворі.

З метою активного виявлення хворих у дитячих закладах здійснюють щоранкові огляди дітей.

Вагітні повинні уникати контакту з хворими не краснуху протягом 10 діб від початку їх захворювання. Якщо інфікування жінки все ж відбулося у перші 3 місяці вагітності, рекомендують штучне її переривання.

Специфічна профілактика краснухи здійснення за допомогою тривакцини, яка включає в себе ослаблені віруси кору, краснухи та епідемічного паротиту. При відсутності комбінованої вакцини щеплення роблять разом з вакцинацією проти кору. Однак в Україні планова вакцинація краснухи поки що впроваджена недостатньо.

Дітям і вагітним, які спілкувалися із хворими, вводять гамаглобулін.

Використана література

1. Гуйда О.Г., Чайку Н.А. Протейна кишкова інфекція

2. Яфаев Р.Х., Зуєва Л.П. Епідеміологія внутрілікарняної інфекції

3. Внутрішні хвороби (під ред. Т.Р. Хариссона) , т. 3.

4. Медична мікробіологія, вірусологія й імунологія (під ред. Борисова Л.Б. і Смирновій А.М.)