Проектування інтенсифікації припливу газу шляхом солянокислотної обробки пласта на Східно-Казантипському родовищі

Температура пласта відіграє важливу роль в процесі кислотної обробки, тому активність соляної кислоти (в тому числі і корозійна) різко зростає в міру збільшення температури до 150 °С. Дальше підвищення температури суттєво не впливає на покращення активності кислоти.

Збільшення температури підвищує активність кислоти не тільки при взаємодії з карбонатними породами. При цьому різко збільшується корозійна активність кислоти. Тому при кислотних обробках у свердловинах з високою температурою необхідно передбачати особливі заходи зниження корозійної активності кислоти. Це може досягатись як введенням відповідних інгібіторів, так і зниженням температури привибійної зони.

Пластовий тиск теж впливає на швидкість реакції соляної кислоти з карбонатними породами. Дослідження показали, що час нейтралізації кислоти при 100°С і при тисках 10, 20, 30 і 40 МПа складає відповідно 20,30, 40 і 60 хвилин (приблизно). При дальшому рості тиску до 50 МПа час є таким же, як і при 40 МПа.

В пластових умовах, де у взаємодію вступають кислотний розчин. пластова рідина і мінерали, реакції між хімічними речовинами проходять в умовах, які відрізняються від лабораторних. Тому повністю переносити в практику дані лабораторних досліджень не доцільно, але їх треба враховувати при плануванні соляно-кислотних обробок. Це дозволяє підвищувати ефективність обробок і зменшувати витрати на їх проведення.

Об'єм кислотного розчину підбирається, як правило, на основі даних досвіду. Обґрунтувати теоретичним розрахунком кількість кислоти практично неможливо через відсутність необхідних для розрахунку даних: радіуса зони, яку потрібно обробити, пористості, проникності, хіміко-мінералогічного складу породи в привибійній зоні пласта. Невідомими є супутні ефекти, які виникають в ході взаємодії кислоти з тріщинно-поровим середовищем.

Для порового колектора об'єм кислоти приблизно може бути визначений із виразу

(6.6)

де m - середньозважена пористість, долі одиниці;

D - діаметр зони, яка підлягає обробці, м;

h - товщина пласта, м.

Звичайно вважається, що для одержання продуктивності свердловини, відповідній проникності віддаленої, не забрудненої зони пласта, достатньо покращити проникність привибійної зони в радіусі 1 м. Для розрахунків цей радіус збільшується до 1,5 м. Тоді при середньозваженій пористості, рівний 15% (0,15), об'єм кислоти, необхідний для обробки 1 м пласта, буде

Для порід з пористістю 10% Vк -- 0,71 м3 .Такого типу розрахунки дають тільки приблизну оцінку об'єму кислоти, який може бути прийнятий до накопичення відповідних дослідних даних.

Для порового простору можна рішити зворотню задачу за заданою кількістю кислоти знайти радіус проникнення її в пласт. Для визначення радіуса використовують вираз

(6.7) де Qk - кількість кислотного розчину, який нагнітається в пласт, м3 /год;

t - час нейтралізації розчину, с;

rc - радіус свердловини, м..

Із аналізу виходить, що із збільшенням об'єму кислотного розчину QK і часу t нейтралізації кислоти (з використанням розчину високої концентрації або вводом в нього сповільнювачів) розширюється зона обробки, а із збільшенням потужності і пористості пласта зменшується радіус проникнення кислотного розчину в пласт.

Таким чином, точно розрахувати об'єм кислотного розчину для обробки пласта неможливо. Тому на основі приблизних формул або дослідних даних встановлюють об'єми кислотних розчинів на 1 м товщини пласта. Величина його може змінюватися в широких границях (від 0,1 до 1,5 м3) і залежить, насамперед, від своєчасної оцінки результатів обробки свердловини в конкретних покладах. Аналіз показує, що ефективною може бути солянокислотна обробка як при великих, так і при малих її об'ємах.

Як показують дослідження, кислотний розчин рухається в пласті по тріщинах або найбільш проникних каналах. Під дією кислоти проникність їх збільшується, а, значить, і збільшується об'єм надходження кислоти в ці канали. В пласті утворюється один або декілька таких каналів, в зв'язку з чим кислота не буде заповнювати весь поровий простір. В той же час рух кислотного розчину по каналах дозволяє значно розширити зону обробки за рахунок віддалених зон пласта. Проникність тріщин значно вища, ніж проникність пористого середовища, тому іноді одержують високу продуктивність свердловин при малих витратах кислоти на обробку.

Технологічні схеми обробок різні і залежать від мети розробки.

Велику увагу приділяють підготовці пластів для обробки. З цією метою в свердловину нагнітають різного роду розчинники і водні розчини ПАР. Привибійну зону пласта можна обробляти одночасно і поетапно. В зв'язку з цим обробка пласта може здійснюватись поетапно з наступним підключенням інших його ділянок. Обробляти повністю розкритий пласт можна із застосуванням тимчасово ізолюючих матеріалів або пакеруючих пристроїв.

Велика різноманітність технологічних схем обробки пласта пояснюється тим, що обробці підлягають пласти різного хіміко-мінералогічного складу, які залягають на різних глибинах та при різних умовах. Крім того, це можна пояснити багаторазовими спробами знайти найбільш оптимальні режими обробки.

Ефективність обробок і їх вартість відображають рівень техніки і технології процесів і ступінь вивчення колектора. Економічна ефективність процесів зобов'язує намагатись одержати велику віддачу при менших об'ємах і затратах. Ці питання повинні старанно вивчатись на стадії випробовування розвідувальних свердловин, щоб використовувати накопичений досвід при випробуванні експлуатаційних свердловин.

Існують такі типи кислот.

Інгібована синтетична соляна кислота (ВТУ МХП 2345-50) відповідає ГОСТ 857-78, має концентрацію НС1 19-25%. Для надання їй антикорозійних властивостей заводи-виготовлювачі додають в кислоту 0,8-0,9% інгібітору ПБ-5 і 0,01-0,015% хлористого миш'яку.

Інгібована соляна кислота (ТУ МХП 3354-52) поставляється з концентрацією НС1 18-22%. При виготовлені в кислоту також додають 0,8-1,0% інгібітору ПБ-5 і 0,01-0,015% хлористого миш'яку.

Як видно з приведених характеристик, загальним для обох видів інгібованої кислоти є знижений вміст НС1 (в середньому 20%). У зв'язку з цим необхідно визначити в лабораторних умовах концентрацію НС1 до завозу інгібованої кислоти на промислові об'єкти, щоб при кислотній обробці пласта концентрація НС1 відповідала розрахунковій. За технічними умовами допускається вміст заліза в інгібованих кислотах в об'ємі відповідно 0,02 і 0,03% і сірчаної кислоти для першої не більше 0,005%.

Інгібована кислота може негативно впливати на привибійну зону, особливо порового пласта. Необхідно враховувати, що інгібітор ПБ-5 після повної нейтралізації кислоти може залишатись в поровому просторі пласта в вигляді пластівчаної об'ємистої органічної маси. При використанні 15-20% інгібованої кислоти може випасти 5-7 кг осадку на 1 м3 закачаного в пласт розчину. При неповній нейтралізації кислоти такого осадку не виділяється. Отже, при обробці порових колекторів недоцільно витримувати кислоту в пласті до повної її нейтралізації.

Сірчана кислота, яка є в інгібованій кислоті, може при взаємодії з карбонатними породами утворювати гіпс СаSO42Н2О, і хоча він розчиняється в соляній кислоті, в поровому просторі можуть залишатися кристали гіпсу, що погіршує проникність пласта. Для зменшення вмісту сірки інгібовану кислоту можна обробляти хлористим барієм

ВаСІ2 + H2SO4 =BaSO4 + 2 НСІ(6.8)

BaSO4 випадає в осадок.

Оцтова кислота, добавлена в соляну, бере участь у процесі обробки виконує декілька функцій:

сповільнює взаємодію соляної кислоти з породою (сповільнювач);

попереджує випадання окислів заліза (стабілізатор);

3) взаємодіє з породою, розчиняючи її (активний реагент). Фтороводнева (плавикова) технічна кислота застосовується для обробки привибійної зони пластів з теригенними колекторами (кварцові пісковики, алевроліти) з метою розчинення силікатних і глинистих частинок, які містяться в породі, або які попали в неї із глинистого розчину. По ГОСТ 2567-73 плавикова кислота повинна відповідати таким технічним умовам:

вміст фтористого водню, %> 40

вміст кремнієфтороводневої кислоти, %> 0,4

вміст сірчаної кислоти, %< 0,05

Плавикова кислота в чистому виді звичайно не застосовується, але використовується в суміші з соляною. Цю суміш називають глинокислотою. Її транспортують в посудинах із ебоніту або покритих свинцем, парафіном, воском; вона сильно діє на організм і одяг людини. Кислотну обробку (КО) застосовують для збільшення проникності карбонатних і піщаних колекторів у нафтогазовидобувних і нагнітальних свердловинах після буріння, під час експлуатації та ремонтних робіт.

Для обробки карбонатних колекторів здебільшого застосовують солянокислотні розчини (СКР), а для піщаних колекторів після СКР нагнітають глинокислотні розчини (ГКР). Такі обробки називаються відповідно солянокислотними (СКО) і глннокислотними (ГКО).

Хімічно активною основою перелічених кислотних розчинів (КР) є відповідно соляна кислота (10...30% НС1) і суміш соляної (10...15% НСІ) та плавикової (1...5% HF) кислот.

Для проведення КО в свердловину спускають 62...73 mm HKT у більшості випадків до нижнього перфораційного отвору оброблюваного інтервалу. Гирло свердловини обладнують арматурою для обв'язування труб з колоною і зворотним клапаном на вході в порожнину НКТ. Напірна сторона насосного агрегата ЦА-320, 4АН-700 чи іншого обв'язується через зворотний клапан з порожниною НКТ, а приймальна з кислотовозом (Аз-30А) і автоцистернами (4ЦР, АП), в яких транспортуються кислотні розчини й продавлювальні рідини. Нагнітальні трубопроводи обпресовуються тиском у півтора рази більшим від очікуваного тиску нагнітання рідин у свердловину.

Найпростіша схема КО передбачає підняття глибинного обладнання зі свердловини, спускання НКТ з промиванням до вибою і підняття башмака труб до інтервалу перфорації. У свердловину запомповують прямою циркуляцією КР в об'ємі НКТ, закривають затрубну засувку, нагнітають решту запланованого об'єму кислоти та продавлювальної рідини. Після нагнітання всього об'єму рідин закривають буферну засувку свердловини, від'єднують насосний агрегат і іншу спецтехніку та починають очищення привибійної зони від продуктів реакції. У насосних свердловинах процес звичайно підрівняється. Після протиснення КР у пласт і зниження тиску піднімають НКТ, спускають глибинне обладнання і видаляють продукти реакції насосом, встановивши раціональний режим експлуатації. Невчасне видалення продуктів реакції з пласта часто зумовлює зменшення ефективності СКО і, особливо, ГКО.

Механізм кислотної дії на колектор розглянемо з позицій ступеня розчинності порід і швидкості реакції, утворення продуктів реакції та зміни проникності порід після обробки. Вважають, що розчинність порід, які підлягають КО, повинна забезпечити збільшення пористості не менш ніж на 10%, а розчинність чужорідних матеріалів, які забруднюють пори та тріщини пласта, має бути найповнішою (хоча б на 50%). Виходячи з таких принципів, добирають склад активної частини розчинів.

При плануванні КО потрібно знати розчинність порід у кислоті. Наприклад, відомо, що 1 м3 різних кислот розчиняє: 15% НС1 -- 200 кг вапняку (СаСО3), або близько 70 кг легкорозчинної частини еоценового пісковику, що містить 89% SiO2, 3% карбонатів і 7% глин; 4% HF - 48 кг каоліну; 10% HCl+1% HF - 70 кг глинопорошку, що складається з гідрослюди та монтморилоніту.

Якщо після обробки надлишком СКР застосувати ГКР, то 1 м3 10% HCl+1% HF розчинять 36 кг еоценового пісковику. Збільшення концентрації HF в ГКР до 3% забезпечує зростання розчинності до 51 кг, а до 5% -- зумовлює зростання розчинності до 66 кг.

Наведені дані використовують при розрахунках об'єму кислотних розчинів і оцінках можливої глибини проникнення активної частини кислоти в пласт.

Продукти реакції спричинюють зниження проникності порід після КО, якщо вони відкладаються в поровому просторі у вигляді гелю або твердої фази, чи взаємодіють з пластовими флюїдами, утворюючи осади або емульсії.

Під час взаємодії соляної кислоти утворюються:

- з карбонатами порід -- водорозчинні солі CaCl2, MgCl2, газ CO2,

вода;

- з окисами заліза на трубах і його сполуками у складі порід (наприклад, у вигляді сидериту FеCO3) - хлорне залізо FеCl3, яке після нейтралізації кислоти гідролізує у вигляді осаду Fe(OH)3, що здатний закупорити пори;

- з сульфатами кальцію в складі порід з температурою до 66 °С -

осад гіпсу;

- з окисом кремнію в глинах -- осад, гель кремнієвої кислоти;

- з окисами лужних і лужноземельних металів у глинах -- відповідні солі.

Таким чином, під час реакцій СКР утворюються розчинні та тимчасово розчинні продукти, тому технологія обробки СКР повинна бути такою, щоб попередити випадання нерозчинних осадів.

Зміна проникності порід після фільтрації через них кислотних розчинів залежить від хімічного та мінералогічного складу, структурі порового простору, режимів фільтрації й термобаричних умов перебіг реакції. Наприклад, після обробки еоценових пісковиків карбонатність Ск=2...9% надлишком СКР (10...15% НСІ), щодо вмісту карбонатів збільшення проникності порівняно з початковою можна наближено вирахувати так: kс=0,8 Ck. Звичайно, після такої обробки теригенних колекторів проникність зразків порід зростає в 2--7 разів. Під час обробки карбонатних порових порід ріст проникності практично не обмежений.

На вибір раціональних режимів обробки і технологію робіт впливає швидкість реакції КР з породами, яка залежить від початкової концентрації кислоти, термобаричних умов перебігу реакції в пласті, відношення поверхні породи, що контактує з кислотою, до об'єму кислотного розчину та гідродинамічних умов перебігу реакції, які описуються параметром Рейнольдса (Re).

Відомо, що за однакові проміжки часу ступінь нейтралізації кислоти породою не залежить від початкової концентрації. Отже, при інших рівних умовах за однаковий проміжок часу вдвічі знижується концентрація кислоти (від 20 до 10% чи від 12 до 6%). Можна було б думати, що застосовуючи більшу початкову концентрацію кислоти, можна збільшити глибину обробки пласта. Однак, оскільки швидкість реакції в поровому середовищі велика, це практично не впливає на глибину обробки.

Збільшення температури пласта на 10 °С зумовлює зростання швидкості реакції приблизно в два рази. При збільшенні тиску реакція з соляною кислотою сповільнюється, а з плавиковою -- прискорюється.

Значний вплив на швидкість реакції має відношення реагуючої поверхні породи до об'єму кислоти в порах, яке різко збільшується при зменшенні розміру пор. Наприклад, у каналі діаметром 1 мм це відношення дорівнює 40, а в порах діаметром 20 мкм - 2000. Тому в порових колекторах спостерігаємо різке збільшення швидкості нейтралізації. Наприклад, розрахункова глибина проникнення у вапняк активної соляної кислоти в каналах діаметром 1 см дорівнює 600 см, діаметром 1 мм -- 20 см, а в порових каналах 10 мкм -- 5 см за інших рівних умов.

Таким чином, нейтралізація кислоти в поровому просторі відбувається під час нагнітання її в пласт, тому витримки для реагування не потрібно.

Вплив гідродинамічних умов фільтрації кислоти на швидкість її нейтралізації відчутний лише у великих каналах або тріщинах. Тут зі збільшенням витрат кислоти, а отже, і Re. глибина обробки пласта дещо зростає. Під час фільтрації кислоти через поровий простір теригенних колекторів значення Re дуже малі. Експериментально доведено, що за таких умов збільшення витрат кислоти практично не збільшує глибину обробки піщаного пласта.

Перед проектуванням кислотної обробки слід обґрунтувати вибір свердловини, вибрати рецептуру та об'єм кислотних розчинів, визначити витрату та тиск рідини під час помпування в пласт, вибрати рецептуру й розрахувати об'єм протискуючої рідини, визначити час перебування кислоти в пласті й спосіб очищення привибійної зони від продуктів реакції.

Вибір рецептури КР здійснюють з урахуванням хімічного та мінералогічного складу порід, їх фільтраційних властивостей, хімічного складу й властивостей пластових флюїдів, пластової температури, причин забруднення привибійної зони.

Типовий КР складається з активної частини (НС1, HC1+HF), розчинника, інгібітора корозії, стабілізатора та інтенсифікатора.

Для обробки вапняків, карбонізованих (Ск>3%) пісковиків, колекторів, забруднених відкладенням карбонатів, застосовують СКО 15% НСІ. а при Тпл>100 °С - інколи й 30% НС1. Для обробки піщано-глинистих порід (Ск<3%) застосовують ГКО, спочатку напомповують СКР. 10...15% НСІ, а за нею -- ГКР 1...5% HF. Співвідношення об'ємів першої та другої частин розчину залежить від карбонатності породи і при Ск=3% його можна записати як 1:1.

Кислоту розводять звичайно водою. Однак під час КО поліміктових піщано-алевролітових вологомістких порід Західного Сибіру добрі результати одержують при приготуванні КР на ацетоні, якщо обводненість свердловини менша 10%. Під час обробки газових і газоконденсатних свердловин корисно готувати КР на спирті (метанол, спирт ізопропіловий). Застосування названих вуглеводневих розчинників сприяє зневодненню порід і зменшує поверхневий натяг на границі розподілу фаз.

Ефективність інгібіторів корозії оцінюється коефіцієнтом гальмування корозії Кгк, який є співвідношенням кількості розчиненого металу в неінгібованій кислоті до кількості розчиненого в інгібованій. При пластових температурах до 100 °С достатньо забезпечити значення Кгк=20. Якщо температура 15% НСІ під час проходження кислоти по НКТ досягає 100 °С, то розчиняється 3500 г/(м2/год) заліза, а застосування інгібітора «Север-1» зменшує розчинність до 176 г/(м2/год). Інгібітори мають температурні обмеження й за концентрацією НСІ. Наприклад, інгібітор катапін КИ-І можна застосовувати для Т<110°С, С0<22% НСІ з Кгк =23; інгібітор В2 - для Т<100°С, С0<36% НСІ з Кгк =260; інгібітор ПБ-5 - для Т<100°С, С0<22% НСІ з Кгк =7 та інші. Добавка інгібіторів становить звичайно 0,5...1%.

Стабілізатори запобігають випаданню осаду Fе3+ у вигляді гідроокису заліза. Найчастіше для стабілізації розчину використовують органічні кислоти, які утворюють з залізом розчинні комплекси. Кількість стабілізаторів дозується відповідно до очікуваного вмісту Fе3+, який звичайно становить 0,3%. За таких умов стабілізуючі властивості залежать від температури. Наприклад, для 2%-ної оцтової кислоти -- до Т<60 °С: для 0,5%-ної лимонної кислоти -- до Т<90 °С; для 0,065%-ної КРАСТа -- до Т<140 °С. Збільшення вмісту стабілізатора не підвищує стабілізуючі властивості. Зазначимо, що стабілізація КР необхідна для проникності менше 0,01 мкм2.

Інтенсифікатори застосовують, щоб поліпшити фільтрацію КР в породі, запобігти блокуванню привибійної зони продуктами реакції й полегшити їх видалення на поверхню. Для КО нафтовидобувних свердловин краще застосовувати катіоноактивні ПАР, які знижують поверхневий натяг на границі нафта -- продукти реакції й гідрофобізують породи -- катапіни, АНП-2 та інші в кількості 0,3...0,5%. Замість катіоноактивних ПАР можна застосовувати неіоногенні ПАР -- превоцел, ОП-10, неонол та інші, але їх дія не спричинює гідрофобізацію породи. Додавати ПАР необхідно, якщо нафта містить асфальтенів більше 2% або смол більше 6%.

При КО водонагнітальних свердловин рекомендується додавати 0,3...0,5% неіоногенних ПАР, які гідрофілізують породу.

Об'єми кислотних розчинів. Для планування об'єму КР поки що здебільшого застосовують емпіричний підхід. Якщо КО призначені для розчинення порід і домішок, занесених у пласт у процесі буріння або ремонтів, то під час першої КО звичайно запомповують КР 0,5 м3/м поглинаючої товщини пласта, при другій -- 1 м3/м, а при третій -- 1,5 м3/м. Якщо ж КО призначено для вилучення карбонатних солей, що відкладаються під час експлуатації нафтових свердловин, збільшення об'єму КР при послідовно здійснюваних СКО не обов'язкове. Якщо обробку проводять шляхом запомповування в пласт стабільних вуглеводневих кислотних емульсій, то об'єм емульсій дорівнює добутку витрати емульсії на тривалість розпаду. Звичайно стабільність емульсії при пластовій температурі становить 30...60 хв.

Під час КО найчастіше застосовують не менше 6... 12 м3 КР і тільки зрідка 24 м3 і більше.

Тиск на гирлі свердловини під час нагнітання КР у пласт при КО порових колекторів (особливо теригенних) не повинен перевищувати тиск розриву пласта (розкриття глибоких тріщин), щоб забезпечити рівномірне проникнення КР у розріз свердловини. Для КО тріщинуватих колекторів (особливо карбонатних) тиск на обсадну колону повинен бути максимально допустимим, бо це дає змогу досягнути найбільшої глибини обробки пласта.

Витрата рідини під час нагнітання в пласт для обробки карбонатних тріщинуватих колекторів повинна бути максимально можливою в межах технічно допустимих тисків. Під час обробки порових колектори (теригенних), коли приймальність свердловини звичайно мала, витрата КР здебільшого невелика, але це мало впливає на глибину проникнення активної кислоти (глибину обробки).

Об'єм протискуючої рідини для обробки карбонатних колекторів розраховують так, щоб витіснити весь КР за межі експлуатаційної колони в пласт.

Під час обробки карбонізованих теригенних колекторів Ск<10% використовують окрім протискуючої рідини ще й витісняючу рідину. При цьому виходять з таких міркувань: з початку нагнітання КР у пласт на стінці стовбура свердловини встановлюється початкова концентрація С0, а під час фільтрації в пласті вона різко падає (за експотенціальним законом) і вже на віддалі декількох сантиметрів С=0,1 С0. Поступове збільшення об'єму КР у пласті приводить до нерівномірного розчинення глинисто-карбонатного матеріалу пласта в радіальному напрямку. Формується зона від стінки свердловини аж до радіуса проникнення фронту активної кислоти, в якій С=С0 і де спостерігається повне видалення розчинного матеріалу. За нею формуються ще дві кільцеві зони -- вузька з С0>С>0 і широка з С=0, аж до радіуса фронту проникнення КР. Щоб повністю використати хімічну активність кислоти в пласті й попередити вихід КР з початковою концентрацією в стовбур свердловини і на поверхню під час дренування пласта, потрібно запомповувати в нього витісняючу рідину, об'єм якої дорівнює 30...50% об'єму кислотного розчину.

Витісняюча рідина не повинна знижувати проникності породи. При цьому застосовують водні розчини ПАР, спиртів тощо залежно від характеристики порід і пластових флюїдів.

Перебування кислотних розчинів у пласті не повинно перевищувати часу нейтралізації кислоти. КР нейтралізується ще під час руху в порах теригенного пласта та порах і тріщинах карбонатного пласта. Це значить, що в порових теригенних колекторах витримка КР у пласті не потрібна, а в карбонатних -- небажана. Якщо після входження кислоти в пласт видаляти продукти її реакції з привибійної зони негайно, то закупорення порових каналів практично не відбувається і ефективність КО зростає.

Видалення продуктів реакції із привибійної зони здійснюють шляхом збудження припливу флюїдів із пласта в свердловину під час відкритого переливу, якщо пластовий тиск більший гідростатичного, або шляхом дренування з застосуванням газоподібних агентів (азоту, повітря) чи пінних систем, якщо пластовий тиск менший гідростатичного. У випадку, коли застосовувати вказані способи неможливо, корисно витіснити продукти реакції із привибійної зони в глибину пласта шляхом запомповування 20...30 м3 водного розчину ПАР, нафти, конденсату тощо. Осадження продуктів реакції в глибині пласта практично мало шкідливе й несуттєво погіршує результати КО порівняно з випадком, коли осадження відбувається в привибійній зоні. Однак КО з витісненням продуктів реакції не бажано багаторазово повторювати у тій же свердловині.

Технологія КО глибиннонасосних свердловин часто передбачає видалення продуктів реакції насосом, яким здійснюється експлуатація свердловини.

Для зменшення корозії труб при транспортуванні через них кислот застосовуються різні інгібітори. Основними з них є такі:

I.Формалін як інгібітор соляної кислоти застосовують в промисловій практиці біля 40 років. Однак як інгібітор солянокислотної корозії формалін має ряд недоліків, серед яких такі:

1) низька ступінь захисту металу: добавка 0,6-0,8% 40%-го формаліну знижує корозійну активність 10-12%-ної кислоти лише в 7-8 разів;

здатність до полімеризації при зберіганні, що приводить до втрат здатності розчинятись в соляній кислоті;

висока вартість інгібування.

Якість формаліну регламентується ГОСТ1625-75, згідно якого технічний формалін повинен містити 40±0,5% формальдегіду, 7-12% метилового спирту, 0,0005% заліза (для І сорту).

Унікол ПБ-5 заводи-виготовлювачі використовують для інгібування соляної кислоти. Якість уніколу ПБ-5 регламентується технічними умовами ТУ БУ 17-53. Інгібітор добре розчиняється в соляній кислоті, але не розчиняється в воді. Добавка 0,25-0,5% його до соляної кислоти знижує корозійну активність в 31-42 рази.

Інгібітор U-1-A звичайно застосовується з уротропіном, і при певних співвідношеннях утворюється високоактивний інгібітор корозії металу при дії гарячою соляною кислотою до + 87 °С при тисках 20 і 30 МПа.

Уротропін технічний в кислоті гідролізується, утворюючи формальдегід і аміак. Формальдегід входить в склад формаліну. Тому інгібуючі властивості уротропіну неістотно відрізняються від властивостей формаліну при перерахунку на зіставлені концентрації формальдегіду.

V.Інгібітор БА-6 (В-1, D-2) - маслоподібна рідина густиною 1055 кг/м3 жовтого або світло-коричневого кольору, своєрідного запаху, легко утворює з соляною, сірчаною, фосфорною та іншими кислотами солетворні з'єднання, добре розчинні в надлишку кислот або воді. Цей інгібітор застосовується при інгібуванні кислоти високої концентрації і кислотних розчинів для обробки свердловин з високими пластовими температурою і тиском.

6.3 Приготування розчинів соляної кислоти

Розчин соляної кислоти приготовляють на поверхні або на вибої. Перший спосіб найбільш поширений.

1.Розведення кислоти. Для приготування розчинів соляної кислоти її розводять водою до потрібної концентрації. Об'єм товарної кислоти Vm, необхідний для приготування п м3 розчину із заданою концентрацією, може бути визначений за формулою

(6.9)

де сz і сm - густини відповідно кислотного розчину заданої концентрації і товарної кислоти, кг/м3 .

Густину сm визначають в лабораторії, а сz за таблицею. Кількість води для розбавлення кислоти знаходять як різницю між повним об'ємом розчину і об'ємом товарної кислоти з включенням в неї добавки.

Розлити кислоту можна в чани, куди зливають спочатку заміряну кількість води, а потім концентровану кислоту, а також в заливочних трубах, куди одночасно нагнітають розраховану кількість води і концентрованої соляної кислоти.

Роботи по доведенню концентрації до заданої з високою точністю, як і введення температурних поправок в розрахунки, не є обов'язковими в промисловій практиці. В той же час потрібний ретельний контроль за заводською якістю кислоти, зміненням її властивостей під час зберігання на складі.

2 .Добавка каталізатора. Основним реагентом, який використовується в якості каталізатора, є оцтова кислота СНзСООН, яку можна добавляти в інгібовану кислоту. Для визначення кількості товарної оцтової кислоти, яку буде добавлено в солянокислотний розчин, спочатку визначають необхідну кількість СНзСООН, виходячи із 100%-ної концентрації.

В додатку В наведений детальний розрахунок проведення солянокислотної обробки, в результаті якого:

час закачки соляного розчину становить 0.875 год;

час продавки соляного розчину становить 4.086 хв;

радіус проникнення солянокислотного розчину 0.948 м;

дебіт свердловини збільшився з 150 до 225 тис.м3/добу.

Приріст видобутку внаслідок проведення СКО (тривалість дії СКО в середньому становить 100 діб) склав 7.501 млн. м3 газу.



7. Охорона праці та оточуючого середовища

7.1 Значення охорони праці і навколишнього середовища в забезпеченні безпечних і здорових умов праці

Управління охороною праці здійснюється на основі обліку, аналізу і оцінки багатосторонніх факторів, які забезпечують безпеку праці в системі людина - виробництво.

Для розробки ефективних заходів по зниженню виробничого травматизму в галузі за декілька років більше ніж по 30 реквізитам: причинам та травмуючим факторам, локалізації і характеру травм, кваліфікації потерпілих, вид робіт в галузі виробництва, професії, стажу, віку і статі потерпілих робітників.

Міністерство палива та енергетики України планує і здійснює мироприємства по оздоровленню і полегшенню праці, підвищенню культури виробництва, його естетизації.

Основними задачами Управління охорони праці є організація роботи по забезпеченню здорових і безпечних умов праці, впровадженню нових засобів і методів попередження виробничого травматизму і професійних захворювань і отруєнь, запобіганню аварій, вибухів, газонафтових викидів і відкритих фонтанів, профілактики пожеж.

Загальне керівництво організацією роботи по охороні праці і техніці безпеки на підприємствах здійснює виробниче управління, об'єднання.

Сучасна наукова організація праці неможлива без створення сприятливих умов праці на кожному робочому місці. Механізація і автоматизація виробничих процесів, наукова - організація праці - основи зниження і виключення виробничого травматизму, аварій і професійних захворювань. В сучасних умовах головним в проблемах безпеки праці є створення техніки, що виключає нещасні випадки на виробництві. Окрім захисної техніки необхідно встановлювати відповідні блокувальні і запобіжні пристрої, мета яких - автоматично вимкнути машину або окремі блоки при виникненні загрози нещасного випадку.

7.2 Аналіз потенціальних небезпек та шкідливих факторів виробничого середовища

Майже всі технологічні процеси в нафтогазовій промисловості здійснюються на відкритому повітрі, часто за несприятливих метеорологічних умов. Бурове і нафтопромислове експлуатаційне устаткування схильне до зовнішніх дій, корозії, низьких температур, що приводить до порушення міцнісних характеристик конструкції і їх передчасного руйнування.

Охорона праці і техніка безпеки в нафтовій промисловості має ряд специфічних особливостей. Це пожежонебезпека виробничих об'єктів, пов'язана з наявністю вуглеводнів, які легко спалахують, проникають через нещільність і зазори, що викликає необхідність розробки спеціальних заходів по техніці безпеки в тісному зв'язку з протипожежною профілактикою. Велике значення для безпеки працівників має герметизація устаткування, забрудненість робочої атмосфери, що виключає, можливість вибухів, пожеж і отруєнь.

Технологічним процесам властиві високий тиск, підвищені температури. В них використовують агресивні і токсичні речовини, великі маси горючих рідин і газів, вибухові і радіоактивні речовини. Специфічним для нафтової промисловості є вживання громіздкого і важкого бурового і експлуатаційного устаткування, яке доводиться часто переміщати при монтажі, ремонті, вантаженні, вивантаженні і перебазуванні.

В табл. 7.1 наводиться перелік токсичних та шкідливих речовин, що використовуються у виробничому процесі.



Таблиця 7.1 - Характеристика шкідливих речових

Назва речовини	ГДК речовини, мг/м3	Перша допомога при отруєнні
	У робочій зоні	У атмосферній зоні
Природний газ	300	-	Свіже повітря
Газовий конденсат	300	-	Свіже повітря. При попаданні на шкіру слід змити водою з милом
Метанол	5	1	Промивання шлунку, дезинфекція слабофіолетовим розчином марганце-вокислого калію, пиття 5%-го розчину соди, гарячого чаю.
Одоранти	1	-	При попаданні на шкіру чи очі негайно промити слабим розчином питної соди і потім змити великою кількістю води.
Гліколі (ЕГ, ДЕГ)	-	-	Викликати рвоту, промити шлунок водою або насиченим розчином питної соди.
Ртуть	0,01	-
Кислоти	-	-	При попаданні на шкіру чи одяг уражене місце потрібно промити великою кількістю води (краще струменем) і 5%-ним розчином бікарбонату натрію.

В таблиці 7.2 приведено потенційно небезпечні виробничі фактори при бурінні свердловин.

Таблиця 7.2 - Потенційно небезпечні виробничі фактори

Виробничий об'єкт	Небезпечний фактор	Фактичне значення	Характер дії на людину
Бурова установка “Уралмаш”	Електричний струм (змінний)	V=380 B; F=50 Гц; I=10 A	Електротравми різного ступеня
	СПО, шум	Qгак=1 МН; Lp=98 дБ; fст=63 Гц	Механічні травми різного типу. Роздратування. Глухота.
	Обладнання під тиском	Р=12 МПа	Травми різного ступеня важкості.
	Вібрація	Lv=114 дБ; fст=16 Гц	Віброхвороба, головний біль, втома.
Зал електро-двигунів	Електротравматизм	f=50Гц; I=10 A	Електротравми різного ступеня важкості.
Колодязі збору витоків	Пари вуглеводнів	-	Отруєння парами вуглеводнів, падіння з висоти.
Резервуари	Пари вуглеводнів	-
Механічна майстерня	Механічні ушкодження	-	Ушкодження органів зору, механічні травми різного ступеня.

7.3 Забезпечення нормальних умов праці

Взаємне розташування викидних і повітрязбірних шахт має бути виконане у відповідності з вимогами санітарних норм і має виключити всмоктування відпрацьованого повітря.

Приміщення, в яких можуть виділятись гази, що вміщують сірчисті сполуки, мають бути обладнанні вентиляцією з механічним приводом, в разі необхідності - місцевою механічною вентиляцією.

Обслуговування вентиляційних систем має доручитись спеціально навченим для цього робітникам.

Ефективність вентиляції необхідно періодично інструментально провіряти і виявлені дефекти усувати.

В компресорних станціях, з газомоторними двигунами місце забору проточного повітря має бути розташоване зі сторони повітряних фільтрів на відстані не менше 16 м від вихлопних труб газомотокомпресорів чи на 6 м нижче вихлопних труб газомотокомпресорів при горизонтальній відстані між ними не менше 16 м.

Газорозподільні пункти мають бути обладнані природною витяжною вентиляцією з видаленням повітря з нижньої і верхньої зон приміщення при допомозі шахт з дефлекторами.

Лабораторії мають бути обладнані загально-обмінною проточно-витяжною вентиляцією з механічним збудженням, в разі необхідності - з місцевим відсмоктуванням.

Для приміщень, де проводяться роботи з особливо шкідливими і отруйними речовинами, вентиляційна система має бути окремою, не пов'язаною з вентиляцією інших приміщень.

Об'єднання кількох вибухонебезпечних приміщень спільними повітропроводами не допускається.

Нормальна зорова робота передбачає створення на робочих місцях освітлення згідно санітарних норм і правил або відомчих нормативів. Для створення нормальних умов зорової роботи встановлюється мінімальне освітлення згідно СНіПІІ-479 “строительные нормы и правила естественного и искуственного освищения” - та відомчих нормативів.

Таблиця 7.3 - Приведена характеристика штучної освітленості робочих місць

Робочі місця	Штучне освітлення, лк	Тип світильника
	Робоча поверхня по СНіП	Фактичне освітлення
Щит КВП Операторна Механічна майстерня Лабораторії Машинний зал	75 150 60 75 20	75 120 50 75 20	131 Р - 200 АМ Лампи розжарювання Люмінесцентні лампи Лампи розжарювання Люмінесцентні лампи

Важливими оздоровчими заходами на промислі є облаштування і належне утримання санітарно-побутових приміщень для обслуговування персоналу. До санітарно-побутових приміщень відносяться: приміщення для відпочинку, душова, гардероб, їдальня, туалет і т.д..

Виробничі приміщення повинні бути обладнані та збудовані у відповідності до СніП санітарних норм проектування промислових підприємств, вказівок по будівельному проектуванні споруд нафтової і газової промисловості та протипожежним технічним умовам проектування.

В таблиці 7.4 приведено номенклатуру санітарно-побутових приміщень.



Таблиця 7.4 - Номенклатура санітарно-побутових приміщень

Назва санітарно-побутових приміщень	Назва обладнання	Кіль-кість праців-ників	Норма площі на одного працівника, м2	Необхідна площа, м2	Фактична площа м2
Душова Гардероб Їдальня Приміщення для відпочинку Туалет Умивальник	1 душ на 10 чол. шафа 4 стіл на 6чол. 1 кульбудка 2 унітази 3 крани	35 35 35 35 35 35	0.43 0.9 1.0 0.6 0.07 0.05	15.05 31.5 35 21 2.45 1.75	- 25 36 - 2.5 2.1

При виконанні робіт, що супроводжується шкідливою дією на організм людини та проявами підвищеної небезпеки передбачається застосуванню засобів індивідуального захисту, перелік яких наведено в таблиці 7.5.

Таблиця 7.5 - Засоби індивідуального захисту

Назва засобу захисту	Номенклатура засобу захисту	Призначення засобу захисту	Професія працівника
Спецодяг Спецвзуття Гумові рукавиці Захисні окуляри Протигази і респіратори Каска Запобіжні пояси	ОСТ 17-446-74 ОСТ 17-356-75 ТУ-38-106-346-89 ГОСТ 12.4.003-74 ОСТ 17-358-75 ТУ 605-1660-76 ТУ 605-1665-76	Захист тіла Захист ніг Захист рук Захист очей Захист органів дихання Захист голови Захист життя	Всі члени бригади Всі члени бригади Всі члени бригади Всі члени бригади Всі члени бригади Всі члени бригади Всі члени бригади

7.4 Забезпечення безпеки технологічних процесів при освоєнні свердловин, монтажу і експлуатації обладнання

Персонал, що обслуговує технологічні установки, зобов'язаний знати їхню схему і призначення всіх апаратів, трубопроводів, арматури, контрольно-вимірювальних приладів і засобів автоматики.

За час роботи установки необхідно забезпечити контроль за всіма параметрами технологічного процесу (тиском, температурою, рівнем продукту.

Зміна параметрів повинна проводитися повільно і плавно. Швидкість зміни параметрів повинна встановлюватися інструкціями по експлуатації, пуску і зупинці установок, затвердженими головним інженером.

Всі апарати і ємність під тиском вище 0,7 атм повинні експлуатуватися відповідно до "Правилами пристрою і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском".

Забороняється експлуатація апаратів, ємностей, компресорів і іншого устаткування при несправних запобіжних клапанах, відключаючих і регулюючих пристроях, при відсутності і несправності контрольно-вимірювальних приладів і засобів автоматики.

У випадку несправності системи пожежегасіння і систем визначення вибухонебезпечних концентрацій повинні бути прийняті негайні міри до відновлення їхньої працездатності.

Забороняється перебивати і підтягувати сальники, робити роботи, зв'язані з ударами, підтяжкою, кріпленням болтів, шпильок на апаратах і трубопроводах, що знаходяться під тиском.

Установка повинна бути аварійно зупинена відповідно до плану ліквідації аварії у випадку припинення подачі газу, іншої сировини, розриву комунікацій і апаратури, прогорання труб змійовика печі, а також у випадку аварії на розташованій поруч установці чи об'єкті.

При припиненні роботи установки на тривалий час повинні бути прийняті міри захисту апаратів і трубопроводів від корозії, розморожування в зимовий період часу й утворення в них вибухо- і пожежонебезпечних сумішей.

Газ з апаратів, ємностей і трубопроводів при їхньому звільненні повинен скидатися в газозбірну мережу чи на факел, а залишок повинен бути витиснутий на свічу.

Перед пуском установки необхідно перевірити справність устаткування, трубопроводів, арматури, заземляючих пристроїв, контрольно-вимірювальних приладів, блокувань вентиляції, каналізації, засобів індивідуального захисту і пожежегасіння, витиснути повітря із системи інертним газом або очищеним газом на свічу. Кінець продувки визначається аналізом вихідного газу. Вміст кисню не повинен перевищувати 1% об'єму.

Витиснення повітря з апаратів і ємностей проводиться тільки при загашеному факелі.

Вибрані технічні засоби захисту від виявлених потенційних виробничих факторів приведені в таблиці 7.6.

Таблиця 7.6 - Технічні засоби захисту від виявлених потенційно-небезпечних . виробничих факторів

Небезпечний фактор виробничого середовища	Виробничий захисний пристрій	Технічна характеристика пристрою чи засобів
Падіння з висоти	Запобіжний пояс. Огорожа	-
Небезпека електротравматизму	Засоби індивідуального захисту. Заземлення.	Діелектричні рукавиці. Гумові чоботи.
Отруєння парами отруйних речовин	Засоби індивідуального захисту. Вентиляція.	Протигаз, респіратор, витяжка
Ураження високим тиском	Встановлення запобіжних пристроїв	-
Обмороження	Засоби індивідуального захисту.	Рукавиці

Трьохфазна лінія з глухо заземленою нейтраллю напругою 220 В призначена для живлення електрообладнання. Потужність трансформатора 160 кВА; номінальна напруга трансформатора 20-35кВ; схема з'єднання обмоток Д/YH, переріз кабелю живлення 150 мм2 ; довжина кабелю - 320 м, матеріал кабелю - сталь; переріз нульового провідника - 50х5 мм, відстань між провідниками 2550 мм, довжина нульового проводу - 300 м; опір заземлення на початку нульового проводу - 11 Ом; опір повторного заземлення - 3 Ом.

Визначити:

а) силу струму короткого замикання;

б) напругу на корпусах зануленого обладнання;

в) напругу на зануленому обладнанні відносно землі, якщо нульовий провід заземлений на початку робочим заземленням, а в кінці - повторним.

г) напругу на зануленому обладнанні відносно землі при наявності трьох ліній повторного заземлення, що мають однаковий опір;

а) визначення величини струму короткого замикання

Сила струму короткого замикання визначається по формулі:

(7.1)

де Uф - фазна напруга, В;

Rф і RN - відповідно активний опір фазного і нульового проводів, Ом;

Х ф і ХN - внутрішній індуктивний опір фазного і нульового проводів відповідно, Ом;

ХП - опір взаємоіндукції петлі фаза-нуль, Ом;

ZТ - комплексний опір трансформатора, Ом.

Комплексний опір трансформатора потужністю 63 кВА при напрузі 20-35 кВ знаходимо по таблиці 6.2[ ].

Він складає ZТ/3 =0.068 Ом.

Активний опір однієї жили стального кабелю знаходимо по формулі:

(7.2)

де с - питомий опір провідника (сталі - 0.1 Ом ? мм2/м);

l - довжина проводу, м;

S - переріз проводу, мм2.

Січення кабелю S=150 мм2 , січення однієї жили кабелю S/3=50 мм2,

Найдемо індуктивний опір Хф однієї жили кабелю по формулі

Хф=х?? l, (7.3)

де х? - індуктивний погонний опір однієї жили кабелю (знаходиться по

таблиці 6.4[ ]).

Хф=0.06?0.32=0.0192 Ом

Визначаємо опір взаємоіндукції петлі фаза-нуль по формулі

(7.4)

де D і d - відстань між проводами і діаметр проводу відповідно, мм.

Переріз нульового провідника S=300 мм2, а приведений діаметр

(7.5)

Визначимо активний опір стального проводу. Для цього визначимо розрахунковий струм І:

(7.6)



де N - потужність трансформатора, В?А

Визначаємо поверхневу густину струму периметр

(7.7)

де І - розрахунковий струм, А;

Р - периметр січення стального проводу, см; Р=1,9 см.

Визначимо активний приведений опір шини по рисунку 6.2[ ] в залежності від вирахуваної поверхневої густини струму (66.11 А/см) : rпр=1.2?10-5 Ом?с-1/2, а потім коефіцієнт k по формулі:

(7.8)

де lN - довжина нульового проводу, см;

f - частота струму, Гц;

Р - периметр шини, см.

Значення активного опору нульового проводу:

(7.9)

Визначимо внутрішній індуктивний опір нульового проводу

(7.10)

де хпр - приведений індуктивний опір, Ом?с-1/2 (визначається з рисунка 6.2[ ]).

Підставляємо знайдені значення у формулу (7.1) і отримаємо:

б) визначення напруги на корпусах зануленого обладнання

Визначення напруги на корпусах зануленого обладнання за період проходження струму короткого замикання:

Umax=Ік.з?ZN, (7.11)

де ZN - повний опір нульового проводу, Ом,

(7.12)

Напругу на корпусах зануленого обладнання складає:

U=123.1?1.001=123.22 В.

Така напруга небезпечна для обслуговуючого персоналу.

в) визначення напруги на зануленому обладнанні відносно землі, якщо нульовий провід заземлений на початку робочим заземленням, а в кінці - повторним

Розрахунок проводимо по наступній формулі:



Але в нормальній мережі при великій кількості повторних заземлень напруга не буде зменшуватись, а навіть збільшуватися. Добитися зменшення напруги можна шляхом збільшення перерізу нульового проводу.

г) визначення напруги на зануленому обладнанні відносно землі при наявності трьох ліній повторного заземлення

Розрахунок проводимо слідуючим чином:

(7.13)

де RП1 - повторне заземлення у місці пробою;

RЕ - еквівалентний опір паралельно включених стальних повторних заземлень RП2, RП3 і робочого заземлення R0:

(7.14)

Тоді

Із приведеного розрахунку видно, що збільшення числа повторних заземлень не сприяє зниженню напруги на корпусах зануленого обладнання до безпечного рівня.

Отже, встановлення захисного занулення пов'язано зі значними труднощами, складними розрахунками і не завжди виявляється ефективним з точки зору електробезпеки. Зниження напруги можна здійснити застосуванням повторного заземлення.

7.5 Пожежна безпека

Відповідальність за пожежну безпеку установки покладається персонально на начальника установки.

Знову поступившим робітникам, ІТП і службовцям, а також особам, що прибули на виробничу практику, в обов'язковому порядку повинні пройти протипожежний інструктаж.

Особам, які не пройшли зазначеного інструктажу, допуск на самостійну роботу не видається.

У технологічних установках за графіком і у всіх випадках за вимогою оператора обов'язково робити аналізи на вміст продуктів виробництва в повітряному середовищі.

Всі апарати, ємності і резервуари (відповідно до затвердженого переліку), електромотори, естакади, металоконструкції і т.д. повинні бути надійно заземлені.

Установлені на дихальних клапанах апаратів і ємностей вогнезапобіжників, необхідно перевіряти не рідше одного разу в три місяці зі складанням акта на перевірку.

Не допускати пропусків, розливів і переливів продуктів виробництва, витоків газу, рідин, масла через нещільності в трубопроводах, апаратах, насосах і компресорах.

При прориві і стравленні газу, при розливі пальних продуктів, усі вогневі і ремонтні роботи, рух транспорту в зоні загазованості негайно припиняються і приймаються міри до виключення випадків виникнення іскри і вогню.

При вимірах і відбору у резервуарах і колодязях із ЛВА і вибухонебезпечними газами забороняється застосовувати освітлення нормального виконання, сталевий інструмент, кидати кришки колодязів і залишати колодязі відкритими, допускати розливи продуктів через пробовідбірники.

На кожну установку відповідно до переліку, видається протипожежний інвентар: вогнегасники, ящики з піском, азбестові полотна, вовняні ковдри, пожежні рукави і стволи до них. Усі засоби гасіння є інвентарем установки, вони повинні знаходитись в чистоті і бойовій готовності, здаватися і прийматися по зміні, використовуватися тільки по прямому призначенню.

На установці, складі, лабораторії повинні бути цехові протипожежні інструкції.

Кожен працівник установки зобов'язаний:

- знати правила безпеки, установлені на його робочому місці установки, і не допускати їхнього порушення;

- знати розташування на установці засобів пожежегасіння і вміти користатися ними;

- негайно доповідати керівнику установки про помітні порушення правил пожежної безпеки на своїй ділянці роботи з одночасним уживанням заходів і усуненню недоліку;

- строго дотримувати норми технологічного режиму, згідно робочих інструкцій, дотримувати правила техніки безпеки і промсанітарії;

- знати на робочому місці найбільш небезпечні в пожежному відношенні місця і вести за ними систематичне спостереження.

В таблиці 7.7 наведено перелік пожежо-небезпечних речовин, які використовуються в технологічних процесах.



Таблиця 7.7 - Характеристика пожежо- та вибухонебезпечних речовин

Назва речовини	Температура, оС	Вибухонебезпечна концентрація по об'єму, %
	спалаху	самозагоряння
Природний газ Газовий конденсат Метанол Одоранти-меркаптани Діетеленгліколь Триетеленгліколь Сірководень Чадний газ	161 44 16 - - - -	645 345 - 299 350.5 173.5 290	5 - 15 1.1 - 1.3 6.7 - 34.77 2.8 - 18.2 - - 4.3 - 45.5 13 - 17

7.6 Охорона навколишнього середовища

7.6.1 Оцінка впливу на навколишнє середовище

На стадії планування спорудження бурових платформ необхідно:

ґрунти повинні бути стійкими до вертикальних і зсувних навантажень, які включають вагу бурового обладнання та його реакцію на вітри і штормові явища, землетруси;

мати точну карту мікрорельєфу дна з ухилами поверхні, характером (інтенсивністю і направленістю) доних течій для врахування можливості підмиву споруд і обчислення їх стійкості;

застосувати технологічне обладнання високого ступеня надійності, що виключає нафтогазовикиди, транспортні збитки; використовувати бурові розчини, які не завдають шкоди екології морського середовища.

Джерелами забруднення навколишнього середовища в виробничому процесі є такі об'єкти як свердловини, шлейфи, газопровід, УКПГ.

7.6.2 Охорона надр в процесі розробки родовища

Охорона надр в процесі експлуатації Східно-Казантипського родовища передбачає систему заходів згідно з "Правилами розробки газових і газоконденсатних родовищ", спрямованих на максимальне вилучення корисних копалин, запобігання забруднення, а також здійснення контролю за охороною природи.

Контроль за експлуатацією родовища повинен ґрунтуватися на регулярних спостереженнях, які здійснюються відповідно до правил розробки. До числа основних відносяться:

регулярне замірювання та врахування продукції, що видобувається (газ, вода);

комплекс промислово-геофізичних досліджень за контролем по просуванню контакту газ-вода, характером зміни насиченості колектора і технічним станом стовбура свердловини;

регулярне спостереження за міжколонним тиском і газопроявами на усті.

Відповідно до світового і власного накопиченого досвіду ДАТ "Чорноморнафтогаз" загальні витрати на екологію оцінюються до 30% загальних капіталовкладень. На кожному етапі робіт - пошуково-розвідувальному, бурінні, облаштуванні та експлуатації передбачаються засоби для створення екологічно безпечної техніки і технології проведення робіт.

7.6.3 Охорона водного середовища

При видобуванні вуглеводневої сировини необхідно провести весь комплекс заходів щодо запобігання розливів нафтопродуктів, передбачених викидів та інших аварійних ситуацій:

передбачити оснащення всіма спеціалізованими технічними засобами для запобігання розливів нафти, витікання з трубопроводів і нафтогазопроявів (обладнання фонтанних свердловин пакерами і клапанами-відсікачами);

негайно оцінити характер впливу розливів на донне середовище і водні маси; визначити ступінь і швидкість дегазації розливів, дати попередню оцінку ступеня ризику з урахуванням параметрів уразливості середовища;

постійно мати напоготові технічні засоби для локалізації та ліквідації можливих розливів (нафтосміттєзбирачі, бонові загородження, диспергатори та ін.);

прокладання трубопроводів повинне здійснюватися під контролем підводних жилих апаратів з урахуванням усіх заходів безпеки, включаючи розриви, вигини, витікання, тощо; проводити регулярний контроль за всіма видами споруд; здійснювати монтаж на платформах спеціальних технічних засобів для безперервного контролю і сигналізації стану морської поверхні.



8. Техніко-економічна ефективність запропонованих технологічних і технічних рішень

8.1 Коротка характеристика запропонованого рішення. Вихідні дані для розрахунку економічної ефективності від його реалізації

Внаслідок проведення солянокислотної обробки привибійної зони пластана Східно-Казантипському родовищі дебіт газу свердловини від дії солянокислотного розчину збільшиться на 50%. Отже, додатковий видобуток газу становить:

, (8.1)

де q1 - дебіт свердловини до проведення СКО, тис. м3/добу;

N - коефіцієнт збільшення дебіту після проведення СКО

Змінні витрати встановлюється згідно старій калькуляції в розрахунку на додатковий видобуток газу.