Види і системи оперативно-виробничого планування

Nкр= ПВ/(Ц-ЗВ),

де ПВ - постійні витрати на виробництво продукції у розрахунковому році;

Ц- ціна одиниці продукції;

3В- змінні поточні витрати на виробництво одиниці продукції.

Планування науково-технічної підготовки виробництва нової продукції охоплює всі стадії та етапи і містить: розробку планів виконання робіт по кожній стадії взаємоузгодження; складання зведеного плану-графіка або координаційного плану підготовки виробництва, який забезпечував би своєчасний вихід на серійний чи масовий випуск виробів; розробку кошторису витрат на підготовку виробництва.

При підготовці особливо складних виробів розробляється самостійна цільова щ грама, що включає роботи, які виконуються всіма організаціями та підприємствам виконавцями. Цінова програма розробляється на весь цикл виконання робіт і освоєння продукції та передбачає ресурсне забезпечення всіх видів робіт. Як правило, вона і вигляд матриці, в якій по вертикалі перелічені завдання, що включені в програму, а і горизонталі - організації та форми їхньої участі.

На стадії розробки технічного завдання є дуже обмежене коло даних, тому розрахунки окремих показників носять орієнтований характер, широко використовуються методи екстраполяції, моделювання, аналогів і т. д. А при оформленні результатів науково-дослідних робіт (НДР), розрахунки, що обґрунтовують доцільність проведе дослідно-конструкторських робіт та впровадження об'єкта у виробництво, повинні С виконані значно точніше, із використанням обсягу інформації, накопиченого в процесі НДР. На цій стадії можуть широко використовуватися методи математичного моделювання, з урахуванням ієрархічної схеми об'єкта, його основних конструкторських характеристик, результатів дослідження фізичних моделей і т. д.

Визначення витрат виробництва проводиться на підставі кошторисів витрат на підготовку виробництва продукції.

Номенклатура статей кошторису витрат на підготовку виробництва нової продукції (за економічними елементами):

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

Номенклатура калькуляційних статей витрат на підготовку виробництва містить:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загально-виробничі витрати.

В окремих галузях економіки номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної з урахуванням специфіки підготовки виробництва нової продукції. Тому склад статей калькулювання виробничої собівартості нової продукції встановлюється підприємством.

3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНИЙ РОЗВИТОК

3.1 Технічний та організаційний розвиток підприємства

Підвищення ефективності діяльності підприємства ґрунтується на досягненнях науки і техніки, передового, вітчизняного і зарубіжною досвіду Наскільки цілеспрямоване та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, які е першоджерелами розвитку продуктивних сил, настільки успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства.

Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний процес розвитку науки і техніки; у ширшому, суттєво-змістовому значенні - це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва та кінцевої продукції із використанням досягнень науки.

НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему "наука-техніка-виробництво", що охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) протягом певного періоду; техніко-економічне, екологічне й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками.

Планування організаційно-технічного розвитку повинне базуватись на наступних принципах:

цілеспрямованість;

високий науковий рівень;

комплексність;

безперервність.

Перший принцип означає, що план підприємства повинний бути направлений на досягнення високих кінцевих результатів, тобто на максимізацію прибутку в довгостроковій перспективі. Він зобов'язує концентрувати прибуток ресурсів на найважливіших інноваційних проектах.

Принцип високого наукового рівня вимагає вносити до плану ті заходи, що відповідають сучасному рівню розвитку науки і техніки, перевищують його, забезпечують різке підвищення ефективності виробництва.

Принцип комплексності означає охоплення всіх підрозділів підприємства та всіх направлень розвитку науки і техніки, впровадження нових і підвищення якості випускаючих видів продукції, комплексної механізації та автоматизації виробництва, удосконалення організації виробництва, праці і управління та ін. Він передбачає узгодженість в часі та просторі всіх стадій процесу: науки-виробництва-збуту.

Принцип безперервності обумовлює обов'язкове забезпечення стратегічних та поточних планів, їх взаємозв'язок.

Система планування організаційно-технічного розвитку на підприємстві містить комплекс різноманітних планів, які взаємодіють один з одним та спрямовані на здійснення за цілями, предметом, рівнями, змістом та періодом планування. Важливо підкреслити фактори, які визначають склад та зміст цього комплексу:

організаційна структура та профіль інноваційної діяльності підприємства;

склад інноваційних процесів, які здійснюються;

рівень кооперації при їх проведенні, масштаби та постійність інноваційної діяльності.

Основним завданням організаційно-технічного розвитку с забезпечення прискорення впровадження перерахованих вище елементів у діяльність підприємства в рамках стратегічних та поточних планів. Комплексне планування розвитку і підвищення ефективності діяльності повинне знаходити висвітлення в плані організаційно-технічного розвитку підприємства, показниках ефективності виробництва та планах капітальних вкладень і капітального будівництва (інвестицій).

План технічного розвитку ти організації виробництва повинен охоплювати наступні основні питання:

створення и освоєння нових видів продукції та підвищення якості продукції, що випускається:

впровадження прогресивної технології, механізації й автоматизації виробництва;

вдосконалення планування, організації, контролю та управління в цілому;

впровадження прогресивної організації праці;

капітальний ремонт та модернізація основних засобів;

заходи щодо економії сировини, матеріалів та всіх енергетичних ресурсів;

науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;

основні техніко-економічні показники рівня виробництва та продукції, що випускається;

соціальний розвиток підприємства.

Створення нових видів продукції та підвищення якості продукції, що випускається, забезпечують заходи щодо створення й освоєння випуску нових видів продукції, зняття з виробництва застарілих та підвищення якості продукції, що випускається, п модернізації, та підготовка продукції до сертифікації, розробка і впровадження нових прогресивних стандартів і технічних умов.

Впровадження прогресивної технології, механізації ти автоматизації виробництва містять заходи щодо впровадження прогресивних технологічних процесів, нового високо-розвинутого устаткування, комплексної механізації й автоматизації виробництва, модернізації діючого устаткування.

Впровадження прогресивної організації праці містить заходи щодо вдосконалення поділу та кооперації праці, організації й обслуговування робочих місць, впровадження передових методів та прийомів праці, вдосконалення нормування й оплати праці. Під організацією праці розуміють певне поєднання працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності трудових процесів за умов конкретно застосовуваної технології та організації виробництва. Поєднання учасників трудового процесу в часі забезпечується різними формами поділу й кооперації праці, організацією обслуговування робочих місць, установленням раціональних режимів праці. Просторове поєднання працівників на виробництві знаходить втілення в різних формах побудови бригад та інших виробничих ланок підприємства, у варіантному закріпленні персоналу за відповідними робочими місцями.

Вдосконалення планування, організації, контролю та управління в цілому передбачає проведення комплексу заходів щодо вдосконалення проведення організації та управління. При цьому розробляються заходи, спрямовані на підвищення рівня концентрації та спеціалізації виробництва, вдосконалення організаційних структур, механізації та автоматизації управління на основі застосування комп'ютерних технологій, ЕОМ.

Капітальний ремонт та модернізація основних засобів планується з мстою їхнього ефективного використання на основі прийнятої періодичності ремонту за системою ППР, відомостей дефектів та відповідних змін з урахуванням нормативів ремонти експлуатаційних витрат і наявних джерел фінансування.

Заходи щодо економії сировини, матеріалів, палива, енергії досягаються як у результаті освоєння нових, менш матеріаломістких видів продукції, так і в результаті впровадження прогресивної технології виробництва.

Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи плануються в зв'язку з розробкою нових машин, устаткування, високоефективних засобів механізації й автоматизації виробництва, технологічних процесів, форм організації виробництва та праці, а також нових видів продукції.

Основні техніка-економічні показники ріння виробництва та продукції, що випускається, відбивають рівень продукції, стан знарядь праці, ступінь досконалості застосовуваної технології, рівень механізації й автоматизації виробництва та ефективність заходів плану технічного розвитку.

Планування організаційно-технічного розвитку підприємства проводиться в декілька етапів:

перший етап - визначаються головні завдання підприємства на плановий період, проводиться комплексний аналіз технічного й організаційного рівня виробництва й економічних показників, уточнюються ресурси, які характеризують технічний розвиток;

другий етап - виходячи з вивчення досвіду інших підприємств, результатів кінцевих науково-дослідних робіт та першого етапу, виявляються можливості розширення впровадження основних напрямів науково-технічного прогресу: вдосконалення технології та продукції, яка випускається, застосування нових технологічних процесів й прогресивних матеріалів, механізація й автоматизація виробництва та ін. На цьому етапі визначаються кількісні завдання підрозділами підприємства щодо технічного й організаційного розвитку;

третій етап - проводяться інженерні та економічні розрахунки, організовуються конкурси та огляди пропозицій працівників підприємства, проводиться відбір і техніко-економічна оцінка заходів;

на заключному етапі плани підприємства та його підрозділів взаємо пов'язуються, документально оформляються, затверджуються й доводяться до виконання.

Технічний та організаційний розвиток розглядаються як напрями єдиного процесу, де технічний розвиток є визначальним та безпосереднім чинником зростання ефективності виробництва - він визначає динамічну основу розвитку підприємства, а організаційний розвиток забезпечує реалізацію створених технічно-потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів, тобто веде до зміни форми процесу розвитку.

Планування організаційно-технічного розвитку здійснюється за допомогою таких методів:

науково-технічне програмування;

продуктово-тематичне планування інновацій;

об'єктивно-календарне планування;

виробниче планування інновацій.

Технічний розвиток виробництва відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємств, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.

Технічний розвиток як суб'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення необоротних актив підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємств, а з іншого - її безпосередній розвиток через вдосконалення й нарощування виробництва.

Основні показники технологічного рівня підприємства групуються за і такими ознаками:

1) ступінь технічної оснащеності праці (фондоозброєність праці, енергоозброєність праці);

2) рівень прогресивності технології (структура технологічних процесів за трудомісткістю, частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції, середній вік застосовуваних технологічних процесів, коефіцієнт використання сировини і матеріалів);

3) технічний рівень устаткування (продуктивність (потужність), надійність, довговічність, питома металомісткість, середній строк експлуатації, частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості, частка технічно та економічно застарілого обладнання в загальному парку);

4) рівень механізації та автоматизації виробництва (ступінь охоплення робіт механізованою працею, частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці).

Для поглиблення аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні якої, як правило, виникає за розробки спеціальної перспективної програми, потрібно застосовувати також інші показники, включаючи ті з них, що характеризують галузеві особливості виробництва, а саме:

механоозброєність праці (відношення середньорічної вартості машин та устаткування до кількості робітників у найбільшій зміні);

коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;

коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв, оснастки та інструментів у розрахунку на одну оригінальну деталь кінцевого виробу);

рівень утилізації відходів виробництва;

рівень забруднення природного середовища;

ріст екологічно-чистої продукції.

Процес економічного управління технічним розвитком підприємства зазвичай містить такі основні етапи:

встановлення цілей - визначення, ранжування, виокремлення пріоритетів;

підготовчий етап - аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

варіантний вибір рішень - розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;

програмування (планування) робіт-- узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;

супроводження реалізації прогрими - контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програм.

Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи іншому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні прями технічного розвитку можуть бути пов'язані з вирішенням наступних проблем: ,

- підвищення якості виготовлення продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому й вітчизняному ринках;

- розробка й широке впровадження ресурсозберігаючих (насамперед енергозберігаючих) технологій;

- скорочення до максимально можливого рівня витрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;

- здійснення всебічної екологізації виробництва згідно із сучасними вимогами до охорони навколишньої о середовища.

У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства і головними є завдання якісної розробки й коригування, забезпечення необхідними ресурсами, постійного відстежування здійснення програм (планів).

Типовий зміст плину технічного розвитку підприємства може містити наступні розділи:

Розділ І. Науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи.

Даний розділ міс їй її. дослідження і розробку за псиною тематикою з визначенням для кожної тем й:

1) мсти дослідження (розробки);

2) місця впровадження результатів;

3) головних виконавців і співвиконавців у строки початку та закінчення роботи;

5) кошторисної вартості;

6) очікуваних результатів.

Розділ II. Створення, освоєння нових і підвищення якості тих, що виготовляються, видій продукції. Основний зміст цього розділу:

1) створення та освоєння випуску нових видів продукції;

2) організація виробництва за ліцензіями або продукції, створеної іншими організаціями;

3) розробка нових стандартів карт технічного рівня;

4) сертифікація продукції;

5) зняття з виробництва застарілих видів продукції.

Розділ III. Запровадження прогресивної технології, модернізація та автоматизація виробничих процесів. Даний розділ містить:

1) розробку та застосування нових технологій;

2) запровадження нових видів устаткування та інструменту;

3) капітальний ремонт і модернізація устаткування;

4) механізація ручної праці;

5) автоматизація виробництва і процесів управління.

Розділ IV. Зведені результати здійснення заходів технічного розвитку. Планування зведених результатів здійснюється:

а) за окремими напрямками технічного розвитку:

1) зниження матеріальних витрат і собівартості товарної продукції;

2) приріст виробничої потужності підприємства;

3) відносне звільнення працівників.

б) для всієї сукупності заходів:

1) загальні витрати та результати;

2) динаміка основних техніко-економічних показників.

Зміст програм (планів) технічного розвитку підприємства визначається сукупністю конкретних заходів, що входять до їхнього складу. Як правило, такі програми (плани) охоплюють кілька розділів, а кожен з останніх - певну групу цілеспрямованих заходів.

Головним недоліком діючого нині в Україні порядку розробки програми (планів) технічного розвитку підприємства є механічне "підсумовування" різних пропозицій, брак їхньої реальної інтеграції в єдиний цілеспрямований комплекс заходів. Подолати цей недолік дає змогу попереднє опрацювання програми (плану) технічного розвитку в, так званому, режимі групової роботи. Мета такої роботи полягає в реальному перегляді та узгодженні пропозицій, що рекомендуються для включення до проекту програми (плану). Саму роботу бажано проводити у вигляді проблемної наради, учасниками якої можуть бути керівники підприємства і група експертів, у т. ч. незалежних. Це певною мірою забезпечує здійснення конкурсного відбору конкретних об'єктів і напрямків технічного розвитку підприємства.

Технічний розвиток є визначальним чинником розвитку підприємств, його змістом, визначає його динамічну основу. Організаційний -- веде до змін його форми.

Організаційний розвиток реалізується у технологічно раціональному існуванні елементів виробництва та забезпеченні необхідної системи виробничих зв'язків, активно впливає на формування технології та техніки. Формується чітка залежність між технічним та організаційним розвитком, що доповнюється ефективністю реалізації економічних, соціальних та юридичних напрямів у декілька етанів розвитку підприємства.

Організаційний розвиток - це узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва та управління, він визначається у вдосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва, праці та елементів господарського механізму.

До факторів, за якими досліджується організаційний розвиток підприємства належать наступні:

рівень спеціалізації виробництва (вартість річного обсягу профільної продукції до загального обсягу продукції);

рівень кооперування виробництва (обсяг комплектуючих виробів до загального обсягу),

стабільність номенклатури продукції;

прогресивність застосовуваних технічних засобів в управлінні підприємством;

рівень підготовки виробництва, його обслуговування та оперативне управління.

Для забезпечення ефективного управління організаційним розвитком важливо своєчасно виявляти і правильно оцінювати його тенденції, прогресивні й небажані зміни у формах організації виробництва та праці, функціонуванні окремих чи всієї сукупності елементів господарського механізму.

Основні сучасні тенденції організаційного розвитку:

прискорення темпів розвитку окремих (деконцентрації кооперування, конверсії, диверсифікації) та посилення взаємопов'язаних форм організації виробництва, що забезпечує демополізацію виробництва багатьох видів продукції, конкуренцію продуктивності на ринку, мультиплікаційну ефективність діяльності підприємств різних типів і систем господарювання;

розвиток колективної (бригадної) форми організації та оплати праці, що за умов прискорення НТП, якісного вдосконалення й ускладнення техніко-технологічної бази виробництва стає об'єктивно необхідним і економічно доцільним;

посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей завдяки широкому застосуванню автоматичних ліній, робото-технічних комплексів і гнучких виробничих систем, що уможливлюють зведення до мінімуму втрат часу й ресурсів, багаторазове підвищення продуктивності праці, значне прискорення оновлення продукції, що виготовляється:

формування нових типів суспільної комбінації речових і особистісних елементів процесу виробництва, науки та виробництва, виробничої сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств, науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів, створюваних ресурсів, підвищення ефективності науково-технічного прогресу:

удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, перехід останніх на ринкові економічні відносини з державою та іншими контрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати діяльності, конкурентоспроможність на світовому й національному ринках, фінансову стійкість і прибутковість;

активізація людського чинника через здійснення такої кадрової політики, котра відповідає сучасним вимогам правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищенню їхньої компетентності, діловитості й відповідальності; вимогам подальшого розвитку демократії і управління виробництвом, забезпечення належної організованості та виконавчої дисципліни.

Розвиток і поглиблення названих тенденцій у галузі організації виробничо-трудових процесів та функціонування господарського механізму необхідно вважати сучасними завданнями прискорення організаційного розвитку на підприємстві.

3.2 Оцінка технічного рівня розвитку підприємства

Як вже зазначалось, технічний розвиток - це процес формування та вдосконалення техніко-технологічного рівня підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на підвищення ефективності виробництва та прогресивність розвитку. Технічний розвиток охоплює різні форми - стадії розвитку виробництва, які характеризують, з одного боку, техніко-технологічну базу підприємства, а з другого - її вдосконалення та нарощування.

Оцінку організаційно-технічного рівня різногалузевих підприємств потрібно проводити періодично (один раз на рік, кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступені технічної оснащеності праці персоналу, прогресивний рівень застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва тощо.

Об'єктивність такої оцінки можна забезпечити лише за умови не тільки методично правильного обчислення відповідних показників, а й порівняння їхньої динаміки наданому підприємстві за кілька років, а також порівняння з досягнутим рівнем на інших споріднених підприємствах.

Для оцінки загальної економічної ефективності організаційно-технічних заходів, інновацій використовують систему показників:

інтегральний ефект;

індекс рентабельності інновацій;

норма рентабельності;

період окупності.

Інтегральний ефект (Еін) - це різниця результатів та витрат на реалізацію техніко-організаційного заходу за розрахунковий період приведених до одного року (як правило, початкового), тобто з урахуванням

Інтегральним ефектом може вважатися чистий дисконтований дохід, чиста приведена вартість або чиста сучасна вартість, чистий приведений ефект.

Індекс рентабельності (Ір) - це співвідношення приведених доходів до приведених на цю ж дату інноваційних витрат.

У чисельнику формули показано розмір доходів, які приведені до початку реалізацій організаційно-технічного заходу, а в знаменнику - величина інвестицій в останні. дисконтованих до початку процесу, інвестування. Іншими словами, порівнюється дві частини потоку платежів-доходна та інвестиційна.

Індекс рентабельності тісно пов'язаний із інтегральним ефектом. Якщо інтегральний ефект ЕІН > 0, то lp <1, і навпаки, при lp >1 проект вважається економічно невигідним, при lр <1 - неефективним.

В умовах дефіциту коштів перевага повинна надаватися тим рішенням, для яких Ip найбільший.

Норма рентабельності (Нр) - є нормою дисконту, за якої доходи, що дисконтуються за певний проміжок часу. дорівнюють інноваційним вкладенням. У цьому разі доходи та витрати проекту визначаються шляхом приведення до розрахункового періоду.

Іншими словами, норма рентабельності характеризує рівень доходності конкретного інноваційного рішення через дисконтну ставку, по якій майбутня вартість грошового потоку від інновацій приводиться до теперішньої вартості інвестиційних коштів. Показник Нр може мати й інші назви: внутрішня норма доходності, внутрішня норма прибутку, норма повернення інвестицій.

Період окупності (То) - один із найбільш часто вживаних показників оцінки ефективності капітальних вкладень. На відміну від показників, які використовуються у вітчизняний практиці, показник "термін окупності капітальних вкладень" базується не на прибутку, а на грошовому потоці з приведенням коштів, які інвестуються в інновації та суми грошового потоку до теперішньої вартості.

Інвестування у ринковій економіці пов'язано зі значним ризиком, і цей ризик тим більший, чим довший термін окупності вкладень. Це дуже актуально для галузей, де високі темпи НТП та поява нових технологій чи виробу швидко знецінює попередні інвестицій.

Показник То використовують тоді, коли немає впевненості у тому, що організаційно-технічні заходи, інновації будуть реалізовані. Тому власник коштів не ризикує довірити інвестиції на тривалий термін.

Показники економічної ефективності організаційно-технічних заходів у планах підприємств повинні враховуватися протягом усього періоду, в якому ці заходи забезпечують підвищення техніко-економічних показників виробництва або вирішення інших завдань (соціальних, природоохоронних та ін.).

Важливим моментом е економічне обґрунтування технічних заходів до їхнього впровадження. Центральне місце в такому обґрунтуванні займає визначення їх економічної ефективності. Воно необхідне для виробу найбільш раціональних заходів, прогнозування їхнього впливу на показники роботи підприємства в плановому періоді, розрахунку премій і винагороди авторам пропозицій, визначення інтегрального впливу певної сукупності нововведень на ключові показники виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу.

Необхідно знати, що в залежності від витрат, які враховуються, та результатів інтегральних показників розрізняють такі види ефекту від реалізації організаційно-технічних заходів:

економічний (вартісні показники);

науково-технічний (новизна, корисність, надійність);

ресурсний (споживання того чи іншого виду ресурсу);

соціальний (соціальні результати);

екологічний (шум, випромінювання та інші показники фізичної о стану навколишнього середовища).

Визначення й оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що належать до першої групи ( наприклад, організація нових спеціалізованих або комбінованих виробництв; концентрація виробництва на діючому підприємстві, що веде до необхідності його розширення, реконструкції або технічного переозброєння), здійснюються так само, як і нових технічних рішень. До складу поточних витрат необхідно також-включати додатково транспортні витрати, а також втрат сировини (матеріалів) і готової продукції під час їхнього транспортування і зберігання.

Ефективність безвитратних нових організаційних рішень (зокрема запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації та оплати прані; удосконалення окремих елементів господарського механізму-організаційні їх структур управління, систем планування й фінансування гоню, створення нових ринкових структур) визначають здебільшого на підставі обчислення економії поточних витрат. зумовленої здійсненням таких нововведень. У кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї чи іншої групи, створення нових ринкових структур управління, систем планування й фінансування тощо. Ефективність окремих глобальних і локальних заходів є важливим, але недостатнім вимірником ступеня впливу нововведень організаційно-технічного характеру на результативність діяльності підприємства. Ось чому необхідно знати конкретну методику виявлення інтегрального впливу певної сукупності нововведень на ключові показники виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший період.

Можна використовувати загальний методичний підхід, суть якого зводиться до обчислення за спеціальними алгоритмами (формування) основних показників, що характеризують економічну ефективність тієї чи іншої сукупності запроваджених протягом року (кількох років) нових технічних та організаційних нововведень (ТОН).

Для того, щоб довго залишатися життєздатним та стабільно демонструвати свою виражену компетентність і конкурентоспроможність, підприємство повинне постійно підвищувати ефективність своєї діяльності, що, в першу чергу, пов'язано з підвищенням організаційно-технічного розвитку підприємства.

4. БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ

4.1 Суть і призначення бізнес-плану

бізнес планування нововведення виробничий

Розвиток підприємництва, його ефективність та успіх неможливий без планування діяльності господарюючого суб'єкта. Саме в процесі планування визначається мета підприємницької діяльності, стратегії, засоби та умови її досягнення. В світовій практиці плани реалізації підприємницьких задумів, проектів отримали назву бізнес-планів.

У бізнес-плані розглядається комплекс заходів науково-технічного, технологічного, організаційного, фінансово-економічного, соціального, екологічного характеру, що пов'язані з реалізацією підприємницького проекту.

Отже, бізнес-план -- це:

документ, який містить систему узгоджених з мстою і ресурсами заходів, спрямованих на реалізацію підприємницького проекту;

спеціальний інструмент виробничого менеджменту, який використовується в сучасній ринковій економіці незалежно від масштабів, сфери діяльності то форми підприємництва.

Потреба в бізнес-планах викликана декількома причинами (факторами)

- по-перше, з розвитком ринкових відносин в економіку постійно приходить та змінюється велика кількість людей, які раніше не керували підприємницькими структурами і які не мають спеціальної підготовки і до кінця не усвідомлюють всього кола проблем, як і доведеться розв'язувати;

- по-друге, господарське середовище, в якому функціонують підприємницькі структури, надзвичайно швидко змінюється, зростає конкуренція. Це ставить керівників підприємств перед необхідністю найбільш повно і оперативно враховувати ці зміни в своїй діяльності;

- по-третє, для активізації підприємницької діяльності необхідні кошти, які за допомогою бізнес-плану можна отримати за умови переконання інвесторів, у тому числі й іноземних, в доцільності їх вкладання саме в цеп проект.

Започатковуючи підприємство, необхідно передбачити чимало аспектів його діяльності в майбутньому. Деякі з них необхідно і можна розглянути передбачити детально, наблизити до реальних умов, про інші можна лише згадати і спробувати спрогнозувати їх дію в залежності від різних ситуацій. Викладення задуму підприємства на папері у формі плану дій прояснює наявну ситуацію і допомагає об'єктивно оцінити цей задум. Крім того, план дає відповіді на безліч запитань, змушує творчо розвивати господарсько-виробничі завдання і отже, сприяє досягненню реального успіху.

Бізнес-план окреслює коло проблем, з якими зіштовхується індієць при реалізації своєї програми, задуму, проекту в умовах динамічного, невизначеного, конкурентного середовища, формує та забезпечує шляхи їх вирішення.

Як розпочати свою справу відповідно до поставленої мети, як ефективно організувати виробництво та просування товарів на ринок, хто буде організовувати нове виробництво і коли будуть отримані перші доходи, зменшити господарський ризик, вижити і перемогти в конкурентній боротьбі -- відповіді па ці та інші запитання управління, фінансування, маркетингу підприємець повинен отримати при розробці бізнес-плану.

Бізнес-план виступає основою бізнес-пропозиції під час переговорів з можливими інвесторами та майбутніми партнерами, при підписанні контрактів з персоналом. Він э не лише внутрішнім документом, але й використовується при встановленні контактів. Не висувати певні вимоги до його оформлення, форми та структури.

Бізнес-план повинен бути поданим в такій формі, яка дозволяє зацікавленій особі отримати найбільш повне уявлення про справу та перспективи своєї участі в ній. На сьогодні не існує строго регламентованої форми його подання та структури. Однак, як правило, кожному подаються розділи, в яких:

* розкривається основна ідея і мета бізнесу;

* характеризується специфіка продукту (послуги) і задоволення ним ті треб ринку:

* дасться оцінка ринку ти передбачається стратегія поведінки підприємця на ньому;

* визначається організаційна та виробнича структура;

* формується фінансовий проект та фінансова стратегія,

* описуються перспективи розвитку підприємства.

Обсяг і ступінь конкретизації розділів плану визначаються специфікою підприємства та сферою його діяльності.

Отже, бізнес-план допомагає реально оцінити ідею, втілити її у відповідну документацію, визначити ефективність, найбільш і слабкі сторони проекту та керувати процесом його реалізації.

Бізнес-план розробляється, як правило, на декілька років вперед і при необхідності переглядається. З різних причин трапляються випадки, коли первинний документ необхідно ґрунтовно переробити.

Для участі в контактах із зацікавленими особами розробляються спеціальні (як правило, спрощені) варіанти бізнес-планів, форт і зміст яких зорієнтовані на інтереси партнерів.

Мета будь-якого бізнес-плану:

1. Викласти задум (ідею, проект) на папері.

2. Знайти джерела фінансування.

3. Контролювати виконання проекту.

4.2 Технологія формування бізнес-плану

Розробка бізнес-плану -- тривалий та трудомісткий процес, який вимагає певних коштів та витрат часу. Тому одним із факторів його ефективності є досконала організація розробки.

Правильна розробка бізнес-плану передбачає:

- забезпечення взаємозв'язку та узгодженості й розробці окремих розділів документу;

- чіткий розподіл обов'язків між виконавцями;

- забезпечення розробки бізнес плану в певні терміни;

- багатоваріантність планування ти вибір оптимального проекту, доведення основних положень, документу до всіх зацікавлених осіб.

Бізнес-план складають автори ідеї (проекту), залучаючи до цієї боти менеджерів, фінансистів, маркетологів, юристів та інших спеціалістів. Це можуть бути як працівники підприємства, які володіти необхідними теоретичними знаннями та практичним досвідом у цьому виді діяльності, так і запрошені консультанти та експерти. Залучення до розробки бізнес-плану сторонніх спеціалістів забезпечує ряд переваг, пов'язаних з тим, що вони можуть реальніше оцінити саму ідею, підвищити рівень довіри потенційних інвесторів.

Розробка бізнес-плану здійснюється в три етапи:

1.Підготовчий період, на якому здійснюється підбір виконавців, консультантів, експертів, постановка завдання та розподіл обов'язків між виконавцями, розробка календарного графіка виконання робіт, збір вихідної інформації;

2.Безпосередньо розробка бізнес-плину - творчий, взаємоузгоджений процес, який передбачає багатоваріантність розрахунків, узгодження окремих розділів, уточнення вихідної інформації;

3.Презентація бізнес-плану процес доведення основних положень до менту до потенційних інвесторів, зацікавлених сторін, працівників підприємства.

Зміст і структура бізнес-плану не с регламентованими нормативними чи інструктивними документами. Проте, практика розпитку підприємництва та розробки бізнес плані» визначила потребу в таких основних його елементах:

обкладинка: повна назва підприємства, адреса, телефон, факс, прізвища керівників, назва документа,

резюме (зведений розділ): короткий зміст бізнес-плану;

мета діяльності: галузь діяльності, опис виду діяльності;

продукт або вид послуг;

оцінка ринку збуту,

конкуренція та конкурентні переваги;

організація та практика зовнішньоекономічних зв'язків;

стратегія маркетингу;

прогнозування продажу;

змінна складова витрат на продаж;

план технічного доопрацювання продукту;

виробничий план;

управління та персонал;

плановий прибуток;

оцінка ризику та страхування:

фінансовий план;

стратегія фінансування;

діловий розклад;

додатки.

Бізнес-план пишеться від третьої особи. Текст оформлюється відповідно до вимог науково-практичної літератури: точно, конкретно, без повторень, без зайвих пояснень, розрахунків, посилань на джерела інформації, думки спеціалістів та експертів. Для ілюстрації текстового матеріалу використовуються таблиці, схеми, діаграми, фотографії. Бажано, щоб після написання документу він був відредагований спеціалістом.

При перекладі бізнес-плачу на іноземну мову необхідно використовувати терміни та поняття, до яких звикли західні підприємці та фінансиста.

Обсяг бізнес-плану залежить від масштабності проекту. Якщо проект великомасштабний, тоді обсяг бізнес-плану не повинен перевищувати 40-50 сторінок разом з допоміжною документацією, кресленнями, рисунками, фотографіями, рекламним матеріалом. В усіх інших випадках обсяг повинен складати не більше 20-25 сторінок, Презентацій бізнес-плану може здійснюватися в різних форми в залежності від багатьох факторів: характеру та масштабності проекту, віддаленості потенційний інвесторів, традицій. У багатьох палках практикується розсилання бізнес-плану потенційним інвесторам. В цьому випадку до документа обов'язково додається лист з коротким зверненням-проханням ознайомитися з матеріалом та повідомити підприємство про свої враження та побажання. У пилі якщо надісланий матеріал не зацікавить інвестора, він повинен повернути надісланий примірник бізнес-плану.

При усній презентації на неї запрошуються потенційні інвестори і менеджер або власник інформує їх про свій проект, доводить положення бізнес-плану, використовуючи при цьому і вий матеріал, схеми, плакати. Доповідач відповідає на всі запитання по проекту. В усній презентації бізнес-плану беруть участь всі його автори. Доповідь серйозно готується, вона повинна переконувати та Відображати ентузіазм виконавців, викликати довіру до бізнес-плану та майбутньої справи.

Висновок

З усієї інформації, викладеної в цій курсовій роботі, я можу зробити висновок, що оперативно - виробниче планування та регулювання роботи підприємства є найважливішими завданнями на підприємстві, адже від цього, як ми бачимо, залежить прибуток, рентабельність та інші показники фінансового стану підприємства. Також, одним із важливих завдань ї оновлення продукції.

В курсовій розглянуто завдання щодо необхідності планування витрат, організаційно-технічного розвитку, бізнес-планування та інші питання, що виникають при плануванні розвитку діяльності підприємства в ринкових умовах господарювання.

Отже, сучасне виробництво засноване на застосуванні різних систем оперативного планування, які визначаються внутрішньовиробничими чинниками і зовнішніми умовами.

Зниження трудомісткості продукції, зростання|зросту| продуктивності можна досягти різними способами. Найбільш важливі|поважні| з|із| них - механізація і автоматизація виробництва, розробка і застосування|вживання| прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна і модернізація застарілого устаткування|обладнання|.

Зниження вартості засобів виробництва, і в першу чергу|передусім,насамперед| їх активної частини|частки|, відбувається|походить| особливо інтенсивно під впливом науково-технічної революції (НТР|). У сучасних умовах НТР| активно впливає на скорочення терміну морального зносу. (В середньому моральний знос активної частини|частки| засобів праці коливається|вагається| від трьох до семи років.)

Скорочення витрат по амортизації основних фондів|фундацій| можна досягти шляхом кращого використання цих фондів|фундацій|.

Проаналізувавши результати розрахунків амортизаційних відрахувань різними методами, можна прийти| до цілком|сповна| певних висновків|виведень|.

Прискорена амортизація відрізняється від інших методів завищеними нормами амортизаційних відрахувань.

Очевидно, що занижені норми амортизаційних відрахувань уповільнюють|сповільняють,сповільнюють| оновлення засобів праці, гальмують технічний прогрес, а завищені норми, навпаки, приводять|призводять,наводять| до прискореної заміни устаткування|обладнання|. Тобто застосовувати прискорену амортизацію активної частини|частки| основних засобів доцільно при необхідності структурної перебудови основних фондів|фундацій| організації і їх модернізації. Можна сказати, що метою|ціллю| цієї політики є|з'являється,являється| стимулювання інвестицій.

Проте|однак| слід пам'ятати, що завищення амортизаційних відрахувань рівносильно зростанню|зросту| витрат в короткостроковому|короткотерміновому| періоді і зниженню прибутковості підприємства. Тому на практиці часто використовується метод лінійної амортизації.

Використана література

1. Закони України (том I) / за ред. Опришко В.Ф. (голова), Горьовий Л.Є., Мацюк А.Р., Осауленко А.І. та інші, - К., 1996

2. Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С.Ф. Покропивного,-Київ:”Видавництво «Хвиля-Прес»”,-1995

3. Основы предпринимательского дела /Под ред. проф. Ю.М. Осипова, Е.Е. Смирновой,-Москва:БЕК,-1996

4. Сергеев И.В. Экономики предприятия,-Москва:”Финансы и статистика”,-1997

5. Клейнер Г.Б., Тамбовцев В.Л., Качалов Р.М. Предприятие в нестабильной экономической среде: риски, стратегии, безопасность,-Москва:”Экономика”,-1997

6. Шмален Г. Основы и проблеми экономики предприятия / Под. ред. проф. А.Г. Поршнева,-Москва:”Финансы и ста-тистика”,-1996

7. Экономика предприятия /Под ред. проф. В.Я. Горфинкеля, В.А. Швандара,-Москва:”Банки и биржи”,-1998

8. Борисов Е.Ф. Экономическая теория. Учебник. - М.: Юрист, 1997

9. Економіка підприємства. Під редакцією С.Ф. Покропивного - Київ, 2001

10. І.М. Бойчик та ін. Економіка підприємства. Львів. - 2001.

11. Ледерс У., Злиденна В., Капій М. та ін. Основи підприємництва, фінансового менеджменту та маркетингу. - Л., 1995. - 134с.

12. Петрович Й.М. та ін. Економіка виробничого підприємства, Львів. - 1996.

13. Покропивний С.Ф. Колотов В.М. Підприємництво організацій, ефективність. К. - 1997.

Размещено на Allbest.ru