Удосконалення державного управління пенсійною системою України

Незалежно від методу прийняття будь-якого управлінського рішення процес зв'язаної з ним творчої роботи в принципі, як відзначається в [37], завжди може бути розділений на дві складові частини -- аналітичні і конструктивні операції. Такий поділ операцій випливає зі структури будь-якого процесу творчого мислення, оскільки прийняттю того чи іншого рішення неодмінно передує всебічний аналіз сформованої ситуації.

Аналітичні операції. Ці операції зв'язані зі стадією одержання і сприйняття інформації, необхідної для ухвалення рішення за тією чи іншою функцією управління. Вони мають місце як при підготовці рішень поточного, оперативного характеру, так і при розробці стратегічних питань.

Серед аналітичних операцій значне місце (з погляду обсягу використовуваної інформації і витрат часу) займає вивчення спеціальної літератури, ознайомлення з документами, а також проведення усних бесід і безпосередніх спостережень, що служить підставою для аналізу існуючого положення і документального фіксування результатів цього аналізу у відповідних матеріалах, довідках, доповідях, аналітичних оглядах. Основними методами виконання відповідних операцій є: порівняння фактичних даних (показників) з їх нормативними значеннями; порівняння однорідних об'єктів за тими чи іншими показниками; аналіз динаміки зміни різних показників у часі; аналіз зв'язків і залежностей тих чи інших показників (факторів).

Аналітичні операції, що передують підготовці рішень, закінчуються постановкою чи уточненням діагнозу стану досліджуваного об'єкта. При цьому, як відзначається в [37], виявляються й оцінюються вузькі місця (недоліки) і резерви (надлишки) У практиці можуть бути використані різні методи аналізу.

Конструктивні операції. Зміст і характер конструктивних операцій, зв'язаних з підготовкою і прийняттям різного роду рішень, істотно розрізняються в залежності від застосовуваних при цьому методів. Останні, у свою чергу, залежать від характеру і складності прийнятого рішення, що знаходить висвітлення, зокрема, в тому, чи є рішення результатом індивідуальної чи колективної праці.

Так, у тих випадках, коли той чи інший творчий працівник апарата управління зіштовхується з необхідністю знайти принципово нове рішення питання, що відноситься до його компетенції, можуть бути застосовані методи, що рекомендуються для процесу винахідництва. До числа цих методів, як відзначається в [37], відносяться:

метод iнверсії, що представляє новий підхід до завдання; цей метод припускає необхідність свідомого подолання психологічної інерції, відмовлення від колишніх поглядів на завдання, для того щоб подивитися на нього з деякої нової чи зміненої позиції, і є простим і ефективним способом одержання нових ідей;

метод аналогій, заснований на використанні аналогічних ситуацій, що зустрічаються в інших рішеннях і в інших галузях знань;

метод емпатії, що полягає в ототожненні творчого працівника з розроблювальним предметом, деталлю чи процесом. Завдання полягає в тім, щоб "стати" деталлю і подивитися з її позиції і з її точки зору, що можна зробити;

метод фантазії, що складає в розгляді ідеальних і навіть фантастичних рішень завдання з надією наштовхнутися на нову ідею чи точку зору, що в кінцевому рахунку приведе до нового реального рішення.

В останні роки наука i практика виробили ряд методів прискорення процесу творчої праці і підвищення його ефективності, спеціально призначених для рішення складних проблем за участю великих і малих колективів. До числа сучасних методів колективного пошуку рішень можна, зокрема, віднести методи "мозкового штурму", "морфологічного аналізу" (систематичного дослідження нових комбінацій, коли в завданні виділяються найважливіші функціональні напрямки, по яких виробляється генерування ідей І способів їхнього здійснення, потім ці переліки ідей і способів зводяться у двох- чи багатомірну таблицю, для того щоб можна було бачити кожну комбінацію) і ряд інших.

До інформаційно-технічних відносять ті операції процесів управління, для яких характерна можливість найбільш широкого застосування засобів організаційної й облікової техніки. Загальне цільове призначення цих операцій, як відзначається в [37], -- інформаційне і документаційне забезпечення потреб апарата управління. Мова йде про операції, що пов'язані з обробкою як самої інформації (тобто її змісту), так і її носіїв (тобто документів).

Інформаційно-технічні операції виконуються, як правило, технічними виконавцями. Операції обробки інформації з використанням ЕОМ покладаються на працівників, що за їхнім посадовим положенням, відносяться до відповідних спеціалістів. Частина інформаційно-технічних операцій можуть виконувати також керівники і фахівці, зайняті основними функціями управління. Але це варто допускати лише в тих випадках, коли інформаційно-технічні операції невіддільні від організаційно-адміністративних чи творчих операцій і виконуються з ними одночасно (тобто сполучаються за часом). Типовими прикладами такого сполучення є підготовка тексту документа фахівцем з використанням персонального комп'ютера. За своїм цільовим призначенням і місцем у процесах управління організацією інформаційно-технічні операції, як відзначається в [37], можуть бути підрозділені на чотири взаємозалежних класи: до першого з них відносяться всі види операцій з документами; до другого -- операції, зв'язані з первинним рахунком і обліком усіх елементів основної діяльності; до третього -- операції передачі, відображення і перетворення всіх видів інформації за допомогою технічних засобів; до четвертого -- обчислювальні і формально-логічні операції.

Останніми роками західна концепція менеджменту в державних організаціях розширилася в результаті виникнення нової науки про реструктуризацію організацій. Поява цього напряму, як зауважується в роботі [37], викликана процесом структурних змін, що почалися у 80-90-х роках XX ст. в адміністративно-державному управлінні, що потребує адаптації до перманентних змін зовнішнього середовища.

Серед основних напрямів реорганізації експерти виділяють три основні групи:

1. Усунення малопродуктивних структурних ланок з метою підвищення ефективності управління, а також удосконалення структури дляполегшення функції контролю;

2. Створення стратегічно ефективної структури для впровадження
інноваційних стратегій;

3. Впровадження новаторських організаційних концепцій у межах
поширення нового розуміння організацій [37].

Інноваційний процес і інноваційна система органів державного управління пенсійною системою на рівні району.

Прийнято вважати, що поняття "нововведення" е батьківським варіантом англійського слова іnnovation. Буквальний переклад з англійського означає "введення новацій" або в нашому розумінні цього слова "введення нововведень". Під нововведенням розуміється новий порядок, новий звичай, новий метод, винахід, нове явище. Батьківське словосполучення "нововведення" в буквальному смислі "введення нового" означає процес використання нововведення [37].

Таким чином, з моменту прийняття до розповсюдження новина набуває нової якості -- стає нововведенням (інновацією). Процес введення нововведення на ринок прийнято називати процесом комерціалізації. Період часу між появою новини і втіленням її у нововведення (інновацію) називається інноваційним лагом.

У повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення, новація, новина, інновація, що цілком зрозуміло. Будь-які винаходи, нові явища, види послуг або методи тільки тоді одержують суспільне визнання, коли будуть прийняті до розповсюдження (комерціалізації), і вже в новій якості вони виступають як нововведення (інновації) [37].

Наукова діяльність традиційно вважається сферою активної державної політики. Справа в тому, що наукові ідеї не можуть бути безпосередньо використані в господарчої діяльності, метою якої є прибуток. Тому організації і компанії вельми стримано йдуть на пряме фінансування досліджень, хоч відчувають велику потребу в їх результатах. У сучасних умовах держава здебільшого повинна брати на себе функцію забезпечення бізнесу одним з найважливіших ресурсів інноваційного процесу -- науковими знаннями та ідеями. Саме тому в офіційних документах провідних країн науково-технічний прогрес розглядається як єдиний ланцюг: наукові ідеї і розробки -- інноваційний бізнес -- широкомасштабне використання.

Активно працюючи в науковій і інноваційній сфері, держава покликана сформувати цілі і принципи своєї політики та власні пріоритети в цій галузі. Цілями наукової та інноваційної політики провідних країн світу, як правило, є збільшення внеску науки і техніки в розвиток економіки країни; забезпечення прогресивних перетворень у сфері матеріального виробництва; підвищення конкурентоспроможності національного продукту на світовому ринку; зміцнення безпеки і обороноздатності країни; поліпшення екологічної обстановки; збереження і розвиток наукових шкіл, що склались.

На думку, викладену у праці [37], до основних принципів державної політики в науковій і інноваційній діяльності відносяться свобода наукової і науково-технічної творчості; правова охорона інтелектуальної власності; інтеграція наукової, науково-технічної" діяльності і створення; підтримка конкуренції у сфері науки і техніки; концентрація ресурсів на пріоритетних напрямках наукового розвитку; стимулювання ділової активності в науковій, науково-технічній і інноваційній діяльності; розвиток міжнародної співпраці.

Механізм державної підтримки науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні знаходиться в стадії формування, потрібна велика праця з створення ефективної інфраструктури інноваційної діяльності, без якої не представляється можливим подальший розвиток на шляху світового прогресу.

Оскільки розроблення і реалізація інноваційних проектів проходить довгий шлях від ідеї до готового рішення, їх прийнято розглядати у вигляді інноваційного циклу, що охоплює три фази -- перед інноваційну, інноваційну і виробничу.

Після завершення попередніх досліджень для проведення банківської та іншої експертизи фахівці складають доповідь, яка містить вичерпну характеристику проекту, шляхів і методів його реалізації на всіх етапах інноваційного циклу, а також аналіз чинників ризику.

Для адміністративно-державного управління ризики і непередбачені витрати, як підкреслюється в роботі [37], можна звести до таких чотирьох взаємозалежних груп:

1. Політичні ризики -- зміна політики державного регулювання в
частині оподаткування, амортизації тощо, виникнення політичної нестабільності або форс-мажорних, тобто непереборних обставин;

2. Економічні ризики -- недостатній ступінь точності оцінки ресурсів
або витрат, рівня інфляції тощо;

3. Технічні ризики -- недостатній ступінь точності аналізу надійності використовуваних у проекті технологій, будівельних конструкцій і т. ін.

4. Екологічні ризики -- непередбачена законодавча жорсткість екологічних нормативів у процесі реалізації проекту або недостатнього
врахування природоохоронних вимог у передінвестиційних і передпроектних обґрунтуваннях.

У системі адміністративно-державного управління, як підкреслюється в праці [37], склалися три принципово різні організаційні форми з впровадження інновацій -- послідовна, паралельна та інтегральна.

Послідовна форма припускає поетапне проведення інноваційної діяльності по черзі в усіх функціональних відділах. Після закінчення роботи в конкретному відділі результати передають керівництву організації, що приймає рішення про доцільність продовження робіт з уведення інновацій. Наприклад, якщо керівництво приймає стратегічно важливе рішення про розробку нової програми, то за послідовної організації робіт буде діяти програма.

Для коригування робіт адміністрації достатньо направити проект на змінювання у відповідний відділ. Проте основними недоліками експерти називають: відсутність координуючого органу, складність контролю за виконанням кожного етапу, потребу одночасного аналізу результатів вищим керівництвом організації. Як правило, таку форму використовують середні та дрібні відділи з лінійно-функціональною структурою управління і з невеликою кількістю функціональних підрозділів.

Як підкреслюється в роботі [37], поряд з позитивними чинниками послідовної та паралельної організації робіт із реалізації інноваційних рішень є істотний негативний чинник -- повне переорієнтування всіх відділів, які беруть участь у реалізації проекту, в разі відмови від виконання звичайних повсякденних функцій відповідно до традиційної діяльності організації.

Під час прийняття чергового інноваційного рішення керівникам рекомендують створювати цільові відділи, куди на час здійснення проекту запрошують спеціалістів з інших підрозділів. При цьому вони перебувають у подвійному підпорядкуванні -- керівника проекту і начальника підрозділу. Проте конфлікту підпорядкованості не виникає, оскільки функції кожного керівника чітко розділені. Керівник проекту визначає завдання потрібні для виконання рішення вищого керівництва, а функціональні та лінійні керівники виконують функції організації і контролю за всім ходом робіт.

Як зауважуюється в праці [37], під час використання інтегральної структури спостерігаються такі переваги, як скорочення часу впровадження інноваційних проектів на ЗО і 70%, зменшення конструктивних змін на 65 - 80%, підвищення якості виконання рішень на 200 - 600%, створення творчої атмосфери в колективі та зменшення опору інноваціям.

В тій ж праці підкреслено, що основною умовою ефективності такої структури є чітке визначення функцій і відповідальності всіх членів цільових груп. Експерти виділяють три завдання:

1. Забезпечити колективне прийняття рішень щодо виконання
завдань реалізації проекту (в інтегральних структурах існує можливість
участі спеціалістів зі сторони);

2. Суворо визначати відповідальність учасників проекту (кожний
спеціаліст і кожна група відповідають за якісне виконання всього проекту
у встановлені терміни, а невиконання робіт на одній стадії означає невиконання проекту в цілому);

3. Для забезпечення виконання цих умов керівництву ввести особливу систему стимулювання і винагороди співробітників цільових відділів, орієнтовану на досягнення кінцевого результату.

Проектні групи створюють під час прийняття рішень з упровадження продуктових інноваційних стратегій, вони ефективні для реалізації будь-якої інновації.

У роботі [37] відзначені основні тенденції реорганізації структур адміністративно-державного управління з метою підвищення ефективності інноваційної діяльності, що дозволяють знизити опір інноваційному процесу, скоротити строки реалізації проектів, зменшити кількість дефектів у виконанні робіт, стимулювати зростання творчої ініціативи:

комбінування множинних структур управління, коли поряд з основною створюються тимчасові вторинні структури та окремі координуючі підрозділи;

зниження адміністративних рівнів управління і розширення управлінського діапазону кожної структурної ланки; використання інтегральних структур, що дозволяють знизити терміни робіт, підвищити особисту і колективну відповідальність, запросити зовнішніх консультантів, усунути подвійну бюрократизацію в результаті чіткого розподілу функцій; передача керівникам проектних підрозділів функції координації інноваційною діяльністю і визначення пріоритетних завдань з проекту; розвиток особливої системи гнучких мотивацій, орієнтованих на досягнення кінцевого результату і створення високої інноваційної культури в організації; об'єднання підрозділів у багатофункціональні науково-виробничі центри з розроблення і впровадження інновацій; створення на рівні вищого адміністративного керівництва постійних комітетів зі стратегічного консультування вищої ланки управління.

ВИСНОВКИ

На сучасному етапі розвитку українського суспільства найважливішим напрямком реформування системи державного управління є створення ефективної системи органів державної влади. Це може бути здійснено лише на основі наукових підходів до організації управління, що передбачає створення науково обґрунтованих, комплексних, багатоаспектних методик оцінки стану та діяльності органів державної влади та розробки за результатами аналізу науково обґрунтованих пропозицій щодо реорганізації системи органів державної влади в цілому та удосконалення діяльності окремих її складових.

Формування сучасної парадигми функціонування державно-управлінської системи має базуватися на запровадженні якісно нових типів взаємовідносин між державними інститутами та громадськістю. Основу цих взаємовідносин покликаний забезпечити ефективний механізм надання якісних управлінських послуг органами виконавчої влади.

Сьогодні уряд України вирішує непросте завдання щодо здійснення пенсійної реформи. Як і багато інших країн світу, наша держава знаходиться в процесі пошуку майбутніх форм пенсійної системи.

Необхідно відзначити, що значна кількість країн планує створити багаторівневу систему, де на першому рівні буде саме умовно-накопичувальна система, на другому рівні - обов'язкова схема накопичувальних пенсійних рахунків з широкоплановим інвестиційним портфелем, на третьому рівні - добровільна схема додаткових пенсій через приватні пенсійні фонди.

У даній магістерській роботі опрацьовані матеріали щодо визначення шляхів та методів проведення пенсійної реформи спеціалістів Міністерства праці та соціальної політики, Пенсійного фонду, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Національного банку, Міністерства фінансів, Міністерства економіки, експертів Міжнародної організації праці, проекту TACIC, Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та американської консалтингової компанії "ПАДКО". А також статті окремих депутатів, представників профспілок та об'єднань роботодавців, службові матеріали Пенсійного фонду.

На сьогодні пенсійна програма України і законодавчі акти мають всі переваги, які притаманні їм як концептуальним і основоположним документам. Однак в них не прописано конкретних механізмів по перетворенню поставлених завдань у життя. Завдяки цьому багато цікавих пропозицій залишилось на рівні теоретичних розробок та проголошених принципів. Тому сьогодні дуже важливо мати не тільки програми і закони, але й плани реальних дій щодо їх практичного впровадження.

Єдиним реальним кроком державної пенсійної програми є впровадження в Україні персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Персоніфікований облік є невід'ємною складовою, а іноді основою для деяких шляхів проведення пенсійної реформи. Однак, слід визначити, що впровадження системи персоніфікації оголило всі існуючи проблеми нормативно-законодавчої бази щодо пенсійного забезпечення.

Із втіленням програмних заходів у законодавчі акти створюються сприятливі передумови для позитивної зміни ситуації у пенсійному забезпеченні і подолання кризи. Конструкція Програми пенсійної реформи, законів про обов'язкове державне пенсійне страхування та недержавні пенсійні фонди не є надуманою і цілком життєздатна.

Необхідно, насамперед, привести у відповідність Закони України “Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та “Про пенсійне забезпечення”, тобто привести до єдиного переліку види оплати праці, на які нараховується збір до Пенсійного фонду, та які враховуються до середньомісячного заробітку для обчислення пенсії;

Відмовитися від обліку трудової діяльності працівників у трудових книжках та перекласти цю функцію на персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, щоб не було розбіжностей між загальним трудовим і страховим стажем застрахованої особи.

Удосконалити облік перерахувань до Пенсійного фонду фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, що обрали спрощену систему оподаткування. Можливим виходом, може стати підписання спільної угоди про надання інформації (бажано в електроному вигляді) о перерахованих сумах підприємцями між Пенсійним фондом та Держказначейством;

Остаточно визначити перелік категорій осіб, що мають право на зарахування страхового стажу без сплати внесків до Пенсійного фонду;

Призначати пенсію і державним службовцям, і Президенту, і науковцям, і простим робітникам за однією нормою, виходячи тільки із суми заробітку, трудового стажу та відповідних нормативів.

У магістерській роботі визначено шляхи та методи проведення пенсійної реформи в Україні, які дадуть змогу відновити фінансову стабільність пенсійної системи, збільшити розмір пенсійних виплат відповідно до законодавства, підвищити довіру населення до пенсійної системи, забезпечити соціальну справедливість шляхом дотримання страхових принципів функціонування солідарної системи, запровадити накопичу вальну систему пенсійного страхування, забезпечити розвиток системи недержавного пенсійного забезпечення.

Фінансова стабілізація пенсійної системи, розширення бази сплати страхових внесків, збільшення питомої ваги внесків застрахованих осіб забезпечить поступове зменшення суми страхових внесків роботодавців.

Можна із впевненістю сказати, що пенсійна реформа в України надасть певні переваги і сьогоднішнім пенсіонерам, і особам, які працюють, і державі.

Переваги держави: створення всеохоплюючої системи пенсійного страхування (включаючи, зокрема, найманих працівників у всіх галузях економіки; осіб які ведуть особисте підсобне господарство; осіб, зайнятих підприємницькою діяльністю; державних службовців; військовослужбовців); можливість збалансувати демографічні та економічні ризики в системі пенсійного страхування, при функціонуванні солідарної системи, Накопичувального фонду та системи недержавних пенсійних фондів (солідарна система пенсійних виплат є більш чутливою до демографічних змін, але практично нечутлива до змін в економічній ситуації, а накопичувальна система - навпаки). Таким чином буде створено надійну основу для фінансової збалансованості та стійкості усієї пенсійної системи, що є, також, принципово важливим і вигідним для працівників; стимулювання громадян до праці через встановлення максимального ступеню залежності їх майбутньої пенсії від розміру заробітку, з якого сплачувались страхові внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались; сприяння процесам “детінізації” економіки та зростання заробітної плати у народному господарстві; створення цивілізованих механізмів залучення коштів роботодавців до формування пенсійних заощаджень їх працівників через корпоративні та професійні недержавні пенсійні фонди; формування нових джерел інвестиційних ресурсів для інвестування реального сектору економіки. Причому, залучені до накопичувальної системи кошти будуть довготерміновими інвестиційними ресурсами, що дозволить їх вкладати максимально вигідно як для застрахованих осіб, так і для розвитку національної економіки. В залежності від розміру внесків, тільки через Накопичувальний фонд можна буде інвестувати протягом 10 років в економіку країни від 30 до 100 млрд. грн.; посилюючий позитивний вплив пенсійної реформи на реформування податкової системи, системи оплати праці, розвиток фондового ринку та ринку капіталів в цілому тощо; дозволяє зробити ще один крок до уніфікації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Переваги для громадян: можливість отримання пенсії з кількох джерел (із солідарної системи, обов'язкової накопичувальної та добровільної накопичувальної систем). Це страхує громадян від бідності у похилому віці (у разі, якщо виплати із солідарної системи під тиском демографічного навантаження суттєво зменшаться - залишаться ще відчутні виплати із накопичувальних складових пенсійної системи); встановлення соціальної справедливості через залежність майбутнього розміру пенсії від заробітку, з якого сплачуються пенсійні внески та страхового стажу, протягом якого вони сплачуються (тобто від трудового внеску особи); можливість підвищити розмір пенсій громадянам за рахунок інвестиційного доходу, отриманого від вкладання коштів облікованих на персональних накопичувальних пенсійних рахунках у різні галузі економіки або відкладення терміну виходу на пенсію на більш пізній період, у разі бажання самої особи, і отримання актуарного підвищення розміру пенсії; можливість успадкування коштів, накопичених на персональних накопичувальних пенсійних рахунках, спадкоємцями померлих осіб, що неможливо в умовах солідарної (розподільчої) системи; користування податковими пільгами, що розповсюджуватимуться на кошти, відраховані до накопичувальної пенсійної системи та інвестиційний дохід, отриманий від інвестування цих коштів; залучення коштів роботодавців до процесу формування пенсійних заощаджень їх працівників через корпоративні та професійні недержавні пенсійні фонди. Тобто, створюючи, наприклад, корпоративний пенсійний фонд підприємство братиме на себе зобов'язання сплачувати до нього страхові внески на користь усіх без винятку своїх працівників; можливість для особи отримувати інформацію щодо використання перерахованих нею до пенсійної системи коштів (як до солідарної, так і до накопичувальної системи). Це створює систему громадського контролю над системою пенсійного страхування та дозволяє кожній особі планувати свій майбутній розмір пенсії і впливати на нього.

Переваги для сьогоднішніх пенсіонерів: недопущення зменшення, у майбутньому, реальних розмірів вже призначених пенсій або виникнення заборгованості з виплати пенсій, що могло б трапитись внаслідок очікуваного значного погіршення співвідношення між кількістю працездатного населення (яке сплачує пенсійні внески) та кількістю пенсіонерів (на виплату пенсій яким ці внески витрачаються); поява можливості економії коштів у діючій солідарній системі, які можна буде використовувати для підвищення розмірів вже призначених пенсій, що досягатиметься за рахунок: фінансування Пенсійним фондом із страхових внесків лише трудових пенсій. Виплати за іншими пенсійним програмами (соціальні пенсії, підвищення розміру пенсії окремим категоріям працівників) будуть здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету та інших джерел, що дасть можливість спрямовувати вивільнені кошти на фінансування трудових пенсій. Тобто, і Державний бюджет, і роботодавці оплачуватимуть соціальні пенсії а також різницю між розмірами трудових пенсій та підвищеними розмірами пенсій, які призначаються окремим категоріям осіб (такі витрати більше не будуть здійснюватись за рахунок коштів, які спрямовуються на виплату трудових пенсій); впорядкування ступеню диференціації розмірів пенсій (тобто різниці між їх максимальним та мінімальним розмірами) через встановлення однакового для всіх категорій громадян розміру заробітку, з якого сплачуються страхові внески та, відповідно, призначатимуться пенсії; здійснення обов'язкової щорічної індексації розмірів пенсій на повний розмір інфляції, а також підвищення купівельної спроможності пенсій шляхом їх підвищення на певний відсоток росту середньої заробітної плати в Україні; наявність права вибору: отримувати пенсію призначену за законодавством, що діяло до набрання чинності нового Закону чи отримувати пенсію, обчислену за нормами нового законодавства.

Звичайно, розвиток етапів пенсійної реформи тісно пов'язаний з вирішенням проблем економічного та соціального характеру , без нормалізації яких навряд можливо поліпшити “соціальне самопочуття” суспільства силами лише працівників окремої області чи регіону України. Реформа може бути успішною лише за умови усвідомлення усіма верстами населення її необхідності та незворотності, а головне - її позитивного впливу на умови життя і зростання добробуту людей. Не викликає сумніву, що здійснення пенсійної реформи дасть змогу подолати бідність серед людей похилого віку.

Размещено на Allbest.ru