Апостольська місія Тараса Шевченка та ідеали слов’янської єдності

(«Подражаніє 11 Псалму»)

Відсилання Слова на батьківщину символізувало для Шевченка повернення його самого із чужини, із вигнання в рідний край, туди, де знайомі краєвиди, де свої люди, звичаї, традиції, де своя рідна мова.

Як стверджує Ганс-Ґеорґ Ґадамер, «у реальному вимірі батьківщина - це передусім мовна батьківщина. Рідна мова вміщує для кожного елемент зв'язку зі споконвічною батьківщиною»²⁵. І взагалі, ««життя - це заглиблення в мову»²⁶, завдяки якій поет здобував можливість вступити в діалог зі своїм народом.

Цей діалог, який творить поет у проекції на суспільні настрої і переживання, розрахований на внутрішнє сприйняття, отже, на інтегрування у свідомість саме української людини, яка завдяки рідній мові здатна адекватно його сприйняти.

Діалог цей поетичний, здійснюється через образ, через символ, що дозволяє надати текстові особливої емоційної енергії. Образне слово набуває завдяки ««ліричній семантиці» (Ґадамер) ритмові, метрові, вокалізації, наявності в тексті знайомих, легко впізнаваних фігур звучання і смислового означення, відкритого для чуттєвого сприйняття зображення.²⁵ Ґадамер Ганс-Ґеорґ. Герменевтика і поетика. - К., 2001. - С. 189.

²⁶ Там само. - С. 189.

Поетичний потенціал Шевченкового слова ще й тому винятково потужний і ефективний у плані сприйняття, що він породжує креа- тивну силу співпереживання висловленого, збуджує внутрішні рефлексії та інтенції мислення читача. Не випадково ще за життя Тараса Шевченка величали ««батьком», ««братом», ««українцем», ««земляком», ««бандуристом», ««кобзарем». Ці національні ідентифікати згодом доповнюються новими лексемами, новими звертаннями: «батько

Тарас», «щирий батько матері Вкраїни», «батько і сонце України», «геніальний творець», «великий геній», «співець України», «геніальний творець», «пророк», «апостол правди»¹⁷.

Символічна персоніфікація місійного покликання Шевченка перетворювала власне життя поета «на універсальний національно- культурний міф»¹⁸, конструювання якого Шевченко почав із впровадження архетипу «Кобзаря» свідомо беручи «на себе місію хранителя й ретранслятова усних переказів племені»¹⁹ та прибрання згодом, у процесі задуму та написання російськомовних повістей, своєрідної маски двійника - Кобзаря Дармограя.

Самоусвідомлення себе як національного пророка, апостола правди і науки приходить до Шевченка якраз у той період, коли почало формуватися Кирило-Мефодіївське братство. Святі апостоли-просвітителі Кирило і Мефодій, читаємо в «Книзі битія українського народу», «переложили вони на слов'янську мову святее письмо, і отправовать службу божу постановили на тій мові, якою всі говорили посполу...»³⁰.

Отже, ці слов'янські будителі донесли слово Боже до звичайних людей їхньою, доступною і зрозумілою мовою. Цього прагнув і Шевченко, благаючи Всевишнього зцілити розчахнуту, пригаслу українську душу, збудити її відкриттям істини, сенсу буття і боротьби.

Апостольська місія Шевченка полягала в зціленні Словом хворої національної душі. Бо слово, мова таїть у собі, зберігає душу народу, його минуле, весь духовний потенціал і всі творчі заміри нації.

Тарас Шевченко прагне «заселити» душі своїх земляків національними міфами, переказами, легендами, повір'ями, піснями, думами, баладами - творить своєрідний ансамбль національних образів, символів, алегорій, міфів, завдяки яким доброзиждущі, чисті серцем, зупинені самокаяттям злоначинающі досягнуть єдиномислія у братолюбії.²⁷ Брижицька С. «Я не одинокий...» Національне самоствердження Тараса Шевченка та його вплив на становлення національної ідентичності українців (друга чверть XIX ст. - середина 10-х років XX ст.). - Черкаси, 1006. - С. 18 і 136-137.

^{2 8} Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. - К., 1997. - С. 84, 94.

^{2 9} Там само. - С. 96.

³⁰ Кирило-Мефодіївське братство: У 3-х т. - Т. 1. - С. 161.

А всім нам вкупі на землі Єдиномисліе подай І братолюбіе пошли.

Адже, за В. Вундтом, «мова, міфи і звичаї представляють собою спільні духовні явища»³¹, які є нічим іншим, як духом народу в його історичному вияві. Тільки спільні уявлення і прагнення, тільки духовна взаємодія індивідів творять дух народу, а цей дух проявляється в мові, традиціях, звичаях, легендах, міфах. Його, народний дух, можна пізнати лише з допомогою слова, думки, пісні. І в той час, коли Шевченко розпочав формування нової свідомості, нового світобачення, позбав- ляючи свій народ комплексу історико-культурної неповноцінності та відкриваючи перед ним горизонти майбутнього, у якому

врага не буде, супостата, а буде син і вбуде мати,

І будуть люди на землі,

Європою поширювалися ідеї Гегеля. У своїй «Феноменології духу» німецький філософ обґрунтовував, що культурно організований «дух народу» втілюється у форму нації-держави і є виявом інституційної форми свободи народу. Переважна більшість слов'янських будителів передусім намагалася розбудити національний дух своїх народів, бо без цього не постане, не сформується, не збудується «нація-держава».

Символами загального руху до пробудження національної свідомості та єднання слов'янських народів виступали такі культурно-громадські діячі, як Шафарик і Лелевель, Міцкевич і Палацький, Коллар і Залеський... До їхньої когорти належав і Шевченко. У «Слов'янських листах» Джузеппе Мадзіні з великим захопленням говорить про вірші про Україну Бр. Залеського, що «це чиста духмяна поезія благородних споминів про рідний край могла б наповнити подихом нового життя наше, тоді й до нас перейде цей важливий елемент історії». Більше того, Мадзіні пропонує слов'янам обрати своїм девізом чудові вірші Залеського:³¹ Вундт В. Проблемы психологии народов. - М., 1912. - С. 33.

«Мати моя, Україна, покликала годувальницю-німфу степу і мовила до неї: зроби, о німфо, щоб напилася моя дитина, зроби, щоб вона пила сік квітів степу та була нагодована божественною їжею козацьких поем, як личить ангелу у високому польоті; простягни свою руку, німфо, до всіх скарбів моєї старовинної слави і вибери з них найбільш осяйні Для розваг і радості моєї дитини; наверни на неї сон, а колиску, де вона спить, огорни золотавими і блакитними народними оповідями. Нехай історія мого народу розіллються навколо дитини моєї любові»³².

Слід приєднатися до думки автора монографії «Джузеппе Мадзіні, мадзінізм і Україна» Миколи Варварцева, що

«проголошувана Мадзіні програма національного визволення і об'єднання народів служила важливим орієнтиром тим, хто під знаком Кирила і Мефодія підняв у 40-х роках XIX століття прапор українського відродження»³³.

І якщо вчитатися в головний програмний твір Кирило- Мефодіївського товариства «Закон Божий» і пам'ятати, що на знаменах загальнослов'янського визвольного руху був девіз «Бог і народ», то стає зрозумілішим, на яких субстанціях тримається духовний світ Тараса Шевченка. ««Це - Бог, людина і нація»³⁴.

Думаємо, не без участі Тараса Шевченка вже в першому пункті статуту Кирило-Мефодіївського товариства було зазначено, що визначальною ідеєю цієї організації є ««духовне і політичне об'єднання слов'ян». На цих позиціях стояв і Мадзіні, духовними і політичними постулатами очолюваного ним і вселов'янського руху були: немає нації без єдності, національна солідарність, національне виховання, духовне і моральне відродження, політична незалежність і моральна єдність - це вершина цивілізації. Бог дає народові енергію, необхідну для початку боротьби. Так вважав і Шевченко, у цих думках він остаточно утвердився в роки заслання і після звільнення. ««Можна сказати, що Боже слово осяяло, оповило серпанком пророцтва його поезію при кінці життя»³⁵, коли він продовжував молитися за те,³² Варварцев М. Джузеппе Мадзіні, мадзінізм і Україна. - С. 293-294.

³³ Там само. - С. 173.

³⁴ Пахаренко В. Незбагненний апостол. - С. 182.

³⁵ Степовик Д. Наслідуючи Христа : Віруючий у Бога Тарас Шевченко. - К., 2013. - С. 308.

Щоб усі словяне стали Добрими братами,

І синами сонця правди,

І єретиками...

Список джерел і літератури:

1. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму. - К.: Критика, 2004.

2. Барабаш Юрій. Тарас Шевченко: імператив України. - К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2004.

3. Брижицька Світлана. «Я не одинокий...» Національне самоствердження Тараса Шевченка та його вплив на становлення національної ідентичності українців (друга чверть XIX ст. - середина 20-х років XX ст.). - Черкаси: «Брама», 2006.

4. Варварцев Микола. Джузеппе Мадзіні, мадзінізм і Україна. - К.: Пульсари, 2005.

5. Вундт В. Проблемы психологии народов. - М., 1912.

6. Кирило-Мефодіївське братство: У 3-х т. - К.: Наукова думка, 1990. - Т. 1.

7. Ґадамер Ганс-Ґеорґ. Герменевтика і поетика. - К.: Юніверс, 2001.

8. Грабович Григорій. Шевченко, якого не знаємо. - К.: Критика, 2000.

9. Дзюба Іван. Тарас Шевченко. Життя і творчість. - К.: Видавничий дім «Києво- Могилянська академія», 2008.

10. Дивнич Ю. Література. Мистецтво. Критика. // Звено. - Інсбрук, 1946. - Ч. 3-4.

11. Єршов Володимир. Польська мемуаристична література Правобережної України доби романтизму. - Житомир: Полісся, 2010.

12. Забужко Оксана. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. - К.: Абрис, 1997.

13. Зашкільняк Леонід, Крикун Микола. Історія Польщі. - Львів, 2002.

14. [Костомаров Н. И.] Украйна // Колокол. 1860. - 15 января. - Л. 61. - С. 499-503.

15. Ланґевіше Дітер. Нація, націоналізм, національна держава в Німеччині і в Європі. - К.: Вид-во «К.І.С», 2008.

16. Мельниченко Володимир. Тарас Шевченко: «друзі мої єдині». - М. : Домашняя библиотека, 2013.

17. Нахлік Євген. Доля. Los. Судьба. Шевченко і польські та російські романтики. - Львів, 2003.

18. Пасічник І. Д., Кралюк П. М. Український месіанізм. - Острог, 2013.

19. Пахаренко Василь. Незбагненний апостол, - Черкаси: Брама-ІСУЕП, 1999.

20. Річинський А. Проблеми української релігійної свідомості. - К.: Світ знань, 2000.

21. Сондерс Девід. Микола Костомаров і творення української етнічної ідентичності. - Київська старовина. № 5. - 2001. - С. 25.

22. Степовик Дмитро. Наслідуючи Христа: Віруючий у Бога Тарас Шевченко. - К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2013.

23. Шевченко Тарас. ПЗТ в 12 томах. - К.: Наукова думка, 2003. - Т. 6.

Размещено на Allbest.ru