Сповідь жертви й інтонація помсти: голод, терор і письмо

Варто говорити про символічне уособлення Харкова в повісті Ольги Мак як нестійкого, змінного й амбівалентного персонажа (місто-хижак і місто-жертва, “місто мертвих” і “місто смерті”), побудованого за принципом контрасту, а водночас і про (а)моральний клімат його мешканців - вони демонструють різні грані життя (вірогідніше, виживання). Якщо на початку повісті Харків - це простір очікування, сподівання, надій на порятунок, пов'язаних із пошуками роботи, їжі, прихистку тощо (там “нема хлібозаготівель, колективізації і планів до двору. У місті не розкуркулюють, не виганяють із хат і не ввозять у Сибір. Крім того, у місті є фабрики, є майстерні, а на додаток до всього, кажуть, мають продавати хліб” [8, 5]), то невдовзі це місце загрози, відчаю, зневіри, “кам'яний лабіринт”. Намагаючись повернутися до села після поневірянь і пошуків, герой виявляє, що дороги, виходу з “кам'яного лабіринту площ, вулиць і вискових домів” немає: “<...> уже ледве ступаючи, плентався далі вулицями якогось передмістя. Дивно, але за цілий день не зміг допитатися дороги на Охтирку і вже був переконаний, що безнадійно зав'яз у якомусь проклятому кам'яному мішку. Більшість людей, до яких звертався з таким простим питанням, казала, що не знає. Деякі взагалі навіть не відповідали, лише потискували плечима і йшли далі. А ті, що знали, давали хлопцеві дуже складні й неясні для нього вказівки <...> Назви вулиць не затримувалися в запамороченій голові, а все разом викликало таке враження, що вийти з цього зачаклованого міста неможливо” [8, 36]. Місто, яке спокушає надією, виявляється склепом, кладовищем, домовиною: “Всі стрічні здавалися Андрієві ожилими мерцями. І ціле довкілля виглядало похмурим, страшним і чужим, ще гірше, ніж здавалося вчора при денному світлі. А високі ліхтарі з жовтим світлом, що стояли вздовж хідника, скидалися на величезні свічки, приліплені до країв безкінечної кам'яної домовини. Як із неї втекти? Чи взагалі можна втекти? Ні, не можна” [8, 21].

Простору міста у творі протиставлено топос дому, що набуває символічних значень прихистку, фортеці тощо. Із темою “віднайдення дому”, рівнозначній “шляху до себе” та “віднайденню себе”, у “Камінні під косою” пов'язано ідею дорослішання, змужніння (зокрема, внутрішнього), розкриту через прийом метаморфози (як соціальної, так і психологічної). Утім прийом метаморфози - один із популярних у духовно, релігійно заангажованій літературі, зосередженій над питанням “духовного пошуку” (у життєписах християнських моралістів, праведників тощо), покликаний показати внутрішній злам і зростання - від гріха та падіння до просвітлення, прозріння, у “Камінні під косою” спрацьовує за принципом зворотності - від невинності до провини (передусім внутрішньої, провини за власне виживання). Якщо герой ступає на шлях внутрішніх перетворень дитиною, себто морально та духовно чистим, то його шлях (від розореного дому й утечі з радянського дитбудинку) до дому Лідії Чернявської, крізь лабіринти Харкова - “столиці голодного жаху”, виявляється завершенням фізичних страждань (боротьби за самовиживання), але при цьому стає початком страждань моральних: ця внутрішня, прихована динаміка зміни характеру Андрія, що відбуваються під упливом надміру пережитого, виявляється через “комплекс жертви”.

Зовнішня подорож (доповнена “подорожжю внутрішньою” - спостереженням за світом, що занурюється в сутінки, та самоспостереженням) суголосна із символічною подорожжю епічного героя в пекло (символічний топос “столиці голодного жаху” має всі обриси потойбічного світу, а блукання героя містом, зустрічі зі “стражами” - міліцією, партійцями, “служивими людьми” й “упослідженими”, мучениками, нагадує ходіння колами Дантового пекла), натомість віднайдення дому означає вихід із темряви, переродження (як зовнішнє, так і внутрішнє). Така настанова відповідає жанровому канону “роману виховання”, однак логічний ланцюг (проходження від провини до самоочищення та переродження) тут порушено (зауважмо, що метафізична провина героя полягає не в тому, який він, а в тому, хто він). І через це своє “неправильне” походження - національне, соціальне, класове тощо - він зазнає покарання. До того ж у цієї дії немає ініціатора, усе відбувається за велінням згори, через втручання ірраціональної сили чи провидіння, повість виходить за звужені рамки жанру. Водночас, якщо, відповідно до вимоги жанру, після своїх випробувань (іспиту на моральність і життєствердність) “просвітлений”, духовно зрілий герой мусить спокутувати провину (хоча національна чи класова приналежність - не провина, а спокутувати чи позбутися її неможливо), відчувши полегкість, то в “Камінні під косою” цю розв'язку не лише порушено, а й підважено, поставлено під сумнів. Хоча герой, через втручання провидіння (опіку Лідії Чернявської), входить до середовища “класово правильних” (отримує право на життя як “нагороду” за страждання: документи і прописку, освіту в фабзавучі, роботу на заводі, продуктовий пайок тощо), факт фізичного виживання, проходження через випробування (ініціація) не полегшує сумління, а пригнічує його: як можна жити далі, розуміючи ціну свого виживання? Однак там, де для авторки сюжетна лінія закінчується (обривається), вона мала би розпочатися: чи стане персонаж лояльним “радянським громадянином”, чи із зерен непокори, посіяних Лідією Чернявською, виросте опір (як тоді складеться його доля?). Отже, конфлікт героя із тоталітарним середовищем не розв'язано, а відкладено - до моменту дорослішання.

Тему мучеництва, страдництва за ідеали (одну з визначальних у життєписах святих і великомучеників) авторка розкриває в історії Лідії Чернявської. Ця історія постає своєрідним різновидом “життєпису великомучениці”, одним з утілень архетипу “великої матері” та пов'язаного з ним емоційного мотиву материнства. Попри те що Ольга Мак (відступаючи як від традиції антитоталітарного наративу, так і взірців релігійного життєпису, де тема ідеологічно забарвленого насильства - як фізичного, так і духовного, - одна з наскрізних) опускає епізоди жорстокості, мотиви боротьби і страждання тут не зовнішні, а внутрішні: це боротьба не так із тоталітарним режимом (“червоним Апокаліпсисом”), як із самим собою (“Апокаліпсисом у собі”). Образ та історія Лідії Чернявської як один із різновидів “життєпису великомучениці”, архетипу “великої матері”, “жінки- страдниці” (згадаймо наближену до жанру житія (страждання святих) “Марію” У. Самчука - образ селянки, ототожнений із культом Мадонни, Богоматері тощо) продовжує серію літературних історій та образів, наділених антитоталітарними змістом і значенням. З одного боку, Ольга Мак немовби переписує усталену в літературі історію жінки-інтелігентки, викинутої зі “старого” світу й позбавленої місця в “новому”, тоталітарному (“Історія пані Ївги” (1923), “З життя будинку” (1933) В. Підмогильного та ін.), а з другого - показує, як і чому така жінка знаходить сенс власного існування в позиції антитоталітарного, антирежимного опору. Ідею опору при цьому закладено в саму назву твору - образ-алегорію: коса як символічний атрибут смерті, “найжорстокішого косаря, ім'я якого голод”, на “жнивах скорботи” натрапляє на перешкоду - каміння, що уособлює стоїчну твердість і незламність.

Отже, документальне й художнє письмо Ольги Мак є не лише реакцією на надважкі внутрішні переживання, а й продуктивним, хоча малодослідженим змістовим і сенсотворчим полем. Воно несе на собі сліди індивідуального, автобіографічного досвіду, що визначає спосіб і форму оповіді (сповідь), позицію наратора (свідка й художнього аналітика водночас). Як своєрідну форму оповіді про пережите (індивідуальну, родинну історії) автобіографічну повість-сповідь “З часів єжовщини” наділено функціями документа, скарги, інвективи, а визначальним у ній є дослідження ураженої тоталітарними терором і репресіями суб'єктності, звернення до підсвідомого (зокрема, вираженого у формі снів). Водночас жанр “роману-виховання”, реалізований через інверсію, у “Камінні під косою” засвідчує оновлення теми Голодомору, пошук нових форм художнього (само)вираження.

Література

мак голодомор репресія проза українська

1. Гуменна Д. Хрещатий Яр (Київ 1941 -- 1943): Роман-хроніка. -- Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 2001. - 406 с.

2. Джонсон Р.Сновидения и фантазии: Анализ и использование. -- Москва: RELF-book, 1996. -- 286 с.

3. Звичайна О. Оглянувшись назад. Збірка оповідань і новел. -- Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1954. -- 230 c.

4. ИббатуллинаГ. Исповедальное слово и экзистенциальный “стиль” URL: http://kph.npu.edu.ua/le-book/ clasik/data/misc/ibatul/02.html

5. Клен Ю.Черга // Клен Ю. Твори. -- Т. 3 / За ред. Є. Маланюка. -- Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1960. -- C. 193--202.

6. Листи Ольги Мак до Віталія Мацька / Упорядкув., прим. та комент. В. Мацька // Слово і час. -- 2015 -- № 6. -- С. 71--87

7. Мак О. З часів єжовщини. Спогади. -- Мюнхен: Українське видавництво, 1954. -- 310 с.

8. Мак О. Каміння під косою. Повість. -- Київ: Глобус, 1994. -- 126 с.

9. Мак О. Столиця голодного жаху // Свобода. -- 1953. -- 23 квітня. -- № 93. -- С. 2.

10. Мак О. Столиця голодного жаху // Свобода. -- 1953. -- 24 квітня. -- № 94. -- С. 2.

11. Николаев В.Советская очередь: Прошлое как настоящее // Неприкосновенный запас: Дебаты о политике и культуре. -- 2005. -- № 5 (43). -- С. 55--61.

12. Паперно И. Сны террора (Сон как источник для истории сталинизма) // Новое литературное обозрение. -- 2012. -- № 116. -- С. 91--108.

13. Самчук У. Темнота: Роман у 2-х ч. -- Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1957. -- 404 с.

14. Степанов А. Проблемы коммуникации у Чехова. -- Москва: Языки славянской культуры, 2005. -- 400 с. Humenna, D. (2001). Khereshchatyi Yar (Kyiv 1941--1943): Roman-khronika. Kyiv: Vydavnytstvo imeni Oleny Telihy. [in Ukrainian].

2. Jonson, R. (1996). Snovidieniia i fantazii: Analiz i ispolzovaniie. Moskva: RELF-book. [in Russian].

3. Zvychaina, O. (1954). Ohlianuvshys' nazad. Zbirka opovidan i novel. Miunhen: Dniprova Khvylia. [in Ukrainian].

4. Ibbatulina, H. Ispovedalnoie slovo i ekzestentsialnyi ^astil'” URL: http://kph.npu.edu.ua/le-book/clasik/ data/misc/ibatul/02.html [in Russian].

5. Klen, Y. (1960). Cherha. YuriiKlen. Tvory. Vol. 3. Ye. Malaniuk (Ed.). Toronto: Fundatsiia imeni Yuriia Klena, 193--202. [in Ukrainian].

6. Lysty Olhy Mak do Vitaliya Mats'ka. (2015). Uporiadkuv., prym. ta coment. Vitaliia Matska. Slovo i Chas, 6, 71--87. [in Ukrainian].

7. Mak, O. (1954). Z chasiv Yezhovshchyny. Spohady. Miunkhen: Ukrainske vydavnytstvo. [in Ukrainian].

8. Mak, O. (1994). Kaminnia pid kosoiu. Povist'. Kyiv: Hlobus. [in Ukrainian].

9. Mak, O. (1953, 23 kvitnia). Stolytsia holodnoho zhahu. Svoboda. [in Ukrainian].

10. Mak, O. (1953, 24 kvitnia). Stolytsia holodnoho zhahu. Svoboda. [in Ukrainian]. Nikolaiev, V. (2005). Sovietskaia ochered. Proshloye kak nastoiashcheie. Nieprikosnoviennyi zapas: Debaty o politike i kulture, 5 (43), 55--61. [in Russian].

12. Paperno I. (2012). Sny terrora (Son kak istochnik dlia istorii stalinizma). Novoie literaturnoie obozrieniie, 116, 91--108. [in Russian].

13. Samchuk, U. (1957). Temnota: Roman v 2 ch. New York: Ukrainska Vilna Academia Nauk v SSHA. [in Ukrainian].

14. Stepanov, A. (2005). Probliemy kommunikatsii u Chehova. Moskva: Yazyki slavianskoi kultury. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru