Когут каже:

-- Вовки ідуть.

Баран каже:

-- Де?

А пес каже:

-- Онде, онде.

Квочка каже: -- Клопіт мій,

Клопіт мій,

Де курятка подіти?

А качка каже:

-- Так ті треба,

Так, так.

Дитячий фольклор є золотим фондом народної дидактики і його треба максимально використовувати в навчанні дошкільнят.

Важливу роль у народній педагогіці відіграють прислів'я та приказки. У них не тільки втілені основні ідеї, положення і висновки народної дидактики, а й закладена сама програма навчання. Мало того, прислів'я і приказки значною мірою й реалізують цю програму, крилато й лаконічно, загальнодоступно несуть інформацію з історії («Славний козак Максим Залізняк -- славнішеє Запорожжя», з народної агрономії («Хто землю удобряє, тому земля й повертає», «Як мілко орати -- краще випрягати», «Кинь ячмінь у болото, вбере тебе в золото», «Сій овес в кожусі, жито -- в брилі», «Ранній пар родить пшеничку, а пізній -- метличку»), народної зооветеринарні («Як добрий став -- риба буде, а стече став -- болото буде», «Пошануй худобу раз, а вона тебе десять раз пошанує», «Сип коневі овес мішком -- не ходитимеш пішком», «Гладь коня вівсом, а не батогом»), народної ботаніки («Аби цвіт, а ягідки будуть», «Терен груш не родить», «Кожному овочеві свій час», «Яка трава, таке й сіно»), народної метеорології («Ластівки низько літають -- дощ обіцяють», «Синиця пищить -- зиму віщить», «Багато снігу -- багато хліба», «Сухий березень, теплий квітень, мокрий май -- буде хліба урожай»), народної медицини і гігієни («Веселий сміх -- здоров'я», «Здоров'я виходить пудами, а входить золотниками», «Пар кісток не ломить», «Держи голову в холоді, а ноги в теплі -- будеш жити вік на землі», «Розпусне життя в молодості приносить хворобу на старості»), народного атеїзму («Як нема, то й бог не дасть», «Тоді бог дасть, як сам заробиш», «Богу не молись, до берега гребись, бо втонеш», «Святі хлібом не годують», «Плюнь, небоже, на «святий боже»), народної етики і естетики («Все любить міру», «Що винен -- віддати повинен», «Подарунок назад не беруть», «Чим корить, краще не дарить»), географії («У Хоролі всього доволі», «Язик до Києва доведе», «Обізвався Яготин: «Ніжин мені побратим». -- А Ніжин каже: «Є в степу Ромен, та й той мені не ровен»). Дуже близько до прислів'їв і приказок стоять народні заповіді й сентенції, які лаконічно, в імперативній формі підносять суть істин, які треба пам'ятати й керуватися ними в житті. Народна дидактика вчить жити. І в цьому чи не найвище її покликання. Причому жити не як-небудь, а в праці для народу, чесно й справедливо, обстоюючи добро й викорінюючи зло, захищаючи правду й викриваючи брехню. Сентенції і заповіти дидактики мають високий емоційний заряд і велику силу здатності виховного впливу на особистість. Взірцевий приклад використання сентенцій, для справи виховання в педагогічній науці подав видатний педагог В. О. Сухомлинський у таких творах, як «Моральні заповіді дитинства і юності», «Як виховати справжню людину», «Листи до сина» та ін. У них порушено і з науковою переконливістю обгрунтовано суть використання народної дидактики, зокрема таких її словесних методів навчання, як народні сентенції і заповіді, для формування таких важливих понять і почуттів кожної особистості, як любов до Батьківщини, висока громадянськість, ставлення до людей і обов'язок перед ними, ставлення до батьків, рідних, близьких, розуміння життя, добра і зла, виховання моральних якостей і норм поведінки, дружба, любов, правдивість, особиста гідність, великодушність, безкорисливість, скромність, працьовитість, бережливість, турбота про збільшення всенародного багатства, ставлення до краси в природі і суспільстві.

Ці та інші моральні поняття і категорії яскраво і чітко висловлені у формі заповідей, сентенцій, правил, заборон («Десять не можна»), застережень («Десять негідних речей»), кодексу людської порядності (через перелік того, «що вважається у нас мерзотним і гидким»), мудрих обмежень («можна, не можна і треба»), пам'яток.

Те, загальнолюдське, що створив народ, вічне, як вічне саме древо життя. Добро і зло, віра, надія і любов, порядність і краса, милосердя і співчуття існують і будуть існувати завжди, а тому педагогіка не має права їх обминати. Народні сентенції і заповіді відображають вимоги морального кодексу трудящих. Вони вчать і вимагають шанувати батька і матір, закликають бути мудрим і справедливим, мужнім, скромним і стриманим. З роду в рід, з покоління в покоління передаються народні правила, які зобов'язують не залишати людину в біді: голодного нагодувати, а спраглого напоїти, дати притулок подорожньому, співчутливо поставитися до скривдженого й допомогти йому, відвідати хворого, застерегти людину від лихого вчинку, відвернути від неї біду. Народна дидактика застерігає від таких рис, як бундючність і хитрість, зарозумілість і безсоромність, лінощі і заздрість, ненажерливість і пияцтво, розпуста, протиставляючи цим потворним явищам такі моральні чесноти, як щедрість душі й чистота серця, доброзичливе й щире ставлення до трудової людини. «Викорінюй зло, чини добро», -- вчить народна дидактика. Суть чесноти за народною дидактикою полягає в тому, щоб бути доброчесним, робити добрі діла, боротися за утвердження добра й справедливості. І тут для позитивної орієнтації народна дидактика звертається до кришталево чистої і світлої душі дитини («Невинний, як дитина»).

Зло багатолике. Воно може виявлятися в недобрих вчинках, лихих думках і словах, злих намірах і бажаннях. Тому й боротьба зі злом має бути постійною й безкомпромісною і увінчуватися перемогою й утвердженням добра. Під добром народна дидактика розуміє все позитивне в житті людей, що відповідає їхнім інтересам, бажанням, мріям. Добро є чеснотою, протилежною до лиха, зла. Добро -- це благо, корисна справа, вчинок. Доброю є та людина, яка чинить добро й прагне до морального самовдосконалення. Народна дидактика в своїх діях прагне до забезпечення як навчання, так і виховання. Головне покликання народної дидактики -- активно допомогти молоді в трудовому й моральному зростанні. Народна дидактика прагне не тільки прилучити молодь до знань, а й навчити її самостійно думати, старанно працювати, долати труднощі, поєднувати закони, правила, факти в світоглядну систему.

«Розум виховується розумом», -- кажуть у народі. Народна дидактика схвально оцінює того, хто вчить дітей спостерігати, бути уважним, розвиває дитячу пам'ять і уяву. У практиці народного навчання увагу дітей звертають на те, що їх оточує, підкреслюють окремі властивості предметів. Дуже часто дорослі в процесі побутової діяльності вголос коментують те, що вони роблять. А згодом, із залученням дитини до праці, обсяг навчання збільшується. Діти, виконуючи хатню роботу, працюючи поруч з дорослими на подвір'ї, в полі, на городі, у майстерні, вирощуючи рослини, доглядаючи тварин, вчаться встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, взаємозв'язок і взаємозалежність між предметами і явищами навколишнього світу, робити певні висновки й узагальнення. Цьому сприяє й перебування дітей на лоні природи. У родинний побут міцно ввійшли гарна звичка батьків, йдучи в ліс по гриби, ягоди чи просто відпочиваючи або подорожуючи, брати з собою й дітей. Під час таких походів діти і дорослі жваво спілкуються, що сприятливо впливає на розумовий розвиток дітей, розширює їхній кругозір, розвиває мовлення, формує пізнавальні інтереси, тому що природа є невичерпним джерелом думки. Перебуваючи з дорослими у полі, лісі, саду чи на березі річки або озера дитина ставить безліч запитань, до яких народна дидактика ставиться схвально («Хто людей питає, той і розум має»), розглядаючи їх як показник дитячої допитливості й нормального розумового розвитку («Розумний, як щось не знає, то в іншого запитає», «Хто більше знає, той ще й питає»). Не слід відмахуватись від запитань дітей, мовляв, нехай виростуть, то й самі довідаються («Нехай» -- поганий чоловік»). Хто так робить, той глушить дитячу допитливість і прагнення до знань, гальмує розумовий розвиток дитини («Дітям не відповідати -- розуму не мати»). Зміст дитячих запитань дуже різноманітний: про навколишні предмети, про природу, про знаряддя праці, про будову світу, про людей та їхні вчинки, про суспільні явища й події. Характер цих запитань з віком дитини міняється. Серед них бувають і наївні, але і їх обминати чи кепкувати над ними не слід. Народна дидактика вимагає, щоб дорослі дуже серйозно ставилися до дитячих запитань, відповідали на них доброзичливо, чітко і зрозуміло, не обмежувалися при цьому лише словами «так» і «ні», а в доступній формі розкривали суть того, про що діти питають. Мудра відповідь та, яка підштовхує дитину до самостійного мислення, а то й до фантазії. Через те і відповіді дорослих не завжди повинні бути повними. Як ілюстрації до цих основних вимог народна дидактика дає повчальні зразки відповідей. Наприклад, дитина рано чи пізно запитує, звідки вона взялася, тобто просить розкрити таємницю її народження. Як бути? Відпекатися словами «ти ще маленький, підростеш -- дізнаєшся» чи, може, розповісти всю або майже всю правду? Обидва ці варіанти, звичайно, суперечать дидактичним вимогам. Найкращий варіант народний -- відома кожному з дитинства розповідь про лелеку. Високо оцінюючи цей мудрий народний прийом, В. О. Сухомлинський писав: «А, проте, варіант з лелекою в моральному відношенні найсприйнятніший, тому що це -- художній образ, в якому виявлена народна мудрість і поезія, дбайливе піклування про таємне в нашому бутті і про чуйну душу дитини. Розкажіть дитині про прекрасного, доброго Лелеку, і вона зрозуміє це саме як казку, повірить у неї так, як вірять діти у казку. У потаємному і недоторканному повинні бути недомовки -- інакше людина просто перестане бути людиною, повинно бути поетичне мислення -- інакше ми опустимося до грубості й примітивізму». Тому без перебільшення можна сказати, що, надаючи виняткового значення в розумовому вихованні спілкуванню дорослих з дітьми, народна дидактика розцінює мудру відповідь на запитання дитини як велике мистецтво, що розширює в підростаючого покоління кругозір, сприяє засвоєнню нових знань.

Окрасою народної дидактики стали загадки про природу і працю, людину та її духовний світ, дидактичні ігри у вигляді загадок-шарад, загадок-задач, загадок-жартів, вікторин.

Загадка -- це короткий алегоричний опис подій, предметів, явищ, які треба впізнати, відгадати. Наприклад: «Стою стрункий, високий, в зелених шатах я, і золотом оздоблена голівонька моя» (Соняшник). Цікаво, що сама загадка про загадку характеризує її так: «Я тобі не говорю, що тобі говорю, я тобі лиш скажу, щоби ти мені сказав, що я тобі не договорила. Що це є?» Щоб успішно справитись з поставленими в загадках завданнями, треба мати відповідний запас знань, уміти помічати спільне як у конкретному, так і в абстрактному. Цікава загадка завжди міцно вкарбовується в дитячу пам'ять, збагачує знання і водночас перевіряє рівень інтелектуальної підготовки, спонукає до різноманітних розумових операцій (аналізу, синтезу, індукції і дедукції, порівняння), вчить мислити, логічно обґрунтовувати свої міркування, будить емоційні переживання, привчає до розумової праці, виробляє уважність, спостережливість, кмітливість, тямучість, збагачує мову, художні уявлення, розвиває пам'ять. Кожна загадка -- це своєрідний урок мислення. Загадки мобілізують до розумової праці над оволодінням знаннями, спрямовують увагу до явищ природи, соціального життя людини, виробничої техніки, матеріальної і духовної культури.

Народна дидактика головну свою мету вбачає в тому, щоб виховати людину вдумливою, допитливою і творчою. Вона знає сотні дидактичних вправ та ігор для розвитку кмітливості й розумових здібностей дітей. Так, на Україні є цілий цикл загадок, задач і прислів'їв, де широко використані математичні поняття. Вони свідчать про розум, кмітливість і спостережливість трудящих.

Слід зазначити, що народні загадки не тільки розвивають, а й перевіряють розум людини. До них охоче вдаються не тільки діти, а й дорослі. Так, парубок, звертаючись до дівчини, пропонує:

-- Одгадай ти, дівко, сім загадок...

Угадаєш, моя будеш,

Не вгадаєш, дурна будеш.

А що росте без коріння?

А що цвіте без синього цвіту?

А що біжить без прогону?

А що шумить без привіту?

А що сяє круту гору?

А що росте без колосу?

А що плаче без голосу?..

На основі загадок влаштовуються розумові поєдинки. Нерідко народ вступає в двобій з представниками панівних верств і, звичайно, перемагає. Це ще один штрих, який свідчить, що народна дидактика стоїть на твердих класових позиціях. В українській народній казці «Мудра дівчина» розповідається, як дочка бідного селянина Маруся допомогла батькові відгадати всі загадки пана, які зовсім безсилий був відгадати її багатий і бундючний дядько -- батьків брат. Примхливий і жорстокий експлуататор не чекав цього й дуже розгнівався, що змушений був визнати перед простою біднячкою свою поразку. «Як це? Я такий розумний, а вона проста собі дівка та мої загадки повідгадувала!», -- вголос міркує обурливо пан.

Народна дидактика відображує важливі закономірності навчання, як у загальнодидактичному аспекті, так і в плані вивчення окремих навчальних предметів. Причому ця тенденція в практиці народного навчання настільки чітка й виразна, що дає всі підстави для висновку про зародження в середовищі народу предметних дидактик. Ніякого не буде перебільшення, коли скажемо, що всі нинішні шкільні наукові методики з'явилися на світ значною мірою завдяки народній дидактиці і своїм корінням сягають у предметні дидактики, створені народом.

Так, народна предметна дидактика з мови виробила надзвичайно ефективні методи навчання мови й дуже цінний дидактичний матеріал, у тому числі й такий, що привертає увагу до ролі мови як суспільного явища. Зокрема, запитання-загадки («Що є на світі, що до кожного липне?», «Що всі предмети мають?»), слова-омоніми («З якого полотна не можна пошити сорочки?»), будова слів («На небі одно, а в баби двоє», «Яке слово складається з семи однакових літер?», «На мені молотять за снопом новий сніп, а якщо з кінця читати, будуть миші враз тікати») та багато інших. Отже, цінних народних знахідок у галузі методики навчання рідної мови багато. Вони стали окрасою сучасної наукової методики мови. Можливості і потреби їх застосування в роботі вчителя-словесника досить великі. Подібне можна простежити на прикладі досягнень предметної народної дидактики й з інших галузей знань, зокрема з народної математики.

Дітям з ранніх років прищеплюється любов до лічби («Скільки в тебе рук, ніг, очей, пальчиків на руках і ногах?», «А скільки лапок у нашого котика?»). Елементи математики мають і дитячі ігри. Діти тренуються на математичних вправах-лічилках. Згодом їм пропонують математичні задачі. Підлітків залучають вже до виконання певних розрахунків у зв'язку з господарською діяльністю сім'ї.

Історичні відомості діти черпають з дум і пісень, народних переказів, пройнятих великим патріотизмом.

Навколишня природа є чудовим засобом для здобуття знань про флору і фауну. А народна практика виховання і навчання дітей у сім'ї втілює мудрість народної дидактики, репрезентує народну педагогізацію.

Педагогізація -- незмінний компонент народної дидактики, яка прагне виробити певну суму народних педагогічних знань, умінь і навичок і передати їх кожному наступному поколінню. Педагогічні знання в народній дидактиці є частиною сукупності знань про природу і суспільство, що входить до обсягу відомостей про життя і навколишню дійсність. Вони насамперед стосуються догляду за дитиною, виховання, навчання, самовиховання і самонавчання, учіння і привчання, додержання належних родинних взаємин, розкриття основних функцій народного виховання і навчання, пов'язаного з підготовкою до праці, формуванням моральних рис і прищепленням любові до прекрасного, обізнаності з основними методами і чинниками виховання (рідне слово, природа, праця, народний побут, звичаї, мистецтво). Народна дидактика мобілізує кожного на оволодіння педагогічною мудрістю трудящих. За вимогою народної дидактики кожна дівчина як майбутня мати повинна змалку психологічно готувати себе до виконання обов'язків годувальниці й няні, навчитися доглядати дитину, тобто вміти її годувати, пеленати, одягати, купати, лікувати, забавляти. У багатодітних сім'ях, а таких сімей колись була переважна більшість, участь старших дітей у догляді за молодшими була обов'язковою. Більше тягот тут, звичайно, припадало на дівчат. Але там, де їх не було, за меншими доглядали хлопці. Так уже змалку всі діти залучаються до педагогічної праці. Будь-яка праця благородна, а педагогічна праця дітей чи не найбільше. Вона спаює родинні зв'язки між братами і сестрами, залучає молодь до навчально-виховної практики, виховує такі риси, як чуйність, піклування про менших, вивільняє дорослих для участі в продуктивній виробничій діяльності. Діти, як правило, гідно виконують цю педагогічну місію. Вони колишуть своїх молодших братиків чи сестричок, виносять їх на свіже повітря, забавляють, беруть із собою на прогулянку, а в разі потреби одягнуть, помиють, нагодують, взують, роздягнуть, укладуть спати. Розважаючи менших за себе, старші діти, особливо дівчата, люблять виявляти тут особливу винахідливість. Вони роблять іграшки, придумують різні ігри, співають пісні, вдаються до словесних забав. Не обходиться тут, звичайно, і без порад дорослих, найчастіше матері. Потребу в таких педагогічних вказівках особливо відчувають хлопці. І чим далі, тим коло педагогічних дій стає ширшим. Завдяки домашній дидактиці людина в пору одруження вже значною мірою готова до виконання ролі сім'янина -- обов'язків чоловіка і дружини, батька і матері. Вона вже засвоїла ази народної мудрості про навчання та виховання дітей і знає, що виховувати дитину означає доглядати за нею, піклуватися про неї, забавляти її, а водночас поступово прищеплювати їй позитивні риси справжньої людини в дусі морального кодексу трудящих, привчати до праці, дбати про нормальний фізичний, розумовий і естетичний розвиток, привчати додержувати добрих народних звичаїв і традицій, піклуватися про передачу дітям життєвого досвіду і знань, здобутих попередніми поколіннями. Передача знань з народної дидактики поширювалася на всіх, хто належав до трудових верств населення. До того, як педагогічна праця виділилася в особливий вид учительської діяльності, кожний певною мірою займався навчанням своїх, а принагідно й чужих дітей, вносячи свій посильний вклад в емпіричну дидактику народу. Масова педагогізація на основі народної педагогіки неодмінно переплітається із засвоєнням народної філософії і моралі. Найчастіше їх доносили до свідомості молоді педагогічно обдарована й умудрена життєвим досвідом авторитетна старша людина і фольклор.

Народна дидактика, спершись на народну філософію, хоч і стихійно, але дійшла до цілком матеріалістичного погляду на життя. Вона вчить тверезо дивитися на життя на Землі, не вірити байкам про потойбічний світ, рай і пекло. Це видно, зокрема, на прикладі народних оповідань «Краще в пеклі», «Як сортують попів після смерті», «Праведна бабуня», «Як попасти в рай», «Мужицький рай», «Пани в пеклі», «Забагато» та інші. Такою ж об'єктивністю відзначається народна дидактика і в підході до формування погляду на смерть. Народ здавна збагнув неминучість смерті кожної людини («Скільки не жити, а смерті не відбити», «Як не живеш, а труни не минеш», «На смерть нема зілля»). Той, хто народився, мусить і вмерти («Раз мати родила, раз умерти треба», «Мруть люди, і нам те буде»). Народна дидактика вчить не боятися смерті («Боятися смерті -- на світі не жити», «Рад не рад, а будь готов», «Смерть боїться того, хто з нею бореться»). Але страшно вмерти на чужині, самотнім, бездітним і бездомним, без роду, сім'ї і друзів, не зробивши нічого доброго для людей і потомства («Не дай боже вмирати під тином!»). Народна дидактика навіть не припускає, що людина, проживши життя, після смерті не залишила після себе доброго сліду («Каждий небіжчик -- добрий»). У народі не прийнято про небіжчика говорити щось погане («Об умерлім добре говори, а ні, то мовчи»). Цим народна педагогіка оберігає небіжчика, який уже ніколи не зможе сам захистити себе чи виправити свої прижиттєві помилки, від можливого обмовляння.

Народна дидактика застосовує тонкий психологічний підхід до людини, щоб сформувати в неї почуття прив'язаності до рідних місць, а звідси й всі інші патріотичні почуття. Вплив народної дидактики в цьому напрямі такий сильний, що полонить серце й душу змалку, а потім тримає в своїх благородних обіймах протягом усього життя. Народна дидактика будить постійний інтерес до інших народів та інтенсивно формує в кожного почуття щирої дружби й поваги до них. Ідея єдності трудящих у житті, пізнанні навколишнього світу, здобутті знань, боротьбі червоною ниткою проходить через українську етнодидактику. У центрі уваги народу-педагога -- формування в підростаючого покоління патріотизму та прагнення до дружби з іншими народами, прищеплення молоді таких важливих рис, повага до старших, життєвий оптимізм і віра в світле майбутнє, доброзичливість і доброчесність.

Щиру у взаєминах людину народна дидактика вчить цінити й поважати, а зло неприязні -- схильність «носити камінь за пазухою» -- засуджує. Діти бачать, як будуються взаємини між дорослими, і самі вчаться так робити. Доброю школою навчання людських взаємин є і доручення, які вони часто виконують: віднести молока сусідам, у яких корова не доїться, або гостинці хворому чи дітям, позичити якусь річ, вигнати тварин на пасовисько.

Серцевиною народної дидактики є підготовка підростаючого покоління до фізичної й розумової праці, до активної участі у виробничій діяльності. Трудове навчання за традиціями народної дидактики має індивідуальний характер, а перевірка його результатів -- загальний. Оцінку кожному за працьовитість і трудову вправність ставить найвимогливіший учитель -- громадська думка. Це найсправедливіша оцінка. У народі завжди в особливій пошані людина, яка все вміє робити. «І коваль, і швець, і жнець, і на дудку грець», -- кажуть про такого.

Народна дидактика послідовно обстоює думку, що навчитися працювати можна тільки в праці. Вправляння в праці тут найчастіше зливається з самою працею в побуті, в майстерні біля верстата, на землі. Побутова праця охоплює все, що пов'язане із самообслуговуванням. А тому соромно має бути тому, хто не вміє приготувати їжі, додержувати в чистоті одяг і взуття, шити, плести.

Народній дидактиці чужий той горе-інтелігентик, який уникає чорнової роботи, не вміє собі навіть ґудзика пришити, не знає, звідки і якою ціною здобувають хліб, молоко, одяг, взуття, житло та всі інші блага, якими він користується щоденно. Для народної дидактики своїм є трудовий інтелігент, який сумлінно й творчо трудиться на благо народу.

Основна мета народної дидактики -- навчити кожного бути людиною. «Будь людиною!», «Не губи ніколи людської гідності!» -- такі слова діти часто чують від дорослих.

Народна дидактика про письменство, книгу, школу, вчителя

Народна дидактика виражає віковічну мрію народу про суцільну письменність населення. Вона високо опоетизовує вчення, порівнюючи його зі світлом сонця («Вчення -- світ, а невчення -- тьма», «Ученому -- світ, а невченому -- ніч»). Значення науки, знань у житті переоцінити важко («Науки ні вода не затопить, ні вогонь не спалить», «Наука в ліс не веде, а з лісу виводить», «Чим більше науки, тим довші руки»). Людина, озброєна глибокими науковими знаннями і твердими ідейними переконаннями, непереможна. Вченість завжди має перевагу над невченістю («За одного вченого дають десять невчених», «За одного грамотного сім неграмотних дають») чи недовченістю («Учений недовчений гірше, як простак»). Освіченість допомагає людині впевнено прямувати по життєвій дорозі: «Учений іде, а неук слідом спотикається», «Незнайко на печі лежить, а знайко по дорозі біжить». Письменність відкриває кожній людині широкий шлях до знань, до світла, до розуму. Вона робить людину зрячою. В одній з народних загадок про письменну людину говориться так: «Хороше бачить, а сліпий». Їй вторить народний афоризм: «Письменний бачить поночі більше, як неписьменний вдень». Кожний крок в оволодінні грамотою вселяє впевненість у життя, віру в краще майбутнє («Де грамотні люди, там біди не буде»). Письменність ніколи й нікому не зашкодить («Грамота не хвороба, літ не збавить»). Вона завжди стає людині в пригоді («Грамоти вчиться -- завжди пригодиться», «Грамотний видющий і на все тямущий», «Хто пише та малює, той діток своїх годує»). Мудрих, палких, переконливих і дуже повчальних висловлювань на користь письменності в народній дидактиці немало. Всі вони закликають оволодівати грамотою, прагнути стати письменним («Як відступиш від грамоти на аршин, то вона від тебе на сажень»).

Жагуче прагнення народної дидактики до письменності не випадкове. Оволодіння грамотою відкриває дорогу до такого могутнього світоча знань, як книга. Книга -- це геніальний і неперевершений винахід людства. Народна дидактика присвятила їй найкращі, найщиріші, найтепліші слова: «Книга вчить, як на світі жить», «Сонце освітлює людині шлях, книжка дає їй крила», «Слово книжкове як світло денне», «Книжка завжди може підказати, як на правильний шлях стати», «Книга -- невичерпне джерело знань», «Купиш хорошу книжку -- придбаєш розумного друга», «Золото добувається із землі, знання -- з книги», «Голова від книг розумнішає», «Книжка -- найкращий товариш», «Книжка -- найкращий дарунок дружби».

Поруч з книгою в народній дидактиці стоїть школа, яка озброює освітою і забезпечує просування книги в маси. Характеризуючи роль і місце школи в навчанні та вихованні підростаючого покоління, В. О. Сухомлинський писав: «Школа -- один з наріжних каменів будівлі... У школі твориться людина. Школа -- святиня і надія народу. У школі навчають не тільки читати, писати, рахувати, мислити, пізнавати навколишній світ, багатства науки і мистецтва. У школі учать жити. Школа -- це духовна колиска народу».

Високо оцінюючи значення шкільної освіти, народна дидактика справедливо проголошує: «У життя світла дорога починається від шкільного порога».

Перетворення і здобутки в галузі шкільництва дістали схвалення і палку підтримку народної дидактики.

Народна дидактика вчить шанобливого ставлення до школи: «Поганцем той називається, хто рідної школи цурається», «Навіть з далекої дороги кланяйся шкільному порогу», «Честь школи не плямуй ніколи», «Честь школи -- твоя честь».

Школа немислима без учителя. Від дідів і прадідів до синів і онуків передається в народі здорова моральна естафета шанобливого ставлення до вчителя. «Шануй учителя, як родителя» -- вчить народна дидактика. Учительська праця найскладніша, але водночас і найблагородніша, найвеличніша, бо вчитель творить найбільше чудо на землі -- людину. Тому й педагогічну місію вчителя в народі називають святою («Священна праця вчителя щоденна»). Про вчителя кажуть найтепліші слова, такі, які можна сказати про найрідніше -- про матір і батька («Учитель, як мати, прагне все краще дітям дати», «Учитель, як батько й мати, вчить честь шанувати»). Вчителя називають сіячем добірного зерна. А добірне зерно -- це міцні знання і ясний розум, чисте сумління і благородство, міцний дух і неспокійне серце, світлі помисли і працьовиті руки («Учитель, як сіяч добірного насіння, вчить підростаюче покоління», «Учитель -- добра і розуму повелитель», «Учитель народний, бо труд його благородний»). Народна дидактика славить професію вчителя як таку, що посідає в суспільстві особливе місце і є матір'ю всіх інших професій («Покликання учителя прекрасне -- дбати, щоб іскра знань не гасла», «Професія вчителя прекрасна, мов на небі сонце ясне», «Професія вчителя доти буде, доки живуть люди», «Щоб учителем стати, треба щире серце мати», «Всі професії починаються від учителя», «Нема кращої дороги, як іти в педагоги», «Без учителевого слова нема ні лікаря, ні агронома»).

У західних областях України майже донедавна з поваги до титанічної праці педагога звичайного, скромного сільського вчителя називали професором, а вчительку -- професоркою. Школа -- це вогнище культури народу, а народний учитель -- її носій («Вчитель ступає -- розум розквітає», «Де вчитель зерна засіває, там дурману місця немає», «Де праця вчителя завзята, там країна на героїв багата»). Батьки, віддаючи свою дитину до школи, завжди з надією дивляться на вчителя, бо вірять, що він зробить з неї освічену, мудру, добру, чесну і працьовиту людину («Де вчитель і школа, там знання і світло довкола»). Учителеві завжди вірять. До вчителя горнеться люд простий («У кожній громаді вчителеві раді»). Учитель -- це совість народу, його віра, любов і надія. Педагогові людство доручає найдорожче -- дітей. Великим і світлим іменем «Учитель» народ утверджує своє майбутнє.

Використання народної дидактики в сучасній школі

За сферою дії народна дидактика охоплює не тільки сім'ю, громадськість, трудовий колектив, масову інформацію, а й має чітке спрямування на школу. Трудова людина добре розуміла, що тільки школа як спеціальний навчально-виховний заклад з кваліфікованими педагогами може по-справжньому забезпечити цілеспрямоване навчання, розумове, моральне, фізичне, трудове й естетичне виховання дітей, молоді і навіть дорослих. Народна дидактика надзвичайно високо оцінює школу, яка відіграє дуже велику роль у розвитку суспільства і житті кожної людини зокрема, прилучаючи нові покоління до духовної культури, озброюючи учнів знаннями, вміннями і навичками. Саме ця висока оцінка знайшла чи не найкраще втілення в такій народній характеристиці школи: «Входять у неї сліпими, а виходять зрячими». Народна дидактика не раз висловлювала віковічну мрію народу мати таку школу, яка служила б інтересам трудящих.

Народна дидактика шліфувалася в повсякденній педагогічній практиці трудящих і дала неперевершені засоби навчального впливу на особистість, стала вінцем не тільки домашньої, а й шкільної дидактики. Справжня школа без народної дидактики обійтися не може.

Народна дидактика ніколи не старіє. Вона повністю співзвучна з навчально-виховною діяльністю і метою сучасної школи. Необхідність її використання зумовлюється багатьма причинами. Поставши з життєвої педагогічної практики трудящих, народна дидактика, по-перше, сприяє реалізації принципу зв'язку школи з життям народу. По-друге, доцільне використання народної дидактики забезпечує наступність між дошкільним і шкільним навчанням, полегшує перехід із сімейної обстановки в шкільну. Інакше кажучи, народна дидактика є тим надійним містком, який поєднує домашнє навчання з шкільним, школу з сім'єю. І чим більше в шкільному навчанні елементів домашньої народної дидактики, тим краще. Особливо це стосується навчання молодших школярів, бо, за словами К. Д. Ушинського, сама школа для малолітніх дітей тоді тільки добра, коли вона цілком перейнята сімейним характером і більше схожа на сім'ю, ніж на школу. По-третє, мудре застосування народної дидактики на уроках чи в позакласній роботі збагачує, урізноманітнює й оптимізує працю вчителя. Зустріч дитини в школі із звичним і добре відомим для неї засобом народної дидактики завжди радісна, цікава й приємна. Вона будить позитивні емоційні почуття і переживання, викликає інтерес до школи й потяг до шкільного навчання, робить малодоступне простим, близьким і зрозумілим, активізує творче мислення учнів. Нарешті, народна дидактика прикрашає педагогічне дійство вчителя, є важливим показником вираження його педагогічної майстерності.

Форми використання народної дидактики в школі багаті й різноманітні. І серед них насамперед відзначимо гарантоване Конституцією право навчання дітей рідною мовою.

Мова народу -- найперший, найголовніший, найсильніший і, по суті, неперевершений представник народної дидактики. За влучним висловом К. Д. Ушинського, цей незвичайний педагог -- рідна мова -- не тільки навчає багато чого, але й навчає напрочуд легко, за якимсь недосяжно полегшеним методом... Засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не самі тільки слова, їх сполучення та видозміни, а й безліч понять, поглядів на речі, велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку й філософію мови, -- і засвоює легко й швидко, за два-три роки стільки, що й половини того не може засвоїти за двадцять років старанного й методичного навчання. Такий є цей великий народний педагог -- рідне слово! Навчання, як і розумовий розвиток особистості, без мови немислиме. Вправне опанування мовою народу забезпечує успіх у навчанні.

Нині діючі навчальний план і програма загальноосвітньої середньої школи складаються з системи навчальних дисциплін, які дають змогу учителеві залучити в повсякденний навчальний обіг народну дидактику у всій її різноманітності. Так, наприклад, уроки з української, іноземної мов прилучають учнів до мовних скарбів українського та інших народів. Вивчення літератури в школі не тільки розкриває ідейний зміст і суть мовно-естетичної довершеності красного письменства, а й підводить до поглибленого розуміння дидактичної основи цієї довершеності -- фольклору. Певну інформацію з народної дидактики учні дістають під час вивчення шкільних навчальних дисциплін: математики -- з народної математики, історії -- про фольклор як історичне джерело, суспільствознавства -- про погляд трудящих на суспільний устрій держави, природознавства, географії, біології -- з народних природознавства, географії та біології, фізики, астрономії, креслення -- з народних фізики, астрономії та креслення, іноземної мови -- про ставлення трудящих мас до інших народів та знання іноземних мов, значення мовного етикету, образотворчого мистецтва -- з народним образотворчим мистецтвом, музики -- з народною музикою, музичним фольклором, народними танцями, фізичної культури -- з елементами народної фізичної культури, народними спортивними традиціями, народною медициною і гігієною, трудового навчання -- з народним досвідом трудового навчання і професійної підготовки.

Народною дидактикою, особливо фольклором, щедро насичені шкільні підручники, методичні посібники для вчителів та учнів -- методичні розробки, дидактичний матеріал, збірники задач, вправ і завдань. Багато чого, звичайно, залежить і від винахідливості й творчої ініціативи самого вчителя, який завжди може й повинен мудро й доречно вплести той чи інший елемент народної дидактики в свою роботу, як під час уроків, так і на позакласних заняттях. І від цього навчальний процес у школі тільки виграє.

Уже під час роботи з дітьми-шестилітками в підготовчому класі, щоб прилучити їх до шкільного навчання, вчителі пропонують відгадати дітям народні загадки, які націлюють на знання шкільної атрибутики і свідчать про велику увагу трудящих до школи («Грамоти не знаю, а весь вік пишу» (Олівець), «Утрьох їдуть братці верхом на конячці» (Пальці й олівець), «Біле поле, чорне насіння, хто його сіє, той розуміє» (Письмо на папері). В міру просування дітей у шкільному навчанні їх знайомлять з народною характеристикою іншої учнівської атрибутики на основі загадок.

Загадки входять також у вправи і завдання для учнів. Наприклад, першокласникам на уроці читання пропонують вгадати, про які явища природи і якої пори року йдеться в загадках: «Текло, текло і лягло під скло» (вода і лід), «Що без леза, та без зуба розтина міцного дуба?» (блискавка), «Піднялися ворота -- всьому світу красота» (веселка). Учні II--III класів можуть відгадувати загадки й визначати в них певні частини мови, запам'ятовувати загадки, які складаються тільки з дієслів: «Живе -- лежить, помре -- біжить» (сніг), «Летить -- виє, сяде -- риє» (жук), «Бери -- кричить, клади -- кричить» (ланцюг).

Високу ефективність у навчанні молодших школярів та й учнів наступних класів дає застосування таких засобів народної дидактики, як загадки типу шарад, анограм, запитань. Наприклад, до теми «Звук і буква» у І класі:

У воді я проживаю,

Хто турбує -- тих шукаю;

А коли з кінця читати,

Буду птахом я кричати (Рак -- кар).

У наступних класах учням можна запропонувати загадки за темами.

До теми «Омоніми» (IV клас):

«Що за комаха на рушниці сидить? Скільки не стріляй -- вона не злетить» (мушка).

До теми «Іменник» (V клас):

«Як написати в чотирьох клітках «суха трава», «м'ясо без кісток»? (Сіно, філе).

«Яке місто має назву зі ста жіночих і одного чоло вічого імен?» (Сева-сто-Поль).

«Чи можна взяти буряк і зробити з нього бурю?» (Можна, відкинувши «к»).

До теми «Числівник» (V клас):

Пригадайте загадки з числівниками.

Зразок виконання: 1. Високо стоїть, одне око має, всюди заглядає (сонце). 2. Крикнув віл на сто гір, на сто річок, на сто сіл (грім). 3. П'ять, п'ятнадцять, без двох двадцять, семеро, троє ще й малих двоє (п'ятдесят).

Навчання мови в школі проходить успішно тоді, коли на чільному місці стоїть система вправ, побудованих на фольклорному матеріалі. Прикладів таких вправ можемо навести багато.

Народна дидактика створила й дала в руки шкільному вчителеві такий могутній засіб впливу на особистість, як народний гумор, який відображає велику мудрість і дотепність народу, кмітливість і гострий розум. «Розвивати в дитини здатність сміятися, утверджувати почуття гумору, -- писав В. О. Сухомлинський, -- означає разом з тим зміцнювати її розумові сили й здібності, вчити тонко думати й мудро бачити світ».

Нині вже стало звичним, завдяки досвіду В. О. Сухомлинського, що учні в школі не тільки слухають і переказують народні казки, а й самі активно прилучаються до казкової творчості. У багатьох школах старшокласники роблять своєрідний підсумок ознайомленню з фольклором, складаючи твір-роздум на тему «Казка в моєму житті».

Потрібну й повчальну для учнів життєву інформацію несуть на своїх крилах народні афоризми. Про доцільність і способи використання народних прислів'їв і приказок у шкільному навчанні сказано чимало. Кожний школяр знає, що навчитися говорити лаконічно й мудро можна найкраще на прикладі народних афоризмів. І це справді так. Невеличкий народний вислів: «Не копай іншому яму, бо сам у неї впадеш». Але скільки життєвої мудрості й щирого хвилювання за те, щоб були добрими людські взаємини, вкладено в ньому. Доречно вплетений у канву уроку яскравий штрих народної дидактики багато часу не потребує. Та й він відплачується сторицею, тому що кожна грань народної дидактики, як мазок пензля видатного художника, філігранно увиразнює дидактичну дію уроку. Не кажучи вже про те, що народна дидактика надає уроку привабливої окраси. А в ряді випадків на уроці без народної дидактики взагалі обійтися не можна. Так, під час читання повісті Г. Ф. Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма» у VIII класі учні зустрічаються з описаним епізодом, як конотопський сотенний писар лічив парубків по зарубках на хворостині і ніяк не міг долічитися одного козака, бо хворостина «якраз на козакові ( на зарубці) хруснула». Подібний опис є в повісті І. Я. Франка «Борислав сміється», де йдеться про те, як робітник позначками на палиці фіксує всі кривди, заподіяні йому паном. Пояснити учням ці епізоди нам допоможе народна дидактика через народну математику. У давні часи на Україні неписьменні люди, щоб не тримати в пам'яті потрібних чисел і не витрачати часу на повторний перелік, фіксували лічбу здебільшого квасолинками, картоплинами, паличками або колосками. Пастухи зарубками на своїх ціпках чи кийках зазначали кількість худоби в череді чи овець в отарі. Писарі Запорізької Січі вели облік козаків теж зарубками на бирках.

У минулому на Україні при вимірах довжини користувалися п'ядями. П'ядь -- відстань від великого пальця до вказівного (19 см). Походить від старослов'янського «пьять» -- гнути, натягнути, розтягнути. Згадавши це, нам легко пояснити зміст рядка з вірша І. Я. Франка «Каменярі» «І п'ядь за п'ядею ми місця здобували».

Народна дидактика завжди готова дати обгрунтовані відповіді й на ряд інших питань. Наприклад: Чому в українських народних прислів'ях та приказках часто вживається число сім («Семеро одного не ждуть», «Сім раз відміряй, а раз відріж»)? Чому числу тринадцять дехто приписує якісь містичні властивості? Виявляється, колись українці число сім вживали в розумінні багато. Минуло багато часу і таким символом повноти (багато) стало число дванадцять. Освоївши цей числовий ряд, людина вважала наступне «13» зайвим і через те «нечестивим» чи «нещасливим». Як пережиток це дійшло й до наших днів. Правда, стосується воно більше західноєвропейських народів. У нас ще з часів Київської Русі число «13» було поширене поряд з іншими числами і ніяких містичних властивостей йому не приписувалося. Таких прикладів можна було б навести чимало.

Ще більший простір для використання народної дидактики маємо в позакласній роботі. Наведемо далеко неповний перелік способів використання народної дидактики в позакласній роботі: самостійне читання учнями й обговорення фольклорних збірок, проведення ранків «Казка за казкою», «Уявні подорожі в чарівному світі народних казок», участь учнів у збиранні фольклору з уст знавців усної народної творчості, упорядкування школярами рукописних фольклорних збірок, фіксування в альбомах влучних висловів народу, складання казок, зустрічі із знавцями фольклору, запис народних пісень, коломийок, частівок, жартів, байок, оповідань, музичних творів, участь школярів у внутрішкільних конкурсах читців-декламаторів народних творів, конкурсів «Мудрий народний оповідач», «Дотепний оповідач», участь у гуртках художньої самодіяльності (народної пісні, танцю, музики), народного вишивання, рукоділля, народного прикладного мистецтва, залучення до народних художніх промислів, тематичні добори народних прислів'їв і приказок, твори, бесіди, диспути за народними афоризмами, поєдинки кмітливих на відгадування народних загадок, участь дітей у народних іграх, розвагах, святах, різних трудових об'єднаннях.

Без народної дидактики, як і народної педагогіки в цілому, не може обійтися і сучасна педагогічна пропаганда серед батьків.

Досвід показує, що надбання народної педагогіки в педагогічній пропаганді можуть використовуватися в двох формах: принагідному наведенні висловів з фольклору педагогічного змісту чи яскравих прикладів з народної педагогічної практики та в лекціях про народну педагогіку.

Лекції про народну педагогіку завжди сприймаються слухачами з великою увагою та інтересом. На жаль, є певні труднощі, зумовлені браком відповідної літератури. Що ж стосується принагідного використання надбань народної педагогіки в педагогічній пропаганді, то можливості тут, по суті, безмежні. Та й прикладів щодо цього чимало в спадщині видатних педагогів. Живі, конкретні приклади з педагогіки життя -- народної педагогіки -- завжди приваблюють своєю змістовністю, свіжістю, оригінальністю, цілеспрямованістю, емоційністю. Вони завжди хвилюють і кличуть до роздумів.

Ми говорили про використання народної дидактики в сучасній масовій загальноосвітній школі. Але ж не менш важливого значення надається їй в середній спеціальній і вищій школі. Звичайно, що це насамперед стосується педагогічних навчальних закладів. Вивчення педагогіки, історії педагогіки, предметних шкільних методик у педагогічних училищах, педагогічних інститутах та університетах було б неповним, якби викладачі цих навчальних дисциплін не привернули уваги майбутніх учителів до здобутків народної педагогіки та можливостей використання народної педагогічної мудрості в навчально-виховній роботі сучасної школи, в вихованні підростаючого покоління.

Размещено на Allbest.ru