Діалектичне джерело мови Івана Нечуя-Левицького

З присудкових форм треба вiдзначити широке вживання у мовi творiв характерних для говорiв пiвденно-схiдного нарiччя i середньонадднiпрянського говору зокрема речень iз присудком, вираженим дiєсловом є чи предикативним словом нема (немає): є воли й корови, в хатi нема хазяїна тощо. Іменниковий предикативний член складеного присудка І.Нечуй-Левицький виражає орудним або називним вiдмiнком: став музикою, був парубком, стає огнем. Прикметники та дiєприкметники в складеному присудку виступають переважно в називному вiдмiнку i лише спорадично - в орудному. Іменниковi означення, що виражають мету, призначення, спрямованiсть на певнi предмети, письменник уживає з прийменниками для та пiд (кошари для овець; коня пiд (у значеннi - «для») станового). Уживанням прийменника для в iменникових означеннях цього типу пiвденно-схiднi говори вирiзняються з-помiж iнших.

У середньонадднiпрянських говiрках прямий об'єкт дiї - iменник-додаток - при перехiдних дiєсловах виступає у знахiдному вiдмiнку, що має форму називного чи родового однини залежно вiд категорiї живого-неживого (для чоловiчого роду). Так, позначаючи неживий предмет, знахiдний вiдмiнок iменника чоловiчого роду прямого об'єкта дiї здебiльшого набуває форми називного, хоча можливi й паралельнi конструкцiї з родовим прямого об'єкта [6, с. 95]. Ймовiрно, в часи І.Нечуя-Левицького форми знахiдного вiдмiнка катеорiї неживого у формi називного переважали над формами родового, що й простежуємо у творах: був обмочений, але: став скляним. Послiдовно бачимо в мовотворчостi письменника архаїчне явище функцiональної транспозицiї iз замiною форм знахiдного вiдмiнка формами називного вiдмiнка iменникiв множини на позначення тварин, що є однiєю з характерних ознак середньонадднiпрянського говору: пасти свинi, вiзьмемо воли й корови.

Властиве iдiолекту письменника вживання характерних для рiдного дiалектного оточення й словосполучень знахiдного вiдмiнка делiберативного об'єкта при дiєсловах iз значенням повiдомлення i турботи (казати, говорити, думати, гадати, чути тощо), а також при iменниках з подiбним значенням (казка, розповiдь, думка, згадка, чутка тощо) iз прийменником про: говорили про тебе, росказує про себе, довiдається про твоi речi.

Привертають увагу в рукописах обставини мiсця та напрямку руху, вираженi конструкцiєю давального вiдмiнка з прийменниками иґ та ик: ик Рiздву, иґ Заходу (для позначення звука [ґ] письменник використовував лiтеру г з крапкою) [23, с. 140]. Такi конструкцiї поширенi у пiвденно-схiдному нарiччi й найчастiше виступають у фразеологiзованих висловах типу ґ Рiздву, ґ Великодню, ґ вечору, к празникам, к осенi тощо. У ХІХ ст. цi конструкцiї були ширше представленi, що видно, зокрема, з текстiв народних пiсень.

Варiативнiсть у використаннi мовних одиниць у мовi творiв І.Нечуя-Левицького спiввiдноситься зi свiдомою орiєнтацiєю на норми, властивi українським письменникам - вихiдцям iз Надднiпрянщини, на що вказують безальтернативне використання одних форм чи переважання одних альтернативних форм над iншими. Численнi правки в рукописах засвiдчують чiтко усвiдомлюванi засади автора - шлiфувати мову творiв, пiдносячи її до найкращих взiрцiв української писемностi, й водночас утверджувати норми лiтературної мови, суголоснi його висловлюванням про формування української лiтературної мови на надднiпрянськiй дiалектнiй основi [20, с. 245].

Отже, спостереження над мовою творiв І.Нечуя-Левицького рукописiв дало змогу розширити коло маркерiв його iдiолекту, що переконливо засвiдчує виразну зорiєнтованiсть письменника на рiдний середньонадднiпрянський говiр. Домiнування в доборi мовних засобiв рис, властивих варiативному народному мовленню, пiдтверджується численними випадками iдентичностi елементiв прозових творiв письменника, з одного боку, а з другого - iнформацiєю про стан говiрок тих територiй, з якими вiн був пов'язаний пiд час роботи над творами. Мовного реалiзму оповiдi, високого ступеня її переконливостi автор досягає свiдомим копiюванням елементiв народного мовлення - вiд фонетичних, граматичних особливостей до лексем, їхньої синтагматики у словосполученнях i реченнях.

2.2 Лексичні діалектизми в художній прозі І. Нечуя-Левицького

У сучасному мовознавстві мовна постать І. Нечуя-Левицького не знайшла всебічного висвітлення. У науковому доробку, присвяченому ідіолекту І. Нечуя-Левицького, варто відзначити розвідки Л. Мацько, М. Богдан, а також Г. Їжакевич, яка у праці «Мова творів І. Нечуя-Левицького», що увійшла до «Курсу історії української літературної мови», характеризує особливості індивідуального функціонування мови митця слова. Співвідношенню мови прозових творів та норм сучасної української літературної мови присвятила розвідки Г. Пашковська. Про те, як відображається середньонаддніпрянський говір у мові творів І. Нечуя-Левицького, йдеться у статті І. Матвіяса, надрукованій на сторінках журналу «Українська мова». Дослідник, зокрема, виокремлює низку лексичних діалектизмів, зауважуючи, що переважна більшість з них належить до середньонаддніпрянського діалекту південно-східного наріччя [3, c. 78].

У результаті опрацювання різножанрових творів письменника, написаних у різний період життя, - «Запорожці», «Дві московки», «Микола Джеря», «Іван Виговський» - виокремлено низку діалектних слів. Розглянемо окремі з них. Помiтна значна увага письменника i лексичного фонду середньонадднiпрянського говору. З одного боку, це можна пояснити некодифiкованiстю лiтературної мови, яка в той час тiльки-но творилася, видiляючи з народної мови низку елементiв, не всi з яких стали загальноприйнятими, з другого - тими прагматичними завданнями, якi ставив І.Нечуй-Левицький, змальовуючи картини повсякденного життя, побуту селян i помiщикiв, народнi звичаї та обряди [18, с. 39].

Дуже широко в мовi творів І. Нечуя-Левицького уживаються народнi назви житлових примiщень та їхнiх частин, споруд господарського призначення (велика хата, свiтлиця, сiни, комора, горище, покуть; повiтка, клуня, возовня, кошара, загорода, льох, погрiб, тiк, обора, стайня); назви посуду, страв (макiтра, ринка, маслянка, тиква, цебрик, кухоль, кварта, жлукто, дiжка, кадовб, барило, шаплик, горщок (горшок), узвар, галушка, кулiш, пампушка, мнишик, шулик, маковник, макорженик, книш, лемiшка); назви чоловiчого i жiночого одягу, головних уборiв (кожух, свита, чемерка, жупан, сiртук, сiряк, сорочка, шапка, бриль, спiдниця, юбка, запаска, плахта, сукня, горсет, кожушина, бурнус, очiпок, хустка, намiтка та iн.).

Значний шар дiалектної термiнологiчної лексики середньонадднiпрянського говору утворюють назви знарядь традицiйних для селян регiону того часу землеробства i ткацтва: плуг, борона, рало, коса, граблi, грабки, цiп; терниця, бительня, мотовило, веретено, гребiнь тощо.

Окремий пласт у творах автора становить територiально маркована лексика, що належить до нетермiнологiчного фонду (безодхiдно («весь час»), визнадворити («виразити»), гарюкатись («гостро перемовлятися»), дзиґарити («голосно говорити»), досвiдчитися («переконатися»), дрантина («ганчiрка»), забарка («затримка»), загодити («задовольнити», «втiшити»), задлятися («забаритися»), iстий («справжнiй»), кородитися («скаржитися»), луччий («кращий»), мокрач («болото»), навиглядати («вивчати»), напiсля («потiм»), назворот («навпаки»), назря («як-небудь», «наослiп»), облiч («розрахунок»), окромiшнiй («своєрiдний», «особливий»), падковито («старанно»), перехнябитися («перехилитися»); покладний («вiдкладений про запас»), постерегти («зрозумiти», «помiтити»), почутити («вiдчути»), прикмiчати («помiчати»), псяюха («лайка»), прилюбнiсть («пристрасть»), розтриюдити («розворушити»), роспудити («лякати»), сокирницький («теслярський»), стямкувати («зрозумiти»), тосамiсть («однаковiсть»), угаристий («вiдчайдушний»), хиря («лихо»), уявки («наяву»), чеврiти («чахнути»), шамнути («налягати на весла») та iн.) [21, с. 378] (Додаток Б).

Бакаюватий - слово вжито в І. Нечуя-Левицького зі значенням «вибоїстий»: «Знов повився поліський бакаюватий шлях через яри та луки, через густі соснові ліси» [12, с. 175]. Лексема та її варіанти часто фіксуються в південних, центральних та північних областях України з таким самим значенням. Слово є дериватом від іменника «бакай», що в говірках Наддніпрянщини вжито з такою семантикою: «вибоїна на дні балки, якою стікає вода», «виступ, вимитий водою на дні балки», «глибока вибоїна на дорозі або калюжа»: «На дорозі такі бакаї, що машині води по кузов»; «невелике озеро»: «У тому бакаї такі карасі водяться…»; «рівчак»: «Подався бакаєм - тільки голову видно» [13, с. 73]. Зі значеннями «глибока яма в річці чи ставку», «наповнена водою вибоїна» фіксують лексему «бакай» укладачі «Етимологічного словника української мови», розширюючи значеннєвий ряд слова тлумаченням «випорпане курми гніздо у землі», зафіксованим на лівобережній Черкащині. У значенні «з ямами під водою», «вибоїстий» ужито й похідні прикметники «бакаюватий», «бакаїстий», «бокаїстий». Укладачі словника зараховують лексему «бакай» до тюркізмів, наводячи паралелі з кримсько-татарською, казахською та узбецькою мовами. Натомість відкидають твердження М. Горяєва та М. Фасмера про запозичення слова відповідно з галльської та російської мов. У «Словнику української мови» лексеми «бакай» та «бакаювати» є діалектними.

Лексема «бительня» й споріднена за значенням «терниця» неодноразово трапляються у творчому доробку письменника зі значенням «знаряддя для обробітку конопель та льону»: «Тільки на причілку була притуляна до хати якась повіточка, а тамъ лежало трохи хворосту, стояла стара терниця та бительня, та два щербаті глиняники» [17, с. 45]; «Довга чуприна, як гадюка, вилася в бистрій воді, петлялась на всі боки, неначе жменя конопель на бительні» [12, с. 132].

Майже весь український континуум займають похідні від дієслівних основ з інтегральним компонентом значення «діяти на об'єкт для його подрібнення, розділення на частини, відділення однієї частини від іншої», що утворені від основ бити (бительня, бительниця, бителя, битниця, бійниця, битка, битник, битілка, битушка, бойка та інші), терти (тельниця, терниця, тертушка, тернє, трінь тощо) та основ ламати, м'яти, тіпати, давити та інших. Всього 14 основ. Таким чином, поняття «терниця» - «знаряддя для обробки конопель, льону» в українських говірках репрезентоване дериватами, що сягають 14 основ (з них чотири - бити, терти, ламати, м'яти - покривають майже усю територію), які на наддіалектному рівні є синонімами. Зокрема, «Словник полтавських говорів» фіксує таке значення лексем «терниця» - «дерев'яний прилад, на якому труть коноплі»: «Коноплі мочать, висушують, а потім труть на терниці» [13, с. 156], та бительня (варіанти бетельна, бетельниця, битка) - «прилад для обробки прядива»: «У нас всі вибивають коноплі бетельнею» [12, с. 87]. Синонімічні значення цих лексем знаходимо й у «Словнику української мови» за редакцією Б. Грінченка: «терниця (терлиця) - трепачка, снарядъ для трепанія льна, пеньки» [17, с. 21]; «бительня - станок для трепанія конопли» [13, с. 209]. Відзначимо, що І. Нечуй-Левицький використовує форму терниця, яка характерна саме для середньонаддніпрянських діалектів, у той час, для подільських говірок притаманне вживання фонетичного варіанту терлиця.

Лексема «валашатись» вжита зі значенням «байдикувати»: «З Маринки вийде добра господиня: не цуратиметься вона простої роботи, не здатна вона валасатись без діла» [16, с. 152]. З аналогічним значенням вживає її і Б. Грінченко: «А ти де валасалася?»; «Став валасатися по світах» [13, с. 150]. Зі значенням «волочитися» фіксує лексему Є. Желехівський, вважаючи її запозиченням з польської мови. Цю саму думку обстоюють і укладачі «Етимологічного словника української мови», хоч і припускають можливість походження слова з литовського «valanda» («проміжок часу», «хвилина») чи українських «валити», «валандатися» («швендяти», «ліниво працювати», «зволікати»). Лексема «валасатись» не кодифікована сучасною українською літературною мовою, залишившись функціонувати у діалектному середовищі [8, с. 366].

Фіксуємо в повісті «Дві московки» діалектизм «вивід» на позначення димаря: «Вітеръ виє звірюкою, свистить попід стріхами крізь тинъ, гуде сумно на виводі» [12, с. 87]. З-поміж 6 значень, які подає Б. Грінченко на тлумачення слова, під номером 5 читаємо: «пічна труба у сінях і на даху»: «Дим стелиться з вивода» [24, с. 84]. Зі значенням «цегляний димар над дахом» фіксує лексему вивід у говірках Нижньої Наддніпрянщини В. Чабаненко. Зустрічаємо її й у мовленні носіїв середньонаддніпрянських говірок. Дані АУМ засвідчують чималий ареал поширення лексеми вивід у значенні «димар» на правобережній Черкащині. Окремі ареали вживання слова наявні й у поліських говірках межиріччя Тетерева та Ірпеня. Лексема похідна від інфінітивної основи вести, історія якої сягає індоєвропейської мовної сім'ї.

Зі значенням «молотити на току за допомогою волів» використовує в повісті «Микола Джеря» І. Нечуй-Левицький лексему «гарманувати»: «Надворі наймит гарманував пшеницю, тягаючи волами колодку по розкиданих и розв'язаних снопах» [17, с. 163]. Слово є похідним від гарман, що активно вживалося у наддніпрянських діалектах на позначення току, де молотять зернові: «Колись у нас були гармани, там пшеницю обмолочували» [15, с. 84], чи гарманка - «кам'яний коток, яким молотили на току»: «Було батько й кажуть: «Ну, діти! Пообідали, тепер запрягайте коней у гарманку і починайте молотити жито»» [13, с. 152]. Б. Грінченко фіксує таке значення лексеми «гарман»: «тік, де молотять хліб котком чи катаючи по хліву завантажений віз та власне хліб, який розклали на току для такої молотьби»: «Сиділи у хаті, поки дощ пішов, залив їх гарман, а вони все убуваються». У словосполученні «ходити у гармані» (про коня чи вола) лексема вжита із семантикою «молотити»: «Цих коней не можна брати, бо вони в гармані тепер ходять» [24, с. 248]. Лексему «гарманувати» «Словник української мови» подає з таким значенням: «молотити кіньми чи волами, що запряжені у каток чи у навантажений віз»: «Гармануєм, в мішки набіраєм. У діалектах вживаною є лексема гарманити, що є синонімом до гарманувати: У нас горох не молочений, чачавиця не гарманена» [24, с. 249]. Іменник «гарман» запозичений українською мовою з турецької («harman» - «молотьба», «тік», похідне з перської «hвrmвn» - «купа збіжжя», наявний у таджицькій та курдській мовах), нині належить до історичного фонду української мови.

Слово «насторочитись» І. Нечуй-Левицький вживає зі значенням «наміритись». У романі "Іван Виговський" читаємо: «Всі неначе сповнили не дуже приємний обов'язок, промкнутий наскрізь нудьгою, і похапцем насторочились тікати з-за тих багатих… але невеселих столів» [16, с. 133]. З більш широким значенням цю лексему зафіксовано в діалектах центральної та південної України: «наставляти», наприклад: «До нашої корови хто б чужий не підійшов, на усіх роги насторочує», «настовбурчитись»: «А кіт як замітив собаку і насторочив шерсть», «набирати загрозливого вигляду»: «Я до неї по-харошому, а вона насторочилась і почала кричати», «насторожуватись»: «Тільки гілка де трісне - Марина уже й насторочилась» [16, с. 263]. Зафіксовано й синонімічні варіанти: «насторошити», «насторощити». Укладачі «Етимологічного словника української мови» пов'язують лексему з іменником сторч (варіанти сторц, сторца) у значенні «униз головою», «стійма», «спідлоба», а також: «підвалина у будівлі», «стовп, окрім української, у російській та інших західно- й південнослов'янських мовах».

Паровиця - у творах І. Нечуя-Левицького вжито зі значенням «віз, запряжений двома волами»: «А ще недавно наш таки дід чумакував, посилав не одну паровицю і в Крим по сіль и на Дін по рибу» [12, с. 87]; «Усі не всі, а троє було таких, що й на одну паровицю не вкласти», - сказав Виговський» [17, с. 151]. У нижньонаддніпрянських говірках слово активно вживалося на позначення чумацького возу: «То ото чумаки наберуть їх паровиць двісті, триста, повтягують шкурами і везуть» [16, с. 69]. У говірках Черкащини зафіксовано значення лексеми «паровиця» як «пара волів»: «Паровиць зо три у його волів». Натомість у подільських діалектах функціонує лексема «тулуп та свита, одягнуті разом». З таким значенням, зафіксованим на Брацлавщині, пояснює слово Б. Грінченко: «В свиті холодно, кожуха шкода, - так тоді паровицю натягнув: кожух гріє, а свита зверху». В «Етимологічному словнику української мови» наявна лексема: «паровиця» - «парні воли, запряжені разом»; «спарований одяг, одягнений разом» [8, с. 239]. Утворене від лексеми пара взначенні «двоє», яка у свою чергу запозичена українською мовою з німецької через посередництво польської.

Лексема «перезва» вжита письменником на позначення елементу весільного обряду, характерного, зокрема, для наддніпрянських сіл: «На других кутках, де були весілля, так само йшла перезва, скрізь по селу палало полум'я. Усе село ніби палало перезвою, бо село гуляло на весіллі» [17, с. 85]. Б. Грінченко теж пояснює це слово як «весільний обряд»: «Івасьова перезва через уленьку перейшла: як рій гуде, як мак цвіте, як рожа процвітає» [24, с. 347]. «Словник полтавських говорів» фіксує синонім «перезовини», додаючи до значення «весільний обряд»: «На перезовини зійшлись усі рідні молодих», більш широке - «група людей, що гуляють, веселяться»: «Он уже пішла ціла перезва гуляк» [25, с. 85]. Слово утворене від інфінітивної основи «звати», що своїм корінням сягає індоєвропейської доби, укоренившись у всіх слов'янських мовах.

Щодо лексеми «плачинда», у І. Нечуя-Левицького читаємо: «Вони вдвох робили плачинду, розтягали тонесенький корж, вхопивши його в пальці з двох боків» [17, с. 150]. Б. Грінченко подає це слово в словнику зі значенням «вид виробу із тіста», вважаючи цю лексему із слов'яносербського коріння. Іншу природу походження виводять укладачі «Етимологічного словника українського мови»: «плачинда (плацинда, плачінда, плачінта, плечинда, пляцинда) - запозичення з молдавської, румунської мов; молдавське плечинде («листовий пиріг») походить від латинського placenta («корж», «пиріг)» [8, с. 439]. У значенні «виріб з тіста й гарбуза у вигляді пирога» «плацинда» фіксована в нижньонаддніпрянських говірках.

Наявна у творах І. Нечуя-Левицького й лексема «повісмо»: ««Ой коли б не заклював мене на смерть цей страшний степовий орел…» - думала бідна Маринка, поглядаючи на старого осавула, на його довгі вуса, неначе жмені пом'ятих конопель, висмикнутих… неначе з повісма» [15, с. 418]. У середньонаддніпрянських, і зокрема, полтавських говорах цей діалектизм вжито на позначення міри прядива в 12 жмень (12 горсток): «Принесли мені повісмо прядива, побачу, яке воно в тебе» [12, с. 90]. З таким самим значенням лексему зафіксовано в «Словнику української мови»: «связка пеньк или льна въ 10 или 12 жмінь»: «От баба дала дідовій дочці повісмо конопель, щоб вона за ніч спряла» [26, с. 138]. Зі значенням «пучок оброблених конопель або льону, готових до прядіння, а також одержана з нього пряжа», «пасмо», «міра прядива (60 мітків, пучків)», лексема «повісмо» наявна в «Етимологічному словнику української мови» [8, с. 471]. Укладачі словника простежують варіанти вживання слова у російській та інших слов'янських мовах, обстоюючи думку про його запозичення з польської.

Зі значенням «збагнути» вживає І. Нечуй-Левицький діалектизм «розчовпти»: «Нещасна голота та чорнота як тільки розчовпла польсько-шляхетську політику Виговського, тікала в Полтаву і приставала до полковника Мартина Пушкаря…» [13, с. 450]. З таким самим значенням знаходимо лексему в нижньонаддніпрянських говірках: «Іван на зле не дуже меткий: що не скажеш - три дні розчовпає» [18, с. 182] та «Словнику української мови» Б. Грінченка: «Не розчовпну, що ти пророчиш» [26, с. 276]. Слово походить від дієслова «човпти» (розуміти), архаїзованої форми, що сягає корінням праслов'янської доби.

Лексему «стябло» зафіксовано в наддніпрянських говірках у двох значеннях: 1) видовбане з дерева (як правило, з груші чи верби) коритце, у якому подають на стіл юшку: «Раніше рибалки юшку тільки із стябла їли, мисок не признавали» [13, с. 48]; 2) у рибацькому човні дошка під платформу для складання неводу. Зокрема, такі значення, посилаючись на видані в 1902 році «Етнографічні матеріали, зібрані у Полтавській губернії» В. Василенка, подає Б. Грінченко. У І. Нечуя-Левицького фіксуємо вживання лексеми «стябло» в першому значенні: «Тим часом він повитягав с казана здоровим, як тарілка, ополоником зварену рибу и склав її в стябло, чи здоровий коряк, в котрому навіть держално було видовбане» [17, с. 110].

У «Етимологічномусловнику української мови» читаємо: «стябло - дерев'яний ківш; піднос; таця; поміст, дошка у рибацькому човні для складання сітей; плетена з очерету тарілка; велика дерев'яна миска чи ваганки, куди вкладають варену рибу». Мовознавці пов'язують походження слова із формою «тябло» (скрижаль), у давньоруській мові функціонувало на позначення частини церковного іконостаса над царськими дверима. Єдиного тлумачення етимології лексеми «тябло» немає. Вважають за ймовірне запозичення слова з латинської мови через посередництво старогрецької.

Фіксуємо в І. Нечуя-Левицького й діалектизм «тривний»: «Нема в світі нічого тривнішого, як святий чорний хліб, - жартував старий Демко» [16, с. 142]. «Словник української мови» фіксує лексему «тривний» зі значенням «який добре втамовує голод», «поживний», «ситний» [28, с. 268]. Б. Грінченко розширює значеннєвий ряд тлумаченнями «зручний», «пригодний»: «Це дерево тривне на плуг» [24, с. 72]. Лексема «тривний» та територіальні варіанти «тревний», «тривній» наявні в багатьох діалектних групах української мови зі значеннями «поживний», «апетитний», «легкотравний», «ситний», «придатний». Утворилося слово як результат семантичної видозміни похідних форм від тривати, зближених з травити, травний.

Отже, у дослідженні розглянуто лише окремі діалектні слова мовної палітри творів І. Нечуя-Левицького, що, однак, дозволяє зробити такі узагальнення. Серед слів, які не були кодифіковані літературною мовою, переважають локативні лексичні одиниці, які, зважаючи на обмеженість ареалів функціонування чи специфіку позначуваних реалій, не набули загального вжитку. Виокремлені в дослідженні слова використано переважно в стилістично-нейтральному плані. Більшість з розглянутих нами діалектизмів зафіксовано в говорах південно-східного наріччя.

Висновки

У результаті проведеної роботи ми досягли поставленої мети, а саме: проаналізувати діалектичне джерело мови творів І. Нечуя-Левицького, систематизувати діалектизми за відповідними мовними категоріями.

Досліджуючи обрану тему, ми опрацювали ряд мовознавчих праць і дійшли до висновку, що діалектизми займають особливе місце у народній мові, мають свій територіальний поділ і поширені по всій території України.

Також ми відслідкували взаємозв'язок діалектів та літературної мови. Літературна мова, взаємодіючи з діалектами і говорами, поповнюється новими лексичними і виражальними засобами. У зв'язку з поширенням освіти літературна мова впливає на діалектне мовлення, звужуючи сферу вживання діалектизмів.

Спостереження над мовою творiв І.Нечуя-Левицького дало змогу розширити коло маркерiв його iдiолекту, що переконливо засвiдчує виразну зорiєнтованiсть письменника на рiдний середньонадднiпрянський говiр. Домiнування в доборi мовних засобiв рис, властивих варiативному народному мовленню, пiдтверджується численними випадками iдентичностi елементiв прозових творiв письменника, з одного боку, а з другого - iнформацiєю про стан говiрок тих територiй, з якими вiн був пов'язаний пiд час роботи над творами, та з сучасними даними про рiдну говiрку i в цiлому про середньонадднiпрянський говір.

У дослідженні розглянуто лише окремі діалектні слова мовної палітри творів І. Нечуя-Левицького, що, однак, дозволяє зробити такі узагальнення. Так, відповідно до бачення поступу української літературної мови, письменник активно вводив у свою практику слова рідних йому середньонаддніпрянських говірок Серед слів, які не були кодифіковані літературною мовою, переважають локативні лексичні одиниці, які, зважаючи на обмеженість ареалів функціонування чи специфіку позначуваних реалій, не набули загального вжитку. Виокремлені в дослідженні слова використано переважно в стилістично-нейтральному плані. Більшість з розглянутих нами діалектизмів зафіксовано в говорах південно-східного наріччя.

Працюючи над поетичними І. Нечуй-Левицького, нами зроблено виписки діалектизмів, згруповано їх за видами і предствлено у практичних додатках курсової роботи. Зроблено аналіз діалектизмів, які використовував І. Нечуй-Левицький у своїх прозових творах.

Опрацьований матеріал дає підстави до подальшого дослідження лексичних діалектизмів у мові творів І. Нечуя-Левицького, що є важливим підґрунтям для відтворення діалектного середовища, у якому формувалася мовна особистість письменника, його внеску в становлення лексичної системи сучасної української літературної мови.

Проведена нами робота дала можливість отримати власний дослідницький досвід, використовуючи набуті теоретичні навички мовного та редакторського аналізу, розширити розуміння такого явища мови, як діалектизми у прозовій творчості ХІХ ст.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про мови»: Чинний від 3 липня 2012 року // ВВР. 2012. 4 липня. 24 с.

2. Атлас української мови: [у 3-х т.]: Полісся. Середня Наддніпрянщина і суміжні землі. К.: Наукова думка, 1984. Т. 1. 498 с.

3. Брилінський Д. М. Словник подільських говірок / Д. М. Брилінський. Хмельницький, 1991. 116 с.

4. Бурлака Т. К. Українська мова: підручник / Т. К. Бурлака, В. О. Горпинич, П. С. Дудик [та ін.]; за ред. П. С. Дудика. К.: Вища школа, 1993. Ч. 1. 415 с.

5. Возняк М. Пантелеймон Кулiш як редактор «Причепи» Нечуя-Левицького / М.Возняк // Записки НТШ. 1998. 148 с.

6. Гриценко П. Ідiолект i текст / П.Гриценко // Лiнгвостилiстика: об'єкт - стиль, мета - оцiнка: зб. наук. праць. К., 2007. 248 с.

7. Гриценко П. Ю. Ареальне варіювання лексики / П. Ю. Гриценко. К.: Наукова думка, 1990. 272 с.

8. Етимологічний словник української мови [у 7-и т.] / ред. кол. О. С. Мельничук [та ін.]. К.: Наукова думка, 1982. Т. 3. 648 с.

9. Їжакевич Г. П. Мова творів І. Нечуя-Левицького / Г. П. Їжакевич // Курс історії української літературної мови. К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1988. С. 435-454.

10. Мартинова Г. Середньонадднiпрянськi дiалектнi риси в мовi творiв І.С.Нечуя-Левицького / Г.Мартинова // Іван Нечуй-Левицький: постать i творчiсть: зб. праць Всеукраїнської наукової конференцiї. Черкаси: Вид-во Ю.Чабаненко, 2008. 475 с.

11. Матвіяс І. Відображення середньонаддніпрянського говору в мові творів Івана Нечуя-Левицького / І. Матвіяс // Українська мова. 2007. №4. С. 33-44.

12. Нечуй-Левицький І. Дві московки / авт. вст. ст. М. Коцюбинська. К.: Думка, 1997. 189 с.

13. Нечуй-Левицький І. Запорожці / за ред. І. В. Петренка. К.: Веселка, 1996. 216 с.

14. Нечуй-Левицький І. Криве дзеркало української мови / І. Нечуй-Левицький. К., 1972. 246 с.

15. Нечуй-Левицький І. С. Зiбрання творiв [у 10-и т.] / І. С. Нечуй-Левицький, упоряд. i прим. М. Л. Гончарука, ред. кол.: Н. Є. Крутiкова [та iн.]. К.: Наукова думка, 1967. Т. 8. 432 с.

16. Нечуй-Левицький І. С. Запорожці. Іван Виговський / авт. передм. М. Коцюбинська. Харків: Фоліо, 2007. 319 с.

17. Нечуй-Левицький І. С. Микола Джеря / авт. передм. М. Коцюбинська. К.: Думка, 1995. 187 с.

18. Пашковська Г. Морфологічні норми української мови в практичному застосуванні І. C. Нечуя-Левицького / Г. Пашковська // Мова та історія: збірник наукових праць - Умань: ПП Жовтий О. О., 2010. С. 38-47.

19. Пашковська Г. Формування норм української мови: Концепцiя Івана Нечуя-Левицького / Г.Пашковська. Умань: ПП Жовтий О.О., 2010. 348 с.

20. Пилипенко Є. Вiдображення системи консонантизму середньонадднiпрянського дiалекту у раннiх повiстях Івана Нечуя-Левицького / Є.Пилипенко // Лiнгвiстичнi студiї: зб. наук. праць. Вип. 21. Донецьк: ДонНУ, 2010. 574 с.

21. Пилипенко Є. І.Нечуй-Левицький в iсторiї української лiтературної мови / Є.Пилипенко // Українське мовознавство: мiжвiдомчий наук. зб. Вип. 39/1. Умань: ПП Жовтий О.О., 2009. 423 с.

22. Пилипенко Є. Лексичнi дiалектизми у творчостi І.Нечуя-Левицького / Є.Пилипенко // Мовознавчий вiсник: зб. наук. праць. Вип. 11. Черкаси: ФОП Чабаненко Ю.А., 2010. 367 с.

23. Плющ М. Я. Сучасна українська літературна мова: підручник / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас [та ін.]; за ред. М. Я. Плющ. К.: Вища школа, 2009. 430 с.

24. Словарь української мови / упорядкував з додатками власного матеріалу Борис Грінченко: [у 4-х т.] - К., 1907. Т. 2. 286 с.

25. Словник полтавських говорів / уклад. В. С. Ващенко. Харків, 1965. 107 с.

26. Словник української мови / ред. кол. І. К. Білодід [та ін.]. К.: Наукова думка, 1975. Т. 5. 745 с.

27. Статєєва В. Іван Нечуй-Левицький / В.Статєєва // Українська мова: енциклопедiя. К.: Вид-во «Українська енциклопедiя» iм. М.П.Бажана, 2004. 312 с.

28. Чабаненко В. А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини [у 4-х т.] / В. А. Чабаненко. Запоріжжя, 1992. Т. 4. 342 с.

29. Шевельов Ю. Вибранi працi: в 2 кн. / Ю.Шевельов. Кн. 2: Мовознавство. К.: Вид-во «Києво-Могилянська академiя», 2009. 542 с.

Додатки

Додаток Б

Додаток В

1. Знов повився поліський бакаюватий шлях через яри та луки, через густі соснові ліси (І. Нечуй-Левицький, «Дві московки»).

2. Тільки на причілку була притуляна до хати якась повіточка, а там лежало трохи хворосту, стояла стара терниця та бительня, та два щербаті глиняники (І. Нечуй-Левицький, «Микола Джеря»).

3. З Маринки вийде добра господиня: не цуратиметься вона простої роботи, не здатна вона валасатись без діла (І. Нечуй-Левицький, «Іван Виговський»).

4. Вітер виє звірюкою, свистить попід стріхами крізь тин, гуде сумно на виводі (І. Нечуй-Левицький, «Дві московки»).

5. Надворі наймит гарманував пшеницю, тягаючи волами колодку по розкиданих и розв'язаних снопах (І. Нечуй-Левицький, «Микола Джеря»).

6. Всі неначе сповнили не дуже приємний обов'язок, промкнутий наскрізь нудьгою, і похапцем насторочились тікати з-за тих багатих… але невеселих столів (І. Нечуй-Левицький, «Іван Виговський»).

7. А ще недавно наш таки дід чумакував, посилав не одну паровицю і в Крим по сіль и на Дін по рибу (І. Нечуй-Левицький, «Дві московки»).

8. Вони вдвох робили плачинду, розтягали тонесенький корж, вхопивши його в пальці з двох боків (І. Нечуй-Левицький, «Микола Джеря»).

9. «Ой коли б не заклював мене на смерть цей страшний степовий орел…» - думала бідна Маринка, поглядаючи на старого осавула, на його довгі вуса, неначе жмені пом'ятих конопель, висмикнутих… неначе з повісма

10. Нещасна голота та чорнота як тільки розчовпла польсько-шляхетську політику Виговського, тікала в Полтаву і приставала до полковника Мартина Пушкаря (І. Нечуй-Левицький, «Запорожці»).

11. Раніше рибалки юшку тільки із стябла їли, мисок не признавали (І. Нечуй-Левицький, «Запорожці»).

Размещено на Allbest.ru