Загальна характеристика реалізму

Анна Кареніна - жінка надзвичайно приваблива та щира, але при цьому пристрасна, нещасна, винувата й жалюгідна. На долю героїні значно вплинули закони суспільства тих часів, трагічна роз'єднаність та нерозуміння в родині. Крім того в основі роману лежать й народні моральні уявлення про роль жінки. Анна не може бути щасливою, зробивши нещасними інших людей та порушуючи закони моралі та відповідальності.

22. Проблема «зайвої людини» в творчості І.С. Тургенєва, соціальна і психологічна характеристика героя, еволюція типу дворянина-інтелігента

Саме поняття «зайвої людини» було введено в художню літературу Тургенєвим, і він дав, так би мовити, паталогоанатомічної аналіз цього примітного типу російського життя XIX століття. У Тургенєва до «зайвим людям» відносяться Рудін(«Рудін»), Олексій Нежданов («Новина»), Федір Лаврецкий («Дворянське гніздо»), Чулкатурин («Щоденник зайвої людини»), Яків Пасинків («Яків пасинків»), Олексій Петрович («Листування»). Для розгляду цих героїв варто розглянути названі твори. З 1852 г. (вихід окремим виданням «Записок мисливця») ведеться відлік зрілої творчості Тургенєва.Перший період в зрілому творчості - 1852-1858 рр. Це період, коли Тургенєв покладав надії на найбільш знайомий і зрозумілий йому тип - тип дворянина-інтелігента, ліберала за своїми поглядами. Цей тип представлений в романах «Рудін» (1855) і «Дворянське гніздо» (1858), а також у повістях цього періоду. Однак соціальні умови в Росії, як Тургенєв швидко переконався, перетворювали якого мислячого дворянина в «зайвої людини», бо його ініціативи залишалися незатребуваними, а суспільство привчала його до пустопорожньою балаканині замість активної діяльності.

23. Роман І.С. Тургенєва «Рудін»: особливості сюжету і композиції, проблематика, система образів

Сюжет роману досить простий. Головна дія відбувається в короткий часовий проміжок , в основному в маєтку Дар'ї Михайлівни Ласунской . Дмитро Миколайович прибув на званий обід замість свого друга, якого терміново викликали до столиці. Цей візит і став тим ключовою подією , яка вплинула на долю героїв роману . Рудін відразу привернув увагу жінок , а деяких чоловіків зробив своїми ворогами. Композиція роману зіткана з елементів, які розкривають історичне значення і характер головного героя. Перша поява Рудіна відбувається лише після знайомства читачів з іншими персонажами роману. Твір не закінчується на драматичному розставанні Дмитра та Наталії . Нам ще належить дізнатися , як склалася доля головного героя і близьких йому людей. На відміну від Дмитра Миколайовича, практично всі персонажі роману цілком добре влаштувалися і навіть щасливі.

24. Роман І.О. Гончарова «Обломов»: проблематика, змістова основа, своєрідність побудови. Соціально-психологічні корені «обломовщини» та її моральна сутність

Роман «Обломов» написаний у традиціях літературного напряму реалізм, про що свідчать наступні ознаки: центральний конфлікт твору, що розвивається між головним героєм і суспільством, яке не розділяє його способу життя; реалістичне зображення дійсності, що відображає багато побутові історичні факти; наявність типових для тієї епохи персонажів -. чиновників, підприємців, міщан, слуг та ін, які взаємодіють між собою, а в процесі розповіді виразно простежується розвиток (або деградація) особистості головних героїв.Жанрова специфіка твору дозволяє трактувати його, перш за все, соціально-як побутовий роман, що розкриває проблему «обломовщини» в сучасну автору епоху, її згубну дію на міщан. Крім того, твір потрібно розглядати як філософський, що зачіпає багато важливі «вічні питання», і психологічний роман - Гончаров тонко розкриває внутрішній світ і характер кожного героя, докладно аналізуючи причини їх вчинків і подальшу долю.КомпозиціяАналіз роману «Обломов» був би не повним без розгляду композиційних особливостей твору. Книга складається з чотирьох частин. Перша частина і 1-4 глави другої являють собою опис одного дня життя Обломова, що включає події в квартирі героя, його характеристику автором, а також важливу для всього сюжету главу - «Сон Обломова». Дана частина твору є експозицією книги.5-11 глави і третя частина являють собою основну дію роману, що описує відносини Обломова і Ольги. Кульмінацією твору стає розставання коханих, що призводять до того, що Ілля Ілліч знову впадає в старе стан «обломовщини» Розв'язкою книги стає смерть ОбломоваНезважаючи на те, що основним сюжетним вузлом стала любовна історія Ольги і Обломова, з психологічної точки зору лейтмотивом роману є зображення деградації особистості Іллі Ілліча, її поступового розпаду аж до фактичної смерті.Система персонажівЦентральне ядро ??персонажів представлено двома протиставляти чоловічими та жіночими образами - Обломовим і Штольцем, а також Іллінської і Пшеніциной. Апатичні, спокійні, які цікавляться більше побутом, домашнім теплом і багатим столом Обломов і Пшеніцина виступають носіями застарілих, архаїчних ідей російського міщанства. Для них обох «Обломовка» як стан спокою, відчуженості від світу і духовної бездіяльності є первинною метою. Це протиставлено активності, діяльності, практичності Штольца і Ольги - вони є носіями нових, європейських ідей і норм, оновленої російсько-європейської.ПРОблематика : Гончаров у творі «Обломов» торкнувся багато історичні, суспільні і філософські питання, багато з яких не втрачають своє актуальності і з наші дні. Центральною проблемою твору є проблема «обломовщини» як історичного та соціального явища серед російських міщан, які не бажають переймати нові суспільні підвалини і змінюватися. Гончаров показує, як «обломовщина» стає не тільки проблемою для суспільства, а й для самої людини, який поступово деградує, відгороджуючись власними спогадами, ілюзіями і мріями від реального світу.

Особливе значення для розуміння російської національної ментальності має зображення в романі класичних російських типажів - як на прикладі головних героїв (поміщика, підприємця, юної дівчини-нареченої, дружини), так і другорядних (. Слуг, шахраїв, чиновників, письменників та ін), а також розкритті російського національного характеру в протиставленні з європейською ментальністю на прикладі взаємодії Обломова і Штольца.Важливе місце в романі займають питання значення життя героя, його особистого щастя, місця в суспільстві і світі взагалі. Обломов є типовим «зайвою людиною», для якого прагне в майбутнє світ був недоступний і далекий, тоді як ефемерна, існуюча по суті тільки в мріях, ідеальна Обломовка була чимось близьким і більш реальним, ніж навіть почуття Обломова до Ольги. Гончарів не зобразив всеохоплюючої, істинної любові між героями - в кожному з випадків вона грунтувалася на інших, що превалюють почуттях - на мрії та ілюзії між Ольгою та Обломовим; на дружбі між Ольгою та Штольцем; на повазі з боку Обломова і обожнюванні з боку Агафії. роман стендаль письменник тургенєв

25. Творчість А.П. Чехова-прозаїка: періодизація, тематичне і жанрове розмаїття, специфіка чеховського героя

Антон Павлович Чехов - один з найбільших російських письменників-класиків. Він відомий як майстер реалістичного оповідання. Сам письменник говорив так: «Художня література тому і називається художньої, що малює життя такою, яка вона є насправді» . Правда життя - ось що приваблювало його насамперед. І цій правді Чехов не змінював ніде і ні в чому. Розповіді Антон Павлович почав писати рано, ще в юності. Спочатку це були просто замальовки з натури, які поступово ставали все серйозніше, глибше, набували суспільне значення. Наприклад, оповідання «Смерть чиновника» , що відноситься до раннього періоду творчості Чехова, - це вже не просто насмішка, це сатира. Теми розповідей були самими різними. Але все ж можна виділити серед них кілька таких, які лягли в основу всієї творчості Чехова-прозаїка. Чехов вважав, що «вміння писати - це вміння викреслювати погано написане» . Але, залишаючи тільки найважливіше, найнеобхідніше, уникаючи розлогих описів, великий художник зумів створити повну і яскраву картину, викликати у читача багатющу гаму почуттів. Сам А. П. Чехов радив: «Навіщо детально описувати місячну ніч, як це роблять деякі автори, досить сказати: блищало шийка розбитої пляшки - і картина ясна» . Цікаво розглянути композиційний прийом, до якого вдається Чехов в оповіданні «Іонич» . Автор простежує дві основні лінії: поступове зростання матеріального благополуччя Іонич і паралельно з цим - його моральну деградацію.Д ля досягнення все тієї ж стислості Чехов нерідко вдається до «розповіді в оповіданні» , наприклад в «Агрус» і «Людині у футлярі» . Цей прийом також допомагає домогтися об'єктивності в зображенні. ехов - неперевершений майстер гумористичного оповідання. Поряд із смішними ситуаціями та іншими прийомами автор використовує асоціативність. Наприклад, на асоціаціях побудований розповідь «Кінська прізвище» . Потрібно терміново заговорити хворий зуб. Але яка ж прізвище у знахаря? Ніхто не може згадати. Запам'яталося лише те, що прізвище «кінська» Гнедов, Буланов, черезсідельник. Виявилося - Овсов. Про це прикажчик згадав, коли доктор, вирвавши, нарешті, зуб, попросив у нього продати вівса.Але Чехов не тільки сміявся. Він висміював. Один з найбільш яскравих сатиричних оповідань - «Людина у футлярі» Сюжетное побудова розповідей А. П. Чехова просто і оригінально. В основі сюжету найчастіше конфлікт героїв, які мають різні характери, різні ідеали і моральні принципи.

26. Своєрідність світосприйняття в творчості А.П. Чехова в 80-90 рр. ХІХ ст. («маленька трилогія»)

Поетика, стильові особливості малої прози А.П Чехов.

Мала проза Антона Павловича - це одні з кращих зразків російської літератури, мабуть, усіх жанрів.

Завдяки п'єсами Чехова російська драматургія прогриміла на весь світ і зробила воістину величезне значення на розвиток театру в ХХ столітті. Драматичні твори «Антоша Чехонте» переведені на безліч мов і міцно увійшли в історію світової драматургії як справжні шедеври. Найвідоміші драматургічні твори: «Три сестри», «Дядя Ваня», «Вишневий сад», «Чайка».

Одне з найбільших досягнень Чехова - це створення нових можливостей для літератури. Творчий прийом «потік свідомості», вперше ним використаний, пізніше був запозичений багатьма модерністами, в тому числі і Джеймсом Джойсом.

Чехов став першим російським письменником, особливо яскраво описав образ типового провінціала-обивателя, - без прагнення до досягнень, без спраги діяльності, одноманітного і сірого. Письменник продемонстрував, наскільки «обивательщина» шкідлива для будь-якого суспільства.

Антон Павлович Чехов є одним з перших письменників-класиків, викривають брехливість, лицемірство, небажання прагнути до саморозвитку і поклоніння хибним ідеалам. «Маленька трилогія». У Мелихове була написана і знаменита «маленька трилогія», що складається з оповідань «Людина у футлярі», «Аґрус», «Про любов». Трилогією вони називаються тому, що у всіх трьох творах діють одні і ті ж герої - учитель гімназії Буркін, ветеринарний лікар Іван Іванович Чимша-Гімалайський і поміщик Альохін, кожен з яких розповідає свою історію. Історії, в свою чергу, об'єднані однією спільною темою - темою «фут-лярность». Сенс цього поняття найзручніше розкрити на прикладі першого оповідання, звідки воно, власне, і відбувається.

27. Загальна характеристика англійського реалізму. Періодизація, зв'язок з добою Просвітництва і романтизму, представники

Формування реалістичного методу в літературі Англії XIX ст. припадає на початок четвертого десятиліття і пов'язане з іменами Чарльза Діккенса, Вільяма Теккерея, сестер Бронте, Елізабет Гаскел. Незважаючи на те, що основні риси англійського реалізму співпадають з ознаками цього методу взагалі, література Великобританії XIX ст. має і деякі притаманні тільки їй особливості. Цю своєрідність можна пояснити обставинами як суспільно-політичного розвитку країни, так і прихильністю письменників (набагато сильнішу, ніж, скажімо, у Франції) до літературних традицій.

Початок реалізму в Англії формально пов'язується з творчістю Ч. Діккенса, але по суті є відгуком і реакцією на реалії так званої доби “вікторіанства”, тобто часу правління королеви Вікторії (1837-1901). Термін “вікторіанство” означає сукупність ідеологічних, інтелектуально-духовних понять, моральних і етичних настанов, способу життя - комплексу, що свідчив про добропорядний поступальний розвиток суспільства. Щоправда, політичні та ідеологічні тенденції “вікторіанства” формувались уже в 20-30 роках.Початок третього десятиліття позначився приходом до влади буржуазії (реформа 1832 року). Цей час започатковує значні успіхи національної індустрії, розширення діяльності англійських підприємців у інших країнах, розвиток зовнішньої торгівлі, колоніальну експансію. Загострення соціальних протиріч (зокрема - рух чартистів) прискорило рішення правлячих кіл розв'язати низку соціальних проблем: народної освіти, боротьби з бідністю, стану робітних будинків і в'язниць тощо. Все це знайшло відображення в англійській критичній літературі.Особливістю англійського реалізму є його міцний зв'язок з літературою Просвітництва, традиціями, які спрямовували митців до дидактизму і моральних категорій. Критикуючи всі сторони сучасного життя, англійські письменники спирались на досвід побутового і моралізаторського просвітницького роману. Вони внесли в реалістичну структуру власних творів символіку і метафору, сатиричне забарвлення.Дещо складніше ставлення реалістів Англії до романтизму. Деякі з них (наприклад, Е. Гаскел) активно використовують його художні надбання. Ставлення інших до романтичних прийомів неоднозначне. Ч. Діккенс, наприклад, іронічно ставився до Байрона, але в той же час створив історичний твір вальтерскоттівськото типу “Барнебі Радж”, в якому до того ж відчутний вплив іншого романтика - Вордсворта.В історико-літературному процесі англійського реалізму можна виділити три основні періоди.Перший - 30-і роки - характеризується складною зміною соціальної структури англійського суспільства, що було пов'язано з посиленням буржуазного прогресу в країні і врешті-решт з приходом буржуазії до політичної влади. Саме в цей час вступають у літературу майбутні реалісти - Діккенс і Теккерей.Другий період - так звані “голодні сорокові”, - пов'язаний із розвитком чартизму (робітничого руху). Цей час збагатив літературу розширенням функціональності художнього образу, комплексом соціальних і моральних завдань, ідеями “великих сподівань”.Третій період - 50-60 роки - пов'язаний зі спадом робітничого руху, економічною стабільністю. Літературна палітра збагачується штрихами позитивізму. Ця доктрина (головний ідеолог - Г. Спенсер) пов'язана з механічним перенесенням закону живої природу на суспільство. Суспільна моральність згідно з положенням позитивізму пов'язана з доцільністю самого суспільства. У практичному плані це означало необхідність власної праці, а не безпідставних сподівань на чиюсь допомогу зі сторони. Тому цей період іноді називають часом “втрачених ілюзій”.

28. Життєвий і творчий шлях Ч. Діккенса. Періодизація, провідні твори проблеми, специфіка авторської манери

Чарлз Діккенс народився 7 лютого 1812 року у місті Лендпор-ті в родині дрібного англійського чиновника. Життя було тяжке. Сімя потребувала грошей. Працював у кнторах.але йому там не подобалося. Почав працювати репортажем. Як журналіст побував у багатьох містах Англії. У 1836 році вийшов його перший художній твір «Обід на Поплар-Уок». Уже перший роман двадцятип'ятирічного Чарлза Діккенса «Посмертні записки Піквікського клубу» приніс йому велику популярність. Наступними, не менш успішними, були «Пригоди Олівера Твіста» (1837-1839), «Життя і пригоди Ніколаса Ніклбі», «Крамниця старожитностей», «Барнебі радж», «Життя і пригоди Мартіна Чезлвіта», цикл «різдвяні повісті». роман «Домбі і син» уважають підсумковим для першого етапу його творчості.Перша ж публікація забезпечила молодого письменника матеріально, він залишив працю репортера й поринув у літературну творчість. Твори другого періоду творчості Діккенса (наприклад, роман «Девід Копперфільд», а також «Холодний дім», «Маленька Дорріт» та «Важкі часи») вирізняються соціальною масштабністю, психологічною глибиною, більшою, порівняно з творами першого періоду, вірогідністю й чіткістю композиції; разом із тим стають сумнішими й похмурішими. Письменник бачив, що його різдвяні ідеали - культ щирого серця, доброти й порядності - лише ілюзії. розчаруванню сприяли й сімейні обставини - розлучення, нещасливе кохання.В останні роки життя Чарлз Діккенс повертається до тем ранньої творчості й зосереджується на дослідженні моральних проблем існування людини, демонструючи неперевершену майстерність психологічного аналізу. Він написав такі твори, як: «Повість про два міста», «Великі сподівання», «Наш спільний друг», «Таємниця едвіна Друда».Один із найвідоміших творів Діккенса - роман «Пригоди Олі-вера Твіста», який відкриває низку його «романів виховання» (тобто таких, що розповідають про становлення характеру персонажа від дитячих років до початку самостійного життя).. Літературний стиль.Діккенс любив стиль готичних романів XVIII ст., хоча вони вже стали мішенню для пародій. Одним із найяскравіших персонажів його романів є місто Лондон, яке він описав до подробиць. Стиль Діккенса барвистий і поетичний, із значною часткою гумору. Популярна його сатира на снобізм британської аристократії, одного із своїх персонажів він називає Ноблем Рефриджератором, що може читатися як Благородний Холодильник. Загалом, вибір Діккенсом імен, часто натякає на ту роль, яку персонаж відіграватиме в оповіді, наприклад містер Мердстоун в «Девіді Копперфілді» є очевидним сполученням слів murder (вбивсто) та stone (камінь). Діккенсу притаманне також сполучення елементів фантазії та реалізму. Про злети фантазії свідчать порівняння сиріт із акціями, людей із буксирами, гостей на вечірці з меблями.

29. Історія створення, композиція і герої «Записок Піквікського клубу» Ч. Діккенса

Посмертні записки Піквікського клубу (англ. The Posthumous Papers of the Pickwick Club) -- перший роман Чарлза Діккенса, що виходив у виглядіфейлетонів із квітня 1836 по листопад 1837. Роман приніс молодому письменнику славу завдяки яскравим, колоритним і водночас реалістичним образам, у яких англійці могли впізнати себе самих у дещо перебільшеному гротескному вигляді. іккенс взявся за роботу над серіалом, маючи у своєму доробку тільки «Нариси Боза», присвячені висвітленню лондонського життя. Вдова художника Роберта Сімура пізніше стверджувала, що ідея належала її покійному чоловікові, хоча Діккенс це твердо заперечив у передмові до видання 1867 року. Спочатку Сімур та Діккенс працювали разом, але після двох випусків художник вчинив самогубство і надалі Діккенс взяв усю роботу на себе. Перші випуски не мали успіху, але із запровадженням в 10 главі образу Сема Веллера, роман став першим справжнім видавничим феноменом в історії літератури, породивши піратські копії, театральні постановки, збірники жартів Сема Веллера та інші супутні товари. Головна літературна цінність записок та їхня привабливість для читачів завдячує вмінню Діккенса створювати яскраві й незабутні персонажі. Кожен із Діккенсових персонажів комічний, часто перебільшено колоритний, але водночас життєво правдивий. Уже в другому розділі піквікська експедиція зустрічає містера Алфреда Джингла, мандрівного актора, крутія й брехуна з кумедною манерою переривчастої розповіді, якому відведена роль комічного негідника.

30. «Пригоди Олівера Твіста» Ч. Діккенса: тематика, проблематика, образна система. Авторська позиція

Літературний рід: епосЖанр: соціально-психологічний роман, авантюрно-пригодницький роман, "роман-виховання"Стиль: реалізмТема: зображення Олівера Твіста, сироти із знедоленим дитинством, який не втратив людської гідності та віри в моральні цінності, незважаючи на всі випробування; реалістичне зображення кримінального світу, його деромантизація.Ідея: людина добра від природи, і добро остаточно переможе зло. Головні герої. Система образів. Письменник вводить у свій твір значне число персонажів, намагається глибоко розкрити їх внутрішній світ. Подібно романтикам, Діккенс ділить героїв на «позитивних» і «негативних», втілення добра і носіїв пороків.ПОГАНІ: зведений брат Олівера Едуард Ліфорда (Монкс), глава злодійської зграї Фейджин і його спільник Сайкс, бідл Бамбл, наглядачка робітного дому, місіс Корні, що займається вихованням сиріт місіс Менн ДОБРІ: містер Браунлоу, сестра матері головного героя Роз Флемінг, Гаррі Мейли і його мати, сам Олівер Твіст. Ці персонажі намальовані в традиціях просвітницької літератури, тобто в них підкреслені незнищенна природна доброта, порядність, чесність. Проблематика: виховання; знедолене дитинство; соціальна нерівність та несправедливість; злочинність, "соціальне дно" суспільства; добро і зло.Риси авантюрно-пригодницького роману в романі "Пригоди Олівера Твіста": стрімкість розвитку подій; загострення пристрастей; викрадення і переслідування; таємниці та загадки, їх розв'язки; щасливий фінал. У романі відображені християнські погляди письменника: він вірив у переможну силу добра. Особливості роману - в поєднанні реалістичних та нереалістичних рис.

31. «Домбі і син» Ч. Діккенса: тематика, проблематика, сюжетно-композиційні особливості. «Різдвяність» фіналу роману

Жанр - соціально психологічний роман.Тема твору - історія багатьох доль, об'єднаних розвитком однієї торгової фірми; зображення сімейної кризи як моделі загального неблагополуччя світу. Тема людського страждання.Ідея твору - згубність людської пихи, егоїзму.Мета твору - розкрити характер стосунків між людьми в тогочасному суспільстві через сімейні відносини, підняти завісу над механізмами знеособлення людини, закономірностями, які діяли у світі.Проблеми твору - криза людини і честолюбних надій; виховання в буржуазній школі; пагубного впливу грошей на свідомість і долю людини; сімейних взаємин, класового розшарування.У кінці роману містер Домбі - це вже не той суворий хазяїн фірми, якого ми бачили на початку. Це бідна, покинута людина у стані розумового і фізичного занепаду. До того ж, його фінансові справи дуже кепські. Залишившись без відповідного стану в суспільстві, без улюбленої справи, покинутий усіма, він закривався один у пустому домі і лише тоді згадав, що всі ці роки поряд з ним була його донька Флоренс, яку він відштовхнув. Містер Домбі розкаявся. У ту хвилину, коли він збирався покінчити життя самогубством, перед ним з'явилася Флоренс.

Старість містера Домбі була зігріта любов'ю дочки та її сім'ї. У їхньому дружньому сімейному колі під тягарем років і страждань Домбі переродився, і його серце відкрилося назустріч любові Флоренс. Вилікувавшись від честолюбних мрій, він віднайшов щастя у тому, щоб віддати свою любов онукам - Полю і маленькій Флоренс.

32. Життєвий і творчий шлях В.-М. Теккерея

Вільям Мейкпіс Теккерей (18 липня 1811 - 24 грудня 1863) - англійський письменник-сатирик. Вільям Мейкпіс Теккерей був сином офіцера колоніальних військ Британської імперії і належав до привілейованих верств англійського суспільства. Після закінчення Чартерхауса він вступив до Кембриджського університету, але ступінь не отримав, тому що кар'єра держслужбовця не приваблювала його. Він хотів займатися тільки мистецтвом, тому і вирушив до Франції, яка завжди вважалася Меккою художників, особливо живописців. Мандри Європою (Франція, Німеччина, Італія) закінчились виснаженням банківського рахунку, який залишився від батьків, і необхідністю заробляти гроші. Теккерей повертається до Лондона і починає займатися журналістикою, яка і стане основною справою його життя. Він обрав собі досить суворе естетичне кредо -- «Правда не завжди є приємною, але кращого за правду немає нічого». Реалізм Теккерея, на відміну від реалізму Діккенса, не має прихильності до романтичної естетики. За висловом Шарлотти Бронте, він є «не романтичним, як ранок понеділка». Твори Теккерея менш всього схожі на казку. Це насмішлива, аналітична і сувора проза. Тому Теккерея вважають спадкоємцем англійських просвітників XVIII ст. (Свіфта, Філдінга, Стіла, Аддісона), які демонстрували іронічний різкий, як скальпель хірурга, погляд на свою схильну до чванства батьківщину. Багато років Теккерей працював у сатиричному журналі «Панч» (Punch), де разом із ним висміювали недоліки Англії Томас Гуд і Дуглас Джерралд. Популярність йому принесли пародії, в яких він «знущався» над епігонами романтизму і протиставив їхній творчості свою неприємну, але корисну правду. Особливо діставалося від Теккерея авторам комерційних або «салонних романів». Вельми популярними були тоді так звані «романи срібної ложки» (про життя аристократів) і романи «ньюгетської школи» (Ньюгет -- знаменита лондонська тюрма, якої зараз не існує), в яких злочинний світ подавався нерідко у привабливому, лицарськи-благородному вигляді.Творчість Теккерей виступає за реалістичну літературу, з якої намагається вигнати «фальшиві характери і фальшиву мораль». Різноманітні жанри, в яких творить Теккерей - письменник і художник. «Катерина» - роман, побудований на кримінальній хроніці XVIII ст., «Убого шляхетна» - повість, своєрідно інтерпретує дендістскій роман, «Кар'єра Баррі Ліндона» - пародія на сімейну хроніку. Але всі ці твори спрямовані проти безпринципності, лицемірства та пройняті гострим пародійним духом, що веде до розвінчання псевдогероїчні і ложноромантіческого у повсякденному прозової дійсності. Ранній етап творчості Теккерея - проба пера, але також і реалізація письменницьких задумів, що підтверджують правильність його позиції митця-гуманіста. Другий етап творчості Теккерея відкривається збіркою сатиричних есе «Книга снобів», друкуються у вигляді окремих нарисів у «Панчо» в 1846 - 1847 рр.. Літературні пародії, нариси, журналістські публікації підготували письменника до більш глибокого критичного аналізу і осмислення сучасної дійсності. Теккерей спирається на багату традицію просвітницького есе, поєднуючи в ньому риси памфлету і журналістського нарису.Твори Записки Жовтоплюша (1837), У шляхетній родині,Кетрін (1839), Історія Семюеля Тітмарша і знаменитого діаманту Хоггарта, Книга снобів, яку було написано одним із них (1848), Ярмарок марнославства (1848),Історія Пенденніса (1848 - 1850), Історія Генрі Есмонда (1852),Ньюкоми (1855),(The Rose and the Ring, 1855), Вірджинці, але повість із життя минулого століття (1857 - 1859)

33. «Книга снобів» і поняття снобізму в творчості В.-М. Теккерея

Значним досягненням письменника стала «Книга снобів», жанр якої можна означити як художньо-публіцистичну меніппею, вибудовану за принципом річного циклу (вона публікувалася у «Панчі» з лютого 1846 до лютого 1847 p.). Книга увібрала в себе жанрові ознаки казки, пародії, байки, діатриби, гуморески, пантоміми тощо. Захоплення автора найпростішими лубочними прийомами коміювання, фарсово-балаганною і ляльковою театралізацією відповідає сутності критикованого ним явища. Снобізм у Теккерея постає як явище, що має багатовікові традиції і набуло повсюдного поширення (до числа снобів автор зараховує й самого себе). Ця містка соціально-психологічна категорія, пов'язана з відчуженням і театралізацією життя. Сноб - це людина, котра надто високо цінує значення соціальної ієрархії і відіграє в суспільстві чужі для власного єства ролі. Зображаючи різних снобів, сатирик перетворює історію на блазенський маскарад, який, з одного боку, слугує знаряддям критики снобізму, а з іншого - втілює мрію художника про утопічно щасливе царство Панча, цього стародавнього демона плодючості. «Книгу снобів» можна вважати прологом до найвідомішого твору Теккерея «Ярмарок суєти» (1847). Назва книги включає роман у традицію англійської релігійної літератури.

34. «Ярмарок марнославства» В.-М. Теккерея: тематика, проблематика, авторська позиція. Специфіка жанру твору

«Ярмарок марнославства» - роман Вільяма Мейкпіса Теккерея про епоху Наполеонівських війн, який публікувався в сатиричному журналі Punch з січня 1847 по липень 1848 року.Це роман - сімейна хроніка, що розкрив долі кількох поколінь однієї родини. У творі подана картина життя аристократичних і буржуазних кіл англійського суспільства."Ярмарок марнославства" є вершиною творчості Теккерея. У романі реалістичні узагальнення, соціальна критика і сатиричне майстерність досягають своєї найбільшої сили. Теккерею вдалося вловити зв'язок між людьми суспільства, сучасного йому. Вона заснована на владі грошей, на "безсердечним чистоганом". У творі суспільство постає як величезна ярмарок, де все можна купити і продати. Зображуючи правдиво відразливе особа буржуа, автор не плекав ілюзій щодо можливості його перетворення в чуйного й добру людину. Він хотів лише розкрити без ілюзій і прикрас сувору правду життя. Повна назва роману звучить так: "Ярмарок марнославства. Роман без героя". Теккерей назвав ярмарок марнославства буржуазно-аристократичне суспільство Англії свого часу.У підзаголовку автор поставив напис "Роман без героя": жодного, з величезної кількості героїв, автор не виділив своїм особистим ставленням, своєю симпатією чи любов'ю; жоден із героїв не наділений автором такими позитивними якостями, які б допомогли йому стати справжнім героєм у морально-етичному плані; у цих словах відбито не так характер роману, як характер суспільства, зображеного у творі. Головний образ, який виступив не лише в назві твору, а й пояснений у тексті в авторських відступах - це образ Ярмарку суєти (Ярмарку марнославства). Це світ, де панували буржуазні стосунки, світ гонитви за грішми. Світ Теккерея - це суспільство, де все купується і продається, гроші - це ідеал, якого всі прагнуть. "Ярмарок суєти - розпусне, звичайно, місце і невеселе, хоч дуже галасливе". Серед героїв роману люди різних соціальних прошарків - аристократи, члени парламенту, чиновники, поміщики, маклери, військові, дипломати, гувернантки, учителі, лакеї, економки. Усі вони жили за законами Ярмарку, де достойність людини визначалася величиною капіталу. Автор створив узагальнений образ буржуазного суспільства, реалістичний символ світу, заснованого на несправедливості.

35. Джейн Ейр» Ш. Бронте як роман-автобіографія. Тематика, проблематика, образна система. Новаторство твору

«Джейн Ейр» (англ. Jane Eyre) -- класичний роман Шарлотти Бронте, один з найвідоміших романів у Великій Британії. Книга оповідає про непросту долю сироти із сильним, незалежним характером, про її дитинство, дорослішання, пошук свого шляху й подоланні перешкод, що встають на цьому шляху. Роман "Джен Ейр" можна назвати вигаданими мемуарами, оскільки хоч в ньому і простежується автобіографічний початок, відомо, що з самої Шарлоттою Бронте описані в романі події ніколи не відбувалися.Роман написаний від першої особи, в ньому присутня безліч роздумів і душевних терзань героїні. Та точність, уважність при описі побуту (зазвичай також властиві мемуарів) дозволяють читачеві повірити, що всі події і правда відбувалися.Відомо, що такий прийом часто використовувався (і до цих пір використовується) письменниками для створення в тексті більшої достовірності і атмосферности.Роман написаний емоцiйно, глибина почуттiв сполучаються в ньому з конкретнiсть описiв i гостротою соцiального змiсту. Яскраво й докладно автор описує пансiон, у якому навчалися дiти, що перебувають на змiст держави. Сама письменниця у свiй час навчалася й жила в такому благодiйному пансiонi Духовний мир геропнi цього роману багатий. Вона розумна й спостережлива, пп спонукання й почуття щирi. Хоча сама письменниця не була атепсткою, але у своєму романi вона викриває лицемiрство й святенництво жителiв церкви. Цей роман був навiть названий антихристиянським добутком, хоча сама письменниця була віруючою християнкою, але вона виступала проти релiгiйного фанатизму, нелюдськостi священнослужителiв. Шарлоту Бранте не ставить у своєму романi питання про полiтичну рiвноправнiсть жiнок, воно вiдстоює право жiнок на рiвнiсть у сiм'п. Художня цінність роману порушена мелодраматичним сценами. У сюжет вплiтаються невиправданий випадки, фатальнi таємницi, щасливi зустрiчi, що допомагають закоханим знайти своє щастя. Власне, і трагедійність сюжету випливає з того, що героїня над ставить свою людську гідність, їй здаються принизливими подарунки, якими її осипає Рочестер. Для неї неможливе щастя, побудоване на обмані,-- воно теж принижує людську гідність. Тільки віра у справедливість власних вчинків дає Джен силу високо тримати голову.Не в багатстві і спокої вона вбачає своє щастя. Для неї ідеал людського щастя -- активна діяльність на благо інших. Джен переконана, що краще бути сільською вчителькою, бідною і чесного, ніж коханкою свого господаря, втішаючись уявним щастям, а потім заливатися сльозами каяття й сорому.

36. Роман Е. Бронте «Буреверхи»: специфіка хронотопу, тематика, проблематика, жанрові особливості

Своєрідність художнього методу авторки повною мірою проявилася в її єдиному прозовому творі -- романі “Грозовий Перевал”. Багато дослідників зайшли в безвихідь, намагаючись віднести книгу до одного з двох основних художніх напрямків ХІХ століття - романтизму чи “класичного реалізму”. Письменниця висвітлює у своєму романі дві основні теми: тему кохання і тему приниження гідності людини. Вони втілені в складних відносинах, які пов'язують членів двох сімей в двох поколіннях. Грозовий Перевал” - роман не тільки про кохання та помсту. Він показує, як сильні пристрасні почуття керують вчинками людей і, навіть, спонукають до жахливих злочинів (шекспірівська тема у Бронте). Для цього роману притаманна моральна неоднозначність. Авторка дає можливість читачеві самостійно формувати ставлення, і давати власну оцінку діям персонажів її роману, саме тому, сприйняття “Грозового Перевалу” постійно змінюється від одного прочитання до іншого.

37. Внесок Е. Гаскелл в розвиток соціально-реалістичного роману («Мері Бартон. Манчестерська повість»)

Роман « Мері Бартон » - одне з перших творів про долю робітничого класу в англійській літературі XIX в . і найбільш повне художнє осмислення «політичних і соціальних істин» , пов'язаних з життям англійського пролетаріату . Причому , повідомляючи читача про те , що вона не знайома з сучасними економічними та політичними теоріями , керуючись лише безпомилковим чуттям реаліста , Гаскелл «виходить» на найгостріші та сучасні проблеми економічного і соціального життя . У центрі роману - процес становлення чартизму і боротьба чартистів за свої соціально-політичні права . Пильність Гаскелл - художника була підтверджена часом - в передмові до роману вона відзначає , що її спостереження над життям манчестерських робочих незабаром підтвердилися революційними подіями на континенті , в яких провідну роль грали представники класу робітників. « Мері Бартон » - багатоплановий , а часом і суперечливе твір , відображає складність робітничого руху в Англії , так і протиріччя у світогляді письменниці. В її свідомості співчуття до незаможним , чиї горе і сльози вона бачила навколо себе , уживалося з ідеями християнського соціалізму і з відгомонами « манчестерської доктрини » , ідеологи якої проповідували ідентичність інтересів робітників і підприємців. Але якщо Гаскелл і прямувала у своїх роздумах ідеям Оуена , Бентама , Кобдена , Брайта , то об'єктивно її роман став вироком носіям « манчестерської доктрини ». Використання принципу контрасту дозволяє Гаскелл показати глибоку прірву , що розділила Англію на дві нації - поруч з убогими житлами будинків вона малює розкішні палаци фабрикантів , перед яскравими вітринами фешенебельних магазинів - голодних робітників , у яких, як у Бартона , немає ні пенні , щоб купити їжі вмираючим від голоду дітям . Через систему контрастних протиставлень розкривається центральний конфлікт епохи - конфлікт праці і капіталу , робітників і підприємців. Конфронтуючі сили втілені в романі в образах фабрикантів батька і сина Карсонів і робітника - чартистами Бартона. Причому симпатії письменниці явно на боці робітників. Переконана , слідом за Бернсом і Шеллі , в тому , що саме простолюдин є носієм « розуму і честі » нації , Гаскелл з любов'ю і співчуттям малює образи робітників - Бартона і його дочки , їх друзів - Джоба Легга і його внучки Маргарет , закоханого в Мері молодого механіка Джема Уїлсона. Обтяжені нуждою , ці люди зберегли у своїх серцях уявлення про борг і честі. Вони талановиті і працелюбні. «Нехай заробляє собі на хліб у поті чола свого , як сказано в писанні ; краще їсти його без масла , ніж бути ледаркою » , - говорить про дочку суворий Бартон.

38. Психологізм роману Т. Гарді «Тесс із роду д'Ербервіллів». Тематика, проблематика, система образів, зображення предметно-просторового оточення

Т.Гарді є творцем власного літературного міфу з його знаменитим Уессексом, де зіткнулися два різні - старий і новий - шляхи розвитку людства: світ «старої веселої Англії» вікторіанства, «природного» села та міська культура, що заперечує природу і здійснює експансію в село. Аксіомою стало твердження про домінування в «уессекських романах» автора античної парадигми, якій підпорядковано структуру творів і характер драматичного конфлікту в них. Однак результати комплексного міфопоетичного аналізу спростовують названий стереотип сприймання гардівських «романів характерів і середовища». Наприклад, в одній з попередніх праць А. Гурдуза доведено, що в романі «Тесс із роду д'Ербервіллів» (далі - «Тесс...»), поряд з античним мотивом фатуму, функціонують і також важливу роль відіграють трансформовані біблійні моделі «Адам - Єва» та «Ісус Христос - Марія Магдалина». Ці моделі виявлено у відносинах Енджела Клера і Тесс д'Ербервілль. Т.Гарді є одним з найбільш яскравих англійських письменників даної доби, який постійно звертається до теми землі, селянства й активно залучає до своєї творчої лабораторії елементи міфологічного. Аналіз твору показує, що структуротворчою в нім є біблійна лінія. Античні ж елементи, на перший погляд, не становлять якоїсь певної системи, проте утворюють своєрідне тло розгортання дії, наближають художню реальність роману до античного контексту, а отже, уможливлюють “проходження” у творі ідеї фатуму, розуміння життя головної героїні як гри з нею долі - “глави безсмертних”, за Есхілом Головну героїню роману, Тесс Дарбейфілд-д'Ербервілль, доля зводить з двома чоловіками, стосунки з якими, в принципі,складають головні віхи її життя. Це Алек Сток-д'Ербервілль та Енджел Клер - люди, на перший погляд, абсолютно несхожі, які належать різним сферам (перший прагне плотських утіх, а життя другого проникнене високою духовністю: “...чоловіка плоті змінив чоловік духу...”

39. Марк Твен любил повторять, что «Приключения Тома Сойера»

Книга для дорослих. Тим часом це повість, в якій головний герой - хлопчик. Марк Твен знав, що «Пригоди Тома Сойєра» полюбили хлопці в Сполучених Штатах і за кордоном; він читав цю книгу своїм дітям. І все ж Марк Твен був правий, коли говорив, що «Пригоди Тома Сойєра» не можна вважати тільки забавною дитячої повістю. У цій веселій книзі про маленького хлопчика відобразились глибокі і серйозні роздуми письменника про свою батьківщину, про свій час.

«Пригоди Тома Сойєра» вийшли у світ в 1876 році. В історії Сполучених Штатів це було знаменний час - бурхливе, повне надій і розчарувань. Тільки кілька років тому відгриміла громадянська війна 1861-1865 років - війна між Північчю і Півднем, яка вирішила питання про те, чи бути Сполученим Штатам рабовласницьким державою або капіталістичною країною. Переміг Північ, і рабство негрів було скасовано. Це була дуже важлива перемога прогресивних сил Америки. Але 70-ті роки для багатьох американців були разом з тим і роками розчарувань. «Золотим століттям» Америки гордо називали цей час і конгресмени у своїх промовах, і багато письменників у своїх книгах. «Позолочена століттям» назвав цей час Марк Твен у романі, написаному ним разом з іншим американським письменником, Чарлзом Уорнером, незадовго до «Пригод Тома Сойєра». Так думав спочатку і Марк Твен. Але дуже скоро він почав бачити і розуміти, що в житті все зовсім по-іншому.Задум нового роману - «Пригоди Гекльберрі Фінна» - виник у Твена ще тоді, коли він закінчував свою книгу про Тома Сойєра, і відразу ж прийшло переконання, що в цій новій книзі не Том буде головним героєм. Марк Твен так і писав одному зі своїх друзів: «Том Сойєр для цього не підійде». Головним, коханим на все життя героєм стає хлопчисько-безпритульний, «романтичний бродяга» Гек Фінн.

40. «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена: розробка вузлових конфліктів

Одним з найвизначніших творів американського реалізму й Марка Твена є роман «Пригоди Гекльберрі Фінна». Загалом виділяють три шляхи формування американського реалізму, враховуючи при цьому, що всі вони проявилися майже одночасно й чітко прослідковуються до самого кінця XIXст: «місцевий колорит», що став найважливішим художнім принципом цілої плеяди письменників, що надихаються в основному реалістичними літературними прагненнями; спроби об'єктивного зображення найважливіших соціальних явищ американського життя кінця XIXст.; створення епосу національного життя на переломі, позначеному Громадянською війною. Саме третій напрям найяскравіше визначається у творчості Марка Твена. Головні теми "Пригод Гекльберрі Фінна" - свобода та відповідальність, правда та фальшивість, смерть і відродження, ідентичність й особистість підтримують дію роману та забезпечують його структуру. "Вільна" структура роману може бути класифікована, як пікарескна розповідь, оскільки його єдність походить від слідкування за центральним персонажем, який проходить через низку пригод. Ця подорож річкою стала частиною американської міфології, а питання свободи та відповідальності й досі є актуальними для американської культури. В образі Гекльбері Фінна авторові вдалося гармонійно поєднати чимало різнобічних, здавалося б, цілком протилежних рис характеру. Хлоп'яцтво, хуліганство, розгнузданість, волелюбність уживаються з інстинктивним бажанням юнака кинути виклик пануючій соціальній нерівності несправедливості, хоча сам Гек здається байдужим до навколишньої дійсності. В основі індивідуального творчого методу Твена лежить головний принцип американського народного гумору -- комічне обігравання безглуздих, а часом і трагічних ситуацій. Осміюючи такі риси своїх співвітчизників, як безцеремонність, зарозумілість, релігійне святенництво й неуцтво, Твен виступав насамперед патріотом своєї великої країни: він прибігав до сміху як до потужної зброї морального впливу. Автор майстерно та реалістично зображує той фон, на якому відбуваються події: увесь світ дорослих обивателів з його сковуючими, неприродними нормами поведінки, з його релігійним святенництвом і надмірним пієтетом перед матеріальним успіхом, який мислиться як єдиний критерій цінності людської особистості. Загальноприйняті норми й закони дорослого миру Твен пропустив через незамутнене ще сприйняття героя-підлітка, розвінчавши тим самим неправильні авторитети в очах читача. У романі письменник дуже глибоко виразив сутність американського життя. У центрі книги -- образ Міссісіпі, що втілює мотив вільності, природності й нескінченної багатообразності буття, що різко не узгоджується із другим найважливішим мотивом книги, який створений конкретним зображенням дійсності річкових городків -- світу, де тріумфують утилітарність помислів, расистські забобони, злиденність побуту й моральне збідніння.

Гек виступає носієм найкращих рис народної свідомості. Буденні прикмети дійсності служать цілям узагальнення величезного матеріалу спостережень і міркувань над долями народу, над об'єктивною суперечливістю всього соціального досвіду країни, що проголосила найдемократичніші ідеали тодішньої епохи, але опинилася в полоні расизму й своєкорисливості.

41. Життєвий і творчий шлях О. Генрі

ОґГенрі (1862-1910 рр.), або Уільям Сідні Портер - відомий американський новеліст та непере-вершений майстер оповідання. З провінційного аптекаря та невдалого видавця він перетворився у короля світової новели. Народився 1862 року на півдні СІЛА, поблизу містечка Грінсборо,. Батько Уільяма був лікарем і винахідником-невдахою, який до того ж мав пристрасть до віскі. Мати була освіченою жінкою, писала вірші, малювала, але дуже рано померла. Вихованням хлопчика займалася тітка Евелін, у приватній школі якої навчався Уільям. Потім було навчання у середній школі Грінсборо, де хлопець багато читав творів класиків світової літератури (Шекспіра, Бальзака, Флобера), що у майбутньому вплинуло на формування його літературних смаків.Паралельно із роботою у банківський конторі він публікував свої перші літературні твори, які свідчили про хист гумориста. Пізніше сюжет про те, що банківська ревізія може розкрити відсутність грошей, але це не завжди свідчило про нечесність касира, буде не раз використаний у його новелах, найвідоміша з яких "Друзі з Сан-Розаріо". Понині невідомо, чи був він винен у тому злочині. Спочатку здалося, що прозаїк зумів уникнути судової відповідальності, але 10 лютого 1896 року його було заарештовано. Після звільнення під заставу він втік до Нового Орлеана, де працював репортером під чужим імґям.Тридцять місяців перебування у вґязниці - найтяжчий період у житті Портера. Його врятувало знання аптекарської справи - з 25 квітня 1898 року - аптекар у вґязниці Каламбуса. Одним із обовґязків стало нічне чергування у вґязничній лікарні. Тоді у цього зґявився вільний час і чоловік активно почав писати. У Каламбусі написав чотирнадцять оповідань, із яких було опубліковано три. Саме тоді і вирішив стати професійним письменником. Протягом цих років, що минули за ґратами, сформувалось його художнє світобачення. Псевдонім взято від імені автора фармацевтичного довідника Стенса Оссіна Генрі. Період 1902-1903 років став часом напруженої праці та матеріальних труднощів, а з кінця 1903 року розпочався період популярності .У 1904 році він опублікував 66 оповідань, протягом наступних років темп роботи дещо знизився, бо виснажлива праця перевищувала фізичні сили. Вийшов роман у новелах "Королі і капуста", збірки: "Запалений світильник" (1907); "Чотири мільйони" (1906); "Серце Заходу" (1907); "Шляхи долі" (1909); "На вибір" (1909); "Ділові люди" (1910); "Кружляння" (1910). Три збірки видано після смерті автора: "Усього потроху" (1911), "Під лежачий камінь" (1912), "Залишки" (1917). Останні місяці життя ОґГенрі минули на самоті в номері готелю, в глибокій депресії. Він відмовився вживати їжу, майже не пив води. Це було повільне самогубство. Помер 5 червня 1910 р. в нью-йоркській лікарні у віці 47 років. Його останніми словами були: "Запаліть вогонь, я не хочу вмирати в темряві. Літературний спадок становить 273 новели і один роман. Новели ОґГенрі можна розподілити на кілька циклів. Перший - головний^ найчисельніший (близько 150 новел) був присвячней велетенському місту Нью-Йорку з 4 млн його мешканців, починаючи з вуличних злидарів і закінчуючи королями біржі, банкірами. Саме в цих новелах можна побачити риси таланту автора - людяність, демократизм, гумор і ліризм, трагікомізм і вміння зображувати світ пересічних людей. Другий - твори про Техас та інші штати Заходу і Південного Заходу США. (близько 100 новел). Герої техаських новел: ковбої, скотарі, бандити, пройдисвіти. У них автор відтворив романтику життя, вільного, мов степ. Людина тут не відчував впливу великих міст, вона - втілення сили, мужності, енергії. Третій - новели, які розповідали про Південь США - батьківщину (близько 28 новел). Письменник залучив до своїх творів численних персонажів з усіх прошарків американського суспільства і в, такий спосіб, перетворив свій доробок на своєрідну гумористичну енциклопедію американської дійсності поч. XX століття.

42. Тема «маленької» людини у великому місті в новелах О. Генрі

О.` Генрі - американський письменник, майстер короткої оповіді. Письменник - гуморист, чуйний до реалій життя Америки того часу, він створює власний романтичний міф про «маленьку людину». Літературна спадщина О. Генрі включає 273 новели й один роман «Королі і капуста».

«Маленька людина» - герой новелістики О. Генрі. Новела - воістину національний жанр американської літератури. Значний внесок у його пожвавлення наприкінці ХІХ - початку ХХ століття вніс письменник О. Генрі. Він твердо і назавжди віддав свої симпатії «маленькій людині» Америки. Герої його оповідань - клерки і продавщиці, бурлаки і невизнані художники, поети й акторки, ковбої і фермери, авантюристи і біржові маклери. Їхні життєві ситуації описані захоплююче і співчутливо. За словами письменника, найбільша книга - це повсякденне життя, в якому уважний погляд виявляє романтичне і повсякденне, смішне і сумне. Життя - не трагедія і не комедія, у ній вигадливо змішалося і те, й інше. Це визначило гуманістичну і демократичну природу творчості О. Генрі. Традиційно новели письменника поділяють на декілька циклів. Цикли новел О. Генрі. Нью-йоркський цикл (близько 150 новел, збірники «Чотири мільйони», «Палаючий світильник», «Голос великого міста»). Його тема - життя величезного чотирьохмільйонного міста Нью-Йорк. Другий цикл новел О. Генрі містить близько 100 творів (збірник «Серце Заходу»). Бездуховній атмосфері буржуазного суспільства протиставляється життя людей прерій, романтизований ідеал американського Заходу. Це тема другого циклу новел О. Генрі. У збірнику «Серце Заходу» О. Генрі зібрав написані в різний час оповідання про прерії та ковбоїв. Загальний тон «техаських» чи «ковбойських» новел О. Генрі визначається романтикою життя, вільною, як степ, де людина почуває себе незалежною від гніту капіталістичного міста. Люди тут сповнені сили, енергії, мужності. Вони керуються простими людськими почуттями - любові, дружби, честі. Художня своєрідність новел О. Генрі. Письменник зробив значний внесок у розвиток жанру американської новели. Це перш за все реалістичний опис життя великого міста, побуту і психології «маленької людини». Різноманітні жанри його творів: новела - сатира, новела - анекдот, новела - гротеск, новела - пародія, новела пригодницька, романтична новела. Своєрідна композиція новел, що стала художнім відкриттям письменника. Її основний принцип - парадокс, розгадка якого припадає на фінал твору. О. Генрі часто використовує принцип подвійного повороту. У новелі дві кінцівки: перша виявляється помилковою, зате друга все розставляє по місцях. Несподіваний фінал, як правило, виявляє протиріччя між реальним і бажаним. Оповідач у новелах належить до того ж середовища, що і персонаж, але його відмінність - у глибокому іронічному погляді на життя. Основні прийоми розкриття характеру - діалог, м'яка іронія, гумор, пародія. Мова оповідань - розмовна, з використанням книжкової і біблійної лексики.