Концепти теоретичної свідомості Ю. Лавріненка

Необхідно відзначити, що свою роль у формуванні перцептивного поля відіграв факт агрономічної діяльності Ю. Лавріненка, проте з біографічного контексту висловлювання він тут трансформований у суб'єктне начало критики. І це дає нам підстави вважати Лавріненків спосіб чуттєвого переживання художнього явища типологічно подібним до наукознавчої позиції Г. Башляра, який вважав, що „марить у нас саме матерія”.

Перцептивний рівень схоплення мистецького явища передбачає в Ю. Лавріненка відмову від суб'єктного домінування над цим останнім. На перший план виходить, по суті, метапсихічний план роботи уяви, над вивченням якого працював К. Г. Юнг, висуваючи поняття архетипів безсвідомого.

Природний світ, культурно-історична реальність постачають читачеві такі „виражальні опції”, що, на думку М. Мерло-Понті, перетворюють вислів на новий орган чуття, який „відкриває нашому досвідові якесь нове поле чи новий вимір”. Інакше кажучи, указівка на ту чи ту стихію (предмет, акцію), народжувана під час засвоєння читачем конкретного художнього досвіду, зумовлює широке поле для рецепції, бо від початку втримує в собі думку про характер та особливості цього досвіду, а також ідентифікує естетичне враження, що через цю саму вказівку раз-по-раз відновлює естетичний об'єкт у художньому твориві.

Розглядаючи рецептивний конструкт, ми звернулися до книги Ю. Лавріненка „Павло Тичина і його поема „Сковорода” на тлі епохи (Спогади і спостереження)”. Текст „твору-легенди” в цьому випадку стає не причиною, а результатом читання. Дослідник добре знає історичний контекст, у якому постала поема, вважає її свідченням тієї доби, його захоплює надійність, із якою література може вбирати в себе життя. Натомість він ніде не потрапляє в пастку твору, а сподівання щодо цього останнього щоразу забезпечено аргументом „із криниці літ”.

Художній твір не здобуває собі якості художнього й естетичного цілого, але в його критичній моделі знайшла вираження одна з провідних засад літературознавчої праці Ю. Лавріненка: уяву суб'єкта, який сприймає, визначає не текст як обмежене певним матеріальним носієм семантичне й фігуральне поле, а утримувана суб'єктом інтенція художнього твору, яка й постає джерелом естетичного враження для нього. І в цьому розумінні критикова позиція є суголосною рецептивній теорії В. Ізера.

Поема так і „не сталася” в П. Тичини, і реанімувати її як цілість у критичному тексті з цього боку не виглядало можливим. Тим більш наочним є факт надзвичайно проникливої Лавріненкової праці, де „твір-легенда”, не фальшуючи власної „назакінченості”, викликає цілісний процес читання.

Стаття „Парабола однієї подорожі” (1976 р., інший варіант назви - „Подорож з Учителем і без нього”) демонструє, що читання породжує в особі не тільки потребу, а й бажання спілкуватися. Коли відкриваються актуальні перспективи, у яких реципієнт почувається певним свого знання, формується інтерлокуція комунікативного акту, що передбачає взаємоуточнення його учасників, їхніх сподівань тощо.

Загалом, слід говорити про поєднання різних способів взаємодії „читач / текст” у науково-критичній практиці Ю. Лавріненка. Рецепція як повторне творення тексту, що бодай уявно існує як художня цілісність, відбилася на „спогадах та рефлексіях” про незавершену поему-симфонію П. Тичини „Сковорода”, але на рівні сюжетики цієї книжки, безперечно, читач голосно заявляє про себе як учасника діалогу з текстом.

У сприйнятті поеми „Подорож з Учителем” Б. Бойчука домінує позиція читача як учасника діалогу, хоча й з елементами негоціювання. У кожному випадку Ю. Лавріненка слід назвати активним читачем, який „бере на себе ініціативу від імені тексту” (А. Бужинська), дослухається його, стверджує його голос у комунікативному акті та має можливість „о-мовити” в цьому акті себе самого.

У підрозділі 3.5 „Антропоцентричний модус мислення Ю. Лавріненка” наголошено, що науково-критична й письменницька спадщина Ю. Лавріненка має виразну антропологічну спрямованість, що розгортається в межах активного переживання ним світу. Вона виповнює уявлення про критичний дискурс суб'єктною семантикою, яку загально окреслює теза, що сенс світу існує не в фактах, а з'являється в результаті творчої діяльності кожної окремої особистості.

Лавріненкова позиція прикметна тим, що його тексти відсвічують екзистенційний досвід, який має в нього принципово нетрагічне забарвлення. Висунута й особливо розпрацьована в екзистенціалізмі ідея кінцевості людини, усвідомлювана в Ю. Лавріненка насамперед у концептах власного історичного існування, набуває базового змісту.

У процесі оформлення концепції й роботи над критичною частиною антології „Розстріляне відродження” в статті „Література вітаїзму. 1917- 1933” принцип рознесеності людської екзистенції між двома полюсами абсолютного буття Ю. Лавріненко вбирає в символічні шати „злопомсти” та „світлоритму” як незмінних важелів культурної динаміки. Його позиція щодо дуалізму людини цікава не теоретичною новизною чи оригінальністю, оскільки її можна інтерпретувати в межах екзистенціальної філософії, антропологічних учень М. Бубера („діалогічний персоналізм”), О. Больнова (філософсько-педагогічна антропологія), Е. Ротхакера (людина та її „духовні ландшафти”). На увагу заслуговує та вражаюча майстерність, із якою Ю. Лавріненко уникає банальностей у критичних висловлюваннях, роблячи найзагальнішу філософему основою для глибоких характеристик та оцінок, що демонструють багатющу інтерпретаційну перспективу.

У підрозділі 3.6 „Концепт літератури” розкрито онтологічний, світоглядний, герменевтичний, інтерсеміотичний, антропологічний (пункти 3.6.1 - 3.6.5) конструкти відповідного концепту. Джерельним матеріалом для його розкриття стала антологія „Розстріляне відродження”. Розглядаючи літературу як „ідеальне самовивершення духу” націй, що по-різному використали архетип „злопомсти”, Ю. Лавріненко вбачає в ній особливий містичний компонент життя, у якому цілісно зосереджено буттєву перспективу певної нації.

Специфічна герменевтична ситуація (функціонування герменевтичного коду) в межах Лавріненкового тексту пов'язана з питанням про наочну ідентифікацію вітаїзму як життєствердного світовідчуття відповідної історичної дійсності. Опорними тут слугують поняття ренесансу, бароко, зрештою, кларнетизму. Вони визначають внутрішню логіку розгортання літературно-мистецького процесу в означений час, яку можна окреслити так: вітаїзм (світовідчуття) пробуджує нове мистецьке бачення - „кларнетизм”, яке згодом було увиразнено в необароковому стилі української модерної літератури.

Це питома вертикаль українського модернізму, зумовлена давніми традиціями ренесансу й бароко. Ренесансний дух українського модернізму, доводить Ю. Лавріненко, лише частково споріднений з „історичним європейським Ренесансом”, оскільки властиве цій добі пожадливе прагнення потамувати спрагу життєвої повноти у вітаїзмі сполучене з відчуттям трагізму „відповідального серця”. Бароко Ю. Лавріненко розглядає як повторювану символічну структуру, що породжує українську модерністську літературу. Покликаючись на праці Г. Вельфліна, А. Гюбшера, Г. Фрідріха та Д. Чижевського, він наголошує неперехідне значення барокової традиції для новітньої української літератури, оскільки фундаментальний культурно-історичний тип культури бароко відбився в українському світосприйнятті протягом тривалого історичного шляху. Таким чином, Ю. Лавріненко розуміє літературу як найширший синтез традиції (вітаїзм зумовлений ренесансною та бароковою традицією) та новаторства, і це забезпечує сучасну людину цілісним відчуттям приналежності до культурної свідомості як свого покоління, так і цілої європейської культури.

У герменевтичному розвиткові цієї думки відіграли роль структуралістські інтенції теоретичної свідомості, оскільки структуралізм звертається до повторюваних символічних структур, що породжують текст.

Важливі сторони концепту „література” відкриваються в антропологічній проекції. Метафори „відповідального серця” та „всеохопного серця” пропонують спосіб утвердження людини в Богові, відомий нам від Сократа, також в українській філософській традиції мислення (Г. Сковорода, П. Юркевич), у масштабному розглибленні його можливостей та духовної специфіки в ісихазмі, де перенесення свідомості в зону духовного серця становить вихідну позицію вчення, зрезоновану такими богословами й філософами, як Діонісій Ареопагіт, Евагрій Понтійський, Ісаак Сірин, Б. Вишеславцев і багато інших.

Лавріненків епістолярій та критика якраз і доводять, що досконала технічність не має нічого спільного з необхідною людині красою, такою, яка впізнається серцем і не вичерпується найглибшим раціональним поняттям. Мистецтво має викликати сотворення в серці, що є ознакою „розумної душі” як художника, так і його поціновувача.

У підрозділі 3.7 „Категорія мімезису та основоположні критерії літературознавчого розмислу” мімезис осмислено як засадничий принцип здобуття та прирощення нових знань у літературознавстві. Це також обґрунтовує метакритичне дослідження творчої спадщини Ю. Лавріненка в обраному аналітико-понятійному ракурсі. Нові методології, вироблені гуманітаристикою ХХ століття, за допомогою відповідної теоретичної мови уводять до наукової свідомості розпізнані на цей час людиною даності її власного екзистенційного виміру, що притаманні їй у кожному моменті буттєвої еволюції, але до якогось часу згорнуті в певні чуттєво-інтелектуальні завузлення. Розбирання цих завузлень зумовлює свіжий потенціал ідей, що по-новому відкривають людині її саму, формують уявлення про не зауважені раніше можливості думки, мови, інтелектуальної рефлексії. Саме тому, послуговуючись поняттям концепту, видається науково доцільним та об'єктивно виправданим відстежити елементи, „молекулярні єдності” розмаїтих теоретичних парадигм як відбитків розмаїтих критичних властивостей людини в ретроспективі спадщини Ю. Лавріненка. теоретичний свідомість лавріненко літературний

Підрозділ 3.8. „Концепт художнього твору” складається з пунктів 3.8.1 „Художній твір в аспекті поетикальних характеристик”, 3.8.2 „Інтертекстуальний аспект” (тут уперше йдеться про власні драматичні спроби Ю. Лавріненка „Мати і я” та „Аглая”), 3.8.3 „Принципи розгляду та оцінки художнього твору”.

Концепт художнього твору формується на основі психолінгвістичних ідей О. Потебні, феноменології та рецептивної естетики. Художній твір насамперед являє собою формально-змістову єдність, де формальний бік забезпечує „певну гнучкість образу”, „силу внутрішньої форми”, що здатна викликати в уяві читача багатий зміст. Форма - це не стільки конкретний простір художнього вираження в розумінні Ю. Лавріненка, як феноменальне поле мистецької уяви: реципієнт під час сприйняття активно включається в акт співтворення на підставі того, що кожен мистецький образ утримує в собі, як ми вже казали, „живий зародок без остаточної визначеності”. Вихідні позиції щодо мистецького твору виглядають у критика так: вимога цілісності, що передбачала спохоплення формально-змістової єдності як синтетичної основи естетичного враження на противагу аналітичному критицизмові, неперехідна роль конкретної особистості в народженні й існуванні художнього явища, зосередження на проблемі самоз'ясування людиною власного „я” у творі, відкриття вертикалі смислу художнього слова, що відбиває буттєвий космос у ментальному сприйнятті людини.

У четвертому розділі „Відродження як концепт („наскрізна тема”) науково-критичного мислення Юрія Лавріненка” з'ясовано, що дослідник визнавав наявність макроконцептного утворення у своїй інтелектуальній спадщині й визначав його як „міждисциплінарну тему й проблему Українського Відродження”. Разом із центральною антологією „Розстріляне відродження” її по-своєму підносять, продовжують, розширюють чи поглиблюють концепція „Української літературної газети”, праця про засновника Харківського університету В. Каразіна, розвідка англійською мовою „Шевченко і „Кобзар” в інтелектуальній і політичній історії століття”, збірка літературно-критичних есе „Зруб і парости”, що підкреслила недогматичність категорії відродження, як її інтерпретував Ю. Лавріненко в українській літературі Європи та Америки 20-х - 60-х років, його тичинознавчі дослідження та низка критичних виступів, спричинених новими художніми, публіцистичними творами літераторів української Америки.

У підрозділі 4.1 „Концепт історії в спадщині діяча” розглянуто конструкт історії літератури (пункт 4.1.1), а також розглянуто питання про інтердисциплінарну перспективу канону української літератури на прикладі майже не відомих в українському літературознавстві шевченкознавчих та франкознавчих праць Ю. Лавріненка (пункт 4.1.2).

Історико-культурологічне знання забезпечує Ю. Лавріненка позицією для прямого спостереження за культурним та, зокрема, літературно-мистецьким контекстом в Україні. Прецедент ідейно-культурологічного осмислення іманентної присутності в гуманітарному тексті історичного „задзеркалля” створив А. Еткінд. Саме так - як іманентну рису гуманітарної свідомості - ми тлумачимо недискретну історичну тенденцію наукового мислення Ю. Лавріненка: йдеться не про перенесення низки фактів історії до власного тексту, а про олітературнення історії, коли вона стає феноменом літературного дискурсу. І в цьому аспекті метод критики українського інтелектуала імплікує в собі елементи неоісторизму та феноменології.

Підрозділ 4.2 „Відродження - модернізм - необароко: співвідношення концептних величин” присвячено питанню взаємин модернізму й традиції в теоретичній свідомості Ю. Лавріненка (пункт 4.2.1), а також кларнетизму й необароко (пункт 4.2.2).

Відродження становить наскрізну тему в практиці Лавріненкового мислення. Усвідомлюючи конкретно-історичний зміст цього поняття, дослідник додавав сюди інший - міфологічний, що сприяло його розглядові як у плані „найважливіших розділів світової історії”, так і в плані „основоположних прамітів людства”. У межах цієї теми постали основні дослідницькі сюжети Ю. Лавріненка: „Україна - Схід”, „Розстріляне відродження”, „Зруб і парости”, „Література межової ситуації” та „Література вітаїзму”, „Василь Каразин - архітект відродження”, „Мій сад в Арктиці”, а також шевченкознавчі та тичинознавчі студії, праці про модернізм і необароко.

Історична тенденція названих сюжетів безсумнівна в тому значенні, якого надавав їй Б. Кроче, коли говорив про абсолютний історицизм як про „зрілий продукт історичного розвитку думки”, що вводить нас у царину духу. Ю. Лавріненко, добре обізнаний із працями Б. Кроче, якого, як і себе, відносив до „філософської школи” критики, сприйняв розроблену італійським гуманітарієм послідовність історичного осмислення предмета задля „наскрізного” вивчення відродження. У світлі нашого розмислу вона набуває концептуального (стосується вже не окремих концептів, а цілісної концепції теми) характеру й виглядає таким чином: відродження являє собою унікальну історичну ситуацію, у якій критик відчуває власну актуальну присутність. Цим (власною присутністю) зумовлено його живу („пристрасну”, за Б. Кроче) рефлексію, яка готує наступне вирішення цієї ситуації провокуючою дією.

Ю. Лавріненко ставить питання про перманентну межову ситуацію в Україні та українській літературі в аспекті особистої екзистенційної травми: „Які є можливості доцільної й відповідальної постави духової одиниці в тій украй критичній, чи пак межовій, ситуації, коли вже практично не існують, як позитивно діючі фактори, ні власне суспільство, ні моральна сила так званої світової думки?” (стаття „Література межової ситуації”). Пізніше розкриває вітаїзм (на противагу віталізму) та вітаїстичну енергетику як „активно-творчу відродженську одушевленість життям”, що містить у собі „відповідальне серце”. „Відповідальне серце” для Ю. Лавріненка - це забезпечений унікальністю тієї ж історичної ситуації відродження конструктивний спосіб указати на її іманентний - особистісний - буттєвий план. „Необарокова парабола” схематизує динаміку необарокового та кларнетичного стилю, імплікує в собі дослідницьку інтенцію щодо недовизначеності шляху, можливостей і остаточного результату його застосування. Цей конструкт, безумовно, трансформований із ґрунту ознак історичного бароко, вичерпно проаналізованих у 30-х - 40-х роках минулого століття Д. Чижевським. Водночас „математизація” необарокової параболи (проблема параболи, яку артикулювали в листовному діалозі В. Петришин та Ю. Лавріненко) меншою мірою робить її ізоморфним маркером вивчення мистецького стилю конкретної доби національної культури, оскільки саме невизначеність напряму руху її гілок позбавляє можливості перейти від конкретики мистецьких досягнень до логічних узагальнень. З іншого боку, ця схематизація вловлює й виражає те, що робить необароко черговим „незавершеним проектом” уже в міжнародному просторі, про що свідчать розробки цього питання в останні десятиліття багатьма дослідниками, які вирізняють феномен необароко в пізньомодерному та постмодерному середовищі культури (І. Заярна, О. Калабрезе, О. Соловйов та ін.).

Інакше кажучи, тема відродження в спадщині Ю. Лавріненка спрямована на розкриття магістральних характеристик національної культури, водночас, і до власної історії, так само, як вона відкрита до розмови про стан цілої європейської культури ХХ ст.

Висновки підсумовують основні результати дослідження. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення наукової проблеми вивчення концептів літературно-критичного мислення на прикладі спадщини Ю. Лавріненка. Поняттям теоретичної свідомості та концепту ми скористалися, щоб осягнути інтегрований механізм становлення думки (зокрема й провіденційної), коли вона не є носієм готового знання, а формує та спрямовує його собою.

Зазначено, що Лавріненкова теоретична свідомість перебуває в антропоцентичному модусі мислення. Позиція критика прикметна тим, що його твори відсвічують екзистенційний досвід, який має принципово нетрагічне забарвлення. Висунута й особливо розроблена в екзистенціалізмі ідея кінцевості людини усвідомлена ним насамперед у концептах власного історичного існування, що набуває для особистості неперехідного сенсу.

Завдяки фреймовому аналізу текстів Ю. Лавріненка вдалося показати, що історико-культурологічне знання становить головний претекст його критичного мислення. Метод критика полягає в тому, щоб культурні знаки подолали статичність змістоформи та постали в сприймаючій свідомості в якості умови опанування та успішного розуміння „наративного формування власної ідентичності” (П. Рікер). Цьому сприяє входження думки дослідника в герменевтичний, рецептивно-естетичний, феноменологічний, неоісторичний методологічні континууми.

Критика в діяльнісному аспекті передбачає певну прагматичну зорієнтованість. Зокрема, віднесення дослідником своїх критичних праць до „філософської” школи, яка розглядає твір у єдності змісту й форми, апелює до психології сприйняття, підносить роль інтуїції в приведенні літературного твору до стану живої актуальної дійсності, дозволяє говорити про заангажованість літературних досліджень Ю. Лавріненка в царину морально-етичного чину та аксіологічного вибору. „Інтуїтивна симпатія” повсякчас доповнюється „інтелектуальною симпатією” (А. Бергсон) до мистецького явища, у якому критик прагне віднайти синтез змісту й форми, думки й почуття, з яких народжується світ, зокрема, і світ людини.

Необароко як знакова й підсумкова теоретична пропозиція зрілих літературознавчих розмислів Ю. Лавріненка не лише містить визначення складних і багатогранних закономірностей іманентного мистецького стилю українського модернізму, що постав у 20-х рр. ХХ ст., а й видає головну підставу функціонування його теоретичної свідомості: вона живиться одночасно з двох джерел - ідеалізму та матеріалізму, апелює до раціональних та ірраціональних способів пізнання, принципово стверджує заангажованість мистецтва в традицію та конкретну й унікальну історичну ситуацію, пізнавану „почуванням розуму” людини.

Концептне вивчення літературознавчої думки в перспективі спрямоване на пошук способів збирання „світу, що, здається, розпався вщент” (С. Неретіна), і синтезу універсалій, які б забезпечували існування нової цілісності. Як показало наше дослідження, проблема концептів не є прерогативою лінгвістичного чи теоретико-філософського знання, навпаки, її актуалізація в історико-філософській, соціополітичній, культурологічній, літературознавчій галузях наук відкриває нові перспективи досліджень у цих напрямках.

Основні положення роботи викладено в публікаціях

1. Шестопалова Т. П. На шляхах синтези думки (теоретичні засновки спадщини Юрія Лавріненка) : монографія / Т. П. Шестопалова. - Луганськ : ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2010. - 320 с. (18,6 друк. арк.) Рецензія: Дмитренко В. І. Сучасна рецепція критичної свідомості Юрія Лавріненка / В. І. Дмитренко // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2010. - № 11 : Філологічні науки. - С. 163 - 165.

2. Шестопалова Т. Конструкти відродження в науково-критичній спадщині Юрія Лавріненка / Тетяна Шестопалова // Вісн. Маріуп. держ. гум. ун-ту. - Серія: Філологія. - Вип. 2 (4). - 2010. - С. 104 - 112. (0, 8 друк. арк.)

3. Шестопалова Т. Конструкт історії літератури в науково-критичній думці Ю. Лавріненка / Тетяна Шестопалова // // Філологічні семінари / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка ; редкол. : М. К. Наєнко (голова) та ін. - К. , 2010. - Вип. 13 : Що таке історія літератури? - С. 127 - 134. (0,7 друк. арк.)

4. Шестопалова Т. П. Перцептивне тло читацького акту Юрія Лавріненка / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2010. - № 5 : Філологічні науки. - С. 149 - 156. (0,9 друк. арк.)

5. Шестопалова Т. П. Концепт читача в науково-критичній спадщині Юрія Лавріненка : рецепція поеми П. Тичини “Сковорода” / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2010. - № 4 : Філологічні науки. - С. 192 - 199. (0,8 друк. арк.)

6. Шестопалова Т. П. Жанровий конструкт критики Юрія Лавріненка (когнітивні засади сильвети) / Тетяна Шестопалова // Історико-літературний журнал. - 2010. - № 18. - С. 457 - 465. (0,5 друк. арк.)

7. Шестопалова Т. П. Прагматичний конструкт критики Юрія Лавріненка // Мовні і концептуальні картини світу. - К., 2010. - Вип. 29. - С. 356 - 362. (0, 45 друк. арк.)

8. Шестопалова Т. П. Концепт відродження в науково-критичному мисленні Ю. Лавріненка : документальний аспект / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2009. - № 19 : Філологічні науки - С. 37 - 45. (1,0 друк. арк.)

9. Шестопалова Т. П. Концепти соціологічного літературознавства в перших критичних працях Ю. Лавріненка / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2009. - № 18 : Філологічні науки. - С. 137 - 142. (0,7 друк. арк.)

10. Шестопалова Т. П. Ю. Лавріненко як зарубіжний україніст : концепт еміграції в соціокультурному та теоретико-літературному аспектах / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2009. - № 14 : Філологічні науки - С. 134 - 140. (0, 8 друк. арк.)

11. Шестопалова Т. П. Харківський період літературознавчого становлення Ю. Лавріненка / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2009. - № 3 : Філологічні науки. - С. 35 - 44. (1,0 друк. арк.)

12. Шестопалова Т. П. Дефініція літературної критики 20 - 30-х рр. ХХ ст. та її культурогенні імплікації / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2009. - № 1 : Філологічні науки. - С. 150 - 155. (0,7 друк. арк.)

13. Шестопалова Т. П. Концепти формально-естетичного аналізу в літературно-критичних працях Ю. Лавріненка / Т. П. Шестопалова // Літературознавчі студії. - К., 2009. - Вип. 23, ч. 1. - С. 437 - 442. (0,5 друк. арк.)

14. Шестопалова Т. П. Категорія мімезису та основоположні критерії літературно-критичного мислення / Т. П. Шестопалова // Філологічні семінари / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка ; редкол. : М. К. Наєнко (голова) та ін. - К. , 2009. - Вип. 12 : Літературна критика і критерії художності. - С. 63 - 69. (0,5 друк. арк.)

15. Шестопалова Т. П. Антропологічна парадигма літературної критики в есеїстико-епістолярній спадщині Юрія Лавріненка / Шестопалова Т. П. // Наук. зап. НаУКМА. - К., 2009. - Т. 98 : Філологічні науки. - С. 53 - 58. (0,8 друк. арк.)

16. Шестопалова Т. П. Концептний шар „місто” в полі теоретичної свідомості Ю. Лавріненка / Шестопалова Т. П. // Актуальні проблеми слов'янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В. А. Зарва. Сер. : Лінгвістика і літературознавство - Бердянськ, 2009. - Вип. ХХІІ. - С. 44 - 52. (0,5 друк. арк.)

17. Шестопалова Т. П. Стиль як наскрізна тема перших літературознавчих студій Ю. Лавріненка / Тетяна Шестопалова // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. пр. / редкол. : Г. Ф. Семенюк (гол. ред.), А. В. Козлов (відп. ред.) та ін. - К., 2009. - Вип. 34, ч. 2. - С. 271 - 284. (0,7 друк. арк.)

18. Шестопалова Т. П. Драматургічний конструкт критичного мислення Юрія Лавріненка / Тетяна Шестопалова // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. пр. / редкол.: Г. Ф. Семенюк (гол. ред.), А. В. Козлов (відп. ред.) та ін. - К., 2009. - Вип. 29, ч. 2. - С. 271 - 284. (0,5 друк. арк.)

19. Шестопалова Т. П. Біографія Ю. Лавріненка в дзеркалі мемуарних саморефлексій / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2008. - № 19 : Філологічні науки. - С. 159 - 169. (1,0 друк. арк.)

20. Шестопалова Т. П. Літературна критика як об'єкт літературознавчого вивчення / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. - Луганськ, 2008. - № 11 : Філологічні науки. - С. 110 - 117. (0,7 друк. арк.)

21. Шестопалова Т. П. Спогади Ю. Лавріненка „Мій сад в Арктиці” як джерело літературознавчого дослідження / Тетяна Шестопалова // Наук. зап. Терноп. нац. пед. ун-ту імені Володимира Гнатюка. Сер. : Літературознавство / за ред. проф. М. Ткачука. - Тернопіль, 2008. - Вип. 25. - С. 288 - 294. (0,4 друк. арк.)

22. Шестопалова Т. П. Формування критичного дискурсу „Української літературної газети” та його постколоніальні риси (на матеріалі архіву Ю. Лавріненка) / Тетяна Шестопалова // Наук. зап. Терноп. нац. пед. ун-ту імені Володимира Гнатюка. Сер. : Літературознавство / за ред. проф. М. Ткачука. - Тернопіль, 2008. - Вип. 24. - С. 187 - 198. (0,6 друк. арк.)

23. Шестопалова Т. П. Модус теоретичної свідомості критики в дзеркалі літературних поглядів Ю. Лавріненка / Тетяна Шестопалова // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. пр. / редкол. : Г. Ф. Семенюк (гол. ред.), А. В. Козлов (відп. ред.) та ін. - К., 2008. - Вип. 31, ч. 2. - С. 404 - 410. (0,4 друк. арк.)

24. Шестопалова Т. П. Модель підручника з літературної критики / Шестопалова Тетяна // Філологічні семінари. - К., 2008. - Вип. 11. - С. 233 - 238. (0,6 друк. арк.)

25. Шестопалова Т. П. Характер та особливості критичного мислення Юрія Лавріненка / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2007. - № 14 : Філологічні науки. - С. 175 - 189. (1,0 друк. арк.)

26. Шестопалова Т. П. Критичний доробок Ю. Лавріненка як джерело українського літературознавства (із нагоди відкриття колекції Ю. Лавріненка в Бахметьєвському архіві Наукової бібліотеки Колумбійського університету) / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2007. - № 22, ч. 1 : Філологічні науки. - С. 160 - 165. (0,7 друк. арк.)

27. Шестопалова Т. П. Естетичний канон соцреалізму очима сучасної європейської науки / Т. П. Шестопалова // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2005. - № 1 : Філологічні науки. - С. 142 - 148. (0,8 друк. арк.)

28. Шестопалова Т. П. Свідомість як метапоняття літературознавчого дискурсу / Шестопалова Т. П. // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2010. - № 20 : Філологічні науки. - С. 168 - 174. (0,7 друк. арк.)

29. Шестопалова Т. П. Мемуарний контекст літературно-критичного судження в книжці Ю. Лавріненка „Чорна пурга та інші спомини” / Т. П. Шестопалова // Наук. вісн. Миколаїв. держ. ун-ту : зб. наук. пр. - Миколаїв, 2009. - Вип. 22 : Філологічні науки. - С. 189 - 193. (0,4 друк. арк.)

30. Шестопалова Т. П. Критична рецепція творчості Е. Андієвської в писемній спадщині Юрія Лавріненка / Т. П. Шестопалова // Олександр Галич - особистість, вчений, громадянин : зб. наук. пр., присвячений 60-річчю д-ра філол. наук, проф., засл. діяча науки та техніки України О. Галича / упоряд. : О. М. Горошкіна, В. Г. Фоменко, І. Л. Савенко. - Луганськ, 2008. - С. 366 - 373. (0,5 друк. арк.)

31. Шестопалова Т. П. „Українська літературна газета” як метатекст культурно-мистецької дійсності української діаспори 50-х рр. ХХ ст. / Тетяна Шестопалова // Діаспора як чинник утвердження держави Україна в міжнародній спільноті. Українська діаспора у світовій цивілізації : тези доп. - Л., 2008. - С. 46 - 47. (0,1 друк. арк.)

32. Шестопалова Т. П. Проблеми освоєння літературно-критичної спадщини Юрія Лавріненка у створенні об'єктивної картини розвитку вітчизняного літературного процесу ХХ століття / Т. П. Шестопалова // Слобожанщина : літературний вимір : зб. наук. пр. - Луганськ, 2006. - Вип. IV. - С. 132 - 136. (0,6 друк. арк.)

33. Шестопалова Т. П. Фулбрайтівська стипендія для вивчення архіву Юрія Лавріненка / Тетяна Шестопалова // Новини з Академії : Українська Вільна Академія Наук у США. - 2006. - Ч. 30. - С. 7 - 8. (0,05 друк. арк.)

Анотація

Шестопалова Т. П. Концепти теоретичної свідомості Юрія Лавріненка. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.01.06 - теорія літератури. - Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

У дослідженні запропоновано новий рівень осмислення літературно-критичної думки, що базується на когнітивному підході й передбачає звернення до концептів інтелектуальної діяльності. Дисертація є першим цілісним дослідженням науково-критичних здобутків Ю. Лавріненка. У роботі узагальнено й систематизовано досвід його літературознавчої праці; обґрунтовано вибір аналітико-синтетичної категорії „теоретична свідомість” як предмета та метакритичного інструментарію здійснення дослідження; запропоновано спосіб виокремлення концептів у текстах Ю. Лавріненка; проаналізовано тенденції та засоби репрезентації концептів, авторські інтенції, що зумовили їхнє постання, прокреслено модифікаційний та трансформаційний потенціал концептів теоретичної свідомості літератора щодо сучасних потреб літературознавства.

Аннотация

Шестопалова Т. П. Концепты теоретического сознания Юрия Лавриненко. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.01.06 - теория литературы. - Институт филологии Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

В исследовании предложен новый уровень осмысления литературно-критической мысли, базирующийся на когнитивном подходе и предусматривающий обращение к концептам интеллектуальной деятельности. Диссертация является первым целостным исследованием научно-критических достижений Ю. Лавриненко. В работе обобщен и систематизирован опыт его литературоведческих трудов, обоснован выбор аналитико-синтетической категории „теоретическое сознание” как предмета и метакритического инструментария совершения исследования. Также предложен способ выделения концептов в текстах Ю. Лавриненко; проанализированы тенденции и способы репрезентации концептов, авторские интенции, обусловившие их появление, прочерчен модификационный и трансформационный потенциал концептов теоретического сознания литератора относительно современных задач литературоведения.

Annotation

Shestopalova T. P. Concepts of Yurii Lawrynenko's theoretical awareness. - Manuscript.

The thesis for a scientific degree of the Doctor of Philology Science in speciality 10.01.06 - Theory of Literature. - Philology Institute of Kyiv National University by Taras Shevchenko. - Kyiv, 2011.

The thesis investigates the theoretical aspects of Yurii Lawrynenko's literary and scientific thinking. Being a famous Ukrainian researcher, who emigrated from Ukraine to the United States after World War II, Yurii Lawrynenko contributed a great deal in the development of Ukrainian theory of literature. Based on comprehensive analysis of writer's legacy, which consists of published works and documents archive, a new level of comprehension of literary-critical and scientific thought is suggested by the author of the thesis. It is based on the cognitive approach and provides the approach for recourse to concepts of intellectual activity. The basic emphasis in the thesis is put on theoretical and literary ideas and fundamental principles of scientific criticism, their elements, depth and intentions that caused the development of native literary thoughts in the middle of the 20^th century and are still essential and significant nowadays.

The thesis is the first attempt to study Yurii Lawrynenko's holistic scientific achievements due to the introduction into practice documents from his personal archive, stored at Columbia University and the documents of the Shevchenko Scientific Society (“NTSh”), Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the US (“UVAN”), as well as family archives. It is for the first time generalized and systematized experience of Yurii Lawrynenko's fiction. It is also substantiated the choice of analytical and synthetic category of “theoretical consciousness” as the subject and meta-critical tools of research, investigated the way the selection of concepts in Yurii Lawrynenko's texts analyzed trends and means of representing concepts, viewed the authorial intentions which made them the rise; it is considered the modification and transformational potential of theoretical concepts of modern consciousness that any writer needs in demand of modern literature.

In the thesis it is proved that the theoretical horizon of critical consciousness rooted in personal polyphonic space of intelligent reflection of the 20^th century. They are in their tern caused by the earlier epochs of intellectual and spiritual development rights (such as antiquity, medieval, Renaissance). Yurii Lawrynenko's concepts of theoretical consciousness are being coded by a number of important categories of literary knowledge, and cultural and perceptive factors and they together indicate that the preferred mode of thinking should be considered in literary modernism. His creative intuition leads to distinctly individual attitude towards literary and artistic facts and reality (historical, political, and natural) that is formatted in axiological and pragmatically oriented narrative.

Yurii Lawrynenko's concepts arise in the process of perception, understanding and codification of the real distinction and literary-artistic reality, appeal to the perception and understanding of other space through shared values, ideas, expectations of contemporary reality. The core of theoretical concepts is conditioned by both previously existing in the theoretical array of transferable Humanities (history, philosophy, literature, etc.) and immanent property of critical consciousness aimed to perceive and comprehend the subject in terms of its importance and relevance to humans from its cultural, historical, socio-ideological psychological, existential characteristics and needs.

Neobaroque as the final theoretical concept of Y. Lawrynenko's reflections in literature studies not only points at the complicated and various regularities of the immanent Ukrainian modernism fiction style, but also shows the basis of his theoretical consciousness. It is caused by two sources simultaneously: idealism and materialism, appeals to rational and irrational ways of world cognition, in principle confirms addressing of art to the tradition and simultaneously to the specific and unique historical situation, which can be cognized with the help of “mind feeling”.

The concept investigation of literature studies thought in the perspective is directed to search of methods of gathering “the world, which seems to have fallen into pieces completely” (S. Neretina), and synthesis of universals, which could provide existence of new integrity. The research shows, that the problem of concepts is not the prerogative of linguistic and theoretical philosophical knowledge, vice verse, it is important to make it topical in the historical philosophical, social political branches, in cultural and literature studies. This will open for them new horizons of research.

Размещено на Allbest.ru