Еволюція власного імені в жанрі російської казки (від народної до літературної)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Спеціальність 10.02.02 - Російська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Еволюція власного імені в жанрі російської казки (від народної до літературної)

Апоненко Інна Миколаївна

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі загального та російського мовознавства Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Турута Ірина Іванівна,

Дніпропетровський національний університет

імені Олеся Гончара,

доцент кафедри загального та російського мовознавства

Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, професор

Отін Євген Степанович,

Донецький національний університет,

декан філологічного факультету

кандидат філологічних наук, доцент

Дука Людмила Іванівна,

Запорізький національний університет,

доцент кафедри російської філології

Захист відбудеться «19» травня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна 72, корпус 1, ауд. 1306.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Автореферат розіслано «17» квітня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради К 08.051.05,

кандидат філологічних наук, доцентН. В. Левун

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У рамках розвитку сучасної російської лінгвістики значущими залишаються традиції історико-культурного вивчення семантики слова, у тому числі у фольклорних текстах.

Особливої актуальності серед проблем, пов'язаних із розглядом фольклорного тексту, а саме казкового, набуває питання називання в ньому персонажів. Зокрема такий специфічний розряд онімів, як антропоніми, дозволяє відкривати як у фольклорних, так і в художніх текстах нові відтінки смислів, які використовують розповідачі й письменники для реалізації конкретних художніх і прагматичних завдань.

У російському мовознавстві до дослідження онімів у художній літературі різних періодів, різних літературних напрямів, жанрів, до опису різних груп власних імен (ВІ) зверталися Л. І. Колоколова, Е. Б. Магазанік, В. М. Михайлов, З. В. Ніколаєва, О. В. Суперанська, І. І. Турута, О. І. Фонякова та багато ін. Теоретичне обґрунтування поетонімів знайшло своє відображення в працях Ю. О. Карпенка, Є. С. Отіна та в монографічному дослідженні В. М. Калінкіна. Однак дуже мало лінгвістичних праць, присвячених розгляду імен казкових персонажів як у фольклорних текстах (С. Г. Лавриненко, Т. І. Мальцева, М. Н. Морозова, М. І. Пілаш), так і в літературних (В. В. Бардакова, Я. І. Гін, М. Г. Каценеленбоген, О. О. Фролова). Є окремі праці з порівняльного вивчення найменувань персонажів у фольклорних і літературних казках, але вони мають частковий характер (наприклад, О. І. Лукошкова розглядає найменування персонажів у російських народних і літературних казках першої половини ХІХ століття, О. О. Порпуліт досліджує ВІ з позицій жанрової специфіки українських і російських чарівних казок). У праці О. Г. Горбачової подається характеристика ономастичного простору російських народних і авторських казок, але акцент більшою мірою робиться на народні казки.

Системний опис найменувань персонажів російських народних і літературних казок ХІХ-ХХ ст., який включає їх взаємодію, еволюційний характер, детальний розгляд за літературними періодами, аналіз функціонування антропонімних інтертекстуальних елементів, ще не здійснювався.

У зв'язку з цим виникає необхідність у порівняльному дослідженні назв персонажів народних і літературних казок, у виявленні їхніх спільних і відмінних ознак, описові особливостей ономапоетики казкових текстів, вивченні традиційних і авторських прийомів найменування героїв, можливості поєднання різних ономастичних елементів у межах одного тексту.

Актуальність дослідження визначається, з одного боку, новим «сплеском» інтересу до фольклорних текстів, а з іншого, значимістю літературної антропонімії для розуміння й інтерпретації художнього тексту, доцільністю системного вивчення назв героїв народних і літературних казок як окремо, так і в зіставному аспекті в їх поступальному розвитку, назрілою потребою в розробці теорії «казкової» антропонімії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі загального та російського мовознавства Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара в рамках планової наукової теми «Актуальні проблеми сучасної русистики та загального мовознавства». Тема дисертації затверджена Вченою радою Дніпропетровського національного університету (протокол №6 від 28 лютого 2002 р.).

Метою дисертаційної роботи є комплексний опис назв персонажів у жанрі російської казки та дослідження їх еволюційного розвитку (від народної до літературної).

Для досягнення названої мети розв'язувалися такі завдання:

1) обґрунтувати виділення «казкової» онімії (вужче - антропонімії) як ознаки жанру казки шляхом установлення основних критеріїв, які визначають фольклорну і літературну ономапоетику;

2) виявити склад найменувань персонажів народних казок, їх форми і варіанти;

3) подати семантико-функціональну і структурну характеристику найменувань персонажів народних казок;

4) описати антропонімний простір літературних казок ХІХ-ХХ століть з урахуванням його еволюційного розвитку, відображення традицій і новаторства у вживанні ВІ, виявити окремі авторські прийоми найменування героїв;

5) простежити використання прецедентних імен у казкових творах.

Об'єктом дослідження є російські народні та літературні казки ХІХ-ХХ століть.

Предметом дослідження послужили найменування персонажів у фольклорних і літературних казках.

Матеріал дослідження - 530 чарівних і побутових народних казок із збірника О. М. Афанасьєва «Русские народные сказки» (у 3-х тт.) та 300 літературних казок письменників ХІХ-ХХ ст. (В. А. Жуковського, О. С. Пушкіна, П. П. Єршова, В. Ф. Одоєвського, А. Погорельського (О. О. Перовського), В. І. Даля, К. Д. Ушинського, О. М. Сомова, О. Ф. Вельтмана, М. Є. Салтикова-Щедріна, В. М. Гаршина, Л. М. Толстого, М. С. Лєскова, М. О. Некрасова, Є. І. Замятіна, І. О. Буніна, Д. Н. Маміна-Сибіряка, О. М. Горького, М. Д. Телешова, О. М. Толстого, О. М. Ремізова, Ю. К. Олеші, К. Г. Паустовського, С. Г. Пісахова, Б. В. Шергіна, І. С. Соколова-Микитова, А. П. Платонова, Є. Л. Шварца, Л. С. Петрушевської), з яких виділено 118 найменувань персонажів народних казок і близько 300 їх контекстуальних різновидів, а також 388 найменувань літературних героїв та близько 900 їх різних варіантів.

Методи дослідження визначаються метою і завданнями роботи і мають комплексний характер. До них належать описовий, відповідно до якого з контексту виділялася пропріальна одиниця з подальшою характеристикою її семантики, парадигматики і включенням у конкретну систему найменувань персонажів; порівняльний, який дозволив виявити спільне і відмінне у структурі, функціях, формах і варіантах назв казкових героїв, а також прийоми контекстуального, семантичного, етимологічного і квантитативного аналізу.

Наукова новизна дисертаційної роботи. Уперше подано комплексне дослідження найменувань героїв в жанрі російської казки з погляду їх еволюційного розвитку. Виділена в окрему галузь вивчення «казкова» антропонімія, що об'єднує фольклорну і літературну систему іменування персонажів. Здійснено спробу порівняльного аналізу антропонімікону російської літературної казки ХІХ-ХХ ст., відображення в ньому традиційних і авторських прийомів створення і використання найменувань героїв, виявлено особливості вживання прецедентних імен у казкових творах.

Теоретичне значення визначається тим, що дослідження доповнює і розширює знання в галузі поетики оніма, є конкретним внеском у розвиток теорії фольклорної ономастики і в зіставне вивчення літературних антропонімів.

Практична цінність роботи полягає в можливості використання її результатів у вишівських курсах з лексикології, стилістики російської мови, у спецкурсах з ономастики, у лексикографічній практиці для створення словника імен персонажів російської казки.

Апробація роботи. Основні положення і результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри загального та російського мовознавства факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, пройшли апробацію в доповідях на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу ДНУ (2002-2008); на міжнародній конференції «Функціонування літератури в культурному контексті епох» (Дніпропетровськ, 2003, 2004, 2006); всеукраїнській науковій конференції «Лексико-граматичні інновації в сучасних слов'янських мовах» (Дніпропетровськ, 2003); II і IV Міжнародній науковій конференції «Лексико-граматичні інновації в сучасних слов'янських мовах» (Дніпропетровськ, 2005, 2009); III Міжнародній науковій конференції «Лексико-граматичні інновації в сучасних східнослов'янських мовах» (Дніпропетровськ, 2007); Міжнародному ономастичному семінарі «ІІІ Святогірські ономастичні читання» (Святогірськ, 2008).

Публікації. Основні положення дисертації відображено в 14 публікаціях, 8 з яких опубліковано в спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України, 6 - у матеріалах наукових конференцій.

Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (352 джерела), трьох додатків у вигляді таблиць, які містять частоту вживання чоловічих і жіночих імен у збірці «Русские народные сказки» О. М. Афанасьєва, форми і варіанти найменувань чоловічих та жіночих персонажів народних і літературних казок. Основний текст дисертаційної роботи викладено на 194 сторінках, загальний обсяг роботи (разом із додатками) - 275 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження і ступінь її вивченості, сформульовано мету й завдання роботи, окреслено об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовано матеріал і методи його аналізу, визначено новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів і форми їх апробації, описано структуру роботи.

У першому розділі дисертації «Казкова ономастика. Проблеми її вивчення і диференціація» розглянуто історію вивчення фольклорної та літературної ономастики, основну увагу приділено дослідженню антропонімів у народних і літературних казках.

У підрозділі 1.1. «Російська літературна ономастика як розділ науки про власне ім'я» викладено короткі відомості з історії ономастики, вужче - літературної антропонімії, описано теоретичну базу дисертаційної роботи.

Основою дослідження слугували роботи В. М. Калінкіна, Ю. О. Карпенка, Є. Б. Магазаніка, В. М. Михайлова, Є. С. Отіна, О. І. Фонякової та ін. Різні підходи й точки зору спричинили розмаїття термінів на позначення власного імені персонажа: антропонім стилістичний (К. Б. Зайцева), антропонім літературний (М. В. Карпенко, Г. О. Силаєва, І. І. Турута, Л. М. Щетинін), літературно-художній антропонім (Л. О. Белей), власне ім'я (О. І. Фонякова), поетонім (Є. Б. Магазанік, В. М. Калінкін). Виходячи з того, що антропонімна одиниця народних казок, окрім особового імені часто містить й інші компоненти, в роботі вживається робоча назва «найменування персонажів».

У підрозділі 1.2. «Фольклорна ономастика і правомірність її виділення як самостійної науки» проаналізовано праці Л. В. Доровських, Т. М. Кондратьєвої, М. Н. Морозової, М. І. Пілаш, О. В. Юдіна та ін., в яких розглядаються фольклорні оніми.

Особливу увагу приділено дослідженням Н. С. Колесник, у яких сформульовані основні положення відмежування фольклорної ономастики від ономастики художньої літератури з урахуванням жанрової специфіки ономастичної системи фольклорних творів (казка, билина, обрядова пісня і т. д.), що впливає на склад і структуру найменувань. Виділена Н. С. Колесник в окремий напрям ономастичних досліджень фольклорна ономастика потребує подальшого детального аналізу ВІ у конкретних фольклорних жанрах і текстах, зокрема казкових.

У підрозділі 1.3. «Онімія як ознака жанру казки» визначено специфіку «казкових» антропонімів на відміну від інших фольклорних жанрів: прозових форм епосу (билин та історичних пісень), пісень і малих форм фольклору (прислів'їв, приказок і загадок). Ці відмінності зводяться до такого:

1. Казка - вигадка. Вона співвідносна з життєвою правдою (як і епос), але відтворення дійсності в ній не пряме, не дзеркально точне, а поєднане з вільною грою уяви. Казкарі порушують правдоподібність, але не відходять від життєвої правди, і в цьому полягає специфіка казки. Однак ця особливість властива не лише казці, героїчному епосу також притаманна вигадка, що підтверджує їх генетичний зв'язок.

Для російського епосу характерна історичність, достовірність фактів і ВІ (наприклад, Петр І, Мамай, Владимир-князь та ін.), уживання імен історичних осіб наявне в одиничних казках (наприклад, у казці О. М. Афанасьєва «Горшеня» одним із головних героїв виступає государь Иван Васильевич).

При подібності складу і структури найменувань героїв билин і казок для героїчного епосу більшою мірою є характерним використання імені та по батькові (Добрыня Никитич, Дюк Степанович), імені та прізвиська (Илья Муромец, Михайло Потык, Микула Селянович), а для казок - імені з прикладкою (наприклад, Василий-царевич, Усыня-богатырь, Марфа-царевна тощо) й атрибутивних словосполучень (Марко Счастливый, Василиса Премудрая, Анна Прекрасная). літературний казка власний ім'я

2. За твердженням В. П. Анікіна, казковий світ у «генетичному відношенні найбільш давній», тому ВІ з казок могли проникати в прислів'я, приказки, загадки. Об'єднує прислів'я, приказки, загадки і казки наявність у них реального іменника (наприклад, Афанасий, Мартын, Фома, Яков, Катерина, Матрена, Маша і відповідно Василий, Ерема, Петр, Анна, Елена, Марья). Однак у казках, як і в мові в цілому, ВІ в першу чергу називають (у цьому їх основна функція), а в прислів'ях частіше за все «вказують на певні займенникові відношення або натякають на них» (Т. М. Кондратьєва), що є відмінною рисою цього жанру народної творчості.

3. Становлення казкової і пісенної творчості від початку йшло «пліч-о-пліч», тому спільною рисою розвитку цих жанрів є використання реального антропонімікону, який існував у живому, народному мовленні певного часового відрізку. У піснях представлені найбільш розповсюджені календарні імена (Василий, Иван, Петр, Семен; Анна, Екатерина, Елена, Галина, Мария і под.), а також давні слов'янські імена (Богдан, Борис; Калина та ін.), що підкреслюють культовий характер пісень.

У казковому іменнику, крім реальних імен (Иван, Федор, Марфа, Полина та ін.), є й найменування персонажів слов'янської міфології (Вертогор, Баба-Яга, Змей Горыныч, Кощей Бессмертный), штучно створені найменування (Гагатей Гагатеевич, Лутоня) та найменування, основані на персоніфікації природних явищ (Мороз Иванович). У казках найменування персонажів характеризуються різноманітною структурою, а в піснях, прислів'ях, загадках в основному використовуються особові імена в різних формах і варіантах.

Джерелом фольклорної антропонімії є народно-розмовний іменник, у кожному конкретному випадку - іменник певного регіону, на вибір імен впливає також й особистість розповідача (або виконавця). Усе це вносить деякі корективи у склад фольклорного антропонімного простору, але не впливає на загальні закономірності його формування і функціонування.

4. Літературна казка, на відміну від фольклорної, відображає тенденції певного літературного напрямку, особливості ідіостилю письменника. Але «казкові» антропоніми настільки універсальні, що виступають своєрідним кодом для пізнавання жанру, дозволяють безпомилково визначати належність тексту саме до казки (Иван-царевич, Финист ясный сокол, Марья-царевна та ін.).

У літературних казках також наявні такі «казкові» імена (Иван-царевич у О. М. Ремізова, Емеля-дурачок в І. О. Буніна, Бова-королевич у В. Ф. Одоєвського, Настасья-царевна в А. П. Платонова та ін.), що підтверджує фольклорну основу і наявність традиційних форм іменування персонажів. Але у виборі імені літературного героя важливу роль відіграє авторське начало, що виявляється у використанні улюблених авторських прийомів: уведенні імен наскрізних героїв (Малина, Сиволдай у С. Г. Пісахова; Алалей, Лейла в О. М. Ремізова) і позасюжетних персонажів (Шамиссо, Т. Э. Альва та ін. у Є. Л. Шварца; Меерович, Штраус, Шварц у Л. С. Петрушевської), зверненні до билинних персонажів (Сухман, князь Владимир у Л. М. Толстого) й української антропонімії (Горпинка, Катруся та ін. у В. Ф. Одоєвського), скороченні найменування героїв казок (Е. П., Е. Пр., В. И у Л. С. Петрушевської) та багато ін., які дозволяють відрізнити казки одного письменника від іншого.

Для казкових текстів характерним є явище інтертекстуальності, «запозичення» як сюжетів, так і найменувань героїв. Літературна казка завжди характеризується спадкоємністю, оскільки вона запозичує з народної казки (ширше - міфології і попередньої художньої літератури) сюжети, мотиви, героїв, часто - власні імена, але вміщує їх у нові рамки. Народна казка також включає в себе не тільки міфологію й ономастику, які їй передують, але й сюжети, ВІ з лубочних видань і рицарських романів, які в писемній формі є супутніми усній народній творчості.

«Запозичене» ім'я в науці прийнято називати алюзивним (Н. О. Фатєєва), конотативним (Є. С. Отін) або прецедентним (ПІ), під яким розуміють індивідуальне ім'я, пов'язане або з широко відомим текстом, або з прецедентною ситуацією. За твердженням І. В. Захаренко, В. В. Красних, Д. Б. Гудкова, Д. В. Багаєвої, ПІ входить до групи прецедентних феноменів: прецедентних текстів (ПТ), прецедентних ситуацій (ПС) і прецедентних висловлювань (ПВ).

Прецедентне ім'я, яке онтологічно походить від якогось прецедентного тексту або ситуації, може ставати іменем-символом. До імен-символів з їх стійкими характеристиками в літературних казках можна зарахувати імена: Иван - російська людина, царевич, дурень, Василиса - премудра, Елена - прекрасна, які дозволяють визначити дані тексти саме як казку, не сплутуючи з іншими жанрами.

Літературна казка «виросла» із фольклорної, виникла на ґрунті тих образних засобів, які живили казку народну, тому традиційний казковий образ став певним зразком для казки літературної. Сталася еволюція жанру від фольклорної казки до казки літературної, зміненої новим світоглядом, художніми прийомами, що зачепило й антропонімну систему казкового твору.

У другому розділі «Система іменувань героїв у російських народних казках» проаналізовано склад, семантику, структуру, форми і варіанти найменувань персонажів російських народних казок, їх функції і способи введення в текст.

У підрозділі 2.1. «Склад найменувань персонажів російських народних казок та їх джерела» досліджено склад казкового іменника, в який входять дохристиянські (Баран, Жучок, Лебедь) і християнські імена (Иван, Василий, Емеля, Козьма, Фома, Ерема, Климка, Аксинья, Василиса, Елена, Анастасия, Марья, Маланья, Фетинья), історичні ВІ (Иван Васильевич Грозный - уточ. І. А.), імена, запозичені з фольклору інших народів (Бова, Еруслан Лазаревич, Булат), штучно створені казкові назви (Гагатей Гагатеевич, Плетухан Плетуханович та ін.).

Казковий іменник відображає особливості формування антропонімної системи у росіян, а саме: витіснення дохристиянських імен зросійщеними запозиченнями. У процентному відношенні це має такий вигляд: некалендарних чоловічих імен ? 15% від їхньої загальної кількості, а жіночих - ? 9%. Найбільш розповсюдженими у збірці «Русские народные сказки» О. М. Афанасьєва є імена Иван та Елена (зустрічаються в 95 і 22 казках відповідно).

У підрозділі 2.2. «Семантична характеристика найменувань героїв народних казок» надано семантичний аналіз апелятивних основ найменувань казкових персонажів та компонентів, що їх ускладнюють.

Вони розподілені за такими лексико-семантичними групами (ЛСГ): 1) зовнішня ознака (Елена Прекрасная, Василиса Золотая коса, Ивашка белая рубашка); 2) якості людини: розумові (Иван-дурак, Василиса Премудрая) та фізичні здібності (Никанор-богатырь, Сонька-богатырка); 3) соціальний стан (Петр-царевич, Марья-королевна, князь Данила, купец Асон). Ім'я Иван можна вважати наскрізним для різних соціальних груп, при цьому його конкретну соціальну належність виражає прикладка (Иван-царевич, Иван-королевич, Иван купеческий сын, Иван солдатский сын, Иван крестьянский сын, Иван кухаркин сын, Иван девкин сын); 4) професія, рід занять (Иван-полковник, Шемяка-судья); 5) доля людини (Кузьма Скоробогатый, Иван Бессчастный); 6) характер поведінки героїв (Вертодуб, Вертогор); 7) функціональні ознаки героїв (Голь Воянский, батрак Шабарша); 8) віросповідання (Ивашка белая рубашка, великий еретик); 9) середовище перебування (Иван Запечный); 10) тварини (Иванко-Медведко); 11) рослини (Лутоня, Иван-Горох); 12) явища природи (Снежевиночка); 13) назви, засновані на повторі кореневої основи (Бел Белянин, Липан Липанович); 14) звуконаслідувальні ВІ (Гагатей Гагатеевич, Курлинской-Мурлинской).

У підрозділі 2.3. «Структура найменувань казкових персонажів» розглянуто структурні типи казкових найменувань.

Казки відображають загальномовну структуру іменування, наприклад, наявність імені по батькові, що з'явилася в російського народу в XIV-XVII ст. і навіть раніше, а також прізвищ, які сформувалися в XVI-XVIII ст. У казках найменування персонажів уживаються в таких формах:

1) одночленні: некалендарні (Баран, Несмеяна) і календарні імена (Дмитрий, Петр, Наум, Фетинья, Аксинья), прізвиська-прізвища (Тарабанов) та імена по батькові (Пафнутьевна);

2) двочленні: ім'я і прізвисько (Иванко Медведко, Никита Колтома), атрибутивні словосполучення (Василиса Премудрая, Анна Прекрасная), ім'я та прізвище (Федор Лыжников), ім'я та по батькові (Иван Васильевич, Василиса Кирбитьевна), ім'я з прикладкою (Иван-царевич, Федот-стрелец, Фомка-шут, Настасья-королевна);

3) багаточленна форма найменувань (Буря-богатырь Иван коровий сын, душа-девица Василиса Премудрая).

Структурні типи «ім'я+прикладка» та атрибутивні словосполучення можна розглядати як виключно «казкові».

У підрозділі 2.4. «Форми і варіанти найменувань персонажів народних казок» здійснено дослідження форм і варіантів власних імен (в основному фонетичних: Хома, Оленушка) відповідно до їх ролі та місця в конкретному контексті.

Аналіз показав, що частіше за все під час першого введення героя в текст казки (в авторській мові) наводиться його повне (офіційне) ім'я, що характеризується стилістичною нейтральністю, а в міру розгортання сюжету вживаються побутові, народно-розмовні форми імен: скорочена (Ваня, Вася, Маша) або оцінна (Егорушко, Василисушка, Маруся, Марфутка, Фомка). Такі форми наявні в основному в мовленні інших персонажів.

Численні оцінні форми імен у казках (Иван - Иванушка, Ивашечко, Ваня - Ванюха, Ванюша, Ванька, Лутоня - Лутонюшка, Федор - Федюнька, Тимофей - Тимоша; Елена - Аленушка, Аленка, Марфа - Марфуша, Марфутка, Марья - Машка, Маруся, Параха, Снежевиночка, Хаврошечка) демонструють різноманітність словотворчих засобів у календарних іменах (суфікси -к-, -ушк-

(-юшк-), -уньк- (-юньк-), -иц(а), -ш(а), -еньк, -очк- (-ечк), -ах-) порівняно з дохристиянськими іменами (суфікси -ушк- (-юшк-), -к-, -евиночк-) і свідчать про поступальний розвиток російської мови, у тому числі й антропонімії як її підсистеми.

Підрозділ 2.5. «Функції найменувань персонажів і способи їх уведення в казковий контекст» присвячено функціональній характеристиці казкових іменувань.

У російських народних казках найменування персонажів виконують різні функції, серед яких: номінативна, експресивна (Андрюша, Егорушка, Маша, Полюша, Сонька), функція соціальної легалізації (Василий-королевич, Марья-царевна), фатична (у «Сказке об Иване-богатыре, крестьянском сыне» відбувається перейменування головного героя Ивана на Незнайко за особливостями його відповіді на питання «не знаю») і ритмічна (мужичок, по прозванию Жучок). У випадку саморепрезентації і введення героя в казковий простір спостерігається суміщення функцій: номінативної із вказівною, експресивної - з функцією звертання.

Найменування героїв казок, крім специфічних казкових рис, відображають особливості російської мовної системи певного історичного періоду.

У третьому розділі «Семантико-стилістичний і функціональний опис імен героїв у російській літературній казці ХІХ - ХХ століть» подано опис традиційних і виключно авторських прийомів створення і використання найменувань казкових персонажів, показано їхній еволюційний характер у межах літературної казки.

У підрозділі 3.1. «Особливості іменника казок російських письменників першої половини ХІХ століття» розглянуто відображення народнопоетичних традицій в антропонімній системі, починаючи з казок В. А. Жуковського та О. С. Пушкіна.

У їхній творчості простежуються деякі спільні закономірності іменування персонажів у літературній казці. У випадку запозичення сюжету обидва поети наділяють героїв іменами, якщо навіть вони відсутні в народній казці (наприклад, у В. А. Жуковського - Матвей, а в О. С. Пушкіна - Елисей і Дадон), а також використовують «готові» імена героїв народних казкових творів (Салтан - у Пушкіна, Иван-царевич, Марья-царевна, Петр-царевич - у Жуковського).

Особливістю літературних казок О. С. Пушкіна є синтез в одній казці сюжетів різних джерел і різних імен: у «Сказке о царе Салтане...» Салтан і Гвидон - з народної казки про Бову Королевича, Лебедь і Бабариха - з давньоросійських віршів Кірші Данилова.

Але, незважаючи на орієнтацію літературних казок на народнопоетичні традиції, саме О. С. Пушкін заклав основи літературної казки, які згодом оформилися в певні літературно-казкові традиції.

Казкарі початку ХІХ ст. спиралися на традиції фольклору, а також на твори своїх попередників, тому вони часто зберігали ті назви, які зустрічалися в оригіналі. Наприклад: Горох, Снегурочка, Иван (у В. І. Даля), Иванушка, Данило, Гаврило (у П. П. Єршова), Бова Королевич (у В. Ф. Одоєвського) тощо. Письменники цього періоду часто створювали індивідуально-авторські імена на зразок «казкових»: Велесил (в О. М. Сомова), Уседом (у К. Д. Ушинського), зверталися до реального іменника, характерного для часу написання казок або відображеного в них, наприклад: Харитон, Кононовна (у В. І. Даля), Алеша (в А. Погорельського), Артем Ермолаевич, Акулина Тимофеевна (в О. М. Сомова), Иван Севастьянов сын Благосердов, Иван Богданович Отношенье (у В. Ф. Одоєвського), Емельян Герасимович (в О. Ф. Вельтмана) та ін.

Для кожного письменника характерні різні способи і прийоми іменування персонажів, які підкреслюють його індивідуальний стиль. О. М. Сомов у своїх казках, заснованих на українському фольклорі, подав і відповідні ВІ (Горпинка, Фенна, Панчоха, Катруся, Одарка Швойда, Петр Дзюбенко та ін.).

В. Ф. Одоєвський використовував «промовисті» прізвища з їх контекстним поясненням або обігруванням (персонаж із прізвищем Благосердов, «превзошел отца в усердии», а радник Иван Богданович Отношенье «подписывал отношения») і перейменування героїв (Цвеерлей-Джон-Луи на Савелий Жалуев).

В. І. Даль у казкових текстах цілими гніздами наводив прислів'я і приказки, що перегукувалися змістом з характеристикою персонажа або включали аналогічний антропонімний компонент. Він уперше ввів у казки ПІ, які співвідносилися з ПВ - прислів'ями.

Літературна казка першої половини ХІХ ст. перебувала ще в стадії становлення жанру, тому в ній письменники експериментували і створювали найрізноманітніші прийоми використання ВІ: від збереження імен першоджерела до введення власне-авторських найменувань. Це зумовило синтез онімів і різні форми сполучення традиційних казкових імен та індивідуально-авторських у межах однієї казки.

У підрозділі 3.2. «Власні імена в російській літературній казці другої половини ХІХ століття» було досліджено іменування персонажів у творчості М. О. Некрасова, Л. М. Толстого, М. Є. Салтикова-Щедріна, М. С. Лєскова, В. М. Гаршина.

Традиційним для всієї історії існування літературної казки є використання складу і структури найменувань героїв народних казок: одночленних (Булат у М. О. Некрасова; Горох, Дурак, Иванушка у М. Є. Салтикова-Щедріна, Василий у В. М. Гаршина) і двочленних у вигляді імені з прикладкою (Иван-дурак, Семен-воин у Л. М. Толстого).

Творчо перероблюючи билинні сюжети, Л. М. Толстой вводив у казки і відповідні імена (Свет Вольга-сударь, Микула-свет, Сухман Одихмантьевич та ін.).

М. Є. Салтиков-Щедрін для посилення сатиричного змісту казок створював назви з «прозорою» семантикою (Куролес Проказников), підносив до рангу ВІ імена загальні (Прокурор), а також обігрував «промовисті» імена (Прокурор Куролесыч).

Для творчості М. С. Лєскова характерним є контекстуальне пояснення семантики імен, яке найбільш наочно простежується в казці «Час воли божией»: «…был премудрый король по имени Доброхот. Величали его так за то, что он не любил воевать, а всем людям добра хотел. … Один, тот, что постарше всех,…стал давно на дубу на макушечке,…этот называется старик Дубовик».

У віршованих казках імена часто підпорядковуються ритму і римі (наприклад, у «Сказке о мертвой царевне» М. О. Некрасова: «Где во время сказки сей / Государь был Елисей»; «Вдруг сегодня встречу нам / Здесь попался царь Варлам»). У «Сказке о царевне Ясносвете» Некрасов використовував ПІ, співвідносні з ПТ, - пушкінською «Сказкой о мертвой царевне» (государь Елисей у Некрасова і королевич Елисей у Пушкіна), а також уводив імена позасюжетних персонажів, які виступають у функції непрямої характеристики, порівняння: «мила как юная Зимцерла», «силен, словно царь Самсон, королевич Спиридон».

Для літературної казки другої половини ХІХ ст. органічною є взаємодія фольклорних (билина, казка, легенда, прислів'я) і літературних жанрів (повість, новела, оповідання), що й визначило синтез імен в антропонімному просторі казки.

У підрозділі 3.3. «Антропонімікон казок на межі ХІХ-ХХ століть» розглянуто іменування персонажів в казках Д. Н. Маміна-Сибіряка, О. М. Ремізова, О. М. Толстого, О. М. Горького, М. Д. Телешова, Є. І. Замятіна, І. О. Буніна.

Письменники цього періоду так само, як і попереднього, використовували «готові», типово «казкові» найменування (Горох, Аленушка у Д. Н. Маміна-Сибіряка; Иван-царевич у О. М. Толстого; Емеля-дурачок у І. О. Буніна), створювали авторські найменування на зразок «казкових» (Орлик, Красик у Д. Н. Маміна-Сибіряка; Коща-ведьма в О. М. Ремізова), вводили імена з реального іменника (Агафья, Аверьян, Федор Иваныч у О. М. Ремізова; Борька, Нина Петровна в О. М. Горького; Роман Яковлич Носик у Є. І. Замятіна).

Відмітна особливість казкових творів письменників на межі ХІХ-ХХ століть - запозичення сюжетів та імен не тільки з російської, але й зарубіжної літератури. Казка «Золотой ключик, или Приключения Буратино» О. М. Толстого є переробкою «Приключений Пиноккио» італійського письменника ХІХ ст. Карло Коллоди, в якій збережено основні персонажі з оригінальними ВІ: папа Карло, столяр Джузеппе, Карабас Барабас.

Іменник літературної казки конкретного письменника несе на собі відбиток авторської індивідуальності. О. М. Горький використовував ономастичну гру, що базується на об'єднанні несумісних компонентів найменування («истинно русский человек Хам фон Жужелица, мексиканский румын» в тексті «Сказки»). Усі компоненти структури цього найменування належать до різних національних культур (фон - німецької, Хам - єврейської, Жужелица - російської), а поєднання їх у єдине ціле створює неповторний сатирико-гумористичний колорит цього ВІ. Більш глибокий семантичний аналіз зовні несумісних компонентів дозволяє визначити їх певну семантичну подібність: наявність семи «чорний» в компонентах найменування «Хам» та «Жужелица» і характеристики «смаглявий» у зовнішньому вигляді (кольорі обличчя) румунів і мексиканців. Сатиричний характер має і безпосереднє поєднання компонентів «Хам» і «фон», у якому на перше місце виступає значення загального імені «хам». Таким чином, поєднання дуже далеких, на перший погляд, компонентів насправді цілком обґрунтовано і підпорядковано завданню створення сатиричного образу.

Імена з яскравою внутрішньою формою є однією з характерних особливостей мови М. Д. Телешова. Письменник використовує семантизацию ВІ, що полягає у введенні в текст однокореневих з іменуванням героя слів: «Из радужного шатра выходит Переяслав. … И царь Косарь был доволен зятем, но все же не мог примириться с мыслью, что тот у него «переял славу» самого умного человека на свете» («Зоренька»).

Казки О. М. Ремізова і Д. Н. Маміна-Сибіряка відзначаються використанням імен наскрізних героїв: Алалей і Лейла в збірнику «К Морю-Океану» Ремізова й Аленушка в збірнику Маміна-Сибіряка «Аленушкины сказки».

Для казок І. О. Буніна характерним є поєднання жанрів (казки й оповідання), що впливало й на антропонімікон, у них окремо виділяється фігура оповідача, який не бере участі в самій чарівно-казковій дії: Яков Демидыч («Сказки»), Никифор («Сказка»).

Літературна казка на межі століть - інтересний, багатий на творчі знахідки, у тому числі й ономастичні, період в історії розвитку авторської казки як виду.

Підрозділ 3.4. «Традиції й новаторство вживання ВІ у казках ХХ століття». Авторські казки ХХ ст. - це відображення і взаємозв'язок народного з літературним, у їхній основі лежать різні сюжети російської і зарубіжної літератури і відповідно - найрізноманітніші найменування (вигадані, казкові, реальні й авторські), які читач часто сприймає як типово казкові. Оніми репрезентуються у вигляді традиційно «казкових», що беруть свій початок як з фольклору: Елена Премудрая, Настасья-царевна (в А. П. Платонова), Егорушка, Василиса (в Є. Л. Шварца), Иванушка-дурачок, Плетухан Плетуханович (в І. С. Соколова-Микитова), так і з літературних казок: Золушка, Кай, Герда, Красная Шапочка (в Є. Л. Шварца).

Окрім збереження традиційних «казкових» найменувань, у літературні казки ХХ століття вводиться типовий народно-розмовний іменник: Иванко, Данила (у Шергіна), Ванюша, Микита, Федоса (у Соколова-Микитова), Сережа, Миша, Шура, Вася, Маруся (у Шварца), Настасья, Дуняша (у Платонова), Кузя, Филька, Таня, Даша (у Паустовського) та ін.

Казкові твори цього періоду відзначаються широким діапазоном авторських прийомів іменування героїв. Для одних письменників характерна однорідність у використанні ономастичних прийомів, для інших - багатоманітність навіть у межах однієї казки.

Б. В. Шергін у казці «Ванька Доброй» використовує прийом антономазії для опосередкованої характеристики зовнішності героїні Улянки. ПІ Квазимодо співвідносить авторський текст з ПТ - романом В. Гюго «Собор Паризької богоматері».

Казки С. Г. Пісахова написані у вигляді споминів з життя головного героя Сени Малины, який одночасно є й оповідачем. Доказом літературності цих творів є реальний прототип - казкар Семен Михайлович Кривоногов, на прізвисько Малина. У казках Малина є учасником різних історичних подій, які відбуваються то за часів Мамая, то за часів Наполеона, що вказує на недостовірність дій, на казку. Письменник також використовував у казках прізвиська (Сиволдай, Пуля, Рукавичка, Гулена, Торопыга), семантика яких розкривається в контексті.

У казці Ю. Олеші «Три Толстяка» представлені різноманітні ономастичні прийоми: створення «промовистих» прізвищ (учитель танців Раздватрис), власне авторських імен, значення яких пояснюється в тексті (Тутти - значить «Розлучений», Суок - «Все життя»), використання гри слів (капітан Цереп < від «череп», силач Лапитуп < від «лапа (нога)» + «тупать»). У прозовий текст казки письменник включає віршові вставки з іменами персонажів: «Как из камня сделать пар, / Знает доктор наш Гаспар»; «Как три пшеничные мешка, / Три развалились Толстяка!».

Казки Є. Л. Шварца вирізняє поєднання народної чарівної і зарубіжної романтичної казки, а також використання принципів побудови інтелектуальної драми, що створює жанровий та ономастичний синтез. Шварц уводить імена з актуалізованою семантикою (Мушка - дочка мисливця, Мишень - син учня мисливця), моделює звуконаслідувальні найменування (Ивамур Мурмураевич), уживає бінарну опозицію з антонімічними субстантивованими прикметниками (Старший - Младший). Власні імена історичних осіб письменник використовує для іменування героїв (Александр Суворов, Иван Иванович Грозный) та позасюжетних персонажів казок (Эдисон Томас Альва, Ганс-Христиан Андерсен та ін.), співвідносячи ПІ з ПС.

Казки ХХ століття акумулюють у собі традиції народної казки і досягнення попередньої літератури, у тому числі й ономастичні, але в кожного письменника своє бачення, своє «прочитання» цих традицій, тому й різне їх використання в авторських текстах.

У підрозділі 3.5. «Особливості функціонування ВІ в російській літературній казці кінця ХХ - початку ХХІ ст.» розглядаються найменування персонажів у збірнику «Настоящие сказки» Л. С. Петрушевської - одного з яскравих представників сучасної російської літератури.

У казковому іменнику письменниці переплелося традиційне з новаторським і сформувався власний антропонімний простір. Традиційним у її казках є введення типово «казкових» найменувань (Елена Прекрасная) і використання загальних назв у ролі власних (Злодей, Первый, Малина).

Своєрідним авторським рішення можна вважати скорочення імен до початкової букви (Н., В. И.), поєднання повного імені з великою буквою прикладки (Елена П.). Петрушевська активно використовує ономастичну гру, засновану на контамінації частин загальних назв, зведених у ранг власних, або частин власних імен (фея Бродбутер < від «бутерброд», Марилена < від імен Мария і Лена).

Функції імен у казках Л. С. Петрушевської збігаються з функціями в народних, однак найбільш значущою є алюзивна. Письменниця звертається до використання ПІ, співвідносних як з ПС, так і з ПТ: уводить імена історичних осіб і літературних героїв як найменування дійових осіб авторських казок (Вольфганг Амадей, королева Лир), імена відомих композиторів і письменників для найменування позасюжетних персонажів (Штраус, Шварц). У цьому виявляється своєрідне використання ВІ, у цілому характерне для постмодернізму, який суттєво вплинув на казки Л. С. Петрушевської.

«Настоящие сказки» Л. С. Петрушевської ще раз доводять, що жанр казки в російській літературі не зжив себе, він перевтілюється в інші форми, «підлаштовується» під певну епоху, конкретний літературний напрям, що виявляється і в «казковому» іменнику, який відображає реальну дійсність кінця ХХ - початку ХХІ століття.

У Висновках узагальнено результати роботи.

Проведене дослідження дозволяє вважати найменування персонажа елементом, що входить в образну систему казкового твору як особлива лексико-семантична і функціонально-стилістична категорія, яка формується в результаті творчої зміни семантичних властивостей і функціонально-стилістичних характеристик лексичної одиниці, що виступає як номінація дійової особи.

Аналіз найменувань персонажів російських народних і літературних казок свідчить про таке:

1. Народні казки є джерелом національних форм літератури, арсеналом створюваних образів і художніх засобів (у тому числі ономастичних) для літературних текстів.

2. Базою для антропонімікону казкових творів слугує реальний іменник.

3. Наявність специфічних рис у системі іменування персонажів казок сприяла виділенню «казкової» антропонімії як ознаки жанру казки.

Своєрідність «казкової» антропонімії виявляється:

1) у найменуванні персонажів типу Иванушка-дурачок, Федот-стрелец, сестрица Аленушка і т. п. як свого роду універсалії народного і літературного казкового твору;

2) у типово казковій структурі іменування персонажів у вигляді імені з прикладкою й атрибутивних словосполучень.

4. Розгляд найменувань персонажів у народних казках дає можливість простежити і реконструювати склад імен, якими користувалися росіяни в минулому, і служить уточненню особливостей розвитку російської антропонімної системи.

У російських народних казках: 1) основу іменника становлять найбільш розповсюджені церковно-християнські ВІ в адаптованих народно-розмовних формах і некалендарні ВІ; 2) представлено стабільний склад власних імен; 3) багатоманітність апелятивних основ і компонентів, які ускладнюють найменування персонажів, дозволила розподілити їх за 14 ЛСГ; 4) структура найменувань героїв повторює структуру реальної антропонімії ХІV-ХVІІІ століть; 5) варіанти наявні лише на рівні календарних власних імен, а різноманітні форми характерні для всіх типів імен й утворені за допомогою різних суфіксів суб'єктивної оцінки.

5. Система іменування персонажів літературних казок будується на основі синтезу різних антропонімних елементів народної казки і попередньої літературної традиції.

Найменування літературних казкових персонажів репрезентовані реальним антропоніміконом, запозичуються з близького оточення авторів або ж вигадуються ними і є здобутками самих письменників, їхнім художнім вимислом, грою уяви.

6. Антропонімна система літературної казки збагачується за рахунок ускладнення смислових зв'язків між онімними й апелятивними компонентами, свідомого порушення авторами сталих, загальноприйнятих норм і правил найменування персонажів.

До прийомів створення і використання найменувань дійових осіб у літературній казці належать: 1) синтез імен (фольклорних, авторських, власне казкових) у казках всіх досліджуваних письменників; 2) ономастична гра (створення ВІ з «прозорою» семантикою, на основі співзвучності і співвідношенні імен і загальних компонентів, зведення загальних назв у ранг власних, контекстне обігрування ВІ з яскравою внутрішньою формою, антономазія і т. п.); 3) підпорядкування онімів ритму і римі у віршованих казках і в поетичних вставках прозових казок; 4) уведення наскрізних ВІ персонажів; 5) включення іменувань персонажів-оповідачів, автобіографічного імені, імені прототипу; 6) скорочення ВІ до великої літери і т. д.

7. У народних і літературних казках іменування персонажів виконують різні функції (номінативну, соціальної легалізації, фатичну, експресивну, алюзивну), однак функцію соціальної легалізації письменники використовують більш «універсально»: розширюється діапазон власних імен при поширювачах царь, король, князь, а також сам перелік «соціальних» поширювачів.

8. Для російської казки характерна інтертекстуальність у всій різноманітності її форм. Використання прецедентних феноменів у народній творчості не є свідомим - це невеликі вкраплення, наприклад, перегук пісенної і билинної творчості з казковою, введення найменувань героїв лубочних видань та ін. У тексти літературних казок автори включають їх цілеспрямовано й індивідуально, створюючи додаткові смисли найменувань персонажів.

9. У літературних казках ПІ репрезентовані в рамках алюзивної функції і відсилають читача до ПТ (у М. О. Некрасова, О. М. Толстого, Б. В. Шергіна, Є. Л. Шварца, Л. С. Петрушевської та ін.), до ПС (у В. Ф. Одоєвського, М. О. Некрасова, О. М. Горького, Є. І. Замятіна, С. Г. Пісахова, Ю. К. Олеші, Є. Л. Шварца, Л. С. Петрушевської), а також до ПВ у вигляді прислів'їв і приказок (у В. І. Даля і М. С. Лєскова).

10. Народні казки є основою, базисом для літературних, авторських, що являють собою розширену, ускладнену художню систему із збереженням фольклоризму.

Антропонімна система літературних казок вбирає фольклорні й літературні традиції найменування, які відображають реальний антропонімікон, і демонструє еволюційний характер розвитку від народної казки до літературної, а також еволюцію самої літературної казки.

Ім'я казкового персонажа є сполучною ланкою, провідником між задумом народного автора і письменника, втіленою ідеєю твору, вимислом і реальністю, історичним минулим і сучасною дійсністю.

11. Еволюційний підхід до опису казкової антропонімії відкриває перспективи дослідження всього казкового ономастичного простору, в тому числі й заголовкового комплексу, з більш детальним аналізом за жанрами і періодами розвитку літературної казки.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Апоненко И. Н. Отражение народнопоэтических традиций в сказках А. С. Пушкина и В. А. Жуковского (на материале антропонимов) / И. Н. Апоненко // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Мовознавство».-Дніпропетровськ : ДНУ, 2003. - Вип. 8. - С.15-21.

Апоненко И. Н. Собственные имена в сказках Людмилы Петрушевской (традиции и новаторство) / И. Н. Апоненко // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Мовознавство». - Дніпропетровськ : ДНУ, 2003. - Вип. 9. - С.20-28.

Апоненко И. Н. Функционирование антропонимов в жанре сказки (от народной к литературной) / И. Н. Апоненко // Від бароко до постмодернізму : зб. наук. праць. - Дніпропетровськ, 2003. - Вип. 6. - С. 30-36.

Апоненко И. Н. Собственные имена в жанре русской литературной сказки второй половины ХIХ в. / И. Н. Апоненко // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Мовознавство». - Дніпропетровськ : ДНУ, 2004. - Вип. 10. - № 3. - С. 25-34.

Апоненко И. Н. Собственные имена как форма проявления интертекстуальности в сказках Людмилы Петрушевской / И. Н. Апоненко // Від бароко до постмодернізму : зб. наук. праць. - Дніпропетровськ, 2004. - Вип. 7. - С. 304-308.

Апоненко И. Н. Собственное имя как показатель сказочности (на материале литературных сказок конца ХIХ - ХХ вв.) / И. Н. Апоненко // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Мовознавство». - Дніпропетровськ : ДНУ, 2005. - Вип. 11. - Т. 1. - № 2/1. - С. 18-25.

Апоненко И. Н. Заглавия сказочных произведений и их типы / И. Н. Апоненко // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Мовознавство». - Дніпропетровськ : ДНУ, 2006. - Вип. 12. - № 4. - С. 3-10.

Апоненко И. Н. Онимия как признак жанра сказки / И. Н. Апоненко // Восточноукраинский лингвистический сборник : сб. науч. трудов / [отв. ред. Е. С. Отин]. - Донецк, 2007. - Вып.11. - С. 7-20.

Апоненко И. Н. Антропонимикон сказок А. С. Пушкина / И. Н. Апоненко // «Благословенны первые шаги…» : сб. раб. молодых исследователей / [под ред. проф. С. Г. Шулежковой]. - Магнитогорск, 2005. - Вып. 6. - С. 101-109.

Апоненко И. Н. Собственные имена в аспекте интертекстуальности / И. Н. Апоненко // Матеріали наукової конференції за підсумками науково-дослідної роботи професорсько-викладацького складу філологічного факультету ДНУ за 2003 р. - Дніпропетровськ, 2003. - С. 37.

Апоненко И. Н.Лексико-стилистические инновации в русской литературной сказке ХХ в. (на материале собственных имен) / И. Н. Апоненко // Лексико-грамматические инновации в современных славянских языках : материалы II Междунар. науч. конф., 14-15 апреля 2005 г. / [сост. Т. С. Пристайко] - Днепропетровск : Пороги, 2005. - С. 12-14.

Апоненко И. Н. Типы заглавий сказочных произведений / И. Н. Апоненко // Філологічні науки : матеріали підсумкової наук. конф. викладачів ДНУ. - Дніпропетровськ, 2006. - С. 9-12.

Апоненко И. Н. Формы проявления интертекстуальности собственных имен в русских литературных сказках ХХ века / И. Н. Апоненко // Лексико-грамматические инновации в современных восточнославянских языках : материалы III Междунар. науч. конф., 19-20 апреля 2007 г. / [сост. Т. С. Пристайко] - Днепропетровск : Пороги, 2007. - С. 191-194.

Апоненко И. Н. Русский и украинский фольклор в сказочном творчестве Ореста Сомова (на материале собственных имен) / И. Н. Апоненко // Лексико-грамматические инновации в современных славянских языках : материалы IV Междунар. науч. конф., 9-10 апреля 2009 г. / [сост. Т. С. Пристайко] - Днепропетровск, 2009. - С. 238-240.

АНОТАЦІЯ

Апоненко І. М. Еволюція власного імені в жанрі російської казки (від народної до літературної). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.02 - російська мова. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню лексико-семантичних і функціонально-стилістичних особливостей найменувань персонажів у російських народних і літературних казках ХІХ-ХХ ст.

На основі специфічних рис у системі іменування персонажів виділено в окрему галузь ономастики “казкову” антропонімію, яка об'єднує фольклорні й літературні традиції найменування дійових осіб.

Представлено комплексне дослідження найменувань персонажів російських народних казок, до якого входить аналіз семантики, структури, форм та варіантів імен, їх функцій та засобів уведення в казковий контекст.

Проаналізовано антропонімікон російської літературної казки ХIХ і ХХ ст. з точки зору фольклорних та літературних традицій і виділено авторські прийоми створення та використання найменувань дійових осіб.

Виявлено особливості використання прецедентних імен у казкових творах відповідно до інших прецедентних феноменів.

Встановлено еволюційний характер розвитку власного імені в жанрі російської казки від народної до літературної та в межах самої літературної казки.

Ключові слова: власне ім'я, найменування персонажа, «казкова» антропонімія, ономастична гра, семантика, структура, функції імен, прецедентне ім'я, казка, жанр.

АННОТАЦИЯ

Апоненко И. Н. Эволюция собственного имени в жанре русской сказки (от народной к литературной). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02 - русский язык. - Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. - Днепропетровск, 2010.

Диссертация посвящена исследованию лексико-семантических и функционально-стилистических особенностей наименований персонажей в русских народных и литературных сказках ХІХ-ХХ вв.

Материалом исследования послужили 530 волшебных и бытовых народных сказок из сборника А. Н. Афанасьева «Русские народные сказки» (в 3-х тт.) и 300 литературных сказок писателей ХIХ-ХХ вв., в которых выявлено 118 наименований персонажей народных сказок и около 300 их контекстуальных разновидностей, а также 388 наименований литературных героев и около 900 их различных вариантов.

В работе проанализированы общие и отличительные черты формирования и использования онимов в произведениях устного народного творчества, на основе сопоставительного анализа антропонимного пространства различных жанров фольклора (былин, пословиц, поговорок, загадок и песен) выделена в отдельную область ономастики «сказочная» онимия (эже - антропонимия).