Жанр фентезі в українській прозі кінця ХХ – початку ХХІ століття

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Жанр фентезі в українській прозі кінця ХХ - початку ХХІ століття

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

фентезі жанр український література

Актуальність дослідження. Сучасний рівень розвитку суспільства відзначається значним впливом цивілізаційно-культурної переорієнтації. Культурна відкритість української літератури дозволяє говорити про значно ширший контекст творчості, ніж існував досі. Розвиток європейського суспільства і його вплив на всі сфери життя, а саме на літературу, стає важливою ознакою сучасного літературного процесу. Сьогодні з'являється велика кількість фантастичних творів, які викликають інтерес читачів, критиків і літературознавців самобутністю форми й гуманістичною направленістю змісту.

Актуальність теми обумовлена відсутністю у вітчизняному літературознавстві цілісного ґрунтовного аналізу жанру фентезі в українській прозі кінця ХХ - початку ХХІ століття. Різні погляди на літературу фентезі висвітлено в працях М. Бережної, О. Колесник, Н. Криницької, Н. Мельник, М. Назаренка, С. Олійник, Н. Ситник, О. Стужук. Важливість дослідження визначається, щонайперше, значущістю самого матеріалу, який органічно стикається з найбільш гострими й жагучими загальноцивілізаційними проблемами на рубежі століть. Помітно розширилась сфера художньої комунікації, що було спричинено індустріалізацією, науково-технічним прогресом, масовим виробництвом, постійним вдосконаленням засобів масової комунікації. Це, у свою чергу, не могло не позначитись на художній і естетичній культурі, оскільки саме жанр фентезі надає можливість уніфікувати давно відомі формули й колізії внутрішнього світу людини, втілювати ідеали за вимогами суспільства. Українське фентезі як літературний експеримент не має аналогів і заслуговує на всебічне дослідження, адже українська література на сучасному етапі перебуває в пошуку самоідентичності.

У сучасному літературознавстві відсутні ґрунтовні дослідження, які мають на меті вивести жанр фентезі на рівень узагальнення, розглядати об'єкт з точки зору його взаємодії з реаліями буття через занурення в загальнокультурний контекст. Одним з найважливіших моментів дослідження фентезі є його присутність у культурному контексті ХХ - початку ХХІ століття, тому необхідно реалізовувати літературознавчий аналіз з елементами культурології, брати до уваги культурну атмосферу часу, пояснювати закономірності появи цього явища на сучасному етапі історії, зіставляти конкретний літературний твір і загальнокультурний контекст епохи. Жанр фентезі є невід'ємною частиною сучасної літератури, оскільки має можливість у повній мірі відобразити атмосферу часу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до загального плану наукових робіт кафедри української літератури та методики її викладання Державного закладу “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” (“Актуальні проблеми літературознавства”) й державної теми навчального закладу (“Національна культура у філологічних дискурсах різних типів”), номер державної реєстрації 0101U001371. Тему наукового дослідження затверджено на засіданні вченої ради Державного закладу “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” (протокол № 10 від 22. 04. 2008) та узгоджено на засіданні Бюро наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка від 5 червня 2008 року (протокол № 3 від 05. 06. 2008).

Мета дослідження полягає в необхідності дослідити зародження, еволюцію, художні особливості й жанрові модифікації фентезі в українській прозі кінця ХХ - початку ХХІ століття. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1. на основі аналізу літературознавчих і філософських праць визначити ознаки фентезі як жанру та з'ясувати специфіку його розвитку і трансформації в українській прозі;

2. простежити вплив західноєвропейських філософських течій на формування творчої манери українських письменників;

3. виявити психологічну й стильову домінанти художньої системи Г. Штоня і Г. Пагутяк на основі світоглядних принципів прозаїків;

4. проаналізувати зміст текстів і реконструкції онтологічної моделі, яка постає у творах письменників;

5. узагальнити спостереження над особливостями специфічного змісту, системою кодів фентезійного світосприймання письменників-фантастів.

Об'єктом дослідницької уваги є твори Г. Штоня “Рай”, “Суд”, “Містраль”, “Форум вічноживих” і Г. Пагутяк “Записки Білого Пташка”, “Слуга з Добромиля”, “Королівство”, “Писар Східних Воріт Притулку”, “Смітник Господа нашого” та інші, які ідентифікують фентезі в українській прозі.

Предметом дослідження виступає жанр фентезі, який виник у процесі засвоєння українськими прозаїками світового літературного досвіду, особливості його втілення та функціонування в українській прозі кінця ХХ - початку ХХІ століття.

Методологічну та теоретичну основу дисертації складають фундаментальні положення класичної й сучасної гуманітарної науки про природу міфотворчості, закономірності існування художніх світів.

У роботі використовувалися такі методи, як історико-генетичний, герменевтичний, типологічний, філологічний і системний, що зумовлено зазначеними в роботі завданнями. Герменевтичний (детально-текстовий) і типологічний методи застосовані при аналізі фантастичних мотивів і стильових особливостей. Історико-генетичний метод дослідження надав можливість виявити історичні умови виникнення й розвитку фентезі, загальні закономірності й історичну специфіку його реалізації в українській літературі. При дослідженні основних жанрово-стильових особливостей прози Г. Штоня й Г. Пагутяк використовувався філологічний метод. За допомогою системного методу дослідження, сутність якого полягає в розгляді об'єктів як систем, проза письменників розглядається як окремі фантастичні системи. Також застосовано метод рецептивної естетики, тобто розкрито власне бачення тексту дослідником.

Для вивчення структурних особливостей фантастичних образів використовуються роботи літературознавців - Т. Бовсунівської, М. Жулинського, Н. Зборовської, О. Ковтун, М. Назаренка, А. Нямцу, В. Пантіна, Я. Поліщука, Ц. Тодорова, К. Фрумкіна й інших. Основні закономірності міфотворчості письменників розкриваються за допомогою філософських досліджень А. Берґсона, М. Гайдеґґера, Е. Гуссерля, Ж. Дельоза, С. Кіркеґора, Х. Ортеги-і-Гассета, Ж. Рюс, О. Шпенглера, К.-Ґ. Юнґа та інших.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що здійснено першу спробу аналізу фентезі не лише в межах одного тексту, а й мистецької системи з урахуванням досягнень світової літератури; розкрито атрибутивні характеристики жанру фентезі в прозописьмі Г. Штоня й Г. Пагутяк, твори яких близькі до тих проблем, які цікавлять західноєвропейських митців, бо наша мова, наші стилі, наш інтелект, наша літературна свідомість доросли до того, щоб діалогізувати зі світовими здобутками і не лише на учнівському, а й на високому художньому рівні.

Теоретичною цінністю роботи є внесок у розв'язання проблеми теорії жанру фентезі в українській літературі й особливостей його функціонування, а також демонстрація інтерпретації прози сучасних письменників-фантастів з урахуванням здобутків світової літератури й художнього діалогу з нею з позицій історичного, культурно-мистецького, соціального розвитку українського народу.

Практична цінність роботи зумовлюється можливістю використання основних положень і результатів дослідження під час викладання курсу лекцій, спецкурсів і семінарів з історії та теорії української літератури, при укладанні навчальних посібників, а також у подальшому вивченні творчості сучасних письменників-фантастів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладено в доповідях і виступах на двох міжнародних наукових конференціях “Місто - як - текст: літературні проекції” (Інститут філології Бердянського державного педагогічного університету, 2009 р.) та “Розвиток наукових досліджень 2009” (Полтавський державний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка, 2009 р.).

Публікації. Ідеї та результати дисертаційного дослідження представлено в чотирьох публікаціях у фахових виданнях (“Трансформація жанру фентезі в прозі Г. Пагутяк (на прикладі повісті “Записки Білого Пташка”), “Ствердження філософських концепцій ХХ століття за допомогою фентезійних прийомів у повісті Григорія Штоня “Містраль”, “Специфіка жанрових модифікацій фентезі у творчості Григорія Штоня”, “Онтологічно-біблійний аспект фантастичної реальності в романі Григорія Штоня “Рай”) та двох додаткових публікаціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаних джерел (192 позиції). Обсяг дисертації - 179 сторінок (із них 161 сторінка основного тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, з'ясовано предмет і матеріал дослідження, визначено мету й зумовлені нею завдання, методологічно-теоретичну базу дослідження, розкрито наукову новизну роботи, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Жанр фентезі як багатоаспектне явище сучасного літературного процесу” розглядається література фентезі як мистецьке явище, що репрезентує себе в епоху глобалізації, а отже інтернаціональний характер культурної парадигми цього феномену не заперечує його національної різнотипності. Акцентовано, що необхідно розмежовувати українське фентезі та фентезі в Україні. Так, серед письменників, які працюють у цьому жанрі, виділяються брати Авраменки, Т. Литовченко, Р. Радутний, Г. Пагутяк і Г. Штонь.

У першому підрозділі “Літературні концепції жанру фентезі кінця ХХ - початку ХХІ століття” висвітлено основні позиції теоретичних концепцій Т. Бовсунівської, О. Ковтун, А. Нямцу, В. Пантіна, Ц. Тодорова, які свідчать, що основною проблемою при дослідженні жанру фентезі є багатоаспектність його дефініції, неможливість чіткого визначення тематичних меж, а також своєрідний перехід міфологічної й онтологічної прози до фентезі. Відзначено, що в сучасному літературному просторі відсутнє однозначне визначення жанру фентезі, що спричиняє його суперечливі інтерпретації. Треба бути обережними при вживанні того чи іншого терміна відносно різних літературних жанрів, адже світові форми культури, поширюючись на українському ґрунті, не завжди повністю відповідають оригіналу. Мова йде про альтернативність форм і жанрів літератури.

Питання теорії жанру фентезі залишається одним із найважливіших у сучасному літературознавстві. Для всіх спроб визначення фентезі одним загальним поняттям є вказівка на фантазію, фантастичні уявлення й фантазми. Сучасні дослідники в основному зосереджують свою увагу на канонічному прочитанні жанру фентезі у світовій літературі, яке обмежується творами Д.Р. Р. Толкіна, К. Льюіса та Урсули Ле Гуїн. Більшість літературознавців поділяє фантастику на наукову фантастику та фентезі. Наукова фантастика зорієнтована на майбутнє, досліджуючи людину й оточуючий світ, а фентезі - на минуле, репрезентуючи внутрішній світ сучасної людини.

Жанрова теорія Ц. Тодорова, його концепція фантастичного набувають популярності в сучасному літературознавстві. Автор базує свою теорію на поетиці жанру. Джерелом фантастичної тематики може виступати колективне й індивідуальне несвідоме. Ц. Тодоров виділяє три функції надприродного: прагматичну, семантичну й синтаксичну. Критик доходить висновків, що фантастична література має ефект двозначності, примушуючи відчувати сумнів, і ставить питання щодо існування постійного протистояння реального та ірреального.

А. Нямцу значну увагу приділяє вивченню історико-літературних аспектів переосмислення традиційних сюжетів, образів і мотивів у фантастиці ХХ століття. В основу своєї концепції він ставить онтологічний елемент, а серед функцій виділяє дві основні групи. Перша група складається з онтологічної, футурологічної, гносеологічної, прогностичної, аксіологічної, поведінкової й моделюючої. Друга група - це регуляторно-символічна, гносеологічно-виховна, розважальна, комерційна функції. Щодо питання визначення й диференціації фантастичної літератури, то дослідник пропонує вести мову про фантастику як “літературний прийом”. Констатується, що велику групу на сьогодні складають фантастичні твори, які розробляють різні аспекти легендарно-міфологічної традиції в усіх її різноманітних формально-змістових проявах. Сучасні письменники активно трансформують загальновідомі сюжети, образи й теми, і саме легендарно-міфологічні мотиви стають основою для фантастичних інтерпретацій.

Акцентовано, що Т. Бовсунівська спирається на класифікацію фентезі американського письменника Лестера дель Рея, який вважає цей жанр першоосновою фантастики. Останній називає п'ять категорій цього жанру: епічне фентезі, героїчне, розповіді жахів, химерні історії як різновид гумористичного фентезі, і остання категорія - “фантастична чудасія”, тобто твори, в яких відсутній чистий елемент фентезі, проте присутнє щось фантастичне, але автор не залучає магію або надприродне. Також окремо можна виділити філософське фентезі, яке близьке до традицій літературної казки-притчі.

Проаналізовано концепцію фантастичного О. Ковтун, яка розділяє загальний термін “фантастика” на два типи фантастичних оповідей: наукову фантастику й фентезі. Дослідниця пропонує виокремлювати чотири великі групи творів у жанрі фентезі: містично-філософське, метафоричне, “жахливе” або “чорне” фентезі й “героїчне” або “фентезі вогню та меча”. О. Ковтун тлумачить фантастику як особливу субкультуру в рамках глобалізації сучасного суспільства, а термін “фентезі” використовує за відсутності адекватних вітчизняних визначень подібної літератури, розуміючи при цьому “літературу, у просторі якої виникає ефект дивовижного”.

У своїх працях К. Фрумкін зазначає, що фантастиці притаманна історико-культурна релятивність. Доведено, що уявлення про фантастичне досить мінливе, а кожен проміжок часу додає нові елементи до його змісту. Цілком закономірно, що окрема епоха та окрема культура пропонує власні критерії фантастичного, які можуть не співпадати з попередніми уявленнями про фантастичні твори. Дослідник вводить два типи фантастики - умовну й безумовну. Зазначено, що саме фантастичні мотиви стають яскравим прикладом репрезентації окремих методологій мислення, деяких тенденцій розвитку цивілізації та типових психологічних моделей.

Установлено, що трансформація жанрів та особливості їх репрезентації в українській літературі спричинили своєрідну дифузію найбільш розвинутих форм. Складність полягає у визначенні належності творів до фантастичної літератури. Все залежить від розуміння, власне, фантастичної літератури та її жанрів, що створює теоретичну базу для подальшого розгляду окремих творів сучасної літератури.

У другому підрозділі “Інтерпретація філософських учень ХХ століття в літературі фентезі” акцентується, що герої фентезі виступають квінтесенцією постулатів філософів минулого століття. На основі аналізу філософських праць О. Шпенглера, Е. Гуссерля,

М. Гайдеґґера визначено, що внутрішній світ людини, а саме її почуття, моральні орієнтири й світогляд, які не можуть існувати поза духовним життям суспільства, стають предметом дослідження літератури фентезі, де головним фактом є обґрунтування не просто “мікрокосмосу”, а й “макрокосмосу”, життя Природи як Всесвіту.

Твори в жанрі фентезі все частіше репрезентують філософію екзистенціалізму, де визначальним у житті кожного вважається усвідомлення внутрішньовільною людиною своєї сутності. Індивід є творцем власної долі й завдяки волі формує свою сутність, а також приречений на самовдосконалення, адже відповідальний за себе й за своє існування.

Використовуючи такі ознаки екзистенціалізму, як страх, самотність, відчай, екзистенційний психоаналіз вивчає внутрішній стан людини. Література фентезі також актуалізує подібні поняття, беручи до уваги й внутрішній стан людини, і її зовнішнє оточення, що має безпосередній вплив на її формування. Так, спираючись на філософські праці ХХ століття, визначається, що кожна культура й епос актуалізують певний світогляд. Ми поділяємо шпенглерівську концепцію культури, де остання виступає потужною творчою силою душі, яка зростає, що виражається у народженні міфів, розквіті нового мистецтва.

У третьому підрозділі “Характерні риси жанру фентезі” відзначається, що література фентезі має особливі атрибутивні характеристики, які відрізняють її від інших жанрів фантастики. Доведено, що фентезі - це жанровий різновид сучасної фантастики, який останнім часом вирізняється багатством розгалужень і напрямів. У кожній окремій літературі світу цей жанр реалізується по-різному, вбираючи в себе особливості світосприйняття й світовідчуття народу. Також акцентовано увагу на періоді виникнення фентезі в українській літературі. Саме до фентезі, а не фантастики українські письменники звертаються досить пізно. Наприкінці ХХ - початку ХХІ століття фентезі виділяється в окремий жанр.

Основними джерелами фентезі виступають магічне, міфологічне й утопічне мислення, де актуалізуються основні архетипи людського існування. Саме свідомість людини надає безпосередню можливість реалізувати становлення духовної рівноваги та єдності з іншими. Таким чином, цей жанр постає перед читачами як складний багатовимірний процес соціального життя з елементами міфологічного, магічного й утопічного, що конденсується в основних архетипах. Фентезі як соціальне явище дозволяє особистості реалізувати самодетермінацію й актуалізацію духовних цінностей, які неможливі без осягнення історико-культурного досвіду й включення в систему суспільних відносин.

З'ясовано такі жанрові атрибути фентезі: наявність вигаданого світу, де відбуваються події, неможливі в реальності; наявність вигаданих, чарівних істот, магії й потойбічного світу. Цей жанр є результатом процесу реміфологізації в літературі. Разом з тим письменники моделюють власну міфологічну систему. Таким чином, саме міфологізм є відмінною особливістю фентезі, який прийшов на зміну естетико-інтелектуальній грі, відкриває нові горизонти для читачів, і робить фентезі надзвичайно популярним.

У другому розділі “Жанрово-стильові особливості фентезі прози Григорія Штоня” проаналізовано романи “Рай”, “Суд”, “Форум вічноживих” та повість “Містраль”.

Створюючи національний варіант, фантастична література в Україні представлена в основному жанром фентезі, а серед масового читача - “героїчним” або “фентезі вогню та меча”. На найбільшу увагу заслуговують твори, де тісно переплітаються елементи фентезі, казки, утопії, стираються межі між фантастичним і реальним. Створюються своєрідні романи-фантасмагорії. Мова йде про характерні риси західноєвропейського фентезі та їхню трансформацію в українській літературі, де тісно взаємопроникають магічний реалізм, химерна проза й фентезі.

В Україні існує цілий пласт не лише фантастичної літератури, а й субкультури. Конгреси, премії й інтернет-форуми переповнені фантастичними творами, більшість з яких створюється російською мовою. Особливий інтерес українських письменників до фантазії та уяви необхідно пов'язувати не тільки з існуванням химерної прози у ХХ столітті, а й більш ранніми літературними зразками. Якщо джерелом західноєвропейського фентезі стала скандинавська міфологія, то первні українського фентезі сягають часів давньої літератури. Фантастичні та містичні сюжети можна знайти у творчості Петра Могили, козацьких літописах та трагікомедії Феофана Прокоповича “Володимир”. “Енеїду” І. Котляревського можна вважати прикладом героїчного фентезі, адже їй притаманні усі атрибути жанру, а саме: наявність потойбічних сил, чаклунство, мандри різними світами й різноманітні битви.

Зазначено, що М. Назаренко розглядає всю історію української фантастики як рух до фентезі. Дослідник пропонує вважати М. Гоголя саме тим письменником, який створив систему українського міфологічного світу, бо світ М. Гоголя породив щонайменше три напрями вітчизняної фантастики: абсурдно-гротескні твори, “химерну прозу” й фентезі. Химерна проза може відтворювати міфологічне світовідчуття не менш послідовно, ніж більшість творів у жанрі фентезі Таким чином, стає цілком зрозумілим й обґрунтованим межове існування фентезі та магічного реалізму. Якщо Д. Р. Р. Толкін й Урсула Ле Гуїн вважаються “батьками” світового фентезі, то українське фентезі завдячує своєму існуванню М. Коцюбинському й Лесі Українці.

Творчість Г. Штоня репрезентує сучасний варіант фентезі, а біблійні мотиви та філософська насиченість підтверджують високий рівень розвитку сучасної фантастичної літератури. Закономірності сюжетотворення підпорядковуються головній задачі фентезі, а саме духовному відродженню сучасної людини. Значна кількість мотивів й образів прози письменника бере початок у Біблії й античній літературі. Таким чином, творче використання автором морально-філософського потенціалу біблійних джерел є одним із способів художнього збагачення жанру фентезі.

Філософські концепції індивідуалізму, екзистенціалізму й психоаналізу дозволяють письменникові надати особливої значущості своїм героям і їхнім переживанням. Фантастичні моделі творів “Суд”, “Рай”, “Містраль” створюють атмосферу художньої умовності, де домінуючими є питання буття, віри й любові. Зазначено, що романи “Суд” і “Рай” констатують бажання автора охопити всі сфери життя завдяки біблійній складовій його творчості, акцентуючи при цьому увагу на потойбічному існуванні. Саморефлексія й саморозуміння досягаються завдяки введенню біблійних образів Ісуса, Сатани, Юди тощо. Творчість письменника знаходиться в контексті євангельських настанов, але водночас не містить ідей, які суперечать аскетичному й моральному християнському вченню. Бажання знайти універсальні першооснови в конкретній ситуації, вийти за межі темпоральних рамок заради виявлення загальнолюдського змісту досягається завдяки дихотомії між реальним й ірреальним.

Розуміючи людину як суб'єкт культури, а уяву як спосіб синтезуючої дійсності, можна говорити про фантазію як атрибут культуротворчої діяльності. Подібна антимонія знаходить свою реалізацію в повісті “Містраль”, де письменник актуалізує властиву людській екзистенції суперечність “особа-світ”, “Я-дійсне” і “Я-ідеальне”. Г. Штонь намагається виявити глибинні духовні аспекти психіки та людського існування, враховуючи релігійний досвід, де духовність виступає невід'ємною складовою. Життя прозаїк трактує як розвиток особистості, в результаті чого людина досягає найвищого блаженства в єднанні з Богом. Таким чином репрезентується атрибут філософії екзистенціалізму, що закликає до руху від світу до Бога, до самозаглиблення, до нового виміру буття. Самозаглиблення надає можливість розширити власне “Я” й відкрити нові зв'язки з іншими епохами. Для сучасної людини відчуття релігійної спустошеності, роз'єднаності з Богом є надзвичайно актуальним, тому самозаглибленість відкриває нові горизонти зв'язку з епохою, вічністю й Богом.

Роман Г. Штоня “Форум вічноживих” репрезентує інтерес до загадкового й непізнаного, що обумовлено сучасною тенденцією до ірраціонального тлумачення буття. Це не просто оповідь про незвичайне, а своєрідна філософська інакомовність, що репрезентує пошуки нових шляхів розвитку художньої літератури. Своєрідність роману полягає і в тому, що авторську концепцію необхідно розглядати як філософську доктрину. Певне коло філософських проблем, серед яких домінують філософія індивідуалізму й самості, актуалізуються в романі “Форум вічноживих”, що споріднює його за проблематикою й структурою з притчею або філософським романом. Елемент незвичайного, який проявляється в умінні героїв проживати декілька життів й існувати у різних темпоральних прошарках, виконує функцію філософської метафори, що ілюструє сучасне суспільство.

Серед представників сучасної української літератури письменника виділяє специфічне поєднання атрибутів фантастики з філософськими мотивами, що виступає результатом пошуків формули новітньої екзистенції людини. Хоча подібність нових можливостей слова в українській літературі кінця ХХ - початку ХХІ століття з надбаннями літератури фентезі класичного зразка є очевидною, домінантою українського дискурсу є надзвичайний інтелектуалізм, індивідуалізм і міфологізм.

У третьому розділі “Нові форми й засоби втілення фентезі в прозописьмі Галини Пагутяк” акцентовано увагу на тому, що творчість письменниці є яскравим прикладом трансформації фентезі в українській літературі, де представлено усі різновиди жанру на сучасному етапі їх розвитку, а саме: містично-філософське, метафоричне, “героїчне” фентезі й готична проза. Завдяки філософському плану оповіді й психологічній насиченості твори авторки набувають всезагальності, відтворюючи вічні закони розвитку цивілізацій. Глибокий підтекст прози Г. Пагутяк стає невід'ємною складовою її творчості.

У повісті “Записки Білого Пташка” широка соціальна проблематика розкривається у філософському аспекті зображення. Письменниця поєднує майстерний аналіз підсвідомого, своєрідну художню образність із філософськими роздумами як стилю оповіді, що передбачає домінування єдиної свідомості в тексті. Г. Пагутяк зображує страхітливу модель суспільства, всі мешканці якого мають єдине призначення в житті - побудувати гігантську Вежу, на зразок Вавилонської.

“Смітник Господа нашого” - не зовсім простий для розуміння художній твір зі своєрідною системою образів і фантастичною сюжетною організацією. Роман відповідає загальноприйнятій формулі фантастичного, де на перших сторінках з'являється Дивна країна з її п'ятьма героями (Колос, Діоген, Базіль, Шептун та Перевізник), не зрозумілими для звичайного сприйняття. Потім стає зрозумілим, що це не єдиний світ, який постає перед читачем. Реальний світ існує паралельно, але розглядається як попередня реальність, що спричинила появу абсолютно нового, химерного світоустрою, незайманої землі.

Роман “Писар Східних Воріт Притулку” є прикладом майстерного поєднання фантастичного роману й притчі, що репрезентує спроби створення національних варіантів літератури фентезі, де можуть співіснувати фентезі й наукова фантастика, притча або психологічний роман.

У романі “Слуга з Добромиля” естетизуються поняття страхітливого, демонічного, жахливого. Схильність Г. Пагутяк до містики знайшла своє відображення у фантастичних образах роману й загальній атмосфері таємничості. У кожній літературі світу окремі жанри набувають власного національного забарвлення, що в результаті трансформується в неповторні жанрові експерименти. “Слуга з Добромиля” - це своєрідний готичний роман-феєрія, який позначений яскравим українським міфологізмом і народною демонологією. Звертаючись до фантастики й елементів готичного роману, письменниця підкреслює непізнаність долі та загадковість оточуючого її середовища. Характерною для готичного роману є побудова сюжету навколо таємниці. Модифікуючи художню систему фентезі, Г. Пагутяк пропонує власні топоси, де розгортаються події роману: старовинні монастирі, двори, кладовища й ліси, створює готичний простір для розгортання сюжету, звертаючи особливу увагу на свідомість персонажа. Письменниця засвоює класичний сюжет про вампірів на основі української народної творчості. Зазначено, що авторка вводить власного міфологічного героя - джампіра. Це син носферату та відьми, який має хист до розпізнавання й вбивства опирів. Твір виступає ще одним підтвердженням розвитку та оновлення фентезі на сучасному етапі існування української літератури.

Роман “Королівство” - яскравий приклад героїчного фентезі, синтезу казково-фантастичного й повсякденного, де переплелись вигадані світи з реальним. Письменниця використовує своєрідний принцип оформлення просторово-часового елементу, в якому розвивається пригодницький сюжет. Провідним мотивом, як і в більшості творів фентезі, є мотив подорожі як проблема самоідентифікації. Актуалізувати сучасні проблеми на тлі незвичайних пригод і фантастичних елементів можна за допомоги мотиву квесту, що виступає метафорою пізнання й самопізнання. Г. Пагутяк створила цілісний фантастичний всесвіт, який складається із Серединного й Граничного світів, Імперії та Королівства, мешканцями якого, окрім людей, є ельфи, опирі, довгомудики, слинявці, пліснявці, відьми, вовкулаки, перевертні, домовики, привиди і з'їдлики. У кращих традиціях жанру фентезі авторкою ретельно змальовано надзвичайних істот, що додає оповіді чарівності й міфічності. Одним із художніх відкриттів письменниці можна вважати образи переліток і книжкових гномів.

Доведено, що Г. Пагутяк спирається на європейський фентезійний код і робить свій внесок у його оформлення. Фантастичні інтенції авторки спрямовані на вираження психологічного досвіду. Мова йде про фрагментарність композиції, суб'єктивність викладу, нетрадиційну організацію тексту, широкий символічний спектр. В особливому стилі письменниці ці засоби цілком органічні. Поглиблюючи підтекстовий рівень інформації, вони забезпечують глибоке, логічно непередбачуване проникнення в психологічний стан людини.

Аналіз творчості письменниці свідчить про продовження й розвиток міфотворчої традиції, вимогу постійного оновлення фантастичних складових у контексті сучасності. Українські моделі фентезі дещо відрізняються від класичних західних, стверджуючи при цьому схильність національних письменників до заглиблення в етичні й філософські парадигми. У результаті подібних творчих експериментів з'являється проза з концентрованою філософською направленістю, просякнута глибинним психологізмом. Таким чином, треба відзначити особливий семіотизм вітчизняного фентезі. Мова йде про створення власне авторського ірраціонального світу, який ґрунтується на міфопоетичних традиціях й авторському світовідчутті.

ВИСНОВКИ

У висновках синтезовано результати дослідження.

Глибинний процес постмодернізації охопив країни Європи. На межі тисячоліть письменники прагнуть віднайти нові форми виражального зображення дійсності, шукають оригінальних ціннісних та стильових орієнтирів. Економічна, культурна й політична реорієнтація вплинула на розвиток європейського суспільства, що потягло за собою відповідні зміни в літературі. Культурна відкритість української літератури дозволяє говорити про значно ширший контекст творчості, ніж існував досі.

Кінець ХХ - початок ХХІ століття позначився симптомами кризи моральності, хаотизацією внутрішнього життя людини, що ознаменувало нове осмислення людини й світу. Незаперечним залишається вплив психоаналізу К.-Ґ. Юнґа, філософії М. Гайдеґґера та О. Шпенглера на основні інтелектуальні ідеї в європейській культурі ХХ ст.

Сучасний етап становлення літератури цікавий та особливий. Кожен жанр модифікується й змінюється відповідно до динамічних вимог часу. Розглядаючи жанр фентезі й стан його розвитку на сучасному етапі, треба звернути увагу на модифікації жанру в інтелектуальній, філософській прозі на рубежі століть. Знайти приклади творів у жанрі фентезі, які б відповідали всім вимогам жанру, в сучасній українській літературі є завданням непростим, адже велика кількість фантастичних творів стають або копією всесвітньо відомих творів, або неякісно створеним продуктом масової літератури.

Встановлено, що фентезі є жанром літератури про незвичайне, в основі якого лежить ефект надзвичайного й неможливого. Фентезі - це вільна вигадка, яка не потребує наукових пояснень, тому письменники не вдаються до побудови раціонального контексту. Серед різновидів літератури фентезі треба виділити містично-філософське, метафоричне, “жахливе” або “чорне” фентезі й “героїчне” або “фентезі вогню та меча”. Атрибути метафоричного фентезі притаманні роману Г. Пагутяк “Писар Східних Воріт Притулку” та ранній прозі письменниці, а роман “Королівство” - яскравий приклад “героїчного” фентезі. Повість “Містраль” Г. Штоня належить до містично-філософського типу. “Жахливе” або “чорне” фентезі представлено романом “Слуга з Добромиля” Г. Пагутяк.

Враховуючи особливості синтезу різних видів фентезі, можна говорити про множинність інтерпретації творчості Г. Штоня й Г. Пагутяк, які експериментують з характеристиками фентезі. З'ясувавши провідні стилетворчі домінанти прозаїків, стає очевидною зорієнтованість української фантастики на міфологічну парадигму літератури, де класичні архетипні образи живлять сучасність, творять особливу альтернативну ірреальність. Домінуючими жанротворчими рисами літератури фентезі стають побудова особливого художнього світу, звернення до вічних питань і їх вирішення з індивідуальної позиції й визначення героєм власного місця у світі. Основною концептуальною ознакою фентезі була і залишається Втеча, що є домінуючою для визначення його сутності. Яскравий міфологізм, релігійність і співіснування людини з представниками народної демонології - характерні атрибутивні інтенції фентезі в українській літературі. Набуваючи національного забарвлення, жанр презентує новий варіант свого існування на сучасному етапі розвитку.

Встановлено, що фантастична традиція мала значний вплив на творчість українських письменників, але прозу жодного з них не можна назвати прикладом літератури фентезі на зразок тих, що розповсюджені в західній літературі. Такі автори, як Г. Штонь і Г. Пагутяк знаходяться на шляху еволюції нового жанру в річищі фантастичної літератури.

Аналіз творів письменників засвідчує наявність художньо-жанрових особливостей літератури фентезі, трансформацію її традицій у контексті сучасного українського літературного процесу. Розглянуто інтерпретацію художньо-жанрових й естетичних особливостей жанру фентезі. Завдяки синтезу художніх традицій класичного фентезі та різноманітних його трансформацій створюється український варіант цього жанру літератури. Безперечно, фентезі підлягає жанровому розподілу, як і будь-який інший тип художньої розповіді: роман-фантасмагорія, роман-міф, де тісно переплітаються елементи фентезі, казки, утопії, стираються межі між фантастичним та реальним. Використовуючи традиційні й новаторські образи, за основу автори беруть колізію, яка допомагає з'ясувати вічні філософські й загальнолюдські етичні істини. Бажання віднайти ціннісні орієнтири пояснює тенденцію сучасної прози до використання міфопоетичних образів і сюжетів.

Серед основних художньо-жанрових особливостей літератури фентезі необхідно виділити хронотоп і просторову організацію творів. Як правило, події відбуваються в штучно створеному світі, що живе за власними законами або в ірраціональному просторі (“Записки Білого Пташка”, “Смітник Господа нашого”, “Видіння Орфея” Г. Пагутяк), який забезпечується завдяки снам та галюцинаціям (“Містраль” Г. Штоня, “Книга снів і пробуджень” Г. Пагутяк). Щодо організації простору у творах, то треба відзначити розгортання в глибину, тобто у свідомість героя, завдяки психологічним і філософічним складовим (“Слуга з Добромиля” Г. Пагутяк). Проаналізувавши трансформацію естетики літератури фентезі в прозі Г. Штоня й Г. Пагутяк, з'ясовано, що вона спирається на детальне заглиблення в психіку та підсвідомість персонажів, за допомогою чого відбувається осягнення оточуючого середовища.

Так, творчість Г. Пагутяк позначена особливою художньою структурою, динамікою сюжету, індивідуальною образною системою, персонажі якої переходять з одного твору до іншого, й особливою емоційною атмосферою. Це підтверджує той факт, що основним мистецьким й естетичним принципом української письменниці залишається поглиблення психологічної домінанти. Авторка розробила власну художню модель світу, яка характеризується високим ступенем ірраціональності.

Творчість Г. Штоня свідчить про онтологічність авторського доробку, головними складовими якого виступають глибинний психологізм і міфологічний символізм. Автор використовує й творчо переосмислює біблійні образи й символи, створює власні трансцендентні матриці, що сприяє відтворенню синтезу й гармонії, пошуку виходу з духовної кризи, причиною якої став відрив особистості від природи й релігії. Г. Штонь глибоко відчуває потреби й динаміку сучасного світу, але водночас концентрує авторську увагу на класичній концепції мистецтва з її високими моральними ідеалами й розумінням цінності людини.

Твори письменників є одними з найбільш репрезентативних фентезійних текстів і в той же час мають яскраві особливості, що обумовлені національною літературною специфікою. Спроба аналізу творчої манери авторів дозволяє визначити, що їхня проза ознаменувала значні зміни в українській літературі й самого способу художнього мислення, стала втіленням мистецького кредо та світовідчуття людини у ХХ столітті.

Г. Штонь і Г. Пагутяк - одні з представників сучасного письменства, які йдуть шляхом становлення нової ідентичності української нації, що репрезентовано фантастичними мотивами й міфологемами, сучасною тематикою й національною забарвленістю. Трансформації всередині жанру надали можливість створити принципово новий тип умовної реальності. Фентезі в українській літературі повторює загальноєвропейський шлях, який поєднує фантастичні концепти разом з онтологічною, екзистенційною й філософською проблематикою.

Прозаїки моделюють власний універсум на сторінках своїх творів за українсько-християнською моделлю, а герої перебувають у пошуках космологічної єдності, що знаходить своє відображення у своєрідній просторово-часовій організації літературного простору. Самоідентифікація героїв Г. Штоня й Г. Пагутяк відбувається, як правило, за допомогою внутрішнього квесту, мотив якого набув надзвичайної актуальності в літературі. Мотив подорожі можна розглядати не тільки горизонтально, тобто переміщення у просторі, а й вертикально, тобто наближення до небес, Бога. Розвиваючи фентезійні ідеї творчості, письменники створюють ґрунт для експериментування з філософсько-етичними цінностями та художніми можливостями слова митця, і таким чином, множинності образів світу й людської екзистенції в ньому. Отже, Г. Штонь і Г. Пагутяк у своїх творах ставлять загальнолюдські й загальноцивілізаційні проблеми, але вирішують їх з позицій історичного, культурно-мистецького поступу українського народу. Природа фентезійності пов'язана з тим типом художнього мислення‚ що ми називаємо ідеалізмом. Так, українська література сягає нової якості, де вже назріла проблема фентезійного усвідомлення культурної парадигми.

Осмислення теми відкриває перспективу подальших досліджень у межах фантастичного дискурсу розвитку української літератури.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Леоненко О. С. Специфіка жанрових модифікацій фентезі у творчості Григорія Штоня / О. С. Леоненко // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2008. - № 19 : філологічні науки. - С. 54-60.

2. Леоненко О. С. Ствердження філософських концепцій ХХ століття за допомогою фентезійних прийомів у повісті Григорія Штоня “Містраль” / О. С. Леоненко // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2009. - № 14 : філологічні науки. - С. 51-57.

3. Леоненко О. С. Національний варіант жанру фентезі в прозі Галини Пагутяк (на матеріалі роману “Смітник Господа нашого”) / О. С. Леоненко // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2009. - № 5 : філологічні науки. - С. 97-103.

4. Леоненко О. С. Онтологічно-біблійний аспект фантастичної реальності в романі Григорія Штоня “Рай” / О. С. Леоненко // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2010. - № 11 : філологічні науки. - С. 71-77.

Додаткові публікації

5. Леоненко О. С. До питання жанру фентезі в українській літературі кінця ХХ - початку ХХІ століття (на прикладі творчості Григорія Штоня) / О. С. Леоненко // Олександр Галич - особистість, учений, громадянин : зб. наук. пр., присвячених 60-річчю д-ра філол. наук, проф. О. А. Галича. - Луганськ, 2008. - С. 314-319.

6. Леоненко О. С. Трансформація жанру фентезі в прозі Г. Пагутяк (на прикладі повісті “Записки білого пташка”) / О.С. Леоненко //

Размещено на Allbest.ru