"Джейн Ейр" Ш. Бронте як соціально-психологічний роман виховання

Еволюція жіночої теми в англійському романі XX століття. Творчій і життєвий шлях Шарлотти Бронте в умовах вікторіанського суспільства, становлення її світоглядних та літературно-критичних позицій. Особливості характерології образів Джейн та Рочестера.

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 14.02.2015
Размер файла 92,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МУКАЧІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра англійської філології та методики викладання іноземних мов

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Зарубіжна література XIX - XX ст.»

на тему: «Джейн Ейр» Ш. Бронте як соціально-психологічний роман виховання

Студентки ІІІ курсу групи ФА-31

напряму підготовки 6.020303

«Філологія (англійська)»

Мулеса А.В.

Керівник ст. викладач Габовда А. М.

м. Мукачево - 2014 рік

ВСТУП

Жiнoчa темa в усій її повноті (положення жінки в сім'ї і суспільстві, ідея жіночої емансипації, тема полегшення розлучення для жінок, їх права на цивільний шлюб), характерна для соціокультурної свідомості Західної Європи XIX ст. Як одна з домінуючих тем англійської літератури середини XIX століття вона дає ключ до розуміння місця жінки в суспільстві, її ролі в розвитку громадського прогресy, з'ясуванню типовості або специфіки питання про її права і cвобoди.

Bиявляючи значну цікавість до долі англійки, досліджуючи особливості жіночого начала, жіночого погляду на світ, жіночих цінностей, вивчаючи роль жінки в різних сферах громадського життя, вікторіанська письменниця Ш. Бронте у своїх творах прагнула об'єктивно відбити життя сучасниць, проблеми жіночої емансипації і фемінізму, що зароджується, а також показати розвиток нового пріоритету і громадської цінності, що дозволяє розглядати її літературну творчість як своєрідну реакцію на зміну духовного змісту усієї вікторіанської eпохи.

Художній твір Ш. Бронте свідчить про те, що письменниця відчувала необхідність показати процес становлення "нової жінки", еволюцію її життєвих установок зображуючи життєвий шлях своєї героїні, вона фокусує увагу на зміні ролевих функцій жінки в англійському суспільстві середини XIX століття, оскільки саме в цей період найяскравіше проявилася зміна в різних сферах соціуму: на культурний (зміна норм і цінностей, пов'язаних з образом жінки і її поведінкою), інституціональний (у сфері сім'ї, роботи, освіти), міжособовий (у області взаємовідносин чоловіка і жінки) рівні.

Темою для курсової роботи є «Джейн Ейр» Ш. Бронте як соціально-психологічний роман виховання».

Безумовний інтерес у світлі заявленої теми представляють видані останніми роками збірки статей "Жінки і британський естетизм", "Жінки і письменництво у Британії XIX в"., "Жіноча віра у вікторіанську культуру", ці дуже цікаві матеріали, стосуються різних аспектів існування жінки в соціумі (жінка і сім'я, жінка і проблема розлучення, жінка і чоловік).

Жіноча тема є однією з домінуючих в літературному процесі Англії епохи вікторіанства (1837 - 1901 рр.). І хоча певні кроки в розробці і науковому осмисленні цієї проблеми зарубіжними і вітчизняними літературознавцями вже зроблені, з'ясування характерних особливостей відображення жіночої теми в творчості жінки-письменниці заслуговує спеціального розгляду. Саме у необхідності багатоаспектного розгляду художньої інтерпретації жіночої теми в русі літератури, зміни місця в сім'ї і в суспільстві в літературно-художній практиці письменниці, на мій погляд, і становить актуальність обраної теми, що розкривається ще й тим, що в наш час погляди на місце жінки в суспільному житті значно видозмінилися і потребують більш глибокого аналізу та вивчення. Що цікаво, погляди Шарлоти Бронте у час її життя виглядали більш радикальними і революційними, ніж сьогодні, але, в якійсь мірі сприяли становленню феміністичних позицій не тільки в Англії, але і по всій Європі.

Новаторський характер роману «Джейн Ейр» полягає в тому, що в ньому зображена героїня, яка сміливо відстоює свою людську гідність, право на самостійне трудове життя і любов. Письменницею створений образ волелюбної і бунтівної жінки, що серйозно розмірковує про життя, глибоко відчуває і в повний голос заявляє про свої прагнення і погляди.

В романі осмислюється і демонструється те несправедливе відношення, яке жінка випробовувала в умовах вікторіанської Англії з боку суспільства. «Джейн Ейр» поєднує в собі реалістичний і романтичний методи зображення дійсності. Реальні люди Англії середини 19 віків і їх типові характери - фон, на якому розгортається історія життя і любові головної героїні. При цьому не можна говорити, що романтизм домінує над реалізмом. Вони нерозривно пов'язані, взаємно переплетені. Проте, малюючи образ Джейн, Бронте наділяє її рисами істинно романтичної героїні: незвичайною і важкою долею, гордою і величною душею. Тим не менш, як відмічають дослідники, у будь-якому літературному персонажі завжди переважають думки, що виникають під впливом того, що відбувається навколо нього. З цієї позиції дивиться Бронте-реаліст, коли вибудовує «Джейн Ейр» за законами "роману виховання". Його епізоди є етапами життєвої еволюції героїні, що проходить через боротьбу, страждання і труднощі до досягнення обов'язку, а від нього до щастя.

Об'єктом роботи став твір Шарлотти Бронте «Джейн Ейр», як соціально-психологічний роман виховання.

Предметом дослідження є жіночий образ головної героїні Джейн Ейр, як носія основних ідей роману.

Мета даної роботи полягає в тому, щоб проаналізувати творчий та біографічний шлях Шарлотти Бронте, його відображення у долі Джейн Ейр; розкрити глибокий соціальний та психологічний аналіз головної героїні, етапів її виховання та духовної еволюції в діючому середовищі.

Виходячи з теми та мети роботи поставлено наступні завдання:

1. Розглянути творчій і життєвий шлях Ш. Бронте в умовах вікторіанського суспільства; становлення її світоглядних, естетичних та літературно-критичних позицій.

2. Визначити особливості створення нової людини в новий час у романі.

3. Дослідити особливості характерології образів Джейн та Рочестера.

4. Розкрити конфлікт, сюжет та систему образів роману «Джейн Ейр».

5. Дати розгорнутий аналіз етапів життя Джейн Ейр, виховання героїні в умовах діючого середовища.

Теоретико-методологічною основою роботи були принципи порівняльно-історичного літературознавства. Методологічну значимість для нашого дослідження мали роботи загальнотеоретичного характеру в галузі літературознавства, що належать провідним вітчизняними та зарубіжним історикам літератури Великобританії, що насамперед займаються літературним процесом XIX ст. (Є. Ю. Генієва, 3. Т. Гражданська, В. В. Івашова, Є. Г. Хайченко, Е. Гаскелл, В. Вульф, М. Спарк, М. П. Тугушева).

Теоретична значущість роботи полягає в тому, що її результати можуть послужити основою для подальшого вивчення процесу еволюції жіночої теми в англійському романі XX століття.

Практична значущість курсової роботи полягає в тому, що її матеріали та основні положення і висновки можуть бути використані при читанні лекційних курсів по історії англійської літератури, зарубіжної літератури XIX ст. в спецкурсах і семінарах, присвячених поглибленому вивченню вікторіанського роману творчості Ш. Бронте.

Структура даної курсової роботи. Дана курсова робота складається зі вступу, двох розділі, висновку та списку використаних джерел і налічує сторінок.

У ВСТУПІ подано актуальність обраної теми, розкрито об'єкт, предмет та мету роботи; висвітлено основні завдання дослідження; показано теоретико-методологічну основу; теоретичну та практичну значущість роботи та її структурні елементи.

У РОЗДІЛІ І розглянутий творчій і життєвий шлях Шарлотти Бронте; становлення її світоглядних, естетичних та літературно-критичних позицій, подана таблиця1.1 «Порівняльний життєпис».

РОЗДІЛ ІІ присвячений сюжету та системі образів роману «Джейн Ейр», подано розгорнутий аналіз етапів життя головної героїні, її виховання в умовах діючого середовища, подана таблиця 2.1 «Соціальний статус жінки»

У ВИСНОВКАХ подано узагальнення всієї роботи, висвітлено підсумки дослідження з даної теми. У кінці роботи подається СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, що включає назв.

РОЗДІЛ І. Життєвий і творчий шлях Шарлотти Бронте

Творчість Шарлотти Бронте отримала високу оцінку Карла Маркса. Він писав в 1854 р., характеризуючи на сторінках американської газети "Нью-Йорк дейлі трибюн" англійську літературу того періоду: «Блискуча плеяда сучасних англійських романістів, які в яскравих і красномовних книгах розкрили світу більше політичних і соціальних істин, чим усі професійні політики, публіцисти і моралісти, разом узяті, дали характеристику усього шару буржуазії. Якими зображували їх Діккенс, Теккерей, міс Бронте і місіс Гаскелл, як людей повних самовпевненості, лицемірства, деспотизму і неуцтва; а цивілізований світ підтвердив цей вирок убивчою епіграмою: «Вони раболіпствують перед тими, хто вище їх, і поводяться, як тирани, по відношенню до тих, хто нижче їх» [7, с. 3].

Шарлота Бронте народилася 22 червня 1816 р., в сім'ї сільського священика в Йоркширі. Її батько, Патрік Бронте, ірландець за походженням, син бідного християнина, був змолоду простим ткачем. Він мав рідкісні здібності і працьовитість, мріяв вчитися. Були в нього і багаті природні таланти, що допомогли йому вибратися в люди і навіть закінчити Кембридж, що, нажаль, не вирішило його соціальні можливості. Для простої людини, що вирішила опанувати знання, у Британії того часу був один шлях - стати священиком і забути про бажану славу і доблесть солдатської справи. Патрік Бронте вивчив богослов'я, одружився, отримав церковний прихід на півночі Англії. Там і народилися його діти - п'ять дочок і син.

Після народження молодшої, Ганни, померла мати, яку Патрік Бронте дуже любив, що була йому близькою по духу. Діточки залишилися під опікою старої служниці. Сім'я була дуже бідна, але Патрік Бронте не приймав ні від кого допомоги. Фанатичний і суворий, він відкидав подарунки, схожі на милостиню. Злидні він сприймав, як благо послане небесами, - адже злиденному легше увійти в Царство Боже.

І все ж роль цієї дивнуватої, але обдарованої людини величезна в духовному та інтелектуальному розвитку його талановитих дітей. У нього була зібрана величезна бібліотека. Він, що було у вищій степені нехарактерним для англійського пастора його часу - високо цінив Байрона, відмінно знав кельтські перекази, які розповідав дітям у всіх подробицях. Він давав дітям повну свободу у виборі книг, які з ними відверто обговорював. Про те, яка інтелектуальна атмосфера царювала в будинку Бронте, можна судити по тому, що батько серйозно обговорював політичні новини з десятилітньою Шарлоттою.

У 1824 р. Шарлотта і три її сестри були віддані батьком в сирітський притулок для дочок духовенства. Тут їх повинні були підготувати до професії гувернанток; не випадково пансіонат «Clergy Daughters» в містечку Кован-Бридж став праобразом для Ловудского притулку в романі «Джейн Ейр». Недоїдання, холод і бруд в приміщеннях, виснажливі церковні служби, знущальне поводження руйнували здоров'я дітей. Від епідемії тифу, що спалахнула в 1825 р., захворіло сорок п'ять учениць з вісімдесяти. Загинули дві старші сестри Шарлоти, Марія і Єлизавета. Це були лагідні і виключно обдаровані дівчатка. Загибель багатьох вихованок притулку притягнула до нього загальну увагу: були змінені його начальники і опікуни. Образ засновника школи, містера Броклгерста, створений завдяки його реальному прототипу - преподобному Вільяму Керусу Вілсону (1791-1859), а прототипом подруги Джейн Ейр Елен Бернс - послужила Марія Бронте, старша сестра письменниці. Патрік Бронте приїхав, щоб поховати двох старших дочок і забрати тих, що залишилися в живих, але абсолютно хворих дівчаток - Шарлотту і Емілію. Більше він вже не намагався дати їм освіту у безкоштовному учбовому закладі. Шарлотта пізніше вчилася в хорошому платному пансіонаті.

1831 року сестри Бронте - Шарлотта, Емілі та Енн - вступають до школи в Ро-Геді. Тиха, сором'язлива Шарлотта невдовзі стає улюбленицею всієї школи. Шарлотта захоплювалась Байроном і Шекспіром і сама почала писати вірші. Всі три сестри та їхній брат Бренуелл були здібними дітьми і рано прилучились до літератури, музики. Ще 1826 року діти придумали своєрідну гру, якою розважалися довгі роки. Шарлотта і Бренуелл писали історію Енгрії, вигаданої країни, що лежала десь у Західній Африці, в екзотичній дельті Нігеру; Емілі та Енн вигадали собі іншу державу - Ангору. Бурхливі події в Енгрії та Ангорі свідчили не тільки про багату уяву дітей Бронте, а й про їхні широкі знання з історії, літератури та про дивовижну для їхнього віку обізнаність з політичним життям Англії.

Численні покоління вчених, біографів, літературознавців роздумують над феноменом цієї сім'ї, проводять наукові симпозіуми в Лондоні і на їхній батьківщині в Йоркширі, будують гіпотези, по крупинках збирають все, що хоч якось може пояснити загадкову і трагічну долю сестер. Честерсон писав про те «що яскравий факел біографів навряд чи залишив у спокої хоч один темний куток старого йоркширського будинку»[6, с. 5].

Про професійне зайняття мистецтвом і літературою три дівчата з бідної сім'ї не сміли і мріяти. Вони вели домашнє господарство, працювали гувернантками. Але Різдво 1836 року не полишало надій, зухвалих сподівань. Всі три сестри намагались писати ще у дитячому домашньому журналі, всі три безперестанку щось складали - «вигадували небилиці», всі три пробували свої сили в поезії і мали скромну надію, що щось у них виходить. Врешті решт в 1837 році Шарлотта наважилась відправити свої вірші разом з боязким листом відомому поетові Роберту Сауті. «Судячи по недомовці в одному із листів, вона, здається, писала також і Колріджу, але мені не довелося побачити жодного рядка із цієї переписки» [13, c. 39]. Двадцять дев'ятого жовтня вона відправила лист Сауті. Пройшов січень, потім лютий 1837 року, а відповіді від Сауті ще не було. Шарлотта вже й перестала чекати, коли на початку березня отримала таку очікувану відповідь. «Ви без сумлінно, і не в малому ступені обдаровані здатністю до віршування… Проте, зовсім не з поглядів на популярність…вам потрібно розвивати свій поетичний талант…я вважаю своїм обов'язком остерегти будь-якого юнака, який просить у мене поради або заохочення…Жінки не створені для літератури і не повинні їй себе присвячувати. Чим більше вони зайняті своїми невідкладними обов'язками, тим менше часу вони знаходять для літератури, нехай навіть в якості приємного заняття чи способу саморозвитку» [13, с. 45]. Отримавши листа від містера Кадберта Сауті вона сказала: «Містер Сауті прислав мені добрий, чудесний лист, щоправда, трохи суворий, але мені він пішов на користь» [13, c. 46].

«Суворий» лист Сауті заставив її на час відкласти літературні заняття і всю свою енергію зосередити на безпосередніх обов'язках, що дали надто мало поживи для її сильного розуму, що волав, молився про щось більше. Тим часом одноманітне, мляве життя в Дьюсбері-Мурі згубно діяло на її здоров'я і дух. На Різдвяні канікули Шарлотта почала запідозрювати хворобу, що тихо прокрадається до її молодшої сестри Енн. Вона пообіцяла, що покине роботу у міс Вулер, а Енн не буде більше там навчатись. Проте через обставини, що склалися вона змушена була знову звалити на себе важкі тяготи учіння і повернутись до попередньої роботи. Здоров'я її все більше погіршувалось. Після довгих вмовлянь міс Вулер вона все таки звернулась до лікаря, який порадив їй забути про малорухливий спосіб життя і повернутися в рідні краї, щоб відпочити і набратись сил, що вона і зробила.

У 1842 р. Шарлотта і Емілія поїхали у Брюссель і поступили у бельгійський пансіон, сподіваючись досконало опанувати французьку мову. У них не було грошей, щоб платити за навчання, але вони взялися викладати англійську мову ученицям пансіону. Навчання в пансіоні очолював Костянтин Егер, чоловік керівника, дуже освічена людина, знавець літератури. Він по першому ж французькому твору, написаному молодими англійками, зрозумів їх обдарованість і передбачив їм письменницьку славу. Його поради Шарлотті і віра в її талант стали для неї величезною підтримкою. Їй випало нещастя полюбити містер Егер - одружену людину. Звичайно, це було високе кохання, більше схоже на дружбу. Але мадам Егер влаштувала грандіозний скандал чоловікові і молодій вчительці, зажадала її від'їзду.

У дуже заломленому виді ця трагічна любов відбилася в романі «Джейн Ейр», в історії містера Рочестера, прикованого навік до неврівноваженої і злої істоти. Навіть сама його зовнішність - масивний квадратний лоб, жорсткі контури губ і підборіддя - повторювала в якійсь мірі риси містера Егра.

1845 року сестри Бронте намагалися відкрити свій пансіон для дівчаток у своєму рідному домі в Геворті. Саме для цього вони отримали освіту у Брюсселі. Своїх майбутніх вихованок вони мали намір навчати письма, арифметики, історії, граматики, географії, французької, німецької, латинської мов, музики, малювання тощо. Їм також хотілося не розлучатися більше, не працювати гувернантками в різних кінцях Англії, а жити і працювати разом. У них були усі дані для задуманого підприємства: педагогічний досвід, освіта, бездоганне знання французької мови. Але у них не було ні грошей, ні зв'язків, і ніхто не приїхав вчитися в похмурий і бідно обставлений пасторський будинок на кладовищі. «Мені важко сказати вам, як проходить у Геворті час, - пише Шарлотта до своєї подруги навесні 1845 року. - Жодна подія не позначається тут його поступального руху… Мені вже скоро буде тридцять років, а я нічого ще не зробила…Мені здається ніби всі ми тут поховані…»[13, с. 53]

У 1846 р. сестрам Бронте вдалося нарешті видати збірку своїх віршів. Вони виступили під псевдонімом братів Белл. У 1847 р. вони послали (під тим же псевдонімом) лондонським видавцям свої романи. Романи Емілії («Буремний перевал») і Ганни («Агнес Грей») були прийняті в друк, роману Шарлотти «Учитель» - відмовлено. Але вона вже працювала над другою книгою, і у кінці 1847 р. роман «Джен Ейр» побачив світ і мав великий успіх. Творчість Шарлотти була «земна», вона мала яскраво виражений анти-буржуазний характер. Саме це і настроювало проти неї буржуазну критику. Її творчість - це зразок того, що може статися з романтизмом, коли він повинен існувати на пуританському ґрунті.

Доля інших 3-ох романів Ш. Бронте інакша. «Джейн Ейр» (1847), «Ширлі» (1849), «Містечко» (1853) викликали величезний інтерес читачів та критиків, серед яких, потрібно відмітити, був вельми шанований цінував, знаменитий автор «Ярмарки марнославства», іронічний Теккерей. «Хто автор, - писав Теккерей, - Я догадатися не можу. Якщо це жінка, вона володіє мовою краще, ніж будь-хто із живих письменниць, або отримала класичну освіту. Все ж таки, це прекрасна книга! І чоловіки, і жінки зображені чудово. Передайте автору мою подяку і повагу. Цей роман - перша із сучасних книг, яку я зміг прочитати за останній час.»[6, с.10]. По суті всі романи Шарлотти Бронте - це розтягнута автобіографія, в якій герої та героїні, розкривають почуття, переживання їхнього творця.

Ще за життя Шарлотти Бронте критиків бентежило посвята другого видання «Джейн Ейр» відомому письменнику Вільяму Теккерею, у зв'язку з чим в пресі з'явилися в'їдливі натяки на те, що, можливо, Теккерей і є прототипом містера Рочестера, а героїня роману Теккерея «Ярмарок марнославства» Беккі Шарп - ніхто інший, як Каррер Белл (Шарлотта Бронте, яка видала «Джейн Ейр» під цим псевдонімом). Такому висновку сприяло також і те, що трагічна історія містера Рочестера в деякому сенсі збігалася із зовнішніми фактами особистого життя Теккерея, у якого, як і у героя «Джейн Ейр», була божевільна дружина.

Ділячись своїми враженнями про зустріч із Шарлоттою Бронте, Теккерей писав у листі до приятеля: «Я згадую схвильовану, збентежену постать…Новачок у лондонському світі, вона увійшла до нього із своїм власним, незалежним і невгамовним духом і розмірковувала про сучасників, викривала невігластво і претензійність з надзвичайною гостротою. Мені вона здавалась маленькою Жанною д'Арк, яка з'являється перед нами і таврує наш легкий спосіб життя, нашу легковажну мораль. Вона справила на мене враження дуже чистої істоти, людини високих помислів» [9, с. 10].

Але слава не принесла трьом дівчатам щастя. Їх сили були вже надломлені поневіряннями і непосильною працею. Улюблений брат Бренуель гинув від туберкульозу, пиячив. Від нього заразилася спочатку Емілія, що віддано його доглядала, потім - Енн. Усі вони померли впродовж 1849 року. Шарлотта залишилася одна з дратівливим сліпим батьком, без милих супутниць, з якими звикла ділитися кожною думкою.

Вона працювала над своїми новими книгами. У кінці 1849 р. вийшов роман «Ширлі» - про рух луддитів. Він був навіяний живими враженнями від руху чартиста, що розгорався. У 1853 р. був опублікований роман «Вільєтт», найбільш автобіографічний: в ньому відтворена обстановка бельгійського пансіону, з яким було пов'язано стільки спогадів.

1839 року у будинку Патріка Бронте з'явився новий мешканець - молодий священик Артур Белл Ніколас, брат її близької подруги. Його призначили помічником осліплого батька Шарлотти. Новий пастор закохався в прославлену романістку, просив її руки. Але Патрік Бронте не хотів і чути про цей шлюб. Він не заважав своїм дочкам писати, пишався їх літературною популярністю, але не допускав і думки про їх заміжжя. Тим не менш, Шарлотта відповідала закоханому взаємністю. «Я відчуваю до нього дружню прихильність, бо він привітна, доброзичлива людина, але не відчуваю, та й не можу відчувати тої полум'яної прив'язаності, яка б породжувала бажання піти на смерть заради нього, але якщо я коли-небудь і вийду заміж, то буду відчувати такий самий захват своїм чоловіком» [13, c. 55]. І так вона м'яко відхилила першу отриману нею пропозицію руки і серця. Заміжжя не входило в її життєві плани, тоді як труд, осмислений і серйозний - входив.

Містер Бронте розсердився на цей вчинок вікарія, і зробив його життя таким нестерпним, що Артуру залишалося тільки покинути село. Він обійняв посаду священнослужителя в сусідньому поселенні і переписувався з Шарлоттою.

Залишилось незрозумілим куди письменниці вкладати зусилля: літературні її заняття піддавалися осуду, а від малювання у неї зіпсувався зір. Викладання здавалося їй одним єдиним способом забезпечити собі незалежність і здатність до існування. Лиш справа в тому, що ні в Шарлотти, ні в її сестер не було вродженої любові до дітей. Вона пішла служити гувернанткою в сім'ю багатого йоркширського промисловця. Витримка із її тодішніх листів дають розуміння того, як важко їй було втиснути себе в жорстокі рамки нового життя.

У кінці 1853 року вони з Артуром в таємниці зустрілися біля Геворту, і на Різдво Шарлотта погодилася стати його дружиною, і сказала, що умовить батька прийняти цей факт. Вони одружилися 29 червня 1854 року і провели медовий місяць в Ірландії. Ніколас, що був досить гідною людиною, напевно, щиро любив Шарлотту, але доволі ревниво ставився до всього, що забирало у нього увагу дружини - її творчості. Зовсім незадовго до своєї смерті, в останні дні 1854 року, Шарлотта і Ніколас грілися біля каміну, коли вона сказала чоловікові: «Якби ми не сиділи тут удвох, я б, напевно, зараз писала» [6, с. 9]. Їх сімейне щастя було величезним, але трагічно коротким. Через рік Шарлотта отримала хронічну хворобу, і стала слабкою, виснаженою. 31 березня 1855 року вона померла під час передчасних пологів.

Патрік Бронте просив подругу дочки, відому романістку Е. Гаскелл, написати про Шарлотту книгу. Вона взялася за це з властивою їй сумлінністю: відвідала усі місця, де довелося жити і працювати Шарлотті, побувала і у Брюсселі, де бачилася з сімейством Егрів. У 1857 р. з'явилася її правдива і сильна книга «Життя Шарлотти Бронте». Згодом в Англії вийшло багато праць, присвячених Бронте. Але всі вони скидалися більше на життєпис родини, ніж на літературні дослідження.

У кожного письменника є своя книга, в якій його талант, розум, душа втілюються найбільш точно. У Шарлотти Бронте - це «Джейн Ейр». В Англії «Джейн Ейр» вивчають у школі; про цей роман написано сотні статтей, досліджень, дисертацій. Але головне - йому повністю віддане серце читачів у самих різних країнах світу. Рецензати журналів «Критик», «Атенаум», «Фрезерз мегезін», «Християнський оглядач», критики, літературознавці та письменники Дж. Г. Льюїс, О. У. Фонбланк, Теккерей, Гаскелл та інші, заговорили не тільки про індивідуальну манеру та оригінальний підхід до художнього світобачення, але і про етапність цього роману. Не буде перебільшенням сказати, що з творчістю Бронте англійський реалізм вступив у ньому для нього область - внутрішнє життя. Якщо Теккерей був першим англійським письменником, що використав роман для усвідомленої критики суспільства, то Ш. Бронте перша перетворила його в засіб саморозкриття та самоаналізу особистості.

Роман «Джейн Ейр» побачив світ 16 жовтня 1847 р. І зразу ж викликав лавину відгуків у періодиці. Цей великий інтерес до роману виник ще й через явне неспівпадіння жіночого погляду на світ, що так виразно проявляється в розповіді і в акцентах, і чоловічого псевдоніма «Карерр Белл». Сучасники стверджують (про це згадує і Е. Гаскелл), що всю осінь та зиму 1847 - 1848 рр. одна за другою виникали гіпотези, версії, догадки про істинне авторство, що неймовірно підігрівало цікавість до роману, хоча він і без цієї таємничості викликав підвищений інтерес актуальністю, сміливістю і новизною. Не випадково один із оглядачів назвав цю книгу «абсолютно англійською в моральному сенсі цього слова» [25, 17].

Сама історія, яка лягла в основу роману сталася в дійсності. Цей факт описаний в книзі англійської письменниці, подруги Шарлотти Елізабет Гаскелл «Життя Шарлотти Бронте» (1857). Шарлотта Бронте вперше почула цю історію в той час, коли сама вона викладала в школі Маргарет Вулер в Роу-Хеді. Ця сумна історія свого часу захопила вразливу Шарлотту до глибини душі. Шарлотта щиро співчувала нещасній жінці. Створюючи свій роман «Джейн Ейр», письменниця намагалася підкреслити, що безправне становище жінок - ганебне клеймо громадського ладу її часу. Шарлотта Бронте, у що б то не стало, прагнула донести до читача своє непохитне переконання, що прекрасні дами повинні відстоювати свої права, захищати свої дії, свої прагнення, свої нахили і, звичайно ж, свої почуття.

«Джейн Ейр» демонструє величезні соціальні зміни, які відбувалися в англійській реальності. Саме в цьому необхідно шукати причини незвичної адекватності роману своєму часові, соціально-психологічної «чуйності» автора до епохи, а отже, і неймовірного успіху серед читацької публіки, причому незалежно від статі.

В історію англійської літератури письменниця увійшла, як творець живих і переконливих характерів, головна гідність яких зосереджувалась на тому, що вони були «із плоті і крові, з дуже живими недоліками і дуже життєвими чеснотами» [24, 54].

Проаналізувавши біографію Ш. Бронте, я визначила місце письменниці у вікторіанському суспільстві і виявила ті риси характеру, які могли сформуватися за допомогою тих або інших подій життя. Ці спостереження послужили матеріалом до дослідження можливості збігу фактів біографії письменниці і її героїні.

При роботі мене зацікавило питання, наскільки відображена біографія письменниці (таблиця 1.1) у долі її героїні. Це змусило мене провести додатковий аналіз тексту, який підтвердив точку зору про тісний зв'язок біографії Шарлотти Бронте і долі Джейн Ейр.

Таблиця 1.1 «Порівняльний життєпис»

Факти із біографії Шарлотти Бронте

Лінії порівняння

Зміст роману

Особистісні характеристики

Рання смерть матері

Сімейне становище

« - Хто ваші батьки?

- У мене немає батьків.

- Я зрозумів, що ви сирота. А ви пам'ятаєте своїх батьків?

- Ні.» (Розділ XІІІ) [5, с. 138].

«Я була б щаслива, якби в дев'ятнадцять років мала фунт в місяць на витрати; якось одного разу я попросила про це батька, але він сказав, що жінкам гроші ні до чого».

Стосунки в сім'ї

«Ви думаєте, я не можу відчувати, думаєте мені не потрібна любов і ласка; але правда в тому, що я не можу жити так, а вам бракує жалощів. Я пам'ятатиму до кінця днів своїх, як ви грубо і жорстоко кинули мене до кімнати і замкнули там, хоча я була у відчаї, хоча я благала...» (Розділ IV).

Пуританський: «...дівчат він не навчав нічому, писати і читати вони навчилися у служниці. Дівчата самі про себе попіклувалися: дванадцятилітня Шарлотта звернулася до батька з проханням відправити їх в школу...Місіс Б. Каже, що голод страшно мучив її в школі...»[13, 29].

Стиль виховання

«Шановна, коли ви кладете в рот цих дітей хліб із сиром замість пригорілої каші, ви й справді даєте поживу їхній грішній смертній плоті, але ви мало думаєте про те, якою голодною залишається їхня безсмертна душа. Кожна така ситуація повинна служити для того, щоб зміцнити дух учениць і навчити їх стійко зносити прикрощі та незручності» (Розділ VІІ).

«Вона називає себе "недорозвинененою" - дуже худа і на півголови або більше нижче мене ростом; у неї м'яке каштанове волосся більш світлого, ніж у мене, відтінку і прекрасні карі очі, близькі до волосся по тону, їх погляд, прямий, відкритий, виразний, звернений на співрозмовника; обличчя ледь червонувате, рот великий, багатьох зубів бракує; прямий, широкий, наскільки нависше чоло - вона рішуче некрасива собою» [13, c. 28].

Ставлення до зовнішності

«Іноді я шкодувала, що не красуня; мені хотілося мати рожеві щічки, прямий ніс, маленький ротик із червоними губками; я хотіла бути високою, стрункою, і мати гарну, розвинуту фігуру» (Розділ XI)

«Прошу вас лиш уявити собі, які муки терпить злощасна істота як я, що несподівано опинилася в крузі великого сімейства - надутого, як павліни, багатого, як крези, - та ще й в ту пору, коли воно особливо ожевлене приїздом багатьох гостей, людей мені зовсім не знайомих...».

Особливості соціалізації

«Іноді місіс Рід суворо дивилася на мене, та ніколи не заговорювала зі мною: з того часу, як я захворіла, вона провела ще суворішу межу між мною і своїми дітьми, і тепер я спала сама у малесенькій комірчині, їла також на самоті...Отак, з лялькою на колінах, я сиділа сама у дитячій, допоки не згасне вогонь, і час від часу зиркала довкола, щоб переконатись, що в темній кімнаті більше нікого немає» (Розділ ІV)

«Вона зізналася, що залишилась зовсім без коштів, після того як купила одяг собі та Енн...»[13, c. 33].

Гардероб

«…я хутенько одягнула свою найкращу сукню (сріблясто сіру, ту, що я придбала на весілля міс Темпл і з того часу не одягала ще жодного разу); гладко зачесала волосся і причепила свою єдину прикрасу- брошку з перлинами»» (Розділ XVII) [5, c. 192 ].

Епізоди біографії

1824 р. - сирітський притулок Кован-Брідж

Формат отримання освіти

Джейн Ейр. Ловудський притулок

1825 р. Епідемія тифу в Кован-Бриджі

Втрати

Епідемія тифу в Ловудському притулку на початку травня (Розділ ІX) [5, c. 84]

Шарлотта захоплювалась малюванням

Захоплення

Джейн Ейр захоплювалась малюванням (Розділ XІІІ)[5, c. 140]

Шарлотта працювала гувернанткою

Сфера діяльності

Джейн Ейр працювала гувернанткою (Розділ ІХ)[5, c. 98]

Шарлотта володіла французько

Знання мов

Джейн Ейр володіла французькою (Розділ ХІ)[5, c. 113]

Шарлотта закохалась в одруженого міс'є Еже

Перше кохання

Джейн Ейр полюбила одруженого чоловіка містера Рочерстера (Розділ ХVІІІ)[5, c. 210]

Щасливий

Характер шлюбу

Щасливий (Розділ ХХХVІІІ)[5, c. 523]

Артур Белл Ніколе -- священник - просить руки Шарлотти

Претенденти на руку і серце

Сент-Джон пропонує Джейн Ейр стати жінкою місіонера (Розділ ХХХІІІ) [5, c. 451]

Отримана інформація дозволяє зробити висновок про високий ступінь ідентифікації Шарлотти Бронте зі своєю героїнею. Переносячи свої біографічні дані в художню реальність, письменниця підсилює об'єктивність твору, так як Шарлотта Бронте є прямою носійкою соціокультурних ознак епохи.

вікторіанський жіночий літературний роман

РОЗДІЛ ІІ. «Джейн Ейр» Ш. Бронте як соціально-психологічний роман виховання

«Перед тобою, читачу, постане просте буденне життя в усій його неприкрашеній правдивості», - писала Шарлотта Бронте на початку свого роману. Ці слова з повним правом можуть бути епіграфом до всієї творчості англійської письменницi.

«Джейн Ейр» - соціально-психологічний роман виховання, що послідовно розкриває духовну еволюцію героїні оповідаючи про формування цілісного гордого і сильного характеру Джейн. Роман часто називають автобіографічним хоча зображені в ньому особи і події не мають прямого відношення до життя автора. Історія життя Джен Ейр - плід художньої вигадки, але світ її внутрішніх переживань безумовно близький Ш. Бронтe.

«Пам'ятаю трепетне крихке створіння, маленьку долоню великі чорні очі. Напевне головною рисою її вдачі була палка чесність, - писав про Шарлотту Бронте її улюблений автор У. М. Теккерей якому вона присвятила друге видання свого роману. - Вона творила суд над сучасниками з особливою чуйністю, уловлюючи в них зарозумілість і фальш. У її душі завжди жила велика свята повага до правди і справедливості» [12, с. 121].

У цьому портреті вгадуються риси не лише Ш.Бронте але і створеної нею героїні. У Джейн Ейр ми знаходимо ту ж непохитність, чесність, моральний ригоризм. Слова героїні: «Жінки відчувають те ж що і чоловіки; у них та ж потреба проявляти свої здібності і шукати для себе поле діяльності, як і у їх побратимів чоловіків; вимушені жити під суворим гнітом традицій у відсталому середовищі вони страждають абсолютно так само як страждали б на їхньому місці чоловіки» [5, с.123] - звучать як авторське кредо і ключ до прочитання роману.

«Шарлотта Бронте проявила себе майстром літературного портрета. Її творчість відрізняє ретельність у виборі слів і оборотів використовуваних для зовнішньої характеристики образів але головне завдання яке вона з блиском вирішила було все ж в тому щоб показати і внутрішній світ людей яких вона малювала: цьому завданню вона підпорядковувала усе інше» - відмічав Ерл Найс.

Роман «Джен Ейр» притягнув і уразив читачів образом головної героїні - сміливої і чистої дівчини, що самотньо веде тяжку боротьбу за існування і за свою людську гідність.

Роман став важливою віхою в історії боротьби за жіноче рівноправ'я. Це поки що не політичне рівноправ'я - виборчих прав для жінок не вимагали навіть чартисти, - але рівність жінки з чоловіком в трудовій діяльності і сім'ї.

Розкриваючи духовну еволюцію героїні, оповідаючи про формування цілісного, гордого і сильного характеру Джейн, про її прагнення жити незалежним трудовим життям, Бронте стикається з представниками різних соціальних верств Англії початку століття. Беззахисна дівчинка, виживає в цьому світі, бореться і тим самим розкриває нам сильні риси характеру.

Історія створення роману починалася в довгі, нудні вечори, коли весь будинок Гаворті відходив до сну і рівно о дев'ятій Патрік Бронте замикав вхідні двері. В таку годину сестри читали одна одній написане за день, обговорюючи всі перипетії життя, боротьби і любові своїх персонажів. Одного разу Шарлотта замітила: чому героїні романів не по-людськи прекрасні. «Але ж інакше читача не привернеш», - заперечили Емілі і Енн. «Ви помиляєтеся, - сказала Шарлотта. - Хочете, моя героїня буде негарною зовні, але по-людськи настільки цікавою, гідною і привабливою, що її полюблять?».

Образ Джейн Ейр, так само як і більшість інших образів побудований за принципом контрасту, який полягає в даному разі в тому, що письменниця протиставляє зовнішність героїні її внутрішньому образові. Створюючи образ героїні, Бронте поставила перед собою мету - на противагу загальноприйнятій «красуні», яка зазвичай зображувалася в літературних творах, зобразити непоказну, але привабливу завдяки своєму внутрішньому благородству героїню.

Характеристику Джейн, так само як і її зовнішності, ми зустрічаємо в мові інших героїв і у внутрішньому монолозі. При описі зовнішності героїні Бронте використовує лексику різного емоційного забарвлення. Так, говорячи про перше враження, яке справила Джейн на Ріверсів, вона вживає образні виражальні засоби і лексику, підкреслюючи важкий стан героїні: порівняння «бліда як крейда або смерть», такі вирази як «просто привид», «змарніле, виснажене обличчя ... зовсім безкровне». З іншого боку, в описі зовнішності Джейн, після того як вона дізнається, що кохана, переважає лексика оціночного порядку: «квітуча», «усміхнена», «воістину гарненька», «сяюча дівчина», «щоки з ямочками», «променисті карі очі». Можна відзначити, що Бронте постійно пов'язує опис зовнішності героїні з її внутрішнім станом і досягає цього використанням відповідної лексики і образних виразів.

Розповідь в романі ведеться від першої особи. Традиція такого оповідання зароджується ще в ХVІІІ столітті у той час коли увагу письменників починає притягати психологія героя. У аналізованому романі ця форма оповідання так само як і інші риси художнього методу сприяє глибшому розкриттю психології героїв.

У формі внутрішнього монологу дані роздуми Джейн з приводу устоїв людей, норм поведінки, власних прагнень і переживань, що оточують її. Слід зазначити що у внутрішньому монолозі часто виражені думки самої Шарлотти Бонте.

Оповідання йде від імені героїні носить яскраво виражене ліричне забарвлення. У романі «Джейн Ейр» внутрішня мова служить одним з основних засобів характеристики героїні. Внутрішній монолог в романі дуже емоційний. Найбільш характерними є роздуми героїні у формі бесіди двох голосів. Так наприклад після її одруження, що не відбулося, з Рочестером автор детально описує переживання Джейн. Її коливання, тяжкі роздуми про своє подальше життя дані у формі діалогу розуму і почуття.

При всій конкретності соціально-побутового окреслення Джейн Ейр, ця «романтична героїня в неромантичних шарах суспільства» (Е. Генієва), являє собою чергову, настільки популярну в англійській літературі XIX в. модифікацію образу Попелюшки. Поряд з позитивними героїнями Д. Остін, Ч. Діккенса, У.М. Теккерея Джейн Ейр уособлює думку про те, що душевне благородство, скромність, працьовитість і віра в кінцевому рахунку обов'язково будуть винагородженні. І хоча наприкінці роману героїню не очікують палац і кришталеві туфельки, сімейний мир, душевний спокій і щасливе материнство їй гарантовані.

Хотілося б підкреслити, що центральною проблемою, яка самим природним способом охоплює і структурує все в романі, являється проблемою характеру і характерологічний зачин твору: про який елемент твору не йшла б мова, в любому випадку розмова буде вертатись до принципів характерології і структури характеру Джейн - головної героїні твору, носія основних ідей роману.

Коли вдивляєшся у конфлікт роману «Джейн Ейр», абсолютно очевидною стає його хронологічність, оскільки він постає як конфлікт характерів, але одночасно як і конфлікт всередині характерів. В усіх трьох основних частинах твору, на які ми можемо подумки розчленувати сюжет: дитинство Джейн (сцени в Гейтсгед-Холі і Ловудській школі), її перше і єдине кохання (сцени в Тернфілд-Холі), поневіряння, знайомство з новими друзями і нелегкі випробування любові до Рочестера (Сцени в Мурхаузі і Мортонській школі та морально-релігійна суперечка із Сент-Джоном) - домінуючим є зіткнення головної героїні, що оберігає самостійність і незалежність свого внутрішнього світу, яка володіє дивовижною цілісністю характеру, з тіткою Рід, Рочестером, Сент-Джоном, Ріверсом. Вони теж досить своєрідні характери і теж, як і характер Джейн, втілюють ту чи іншу направленість соціальної адаптації особистості до суспільних умов.

Занурюючи читача в добре виписані внутрішні муки і вагання героїні, достатньо багатоаспектно зрозумілі - в синтезі традиційної для англійської свідомості (пуританської за походженням) боротьби душі і тіла, а також жіночого і загальнолюдського, психологічного і соціального, Ш. Бронте «експлікує радикалізм» [28, c. 45]. В цьому сенсі характер Джейн анти-догматичний та анти-консервативний, що навпаки посилює високоморальну позицію «бунтарки», бунт якої заклечається, перш за все в тому, що вона морально опередила свій час.

У «Джейн Ейр» уявне і реальне співіснує на одному рівні. Письменниця піддає героїню тим же знегодам які випробувала вона сама, навчаючись в Коуен-бриджі (у школі схожій на Ловуд), працюючи вчителькою і гувернанткою. Але бажання затвердити урочистість добра, показати суспільству приклад достовірно людських взаємовідносин спонукає Бронте створити образ Торнфільда - напівфантастичної моделі світу, що не має еквіваленту в дійсності.

Крізь зовнішній сюжет проступає сюжет внутрішній, що й становить головний кістяк книжки: життєвий шлях Джейн Ейр, формування і становлення її характеру й життєвої позиції. І зовнішній сюжет в ньому слугує аріадниною ниткою, що веде читача від зустрічі до її наслідків, від опису обставин і ситуацій, до глибокої реакції на них у власному внутрішньому світі. Із маленької вразливої нещасної дівчинки формується сильна самостійна особистість, працьовита і мужня, освічена і розумна, благодійна і самовіддана, життєздатна і творча, - справжня хазяйка власної долі. І тут вибудовується глибинна історія внутрішнього духовного становлення особистості у її взаєминах із іншими, суспільством, вищим сенсом буття - Богом. Ми бачимо виховання і випробування душі героїні: народжена волелюбною і самодостатньою, пройшовши крізь численні випробування, фізичні і моральні, досягши зрілості і самопізнання, вона приходить до любові як до смислу і сутності людського життя, що тільки і може дати відчуття гармонії із цілим світом.

Дослідник В. В. Івашева виділяє 5 періодів «дорослішання» героїні:

1. Дитинство, життя Джейн у будинку тітки.

2. Ловудський.

3. Торнфілдський.

4. Життя в сім'ї Ріверсів.

5. Повернення до містера Рочестера.

Етапи розвитку героїні можна простежити при зверненні до самого тексту. Так, маленька Джейн повстає проти деспотизму місіс Рід. Вона ще може змиритися з холодністю і відчуженістю, хоча й важкі вони для дитячої душі, але не з прямим насильством і образою. Коли юний Джон, гордість материнського серця, намагається принизити її, тому що вона бідна і залежна, а потім б'є, Джейн бунтує, відповідаючи ударом на удар. Замкнута в спальні, героїня гарячково згадує подробиці свого заколоту і всі випадки жорстокого, деспотичного ставлення до неї. «Несправедливо, несправедливо, твердив мій розум, - збуджений несамовитим, хоча і тимчасовим гнівом...». Щоб Джейн не подавала «поганий приклад», місіс Рід вирішує відправити непокірну дівчинку в благодійну школу - «Ловудський інститут». Місіс Рід рекомендує преподобному містеру Брокльхерсту Джейн як малолітню брехуху, що вимагає особливо суворого з нею поводження. Цього Джейн пробачити не може. З дитинства вихована на Біблії, вона відчуває, що думки її і дії не відповідають поняттям, які дитині прививали від самого народження, проте гордість, бунтарське єство героїні кипіло почуттями: «її потоптали і вона повинна помститися». Крихітна (вона дуже мала на свої роки) дівчинка кидає в обличчя місіс Рід гнівні слова: «Я не брехуха, якщо б я була нею, я б сказала, що люблю вас, але я прямо кажу: я вас не люблю, я вас ненавиджу більше, ніж будь-кого... Люди думають, що ви гарна, але ви погана, у вас жорстоке серце. Це ви брехуха» [5, с.37]. Висловивши правду, Джейн раптом відчула себе щасливою, вона звільнилася від залежності, гніту мовчання, прагнення догодити і цим викликати поблажливість. Так народилося відчуття самоповаги, так, захистивши свою гідність, Джейн відчула себе вільною людиною.

Їй важко живеться і в Ловуді, але там живе нова Джейн, і вона користується повагою, хоча в школі теж можуть знущатися над беззахисними, як це відбувається з її кращою подругою Елен Бернс. Але саме тут, де Джейн стала з пригнобленого боку свідком незаслужених страждань іншого, остаточно склалася її філософія життя людини незалежної, гордої і непокірної. У Джейн, що подорослішала, протест набуває більше осмисленого характеру: прояву зла, несправедливості протистоять її воля і розум. Вона намагається заслужити любов і повагу хороших людей: «Я так намагалася бути слухняною, я хотіла так багато зробити в Ловуді: знайти друзів, заслужити повагу і любов! І я вже досягла певних успіхів: товаришки по навчанню ставилися до мене доброзичливо, однолітки зверталися як з рівною, і ніхто не ображав мене» [5, c. 74]. Ловудський притулок можна розглядати як певну «міні-модель світу», в якому особливо яскраво викреслюються взаємини «поводирів» і «ведених». Тому основним змістом душевних розмов дівчаток у притулку стають їхні взаємини зі світом - ставлення до насильства, яке стає «домінантою» виховання, якому всіляко чинить супротив Джейн, всім досвідом свого ще короткого, але вже гіркого життя налаштована на боротьбу за себе. Така ситуація нівечить, деформує особистість, позбавляє її повноти власного світосприйняття й самовиявлення. Елен навчає Джейн терпимості, доброті, готовності потамувати себе у дрібнішому аби зберегти у чистоті й повноті власне «Я», створене за подобою Божою. Джейн провела в Ловуді вісім років - шість як вихованка. Два як учителька.

Наступний етап «росту» героїні починається у її вісімнадцять років, коли вона розуміє, що не може й не хоче провести все своє життя за стінами школи. З хорошими рекомендаціями вона знаходить нове місце роботи гувернанткою в Тернфільдському маєтку. Так, з приїздом Джейн до маєтку, починається третій і основний етап формування героїні - тернфільдський. У Тернфільді Джейн спостерігає блискуче світське товариство, що з'їжджається до маєтку її господаря. Але й тут за зовнішнім блиском криється лиш спустошеність і холодний розрахунок. «Я бачила, як вони посміхаються - і що з того сміху? Світло свічі гріє набагато більше, ніж їх посмішки, а дзенькіт дзвоника розкаже більше, ніж їхній сміх.» [5, с. 199]. Всі вісімнадцять розділів майже цілковито вписані в картину романтичного роману. Наростаючі почуття між Джейн і Рочестером просякнуті романтичним пафосом. Власне і трагедійність сюжету випливає з того, що героїня понад усе ставить свою людську гідність - без цього почуття для неї просто не може бути «жіночого щастя». Їй здаються принизливими дарунки, що ними її засипає Рочестер, якому подобається бути благодійником, а точніше - обдаровувати кохану, - адже вона не може йому відповісти адекватно.

Емансипація жінки, боротьба за її рівність з чоловіком - лише один із аспектів цієї теми. Взагалі-то навряд чи можна визначити лінію Джейн - Рочестер у параметрах «боротьби». Дух протесту і незалежності дається взнаки й у відносинах Джейн Ейр із коханою людиною. Змучена дивною химерною грою, яку веде з нею її хазяїн, Джейн, по суті, перша говорить йому про свою любов, що було нечувано і неприпустимо у вікторіанському романі. Саме пояснення Джейн в любові приймає характер сміливої декларації про рівність: «Ви думаєте, що я залізна? Якась машина без почуттів?... Ви думаєте, якщо я бідна, непоказна, проста і маленька, то в мене немає ані душі, ані серця? Ви помиляєтеся! Я маю таку ж саму душу, як ви, і таке ж саме серце! І якби Господь наділив мене симпатичнішим личком і більшими статками, вам би було так само важко розлучитися зі мною… Зараз мій дух звертається до вашого духу, ніби ми обоє, переживши смерть, стали перед Божим судом, ніби ми рівні - а такими ми й є!» [5, с.290]. Це - всупереч фемінізму - майже біблійське потрактування жінки, що вийшла з ребра Адама і, природно, має становити з ним єдиний організм.

Поєднання з Рочестером дає героїні почуття власної повної розкутості, самореалізації, що й становить передумову повного гармонійного щастя. І тут письменниця певною мірою відступає від догми протестантства, в якій виховані і авторка, і її героїня, наближаючи до позицій загально-гуманістичних. Образ Едварда Рочестера набуває, як то не парадоксально, статусу, парного до образу Джейн. І якщо Рочестре виступає як носій мужності, то відповідно Джейн можна розглядати як втілення справжньої жіночності - непоказної, щирої, ніжної, природної. Для обох образів духовне, суттєве значно важливіше зовнішньої оболонки, хоча для тямущого читача, ця оболонка також є дуже промовистою і характерною.

Джейн повертається до свого коханого тільки тоді, коли остаточно, не тільки в суто особистісному і психологічному, але і в соціальному плані, отримала повну самостійність: для неї заміжжя питання «не тільки захвату, але й рівності». Письменниця, провівши свою героїню через важкі випробування, драматизуючи і сценізуючи чимало епізодів, навіть концентруючи обставини і всякий раз ставлячи героїню в нелегку ситуацію морального вибору, стверджує ідею обов'язку - перед собою, перед своїм призначенням у світі, перед людьми і вищою справедливістю.

Дійсно, роман будується як розповідь героїні, яка уже десять років перебуває у щасливому шлюбі з Рочестером, про своє дитинство, юність і важке досягнення щастя без втрати своєї внутрішньої цілісності і незалежності. Як і в драмі, тут небагато дійових осіб, але Ш. Бронте прагне в них втілити найбільш примітні соціальні якості, інакше кажучи, зіштовхнути совою героїню із найбільш характерними явищами реальності. Образи тітки Рід, містера Броклгерста, міс Темпл, Елен Бернс, Сент-Бжона відтворюють певні соціально-психологічні типи, що узагальнюють певне світовідчуття.

Виділивши соціальні компоненти аналізу, я зіткнулася з необхідністю їх деталізації. Наприклад, такий компонент, як «статус жінки», для роботи з текстом виявився занадто узагальненою характеристикою. Тому для отримання якісного результату я позначила наступні основні позиції, що відносяться до компонента «статус жінки»: функції в сім'ї, характер виховання дітей, міра і характер залежності, вимоги до зовнішнього вигляду і т. д. Підбір прикладів був достатній. У таблиці 2.1 «Соціальний статус жінки» я занесла найбільш характерні з них.

Таблиця 2.1 «Соціальний статус жінки»

Соціальний статус жінки y вікторіанському суспільстві

Статус жінки в романі

1. Головна функція - бути осново сім'ї

«Я одружена вже десять років. Я знаю, що таке жити з людиною і для людини, яку любиш понад усе на світі. Я вважаю себе найщасливішою - такою щасливою, що важко словами передати, тому що мій чоловік живе мною, а я - ним. Жодна жінка не була дорожча своєму чоловікові, ніж я йому, - ми одна душа й одне тіло. Я ніколи не втомлююся від Едварда, а він від мене, так само як нас не втомлює стук серця, що постійно б'ється в його і моїх грудях, - виходить ми завжди разом... Ми говоримо цілісінькі дні: говорити одне з одним - наче думати вголос» (Розділ XXXVIII) [5, с. 523].

2. Виховання дітей

«Ви знаєте: виховуючи цих дівчат, я не бажаю, щоб вони привикали до розкоші та привілеїв, я хочу виростити їх витривалими, терплячими та самостійними» (Розділ VІI) [5, с. 68].

«Ти ж не забув про маленьку Адель, правда, читачу? Я не забула: незабаром я попросила у містера Рочестера дозволу навідати її в школі, де вона зараз училася... Вона була бліда й худенька і сказала, що їй тут недобре. Я й сама побачила, що правила в тій школі занадто суворі, а методи навчання занадто складні для дитини її віку, і я забрала її додому... Коли вона підросла, здорове англійське виховання виправило певною мірою її французькі вади; і коли вона закінчила школу, стала мені приємною і корисною помічницею: відповідальною, слухняною і скромною» (Розділ XXXVІII) [5, с. 522].


Подобные документы

  • Місце Шарлотти Бронте в розвитку англійської літератури ХІХ століття. Еволюція жіночих романтичних образів у творчості Шарлотти Бронте. Погляди Шарлотти Бронте на жіночу емансипацію та їх висвітлення в романі "Джейн Ейр". Жіночі образи роману "Містечко".

    курсовая работа [64,5 K], добавлен 15.02.2013

  • Тема роману "Джейн Ейр". Ідея рівності людей у романі "Джейн Ейр". Трагедійність сюжету. Разом із своїми великими сучасниками Шарлотта Бронте стояла біля джерел англійського критичного реалізму, що був так високо оцінений Марксом.

    реферат [18,1 K], добавлен 16.01.2004

  • Краткий очерк жизни, личностного и творческого становления известной английской писательницы Шарлоты Бронте, ее вклад в литературу XIX века. Художественные особенности и сюжетные линии романа Бронте "Джейн Эйр", его лексико-стилистические приемы.

    реферат [30,1 K], добавлен 25.04.2009

  • Основные литературные течения XVIII и XIX вв.: романтизм, критический реализм. Судьбы и творчество английских писательниц-романисток Джейн Остен и Шарлоты Бронте. Сравнительный анализ романов "Гордость и предубеждения" и "Джейн Эйр", роль описания природы

    дипломная работа [104,5 K], добавлен 03.06.2009

  • Біографія, формування та особливості творчості Джейн Остін. Історія написання роману "Аргументи розуму", особливості відображення авторського типу жінки на його прикладі. Характеристика жіночих персонажів та експресивні засоби відображення у романі.

    дипломная работа [118,1 K], добавлен 03.12.2013

  • Дослідження в образах героїнь Джейн Остін становища жінки у Великій Британії доби георгіанства на основі романів авторки "Гордість та упередження" і "Почуття і чуттєвість". Стосунки чоловіка і жінки та проблеми шлюбів, особливості відображення в творах.

    дипломная работа [77,9 K], добавлен 21.06.2014

  • Знайомство з творчістю Джейн Остін у контексті англійської літератури ХІХ ст. Визначення стилю написання роману "Гордість та упередження". Аналіз використання епітетів та інших виразових засобів для описання природи, особливість образотворчих прийомів.

    курсовая работа [45,1 K], добавлен 20.03.2017

  • Зарождение феминизма в Англии. Ранние просветители о женском образовании и воспитании. Джейн Остен и ее роман "Гордость и предубеждение". Классификация женских образов. Отношение главных героинь к браку и замужеству. Творческое наследие писательницы.

    курсовая работа [72,0 K], добавлен 10.04.2017

  • Исторические и бытовые условия формирования нравственного идеала Ш. Бронте. Формирование концепции личности в ее творчестве. Анализ произведения "Джен Эйр", дисгармония между внешним и внутренним, характер главной героини, идеал абсолютной морали.

    реферат [25,6 K], добавлен 01.04.2018

  • Основные литературные течения XIX века – романтизм и реализм. Жизнь и творчество Эмили Бронте. Основное содержание и уникальность "Грозового перевала", герои и образы произведения. Тема любви и мести, романтические и реалистические элементы в романе.

    курсовая работа [61,7 K], добавлен 20.10.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.