Тема кохання у німецькому романтизмі

Зачекайте, відлунає

Давнє горе непривітне,

І нова весна піснями

В серці згоєнім розквітне!

Якщо в перших частинах «Книги пісень» романтичні образи домінують, то в наступних вони зазнають помітної еволюції. Так, у численних віршах розділу «Знову на батьківщині» цілком реалістично відтворені враження поета від повернення до міста своєї юності, реалістичний характер мають зарисовки життя простих людей, морські пейзажі тощо. В цьому ж розділі почуття і настрої поета, його любовні муки, взаємини з коханою теж частіше розкриваються в реалістичному ключі:

Коли ми одружимось, тобі

Всі заздритимуть, та й годі.

Зо мною ти житимеш, далебі,

В розвагах та насолоді.

Хоч бийся, хоч лайся, - буду терпіть,

Покірно гнутиму спину;

А віршів моїх не станеш хвалить, -

Ту ж мить тебе покину.

Побутово-земного, гуманістичного змісту набувають паралелізми: герой прагне стати ослінчиком біля ніг коханої, подушечкою для її голок, папірцем для її папільйоток. А кохана, чий образ раніше неодмінно поставав серед таких романтичних атрибутів, як цвинтарі, домовини, мерці, привиди, з блідої красуні перетворюється на звичайну земну дівчину. Вона вередує, чекає, щоб мати напекла їй солодкого печива, в її серці «були на постої» гусари і т. ін. Все частіше поет кепкує з власного кохання [13; 137].

Так у «Книзі пісень» формувалася своєрідність всієї творчості Гайне, що полягала у постійному взаємовідштовхуванні і водночас складному взаємопроникненні романтизму і реалізму. Вважаючи себе останнім поетом «вільної пісні романтизму», романтиком-розстригою, Гайне чимало зробив для розвитку реалізму у вітчизняній літературі.

Центральним у «Книзі пісень» є цикл «Ліричне інтермецо». Хоча тут звучить та ж тема нерозділеного кохання, однак сердечні муки ліричного героя розкриваються тут в іншому плані. В ньому послідовно простежується вся історія кохання поета від його зародження до її драматичної розв'язки - виходу коханої заміж за іншого і страждань героя. Тут за канонами романного мистецтва присутня зав'язка, кульмінація, розв'язка [3; 27]

Перший вірш циклу - зав'язка - говорить про те, що в «місяці травні» поет закохується й освічується «їй»:

Як в травні місяці сади

Розвинулися зрання,

Тоді в моєму серці

Прокинулось кохання,

Як в травні місяці в садах

Зачулось щебетання,

Я їй своє бажання

Освідчив без вагання.

У наступних віршах - ліричних мініатюрах, Гайне відтворює блаженний стан закоханості, до якого долучається почуття солодкавого смутку - можливо, передчуття майбутніх любовних мук. На все поет дивиться закоханими очима, - він навіть починає розуміти мову зірок; Мадонна в соборі здається йому схожою на його кохану. Та виникло перше непорозуміння, за ним, щоправда, йде примирення, каяття, поцілунки, хоча поет починає підозрювати, що вона «безсердечна», що вона «підступна». Незабаром настає катастрофа - кульмінація - вона не любить його - вона наречена іншого, виходить заміж. Поет карається її зрадою, його мучать спогади, зневіряється, намагається іронізувати над своїм обманутим почуттям, звинувачує невірну, намагається пояснити те, що трапилось. Уся ця складна гама почуттів поета розгортається аж до останнього вірша, в якому поет намагається покінчити з минулим - розв'язка:

Чому труна велика?

Скажу вам до ладу:

Я в ній своє кохання і біль свій покладу.

Герой цього «ліричного роману» - людина з багатим духовним життям, не тільки здатен на високі почуття, страждати від них, але не засліплений ними, він уміє аналізувати свої почуття [13;29].

Якою ж постає «вона»? Образ коханої більш умовний і узагальнений, позбавлений конкретно-індивідуальних рис. Гайне не намагається описати її зовнішність, хоча про неї, здавалося б, говориться багато. У неї очі фіалкові, ніжні, лілейні рученята, трояндові щічки - усе це фольклорні шаблони, які не формують живого індивідуального образу коханої. Її внутрішній світ ще менш конкретний - вона невірна кохана. Зрозуміло, що поет зосередився на своїх переживаннях і душевних муках.

Цикл «Знову на батьківщині» - та ж історія нещасливого кохання: поет розказує про пережиту ним недавно трагедію. За жанром цикл найближчий до «твору мандрів». Поет подорожує, зустрічається з сім'єю своєї коханої, повертається в рідне місто, де пережив любовну драму, і в його душі оживають спогади про душевні муки. Минуле хвилює поета, але змушує швидко осмислити його, ніж пережити знову [3; 87]. Ліричний герой дивиться на минуле очима досвідченої людини. Юнацькі страждання близькі йому як спогад. До циклу включено відомий ліричний вірш, присвяченій казковій рейнській красуні Лорелеї. Мотив цей введений у німецьку романтичну поезію за зразком народних легенд К. Брентано і підхоплений багатьма поетами (Ейхендорф, Лебен, Зимрок). У Гайне, як і в попередників, Лорелея - втілення згубних чарів кохання. Але міф про неї для поета - лише «казка стара». Вже у першій строфі постає сам поет з його смутком, він намагається збагнути незрозумілу йому причину такого настрою:

Не знаю, що стало зі мною,

Сумує серце моє, -

Мені ні сну, ні спокою

Казка стара не дає.

Розмова про Лорелею, прекрасну чарівницю, яка з'являлася на високій скелі над Рейном і своїм звабливим співом занапащала тих, хто плив по річці, розпочинається лише з другої строфи [5; 69].

Гайне, таким чином, переключив відомий мотив у глибинно ліричний план, у нього він стає метафорою, що передає душевний стан поета його відчуття, породжені казковим образом. [3; 47]

У циклі духовна історія ліричного героя поглиблюється, вірші передають динаміку почуттів, зміну настроїв, то розквіт, то згасання надії на щастя. У розвитку любовної теми тепер нерідко з'являється, прикриваючи більш грайливість: [10; 65]

Хотів би я в слово єдине

Вмістити всю душу смутну,

Віддать його сильному вітру -

Нехай би одніс в долину.

Нехай би печаль в отім слові

До тебе моя попливла,

Щоб ти її кожну хвилину

Почути, кохана, могла.

І навіть, коли серед ночі

Заплющиш ти очі ясні,

І тут, щоб знайшло моє слово

Тебе в найглибшому сні.

Цикл «Північне море» на змістовному і формальному рівнях відрізняється від попередніх. У листі до В. Мюллера поет писав: «Північне море» належить до моїх останніх творів, і ви побачите в ньому, яких нових струн я торкнувся, які нові пісні задумую» [6; 79]. На передньому плані тут тема природи. Він пише про різне море: вдень і вночі, спокійне та бурхливе, під час спалахів блискавок і під безхмарним небом. Але мате поета не зображення морських пейзажів. Він творить зразки високої філософської лірики, в якій природа співвідноситься з людиною і людське життя вимірюється масштабами світобудови. Перед стихією втрачає своє всеохопне значення любовна трагедія поета. Характерним для циклу вірш «Запитання»:

Над пустельним, морем нічним

Юнак одинокий стоїть,

В думках його сумнів, на серці - журба.

Він хвилі питає похмуро:

«О відкрийте, скажіть мені згадку мудру життя.

Поет іронізує над болісними питаннями буття. Вони здаються авторові безглуздими, тайну життя відкриває для себе кожен сам:

Шумлять собі хвилі, як вічно шуміли.

І вітер гуляє, і хмари пливуть.

Байдужо-холодні зірки мерехтять,

А дурень стоїть і чекає одвіту.

У багатьох віршах поет вдається до характерної гайнівської іронічної кінцівки, за допомогою якої знижує, «приземлює», ніби «вивертає» прозаїчним боком власні романтично-піднесені ілюзії:

І сині фіалки її оченят,

Троянди щічок і білі лілеї

Маленьких ніжних її рученят

Цвітуть, та цвітуть, і горять,

І тільки серце засохло у неї.

Велике місце у «Книзі пісень» посідає природа. Зображуючи її, поет відтворює свої настрої, поривання, мрії, страждання і радощі. Так, розквіт весни збігається з щасливим коханням героя, а холодна похмура осінь приносить кінець його щастю:

Співав соловейко, і липа цвіла,

Всміхалося сонце, скрізь радість була!

А ти цілувала мене, обіймала,

І так до тремтячих грудей пригортала.

Кричав чорний ворон, і лист опадав,

І сонячний промінь так прикро блищав;

«Прощай» ми сказали - холодне прощання!

Ти ґречно вклонилась на ґречне вітання.

Природа у Гайне стає співучасницею його переживань: квіти і дерева, хмари і зірки, сонце і місяць, солов'ї і лебеді разом з поетом сміються і плачуть, радіють і сумують, розмовляють з ним, співчувають йому. Але тут відсутня органічна єдність людини з глибинно таємничим життям природи, що було характерним для раннього німецького романтизму. Тому паралелізм переживань героя і природних явищ - лише красиве порівняння, поетична метафора [3; 57].

«Книга пісень» Генріха Гайне стала видатним явищем німецького романтизму, а її творець справедливо заслужив найвищої оцінки як ліричний поет, співець кохання. Мало кому з поетів вдавалося так тонко передати страждання душі, журбу, сумовитість, органічно поєднати фольклорну традицію зі світосприйняттям сучасної йому людини.

Висновки

Література доби німецького романтизму не може не війти до світової літератури. Вона займає гідне місце серед будь яких інших жанрів. Німецькі письменники цієї доби бачили цей світ крізь призму власних почуттів. Романтик представ перед нами як «природна людина» й водночас титанічна особистість, сповнена стихійно-творчих сил природи, пов'язана із загадково-ірраціональними глибинами буття і чужа «впорядкованому суспільству» з його поверховою розсудливістю і розважливим егоїзмом.

Тема кохання знаходить своє стійке (чітке) місце у творах романтиків усіх чотирьох етапів німецького романтизму.

Представниками першого періоду, які оспівували кохання є Новаліс та Гельдерлін. Перший писав, що кохання не є ідеал. Ідеал це той шлях пізнання, через який повинен пройти герой Новаліса. Кохана лише частина цього ідеалу, лише віха на цьому грандіозному шляху розуміння істини і краси. Його чуттєвість пов'язана з містичними і релігійними переживаннями. Любов до миру відкривається через любов до жінки, через індивідуальну любов проявляється любов світова. Герой Гельдерліна пережив таку ж тяжку втрату коханої, як і сам автор. Для хиткого Гельдерлін кохання поєднує у собі все. Природа, краса, Еллада, все, що він палко любив і перед чим схилявся, злилися для нього в цій жінці, яку він назвав грецьким ім'ям Діотима.

На другому етапі німецького романтизму яскраво змалювали своє бачення кохання Брентано та Клейст. Брентано має зовсім іншу, ніж у Гельдерліна чи Новаліса, інтерпретацію кохання, інший у нього й ліричний герой. Він втрачає гармонійне світовідчуття, у нього з'являється розлад зі світом, від якого він страждає, трагічний надрив у почуттях і переживаннях. Таким чином, любовна лірика Брентано набуває драматичного змісту, нерідко в ній переплітаються трагізм і романтичну іронія. Тоді як у Клейста кохання - почуття ірраціональне й фатальне водночас, грішне й святе, воно оволодіває його героями сповна й безповоротно, стає для них найвищим щастям і найвищим служінням. Водночас у своїх творах Клейст дає два варіанти трактування теми кохання - позитивне (в драмі «Кетхен із Гейльбронна») і негативне (в «Пентесілеї»).

На третьому етапі ми бачимо незвичайну інтерпретацію кохання Гофмана. Концепція любові - дуже важлива частина філософських поглядів автора. Навіть у повному іронії творі Гофмана ми бачимо: кохання - це те, що загострює всі почуття людини, робить її більш могутньою, ніж вона була раніше. І якщо людина виявляється гідною такої любові, вона винагороджується. Вибудовуючи свою концепцію любові, Гофман розуміє це почуття як стан гармонійно побудованого життя, бо саме воно передбачає «священне співзвуччя всіх істот», що по суті своїй є поезія.

Та безперечно найвидатнішим співцем кохання постав перед нами Генріх Гайне. На четвертому етапі романтизму, етапі громадсько-політичного піднесення в країні, Гайне випускає з під свого пера закоханого ліричного героя. Нерозділене кохання до своєї кузини Амалії породжує у серці поета ідею збірки «Книга пісень», яка належить до кращих здобутків німецької романтичної літератури першої половини ХІХ ст. Її ідейний зміст випливає з тогочасної об'єктивної дійсності. Саме в ній вбачає джерело своїх страждань ліричний герой: «Любовна скарга переростає в скаргу на несправедливість злого світу, особисте розчарування - у неприйняття цього світу». кохання німецький література поезія

У «Книзі пісень», зумівши зберегти дух німецької народної поезії, доводячи при цьому до досконалості простоту художньої форми. Гайне правдиво і щиро розкриває своєму читачеві тему, вічну і невмирущу, взяту разом з тим в її конкретному соціально-історичному контексті - тему любові. Саме тут, очевидно, і слід шукати пояснення того факту, що «Книга пісень» - це лірична розповідь про кохання - стала безсмертним шедевром світової ліричної поезії, найбільш популярною ліричною збіркою в Німеччині.

Список використаної літератури

1. Берковський Н.Я. Романтизм в Німеччині. Л.: Худ. Літ-р, 1973.

2. Глазкова Т.Ю., Немецкоязычная литература: учеб. посіб./Т.Ю. Глазкова.- М.:Флинта, Наука, 2010.- 134(2)с.

3. Гиждеу С. Лирика Генриха Гайне

4. Гиривенко А.Н. Немецкая литература от древности до наших дней. Deutsche literatur von den Anfangen Bis zur Geden wart:словарь-справочник. - М.: Флинта: Наука, 2003.- 104с.

5. Дейч А. Судьбы поэтов. Гельдерлин. Клейст. Гайне. - М.: Худ лит-ра, 1974.- 576с.

6. Дмитриев А.С., Генрих Гайне: критико-библиографический очерк: пособие для учителя. - М.: Учпедгиз, 1957. - 112с.

7. Жирмунський В. М. Німецький романтизм і сучасна містика. - СПб., 1996.

8. Зарубежная литература: пособие.- М.: Просвещение, 1975.- 320с.

9. История немецкой литературы [Электронный ресурс]: В 5-х томах. Т.1:IX-XVII в.в.- М.: Академия наук, 1962.- 470с.- Режим доступа:http://www.twirpx.com/files/literature/foreign/german/history/

10. Наливайко Д.С., Шахова К.О. Зарубіжна література XIX сторіччя. Доба романтизму: Підручник. -- Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001. - 416с.

11. Миримський І.В. Гофман Е.Т.А.// Статті про класиків. М.: Худ. літ-ра, 1966)

12. Скобелєв А.В. Жанрова природа Е.Т.А. Гофмана. М.: Наука, 1982)

13. Стадников Г.В., Генрих Гайне: книга для учащихся.- М.: Просвещение, 1984.- 127с.

14. , Федоров Ф.П. Художній світ німецького романтизму: Структура і семантика. - М., 2004.- с. 208

15. Храповицкая Г.Н., Коровин А.В. История зарубежной литературы: Западноевропейский и американский романтизм: Учебник / Под ред. Г.Н. Храповицкой. - 2-е изд. - М.: Флинта: Наука, 2003. - 408с.

Размещено на Allbest.ru