Ю.М. Говоруха-Отрок – письменник і критик

Літературна спадщина Ю.М. Говорухи-Отрока. Висвітлення біографії письменника, його світоглядних та ідейно-естетичних позицій. Аналіз літературно-критичної діяльності та художньої творчості. Критика гуманістичної сутності творів письменників XIX століття.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 26.08.2014
Размер файла 76,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.01.02 - Російська література

Ю.М. Говоруха-Отрок - письменник і критик

Гончарова Ольга Анатоліївна

Харків 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Гетьманець Михайло Федосійович, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, професор кафедри російської та світової літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Лагунов Олександр Іванович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, професор кафедри історії російської літератури;

кандидат філологічних наук Овчинников Михайло Олексійович, Харківський національний університет внутрішніх справ, старший викладач кафедри історії державності України.

Провідна установа - Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, кафедра зарубіжної літератури, Міністерство освіти і науки України, м. Полтава.

Захист відбудеться 31 жовтня 2006 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В).

Автореферат розіслано 30 вересня 2006 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І. Тищенко

1. Загальна характеристика роботи

говоруха літературний критика письменник

Актуальність дослідження. Перебудова соціально-економічного устрою життя на пострадянському просторі, започаткована наприкінці XX століття, спричинила необхідність докорінної переоцінки культурної спадщини минулого. Долаючи вульгарно-соціологічні догми, сучасне літературознавство намагається дати об'єктивну картину літературного процесу, переглянути усталені уявлення в оцінці багатьох діячів літератури. Це особливо стосується тих, хто був віднесений до реакціонерів та консерваторів і фактично вилучений із історії літератури.

У центрі уваги суспільних наук останнього часу став консерватизм як феномен суспільної думки, який відіграв важливу роль в історичній долі Росії. Вчені-історики розробили нову концепцію російського консерватизму, розглядаючи радикалізм і консерватизм як два взаємопов'язані та взаємообумовлені полюси суспільної свідомості, два напрямки духовного життя суспільства. Вони вперше відкрито та ясно заявили, що консерватизм не був злом, що поняття політичного консерватизму не містить ніякого негативного смислу. Консервативно-традиціоналістська орієнтація, як свідчить історичний досвід, нерідко була серйозною противагою невиправданим перетворюванням і сприяла збереженню здорових підвалин національного життя.

Слід відзначити, що проблема реабілітації російського консерватизму вже давно почала привертати увагу літературознавців. З'явилися дослідження, в яких по-новому висвітлюється діяльність О.Шишкова, Ф.Булгаріна, М.Кукольника, М.Страхова, М.Меншикова, В.Розанова, К.Леонтьєва, Д.Мережковського та багатьох інших затаврованих офіційною радянською наукою діячів літератури.

Консерватором і реакціонером вважався і талановитий критик, прозаїк, публіцист другої половини XIX століття Ю.М. Говоруха-Отрок, який був однодумцем з М.Страховим, В.Розановим, К.Леонтьєвим, Л.Тихомировим. Сотні його публіцистичних статей відтворюють цілісну картину духовного життя Росії 70 - 90-х років XIX століття, ставлять гострі політичні та соціально-економічні питання того часу. Відмежувавшись від революційних поглядів, він звертається до православ'я як до єдиної істинної духовної цінності людства, визнає самодержавство як таке, що дане Богом і що, на його думку, захищає основи російської державності. Як мислитель він примикає до релігійно-філософського напряму, який заведено було називати “почвенничеством”, “охранительным направлением”. Його літературно-критичні роботи, присвячені творчості видатних письменників, розкривають морально-етичний зміст їхньої творчості з позицій вічних християнських цінностей, а герої його прозаїчних творів, розчаровані у революційній діяльності, шукають вихід у примиренні з реальністю, у служінні людям і Богу. Саме такі світоглядні позиції були неприйнятними для марксистської методології, тому багата творча спадщина Говорухи-Отрока не вивчалася і твори не перевидавалися. Проте він був одним із провідних та впливових критиків, а його діяльність - важливим суспільним та літературним явищем останньої третини XIX століття, про що свідчать численні спогади його сучасників, а також стрімко зростаючий останнім часом інтерес до його творчої спадщини з боку істориків, філософів та літературознавців.

Сьогодні, коли ставлення до релігії змінилося, коли визнано загальнолюдське значення морально-етичних засад християнства, судження Говорухи-Отрока здатні суттєво збагатити наші уявлення про гуманістичну сутність російської літератури. У зв'язку з цим вивчення його літературної спадщини є важливим та актуальним.

Зв'язок з науковими планами, програмами, темами. Дослідження проводилося у межах плану науково-дослідної роботи кафедри російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Мета дисертації полягає в тому, щоб дослідити літературну спадщину Ю.М. Говорухи-Отрока у контексті літературного процесу кінця XIX століття та дати їй об'єктивну оцінку з позицій нашого часу.

Визначена мета зумовлює необхідність розв'язання низки завдань:

дослідити життєвий та творчий шлях письменника;

висвітлити ідейно-естетичні позиції Говорухи-Отрока як літературного критика;

проаналізувати найбільш значні його літературно-критичні праці;

охарактеризувати художню творчість Говорухи-Отрока - прозаїка та драматурга;

визначити місце й значення творчої спадщини письменника в історії російської літератури.

Об'єктом дослідження є літературний процес останньої третини XIX століття, особливості розвитку реалізму в російській літературі та осмислення його тогочасною літературною критикою.

Предмет дослідження - творча спадщина Ю.М. Говорухи-Отрока, що представлена його літературно-критичними статтями, а також прозою, драматургією і публицистикою.

Теоретико-методологічною основою дисертації є наукові принципи історико-літературного дослідження, закріплені в сучасному літературознавстві: принцип історизму, принцип взаємозв'язку літературних явищ, принцип системного аналізу. У роботі використані наукові здобутки провідних вчених з питань функціонування літератури (М.Бахтін, П.Палієвський, В.Халізєв, Л.Єсін), теорії та історії літературної критики (Б.Єгоров, Л.Соболєв, Б.Бялик, В.Кулешов), особливостей розвитку реалізму останньої третини XIX століття (Б.Бялий, Л.Лотман, В.Кулешов, В.Гусєв, В.Аношкіна, Ю.Лебедєв, В.Основін), а також наукові праці, присвячені проблемам консерватизму (К.Смоліна, С.Сергєєв, М.Гетьманець, В.Гросул) та християнства в літературі (В.Котельников, М.Дунаєв).

Методи дослідження: описовий, соціально-генетичний, порівняльний та метод системного аналізу.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

літературна спадщина Говорухи-Отрока стала предметом спеціального вивчення;

зібрано й досліджено маловідомий біографічний матеріал, який характеризує його діяльність у харківський та московський періоди життя;

об'єктивно висвітлено світоглядні та ідейно-естетичні позиції Говорухи як критика;

проаналізовано його монографії та більше тисячі літературно-критичних та публіцистичних статей, розпорошених у періодиці XIX століття;

розкрито ідейно-художню своєрідність його прози та драматургії;

визначено місце й значення творчої спадщини Говорухи-Отрока в історії російської літератури.

Теоретичне значення дослідження полягає у розширенні уявлення про особливості розвитку літературно-критичної думки в Росії другої половини XIX століття, про роль критики християнсько-естетичного напрямку в зміцненні реалістичних традицій російської літератури, а також про сутність консерватизму в літературі.

Практичне значення дослідження полягає у тім, що його результати можуть бути використані істориками російської літератури, критики та журналістики, викладачами вищих навчальних закладів у загальних курсах історії російської літератури XIX століття, а також у спецкурсах і спецсемінарах.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорено на кафедрі російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Основні положення дисертації було викладено у формі доповідей на Восьмих (Харків, 2003), Дев'ятих (Харків, 2004), Десятих (Харків, 2005) та Одинадцятих (Харків, 2006) міжнародних читаннях молодих учених пам'яті Л.Я. Лівшиця, Міжнародній науковій конференції “Феномен В.Г. Короленка: погляд із III тисячоліття” (Полтава, 2003), Міжнародній науковій конференції “VII Гоголівські читання” (Полтава, 2004), Міжнародній науковій конференції “Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології” (Харків, 2004), Міжнародній науково-практичній конференції “VIII Виноградовские чтения” (Москва, 2004), Міжнародній науковій конференції “Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції “Ю.Н. Говоруха-Отрок - писатель, критик, публицист” (Бєлгород, 2006).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 14 роботах автора, 10 з яких опубліковано у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури, що налічує 257 найменувань. Обсяг основного тексту дисертації - 186 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання і методологію дослідження, розкрито наукову новизну положень та висновків роботи, її теоретичне та практичне значення.

Перший розділ “Життєвий та творчий шлях Ю.М. Говорухи-Отрока” містить аналітичний огляд науково-критичної літератури за темою дисертації, біографію письменника, що вперше висвітлюється на підставі маловідомих матеріалів, детальну характеристику харківського та московського періодів його творчості.

Наведені в огляді літератури відгуки сучасників про діяльність Говорухи-Отрока (М.Страхов, В.Розанов, Л.Тихомиров, І.Фудель та ін.) являють собою здебільшого особисті спогади або загальні характеристики. Виняток складають цикл статей М.Черняєва, опублікований у харківській газеті “Южный край”, у якому детально висвітлено діяльність письменника у 1881-1882 роки і деякі факти біографічного характеру, а також бібліографічний покажчик О.Круглова, у якому зібрано 537 найменувань статей Говорухи-Отрока, опублікованих у газеті “Московские ведомости”.

Суворий вирок, незаслужено винесений діяльності Говорухи-Отрока народницькою критикою (М.Михайлівський), мав негативний вплив і на марксистську критику. Незважаючи навіть на досить схвальні відгуки М.Горького щодо монографії критика, присвяченої Короленку, радянська наука визнала його творчість ідеологічно шкідливою і фактично наклала на неї табу. Офіційна оцінка була визначена в історико-літературних працях Г.Бялого та Б.Городецького, які звели весь творчий доробок талановитого критика, публіциста та письменника до визнання його лише “революціонером-відступником”, “відщепенцем”, “письменником-ренегатом”.

Інтерес до творчості Говорухи-Отрока відновився у 60-ті роки XX століття. З'явилися неупереджені, хоча й лаконічні загальні характеристики його творчості у бібліографічному покажчику К.Муратової та у статті А.Петрової (“Краткая литературная энциклопедия”). І.Масанов виявив дев'ятнадцять псевдонімів письменника (“Словарь псевдонимов русских писателей, ученых и общественных деятелей”), а мистецтвознавець І.Петровська вперше звернулася до його театральних рецензій і дала їм високу оцінку.

Сучасний період вивчення творчої спадщини Говорухи-Отрока позначений появою робіт Є.Іванової, К.Смоліної, З.Прокопенко, в яких зроблено перші спроби реабілітувати ім'я письменника і привернути увагу до його літературної діяльності. Отже, перед сучасним літературознавством постала проблема об'єктивного вивчення літературної спадщини Говорухи-Отрока, визначення її місця і значення в історії російської літератури.

Для розуміння особливостей світогляду Говорухи-Отрока, а також своєрідності його творчості, яка в значній мірі носить автобіографічний характер, важливе місце належить вивченню біографії письменника. У дослідженні встановлено дату його народження, зібрано докази щодо його навчання у Харківському університеті, наведено об'єктивні дані про його діяльність у харківському революційному гуртку, проаналізовано та узагальнено матеріал про арешт та ув'язнення, висвітлено творчі зв'язки та стосунки. Аналіз джерел показав, що відхід Говорухи-Отрока від народницького руху був сприйнятий сучасниками як зрада революційно-демократичних ідеалів. Саме таке упереджене ставлення до нього успадкувало і радянське літературознавство. Проте об'єктивна оцінка фактів з історичної дистанції дозволяє відкинути ці звинувачення і говорити про те, що зміна ціннісних орієнтирів була природним правом письменника, його власним вибором.

Харківський період життя та творчості Говорухи-Отрока (1878 - 1889) був часом його становлення як публіциста, белетриста, критика і мислителя. В його публікаціях на сторінках газет “Харьков” та “Южный край” висвітлювалися гострі політичні, релігійні, освітянські, філософські, економічні, культурологічні та інші проблеми. Привертає увагу жанрова різноманітність його статей: нариси-роздуми, есе, літературні та театральні огляди, бесіди з уявним читачем, гострополемічні діалоги, фейлетони. Багатий матеріал цих публікацій свідчить про широту інтересів їх автора, про його ґрунтовну освіченість та громадянську активність. Об'єктивний аналіз публіцистики дозволяє визначити головні риси його світогляду, а саме: впевненість у законності та непохитності самодержавства, санкціонованого та опікуваного православ'ям; прийняття як божественної даності станової нерівності людей та соціального устрою суспільства; віра у природну гріховність людини, яку можна подолати лише шляхом смирення та покаяння, морального самовдосконалення; визнання важливості та необхідності збереження старовинних російських звичаїв і традицій, церковних ритуалів, історичних інститутів та символів - тобто тієї самобутньої російської “почвы”, яка є обов'язковою умовою подальшого розвитку Росії. Проте, відстоюючи християнське смирення, Говоруха-Отрок водночас на сторінках газети постійно викриває вади та недоліки сучасного суспільства. Прихильник монархії, православного самодержавства у Росії, він критикує політику царського уряду у питаннях освіти, виступає за її демократизацію. Зводячи рішення соціальних проблем до утопічного ідеалізму, в питаннях літератури та мистецтва він відстоює традиції реалізму та виступає проти “мистецтва заради мистецтва”. Отже, саме Харків - один з найбільших культурних центрів Росії XIX століття - мав суттєвий вплив на розвиток його таланту та відкрив перед ним великі можливості для подальшої творчої діяльності.

Роки життя у Москві (1889 - 1896) нерозривно пов'язані з діяльністю Говорухи-Отрока в газеті “Московские ведомости”, для якої він написав 537 статей. На сторінках цієї газети він розкривається як оригінальний і самобутній літературний і театральний критик, діяльність якого посіла помітне місце в тогочасному літературному житті. Значна частина його публікацій є оглядом періодичних видань, таких як “Русский вестник”, “Вестник Европы”, “Русская мысль”, “Русское обозрение”, “Юридический вестник”, “Вопросы философии и психологии”, “Богословский вестник” та ін. Характерно, що досить велика кількість статей написана “з приводу”: з приводу видання нових книг, опублікованих наукових статей та доповідей, визначних ювілеїв, гастролей та вистав. Це говорить про те, що Говоруха-Отрок жваво цікавився подіями культурного та суспільного життя, оперативно реагував на них, що робило його статті актуальними та цікавими для читачів.

На відміну від публіцистики у газеті “Южный край”, яка охоплювала практично усі сфери суспільного життя, на сторінках “Московских ведомостей” він зосереджує свою увагу головним чином на літературі й театрі. У літературно-критичних працях він формулює свою концепцію російської літератури, яку наполегливо і послідовно відстоює у полеміці з ідейними супротивниками.

У другому розділі “Ю.М. Говоруха-Отрок - критик” висвітлено ідейно-естетичні погляди Говорухи-Отрока, а також проаналізовано його монографії та статті, присвячені творчості видатних російських письменників XIX століття, а саме: Л.Толстого, Короленка, Тургенєва, Достоєвського, Гоголя, Чехова, письменників-народників, Островського, Грибоєдова, Некрасова, Фета, Полонського, Лермонтова.

На становлення естетичного кредо Говорухи-Отрока вирішальний вплив мали ідеї “почвенничества”, ідеологом якого був Ф.М. Достоєвський. Слідом за великим письменником Говоруха-Отрок відкидає просвітницький погляд на людину як на істоту, цілком детерміновану обставинами та середовищем. У його розумінні людина - це передусім особистість, яка має право вибору та відповідає за свої вчинки. Критик вважає, що шлях до гармонізації та вдосконалення суспільства пролягає через особисте смирення і страждання, християнську любов до ближнього та всепрощення. Відповідно до свого християнського ідеалу, він закликає письменників “відшукати іскру Божу у душі людській, де б не спалахнула ця іскра - чи у душі обірваного волоцюги, чи у душі вуличного злодія або пропійного п'яниці”. Ці слова вповні співвідносяться з морально-етичним та естетичним кредо Достоєвського - “знайти людину у людині” - та виявляють гуманістичну сутність світогляду Говорухи-Отрока. Проте слід зазначити, що ідейні позиції критика та автора “Братьев Карамазовых” мали і досить принципову відмінність. Світогляду великого класика був притаманний відвертий антиномізм, який породжував у його свідомості певні протиріччя. “Дитя невіри та сумніву до судної дошки”, - говорив Достоєвський про себе. І якщо письменник вірив та сумнівався, а сумніваючись, шукав, то для Говорухи-Отрока притаманна незмінність переконань, повна впевненість у здійсненні свого релігійного ідеалу, який він чітко і послідовно відстоює і в публіцистиці, і в прозі, і в літературній критиці.

У своїй літературно-критичній діяльності Говоруха-Отрок виступає також послідовником неослов'янофілів Ап. Григор'єва та М.Страхова. Cлідом за Ап. Григор'євим він вважає, що критик мусить не тільки відчути красу художнього твору та зрозуміти його історичне значення, але й розкрити той вічний смисл, який має істинний витвір мистецтва, тобто критика повинна бути не історичною або естетичною, а “органічною” (термін Ап. Григор'єва). Як і Страхов, він відстоює народність мистецтва, вірить у величезний вплив літератури на суспільство, критикує естетику “чистого мистецтва”. Він не надає великого значення формі художнього твору, вважаючи головною його цінністю відтворення моральних основ народного життя, національного характеру, вірувань російського народу, його смирення та високої духовності.

У роботі розкрито не тільки те, що єднало Говоруху-Отрока з його “вчителями”, але й те, що вирізняло його позиції як критика. У той час як Ап. Григор'єв заперечує офіційну церкву та бачить відродження російської духовності у купецтві та міщанстві, а в питаннях естетики “ідеальним” вважає саме життя, “таємниче та невичерпне”, Говоруха-Отрок з незмінною твердістю додержується усіх канонів ортодоксальної церкви і робить їх основою свого естетичного кредо. Відродження Росії як носительки високої духовності критик пов'язує тільки з простим народом, селянами, серед яких, на його думку, ще не згасла “Божа іскра”. На відміну від Страхова, який у своїй літературно-критичній діяльності не надавав домінуючого значення християнським ідеям, Говоруху-Отрока сучасники вважали засновником нового напряму в літературній критиці - християнсько-естетичного.

Естетичні погляди Говорухи-Отрока зазнали певного впливу і з боку Бєлінського, якого він називав “ліриком у критиці”, високо цінуючи його “надзвичайне естетичне чуття, яке майже ніколи не помилялося і яке не залишало його навіть у розпал його поклоніння утилітаризму в мистецтві”. У той же час Бєлінський, на думку Говорухи-Отрока, не володів історичним чуттям і не сформував певного філософського світогляду. Отже, вважає Говоруха-Отрок, з точки зору органічної критики, Бєлінський не був критиком у повному значенні цього слова, але являв собою неперевершеного естета, лірика у критиці. Незважаючи на це застереження, вплив Бєлінського на становлення Говорухи-Отрока як критика є вельми суттєвим. Услід за Бєлінським він відстоює принципи реалізму та народності в мистецтві, хоча й тлумачить їх відповідно до своїх ідеалів. Позначився на його статтях і притаманний Бєлінському естетичний підхід до літературного твору. Щодо послідовників Бєлінського - Чернишевського, Добролюбова, Писарєва, - а також представників народницького напряму, то Говоруха-Отрок різко критикує їх за надмірну заідеологізованість, соціальність, однобічність, зневагу до національних особливостей народного життя.

Вважаючи реалізм найвизначнішим досягненням російської літератури і мистецтва, здатним найбільш повно й історично об'єктивно відображати взаємовідносини людини та навколишнього світу, Говоруха-Отрок закликає письменників до визнання загальнолюдського значення християнських цінностей. Згідно з його концепцією, майстерність письменника зумовлюється саме глибиною і щирістю зображуваних у його творчості християнських ідеалів, тому що тільки вони є передумовою художньої правди. Аналізуючи твори Толстого, Короленка, Достоєвського, Гоголя, Чехова, Островського, поетів Фета, Полонського, Лермонтова, він вважає, що вони ще не одухотворені щирою вірою, хоча пройняті християнськими настроями, які знаходять виявлення у співчутті та любові до людини, примиренні з дійсністю, якою б вона не була. Протягом усієї своєї діяльності критик палко відстоює інтереси бідняків, простих людей, неосвічених селян, які, на його думку, здатні набагато глибше зрозуміти істину людського буття, тобто християнську істину, ніж “освічені інтелігенти” (“Хозяин и работник” Л.Толстого, “Сон Макара”, “Убивец”, “В подследственном отделении” Короленка, “Дворянское гнездо” Тургенєва, “Преступление и наказание” Достоєвського, “Гроза” Островського, “Убийство” Чехова та ін.). У той же час прагнення деяких письменників поставити людський розум вище за Божу таїну і принизити народні вірування та звичаї до “темних” забобонів та невігластва викликають у критика суто негативне ставлення (“Крейцерова соната” Толстого, “На затмении”, “За иконой” Короленка та ін.).

Роблячи акцент на релігійно-естетичній сутності літературного твору, на постановці і розв'язанні письменником саме моральних проблем, пов'язаних з вибором героя, його відповідальністю за свої вчинки, критик залишає поза увагою соціальний аспект творів, що пояснюється особливостями його світогляду: визнанням станової нерівності людей як вияву божественної мудрості і справедливості світобудови.

Дотримуючись принципу протиставлення духовного життя людини соціальній боротьбі, критик поділяє поезію на “істинну” та “громадянську”. “Істинними” поетами він вважає Фета, Полонського, Тютчева, Лермонтова, бо вони оспівують у своїй поезії високі прагнення людської душі та почуття, знайомі кожній людині: любов, сум, розчарування, радість, біль, роздуми про людське буття. Вірші, які закликають до ненависті та боротьби (наприклад, вірші Некрасова), на думку критика, не мають нічого спільного з поезією. Завдання поезії, на його переконання, - оспівувати вічне, зрозуміле й близьке кожній людині у всі часи. Щодо започаткованого наприкінці століття символізму, то критик взагалі відмовляється називати його мистецтвом.

В оцінці творчості Некрасова важливу роль відіграла непримиренна позиція Говорухи-Отрока щодо революційно-демократичних доктрин. З цієї ж причини він явно недооцінює те краще, що було в народницькій літературі і критиці, зосереджуючи свою увагу виключно на очевидних недоліках своїх ідейних супротивників. В цьому відобразилась запекла боротьба суспільних і літературних течій, яка наприкінці XIX століття помітно посилилася. Вважаючи непорушним авторитет класиків минаючого століття Пушкіна, Гоголя, Толстого, Достоєвського, Тургенєва, Гончарова, Островського, Короленка, Чехова, Тютчева, Фета, Полонського, а їхні твори - зразком і найвидатнішим досягненням російської літератури, Говоруха-Отрок украй негативно характеризує стан літератури 90-х років, відмовляючи в художності модерністським (Мережковський, Гіпіус, Брюсов та ін.), натуралістичним (Боборикін, Потапенко) та “фальшиво-пафосним” творам народників і тих письменників, що примикали до них (Г.Успенський, Каронін, Златовратський та ін.).

Говорусі-Отроку належить багато цікавих спостережень та роздумів про тогочасну літературу. Деякі його думки, несвоєчасні та несподівані для літературної критики кінця XIX століття, знайшли підтвердження та подальший розвиток у літературознавстві XX - XXI століть. Він одним із перших відмовляється від популярного на той час протиставлення Толстого-письменника Толстому-мислителю і вважає, що Толстой - передусім художник, який навіть у своїх філософсько-релігійних трактатах творить та мислить образами, тому його релігійні твори мають бути предметом вивчення для художньої критики нарівні з іншими. На основі глибокого аналізу творів Короленка критик робить висновок, що вони відображають передусім гуманізм письменника, велику віру у свій народ і повагу до його ідеалів, а не заклик до революційних дій, як здавалося критикам революційно-народницького напрямку. Концепцію творчості Тургенєва Говоруха-Отрок обґрунтовує зізнанням самого письменника, який вважав себе “зайвою людиною”. Цю тезу критик підтверджує фактами біографії Тургенєва, листами, які, на його думку, дозволяють по-справжньому осмислити його творчу спадщину. У статтях, присвячених Достоєвському, Говоруха-Отрок одним з перших у російській літературі надає головного значення релігійним, філософським та моральним аспектам творчості письменника, його християнській моделі світу та людини. Він акцентує увагу на жанрових та стильових особливостях романів Достоєвського, пропонує свою періодизацію його творчості, яка й сьогодні залишається актуальною. Новаторський характер мали висловлювання критика щодо творчості Гоголя, якого він вважає художником-християнином, подвижником, який закликав свій народ до великого покаянного подвигу. Говоруха-Отрок надає особливого значення останнім творам письменника - “Авторской исповеди” та “Выбранным местам из переписки с друзьями”, - котрі, на його переконання, розкривають духовний зміст усієї літературної спадщини Гоголя. Як відомо, ця концепція одержала визнання і у сучасній гоголіані. Сучасник Чехова, Говоруха-Отрок у своїх працях передбачив появу двох магістральних напрямів у чехознавстві XX століття - Чехов і християнство та Чехов і інтелігенція. А його оцінка п'єс Островського, зокрема драми “Гроза”, яку він розглядає як історію гріхопадіння і каяття людської душі, зіткнення обов'язку з почуттям, відповідає сучасним науковим уявленням.

Слід зазначити, що якого б літературного явища не торкався Говоруха-Отрок, його судження відзначаються принциповістю, логічністю, послідовністю та доказовістю. Залишаючись вірним своїм принципам і ідеалам, він зумів розкрити у творчості багатьох письменників такі аспекти, які залишалися поза увагою народницьких та марксистських критиків або які свідомо ними ігнорувалися. Аналіз літературно-критичної спадщини Говорухи-Отрока дозволяє стверджувати, що його судження про літературу залишаються актуальними і для сучасного літературознавства.

У третьому розділі “Ю.М. Говоруха-Отрок - письменник” висвітлюється діяльність Говорухи-Отрока як прозаїка і драматурга, яка майже не привертала уваги літературознавців. У розділі проаналізовано одинадцять прозаїчних творів письменника - “Эпизод из ненаписанного романа”, “Fatum”, “Юнкер Дубяга”, “До горького конца”, “Поцелуй любви”, “Отъезд”, “Развязка”, “Тюрьма и крепость”, “Мать Агния”, “Легенда о сатане”, “Федор Павлович” - та п'єсу “В болоте”.

Майже усі художні твори Говорухи-Отрока загубилися в багатій літературі епохи і подією в ній не стали, але вони варті уваги, тому що є документами буремного часу, а головне - в них виділилися характерні риси еволюції свідомості непересічної людини 70 - 90-х років XIX століття.

Прозові твори Говорухи-Отрока мають яскраво виражений автобіографічний характер. В них відбилися настрої, пов'язані з подією, яка докорінно змінила життєву долю автора, - арешт і суд. На початку 80-х років письменник, розчарований у революційних ідеалах молодості, переживає гостру духовну кризу, вихід з якої він знаходить у прилученні до християнських цінностей. Тому не дивно, що відправною позицією його героїв також є відмова від певних ілюзій, переоцінка минулого, пошуки сенсу життя. Твори Говорухи-Отрока віддзеркалюють еволюцію його світогляду: перебуваючи у постійному пошуку ідеалу, герої проходять шлях від захоплення “міражами” до розчарування і звернення до Бога. Саме віра, надія, любов, почуття глибокого смирення перед життям і каяття у своїх гріхах робить людину людиною, вважає письменник. Проза Говорухи-Отрока є глибоко особистою, подекуди навіть щоденниковою, про що свідчить характерний для неї автобіографізм, нарисова описовість, внутрішні монологи героїв, які висловлюють почуття та переживання самого автора.

Художня особливість творів Говорухи-Отрока - присутність в них автора як повноправної дійової особи. Ми чуємо його голос, його характеристики персонажів, його оцінки зображуваних явищ. Перед нами людина глибоко віруюча, щира у своїх почуттях, вдумлива, інтелігентна. Незважаючи на очевидну делікатність, відчувається його тверда життєва позиція, яка полягає в тому, що сама людина з її волею та моральною настановою несе особисту відповідальність перед собою та перед суспільством, а соціальне середовище може вважатися лише фоном для виявлення її особистих якостей.

П'єса “В болоте” єдина у творчій спадщині Говорухи-Отрока і належить до раннього періоду його творчості. В основі її сюжету декілька тем - гроші, батьки та діти, кохання, пошук місця молодої людини у сучасному світі, - але жодна з них не є домінуючою. Головна ідея твору висловлена у його назві - “В болоте”. Автор показав моральне болото, в якому опинилося провінційне містечко, де важка, задушлива атмосфера вбиває найкращі мрії людей, розбещує ще не зміцнілі душі молодого покоління, руйнує моральні підвалини суспільства. Він ніяк не називає місто, де відбувається дія, даючи зрозуміти, що подібні риси притаманні всій периферійній Росії. Герой п'єси бачить вихід у втечі до Петербурга, який йому здається саме тим містом, де можна здійснити усі свої мрії та сподівання про поліпшення життя народу. Проте фінал п'єси досить песимістичний: автор не вірить у духовну перемогу розуму, благородства та кохання над корисливістю, аморальністю та лицемірством.

Присутні у п'єсі шекспірівські та гейневські алюзії, а також численні ремінісценції п'єс Грибоєдова та Островського стилістично її збагачують і свідчать про наслідування її автором кращих традицій російської драматургії. Проте п'єсі притаманні такі вади, як описовість, відсутність гостроти дії, наявність “зайвих” персонажів та епізодів.

Усі свої художні твори Говоруха-Отрок підписував псевдонімами та публікував у різних виданнях, і це було однією з причин того, що він як письменник залишався маловідомим. Крім того, у роботі наведено свідчення сучасників про те, що своїм справжнім творчим покликанням Говоруха-Отрок вважав літературну критику, а до свого письменництва ставився досить іронічно. Нерегулярна, а з 1882 року досить рідка публікація нових творів, випробування різних жанрів (нарис, оповідання, повість, легенда) та родів (проза, драматургія) дозволяють розглядати письменницьку діяльність Говорухи-Отрока як “пробу пера”, творчий експеримент. Однак, незважаючи на те, що його твори посіли досить скромне місце у літературному процесі кінця XIX століття і навряд чи мали на нього помітний вплив, у них знайшли відображення важливі ознаки часу, деякі особливості народницького руху, до якого був причетний письменник.

Висновки

Уперше здійснений системний аналіз літературної спадщини Говорухи-Отрока дозволяє зробити висновок про те, що він був одним із провідних критиків свого часу і мав значний вплив не тільки на літературний процес, але й на духовне життя Росії. Еволюція світогляду Говорухи-Отрока, яка довгий час розглядалася як відступництво та особистісна деградація, насправді відображала духовне зростання письменника, який відмовився від вузькопартійних інтересів і прийшов до розуміння загальнолюдських цінностей.

Сміливі та неупереджені судження Говорухи-Отрока про літературу XIX століття, висловлені в умовах запеклої ідейної боротьби літературних течій та напрямів, здебільшого були недооцінені, а за радянських часів - заборонені і забуті. Проте його оцінки багатьох творів видатних російських письменників знайшли підтвердження і визнання у сучасному літературознавстві, що свідчить про його прозорливість і непересічний талант як критика.

Будучи представником християнсько-естетичного напряму, Говоруха-Отрок оцінює художні твори з точки зору християнських цінностей та ідеалів. Він стверджує, що вартість художнього твору визначається глибиною та щирістю відображених у ньому християнських ідеалів - любові до ближнього, віри, надії, покори, здатності до співчуття. Тільки в світлі цих ідеалів, на його думку, письменник може правдиво відобразити негативні та позитивні сторони життя. Задачу літературної критики Говоруха-Отрок вбачає у розкритті смислу художнього твору та визначенні його значення в духовному житті окремої людини та суспільства в цілому.

Релігійно-моральні ідеали християнства, покладені в основу літературно-критичної концепції, дозволили Говорусі-Отроку глибше розкрити певні аспекти творчості Л.Толстого, Короленка, Тургенєва, Достоєвського, Гоголя, Чехова, Островського, Грибоєдова, Некрасова, Фета, Полонського, Лермонтова, повніше висвітлити духовну, естетичну та гуманістичну сутність їхніх творів. Водночас у його статтях має місце недооцінка творів, що показували сувору правду народного життя, але не відповідали його слов'янофільським поглядам. Відчувається також прагнення завуалювати критичний пафос творчості багатьох письменників, перевести гостроту соціальних протиріч у русло морально-релігійних. Незважаючи на це, зроблений ним акцент на загальнолюдських ідеалах дозволяє суттєво уточнити концепції, які склалися у сучасному літературознавстві.

У художній спадщині Говорухи-Отрока виразно простежується еволюція його світогляду: від розчарування в революційних ідеалах та визнання себе “зайвою людиною” до непохитної віри в християнські цінності. Як письменник-гуманіст він співчуває простим людям, але ніяких практичних засобів для поліпшення їхнього життя не висловлює. Причину усіх негараздів він вбачає у людській долі, випадковості, а не в соціальних обставинах. Сенс життя, на його думку, полягає в служінні Богу та виконанні християнських заповідей.

Усі прозаїчні твори Говорухи-Отрока, а також його п'єса “В болоте” не вирізняються ні оригінальністю ідейної проблематики, ні художніми достоїнствами і відносяться до другорядної літератури. Проте вони мають певне пізнавальне значення, бо в них відбиті суспільні настрої у складний період історії Росії.

Отже, літературно-критична спадщина Говорухи-Отрока має зайняти гідне місце в історії російської літератури, а його ім'я - поруч з іменами найбільш талановитих російських критиків. Об'єктивний аналіз його літературно-критичної і публіцистичної діяльності дає додаткові аргументи на користь нової точки зору на консерватизм, яка склалася в сучасній науці.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

Гончарова О.А. Харьковский период жизни и деятельности Ю.Н. Говорухи-Отрока // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. - Сер. “Літературознавство”. - Вип. 1 (33). - Харків, 2003. - С. 54 - 59.

Гончарова О.А. Говоруха-Отрок на страницах харьковской печати // Вісник Сумського державного університету. - Сер. “Філологічні науки”. - № 1 (47). - Суми, 2003. - С. 82 - 84.

Гончарова О.А. Говоруха-Отрок - обозреватель “Южного края” // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. - Сер. “Літературознавство”. - Вип. 1 (37). - Харків, 2004. - С. 83 - 90.

Гончарова О.А. Говоруха-Отрок и Харьков // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - Сер. “Філологія”. - № 631. - Харків, 2004. - С. 337 - 340.

Гончарова О.А. Говоруха-Отрок - литературный критик // Восьмые международные Виноградовские чтения. Проблемы истории и теории литературы и фольклора: Материалы конференции - М.: МГПУ, 2004. - С. 456 - 462.

Гончарова О.А. Талант Чехова-рассказчика в оценке Ю.Н. Говорухи-Отрока // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. / Киев. нац. ун-т им. Т.Г. Шевченко. - Вып. 7. - Киев: Логос, 2005. - С. 82 - 87.

Гончарова О.А. В поисках положительного героя (О прозе Ю.Н. Говорухи-Отрока) // Наукові записки ХНПУ ім. Г.С.Сковороди. - Сер. “Літературознавство”. - Вип. 4 (44). Частина друга. - Харків, 2005. - С. 64 - 69.

Гончарова О.А. Творчество В.Г. Короленко в оценке Ю.Н. Говорухи-Отрока // Феномен В.Г. Короленка: Погляд із III тисячоліття. Збірник наукових праць / ПДПУ ім. В.Г. Короленка - Полтава, 2004. - С. 80 - 86.

Гончарова О.А. Гоголь в литературно-критических концепциях В.В. Розанова и Ю.Н. Говорухи-Отрока // VII Гоголівські читання: Зб. наук. праць / ПДПУ ім. В.Г. Короленка - Полтава, 2004. - С. 88 - 92.

Гончарова О.А. Говоруха-Отрок у Харкові // Слобожанщина. - № 26. - 2003. - С. 86 - 92.

Гончарова О.А. Пьеса Ю.Н. Говорухи-Отрока “В болоте” // Восьмые международные чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица: Материалы конференции. - Харьков, 2003. - С. 11.

Гончарова О.А. Говоруха-Отрок - журналист “Южного края” // Девятые международные чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица: Материалы конференции. - Харьков, 2004. - С. 16.

Гончарова О.А. Говоруха-Отрок о религиозном учении Льва Толстого // Десятые международные чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица: Материалы конференции. - Харьков, 2005. - С. 20.

Гончарова О.А. “Гроза” А.Н. Островского в интерпретации Ю.Н. Говорухи-Отрока // Одиннадцатые международные чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица: Материалы конференции. - Харьков, 2006. - С. 18.

Анотація

Гончарова О.А. Ю.М. Говоруха-Отрок - письменник і критик. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2006.

У дисертації вперше літературна спадщина Ю.М. Говорухи-Отрока стала предметом спеціального дослідження. На основі маловідомих матеріалів у роботі висвітлено біографію письменника, розкрито його світоглядні та ідейно-естетичні позиції. Головні розділи присвячені аналізу літературно-критичної діяльності та художньої творчості. На підставі результатів дослідження зроблено висновок про те, що він був одним із визначних критиків свого часу, які впливали не тільки на літературний процес, але й на духовне життя Росії. Спираючись на християнські ідеали, Говоруха-Отрок глибоко розкривав гуманістичну сутність творів письменників XIX століття. Його критичні праці суттєво доповнюють сучасні уявлення про їх ідейно-естетичну значимість.

Ключові слова: літературний процес, критика, естетичне кредо, християнські ідеали, світогляд.

Аннотация

Гончарова О.А. Ю.Н. Говоруха-Отрок - писатель и критик. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды. - Харьков, 2006.

В диссертации впервые литературное наследие Ю.Н. Говорухи-Отрока стало предметом специального изучения. На основе малоизвестных материалов освещена биография писателя, раскрыты его мировоззренческие и идейно-эстетические позиции. Главные разделы посвящены анализу литературно-критической деятельности Говорухи-Отрока и его художественного творчества.

Разрыв Говорухи-Отрока с революционными народниками явился причиной того, что в демократических кругах его считали “отступником”, “ретроградом”, “апологетом реакции”, предавшим революционно-демократические идеалы и перешедшим в “стан” врага. Подобное отношение к писателю сложилось и в советском литературоведении, поэтому его творчество не изучалось. Между тем, именно тяжелые жизненные испытания привели писателя к осознанию иных ценностей человеческого бытия, и его выбор заслуживает объективной оценки. Обращение к православию как к единственному, истинному критерию нравственной сущности человека, признание как Божьей данности самодержавной власти, способствующей стабилизационным процессам и защищающей общественные устои, стали основой его мировоззрения и гражданской позиции, которую он последовательно отстаивает и как критик, и как публицист, и как художник.

Самая важная и самая ценная часть наследия Говорухи-Отрока - литературная критика. Основу его литературно-критической концепции составляют религиозно-почвеннические взгляды, признание идеалов христианства высшей духовной ценностью. Согласно его концепции, значение произведения определяется глубиной и искренностью отраженных в нем христианских идеалов, так как только они дают возможность распознать и правдиво отобразить отрицательные и положительные начала в жизни. С этих позиций критик анализирует произведения Л.Толстого, Короленко, Тургенева, Достоевского, писателей-народников, Гоголя, Чехова, Островского, Грибоедова, поэтов Некрасова, Фета, Полонского, Лермонтова. И хотя, по признанию самого критика, большинство названных писателей еще не одухотворено истинной верой, их произведения, тем не менее, проникнуты христианским настроением, которое находит выражение в сострадании и любви к человеку, примирении с действительностью, какой бы она ни была, смирении человеческой гордыни. На протяжении всей своей деятельности Говоруха-Отрок страстно выступает “за народ”, за бедных, простых людей, которые, в отличие от “просвещенных интеллигентов”, способны намного глубже понять истину человеческого бытия, т.е. христианскую истину. В этом плане он высоко оценивает такие произведения, как “Хозяин и работник” Толстого, “Сон Макара”, “Убивец”, “В подследственном отделении” Короленко, “Дворянское гнездо” Тургенева, “Преступление и наказание”, “Братья Карамазовы” Достоевского, “Гроза” Островского, “Убийство” Чехова и другие. В то же время стремление некоторых писателей поставить человеческий разум выше Божьей тайны и принизить народные верования и обычаи до “темных” предрассудков, невежественности и неразвитости вызывают у критика резко негативную оценку (например, “Крейцерова соната” Толстого, “На затмении”, “За иконой” Короленко и другие). Рассматривая реализм как величайшее достижение русской литературы и искусства, способное наиболее полно и исторически объективно отображать взаимоотношения человека и окружающей его действительности, он считает необходимым соединить его с идеями христианства.


Подобные документы

  • Творчість майстра художньої прози Нечуя-Левицького Івана Семеновича очами письменників. Праця творчості письменника " на звільнення народу з-під духовного і національного ярма. Походження письменника з простої сім'ї, його педагогічна діяльність.

    реферат [20,1 K], добавлен 19.07.2010

  • Короткий біографічний нарис життя, етапи особистісного та творчого становлення Ф. Стендаля як одного із видатних французьких письменників XIX століття. Аналіз творчих здобутків даного письменника, тематика та ідеологія його найвидатніших творів.

    презентация [498,3 K], добавлен 18.02.2015

  • Короткий біографічний нарис життя та творчості відомого українського письменника М.В. Гоголя, етапи та обставини його особистісного становлення. Джерела натхнення автора та аналіз його найяскравіших творів. "Мертві душі" в житті та долі письменника.

    презентация [2,2 M], добавлен 13.05.2011

  • Романи та новели великого німецького письменника Томаса Манна. Недостатня соціальність творів Манна, розкриття в них культурно-історичних і психологічних проблем. Бюргерство як основна тема творчості письменника. Аналіз новели "Маріо і чарівник".

    реферат [23,8 K], добавлен 16.01.2010

  • Життєвий шлях Івана Багряного. Літературна спадщина письменника, головні теми та мотиви творчості. Публіцистичні статті, доповіді, рефлексії та памфлети письменника. Дієслівна синоніміка у прозових творах. Кольористий епітет як ознака тоталітарної доби.

    курсовая работа [43,4 K], добавлен 12.05.2009

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.