І.О. Родіонов і літературний процес кінця ХІХ – початку ХХ століть

Дослідження літературної спадщини (романів, нарисів, публіцистики ) І.О. Родіонова одного із російських письменників-емігрантів та характеристика відображення ним гострих проблем народного життя одного із драматичних періодів російської історії.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 27.07.2014
Размер файла 43,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

УДК 821.161-3

І.О.РОДІОНОВ І ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

10.01.02 - російська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ГЕТМАНЕЦЬ ГАННА ОЛЕГІВНА

Харків - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Силаєв Олександр Сергійович, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, професор кафедри російської та світової літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Лагунов Олександр Іванович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, професор кафедри історії російської літератури;

кандидат філологічних наук, доцент Режко Віктор Анатолійович, Національний університет внутрішніх справ МВС України (м. Харків), доцент кафедри українознавства

Провідна установа - Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка, кафедра світової літератури, Міністерство освіти і науки України, м. Полтава.

Захист відбудеться “ 3 ” березня 2004 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В).

Автореферат розісланий “ 29 ” січня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Тищенко Т.І.

АНОТАЦІЇ

Гетманець Г.О. І.О.Родіонов і літературний процес кінця ХІХ - початку ХХ століть. Рукопис. родіонов роман емігрант літературний

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук із спеціальності 10.01.02 - російська література. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди. - Харків, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню літературної спадщини І.О. Родіонова (1866-1940) - одного із російських письменників-емігрантів, творчість якого за радянських часів з ідеологічних причин не вивчалася і не популяризувалася.

Вивчення спадщини письменника - романів, нарисів, публіцистики - показує, що він був представником реалістичного напрямку в літературі і в своїх творах правдиво відобразив гострі проблеми народного життя одного із драматичних періодів російської історії.

Найбільш значущими в історико-літературному плані є його романи “Наше преступление” (1909) і “Жертвы вечерние” (1922), де повною мірою виявилися особливості творчої індивідуальності письменника. Перший роман з нових позицій висвітлював традиційну для російської літератури тему сільського життя, посівши місце поряд з творами Чехова, Буніна, О.Толстого. У другому вперше в російській літературі показано події громадянської війни очима учасника білого руху і поставлено проблему морально-історичної правди борців проти більшовиків.

Творчість Родіонова суттєво доповнює загальну картину розвитку російської літератури наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть, а поставлені в ній деякі проблеми залишаються значною мірою актуальними і в наш час.

Ключові слова: реалізм, достовірність, публіцистичність.

Гетманец А.О. И.А. Родионов и литературный процесс конца ХІХ - начала ХХ веков. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С.Сковороды. - Харьков, 2004.

Диссертация посвящена исследованию литературного наследия И.А.Родионова (1866-1940) - одного из русских писателей-эмигрантов, творчество которых по идеологическим причинам в советское время не изучалось и не популяризировалось.

Изучение наследия писателя - романов, очерков, публицистики и других материалов показывает, что Родионов был представителем реалистического направления в литературе и в своем творчестве правдиво отразил острые проблемы народной жизни конца ХІХ - начала ХХ веков. Несмотря на то, что по своим политическим взглядам он был монархистом и врагом революции, художественное видение жизни народа и социальных процессов позволяет говорить о гуманистической сущности его творчества.

В романе “Наше преступление” (1909), который стоит в одном ряду с произведениями на деревенскую тему Чехова, Бунина, А.Толстого, нарисована реалистическая картина упадка деревни и моральной деградации людей. Впервые в русской литературе писатель показал пьянство как национальную трагедию и попытался дать ответ на два исконных вопроса: “кто виноват?” и “что делать?”. Виновниками трагедии он считает людей своего класса, которые оторвались от народа и обрекли его на невежество и нищету.

Сюжет произведения весьма характерен для русской литературы - преступление и наказание: пьяные парни избили до смерти своего односельчанина, честного и трудолюбивого человека Ивана Кирильева. Пьяная драка, больница, суд - основные узлы сюжета, по ходу развития которого бытовой конфликт приобретает социальное звучание. В центре изображения - судебный процесс, порочная судебная система, которая, по мнению писателя, не в состоянии остановить пьяный разгул и преступность.

Во время первой мировой войны Родионов был редактором военной газеты “Армейский вестник”, в которой выступал со статьями и очерками патриотического содержания. Он призывал народ защищать отчизну, резко выступал против тех, кто стремился развалить армию и расколоть общество. Опасными врагами России он считал большевиков во главе с Лениным, которые добивались поражения России и превращения империалистической войны в гражданскую. После Октябрьской революции он вступил в Добровольческую армию и участвовал в боях против советской власти.

Опубликованный в эмиграции роман “Жертвы вечерние” (1922) был одним из первых произведений в русской литературе, показывавших события гражданской войны глазами участника белого движения. Раскрывая трагедию людей привилегированного общества, лишенных состояния и поставленных фактически вне закона, писатель отстаивает их правду и их право на жизнь. Автор посвятил роман военной и учащейся молодежи, составившей костяк Добровольческой армии. Основу сюжета и образную структуру произведения определяет конфликт между защитниками России и ее разрушителями - большевиками. Типичным представителем молодежи выступает Юра Киреев, который в процессе борьбы из наивного гимназиста превращается в мужественного солдата, сознательного борца за Россию во главе с царем. Участники белого движения, вымышленные персонажи и исторические личности нарисованы художественно выразительно и с большой симпатией. Совсем по-иному выглядят представители революционного лагеря: автор использует приемы гротеска, чтобы показать их антигуманную сущность. Подчеркивая жестокость красных, он рисует натуралистические картины издевательств над пленными офицерами. Как символы большевизма выступают комиссар Гольдштейн и безымянный палач-садист, топором добивающий раненых. Злобная ненависть автора к большевикам и революционным массам не позволила ему понять правду народа, объективно разобраться в причинах народного гнева.

Важнейшие черты творческого метода Родионова - установка на достоверность и жизненную правду, психологизм, публицистический пафос, постепенно переходящий в политическую тенденциозность, что отрицательно отразилось на художественной ценности его произведений, написанных в эмиграции.

Являясь неотъемлемой частью литературного процесса, творчество Родионова существенно дополняет общую картину развития русской литературы в конце ХІХ - начале ХХ веков, а поставленные в нем проблемы в значительной степени сохраняют свою актуальность и в наше время.

Ключевые слова: реализм, достоверность, психологизм, публицистичность.

Anna Getmanets. Ivan Rodionov and literary process (the end of the XIXth-the beginning of the XX centuries). - Manuscript.

Dissertation for Candidate's degree in Philology, Speciality 10.01.02- Russian Literature. - Kharkiv State Pedagogical University named after G.S.Skovoroda. - Kharkiv, 2004.

The dissertation is devoted to research of Rodionov's literary heritage (1866-1940). He was one of Russian writers-emigrants whose creative work wasn't popular in Soviet times for some ideological reasons.

Studying his novels, essays and publicistic works we proved Rodionov's belonging to realistic literary school. Folk life keen problems in the dramatic period of the Russian History are truly reflected in his works.

From historical and literary point of view are novels “Наше преступление”/“Our Crime” (1909) and “Жертвы вечерние”/“The Evening victims” (1922) are the most significant. They fully demonstrate the specificity of Rodionov's creative works. The first one non-traditionally elucidates a theme of village life which is common for Russian Literature; it occupies a proper place among Chekov's, Bunin's and Tolstoy's works. In the other one the events of civil war are first represented from a White Guard's point of view and the problem of fighters against Bolshevism is raised.

The most important features of Rodionov's creative method are authenticity, life truth, profound psychologism, publicistic pathos which gradually turned into exaggerated political trend, deflating artistic values of the author's emigration works.

Rodionov's creative work considerably supplements general picture of the Russian Literature development at the end of the XIXth century; and the problems raised in it remain topical nowadays.

Key words: realism, authenticity, psychologism.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасне літературознавство, звільнившись від ідеологічного тиску епохи тоталітаризму, прагне об'єктивно і всебічно висвітлити літературний процес, подолати вульгарний соціологізм в оцінці діячів минулого. Наслідком класового підходу стало те, що офіційна наука визнала десятки письменників реакціонерами і фактично викреслила їх із історії літератури. Це особливо торкнулося тих письменників, які не прийняли Жовтневу революцію і перебували в еміграції. Завдяки такій політиці ці письменники залишалися поза увагою радянського літературознавства. "Російська зарубіжна література XX ст., - слушно зауважує відомий літературознавець О.Г.Соколов, - майже не досліджена область російської національної культури". В останні роки цей період історії літератури інтенсивно вивчається, але в центрі уваги дослідників - і це правомірно - найбільш знані письменники, такі, як І.Бунін, Б.Зайцев, Д.Мережковський, Вяч.Іванов та ін. Проте література цієї доби представлена також багатьма іменами менш відомих письменників, без вивчення художньої спадщини яких не можна відтворити об'єктивну картину літературного процесу. До них належить і Іван Олександрович Родіонов (1866-1940) - відомий у свій час прозаїк, публіцист і громадський діяч. Головна його “провина” перед радянською владою полягала в тому, що він був відвертий монархіст і противник революції. Це дало привід більшовицькій критиці затаврувати його як чорносотенця і контрреволюціонера.

До 1917 року він опублікував нариси з життя донського козацтва, роман “Наше преступление” (1909), билину “Москва-Матушка” (1911), історико-публіцистичну книгу “Тихий Дон” (1914), низку публіцистичних статей про першу світову війну і політичну ситуацію в Росії. В еміграції вийшли романи “Жертвы вечерние” (1922), “Любовь” (1922), “Сыны дьявола” (1932), “Царство сатаны” (1937).

За радянських часів ім'я Родіонова в курсах історії російської літератури згадувалося неодмінно з епітетом “чорносотенець”, відтак твори його не перевидавалися і не вивчалися. Проте об'єктивна оцінка його спадщини з історичної дистанції дозволяє говорити про нього як про талановитого письменника-реаліста, який ставив у своїх творах важливі і гострі проблеми народного життя.

У наш час про Родіонова зайшла мова на початку 90-х років у зв'язку з дискусією про авторство “Тихого Дона” М. Шолохова. Н.Кузякіна і Г.Стукалова висунули версію про причетність Родіонова до шолохівського роману. Саме це стало поштовхом до вивчення його літературної спадщини.

В.Запєвалов 1992 року перевидав книгу Родіонова “Тихий Дон” і супроводив її змістовною статтею “Литературная судьба Ивана Родионова и его книга “Тихий Дон””, в якій категорично заперечив версії про Родіонова як можливого “співавтора” Шолохова і зробив такий висновок: “Можливо, читач знайде в його творах чимало спірного і навіть неприйнятного, але його ім'я не викреслити з історії”.

Велику пошукову роботу провела Г.Стукалова, яка знайшла нащадків письменника в Росії, США та Швейцарії, виявила невідомі архівні матеріали, перевидала його кращий твір “Наше преступление” (1997). ЇЇ розвідка “Сторінка історії Росії”, що була опублікована як передмова до роману, значно розширювала уявлення про особистість письменника, його громадську і літературну діяльність.

В статтях Кузякіної, Запєвалова та Стукалової є цінний історико-біографічний матеріал, однак ідейно-художнього аналізу творів письменника, характеристики його як художника в них немає.

Актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю об'єктивного вивчення історії російської літератури XX століття, яка з ідеологічних причин за радянських часів висвітлювалася тенденційно, а значна кількість талановитих письменників-емігрантів взагалі була вилучена із літературного процесу. Літературна спадщина І.О.Родіонова не була об'єктом спеціального вивчення і її значення в історії російської літератури залишається нез'ясованим.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження входить до плану науково-дослідної роботи кафедри російської та світової літератури Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди.

Мета дисертаційної роботи - дати цілісне уявлення про літературну творчість І.О.Родіонова в контексті російської літератури кінця ХІХ - початку ХХ століть, оцінити її з позицій нашого часу, схарактеризувати письменника як творчу індивідуальність.

Виходячи з мети дисертації, в ній були поставлені такі завдання:

на основі узагальнення наявних відомостей схарактеризувати життєвий і творчий шлях Родіонова, простежити його ідейно-творчу еволюцію;

проаналізувати роман “Наше преступление” в контексті російської прози кінця ХІХ - початку ХХ століть, присвяченої сільській темі;

висвітлити діяльність письменника як воєнного публіциста;

проаналізувати роман “Жертвы вечерние” у зіставленні з творами про громадянську війну російських радянських письменників;

схарактеризувати Родіонова як творчу індивідуальність, визначити найважливіші особливості його творчого методу;

дати об'єктивну оцінку літературної спадщини Родіонова, її місця і значення в російській літературі ХХ століття.

Об'єкт дослідження: літературний процес наприкінці ХІХ та початку ХХ століть, особливості реалізму літератури у переломну епоху російської історії.

Предмет дослідження: творчість І.О. Родіонова, передусім найбільш значущі його твори - романи “Наше преступление”, “Жертвы вечерние”, нариси, воєнна публіцистика.

Методи дослідження: описовий, соціально-генетичний, порівняльно-типологічний, системного аналізу.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять принципи аналізу історико-літературних проблем, що утвердились у сучасній науці про літературу: об'єктивність, історизм, єдність змісту і форми, системний підхід до вивчення літературних явищ.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що творчість Родіонова вперше стала предметом цілісного вивчення. В дисертації вперше висвітлюється літературна діяльність письменника в контексті російської літератури початку XX століття, розкриваються характерні риси його творчої індивідуальності, визначається місце і значення його художньої спадщини в історії російської літератури.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній з'ясовуються деякі аспекти теорії реалізму: світоглядна позиція письменника і художня правда, вплив політичної тенденційності на об'єктивність зображення дійсності, особливості розвитку реалізму на початку ХХ століття.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані істориками російської літератури, викладачами вузів у загальних курсах літератури ХХ століття, а також у спецкурсах і спецсемінарах.

Апробація одержаних результатів. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри російської і світової літератури Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди, окремі положення доповідалися у виступах на Міжнародній науковій конференції “ХХ століття у дзеркалі літератури та культури” (Херсон, 2001), міжнародних читаннях молодих вчених пам'яті Л.Я.Лівшиця (Харків, 2001, 2002).

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків. Список використаної літератури включає 126 назв. Обсяг дисертації 160 сторінок.

Публікації. Результати дослідження викладено в 9 публікаціях у наукових виданнях, із яких 7 мають статус фахових. Загальний обсяг - 2 друкованих аркуша.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і наукову новизну теми дисертації, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету і завдання, схарактеризовано методологічні засади і методи вивчення проблеми, розкрито теоретичне і практичне значення роботи, наведено дані про апробацію та можливість застосування отриманих результатів.

У першому розділі “Життєвий і творчий шлях І.О.Родіонова” на основі узагальнення розпорошених у періодиці даних і власних пошуків дисертант висвітлює життя і творчість письменника, надаючи головної уваги його світоглядним позиціям і творчій еволюції. Літературна діяльність Родіонова припала на один із найдраматичніших періодів в історії Росії, позначених трьома революціями, першою світовою і громадянською війнами. Письменник зайняв крайню праву позицію захисника самодержавства і противника революційних потрясінь. Як потомствений козак він вважав Донське козацтво опорою Росії і покладав на нього великі надії в збереженні державних основ. Саме козацтву були присвячені його перші нариси, опубліковані в 1894 році.

У ранній період своєї літературної діяльності Родіонов зазнав впливу Л.М.Толстого, виступав з позицій “кающегося дворянина” як заступник народу і критик уряду. Справжню славу письменника приніс йому роман “Наше преступление (Не бред, а быль)”, що з'явився 1909 року і викликав широкий громадський інтерес. Тогочасна критика ставила роман в один ряд з творами про життя села Чехова, Буніна, О.Толстого, а відомий юрист А.Ф.Коні висунув його на Літературну премію ім. О.С.Пушкіна.

Передчуття світової війни примусило Родіонова знову звернутися до теми козацтва: 1914 року він опублікував великий історико-публіцистичний нарис “Тихий Дон”, у якому на основі історичних джерел висвітлював історію Донського козацтва і доводив його визначальну роль у боротьбі з зовнішніми і внутрішніми ворогами Росії.

Коли розпочалася перша світова війна, Родіонов у чині єсаула командував ротою при штабі генерала Брусилова, а згодом був призначений редактором військової газети “Армейский вестник”. В цій газеті він систематично виступав з публіцистичними статтями та нарисами, в яких закликав народ до єдності в боротьбі проти ворога, викривав зрадницьку політику більшовиків. Після Лютневої революції він бере активну участь у політичному житті Петрограда, спілкується з силами, які намагалися зупинити розвиток революційних подій. Коли відбулася Жовтнева революція, він виїхав на Дон і вступив до Добровольчої армії генерала Корнілова, в рядах якої воював проти радянської влади. З 1918 року і до дня своєї смерті в 1940 році перебував в еміграції. Жив у Югославії, Франції, Німеччині, входив до політичних об'єднань Донських козаків. Друкувався в журналах “Казачий сборник” (Берлін) та “Атаманский вестник” (Париж). Подіям громадянської війни присвятив роман “Жертвы вечерние” (1922), в якому зображено один із трагічних епізодів громадянської війни - “льодовий похід” армії Корнілова, учасником якого був письменник. Це був один із перших творів російської літератури, в якому громадянська війна показана очима учасника білого руху. Під впливом пережитої трагедії посилюються релігійні настрої Родіонова, і він намагається осмислити те, що відбулося, за допомогою Біблії. Останні його твори - романи “Сыны дьявола” та “Царство сатаны” - пронизані містикою і злобною ненавистю до радянської влади.

Другий розділ “Сільська тема в російській літературі кінця ХІХ - початку ХХ століть і роман І.О.Родіонова “Наше преступление” присвячено аналізу роману “Наше преступление” в контексті літератури тієї доби. У першому параграфі розділу зроблено огляд творів провідних російських письменників про життя села - Л.М.Толстого (“О голоде”, “Голод или не голод”, “Страшный вопрос”), А.П.Чехова (“Мужики”, “В овраге”, “Новая дача”), І.О.Буніна (“Деревня”, “Антоновские яблоки”, “Суходол”), письменників-народників та ін. Автор робить висновок про те, що наприкінці ХІХ - на початку ХХ століть у російській літературі були три основні тенденції в зображенні села. Перша - суто реалістична, що представлена творами Л.Толстого, Чехова, Буніна, О.Толстого та інших. В них правдиво, з глибоким співчуттям до долі народу зображувалась бідність, темрява, дикість сільського життя. Друга притаманна творчості письменників-народників, які ідеалізували селянство як носія споконвічних національних рис і пов'язували соціальну перебудову життя з сільською громадою (М.М.Златовратський, Ф.Д.Нефедов та ін.). Нарешті, третя тенденція представлена творчістю Горького, зокрема його повістю “Лето”, для якої характерне перебільшене уявлення про свідомість селянської маси, втілення більшовицької ідеї про селянство як союзника пролетаріату в майбутній революції.

Роман Родіонова “Наше преступление” розглядається в контексті реалістичного напрямку, водночас відзначається особливий підхід письменника до теми, який дозволив йому показати життя села в новому ракурсі. У своєму творі Родіонов зображує село після революції 1905 року, акцентуючи увагу на посиленні руйнівних процесів в економіці і моралі. Він уперше показує масове пияцтво як національну трагедію Росії і звинувачує в цьому свій клас і уряд, а також соціалістів, які розхитують моральні підвалини суспільства.

У другому параграфі розділу аналізуються відгуки критики на роман. Твір письменника викликав великий інтерес і досить суперечливі оцінки. Критики правого спрямування гаряче вітали роман і порівнювали його з “Воскресением” Л.М.Толстого за силою правди у зображенні життя. Критик газети “Новое время” М.Меншиков дав твору дуже високу оцінку і пророкував його авторові долю славетного в майбутньому письменника. “Книга захоплює і хвилює як рідкісна книга в наш занепадницький вік, - писав він. - Перегортаєш жадібно сторінку за сторінкою, слідкуєш за яскравою, широко розгорнутою панорамою, наповненою живими обличчями, і говориш: правда! Свіжа правда! Істинна правда!”. К.Чуковський в газеті “Речь” назвав роман найбільш страхітливою, найбільш хвилюючою, найбільш талановитою із сучасних книг.

Негативно оцінював роман народницький журнал “Русское богатство”. Рецензент П.Якубович, відзначаючи талант автора, вважав, що він спотворює факти, використовує шарж і карикатуру. Ще гостріше писала про твір марксистська критика, звинувачуючи письменника в тому, що він звів наклеп на селянство і революцію 1905 року. Такої думки дотримувався і Горький, який замовив О.Амфітеатрову критичну рецензію на роман і в листі до нього виклав основні її тези. У журналі “Современник” Амфітеатров опублікував велику статтю “Литературные впечатления”, в якій піддав суворій критиці твори “земского начальника” Родіонова, “барина” Буніна і “графа” О.Толстого, в яких, на його думку, сільське життя змальоване безнадійно чорними фарбами. “Почитаєш панів Родіонових і компанії, - робить він висновок, - і здається шабаш! Пропало село!”.

У дисертації розглянуто весь спектр критичних виступів від крайніх правих до крайніх лівих і обґрунтовано причини суперечливих оцінок. Підсумовуючи їх, автор робить такі висновки: 1) роман став подією в літературному житті, оскільки на нього відгукнулися всі провідні періодичні видання; 2) той факт, що і в позитивних, і в негативних відзивах роман “Наше преступление” зіставлявся з творами Л.Толстого, Чехова, Буніна, О.Толстого, засвідчував визнання його високих художніх достоїнств.

Основна частина розділу - системний аналіз роману з метою визначення його ідейно-художніх особливостей. Сюжет твору досить характерний для російської літератури - злочин і покарання: п'яні парубки забили до смерті свого односельця, чесну і працьовиту людину Івана Кирильєва. Сімейний побут, п'яна бійка, лікарня, суд - основні вузли сюжету, в процесі розвитку якого побутовий конфлікт набуває соціального звучання: в центрі уваги постають питання “хто винен?” і “що робити?”. У романі йдеться про два злочини: злочин п'яних молодиків і злочин вищого суспільства, що нехтує інтересами народу, прирікаючи його на безправ'я та злидні.

Аналізуючи систему образів, автор дисертації виділяє в ній три групи: селяни-трудівники, морально розбещені молодики і представники привілейованих верств суспільства. З великою симпатією змальовано образи Івана Кирильєва, його матері Акулини, дружини Катерини та інших селян. Вони, на думку письменника, є носіями кращих рис національного характеру. На противагу їм сільські парубки Сашко, Лобов, Горшков, Рижов, Дьомін під впливом горілки дійшли до крайньої моральної деградації: відвернулися від Бога, втратили совість і честь, свідомо стали на шлях злочину.

Третя група персонажів представлена людьми, які, згідно з концепцією письменника, несуть головну відповідальність за той стан, у якому перебуває народ. Одні з них - лікар, товариш прокурора, полковник у відставці - усвідомлюють свою відповідальність, інші - молодий слідчий, старий юрист Бушуєв, адвокат - своєю діяльністю ускладнюють ситуацію, оскільки заграють з ідеями соціалізму і заохочують народ до боротьби з владою.

Ідейно-образна концепція твору виявилася неадекватною задуму, бо головна причина здичавіння народу не у відриві від нього класу освічених людей, як вважав автор, а в соціальних умовах життя. Не випадково критик журналу “Исторический вестник” писав: ““Наше преступление” Родіонова - “страхітливе звинувачення талановитого прокурора, яке він кидає в обличчя російського суспільства, звинувачення дуже сильне своїми фарбами, своїм фактичним змістом, яке потрясає своїх слухачів і викликає в них справжній жах і страждання, страждання за народ, за сучасну Росію”.

Аналізуючи поетику роману, дисертант визначає як найхарактернішу рису творчого методу письменника настанову на достовірність, реалістичну точність зображення, що підкреслено в самій назві твору: “Наше преступление (Не бред, а быль). Из современной народной жизни”. В основу сюжету покладено дійсні події, свідком яких був автор. Настанова на достовірність характеризує і хронотоп роману. Художній час максимально наближений до історичного: конкретні дати, згадувані історичні події вказують на те, що дія відбувалася в межах 1907-1908 років. Завдяки побутовим картинам і пейзажам в художньому просторі постають реалії конкретного географічного регіону - Новгородської губернії. Хоч населені пункти мають вигадані назви або не називаються, “прототипи” їх легко вгадуються: повітовий центр Боровичі та прилеглі до нього села.

З етнографічною точністю змальовано у романі картини селянського побуту, сільських звичаїв, свят, а також державного судочинства. Деякі критики звинувачували письменника в “бытописательстве”, проте воно не було самоціллю. Зображуючи релігійні свята чи народні звичаї, Родіонов фіксує увагу на тому, що відноситься до головної проблеми твору - проблеми пияцтва. Так, на поминках Івана Кирильєва підкреслюється така деталь: за загальною згодою горілку розливає батюшка - “румяный, сытый мужчина лет 35-ти”. Письменник цим самим хоче сказати, що в загальному споюванні народу в Росії винна і церква.

Сторінки роману, присвячені судовому процесу, своїм критичним пафосом нагадують роман Л.Толстого “Воскресение”. У дисертації зіставлено сцени суду в цих творах і показано сильні і слабкі сторони творчого методу Родіонова.

Своєрідність таланту будь-якого письменника визначається передусім мистецтвом характеротворення. У романі “Наше преступление” представлена велика кількість персонажів різного ступеня типізації, однак усі вони в належній мірі індивідуалізовані. Родіонов виявив себе справжнім майстром портретування. Як художник, він прибічник докладного, розгорнутого портрету і за своєю манерою стоїть ближче до Гоголя, ніж до Л.Толстого, хоч останнього глибоко поважав і намагався його наслідувати.

З великою майстерністю передається мова персонажів - селян, п'яниць-молодиків, представників інтелігенції. М.Бахтін вважав, що в художній літературі велике значення має не тільки використання лексики, але й здатність письменника відтворювати різні мовленеві жанри. В них учений виділяв дві сторони: значення і експресивний момент, тобто суб'єктивно-емоційне відношення того, хто говорить, до змісту його висловлювання. Останнє є важливим засобом розкриття психологічного стану персонажа. Роман “Наше преступление” свідчить про те, що автор володіє різноманітними мовленевими жанрами і уміло використовує їх для характеристики героїв. В ньому представлені: репліки, діалоги, побутові оповідання, сни, публіцистичні есе, судові допити, промови судочинців тощо. Важливо підкреслити, що, характеризуючи мову морально деградованих людей, Родіонов додержується принципів російської класичної літератури, котра уникала вживання ненормативної лексики.

Значне місце в художній структурі твору посідають пейзажі. Вони, як правило, не мають психологічного підтексту і символічного значення, а виконують функцію фону дії. Картини природи свідчать про спостережливість автора, про реалістичну точність зображення, але позбавлені ліризму, почуття захопленості природою, що було притаманне, наприклад, пейзажам І.Буніна.

Важлива риса поетики твору - публіцистичний пафос. Значну роль відіграє образ автора, який не “розчиняється” в оповіді, а постає як активний учасник того, що відбувається. Авторська позиція виявляється в публіцистичних відступах, у вираженні суб'єктивного ставлення до персонажів, а також у тому, що письменник виводить образи своїх однодумців, які активно пропагують його ідеї (лікар, товариш прокурора).

Незважаючи на певні вади, відзначені критикою, - зловживання описовістю, “розтягнутість” сцени суду (Л.Толстой), - роман “Наше преступление” посів помітне місце в російській літературі реалістичного напрямку.

У третьому розділі “І.О.Родіонов - воєнний публіцист” висвітлюється діяльність письменника як редактора військової газети “Армейский вестник”, яку він редагував з 1915 по 1917 рік і в якій систематично виступав зі статтями та нарисами. У всіх своїх виступах письменник закликав до боротьби з ворогом, до захисту віри, царя і вітчизни. Така позиція в радянські часи засуджувалася як шовіністична, оскільки більшовики керувалися лозунгами Леніна: “Домагатися поразки свого уряду”, “Перетворити імперіалістичну війну у війну громадянську”. “Більшовики вважали, - читаємо в короткому курсі “Історії КПРС”, - що найменшим злом для народу в імперіалістичній війні була б воєнна поразка царського уряду, бо вона полегшила б перемогу народу над царизмом і успішну боротьбу робітничого класу за звільнення від капіталістичного рабства і імперіалістичних війн”. Така настанова на революцію будь-якою ціною, на розвал армії несла в собі, як показав час, численні страждання і втрати. Як відомо, війну Росії нав'язала Німеччина, тому патріотизм багатьох російських письменників, у тому числі й Родіонова, на той час був виправданим.

Основна тема статей і нарисів Родіонова - війна, героїзм російських солдатів і офіцерів (“Озорство”, “Черный ворон”, “Боевые впечатления” та ін.). Усі вони написані на основі особистих спостережень або розповідей учасників бойових дій. Друга тема - життя тилу, настрій мешканців міст і сіл. Провідна ідея творів на цю тему - єдність фронту і тилу, зростання самосвідомості народу. Так, в нарисі “Впечатления о деревне” він висловлює думку про те, що люди повинні забути про ворожнечу і об'єднатися.

Одна з кращих статей Родіонова - “Не трогайте армию”, в якій він закликає не розкладати армію, не втягувати її в політику, щоб не позбавити її боєздатності. Друкуючи документальні матеріали про прибуття більшовиків на чолі з Леніним в Росію, газета викривала їх зрадницьку політику. Родіонов критикує Тимчасовий уряд за нездатність керувати державою, приборкати більшовиків, зупинити розвал країни. Згодом погляди на ситуацію в Росії редактора “Армейского вестника” і головнокомандуючого генерала Брусилова, який підтримав революцію, стали несумісними, і останній увільнив Родіонова з посади редактора.

Армійська публіцистика Родіонова - яскрава сторінка не лише в творчій спадщині письменника, але й в історії російської журналістики в цілому. Цінність її полягає в тому, що в ній відобразилися буремні події першої світової війни і передодня Жовтневої революції. Їх можна розглядати як своєрідний літопис, що створювався по гарячих слідах подій і зафіксував чимало таких фактів, які замовчувалися або спотворювалися радянською історіографією.

Як правило, патріотичні ідеї розкриваються в художній формі - в образах персонажів, а також в образі самого автора - ліричного героя багатьох нарисів. Проте слід відзначити, що трагічних сторін війни Родіонов не торкається. В його нарисах немає крові, сліз, голоду, прокляття війні - всього того, що бачили в ній письменники іншої політичної орієнтації (О.Толстой, О.Серафимович та ін.). Деякі його нариси звучать квазі-патріотично, закликають "лихо умирать" за царя і за Росію ("Впечатления о городах", "Три момента" та ін.).

У четвертому розділі дисертації “Роман “Жертвы вечерние”( Не вымысел, а действительность)” у контексті радянської літератури про революцію та громадянську війну” аналізується роман, написаний Родіоновим в еміграції і присвячений подіям громадянської війни, учасником яких був письменник. У цьому творі розповідається про один із трагічних і героїчних епізодів громадянської війни - "льодовий похід" Добровольчої армії в оточенні червоних військ від Ростова до Краснодара і назад.

Роман був одним із перших творів у російській літературі, де події громадянської війни зображувалися учасником білого руху, представником табору, що протистояв революції. У посвяті Родіонов писав: “Посвящаю незабвенной памяти великих страстотерпцев и мучеников русской земли - жертвенной военной и учащейся молодежи, пролившей потоки своей невинной крови и усеявшей своими благородными костями поля Дона и Кубани, отстаивая обманутую, поруганную и ограбленную Родину…”. У назві твору і посвяті визначено його головну ідею: уславлення героїзму російської молоді, яка принесла себе в жертву в ім'я вітчизни в боротьбі з більшовиками.

Основу сюжету і образну структуру твору визначає конфлікт між білими і червоними, між захисниками Росії, як їх розуміє автор, і її руйнівниками. З одного боку - учасники Добровольчої армії, з другого - більшовики і одурманений ними народ. Головні герої роману - юнкери, кадети, студенти, гімназисти - представники привілейованих класів, яких революція позбавила майна, прав і фактично поставила поза законом. Типовим представником цієї молоді є Юра Киреєв, син високопоставленого московського сановника. На відміну від роману “Наше преступление”, в якому характери персонажів видаються статичними, в цьому творі письменник розкриває “діалектику душі” героя, висвітлюючи найважливіші етапи його внутрішньої еволюції. Із наївного хлопчика Юра в процесі боротьби перетворюється в мужнього солдата, свідомого бійця за Росію і царя. Перенісши нелюдські тяготи, Юра гине в бою “с душою мужчины и гордым сердцем героя”. Не так ґрунтовно, але досить виразно змальовує автор і інших учасників походу - Волошинова, Нефедова, Клушина, сестер милосердя. Усі вони показані чемними, людяними, справжніми патріотами Росії. В ідеалізованому світлі зображуються в романі й історичні особи - єсаул Чернецов, генерали Марков, Денікін і особливо Корнілов. Волошинов, Нефедов, Чернецов і Корнілов намальовані письменником з великою симпатією, оскільки вони втілюють, на його думку, кращі риси Донського козацтва - його бойовий дух і глибинні станові якості.

Зовсім іншими видаються представники революційного табору. Автор не шкодує чорної фарби, використовує засоби сатири і гротеску, щоб показати їхню антигуманну сутність. Наголошуючи на жорстокості червоних, він малює натуралістичні картини знущань із полонених офіцерів. Як символи жорстокості виступають комісар Гольдштейн і безіменний кат-садист.

Роман “Жертвы вечерние” аналізується в контексті творчості письменника і в контексті російської літератури 20-х років про громадянську війну. Додержуючись настанови на фактологічну точність, письменник поглибив реалізм у відтворенні картин війни і психології героїв. Саме в тій частині роману, яка написана на основі баченого і пережитого, виявилися кращі риси його творчого методу. Намагання ж Родіонова змалювати те, що не пройшло через його особистий досвід, призвело до втрат художника-реаліста. Так, він виявився неспроможним правдиво показати те, що відбувалося в протилежному, революційному, таборі.

У романі “Жертвы вечерние” публіцистичність посіла ще більше місце, ніж у романі “Наше преступление”, що зробило твір занадто політизованим і тенденційним. У цьому розділі дисертації проведено паралелі в зображенні подій громадянської війни в творах Родіонова, Серафимовича і Шолохова. “Железный поток” Серафимовича і "Жертвы вечерние" Родіонова близькі за тематикою і за зображуваними подіями. Серафимович розповідає про героїчний перехід Таманської армії в умовах, подібних до тих, в яких перебувала Добровольча армія Корнілова. Відомо, що громадянська війна, особливо на Дону і Кубані, була вкрай жорстокою і кривавою. Звертають на себе увагу різні підходи Серафимовича і Родіонова до відтворення картин жорстокості. Автор “Железного потока”, виразник інтересів революційних мас, не приховує фактів жорстокості з її боку. Він об'єктивно показує, що жорстокість була обопільною. Родіонов же, перебуваючи в рядах білогвардійців, не показує жодного епізоду їх жорстокості, проте дає волю своїй фантазії в зображенні страхітливих звірств червоних. Політична тенденційність, намагання ідеалізувати білогвардійський рух негативно позначилися на ідейно-художніх достоїнствах цього твору.

Більш широко зіставляється роман “Жертвы вечерние” з романом Шолохова “Тихий Дон”. Це пояснюється не лише тим, що в цих творах зображуються деякі спільні події і спільні історичні персонажі, а й тим, що дехто із дослідників продовжує бачити в Родіонові співавтора “Тихого Дона”. Порівнявши творчі манери письменників за трьома позиціями - зображення людини, зображення природи і образ автора, - дисертант дійшов висновку про те, що вони зовсім різні творчі особистості. Мистецтво зображення людини Шолохова близьке Л.Толстому. Змальовуючи героїв, автор “Тихого Дону” акцентує увагу на їх психології, на динаміці їх внутрішнього стану, створює характери-типи широкого узагальнюючого значення. Такий психологізм не характерний для творчості Родіонова.

Пейзажі Родіонова докладні, живописні, реалістично виразні, однак, як відзначалося, статичні, позбавлені внутрішнього підтексту. Пейзажний живопис Шолохова пронизаний ліризмом, особистісним сприйняттям природи героями, часто є засобом їх психологічної характеристики.

Що ж стосується автора і авторської позиції, то Шолохов відноситься до того типу письменників, які віддають перевагу об'єктивному показу життя, коли ідеї автора не відкрито декларуються в творі, а випливають із логіки його образної системи. Родіонов же відкрито і занадто емоційно висловлює свої погляди, надмірно політизуючи свою позицію.

Проведений порівняльний аналіз творчих манер двох письменників дав підстави зробити висновок про неправомірність постановки питання щодо Родіонова як співавтора Шолохова.

Політична тенденційність завадила Родіонову об'єктивно показати народ і зрозуміти причини його ненависті до Добровольчої армії, проте безперечним художнім достоїнством роману було зображення людини часу. Як відомо, в 20-і роки в радянській літературі панувала теорія “масового героя”, яка ігнорувала зображення особистості і тим самим справила негативний вплив на творчість радянських письменників першої хвилі (Вс.Іванов, А.Веселий, О.Малишкін, О.Серафимович та ін.).

ВИСНОВКИ

Вивчення творчої спадщини І.О.Родіонова в контексті російської літератури кінця ХІХ - початку ХХ століть дало підстави зробити висновок про те, що в ній правдиво відображено події одного із драматичних періодів історії Росії ХХ століття. Незважаючи на те, що цей період привертав увагу багатьох письменників і відбився в численних художніх творах, письменникові вдалося відкрити нові грані дійсності, показати людину часу з нових позицій. Хоч за своїми політичними поглядами Родіонов був виразником інтересів панівних класів, його художнє бачення життя народу і революційних подій дозволяє говорити про гуманістичну сутність його творчості.

У романі “Наше преступление” змальовано реалістичні картини занепаду села, моральної деградації людей від масового пияцтва. Родіонов уперше в російській літературі показав пияцтво як національну трагедію і звинуватив у цьому уряд і панівні класи. Цей аспект роману робить його актуальним і в наш час, оскільки проблема пияцтва - одна з дуже гострих соціальних проблем Росії і України.

Під час першої світової війни письменник виявив себе талановитим публіцистом. У своїх статтях і нарисах він закликав народ захищати вітчизну, категорично виступав проти намагання більшовиків розвалити армію і розколоти суспільство. Це була не шовіністична, а патріотична позиція, яку поділяло багато письменників. У газеті “Армейский вестник”, редактором якої він був протягом 1915-1917 років, Родіонов прославляв героїзм російських солдатів, закликав народ до єдності перед загрозою зовнішніх і внутрішніх ворогів. Небезпечними внутрішніми ворогами він вважав більшовиків на чолі з Леніним. Газета інформувала солдатські маси про політичні події в Петербурзі, про діяльність Тимчасового уряду, про політику більшовиків. Публіцистика Родіонова є важливим джерелом вивчення історії першої світової війни і політичної ситуації в Росії напередодні Жовтневої революції.

На основі особистих вражень Родіонов написав в еміграції роман “Жертвы вечерние”, що був одним із перших творів у російській літературі XX століття, який показав жорстоку правду громадянської війни очима тих, хто боровся проти радянської влади. Твір вперше розглянуто в контексті радянської літератури про революцію і громадянську війну, розкрито його сильні і слабкі сторони. Роман фактично поставив питання про другу правду в зображенні революції. Офіційна радянська ідеологія визнавала тільки одну правду - правду революційного народу. Проте сама історія зіткнула у протиборстві дві правди і не давала переваги жодній із них. Разом з тим не можна не бачити, що Родіонов показував події з позиції своєї правди, відтак у його творі також показана не вся правда, а напівправда. У дисертації зроблено висновок про те, що велика правда історії доступна митцям, вільним від політичних пристрастей, здатним оцінювати події з позицій загальнолюдських цінностей.

Творча спадщина Родіонова не є однорідною. Сильна сторона її - правдиве зображення життя, постановка гострих суспільних проблем, вірність традиціям російської реалістичної літератури. Слабка сторона - схильність до натуралістичної описовості, надмірна політична тенденційність, яка в останній період життя і творчості письменника перейшла в проповідь шовінізму і містицизму.

У творчості письменника є чимало спірного і неприйнятного для сучасного читача, проте в ній поставлені також і такі проблеми, що не втратили своєї актуальності в наш час. У зв'язку з цим вона повинна посісти своє місце в історії російської літератури XX століття.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Гетманец А.О. Забытый русский писатель // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. - Серія: Літературознавство. - 2000. - Вип.1 (25). - С. 214-217.

Гетманец А.О. Роман о трагедии русского народа // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди - Серія: Літературознавство. - 2001. - Вип.1 (28). - С. 153-157.

Гетманец А.О. Два “потока”, две правды // Вісник Сумського державного університету. - Серія: Філологічні науки. - 2001. - № 8 (29). - С. 55-61.

Гетманец А.О. М.А.Шолохов и И.А.Родионов // Південний архів. - Збірник наукових праць. Філологічні науки. - Вип.ХІІ. - Херсон. - 2001. - С. 118-121.

Гетманец А.О. Проблема преступления и наказания в романе И.А.Родионова “Наше преступление” // Шестые чтения молодых ученых памяти Л.Я.Лившица. - Харьков. - 2001. - С. 11.

Гетманец А.О. О творчестве И.А.Родионова // Седьмые чтения молодых ученых памяти Л.Я.Лившица. - Харьков. - 2002. - С. 11-13.

Гетманец А.О. И.А.Родионов - военный публицист // Вісник Сумського державного університету. - Серія: Філологічні науки. - 2002. - № 3 (36). - С. 158-160.

Гетманец А.О. И.А.Родионов и Л.Н.Толстой // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди - Серія: Літературознавство. - 2002. - Вип. 2 (31). - С. 113-115.

Гетманец А.О. Роман И.А.Родионова “Наше преступление” под огнем критики // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди - Серія: Літературознавство. - 2003. - Вип.1 (33). - С. 93-97.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Змалювання теми кохання у творах німецьких письменників кінця ХІХ-середини XX ст. Кохання в англійській літературі та особливості літературної манери Р. Кіплінга. Тема кохання в російській літературі. О. Купрін–яскравий представник російської літератури.

    дипломная работа [150,6 K], добавлен 01.11.2010

  • Становлення та специфіка жанру новели. Оновлення жанрового канону в українській малій прозі кінця ХХ – початку ХХІ століття. Проблемно-тематичний поліфонізм малої прози. Образна специфіка новелістики Галини Тарасюк. Жанрова природа новел письменниці.

    дипломная работа [104,1 K], добавлен 26.06.2013

  • Біографія та творчість Степана Смаль-Стоцького. Аналіз літературознавчої спадщини вченого в контексті літературного процесу кінця ХІХ–30-х років ХХ століття. Кваліфікація С. Смаль-Стоцького як одного із основоположників наукового шевченкознавства.

    дипломная работа [76,5 K], добавлен 23.04.2015

  • Короткий нарис життя, фактори особистісного та творчого становлення Остапа Вишні як відомого українського літературного діяча. Аналіз найвідоміших творів даного письменника, їх жанрова своєрідність і тематика. Творчість Вишні до та після засилання.

    презентация [574,9 K], добавлен 20.11.2015

  • Питання проблеми творчості в теоретичних розробках структуралістів. Аналіз специфіки літературної творчості письменників та їх здатність обирати мови у тексті. Дослідження Бартом системи мовних топосів. Освоєння жанрової і стильової техніки літератури.

    практическая работа [14,4 K], добавлен 19.02.2012

  • Життя і творчість Джозефа Редьярда Кіплінга - визначного новеліста, автора нарисів та романів, який отримав Нобелівську премію за "мужність стилю". Дослідження основних напрямків у творчості письменника. Визначення теми та представлення героїв віршів.

    курсовая работа [58,5 K], добавлен 04.11.2011

  • Життєвий та творчий шлях Франца Кафки - видатного австрійського письменника, одного із фундаторів модерністської прози. Літературна спадщина автора. Історія написання та зміст романів "Замок" і "Процес"; специфіка жіночих образів у даних творах.

    курсовая работа [55,5 K], добавлен 03.10.2014

  • Процес зміни художніх стилів та напрямів в літературі кінця ХІХ-початку ХХ ст. Особливості поєднання реалістичних та імпресіоністичних способів відображення дійсності у повісті М. Коцюбинського "Fata morgana". Критичні відгуки про повість письменника.

    курсовая работа [58,8 K], добавлен 05.03.2014

  • Характерні особливості української літератури кінця XVIII - початку XIX ст. Сутність козацької вольниці, а також її місце в історії України та у роботах українських поетів-романтиків. Аналіз літературних творів українських письменників про козацтво.

    реферат [35,7 K], добавлен 01.12.2010

  • Умови формування модернізму в Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Синтез мистецтв у творчості Лесі Українки. Колористика, особливості зображення портрету; створення пейзажних замальовок у творах В. Стефаника, О. Кобилянської, М. Коцюбинського.

    реферат [22,3 K], добавлен 21.04.2013

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.