Теоретичні проблеми літературознавства в працях письменників "празької школи"

Саме індивідуалізм лежить в основі світобачення Юрія Липи. Індивідуалізм його світобачення, а відтак - його колізії, в першу чергу, був неприйнятним для догматичного радянського літературознавства, в основі якого лежав принцип масовізму, уніфікації рецепції мистецтва.

Якщо виходити з постулату індивідуалізму, залишається зрозумілою і наступна проблема вольового вибору, яка набуває конкретного образного втілення лише через особистість, її мислення і почування. Дослідник ставить у позицію морально-філософського вибору саме українського письменника. Адже вольова енергія маси починається з вольової ініціативи сильної особистості, провідника, і цей процес перетікання енергії, поширення ідеї від особистості до загалу опиняється у центрі уваги Юрія Липи.

Лише індивідуалізм світобачення здатний забезпечити письменнику успішну роль трансляції з мови підсвідомого на мову художніх образів. В іншому випадку він просто не зважатиме на мову підсвідомого або намагатиметься її спрофанувати до рівня буденної свідомості. Така позиція є містком до розуміння трактування дослідником процесу творчості.

3.3 Олена Теліга. Естетичні та теоретичні пошуки.

3.3.1 Формування культу “напруженої атмосфери великої дії”. У загальному теоретичному дискурсі “пражан” доробок її незначний, однак він є важливою сторінкою творчості, осмислення якої дозволяє наблизитись до глибинного розуміння естетичних та теоретичних пошуків, віддзеркалює відкриття й помилки, надії й розчарування неспокійного бунтівного характеру авторки. Есеїстика Олени Теліги характеризується індивідуальною заглибленістю в українські проблеми, пошуком неповторних духовних традицій. У статтях “Прапори духу”, “Партачі життя”, “До проблеми стилю”, “Книжка - духовна зброя”, “Сила через радість”, “Якими нас прагнете?” вона порушує проблеми національного мистецтва, естетики нового стилю.

Естетика дослідниці вбачається дисертанткою в органічних зв'язках з європейською культурою та мистецтвом.

Вихідну естетичну ситуацію, як і бажання пережити стан життєвого хаосу, О. Теліга як авторка публіцистичних творів приміряє на себе. У відповідності до експресіоністичної естетики Олена Теліга як особа з романтичним світовідчуттям намагається жорстокій реальності буття протиставити мистецтво не як альтернативу, а як естетичне оновлення свідомості людини.

Увага Олени Теліги до власне мистецької проблематики, осмислення ролі і призначення художника в сучасному йому світі вирізняється високим рівнем творчого самоусвідомлення й самоаналізу. Відмічається, що концепція мистецтва формувалася у дослідниці через засвоєння й трансформацію традиційних романтичних уявлень і мала на меті поєднання патріотичної, національної єдності, лицарських чеснот, войовничості, взаємодії настроїв песимізму та оптимізму. На думку Олени Теліги, “великий стиль життя” і “великий стиль мистецтва” здатні творити “велику культуру нації”, що примножувала б її велич.

Візія дослідниці, проте, не пов'язана лише з мученицьким вінцем громадянської подвижниці. Дисертантка має на увазі певну еволюцію знавця літератури. У час руїни старого світогляду і відродження творчої української духовності передбачається перейнятість життєвими силами і одночасно пульсування етичного начала, що виключає можливість “легковажити силою слова”.

Концепція Олени Теліги має свої раціональні та ірраціональні сторони і ґрунтується на двох основних поняттях: інтелектуальному індивідуалізмі та моральному колективізмі. Перше поняття в системі Олени Теліги реалізувалось у твердження, що кожна людина є своєрідним законодавцем і творцем.

Статус мистецтва уярмленої нації визначається таким, що унеможливлює свободу творчості, поневолений митець абсолютно позбавлений можливостей самовияву. Олена Теліга обґрунтовує власну позицію, згідно з якою завданням митця є погодити службу сучасному з тривкішими, вищими мистецькими вартостями, зберегти в цій службі індивідуальність, опанувати бурхливу стихію сьогодення, але так, щоб мистецтво не стало “агіткою”. Характеристики національного феномена, що так чи інакше стосуються національної ідеї, збігаються з характеристиками естетичного об'єкта як предмета художньої творчості. Прихована однакова модальність буттєвості національного та естетичного виявляється у спільній для них ірраціональній таємниці, якій властиве діалектичне сполучення природного та суспільного, духовного та тілесного, індивідуального та всезагального, свідомого та підсвідомого.

Вольовий імпульс творчого розвитку, не в останню чергу зумовлений національною ідеєю, програмований неоромантичною концепцією особистості, був сумісний лише із “великою дією”.

Акцентуєтсья, що вольовий первень “великої дії”, який домінує у концепції мистецтва Олени Теліги, є двигуном процесу виходу з темного, ще стихійного стану існування етносу до національної самосвідомості, до творчого, за словами М.Бердяєва, “національного чуття та інстинкту”.

3.3.2 Феміністичні мотиви у публіцистиці Олени Теліги. Утвердження модерного світогляду не мислилось без емансипації жінки на всіх рівнях суспільного життя.

Говорячи про Олену Телігу, поведемо мову про співвідношення з образом “нової” жінки, з новим еталоном жіночої активності й жіночого призначення. Йтиметься не про плекання спеціально “жіночої творчості”, жіночих видань, які лише підкреслювали резерваційність, підлеглість, власне колоніальний статус “жіночої літератури” як літератури культурної меншини, але про рівноправність і паритетність жіночої присутності в культурі як такій. Дослідниця не лише представляла специфічне побутування феміністичних ідей в українському культурному просторі, а й відстоювала ідею національного фемінізму, опонуючи до певної міри західноєвропейській та українській феміністичній практиці.

Олена Теліга зосереджується на питаннях відмінності, рівновартності жінки, питаннях взаємовідносин і пошани.

Позиція авторки у тодішньому феміністичному дискурсі була позицією жінки-громадянки, яка є зразком високого шляхетного патріотизму.

Простежується намагання збалансувати чоловіче та жіноче начала, розвивати генетично закодовані потенційні національні можливості, які найяскравіше виявляються в літературі, максимально згармонізувати світ, талант і здійснитися на високості світового духу.

Підрозділ 3.4 “Формування “діалектики національного дозрівання” Олегом Ольжичем у концепції мистецтва слова”. Дисертант простежує великий вплив ніцшеанської моделі творчого процесу з аполлонівським і діонісійським началами. При цьому О.Ольжич надає перевагу діонісійському первню. Власні естетичні пріоритети пов'язувалися в автора зі своєрідною неповторністю та унікальністю мистецького стилю, бунтом проти віджилих мистецьких форм. Естетизм, творчий синтез інтегрували свідоме творіння нових індивідуальних і суспільних форм життя та програмували модерну націю. Утвердження нових естетичних позицій мистецтва забезпечувало певний евристичний простір, тобто розширення можливостей і шансів естетичних відкриттів, новаторства.

Потяг до осягнення українського ідеалу, діалектика національного дозрівання, дослідження проблем етнопсихології, заклик формувати “бойовий інстинкт” - перелік тем, які намагався розглянути в тому чи іншому контексті в літературознавчих розвідках О.Ольжич. Особливе місце у баченні дослідника займає естетична концепція національного мистецтва, яка випливала із особливого бачення світу і, зокрема, майбутнього.

Позиція Ольжича-літературознавця переростає доктрину ідеї “державницької літератури”. На нашу думку, мова йшла про творення нової естетичної культури та зміни в українській художній свідомості і на рівні філософсько-естетичного дискурсу, і на рівні мистецької інтуїції. Носієм національного естетичного ідеалу постає “людська одиниця”, самодостатня і самодіяльна індивідуальність, спільнота яких утворює культурну еліту українства.

Естетична концепція мистецтва Олега Ольжича мала на меті поєднати традиції патріотичної, національної єдності, лицарських чеснот, слави, взаємодії настроїв песимізму та оптимізму, героїчного та романтичного.

У висновках сформульовані узагальнюючі положення, основне з яких полягає в тому, що наріжним каменем теоретичних проблем “пражан” був примат естетичних вимог до літератури, передусім художність, самодостатність, формотворча, стилістична довершеність за наявності духовної субстанції та світоглядної глибини.

Рецептивні моделі національного мистецтва слова, мистецького стилю Євгена Маланюка, Юрія Липи, Олени Теліги, Олега Ольжича як певна ціннісна шкала мали вплив на національний духовний досвід ХХ століття і є доповненням офіційно прийнятого й допущеного образу дійсності, активізують динаміку літературного процесу, його структуру, моделюють відповідні художні вартості.

Публікації

1. За високі ідеали добра, правди, справедливості, гуманізму... (Світоглядно-філософська спрямованість тематики творів окремих представників “празької школи”) // Матеріали наукової конференції “Реалізація ідей педагогіки миру в навчально-виховному процесі школи: здобутки, проблеми, перспективи”. - Рівне, 1996. - С. 35-37.

2. Проблема сутності мистецтва у літературознавчому доробку Євгена Маланюка // Збірник “Мемуари української діаспори”. - Рівне, 1996. - С. 19-21.

3. Шевченкознавчі студії Євгена Маланюка “Національний підхід до творчості і особистості Кобзаря” // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Шевченко і час”. - Рівне, 1996. - С. 32-35.

4. Естетична природа процесу творчості у “Думках про мистецтво” Євгена Маланюка // Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження Євгена Маланюка. - Кіровоград, 1997. - С. 23-27.

5. Проблеми літературознавства в працях окремих представників “празької школи” // Збірник наукових праць Міжнародної конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті (Львів, 23-25 жовтня 1998 року). - Львів, “Світ”, 1999. - С. 714-719.

6. Зброя цінна, сильна, непереможна - національне мистецтво (Концепція мистецтва в літературознавчих студіях Євгена Маланюка) // Актуальні проблеми літературознавства. Т. 4. Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ, 1999. - С. 112-120.

7. Мистецький феномен стилю у координатах Маланюкової системи поглядів // Вісник Луганського педагогічного університету. - 2000.- № 5.- С. 87-90.

8. Маланюк - літературознавець // Слово і час. - 2000. - № 2. - С. 33-37.

9. Липівська модель естетичної практики українського письменника // Вісник Луганського педагогічного університету. - 2001. - № 2. - С. 75-87.

Размещено на Allbest.ru