Сонет Емми Андієвської в західноєвропейському контексті

4. 1 "Тропи як домінанта поетичного тексту: їх символічний зміст". В основі інтуїтивно-асоціативного письма поетеси лежить принцип символізації (головний, за З. Фройдом, механізм сновидної діяльності), що визначає характер тропіки в її сонетах. Основним тропом у поетиці Е. Андієвської є символ. Класифікація символів у її поезіях на тематичні групи (життя (народження), смерть, потойбіччя та перетворення) залежить від реалізації через них змісту концептуальних у творчості поетеси категорій буття, інобуття (небуття) та процесу трансформації. Так, буття репрезентують образи-символи променя, молока, листка, легень, води, печі та інші, що втілюють в різних аспектах ідеї животворної енергії, першооснови буття, метафізичної таїни зародження живого. Вони є організуючими в розвитку мотиву крихкості матеріального. Символи небуття (смерті) _ пустеля (пісок), суходіл, дзвін, рівнина _ означають зруйноване, мертве матеріальне існування. Символи трансформації (стіна, канал, порон, дзеркало, вікно, вахляр) підпорядковані вираженню ідеї дотичності буття та потойбіччя; образи кульки, блакиті унаочнюють трансцендентне; образи човна, парку, коня є символами позареального; в образах кола, дороги реалізується ідея "круглого" часу.

Символічна природа метафори, порівняння, метонімії в образотворчій системі Андієвської простежується в асоціативному зв'язку між означеним (фокусом) і означаючим (референтом) та тяжінні їх до смислової рівноправності. За рівнем завуальованості спільної ознаки, за якою корелюють компаративні елементи, метафоричні образи у віршах Андієвської класифікуються як прозорі ("Коники дощу ростуть"), закодовані ("Ростуть на місці крил човни"), абсурдні ("Двоспальний кінь, який іде босоніж"). Домінування певного типу метафоричних утворень засвідчує тяжіння поетеси до тенденцій суб'єктивного реалізму (новаторський метод осягнення реальності, що ґрунтується виключно на враженнях і асоціаціях суб'єкта і полягає у гранично точному відтворенні баченого і відчутого ним) або сюрреалізму. Елементи сюрреалістичної поетики виявляються і в поезії Ю. Тарнавського. Порівняння в сонетах Андієвської слугує для вираження абстрактних понять, внутрішніх станів, відчуттів, процесів через візуальні образи ("оконкретнення, як бджоли"). Сюрреалістичність порівнянь досягається шляхом зіставлення семантично не пов'язаних образів ("На лапи _ морду - дійсність - фокстер'єр") і орієнтована на утвердження взаємної причетності речей і явищ у світі, що співзвучно основній концепції метареалізму. У сонетах поетеси ця ідея реалізується за допомогою антитези, параболи, метаморфози, новаторських тропів метаболи та альтернативи. Символізація тропіки (як і образотворення в цілому) перетворює художній текст на комплекс мікродискурсів: образи функціонують як знаки раціонального, емоційно-почуттєвого, асоціативного, архетипного смислів і виражають фактичний і потенційний (розрахований на позараціональне сприйняття) зміст творів Андієвської. Різний ступінь символізації образів дозволяє виділити в тексті парадигматичний рівень, який репрезентують концептуальні образи на означення онтологічних понять (буття, інобуття, трансформації), бінарні образи-константи, що розгортають їх зміст, образи-символи, які опосередковано виражають концептуальні ідеї, та синтагматичний рівень, представлений метафоричними, метонімічними утвореннями, різноваріантний символічний зміст яких виявляється контекстуально.

4. 2 "Поетичне слово Емми Андієвської". Слову в поезіях сонетярки властиві символічність, зумовлена комплексним поєднанням його сигніфікативного і конототивного семантичних шарів, та сугестивність, що оприявнюється в його здатності навіювати емоційні враження, відчуття, стани, лише опосередковано пов'язані з відтвореними в тексті об'єктами. Багаторівнева семантика лексем в сонетах Андієвської, базована на їх первинному етимологічному та похідних значеннях, формує їх "вертикальний" зміст, незалежний від кореляції з іншими словами у фразі. Функціонування слова в "нульовому ступені" (термін Р. Барта) як інваріанта, що акумулює його різноманітні інтерпретації реципієнтом, суттєво відрізняє сонет поетеси від поезії західноєвропейських митців. Семантичного наповнення у творах поетеси набуває і фонічне оформлення лексеми, що в збірках "Риба і розмір", "Кути опостінь", "Пісні без тексту" реалізується на рівні звукопису ("Спросоння сонник, литий сону"; "Ворота з просу грому трутень відкрив"), а в подальшій творчості _ фонічної співвіднесеності слів у синтагмі, що творить самостійний смисл без зв'язку зі змістом висловлювання ("…увібрати / З порічок рибу, вириту з корита / Каратами…"). Лексеми в мовно-поетичній системі диференціюються на "знакові", що формують змістове ядро поезії (слова типу "буття", "небуття", "існування", "неіснування", "потойбіччя"), та "символічні" ("фонові"), які виявляють полісемантичний підтекст, зорієнтований на емоційно-інтуїтивне сприйняття. Ці групи лексем співвідносяться як синтагматичний та парадигматичний рівні тексту, пов'язані, відповідно, із розгортанням змісту та його поглибленням.

За неграматичним поєднанням мовних одиниць, переважанням лексичного значення слова над його синтаксичною роллю поетика сонетів Андієвської типологічно близька до далекосхідної поезії. Символічність, сугестивність поетичної мови, домінування в образній системі метафори, символу, імпресіоністичні, сюрреалістичні елементи в поетиці є підставою для зіставлення творчості сонетярки з поетами Нью-Йоркської групи (Ю. Тарнавським, М. Ревакович, П. Килини).

У висновках узагальнено результати дослідження сонетної творчості Емми Андієвської, відзначено сміливе новаторство її письма і одночасно його пов'язаність із західноєвропейським культурним контекстом. Її сонети відзначаються традиційною структурою строфи, що відповідає петрарківській моделі з привнесенням у неї новаторських елементів, таких як дисонансне римування, синтез силабо-тонічної та тонічної систем віршування, еклектичність поетичного словника, та нетрадиційним співвіднесенням тези й антитези, що виявляють тенденцію до ототожнення. За способом кореляції антитетичних змістових елементів сонет поетеси належить до модерністичного напрямку західноєвропейського сонетописання, що виокремлюється з сучасного сонетного дискурсу.

Провідна в сонетах Е. Андієвської ідея діалектичної єдності буття знаходить вираження через систему антитез, що ґрунтується на опозиції реальності та ірреальності, минулого недосконалого буття та нового існування і формує часово-просторову модель поетичного світу. Пріоритетність антиномій визначає динаміку творчої еволюції мисткині: від осягнення метафізичної суті фізичних явищ і об'єктів - до осмислення глобальних онтологічних процесів і закономірностей, ареною яких виступає суб'єктивна свідомість. Тенденція до смислового "злиття" опозиційних факторів концентрує діалектичність змісту не на композиційному, а на образному рівні поетичного тексту, посилюючи його внутрішню емоційно-почуттєву напругу.

У сонетах Е. Андієвської компоненти співвідношення "Я _ світ" ідентичні позиції суб'єкт _ об'єкт. При цьому світ як "інший" є тереном самоідентифікації, самореалізації "Я", і одночасно він невіддільний від свідомості суб'єкта, яка уособлює креативну суть особистості митця. Вагому роль у формуванні феномена останньої відіграє активізація у творчому процесі сфери підсвідомого як основного джерела почуттєво-емоціональних імпульсів, що втілюються в ідеях, мотивах та образах поетичних творів за принципами сновидної діяльності, такими як асоціативність, алогічність, еклектичність, фрагментарність, спонтанність. Підсвідомість є інформаційним та енергетичним підґрунтям і малярського доробку Андієвської, що зумовлює синтез літературних та образотворчих елементів в її творчості. Про концептуальну роль у ній цієї сфери свідчить і рефлексивний, позараціональний спосіб світовідчуття, а також наявність підсвідомого бажання - віднайдення суб'єктом/автором самості через символічне злиття з духовною культурою України, образ якої екстраполюється на весь світовий простір, функціонує як внутрішньо іманентний суб'єкту космос.

Світ як об'єкт поетичної рефлексії постає в сонетах Андієвської в номінально-матеріальному (фізичний світ), космологічно-трансцендентному (Всесвіт) та індивідуально-психологічному (свідомість суб'єкта) вимірах. У межах кожного поетеса прагне відкрити метафізичний зміст. Ядром філософської концепції буття в її творах є модель буття-інобуття. Трансформація світу в потойбіччя, яка мислиться суб'єктивовано (як прорив у підсвідомість та зміна рецепції довкілля) та позасуб'єктивно (як вихід в альтернативний світ внаслідок онтологічних закономірностей світового устрою), є лейтмотивом сонетної творчості Е. Андієвської. Активна роль свідомості "Я" в цьому процесі інтегрує категорію суб'єкта в модель буття-інобуття і одночасно виокремлює її як першопричину світу. У сонетах автор вдається до екстраполяції процесів зовнішнього буття на внутрішній світ суб'єкта: видиме буття відповідає раціональному рівню його свідомості, потойбіччя _ підсвідомому. Художнє осмислення основних закономірностей світоустрою _ циклічності світового поступу, пульсації як чергування конструктивних та деструктивних процесів _ у проекції на свідомість суб'єкта зумовлює розгортання мотиву посмертя як "психічного" та трансцендентного інобуття. Відтворені в сонетах Андієвської рефлексії посмертного існування близькі до відзначених у Тибетській книзі мертвих та дослідах американських вчених Моуді, Кублер-Росс, Уотсона та інших. Концентрація уваги поетеси на вираженні в поезіях психічних станів, відчуттів суб'єкта в момент його фізичної смерті та народження засвідчує активізацію збережених у підсвідомому анналів її генетичної пам'яті. Уявлення автора про темпоральну організацію світу за принципом "круглого" часу у психологічному вимірі співвідносне з мотивом пам'яті - індивідуальної, що акумулює свідому та підсвідому інформації, та колективної - як культурної взаємодії різних епох, що стає предметом рефлексії суб'єкта. Першопричиною світу, організуючими, регулюючими чинниками конструктивно-деструктивних процесів поетесою виділені синонімічні субстанції хаосу, Духу, Бога. Проекція світу на свідомість суб'єкта наділяє його аналогічними властивостями, що виражається в мотиві його богоподібності. У тексті сонетів Андієвської образ суб'єкта постає як "розчинена" у світі ментальна субстанція, присутність якої відбита в її рецепції навколишнього, в авторефлексії психічних станів, що дозволяє співвіднести її з креативною суттю авторської особистості.

Для тексту сонетів Е. Андієвської характерне домінування символізації, передусім в межах образної та мовно-поетичної систем. Акти символізації як сублімації внутрішнього космосу автора в площину художнього тексту зумовлюють широке використання тропіки (символу, метафори, метонімії, порівняння). Поетичній мові мисткині властивий символічно-сугестивний характер, що виражається в активізації семантичного потенціалу лексеми, її здатності впливати на емоційну сферу реципієнта поза смисловим контекстом. Функціонально-семантична диференціація мовних одиниць на "знакові" і "фонові" сприяє як лінійному, так і вертикальному (символічному) розгортанню змісту її сонетів.

У сонетарії Е. Андієвської простежуються спільні зі світовим культурним контекстом закономірності художнього відтворення світу. "Західний" культурний струмінь оприявнюється в її творчості в культивуванні традицій сонетописання, закріплених в доробках Петрарки, Шекспіра та інших, у тематичній та структурній його близькості до поезій Р.-М. Рільке, французьких символістів, у спільних з поетами Нью-Йоркської групи естетичних, поетикальних засадах. Аналіз сонетів поетеси засвідчує наявність їх типологічних зв'язків із живописними авангардистськими течіями ХІХ_ХХ ст.ст.: імпресіонізмом, сюрреалізмом, кубізмом, абстракціонізмом. Світоглядні установки, філософські погляди поетеси перегукуються з основними положеннями західноєвропейської ідеалістичної філософії, екзистенціалізму, філософії історії (Декарт, Гуссерль, Ніцше, Сартр, Шпенглер) та античної філософії (Платон, Геракліт, Плотін). "Східний" культурний струмінь у сонетарії Е. Андієвської виявляється в системі естетичних і стилістичних принципів організації художнього твору: в символічно-сугестивному характері письма, компресії тексту, позараціональному, медитативному способі світовідчуття). "Східним" філософським підґрунтям творчості поетеси в аспектах космологічних, релігійних уявлень є брахманізм, буддизм, даосизм, що світоглядно пов'язують її з теософічними, езотеричними вченнями, одкровеннями давньоіндіанських магів, інтерпретованими в книгах К. Кастанеди.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Своєрідність співвіднесення тези й антитези в сонеті Емми Андієвської в контексті західноєвропейського сонета // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць - Вип. 10: Матеріали Всеукр. наук.-теорет. конференції "Українська література в контексті світової літератури", Одеса, 15-16 травн. 2002 р. / Редкол.: М. Х. Гуменний (відп. ред.) та ін. - К.-Одеса, Твім інтер, 2002. - 403 с. - С.138-147.

2. Категорія душі в сонетах Емми Андієвської: онтологічний аспект // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. - Вип. 14. / Редкол.: А. В. Козлов (відп. ред.) та ін. - К.: Твім інтер, 2002. - 732 с. - С.309-319.

3. Жанрова специфіка сонетів Емми Андієвської // Актуальні проблеми літературознавства. - Т. 12: Збірник наукових праць / Наук. ред. проф. Н. І. Заверталюк. - Дніпропетровськ: Видавництво "Навчальна книга", 2002. - 172с. - С. 104-110.

4. Трансформація національної ментальності в сонетній творчості Емми Андієвської // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. - Вип. 16. / Редкол.: А. В. Козлов (відп. ред.) та ін. - К.: Твім інтер, 2003. - 730 с. - С.700-706.

5. Своєрідність поетичної мови сонетів Емми Андієвської // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць: Упоряд. М. Х. Гуменний. - К.: Твім інтер, 2004. - Вип. 17. - 528 с. - С.494-502.

6. Особливості римування в сонетах Емми Андієвської // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. - 2004. - №3. - С.231-235.

7. Поезія Емми Андієвської: психоаналітичний дискурс // Таїни художнього тексту (до проблем поетики тексту): Зб. наук. праць. - Вип. 5. / Ред. М. Г. Матрос. - Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2006. - 342с. - С.279-284.

Размещено на Allbest.ru