Розвиток жанру елегії в українській літературі ХVІ-ХІХ століть

Значною віхою в історії української елегії стала поетична творчість Т. Шевченка, який підніс її на вищий рівень естетичної свідомості. Новаторство його виявилося в різних аспектах: у формуванні особливого жанрового різновиду - елегії-думки; започаткуванні політичної елегії; в експлікації елегії на смерть; утвердженні романтичного індивідуалізму, який яскраво втілився в образі ліричного героя; в розвитку медитативної елегії, яка репрезентувала розмаїття тем і мотивів, органічно поєднала особистісне й суспільне, загальнонародне; водночас зафункціонувала невільницька елегія, традиції якої в українській літературі продовжили І. Франко, П. Грабовський. Феноменальна роль Шевченка полягає в тому, що він створив таку елегійну модель, яка пануватиме й у поезії пошевченківської доби, значною мірою визначаючи стратегію подальшого розвитку жанру в українській ліриці ХІХ ст., виявлену в проблематиці, тематичній розмаїтості, концептуальних засадах, утвердженні громадянської позиції, оспівуванні глибоких людських почуттів та образній палітрі.

Мобільність жанру підкреслює елегія на смерть, яка дістала поширення у пошевченківську добу в творчості О. Афанасьєва-Чужбинського, О. Навроцького, В. Кулика, О. Кониського, М. Старицького, В. Cамійленка, І. Франка, В. Товарницького, О. Маковея. Цей жанровий різновид у своєму розвитку зазнав трансформації, набувши певних жанрових модифікацій: від елегії на вічну пам'ять до елегії-спомину, елегії-медитації з філософським осмисленням проблем буття особи і народу, історичної долі України.

Розвиток української елегії другої половини ХІХ ст. відбувався в силовому полі романтизму й реалізму, які перебували в постійній взаємодії та взаємозв'язку. Романтичний напрям елегійної поезії найяскравіше представлений такими іменами, як Л. Глібов, С. Руданський, Ю. Федькович, Я. Щоголев, Олена Пчілка; реалістичний - репрезентують М. Старицький, В. Самійленко П. Грабовський. Еволюційні жанрові видозміни елегії цього періоду зумовлюються передусім яскраво вираженою індивідуальністю поетів, які розширювали семантику та структуру жанру.

Домінування реалізму в українському літературному процесі не стало запереченням елегійної традиції, а визначило одну з її магістральних ліній розвитку, запропонувавши жанрові різновиди реалістичної елегії, нові підходи у розгортанні елегійного дискурсу в річищі поетики реалізму. Головним і вирішальним у її становленні було нове втілення форм авторської свідомості. Внаслідок цього елегія стає більш конкретною у вираженні почуттів, позбулася надмірної сльозливої чуттєвості, абстрактної образності, притаманної романтичній елегії. Жанрова матриця наповнилася новим змістом, передусім громадянського та політичного характеру, поглибився психологічний аналіз душевного стану людини.

У формуванні модерністської моделі елегії суттєву роль відіграла елегійна творчість І. Франка та Лесі Українки.

Великою модифікаційною амплітудою та “еластичністю” характеризується жанр елегії у поезії Франка, котрий синтезує романтичні та реалістичні тенденції елегійної лірики. Тяглість жанрових канонів елегії підтверджує цикл “Скорбні пісні”, який складається з невільницьких елегій. Франко, використовуючи традиції античної елегії, водночас реалізує у своїх віршах конструктивний характер модерністського дискурсу, наповнює їх філософським та морально-етичним змістом. Новаторство Франка-модерніста як творця елегії виявилося в тематичному багатстві, розширенні суб'єктної сфери, архітектоніці, жанрових різновидах, орієнтації на поетику народної пісні, про що свідчать елегії збірки “Зів'яле листя”, циклів “Поклони” та “Майові елегії”.

Модерністські інтенції І. Франка у жанрі елегії розвинула Леся Українка, у творчості якої водночас простежується зв'язок з традиціями давньої, романтичної та реалістичної української поезії.

Утвердження новітньої політичної елегії в кінці ХІХ ст. засвідчує поява циклу “Сльози-перли” Лесі Українки, шкалу емоцій якого підкреслює субстанційний характер “сліз палких”. Для її елегій, позначених модернізмом, характерне органічне поєднання глибоко суб'єктивного, ліричного начала з одичним громадянським пафосом, вольовими інтонаціями. Про модерністську жанрову матрицю елегії як новацію жанру й водночас заявку на подальше його побутування свідчить складна суб'єктна організація елегій Лесі Українки. Важливими аспектами модерної елегії були вираження глибоких емоцій ліричного суб'єкта, моделювання найскладніших психічних порухів сучасної людини, музично-лірична тональність твору, чергування запитальних і патетичних інтонацій тощо. Неспростовним свідченням модерністського світосприймання Лесі Українки в її елегіях стає утвердження виняткової цінності емоційного світу суб'єкта.

Українська елегія витворила свою оригінальну поетику передусім на рівні різнопланових топосів: зоря, вітер, ріка, зів'яле листя, пожовкла трава, весна, осінь, ніч, доля/недоля, чужина, чужі люди, журба, туга, горе, смерть, неволя, які виконують різні функції у жанровій організації текстів, увиразнюють ідейно-художній зміст. Елегійна поезія відтворила конфлікт особистості зі світом, поглибила настроєву градацію, окреслюючи екзистенційний стан героя. У поетичній тканині української елегії важливу роль відіграють образи психологічної семантики (топоси серця, сліз, душі), що не тільки відтворює емоційний стан елегійного героя, вказує на світоглядне підґрунтя жанру, а й свідчить про національну специфіку елегії та ментальну рису українського народу - кордоцентризм.

Серед формозмістових характеристик української елегії слід відзначити пейзаж, який функціонує як символічний підтекст, тло, яке доповнює і віддзеркалює душевний стан, внутрішні переживання елегійного героя, як складник художньої картини світу й ідейного змісту, що підсилює рефлексію та гаму почуттів людини.

Еволюція елегії простежується й на рівні форм авторської свідомості твору - ліричний герой, власне автор, ліричний персонаж - через виокремлення елегійної концепції особистості, яскравої індивідуальності: від абстрактного узагальненого образу християнина, який страждає, кається, плаче, усвідомлюючи свою гріховність; поета-гуманіста з його переконанням у тріумфі мистецтва над невблаганним плином часу; романтичного героя, який відчуває розлад між реальним та ідеальним світом, до образу громадянина-сподвижника, українця-інтелігента, який належить своєму часові, цілковито пройнявся його проблемами й засвідчує повне злиття особистого з суспільним. Він страждає та гине в неволі, “мучиться, але не кається”. Загалом, зберігаючи канонічні ознаки типової моделі, українська елегія розширила парадигму жанру новими темами, образами, проблематикою, структурною організацію та суб'єктною сферою.

Елегія як жанр відкриває унікальні й безмежні ідейно-естетичні можливості - формувати в людині людяне художнім словом, сприяти подоланню в душі безнадії та песимізму. Вона виявляє свою продуктивність і в ХХ ст., наповнюючись новим змістом у творчості П. Тичини, М. Рильського, М. Зерова, І. Муратова, Є. Маланюка, В. Свідзинського, Б.-І. Антонича, М. Вінграновського, В. Стуса, Л. Костенко та багатьох інших митців слова.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Ткаченко О. Г. Українська класична елегія: Монографія. - Суми: Видавництво СумДУ, 2004. - 256 с. (13,44 друк. арк.).

Рец.: Вертій О. Національна самобутність жанру // Слово і час. - 2000. - №5. - С. 95-96.

2. Ткаченко О. Г. Елегія в давній українській літературі XVI-XVIII століть. Наукове видання. - Суми: Видавництво мистецького центру “Собор”, 1996. - 118 с. (5,94 друк. арк.).

Рец.: Вертій О. Студія жанру // Вісник Сумського державного університету: Збірник наукових праць. Серія Філологічні науки. - 2003. - №1(47). - С.166-167.

3. Ткаченко О. Г. Елегія “Золотого віку” римської літератури (із історії жанру) // Вісник Сумського державного університету: Збірник наукових праць. - 1996. - № 1(5). - С.173-177 (0,5 друк. арк.).

4. Ткаченко О. Г. Давня українська історична елегія // Вісник Сумського державного університету: Збірник наукових праць. - 1996. - №2(6). - С. 155-158 (0,5 друк. арк.).

5. Ткаченко О. Г. Елегії Феофана Прокоповича // Филологический анализ: Теория, методика, практика: Межрегиональный сборник научных статей. - Киев; Харьков; Херсон: Академия пед. наук Украины; Харьков: Гос. пед. ун-т им. Г. С. Сковороды; Херсон: Гос. пед. ин-т им. Н.К. Крупской, 1996. - Вып. 8. - С. 3-6 (0,4 друк. арк.).

6. Ткаченко О. Г. Українська латиномовна елегія XVI століття // Вісник Сумського державного університету: Збірник наукових праць. - 1997. - №2(8). - С. 169-174 (0,6 друк. арк.).

7. Ткаченко О. Г. Жанр елегії в латиномовних поетиках XVII-першої половини XVIII ст. // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія Літературознавство. - Харків. - 1997. - Вип. 1(6). - С. 17-20 (0,6 друк. арк.).

8. Ткаченко О. Г. До питання про українську елегію XVII століття // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія Літературознавство. - Харків, 1997.- Вип. 4(9). - С.11-17 (0,5 друк. арк.).

9. Ткаченко О. Г. Співець Слобожанщини // Слобожанщина. - 1998. - №7. - С.172-176 (0,5 друк. арк.).

10. Ткаченко О. Г. Жалісливі пісні Михайла Петренка // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія Літературознавство. - Харків, 1998. - Вип. 8(19). - С.44-49 (0,5 друк. арк.).

11. Ткаченко О. Г. Елегія Т.Шевченка “На вічну пам'ять Котляревського” // І.П. Котляревський - перший класик нової української літератури: Збірник наукових статей. - Полтава: ПДПІ, 1998. - С.72-77 (0,5 друк. арк.).

12. Ткаченко О. Г. Елегії на вічну пам'ять Шевченкові // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наук. праць Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. - 1998. - Вип.5. - С.147-154 (0,8 друк. арк.).

13. Ткаченко О. Г. До питання про духовну елегію в давній українській літературі // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія Літературознавство. - Харків, 1998. - Вип.1 (12). - С. 3-9 (0,5 друк. арк.).

14. Ткаченко О. Г. Елегія у творчості Тараса Шевченка // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наук. праць Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. - 1999. - Вип.6. - С.149-165 (0,65 друк. арк.).

15. Ткаченко О. Г. Українська романтична елегія // Слово і час. - 2000. - №5. - С. 49-54 (0,5 друк. арк.).

16. Ткаченко О. Г. Шевченко і Овідій // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 2000. - № 8. - С.49-51 (0,5 друк. арк.).

17. Ткаченко О. Г. Елегії Івана Франка // Вісник Сумського державного університету: Збірник наук. праць. Серія Філологічні науки. - 2000. - №19. - С. 90 -100 (0,7 друк. арк.).

18. Ткаченко О. Г. Елегія у творчості Лесі Українки // Вісник Сумського державного університету: Збірник наук. праць. Серія Філологічні науки. - 2001. - № 8(29). - С.15-27 (0,7 друк. арк.).

19. Ткаченко О. Г. Дві елегії Франка в роковини смерті Шевченка (до питання про українську елегію ХІХ ст.) // Вісник Сумського державного університету: Збірник наукових праць. Серія Філологічні науки. - 2001. - №2(23). - С.109-117 (0,7 друк. арк.)

20. Ткаченко О. Г. Шевченкові елегії часів неволі // Слово і час. - 2002. - №3. - С. 12-18 (0,5 друк. арк.).

21. Ткаченко О. Г. До історії української елегії другої половини ХІХ століття // Вісник Сумського державного університету: Збірник наук. праць. Серія Філологічні науки. - 2002. - №3(36). - С.132-137 (0,5 друк. арк.)

22. Ткаченко О. Г. Елегія на смерть: еволюція жанрового різновиду // Слово і час. - 2003. - №7. - С. 21-29 (0,7 друк. арк.).

23. Ткаченко О. Г. Елегія як теоретична проблема: історичний аспект // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наук. праць Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. - 2003. - Вип.15. - С. 174-183 (0,5 друк. арк.).

24. Ткаченко О. Г. Невільницька поезія Павла Грабовського (жанровий аспект) // Вісник Сумського державного університету: Збірник наукових праць. Серія Філологічні науки. - 2003. - №1(47). - С. 65-72 (0,8 друк. арк.).

25. Ткаченко О. Г. Левко Боровиковський як провісник романтичної елегії-думки // Вісник Сумського державного університету: Збірник наукових праць. Серія Філологічні науки. - 2004. - №1(60). - С. 188-193 (0,5 друк. арк.).

26. Ткаченко О.Г. Теоретичні засади жанрового визначення елегії // Вісник Сумського державного університету: Збірник наукових праць. Серія Філологічні науки. - 2006. - №3(87). - С. 63-69 (0,7 друк. арк.).

Додаткові публікації:

1. Ткаченко О. Г. “То ви б елегій не творили” // ХХХІІ Наукова шевченківська конференція 21-22 травня 1998 р. - Луганськ, 1998. - С.78-83 (0,5 друк. арк.).

2. Ткаченко О. Г. Журлива ліра Олександра Олеся // Олександр Олесь. Творча спадщина і сучасність: Збірник наукових праць. - Суми: Видавництво “Козацький вал”, 1999. - С.60-69 (0,6 друк. арк.).

Размещено на Allbest.ru