главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


"Празька школа" українських письменників, стисла характеристика творчості її учасників

"Празька школа" українських письменників як колективний феномен у світовій літературі XX століття, її влив на розвиток поезії. Характеристика становлення та творческої діяльності її представників. Історіософська, метаісторична поетика творчості пражан.

Рубрика: Литература
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 16.04.2011
Размер файла: 12,6 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Творчість письменників "Празької школи"
"Празька школа" українських письменників - стисла характеристика творчості її учасників: Юрія Дарагана, Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, Юрія Клена, Олега Ольжича, Наталю Лівицьку-Холодну, Юрія Липу, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську та інших.
реферат [31,1 K], добавлена 21.10.2010

2. Специфіка характеротворення у творчості Ілони Волинської та Кирила Кащеєва
Розвиток дитячої літератури кінця ХХ – початку ХХІ століття. Специфіка художнього творення дитячих образів у творах сучасних українських письменників. Становлення та розвиток характеру молодої відьми Тетяни. Богдан як образ сучасного лицаря в романі.
дипломная работа [137,8 K], добавлена 13.06.2014

3. Філософія кохання у творчості письменників кінця XIX - початку XX століття
Змалювання теми кохання у творах німецьких письменників кінця ХІХ-середини XX ст. Кохання в англійській літературі та особливості літературної манери Р. Кіплінга. Тема кохання в російській літературі. О. Купрін–яскравий представник російської літератури.
дипломная работа [150,6 K], добавлена 01.11.2010

4. Українська література в першій половині ХХ століття
Атмосфера соціалістичного реалізму, принципів партійності та пролетарського інтернаціоналізму в українській літературі на початку ХХ ст. Характеристика "Празької школи" поетів в українській літературі. Західноукраїнська та еміграційна поезія й проза.
реферат [34,0 K], добавлена 23.01.2011

5. Образ матері в творчості українських письменників
Із давніх-давен звертається людство в піснях і молитвах, віршах і поемах до своєї берегині - до матері, уславлюючи її благословенне ім'я. Їй, дорогій і милій, єдиній і коханій присвячували свої поезії Т. Шевченко і Л. Українка, В. Симоненко і А. Малишко.
реферат [25,4 K], добавлена 18.05.2008

6. Літературно–теоретичне мислення в київських поетиках XVII – першої половини XVIII століття
Розвиток української літератури в 17–18 столітті. Короткий нарис історії дослідження вітчизняних латиномовних курсів теорії поетичного та ораторського мистецтва. Поняття поезії в українських латиномовних поетиках. "Поетика" М. Довгалевського.
курсовая работа [42,6 K], добавлена 19.09.2010

7. Роль професіоналізму в утворенні гумористичних ситуацій в художньому творі (за творами О. Вишні)
Життя і творчість Остапа Вишні. Сатира та гумор у творчості українських письменників 20-30-х р. ХХ століття. Гострі проблеми сучасності крізь призму сміху Остапа Вишні. Цикл "Мисливські усмішки" як вищий прояв професіоналізму та таланту письменника.
курсовая работа [73,7 K], добавлена 23.11.2010

8. Найвидатніші особистості української літератури
Вивчення біографії, років життя та головних рис творчості видатних українських письменників: І.П. Котляревського, І.Я. Франко, Ліни Костенко, Марко Вовчка, М.Г. Хвильового, О.П. Довженко, Ольги Кобилянський, Панаса Мирного, Тараса Шевченка та інших.
реферат [30,2 K], добавлена 14.05.2011

9. Українська національна ідея (за творами Т. Шевченка, М. Костомарова, Ю. Міхновського та Д. Донцова)
Розвиток і становлення української національної ідеї у творчості письменників ХІХ ст. Національна ідея у творчості Т. Шевченка. Політико-правові ідеї Костомарова. Національно-ідеологічні погляди Міхновського. Теорія українського націоналізму Донцова.
контрольная работа [39,1 K], добавлена 19.05.2011

10. Проблема Чорнобиля в творчості поетів-шістдесятників
Чорнобиль як наслідок історичної долі України та питання існування чорнобильського жанру в українській літературі. Методичні рекомендації вивчення теми Чорнобиля у школі. Вивчення творчості письменників-шістдесятників у школі: Драч, Костенко.
курсовая работа [84,1 K], добавлена 07.05.2011


Другие работы, подобные "Празька школа" українських письменників, стисла характеристика творчості її учасників


Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

“Празька школа” українських письменників, стисла характеристика творчості її учасників

празька школа поезія

«Празька школа» поетів в українській літературі -- феномен, який не має аналогів у світовій літературі XX століття, оскільки безпосередньо пов'язаний з процесами національного становлення і тими катастрофами, що випали на долю української політичної нації. Будь-яку розмову про феномен творчості «пражан» годі починати без ґрунтовного аналізу тієї суспільно-політичної ситуації, в якій опинилася міжвоєнна Європа. Насамперед, це зумовлюється тим, що ідейно-естетична платформа поетів «Празької школи», певною мірою, була дотичною до ідеологічного характеру мислення, а їхня творча практика досить активно вбирала провідні політичні, культурологічні, філософські ідеї, які породжував європейський інтелект.

Перша світова війна -- як прояв небувалої досі «системної» цивілізаційної кризи -- в художньому та інтелектуальному мисленні викликала своєрідну агонію, пов'язану із загибеллю Старого світу, загибеллю «фаустівської» цивілізації (Шпенглер), яку переживали філософи, художники, письменники. Рільке, Мандельштам, Тракль, Бенн, Мунк, Шестов -- яскраві приклади цьому. Виникає особливий тип історіософського світогляду -- катастрофізм. Оте спустошення, яким виявилася дійсність -- дійсність початку XX століття, котра була вражена масовими психозами, логоцентристськими, раціоналістськими «експериментами» у всіх сферах життя людини і котру Томас Стернз Еліот правдиво виразить метафорою «безплідної землі»,-- для «Празької школи» було сфокусоване на національній трагедії українства, через призму чого сприймалися європейські «сутінки».

Назва «Празька школа», яка об'єднала самобутніх і близьких за світоглядом поетів, а саме -- Юрія Дарагана, Євгена Маланюка, Леоніда Мосендза, Юрія Клена, Олега Ольжича, Наталю Лівицьку-Холодну, Юрія Липу, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Галю Мазуренко, Олену Телігу, Андрія Гарасевича та інших, уперше була вжита професором Володимиром Державиним у роботі «Три роки літературного життя на еміграції (1945---1947)», отже, зваживши на час і дату її написання, несла, певною мірою, репрезентативний та осмислений характер. Ця назва відображала незаперечне літературно-мистецьке явище і конституювала його ідейно-естетичну самобутність. Попри те, що навколо поняття «Празька школа» точилися різні суперечки,-- закидали, що як літературний гурт чи осередок «Празька школа» не існувала, оскільки не виробила жодних маніфестів, програм та інших документів, які підтверджували б її соціо-літературне функціонування,-- тим не менше, не викликає жодного сумніву, що «пражани» були своєрідним «творчим клубом», в якому циркулювалася низка художніх, філософських, політичних, ідеологічних тощо ідей, котрі поділялися співрозмовниками. Тому маємо справу з «нестандартним» колективним явищем в історії української літератури, яке, попри окресленість однією назвою та певною співзвучністю тих чи інших ідей, образів, мотивів у творчості поетів, передбачає розмову про доволі насичені, різнобарвні, глибоко самобутні і самостійні художні практики «пражан», об'єднані лише певними загальними рисами.

Ще одним суттєвим аргументом на користь назви «Празька школа» є географічний чинник. Не слід забувати, що становлення поетів як індивідуальних творчих особистостей відбулося в Празі 20-х років, де більшість із них навчалися, відвідували лекції чи викладали у місцевих вузах та інших навчальних установах: Карловий університет (О. Стефанович, О. Лятуринська, О. Ольжич, Н. Лівицька-Холодна, А. Гарасевич), Український Вільний Університет (О. Стефанович, О. Ольжич, А. Гарасевич), Українська господарська академія (Є. Маланюк, Л. Мосендз), Український високий педагогічний інститут ім. Михайла Драгоманова (Ю. Дараган, О. Теліга, Г. Мазуренко), Українські студії практичного мистецтва (О. Лятуринська, Г. Мазуренко). Міжвоєнна Прага, по суті, перетворилася на один із найбільших мегаполісів українського наукового, літературного та політичного життя на еміграції.

Проте, в літературознавчій науці існують певні розбіжності щодо чіткого окреслення «Празької школи» як колективного феномена. Скажімо, дослідник Микола Нервлий у своїй розвідці «Празька поетична школа» до цієї групи літераторів зараховує Івана Ірлявського, Ірину Наріжну, Івана Колоса, Максима Гриву, натомість відсторонює від неї Юрія Липу та Наталю Лівицьку-Холодну (вочевидь, за «розкольницьку» лінію -- створення варшавської літературної групи «Танк»), На нашу думку, творчий доробок Ірини Наріжної та Максима Гриви так і не визрів із літературного початківництва до оригінальної творчості як самобутньої художньої моделі, а поезії Івана Колоса взагалі близькі до графоманії, не кажучи вже й про те, що цей автор украй мляво брав участь у літературно-мистецькому житті еміграції, а в повоєнні роки свідомо порвав будь-які контакти зі своїми приятелями та українськими літераторами, і, як багато інших початківців, виявився випадковою постаттю у діяльності «Празької школи».

Ще перші інтерпретатори творчості поетів «Празької школи» відзначали посилену увагу до історичного, як не лише до минулих епох, але й континуальної, цілісної картини національного буття.

Історія в поезії пражан набуває обрисів глибокого переосмислення і, власне, перестає бути історією як об'єктивною реальністю, минулим із чіткими просторово-часовими обрисами. Подібне ставлення до історії позначають як історіософізм, або ж, метаісторія. Історіософізм як особливий тип філософського, культурологічного, художнього мислення має давнє походження, і в цьому сенсі поети «Празької школи» є продовжувачами унікальної інтелектуальної традиції. Перші спроби історіософського осмислення реальності були помітні ще в античності (Тіт Лукрецій Кар, Тацит). «Друге дихання» історіософізм набуває за доби романтизму та німецького ідеалізму. У філософських розробках Гердера, Фіхте, Гегеля значення історичного набуває концептуального значення. Ще в руках романтиків, як пише історик філософії Віндельбанд, «історичне дослідження перестало бути зібранням курйозів, і саме через те, що вони підвели під нього філософський масштаб загального розвитку».

Будь-яке ж осмислення історії як універсальної схеми поступу чи становлення тих чи інших соціокультурних, етно-національних тощо феноменів передбачає, в першу чергу, визначення її суб'єкта. Історіософська чи метаісторична поетика творчості пражан уреальнює ті ціннісно-смислові засади, які пов'язані з героїзмом, патріотизмом та національною традицією. Оскільки нація, за пражанами, проголошується основною «персоною» історії, зрозуміло, що остання прочитується чи художньо реконструюється ними в площині національного буття як єдиного реального простору існування.

З'ясування інтелектуальних ідеалів та переконань пражан важливе хоча б із тієї причини, що достатньо повнокровно відображує ту творчу, ідейну чи навіть ідеологічну атмосферу, в якій працювали поети. Національне буття пражани уявляли як тяжкість, на котру впродовж історії впливали різноманітні чинники: візантійський вплив на становлення культури, варязький вплив на зародження адміністративної та військової традиції, Дике поле (степ) -- кочівники, які хвилеподібно вривалися на терени України, після занепаду київської княжої держави та королівства Данила Галицького -- небезпека іноземної інтервенції з боку поляків, угорців, а після Переяславської угоди 1654 року -- початок московського володарювання.

Якщо врахувати й те, що поети-пражани за життя стали свідками краху державних інститутів (Центральна Рада, Гетьманат, Директорія) і поневолення України радянським режимом, стає цілком зрозуміло, чому в поетиці їхньої творчості загострюється почуття трагічного, котре набуває подекуди гіперболізованих форм і перетворюється в надзвичайно напружену метаісторичну «матрицю». Трагічне є наслідком конфлікту реального та ідеального і виникає на фоні конкретного історичного фактора. В основі трагічного -- суперечність, яка породжує страждання або ж відчуття катастрофи. Крім того, трагічне пов'язане з активними діями людини, крах намірів якої увиразнює й загострює колізію трагічного, особливо тоді, коли звершуються «великі справи». Відтак трагічне цілком сонорне з піднесеним, бодай утому, що воно невід'ємне з ідеєю величі та достоїнства людини. Що ж було піднесеним для «Празької школи»? Насамперед -- боротьба за власну «землю обітовану» -- за державу, бо лише ця ідея мала для них сенс і вирішальне значення. Ще Гегель називав державу «дійсністю моральної ідеї», моральним духом, стверджувальною волею, яка «мислить і знає себе, виконує те, що вона знає». Недарма ж Євген Маланюк в одній із поезій зізнається: «Я волю полюбив державну». Тому трагічне для пражан є ознакою загальноісторичного, універсального розвою, оскільки поразки зазнала споконвічна боротьба, й епохальною колізією трагічного є втрата державності, а відтак -- втрата сенсу буття.

Тут варто торкнутись іще однієї площини, яка є ключовою для творчості «Празької школи»,-- це психологеми степу. В історичній долі України вирішальну роль відігравали дві основні культурно-цивілізаційні, антропологічні домінанти: осілість і переміщення. Перша знаменує собою наявність хліборобсько-земельної традиції (характерна для європейської спільноти), друга -- рухливо-кочівницької (показова для азіатського світу). Якщо ж такі суперечності охарактеризувати ментально, то це буде конфлікт індивідуального світу з колективістським. У російського культуролога В. Топорова є слушне зауваження, що основною ознакою степу є «безмежність (в екстенсивному плані) й особливо (в інтенсивному плані) -- коливальні рухи, які, фіксовані й візуально, й акустично, індуціюють відповідний ритм». Таке первинне, архетипне визначення природи степу збігається і з розумінням багатьох представників «Празької школи». Впродовж багатьох століть східні племена на територію України вторгалися хвилеподібно (скіфи -- сармати -- алани -- готи -- угри -- авари-- тюрки-- печеніги-- половці-- монголо-татари). Недарма у статті «Начерк культурного процесу» Євген Маланюк пише: «фатальний коридор степової полоси (курсив авторів-- А.Д., О.А.)... творив як би постійний топографічний «протяг», що як би «втягав» собою періодичні азійські хмари та бурі, періодичні расово-чужі навали з Азії, що їх тяжко і довго треба було відпирати або перетравляти тубільному населенню».

Але не тільки песимізм, як може здатися на перший погляд, був притаманний історіософській поетиці «Празької школи». Ніби бінарною опозицією, антитезою до трагічного у багатьох поетів-пражан виступає ідея возвеличення всього героїчного, мілітарного (військового), переможного, що знала українська історія. Героїчне, по суті, постає «ідеальним часом» у поетичних візіях Є. Маланюка, Ю. Клена, О. Ольжича, а в творчості О. Лятуринської набуває частково романтичних ноток. Цим і мотивується помітна ідеалістична романтизація історичних персоналій, зафіксована чи присвятами, чи згадками імен у поезії пражан (Олександр Македонський, Ганнібал, Святослав Завойовник, Данило Галицький, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Карл XII, Симон Петлюра, Беніто Муссоліні та інші). Бо тільки експансивно-пасіонарний ідеал вождя, лідера-- для поетів-- здатний надихнути мільйони на подвиги в ім'я становлення національної спільноти. Скажімо, глибоко символічною для «Празької школи» є постать гетьмана Івана Мазепи. Мазепа став не просто символом хоробрості й мудрості, а перш за все фундатором національної ідеї, тим необхідним «кодом», котрий поєднав два великих «материки» української історії: «давньоукраїнський» (Русь, Галицько-Волинська держава, козаччина) і «модерний» (символи якого -- Шевченко, Франко, УНР, процеси становлення політичної нації у XX столітті). Код «Мазепа», за пражанами, ніби здійснив, якщо казати сучасною мовою, своєрідну «дефрагментацію» національної історії -- подолав «розрив» між державними епохами. Джерело сепаратизму, самосвідомості та етнічної пам'яті про золотий час (давні українські держави) бачив Дмитро Донцов у житті і діяльності Мазепи. Євген Маланюк називав великого гетьмана «людиною епілогу Козацької Доби».

Поезія «Празької школи» мала широкий резонанс на еміграції, а з початком демократичних віянь в Україні -- отримала численних шанувальників на Батьківщині. Поза сумнівом, представники цього літературного феномену гідно поповнили ряд української літературної класики, і не лише як послідовники національної традиції -- традиції українського героїчного епосу, козацького фольклору, творчості Шевченка, Франка, Лесі Українки, мілітарних пісень Українських Січових Стрільців, а й як останні поети-воїни -- прадавня, особлива каста людей, для яких боротьба була поетичним натхненням, а поезія -- митями справжності на полі честі. Також поети-пражани заклали особливий тип художньої мови в XX столітті (історична, археологічна, релігійна, міфологічна, мілітарна лексика), що залишила глибокий слід в українській поезії і своїми можливостями збагачувала й збагачує наступні літературні покоління. В контексті ідейно-естетичних, філософських, стильових шукань української літератури XX століття, пражани залишилися самобутніми й органічними в рідній культурі та перед сприйманням тих чи інших інновацій, а ті експерименти, котрі були їм властиві, лише поповнили невичерпальні можливості українського художнього слова.

Размещено на Allbest.ru


Скачать работу можно здесь Скачать работу ""Празька школа" українських письменників, стисла характеристика творчості її учасників" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов