главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Багатство психологічних виявів людської особистості у повісті М. Костомарова "40 лет"

Історіографія творчості Миколи Костомарова. Новий погляд на націю як духовну спільноту. Громадянська лірика Костомарова. Збагачення "рухомої естетики" романтизму теоцентричними й іншими позараціональними факторами. Історія написання повісті "40 лет".

Рубрика: Литература
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 03.01.2011
Размер файла: 49,1 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Українська національна ідея (за творами Т. Шевченка, М. Костомарова, Ю. Міхновського та Д. Донцова)
Розвиток і становлення української національної ідеї у творчості письменників ХІХ ст. Національна ідея у творчості Т. Шевченка. Політико-правові ідеї Костомарова. Національно-ідеологічні погляди Міхновського. Теорія українського націоналізму Донцова.
контрольная работа [39,1 K], добавлена 19.05.2011

2. Характеристика творчості поетів-романтиків 20-40-х років XIX століття
Причини і передумови виникнення українського романтизму 20-40-х років XIX ст. Історія України у творчості Л. Боровиковського та М. Костомарова. Трактування історичного минулого у творах представників "Руської трійці" та у ранніх творах Т. Шевченка.
дипломная работа [145,5 K], добавлена 01.12.2011

3. Література українського романтизму. Маркіян Шашкевич
Нетлінні барви української романтичної поезії. Творчість Петра Петровича Гулак-Артемовського, Миколи Івановича Костомарова, Віктора Миколайовича Забіли, Михайло Миколайовича Петренко. Пошуки шляхів до національного самоусвідомлення українського народу.
презентация [7,2 M], добавлена 27.11.2013

4. Історія написання повісті О. Кобилянської "Земля"
Задум повісті Ольги Кобилянської "Земля": бpатовбивство, як наслідок відступництва від законів наpодної етики, зневаження загальнолюдських цінностей, усталених віками цивілізації. Доля головних героїв повісті: Івоніки Федорчука, Рахіри, Марійки, Михайла.
презентация [863,2 K], добавлена 04.03.2014

5. Філософський зміст повісті-притчі Е.Хемінгуея "Старий і море"
Літературно-стилістичний аналіз повісті. Історія створення та принципи написання повісті "Старий і море" Е.Хемінгуейем. Варіативність концепцій щодо різних сприймань змісту твору. Символічність образів твору.
реферат [19,5 K], добавлена 22.05.2002

6. Романтизм як стильова течія української літератури першої половини 19 століття
Передумови виникнення та основні риси романтизму. Розвиток романтизму на українському ґрунті. Історико-філософські передумови романтичного напрямку Харківської школи. Творчість Л. Боровиковського і М. Костомарова як початок романтичної традиції в Україні.
курсовая работа [90,0 K], добавлена 14.08.2010

7. Роль фантастики у романі Оскара Уайльда "Портрет Доріана Грея" і повісті Миколи Гоголя "Портрет"
Фантастика як жанр художньої літератури і літературний прийом. Фантастика у творчості Оскара Уайльда. Єдність фантастичного та реального як основа творчості Миколи Гоголя. Порівняльний аналіз фантастичних прийомів у творах Оскара Уайльда та Миколи Гоголя.
курсовая работа [44,6 K], добавлена 20.05.2011

8. Образ Голдена Колфілда у повісті Джерома Селінджера "Над прірвою у житі"
Засоби зображення образу Голдена Колфілда в повісті Джерома Селінджера "Над прірвою у житі". Відображення в характері головного героя конкретно-історичних і загальнолюдських рис. Аналіз образу Голдена Колфілда у зіставленні з іншими образами повісті.
курсовая работа [39,5 K], добавлена 03.11.2012

9. Народознавство у повісті "Кайдашева сім'я"
Особливості творчості Нечуя-Левицького, майстерність відтворення картин селянського побуту. Характеристика героїв повісті, вкладання у їх характери тих рис народного характеру, якi вважав притаманними українцям. Зображення українського побуту і звичаїв.
презентация [7,6 M], добавлена 20.12.2012

10. Антипросвітницький складник повісті-казки Е.Т.А. Гофмана "Малюк Цахес на прізвисько Циннобер"
Особливості та антипросвітницькі мотиви літератури німецького романтизму. Соціально-психологічний аспект повісті-казки. Сатиричний та метафоричний зміст казки. Реалістичний і містичний світ у творі. Протиставлення творчої людини і бездуховного філістера.
курсовая работа [51,8 K], добавлена 14.05.2014


Другие работы, подобные Багатство психологічних виявів людської особистості у повісті М. Костомарова "40 лет"

Страница:  1   2 


Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема :"Багатство психологічних виявів людської особистості у повісті М.Костомарова "40 ЛЕТ"

Зміст

  • ВСТУП
  • РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧЕСКИЙ АНАЛІЗ ТВОРЧОСТІ М.КОСТОМАРОВА
  • 1.1 Біографія, історіографія творчості М.Костомарова
  • 1.2 Прозові твори М.Костомарова
  • РОЗДІЛ 2. БАГАТСТВО ПСИХОЛОГІЧНИХ ВИЯВІВ У ПОВІСТІ “40 ЛЕТ”
  • 2.1 Історія написання повісті “40 лет”
  • 2.2 Зміст легенди “40 лет” та феномен особистості
  • 2.3 Багатство психологічних виявів особистості у повісті «40 лет»
  • ВИСНОВКИ
  • СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Творчість Миколи Костомарова - етапне явище в історії відродження та утвердження національної духовної культури українського народу. Письменник і публіцист розробляв її науково-теоретичні основи, спричинився до багатоаспектного розвитку словесності упродовж десятиліть - від доби романтизму 30 - 40-х рр. і до періоду панування позитивізму 70-80-х рр. Костомаров заклав, обґрунтував і розробив основоположні позиції української суспільно-історичної та естетичної думки, розкрився як визначний учений, залишив слід у соціології, історіософії, культурології, національній історії, художній літературі, літературній критиці, публіцистиці, журналістиці, педагогіці.

Костомаров сформував новий погляд на націю як духовну спільноту, а не становий конгломерат, і тому актуальним є закони формування особистості, значення народної моралі описані у повісті “Сорок років ”. В обсяг поняття особистість він увів концепт “народ”, маючи на увазі найрепрезентативнішого виразника етнічної духовної сутності, його ідентичності, обґрунтував значення духовної єдності як основного чинника етноментальності.

У повісті “Сорок років” головними представниками є люди з народу, автор описує життя батраків, українських залежних селян. І відзначає, що український селянин має сумління, прагне до навчання, може досягти висот у громадському житті. Батрак може сформуватися у особистість і досягти успіху у житті, але якщо скоїти тяжкий гріх то людина буде спокутувати його все своє життя. У повісті проаналізовано феномен людської особистості.

Метою роботи є осмислення особливостей формування особистості, їх психологічний вияв описаний в повісті Миколи Костомарова “Сорок років ”.

Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

– Розкриття історико-політичних, суспільних та культурно-естетичних зв'язків творчості Миколи Костомарова (30-і - 80-і роки ХІХ ст.).

– Дослідження історико-культурної ґенези творчості,

– визначення універсальної значущості літературного доробку Костомарова в культурологічному континуумі ХІХ століття.

– Здійснення різноаспектного аналізу повісті “Сорок років ” М.Костомарова

– Осмислення повісті “Срок років” в контексті писихологічних виявів особистості.

Об'єктом дослідження є творчість Миколи Костомарова, зокрема її квінтесенція - дії духовної культурної людини, значення формування особистості. Предметом дослідження є багатство психологічних виявів людської особистості у повісті “Сорок років ”.

Методи дослідження: теоретичні вивчення та аналіз літератури з обраної проблеми, аналіз творчості М.Костомарова.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧЕСКИЙ АНАЛІЗ ТВОРЧОСТІ М.КОСТОМАРОВА

1.1 Біографія, історіографія творчості М.Костомарова

Костомаров Микола Іванович [псевдоніми і криптоніми -- Ієремія Галка, Иван Богучаров, Николай Н., Равви, Н. К., Н. К-ва та ін.] -- український і російський історик, громадсько-політичний і культурний діяч, письменник, публіцист, критик, етнограф і фольклорист, член-кореспондент Петербурзької АН з 1876р. Нині в Україні, та й на теренах Російської Федерації, здійснюються численні перевидання творів видатного історика, публікації наукових розвідок про нього. У добу незалежності розгорнулися активні дослідження творчого доробку та інтелектуальної біографії Костомарова, зокрема у монографіях Ю. Пінчука, Я. Козачка, розвідках В. Смолія, О. Яся, Л. Підгорної, О. Гончар, роботах інших дослідників.

У 2003 р. опубліковано найповнішу бібліографію праць Миколи Костомарова[ Бібліографічний покажчик творів Миколи Івановича Костомарова / Упор. О. Т. Гончар, Г. В. Пасещенко. - К., 2002. - 195 с.], а у 2005 р. вийшла у світ книга «Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енциклопедичний довідник» (автори - В. Смолій, Ю. Пінчук і О. Ясь)[ Смолій В.А. та ін. Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енцикл. довідник. - К.: Вища школа, 2005. - 543 с.]

Народився 4(16) травня 1817р. в слободі Юрасовці, тепер Ольховатського р-ну Вороніжської області в сім'ї російського поміщика, мати -- українка з кріпаків. Закінчив 1837р. історико-філологічний ф-т Харківського університету. Під впливом українських фольклорних збірників захопився збиранням та вивченням народної поезії, 1844р. захистив магістерську дисертацію «Об историческом значении русской народной поэзии». По закінченні університету деякий час служив юнкером в уланському полку, потім викладав історію в гімназіях Харкова, Рівного, Києва, зокрема 1845р. -- ст. учитель Першої київської гімназії, з 1846р. -- ад'юнкт-професор кафедри російської історії Київського університету.

У 1845 -- 46 рр. разом з М. Гулаком і В. Білозерським заснував Кирило-Мефодіївське братство, де брав активну участь у складанні програмних документів -- «Книг буття українського народу», «Статуту Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія», відозв «До братів-українців», «До братів-росіян», «До братів-поляків»; автор записки про об'єднання слов'янських народів[ Українська Радянська енциклопедія, т. 7, 1962 р., С. 291-292.].

Весною 1847р. Костомарова арештовано. Після річного ув'язнення в казематі «Третього відділу», а потім у Петропавловській фортеці його вислано до Саратова.

Тут він служив (1848 -- 1857) у Статистичному комітеті; у 1848 -- 1850 рр. був перекладачем при губернському управлінні, редактором неофіційної частини «Саратовских губернских ведомостей», близько зійшовся з М. Чернишевським, О.Пипіним, Д. Мордовцем[.Чернышевский Н.Г. Полн. собр. соч., т. 10. - М., 1951, С. 928.]. 1856р. Костомарова амністовано.

З 1858р. жив у Петербурзі. В 1859 -- 1862 рр. -- екстраординарний професор кафедри російської історії Петербурзького університету. Влаштовував літературні «вівторки», куди сходилися земляки-українці (П. Куліш, О. Стороженко, В Горленко та ін.). Підтримував тісні зв'язки з М. Добролюбовим, В. Стасовим, М. Ге, О. Бодянським; співробітничав у журналах «Современник», «Вестник Европы» (один із його засновників), «Отечественные записки», «Русское слово», «Русская старина», «Киевская старина» та ін. Виступив із статтєю «Україна» у журналі «Колокол».

Брав діяльну участь у створенні журналу «Основа», у виробленні його національно-культурної програми. На початку 1862р. залишає працю в університеті і зосереджується на науковій роботі.

Був членом-редактором Київської археографічної комісії; за його редакцією у 1863 -- 1884 рр. видано 12 томів «Актов Южной и Западной России» з історії України і Білорусії 14-17 ст. Показуючи близькість історичної долі і культурного життя українського та російського народів у ст. «Две русские народности» (1861), Костомаров розрізняв визначальні риси національного характеру українців та росіян. Автор праць з історії: «Начало Руси» (1860), «Мысли о федеративном начале в древней Руси» (1861), «Севернорусские народоправства во времена удельно-вечевого уклада» (1864), «Вече и вечевое устройство в древней Руси» (1864) та ін. Написав «Русскую историю в жизнеописаниях ее главнейших деятелей» (т. 1--7, 1873 -- 88). Праці з історії України присвячені здебільшого періодові 15--17 ст.: «Иван Свирговский, украинский гетман XVI века» (1855), «Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России» (1857), «Черты народной южнорусской истории» (1861), «Южная Русь в конце XVII века» (1867), «Руина» (1879 -- 80), «Мазепа» (1882) та ін. Наукові дослідження Костомарова здобули широке визнання, його обрано почесним членом Югослов'янської академії наук і мистецтв, сербського вченого товариства «Друшество» й ін. Історичні праці вченого відзначаються образністю викладу. В історію української літератури Костомаров увійшов як письменник-романтик: віршові збірки «Украинские баллады» (1839), «Вітка» (1840), історичні п'єси. Поезія Костомарова характеризується широкою проблематикою і розмаїттям жанрових форм: вірші-балади, в основу яких покладено народні вірування, легенди та історичні перекази («Стежки», «Посланець», «Мана», «Брат з сестрою», «Ластівка», «Явор, тополя й береза» та ін.); ремінісценції на історичні теми (вірші «Згадка», «Могила» та ін.), вірші-пісні романсового характеру, стилізації народної ліричної пісні («Стежки», «Поцілунок», «Рожа», «Горлиця», «Голубка», «Нічна розмова», «Вулиця», «Зозуля»), особистісно-психологічна лірика з її наріканням на життя, тугою за недосяжним щастям, молодістю («Туга», «Дівчина», «Сон», «Ой ішов козак...», «Зірка», «Зорі» та ін.)[ Драгоманов M. M.I. Костомаров, ж. Світ 1--2, Л. 1881. (2 вид. Л. 1901); ].

К. Ф. Шульжук[ Шульжук К. Ф. Із спостережень над мовою поетичних творів М. Костомарова // Микола Костомаров і проблеми суспільного та культурного розвитку української нації: Науково-практична конференція. - Рівне, 1992. - С. 174-175.,с.174] стверджує, що М. Костомаров, вніс певний вклад у розбудову нової української літературної мови, що засвідчують, зокрема, його поетичні твори.

Громадянська лірика Костомарова пройнята мотивами боротьби з тиранією, поетизацією козацької слави України («Давнина», «Діти слави, діти слави!», «На добраніч»). Твори на історичні теми нерідко у формі алюзій спроектовані на проблеми сучасності («Юпитер светлый плывет по зеленым водам киммерийским», «Співець Митуса» та ін.).

Поетичні твори М.Костомарова на історичну тематику відображають окремі події часів Київської Русі та XVI-го - XVII-го століть. Це зокрема твори: «Співець Митуса», поема «Ластівка».

У поетичних творах Костомарова, на думку Г. Грабовича, мінімум фольклору, а наближеність до витонченої мови - максимальна. І це природно - оскільки він - дуже освічена людина. Грабович відзначає «обдарованість» письменника Грабович Г. До історії української літератури (дослідження, есе, полеміка). - К.: Основи, 1997.-с.29,с.29.

Костомаров одним з перших в українській поезії запровадив гекзаметр (вірш «Эллада») та елегійний дистих (вірш «Нічна розмова»), п'ятистопний ямб. Особливостями його вірша є багатство ритміки, відсутність регулярної строфіки, чергування коломийкового вірша з говірним віршем. Для громадянської лірики характерні ораторсько-публіцистичні інтонації, риторичні засоби.

М. І. Костомаров переклав частину «Краледворського рукопису», окремі твори Дж. Байрона, В. Шекспіра (пісня Дездемони з трагедії «Отелло»), з чеської («Ягода», «Рожа») і польської («Панич і дівчина») народної поезії. Костомаров -- один з перших українських літературних критиків. З його історичних і суспільних поглядів випливає розуміння народної поезії як втілення національного духу, а також індивідуальної творчості як продовження фольклорного процесу на новому рівні (ст. «Об историческом значении русской народной поэзии», 1843; рецензія на «Кобзар» Т. Шевченка, 1860). З діяльністю Костомарова пов'язана поява в Україні культурно-історичної школи у літературознавстві. Ст. «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» (1843) є по суті першою професійною критичною працею в українському літературознавстві. Костомаров приділяв увагу проблемі самобутності української літератури, її народності, з'ясуванню ідейно-естетичних функцій комічного в літературі -- на прикладі творчості І. Котляревського і М. Гоголя («Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке»; рецензія на російський переклад «Народних оповідань» Марка Вовчка, 1859; «Воспоминание о двух малярах», 1861; «Слово о Сковороде по поводу рецензии на его сочинения в „Русском слове”», 1861; «Малороссийская литература», 1871, та ін.).

Костомаров знав Т. Шевченка з 1846р. У рецензії на «Кобзар» (1860), «Воспоминании о двух малярах» (1861), книзі «Поэзия славян. Сборник лучших поэтических произведений славянских народов в переводах русских писателей» (1871) та в «Споминках про Шевченка» в празькому виданні «Кобзаря» (т. 2, 1876) оцінював творчість Т. Шевченка як всенародний скарб[ Памяти Н.И. Костомарова, КСт. V. К. 1885. ].

У численних публіцистичних статтях («Ответ на выходки газеты „Czas” и журнала „Revue Contemporaine”»; «Правда полякам о Руси: по поводу статьи в „Revue Contemporaine”», «Правда москвичам о Руси», усі -- 1861; «Мысли южно-русса», 1862; «О преподавании на народном языке в Южной Руси», 1863, та ін.), спрямованих проти реакційної політики російських і польських шовіністичних кіл, Костомаров відстоював історичне право української мови на самобутній розвиток. Але у період заборони українського друкованого слова в 70 -- 80-і pp. та звинувачень Костомарова в «українофільстві» й «сепаратизмі» він приєднується до слов'янофільської концепції «літератури для домашнього вжитку». Цим він «можливо спрощував і звужував українську проблему, -- писав М. Грушевський, -- стараючися пропхнути її через урядове вухо»[ Науково-публіцистичні і політичні писання Костомарова. К., 1928, с. XVIII.] .

Помер Микола Костомаров 7(19) квітня 1885 року в Петербурзі.

150-річчя від дня народження М. І. Костомарова за рішенням ЮНЕСКО широко відзначено у всьому світі.

Митець і мислитель, Костомаров увів і "олітературнив" принципово нове наукове розуміння народу як головного суб'єкта історії, присутність котрого в тих чи інших історичних подіях робить їх знаковими, створив нову наукову теорію народності історії. Костомаров-історик започаткував дослідження духовної спадщини українського народу в синкретичному поєднанні його матеріальної культури, народної словесності, моральних засад та етичних норм, інших важливих аспектів життя української суспільності.

Публіцистичний доробок ученого, значною мірою актуальний дотепер, прикметний зарядом полемічної пристрасності, морально-етичним ядром християнської етики, наскрізною присутністю авторського "я" та культивуванням белетристичних способів його увиразнення. Самореалізація Костомарова-літератора, невіддільна від науково-творчого клімату харківських романтиків.

На початку своєї діяльності Костомаров розпочав вивчення України через її історію та народну творчість, дослідження історичного значення українського мелосу як позачасового свідчення тривкості основ буття й обдарованості українського народу. Цим спричинився до розвою наукових основ фольклористики[ Сарбей В.Г. Костомаров Николай Иванович. В кн.: Славяноведение в дореволюционной России. Биобиблиографический словарь. -М., 1979. ].

Наскрізна парадигма художньої й публіцистичної спадщини М.Костомарова, його наукових та літературно-критичних праць - міф "воскресаючої" України. Його експоновано у дисертаціях "Про причини і характер унії в Західній Русі" та "Про історичне значення руської народної поезії"; в поезіях збірок "Українські балади" і "Вітка"; в драмах "Сава Чалий" і "Переяславська ніч", у історичних статтях "Русько-польські вельможі. 1. Князі Острозькі", "Перші війни малоруських козаків", "Думки про історію Малої Русі" та літературознавчій студії "Огляд творів, писаних малоруською мовою". В цій статті він акцентував літературну перспективність української мови та привітав відродження української літератури.

У дисертації "Про історичне значення руської народної поезії" Костомаров дослідив народні пісні як явище філософсько-естетичне, започаткував студіювання особливостей етнопсихології українського народу в порівнянні з російською та на основі зразків народнопісенної творчості, де, як він вважав, виявлені фундаментальні життєтворчі національні особливості[. Грушевський М. Історія української літератури.-К.Львів, 1923.- Т.1.-С.77.].

Костомаров першим розглянув історію українського народу не тільки як результат діяльності видатних осіб, але й у морально-етичному перекрої духовної культури українців, вираженому багатою словесною творчістю, розкрив оригінальність, тяглість кращих гуманістичних традицій фольклору як запоруку життєздатності народу, його майбутньої державної незалежності. Формотворчий фермент народної епічної й ліричної творчості українства надав національно-народного колориту його власній художній творчості, посприяв єдності наукової діяльності та художньої практики Костомарова, її націєтворчій спрямованості та дав імпульс формуванню свідомості самодостатності українського народу.

1.2 Прозові твори М.Костомарова

Для літературної творчості Миколи Костомарова характерне збагачення “рухомої естетики” романтизму теоцентричними й іншими позараціональними факторами, перспективна взаємодія історичного факту і художнього вимислу-домислу, опертя на набутки внутрішньолітературної традиції від українського бароко до просвітницького реалізму й романтизму.

Консервативні погляди на історичне минуле особливо виразно відбилися у його драматичних і прозових творах …повісті російською мовою «Кудояр»( 1875); «Черниговка» (1881).

М. Костомаров одним з перших українських літературознавців порушив питання про діалектичний взаємозв'язок між обставинами та характерами в художньому творі. Вдало описані обставини в повісті «Маруся» сприяють творенню відповідних характерів. Водночас недоліки в характерах головних персонажів твору -- Василя, батьків Марусі («Характер Василя неясний і навіть неприродній», «Характери Наума, батька Марусі, і матері її також не відрізняються різкими рисами») -- послаблюють обставини твору, що призводять до певних художніх про-рахунків письменника, обмежують історизм його світобачення.

Творчість М.Костомарова ґрунтується на духовності українського народу. Про це свідчать ідеологічний характер опрацюваних сюжетів із історії українського народу, традиційного побуту українського народу. У творах М.Костомарова простежується концептуальне волелюбне культивування інонаціональних мотивів "Грецька пісня", піднесення ідеї толерантності в співжитті народів "Кудеяр". Силю автора харктерне новаторське збагачення жанрово-композиційних, стильових моделей української романтичної поезії, прози та драматургії, піднесення культури літературного фольклоризму. Костомаров творив нову модель духовного єднання нації і в цей спосіб взаємного зближення літературної і фольклорної художніх систем, інкорпорування традицій народнопісенної творчості в естетику й поетику літературних творів.

Широкий тематичний, сюжетний і жанровий спектр художніх і публіцистичних творів Костомарова зумовлений тим, що він був одним із творців нової української поезії, прози, драматургії, фундатором наукової публіцистики. Справжнім ідеологічним підгрунтям його творчості стали ідеї творення з “сирої етнографічної маси” гідної політичної нації, утвердження права українського народу на самобутність, осягнення демократизму і державності в єдиному суспільному потенціалі українства, піднесення духовності та моральності народу як гарантії його поступу, здобуття ним гідного місця в слов'янській і світовій спільноті Грабович Г. До історії української літератури (дослідження, есе, полеміка). - К.: Основи, 1997.-с.37.

Костомаров - автор історичних трагедій: «Савва Чалий» (1838), «Переянавська ніч» (1844), які піднімаються над традиційними для української драматургії того часу етнографічно-побутовими ситуаціями і характерами, вирізняються новизною проблематики, поглибленим психологізмом. Твори М. Костомарова мали феноменальну популярність. Цьому сприяв легкий і захоплюючий авторський стиль, що зближував їх з белетристикою.

Автор відомий як прозаїк: повісті «Сорок лет, Народная малороссийская легенда» (1840). Потім вони видавалися в опрацюванні Л. Толстого); «Сын. Рассказ из времени XVII века» (1865; з часів повстання С. Разіна); з часів І. Грозного «Холуй. Эпизод из исторической русской жизни первой половины XVIII столетия» (1878); з українського життя XVII-XVIII-го ст.): «Казка про дівку Семилітку» (1848; опубліковані в 1860 році), казки «Торба» і «Лови» (обидві - 1843 року).

У 1886 році в Санкт-Петербурзі був опублікований збірник його прозових творів «Рассказы И. Богучарова (Николая Костомарова»). Цю прозу вирізняє докладність і достовірність у зображенні звичаїв, побуту, історичних реалій; у ній засуджується кріпосництво, самодержавний деспотизм і свавілля поміщиків; зловживання правлячої бюрократії Російської імперії».

Ще за життя М. Костомаров здобув репутацію історика-художника. Художність, «картинність», «талановите малювання старовини» вважалися неодмінними ознаками творчості М. Костомарова. Як зазначає С. В. Синиця[ Синиця С. В. Елементи української мови в наукових працях М. І. Костомарова // Микола Костомаров і проблеми суспільного та культурного розвитку української нації: Науково-практична конференція. - Рівне, 1992. - С. 180-181.], в історичних працях М. Костомарова не тільки відтворюються події минулого, а й яскраво змальовується культурологічний, духовний контекст епохи.

РОЗДІЛ 2. БАГАТСТВО ПСИХОЛОГІЧНИХ ВИЯВІВ У ПОВІСТІ “40 ЛЕТ”

2.1 Історія написання повісті “40 лет

Миклоа Костомаров формувався під впливом видань Максимовича, повістей Гоголя і тієї загальної атмосфери захоплення народністю, що тоді панувала. “Мною, - оповідає Костомаров у своїй автобіографії - овладела какая то старсть ко всему малоросийскому, меня віводило из себя, что невежди, каких тогда біло очень много, спрезрением отзівались о холах и всякое малоросийское слово возбуждало только смех. Я задумал писать по малорусски, он как писать? Нужно учиться у народа, сблизиться с ним. И вот я стал собирать песни. Це було 1838р, і з цього часу історик повернув свій розум, хист і енергію.” “Етнограф, - на думку Костомарова - должен біт современнім историком, как историк своим трудом излагать старую єтнографию. Виходячи з того, що етнографія - наука про народ[ Єфремов С.О. Історфія українського письменства/ Худож. оформл. В.М.Штогрина.- К, Феміна, 1995 -с.243-244].”Записав її і обробив Н. І. Костомаров.

У 70-і роки М. Костомаров пише повісті. Відомо, що перший свій прозовий твір українською мовою на мотив української легенди про зв'язок з дияволом, який спонукав героя, бідного сільського парубка, до вбивства й цим допоміг йому розбагатіти, М. Костомаров написав у 1840 p., коли збирав український фольклор, захоплювався етнографією, історією, писав романтичні поезії та драми. З цього твору, повісті «Сорок літ. Малороссийская сказка», зберігся лише перший розділ, скопійований видавцем альманаху «Сніп» О. Корсунем. Через три з половиною десятки років письменник використав цей же сюжетний мотив, щоб написати моралізаторську побутову повість, дуже відносно пов'язану з міфом,-- новий, по суті, твір «Сорок лет» (1876 p.). Але й він не був першим з його російських повістей. Письменник звернувся до прози вже уславненим вченим-істо-риком, фольклористом та етнографом, публіцистом і літературним критиком. І не дивно, що від його, наукових праць, які становили добротну історичну прозу, тобто жваве, невимушене, докладне зображення й інтерпретацію науково встановлених фактів, якому у вітчизняній науці поклав початок М. Карамзін своєю «Историей государства Российского», не так складно було перейти до історичної белетристики, причому із заявленою в ній вірогідністю, документальністю. У 1876 році він переклав її російською мовою, і в 1881 році вона вийшла окремою книгою: «Сорок років». Малоруська легенда Н. Костомарова.

Закінчення малоруської легенди «Сорок років», виданою Костомаровим в 1881 р. -- Вперше опубліковано в 1899 році в изд.: «Пам'яті В. Р. Белінського. Літературна збірка, складена з праць російських літераторів»[ Пам'яті В. Р. Белінського. Літературна збірка, складена з праць російських літераторів», видавництва Пензенської суспільної бібліотеки ім. М. Ю. Лермонтова. М., 1899, с. 559--563.].

Повість «Сорок років», написана Костомаровим в 1840 році українською мовою, розповідає про те, як Трофім Яшник, убивши купця і його батрака, став багатою людиною. На могилі своїх жертв він почув таємничий голос, що сповістив про кару, яка спіткає його через сорок років. Але життя пройшло спокійно, бо, по думці автора, «початком обіцяної кари було його багаторічне земне благополуччя, а її завершенням -- втрата бога». Далі він писав: «...грубая проповідь сучасного нам атеїзму перевернула вверх дном... вся етична істота старого мужика, що розжився». Проте це додавання не справляло належного враження, загальне враження залишалося таке, що все дозволено і немає покарання[ Попов П.M. M.I. Костомаров як фольклорист і етнограф. - К., 1968; ].

Костомаров сам переклав легенду російською мовою і видав її в 1881 році в додатку до «Газети Гатцука». Толстой в 1886 році повідомляв В. Г. Черткову про неї: «Це чудовий твір» (т. 85, с. 316). Збираючись перевидати її в «Посереднику», Толстой почав виправляти мову, пристосовувавши його для народного читача. Текст легенди він отримав від своєї дальньої родички Е. Ф. Юнзі, яка від імені вдови Костомарова просила Толстого роз'яснити читачам сенс легенди. Толстой намагається через Юнзі отримати дозвіл у вдови на публікацію легенди в дешевому виданні для народу. Але дозвіл не був отриманий, оскільки Костомарова, яка готувала до видання посмертне зібрання творів покійного чоловіка, побоювалася заборони на легенду для народного видання. У редагуванні легенди брав участь Чертков. 8 квітня він послав Толстому текст легенди з проханням (у листі к М. Л. Толстой) «яскравіше виставити весь жах положення вбивці, до кінця життя що втратив всяку свідомість бога-правди» (т. 26, с. 695). Толстой написав новий кінець, вважаючи його «більш відповідним для народного читання» (т. 73, с. 183). Він показав глибоку внутрішню драму людини, що втратила довіру до людей. Толстой вважав, що в страху перед всіма, в недовірі до всіх і полягало покарання вбивці.

костомаров повість громадянський лірика

2.2 Зміст легенди “40 лет” та феномен особистості

Поділяємо думку О. Т. Гончар, що «жодного свого читача Костомаров не залишив байдужим. І це зрозуміло, оскільки його праці дають можливість аналізувати психологію і філософію історичного вчинку, пояснюють конкретно-історичний вибір осіб, відомих і маловідомих читачеві. На різних етапах розвитку суспільства будь-який читач, незалежно від свого віросповідання, національної належності та політичних уподобань, задовольняв творами М. Костомарова власний інтерес до яскравого динамічного історичного тексту, насиченого дійовими особами, які живуть разом з автором твору»[ Гончар О. Т. «Людина науки, закохана в неї…» (М. І. Костомаров) // Український історичний журнал. - 2007. - № 2. - С. 107-113.].

Так у повісті «Сорок років» М.Кстомаров, як справжній психолог описує спрямованість особистості головного героя Трохима. Ідеали, цінності, інтереси, установки харктерні для представників слободи Мандріки, вирізняє різні типи особистостей[ Психология. Словарь / Под общ. Ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского.- М.: Политиздат, 1990. - 494 с.]. Автор відзначає, що Трофім Яшников, бідняк, сирота, красень собою, служив працівником у багатого селянина Шпака. Єдина дочка Шпака, красуня Васса полюбила Трофіма, і вони крадькома зустрічалися. В цей час прийшли сватати Вассу, вона відмовилася і призналася отцеві в своїй любові до працівника Трофіму, просячи отця погодитися на їх брак. Батько погодився, але за умови, щоб Трофім спочатку нажив собі каптан з синього панського сукна і приїхав би до них в будинок зі сватами на власному возу і власному коню. Трофім прийшов у відчай від такої вимоги і вирішив втопитися. Односелець його садівник Прідибка підказав йому вихід: убити багатого купця, що приїхав в село.[1,с.317]. У краю, де народності великороса і малоросійської сходяться між собою рубежами, є слобода, звана Мандріки. Вона належала відставному поручику Мотиліну прожитвающему з дружиною.

Заможним мешканцем слободи був Денис Савельевіч Шпак. В молодості він чумакував і цим заробив на життя. Коли почав старіти, став порадником пана Мотиліна [1, с.318].

Після смерті Мотиліна і его дружини. Залишився спадкоємець єдиний син - стовповою дворянин і спадкоємець шестиста ревізських душ і 12864 десятини землі. Після навчання в московському благородному пансіоні, вступив в гусари. Приїхав в свій маєток Мндріки і вирішив одружуватися.

У мешканця слободи Дениса Савельевіча Шпака була дочка 19 років Васса. У Шпака ще був наймит Трохим по прізвиську Яшник, круглий сирота [1, с.320].

Автор визначає значенні емоцій та почуттів в житті людини. Між ними спалахнули відчуття. До Васси засватався Дріжжаченко. «Тату! - Боязко вимовила Васса.- Я полюбила усію душею нашого наймита Трохима і ні за кого не хочу виходити, тільки за нього.» Шпак вигнав Трофіма, наймит узяв речі і отпарвился до своєї тітки. Озлоблювався Трохим і вирішив втопитися, олнако його врятувала людина і потягнув в шинок. Незнайомець сказав Трохиму не печалиться»Были б гроша, а при грошах будуть і рід, і плем'я. При добрій године у людини браты і побратими.»[1,с.326].

Трохиму дав жупан і дубину Прідибалка. І доручення побити людей. Як і говорив іскуситель Прідибалка, приїхав віз. Трохим огрів дубиною по голові батрака, потім купця. Дістав гаманець у мертвого купця, почав викидати товарні пакунки, як раптом з'явився Прідибалка і узявши один з пакунків сказав: «- Ось це з собою бери, а інше все кидай!».

На інший день мужики слободи Лубки побачили перекинутий віз, мертвих. Викликали лікаря і поліцію, які вирішили що пан загинув по власній необережності.

Трохим почав готуватися до весілля шити сюртук. Пішов до своєї коханої Вассе, і розповів їй про те, як він дістав грошей. Васса сказала, що будь-яке вбивство буде покарано, і якщо він хоче дізнатися коли відбутися відплата, потрібно опівночі на місце вбивства. «Бог все знає.»[1, с. 332].

Трофім після деякого коливання погодився. Вбивця не був знайдений. Але мучений розкаянням совісті Трофім розповідає нареченій про свій злочин. Вона радить йому поступити, як велить народне повір'я: піти вночі на могилу убитого, там йому повинно привидітися, коли і яка кара чекає його. На могилі Трофіму здався голос, що передбачив йому кару через сорок років. Трохим прийшов на місце вбивства і почув голос «Покараю в сорок років!». Після цього він зустрів Прідибалку, який його заспокоїв. У повісті описано формування і розвиток особистості головного героя Трохима. Визачені Стадії розвитку особистості та її вікові етапи. Значущість соціального розвитку особистості.Трохим розповів про голос, і Васса сказала щоб він, надягав синій жупан і засилав сватів, а до його 40 летия вони гріхи відмолять. Заслали сватів, молодий Мотилін після весілля подарував вільну[1,с.344].

Молодий Мотилін через рік одружувався на дочці сусіда слободи Лубки. Прідибалка прощаючись з Трохимом, йшов від Мотиліних оскільки його не взлюбила молода бариня, пообіцяв йому багатство, якщо він піде купцем с.345.

Особистість згусток її регулятивно - духовних потенцій. Центр самосвідомості, джерело волі та ядро характеру, суб'єкт вільних дій і верховної влади у внутрішнім житті людини. Головною властивістю особистості виступає світогляд. Трохим перебрався в місто, записався в третю гільдію, прийнявся за порадою з тестем, торгувати соняшниковою олією, це було новиною і давало великі бариші [1,с.347]..

Підслуховує розмову двох торговців Трохим почав торгувати Австрійськими косами. Потім розжився від винних відкупів і вступив в компанію відкупників [1, с.347]. З купців свого міста він один тільки читав газети, а його дружина Васса залишалася неписьменною. На десятому році після свого переселення в місто, поховавши свого тестя, перебрався Трохим в губернське місто. Він став Тимофієм Семеновичем Яшниковим- багатющим купцем у всій губернии [1,с.348]. .

М.Костомаров у повісті «40 років» характеризуючи діяльність Трохима характеризує основні риси особистості.

· розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);

· відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);

· свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);

· особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);

· індивідуальність (несхожість на інших) [ Загальна психологія: Підручник для студентів вищ. Навч. Закладів/ С.Д. Максименко, В.О. Зайчук, В.В. Клименко, В.О. Солов'енко. За загальною редакією акад. С.Д. Максименка. - К., 2000. - 543 с.].

Саем ці осонвні риси Трохима дозволили бути йому успішним.

На двадцять першому році свєї комерческой діяльності трофим Семенович відправився до Петербургу на сенатські троги, повертався в столицю. Дізнався що його дружина Васса скончалась [1,с.349]. Після цього купець розкаявся і вирішив сповідатися Первоященому Агафодору. Він замолив гріхи, повторно одружувався на дочці поміщика слободи Лубків. Перебрався до Петербургу[1,с.345]. Час йшов, Трофім став крупним золотопромисловцем, отримав чини і ордени, але думка про досконалий злочин терзала його. Грошовий внесок на споруду церкви на якийсь час заспокоїв совість. Через багато років він відвідав ті місця, де було здійснено ним злочин. Це знову схвилювало його, і він почав шукати заспокоєння у свого «вченого» сина. Син запевняє його, що бога немає і смішно терзати себе думкою про відплату. В день сорокаріччя вбивства Трофім украй схвильований, але день проходить благополучно. Він заспокоюється, і починається його безтурботне багате життя.

2.3 Багатство психологічних виявів особистості у повісті «40 лет»

Поняття "особистість" (personality - англ., personnalite - франц.) наповнилося сучасними значеннями самостійності, унікальності, індивідуальності, з чітко вираженим винятковим соціальним характером.

Особистість по-різному трактували особистість італійські гуманісти, які звеличували свободу, розум, активність, дієвий стиль життя, прагнення до земного щастя і самоствердження.

У новочасну епоху Р. Декарт пов'язував сутність людини з її мисленням, І. Кант підкреслював моральний характер природи людини, а Г. Гегель вважав її духовною істотою, продуктом світового розуму. Й. Фіхте головну ознаку людини бачив у її діяльності, а Л. Фейєрбах розглядав людину як природну істоту, суть якої визначається любовним ставленням до ближнього. Натомість на думку К. Маркса, сутність людини визначається сукупністю суспільних відносин. А. Шопенгауер розумів людину як найвищий вияв волі до життя, а Ф. Ніцше - як проміжну стадію еволюції до Надлюдини. Отже, філософські визначення особистості репрезентують декілька змістових ліній, які акцентують на розумінні особистості як істоти: 1) природної; 2) мислячої (духовної); 3) діяльної; 4) предметної; 5) соціальної (суспільної) тощо [ Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний. аналіз / Губернський Л., Андрущенко В., Михальченко М. - К.: Знання України, 2002. - 580 с., с.55].

Особистість, як певний соціально-психологічний тип, може володіти кількома стереотипами поведінки. Головний герой повісті «Сорок років» Трохим непересічна особистість, вже з дитинства «Трохим був не лінив і послушен» .[1,с.321]. Від природи був сметлів, умен,статен, красень усі ці якості помітила Васса та закохалась.

М.Костомаров відзначає що наймити - представники найбільш незахищеної соціальної групи, членом якої був Трохим. Приналежність до певної соціальної групи продукує варіанти соціально-психологічних ліній поведінки, які залежать від хазяїна наймита, його нормативних вимог.

Нормативна регуляція поведінки має на меті в умовах відповідної ситуації певного типу поведінки, способу досягнення цілі, реалізації намірів тощо, а також оцінки поведінки згідно з цими нормами. Хозяїн Шпак трима свого наймита Трохима в строгості [1, с.321]. . Це дозволило ставити відповідні вимоги. «отдам тебя за трохима, когда Трохим прийдет ко мне в синем жупане , на своем возе, своею лошадью» [1, с.233]. Трохим, як непересічна особистість, прагнучи розширювати сферу своїх вчинків і спілкування, досягати своєї мети - одружитися з Вассою, змінює власну поведінку, вступає в активну взаємодію з суспільством, іншими людьми та із самою собою. Спочатку він скоює злочин - вбивство.Сумління недає спокою Трохиму. Але як активна, особистість Трохим одружується з коханою, - М.Костомаров використовує принцип, що дозволяє розкрити специфіку становлення мінливої особистості у соціумі, який також змінюється. Отже характеризуючи писхологічні вияви автор вирізняє:неповторні фізичні якості, психічні процеси, темперамент, риси характеру, здібності, її потреби, інтереси.

Цей принцип дозволяє враховувати роль об'єктивних чинників у їх реальній дії на особистість, а також виявити потенційні характеристики самої особистості в процесі соціально-психологічного відображення суспільних відносин [ Орбан-Лембрик Л. Е. Активність особистості як форма вияву її індивідуальності і професіоналізму // Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. - К.: Інститут психології ім. Г. С. Костюка, 2002. - Т. 1. - С. 140 - 143.]. Прідибалка повчав Трохима як йому жити, та ставати справжнім купцом-успішною особистістю того часу. «Сошлись они на заветном месте под барскими кузницами, и стал Трохим держать совет, как ему жить на свете.

Придыбалка говорил: -- Первое, мой дорогой Трохим, покинь всякие бабьи россказни. Забудь про своего бога, совсем выбей себе из головы эту поповскую нисенитницу. Моих советов послушайся, и будет тебе хорошо на свете. Ты был совсем нищий, а я тебя своим советом разом из нищенства поднял; и в люди начинаешь ты выходить, и выйдешь, коли по моим наставлениям жить будешь; богатым сделаешься, люди знать и уважать тебя станут! Думай всегда о том, что тебе может принести корысть, и чтоб тебе убытку не было, а о том никогда не помышляй, за что грех, за что нет греха! Все это бабьи выдумки. Правду я тебе скажу: греха на свете за людьми нет вовсе, а, коли хочешь, есть у людей глупость, вот она-то и есть настоящий грех. Кто глуп, тот и грешен. Деньги наживать -- не глупо, стало быть, и не грешно. …Без последней крайности никогда не обмани, ни у кого чужого не зажиль, никого не огорчи, со всеми в согласии будь, живи так, чтоб никто худого про тебя сказать не посмел; а уж коли пришла крайность последняя, тогда ничего не бойся, никого не жален, нужно обмануть -- обманывай, только так, чтоб люди не узнали, а хоть бы узнали, то чтоб не посмели попрекать; придется украсть -- украдь»[1,с.339].

Основу активності особистості становлять потреби, які є рушійною силою її розвитку. Відтак про активність можна говорити і як про форму вираження потреб людини, вияву її соціально-психологічних властивостей, і як про характеристику особистості як суб'єкта життєдіяльності. Активно взаємодіючи із соціальним оточенням, індивід, так би мовити, зливається із соціумом і водночас виявляє свої здібності, зберігає своє „Я”. Тобто у поведінці особистості активність виступає і як спосіб формування, перетворення індивіда, і як подолання зустрічних детермінант у процесі його взаємодії із зовнішнім світом. «Ты богат будешь. Пойдешь в купцы -- знай: все торговое дело на том построено, что один другому лжет, один другого обманщиком обзывает, а себя честным выставляет, а всех искуснее, умелее тот, кто успеет так прикинуться, что все его честным считают и никто его в обмане никак не поймает, а он то самый первый обманщик И есть. Тот паче всех раз богатеет…» [1,с.346]. Активність особистості - це її здатність нести в собі потенціал енергії, ініціювати зміни у процесі відносин з навколишнім світом, кожен будує своє життя [ Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія управління: Посібник. - К.: Академвидав, 2003. - 568 с., с. 156].

При цьому шляхи вияву активності можуть бути різними: оптимальне використання природних здібностей і можливостей індивіда, віднайдення оптимально-індивідуального темпу життя, визначення своєчасності прилучення особистості до соціальних процесів тощо. Спонукує людину до активної дії конкретна мета, що має перспективну привабливість. Саме за таких умов у людини з'являється сильна внутрішня потреба, спонука, яка і обумовлює активність. Активність - багатомірна категорія. Вона реалізується в системі цільових установок, ціннісних відносин та орієнтацій, що визначають мотиваційну сферу особистості, спрямованість її інтересів, нахилів, вибір способів взаємодії та спілкування. Результатом активності є формування самосвідомості особистості, власного рефлексивного „Я”, нової установки, а також потреби у нових соціальних та міжособистісних відносинах. Отже, в основі особистості лежать прийняті нею цінностей. Вони й регулюють індивідуальну поведінку, забезпечують власну соціально-моральну активність [ Деркач А. А., Орбан Л. Э. Акмеологические основы становления психологической и профессиональной зрелости личности. - М.: РАУ, 1995. - 208 с., с. 52 - 54].

У повісті автором відзначені елементи соціальних якостей людини: соціально визначена мета його діяльності; займані соціальні статуси і виконувані соціальні ролі;

статуси і ролі; норми і цінності (тобто культура), якими він керується в процесі своєї діяльності; система знаків, що використовує людина; сукупність знань; рівень утворення і спеціальної підготовки; соціально-психологічні особливості; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень.

Трохим постійно очікував кару за свій злочин, він чекав «сорокаріччя». І поступово намагався спокутувати свої гріхи.

Виявом є звернення Трохима до Схимника. «Меня,-- продолжал Трофим Семенович,-- именно то смущает, что я не понес никакого наказания, и я думаю, что кара меня ожидает тогда, когда исполнится сорок лет, как мне обещано было на могиле. До сих пор все идет благополучно, деньги за деньгами сыпятся в карман, мне только и горя было, что потерял жену, но скоро потом бог даровал мне другую, также достойную. И детьми своими я доволен.

-- Этим тебя бог и наказывает,-- сказал схимник,-- что тебе во всем удача и благополучие; в этом тебе и почин кары божией. …Земные люди слухом внимают и не слышат, очима смотрят и не видят. Им нередко благополучием кажется то, что есть великое бедствие; добро видят они там, где настоящее зло. Со стороны глядя на тебя, люди подумают: «Вот над ним благословение божие! Оттого ему во всем удача и счастье!» Обманываются люди: не благословение тебе это, а кара!» .[1,с.339]. Коли йдеться про активність особистості в міжособистісному спілкуванні, то мається на увазі активність всіх учасників комунікативного процесу - тобто взаємовплив, який відбувається тоді, коли його результатом є зміна в соціальній поведінці партнерів по спілкуванню.

Такий взаємовплив ідбувається коли батько Трохим поділився своїми проблемами із сином. «…уволь меня, Александр, от рассказа. После все тебе расскажу подробно. Теперь же скажу тебе, что оно меня сорок лет беспокоило и до сих пор беспокоит. Тревожимый совестью, я ходил в полночь на могилу оскорбленного и там молился о прощении своего греха. Тогда из могилы послышался голос: «Господи! Накажи того, кто меня... кто меня оскорбил и привел к смерти!» На эти слова в ответ услышал я дрогнувший голос неизвестно откуда; он произнес: «Накажу через сорок лет!» С тех пор вот проходит сорок лет. Я ожидаю кары от бога. В ночь на 13 августа текущего года исполнится сорокалетний срок. Вот, Александр, что меня томит и мучит!

Тебе представилось, не более,-- сказал Александр Трофимович.-- Ты был тогда взволнован, находился в неестественном положении, в забытьи, в дремоте, в полусне; вот и привиделось тебе такое, чего быть не может. Голоса, которые ты слышал, выходили не из могилы, не с неба, а из твоего собственного воображения: их создали твои возбужденные и расстроенные нервы!» [1,с.372].

Вплив сина завершується прийняттям цінностей, за умови, коли: зовнішні цінності не суперечать вже існуючим в особистісній структурі цінностям. Ця розмова не викликає внутрішнього дискомфорту, когнітивного дисонансу в учасників взаємодії [ Орбан Л. Э. Акмеологическая концепция нравственного становления личности. - М.: РАУ, 1992. - 61 с., с. 25]. Неясно, батюшка, понимаешь,-- сказал Александр Трофимович.-- Я тебе объясню. Вот, например,видишь ты: человек сердится; потом в ином деле видишь: другой человек сердится. Ты замечаешь, что тот и другой чем-то похожи между собою, когда сердятся.

Вот то, чем они походят друг на друга, когда сердятся,-- ты называешь: гнев. Это и есть отвлеченное понятие. Видишь ты, что муж с женою согласно живут, одно другому во всем угождает, одно для другого ничего не жалеет, и в другом месте видишь, что муж с женою так же живут, замечаешь сходство между теми и другими и, чем одни на других походят, называешь: любовь. …Верили, например, что гнев и любовь где-то существуют не в человеке, а особо; замечали, что люди делают добро и зло, и вообразили, что где-то есть существо, называемое добро, и есть другое существо, называемое зло. Но мало того, что человек из своих отвлеченных понятий выдумал себе существа небывалые па свете; он еще вообразил, что эти существа, хоть имеют человеческие свойства, но выше и сильнее человека, и назвал их божествами, или богами [1,с.373].

Психологія впливу однієї людини на іншу - це проблема змін, що відбуваються у індивідів в результаті впливу. Сутність особистості у процесі впливу на інших найповніше розкривається через її ставлення до членів групи, що особливо помітно під час аналізу безпосередньої участі людей у виконанні спільної дії. При цьому люди вільні у своєму виборі „впливів”. « Когда же люди поумнели, то уразумели, что это совсем не боги и на живу: на небесах, а есть только наши отвлеченные понятия, создались в наших головах и без них отдельно пи на небе, ни на земле, нигде не существуют. Однако на мог скоро человек освободиться от того, что у него вошло и привычку» [1,с.373]. Водночас, перебуваючи у соціальному середовищі, стаючи складовою часткою групи, вони не можуть уникнути комфортного або дискомфортного впливу оточуючих Основи психології: Підручник / За загал. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. - К.: Либідь, 1995. - 632 с.. Соціальна поведінка особистості характеризується не тільки творчою, інтелектуальною активністю, але й соціально-психологічною яка визначається співвіднесенням процесу спілкування з власним соціально-психологічним досвідом, інформаційним фондом, системою цінностей, мірою участі людини у комунікації. Соціальна поведінка, отже, характеризується як зовнішніми виявами (дія, вчинки), так і внутрішніми особливостями, зумовленими інтересами, потребами, ідеалами, переконаннями, активністю тощо. Коли задоволенню потреби людини у спілкуванні ніщо не загрожує, комунікативна активність зростає, людина прагне стати настільки успішною у взаємодії, наскільки їй дозволяють її здібності ефективно розв'язувати спільне завдання.

«Приехали на дачу. Рассвело.

Прошла зловещая ночь! -- сказал Александр Трофимович.-- Кончился сорокалетний срок, так долго тревоживший воображение моего дражайшего родителя.

…Ты, Александр, сущую правду говорил: все, что люди рассказывают, будто мы после нашей смерти будем жить и отдавать богу отчет за наши грехи, все это выдумка, вздор, брехня, как говорят наши малороссияне» [1,с.378].

«Тут обрывается наша легенда. Сорок лет прожил преступник в полном довольстве и благополучии, и только временами тревожило его опасение кары, которая должна была постигнуть его в срок, указанный в видении. Дожил он, наконец, и до этого срока, а кара не пришла. Не знал он и не уразумел, что началом обещанной кары было его многолетнее земное благополучие, а ее завершением -- потеря бога. Не понял этого и архиерей, отпустивший ему грех за построенную им церковь. Понял это один схимник, обитавший на земле единым телом, но голос его не был голосом земной мудрости. Эта же мудрость земная, говорящая рассудку, а не сердцу, внушающая уверенность, но не веру, не могла дать Трофиму Семеновичу иного утешения, кроме того, что преподал ему Александр Трофимович. [1,с.378].

Можливо наступним героєм повісті міг би бути Александр Трофимович, він вирізнаяється індивідуальністю - це не лише сукупність індивідуально-психологічних особливостей, а й єдність та взаємозв'язок властивостей людини як особистості й суб'єкта діяльності, у структурі якої функціонують її індивідуальні властивості. Індивідуальність Б.Ананьев розуміє як вищу ланку в ієрархічній тріаді "індивід - особистість - індивідуальність" [ Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. - М.: Педагогика, 1980. - Т. 1. - 232 с., с.173 - 178].

Отже, особистістю можна назвати людину, яка досягла певного рівня соціального розвитку і самосвідомості, який дозволяє їй знаходити і обирати серед цінностей культури особистісні смисли, самостійно виконувати відповідну перетворювальну діяльність, свідомо і відповідально здійснювати саморегуляцію діяльності й поведінки.

ВИСНОВКИ

Ідею формування особистості, багатства її психологічних виявів Микола Костомаров почерпнув із генетичної пам'яті народу. Його ранній період творчості ознаменований органічною тяглістю всього, що пов'язане з історією і творчістю народу, морально-етичними традиціями, особливостями християнського світогляду та мистецьким їх “олітературненням”. Саме такі настанови посприяли тому, що він став ідеологом українського відродження початку ХІХ століття, науково обґрунтував і художньо висловив ідею поступового формування особистості як підґрунтя діяльності, квінтесенцію їх поглядів.

Психолог С. Л. Рубінштейн зазначав, що особистості характерний такий рівень психічного розвитку, який дозволяє їй свідомо керувати власною поведінкою і діяльністю. Суть особистості, за К. Роджерсом, виражає її самосвідомість, суб'єктивність, здатність діяти свідомо і відповідально. Отже, особистістю можна назвати людину, яка досягла такого рівня соціального розвитку і самосвідомості, який дозволяє їй знаходити і обирати серед цінностей культури особистісні смисли, самостійно виконувати відповідну перетворювальну діяльність, свідомо і відповідально здійснювати саморегуляцію діяльності й поведінки. У повісті «40 років» наведені приклади багатьох особистостей мешканців слободи Мандріки, але особливу увагу автор звертає на головного персонажа Трохима, представляє перед нами його багатство психологічних виявів.

Особистість керується несвідомими прагненнями, що утворюють її потенціал,є основним джерелом активності, задають мотивацію її діям. Автор відзначає неможливість задоволення інстинктивних потреб у їхній природно-природній формі через соціальні нормативні обмеження людини, це змушує героя постійно шукати компроміс між глибинним потягом і суспільно прийнятною формою його реалізації. У повісті віддзеркалені традиції минулого, етноментальні особливостей світогляду українців - не вбий, не вкради, що ґрунтуються на християнських заповідях, вони послужили для Костомарова чинником новаторського осмислення ідеї спокутування гріхів особистістю, шляхів її формування в принципово новому ракурсі.


Страница:  1   2 

Скачать работу можно здесь Скачать работу "Багатство психологічних виявів людської особистості у повісті М. Костомарова "40 лет"" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов