Консуело, як ідеалу митця, протиставлено і Андзолето - самий простий тип артиста. Андзолето - втілення. Він живе і співає як пташка: "Целая жизнь животного созерцания, полная неведения и очаровния, целый мир природных мелодий, светлых и легких, целое прошлое мира, беззаботности, физического движения, целомудрия без честности, без раздумья и набожности, без рефлексий" (С. 432). Його не тривожать проблеми морального плану, він не задумується над роллю митця. Він живе і творить як може, як відчуває, як дозволяє йому його природа: "Это было подобно существованию птицы. А разве артист не похож на птицу и разве не следует человеку испить немного из кубка жизни, общего дня всех творений, чтобы самому стать совершеннее и направить к добру сокровища своего ума!" (С. 430).

Просто та безпосередньо, природнім інстинктом здійснює Андзолето своє призначення артиста. Співає, як співають птахи, - і тільки. Це, зрештою, ідеал усіх жерців чистого мистецтва, стільки разів прославлений багатьма поетами. Це те, проти чого так полум'яно висловлювалася у своїх працях сама авторка. Краса заради самої краси, мистецтво ради мистецтва - на цей рівень не повинен опускатися справжній митець. Тому Андзолето наділено негативними рисами. Він підступний і нещирий, що, як твердо переконаний Порпора, може погубити Консуело. Розуміючи справжню суть Андзолето як людини і як артиста, Порпора намагається відкрити очі Консуело на свого коханого. Тут він відіграє, як сам каже, роль долі, гіркої чаші, яку Консуело повинна випити до дна. Порпора рішучий і навіть жорстокий в своєму намаганні відкрити правду: провести дівчину до будуару Корілли, де вона зустрічається зі своїм коханцем - Андзолето. Старий учитель усвідомлює, що тільки жорстока правда - правильний вихід із ситуації: "Своей простотою и снисходительностю я порождал только неблагодарных, а следовательно, и жалких людей. Теперь я вижу: тем, кого я люблю, я должен говорить чистую правду. Это единственная польза, которую может еще принести мое серце, иссохшее от горя и окаменевшее от страданий. Жаль мне, мое бедное дитя, что в столь злополучный для тебя час нет подле тебя более мягкого, более нежного друга. На я таков, каким сделала меня жизнь, я должен влиять на других, и если я не могу отогреть их солнечным теплом, я должен показывать им правду при блеске молнии. Итак, Консуэло, между нами нет места слабости!" (С. 129).

Відкривати гірку істину, непривабливі сторони не тільки життя, але й мистецтва, - у цьому бачить старий учитель свою роль і свою долю. Про долю актора, велич і достоїнство митця Порпора міркує з гіркою іронією: "Да что мы такое, как не комедианты, и зачем нам быть чем-либо иным? Они называют нас так из чувства презрения. А не все ли нам равно? Ведь мы комедианты по склонности, по призванию, по воле неба, точно также, как они вельможи по прихоти случая, по необходимости или по выбору дураков! Да, мы комедианты! А это не каждому дано! Ну-ка, пусть попробуют: посмотрим, как они возьмутся за наше дело, эти пигмеи, воображающие себя великанами! Пусть-ка графиня Байрейтская облечится в тогу трагической актрисы, наденет на свои уродливые толстые ножищи котурны и сделает два-три шага по сцене - воображаю, какую диковинную принцессу увидим мы перед собой!... А тебя, глупое дитя, бог сотворил королевой! Он возложил на твое чело венец красоты, разума и силы. Очутись ты среди народа свободного, разумного, восприимчевого (предложим, что такой существует) - и ты королева, ибо тебе стоит появиться и спеть, чтобы доказать, что ты королева милостью божией" (С. 657). Роздумуючи над несправедливістю і ницістю світу, що оточує митця, Порпора утверджує його як найвищу цінність, бо він несе людям красу, гармонію і любов. Справжній митець ставить собі це за найвищу мету; він таким чином "царствує" у світі: "Не имея возможности быть монархами, мы становимся актерами и все-таки царствуем! Мы передаем язык небес, недоступный простым смертным, мы облекаемся в одежды царей и героев, поднимаемся на подмостки, восседаем на бутафорском троне, разыгрываем комедию. Мы комедианты! Клянусь богом, земные владыки все это видят и нечиго не смыслят. Они не замечают, что мы и настоящие властители земли и только наше царство истинно, в то время как их царство, их могущество, их действия, их величие - пародия, над которой смеются ангелы небес, а народы ненавидят их и втихомолку проклинают". (С. 657).

Великий маестро вважає мистецтво і актора, який несе його людям - найвищою земною силою, яка втілює бажання і волю небес, ставить їх вище земних властителів. Мистецтво - це найвищий владика світу. Актор - це ідеальне втілення - влади мистецтва на землі. І тільки царство мистецтва і митця є істинним, в той час, як велич і могутність земних монархів - пародія. Світ перевернувся, вважає Порпора, світ - комедія, вбогий маскарад, яким потрібно нехтувати, через який потрібно йти з достоїнством, незважаючи на насмішки, приниження і зневагу. Музика відкриває для нього істинний світ, театр - місце, де існує справжнє життя, сповнене справжніми героями, справжніми почуттями, великими душевними пориваннями. І тільки мистецтву він надає великої перетворюючої сили, здатної змінити цей світ на краще. Для Порпора не може бути ніякої гармонії між акторами і натовпом: вони по природі своїй ворожі один одному. Для нього апостольська місія мистецтва полягає у вічній боротьбі мистецтва зі світом: "… Они превратили подмостки, именуемые миром, в поле сражения, в нашу жизнь - в мученичество. И вот, мы должны сражаться, должны источать кровь из всех наших пор, чтобы доказать им, умирая от непосильного труда, изнемогая от их свистков и презрения, что мы боги или по меньшей мере законные короли, а они жалкие смертные, наглые и низкие узурпаторы!" (С. 659). Порпора виголошує, що місія мистецтва полягає у битві; із недосконалим світом, а зброєю митця - насмішка над глупцями, гнів, презирство. Слава до справжнього генія приходить тільки після його смерті, - вважає маестро. І тільки мистецтво - безсмертне, а геній, митець - тільки у ньому знаходить своє безсмертя.

Такими є переконання Порпори. О.Білецький вважає їх типовими для митців пізнього романтизму. Консуело не приваблює цей скорботний шлях не тому, що він скорботний, а тому, що він сповнений гніву до натовпу, тому що трагедію такого роду не виправдує ніяка життєстверджуюча ідея. "Боротьба заради боротьби, гордість артиста, протиставлена марнославству світу, страх світу перед артистом, що межує з ненавистю до нього, - "Тріумф гордості" - це все не для неї. Її власний ідеал - заставити зрозуміти і полюбити мистецтво, не викликаючи страху і ненависті до самої особистості артиста. Втілити свій ідеал, розуміння істинного призначення мистецтва, реалізувати свої концепції Консуело вдасться тільки у другій частині дилогії - "Графині Рудольштадт".

Завдяки графу Альберту Консуело зрозуміла, що призначення артиста - нести мистецтво у народні маси. До такого переконання Консуело приводить довгий шлях, сповнений піднесень і розчарувань, особистих трагедій і складних перипетій.

Критики відкривали в "Консуело" вплив гетевського "Вільгельма Майсера". О.Білецький вважає, що впливу немає, але деякі аналогії явно присутні. "Ми вже знаємо, що історія Консуело яку розгортає нам Жорж Санд у двох романах, із яких другий опубліковано, пізніше, хоч і задуманий він, очевидно, одночасно із написанням першого. Так і у Гете Історія Вільгельма Майстера займає дві книги - "Роки навчання" і "Роки мандрів Вільгельма". Вже наприкінці першої Вільгельм стає членом якоїсь таємничої організації масонського типу, подібно до того, як Консуело в "Графині Рудольштадт" стає членом ордена "Невидимих"… Герой Гете - скромний бюргер, але талановитий актор; артистична кар'єра для нього - єдиний засіб "гармонійного розвитку особистості в умовах суспільства. Граючи на сцені Цезаря або Гамлета, він відчуває себе рівним дворянинові, володарює над світським натовпом, хоч на мить піднімаючись на верхівку суспільства" [2; 520]. Консуело знаходить своє призначення в іншому. Її мета призначення в повному відреченні від суспільства і служінні мистецтву, яке втілює народні ідеали. Отже, з образом головної героїні пов'язано проблему призначення актора, митця. Як і друзі Жорж Санд сенсімоністи і композитор Ференц Ліст, письменниця утверджує проповідницьку, місіонерську роль митця, призваного силою свого мистецтва об'єднувати людей. Консуело для Жорж Санд - ідеал митця, який, пройшовши через багато численні випробування і труднощі, переборовши небезпеки і спокуси, здобуває свободу і незалежність, віддає своє мистецтво народові.

ВИСНОВКИ

Основними рисами романтизму, який докорінно змінив ставлення до оточуючого світу, до мистецтва, до творця та його ролі в суспільстві, є такі, як, філософсько-поетична наснаженість творів, активний інтерес до суспільно-політичних та історичних явищ сучасності, утвердження величезного значення творчої уяви, емоції, інтуїції, фантастики, голосу серця, підсвідомого, ірраціонального, що приховано в глибинах людського Духу, прагнення передати глибокі суперечності людської свідомості, віра в перетворюючу силу мистецтва. Романтизм відстоював права мистецтва на високу роль у суспільному житті і свободу творчості митця. Мистецтво романтики розглядали як могутній засіб спілкування між людьми, засіб об'єднання людства і покращення його природи. Носієм творчого начала романтики вважали народ, високо підносячи народні основи культури, романтичний фольклоризм. Романтичне мистецтво є виразом глибини і гостроти почуттів, яскравого заперечення сірої буденності в ім'я ідеалу.

Проаналізувавши літературно-критичні праці та нариси Жорж Санд, зокрема такі як "Оберман Е.-П. Сенанкура", передмови до різних видань творів, "Оноре де Бальзак", "Реалізм", "Передмова до віршів Магю" та інші, можемо зробити наступні висновки: початок літературної творчості письменниці пов'язаний з особливим інтересом до проблем внутрішнього світу людини, до психологічного аналізу, що цілком відповідає естетичним засадам романтичного напряму. Звернення до психології сучасника, що страждає "хворобою віку", протиставлення думки і дії (людина, заглиблена в роздуми, зображується як заручник самоаналізу) - саме з цим пов'язаний інтерес Жорж Санд до творчості Сенанкура. У своїх пізніших працях письменниця приходить до заперечення песимізму, світової скорботи, мізантропізму, властивим "байронічній течії" і утверджує одну з основних думок романтичної концепції митця як виразника "великої свідомості людини". Засуджуючи егоїзм та індивідуалізм, вона протиставляє їм "релігію альтруїзму" та своєрідне народництво, яке полягало в безоглядній ідеалізації народу як носія вищих моральних чеснот.

Жорж Санд ставить перед собою головну мету, в якій вона бачить сенс творчості письменника - писати правду, якою б вона не була.

У своїх працях письменниця рішуче виступає проти принципу "мистецтво для мистецтва", яке на її думку, не має сенсу, оскільки не відгукується на проблеми часу. Мистецтво, таким чином, є не тільки художнім зображенням як кінцевою метою, а й розумінням світового процесу, а відтак його активною діючою силою.

Важливою для усвідомлення концепції мистецтва є точка зору Жорж Санд, яка заперечує можливість розглядати мистецтво та здатність до естетичної насолоди як працю вибраних, освічених, вихованих у певному напрямку людей. Мистецтво доступне усім, хто має щиру душу і природнє почуття прекрасного.

Ставлячи правду життя в основу свого методу, Жорж Санд проте зауважила, що вона зображує людину такою, якою хоче її бачити (на відміну, наприклад, від Бальзака, який зображує людину такою, яка вона є). Мова йде таким чином, про створення в художньо-естетичній концепції письменниці романтичного ідеалу. У романтичній концепції Жорж Санд утверджується ідея "мистецтва для всіх", мистецтва для народу, звеличується ідеал митця-альтруіста, у якому втілено найвищі моральні якості людини із народу.

Втіленням ідеалу митця, здійснювачем концепції романтичного мистецтва, естетичної програми автора є образ співачки із народу в романі "Консуело". Головна героїня є втіленням ідеалу митця, призначення якого полягає у мистецтві для всіх, і саме таке мистецтво, яке служить народу хоче творити Консуело. У образі Консуело таким чином втілено основні концептуальні засади естетичної програми автора: геніальність митця полягає у простоті і безпосередності почуттів, самовіддано її реалізації найвищого призначення мистецтва - його апостольській та перетворюючій місії.

Особиста і творча свобода, як одна із основних умов існування особистості митця у романтичному світогляді, знайшла своє вираження у романі Жорж Санд. Довгий шлях, сповнений піднесень, і гірких розчарувань, інтриг і зневаги, приводить героїню до досягнення головної мети творчості митця - "народної артистки", що несе своє мистецтво в маси. Важливою рисою образу головної героїні як ідеалу митця є його позаісторичність: вона - дочка невідомого батька і циганки, поза визначеною країною і національністю, у неї іспанське ім'я і італійський темперамент тощо. Світ мистецтва - її справжня батьківщина, артистка, митець - її національність.

Важливим для окреслення концепції мистецтва і митця є переконання Порпори, учителя Консуело, великого італійського композитора, який вважає світ мистецтва ареною боротьби між ницим натовпом, і артистом, вельможі, і монахи вважають комедіантом, призначення якого - розважати публіку. Зброєю боротьби він вважає насмішку і презирство, "Тріумф гордості".

Образ Консуело як митця протиставлено інші образи артистів: Андзолето, Корілли та інших. Образ Андзолето - втілення рис митця, що служить "мистецтву для мистецтва": він творить, як пташка, не задумуючись над проблемами мистецтва, суспільства, людства. Просто і безпосередньо, природнім інстинктом здійснює він своє призначення артиста. Для графа Альберта Рудольштадта, митця, який глибоко відчуває музику, є геніальним музикантом, джерело натхнення, суть мистецтва - у народній музиці. Вираження вищих ідеалів і почуттів, "мистецтво соціальне", а не формальне, - у цьому бачить графа істинне призначення артиста і мистецтва.

Пошук ідеалів, свого призначення здійснюється Консуело через довгий шлях аналізу думок, роздумів над жанрами музики, методами і стилями виконання, творчою манерою і майстерністю тощо. Роки "навчання" для неї змінюються роками реалізації свого призначення, які зображено у другій частині дилогії - романі "Графиня Рудольштадт". В епілозі роману ми бачимо її такою - артисткою, що звернулася до народних джерел, артисткою, що несе свою творчість людям, здійснюючи високу месіанську роль мистецтва. Навчити людей розуміти і любити музику, - ось призначення справжнього митця.

Захоплюючим є світ музики XVIII століття, який Жорж Санд зображає як тонкий знавець і чутливий митець. У першій частині твору читач входить у світ музичної Венеції, відбуваються концерти в "Інкурабілі" і "Мендіканті", де оркестри і хори учениць виконують твори музикантів, де жіночі монастирі перетворені на майстерно поставлені музичні школи. У третій частині читач зустрічається з рядом відомих музичних діячів XVIII століття (Метастадіо, Гайдна та ін.). Полеміки, дискусії навколо питань музичного виконання, творчої манери, композиції тощо, залучають читача до світу музичного мистецтва XVIII століття. У цьому зв'язку однією з основоположних думок, покладених в основу авторської концепції мистецтва ідея про те, що не важливо, яку музику виконує митець, духовну чи світську, де виступає, в церкві чи в театральних підмостках, головне, щоб його душа була чистою, почуття щирими, а служіння - самовідданим. Справжнє мистецтво вимагає самозречення, жертовності, - ось одна із головних ідей роману.

Творчість Жорж Санд - значне історико-літературне явище ХІХ століття, до якого повинен повернутися інтерес літературознавців і читачів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Берковский Н.Я. Романтизм в Германии. - Л.: "Худ. л-ра", 1973.

2. Білецький О. Роман о призвании артиста // Білецький О. Зібрання праць: У 5-ти т. - Т.5. - К.: Наук. думка, 1966. - С. 508-535.

3. Білецький О. Жорж Санд // Всесвіт. - 1984. - № 11. - С. 150-160.

4. Ванслов В.В. Эстетика романтизма. - М.: Искусство, 1966.

5. Гольберг М. Романтизм і культура ХХ століття // Романтизм у культурній генезі. Матеріали міжнародної наукової конференції "Німецький романтизм і європейська культура ХХ століття". - Дрогобич: "Вимір", 1998. - С. 4-16.

6. Евнина Е.М. Жорж Санд // История французской литературы. - Т.2. - М.: Изд-во АН СССР, 1956. - С. 272-295.

7. Эстетика немецкого романтизма / Сост., перевод, вступ. статья и коммент. А.В.Михайлова. - М.: Искусство, 1987.

8. Затонський Д. Що таке романтизм? // Слово і час. - 1998. - № 4-5. -С. 70-73.

9. Золя Э. Жорж Санд // Золя Э. Собрание сочинений: В 26-ти т. - Т.25. - М.: "Худ. лит-ра", 1966. - С. 712-749.

10. Кривцун О.А. Концепция искусства Романтизма // Кривцун О.А. Эстетика. - М.: Аслент-Пресс. 1998. - С. 80-88.

11. Лилеева И.А. Жорж Санд // Писатели Франции / Сост. Е.Г.Эткинд. М.: "Просвещение", 1964. - С. 368-375.

12. Лилеева И.А. Консуэло // Санд Ж. Собрание сочинений: В 9-ти т. - Т.5. - Л.: "Худ. литература", 1972. - С. 853-857.

13. Моруа А. Жорж Санд ("Жизнь замечателных людей"). - М.: "Молодая гвардия", 1968.

14. Наливайко Д.С., Шахова К.О. Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба романтизму. - Тернопіль: Навч. книга - Богдан, 2001.

15. Наливайко Д. Романтизм как эстетическая система // Вопросы литературы. - 1982. - № 11. - С. 156-194.

16. Неупокоева И.Г. Революционно-романтическая поэма первой половины ХIХ века. Опыт типологии жанра. - М.: ,1971.

17. Нефводов М. Романтизм // Лексикон загального та порівняльного літературознавства /За ред. А.Волкова. - Чернівці: Золоті литаври, 2001. - С. 498-502.

18. Ніколенко О.М., Мацапура В.І. Романтизм // Тема. - 2004. - № 1. - С. 80-88.

19. Обломиевский Д. Жорж Санд // Обломиевский Д. Французский романтизм. - М.: Гос. изд. худ. лит-ры, 1947. - С. 292-321.

20. Преображенская Е.О. К вопросу о социальных взглядах Ж.Санд в эпоху Июльской монархии и в годы Февральской революции // Ученые записки Пермского университета. - В.1. - Т.15. - Пермь, 1959. - С. 43-51.

21. Реизов Б. Жорж Санд (1804-1876) // Санд Ж. Собрание сочинений: В 9-ти т. - Т.1. - Л.: "Худ. литература", 1971. - С. 5-42.

22. Реизов Б.Г. Жорж Санд // Реизов Б.Г. Французский роман ХІХ века. - М.: "Высшая школа", 1977. - С. 110-141.

23. Реизов Б.Г. Жорж Санд и крестьянско-плебейская революция в Чехии // Реизов Б.Г. Из истории европейских литератур. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1970. - С. 249-265.

24. Реизов Б.Г. Между классицизмом и романтизмом. - Л.: "Наука", 1963.

25. Реизов Б.Г. Проблема якобинизма в романе Жорж Санд "Консуэло" // Искусство слова. - М.: , 1973. - С. 327-342.

26. Реизов Б.Г. Санд и гуситы // Известия АНСССР. Отделение языка и литературы. - Т.16. - В.4. - С. 17-21.

27. Реизов Б.Г. Романтизм и мечта // Реизов Б.Г. История и теория литературы: Сборник статей. - Л.: "Наука", 1986. - С.

28. Реизов Б.Г. Романтизм как историческое явление // Реизов Б.Г. История и теория литературы: Сборник статей. - Л.: "Наука", 1986. -С. 238-242.

29. Реизов Б.Г. Французский исторический роман в эпоху романтизма. - Л.: Гос. изд. худ. лит-ры, 1958.

30. Санд Жорж. Консуэло // Санд Ж. Собрание сочинений: В 9-ти т. - Т.5. -Л.: "Худ. лит-ра", 1972. - С. 7-850.

31. Санд Жорж. Предисловие к собранию сочинений 1851 года // Санд Ж. Собрание сочинений: В 9-ти т. - Т.8. - Л.: "Худ. лит-ра", 1974. - С. 660-663.

32. Санд Жорж. О Прудоне и Жюле Жанене // Санд Ж. Собрание сочинений: В 9-ти т. - Т.8. - Л.: "Худ. лит.", 1974. - С. 655-659.

33. Санд Жорж. "Оберман" Э.-П. Сенанкура // Санд Ж. Собрание сочинений: В 9-ти т. - Т.8. - Л.: Худ. лит-ра", 1974. - С. 629-642.

34. Санд Жорж. Предисловие к сочинениям Магю // Санд Ж. Собр. сочинений: В 9-ти т. - Т.8. - С. 647-650.

35. Санд Жорж. Оноре де Бальзак // . - С. 664-675.

36. Санд Жорж. Реализм // С. 676-681.

37. Санд Жорж. Беранже // С. 682-650.

38. Скотний В. Біленко Т. Світоглядні парадигми в контексті романтичної культури // Романтизм у культурній ґенезі. Матеріали до міжнародної наукової конференції "Німецький романтизм і європейська культура ХХ століття". - Дрогобич: "Вимір", 1998. - С.16-23.

39. Соколова Т.В. Начало литературной жизни Жорж Санд // Соколова Т.В. Июльская революция и французская литература (1830-1831 годы). - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1973. - С. 145-171.

40. Тертерян И. Романтизм как целостное явление // Вопросы литературы. - 1983. - № 4. - С. 151-183.

41. Трапезникова Н.С. Романтизм Жорж Санд (Проблема взаимосвязи романтизма и реализма во французской литературе ХIX века). - Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1976.

42. Трапезникова Н.С. Эстетические позиции Жорж Санд // Вопросы романтизма. - В.3. - Казань: Изд-во КГУ, 1967. - С. 214-231.

43. Трапезникова Н.С. Принципы романтической типизации в произведениях Жорж Санд первого периода творчества // Вопросы романтизма. - В.5. - Казань Изд-во КГУ, 1969. - С. 134-142.

44. Трапезникова Н.С. Руссо и Санд // Романтизм в художественной литературе. - Казань: Изд-во КГУ, 1971. - С. 49-52.

45. Трапезникова Н.С. Жорж Санд - литературный критик // Вопросы романтизма. - В.8. - Казань: Изд-во КГУ, 1972. - С. 211-229.

46. Трескунов М. Жорж Санд: Критико-биографический очерк. - Л.: "Худ. лит-ра", 1976.

47. Уваров Ю.П. Жорж Санд // История зарубежной литературы ХІХ века. - Ч.2. - Кн..1. - М.: Изд-во МГУ, 1970. - С. 123-136.

48. Хатисова Т.Г. Жорж Санд о литературе (Статьи 30-40-х годов) // Литература и эстетика. - Л.: Изд-во Ленингр. Ун-та, 1960. - С. 198-214.

49. Хатисова Т.Г. Проблема народу в публицистике Жорж Санд (1840 г.) // Ученые записки Ленинградского государственного ун-та. - В.37. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1957. - С. 78-94.

50. Шварцман Е. Заметки о языке социальных романов Жорж Санд 40-х годов ХІХ века // Ученые записки Казахского университета. Язык и литература. - Т. 34. - В. 3. - Алма-Ата, 1958. - С. 83-91.

51. Шрейдер Н.С. Положительный герой в романах Жорж Санд 1830-1840-х годов // Наукові записки Дніпропетровського держ. ун-ту. Збірник праць історика філологічного факультету (Літературознавство). - В.VIII. - К.: В-во Київського держ. ун-ту ім. Т.Г.Шевченка, 1955. - С. 101-136.

52. Научные записки Днепропетровского ун-та. - В.18. - Т.74. - Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1961. - С. 110-125.

53. Шрейдер Н.С. Французская литература периода Консульства и Империи. - Днепропетровск, 1972.