Безпека життєдіяльності

Джерелами вібрацій є електротранспорт і автотранспорт.

Джерелами електромагнітних полів є лінії електропередач (ЛЕП), телевізійні станції, телевізори, печі НВЧ. Джерелами електронебезпечності є всі електрокомунікації міста, а також електропобутові прилади.

Повітря в квартирах влітку на 90% таке ж, як на вулиці, взимку - на 50%. Забруднюється повітря в квартирах, в основному, за рахунок газу радону, що виділяється з землі і попадає у воду, повітря і будматеріали.

Мікроби попадають з пилом, також з побутовими комахами: мухи, таргани тощо.

Питання для самоконтролю

1. Джерела забруднення навколишнього середовища.

2. Урбанізація та її негативні наслідки.

3. Джерела забруднення атмосфери і питної води в містах.

4. Джерела і біологічна дія іонізуючих випромінювань.

5. Дія електричного струму на організм.

6. Джерела та засоби захисту від дії інфрачервоного та ультра фіолетового випромінювань.

7. Вплив шуму та вібрації на організм людини.

8. Загальна характеристика і класифікація хімічних речовин.

9. Характеристика шкідливих речовин.

10. Поняття гранично допустимої концентрації шкідливих речовин.

Література: [1, с. 67-69, 121-159, 209-213, 234-242; 2, с. 156-168, 169-190, 204-221; 3, с. 106-113, 120-129, 130,-178; 4, с. 118-207, 331-343; 5, с. 181-241]

Лекція 5. УПРАВЛІННЯ ТА ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД ЗА БЕЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

План лекції

5.1 Загальні принципи забезпечення державної безпеки

5.2 Загальні аспекти управління безпекою життєдіяльності

5.3 Правові основи безпеки життєдіяльності

5.4 Нагляд і контроль у галузі безпеки життєдіяльності

Питання для самостійної роботи:

5.5 Апарат управління БЖД

5.6 Головні завдання і функції системи управління бжд

5.1 Загальні принципи забезпечення державної безпеки

Державна безпека суспільства нашої країни будується на основних положеннях Конституції і забезпечується рядом принципів, які наведені у рис.5.1.

Рис. 5.1 - Загальні принципи забезпечення державної безпеки

5.2 Загальні аспекти управління безпекою життєдіяльності

Управління безпекою життєдіяльності - це комплекс дій з підготовки, прийняття і реалізації рішень, спрямованих на забезпечення безпеки людини у сфері виробництва і побуту як за нормальних умов, так і в разі виникнення НС.

Управління безпекою життєдіяльності має правовий, соціально-економічний, технічний, організаційний, медичний, екологічний, психологічний та етичний аспекти.

1. Правовий аспект полягає у розробці та обов'язковому виконанні законодавчих та нормативних актів, які регулюють суспільні відносини у сфері безпечної життєдіяльності, визначають критерії безпеки та вимоги щодо забезпечення оптимальних або допустимих умов життєдіяльності людини.

2. Соціально-економічний аспект полягає у цілеспрямованому фінансуванні комплексу заходів безпеки у всіх сферах діяльності людини. Він також охоплює:

- використання економічних методів управління безпекою (пільги в оподаткуванні);

- відшкодування шкоди особі у разі ушкодження її здоров'я;

- обов'язкове державне та добровільне особисте соціальне страхування від нещасних випадків;

- регламентацію тривалості робочого дня і відпочинку;

- безкоштовне надання працівникам спецодягу, засобів індивідуального захисту, миючих засобів на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці;

- пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці (оплата праці за підвищеним рівнем, додаткова оплачувана відпустка).

3. Технічний аспект полягає у проектуванні та спорудженні будов, комунікацій, впровадженні технологій, які орієнтовані на збереження здоров'я і безпеку людини.

Модель безпечного виробництва:

- безпечний з погляду експлуатації проект;

- автоматичне дистанційне управління;

- запобіжні засоби захисту: автоматичне відключення, блокування, огорожі, заземлення;

- засоби застереження - знаки безпеки;

- тренування з метою підвищення рівня знань та умінь для ефективної безпечної праці.

4. Організаційний аспект полягає у створенні апарату управління, нагляду і контролю за БЖД в масштабі держави, регіону, підприємства, підрозділу і кожної людини.

5. Медичний аспект пов'язаний із комплексною оцінкою впливу всіх чинників довкілля і трудової діяльності на стан здоров'я людей. Він охоплює:

- надання кваліфікованої швидкої допомоги і лікування потерпілих від нещасних випадків;

- виявлення осіб, стан яких не дозволяє виконувати необхідні роботи;

- з'ясування причин виникнення гострих захворювань чи отруєнь;

- організація санітарно-епідеміологічного нагляду в усіх сферах діяльності людини.

6. Екологічний аспект полягає в забезпеченні сприятливих біологічних умов життя людини та інших компонентів біосфери, у зменшенні антропогенного впливу на довкілля. Екологічний аспект містить такі проблеми:

- зростання населення;

- скорочення зеленого покриву планети;

- зменшення запасів прісної води і харчових ресурсів.

7. Психологічний аспект пов'язаний з психологічною шкодою, заподіяною кожним нещасним випадком, аварією чи катастрофою.

8. Етичний або моральний аспект пов'язаний з поглядами, уявленнями і нормами, які регулюють безпечну поведінку людей і взаємини між ними. До структури етичних засобів належить також субординація (зв'язки за посадою), координація та співробітництво (окремих осіб, структурних підрозділів), моральне стимулювання безпечної життєдіяльності, лікарська етика.

Отже, управління безпекою життєдіяльності повинне виконуватися на всіх етапах функціонування народногосподарських об'єктів усіх форм власності.

5.3 Правові основи безпеки життєдіяльності

Відносини з охорони здоров'я людини та навколишнього середовища і забезпечення безпеки життєдіяльності регулюються наступними нормативними актами різної юридичної сили - конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України про охорону здоров'я, про охорону праці, про охорону навколишнього середовища; закони про цивільну оборону, про забезпечення санітарно епідемічного благополуччя населення, про дорожній рух, про пожежну безпеку тощо.

Конституція України - це провідник і гарант встановлення безпеки на рівні національної ідеї. Конституція є юридичною базою зобов'язань щодо безпеки життєдіяльності. Чинні правовідносини сьогодні не забезпечують необхідного рівня безпеки людини. Згідно з цим в Україні фактично існує ще один правовий блок, який формує принцип або механізм реалізації правового забезпечення життєдіяльності людини. Цей правовий блок складається (умовно) з двох частин законодавчих актів: перші - які створюють передумови управлінської діяльності, і другі - які безпосередньо відтворюють ту діяльність на практиці. Завершальним блоком правової бази безпеки життєдіяльності є нормативно-технічні документи (НАОП, ДНАОП, ДСТУ, СНіП).

Законодавство України про охорону здоров'я (1992 р.) визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції і складається з цих основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

Закон України про охорону праці (1992 р.) визначає основні положення по реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. У разі, коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору або угоди.

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 р.), який встановлює мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.Закон закріплює екологічні права та обов'язки громадян України, визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів, застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин. Закон також передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичного фактору та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами. Громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо).

Згідно з законом "Про цивільну оборону України" (1993 р.) кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування. Держава як гарант цього права створює систему цивільного захисту, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (1994 р.) регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Закон регулює питання накладання і стягнення штрафів та застосування фінансових санкцій, а також цивільно- правову і кримінальну відповідальність за порушення санітарного законодавства. Також цей закон встановлює напрями розвитку міжнародних відносин у сферах санітарного та епідеміологічного благополуччя.

Закон України "Про дорожній рух" визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього середовища. Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання. В законі визначені права та обов'язки учасників дорожнього руху. Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі порушення з його боку чинного законодавства.

Закон України "Про пожежну безпеку" (1993 р.) проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього середовища. Цей закон визначає правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. До нормативних документів (актів) з питань пожежної безпеки відносяться стандарти, правила пожежної безпеки, норми, положення, статути і настанови, інструкції, переліки та інші документи, у яких містяться вимоги пожежної безпеки. У 1997 р. створено Державний Реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки, до якого включено понад 400 нормативних

актів з питань пожежної безпеки. Цей Реєстр постійно переглядається, у міру опрацювання нових та перегляду чинних нормативних актів до нього вносяться відповідні зміни щодо них. На даний час в державі діють "Правила пожежної безпеки" (1995 р.), які представляють собою комплекс положень, які визначають порядок дотримання вимог та норм пожежної безпеки при будівництві та (або) експлуатації об'єкта.

5.4 Нагляд і контроль у галузі безпеки життєдіяльності

Контроль за дотриманням законодавства по БЖД в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них державні органи загальної, спеціальної та галузевої компетенції. До першої групи органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.

Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища.

Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади. Кабінет міністрів України:

- організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм;

- створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я;

- забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я.

Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я.Спеціально уповноваженим органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство

охорони здоров'я України, компетенція якого визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

- Кабінет Міністрів України;

- міністерство праці та соціальної політики України;

- міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

- місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.

Кабінет Міністрів України забезпечує:

- реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

- затверджує національну програму по поліпшенню стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища;

- визначає функції міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці;

- визначає порядок створення і використання державного, галузевого і регіональних фондів охорони праці.

Для розробки і реалізації системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів створена Національна рада з питань БЖД населення, яку очолює віце-прем'єр - міністр України.

Державний комітет України по нагляду за охороною праці:

- здійснює управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі;

- розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної

виконавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;

- опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здоров'я систему показників обліку умов і безпеки праці.

Міністерство праці та соціальної політики України:

- здійснює державну експертизу умов праці;

- визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць на їх відповідність нормативним актам про охорону праці;

- бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.

Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в міністерствах та інших органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство екології та природних ресурсів, ради народних депутатів та їх виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені державні органи з питань охорони довкілля і використання природних ресурсів в Україні.

Міністерство екології та природних ресурсів:

- здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні;

- готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання водних ресурсів,

- розробляє пропозиції по вдосконаленню господарського механізму управління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти;

- готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля;

- здійснює екологічну експертизу планів розвитку і розміщення продуктивних сил, контроль за дотриманням екологічних норм під час розроблення нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об'єктів.

Міністерства має право заборонити будівництво, реконструкцію або розширення об'єктів промислового чи іншого призначення, проведення робіт з експлуатації природних ресурсів, якщо вони порушують природоохоронне законодавство, а також притягти до відповідальності як організації, так і окремих

громадян у разі порушення природоохоронного законодавства. Міністерство працює в тісному зв'язку з Міністерством охорони здоров'я та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами, міністерством аграрного комплексу, Державним комітетом по водному господарству, державним комітетом по земельним ресурсам, Міністерством транспорту України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять органи, установи і заклади санітарно-епідеміологічного профілю міністерства охорони здоров'я України, відповідні установи, заклади частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Служби безпеки України.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, є Міністерство охорони здоров'я України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює державний санітарний лікар України - перший заступник Міністра охорони здоров'я, який призначається на посаду і звільняється з неї Кабінетом України.

Основні напрямки діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби:

- здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

- визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;

- вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встановлення факторів навколишнього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення;

- підготовка пропозицій по забезпеченню санітарного та епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;

- контроль за усуненням причин і умов виникнення і поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;

- державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь;

- видача висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо об'єктів поводження з відходами;

- встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї.

Керівництво цивільною обороною(ЦО) України покладається на Кабінет Міністрів, міністерства, центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування. Безпосередньо виконання завдань цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами цивільної оборони.

Начальником Цивільної оборони України є прем'єр-міністр України, а його заступником - керівник центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій і справ захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Начальником Цивільної оборони Автономної Республіки Крим є голова Ради Міністрів АРК. Начальниками Цивільної оборони згідно з адміністративно-територіальним поділом України є голови місцевих державних адміністрацій. Начальниками Цивільної оборони в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади на підприємствах, установах і організаціях є їх керівники.

Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.

Кабінет Міністрів України:

- забезпечує здійснення заходів по попередженню надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

- розподіляє міста і території за групами, а юридичних осіб - за категоріями по реалізації заходів з цивільної оборони;

- створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільної оборони, матеріально-технічних фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час, а також визначає їх обсяг і порядок використання;

- вживає заходів по забезпеченню готовності органів управління у справах цивільної оборони, сил і засобів цивільної оборони до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

- створює єдину систему підготовки органів управління у справах цивільної оборони, сил цивільної оборони та населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

- визначає порядок створення спеціалізованих професійних та невоєнізованих пошуково-рятувальних формувань.

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:

- забезпечує здійснення державної політики у сфері ЦО, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, попередження цих ситуацій;

- організовує розроблення і здійснення відповідних заходів з ЦО;

- керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах ЦО та спеціалізованих формувань;

- здійснює контроль вимог ЦО, станом готовності сил і засобів ЦО, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

- координує діяльність центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення пошуку і рятування людей;

- здійснює оповіщення населення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації;

- забезпечує належне функціонування відомчих територіальних і локальних систем оповіщення;

- здійснює навчання населення, представників органів управління і сил ЦО з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях;

- організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення пошуково-рятувальних та інших підпорядкованих йому спеціалізованих формувань;

- здійснює державне управління у сфері пожежної безпеки.

Пожежна безпека поділяється на державну, відомчу, сільську і добровільну. Державна пожежна охорона створюється в містах, інших населених пунктах, на промислових та інших підприємствах незалежно від форм власності. Згідно з Положенням державна пожежна охорона складається із Головного управління Державної пожежної охорони (ГУДПО), управлінь або відділів у Криму, областях, містах, відділів, відділень, загонів і пожежних частин, допоміжних служб, пожежно-технічних закладів і науково-дослідних установ. Органи Держнагляду поряд з контролем пожежної безпеки об'єктів виробничого та іншого призначення проводять експертизу проектів щодо пожежної безпеки, видачу дозволу на початок роботи новоствореного підприємства, беруть участь у прийнятті об'єктів в експлуатацію і тощо.

Відомча пожежна охорона створюється на об'єктах міністерств інших центральних органів державної виконавчої влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів (наприклад, Міноборони). Вона здійснює свою діяльність згідно з Положенням, погодженим з міністерством внутрішніх справ.

Сільська пожежна охорона створюється в сільських населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони місцевої державної адміністрації відповідно до Положення про цю службу.

Добровільна пожежна охорона може створюватися на підприємствах, в організаціях для здійснення заходів щодо запобігання пожеж та організації їх гасіння робітниками, службовцями, інженерно-технічними працівниками та іншими громадянами згідно з Положенням про цей вид охорони.

Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах незалежно від форм власності здійснюється відповідно до діючого законодавства державною пожежною охороною. Посадові особи Держпожнагляду є державними інспекторами з пожежної охорони і діють згідно з "Положенням про Державну пожежну охорону". За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, створення перепон для діяльності посадових осіб органів Держпожнагляду, невиконання їх приписів, винні в цьому посадові особи, інші працівники підприємств, установ, організацій і громадяни притягуються до відповідальності - сплати штрафів. Розміри і порядок стягнення штрафів визначається діючим законодавством України.

Державтоінспекція МВС України є спеціально уповноваженим державним органом, що здійснює контроль у сфері дорожнього руху.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів, у тому числі з безпеки життєдіяльності, здійснює Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.

Питання для самоконтролю

1. Аспекти управління безпекою життєдіяльності.

2. Правові основи безпеки життєдіяльності.

3. Основні закони щодо безпеки життєдіяльності.

4. Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяльності.

5. Структура управління безпекою життєдіяльності.

Література: [ 1, с. 292-316; 2, с. 335-394; 3, с. 278-283; 5, с. 301-305 ]

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Желібо Є.П., Заверуха Н.М. Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник /За ред. Є.П.Желібо, 6-е вид.- К.:Каравела, 2008.- 344 с.

2. Безпека життєдіяльності: Підручник /В.Г.Цапко, Д.І Мазоренко, Ю.С.Скобло, Л.М.Тіщенко; За ред. В.Г.Цапка. - К.: Знання, 2008. - 397 с.

3. Яким Р.С. Безпека життєдіяльності людини Навчальний посібник. Львів видавництво “Бескид Біт” 2005. - 304 с.

4. Безопасность жизнедеятельности: Учебник для вузов, 2-е узд./ Под ред. Михайлова Л.А. - СПб.: Питер, 2009. - 461 с.

5. Яремко З.М. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru