Призначення першої долікарської допомоги та загальні принципи її надання

До місцевих електротравм відносять: електричні опіки, електричні знаки, металізацію шкіри, механічні пошкодження та електроофтальмію.

Загальні електричні травми (електричні удари) залежно від наслідків ураження організму людини поділяють на чотири ступені:

- судомне скорочення м'язів, що супроводжується болями, але без втрати свідомості;

- судомне скорочення м'язів із втратою свідомості та/або зупинкою дихання;

- втрата свідомості і порушення серцевої діяльності;

- клінічна смерть.

Електричний удар, навіть якщо він не закінчився смертю, може призвести до значного розладу організму, який виявляється одразу ж після удару або через декілька годин, днів і навіть місяців.

Так, унаслідок електричного удару можуть виникнути або загостритися серцево-судинні захворювання (аритмія серця, стенокардія, підвищення або пониження артеріального тиску), а також нервові захворювання (невроз), ендокринні порушення тощо. Можливі послаблення пам'яті та уваги. Вважається, що електричні удари послаблюють стійкість організму до захворювань.

Дотикання до струмоведучих частин, що перебувають під напругою, спричинює судомне скорочення м'язів. Унаслідок цього, якщо потерпілий тримає провідник руками, пальці можуть так сильно стиснутися, що вивільнити його руки стає неможливо.

Якщо потерпілий стикається зі струмопровідними частинами, необхідно передусім за все швидко вивільнити його від дії електричного струму. При цьому слід мати на увазі те, що торкатися до людини, що перебуває під напругою, небезпечно для життя того, хто надає допомогу. Тому швидко відключити ту частину устаткування, якої торкається потерпілий (рис. 100) або електрообладнання головне-завдання рятівника.

Вивільнення потерпілого: відкиданням провідника дошкою, перерубуванням провідників

Якщо вимкнення зробити неможливо, звільнити людину від дії електричного струму можна, відтягнувши її від джерела струму або ж відкинувши провідник від людини (якщо людина торкається провідника). При цьому людині, яка надає допомогу, потрібно дотримуватися правил безпеки, щоб самій не потрапити під дію електричного струму, звертаючи особливу увагу на напругу, під яку потрапив потерпілий.

У разі напруги до 1000 В провідник від людини можна відкинути сухою палкою або дошкою. Можна також перерубати його сокирою. Відтягти потерпілого від джерела струму можна руками, надягнувши діелектричні рукавиці або ж обмотавши їх сухим одягом. Краще при цьому стати на дошку, одяг або будь-яку іншу діелектричну підстилку.

У разі напруги понад 1 000 В для звільнення потерпілого можна використовувати лише ізолюючу штангу або ізолюючі кліщі, одягнувши діелектричні (гумові) рукавички і взувши діелектричні боти.

Звільнивши потерпілого від дії електричного струму, треба якнайшвидше визначити вид і ступінь електротравми і залежно від цього надати першу долікарську допомогу, а також викликати медичну допомогу або транспортувати потерпілого до медичного закладу. Потрібно пам'ятати, що людину, яка отримала електротравму, не можна залишати без догляду, доки її не огляне лікар, оскільки у неї не унеможливлений розвиток негативних процесів, які можуть призвести навіть до зупинки серця.

Відтягування потерпілого: 1 - за сухий одяг; 2 - використовуючи діелектричні рукавиці

Надання першої допомоги при утопленні

Людину, що тоне, потрібно передусім витягнути з води на берег чи палубу судна. Витягуючи потерпілого, треба бути дуже обережним, оскільки він може не контролювати свої дії і здатен, вчепившись за рятівника, потягнути за собою і його. Рекомендується підпливати до утопаючого ззаду, захопити його за голову і буксирувати до берега. Є й інші способи буксирування, при яких потерпілого захапують за плечі або під руки. Головне - не дати змоги потопаючому схопити рятівника та паралізувати його дії. Доцільно витягувати потерпілого за його одяг чи за волосся.

Якщо підпливти до потопаючого ззаду неможливо, а він не контролює свої дії, чинить опір та намагається вхопитися за рятівника, потрібно пірнути під нього, захопити однією рукою під коліно, а долонею другої руки сильно штовхнути інше коліно спереду і повернути потопаючого до себе спиною. У крайніх випадках, коли потерпілий своїми діями створює загрозу життю рятівника, хапаючись за нього, потрібно негайно звільнитися від "обіймів" потопаючого. Якщо потопаючий захопив одночасно тулуб та руки рятівника спереду, необхідно завдати кулаком різкого удару в ділянку ребер потопаючого. Залежно від місця захвату можливі інші способи звільнення.

Залежно від того, чи наповнились легені потерпілого водою чи ні, розрізняють два види утоплення - мокре і сухе. При справжньому (мокрому) утопленні рідина обов'язково потрапляє в легені (75-95% усіх утоплень). При рефлекторному звуженні голосової щілини вода не потрапляє в легені і людина гине від механічної асфіксії (5-20% усіх утоплень). Трапляються утоплення від первинної зупинки серця і дихання внаслідок травми, температурного шоку тощо. Утоплення може настати також при тривалому пірнанні, коли кількість кисню в організмі зменшується до рівня, що не відповідає потребам мозку.

Ознаки. У випадку мокрого утоплення, коли потерпілого рятують одразу після занурення під воду, у початковий період після його підняття на поверхню спостерігається загальмований або збуджений стан, шкірні покриви і губи бліді, дихання супроводжується кашлем, пульс прискорений, морозить. Верхній відділ живота здутий, нерідко буває блювання. Вказані ознаки можуть швидко зникнути, але інколи слабкість, запаморочення, біль у грудях та кашель зберігаються протягом кількох днів.

Якщо тривалість остаточного занурення потерпілого під воду становила не більше кількох хвилин, після витягнення з води людина непритомна, шкірні покриви синюваті, з рота і з носа витікає пінна рідина рожевого забарвлення, зіниці слабо реагують на світло, щелепи міцно стиснуті, дихання уривчасте або відсутнє, пульс слабкий, неритмічний, стан організму характеризується як агональний.

Схематичне зображення положення, яке необхідно прийняти потерпілому для усунення води з його дихальних шляхів і шлунку.

У тих випадках, коли після остаточного занурення потерпілого під воду минуло 2-3 хв, самостійне дихання і серцева діяльність, як правило, відсутні, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні покриви синюшні. Ці ознаки свідчать про настання клінічної смерті.

При сухому утопленні посиніння шкіри виражене менше, ніж при мокрому, в агональному періоді відсутнє витікання пінистої рідини з рота. Клінічна смерть триває 4-6 хв.

Утоплення, що розвинулось унаслідок первинної зупинки серця і серцевої діяльності, характеризується різкою блідістю шкіри, відсутністю рідини в порожнині рота і носа, зупинкою дихання і серця, розширенням зіниць. У таких утоплеників клінічна смерть може тривати 10-12 хв.

Допомога. Якнайшвидше очистити порожнину рота і глотки утопленого від слизу, мулу та піску. Якщо в дихальних шляхах потерпілого є вода, її необхідно швидко видалити, для чого потерпілого перевертають на живіт, перегинають через коліно, щоб голова звисала вниз, і кілька разів натискають на спину. Після цього потерпілого перевертають обличчям догори і починають робити оживлення.

Коли утопленик врятований у початковому періоді утоплення, треба насамперед вжити заходів до усунення емоційного стресу: зняти мокрий одяг, насухо обтерти тіло, заспокоїти. Якщо потерпілий непритомний при досить спонтанному диханні, його кладуть горизонтально, піднімають на 40-50° ноги, дають подихати нашатирним спиртом. Одночасно зігрівають потерпілого, проводять масаж грудної клітки, розтирають руки і ноги.

Посттравматичний синдром та його подолання

Постравматичнип розлад - тривожний розлад, в якому страх і супутні синдроми виникають зразу після травматичної події і тривають менше місяця.

Стресові розлади суттєво знижують загальний емоційний стан особистості, отруюють особисте, сімейне, соціальне, професійне життя людини.

Американські вчені виявили, що у більшості солдатів виникають серйозні психічні симптоми після закінчення воєнних дій.

Приблизно 29% всіх військовослужбовців, що служили у В'єтнамі, страждали частими посттравматичними розладами, 22% мали окремі, незначні стресові симптоми, 10% ветеранів досьогодні відчувають помітні пост травматичні стресові симптоми.

Обстеження ветеранів війни у Перській затоці дали схожі результати: більше третини їх через 6 місяців після бойових дій розказали, що їх мучать жахи, і вони стали вживати більше алкоголю, ніж раніше.

Ветерани Афганістану так само страждають від нав'язливих образів, снів-жахів, думок. їм перед очима постають різні страшні сцени, які на все життя вкарбувалися в їхню пам'ять - смерть товариша, вбивство ворога, каліцтво тощо.

У 2003 р. за період з початку війни в Іраку було евакуйовано понад 600 військових армії США, 22 солдати наклали на себе руки, причому більшість суїцидів було зафіксовано після оголошення закінчення війни. Перебування на території Іраку, де активно діють партизани, на думку британського щотижневика, посттравматичний стрес загрожує кожному другому солдату американської армії. Згідно повідомлень голови Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров'я, материнства і дитинства, М. Поліщук на початку 2004 р. зробив заяву про те, що 60% українських миротворців страждають на психічні розлади, а 30% солдатів в Іраку стануть імпотентами.

Гострі і посттравматичні стресові розлади можуть бути спричинені і катастрофами природного чи техногенного характеру та наслідками дії терористів.

Затяжні стресові симптоми спостерігаються у тих, хто відчув на собі насилля, жорстокість. У результаті обстеження американськими спеціалістами 124 людей, які пережили холокост, 46% з них отримали діагноз "посттравматичний стресовий розлад". У жертв зґвалтування посттравматичний період може тривати до 18 місяців і довше.

Суттєвою допомогою у подоланні посттравматичних стресів може бути організована в Україні при МНС резервістська чи добровільна структура, прототипом якої є створена в 1991 р. Американською асоціацією психологів і Американським Червоним хрестом Мережа реагування у випадку катастроф (О]Ж). БІЧИ займається забезпеченням невідкладної психологічної допомоги після катастрофи. Багато жертв катастроф насправді не розпізнають, наскільки вплинула на них пережита ситуація. Американські вчені визначили, що від 10 до 40% жертв тяжких дорожньо-транспортних пригод можуть отримати діагноз посттравматичного синдрому протягом півроку після пережитого стресу.

Спеціалісти з психічного здоров'я можуть безпосередньо допомагати тим, хто вижив, упоратися зі своїми психологічними труднощами. Вони часто використовують підхід з чотирьох етапів:

Нормалізація реакцій людини на пережиту ситуацію, тобто розповідають про реакцію людини на типову ситуацію (проблеми зі сном, нервове збудження, відчуття горя і т.ін.).

Заохочення вираження тривоги, гніву, плачу чи інших негативних емоцій. Дають можливість виговоритися.

Навчання навиків самодопомоги, показ шляхів подолання стресу, тривожності, переживання.

Забезпечення спеціальної допомоги, оскільки 15-25% тих, хто вижив, потребують серйозної спеціальної допомоги, реабілітації.

Специфіка надання першої психологічної допомоги при посттравматичному синдромі полягає в тому, що самі рятувальники, перебуваючи в зоні дії негативних чинників, піддаються впливу надзвичайного стресу і зазнають певних психологічних травм. Отже для того, щоб ефективно надати допомогу потерпілому, важливо володіти методами саморегуляції, розвивати волю, загартовувати характер. Сила волі, незламний характер, контроль над собою, реакцією на ситуацію, пристосування до реалій навколишнього середовища дають змогу не тільки вижити людині в екстремальних умовах, але й допомогти вижити оточуючим.

Загальні аспекти управління безпекою життєдіяльності

Управління безпекою життєдіяльності - це комплекс дій з підготовки, прийняття і реалізації рішень, спрямованих на забезпечення безпеки людини у сфері виробництва та побуту як за нормальних умов, так і в разі виникнення НС.

Управління безпекою життєдіяльності має правовий, соціально-економічний, технічний, організаційний, медичний, екологічний, психологічний та етичний аспекти.

Правовий аспект полягає у розробці та обов'язковому виконанні законодавчих та нормативних актів, що регулюють суспільні відносини у сфері безпечної життєдіяльності, визначають критерії безпеки та вимоги щодо забезпечення оптимальних чи допустимих умов життєдіяльності людини.

Соціально-економічний аспект полягає у цілеспрямованому фінансуванні комплексу заходів безпеки у всіх сферах діяльності людини. Він також охоплює:

а) використання економічних методів управління безпекою (пільги в оподаткуванні);

б) відшкодування шкоди особі у разі ушкодження її здоров'я;

в) обов'язкове державне та добровільне особисте соціальне страхування від нещасних випадків;

г) регламентацію тривалості робочого дня і відпочинку;

д) безкоштовне надання працівникам спецодягу, засобів індивідуального захисту, миючих засобів на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці;

є) пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці: оплата праці за підвищеним рівнем, додаткова оплачувана відпустка.

3. Технічний аспект полягає у проектуванні та спорудженні будов, комунікацій, впровадженні технологій, які орієнтовані на збереження здоров'я і безпеку людини.

Модель безпечного виробництва:

а) хороший, з погляду безпеки, проект;

б) автоматичне дистанційне управління (маніпулятори, роботи);

в) запобіжні засоби захисту: автоматичне відключення, блокування, огорожі, заземлення;

г) засоби застереження - знаки безпеки;

д) тренування - рівень знань та умінь для ефективної безпечної праці.

Організаційний аспект полягає у створенні апарату управління, нагляду і контролю за БЖД в масштабі держави, регіону, підприємства, підрозділу і кожної людини.

Медичний аспект пов'язаний із комплексною оцінкою впливу всіх чинників довкілля і трудової діяльності на стан здоров'я людей.

Медичний аспект також охоплює:

а) надання кваліфікованої швидкої допомоги і лікування потерпілих від нещасних випадків;

б) виявлення осіб, стан яких не дозволяє виконувати необхідні роботи;

в) з'ясування причин виникнення гострих захворювань чи отруєнь;

г) організація санітарно-епідеміологічного нагляду в усіх сферах діяльності людини.

Екологічний аспект полягає в забезпеченні сприятливих біологічних умов життя людини та інших компонентів біосфери, у зменшенні антропогенного впливу на навколишнє середовище. Екологічний аспект містить такі проблеми:

зростання населення;

скорочення зеленого покриву планети;

зменшення запасів прісної води і харчових ресурсів гідросфери.

Психологічний аспект пов'язаний з психологічною шкодою, заподіяною кожним нещасним випадком, аварією чи катастрофою.

Етичний або моральний аспект пов'язаний з поглядами, уявленнями і нормами, які регулюють безпечну поведінку людей і взаємини між ними. Структурі етичних засобів належить також субординація (зв'язки за посадою), координація та співробітництво (окремих осіб, структурних підрозділів), моральне стимулювання безпечної життєдіяльності, лікарська етика.

Отже, управління безпекою життєдіяльності повинне виконуватися на етапах проектування, будівництва, реконструкції, експлуатації та ліквідації всіх народногосподарських об'єктів усіх форм власності.

Законодавчі основи безпеки життєдіяльності

У Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою 16 липня 1990 р., окремий розділ присвячено екологічній безпеці як складовій частині безпеки життя людини.

В першій Конституції України, прийнятій на сесії Верховної Ради 28 червня 1996 р. стверджено: "Людина, її життя і здоров'я, ... безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю". В інших статтях проголошені права громадян на належні безпечні умови праці (ст. 43), на соціальний захист (ст. 46), на охорону здоров'я та безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50). Одним із перших законів незалежної України, що регулюють охорону життя і здоров'я громадян у процесі трудової діяльності, відносини між власником підприємства і працівниками. Був закон України "Про охорону праці" (1992 р.).

Закон визначає гарантії прав на охорону праці при укладенні трудового договору, під час роботи, права на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці, компетенцію і повноваження органів державного управління, нагляду і громадського контролю за охороною праці.

Складовою частиною законодавства про охорону праці є Кодекс законів про працю України, який регулює трудові відносини загалом.

Серед законів, що регулюють безпеку людини в усіх сферах її життя, а також відносини державних органів, незалежно від видів їхньої діяльності та форм власності виділяють:

Закон України "Про пожежну безпеку" (1993 р.);

Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (1994 р.);

Закон України "Про дорожній рух" (1993 р.);

Закон України "Про охорону природного навколишнього середовища" (1991 р.), на основі якого розроблена низка законів, які стосуються окремих сфер довкілля, наприклад, закони України "Про охорону атмосферного повітря" (1992 р.), "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", "Про екологічну експертизу", а також декілька кодексів: лісовий, водний, про надра землі та ін.

Апарат управління безпекою життєдіяльності

Управління безпекою життєдіяльності є складовою частиною системи державного управління загалом. Тому державне управління безпекою життєдіяльності здійснюють:

Кабінет Міністрів України; Департамент по нагляду за охороною праці;

Міністерство охорони здоров'я;

Міністерство з надзвичайних ситуацій;

МВС та інші міністерства та центральні органи державної виконавчої влади;

місцеві державні адміністрації.

При КМ України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яка розробляє та здійснює заходи щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей.

Змістом державної політики є створення умов безпечної життєдіяльності населення країни шляхом формування та реалізації єдиного комплексу організаційно-управлінських, організаційно-технічних, науково-методичних, фінансово-економічних, санітарно-гігієнічних, навчально-пропагандистських та інших заходів.

Нагляд і контроль у галузі безпеки життєдіяльності

Державний нагляд за додержанням законодавства з БЖД охорони праці та екологічної безпеки ведуть спеціально уповноважені органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу, будь-яких об'єднань громадян та місцевих органів державної влади:

Державний департамент по нагляду за охороною праці: центральний апарат. Національний науково-дослідний інститут охорони праці, редакція журналу, а також територіальні (обласні) управління. Основні завдання: нагляд за додержанням вимог законодавчих та інших нормативних актів щодо безпеки праці, проведення діагностики діючого устаткування, експертизи проектів та нових об'єктів, машин і технологій та ін.

Держсанепідемнагляд: органи, установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я та силових структур України (Міноборони, МВС, і т.д.). Основні завдання: проведення державного нагляду у сфері санітарної та епідеміологічної безпеки; запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань і отруєнь; встановлення чинників довкілля, що шкідливо впливають на здоров'я населення.

Державний пожежний нагляд здійснює державна пожежна охорона системи МВС (Головне управління пожежної охорони МВС). Органи Держнагляду поряд з контролем пожежної безпеки об'єктів виробничого та іншого призначення проводять експертизу проектів щодо пожежної безпеки, видачу дозволу на початок роботи новоствореного підприємства, беруть участь у прийнятті об'єктів в експлуатацію і тощо. Мінекобезпеки. У систему Міністерства входять державні територіальні управління областей, регіональні екологічні інспекції в містах та регіонах областей. Одним із завдань цих органів є контроль за додержанням норм екологічної безпеки, норм і правил ядерної та радіаційної безпеки. Державтоінспекція МВС України є спеціально уповноваженим державним органом, що здійснює контроль у сфері дорожнього руху. Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів, у тому числі з безпеки життєдіяльності, здійснює Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.

Головні завдання і функції системи управління безпекою життєдіяльності

Система управління безпекою життєдіяльності (СУБЖ) - це сукупність безпеки життєдіяльності та елементів управління її станом. Основні завдання СУБЖ:

1) Планування робіт, які ведуться на державному, галузевому, регіональному та локальному рівні. На державному рівні розроблено програми, які стосуються БЖД:

поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

створення і розвитку промислових засобів індивідуального захисту працівників;

навчання і підвищення знань населення з питань БЖД.

На основі довгострокових планів розробляють річні (квартальні) плани, які є складовою частиною колективного договору:

Інформаційне забезпечення: для підприємства джерелом зовнішньої інформації є законодавчі та нормативні акти, інформаційні листи, розпорядження вищих органів, публікації офіційних видань. Внутрішні джерела інформації - накази, розпорядження власника, звіти і аналізи про стан безпеки праці та виробничого середовища.

Опрацювання, прийняття та дотримання нормативних актів. Нові закони приймає Верховна Рада, а державні міжгалузеві і галузеві нормативні акти - органи державного нагляду та управління ОП. Вони після прийняття переглядаються не рідше одного разу на 10 років. Проект нормативного акта узгоджується із юрисконсультом та службою ОП і затверджується власником.

Професійний підбір - це науково обґрунтований процес вибору із групи осіб для навчання і праці за складними, відповідальними і небезпечними професіями на підставі об'єктивної оцінки психологічних показників людини. При професійному підборі треба враховувати перелік робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, де забороняється праця неповнолітніх і жінок.

Навчання з безпеки життєдіяльності. Навчання та інструктаж з питань безпеки життя, охорони праці, надання першої медичної допомоги, з правил поведінки при виникненні аварії проводять:

а) з учнями і студентами навчальних закладів усіх рівнів освіти;

б) з працівниками до початку роботи і в процесі трудової діяльності: вступний, первинний, повторний, позаплановий, цільовий інструктажі;

в) з населенням у побутовій сфері (обслуговування побутових приладів, працівники житлово-експлуатаційних служб).

Регламентація процесу праці. Загальний процес праці і відпочинку визначає законодавство охорони праці, а на підприємствах - правила внутрішнього розпорядку. Роботи на підприємствах пов'язані з обмеженнями за шкідливими та небезпечними чинниками: шум, вібрація, освітлення, метеорологічні умови, шкідливі речовини і тощо.

Атестація робочих місць за умовами праці. Основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власниками і працівниками в галузі реалізації прав на здоров'я та безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах. Атестацію проводять не рідше одного разу на 5 років.

Експертиза - це вид науково-практичної діяльності спеціально повноважених державних органів, яка спрямована на підготовку експертного висновку запланованої або існуючої господарської та іншої діяльності нормам і вимогам законодавства з безпеки життя.

Ліцензування та сертифікація - це функція, спрямована на обмеження діяльності, пов'язаної з потенційною небезпекою для здоров'я і життя людей шляхом видачі ліцензій (дозволу) або сертифікату (посвідчення), які є документами, що підтверджують відповідність діяльності вимогам безпеки.

Забезпечення безпечності обладнання, процесів, будівель, споруд та територій - проведення діагностики устаткування, технічних оглядів котлів, посудин під тиском, підйомного устаткування, електрообладнання.

Забезпечення санітарно-гігієнічних умов життя, санітарно-побутового, лікувально-профілактичного та медичного обслуговування.

Стимулювання БЖД, яке здійснюється економічними, правовими, соціальними та моральними заходами і засобами.

Моніторинг БЖД - це система спостережень, збору, опрацювання і аналізу інформації про стан безпеки людини і життєвого середовища на національному, регіональному та локальному рівнях.

Отже, позитивні зрушення у сфері забезпечення безпеки зроблені чималі, однак здійснені заходи поки що не привели до відчутного поліпшення умов і безпеки життєдіяльності. А це, поза сумнівом, відображається на економіці держави загалом. Тому, при управлінні БЖД необхідно дотримуватись умов економічної та технічної доцільності, об'єктивно порівнюючи витрати з одержаними вигодами.