Використання практики Європейського суду з прав людини щодо забезпечення права на охорону здоров'я в кримінальному процесі України

Процедура відібрання таких зразків зазвичай відбувається за згодою підозрюваного пасивно витримати незначне порушення його фізичної цілісності або шляхом отримання матеріалу, який виробляється в процесі природної життєдіяльності організму («Сондерз проти Сполученого Королівства» від 17 грудня 1996 року), без завдання ризику для здоров'я («Яллох проти Німеччини» від 11 липня 2006 року).

Поділяємо позицію І. В. Гловюк, згідно з якою ефективність кримінального процесуального правозастосування залежить передусім від якості кримінального процесуального законодавства, яке має бути максимально чітким і несуперечливим, щоб обмеження прав людини в кримінальному провадженні здійснювалося з дотриманням принципу правової визначеності (НІомик, 2017). Проте, як засвідчує практика, найбільша складність у застосуванні ст. 245 КПК України пов'язана з відсутністю єдиного, законодавчо визначеного переліку біологічних зразків особи, а також неоднозначність практики віднесення відмови добровільно надати біологічні зразки для проведення експертизи до реалізації права не свідчити проти себе.

Отже, доки на національному рівні не буде внесено відповідні зміни до відомчих/ міжвідомчих нормативно-правових документів, біологічними зразками особи пропонують вважати всі зразки біологічного походження в класичному значенні (слина, кров, сеча, піт, волосся, нігті, сперма тощо), а також матеріали, пов'язані із життєдіяльністю особи як біологічної істоти (зразки відбитків пальців рук, зубів, будь- яких поверхонь тіла, запахових слідів, зразки почерку, мовлення та голосу тощо). Відібрання таких біологічних зразків слід здійснювати в порядку, визначеному ч. 3 ст. 245 КПК України.

Прикладом використання вітчизняними судами права на сприятливе екологічне середовище, пов'язаного з гарантією охорони здоров'я, є рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 31 липня 2017 року, до якого надійшла скарга про порушення адміністрацією установи виконання покарань прав і свобод ув'язненої під час тримання під вартою. У клопотанні та доповненнях до нього заявниця просила зобов'язати установу виконання покарань м. Харкова облаштувати камеру для осіб, які не курять, визнати дії адміністрації такими, що порушують її права, та зобов'язати компенсувати їй моральну шкоду. З огляду на стан здоров'я заарештованої, дані медичних довідок і практику ЄСПЛ (рішення у справах «Островар проти Молдови» від 13 вересня 2005 року та «Митрофан проти Молдови» від 15 квітня 2013 року), керуючись ч. 1 ст. 206 КПК України, суд частково задовольнив скаргу, зобов'язавши установу виконання покарань № 27 перевести жінку в камеру для некурців.

Слід зазначити, що фундаментальний характер прав, гарантованих ЄКПЛ, спонукав до формування в практиці ЄСПЛ жорстких критеріїв реагування на порушення їх шляхом розслідування поданої заявником скарги, що має бути незалежним, неупередженим, ретельним, невідкладним, здійснюватися із залученням потерпілих, під контролем громадськості. А отже, таке розслідування має відповідати мінімальним критеріям ефективності в розумінні ЄСПЛ. Водночас різноманіття наукових поглядів, пов'язаних з пошуком балансу між публічним і диспозитивним началами в правовому регулюванні відносин держави та людини в кримінальному провадженні, не має бути перешкодою для подальшого вдосконалення кримінального процесуального законодавства (Makarova, 2018).

Наукова новизна

Наукова новизна публікації полягає в тому, що в ній здійснено спробу проаналізувати й оцінити механізми забезпечення права на охорону здоров'я в кримінальному судочинстві, напрацьовані європейською практикою. Досліджено практику Європейського суду з прав людини щодо реалізації права на здоров'я шляхом захисту права на життя, заборону тортур, права на свободу й особисту недоторканність, справедливий судовий розгляд, повагу до особистого й сімейного життя, недоторканність житла. Подано науково обґрунтовані рекомендації стосовно доцільності імплементації окремих стандартів, відображених у ЄКПЛ, у кримінальне процесуальне законодавство України, теоретичні, практичні та законодавчі пропозиції, спрямовані на підвищення рівня захисту права на охорону здоров'я на національному рівні.

Висновки

Право на охорону здоров'я як міжнародний стандарт кримінального судочинства, розроблений ЄСПЛ і втілений на національному рівні, є складним, комплексним поняттям, яке охоплює різні можливості й права, що потребують захисту. Право на охорону здоров'я може бути реалізовано в межах захисту таких визнаних ЄКПЛ та відображених у вітчизняному законодавстві прав, як: право на повагу до приватного й сімейного життя (право на фізичну та моральну недоторканність особи), право на свободу й особисту недоторканність, право на інформацію та конфіденційність інформації, право на сприятливе екологічне середовище, право на отримання достовірної та своєчасної інформації про фактори, що впливають на здоров'я.

Аналіз прецедентної судової практики ЄСПЛ щодо рішень вітчизняних судових інстанцій щодо спорів, пов'язаних із реалізацією права на охорону здоров'я, дає змогу констатувати її відносну «молодість». Вивчення практики суду щодо скарг на порушення права на охорону здоров'я правоохоронними та судовими органами України засвідчує необхідність підвищення рівня захисту означеного права на національному рівні таким шляхом: активізація правової освіти населення; ознайомлення уповноважених учасників кримінального процесу (слідчих, прокурорів, суддів) з конвенційними положеннями щодо забезпечення права на охорону здоров'я, а також із практикою їх застосування ЄСПЛ; внесення змін до відомчих/міжвідомчих нормативно- правових документів, які визначатимуть зміст і перелік біологічних зразків особи.

Список використаних джерел

1. Бахновский А. В. Постановления европейского суда по правам человека как фактор развития отечественной судебной практики: актуальные вопросы имплементации, перспективы применения. Теория и практика общественного развития. 2019. С. 37-41. doi: 10.24158/Tipor.2019.7.6.

2. Белая О. В. Практика Европейского Суда по правам человека об использовании геномной информации и биоматериала человека. Международное право и международные организации. 2019. № 2. С. 57-70. doi: 10.7256/2454-0633.2019.2.30166.

3. Борисова-Жарова В. Г. Международно-правовые основы обеспечения права человека на здоровье: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.10. М., 2008. 175 с.

4. Бурмагин С. В. Проблемы применения решений Европейского суда по правам человека при рассмотрении уголовных дел судами Российской Федерации. Всероссийский криминологический журнал. 2018. № 2. Т 12. C. 299-309. doi: 10.17150/2500-4255.

5. Демченко І. С. Практика європейського суду з прав людини в національній судовій практиці у справах, пов'язаних із медициною. Часопис Київського університету права. 2014. № 2. С. 348-350.

6. Дроздов О. Як має дотримуватися право засуджених на охорону здоров'я в контексті практики ЄСПЛ. URL: https://zib.com.ua/ua/130158-yak_mae_dotrimuvatisya_pravo_zasudzhenih_na_ohoronu_zdorovya.html.

7. Энтин Л. М. Европейское право. Право Европейского Союза и правовое обеспечение защиты прав человека: учебник. М.: Норма, 2007. 278 c.

8. Гаджиев Х. И. Вопросы доказывания в практике Европейского суда по правам человека. Журнал российского права. 2018. № 6. С. 78-95. doi: 10.12737/art_2018_6_8.

9. Грачева С. А. Согласование национального и международного права в связи с вопросами исполнения постановлений Европейского суда по правам человека (теоретический ракурс). Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. 2018. № 4 (71). С. 47-56. doi: 10.12737/art.2018.4.6.

10. Гловюк І. В. Актуальні питання вдосконалення статті 132 КПК України. Актуальні проблеми удосконалення кримінального процесуального законодавства: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., присвяч. до 70-річчя д-ра юрид. наук, проф. Ю. П. Аленіна (Одеса, 21 квіт. 2017 р.). Одеса: Юрид. літ., 2017. С. 176-180.

11. Хендель Н. Захист права на здоров'я у Європейському суді з прав людини. Українське право. 2016. URL: http://ukrainepravo.com/international_law/european_court_of_human_rights/zakhyst-prava-na-zdorov-ya-u- evropeys%60komu-sudi-z-prav-lyudyny.

12. Климчук М. П. Міжнародні стандарти щодо захисту прав учасників кримінального провадження. Організаційно- управлінське та економіко-правове забезпечення діяльності Єдиної державної системи цивільного захисту (ЄДСЦЗ): матеріали III Всеукр. наук.-практ. конф. Черкаси, 2018. С. 28-29.

13. Климчук М. П., Степанов О. С. Чи допоможе ліквідувати катування новий КПК? Порівняльно-аналітичне право. 2013. № 3-2. С. 319-321.

14. Комітет з економічних, соціальних і культурних прав (КЕСКП). Загальний коментар № 14. U.N. Doc. E/C.12/2000/4 (11 серп. 2000 р.). URL: http://www2.ohchr.org/english/bodies/cescr/comments.htm.

15. Короткевич М. Є., Пушкар П. В. Зміст обов'язку суду забезпечити дотримання права на свободу та особисту недоторканність у світлі практики Європейського суду з прав людини. Вісник Верховного Суду України. 2015. № 8 (180). С. 40-48.

16. Коровайко О. І. Реалізація міжнародних стандартів кримінального судочинства в судовому провадженні України: автореф. дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.09. Харків, 2017. 42 с.

17. Кройтор В. А., Степаненко Т. В. Стандарти Європейського Союзу в сфері цивільного судочинства: проблеми доступу до правосуддя. Наукові записки Харківського економіко-правового університету. 2005. № 1 (2). С. 64-77.

18. Кучів О. Скарги на жорстоке поводження: ефективність їх розслідування у світлі практики Європейського суду з прав людини. URL: https://yvu.com.ua/skargy-na-zhorstoke-povodzhennya-efektyvnist-yih-rozsliduvannya-u- svitli-praktyky-yevropejskogo-sudu-z-prav-lyudyny.

19. Кучинська О. П., Фулей Т. І., Бараннік Р. В. Принципи кримінального провадження у світлі практики Європейського суду з прав людини: монографія. Ніжин: Аспект-Поліграф, 2013. 228 с.

20. Макарова О. В. Реализация решений Европейского суда по правам человека в контексте развития уголовнопроцессуального законодательства. Журнал российского права. 2018. № 8. С. 124-134. doi: 10.12737/art_2018_8_12.

21. Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: монографія. Київ: Юрінком Інтер, 2005. 512 с.

22. Николаев А. М., Давтян М. К. Исполнение решений Европейского суда по правам человека и Межамериканского суда по правам человека: сравнительный анализ. Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. 2018. № 4. С. 40-46. doi: 10.12737/art.2018.4.5.

23. Носова Е. С. Влияние решений суда ЕС на становление права Европейского Союза. Международное право и международные организации. 2016. № 1. С. 50-59. doi: 10.7256/2226-6305.2016.1.17229.

24. Рукавишникова А. А. Вариативность понимания окончательного судебного решения в решениях Европейского суда по правам человека: уголовная юстиция. Russian Journal of Criminal Law. 2015. № 2(6). С. 53-58. doi: 10.17223/23088451/6/10.

25. Садова Т. В. Обмеження прав і свобод у кримінальному судочинстві України та держав англо-американської правової системи в контексті міжнародних стандартів: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09. Одеса, 2009. 243 с.

26. Шевчук С. Судовий захист прав людини: Практика Європейського Суду з прав людини у контексті західної правової традиції. 2-ге вид., випр., доповн. Київ: Реферат, 2007. 848 с.

27. Слинько С. М. Затримання підозрюваних у вчиненні злочинів (чи відповідають вимоги Кримінального процесуального кодексу України європейським стандартам). Право і суспільство. 2016. № 2. С. 200-208.

28. Тракало Р. І. Судовий контроль за дотриманням права на повагу до приватного життя: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09. Київ, 2014. 212 с.

29. Яковлева С. П. Правовые позиции Европейского Суда по правам человека. Baikal Research Journal. 2016. Т. 7. № 5. doi: 10.17150/2411-6262.2016.7(5).23.

30. Яновська О. Г. Застосування практики європейського суду з прав людини при здійсненні судового контролю у кримінальному провадженні. Вісник Академії адвокатури України. 2013. № 2 (27). С. 12-17.

Размещено на Allbest.ru