Конституції США властиві такі основні принципи, що пронизують основний її зміст:

1. стабільність - протягом майже 220 років до неї внесено лише 27 поправок; стабільність забезпечується надзвичайно складною процедурою внесення до неї змін і доповнень; такі Конституції називають жорсткими;

2. республіканська форма правління - встановлена як на федеральному рівні, так і на рівні штатів;

3. федералізм - за Конституцією, США перетворилися з конфедерації на федерацію; чітко визначено повноваження федерального центру; все, що не делеговано центрові, залишається в компетенції штатів або народу;

4. розподіл влади на три гілки - законодавчу, виконавчу та судову;

5. компроміспість - Конституція США визначає баланс між центром і штатами, між гілками влади (система "стримування та противаг"), між великими й малими штатами тощо.

Конституція США 1787 р. була надзвичайно прогресивним документом того часу. За її прикладом були прийняті конституції в багатьох країнах світу. Сьогодні ж це достатньо поміркований документ, який містить певні колізії та за демократичною спрямованістю поступається деяким конституціям світу. Однак Конституція США залишається одним з найвидатніших правових актів, створених людством.

85. Характеристика законодавчої влади США за Конституцією 1787 р.

Згідно з Конституцією США 1787 р., законодавча влада надавалася Конгресу, що складався з Палати представників і Сенату. Члени Палати представників обиралися на два роки від кожного штату. До кандидатів у представники висували такі вимоги: досягнення 25 років, бути протягом семи років громадянином США і під час проведення виборів проживати в тому штаті, від якого обирався. Кількість представників встановлювалися з розрахунку один не більше, ніж від ЗО 000 мешканців за умови, що кожний штат повинен мати хоча б одного представника.

До Сенату належало обрати по два представники (сенатори) від кожного штату на шість років. Спочатку законодавчими органами штатів, а з 1913 р. - населенням штатів прямим голосуванням. Кожний сенатор мав один голос. Кожні два роки переобиралася третина Сенату. Сенатором могла стати особа, котрій виповнилося ЗО років, протягом дев'яти років була громадянином США і на момент виборів мешкала в штаті, від якого обиралася. Головою Сенату був Віце-президент.

Конгрес, загалом, мав значні повноваження, що були ширшими, порівняно зі Статтями конфедерації Кожна палата мала й свої повноваження. Та обсяг їх у Сенату був набагато ширшим, аніж у Палати представників.

Обидві палати було наділено рівними правами в питаннях законодавчої ініціативи та прийняття законів. Кожний законопроект, прийнятий Палатою представників або Сенатом, перш ніж стати законом, направлявся Президентові США. Якщо останній схвалював законопроект і підписував його, він ставав законом. Якщо не схвалював, то повертав зі своїми зауваженнями в ту палату, від якої він вийшов. Палата переглядала законопроект, якщо дві третини її складу знову його схвалювали, то він разом із зауваженнями Президента направлявся другій палаті, де розглядався й в разі його схвалення двома третинам й ставав законом.

86. Характеристика виконавчої влади США за Конституцією 1787 р.

Главою держави та главою виконавчої влади, за Конституцією, був Президент. Він обирався двоступеневими виборами, терміном на чотири роки й наділявся величезними повноваженнями -призначав міністрів, які відповідали тільки перед ним; був головнокомандувачем збройних сил; здійснював представницькі функції; призначав членів Верховного суду США та суддів федеральної системи; здійснював помилування тощо. Президент був главою держави, прем'єр-міністром і головнокомандуючим в одній особі. Президентом могла бути особа віком від 35 років, яка була громадянином США за народженням та проживала в США не менше від 14 років.

Президент призначає міністрів та вищих чиновників зі згоди Конгресу, але може зміщувати їх одноосібно. Тим самим забезпечується єдність президентської команди -жоден міністр не може з якихось міркувань перейти у опозицію президентові, опираючись на підтримку конгресу.

Президент і міністри не є членами Конгресу і не залежать від його рішень. Президент не має права законодавчої ініціативи, але протягом 10 днів після прийняття закону зберігає право президентського вето. Це вето може бути подолане кваліфікованою більшістю обох палат. Питання про імпічмент президента вирішується у Сенаті кваліфікованою більшістю у 2/3 голосів.

87. Характеристика судової влади США за Конституцією 1787 р.

Судова система США мала два рівні: 1) федеральний (Верховний суд, апеляційні суди (їх 11), окружні суди (89); 2) судові системи кожного штату (Верховний суд штату, суди першої інстанції та місцеві суди).

Верховний суд є найвищою судовою інстанцією США, єдиним судом, створення якого передбачено Конституцією. Його членів призначає Президент "за порадою і згодою Сенату" на довічно, але тільки «поки їх поведінка є бездоганною».

Членам Верховного Суду не можна зменшувати заробітну плату. Згідно із Законом про судовлаштування (1789 p.), питання про неконституційність закону в цілому чи його частини може бути поставлене будь-якою приватною особою чи організацією на тій підставі, що цей закон порушує якусь гарантію, встановлену конституцією для особи, честі, майна чи інших прав позивача. Рішення Верховного суду не підлягають апеляції в жодному іншому суді. Конгрес має право встановлювати кількість суддів Верховного суду та в певних межах вирішувати, які справи підлягають розглядові в ньому, але він не може змінити прав, наданих Верховному судові Конституцією.

Конституція 1787 р. врегулювала питання про федеральні повноваження та компетенцію штатів. Так, податки, бюджет, міжнародні договори та безпека Сполучених Штатів, питання зовнішньої торгівлі та торгівля між штатами є прерогативою федерального конгресу. Конгресу заборонено вводити подушний податок, призупиняти Habeas Corpus Act, крім випадків відкритого заколоту, вводити дворянські титули, встановлювати закони зі зворотною дією.

В компетенції окремих штатів перебуває організація власного уряду, усі місцеві справи, включаючи поліцію і суд, карне, цивільне і процесуальне законодавство, торгівля в кордонах штату, робітниче законодавство і навіть невеликі збройні сили. Федеральному уряду втручання у внутрішні справи штатів дозволене виключно для придушення заколотів і безпорядків.

88. Характеристика Біля про права 1791 р.

Одразу ж після прийняття Конституційним конвентом проекту Конституції США, виявилося, що в ній немає норм правового статусу особи. Цей недолік Конституції був підданий справедливій критиці. У багатьох штатах ширився рух за демократизацію Конституції. З великими зусиллями плантатори та буржуазія домоглися ратифікації Конституції більшістю штатів з умовою внести до неї поправки, але в деяких штатах боротьба проти її ратифікації тривала до 1790 р.

У 1789 р. було обрано Конгрес. Першим Президентом США став Цж. Вашингтон. Конгрес змушений був у 1791 р. внести до Конституції 10 поправок, які були розроблені Д. Медіссоном і мали загальну назву "Біль про права".

Перша поправка проголошувала буржуазне-демократичні свободи: слова, зборів, друку, віросповідань, петицій, а також відокремлення церкви від держави.

Друга поправка дозволяла громадянам США мати, зберігати та носити зброю.

Третя поправка забороняла примусове розміщення військ у приватних будинках, встановлювала недоторканність житла.

Четверта поправка встановлювала недоторканність особи, майна й особистих паперів.

П'ята-восьма поправки передбачали дотримання прав громадян, притягнутих до судової відповідальності.

Дев'ята поправка містила застереження, що наведені вище права не повинні скасовувати чи обмежувати права, якими вже користується народ.

Десята поправка проголошувала, що ті прерогативи, котрі, за Конституцією, не належать Конгресові, закріплювалися за законодавчими зборами штатів.

Біль про права мав важливе прогресивне значення в розвиткові демократичних традицій американського народу, означав перемогу американської демократії і став прикладом для правових документів інших країн світу.

89. Причини та значення Громадянської війни в США

На середину XIX ст. стала чітко проявлятися різниця в суспільно-економічному розвитку північних і південних територій США. На Півночі панувала капіталістична система вільної праці, а на Півдні система плантаційного господарства, що ґрунтувалося на праці негрів-рабів.

З утворенням кожного нового штату виникало питання, яким він буде за суспільним ладом. Утворення кожного нового штату порушувало рівновагу сил. Щоб її зберегти в 1820 р. було досягнуто історичної угоди - Міссурійського компромісу, згідно з яким було вирішено надалі приймати до Союзу одночасно по два штати - один вільний і один рабовласницький.

Південь проводить через Конгрес біль "Канзас-Небраска", за яким питання суспільного ладу штату мало вирішувати населення цих штатів. Прийняття цього документа означало, фактично, скасування Міссурійського компромісу. До 1861 р. майже всі американські президенти походили з південних штатів, але в 1860 р. Президентом було обрано переконаного супротивника рабства, представника республіканської партії А. Лінкольна (1809-1865). У відповідь 13 південних штатів заявили про свій вихід з федерації та проголосили в лютому 1861 р. Конфедеративні Штати Америки. У них теж був обраний Президент, сформовано уряд, прийнято Конституцію, що проголошувала рабство негрів "опертям цивілізації".

Розпочалася громадянська війна, що тривала чотири роки (1861-1865 рр.). У перший період громадянської війни (1861-1862 рр.) успіх був на боці Конфедерації. Перелом на користь Півночі станеться лише після того, як уряд А. Лінкольна видав кілька важливих законодавчих актів. Це, зокрема, Закон "Про гомстеди", згідно з яким кожен американець, якому виповнювався 21 рік і який ніколи не брав участі у війні проти США та бажав працювати на землі, міг отримати з державного фонду земельну ділянку розміром до 160 акрів.

90. Економічні і політичні наслідки Громадянської війни в США

Влітку 1863 р. війська Півдня зазнали поразки у Пенсільванії та під Віксбергом на р. Міссісіпі. їхня територія була розчленована на дві частини. В кінці 1863 р. війська Півночі зломили опір ворога в триденній битві при Чаттанугі, влітку 1864 р. було досягнуто вирішальних успіхів на Центральному фронті.

На президентських виборах 8 листопада 1864 р. Лінкольн отримав 2,2 млн голосів (55,09%), його суперник Макклелан - решту. Переобрання Лінкольна означало для Конфедерації втрату останніх надій на компроміс. З весни 1865 р. армія Конфедерації починає масово здаватися в полон. До 8 травня капітулювало близько 175 тис. військових.

Але ще 14 квітня 1865 р. в театрі «Форд» у Вашингтоні був смертельно поранений Лінкольн. Його убивця актор Бутс був фанатичним прихильником рабства. З місця убивства злочинець зумів утекти, але згодом загинув у перестрілці з поліцією.

Громадянська війна стала найкривавішою в історії країни. Північ втратила убитими і померлими від ран 360 тис. чол., втрати Півдня склали не менше 250 тис. Прямі військові витрати федерального уряду становили 3 млрд доларів, національний борг зріс до 3,5 млрд. Війна залишила по собі 1 млн калік.

91. Реконструкція півдня та прийняття «Чорних кодексів»

Наступником убитого Лінкольна став віце-президент Джонсон. До кінця 1865 р. усі штати, щоправда, з обмовками, прийняли XIII поправку до Конституції США, яка передбачала скасування рабства на усій території країни.

Плантатори на Півдні утримували негрів на плантаціях з допомогою терору; В 1865 р. на Півдні виникли незліченні «Вогненні хрести», «Білі ліги» та інші расистські організації білих. Тоді ж у Теннессі виникла могутня терористична організація Ку-клукс-клан. Плантатори Півдня успішно домагалися повернення землі і майна, конфіскованих під час війни. Уже до лютого 1867 р. їм було повернуто власність, яка оцінювалася у 2 млрд доларів.

Законодавчі збори південних штатів приймали т. зв. Чорні кодекси, які вводили своєрідну систему резервацій для негрів. Чорношкірим заборонялося володіти землею і займатися будь-якою комерційною діяльністю. Неграм не дозволялося носити вогнепальну і холодну зброю, проводити мітинги і збори. За порушення вказаної вимоги притягалися до відповідальності не лише негри, але й білі.

Особливого значення в Чорних кодексах надавалося законам про бродяжництво та про навчання. Під визначення безробітного можна було підвести будь-якого негра, який не бажав працювати на плантації за встановлену плату. При незмозі сплатити призначений за «бродяжництво» штраф, негр присуджувався до примусової роботи на плантаціях. За деякими даними, на цих пенітенціарних «плантаціях» помирало до 48% засуджених. Це викликало панічний жах і згоду на будь-яку оплату, аби тільки не стати засудженим. Негри у віці до 18 років під виглядом «учнівства» віддавалися у слугування до білих господарів.

Таким чином, Чорні кодекси позбавляли негрів права на працю, на свободу пересування, на судовий захист і самозахист і навіть на власних дітей. У відповідь негри створювали загони самооборони, кольорову міліцію, різноманітні стрілецькі клуби тощо.

92. Виникнення і оформлення двопартійної системи у США

Перемога Півночі над Півднем зміцнила федерацію. Право виходу з США було остаточно поховане (1868 p.). Отримують остаточне оформлення дві основні партії, що виникли ще до 1860 p.,- республіканська і демократична. Перші політичні партії в США з'явилися ще в 1789-1791 pp. Партія федералістів тоді виражала інтереси банкірів, буржуазії, земельних спекулянтів. Вона відстоювала принципи посилення влади центру та обмеження буржуазно-демократичних свобод. У зовнішній політиці федералісти орієнтувалися на політичне і економічне зближення з Великобританією. Однак на президентських виборах 1800 р. перемогу вибороли республіканці зі своїм кандидатом Джефферсоном. Республіканці відстоювали ідеї розширення прав штатів, полегшення доступу усіх громадян до володіння земельними наділами.

У 1828 р. відбувається розкол старої республіканської партії. В результаті цього з'являється демократична партія, яка об'єднує частину плантаторів-рабовласників, частину буржуазії та фермерів. У 1834 р. виникла партія вігів, що виступала проти посилення федеральної влади, підтримувала розвиток промисловості на Півночі і на Півдні країни та займала компромісні позиції у питанні рабовласництва.

У 1854 р. утворилася нова республіканська партія. Вона виступала за обмеження рабства фактично зайнятою ним територією, за безплатне надання землі поселенцям на Заході, за підтримку вітчизняної промисловості. У 1860 р. її кандидат Лінкольн став президентом, що послужило сигналом до початку громадянської війни. Після завершення цієї війни в країні остаточно сформувалася двопартійна система. Державну владу поділяють республіканська і демократична партії. Це само по собі не виключає появи та функціонування інших політичних партій. Так, ще у 1876 р. виникла Соціалістична робітнича партія, у 1891 p.- Народна (популістська), але ці партії не відігравали скількись помітної ролі в житті США.

93. Третя республіка у Франції. Конституційні закони 1875р.

Поразка Паризької Комуни призвела до посилення реакції в країні. Було прийнято рішення про розпуск Національної гвардії.

Хоча офіційно ще 4 вересня 1870р. була проголошена республіка, питання про форму державної влади залишалося відкритим. У Національних зборах більшість депутатів становили монархісти, щоправда в їх середовищі не було єдності. Легітимісти намагалися відновити династію Бурбонів, а орлеаністи і бонапартисти неодмінно хотіли бачити на престолі представників власних династій. Президентом Третьої республіки в кінці серпня 1871 р. був проголошений Тьєр. В травні 1873р. Тьєр пішов у відставку, а президентом більшістю Національних зборів на термін 7р. було обрано бонапартиста Мак-Магона. Після тривалих дискусій більшістю в один голос Нац-льні збори прийняли в 1875р. закон, який закріплював буржуазно-парламентарну республіку.

Того ж року була прийнята Конституція. Законодавча влада належала двопалатним Національним зборам. Чоловікам надавалося загальне виборче право, вибори були прямими. Сенат міг бути перетворений у суд над президентом за звинуваченнями про посягання на державну безпеку.

Вибори 1875 p., проведені на основі нової конституції, дали перевагу республіканцям. Всупереч волі президента Мак-Магона були сформовані республіканські кабінети Дюфора, а згодом - Сімона. У січні 1879p., вичерпавши усі свої можливості, президент пішов у відставку.

Національні збори обрали нового президента У 1884р. було проведено закон, який забороняв навіть ставити на голосування питання про скасування р2спубліканської форми правління.

94. Франція у другій світовій війні. Утворення держави Віші

Французький уряд не заважав Гітлеру, проводити політику “невтручання”. І лише після нападу фашистської Німеччини 1 вересня 1939 року на Польщу уряд Франції (без санкції Національних зборів Третьої республіки) оголосив війну Німеччині. У травні 1940 року німецько-фашистські війська перейшли в наступ на Західному фронті. Французька армія зазнала поразки. Двадцять другого червня 1940 року Франція капітулювала.

Після капітуляції більша частина Франції була окупована фашистською Німеччиною. У частині південних і південно-східних районів, де збереглися інститути французької державності, утворилася «держава Віші» - за назвою курортного містечка, де містилася резиденція уряду.

Після окупації німцями Парижа уряд Франції продовжував роботу у місті Бордо. У червні 1940 було прийняте рішення про підписання сепаратного перемир'я з ворогом. Перемир'я було підписано 22 червня 1940 року.

У липні 1940 року Національні збори та уряд переїхали до курортного містечка Віші. Маршал Анрі Філіпп Петен (голова Ради міністрів з 16 червня 1940) отримав диктаторські повноваження. Вішистський уряд утворив так звану Французьку державу. Він фактично контролював лише південь Франції. Але навіть у сфері свого впливу він мав виконувати вимоги Німеччини. Не менше мільйона французьких військовополонених залишаюлися у німецьких концтаборах.

Це була маріонеткова держава, яка, за задумом гітлерівців, мала нейтралізувати І французький флот, і колоніальні війська. У листопаді 1942 року гітлерівці ввели свої війська на територію Віші і ліквідували залишки «вішійської державності», а разом тим і Третьої республіки.

95. Характеристика конституції Франції 1946р.

У листопаду 1945 р. відбулися вибори в Установчі збори. Голосування проходило по “великих списках”, як звичайно після великих політичних потрясінь. Кожному департаменту було надано не менш двох місць у Зборах.

19 квітня 1946 року, ввечері у святу п'ятницю, конституція в цілому була остаточно прийнята 309 голосами проти 249. Більшість складалася з комуністів, соціалістів і депутатів, що примкнули до них; у меншість входили МРП, майже всі члени “Демократичного і соціалістичного союзу опору”, радикал-соціалісти, селяни, незалежні і члени “Республіканської партії волі” (ПРЛ).

Проект нової конституції у своїх принципах ґрунтувався на республіканській і демократичній конституційній традиції. Нова конституція проголошувала, що Франція - демократична, неподільна і соціальна республіка; що суверенітет належить народу; що французький народ здійснює свій суверенітет через своїх депутатів у Національних зборах.

Разом з тим нова конституція вводила істотні зміни у відношенні заморських володінь і територій Франції, а також організації державної влади.

Заморським територіям і володінням було присвячено, у порівнянні з колишніми конституціями, значно більше число статей. Ці положення були інкорпоровані в проект самої конституції, що доводило перевагу в Установчих зборах тенденцій до уніфікації й асиміляції. Разом з тим під впливом деяких федералістських орієнтацій у конституції виявлялися ознаки “те протиріч, то невизначеності”.

Що стосується організації державної влади, те Пьєр Кіт охарактеризував запроектовану комісією державну систему, як щось зовсім нове. Він визначив її “як уряд представницьке на базі Національних зборів, з конституційним поділом влади на основі дуже ретельно розробленої організації їхньої рівноваги”. Кіт зображував новий режим, що не представляло утруднень, як відмінний від класичного парламентарного режиму; разом з тим він намагався установити розходження між новим режимом і правлінням представницьких зборів, з яким супротивники проекту хотіли б його ототожнити.

96. Характеристика конституції Франції 1958р.

Конституція Франції 1958 р. невелика за об'ємом. У ній разом з короткою преамбулою міститься 93 статті, об'єднані в 15. Це 17-а конституція з часу Декларації 1789 р.

Конституція була підготовлена і прийнята в умовах гострої внутрішньополітичної і зовнішньополітичної кризи, пов'язаної перш за все з боротьбою Алжиру за визволення від колоніальної залежності. Проект конституції був обговорений в Консультативній раді і Раді міністрів і схвалений на референдумі 28 жовтня 1958 р. Делегований спосіб розробки конституції і її ухвалення на референдумі були новим явищем у Франції -- всі попередні конституції приймалися парламентами.

Конституція 1958 р. в основному регулює взаємовідносини держави. Вона проголошує принцип національного суверенітету, який здійснюється народом через його представників і на референдумі, а також створення французького Співтовариства на базі вільного самовизначення народів колоній.

За формою правління Франція -- напівпрезидентська, напівпарламентська республіка, за формою територіально-політичного устрою -- складноунітарна держава. У Франції існує демократичний державний режим.

Конституція 1958 р. „жорстка”, її зміна проходить у дві стадії. Спочатку проект про зміни приймається роздільно обома палатами простою більшістю голосів в ідентичній редакції, а потім такий закон затверджується на референдумі або конгресом парламенту більшістю в 3/5 загального числа голосів. На першій стадії законопроект обговорюється, в нього вносяться поправки. На другій стадії можна лише голосувати «за», «проти» або утриматися, що означає, якщо йдеться про конгрес, фактично подачу голосу проти, оскільки необхідні 3/5 обчислюються від загального складу парламенту. Питання про те, яку форму твердження застосувати, вирішує президент.

97. Утворення німецького союзу у 1815р.

9 червня 1815 р. був підписаний Генеральний заключний акт Віденського конгресу. З масиву німецькомовних держав та частини володінь Австрійської імперії Віденський конгрес створив Німецький союз. До нього увійшли 34 монархії та 4 вільних міста (Гамбург, Бремен, Любек та Франкфурт-на-Майні). Прусські та австрійські володіння включалися до Німецького союзу не повністю. З прусських -поза Союзом залишалася Східна Пруссія та Познань, з австрійських -Галичина, Угорщина та більша частина південнослов'янських областей імперії. Австрійський канцлер Меттерніх добився гегемонії Австрії в Німецькому союзі і розглядав його як знаряддя австрійської політики. Тим самим Австрія перетворювалася на жандарма Європи.

Керівний орган Німецького союзу - т. зв. Союзний сейм турбувався перш за все про збереження європейського статус-кво: державних кордонів, монархічних режимів політичної ізоляції Росії та збереження політичної роздробленості німецьких земель.

98. Утворення митного союзу у 1834р. в. Німеччині та його вплив на об'єднання держави.

Потреби економіки, єдність історичного минулого, мови і традицій усе загальніше вимагали німецького возз'єднання. В ролі об'єднавчого центру, на думку німецьких патріотів, могла виступити Пруссія як наймогутніша з власне німецьких держав. Політична роздробленість німецьких земель не дозволяла німецькій буржуазії конкурувати з сусідніми державами, оскільки кордони і високі митні тарифи перешкоджали вільному руху товарів і капіталу. Як результат, німецькі товари були дорожчими і мали нижчу якість.

Лише політичні зміни могли вивести німецьку економіку на вищий рівень, тільки об'єднана держава давала німецькій буржуазії шанс на виживання у конкурентній боротьбі. Ще у 1818 р. в Пруссії був введений спільний для усіх восьми провінцій митний тариф. Пізніше її уряд здійснював постійні зусилля щодо знищення митних перегородок між прусськими володіннями та сусідніми німецькими державами. У 1834 р. митний союз, нарешті, об'єднав 18 держав з 23 млн населення. Це стало великим політичним успіхом Пруссії. Німецька буржуазія починає розглядати Пруссію як свій форпост в економіці та політиці, тим більше, що Австрія та її сателіти до митного союзу не увійшли.

99. Причини та наслідки буржуазної революції у 1848-49рр. в. Німеччині

Революція 1848 р. у Франції перекинулася на сусідні з нею держави Південної та Південно-Західної Німеччини. Уже 27 лютого почалися революційні виступи у Баденському герцогстві. В березні 1848 р. влада в Бадені, Гессені, Дармштадті, Вюртемберзі перейшла до рук ліберальної буржуазії. Коаліційні буржуазно-дворянські уряди були створені в Саксонії та Баварії. В столиці Пруссії Берліні революційні події почалися 6 березня.

18 березня був опублікований указ Фрідріха-Вільгельма IV про скликання об'єднаного для усіх восьми прусських провінцій ландтагу. Цей же документ проголошував необхідність прийняття нової конституції Німецького союзу, яка б передбачала створення загально-німецьких збройних сил, ліквідацію внутрішніх митниць тощо. Іншим указом було знято цензуру.

29 березня у Пруссії був сформований новий уряд, прем'єром якого став лідер рейнських лібералів Кампгаузен. Більшість міністерських портфелів опинилася у руках обуржуазнених аристократів.

1 та 8 травня 1848 р. відбулися двоступеневі вибори до прусських Установчих зборів. 22 травня вони розпочали свою роботу.

Навесні 1848р. були проведені вибори загально німецького парламенту. Більшість отримали представники ліберальної буржуазії. Основним питанням стало об'єднання Німеччини. Першим кроком представницького органу стало обрання австрійського ерцгерцога Йогана на посаду тимчасового імперського намісника Німеччини, що де-факто означало успіх великонімецької партії.

З листопада в Берліні утворилося нове міністерство графа Бранденбурга. Усі ліві газети були закриті, національна гвардія роззброєна, демократичні організації розпущені. 9 листопада державний переворот у Пруссії завершився. Прусські Установчі збори були спершу переведені до Бранденбурга, а 5 грудня 1848 р. їх без особливого розголосу розпустили.

Тоді ж населенню Пруссії була «дарована» досить ліберальна конституція. Вона гарантувала свободу слова, зібрань та союзів, представництво в палатах. Стаття 8 проголошувала недоторканність приватної власності.

100. Утворення Північнонімецького союзу та другої німецької імперії

У 1853 р. Пруссії вдалося відновити митну унію, яка економічно об'єднала під її проводом більшість держав Німецького союзу. Австрія у 1864 p. дещо несподівано вступила у союз з Пруссією проти Данії. в квітні 1866 р. Пруссія уклала анти-австрійський союз з Італією. Цей союз був підтриманий іншими німецькими державами. В битві при^ Садовій (Чехія) у 1866 р. Австрія зазнала нищівної поразки. Франц-Йосиф І звернувся до французького імператора Наполеона НІ з проханням про посередництво в укладенні миру з Італією з тим, щоб мати змогу продовжити війну з Пруссією.

Однак у Наполеона III було своє бачення ситуації, яке, в основному, збігалося з намірами Бісмарка. 26 липня 1866 р. між воюючими сторонами була підписана Нікольсбурзька угода на умовах, запропонованих посередником - Наполеоном III. Старий Німецький союз підлягав ліквідації, натомість створювався новий Північноншецький союз

Суперечка між Францією і Пруссією виникла з приводу кандидатури на «вакантний» іспанський престол. 19 липня 1870 р. уряд Франції оголосив війну Пруссії. Імператор Наполеон III був проголошений верховним головнокомандуючим і виїхав до діючої армії. Уже 2 вересня в битві під Седаном 100-ти-сячна французька армія ганебно капітулювала. 18 січня 1871 р. в окупованому німецькими військами Версалі прусський король Вільгельм І Гогенцоллерн був проголошений німецьким імператором.

До складу новоствореної Німецької імперії увійшли й південнонімецькі держави - Баварія, Саксонія та ін. Сама імперія об'єднувала у собі 22 монархії та 3 вільні міста. у собі 22 монархії та 3 вільні міста.

Імператором став прусський король. За конституцією Німецької імперії 1871 p., він отримував найширші повноваження. Імператор був главою збройних сил імперії, призначав усіх вищих імперських чиновників, включаючи канцлера, а також делегатів від Пруссії до верхньої палати імперського парламенту. Парламент Німецької імперії був двопалатним.

101. Об'єднання Італії у другій половині 19 ст.

У 1849р. під керівництвом революціонерів-демократів Мадзіні і Гарібальді в Римі була скинута влада папи Пія IX і проголошена Римська республіка.

Після падіння Римської республіки Гарібальді в липні 1849р очолив 4-тисячний загін добровольців-"червоносорочечників", який відправився на допомогу революційної Венеції.

Під час Австро-італо-французької війни 1859 року Гарібальді командував добровольчим корпусом альпійських стрільців. Герой тієї війни став одним із най прославленіших учасників Італійської революції 1859-1860р. Центром боротьби проти австрійського панування був П'ємонт. Джузеппе Гарібальді, таємно заручившись підтримкою сардинського короля Віктора-Еммануїла II і його прем'єр-міністра графа Камілло Бенсо ді Кавура, почав діяти.

Уночі 15 травня "червоносорочечники", що мали 4 гармати, за підтримкою сіцилійських партизанів - "піччотті" раптово атакували ворога і нав'язали йому рукопашний бій. "Тисяча" втратила всього 18 чоловік убитими і 128 пораненими.

У результаті перемоги в бою при Калатафімі над регулярними військами короля Франциска II Сицилія в травні 1860 року була цілком звільнена.

Потім воєнні дії були перенесені на південь Італії. Англійці допомогли гарібальдійцям переправитися через Мессинську протоку. "Червоносорочечники" зробили не менш успішний похід на столицю бурбонської династії Неаполь, і 7 вересня Джузеппе Гарібальді на чолі своїх бійців вступив у місто. Незабаром після цього весь італійський південь був звільнений від влади Бурбонів. Неаполітанська армія після поразки при Калатафімі більше не робила серйозного опору революційним військам.

Вся Італія прославляла Джузеппе Гарібальді як національного великого героя, а він зненацька для багатьох передав завойовані території під владу сардинського короля Віктора-Еммануїла II, що 18 лютого 1861 року проголосив їх землі Італійським королівством.

101. Революційний рух в Італії у 1919-20рр.та встановлення фашистської диктатури

Творцем італійського фашизму вважають Беніто Муссоліні, У першій світовій війні країна втратила 700 тис. убитими, 450 тис. стали інвалідами, було знищено 1/3 національного багатства На післявоєнній Версальській конференції ці жертви оплачені дуже скромно. На виборах 1919 р. перемогли соціалісти, які зібрали 31% голосів. Були розпочаті несміливі реформи - прийнято закон про соціальне страхування від безробіття, указ про допустимість самовільного захоплення необроблюваної землі.

В 1921р. в Італії виникла комуністична партія, і країна стояла на порозі соц.-ної революції. Альтернативою комуністам виступили фашисти, які на відміну від традиційних буржуазних партій мали власні воєнізовані загони - «чорносорочечників», набраних з люмпенів, «золотої молоді», карних злочинців.

В листопаді 1921р. було створено Нац-ну фашистську партію, яка отримала велику фінансову підтримку крупної буржуазії. На перших же виборах партія зібрала 35 з 500 місць у парламенті. Отримуючи підтримку від Всезагальної конференції промисловців, фашисти вимагали 8-годинного робочого дня, загального прямого виборчого права чоловіків і жінок, свободи друку.

28 жовтня 1922р. відбувся похід фашистських загонів на Рим. Уряд пішов у відставку. 30 жовтня Муссоліні запропонував парламенту свій склад уряду і був підтриманий лібералами і католиками. Перехід до диктатури стався у кілька етапів і був завершений в січні 1925р.

102. Характеристика конституції Італії 1947р.

У ніч на 10 липня 1943 р. американські, англійські та канадські війська розпочали висадку десанту на Сицилії. 25 липня 1943 р. на засіданні Великої фашистської ради відбулося зміщення Муссоліні з посади глави _ італійського уряду. Фашистська диктатура Муссоліні змінилася військово-монархічною диктатурою маршала Бадольо.

В умовах завершення Другої світової війни на півночі Італії розпочалося 25 квітня 1945 р. Загальнонаціональне повстання

21 червня 1945 р. в країні було сформовано коаліційний уряд Ф. Паррі (Партія дії") за участю комуністів.

На 2 червня 1946 р. в Італії був призначений референдум про політичний устрій. За республіку було подано 12,7 млн голосів та 10,7 млн -проти.

22 грудня 1947 р. більшістю Установчих зборів була схвалена конституція, яка вступила у силу 1 січня 1948 р. Згідно з конституцією вищим законодавчим органом республіки виступає парламент, який обирається на загальних виборах з таємним голосуванням по пропорційній системі. Конституція проголошує принципи децентралізації правління, широкої автономії областей, незалежності судової влади. Конституція визначає громадянські свободи: свободу політичних поглядів, організацій, друку, зборів, свободу особи, таємницю переписки тощо.

103. Характеристика ек. і політичного розвитку США в кін 19 поч 20 ст.

Перемога Півночі над Півднем зміцнила федерацію. Право виходу з США було остаточно поховане (1868 p.). Отримують остаточне оформлення дві основні партії, що виникли ще до 1860 p.,- республіканська і демократична. Перші політичні партії в США з'явилися ще в 1789-1791 pp.

У 1854 р. утворилася нова республіканська партія. Вона виступала за обмеження рабства фактично зайнятою ним територією, за безплатне надання землі поселенцям на Заході, за підтримку вітчизняної промисловості. У 1860 р. її кандидат Лінкольн став президентом, що послужило сигналом до початку громадянської війни. Після завершення цієї війни в країні остаточно сформувалася двопартійна система.

Державну владу поділяють республіканська і демократична партії. Це само по собі не виключає появи та функціонування інших політичних партій. Так, ще у 1876 р. виникла Соціалістична робітнича партія, у 1891 p.- Народна (популістська), але ці партії не відігравали скількись помітної ролі в житті США.

Трохи більше ніж за 100 років США пройшли шлях від 13 неоднорідних за своїм устроєм і економічним розвитком колоній Англії - до найрозвинутішої країни світу. Так, в 1860 р. Сполучені Штати займали 3-тє місце у світі за випуском промислової продукції, а на початку XX ст. вони уже були лідерами капіталістичного світу практично за усіма показниками. Певну роль відіграли географічне положення (віддаленість від Європи з її конфліктами та війнами) та кліматичні умови, інші другорядні чинники.

Однак головним двигуном поступального розвитку США стали політичні та політико-економічні переваги: гарантії прав і свобод населення, законодавчий захист приватної власності, урядова політика заохочення імміграції та господарського освоєння нових територій, а також експансіонізм зовнішньої політики, пошук нових земель та ринків збуту.

104. Виникнення Ку-клукс-клану і Суду Лінча у США

В 1865 р. на Півдні виникли незліченні «Вогненні хрести», «Білі ліги» та інші расистські організації білих. Тоді ж у Теннессі виникла могутня терористична організація Ку-клукс-клан. До 1868 р. у Ку-клукс-клані налічувалося уже 550 тис. чоловік. Уряд безжалісно проводив конфіскацію земель тих плантаторів, які не могли виплачувати зрослі учетверо податки. Конфіскована земля розподілялася між афроамериканцями і безземельними білими. Лише в 1872 р. було конфісковано 268 523 акри. У Міссісіпі за борги розпродали 20% усіх земель штату. Зрозуміло, що ці заходи уряду лише посилювати невдоволення колишніх плантаторів і білого населення Півдня взагалі. Ку-клукс-кланівці убили сенатора від Південної Кароліни, повісили конгресмена від Теннессі, не кажучи уже про сотні і тисячі звичайних громадян - жертв терору. Конгрес був змушений піти на поступки.

Лінчування - це народна страта без офіційного суду і слідства, що отримала свою назву від імені плантатора Чарльза Лінча, який жив у XVIII столітті у штаті Вірджинія. Лінчування звичайно застосовувалось щодо чорних злочинців, хоча часто йому піддавались і білі, за аналогічні злочини або пов'язані зі зрадою свого народу і раси.

З 1882 року, коли зафіксовано перші прояви самосуду, по 1927 рік лінчуванню було піддано 4950 осіб. Більшість зі страчених були неграми, але зовсім не через вибірковість чи упередженість «білих расистів». Бо вже тоді абсолютна перевага у злочинності в США належала чорним, а співвідношення страчених лінчуванням цілком відповідало реальній картині злочинів і співпадало з офіційною статистикою правоохоронних органів. Але якщо поліція не завжди могла довести справу до суду через брак доказів, то народ не обходили юридичні тонкощі і він давав злочинцям по заслугах.

105. Характеристика нового курсу президента Ф.Рузвельта в США

На президентських виборах 1932 р. балотувалися, поруч з традиційними республіканцями і демократами, ще й лідер Соціалістичної партії Н. Томас (882 тис. голосів) та комуніст У. Фостер (103 тис). А переміг на виборах демократ Ф. Рузвельт (22 810 тис), його партія завоювала абсолютну більшість місць в обох палатах Конгресу.

За короткий час було схвалено близько 70 законів. Для початку було реформовано банківську систему - розділено депозитні та інвестиційні функції банків, загалом вводилося страхування банківських депозитів. Тим самим зводився бар'єр на шляху чисто спекулятивних банківських операцій.

16 червня 1933 р. Законом про відбудову промисловості впроваджувалися т. зв. кодекси чесної конкуренції, за дотриманням яких мала слідкувати Федеральна торгова комісія. На дворічний випробувальний термін кодифіковані галузі виводилися з-під дії антитрестівського законодавства.

12 травня 1933 р. був підписаний білль про допомогу фермерам,

Адміністрація Рузвельта 12 травня 1933 р. схвалила закон про асигнування 500 млн доларів для надання допомоги безробітним. Загалом же на допомогу цій категорії населення Федеральна адміністрація з надання надзвичайної допомоги (ФЕРА) витратила понад 4 млрд доларів.

Була створена система соціального страхування. Серпневим законом 1935 р. передбачався соціальний захист (страхування) двох типів -по старості і на випадок безробіття.

У червні 1938 р. Рузвельт підписав Закон про справедливі умови праці. Встановлювався мінімум оплати праці - 25 центів на годину з доведенням до 40 центів у 1945 р. Тривалість робочого тижня не обмежувалася, але вводилася півторакратна оплата понад норму спершу 44, далі - 42, а з жовтня 1940 p.- 40 годин на тиждень.

«Новий курс» президента Рузвельта дозволив активізувати економіку, знизити напруження в американському суспільстві. Однак, практично відразу президент зіткнувся з опозиційними силами.

106. Основні тенденції розвитку США в період після другої СВ

В 1948 р. США виробляли 55,6% усієї продукції капіталістичного світу. У посланні Трумена Конгресу від 6 вересня 1945 р. була висунута широка програма (21 пункт) вирішення соціальних проблем. Але Конгрес, в якому демократи мали в 1945-1946 pp. більшість, не прийняв жодного із запропонованих президентом-демократом законопроектів. Наслідки протистояння президента і Конгресу обернулися певним згортанням соціальних програм, але не повним їх демонтажем. 17 листопада 1947 р. Трумен скликав спеціальну сесію Конгресу для розгляду двох питань: допомога Європі та антиінфляційна програма з 10 пунктів. У 1947 р. двічі приймалися біллі щодо скорочення оподаткування. Результатом стало скорочення вже наступного року податкових надходжень на 4,8 млрд доларів, що обернулося бюджетним дефіцитом в 1,8 млрд.

На внутрішню і зовнішню політику США післявоєнних років величезний вплив мала т. зв. «холодна війна», розпочата у 1946 р. Сполученими Штатами та їхніми союзниками проти комуністичного світу. Боротьба з світовим комунізмом поширювалася і на внутрішньополітичне життя США.

Окрім федерального законодавства, на 1950 р. у всіх штатах діяли свої власні закони проти «підривної діяльності», загальним числом понад 300.

40-50-ті роки в житті США ознаменувалися певним піднесенням в сфері боротьби кольорового населення країни за свої громадянські права.

На рубежі 50-60-х років змагання між двома соціальними системами, уособлюваннями їх лідерами - США та СРСР, дійшло до кульмінаційної точки.

У післявоєнний період Конституція США поповнилася кількома поправками. В 1959 р. останнім на сьогодні штатом стали Гавані. На черзі прийняття до складу США Пуерто-Ріко, більшість населення якого підтримують цю ідею. Найбільш імовірною наступною поправкою мала б стати заборона вільного продажу вогнепальної зброї.

109. Законодавство США у період холодної війни

На внутрішню і зовнішню політику США післявоєнних років величезний вплив мала т. зв. «холодна війна», розпочата у 1946 р. Сполученими Штатами та їхніми союзниками проти комуністичного світу. Боротьба з світовим комунізмом поширювалася і на внутрішньополітичне життя США. Так, уже 9 стаття закону Тафта-Хартлі зобов'язувала профспілки подавати у міністерство праці заяви про те, що в їх керівництві немає комуністів і вони не пов'язані з організаціями, які підтримують комуністів.

21 березня 1947 р. уряд Трумена прийняв наказ № 9835 про перевірку лояльності державних службовців, формально для того, щоб «гарантувати права федеральних службовців та їх захист від необгрунтованих звинувачень у нелояльності». На практиці ж розгорнулося справжнє полювання на відьом.

Закон про внутрішню безпеку, прийнятий Конгресом 26 серпня 1950 р., дозволяв звільнення «неблагонадійних» за мотивами національної безпеки. Члени комуністичної партії підлягали обов'язковій реєстрації. їм заборонялося працювати в державній установі чи на оборонному підприємстві, звертатися за видачею закордонного паспорта тощо.

Окрім федерального законодавства, на 1950 р. у всіх штатах діяли свої власні закони проти «підривної діяльності», загальним числом понад 300.

У 1954 р. конгрес під час маккартистсько-го «полювання на відьом» прийняв закон, який позбавляв усіх причетних до «антиамериканської діяльності» права на п'яту поправку -the privilege not to bear witness against himself- «привілею проти самозвинувачення», тобто права відмовлятися від надання показів проти самого себе.

110. Демократична революція в Німеччині 1918-1919рр.

11 листопада 1918 р. об 11.00 угода про перемир'я була підписана. Перша світова війна закінчилася. Втрати Німеччини на фронтах (без врахування цивільного населення) склали 2 мільйони 37 тисяч чоловік убитими та померлими від ран.

Намагаючись добитися полегшення умов перемир'я, німецьке командування прагнуло продемонструвати міць своєї армії і флоту.

З листопада повстали моряки з військових кораблів, що базувалися в м. Кілі. Після отримання інформації про проголошення К. Лібкнехтом більшовицької республіки новий уряд Німеччини, сформований Ебертом, поспішив проголосити «вільну демократичну республіку». Скасовувався воєнний стан, проголошувалися свободи слова, друку, зібрань, загальне виборче право.

У листопаді- грудні 1918р. німецька революція опинилася на роздоріжжі. 23 листопада виконком Берлінської ради прийняв рішення про проведення загальних виборів на Всенімецький з'їзд Рад, лютого 1919 р. відкрилися Установчі збори. На цьому представницькому форумі тимчасовим президентом Німеччини був обраний Еберт, канцлером - Шейдеман. 28 червня в Дзеркальній залі Версальського палацу делегація Німеччини підписала мирний договір з країнами Антанти.

111.Державний устій Німеччини за Веймарською конституцією 1919р.

11 серпня 1919 р. вступила в силу прийнята установчими Національними зборами у Веймарі нова німецька конституція.

Німеччина проголошувалася буржуазно-демократичною республікою. Конституцією вводилися загальні, прямі і таємні вибори народного представництва. Право голосу отримували всі громадяни у віці від 20 років. За швейцарським зразком конституція вводила референдуми, а також пропорційне представництво партій у парламенті відповідно з усією сумою набраних на виборах голосів.

Вищим представницьким і законодавчим органом Німеччини ставдвопалатний (рейхстаг та рейхсрат) парламент. Нижня палата обиралася терміном на 4 роки, її депутат оголошувався представником усієї нації і був не відповідальний перед своїми виборцями. Верхня палата -рейхсрат формувалася з членів урядів земель, пропорційно чисельності їхнього населення. Усього земель було 15-18 республік та 3 вільних міста.

Кожна з земель мала власну конституцію, власний законодавчий ландтаг, власний уряд та поліцію. У віданні центру залишалися зовнішні зносини, військова справа, митниці, карбування монети, зв'язок, залізничний та водний транспорт тощо. Право імперії у всіх випадках мало перевагу над правом земель. Верхня палата могла своєю незгодою затримати прийняття закону, але не скасувати його.

Головою держави ставав президент, який обирався загальнонародним голосуванням на 7 років. В його руках зосереджувалася вища виконавча влада: верховне головнокомандування армією і флотом, представництво у зовнішніх зносинах, право помилування. Він призначав канцлера і міністрів, які не могли одночасно бути депутатами парламенту. Президент міг достроково розпускати парламент і призначати нові вибори.

112. Прихід до влади фашистів та характеристика фашистської диктатури в Німеччині

НСДАП- націонал-соціалістська німецька робітнича партія була створена 1919 р. Вперше німецькі фашисти зробили спробу захопити владу, організувавши антиурядовий путч в Мюнхені у листопаді 1923 р. Коли в 1929-1933 pp. капіталістичний світ охопила криза, в Німеччині випуск промислової продукції упав майже наполовину, безробітними стали 9 млн чоловік. Відбувається радикалізація німецького суспільства.

30 січня 1933 р. президент надав Гітлеру повноваження рейхсканцлера.

Прихід фашистів до влади пояснюється такими причинами:

1. Фашисти зуміли переконати широкі верстви населення у тому, що саме вони можуть віднайти вихід з найглибшої кризи.

2. Робітничий клас був розколотий - з вини Сталіна і Комінтерну соціал-демократія була оголошена «лівим крилом фашизму», найзапеклішим ворогом комуністів.

3. Монополістична буржуазія в пошуках виходу з кризи відмовилась від демократичних засад Веймарської республіки і зробила ставку на диктатуру сильної руки.

27 лютого 1933 р. фашисти зорганізували провокацію з підпалом рейхстагу.

У червні - липні 1933 р. Гітлер вимусив керівництво усіх буржуазних партій як ліберального, так і консервативного напрямів оголосити про «добровільний саморозпуск». 14 липня гітлерівський уряд видав за-кон, що забороняв існування будь-якої партії, крім нацистської.

Німеччина швидко переросла в унітарну централізовану державу.

113. Утворення ФРН

Післявоєнний устрій Німеччини був темою обговорення на Тегеранській (1943 p.), Ялтинській (лютий, 1945 р.) та Потсдамській (літо, 1945 р.) конференціях США, СРСР та Великобританії. Президент США Ф. Рузвельт якийсь час навіть відстоював ідею розчленування переможеної Німеччини на п'ять територіальних утворень, жодне з яких немогло б самостійно вести агресивну політику в майбутньому. Проти був Й. Сталін, оскільки Кремль серйозно розраховував на те, що післявоєнна Німеччина обере «соціалістичний шлях розвитку». Зрештою, на Потсдамській конференції був узгоджений поділ німецької території на чотири окупаційні зони: радянську, американську, англійську та французьку. Після завершення денацифікації та процесу демократизації суспільного життя передбачалося відновлення німецької державності. Але в 1946 р. між колишніми союзниками з антигітлерівської коаліції розпочалася «холодна війна» і поступатися «своєю» Німеччиною на користь супротивника не побажали ані західні демократії, ані тим більше прокомуністична Москва.

Вже в грудні 1946 р. створюється об'єднане англо-американське управління т. зв. Бізонія - зона окупації цих двох держав, згодом до неї приєднується і французька зона окупації. В 1949 р. в західних секторах була проголошена Федеративна Республіка Німеччини. Вона отримана конституцію, названу Боннською - від назви першої столиці ФРН.

114. Прийняття та характеристика Бонської конституції 1949р.

Основний закон Німеччини містить 146 статей. Окрім традиційного набору буржуазних свобод німецькі законодавці включили до переліку основних прав статтю, необхідність появи якої диктувалася гірким досвідом Веймарської конституції (як відомо, у 1933 р. А. Гітлер прийшов до влади, не порушивши жодного з її положень). Конституція ФРН проголошує: той, хто скористається основними правами, аби зліквідувати ці основні права, буде позбавлений їх. Тим самим заборонено право вільного висловлювання політичних поглядів для закликів щодо скасування конституційних прав.

Законодавчу владу представляє двопалатний парламент.

Право голосу надано кожному громадянинові держави, котрому виповнилося 18 років і котрий не менше трьох місяців проживає на території, де проводяться вибори, тобто на території ФРН.

Більшість законопроектів надходить від федерального уряду, але з законодавчою ініціативою можуть виступати, звичайно ж, і бундестаг (нижня палата) та бундесрат (орган представництва федеральних земель).

Федеральний президент, перш за все, репрезентує державу, як на внутрішньо-, так і на міждержавному рівні. Враховуючи співвідношення сил у парламенті, він пропонує законодавцям кандидатуру на посаду глави уряду.