Фізичні особи як суб'єкти цивільного права

Ряд правочинів та юридичних дій опікун має право вчиняти від імені недієздатної особи лише з дозволу органу опіки та піклування. Згідно із ст. 71 ЦК до них належать такі:

1) відмова від майнових прав підопічного;

2) видача письмового зобов'язання від імені підопічного;

3) укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

4) укладання договорів щодо іншого цінного майна.

Згідно із ст. 226 ЦК правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, є нікчемним. Водночас на вимогу опікуна такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи. Із зазначеного правила є один виняток. Він стосується дрібних побутових правочинів, які відповідають ознакам, передбаченим ст. 31 ЦК. Згідно із ч. 1 ст. 226 ЦК опікун може схвалити такий правочин уже після його вчинення недієздатною фізичною особою. Таким чином, дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, є нікчемним лише за відсутності його схвалення опікуном. Нікчемним є також правочин, вчинений опікуном від імені недієздатного без дозволу органу опіки та піклування у випадках, передбачених ст. 71 ЦК.

Згідно із ч. 4 ст. 41 ЦК зазначені категорії суб'єктів не несуть відповідальності за шкоду, що завдана ними іншій особі чи її майну. Відповідно до ст. 1184 ЦК шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за недієздатним, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності. Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

Чинним цивільним законодавством України передбачено можливість скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною. Відповідну заяву має право подати опікун або орган опіки та піклування в разі видужання особи, раніше визнаної недієздатною, або значного поліпшення її психічного стану.

У справах про поновлення дієздатності є обов'язковим проведення судово-психіатричної експертизи, яка призначається за ухвалою суду. Особу може бути поновлено в дієздатності лише за наявності висновку судово-психіатричної експертизи про значне поліпшення її стану здоров'я або видужання. Опіка в даному разі припиняється.[21]

Розділ 3. Питання участі фізичних осіб у цивільних правовідносинах

Тривала відсутність фізичної особи в місці її проживання може мати ряд негативних наслідків як для третіх осіб, так і для майна самої фізичної особи. Саме для запобігання таким наслідкам ЦК України надано можливість зацікавленим особам в установленому порядку визнати фізичну особу безвісно відсутньою.

Для визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинні бути наявними певні умови. Серед основних умов - відсутність протягом одного року в місці постійного проживання фізичної особи. Другою умовою є відсутність відомостей в місці такого проживання про фізичну особу протягом року. Третя умова - неможливість установлення місця перебування фізичної особи.

Слід зазначити, що визнання фізичної особи безвісно відсутньою можливе лише в судовому порядку, але необхідно зауважити, що при такому визнанні виникає цілий ряд правових наслідків, водночас така фізична особа, якщо вона жива, не позбавляється правоздатності чи дієздатності. Таке рішення суду може бути скасоване у разі появи фізичної особи, що визнана безвісно відсутньою, або коли з'ясовано місце перебування такої фізичної особи.

Обчислення строків відсутності громадянина чи відомостей про нього здійснюється за загальними правилами ЦК України, що передбачені в статтях 253 та 254. Обчислення річного строку починається з:

1) дня отримання останніх відомостей про фізичну особу;

2) у разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, наступного за тим, у якому були одержані такі відомості;

3) у разі неможливості встановити місяць одержання останніх відомостей про місце перебування початком безвісної відсутності вважається перше січня наступного року, що йде за тим, у якому були отримані такі відомості.

Під останніми відомостями про фізичну особу, яка визнана безвісно відсутньою, слід розуміти відомості, які надала сама про себе така особа, відомості, отримані від інших осіб.

Для визнання фізичної особи безвісно відсутньою зацікавлена особа повинна звернутись до суду за місцем свого проживання або за останнім відомим місцем проживання фізичної особи, яка безвісно відсутня, або ж за місцем знаходження майна такої особи. У своїй заяві зацікавлена особа повинна обов'язково визначити мету, для якої необхідно визнання фізичної особи безвісно відсутньою, та дату отримання останніх відомостей про місце перебування фізичної особи.

При поданні заяви зацікавленою особою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою суд одночасно здійснює заходи щодо встановлення опіки над майном такої особи, якщо опіка не була встановлена до цього.

У випадку прийняття рішення судом про визнання фізичної особи безвісно відсутньою на підставі такого рішення нотаріус за останнім місцем проживання фізичної особи описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. Слід зазначити, що опіка над майном фізичної особи, що визнається безвісно відсутньою, може бути встановлена нотаріусом за заявою зацікавленої особи і до ухвалення рішення судом. За рахунок майна такої фізичної особи може бути здійснено ряд правових дій. Так, передусім видається утримання особам, яких безвісно відсутній зобов'язаний утримувати, також можуть бути погашені певні зобов'язання перед кредиторами. Відповідно до ч. З ст. 44 ЦК опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

Слід зауважити, що в разі визнання фізичної особи безвісно відсутньою відповідно до ст. 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення" ряд осіб має право на отримання пенсії у зв'язку із втратою годувальника. До таких осіб належать, перш за все, непрацездатні члени сім'ї безвісті відсутнього, які були на його утриманні. При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування.

При цьому непрацездатними членами сім'ї вважаються:

а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;

б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років;

в) один з батьків або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;

г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати.

Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23-річного віку.

Опіка над майном припиняється у двох передбачених законом випадках:

1) скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою;

2) у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим. Опіка над майном фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою, спрямована

на збереження майна такої особи та здійснення необхідних платежів за рахунок майна на користь третіх осіб - кредиторів.

До одного із правових наслідків визнання фізичної особи безвісно відсутньою належить можливість надана другому з подружжя, подати заяву про розірвання шлюбу до органу реєстрації актів цивільного стану.

Цивільний кодекс також передбачає випадки, коли припиняються зобов'язання у разі визнання особи безвісно відсутньою. Так, відповідно до ст. 248 ЦК представництво за довіреністю припиняється, крім інших підстав, у разі визнання особи, яка видала довіреність, безвісно відсутньою. Також відповідно до ст, 1008 ЦК договір доручення припиняється на загальних підставах договору, а також у випадку визнання довірителя або повіреного безвісно відсутнім.

У випадку, коли фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Тобто ЦК України визначає дві підстави для скасування рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою:

1) поява в місці постійного проживання;

2) одержання відомостей про. місце її перебування.

Відповідно до ст. 250 ЦПК у разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Заява може бути подана особою, яку було визнано безвісно відсутньою або іншою заінтересованою особою.

Скасування рішення сулу про визнання фізичної особи безвісно відсутньою є підставою для припинення опіки над майном такої особи. Крім того, скасування такого рішення є підставою для припинення виплат пенсій, які отримували особи, які мають відповідні правові підставі у разі втрати годувальника. Відповідно до ст. 118 СК якщо особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою може бути поновлений за їхньою заявою, за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі.

Крім визнання фізичної особи безвісно відсутньою, законодавство передбачає правові підставі для оголошення фізичної особи померлою. Такий інститут передбачений нормами ЦК України, оскільки інколи довготривала відсутність особи дає підстави припускати, що такої особи вже немає в живих.

Відповідно до норм цивільного законодавства фізична особа може бути оголошена померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю, або дають підстави припускати її загибель від нещасного випадку, - протягом шести місяців. При цьому під відсутністю відомостей слід розуміти як прояви самої фізичної особи, так і виписки з готелів або інших місць можливого перебування такої особи, а також показання осіб, які бачили громадянина в тому чи іншому місці.

До обставин, що загрожували смертю фізичній особи, що відповідно скорочують строк, протягом якого вона може бути оголошена померлою, слід віднести землетруси, різного роду стихійні лиха. До обставин, що дають підстави припускати загибель фізичної особи від нещасного випадку, відносять різного роду катастрофи, пожежі, вибухи, терористичні акти та інше. Так, наприклад, якщо фізична особа здійснювала авіапереліт у літаку, який зазнав аварії, і така особа не була знайдена живою, а також тіло її не було знайдено серед загиблих, то така особа може бути оголошена померлою протягом шести місяців на підставах, що дають можливість припускати її загибель від нещасного випадку.

Крім того, фізична особа, яка зникла безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Даний строк встановлений з тієї причини, що воєнні дії забирають життя багатьох людей, а крім того, під час таких дій існують певні перепони щодо встановлення місця знаходження фізичної особи. Саме з огляду на це законодавство встановлює строк для оголошення фізичної особи померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій.

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Законодавство виділяє ряд підстав, за наявності яких громадянин може бути оголошений померлим. До таких підстав належать:

- відсутність громадянина в місці постійного проживання протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про нього, а в деяких випадках, визначених законодавством, - протягом шести місяців;

- неотримання відомостей про місце перебування фізичної особи протягом визначеного законодавством часу;

- неможливість встановити, чи є живою фізична особа.

Для оголошення фізичної особи померлою потрібна наявність ряду умов, зокрема:

1) відсутність громадянина в місці його проживання;

2) довготривала відсутність відомостей про місце перебування такої фізичної особи;

3) звернення зацікавлених осіб до суду;

4) рішення суду про оголошення громадянина померлим.

Слід зазначити, що оголошення громадянина померлим базується на презумпції смертності (тобто на припущенні, що громадянин, який відсутній, - мертвий)1.

Цивільний кодекс України встановлює три строки для оголошення фізичної особи померлою:

1) загальним є строк у три роки;

2) за певних обставин законодавство встановлює строк у шість місяців;

3) а також строк у два роки у випадку, коли фізична особа зникла у зв'язку із воєнними діями.

При оголошенні фізичної особи померлою обчислення строків здійснюється за правилами, які встановленні для строків визнання фізичної особи відсутньою. Так, якщо неможливо встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи, початком перебігу строку для оголошення особи померлою вважається перше число місяця, наступного за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.

Як уже зазначалось, фізична особа може бути оголошена померлою лише в судовому порядку. Такі справи розглядаються судами в порядку окремого провадження. Так само, як і при визнанні фізичної особи безвісно відсутньою, заява про оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. В такій заяві повинно бути обов'язково зазначено мету, задля якої необхідно оголосити фізичну особу померлою, а також послатися на обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. При цьому фізична особа, яка зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

На підставі рішення суду про оголошення громадянина померлим орган РАЦСУ видає свідоцтво про смерть. Оголошення громадянина померлим тягне за собою ті самі наслідки, що і смерть фізичної особи, зокрема відкривається спадщина, відбувається перехід майна до правонаступників. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження. Необхідно зауважити, що оголошення фізичної особи померлою не означає, що ця особа позбавляється правоздатності та дієздатності, якщо вона фактично жива. Однак цивільне законодавство позбавляє спадкоємців такої особи відчужувати її майно протягом п'яти років. Така заборона вноситься до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Заборона встановлюється з метою забезпечення інтересів і збереження майна фізичної особи, яка оголошена померлою, у випадку якщо вона насправді жива і з'явиться у місці свого проживання, або ж буде отримано відомості про таку особу.

При цьому слід зауважити, що для оголошення фізичної особи померлою законодавство не вимагає попереднього визнання її безвісти відсутньою. В той же час слід звернути увагу на те, що в порядку окремого провадження також передбачено розгляд справ про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. Такий вид справ слід відрізняти від оголошення фізичної особи померлою. Основною відмінністю цих двох видів справ є те, що оголошення громадянина померлим базується на презумпції його можливої смерті і відсутності яких-небудь доказів щодо цього, а встановлення факту смерті - на доказах його смерті. Крім того, при оголошенні громадянина померлим днем його смерті вважається день набуття чинності рішенням суду, а в деяких випадках - день його ймовірної загибелі. При встановленні факту смерті днем смерті вважається день фактичного її настання1. Так, якщо буде встановлено, що особа, яка зникла, була пасажиром судна, що затонуло, але при цьому її не було знайдено ні серед загиблих, ні серед тих, хто вижив, то ЇЇ слід оголошувати померлою. Але якщо за таких самих обставин є свідки загибелі особи, тоді слід встановлювати факт смерті.[4]

3.2.Призначення опіки та піклування.

Судова процедура встановлення опіки та піклування над відповідними категоріями осіб цілком виправдана, оскільки саме суд приймає рішення про визнання повнолітньої особи недієздатною або обмежено дієздатною.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦК суд призначає опікуна фізичній особі у разі визнання її недієздатною в одному провадженні. Частина 2 ст. 60 ЦК передбачає імперативну норму, яка відносить встановлення піклування до компетенції суду.

Вирішуючи питання про призначення повнолітній особі опікуна або піклувальника суд не діє самостійно. Орган опіки та піклування зобов'язаний надати суду висновки про необхідність встановлення опіки та піклування щодо повнолітніх осіб, а також висновок щодо кандидатур опікунів та піклувальників.

Встановлення опіки над малолітньою особою та встановлення піклування над неповнолітньою особою має певні особливості. Так, встановлення опіки над малолітньою особою або встановлення піклування над неповнолітньою особою можливе у судовому порядку лише у тому випадку, якщо під час розгляду судом будь-якої пов'язаної з дитиною справи стане відомо, що дитина позбавлена батьківського піклування. У всіх інших випадках встановлення опіки або піклування над особою, яка має статус дитини, відбувається за рішенням органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржене в судовому порядку.

Опіка та/або піклування над дитиною встановлюється органом опіки і піклування, якщо дитина є сиротою або позбавлена батьківського піклування (ст. 243 СК). Орган опіки та піклування - уповноважений встановлювати опіку або піклування у випадку, якщо батьки: 1) померли; 2) невідомі; 3) визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими; 4) позбавлені судом батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини; 5) визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах); 6) понад шість місяців не можуть займатися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди 1-II групи) тощо); 7) понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи; 8) підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ; 9) відмовились від дітей в установленому законом порядку; 10) виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні; 11) перебувають під слідством (п. 2.2 Правил опіки та піклування ). Правила опіки та піклування регламентують і процедуру встановлення опіки та/або піклування.[3]

Важливим питанням під час встановлення опіки або піклування є питання місця встановлення опіки або піклування. У ст. 62 ЦК зазначено, що опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

На сьогодні ЦК встановлює, що у фізичної особи може бути кілька місць проживання (ч. 6 ст. 29 ЦК). Місцем проживання фізичної особи є жилий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Як правило, опіка та/або піклування встановлюється за місцем постійного або переважного проживання фізичної особи. Однак у деяких випадках, коли йдеться про осіб без визначеного місця проживання, малолітніх та неповнолітніх осіб, які не можуть зазначити, де вони проживають, опіка та/або піклування може встановлюватися за місцем встановлення фізичної особи. Це саме стосується і випадку, коли йдеться про іноземних громадян.

У ЦК України передбачено також альтернативний підхід стосовно встановлення опіки та піклування. Так, у разі необхідності місцем встановлення опіки та/або піклування може бути місце проживання опікуна або піклувальника.

Встановлення опіки або піклування над фізичною особою впливає і на визначення місця проживання підопічного, оскільки: 1) місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч. З ст. 29 ЦК); 2) місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК); 3) місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч. 5 ст. 29 ЦК).[2]

Размещено на Allbest.ru