Митне право України

Указом Президента України від 25 березня 1998 р. було уточнено структуру і завдання Державної митної служби України. Розбудова митної справи відбувалась відповідно до цього Указу. За станом на І січня 2000 р. особовий склад центрального апарату Держмитслужби налічував 267 осіб, а митних органів і установ на місцях - 17900 осіб. На той час система митної служби склала 42 митниць, 10 регіональних митниць, 138 митних пунктів та 257 пунктів пропуску (автомобільних, морських, авіа тощо).

Зростання зовнішньоекономічної активності потребує зростання потенціалу митних органів у якісному сенсі. Їх діяльність забезпечує охорону прав держави та, зокрема, значне надходження коштів до державного бюджету.

Митна справа та її основа -- митне законодавство -- постійно вдосконалюється. В 2000 р. суттєво оновлено Закон України «Про єдиний митний тариф». Після зняття спірних положень прийнято новий МК України і Президент України 11 липня 2002 р., нарешті, його підписав. Як вказано у Преамбулі, МК України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Він спрямований на забезпечення економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, забезпечення законності у митній справі.

З прийняттям МК, як вказано у його прикінцевих положеннях, необхідно привести нормативно-правові акти у сфері митної справи у відповідність з ним.

Митне законодавство розвивається у напрямку його уніфікації, спрощення митних процедур, викорінення їх повторності, що у подальшому призведе до необхідності подальшого удосконалення основних його законів. Тому сприяють інтеграційні процеси, зокрема вступ України у 2008 р. в СОТ та роботи із адаптації законодавства України до вимог караїм-членів ЄС.

3. Зміст митної справи

Зміст митної справи постійно вдосконалюється і є комплексним поняттям. Він охоплює не тільки її напрямки але, й компетенцію державних митних та інших органів, суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників митних правовідносин. Вони стосуються багатьох інститутів не тільки митного права і є засобом реалізації митної політики. Тож митна справа за змістом і за структурою - поліаспектне економіко-правове явище, що регулюється нормами різних галузей права: конституційного, адміністративного, адміністративно-процесуального, цивільного, трудового, цивільно-процесуального, кримінального та кримінально-процесуального.

Зміст відносин, що складаються при здійсненні митної справи складають суб'єктивні права та юридичні обов'язки, що виникають при переміщенні товарів та інших предметів через митний кордон України. Для цього суб'єкт, який їх переміщує, повинен мати належним чином підтверджене право. Одна справа коли ці товари переміщає пересічний громадянин у режимі візового чи безвізового пересування, а інша справа -- суб'єкт підприємницької діяльності. Особливо це стосується переміщення дипломатичної пошти та предметів, що належать особам які мають дипломатичний імунітет. Тому й підходи до реалізації змісту митної справи можуть відрізнятися.

Митна справа як засіб забезпечення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб має внутрішній та зовнішній аспект. Внутрішній аспект пов'язаний із безпекою людини, наприклад, від незаконного переміщення наркотичних засобів -- прекурсорів, інших подібних їм за дією препаратів, неякісних лікарських препаратів, продуктів харчування, товарів народного споживання тощо. Це також стосується наповнення вітчизняного ринку тими товарами, що їх не виробляють вітчизняні підприємці. Зовнішній аспект пов'язаний із задоволенням культурних та інших потреб населення України: міжнародний туризм, міжнародний культурний обмін, лікування за рубежем, навчання, спілкування із родичами, міграція тощо. Особливе значення має зовнішньоекономічна діяльність та кооперація із зарубіжними підприємцями.

Митна справа як напрям реалізації зовнішньої політики країни та співробітництва із іншими країнами у різних сферах. Наприклад, це проявляється у боротьбі із міжнародним тероризмом, контрабандою, розповсюдженням наркотиків. Основне це розвиток взаємної довіри між державами та співробітництво на взаємовигідній основі.

В той же час вона слугує так званим митним війнам, які періодично розгортаються чи існує їх загроза. На момент доопрацювання цього матеріалу виникла загроза митної війни з РФ, зокрема посиленні митних процедур щодо громадян РФ у відповідь на скасування в РФ правила перебування громадян України строком 90 діб без реєстрації.

Митна справа як засіб забезпечення безпеки держави полягає у тому, що при її здійсненні визначальним моментом є захист суверенітету України, її економічних інтересів. Через здійснення митної справи держава може захищати проголошені Конституцією України пріоритети і, перш за все, життя та здоров'я своїх громадян, їх права та охоронювані законом інтереси. Україна не повинна перетворитися на ринок для реалізації низькоякісної, екологічно шкідливої продукції та товарів західних виробників чи звалище шкідливих для довкілля відходів виробництва. Розвиваючи економічні, культурні та інші зв'язки з іншими країнами, не треба забувати про необхідність прийняття запобіжних організаційних заходів щодо попередження проникнення в Україну неякісних товарів, що можуть завдати шкоди населенню, попередження вивезенню її культурних та історичних цінностей, економічному шпіонажу та інше.

Законодавство України про митну справу відносно молоде й розвивається з урахуванням національних традицій, правової системи та міжнародного законодавства в галузі митної справи. Останнє зумовлено не тільки потребою активного товарообігу між країнами та залучення іноземних інвестицій, але й політикою відкритих дверей. Воно відображає міжнародно-правові стандарти і підходи в забезпеченні прав людини та організацій у здійсненні митної справи. Без цього співробітництво України у митній справі з іншими країнами було в суттєво ускладнене. Крім цього, при здійсненні митної справи переслідуються і національні інтереси щодо забезпечення економічної та іншої безпеки держави, недопущення проникнення на її території небажаних осіб, перевезення шкідливих та небезпечних товарів і предметів. Стосовно товарів, які є в достатній кількості в Україні, встановлюється підвищене мито і навпаки стосовно товарів, у яких на споживчих ринках є дефіцит, можуть встановлюватися пільги.

Митне законодавство України відображає традиційні для України та її населення зв'язки. Наприклад, між Україною та Росією встановлено безвізовий режим пересування громадян, особливий прикордонний режим перетину митного кордону та обміну товарами між прикордонними територіями. Аналогічні дружні стосунки склалися й з іншими сусідами.

Через санітарний та інші види контролю забезпечується екологічна рівновага і попереджається ввезення в Україну таких рослин та мікроорганізмів, які потенційно становлять загрозу її екосистемам.

4. Митна політика і основні її елементи

Засади та механізм митної справи в основному збігається в багатьох країнах, що зумовлено економічним глобалізмом інтеграційними процесами та розвитком гуманітарного законодавства, відкритістю суспільства, посиленням ролі та значення міжнародних зв'язків, економічним глобалізмом та зовнішньоекономічними відносинами. Відповідно до ст. 2 МК України митна політика -- це система принципів та напрямків діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі. Іншими словами, вона залежна від потреби розвивати зовнішньоекономічну діяльність та співпрацювати із підприємцями інших країн.

Митна справа у всіх країнах є виключною монополією держави. Це означає виключне право держави на розробку засад митної політики і механізму її здійснення. Головний зміст державної монополії митної справи полягає в забезпеченні цілісного централізованого регулювання зовнішньоторговельного обміну. Кінцева мета митної політики, як це випливає із самого її легального визначення, -- меркантильна й полягає у забезпеченні залучення додаткових коштів для формування бюджету. В той же час пробиває дорогу інше розуміння її сутності -- сприяння економічному обігу та обміну між державами, забезпечення свободи пересування особистості та міжнародних контактів. Основне - забезпечення прав людини. Тому обмежувати митну політику лише фіскальними інтересами держави було в недалекоглядно.

Монополія митної справи вирішує по суті справи два завдання: найширше використання зовнішньоекономічних зв'язків для розвитку економіки країни й захисту її від несприятливого впливу зовнішньоекономічних факторів: спекулятивних, монопольних, кон'юнктурних і т. д. У такому ракурсі митна політика є засобом забезпечення інтересів населення країни та національної економіки.

Проте слід мати на увазі, що наявність стандартів у економічних, політичних, культурних та соціальних правах людини, діяльність транснаціональних компаній та міжнародного капіталу призводить до об'єктивної необхідності уніфікувати митну справу, спрощувати митні процедури та скорочувати час на їх проведення. Відповідно митне законодавство зближується через імплементацію норм міжнародного права у національне законодавство, запозичення кращих зарубіжних його зразків та практики здійснення, прикордонне митне співробітництво, створення митних союзів та митних зон.

Формування митної політики передбачає необхідність врахування двох важливих підходів у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності в її формуванні: фритредерство та протекціонізм. Перший -- політика вільної торгівлі, за якої митні органи виконують переважно реєстраційні функції та не стягують експортні та імпортні мита. Не встановлюється також обмеження на зовнішньоторговий обіг. Власне таке спрямування політики СОТ. Метою діяльності СОТ є сприяння зниженню торговельних перешкод на шляху обміну товарами та послугами між країнами. Її політика спрямована на постійне зменшення імпортних тарифів і методичне усунення нетарифних методів регулювання міжнародних економічних відносин. СОТ також дозволяє вживати захисних заходів у ситуаціях, коли іноземна конкуренція завдає значних збитків певним виробництвам чи галузям вітчизняної економіки.

Другий навпаки -- спрямований на захист власної промисловості та власного товаровиробника від зарубіжних конкурентів на внутрішньому ринку. Для протекціонізму характерні високі митні тарифи та обмеження імпорту. Проте, здебільше ці підходи сполучаються.

Митний протекціонізм вперше був започаткований у ХVІ столітті в Англії і пов'язувався із промисловою революцією. Для захисту інтересів промисловців та підприємств від конкуренції зі сторони голландських та французьких товарів були введені високі ставки мита на товари, які вироблялись в Англії. Паралельно було обмежено або заборонено ввезення товарів. Було введено такий порядок, відповідно до якого дозволялось привозити іноземні товари тільки на англійських суднах чи принаймні на кораблях країни походження товарів. При цьому за це стягувався додатковий збір. З колоній привозились товари виключно на англійських кораблях. Мета цих заходів полягала також у позбавленні Голландії переваг в торгівлі. Така політика продовжувалася майже 400 років, що дозволило Англії стати не тільки могутньою морською державою, але й вийти за економічним розвитком на перше місце у світі. Після того як було досягнуто передових позицій у промисловості і дешевизни англійських товарів, Англія докорінно змінила свою митну політику і перейшла до фритредерства.

В країнах, де сповідується політика протекціонізму, підсилюється спеціалізація тарифів, що призводить до їх громіздкості на заплутаності, частих змін, у яких важко розібратися не тільки експортерам та імпортерам, але й самим митним органам. Тарифна політика при фритредерстві, як правило, стабільна. Тарифи мають низькі, інколи символічні ставки, а митні надходження до бюджету формуються лише на основі декількох статей.

Формування сучасної митної політики України враховує стан її економіки, геополітичне становище та необхідність залучення іноземних інвестиції, що не можливо зробити без політики фритредерства. Це пояснюється тим, що через країну проходять великі міжнародні транспортні артерії, й Україна по суті є великим транспортним коридором. Всякі спроби ускладнити пересування товарів по цих транспортних коридорах можуть призвести до важких наслідків для економіки. У той же час просліджується тенденція до протекціонізму і захисту інтересів національного товаровиробника. На митну політику України впливають й суб'єктивні фактори, геополітичні тенденції, які примушують враховувати національні інтереси в митній політиці, захищати економічні інтереси як країни у цілому, так і її окремих регіонів.

Функціонально митна політика зводиться до забезпечення права громадян України на пересування, забезпечення економічних інтересів України, в тому числі її фіскальної політики, забезпечення міжнародного економічного, політичного, культурного та соціального співробітництва, зайняття місця у міжнародному розподілі ринків.

Митна політика України зводиться до необхідності забезпечення її єдності на всій території, координації зусиль усіх митних органів на виконання її пріоритетних напрямків, удосконалення нормативно-правової бази, взаємодії та тісної співпраці із митними органами інших країн. Митна політика включає в себе елементи гуманітарної, економічної (зовнішньоекономічної), торгової, фінансової, науково-технічної, інвестиційної, природоохоронної та інших видів політики.

У ринковій економіці держава здійснює регулювання ЗЕД з метою забезпечення безпеки країни і захисту загальнонаціональних інтересів. Діяльність державних органів по регулюванню ЗЕД здійснюється практично у всіх країнах світу, але її масштаби, форми і методи, конкретні цілі і завдання визначаються кожною країною, виходячи з її масштабів, положення в сучасному світі, зовнішньої і внутрішньої політики держави.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється різними методами, що залежно від кваліфікаційних ознак (критеріїв) підрозділяються на адміністративні й економічні, тарифні і нетарифні.

Економічні методи регулювання ЗЕД базуються на використанні економічних інструментів торгової політики -- мита, податків (ПДВ, акцизів і ін.) і митних зборів. Використовуючи ці інструменти, держава впливає на економічні інтереси суб'єктів ЗЕД і на їхню поведінку. Ці методи більшою мірою відповідають природі ринкових відносин і тому відіграють головну роль у регулюванні ЗЕД у сучасних умовах. Так ЗУ „Про ставки вивізного (експортного) мита на брухт легованих чорних металів, брухт кольорових металів та напівфабрикати з їх використання” від 13 грудня 2006 р. за своєю суттю спрямований на захист економічних інтересів національних виробників металів.

Адміністративні методи включають державні правила, нормативи, заборони, за допомогою яких держава здійснює безпосередній вплив на суб'єктів ЗЕД, регламентує різні сторони їхньої діяльності в інтересах суспільства. Адміністративні методи в більшості випадків суперечать природі ринкових відносин, і тому сфера їхнього застосування поступово звужується. Але найбільш суттєвий захід адміністративного впливу -- контроль, у тому числі й митний, зберігає свою актуальність та значення і тепер.

Програмно-технічні що полягають у широкому використанні технічних засобів, зокрема електронних, та спеціального програмного забезпечення яке сприяє здійсненню митної справи, особливо митного оформлення та митного контролю, ведення митної статистики. Останнім його проявом є запровадження системи «Електронна митниця».

Тарифні методи поряд з податками та зборами є основою економічного регулювання ЗЕД. Виняткова роль митних тарифів у регулюванні ЗЕД визначила доцільність їхнього особливого розгляду, поза зв'язком з іншими методами економічного регулювання. Тарифне регулювання спрямоване переважно на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції, у тому числі недобросовісної. У системі тарифного регулювання вирішальну роль відіграють ввізні мита.

Експортні мита вважаються суперечними природі ринкових відносин, міжнародні і регіональні союзи й угоди не рекомендують їх використовувати в міжнародній торгівлі. Тому вони застосовуються досить рідко.

У більшості випадків імпортні товари мають вітчизняні аналоги і складають конкуренцію останнім. Ввізні мита на такі товари повинні визначатися з урахуванням співвідношення між світовими і національними витратами і цінами. Ці співвідношення по групах і видах продукції можуть, як правило, коливатися в дуже широкому діапазоні, що визначає необхідність диференціації ставок ввізного мита по групах і видах продукції. В зв'язку з цим вони часто змінюються.

При обмеженому асортименті завезеної продукції і масовості завезення ставки мита можуть встановлюватися індивідуально для конкретних суб'єктів чи виробів з орієнтацією на їх індивідуальні вихідні головні параметри.

Мито є найважливішим економічним регулятором ЗЕД, за допомогою якого реалізується технічна політика держави в області зовнішньоекономічного обміну, і тому ставки ввізного мита не можуть бути інертними до технічного рівня і фізичного стану імпортованих машин і устаткування, а тим більше створювати переваги для імпорту морально застарілих і фізично зношених машин і устаткування.

Основною правовою базою для стягнення мита є МК України, Закон України «Про єдиний митний тариф» - найбільш динамічний закон, що перетерпіває постійні зміни та доповнення. Відповідно до цього закону митний тариф є своєрідним зводом ставок мита, що застосовуються до переміщуваних через митний кордон України товарів і систематизованим відповідно до ТН ЗЕД СНД. У той же час ці ставки постійно змінюються. Відповідно до чинного законодавства при формуванні імпортного митного тарифу базові ставки ввізного мита установлюються до товарів, що ввозяться з країн, у торгово-політичних відносинах з якими Україна застосовує режим найбільшого сприяння.

До товарів, що ввозяться з країн, торгово-політичні відносини з якими не передбачають режим найбільшого сприяння, або країн походження яких не визначено, ставки ввізного мита збільшуються в два рази, за винятком випадків надання тарифних пільг, преференцій.

5. Принципи митного регулювання

Загалом принципи регулювання є висхідними ідеями цієї галузі законодавства. Вони закріплені в ст. 4 МК України. До них відноситься:

1) виключної юрисдикції України на її митній території. Він проявляється у тому, що Україна відповідно до міжнародно-правових стандартів та потреб самостійно визначає свою митну політику й послідовно проводить її у національному законодавстві і практичній діяльності митних органів. Митне регулювання на території України здійснюється відповідно до МК, інших законів країни та міжнародних договорів. Україна вправі вступати в митні союзи із іншими державами та брати участь в діяльності міжнародних організацій з митної справи.

Відповідно до ст. 3 МК України регулювання митної справи здійснюють вищі органи державної влади та управління. При цьому основні напрямки митної політики України, структура системи органів державного регулювання митної справи, розміри мита та умови митного обкладення, спеціальні митні зони і митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит котрих через територію України заборонено, визначаються Верховною Радою України.

До компетенції КМ України відповідно до ст. 106 Конституції України та Закону України «Про Кабінет Міністрів України» відноситься: забезпечення здійснення митної політики відповідно до чинного законодавства України; встановлення розмірів митних зборів та плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи; проведення переговорів та укладення міжнародних договорів України з митних питань у передбачених чинним законодавством України випадках; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій стосовно системи митних органів.

Галузевим, спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі митної справи, є Державна митна служба України (Держмитслужба України). Вона діє на підставі затвердженого Указом Президента України «Положення про державну митну службу в Україні» від 8 лютого 1997 р., і є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, відповідає за її стан та розвиток.

При регулюванні митної справи враховуються її міжнародні стандарти і практика, зобов'язання України в зовнішньоекономічній сфері, потреби забезпечення законних прав та інтересів громадян і розвитку економіки;

2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної політики. Це виявляється у наявності власної митної системи, власних митних органів, встановленні засад їх взаємодії з іншими державними органами. Чинним законодавством України визначені повноваження кожного митного органу та їх співробітників. Виходити за визначені межі ніхто не може.

Разом з тим митні органи тісно співпрацюють із митними органами інших держав. Вони виконують з ними спільні функції та завдання, що є основою для такого співробітництва;

3) законності. Принцип законності є загальним принципом діяльності всіх осіб, державних органів, і заснований на ст. 19 Конституції України. Він має два прояви: функціональний стосовно певного виду діяльності та правовий -- як загально правовий принцип побудови й регулювання суспільних відносин окремими галузями права;

4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Цей порядок відображає загальноприйняті у світі режими і національні особливості які поступово зближуються;

5) системності. Принцип системності полягає у структурі митної справи, структурі митних органів та їх взаємозалежності, етапах митного оформлення і його наслідках, підборі кадрів тощо;

6) ефективності. Цей принцип пересікається із принципом доцільності і функціональності. Митна справа -- засіб забезпечення виконання функцій держави. Якщо діяльність державного інституту є неефективною то виникає слушне запитання про його доцільність. Ефективність митної справи має економічну, соціальну та правову оцінку. Перша полягає у здатності митної справи сприятливо впливати на економіку країни та формування дохідної частини бюджету. Соціальна ефективність оцінюється через спрямування митних процедур та відгуки населення про діяльність митних органів. Якщо митні органи чинять перепони у переміщені через митну території мішка картоплі, що вирощена на своєму городі, який волею долі опинився у сусідній державі, чи як гостинця від батьків, то це не сприяє соціальному характерові держави;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. По суті цей принцип є відображенням вимог ст. 3 Конституції України і повинен мати пріоритет над іншими;

8) гласності та прозорості. Митна політика та митна справа є відкритою. Але у той же час не всі чисто професійні аспекти діяльності митних органів повинні стати загальнодоступними. Митні органи інформують громадськість про свою діяльність та її наслідки, виявлені порушення та прийняті по них міри тощо.

6. Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елементу

Зважаючи на економічний глобалізм, інтеграційні процеси, потребу економіки України в іноземних інвестиціях, намагання українських інвесторів інвестувати в інші країни, на кінець програму адаптації законодавства України до вимог законодавства країн Європейського союзу засоби регулювання підприємництва при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності підкорюються загальному механізму правового регулювання підприємництва. В той же час є ряд особливостей, які спричинені економічними реаліями, традиційними зв'язками, вимогами міжнародного співтовариства, суб'єктивним сприйняттям процесів у митній сфері тощо. Наприклад, відповідно до ч. 30 ст. 1 МК України підприємство визначене як будь-яка юридична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, а також громадянин, який займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи. Це є досить незвично з огляду на різну термінологію у ЦК України (ст.80), ГК України та МК України.

Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елементу проявляється в інвестиційному, торговому і митному праві. Зміни в економіці привели також до радикальних змін у зовнішньоекономічній сфері, ліквідації монополії зовнішньої торгівлі, наданні права участі у ЗЕД усім юридичним і фізичним особам, організації внутрішнього валютного ринку, розвитку іноземного підприємництва, удосконалення контролюючих функцій держави, розширення економічних методів регулювання ЗЕД і т. д.

Економічний розвиток і інтеграція України у світове господарство неможливі без розвитку національного законодавства відповідно до міжнародного досвіду регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Правове регулювання ЗЕД включає в себе систему нормативних актів різної галузевої приналежності, у рамках і на основі яких здійснюється її практика. Ця система представлена:

-- міжнародними правилами та нормами, підписаними і ратифікованими Україною, міжнародними договорами України з іншими країнами. Навіть у тому разі, коли міжнародні акти і не підписані, приймаються всі міри, щоб вони дотримувались або принаймні грубо не порушувалися;

-- національним законодавством про ЗЕД, яке представлене законами, кодексами, а також підзаконними актами;

-- зовнішньоекономічними контрактами суб'єктів підприємництва.

Створення системи правового регулювання ЗЕД -- тривалий процес, що залежить від розвитку як національної економіки, так і міжнародних зобов'язань України, що стоїть на порозі вступу у Світову торгову організацію (СОТ). Найважливішими завданнями є удосконалення зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення інтеграції в структури світового економічного простору, міжнародного поділу праці, прискорення адаптації економічних, правових та інституціональних структур України до міжнародних стандартів СОТ та ЄС, активної участі держави у міжнародних економічних, науково-технічних та інших організаціях, тісної взаємодії з ними. З цією метою використовуються різноманітні способи регулювання відносин. Зважаючи на те, що провідну роль у СОТ, МВФ, інших впливових міжнародних економічних організаціях та угодах відіграють економічно розвинуті країни і саме вони несуть головний тягар витрат щодо функціонування цих організацій, то вони диктують вигідні для них умови іншим країнам. До того, високого розвинуті країни створили могутній експортний сектор і зацікавлені в імпорті дешевої сировини, напівфабрикатів, відстоюють ідеї лібералізації міжнародної торгівлі. Вони вимагають від інших країн обмеження регулювання зовнішньоекономічної діяльності, вбачаючи в цьому регулюванні дискримінацію демократії.

Розрізняють тарифні і нетарифні засоби регулювання. Серед них:

кількісні обмеження -- адміністративна форма нетарифного державного регулювання торгівельного обігу, яка полягає у встановленні кількості і номенклатури дозволених до експорту чи імпорту товарів. Кількісні обмеження включають квотування, ліцензування і «добровільне» обмеження експорту;

квоти -- кількісні межі товару певних категорій, які дозволено для ввезення в країну. Квоти переслідують мету збереження іноземної валюти, захист промисловості України і забезпечення зайнятості населення. Квотування розглядається як різновид засобів регулювання зовнішньоекономічної діяльності через введення державними і міжнародними органами обмежень виробництва, експорту чи імпорту товарів. По спрямованості дії квоти поділяються на експортні та імпортні, по охопленню території -- на глобальні та індивідуальні;

ліцензування - засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, що видаються державними органами на експорт чи імпорт товару у встановлених кількостях за визначений проміжок часу. У свою чергу ліцензії бувають разові і генеральні, глобальні й автоматичні:

разова ліцензія -- письмовий дозвіл строком до 1 року на ввезення чи вивезення товару, який видається уповноваженим органом конкретній фірмі на здійснення однієї зовнішньоторговельної операції;

генеральна ліцензія -- дозвіл на ввезення чи вивезення того чи іншого товару протягом року без обмежень угод;

глобальна ліцензія -- дозвіл ввезти чи вивезти певний товар у будь-яку країну світу за визначений проміжок часу без обмеження кількості;

автоматична ліцензія -- дозвіл, видаваний негайно після одержання від експортера (імпортера) заявки, що не може бути відхилена державним органом;

«добровільне» обмеження експорту -- кількісне обмеження експорту, засноване на зобов'язанні одного з партнерів по торгівлі, чи обмеження або принаймні не розширення обсягу експорту, прийняте у рамках офіційної міжурядової чи неофіційної угоди про встановлення квот на експорт товару. Таке обмеження в останні роки практикується країнами ОПЕК щодо обмеження видобутку й експорту нафти.

Поряд з кількісними методами серед нетарифних методів торгової політики істотну роль відіграють бар'єри не митного характеру. Серед них розрізняють:

* технічні бар'єри -- національні технічні, адміністративні норми і правила, побудовані таким чином, щоб перешкоджати ввозу неякісних чи не бажаних на вітчизняному ринку товарів з-за кордону. Найбільш розповсюджені технічні бар'єри:

-- вимоги про дотримання національних стандартів;

-- вимоги про одержання сертифікатів якості імпортної продукції;

-- вимоги до упаковки і маркування;

-- вимоги про дотримання визначених санітарно-гігієнічних, ветеринарних, фітосанітарних норм, включаючи проведення заходів щодо охорони довкілля;

-- вимоги про дотримання митних формальностей і вимог законів про захист споживачів.

Втім технічні бар'єри далеко не завжди є засобом протекціонізму, у багатьох випадках їхнє введення продиктоване не стільки бажанням відгородити внутрішній ринок, скільки турботою про захист населення від шкідливих товарів. Наприклад, у 1995 р. Україна заборонила ввезення й продаж на її територій ряд низькоякісних жуйок.

Важливим засобом регулювання зовнішньоекономічної діяльності є: внутрішні податки і збори (ПДВ, акцизи, збори за митне оформлення, портові збори), політика державних закупівель, вимоги про зміст місцевих компонентів.

З цією метою також широко застосовується система експортного контролю -- сукупність заходів для реалізації державними органами порядку вивозу за межі України озброєння і військової техніки, а також окремих видів сировини, матеріалів, устаткування, технологій і науково-технічної інформації, що можуть бути використані при створенні озброєння і військової техніки (товари подвійного застосування); по недопущенню вивозу зброї масового знищення й інших найбільш небезпечних видів зброї і технологій їхнього створення, а також заходів для виявлення, попередження і припинення вказаних порушень і встановленого чинним законодавством порядку. До товарів подвійного застосування відносяться окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій, роботи і послуги, що пов'язані з ними, що, окрім основного цивільного призначення, можуть бути використані при розробленні, виробництві чи використанні озброєння, військової чи спеціальної техніки і підлягають державному експортному контролю.

Експортний контроль переслідує такі завдання:

-- організацію і здійснення державного контролю за забезпеченням інтересів національної безпеки, дотримання міжнародних зобов'язань України про нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки і обмеження передання звичайної зброї;

-- прийняття заходів, спрямованих на захист державних інтересів в області експортного контролю;

-- вирішення питань про можливість здійснення міжнародних передач контрольованих товарів;

-- здійснення контролю за використанням контрольованих товарів із заявленою метою;

-- реєстрація юридичних і фізичних осіб, діяльність котрих стосується експорту, імпорту, транзиту вказаних товарів і надання відповідних послуг;

-- розробка проектів законодавчих та інших нормативних актів по регулюванню діяльності в цій сфері;

-- створення автоматизованої системи державного експортного контролю і забезпечення її функціонування;

-- здійснення співробітництва з відповідними органами іноземних держав і організаціями міжнародних режимів контролю;

-- участь у підготовці матеріалів для розгляду Комісією з політики експортного контролю і військово-технічного співробітництва з іноземними державами з питань, що відносяться до її компетенції.

Державному експортному контролю відповідно до Положення про державний експортний контроль в Україні від 13 лютого 1998 р. підлягають міжнародні передачі товарів таких категорій:

-- товари, що стосуються ядерної діяльності і можуть бути використані для створення ядерної зброї;

-- товари, які можуть бути використані при створенні хімічної, бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї;

-- вироби ракетної техніки, обладнання, матеріали і технології, у тому числі після відповідної доробки, які використовуються або можуть бути використані для створення ракетної зброї;

-- товари військового призначення.

Правове регулювання підприємництва за участю іноземних суб'єктів має регіональний аспект, що виявляється у регіональному співробітництві та у спрощеному порядку митного оформлення та переміщення товарів.

7. Міжнародний обіг товарів і товарна номенклатура

У зовнішньоекономічній діяльності товарна номенклатура має одні корені та прояви. Вони спричинені необхідністю зближення законодавства, що регулює міжнародну торгівлю товарами і послугами. В основі цієї системи лежать загальні вимоги, що стосується держав -- учасниць СОТ.

У результаті була створена Гармонізована Система найменування і кодування товарів міжнародної торгівлі. Хоча сама Гармонізована Система не приводить до уніфікації необхідної документації, проте вона створює передумови для гармонізації прийнятої в практиці міжнародного спілкування документації. Так, відповідно до ст. 279 МК України ставки Митного тарифу України встановлюються законом на основі принципів митно-тарифної політики України та зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України. Це відображено у Законі України „Про внесення змін до закону України „Про митний тариф України”. Ці ставки встановлюються на базі класифікаційної схеми побудови товарних підкатегорій Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності.

Забороняється зменшувати ставки мита для окремих осіб і за окремими контрактами або звільняти окремих осіб від сплати мита.

В основу товарної класифікаційної схеми Митного тарифу України (товарна номенклатура) покладено Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів. Усі товари, що підлягають митному контролю та оподаткуванню, систематизуються за розділами, групами, товарними позиціями і товарними субпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів.

Найменування товару і його кодування повинні бути уніфіковані у випадку заповнення формулярів «під копірку». Чим більше буде число товарних систематизацій, що опираються на таку систему, тим менше буде потрібно різного роду витрат, пов'язаних із розумінням дій митних органів різних країн і їх співпраці.

Правовою основою Гармонізованої Системи є міжнародна угода про Гармонізовану Систему найменування і кодування товарів від 14.06.83 р. Серед можливих напрямків застосування системи названі: митна справа; статистика зовнішньої торгівлі; вантажні тарифи і т. д. Основне призначення системи -- полегшити міжнародну торгівлю, збір, співставлення й аналіз статистичних даних у міжнародній торгівлі. У Міжнародній угоді зазначені три основні обов'язки договірних сторін:

1) вони повинні розробляти свої митні тарифи на ввезення за Гармонізованою Системою;

2) в основі номенклатури, застосовуваної при зборі статистичних даних по зовнішній торгівлі, повинна лежати також Гармонізована Система;

3) договірні сторони повинні опубліковувати свої статистичні дані по зовнішній торгівлі на базі шестизначного товарного коду ГС.

Застосовувана в Україні, як і в більшості цивілізованих країн світу, Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності також створена на основі Гармонізованої системи, її шестизначного коду. Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі -- УКТЗЕД) складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів. В Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів. Для докладнішої товарної класифікації використовується сьомий, восьмий, дев'ятий та десятий знаки цифрового коду.

Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної підкатегорії (десять знаків).

Ведення УКТЗЕД передбачає:

? відстежування змін та доповнень до міжнародної основи УКТЗЕД, пояснень та інших рішень по тлумаченню цієї основи, що приймаються Всесвітньою митною організацією;

? деталізацію УКТЗЕД на національному рівні та введення додаткових одиниць виміру;

? розроблення пояснень та рекомендацій з метою забезпечення однакового тлумачення і застосування УКТЗЕД;

? прийняття рішень щодо класифікації та кодування товарів в УКТЗЕД;

? поширення інформації, що стосується застосування УКТЗЕД;

? ведення та зберігання еталонного примірника УКТЗЕД (у паперовому та електронному виглядах);

? організацію роботи з видання і поширення УКТЗЕД та Пояснень до УКТЗЕД;

? здійснення інших функцій, необхідних для ведення УКТЗЕД.

Ведення УКТЗЕД здійснює Державна митна служба України згідно з порядком, встановленим КМ України.

Митні органи класифікують товари, тобто відносять товари до класифікаційних групувань, зазначених в Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності. Рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими для підприємств і громадян.

Варто відмітити, що з 1 січня 1997 р. на території країн -- членів СНД відповідно до Угоди про єдину товарну номенклатуру ЗЕД СНД, підписаної 3.11.95 р., застосовується Єдина товарна номенклатура СНД, розроблена на основі міжнародної Гармонізованої Системи і Комбінованої номенклатури ЄС.

Структура товарної номенклатури ЗЕД поділяється на розділи (XXI); групи (97) -- перші два знаки в коді товару; позиції (перші чотири знаки в коді); субпозиції -- перші шість знаків -- це і є код товару згідно з ГС); підсубпозиції -- усі дев'ять знаків коду. Зміст розділів уже вказує на об'єднання товарів по ознаці їхньої приналежності до окремих галузей економіки:

-- живі тварини і продукти тваринного походження;

-- продукція хімічної і пов'язаних з нею галузей промисловості;

-- текстиль і текстильні вироби;

-- засоби наземного, повітряного і водного транспорту, їх частини і приналежності.

Як випливає з приведених прикладів, при класифікації товарів важливу роль має або матеріал, з якого складається товар, або призначення товару. Ці принципи використовуються як при розбивці на розділи, так і при розподілі на групи і позиції.

Головний принцип, що покладений в основу Гармонізованої Системи, і, як наслідок, в основу ТН ЗЕД, це -- принцип виробництва (від сировини через напівфабрикати до готового виробу): руда залізна; залізо і сталь нелегована в злитках чи інших первинних формах; прокат із заліза; труби з чорних металів; ключі гайкові; верстати токарські металорізальні тощо.

При цьому для сировинних товарів і напівфабрикатів вирішальну роль при їхній класифікації відіграє критерій матеріалу, а при багаторазовій переробці товару на передній план висувається його призначення. Однак зустрічаються змішані форми, коли властивості матеріалу також відіграють роль і в рамках призначення товару (наприклад, скло для годинників класифікується в товарній групі 70, а не в групі 91 -- як частини). Таким чином, розподіл товарів у ТН ЗЕД відбувається за критеріями, що випливає з призначення товару та властивості матеріалу.

У ТН ЗЕД строго дотримується принцип однозначного віднесення товарів до класифікаційних груп відповідно до приміток за розділами, групами, конкретними позиціями і Основними правилами інтерпретації.

У такий спосіб конкретному товару повинен відповідати тільки один код.

8. Митна політика і міжнародна торгівля

Як уже підкреслювалося, митна політика Україна - прояв економічної політики держави взагалі і залежить від потреб розвитку зовнішньоекономічної діяльності. В зв'язку з цим митні відносини тісно пов'язані зі вступом України до Світової торгової організації (СОТ), що відбулося у 2008 р., для чого були зняті суперечності із Киргизстаном, який довгий час висував проти членства України економічні аргументи - непогашений борг. Вона є важливим міжнародним інститутом у розробці правил і методів тарифного і нетарифного регулювання ЗЕД. Тому варто зупинитися на аналізі особливостей СОТ більш детально.

СОТ у врегулюванні міжнародної торгівлі на сучасному етапі її розвитку відіграє особливу роль. Це стосується й Міжнародного валютного фонду (МВФ), Всесвітньо митної організації (ВМО), а в Європі ЄС. Статути цих організацій, розроблені ними угоди рекомендовані до виконання всіма країнами, що є їх членами. Так, стаття XVI Статуту СОТ вимагає, щоб країни Ї члени СОТ забезпечували відповідність своїх законів, нормативно-правових актів положенням цього Статуту, взятим на себе зобов'язанням під час вступу до ГАТТ/СОТ.

Загалом СОТ є правонаступницею Генеральної угоди по тарифам і торгівлі (ГАТТ) і діє з 1995 р. СОТ створена в результаті багатосторонніх торгових переговорів, що велися з 1986 р. по 1994 р. в межах ГАТТ (General agreement on tarіffs and trade 1994 -- GATT 1994), яка отримала ще назву Уругвайського раунду. В цих переговорах брало участь понад 120 держав. Вони завершилися 15 квітня 1994 р. підписанням Заключного акту, який відкрив шлях для заснування СОТ.

Головне завдання СОТ -- лібералізація міжнародної торгівлі шляхом її регулювання переважно тарифними методами при послідовному скороченні рівня імпортного мита, усунення інших бар'єрів у торгівлі. Основними принципами і правилами ГАТТ/СОТ є: надання режиму найбільшого сприяння у взаємній торгівлі на недискримінаційних засадах, взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження, транспарентність торговельної політики, вирішення торговельних спорів шляхом консультацій і переговорів.

Основні функції СОТ полягають у:

-- організації виконання і застосування всіх угод Уругвайського раунду, а також інших документів, що підписані і будуть підписані в подальшому;

-- організація переговорів між членами СОТ з питань, що відносяться до підписаних угод, а також з інших проблем, з яких Конференцією на рівні міністрів будуть прийняті відповідні рішення;

-- забезпечення розгляду спорів і конфліктних ситуацій між членами СОТ;

-- забезпечення аналізу періодичних оглядів торгової політики країн-членів СОТ.

По суті СОТ -- пакет угод, нормами яких регулюється понад 90 відсотків усієї світової торгівлі товарами і послугами. Членами СОТ є понад 152 держав світу. Пакет угод Уругвайського раунду охоплює приблизно 50 багатосторонніх угод і інших документів, основними з яких є Угода про заснування СОТ і додані до неї ряд багатосторонніх угод:

І. Багатосторонні угоди по торгівлі товарами:

-- Генеральна угода по тарифах і торгівлі 1994 р. (ГАТТ-94);

-- Угода по сільському господарству;

-- Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів;

-- Угода по текстильним виробам і одягу;

-- Угода про технічні бар'єри в торгівлі;

-- Угода про інвестиційні заходи, пов'язані із торгівлею (ТРІПс);

-- Угода про застосування Статті VІ ГАТТ-94 (Антидемпінгові процедури);

-- Угода про застосування Статті VІІ ГАТТ-94 (Оцінка митної вартості товарів);

-- Угода про передвантажну інспекцію;

-- Угода про правила походження товарів;

-- Угода про процедури імпортного ліцензування;

-- Угода про субсидії і компенсаційні заходи.

ІІ. Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТТ).

ІІІ. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПс).

ІV. Домовленість про правила й процедури регулювання вирішення спорів.

V. Механізм огляду торговельної політики.

VІ. Угода з обмеженою участю країн-членів (необов'язкові для всіх членів ВТО):

-- Угода про торгівлю цивільною авіатехнікою;

-- Угода про урядові закупівлі;

-- Міжнародна угода по молочних продуктах;

— Міжнародна угода по яловичині.

На механізм митної політики України впливають правила ГАТТ, що зумовлює єдині підходи у формуванні митного законодавства.

РОЗДІЛ 2. МИТНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

1. Поняття митного права

Підхід до вивчення понятійного апарату юридичних дисциплін склався давно, є загальним, методологічно та практично виправданим Відповідно до них, категорія «митне право» виводиться із загальнотеоретичних підходів до номенології: право як галузь, право як законодавство, право як напрям розвитку науки та право як навчальна дисципліна.

Об'єктивний поділ права на публічне та приватне призвів до появи двох супергалузей права (приватне та публічне) в рамках яких є декілька галузей права України, що відрізняються стабільними предметом та методами правового регулювання. Йдеться про дві надгалузі права: публічне та приватне право. Вони мають свій механізм, свої засоби, свої юрисдикційні форми та навіть державні органи і інші органи, що забезпечують реалізацію їх прав та охоронюваних законом інтересів. Доктринально цей поділ започаткований на: 1) теорії інтересу, яку оприлюднив Ульпіан (публічне право стосується інтересів держави, а приватне стосується користі окремих осіб; 2) теорія методу правового регулювання (німецький юрист Тон) за якою публічне право - сфера влади і підпорядкування, а приватне - свободи і приватної ініціативи; 3) теорія предмета правового регулювання (проф. Д. В. Кавелін) яка зводиться до того, що предметом приватного права є виключно майнові відносини, а предметом публічного - інші; 4) теорія суб'єкта (П. Вуарон), яка опирається на те, що публічне право регулює відносини особи з державою, а приватне визначає відносини осіб між собою.

На перетині публічних та приватних інтересів виникають гібридні галузі права, що вбирають у себе елементи базових галузей права, але мають відносно самостійний аспект прояву предмету правового регулювання. Саме до таких і відноситься митне право України.

Насамперед йдеться про дискусійне питання щодо місця митного права в правовій системі. Одні обґрунтовують можливість виділення митного права в самостійну комплексну галузь права, а другі -- визначають митне право як підгалузь адміністративного права, треті -- як інститут адміністративного права, чого притримується й більшість вчених у галузі адміністративного права, четверті - як комплексну галузь права, систему встановлених (санкційованих) державною правових норм різної галузевої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики. А. Т. Комзюк, на основі спеціального дослідження цього суперечливого у доктрині права питання та аналізу висловлених точок зору вважає, що наразі митне право не можна назвати самостійною, окремою галуззю права. На його погляд це велика сукупність (як на нас - система) правових норм, які мають внутрішні взаємозв'язки, проте є складовими інших галузей права. Такий підхід має право на існування. Але він досить неоднозначний і не визначає центра тяжіння права, яким, на наш погляд, є саме державне управління у сфері митної справи.

Автори, що відносять митне право до галузі адміністративного права, повинні, за логікою речей іменувати цю підгалузь чи інститут «адміністративним правом у митній сфері». Але вони цього не роблять і не випадково. Такий підхід є виправданим і виваженим з позиції архітектоніки права та правових традицій. Міняти щось кардинально без достатніх потреб практики навряд чи доцільно. Зацікавленість у створенні митного права як самостійної галузі права, а не тільки законодавства повинна мати під собою достатні аргументи. Інтерес щодо реалізації фіскальної політики, забезпечення безпеки зумовлює системне визначення правових, економічних і організаційних основ митної справи. Без створення всеосяжної системи митного регулювання всього комплексу митних відносин неможливо забезпечити захист митного суверенітету й економічної безпеки країни, активізацію зв'язку економіки зі світовим господарством, захист прав та охоронюваних інтересів громадян, суб'єктів підприємництва і державних органів, а також дотримання обов'язків в галузі митної справи. Тим більше, що реалізація гуманітарних та економічних програм, намагання віднайти зарубіжні ринки збуту товару активізували увагу до митного права.

Митне право уніфікується і по суті можна говорити не стільки про Митне право України, а про Митне право в Україні як прояв Міжнародного митного права. Це свідчення інтеграції України і європейську та світову систему та взаємодії і взаємопроникнення у системі права. Єдність підходів до правового регулювання митних правовідносин насамперед слугує інтересам фізичних осіб, що за різних причин перетинають митні кордони.

По суті за короткий час фактично заново на суверенній основі створено нову галузь законодавства-- митне право і намітилась тенденція до виділення самостійних предмету та методу правового регулювання. Відстоюється позиція, що митне право повинне бути виділене в самостійну галузь права, тому що має самостійний специфічний предмет регулювання -- широке коло суспільних відносин у суспільній сфері та метод. У зв'язку з цим цей аспект заслуговує більш детальної уваги, але не є перспективним для модульної системи та Болонської системи освіти.